Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Відповідь на автопародію (пародія в пародії)
...І так собі лежу, дзьобаю ягоди, але я не є якийсь простий хлописко, а добре знаний (в нашім селі) поета, і то з великої букви… десь при кінци. І так потроху-потроху приходит ми до голови такий файний вірш про сьвєто, про то шо ніц не тра (6) робити, лиш лежати і їсти ягоди. Я то борзенько записав’им на компутері (аякже, вмію, бо навіт (7) наша вже згадувана Парася знає шо то таке клявіятура) і вислав’им до поетичної майстерні (а то не каждий може там сі дістати (8), тілько Л/П або М/К, не буду вам повідати, шо то таке, бо то для вас затєжко (9)). А я вже з одного боку – з того шо від редакції - М/К, а зі свого – ше Л/П, бо сі встидаю (10)).
...Бо, кажут, є бали, ти – майстер, а не є – то не зовсім.
Але то так – до слова. А направду, прочитав’им те шо’м надрукував у майстерни, бачу – же мій вірш тєгне (14) на пародию. Думав, же наша Параня не проґавит такого трафунку (15), але вона пише пародиї тіко (16) на того, хто має два М/К, а я йно (17) – одне. І на таких, як я, тіко пише «ВАВ» , шо, напевно, значит, «Встидаюсі Аби Виповісти». Ну, думаю, нема на то ради, мушу написати сам на себе. І написав’им. А ви читайте і шось кажіт. Бо вночі не засну…
Байдикування
Лежу в саду, укритий небом,
спиваю сіна аромат
і намугикую хвалебно
з нагоди свята. – Благодать!
Бо байдикую сміло нині:
мене, робото, ти не руш.
Одна турбота – ягід жмені
дарує жимолості кущ…
Мирослав Артимович
***Вже на хлопів отих немає злости
(У жимолост дівчат гукати в гості!).
І шо, скажи, з тобов робити маю?
Мо думав - ягод справно назбираю?..
Бо галичєни - то є хитруни,
Коло дівчат - то як тиї в`юни...
Узяв би ліпше косу, покосив,
Ледачим пузом троха потрусив!
До дармовóго, люде, як той кіт
(Тобі ж, герою, не шішнанцять* літ!).
А бздури** в мізках ше кишат-кишат
(Вже дайте "шіст", уже замало "п`ят"...).
То видиться*** йому якесь" МК"
(Оте "ПМ" - холєра, ше й яка!).
Всіх дзíсяки**** Адмін той "заразив"...
Омелько мій, і той вже гет здурів:
Із голосних вишукує процент,
"Вичислює" якийсь "кофіцієнт".
Роботу чисто всю закинув, люде,
Все жде, коли "МК" у него буде!
Пойміт мене, о пане Редактóре,
То для Парасі є тяжкоє горе...
Бо так в селі у нас живе ше піп
І кіт (той, шо у жимолости спит).
Добавте тиї рейтинги, благаю,
А нє, ТО Я СІ САЙТА ВАМ ЗЛАМАЮ!
А хочете - то помагайте Ви!
(Хазяйство в мене - свини, коровú...)
А пастуха тепер найти в селі -
Могоричі давати немалі!...
...Парася чемна, не зобидит Вас...
Ну шо?
Ви за?
То натискайте "КЛАС"!
17.06.2013
*шішнанцять - шістнадцять
**бздури- нісенітниці
***видиться- бачиться
****дзісяки - нині, тепер
*****хлопи - чоловіки
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)