ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Едгара По
Із Едгара По
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Едгара По
ЕЛЬДОРАДО
Лицар стрункий,
Мужній такий,
Хизуючись нарядом,
Вночі і вдень
Під спів пісень
Шукав скрізь Ельдорадо.
Вже й постарів,
Та все ще брів,
А в серці, як тінь, досада --
Що світ пройшов,
Та місць не знайшов,
Подібних до Ельдорадо.
Долавши схил
З останніх сил,
Мару стрів і ждав поради:
"О, поможи,
Де, покажи,
Земля ця -- Ельдорадо?"
"За гір хребтами
Внизу там,
В Долині Тіней розрада.
Йди, бо пора, --
Сказала мара, --
Як хочеш знайти Ельдорадо!"
ДО ЄЛЕНИ
Єлено, для мене твоя краса --
Нікейський човен в обширі морів,
Що мчить, хоч хвиля ніжно колиса,
Втомившись в мандрах, із чужих країв
До рідних берегів.
В морях відчаю я блукав сумним,
Та врода гіацинтова твоя,
Твій спів Наяди стали скарбом тим
Мені, де слава Греції сія
Й дарує велич Рим.
В віконній ніші статуєю знов
Ввижаєшся мені різь тлін і прах
З агатовою лампою в руках,
Психеєю, що вийшла із дібров
У тих святих краях.
ДО ТОЇ, ЩО В РАЮ
Ти в радості і в горі
Була для мене всім --
Зелений острів в морі,
Храм і вівтар у нім;
Луг в квітах неозорий --
Й це все було моїм.
Та чи ж могло тривати,
Щоб вік від щастя млів?
Тебе вже не обняти --
Так Фатум повелів.
Майбутнє буде звати --
Оглух я й онімів:
В минулім лиш блукати!
Вже не зарадиш горю --
Пішла ти назавжди!
"Не жди, не жди, не жди!" --
Так берег шепче морю
Й піски дзвенять воді.
В осінню хмуру пору
Чи ж розцвітуть сади?
І вдень я в лихоманці,
Й вночі без насолод:
І ввечері, і вранці
Спішу до вічних вод,
Де ти кружляєш в танці
Й не відаєш незгод.
В молитвах покаянних
Туди, де нема сліз,
До місць обітованних
Пливеш ти в сяйві риз
Від цих країв туманних,
Де плаче верболіз.
Лицар стрункий,
Мужній такий,
Хизуючись нарядом,
Вночі і вдень
Під спів пісень
Шукав скрізь Ельдорадо.
Вже й постарів,
Та все ще брів,
А в серці, як тінь, досада --
Що світ пройшов,
Та місць не знайшов,
Подібних до Ельдорадо.
Долавши схил
З останніх сил,
Мару стрів і ждав поради:
"О, поможи,
Де, покажи,
Земля ця -- Ельдорадо?"
"За гір хребтами
Внизу там,
В Долині Тіней розрада.
Йди, бо пора, --
Сказала мара, --
Як хочеш знайти Ельдорадо!"
ДО ЄЛЕНИ
Єлено, для мене твоя краса --
Нікейський човен в обширі морів,
Що мчить, хоч хвиля ніжно колиса,
Втомившись в мандрах, із чужих країв
До рідних берегів.
В морях відчаю я блукав сумним,
Та врода гіацинтова твоя,
Твій спів Наяди стали скарбом тим
Мені, де слава Греції сія
Й дарує велич Рим.
В віконній ніші статуєю знов
Ввижаєшся мені різь тлін і прах
З агатовою лампою в руках,
Психеєю, що вийшла із дібров
У тих святих краях.
ДО ТОЇ, ЩО В РАЮ
Ти в радості і в горі
Була для мене всім --
Зелений острів в морі,
Храм і вівтар у нім;
Луг в квітах неозорий --
Й це все було моїм.
Та чи ж могло тривати,
Щоб вік від щастя млів?
Тебе вже не обняти --
Так Фатум повелів.
Майбутнє буде звати --
Оглух я й онімів:
В минулім лиш блукати!
Вже не зарадиш горю --
Пішла ти назавжди!
"Не жди, не жди, не жди!" --
Так берег шепче морю
Й піски дзвенять воді.
В осінню хмуру пору
Чи ж розцвітуть сади?
І вдень я в лихоманці,
Й вночі без насолод:
І ввечері, і вранці
Спішу до вічних вод,
Де ти кружляєш в танці
Й не відаєш незгод.
В молитвах покаянних
Туди, де нема сліз,
До місць обітованних
Пливеш ти в сяйві риз
Від цих країв туманних,
Де плаче верболіз.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію