ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає ще раз ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає ще раз ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
2024.03.17
15:28
Прокинься синку! Час уже вставати! –
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
2024.03.17
15:23
Переважна більшість людей не знає як пишуться закони, хто і як їх насправді приймає. Приходять раз на кілька років до виборчих урн, кинули папірця з прізвищами уподобаних улюбленців та й усе. Але законодавство має свою специфіку та правила.
Перший раз я
2024.03.17
11:22
Чомусь на Галину Украйну не поширюється вимога: публікувати за добу в режимі «афішувати публікацію» не більше, ніж один твір!
Майже щодня бачу аж кілька її шедеврів, яких, до речі, практично ніхто й не читає.
Та сама історія, що й з Олександром Сушком:
2024.03.17
06:49
Спаде вода і знову будуть луки,
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
2020.02.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Нінель Новікова (1949) /
Поеми
Ода моєму роду
Та перша війна світова,
Дорогами біженців гнала...
До чого тут гарні слова?
Зима була дуже холодна --
Аж вила хурделиця в полі!
З багатостраждального Гродно
Сюди вас закинула доля.
Ви їхали довго лісами,
В Чернігівськім раз ночували,
І там конячину останню
Голодні вовки розірвали.
Бабуся – красуня Хеленка
Була відчайдушна пані!
Рятуючи діток маленьких,
Впряглися з сестрою в сани.
Багато зазнали ще лиха.
Всю зиму сюди добирались.
Було тут, як в раї, тихо.
В Полтавщину всі закохались.
В чудовому краї зеленім
Звикали вони, обживались.
Шляхетну бабусю Хелену
Оленою тут називали.
Невеличку хатку придбали,
Посадили вишневий садок.
Якось, в смутах тих виживали
Та ростили своїх діток.
Розцвіла яскраво та ніжно,
Підростаючи, мама Ганна.
Дуже швидко і заміж вийшла
Тут за батька мого Івана.
Красень був циганського роду,
Як високий, міцненький дубок.
Від нього здоров’я та вроду
Взяв у спадок їх старший синок.
Так жили, кохались, красиві,
Разом труднощі всі долали,
Та не довго були щасливі –
Все клята війна обірвала.
Війська наші все відступали,
Вже фашисти топтали стежки.
Якого ж страхіття зазнали
В окупованих селах жінки.
Матусю в Німеччину гнали,
Пощастило втекти з дороги.
Партизана німці впіймали.
Катували, палили ноги.
А на спині зірки вирізали.
Людей же зганяли, на зло,
Дивитись на це вимагали.
Наостанок, спалили село.
Пройшовши війни лихоліття,
Іншим вже повернувся тато.
Він не міг нестатки терпіти,
Хотів весело жити, гуляти.
Незаміжніх було багато,
Та і вдів немало зосталось.
На такого красеня, тата,
Дуже всі вони задивлялись.
Він матусю тоді покинув,
Що під серцем мене носила.
Полетів наш «орел», полинув,
Загуляв десь на повну силу.
Епідемії різні, холод...
Смерть людей, як траву, косила.
А тоді ще й страшенний голод!
Звідки, мамо, ти брала сили?
Нас ростила і працювала,
І будиночок будувала,
Пряла, шила і вишивала,
Ще й корівку для нас тримала.
Та й бабуся була майстриня:
Вишивала, хустки в’язала.
Пам’ятаю я ще й донині
Ті казки, що вона складала!
А коли мій невірний тато
Повернутись хотів до рідних,
Не пустили його до хати –
Мама горда була, хоч бідна.
Брат підріс – на Донбас «забився».
Звідти – в Армію на три роки.
Я робила в своїм дитинстві
Вже до успіхів перші кроки.
Та померла бабуся мила –
То була моя перша втрата.
Це вона мене всьому вчила,
В душу вклала добра багато.
Духмяніли акації білі
І троянди жовті щоночі!
Їх так мама моя любила,
Хоч розлуку вони пророчать.
І сама була, наче квітка,
Тільки рано вона зів’яла,
Все здоров’я віддавши діткам,
Щоб нестатків вони не знали.
І настала страшна розлука –
Підкосило матусю лихо.
Вона мужньо терпіла муки.
Відійшла, посміхнувшись тихо.
Коли в землю ту домовину
Опустили, затьмарився світ...
Залишилась я, майже дитина,
В безпорадних п’ятнадцять літ.
Біль такий мені не забути,
Ще й тепер, як вогнем, пече,
Та підтримали добрі люди,
Брат підставив своє плече.
Через рік вже на ноги стала,
Пробивалась сама в житті.
Добре вчилась і працювала,
Ціль поставивши у майбутті.
Все було: і любов до краси,
Як у всіх, і щастя й розпука,
Моя гордість – чудовий син,
Моя радість – моя онука.
І життя, хоч важке, не пусте.
Були успіхи, були втрати.
Богу вдячна я вже за те,
Що духовно була багата.
І за те, що пробивсь яскраво
Вже, неначе, забутий талант.
Хоча пізно і не для слави,
Але щоб розповісти Вам
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ода моєму роду
"...З історії свого роду
дещо пам'ятаю.
Напишу про нього оду,
Хай люди читають..."
Ніла Волкова
Мов карти, людей тасувалаТа перша війна світова,
Дорогами біженців гнала...
До чого тут гарні слова?
Зима була дуже холодна --
Аж вила хурделиця в полі!
З багатостраждального Гродно
Сюди вас закинула доля.
Ви їхали довго лісами,
В Чернігівськім раз ночували,
І там конячину останню
Голодні вовки розірвали.
Бабуся – красуня Хеленка
Була відчайдушна пані!
Рятуючи діток маленьких,
Впряглися з сестрою в сани.
Багато зазнали ще лиха.
Всю зиму сюди добирались.
Було тут, як в раї, тихо.
В Полтавщину всі закохались.
В чудовому краї зеленім
Звикали вони, обживались.
Шляхетну бабусю Хелену
Оленою тут називали.
Невеличку хатку придбали,
Посадили вишневий садок.
Якось, в смутах тих виживали
Та ростили своїх діток.
Розцвіла яскраво та ніжно,
Підростаючи, мама Ганна.
Дуже швидко і заміж вийшла
Тут за батька мого Івана.
Красень був циганського роду,
Як високий, міцненький дубок.
Від нього здоров’я та вроду
Взяв у спадок їх старший синок.
Так жили, кохались, красиві,
Разом труднощі всі долали,
Та не довго були щасливі –
Все клята війна обірвала.
Війська наші все відступали,
Вже фашисти топтали стежки.
Якого ж страхіття зазнали
В окупованих селах жінки.
Матусю в Німеччину гнали,
Пощастило втекти з дороги.
Партизана німці впіймали.
Катували, палили ноги.
А на спині зірки вирізали.
Людей же зганяли, на зло,
Дивитись на це вимагали.
Наостанок, спалили село.
Пройшовши війни лихоліття,
Іншим вже повернувся тато.
Він не міг нестатки терпіти,
Хотів весело жити, гуляти.
Незаміжніх було багато,
Та і вдів немало зосталось.
На такого красеня, тата,
Дуже всі вони задивлялись.
Він матусю тоді покинув,
Що під серцем мене носила.
Полетів наш «орел», полинув,
Загуляв десь на повну силу.
Епідемії різні, холод...
Смерть людей, як траву, косила.
А тоді ще й страшенний голод!
Звідки, мамо, ти брала сили?
Нас ростила і працювала,
І будиночок будувала,
Пряла, шила і вишивала,
Ще й корівку для нас тримала.
Та й бабуся була майстриня:
Вишивала, хустки в’язала.
Пам’ятаю я ще й донині
Ті казки, що вона складала!
А коли мій невірний тато
Повернутись хотів до рідних,
Не пустили його до хати –
Мама горда була, хоч бідна.
Брат підріс – на Донбас «забився».
Звідти – в Армію на три роки.
Я робила в своїм дитинстві
Вже до успіхів перші кроки.
Та померла бабуся мила –
То була моя перша втрата.
Це вона мене всьому вчила,
В душу вклала добра багато.
Духмяніли акації білі
І троянди жовті щоночі!
Їх так мама моя любила,
Хоч розлуку вони пророчать.
І сама була, наче квітка,
Тільки рано вона зів’яла,
Все здоров’я віддавши діткам,
Щоб нестатків вони не знали.
І настала страшна розлука –
Підкосило матусю лихо.
Вона мужньо терпіла муки.
Відійшла, посміхнувшись тихо.
Коли в землю ту домовину
Опустили, затьмарився світ...
Залишилась я, майже дитина,
В безпорадних п’ятнадцять літ.
Біль такий мені не забути,
Ще й тепер, як вогнем, пече,
Та підтримали добрі люди,
Брат підставив своє плече.
Через рік вже на ноги стала,
Пробивалась сама в житті.
Добре вчилась і працювала,
Ціль поставивши у майбутті.
Все було: і любов до краси,
Як у всіх, і щастя й розпука,
Моя гордість – чудовий син,
Моя радість – моя онука.
І життя, хоч важке, не пусте.
Були успіхи, були втрати.
Богу вдячна я вже за те,
Що духовно була багата.
І за те, що пробивсь яскраво
Вже, неначе, забутий талант.
Хоча пізно і не для слави,
Але щоб розповісти Вам
2011
Світлій пам'яті моєї матусі Новікової Ганни Григорівни
Присвячено
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію