ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче, булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я сміюся крізь сльози" (2006)
ЛУГАРІЯ – КРАЇНА КРАЙНОЩІВ
Загальні відомості. Лугарія як суверенна регіональна територія самоутворилася в сумнозвісний період боротьби помаранчево-диявольських і біло-блакитних янголо-архангельських сил (2004 – 2006 рр.) на перехресті двох століть і тисячоліть. Розташована на крайньому Південному Сході (Дикопіллі) так званої України (Малоросії), у межах «ісконної Азіопії». Омивається цілющими водами билинного Сєвєрного (не Сіверського, як твердять уперті бандерівці) Донца (а не Дінця, як писав хохляцький лірик Сосюра!) і його приток – Лугані, Айдару, Деркулу, Красної, Білої, Великої Кам’янки, Міусу, Комишної, Євсуга з Ковсугом, Жеребця, Борової та Вільхової, у яких міститься вся таблиця Мендєлєєва та всі інші, ще не зафіксовані наукою елементи й компоненти. Межує Лугарія з процвітаючою путінсько-лужковською Московією (близько тисячі верст братерського кордону), дружньою Донбасією (Ахметовсько-Януковицьким Братанством) і добросусідською чи то Харків’янією, чи то Кушнарьовією. До складу інтернаціональної Лугарії входять буквально всі достеменно руськоязичні міста й містечка, кількадесять язичницьких сіл та жменька без’язиких вимираючих нібитоукраїнських заїмок-хуторів. Поділяється на 14+17 регіональних міст і районів, інші селища, села та хутори – теж регіональні, аякже! (У нас, у Лугарії, усе оригінальне, себто – регіональне).
Державний лад. Лугарія – особлива кланово-планова (недруги зі злості придумали «ярлик» – кримінально-бандитська) держава, що мріє влитися в російське імперське море. Найвищий орган державної влади і єдиний законодавчий орган від Красного Луча на півдні й Троїцького на півночі – одностайна стайня Партії Регіонів з незначними вкрапленнями прогресивно-соціалістських і кепеусівських кольорів: Лугарська асамблея самопризначених слуг різношерстого лугарського електорату. Цей вельми пихатий та амбітний орган працює злагоджено, оскільки керує (хороводить) ним найвидатніший учень найгеніальнішого патріарха сепаратизму владики Тихона (чи як там його, заслужонного?) – Гоголенко (може, прямий нащадок самого Гоголя?), переконаний і доконаний оригінальний регіонал, загартований ще в комсомолах. Цей високопосадовець настільки компетентний, що йому не сміють опонувати ні домашні, виконавчі та розпорядчі органи, ні президенти київські, варшавські та навіть і лондонські з вашингтонськими (сказав – зав’язав!). Має двох достойних заступників, цілий штат усілякої чиновницької обслуги, підтакувачів і підлизувачів. Обирається до нової і вже остаточної «побєди» своїх над чужими.
Природа. Колись була розкішна: ковилові степи, ліси та байраки, молочні ріки в кисільних берегах, семицвітні райдуги аркодужно перевисали до народів... А тепер... Поля буйно бур’яніють, ліси щезають, ніби їх корова язиком злизує, ріки втікають невідомо у які казкові вирії, де ще немає прогресу й цивілізації... Біло-синє марево зависло над усім лугарським регіоном і численними лугарщанськими регіончиками.
Населення. Основне населення – руськоязичники (понад 90 відсотків, як уважають «регіонали»). Існують іще й ідеологічно близькі малороси, затуркані хохли, усілякі інородці – усього понад 130 видів та підвидів. Кількість лояльних до регіонального державного утворення неухильно зростає; нелояльних – природно зменшується за рахунок пояничарення та партійного перефарбування. Це – логічний процес.
Першими поселенцями на території Лугарії після битви на ріці Калці були байбаки, а вже вони насвистіли на вільні землі хазяйновитих сербів та волохів, німчиків і данців. Ударними темпами піднімали дикополівську цілину комсомольці-добровольці петровсько-катерининського призову Гаскойни та Гартмани, не шкодуючи рук, будували могутню індустрію, мускулисті донські козарлюги-платовці пильно охороняли «устроїтелів» від набігів кримчаків та їх посібників – запорозьких п’яничок і волоцюг. Найвидатніші та найпрогресивніші лугаряни під орудою Єрмака «освоювали» Сибір, гуляли по Волзі вкупі з Разею Степаном, творили історію під проводом Пугача, Булави, а в ближчі до нас часи – під стягами Ворошилова та Будьонного.
Радянський період в історії Лугарії свідомо не розглядаємо, оскільки він відомий усім без винятку та вважається воістину героїчним. Населення купалось у щасті, пило до ризоположення, об’їдалося найкращою у світі ковбасою по два рублі двадцять копійок за повноваговий кеге.
Нинішнє населення Лугарії, загартоване в епоху кравчукізму, кучмізму, змужніле в крикливо-майданній боротьбі з «нашизмом» і «нативізмом», живе привільно, весело і «просвєтльонно». «Свої» упевнено йдуть у регіональне майбутнє, «чужі» догнивають на «смітнику» учорашнього незалежництва.
Народне господарство. По правді, його вже й нема. Усе, що мало ціну і перспективу на розвиток, – прихватизоване. Тепер воно належить Партії Регіонів, і це дуже надійно, оскільки ПР – розум, честь і совість епохи. А очільники партії – охоронці й оборонці всіх своїх прав і свобод. І народних «прав» і «свобод» також. Суттєво ще й те, що в Лугарії немає гнобителів і пригноблених – усі без винятку трудо(алко?)голіки!
Усюди – заєдинство, братання пролетарів та олігархів. Усі називають один одного «братанами». Шахтар – братан, і власник шахти – братан. Нардеп – братан, і бомж Петя – братан. Прямо рай небесний!
Вирує-кипить «братансько-братерське» вжененародне господарство. І слава Богу!
Преса, радіомовлення, телебачення. Усі засоби масової інформації загальнодоступні. Бо дуже масові та безцензурно-інформативні. Особливо такі загальноулюблені «шпаргалки», як «Известия Луганщины», «Ракурс-плюс», «ХХ век», «Наша газета», а найпаче ж – ЛКТ (Луганська кобельна телепатія?). Правду, тільки правду, і нічого, крім правди! – але «свою» правду, «регіонально-лугарську», щодня доносять до населення невтомні бійці пера, мікрофона і камери. Чудесно! Завдяки луганським ЗМІ ми достеменно знаємо про те, що в Києві засіли «американці», а в славному Львові – «бандерівці», що істинний патріархат – Московський, а Київський – богохульники, єретики і схизмати; що єдиним істинним богом є Віктор Федорович, а насланим з берегів Гудзону сатаною є інший Віктор; зрештою, що ніякої України ніколи не було, немає і не буде! Молодці наші мірошники, кудінови, юрови, северини, панкови та ще ціла вервечка представників другої найдержавнішої професії! Віват їм та ще й салям алейкум!
Архітектура. Переважно ще сталінсько-хрущовська. Занедбана дуже, нагально потребує реставрації. Та нікому цим займатися, і коштів немає. Усі «архітектори» будують своє особисте (і партійне) благополуччя, кожна зайва гривня-копійка в обігу – бережуть, як мовиться, приватно-кланові мільйони та мільярди. Збереглися, щоправда, найцінніші пам’ятники скороминущої совєцької епохи: триєдиний Ілліч, комонний Єфремович (не Єфремов, Боже збав!) і кришталево-чистісінький Сігізмундович. А от архітектурні прикраси на державному «білому домі» бандерівський засланець Тадейович, знехтувавши гарячі сльози руськоязичників, варварськи знищив. Ото вже вар’ят, як у Львові «ґварствують»! Себто – балакають «по ґварі»…
Образотворче мистецтво. Подейкують старі інородці, що Лугарія в темний історичний період (а який?) була окупована численними художниками та скульпторами. І серед них були навіть відомі: В.Х. Федченко, І.П. Овчаренко, І.М. Чумак, М.М. Щербаков… А тепер «окупації» уже нема – усе образотворче мистецтво виставлено на білбордах: милуйтеся, насолоджуйтесь…
Література. Як особливий вид людської діяльності спрямований на примноження знань і збагачення духовності народу, уже протягом багатьох років задихається у глибокому підпіллі. Доходять чутки, що хтось там щось пописує; пліткують, що окремі творці «партизанять» по всій Україні та за її рубежами (Василь Голобородько, Василь Старун), а окремішні писаки час від часу насмілюються робити вилазки в рідному «регіоні» (Івани – Світличний, Низовий, Доніч, Шкурай; Миколи – Тютюнник, Сенчило, Ночовний)… Є й інші «праведники слова», лиш не такі сміливі, як згадані повище. За великим же рахунком – літературне затишшя перед великою класичною бурею…
Натомість на поетично-прозових обширах Лугарії гримлять і засліплюють очі лугарям і лугаркам салюти «уродзьоних» графоманів-регіоналів. Бурхливо розвивається і так звана «політіческая» література. Її провідним маяком і флагманом одностайно визнано неповторного пана-товариша Т. (криптонім).
2006
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЛУГАРІЯ – КРАЇНА КРАЙНОЩІВ
"Життя – це вічний стаханівський рух!"
Партійна мудрість
Лугарія (у просторіччі – Луганщина) в офіційних документах державної ваги обов’язково розшифровується як Луганська Ударно-Гвардійська Автохтонна Республіка Імені Януковича. Для поетів та ура-патріотів цю абревіатуру дозволяється трактувати дещо по-інакшому: Луганська Унікально-Гордійська Регіонія Ієрихонського Янгола.Загальні відомості. Лугарія як суверенна регіональна територія самоутворилася в сумнозвісний період боротьби помаранчево-диявольських і біло-блакитних янголо-архангельських сил (2004 – 2006 рр.) на перехресті двох століть і тисячоліть. Розташована на крайньому Південному Сході (Дикопіллі) так званої України (Малоросії), у межах «ісконної Азіопії». Омивається цілющими водами билинного Сєвєрного (не Сіверського, як твердять уперті бандерівці) Донца (а не Дінця, як писав хохляцький лірик Сосюра!) і його приток – Лугані, Айдару, Деркулу, Красної, Білої, Великої Кам’янки, Міусу, Комишної, Євсуга з Ковсугом, Жеребця, Борової та Вільхової, у яких міститься вся таблиця Мендєлєєва та всі інші, ще не зафіксовані наукою елементи й компоненти. Межує Лугарія з процвітаючою путінсько-лужковською Московією (близько тисячі верст братерського кордону), дружньою Донбасією (Ахметовсько-Януковицьким Братанством) і добросусідською чи то Харків’янією, чи то Кушнарьовією. До складу інтернаціональної Лугарії входять буквально всі достеменно руськоязичні міста й містечка, кількадесять язичницьких сіл та жменька без’язиких вимираючих нібитоукраїнських заїмок-хуторів. Поділяється на 14+17 регіональних міст і районів, інші селища, села та хутори – теж регіональні, аякже! (У нас, у Лугарії, усе оригінальне, себто – регіональне).
Державний лад. Лугарія – особлива кланово-планова (недруги зі злості придумали «ярлик» – кримінально-бандитська) держава, що мріє влитися в російське імперське море. Найвищий орган державної влади і єдиний законодавчий орган від Красного Луча на півдні й Троїцького на півночі – одностайна стайня Партії Регіонів з незначними вкрапленнями прогресивно-соціалістських і кепеусівських кольорів: Лугарська асамблея самопризначених слуг різношерстого лугарського електорату. Цей вельми пихатий та амбітний орган працює злагоджено, оскільки керує (хороводить) ним найвидатніший учень найгеніальнішого патріарха сепаратизму владики Тихона (чи як там його, заслужонного?) – Гоголенко (може, прямий нащадок самого Гоголя?), переконаний і доконаний оригінальний регіонал, загартований ще в комсомолах. Цей високопосадовець настільки компетентний, що йому не сміють опонувати ні домашні, виконавчі та розпорядчі органи, ні президенти київські, варшавські та навіть і лондонські з вашингтонськими (сказав – зав’язав!). Має двох достойних заступників, цілий штат усілякої чиновницької обслуги, підтакувачів і підлизувачів. Обирається до нової і вже остаточної «побєди» своїх над чужими.
Природа. Колись була розкішна: ковилові степи, ліси та байраки, молочні ріки в кисільних берегах, семицвітні райдуги аркодужно перевисали до народів... А тепер... Поля буйно бур’яніють, ліси щезають, ніби їх корова язиком злизує, ріки втікають невідомо у які казкові вирії, де ще немає прогресу й цивілізації... Біло-синє марево зависло над усім лугарським регіоном і численними лугарщанськими регіончиками.
Населення. Основне населення – руськоязичники (понад 90 відсотків, як уважають «регіонали»). Існують іще й ідеологічно близькі малороси, затуркані хохли, усілякі інородці – усього понад 130 видів та підвидів. Кількість лояльних до регіонального державного утворення неухильно зростає; нелояльних – природно зменшується за рахунок пояничарення та партійного перефарбування. Це – логічний процес.
Першими поселенцями на території Лугарії після битви на ріці Калці були байбаки, а вже вони насвистіли на вільні землі хазяйновитих сербів та волохів, німчиків і данців. Ударними темпами піднімали дикополівську цілину комсомольці-добровольці петровсько-катерининського призову Гаскойни та Гартмани, не шкодуючи рук, будували могутню індустрію, мускулисті донські козарлюги-платовці пильно охороняли «устроїтелів» від набігів кримчаків та їх посібників – запорозьких п’яничок і волоцюг. Найвидатніші та найпрогресивніші лугаряни під орудою Єрмака «освоювали» Сибір, гуляли по Волзі вкупі з Разею Степаном, творили історію під проводом Пугача, Булави, а в ближчі до нас часи – під стягами Ворошилова та Будьонного.
Радянський період в історії Лугарії свідомо не розглядаємо, оскільки він відомий усім без винятку та вважається воістину героїчним. Населення купалось у щасті, пило до ризоположення, об’їдалося найкращою у світі ковбасою по два рублі двадцять копійок за повноваговий кеге.
Нинішнє населення Лугарії, загартоване в епоху кравчукізму, кучмізму, змужніле в крикливо-майданній боротьбі з «нашизмом» і «нативізмом», живе привільно, весело і «просвєтльонно». «Свої» упевнено йдуть у регіональне майбутнє, «чужі» догнивають на «смітнику» учорашнього незалежництва.
Народне господарство. По правді, його вже й нема. Усе, що мало ціну і перспективу на розвиток, – прихватизоване. Тепер воно належить Партії Регіонів, і це дуже надійно, оскільки ПР – розум, честь і совість епохи. А очільники партії – охоронці й оборонці всіх своїх прав і свобод. І народних «прав» і «свобод» також. Суттєво ще й те, що в Лугарії немає гнобителів і пригноблених – усі без винятку трудо(алко?)голіки!
Усюди – заєдинство, братання пролетарів та олігархів. Усі називають один одного «братанами». Шахтар – братан, і власник шахти – братан. Нардеп – братан, і бомж Петя – братан. Прямо рай небесний!
Вирує-кипить «братансько-братерське» вжененародне господарство. І слава Богу!
Преса, радіомовлення, телебачення. Усі засоби масової інформації загальнодоступні. Бо дуже масові та безцензурно-інформативні. Особливо такі загальноулюблені «шпаргалки», як «Известия Луганщины», «Ракурс-плюс», «ХХ век», «Наша газета», а найпаче ж – ЛКТ (Луганська кобельна телепатія?). Правду, тільки правду, і нічого, крім правди! – але «свою» правду, «регіонально-лугарську», щодня доносять до населення невтомні бійці пера, мікрофона і камери. Чудесно! Завдяки луганським ЗМІ ми достеменно знаємо про те, що в Києві засіли «американці», а в славному Львові – «бандерівці», що істинний патріархат – Московський, а Київський – богохульники, єретики і схизмати; що єдиним істинним богом є Віктор Федорович, а насланим з берегів Гудзону сатаною є інший Віктор; зрештою, що ніякої України ніколи не було, немає і не буде! Молодці наші мірошники, кудінови, юрови, северини, панкови та ще ціла вервечка представників другої найдержавнішої професії! Віват їм та ще й салям алейкум!
Архітектура. Переважно ще сталінсько-хрущовська. Занедбана дуже, нагально потребує реставрації. Та нікому цим займатися, і коштів немає. Усі «архітектори» будують своє особисте (і партійне) благополуччя, кожна зайва гривня-копійка в обігу – бережуть, як мовиться, приватно-кланові мільйони та мільярди. Збереглися, щоправда, найцінніші пам’ятники скороминущої совєцької епохи: триєдиний Ілліч, комонний Єфремович (не Єфремов, Боже збав!) і кришталево-чистісінький Сігізмундович. А от архітектурні прикраси на державному «білому домі» бандерівський засланець Тадейович, знехтувавши гарячі сльози руськоязичників, варварськи знищив. Ото вже вар’ят, як у Львові «ґварствують»! Себто – балакають «по ґварі»…
Образотворче мистецтво. Подейкують старі інородці, що Лугарія в темний історичний період (а який?) була окупована численними художниками та скульпторами. І серед них були навіть відомі: В.Х. Федченко, І.П. Овчаренко, І.М. Чумак, М.М. Щербаков… А тепер «окупації» уже нема – усе образотворче мистецтво виставлено на білбордах: милуйтеся, насолоджуйтесь…
Література. Як особливий вид людської діяльності спрямований на примноження знань і збагачення духовності народу, уже протягом багатьох років задихається у глибокому підпіллі. Доходять чутки, що хтось там щось пописує; пліткують, що окремі творці «партизанять» по всій Україні та за її рубежами (Василь Голобородько, Василь Старун), а окремішні писаки час від часу насмілюються робити вилазки в рідному «регіоні» (Івани – Світличний, Низовий, Доніч, Шкурай; Миколи – Тютюнник, Сенчило, Ночовний)… Є й інші «праведники слова», лиш не такі сміливі, як згадані повище. За великим же рахунком – літературне затишшя перед великою класичною бурею…
Натомість на поетично-прозових обширах Лугарії гримлять і засліплюють очі лугарям і лугаркам салюти «уродзьоних» графоманів-регіоналів. Бурхливо розвивається і так звана «політіческая» література. Її провідним маяком і флагманом одностайно визнано неповторного пана-товариша Т. (криптонім).
2006
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію