ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2018.04.21 19:41
Знову звучатиме Моцарт
На перехресті думок
Погляд зупиниться: - Що це?…
Перший - найважчий крок

Ти, відповідно, вже поруч
Обрій привабливих губ…
Корчить дочасно свій обруч

Ігор Деркач
2018.04.21 13:37
Що проминає, того вже немає.
Отак і нас не буде, як мине
останній день утраченого раю,
де ще буяє житіє земне..

Іду по лісу, чи гуляю полем,
або на сонці грію тілеса –
я наодинці із душевним болем,

Олександр Сушко
2018.04.21 12:17
Од праці горб. Втомився, аж змалів.
Ручиці прикипіли до лопати.
Буколіки потрібні цій землі,
Комусь природу варто описати.

Поклони б'ють земельці селюки,
Іде ратай з відром вівса за плугом.
Утніть, брати, величне, на віки -

Світлана Майя Залізняк
2018.04.21 11:54
А Цицерон оспівує цицьки,
між без'язиких розсипає перли.
Його поез не сплутаєш ні з ким,
читайте від Опішні до Говерли.

Встигає в дощ садити картоплі,
ловити щук, білити вишню, сливку,
ховає пера гусячі в дуплі,

Сонце Місяць
2018.04.21 06:37
бездонна лазур берлінська
& вирій вкрай запустів
& крізь квітневості
шугають птахів дітиська

маршує цісарське військо
з-за блиску його мов стій
міські конспірологи зблизька

Серго Сокольник
2018.04.21 03:03
Спорожніла карафа бажань,
Що її Усевишній відміряв,
І з"явилось питання питань
Міри шалу відпитої щиро,
Ким постали на грані зими
Ми, оголені, мов перед Богом?..
Ти вказівкою серця прийми
У майбутнє на мапі дорогу,

Ярослав Чорногуз
2018.04.21 00:31
Цвітуть сади і серце завмирає
Від солоду і хмелю, і жаги.
У цьому передпокої розмаю
Замріяно всміхаються Боги.

Рожева ласка розлилась високо.
У щебеті пташинім ожива,
Відсвічує на сонці, пестить око

Іван Потьомкін
2018.04.20 21:22
Не знаю, как других выходцев из бывшего Союза, но меня по старой советской привычке и в Израиле где-то около одиннадцати утра так и тянет к производственной гимнастике. Рабочий день начинается в семь и к этому времени в самом деле хочется подразмять

Вікторія Лимарівна
2018.04.20 16:30
Слова… Вони вміло розбуджують вмить.
Відкриють цікавий навколишній світ.
Далекий, привабливий, загадковий.
Відчуємо потяг не випадковий:
В пізнанні збагатимо внутрішній світ,
Стосунки взаємні , та й розум не спить.

Слова… Вони стислі бувають, гірк

Оксана Дністран
2018.04.20 09:38
Наворожи мені себе, як ти лиш вмієш,
Так всепроникно - до судин і так стихійно -
До букв і ком серцебиття, до філіграні,
У круговерті весняній, у довгожданій.

До дна ніколи лиш не дай себе пізнати,
Щоб не гірчив оп

Леся Геник
2018.04.20 09:29
О туго моя темноока...
О мученько сива моя...
Найважче з тобою до року,
а потім - ти вже, як cвоя.

А після - ти, наче родина.
І в будні не йдеш, і до свят,
уперто уже й безупинно

Олександр Сушко
2018.04.20 09:15
Усе життя мій брат куняв-дрімав.
А як не спав - чуже хапав у руки.
Тепер фінал, жалітися дарма -
У злиднях помиратимуть онуки.

До цього йшло. Все решта - балачки.
Уся країна лазить попідтинням.
На чужині кайлують діточки,

Сонце Місяць
2018.04.20 06:34
Насправді тебе поймає тільки все разом, без окремості. Пилюга на вулицях мабуть та, що був сніг. За пилюгою звичним гіпертекстом шедеври у миттєвості вавилонській, надалі безхмарній

Марґо Ґейко
2018.04.19 22:53
Здавна казали мислителі Сходу –
Двічі не зайдеш у ту ж саму воду.
Я уявляю собі це інакше –
Все, що було, залишається. Наче.

Бог розділив твердь і воду. Відтоді
Здійснює коло вода у природі.
Лине в людину і в світ із людини,

Ігор Деркач
2018.04.19 20:21
У мене є дитяче запитання
можливо і на голову мою,
яке собі, буває, задаю:
- А що то буде як мене не стане
у цьому нікудишньому раю?

Я не боюся, що Отець почує
крамолою озвучені уста.

Микола Дудар
2018.04.19 13:55
Сегмент жаровні… жару повно
І настрій наче без питань…
Ти споглядаєш оком Овна
А я Тільцем, чомусь, поглянь
Як виглядає наш таблоїд…
На цілий всесвіт зокрема
І ми удвох, нас тільки двоє
В кімнаті затишно, зима
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Іолана Тимочко
2015.03.20

Ольга Значкова
2014.09.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Анонім Я Саландяк (1955) / Рецензії

 Мандри в космосі 51. Сюжети Христенка і філософія Канта та Ніцше. (вибрані тексти Поетичних Майст
Олександр Христенко (1958)
Я ПРИЙШОВ

Я заблукав, здається у капусті,
Чи то лелека десь мене носив
І вже злякався, що мене не пустять –
На поміч звав на різні голоси.

Сяйнуло світло у кінці тунелю –
І по-пластунськи, як козак, поліз,
А опинився з жінкою в постелі!..
Вона своїх не стримувала сліз.

Здається, ми давно уже знайомі:
Ці груди, запах, дотик теплих рук.
Від щастя ледь не втративши свідомість,
Я слухав пісню – мамин серця стук.
21.03.10р.

        Роздуми про матерію, любов та сумнів
            (спроба абсурдної аналітики)

    “…ніяке пізнання не передує у часі досвіду, воно завжди починається з досвіду” - так розпочинає Кант свою “Критику чистого розуму”, але завершуючи свій опус виводить, для себе, формулу чистого знання (“видимість” такої): “…керує одиночне подання я є, котре саме тому, що воно (невизначено) виражає чисту формулу всього мого досвіду, проголошує себе загальним положенням, значимим для всіх мислячих сутностей, і, хоч воно у всіх відношеннях є одиночне судження, воно містить у собі видимість абсолютної єдності умов мислення взагалі ж, тому поширюється за межі можливого досвіду.”
    Отже, спершу – “я прийшов” (Христенко), із за “межі можливого досвіду.” (Кант), із чистим ще розумом… Якесь мереживо свідомості (“одиночне подання я є” (Кант)) уже було (здається, що було вічно), на нього і чіплявся досвід, мов реп’яхи до штанів… Але, чи таке вже воно було чисте, без досвіду (“подання я є”)? Найперше – у ньому вже був досвід батьків, інстинкти теж досвід (жартую), а ще досвід матерії живої (так звані гени)… – не живої (хімічний склад речовини)… і, зрештою, “трансцендентальне” (Кант) – думаю, що все ж таки досвід, трансцендентальний… (такий, що виходить за межі реальності), бо якщо для усіх людей (і для всього живого) алгоритм свідомості типовий (оптимістичний), то його основа - не випадковий збіг передумов, інакше…
    І, насправді, аж набравшись досвіду віршування Олександр Христенко прийшов: “Від щастя ледь не втративши свідомість” … Прийшов, здавалось би, у простір матеріальний, приніс листок паперу змережаний фарбою… Але гляньте, як той простір нараз втратив обриси реальні і як образи чуттєві, зовні невидимі, наповнили душу… Сповнений абсурду Христенків сюжет:
Я заблукав, здається у капусті,
Чи то лелека десь мене носив
І вже злякався, що мене не пустять –
На поміч звав на різні голоси…

набуває якогось вищого змісту, відчуттів та “смаку”… - То тобі не сало з часником їсти!.. Але ж папір не усміхнувся від цього життєствердного містичного акту, камінь не ворухнувся, вода не закипіла… А я ? – Щонайменше усміхнувся – цілком прийнятний для свідомості образний ряд, можна сказати: і мені таке було!..
    Але далі уже не камінь, “а Говерла – королева-актриса”, уже не вода – “перлинки роси" :
Олександр Христенко
ЯСІНЯ

Затужавіли думки без роботи,
Заколисані в гірських ручаях.
Розляглися поміж гір безтурботно
Неквапливі, як хмарки, Ясіня.

Лазіщина, Лопушанка і Тиса
Поспішають до далеких морів,
А Говерла – королева-актриса, –
Величаво поглядає згори.

І куди лише дістанете оком,
Всюди трави, чагарник і ліси.
Синє небо, незбагненно-глибоке,
Запах сіна і перлинки роси.
21.08.10р
    І усе це у просторі матеріальному!? - Кант, розглядаючи простір (загальне поняття), має його за потойбічний (користується терміном трансцендентність) і визначає його (простір), як споглядальний, але в межах досвіду (емпіричності)… маючи матеріальність (“реальність”) та ідеальність за властивості того простору… Однак, як Канта зрозуміти: “… наші тлумачення показують нам реальність (тобто об’єктивну значимість) простору у відношенні всього..., хоча признаєм трансцендентальну (потойбічну) ідеальність його , тобто що простір є ніщо…”? * Але, хіба властивості предмета (реальність-ідеальність) не є сам предмет (простір) , та чи доцільно розглядати “реальність” та “ідеальність” окремо від “простору”, розриваючи їх (щось – ніщо) ?..
    Тa, щоб не ускладнювати, уточнимо (щоб було по Канту): текст Олександра Христенка “Ясіня” в просторі Поетичних Майстерень - “реальність” очевидна, “ідеальність його” (тексту) усвідомлювана, тобто, що цей відтинок простору (Христенкове “Ясіня”) ”є ніщо”, якщо забрати папір та фарбу… Коротко кажучи : ”на хліб не намастиш”, але в потойбіччя (“трансцендентність”) зануритись можна та й торкнутись реальних Карпат, при бажанні, можна – отже, все ж – “на хліб таки намастиш”. Ситуація, якщо й виглядає абсурдною, проте є цілком оптимістичною, - як хтось-колись влучно підмітив: нічого не розумію… але ж як красиво!..
    Та уже - нехай буде – у просторі матеріальному … далі все рухається само собою, досвід (інстинкт) шлях визначив, - “ гени настовбурчилися”… - отже - про любов:
Олександр Христенко
ЛЮБОВ НЕ ЗВИКЛА ДО ЗАСТОЮ

Битва пристрасті, сили і ласки,
З тінню остраху і недовіри –
Диких звірів із давньої казки,
Не народжених жити у мирі, –
Наче вогнище, тихо згасала,
Сповиваючи воїнів жаром.
Задоволення ніжним васалом
Огортало закохану пару.

Сексуально-вдоволено-сита
Муркотіла грайливо, як кішка,
Найщасливіша в цілому світі
Пригорнувши до мужнього тіла,
Королева двоспального ліжка,
Теплі руки.
Розслаблені м’язи
Цілувала і щось шепотіла –
Сексуально-відверто-сучасна.

Він, у позі могутнього лева,
Важко дихав і кучері гладив,
Обійнявши свою королеву,
Неповторно-жіночно-принадну.
І здавалось: віднині – довіку
Мир і злагода буде між ними...
Та любов
До застою не звикла:
Завтра знову
До бою
Підніме.
7.04.10р.
    І, мимоволі, постає перед очима сцена кохання левів – самець ніжно покушує самицю за вушко… - ну, чисто, як люди! Але із свідомості ніяк не йдуть попередні сцени – як той лев роздирає граційну лань, - а вона, мить перед тим, кохалася із своїм самцем… - ну чисто, як люди!
    Поодиноке життя (не біоценоз) коротке і левові прийде кінець - його труп роздиратимуть гієни…
Ніцше (“Антихрист. Прокляття християнству”) запитує сам у себе і відповідає: “що добре? – все що підвищує в людині відчуття влади, волю до влади, саму владу. Що погано? – Все, що стається із слабкості. Що є щастя – Відчуття наростаючої влади, відчуття переборюваної протидії…”?
    Впродовж людської історії так було не один раз – “леви” дерли на шматки “левів” … – Зрештою, їхні кості згризали “гієни – падлоїди” … Але, щоб зрозуміти, наскільки схоластичною (відірваною від дійсності) є намальована мною (згідно мого прочитання запитань – відповідей Ніцше) картина, уявімо, що “лева” Сталіна, переможця “лева” Гітлера (в боротьбі за “саму владу”), виставили голого, безоружного, сам на сам з голодним левом у первісній природі… В справжньому житті так і є: самці лані у боротьбі за самку уявили себе “левами” … - але, чомусь, справжнього лева це не лякає, і гієни чекають своєї черги.
    Людина не лев і не лань… у не схоластичному ряду. Навіть сповідуючи цинічну логіку Ніцше, людина все ж до “лева” не дотягує – беручи до уваги загальнопринятий спосіб добування (людиною) їжі, вона ближча до “падлоїда”. Навіть не наводитиму аргументів…
    Отже – влада для “падлоїда” – влада “падлоїда”, звучить не поетично… але не дивлячись на свою таку (підленьку) природу, вона (людина) може (інколи) дивитись на лань, не як на м'ясо!.. і на кохану жінку мов на лань (не левицю) … і дивуватись:
Олександр Христенко
ДИВУЮСЬ

Спіраль життя –
За днем приходить ніч...
Дивуюсь тим,
Хто може не любити:
Серцебиття,
П'янкий кохання клич,
Батьків хати
І яблуневі квіти.
2.11.2010.
    Чого б тут дивуватися? Бачиться, що начебто усе це буденне, - “за днем приходить ніч...” (Христенко), говориться про земне, - “батьків хати і яблуневі квіти”(Христенко), та особливість бачення (не просто пейзаж, в який гармонійно вписується “п'янкий кохання клич”(Христенко)) свідчить про потойбічний (“трансцендентальний” (Кант)) погляд, з того “неба” (“ідеалістичного” (Кант)), що у середині Олександра, і яке на думку Канта: “є ніщо…” - Оце то ніщо!..
    Але, пропустивши значну частину Олександрових сюжетів (того “ніщо”), залишається ще один важливий момент процесу пізнання – сумнів - щоб надати справді реальних рис цьому ідеально-матеріальному простору. Сам Кант, у “Критиці чистого розуму ”, обминає цей термін і не присвячує йому (сумніву) окремого розділу, але уже саме вживання терміну “критика” у назві, зрозуміло, витікає з сумніву в “чистоті розуму”. Очевидно, що сумнів – лексична категорія скоріше емоційна, чуттєва, ніж логічна, - розуму (врівноваженому) легше вираховувати “правильні” варіанти (“синтетичне судження” (Кант)) в процесі пізнання дійсності, опираючись на конкретність раціоналізму, ніж на невизначеність сумніву … Та яким би холодним не був розум – як кажуть росіяни: “очко то не железное”!.. і дійсність, насправді, не простий математично-логічний ряд… І навіть матерія може сумніватися (згідно теорії відносності): атомний реактор Чорнобильської електростанції на якусь мить засумнівався в геніальності її творців, а повинні були засумніватись вони (“леви” мудрості), і… Що вже говорити про нас грішників:
Олександр Христенко
Колезі – грішнику (філософське)
(переклад з російської Ярослава Аноніма) **

Я про смерть – шукаю слів…
Комарик на свічу сів
А вона якраз горіла…
Вогником зметнулось тіло
І упало в парафін.
Наче гордий син Афін,
Він завжди в світлім пориві,
В пошуку причин правдивих…

Думаєш, його душа
Полетіла просто в рай?..
Та по смерти
Ні шиша
Нам не світить
Так і знай!
2013 р.

    І аж насамкінець:
Ярослав Анонім
Колезі поету
(переспів)
        “…я о смерти не шучу…”
        Олександр Христенко

З слів про смерть наріжу січку:
ой, метелик сів на свічку,
що якраз тоді горіла…
Полум’ям душа злетіла –
тіло ж долу, в парафін…

Вже однак, чи “син Афін”
і однак, що свічка ж… ночі!
Що шукав?.. Закрились очі…

Думаєш, душа отак
В полум’ї шукала раю?..
І по смерти
Дулю з маком
Всім упертим?..

Ну… Не знаю.
2013 р.

* Отже, наші тлумачення показують нам реальність (тобто об’єктивну значимість) простору у відношенні всього, що може зустрітися нам по за нами як предмет, але в той же час показують ідеальність простору в відношенні речей, якщо вони розглядаються розумом самі по собі, тобто безвідносно до властивостей нашої чуттєвості. Отже, ми зберігаєм емпіричну реальність простору (у відношенні всякого можливого зовнішнього досвіду), хоча признаєм трансцендентальну ідеальність його, тобто що простір є ніщо, як тільки ми відкидаємо умови можливості всякого досвіду і приймаєм його за дещо , що лежить в основі речей самих по собі.
        Іммануїл Кант. Критика чистого розуму. Трансцендентальної естетики глава перша. Про простір.

** Олександр Христенко
КОЛЛЕГЕ – ГРЕШНИКУ(философское)


Я о смерти – не шучу...
Сел комарик на свечу,
А она как раз горела...
Огоньком взметнулось тело
И упало в парафин.
Словно гордый сын Афин,
Он всегда стремился к свету,
В жадном поиске ответов...

Думаешь, его душа
Улетела прямо в рай?..
После смерти
Ни «шиша»
Нам не светит –
Так и знай!
(1999-2009)гг.

2013 р. м. Вінниця.
 Я Саландяк –  Я є ...
худ. Я Саландяк .




  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-06-28 10:53:10
Переглядів сторінки твору 1309
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.904 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.524 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.749
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми ПРО ПОЕЗІЮ
Автор востаннє на сайті 2018.04.17 20:33
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2013-06-28 11:40:19 ]
Як недавно уже тут хтось казав:"Прочитала, але нічого не зрозуміла...".
Єдина матерія, яку я можу ще осягнути, це
" І, мимоволі, постає перед очима сцена кохання левів – самець ніжно покушує самицю за вушко… - ну, чисто, як люди! Але із свідомості ніяк не йдуть попередні сцени – як той лев роздирає граційну лань, - а вона, мить перед тим, кохалася із своїм самцем… - ну чисто, як люди!"
(правда не знаю, як з точки зору редакції відносно слова "люди" - чи це не надто небезпечно:)

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2013-06-28 12:30:52 ]
Дякую Ксеню за коментар... щодо "як люди", - усе в цьму світі віносно - леви, як люди... люди, як лані... - образний ряд цього абсурдого дійства, з точки зору чистого розуму... Де ж його набратися того розуму?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Костюк (М.К./М.К.) [ 2013-06-28 17:34:54 ]
я обіцяю повернутися до тексту, коли буду готова сприймати, аналізувати, оцінювати...