ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздоллю римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздоллю римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
2024.03.26
22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
2024.03.26
22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лариса Чаєчка (1970) /
Проза
Людина живе для того, щоб творити добро!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Людина живе для того, щоб творити добро!
Цікаво, що він любив найбільше?! В уяві зринає його постать – він зосереджено крутить у руках маленьку деталь, яку потрібно буде відточити на токарному станку. Я й сама колись пройшла навчальні курси токаря – смішно пригадувати, бо токар із мене ніякий. Одне, що запам’ятала з виробничої справи – це те, що різці є прохідні – правий і лівий. Дід Федя хіба усміхався, слухаючи мої розповіді про токарну науку. Ремонтувати усіляке залізяччя, а найперше – колінвали, їхали хлопці і чоловіки з усієї округи – такого майстра поблизу більш не було.
Подобалось йому також працювати із деревом. Усі вікна, двері, підлоги, ліжка й столи для нової хати, що побудував, змайстрував сам. У нас і досі на балконі стоїть шафа, яку дід Федя колись виготовив за власним кресленням. Та що гворити! Сам склав машину від першого до останнього гвинтика! Нею, разом із сім’єю, їздив аж у Крим, щоправда не по сіль, а на відпочинок.
А може йому більше подобалось працювати у своєму садку? І яблуні там ростуть, і груші, вишні-черешні, горіхи. А вже скільки кущів чорної смородини – великі ягоди, напрочуд солодкі й запашні! З яблук – найбільше люблю «Славу переможцям!» Недарма ця яблунька росте біля дідової майстерні. Коло ряду плодових дерев розмістились акуратні грядочки городини, які господар висаджував, використовуючи свої знання із агрономії – недарма ж закінчив навчання в Сумському агротехнікумі. Мав там і прикру пригоду – підрізав його один бандюга за те, що «бандерівець», бо приїхав на навчання із Західної України.
А може він більше любив педагогіку, бо попрацював багато років у школі вчителем автосправи – навчав молодь любові до техніки, до машин. Не одному та наука стала у пригоді.
Та, мабуть, найбільше він любив дітей, а вони, відчуваючи його любов, горнулися до нього. Баба все намовляла онуків: «Діточки, йдіть до діда! Гарно попросіть – він дасть гривню на морозиво!». Дідо Федя, не зупиняючи станка, повертався обличчям до малих усміхнених гавриків, сам сміявся до них, а почувши дитяче сором’язливе прохання, повагом рушав до свого сховку і витягав кожному одразу по п’ятці та ще й бабі перепадала двадцятка.
Згадуючи про нього, відчуваю сум утрати. Разом із тим, розумію – людина живе для того, щоб творити добро і його життя – яскравий тому приклад.
26. 06. 2013
Подобалось йому також працювати із деревом. Усі вікна, двері, підлоги, ліжка й столи для нової хати, що побудував, змайстрував сам. У нас і досі на балконі стоїть шафа, яку дід Федя колись виготовив за власним кресленням. Та що гворити! Сам склав машину від першого до останнього гвинтика! Нею, разом із сім’єю, їздив аж у Крим, щоправда не по сіль, а на відпочинок.
А може йому більше подобалось працювати у своєму садку? І яблуні там ростуть, і груші, вишні-черешні, горіхи. А вже скільки кущів чорної смородини – великі ягоди, напрочуд солодкі й запашні! З яблук – найбільше люблю «Славу переможцям!» Недарма ця яблунька росте біля дідової майстерні. Коло ряду плодових дерев розмістились акуратні грядочки городини, які господар висаджував, використовуючи свої знання із агрономії – недарма ж закінчив навчання в Сумському агротехнікумі. Мав там і прикру пригоду – підрізав його один бандюга за те, що «бандерівець», бо приїхав на навчання із Західної України.
А може він більше любив педагогіку, бо попрацював багато років у школі вчителем автосправи – навчав молодь любові до техніки, до машин. Не одному та наука стала у пригоді.
Та, мабуть, найбільше він любив дітей, а вони, відчуваючи його любов, горнулися до нього. Баба все намовляла онуків: «Діточки, йдіть до діда! Гарно попросіть – він дасть гривню на морозиво!». Дідо Федя, не зупиняючи станка, повертався обличчям до малих усміхнених гавриків, сам сміявся до них, а почувши дитяче сором’язливе прохання, повагом рушав до свого сховку і витягав кожному одразу по п’ятці та ще й бабі перепадала двадцятка.
Згадуючи про нього, відчуваю сум утрати. Разом із тим, розумію – людина живе для того, щоб творити добро і його життя – яскравий тому приклад.
26. 06. 2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію