ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
2024.04.17
07:58
Розцвів бузок, тремтить бузкове світло
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
2024.04.17
06:34
У цій війні я сам себе зустрів.
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
2024.04.17
06:27
Ніби в камертон у підвіконня
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
2024.04.17
05:37
Затьмарить час чийсь світлий образ
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
2024.04.17
00:24
Аж раптом – ніч. На згарищі вітрів
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
2024.04.16
23:09
Якщо не зведе Господь дім,
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
2024.04.16
22:33
Тут колись росли кущі кизилу,
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
2024.04.16
20:19
Це безліч сонць зійшло на небесах
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
2024.04.16
20:03
Цей тихий ранок з квітами в гіллі
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
2024.04.16
09:56
З листка на листочок стрибають краплини.
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
2024.04.16
05:52
На Парнасі відучора гуд
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
2024.04.16
05:42
Галки жовтороті
Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Вірші
Уривки-монологи з драматизованої поеми
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Уривки-монологи з драматизованої поеми
***
ПОЕТ
...Значить, щось ми втрачаєм,
Земляни, між нами і... Сонцем.
Значить, з віком втрачаєм,
У просторі й часі брати!
Розкажи нам, тополе,
Що з космосу ловлять долоні
В час, коли на твоїй голові
Аж по брови лелече гніздо сидить?
Чи коли зацькували ріку ми,
Як дикого звіра,
І трава поросла там,
Де лігво було лисенят.
Розкажи нам, тополе,
Чи є ще у Всесвіті Віра
І чи є ще дорога прийдешнім
В життєвий сад.
Опускатись пора до висот
Конюшини і жаби.
Не душити в обіймах,
А дати поїсти козі.
Підійматись пора до закону
Базарної баби:
Сьома доля тому,
Хто прийшов на одній нозі!
Хоч незвично, та є:
Дід колише столітнього внука,
Що у атомний чад
Ненароком корову завів...
Розкажи нам, тополе,
Підставивши космосу руки,
Що робитимуть тут
Через тисячу років живі.
***
ПОЕТ
Гляньте, зірка велика,
Немов коровай на весіллі.
Місяць, наче тихіший за сни молодий.
Це ідея: день мого народження стріли
На забутому цвинтарі.
Темінь...
Ходімо туди!
***
ПОЕТ (схвильовано)
Бог один — у мені.
Та його не здолати, я знаю,
І Всевишньому Богу
Допоки я тут, на Землі.
Непідкупну, як доля,
Поезію-подругу маю,
А у підданстві —
Воїнство слів-королів.
Маю рідну Волинь.
Їй належу, як трави й лелеки.
Де б не був я в галактиці,
Спати в колиску вернусь.
Ой заграли мені, замузичили
Верби далекі
Про дитинство моє.
З нього теж починається Русь...
(Показує рукою на цвинтар).
І кого тут боятись?!
Давно від Чорнобиля й воєн
У дубових гробах
Перевернуті предки мої.
Що із того, що десь у корови
"Зростають надої",
Коли в те молоко
Зразу мертві впадуть солов'ї!
***
ІНОЗЕМЕЦЬ (наближаючись до першої могили)
...Вітряків немає.
Є хрести і вітер.
Чорні хмари з вікнами зірок.
Православний цвинтар...
Сильно пахнуть квіти.
Голова морочиться,..
***
ПОЕТ
Гляньте, гляньте кругом.
Тихо-тихо обміряйте цвинтар.
Кожен хрест — то людина,
Принаймні сто років назад.
Ми на мітингу душ.
Ми також помовчати повинні.
Он холодна скульптура.
***
КОМУНІСТ
Промінна постава й коса...
***
ПОЕТ
Але, друзі, о друзі!
Не наша вина у пориві
До туманності Всесвіту
Чи до молекули пса.
Спробуй лиш зупинити
Коня молодого за гриву,
Коли мчить він у степ,
Де кобила й гаряча роса.
...Не спішити кудись!
В суєті подивитись на себе.
Там — трава. Ось і вись.
Людство нині без пари — як лебідь.
Наче білка, із рук,
Лиш навчилося брати подачки.
Ми живем, бо не жити
Не вміємо, значить.
Є культура душі,
Абсолютна культура живого,
Що живе в комиші
І... плює на технічну тривогу.
Є відвертість. І все.
Це найбільша майстерність... над світом, –
Кожен казку несе,
Та не кожен
Розказує дітям...
***
ПОЕТ (спонтанно)
Голландський стиль сосни...
Туманних снів бароко...
В рогатці людських рук —
Сопілка й автомат...
***
СЕЛЯНИН
Побіймося хреста
Бо совість — то морока...
РОБІТНИК (до поета)
Ми сіли на кістках.
***
ПОЕТ
А де їх і нема?..
Відкинувши смички,
П'ють коники зі стерень,
Можливо, і росу, а мо',
Козацький піт?
Це скільки вже було
Тих поколінь померлих,
Що страшно аж душі
Признатися собі!
СЕЛЯНИН
А зносять цвинтарі.
На місці їх — дороги,
І дачі, і поля,
Колонії ростуть...
Отак тебе візьмуть
Колись за жовті ноги
Й за всі пісні твої
По вітру рознесуть!
***
ПОЕТ
Гм. Істина твоя.
Це зроблено й з Гомером.
Але душа! Душа!
Й в Чорнобилі не вмре!
КОМУНІСТ
Це не душа, це вже
Одна її химера,
Бо кожен вік її
По-своєму оре.
***
ПОЕТ
Зорі, наче могильні рожі...
Гляньте, зараз яка пора!
Мов дівоче коліно, місяць
В чорнім небі, як у воді...
РОБІТНИК (до Поета)
Слухай, друже, а ну-но свисни!
Може, щось і прийде сюди.
***
ПОЕТ
Змієборство було
Нам завжди притаманне, як воля.
Змій подобу міня,
Юрій вічний, немов кам'яний...
ІНОЗЕМЕЦЬ
Слухай, друже,
Ти раз хоч знайомився з долею?
ПОЕТ
Так, я вірю у неї.
ІНОЗЕМЕЦЬ
Це мало. На ній... женись.
***
ПОЕТ
Як співають пташки,
То не чути, як плескають весла, —
Можна й в мрії чи в пісні
У інші світи завітать.
Але тіло... Воно
Хоче також отримати весни,
Бо так мало живе,
Наче квітка цвіте в сіножать.
І якщо я болю цій планеті,
То значить — існую,
І якщо ця Мадонна
Жаліє і любить мене...
Світ — не сон...
Підійду — і її поцілую.
(Показує на Божественну Мадонну. Вона стає ще милішою).
СИН
Хоч вже й так перейшов
Святотатства сумний Рубікон...
***
ПОЕТ
І знову кров на камені цвіте.
Мій біль мовчить по-українськи знову.
Щоденно — ніч. Щоночі в серці день
Зализує бабусина корова.
А зранку — вечір, весь із лободи...
Дід в чоботях червоних у воротях
Стоїть, як знак всесвітньої біди,
Як знята з церкви кимось позолота.
За Землю всю тримає кулачки
Один сільський засмарканий хлопчина.
Не народившись, падають в зірки
Поети наші. Хвори батьківщина.
Танцюють гімн державні діячі
Аж поки перший півень не запіє.
А кров цвіте, як очі у сичів,
Над сивою і дивною Росією.
Пауза
Я вже на другім диханні живу.
Хотів би йти під руку із Тобою...
СИН (до Селянина, показуючи на Поета)
Мов благородний п'яниця в траву,
В Любов упав — до Смерті головою!
***
ПОЕТ
Я не Місяць, не Сонце,
Та знову побачив Землю.
Я не заєць, щоб вбили
Так просто, на шапку, мене...
Але небо було, як собака,
Гаряче і темне.
Й навіть трішечки, трішечки
Небо було земне.
Йде там зоряний дощ,
Що завтовшки у коси дівочі.
Є там квіти свої, імена...
Голуби свої...
Я там бачив, здається
Засніжені мамині очі,
Всіх тривожних, як дзвони,
Поетів моїх...
ПОЕТ
...Значить, щось ми втрачаєм,
Земляни, між нами і... Сонцем.
Значить, з віком втрачаєм,
У просторі й часі брати!
Розкажи нам, тополе,
Що з космосу ловлять долоні
В час, коли на твоїй голові
Аж по брови лелече гніздо сидить?
Чи коли зацькували ріку ми,
Як дикого звіра,
І трава поросла там,
Де лігво було лисенят.
Розкажи нам, тополе,
Чи є ще у Всесвіті Віра
І чи є ще дорога прийдешнім
В життєвий сад.
Опускатись пора до висот
Конюшини і жаби.
Не душити в обіймах,
А дати поїсти козі.
Підійматись пора до закону
Базарної баби:
Сьома доля тому,
Хто прийшов на одній нозі!
Хоч незвично, та є:
Дід колише столітнього внука,
Що у атомний чад
Ненароком корову завів...
Розкажи нам, тополе,
Підставивши космосу руки,
Що робитимуть тут
Через тисячу років живі.
***
ПОЕТ
Гляньте, зірка велика,
Немов коровай на весіллі.
Місяць, наче тихіший за сни молодий.
Це ідея: день мого народження стріли
На забутому цвинтарі.
Темінь...
Ходімо туди!
***
ПОЕТ (схвильовано)
Бог один — у мені.
Та його не здолати, я знаю,
І Всевишньому Богу
Допоки я тут, на Землі.
Непідкупну, як доля,
Поезію-подругу маю,
А у підданстві —
Воїнство слів-королів.
Маю рідну Волинь.
Їй належу, як трави й лелеки.
Де б не був я в галактиці,
Спати в колиску вернусь.
Ой заграли мені, замузичили
Верби далекі
Про дитинство моє.
З нього теж починається Русь...
(Показує рукою на цвинтар).
І кого тут боятись?!
Давно від Чорнобиля й воєн
У дубових гробах
Перевернуті предки мої.
Що із того, що десь у корови
"Зростають надої",
Коли в те молоко
Зразу мертві впадуть солов'ї!
***
ІНОЗЕМЕЦЬ (наближаючись до першої могили)
...Вітряків немає.
Є хрести і вітер.
Чорні хмари з вікнами зірок.
Православний цвинтар...
Сильно пахнуть квіти.
Голова морочиться,..
***
ПОЕТ
Гляньте, гляньте кругом.
Тихо-тихо обміряйте цвинтар.
Кожен хрест — то людина,
Принаймні сто років назад.
Ми на мітингу душ.
Ми також помовчати повинні.
Он холодна скульптура.
***
КОМУНІСТ
Промінна постава й коса...
***
ПОЕТ
Але, друзі, о друзі!
Не наша вина у пориві
До туманності Всесвіту
Чи до молекули пса.
Спробуй лиш зупинити
Коня молодого за гриву,
Коли мчить він у степ,
Де кобила й гаряча роса.
...Не спішити кудись!
В суєті подивитись на себе.
Там — трава. Ось і вись.
Людство нині без пари — як лебідь.
Наче білка, із рук,
Лиш навчилося брати подачки.
Ми живем, бо не жити
Не вміємо, значить.
Є культура душі,
Абсолютна культура живого,
Що живе в комиші
І... плює на технічну тривогу.
Є відвертість. І все.
Це найбільша майстерність... над світом, –
Кожен казку несе,
Та не кожен
Розказує дітям...
***
ПОЕТ (спонтанно)
Голландський стиль сосни...
Туманних снів бароко...
В рогатці людських рук —
Сопілка й автомат...
***
СЕЛЯНИН
Побіймося хреста
Бо совість — то морока...
РОБІТНИК (до поета)
Ми сіли на кістках.
***
ПОЕТ
А де їх і нема?..
Відкинувши смички,
П'ють коники зі стерень,
Можливо, і росу, а мо',
Козацький піт?
Це скільки вже було
Тих поколінь померлих,
Що страшно аж душі
Признатися собі!
СЕЛЯНИН
А зносять цвинтарі.
На місці їх — дороги,
І дачі, і поля,
Колонії ростуть...
Отак тебе візьмуть
Колись за жовті ноги
Й за всі пісні твої
По вітру рознесуть!
***
ПОЕТ
Гм. Істина твоя.
Це зроблено й з Гомером.
Але душа! Душа!
Й в Чорнобилі не вмре!
КОМУНІСТ
Це не душа, це вже
Одна її химера,
Бо кожен вік її
По-своєму оре.
***
ПОЕТ
Зорі, наче могильні рожі...
Гляньте, зараз яка пора!
Мов дівоче коліно, місяць
В чорнім небі, як у воді...
РОБІТНИК (до Поета)
Слухай, друже, а ну-но свисни!
Може, щось і прийде сюди.
***
ПОЕТ
Змієборство було
Нам завжди притаманне, як воля.
Змій подобу міня,
Юрій вічний, немов кам'яний...
ІНОЗЕМЕЦЬ
Слухай, друже,
Ти раз хоч знайомився з долею?
ПОЕТ
Так, я вірю у неї.
ІНОЗЕМЕЦЬ
Це мало. На ній... женись.
***
ПОЕТ
Як співають пташки,
То не чути, як плескають весла, —
Можна й в мрії чи в пісні
У інші світи завітать.
Але тіло... Воно
Хоче також отримати весни,
Бо так мало живе,
Наче квітка цвіте в сіножать.
І якщо я болю цій планеті,
То значить — існую,
І якщо ця Мадонна
Жаліє і любить мене...
Світ — не сон...
Підійду — і її поцілую.
(Показує на Божественну Мадонну. Вона стає ще милішою).
СИН
Хоч вже й так перейшов
Святотатства сумний Рубікон...
***
ПОЕТ
І знову кров на камені цвіте.
Мій біль мовчить по-українськи знову.
Щоденно — ніч. Щоночі в серці день
Зализує бабусина корова.
А зранку — вечір, весь із лободи...
Дід в чоботях червоних у воротях
Стоїть, як знак всесвітньої біди,
Як знята з церкви кимось позолота.
За Землю всю тримає кулачки
Один сільський засмарканий хлопчина.
Не народившись, падають в зірки
Поети наші. Хвори батьківщина.
Танцюють гімн державні діячі
Аж поки перший півень не запіє.
А кров цвіте, як очі у сичів,
Над сивою і дивною Росією.
Пауза
Я вже на другім диханні живу.
Хотів би йти під руку із Тобою...
СИН (до Селянина, показуючи на Поета)
Мов благородний п'яниця в траву,
В Любов упав — до Смерті головою!
***
ПОЕТ
Я не Місяць, не Сонце,
Та знову побачив Землю.
Я не заєць, щоб вбили
Так просто, на шапку, мене...
Але небо було, як собака,
Гаряче і темне.
Й навіть трішечки, трішечки
Небо було земне.
Йде там зоряний дощ,
Що завтовшки у коси дівочі.
Є там квіти свої, імена...
Голуби свої...
Я там бачив, здається
Засніжені мамині очі,
Всіх тривожних, як дзвони,
Поетів моїх...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію