
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2019.02.22
07:23
Хоч ще зими студений подих,
Як тінь, остуджує чоло, -
Сніг перевтілює у воду
В землі пробуджене тепло.
Воно уїдливо, зісподу
Руйнує гори кучугур
І рветься швидко на свободу,
Як світла радість із зажур.
Як тінь, остуджує чоло, -
Сніг перевтілює у воду
В землі пробуджене тепло.
Воно уїдливо, зісподу
Руйнує гори кучугур
І рветься швидко на свободу,
Як світла радість із зажур.
2019.02.21
22:17
НедОгарок.
***маленька андеграундна сюрреалістична літературна поема.***
Це вітер виє чи вовчиця
Крізь морок ночі? Голова
Болить... Мені будинок сниться,
В якому Творчість прожива.
Цей дім осіб прийма солідних,
***маленька андеграундна сюрреалістична літературна поема.***
Це вітер виє чи вовчиця
Крізь морок ночі? Голова
Болить... Мені будинок сниться,
В якому Творчість прожива.
Цей дім осіб прийма солідних,
2019.02.21
21:01
Що обирати? Вбийте – не пойму,
що діється? Яке то євре-рило
ще націю зі сцени не дурило,
а ми іще не хлопали йому?
І хлопаємо – іноді очима,
долонями, і вухами інде,
і нібито не знаємо причини,
що діється? Яке то євре-рило
ще націю зі сцени не дурило,
а ми іще не хлопали йому?
І хлопаємо – іноді очима,
долонями, і вухами інде,
і нібито не знаємо причини,
2019.02.21
19:31
І все ж – нехай війна й руїна! –
я твердо вірю: від Землі
до зір летітимуть невпинно
стрімкі космічні кораблі.
І з України, й з Сент-Люсії,
з Непалу, Гани, й Мексики…
І навіть, може, із Росії,
я твердо вірю: від Землі
до зір летітимуть невпинно
стрімкі космічні кораблі.
І з України, й з Сент-Люсії,
з Непалу, Гани, й Мексики…
І навіть, може, із Росії,
2019.02.21
19:19
Хоч натомлене серце збивається з ритму,
І невпинно холоне,спустошена часом, душа, -
Я вдивляюся в світ до цих пір ненаситно,
Як у небо високе з гніздечка невміле пташа.
Сотні раз намагався безсило присісти,
Дати спокій собі і не бути комусь тягарем,
І невпинно холоне,спустошена часом, душа, -
Я вдивляюся в світ до цих пір ненаситно,
Як у небо високе з гніздечка невміле пташа.
Сотні раз намагався безсило присісти,
Дати спокій собі і не бути комусь тягарем,
2019.02.21
14:10
Зважуватись, зважувать, вагатися...
Дійте і не бійтесь помилятися!
Дійте і не бійтесь помилятися!
2019.02.21
08:58
Мчать життя коліщата,
а ти в чорній габі.
Будеш інших прощати -
то пробачиш собі.
Віра втратила крила
від жури і сльоти,
якби Бога молила,
не пила б самоти.
а ти в чорній габі.
Будеш інших прощати -
то пробачиш собі.
Віра втратила крила
від жури і сльоти,
якби Бога молила,
не пила б самоти.
2019.02.21
06:08
Анумо у сторону жарти,
Бо тема серйозна, ще та:
Ніхто не уміє кохати,
Лиш пишуть,- у цьому й біда.
Не ходиш наліво під верби
Із сонмищем лакомих гейш.
Тому що Ерота не треба,
Бо тема серйозна, ще та:
Ніхто не уміє кохати,
Лиш пишуть,- у цьому й біда.
Не ходиш наліво під верби
Із сонмищем лакомих гейш.
Тому що Ерота не треба,
2019.02.21
00:19
Ми зустрінемося навесні,
Як розтане остання сніжина,
Я мов лебідь до тебе полину
Наяву, не лише уві сні…
Ми зустрінемося навесні.
Ми зустрінемося навесні,
І підемо в зелену діброву -
Як розтане остання сніжина,
Я мов лебідь до тебе полину
Наяву, не лише уві сні…
Ми зустрінемося навесні.
Ми зустрінемося навесні,
І підемо в зелену діброву -
2019.02.20
21:47
Вода холодна? Крижана?
- Гаряча:
Палючими слізьми
Небесна плаче...
Мороз лютневий.
Мокра одежина.
Та Пломінь Гідності
Палає без упину.
- Гаряча:
Палючими слізьми
Небесна плаче...
Мороз лютневий.
Мокра одежина.
Та Пломінь Гідності
Палає без упину.
2019.02.20
20:46
Навмисне коло товаришів не ширив.
Казав: «Навіщо додавати смутку тим,
Кому іще далеко так до вирію,
Відкіль вертаються лиш спомином гірким?»
Не був святим, та й не надміру грішним.
Не зносив сліз, порожніх слів невтішних.
Просив, щоб не поклали у
Казав: «Навіщо додавати смутку тим,
Кому іще далеко так до вирію,
Відкіль вертаються лиш спомином гірким?»
Не був святим, та й не надміру грішним.
Не зносив сліз, порожніх слів невтішних.
Просив, щоб не поклали у
2019.02.20
17:16
тому що дощ, хтось бо хотів дощу
лети ускрізь, не обертайся, птахо
розвидіти надміру досхочу
усе згадати & забути інше шляхом
вже не зустрінемся ніколи, не бентеж
мене, сентиментальщино погодня
у перспективі жодних снів егеж
лети ускрізь, не обертайся, птахо
розвидіти надміру досхочу
усе згадати & забути інше шляхом
вже не зустрінемся ніколи, не бентеж
мене, сентиментальщино погодня
у перспективі жодних снів егеж
2019.02.20
06:26
І нащо моя дружина поперлася у районне управління за субсидією? Нащо псувала свої нерви, виклянчуючи у мертвонародженого викидня - міністерства соціальної політики - куцу матеріальну допомогу для закупівлі дрівцят на зиму та на електроенергію?
Це минулог
2019.02.20
00:14
Звільни мене від самоти
Цілунками і сміхом,
Адже натхненню не прийти
Без радості та втіхи.
Від болю душу увільни
Очікуваним словом, –
Щоб став окриленим я ним
У діях і розмовах.
Цілунками і сміхом,
Адже натхненню не прийти
Без радості та втіхи.
Від болю душу увільни
Очікуваним словом, –
Щоб став окриленим я ним
У діях і розмовах.
2019.02.19
21:56
Я спізнювалася. На годину… Воно ніби-то і не набагато, але таки так.
Збиралася прийти вчасно, але як завжди, в останню мить щось збивало. То виснажена готуванням смаколиків для свого коханого, бо він полюбляє різноманіття, а це все сили і час. То апатією
2019.02.19
21:12
У відомому парку у Києві
Закладатимуть пам'ятник Вієві.
Чи то Вій, чи не Вій –
Ти піди, зрозумій,
Але щось замишляють у Києві.
Зіштовхнулися лижники в Рахові,
Довго з болю стогнали і ахали,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Закладатимуть пам'ятник Вієві.
Чи то Вій, чи не Вій –
Ти піди, зрозумій,
Але щось замишляють у Києві.
Зіштовхнулися лижники в Рахові,
Довго з болю стогнали і ахали,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2019.01.29
2019.01.26
2019.01.21
2019.01.16
2019.01.14
2019.01.02
2018.12.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Проза
Чарівний євро або «Майже ідеальний обман»
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чарівний євро або «Майже ідеальний обман»
Дві риси сучасної української громади, привнесені західною цивілізацією: реклама, надоїдлива, нагла і безальтернативна – рушій світової господарки, і магазини секод-хенд – поношена одежинка із плечей заможного за нашими мірками європейця.
Щоб ми робили без цих воістину рятівних магазинчиків, що числом немалим окупували
великі і малі міста нашої країни. Принцип «Дешево і сердито» саме тут має своє наглядне утілення. Як усі нормальні люди, я ніколи не цурався можливості по доступній ціні придбати щось пристойне із одягу. Одного разу, тільки-но відчинилася крамничка із вживаним вбранням, зайшов туди скоріше за звичкою, ніж із якоюсь певною метою. В очі впав, а на плечі зручно сів майже новий піджачок. Довго не вагаючись, оформив покупку. Удома вирішив замочити того піджака у літній воді, щоб вивести запах дезінфекції, а заодно і його бувшого господаря. Нехай звикає до мого. Раптом щось дзенькнуло і на підлозі я побачив монетку.
- Мабуть, випала із кишені - піднімаючи її, подумав я.
Це був металевий євро! Оце так пощастило – півціни піджака як не було. Відразу поліпшився і без того непоганий настрій. Євро «на щастя» поклав на шафову поличку, подумки подякувавши неуважного благодійника із Європи. Наступного дня погода була якраз для піджака – не тепло і не холодно. Отож свій похід на ринок за різними дрібничками я вирішив здійснити, убравшись у куплену одежину. Я давно уже відмовився від гаманів, які у моїх руках не мали достатньо шляхетного вигляду по причині своїй неприродній худорлявості. Усі наявні гроші у паперовому і монетному вигляді я просто клав до кишені і там вони терпляче очікували на своє практичне застосування. Перед тим, як заповнити кишеню придбаного піджака грошима та іншим подорожнім крамом , я застромив туди руку і несподівано для самого себе намацав якесь, як кажуть, «інородне тіло», якого учора ще не було, бо після приємного сюрпризу у вигляді євро я поверхнево перевірив вміст кишень і нічого не виявив. Витягнув «тіло» із кишені і ви не повірите – це був металевий євро. Відразу навіть не зрозумів, звідки той узявся. Я ж учора його заховав до шафи. Заглянув туди – монета лежала на місці.
- Оце так дивина – здивувався, а ще більше порадів я новій знахідці.
- Євро до євро, буде два євро – із задоволенням констатував просту арифметичну премудрість першокласників.
Шкала настрою знову сягнула учорашнього рівня і я, задоволений, наче виграв джек-пот у національну лотерею, пішов на ринок. Там швиденько зробив усі необхідні покупки і лише в останню мить згадав ще про одну, украй необхідну, але за суєтою справ загублену поміж інших невідкладних придбань. Перерахував залишок грошей і з жалем мусив констатувати, що для здійснення купівельної операції не вистачає дріб’язку. З надією, яка, як відомо, ніколи не залишає навіть у безнадійних ситуаціях, я знову поліз до кишені, понишпорив по усім її закуткам і у самому потаємному місці, де сходяться, ущільнюючи тканину, шви, намацав ще одну монетку. Дістав і очам не повірив – так, це знову був металевий номінал одного євро. Казка та й годі. Але хіба таке буває без чарівної протекції вищих сил?! Згадалися брати Стругацькі, вірніше їх роман «Понеділок починається у суботу», де герою пощастило стати власником чарівної монетки, правда, вартістю у п’ять копійок. Що за чудасія: купив газетку за дві копійки, отримав здачу, а чарівний п’ятак за деякий час знов у кишені. Так за день не одного карбованця можна було назбирати, тим паче, що речей, корисних і необхідних за кілька копійок, тоді вистачало. Майже повіривши у казкову версію походження мого євро, я розміняв його на гривні, купив що треба і бігом додому. Почекавши для годиться трохи часу, вигріб з кишені усе, що там знаходилося. Уважно передивився, перемацав кілька разів шви, перевірив на наявність можливих дір і дірочок, але, на превеликий жаль, євро більше не знайшов. Дива не сталося, а так хотілося розбагатіти на дурняка за рахунок отого чарівного євро, що після кожної дрібної покупки обов’язково би повертався до мене, до свого господаря. Трохи стало сумно, як у дитинстві, коли очікування на якусь приємну подію не справджувалися. А втім, надію на появу євро я остаточно не полишив, бо дорослі відрізняються від дітей лиш тим, що вірять у дорослі казки.
- Зараз нема, може, потім з’явиться – тішив я себе сподіванням.
Пройшло декілька днів і я знову опинився біля тієї самої крамниці, де купив собі піджака. Було ще рано і до відкриття залишалося пару хвилин. Біля входу стояли два чоловіка і про щось балакали. Оскільки я зупинився неподалік, то мимоволі став свідком їхньої розмови.
- Знаєш, моя дружина така мудра, що аж дурна.
- Чого так?
- Повернувся я із заробітків, усі гроші віддав їй, а три євро по монетці залишив у шафі, так, на пам'ять, бо не знав, чи поїду ще колись на ті трудові «курорти» – здоров’я уже не те. А тут якраз перше квітня підходить. Ну моя жінка, велика веселуха, як вона про себе думає, вирішила зі мною трішки пожартувати. Узяла вона ті євро та й пішла ось у цей магазин
(чоловік кивнув головою у бік зачинених дверей), знайшла піджак на мій розмір, сунула до його кишені монетки і попросила продавця відкласти, бо забула начебто гроші. Далі, за своїм планом, мала заманити мене сюди, начепити того піджака, щоб я чисто випадково знайшов у його кишенях гроші. Сюрприз!!! Але, як то часто буває, життя коректує наміри. Зустріла по дорозі подругу дитинства, з якою не бачилася років із десять. Розговорилися, зайшли у кафе трохи посидіти, щось випили і все – пам’ять як відрізало. Схаменулася аж пізно увечері. На другий день раненько побігла до магазину та на кілька хвилин спізнилася. Якийсь …(тут чоловік вжив лайливе слова, почувши яке, я трохи відійшов убік, наче ближче мене могли упізнати І образити у більш дієвий спосіб) купив того піджака, а разом із ним мої три євро.
Я давно уже усе зрозумів і хвиля якогось незбагненного почуття охопила мене – суміш розчарування, жалю і потаємної зловтішної досади.
- Так тобі і треба, …! - тим самим словом у подумах я обізвав того випадкового, як на мій випадок, і зовсім невипадкового, як на спростування усіляких незрозумілих дивовиж у людському житті, чоловіка. Не чекаючи відкриття крамниці, я пішов додому. Чари закінчилися, розвіявши майже ідеальний обман, який могла б учинити доля із моєю довірливою душею. Жаль, бо так інколи хочеться казки…
Щоб ми робили без цих воістину рятівних магазинчиків, що числом немалим окупували
великі і малі міста нашої країни. Принцип «Дешево і сердито» саме тут має своє наглядне утілення. Як усі нормальні люди, я ніколи не цурався можливості по доступній ціні придбати щось пристойне із одягу. Одного разу, тільки-но відчинилася крамничка із вживаним вбранням, зайшов туди скоріше за звичкою, ніж із якоюсь певною метою. В очі впав, а на плечі зручно сів майже новий піджачок. Довго не вагаючись, оформив покупку. Удома вирішив замочити того піджака у літній воді, щоб вивести запах дезінфекції, а заодно і його бувшого господаря. Нехай звикає до мого. Раптом щось дзенькнуло і на підлозі я побачив монетку.
- Мабуть, випала із кишені - піднімаючи її, подумав я.
Це був металевий євро! Оце так пощастило – півціни піджака як не було. Відразу поліпшився і без того непоганий настрій. Євро «на щастя» поклав на шафову поличку, подумки подякувавши неуважного благодійника із Європи. Наступного дня погода була якраз для піджака – не тепло і не холодно. Отож свій похід на ринок за різними дрібничками я вирішив здійснити, убравшись у куплену одежину. Я давно уже відмовився від гаманів, які у моїх руках не мали достатньо шляхетного вигляду по причині своїй неприродній худорлявості. Усі наявні гроші у паперовому і монетному вигляді я просто клав до кишені і там вони терпляче очікували на своє практичне застосування. Перед тим, як заповнити кишеню придбаного піджака грошима та іншим подорожнім крамом , я застромив туди руку і несподівано для самого себе намацав якесь, як кажуть, «інородне тіло», якого учора ще не було, бо після приємного сюрпризу у вигляді євро я поверхнево перевірив вміст кишень і нічого не виявив. Витягнув «тіло» із кишені і ви не повірите – це був металевий євро. Відразу навіть не зрозумів, звідки той узявся. Я ж учора його заховав до шафи. Заглянув туди – монета лежала на місці.
- Оце так дивина – здивувався, а ще більше порадів я новій знахідці.
- Євро до євро, буде два євро – із задоволенням констатував просту арифметичну премудрість першокласників.
Шкала настрою знову сягнула учорашнього рівня і я, задоволений, наче виграв джек-пот у національну лотерею, пішов на ринок. Там швиденько зробив усі необхідні покупки і лише в останню мить згадав ще про одну, украй необхідну, але за суєтою справ загублену поміж інших невідкладних придбань. Перерахував залишок грошей і з жалем мусив констатувати, що для здійснення купівельної операції не вистачає дріб’язку. З надією, яка, як відомо, ніколи не залишає навіть у безнадійних ситуаціях, я знову поліз до кишені, понишпорив по усім її закуткам і у самому потаємному місці, де сходяться, ущільнюючи тканину, шви, намацав ще одну монетку. Дістав і очам не повірив – так, це знову був металевий номінал одного євро. Казка та й годі. Але хіба таке буває без чарівної протекції вищих сил?! Згадалися брати Стругацькі, вірніше їх роман «Понеділок починається у суботу», де герою пощастило стати власником чарівної монетки, правда, вартістю у п’ять копійок. Що за чудасія: купив газетку за дві копійки, отримав здачу, а чарівний п’ятак за деякий час знов у кишені. Так за день не одного карбованця можна було назбирати, тим паче, що речей, корисних і необхідних за кілька копійок, тоді вистачало. Майже повіривши у казкову версію походження мого євро, я розміняв його на гривні, купив що треба і бігом додому. Почекавши для годиться трохи часу, вигріб з кишені усе, що там знаходилося. Уважно передивився, перемацав кілька разів шви, перевірив на наявність можливих дір і дірочок, але, на превеликий жаль, євро більше не знайшов. Дива не сталося, а так хотілося розбагатіти на дурняка за рахунок отого чарівного євро, що після кожної дрібної покупки обов’язково би повертався до мене, до свого господаря. Трохи стало сумно, як у дитинстві, коли очікування на якусь приємну подію не справджувалися. А втім, надію на появу євро я остаточно не полишив, бо дорослі відрізняються від дітей лиш тим, що вірять у дорослі казки.
- Зараз нема, може, потім з’явиться – тішив я себе сподіванням.
Пройшло декілька днів і я знову опинився біля тієї самої крамниці, де купив собі піджака. Було ще рано і до відкриття залишалося пару хвилин. Біля входу стояли два чоловіка і про щось балакали. Оскільки я зупинився неподалік, то мимоволі став свідком їхньої розмови.
- Знаєш, моя дружина така мудра, що аж дурна.
- Чого так?
- Повернувся я із заробітків, усі гроші віддав їй, а три євро по монетці залишив у шафі, так, на пам'ять, бо не знав, чи поїду ще колись на ті трудові «курорти» – здоров’я уже не те. А тут якраз перше квітня підходить. Ну моя жінка, велика веселуха, як вона про себе думає, вирішила зі мною трішки пожартувати. Узяла вона ті євро та й пішла ось у цей магазин
(чоловік кивнув головою у бік зачинених дверей), знайшла піджак на мій розмір, сунула до його кишені монетки і попросила продавця відкласти, бо забула начебто гроші. Далі, за своїм планом, мала заманити мене сюди, начепити того піджака, щоб я чисто випадково знайшов у його кишенях гроші. Сюрприз!!! Але, як то часто буває, життя коректує наміри. Зустріла по дорозі подругу дитинства, з якою не бачилася років із десять. Розговорилися, зайшли у кафе трохи посидіти, щось випили і все – пам’ять як відрізало. Схаменулася аж пізно увечері. На другий день раненько побігла до магазину та на кілька хвилин спізнилася. Якийсь …(тут чоловік вжив лайливе слова, почувши яке, я трохи відійшов убік, наче ближче мене могли упізнати І образити у більш дієвий спосіб) купив того піджака, а разом із ним мої три євро.
Я давно уже усе зрозумів і хвиля якогось незбагненного почуття охопила мене – суміш розчарування, жалю і потаємної зловтішної досади.
- Так тобі і треба, …! - тим самим словом у подумах я обізвав того випадкового, як на мій випадок, і зовсім невипадкового, як на спростування усіляких незрозумілих дивовиж у людському житті, чоловіка. Не чекаючи відкриття крамниці, я пішов додому. Чари закінчилися, розвіявши майже ідеальний обман, який могла б учинити доля із моєю довірливою душею. Жаль, бо так інколи хочеться казки…
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію