ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я ніколи не плакав" (2006)
ІРОНІЧНИЙ РОЗДУМ З ПРИСМАКОМ ПЕЧАЛІ
Серпоносні й молоткоподібні, які свого часу не склали іспит на «павликів морозових», уже в зрілому віці, переростками, поспіхом надолужують прогаяне в боротьбі за своє місце під сонцем і за сяючий нерозмінний срібняк у власній кишені – творять нетлінний подвиг в ім’я міфічної московської справедливості.
О, як воно ж наболіло степовим хахлам... даруйте, орлам, що «великий і могутній язик», той «шершавий і картавий», яким провіщав сам Ілліч, повсюдно гине-пропадає, тоне-захлинається в бурхливій повені петлюрівсько-бандерівської мови! Треба рятувати найдорожчий скарб «чєловєчества» від повного його викорінення «зайшлими із запада нашистами» на «іздрєвлєруськоязичной зємлє»!
І зібрали велике партійне регіональне віче вічні недоноски двох матерів, сиріч безбатченки всіх часів і народів, і почали рятувати останнє, найдорожче, бо вже й так усе втратили. І придумали для свого так званого «руськоязичія» особливий, ще не знаний спеціальній науці, надспеціальний статус «регіонального» (оригінального, може, так воно було б зрозуміліше), гордозвучащого язика. Хоч і глупство несусвітнє, повна нісенітниця в принципі, зате – боротьба! Народ оцінить, Янукович похвалить, нащадки увічнять у помпезних символах.
Услід за обласними регіональними маргіналами «історіческоє рєшеніє» прийняли й запопадливі станично-луганські козачки. І пішло, як то кажуть, і покотилося. Натхненні голенками-ненями-пристюками голови райрад, міськрад, селищних рад і сільських, активісти хуторів і безіменних висілків заходилися готувати доленосні закони-рішення про надання районним, міським, селищним, сільським, хутірським і безіменно-виселковим говіркам особливого рятувально-спасенного статусу.
Почин «ворошиловських стрільців» підхопили бунтівні маргінали всіх мастей на всій неосяжності колись Дикого, а нині геть здичавілого Поля...
І пригадався мені один випадок.
Якось, ще на початку дев’яностих, тодішній керівник всеобласних культури і мистецтв Черняк Андрій Мусійович подзвонив мені: сходи, мовляв, до обласної бібліотеки імені великого роса Горького – там відбудеться зустріч з депутатом Держдуми великої і неділимої Расєї.
Я пішов. Бо дуже захотілося побачити справжнього депутата справжньої Держдуми (це ж не якась там Верховна Рада), поспілкуватися з ним про насущне-накипіле.
– Ми требуєм двуязичія в нашій особливій зоні, – слізно молили чужого молодика з чужої держави присутні на «форумі» нікому й ніде невідомі представники культури та мистецтв. – Ми задихаємся в українськой єдиномовності.
Держдеп уважно слухав, кивав головою.
І тоді слова попросив я. І ось що я сказав – російською і українською мовами:
– Уважаемый депутат. Из всех тридцати-сорока, примерно, сидящих в этом зале, один я, если не совершенно, то вполне прилично владею и русским, и украинским языками. Все остальные, пусть не обижаются на правду, толком не овладели ни одним, ни другим. Они – полуязычные, то есть украинский забыли, а русского, за леностью, не доучили.
На що «держдеп» (їй-богу, правда!) усміхнено відповів: «А моя мама була українкою... Ми у своїй московській сім’ї спілкуємось обома мовами».
«Полуязичниє» мої землячки проковтнули гострі язички. Бо їм нічого було сказати. Бо за великим рахунком вони – хуторяни! Отож бідні культура й мистецтво, якими заправляють «ніякомовні» язикаті Хвеськи!
Живучи в Росії та Казахстані, навчаючись у Москві, я послуговувався російською мовою. І ніхто навіть запідозрити не міг, що я «семь раз не руський». Приїжджаючи в рідне село на Сумщині чи в синів та онуків Львів, я легко переходжу на місцеві діалекти української мови. Я, зрештою, блискуче володію російським «есперанто» – матом. Багатоповерховим до того ж. Це викликає щире захоплення навіть у найзалізобетонніших шовінюг.
Маючи великий досвід літературних виступів у найрізноманітніших аудиторіях, авторитетно заявляю: українську мову, особливо в царині поезії та пісні, розуміють не лише від Сяну до Дону, але й від Тиси до Уссурі. Бо нашого цвіту, як сказав колись Максим Рильський, та й по всьому світу. Мене сприймали у столичній Москві, у Челябінську та Магнітогорську, у Прибалтиці й на Кавказі. Мої вірші, без підрядників, перекладали російські, татарські, азербайджанські, чуваські поети-друзі.
Гей, ви, регіонали-маргінали, козаки-розбійники! Ви хочете особливого статусу для свого «полуязичія», то чому б нашим братам-українцям у Росії не домагатися всеросійського, нехай і вторинного, статусу української мови як державної чи офіційної, або навіть і регіональної?! Це ж закономірно, це ж збагатить букет «братської» дружби, об’єднає народи, заткне пельки ксенофобам і шовінюгам.
Схаменіться, вождики Донбасу, Криму та Харкова! Заговоріть із високих трибун насправді не чужою для вас державною мовою України. Цим ви одразу і назавжди виправдаєте себе перед усім багатомовним і різноголосим світом. Навіщо вам залізні нотки, чавунні матюки і брутальні гасла? Вони не притаманні доброму народові нашому. Адже українською мовою можна лише вітати гостей, любити рідних, близьких і далеких, співати пісень, по-доброму жартувати. Українська мова, на відміну від мови північного сусіда, не терпить хамства, мату, а тим паче ненависті.
Заплющую очі та уявляю собі милу картинку: голова облради нашої відкриває чергову сесію: «Високоповажні пани-товариші депутати! Почнемо свою роботу віршем нашого славетного земляка Сосюри «Любіть Україну». І – з Богом, в ім’я рідної держави, любого нам народу українського...».
2006
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ІРОНІЧНИЙ РОЗДУМ З ПРИСМАКОМ ПЕЧАЛІ
Серпоносні й молоткоподібні, які свого часу не склали іспит на «павликів морозових», уже в зрілому віці, переростками, поспіхом надолужують прогаяне в боротьбі за своє місце під сонцем і за сяючий нерозмінний срібняк у власній кишені – творять нетлінний подвиг в ім’я міфічної московської справедливості.
О, як воно ж наболіло степовим хахлам... даруйте, орлам, що «великий і могутній язик», той «шершавий і картавий», яким провіщав сам Ілліч, повсюдно гине-пропадає, тоне-захлинається в бурхливій повені петлюрівсько-бандерівської мови! Треба рятувати найдорожчий скарб «чєловєчества» від повного його викорінення «зайшлими із запада нашистами» на «іздрєвлєруськоязичной зємлє»!
І зібрали велике партійне регіональне віче вічні недоноски двох матерів, сиріч безбатченки всіх часів і народів, і почали рятувати останнє, найдорожче, бо вже й так усе втратили. І придумали для свого так званого «руськоязичія» особливий, ще не знаний спеціальній науці, надспеціальний статус «регіонального» (оригінального, може, так воно було б зрозуміліше), гордозвучащого язика. Хоч і глупство несусвітнє, повна нісенітниця в принципі, зате – боротьба! Народ оцінить, Янукович похвалить, нащадки увічнять у помпезних символах.
Услід за обласними регіональними маргіналами «історіческоє рєшеніє» прийняли й запопадливі станично-луганські козачки. І пішло, як то кажуть, і покотилося. Натхненні голенками-ненями-пристюками голови райрад, міськрад, селищних рад і сільських, активісти хуторів і безіменних висілків заходилися готувати доленосні закони-рішення про надання районним, міським, селищним, сільським, хутірським і безіменно-виселковим говіркам особливого рятувально-спасенного статусу.
Почин «ворошиловських стрільців» підхопили бунтівні маргінали всіх мастей на всій неосяжності колись Дикого, а нині геть здичавілого Поля...
І пригадався мені один випадок.
Якось, ще на початку дев’яностих, тодішній керівник всеобласних культури і мистецтв Черняк Андрій Мусійович подзвонив мені: сходи, мовляв, до обласної бібліотеки імені великого роса Горького – там відбудеться зустріч з депутатом Держдуми великої і неділимої Расєї.
Я пішов. Бо дуже захотілося побачити справжнього депутата справжньої Держдуми (це ж не якась там Верховна Рада), поспілкуватися з ним про насущне-накипіле.
– Ми требуєм двуязичія в нашій особливій зоні, – слізно молили чужого молодика з чужої держави присутні на «форумі» нікому й ніде невідомі представники культури та мистецтв. – Ми задихаємся в українськой єдиномовності.
Держдеп уважно слухав, кивав головою.
І тоді слова попросив я. І ось що я сказав – російською і українською мовами:
– Уважаемый депутат. Из всех тридцати-сорока, примерно, сидящих в этом зале, один я, если не совершенно, то вполне прилично владею и русским, и украинским языками. Все остальные, пусть не обижаются на правду, толком не овладели ни одним, ни другим. Они – полуязычные, то есть украинский забыли, а русского, за леностью, не доучили.
На що «держдеп» (їй-богу, правда!) усміхнено відповів: «А моя мама була українкою... Ми у своїй московській сім’ї спілкуємось обома мовами».
«Полуязичниє» мої землячки проковтнули гострі язички. Бо їм нічого було сказати. Бо за великим рахунком вони – хуторяни! Отож бідні культура й мистецтво, якими заправляють «ніякомовні» язикаті Хвеськи!
Живучи в Росії та Казахстані, навчаючись у Москві, я послуговувався російською мовою. І ніхто навіть запідозрити не міг, що я «семь раз не руський». Приїжджаючи в рідне село на Сумщині чи в синів та онуків Львів, я легко переходжу на місцеві діалекти української мови. Я, зрештою, блискуче володію російським «есперанто» – матом. Багатоповерховим до того ж. Це викликає щире захоплення навіть у найзалізобетонніших шовінюг.
Маючи великий досвід літературних виступів у найрізноманітніших аудиторіях, авторитетно заявляю: українську мову, особливо в царині поезії та пісні, розуміють не лише від Сяну до Дону, але й від Тиси до Уссурі. Бо нашого цвіту, як сказав колись Максим Рильський, та й по всьому світу. Мене сприймали у столичній Москві, у Челябінську та Магнітогорську, у Прибалтиці й на Кавказі. Мої вірші, без підрядників, перекладали російські, татарські, азербайджанські, чуваські поети-друзі.
Гей, ви, регіонали-маргінали, козаки-розбійники! Ви хочете особливого статусу для свого «полуязичія», то чому б нашим братам-українцям у Росії не домагатися всеросійського, нехай і вторинного, статусу української мови як державної чи офіційної, або навіть і регіональної?! Це ж закономірно, це ж збагатить букет «братської» дружби, об’єднає народи, заткне пельки ксенофобам і шовінюгам.
Схаменіться, вождики Донбасу, Криму та Харкова! Заговоріть із високих трибун насправді не чужою для вас державною мовою України. Цим ви одразу і назавжди виправдаєте себе перед усім багатомовним і різноголосим світом. Навіщо вам залізні нотки, чавунні матюки і брутальні гасла? Вони не притаманні доброму народові нашому. Адже українською мовою можна лише вітати гостей, любити рідних, близьких і далеких, співати пісень, по-доброму жартувати. Українська мова, на відміну від мови північного сусіда, не терпить хамства, мату, а тим паче ненависті.
Заплющую очі та уявляю собі милу картинку: голова облради нашої відкриває чергову сесію: «Високоповажні пани-товариші депутати! Почнемо свою роботу віршем нашого славетного земляка Сосюри «Любіть Україну». І – з Богом, в ім’я рідної держави, любого нам народу українського...».
2006
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію