ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
09:59
Про Павлика Морозова
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
2024.04.20
09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
2020.02.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Михайло Десна (1967) /
Поеми
Цвіркун
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Цвіркун
Покійна теща,
Царство їй Небесне,
не зятя бачила - дочку.
А з нею за спиною
мовчки, чесно -
майбутній зять...
у доньки на гачку!
Донька вважає,
що рятує хлопця,
бо мама
оженитись
не дає...
Спитала теща:
- Любиш хоч,
чого б це!?
Сказала:
- Дуже... Дуже!
Хай він є...
Розчаруватись?
Поступитись долі?
Покійна теща
робить деруни.
А того літа
як ніколи в полі
довкола дому -
цвіркуни.
За браком розуму, грошей
він поступивсь жіночій волі.
Усе щось - як не у людей!
Ось тільки проти він квасолі.
Готує теща лопатки*,
а він даремно, що голодний,
узяв до рота два шматки
і виплюнув... Чому не згодний?
В траві співають цвіркуни -
не розуміє мови теща.
Квасолі не їдять вони
в Чернігові чи це щось дещо?
Її дитина, і таке -
дивакуватий! Звідки взявся?
Чи буде з ним життя легке,
чи, може, рекетир - сюди сховався?
І тільки дивні цвіркуни
не замовкали ні на вечір.
Робила теща деруни:
не лопатки уже й не лечо*.
Не вчити цвіркунам бичка
належних функцій мужичка.
А слід багато що могти -
і як що з'їсти, де лягти...
На осінь зникли цвіркуни.
Не на роки - на більше... Сни!
Відкоркувався з пляшки джин -
багато вуличок, вітрин.
І почуття провини. Бо
тому - "Шанель", тому - "Шабо".
За браком розуму, грошей
так важко втертись до людей.
Сопе в дві дірочки бичок:
"Шерифа" не його значок,
а орден "Кум" (медаль "Кума")
дружина матиме сама.
Горять, згорають сірники -
мигтять, як вогники, роки...
Шукає матір місця -
не знайде.
Вмирає матір... Листя -
молоде.
Болить усе їй тіло,
смерть іде...
Аби хоч не боліло
де-не-де.
"Швидка" везе уколи,
тільки кров
оголюється й гола
знов і знов.
Розбещена хвороба -
не любов.
Напередодні гроба
вечір йшов.
Син вийде із будинку,
де - старі,
знайде собі зупинку
у дворі.
"Життя - це не наркотик," -
кажуть всі.
Відчує раптом дотик
на нозі...
Повернеться й матусі,
як жартун,
в бадьорім скаже дусі:
- Був цвіркун...
Цвіркун мені на ногу
сам стрибнув...
Зі мною (до порогу)
вічність був.
19.08.2013
Царство їй Небесне,
не зятя бачила - дочку.
А з нею за спиною
мовчки, чесно -
майбутній зять...
у доньки на гачку!
Донька вважає,
що рятує хлопця,
бо мама
оженитись
не дає...
Спитала теща:
- Любиш хоч,
чого б це!?
Сказала:
- Дуже... Дуже!
Хай він є...
Розчаруватись?
Поступитись долі?
Покійна теща
робить деруни.
А того літа
як ніколи в полі
довкола дому -
цвіркуни.
За браком розуму, грошей
він поступивсь жіночій волі.
Усе щось - як не у людей!
Ось тільки проти він квасолі.
Готує теща лопатки*,
а він даремно, що голодний,
узяв до рота два шматки
і виплюнув... Чому не згодний?
В траві співають цвіркуни -
не розуміє мови теща.
Квасолі не їдять вони
в Чернігові чи це щось дещо?
Її дитина, і таке -
дивакуватий! Звідки взявся?
Чи буде з ним життя легке,
чи, може, рекетир - сюди сховався?
І тільки дивні цвіркуни
не замовкали ні на вечір.
Робила теща деруни:
не лопатки уже й не лечо*.
Не вчити цвіркунам бичка
належних функцій мужичка.
А слід багато що могти -
і як що з'їсти, де лягти...
На осінь зникли цвіркуни.
Не на роки - на більше... Сни!
Відкоркувався з пляшки джин -
багато вуличок, вітрин.
І почуття провини. Бо
тому - "Шанель", тому - "Шабо".
За браком розуму, грошей
так важко втертись до людей.
Сопе в дві дірочки бичок:
"Шерифа" не його значок,
а орден "Кум" (медаль "Кума")
дружина матиме сама.
Горять, згорають сірники -
мигтять, як вогники, роки...
Шукає матір місця -
не знайде.
Вмирає матір... Листя -
молоде.
Болить усе їй тіло,
смерть іде...
Аби хоч не боліло
де-не-де.
"Швидка" везе уколи,
тільки кров
оголюється й гола
знов і знов.
Розбещена хвороба -
не любов.
Напередодні гроба
вечір йшов.
Син вийде із будинку,
де - старі,
знайде собі зупинку
у дворі.
"Життя - це не наркотик," -
кажуть всі.
Відчує раптом дотик
на нозі...
Повернеться й матусі,
як жартун,
в бадьорім скаже дусі:
- Був цвіркун...
Цвіркун мені на ногу
сам стрибнув...
Зі мною (до порогу)
вічність був.
19.08.2013
* закарпатська кухня
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1938 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1938 seconds