Він не залізний, Володику.
І Він може спати.
Сон, це так, скорочує тривалість активного життя, але надихає на пробудження во славу його продовження. Тому обертаються планети та інші галактичні системи. Сон-пробудження-активна фаза існування (животіння) -сон. Останній може бути вічним як надійна запорука Вічності.

Все одно резонанс, можна вважати, відбувся, а з-під Вашого пера, якщо вирішите долучитись до теми, вийде кращий самостійний твір.
Віршовані перестрілки - це щось, нмсдд, від капустників - культурно-розважальних заходів юнацької доби багато кого з нас. Щоб студенти не ходили з кастетами та ножами нічними вулицями Донеччини чи Московії, їх звеселяли гигачками, а також - шефсько-примусовими роботами (веселими каторгами) на селі. Це чудові часи нашої юності. З них важко вийти або увійти в нові.
Навіяли...

О, вважайте, що вгадали:) У згадані у попередньому коментарі часи мною була написана іронічна поема "Український серіал". Тут поки що не публікувала, доводила до рівня ПМ. Але вона якраз на черзі після закінчення публікації "Джублика", з початком якого Ви щойно ознайомилися. Так що заглядайте, може, щось цікаве побачите:)
А "нічними вулицями"... це було в Дніпропетровську:)
Навіяли...

І немає куди подітись...

У розпачі,
Г.С.

Все було - велосипеди-мотоцикли-мопеди, штапелі-килими etc. Городяни купували у нашому сільпо практично все. Возили потім на Польщу і телеприймачі, якими були забиті вщент комори багатих господарств. Успішні менеджери-міцні господарювальники та працелюбні, матеріально забезпечені робітники були надійною запорукою економічного процвітання. Про партію робітників і селян напишу окремий вірш.

Мабуть, ми з Вами у різних країнах жили, Гаріо, бо я і моє оточення усі ті блага частіше у магазинах бачили, аніж у власному житті. Хоча працелюбності було хоч відбавляй. А от злодійкуватості і хитрості не вистачало. А у кого вистачало, ті і зараз « міцні господарювальники» і запорука економічного процвітання» (власного) але не буду проти правди грішити: перед розвалом, тобто коли процес уже пішов, але ми цього ще не зрозуміли, і справді непогано жилося. :) Успіхів Вам в оспівуванні Ваших ідеалів, Гаріо.:)
З найкращими побажаннями,
Т.Р.

Це - тонка іронія і глибокий сум з елементами скорботи.
Бачили, що вчора було біля КМДА у столиці?
Ми ще прокинемось, якщо не проспимо самих себе у цьому розбійному житті.

"Випаду з якогось - і не спиться.
Серце заколисує: "Заснеш.
Села сплять, міста, і спить столиця,
І Отець небесний, певно, теж".
Совість озивається: "Еге ж"..." - тут іронія дуже добре відчувається, Гарріо (вибачте, у попередніх коментарях "загубила" одну "р" з вашого ніка)А от у коментарі Ваша іронія була аж занадто тонка, я надто прямолінійна, щоб вловлювати такі речі, не бачачи обличчя співрозмовника.:)

З одного боку, розвіртуалення корисні, бо поети нарешті отримують можливість близького знайомства. А потім починаються практично майже родинні стосунки та серіали віршів про недоспіване та недогуляне. Виникають хибні зобов'язання хвалити навіть нікудишній творчий доробок, бо разом переламувались хліби, зрощені на спільній ниві версифікаторства, відбувались брудершафти...
Нам з Вами пощастило. Чого не було - того не було. Не сварились-не милувались.

Я б, мабуть, навіть засмутилась, побачивши замість ось цього «портрета» на Вашій аватарці, справжнє обличчя. :) Але посперечатись з Вами завжди приємно.:))

Дякую за коплімент і долучаюсь до лав прихильників Вашої творчості.

Сподіваюсь :)