ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Устимко Яна
2017.08.20 09:28
скінчилася днина скінчилися дві
закінчився тиждень сумбур в голові
широка й незміряна часу ріка
упевнено мишку жбурляє рука:

Приспів:
піду пройдуся з кімнати в кімнату
ще купа часу я встигну -- все ок

Ірина Вовк
2017.08.20 08:39
… І днесь заб’є цілюще джерело –
очистися, утвердися, о муже!
Подужай час і простір цей подужай.
На тебе схожих досі не було.
Могутній рух вселяється у м’яз
не руйнівною – злучною жагою,
нутро землі наснажиться тобою
над відстань цю, над простір ц

Ірина Вовк
2017.08.20 08:33
Мойсею, що дадуть твої скрижалі
сліпій, глухій, притупленій юрбі –
прозріння й віру? Ну, а далі, далі…
Яку могилу вириють тобі,
яку вготують пастку чи гадючник,
яку пожежу чи трясовину,
яким мечем тобі у спину влучать,
яку заслугу приймуть за вин

Ігор Шоха
2017.08.19 22:41
У кебі – baby, мама – молода,
але уже обоє русофіли.
Вода у неї мовиться, – вада,
а українці, як один, – дєбіли.

І ніби не скотилась із гори
якої-небудь Чуді чи Калуги...
Червоно-синьо-білі кольори –

Ігор Шоха
2017.08.19 22:30
                        І
Ой-вей… Лякає біо-графі-я?
Не кольорова? Та й не чорно-біла.
Є особисте – як душа у тіла
і не одна симпатія моя.
Але яке кому до того діло?
І я ще є. І мед, і воду п'ю.
Не хочете, то я й не зачіпаю.

Наталка Янушевич
2017.08.19 18:38
Назвати її самотньою було б неправильно,
Бо ж у неї велика родина.
Третій рік за коханим вона у траурі,
Але він залишив їй двох доньок і сина.

Ще є сестри, брати, сусіди і колєжанки,
Ще з пенсійного дівчина є привітна,
Навіть мама його жива, давно

Вітер Ночі
2017.08.19 16:27
В озерной тиши, у склонов гор,
в сказке Гроссмерса жил поэт.
Он с Богом вел бесконечный спор,
кляня восемнадцатый век.
И был безумно поэт влюблен
в прекраснейшую из,
и звали ее Аннет Валлон,
как озерный туман иль бриз.

Микола Соболь
2017.08.19 15:12
Вагалося іти, а чи не йти
Сьогодні по обіду жарке літо.
До першої осінньої сльоти,
Що принесе природі розмаїто.
У цей одвіку величавий гай –
Де небо відбивається у плесі.
Серед озер, я, випив свій розмай,
Який любов’ю зоріє у серці.

Серго Сокольник
2017.08.19 11:53
Двоєдині у лоні
Поскінчались казки,
І не ті у долоні
З неба впали зірки,
Що про щастя говорять...
Залишилась сама.
Прийде осінь. І скоро.
А за нею зима,

Ольга Паучек
2017.08.19 08:04
Давайте говорити про хороше:
Веселку, що із річки воду п"є,
Про снігову зимовую порошу
І доброту, що в кожному з нас є,

Про сни святкові, казкою сповиті
І сльози щастя на усіх очах,
Про руки безутомно працьовиті

Ірина Вовк
2017.08.19 05:41
Рано-пораненьку – перепілочка…
Рано-пораненьку встала дівочка:
личко рум’яненьке, очка зелененькі,
як м е д і в о ч к а!

Сорочинка біла тілечко увила аж по ніжечки…
Чи тобі не лячно, чи тобі не мрячно?.. Ані трішечки!
там, за небокраєм, сонечко ве

Ірина Вовк
2017.08.19 05:32
І Злотих Уст* зітхання уві сні,
і слів дитячих різьблені кришталі…
Які тоді складаються пісні
і крушаться які тоді печалі!

У лабіринтах буднів-душегуб,
минаючи припливи і відпливи,
одне беззмінне, цінне, незрадливе –

Микола Дудар
2017.08.19 00:55
На сірих днях малюєш писанки
спиваєш спеку зувсіма
пора погодитись на висілки
не передумаєш? хіба…
он сливи спіють за черешнями
ой не успіти в попихах
і шершень в листях вічно вештає
а може краще до мурах?

Володимир Бойко
2017.08.18 19:56
Нап’юся з чарівного джерела
Живої, чудодійної водиці,
І враз мені примариться-насниться
Позареальна суть добра і зла.

Збагну природу видимих речей,
І сокровенні помисли таємні,
Всі пристрасті людські страшні і темні

Ігор Шоха
2017.08.18 18:21
Уже по-осінньому душі ятрить
руде і опалене листя.
Над нами – прозорого неба блакить
і обрії, наче намисто.

Ідемо за луки до плеса озер,
де доля описує коло
і, наче, пливуть силуети галер

Леся Геник
2017.08.18 18:03
Наступного тижня уже відлетять журавлі.
Іще одне літо збиратись почне у дорогу.
Ранковий туман припадатиме знов до землі,
рихтуючи серцю найпершу осінню залогу.

В повітрі уже відчувається інше тепло.
І тіні вечірні влягаються значно раніше.
О, скі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Іолана Тимочко
2015.03.20

Ольга Значкова
2014.09.19

Олександра Камінчанська
2014.05.03

Василь Закарпатець
2014.04.27

Анатолій Власюк
2014.03.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Анонім Я Саландяк (1955) / Рецензії

 Мандри в космосі 52. Кант – про час і вірші про час (вибрані тексти Поетичних Майстерень)
            Кант – про час *
        (Цитати вирвані з тексту і ремарки Я Аноніма)

    “Час не є емпіричне поняття, яке виводиться з якого-небудь досвіду…”(І. Кант). Але якщо “виведення”, ”споглядання” , без чого неможливе саме поняття часу, - являється результатом логічного досвіду?! Отже, слід зробити висновок, що поняття часу (також і простору) виникає одночасно та нерозривно з поняттям досвіду. Перша часточка досвіду буття ідеї-матерії була першим штрихом в ідеальній схемі часу… а оскільки час і вічність поняття тотожні, то і досвід також (вічний). Відповідно - час і досвід поняття нероз’ємні!.. І трохи термінологічного абсурду: а сама емпіричність поняття емпіричне? А апріорність – апріорне? (Я Анонім).
    “…в один і той же час (разом) чи в різний час (послідовно)…”(І. Кант) . А я сказав би: в один і той же час (разом) і в різний час (послідовно), але завжди тепер і тут, в ідеально-матеріальному просторі… (Я Анонім).
    “Усі явища можуть зникнути, сам же час (як загальна умова їх можливості) відсторонити не можна”. (І. Кант) . З цього твердження виникає запитання: “відсторонити не можна” від чого- кого? “Час є необхідне представлення, яке лежить в основі всіх споглядань”. (І. Кант) . Отже – “Час” як “необхідне представлення” “відсторонити не можна” від “споглядача”!? Виникає також “дилема” моменту “зникнення усіх явищ”. Яких саме явищ? Якщо “залишається” (існує) означення “явища” (нехай лиш у тексті Канта), то воно (явище) не зникло; якщо ж “усі явища” зникли разом із самим поняттям “явище” , то про що говорить автор? Чи допустиме таке нелогічне припущення у цій формально-логічній схемі, що нею є “Критика чистого розуму” Іммануїла Канта. (Я Анонім) .
    “Час має тільки один вимір: різні часи існують не разом, а послідовно…”. (І. Кант) . Слід (ще раз) усвідомити: час у багатовимірному просторі має один вимір – послідовність …послідовність “одночасностей”, подій (“явищ”) , що відбулися “…в один і той же час (разом)” … Названі Кантом “різні часи” існують водночас – в “одному вимірі” (теперішньому часі) на обширах одного ідеально-матеріального простору, і через багатовимірність того простору виникає потреба внесення у “схему часу” умовних понять минулий і майбутній… часи. Такий (як і будь який інший) висновок зроблено емпіричним способом, тобто перебуваючи у просторі досвіду, то ж великим запитанням є - чи існують вони (час – простір, чи що-небудь взагалі) апріорі (поза досвідом)?.. Впевнено можна стверджувати, що свідомість у схемі формально-логічного порядку (задля виведення висновків з певних передумов, беручи простір-час як передумову) виносить їх (простір та час) в апріорний простір (як наперед задані, передуючі новішому досвіду)… Але логіка вищого порядку повсякчас повинна усвідомлювати (“споглядати”) їх (простір-час), як такі, що витікають з попереднього досвіду буття вищого порядку, недосяжного формальній логіці… Ідея безкінечності існування простору-часу (ідеї-матерії) допускає і безкінечність існування досвіду “споглядання” і, очевидно, ”споглядача” також. (Я Анонім).
    Якщо
“час є не дискурсивне, або, як його називають, загальне поняття, а чиста форма чуттєвого споглядання” і якщо: “усі явища можуть зникнути, сам же час (як загальна умова їх можливості) відсторонити не можна” (І. Кант) , тоді ці твердження суперечить одне іншому, бо сам час є ”явищем” - ”чистою формою чуттєєвого споглядання”. (І. Кант) (про це вже було сказано вище). (Я Анонім).

* Іммануїл Кант. Критика чистого розуму

Поетичні Майстерні – вірші про час
    Дві речі подивляють щоразу сильніше і по-новому,
    що частіше і довше роздумую про них, – це зоряне
    небо наді мною і моральний закон в мені…

        І.Кант


Іван Низовий (1942 - 2011)

* * *
Той поїзд переслідує мене,
І навіть там, де колії немає.
Здається, він мене наздожене
Ось-ось... Здається, вже наздоганяє,
Ледь-ледь мене торкаючи, штовха
І штурхає у спину. Без упину
Підштовхує мене – чи до гріха,
О Господи, прости, – чи до загину...

Нікого в тому поїзді нема,
Заприсягнуся, хто мене не любить,
Хто ні за що, знічев’я, задарма
Невинну душу збурить і погубить.
А може, в тому поїзді є ті,
Хто любить, але я про це не знаю,
Хто переверне все в моїм житті
На кращий зачин – без кінця і краю?

В тім поїзді, можливо, я сиджу?
А може, того поїзда – немає?
Втікаючи від привида, біжу
Йому навстріч...
А він – наздоганяє!

    Іван Низовий не надає імені “тому поїзду”,що “переслідує мене (Низового) … де колії нема”. Фатум? Ім’я його Фатум! Авжеж! Є такий різновид часу – доля, про який не згадує Кант, роздумуючи про час, стурбований “чистотою” апріорності процесу, - ”чистою формою чуттєєвого споглядання” (І. Кант) , і фатуму не бачить ”споглядаючи” реалії (не “зоряне небо наді мною і моральний закон в мені…” (І. Кант) ) . У часовому перебігу минуле – майбутнє, проміжна - єдина, справжня, теперішня мить уже ”фатальна” (неминуча), наперед заложена станом (вимірністю) простору та невідворотністю (інертністю) руху в “послідовність” (І. Кант) часу. “Здається, він мене наздожене” (І. Низовий) – турбується Іван, очевидно, біжучи поперед того “поїзда”, здогадуючись, що його доля (той фатум) залежить від того, хто та що (яка матерія) у “поїзді” їде:
…А може, в тому поїзді є ті,
Хто любить, але я про це не знаю…

    Але очевидно, розуміючи, що й сам є фатальним чинником ситуації, далі каже: “в тім поїзді, можливо, я сиджу?” і, зрештою, усвідомлюючи загальну химерність часу, стверджує далі: “А може, того поїзда – немає?” і, доводить ситуацію до формально-логічного абсурду:
Втікаючи від привида, біжу
Йому навстріч...
А він – наздоганяє!

    Переводячи ситуацію на ”абсурдний” вищий логічний рівень, Іван Низовий констатує очевидний факт: що біжить на зустріч власній долі… і сам себе наздоганяє!
    Зрештою, усім нам таке невідворотно стається кожну мить - власну долю (фатум) від самого себе не відділити, куди б ти не біг – вона мов тінь… і залежно від того, де джерело світла (і скільки тих джерел), вона (тінь) може бути спереду чи ззаду… чи там і там одночасно… Напрошується образ (алегорія) часу: минуле та майбутнє, як тіні теперішнього “поїзда”
    А Світлана Костюк… на велосипеді:
Я натискаю на педаль -
і мчу вперед...
крізь біль та відчай...

Ось, читай:

Світлана Костюк

Удари долі

За поворотом - знову даль...
безмежна даль...
далека відстань...
Я натискаю на педаль -
і мчу вперед...
крізь біль та відчай...
А світ вичікує мене...
Напевно,
все-таки спіймає...
А ви вчите, що все мине...
Чому ж лише
життя минає?..
Душа моя розбита вщент...
Як пазли,
знов її складаю...
Ти, світе, виждав цей момент -
удар...
якого не чекають...
Мене, незібрану як слід,
тепер, напевно,
не впізнати...
Чи зможу чорно-білий світ
іще хоч раз
розфарбувати?..
2012
За поворотом - знову даль...
безмежна даль...(C. Костюк)
.
    Так - простір, як і час, мають один спільний вимір – безконечність - безмежну даль (протяжність)... і немає простору без часу… і немає часу без простору… Але Світлана, напевне, одної миті забоялася, що та безконечність обірветься:
…світ вичікує мене...
Напевно,
все-таки спіймає...

Або не усвідомлюючи всього оптимізму безконечні часу-простору, або вкладаючи у вислів “світ вичікує мене...” мізерніший зміст для поняття ”світу” – буденний... Саме це, напевне, мав на увазі і “хтось”, уже сказавши приблизно таке: світ його ловив, ловив… і не зловив! Маючи на увазі, що від мізерності світу цього “його” врятувала смерть (мов Джульєтту від нелюба)…
    “Мене, незібрану як слід…” - “Чому ж лише життя минає?..” – “Чи зможу чорно-білий світ іще хоч раз розфарбувати?..” (С. Костюк) . Так! Очевидно в мить душевної слабкості… бо “світ” Світлану давно упіймав… Але не цей, сірий.., а той - світ кольорових (не формальних) сутностей… світ досконалої поезії – безкінечного, ідеального простору-часу… нескінченності духу…
    От і Галина Михайлик, оцінюючи подібну часову ситуацію - “все-таки спіймає” (С. Костюк) , каже:

Галина Михайлик

дев’ятий день
        пам’яті архітектора Любомира Степанюка
і ось весна... бринять гаї
танцює небо
співають янголи вгорі
мені про Тебе
углиб захащених борів
тікає морок
без Тебе я вже дев’ять днів
за місяць – сорок...
05.04.2013
    Тут, “шукаючи себе” між символів та чисел, Галина вивела унівесальну, напевне, трохи абсурдну для формальної логіки, але усім зрозумілу формулу часу: “без Тебе… дев’ять днів за місяць – сорок...” .
    А тим часом Богдан Манюк в “сутінковому” просторі слухає тишу часу:

Богдан Манюк

СУТІНКОВЕ

Тиша як рута.
Законами кроку
нехтують сутінки.
Сім ліхтарів
тішать і сварять
погруддя бароко,
віщим модерном
дахівки старі.
Плющ ренесансу,
балкони Предтечі,
в рамах – Європа,
долівка – катрен,
ратуша в небо –
вівальдівська втеча,
шпилі, мов душі
одвічних імен.
Вулички в готиці,
обрисам тісно.
Птахами вкрадено
світлості плід.
Тихо стаєш
відображенням міста,
враз упіймавши
відлуння століть.

    Чи це Львів, чи вулички Праги?.. А комусь і - парижські видіння… але мені бачиться велика душа маленьких Підгаєць – “ратуша в небо…” (Б. Манюк) . А імена часу: “барокко…”, “модерном…”, “ренессансу…”, “в готиці…”, “враз упіймавши відлуння століть” (Б. Манюк) сплелися воєдино в ідеально-матеріальному просторі… і начебто усе згідно твердження Іммануїла Канта: “час має тільки один вимір…” – тепер… і, начебто уже й не кам’яне те місто , а “чиста форма чуттєвого споглядання.”(І. Кант) , бо “камінь”, з якого створено цю “архітектуру”, давніший за каміння – він основа людського духу… а відтак наріжний камінь Божого промислу (досвіду)…а за тим і вічність!
    Поряд, начебто у тому ж часовому вимірі, ще один майстер “чуттєвого споглядання” (І. Кант) – Василь Юдов ловить ”одну коротку мить, аби злетіть під зорями”.

Василь Юдов

ПІСНЯ СТЕПУ


Життя біжить без компасу,
Природними законами.
Роки летять і зіронька
Залишить небеса.
Та там у небі вічному
Зірки летять мільйонами.
Мільйонами і падають
Під ноги, як роса.
У цьому світі дихати,
Кохати, ненавидіти,
Сміятися і плакати
Одну коротку мить,
Аби злетіть під зорями
Туманом, або піснею
І до безумства вічності
На крилах полетіть.
Між берегами ситими,
Між скелями та плитами
Бурлить, шумить порогами
Південна річка Буг.
І вітер степу бавиться
Деревами і квітами.
І килим з трав і колосу
Покрив поля і луг.
Діди-кургани зросяться
Ранковими іскринами,
Плететься сонця золото
У ковили косу.
Його проміння носиться
Вогненними перлинами
За обрій засіваючи
Нелякану красу.
Хто не блукав тут з молоду
Країни степу дикого,
Тікаючи, ховаючись
Від долі і біди.
Або лягав під хмарами
До спокою великого,
Або скрапав кровиною
До бузької води.
Птахи літають парами
Над пагорбами кволими,
Що вічністю зморилися
У степових віках.
Дороги степу дальнії
Їх вольності незнавані
Гукають блудних верстників
Губитися в степах.
Що жде кого у Києві?
Базарні будні клопоти,
Стогнання серця стомлене
Серед чужих пісень?
А може варто босими,
З розпатланими косами
Задихатися зорями...
З кургану, що над річкою,
Стрічати вічний день!
2007р.
… ловить, не дивлячись на те, що (можливо) від тих “зір” на сьогодні залишилось лиш світло “мільйонрічної” давності, а самі вони (зорі) давно згоріли… але якоїсь наступної миті ще… потужно зблиснуть космічним дивом у незбагненній химері часу-простору… Ілюзія з минулого: “зіронька залишить небеса” (В. Юдов) , та яв - “Базарні будні клопоти…” (В.Юдов) - все спресовується в “одному вимірі” (Е Кант)
    То ж давай – стрепенись і гайда - “стрічати вічний день!” і “задихатися зорями...” (з Василем Юдовим).
    Але не тут то було - Світлана Костюк “вчора” гріє руки об “полум’я навісне”:

Світлана Костюк

Я вчора палила вірші...

Я вчора палила вірші...
І полум`я навісне
Думки пожирало невтішні...
І мрії мої...і мене...
Я вчора себе палила...
Бо магма кипіла в мені...
Бо кожна клітиночка тіла
Аж корчилась у вогні...
Попечені губи шептали:
- Поезіє, ти вже чужа...
А в серці слова проростали
...як з леза ножа...
2013
- “Поезіє, ти вже чужа...” (С. Костюк) – певне забула вона (Світлана) в тяжку хвилину, що минулого уже не змінити… Майбутнього вірша можна не написати, а минулого – не можливо спалити… (здається мені, що і майбутнього вірша фатально не оминути…). Куди тобі, якщо вже штучний інтелект (комп’ютер) не може позбутись вчорашньої інформації – ти її в корзину… але звідтіль будь-якої миті її можна повернути, ти її з корзини видаляєш, а вона десь там, у механічній пам’яті зберігається: минулого нема у минулому часі – папір згорів сьогодні… сьогоднішній вітер розвіває сьогоднішній попіл… тому то Світлана, розуміючи це, не папір, а “вчора себе палила...” , але вже сьогодні “в серці слова проростали... як з леза ножа...” (С. Костюк) . Палила себе і горіла сама - “кожна клітиночка тіла аж корчилась у вогні...” (С. Костюк) – папір у вогні горить, а душа? Ні! Парадокс, який міститься у тексті Світлани, є оптимістичною суттю і усієї ідеально-матеріальної дійсності: проростає живими квітами на попелищі, що залишилось від згорілого паперу (матеріального змісту), та постає знову й знову з “вогню” поезії химерними квітами в уяві і на папері … В час надихненний! Є і такий час – чи не найхимерніший та щасливіший з усіх сьогодні?!
    От і з Чорнявою Жінкою… вийшов подібний (як у Світлани Костюк) часовий парадокс (Чорнява можливо теж думає, що “згоріла”) на просторах Поетичних Майстерень… Начебто її тут уже немає, але від минулого неможливо відкараскатись… і я знайшов, сам уже не пам’ятаю як, її ”Три питання”. Ось:

Чорнява Жінка

Три питання

Ти бачив, як тремтить повітря
У час короткий, надвечірній,
Від аромату динь і яблук
На розі осені і літа?

Ти чув, про що шепочуть хвилі
З піском морським на узбережжі,
Коли їх пестить теплий вітер
На розі ночі і світанку?

Ти віриш в те, що вільні душі
В блакить здіймаються прозору
І їхні мандри нескінченні
На розі смерті і спасіння?

… і на її вчорашні запитання даю відповідь завтра (сьогодні): “Ти бачив, як тремтить повітря... ?”. (Ж. Чорнява) . Бачу: кольоровий серпневий вечір, тихо тремтить моя душа… (Я Анонім). “Ти чув, про що шепочуть хвилі … ?”. (Ж. Чорнява) . Чую: зелено-золота хвилька шепоче хвильці червоно-голубій: люблю… (Я Анонім). “Ти віриш в те, що вільні душі … ?”. (Ж. Чорнява) . Вірю, що вільні тільки душі “на розі смерті і спасіння!” (Я Анонім).
    Вільними будуть тільки вони (душі)… але чи вільними від часу… у тому просторі, де можна бути вільним… Та чи “вільно” буде там зробити так, як пише Ольга Будзан: “…я стулю всі пальці у долоні, притримаю життя у кулаці…”. Ось:

Ольга Будзан

Минає день за днем...

Минає день за днем і ніч за ніччю.
Усе пливе і кане в небуття.
У суєті міняєм річ за річчю,
між пальцями пускаючи життя.
А я стулю всі пальці у долоні,
притримаю життя у кулаці,
всі поїзди зупиню на пероні,
і плин води затримаю в ріці.
І що тоді отримаю натомість?
Що буду мати навзамін життя?
Нікому не потрібну дивну повість,
де є початок і нема кінця.
Де зупинилась мить, мов на світлині,
зловила непотрібний ідеал,
де головні герої тільки тіні,
а мій кулак - історії вокзал.
2002
    А що було б насправді, якби “…зупинилась мить, мов на світлині…” (О. Будзан) - Кант з цього приводу каже: “Усі явища можуть зникнути, сам же час (як загальна умова їх можливості) відсторонити не можна”. Отже, зупинивши мить (явище), не зупинити часу ? Парадокс світлини, рукопису, пам’яті… полягає в тому, що вони мов “мій кулак - історії вокзал” (О. Будзан) . Але якщо зупинити не лише одну мить, мов світлину, а мов світлину в русі (кіно-відео… зображення голографічне…) і …о диво – “час зупиненого часу” - це він у твоєму “кулаці…”. І уже плутається свідомість, де час звичайний, а де “час зупиненого часу” і “де головні герої тільки тіні…” (О. Будзан) , а де реальні люди… - де реальний ти, і чи існує світ реальний?.. Чи є різниця між тут і там?
    Якщо Ольга Будзан пробує стиснути в кулаці час, як щось вагоме, матеріальне, хай і “світлинне”, то Володимир Ляшкевич наголошує на невагомості часу… і вільної душі:
“…невагомі дні - минущі,
і як ми…”

Ось:

Володимир Ляшкевич

* * *
Літні марева і сни,
невагомі дні - минущі,
і як ми,
прекрасносущі
без огуди і вини,

теплі зливи і блакить
знов упізнаного раю,
де дзвенить
святого краю
мого жайворова мить, -

не згасайте в далині,
за тростинами озерця -
сивиною,
сумом серця
начаровані мені,

не зникайте у сльоті,
у безжальності покосах,
у біді,
багряних росах,
як солдати на війні.

Літні марева і сни.
Дні сьогоднішні й грядущі.
Віщуни
прекраснодушні,
неземної далини...
2009
    Здавалось би, у цих рядках штучно створена єдність часового простору - фантастичний образ вічності:
Літні марева і сни.
Дні сьогоднішні й грядущі.
Віщуни
прекраснодушні,
неземної далини...(В Ляшкевич)

    Ці слова повернули мене в недавні роздуми про час: “якщо рухається час і одночасно рухаються матеріальні об’єкти і їх ідеальні транскрипції, об’єкти ідеальні та їх матеріалізовані продукти… у різних напрямках… в ідеальних, матеріальних (матеріально-ідеальних) обширах - проблемною стає сама схема обліку параметрів простору (ідеї-матерії): числа (проблема пошуку початку (нуля)), швидкості (умовність процесу фіксації часових параметрів від-до), поняття послідовності ( від якого початку (початків))… Отже, щось мусить непорушно стояти, бо інакше світ перестане бути пізнаваним (зійде з розуму). Такою непорушною логічною точкою у формально-логічній схемі може бути лиш чисто ідеальна його складова – час, а в досконалішій схемі – сьогодні Бог, суб’єкт “чуттєвого споглядання”(згідно І. Канта) - з хронометром у руці.” (Я Анонім) *     Тоді видимість руху відбувається від нерухомої точки нинішнього (нуля) у безконечність поняття минулого… вірніше змінюється (рухається) сам простір-матерія-ідея… Тоді усе стає одним логічним рядом – світ розпочався сьогодні… а вся реальність в минулому до миті теперішньої включно… Але людська свідомість уперто вибудовує умовну схему часу (фатуму) – ілюзію руху в майбутнє… і парадокс “поїзда” Івана Низового в тому, що він (поїзд-час) стоїть нерухомо, а ми, утікаючи від себе, наздоганяємо себе… аж зрештою… забігаємо в себе самого (в той поїзд часу) і :
…теплі зливи і блакить
знов упізнаного раю,
де дзвенить
святого краю
мого жайворова мить...(В Ляшкевич)
.
    От і Еміль Боєв теж запримітив, що час стоїть: “зима, зима, зима, зима, зима…”, щоправда стоїть той час-простір з іншої, банальнішої причини, бо “трясуться змерзлюхи м’якотілі…”. Ось:

Еміль Боєв

56 лютого 2013 року

Зима, зима, зима, зима, зима,
Лежать сніги і курять заметілі,
Трясуться замерзлюхи м’якотілі -
Мороз нічний ще цілий день тривав.

Не чутно ні пташок дзвінкоголосих,
Ні сонечка не видно крізь туман,
Стоять, як стій, замети і тороси -
Зима, зима, зима, зима, зима.

Десь дятла стук лунає зовсім поряд.
А, ні, то бузьок дзьобом стрекотів!
Царює в нас січнево-лютий уряд...
Чи утече від нявкання котів?..
28.03.2013
    Вирішений в сатирично-іронічному ключі цей текст начебто констатує певну умовну відсутність майбутнього… рух на місці, хоча вже й “…бузьок дзьобом стрекотів!” (Е. Боєв) , а на календарі – “56 лютого 2013 року…” (Е. Боєв) і у вирій “бузьок” відлетить - “… лютого 2013 року…”. Хочеться запитати самого себе: а якого числа “лютого 2013 року” буде важлива для мене дата 2 червня 2015 року?.. Ця логічна абракадабра, фіксуючи зупинку часу у лютому місяці 2013 року, не припиняючи руху числа дня, є цілком логічною схемою для розуміння часу: можна вирахувати умовне число справжнього часу… тільки от що непокоїть мою свідомість - не хотілось би визначатися з цього приводу на “Північному полюсі”…
    А от Мирослав Артемович, начебто в подібній ситуації, оптимістичніше веде “облік літ… непомильний”, бо “як визначити справжній вік людини, коли душа брунькує почуття…” (М. Артимович) . Тут, в цьому тексті, час постає в іншій іпостасі – коли, здавалось би незворотні вікові зміни “простору” зупиняються… а то й “обертаються” незрозуміло де: “душа твоя ще в юності витає наперекір вкарбованим літам”. (М. Артимович) . Напевне Мирослав навчився в Ольги Будзан тримати “життя в кулаці”, і на його календарі ніколи не буде кимось там запрограмованого якогось там числа “лютого 2013 року” (Е. Боєв) . Ось, полюбуйтесь:

Мирослав Артимович

ТВІЙ ВІК

Як визначити справжній вік людини:
За метрикою, паспортом, навгад?
Урахувати кожні уродини,
Вертаючися подумки назад?

Чи вік той визначається роками
Від дня, коли з'явився ти на світ
Й відчув уперше ніжний доторк мами,
В житейський вирушаючи політ?

А чи його заховано у зморшки,
Уплетено в поважну сивину,
Чи, може, з примхи доленьки-ворожки
В свідомості зарито глибину?

Як визначити справжній вік людини,
Коли душа брунькує почуття,
А серце не змовкає й на хвилину:
“Люби життя! Люби, люби життя!"?

Ти спантеличено у паспорт заглядаєш,
Не вірячи засліпленим очам:
Душа твоя ще в юності витає
Наперекір вкарбованим літам.

Хоч вік тебе солідністю тривожить,
Все ж ти із ним уперто заграєш,
І лет років лише Господь стриножить,
Коли до дна свій келих ти доп'єш.

Коли доп'єш… А нині ти ликуєш —
Іще не бачиш дна. Яка краса!
Захоплено нектар життя смакуєш,
Звертаючи свій погляд в небеса.

Там облік літ ведеться непомильний,
І ти безсилий в ньому щось змінить.
Єдине — в чому внесок твій посильний —
Не звівши духу, вік як мить прожить!
2009
    Але автор усвідомлює, що поки ти “захоплено нектар життя смакуєш, звертаючи свій погляд в небеса”(М. Артимович) , то – “сьогодні Бог з хронометром у руці” (Я. Анонім) і- “там облік літ ведеться непомильний, і ти безсилий в ньому щось змінить”(М. Артимович) … Це, зрештою, стосується часу всього й усякого, і того, що у тексті Тетяни Мілевської. Ось:

Тетяна Мілєвська

Живу!!!

Усе мине...
веснянки пролетіли,
поблідли очі,
зникла голубінь.
Здивовано
у дзеркалі тріпоче…
можливо, я…
а, може,
світла тінь…
Усе мине,
і дощ оно
стихає,
і літо промайнуло
за межу…
Життя на мене
погляди
кидає, -
та не лякайся -
я іще ЖИВУ!
03.10.2012
…цікавий різновид часу вмістила Тетяна посередині, поміж відомих нам “часів” - минулого та майбутнього : “я іще ЖИВУ!” . Поміж химерного: я жив та я буду жити - одна мить “я… ЖИВУ!” - також химерна: “можливо, я… а, може, світла тінь…” (Т. Мілевська) . У теперішньому матеріально-ідеальному просторі, де “я… ЖИВУ!” подібні тіні не дивина… дивина те, що пояснення їм (тіням) шукають у матеріальному вимірі… а такого виміру (чисто матеріального) немає… без ідеального і приклад тому те, що час, як міцно не тримай “життя у кулаці” (О. Будзан) , вислизне в ідеальний простір… втече твоя душенька, хай як там пильно “світ вичікує мене...” (С. Костюк) , а не діждеться! І куди ж то?.. дінеться - та напевне у ті обшири де:
Літні марева і сни.
Дні сьогоднішні й грядущі.
Віщуни
прекраснодушні,
неземної далини...(В. Ляшкевич)
,
чи може туди де:
Тиша як рута.
Законами кроку
нехтують сутінки.
Сім ліхтарів
тішать і сварять
погруддя барокко… (Б. Манюк)
.
    А чи то не про ті часи ідеться, про які Ксенія Озерна каже: “... а були ж часи мужчинні!” ? Чи то може тільки ті самі мужчини?.. Не ті, що:
...та плече, і руки, погляд -
півпорожні вмістом нині.(К. Озерна)
.
Судіть самі:

Ксенія Озерна

***
хто ти?... привід невідв'язний,
стиглості невідгомоння,
архітрав у лоні часу
чи диванна ніжна соня?
півмужчина, півомана,
сутність у гріху причинна,
в пирозі життя для жінки
ти не пуп землі - мачина,
взята спрагою на висів.
... а були ж часи мужчинні!
...та плече, і руки, погляд -
півпорожні вмістом нині.
2011
“... а були ж часи мужчинні!” (К. Озерна) . А був матріархат… вірніше продовжується, якщо “півпорожні вмістом нині ”. (К. Озерна) . От тобі ще один різновид часу: “а були ж часи…” - ностальгічний – а були часи… а прийдуть часи – пародокс у тому, що це (ностальгія) та ж сама властивість часу - протяжність - “час має тільки один вимір: різні часи існують не разом, а послідовно…” (І. Кант) . От і ностальгічно (не сумно) плакалася Ксенія , бо все ж таки “були”… (К. Озерна) , а що було, то насправді і є “один вимір”(І. Кант)!

* абсурдні схеми: ЧАС це…
… схема побудована логікою у системі ідеальних координат (“недоторканість” до матеріального простору, умовність понять, умоглядність висновків) за для констатації переміщень та змін матеріально-ідеального об’єкта у матеріально-ідеальному просторі, що послідовно віддаляється (рухається) від умовної точки відліку (початку загального процесу)… Ця схема вибудовується за одночасного усвідомлення понять простору та руху для вирахунку (передує поняттю числа) траєкторії (координат), відстані (розміру), швидкості… переміщення (змін), окремих об’єктів, для усвідомлення так званого процесу, як умоглядна передумова укладання формальної логіки аналогій, що передує загальній логіці абсурдів…
    В логіці абсурдів ця схема мала би мати вигляд безконечного числа різнонаправлених з різною швидкістю “движимих” матеріальних об’єктів – свідомісних ідеальних процесів (логічно послідовних рядів-рухів-траекторій… загального процесу), що рухаються в уявному просторі часу. Узагальнююча логічна схема процесу через нескінченність простору, різнонаправленість одночасного руху об’єктів, їхню виокремлену свідомістю матеріальну та ідеальну, чи матеріально-ідеальну природу та безконечний ряд нашарувань інших факторів – являє собою недоступну для аналогової логіки субстанцію матеріальних об’єктів та їх ідеальних віддзеркалень, їх змін (порухів), що відбулись, що відбуваються, що невідворотно відбудуться, і варіанти можливих змін-порухів, що ніколи не відбудуться…
Годинник…
…уявімо простір побудований за принципом механічного годинника… Тік – так! Уявімо собі , що в того годинника є лише секундна стрілка… від центру – простягається (уявно) у простір на таку довжину, де за один ”тік – так” вона (стрілка) кінчиком проходитиме у просторі один світловий рік… А на певній відстані від центру одне “тік –так” дорівнює одному твоєму кроку: там ідеш ти… чуть-чуть далі від центру – біжить кінь, їде автомобіль, летить із надзвуковою швидкістю літак, космічний корабель, космічна планета - усі (одночасно) на власних орбітах. За одну хвилину стрілка робить оберт – шістдесят твоїх п’ятдесяти сантиметрових кроків і в той же час шістдесят світлових років - немислиме порівняння (але допустиме згідно теорії відносності).
    А якщо простір безконечний?.. Катастрофізм поняття безконечності для матеріальної системи координат очевидний - обмеженість швидкості руху… Тому то дотепер, традиційно, використовують для обчислення часу рівномірно (послідовно) рухомі матеріальні об’єкти з періодичним характером руху (повторення): обертання землі… і найновіший - періоди випромінювання… атома цезію -133.
Хронометр…
… якщо рухається час і одночасно рухаються матеріальні об’єкти і їх ідеальні транскрипції, об’єкти ідеальні та їх матеріалізовані продукти… у різних напрямках… у ідеальних, матеріальних (матеріально-ідеальних) обширах - проблемною стає сама схема обліку параметрів простору (ідеї-матерії): числа (проблема пошуку початку (нуля)), швидкості (умовність часових параметрів від-до), поняття послідовності (для незалежних один від одного процесів (проблема самої їхньої незалежності))… Отже, щось мусить непорушно стояти (бути справді незалежним), бо інакше світ перестане бути пізнаваним (зійде з розуму). Такою непорушною логічною точкою у формально-логічній схемі може бути лиш чисто ідеальна його складова – час, а в досконалішій схемі – сьогодні Бог (згідно І. Канта - суб’єкт “…чуттєвого споглядання”) з хронометром у руці.
Серпень 2013 р. м. Вінниця.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-09-01 17:33:01
Переглядів сторінки твору 1919
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.909 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.529 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.783
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми ПРО ПОЕЗІЮ
Автор востаннє на сайті 2017.08.19 20:31
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2013-09-01 18:01:02 ]
Дякую Світлані Костюк за перший коментар, який я вимушено витер... Дуже важко вставлявся матеріал на сторінку П М .Все одно вийшло не так, як я хотів...
(можливо і ще чийсь коментар був... вибачте...)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2013-09-01 18:23:57 ]
Дуже усе складно і складено в одну купу: авторське застосування образу-часу і його філософське розуміння. Легко сперечатися з Кантом, не наражаючись на його живе логічне мислення. Я не відношу себе до тих, що може щось беззаперечно стверджувати, але із безлічі Ваших тверджень взяти хоча б перше: час і досвід поняття не роз'ємні. Відносно досвіду не сумніваюсь - набувається з часом. Але самому часу глибоко байдуже до поняття досвід, ну хіба що окремій молекулі матерії приписати те, що властиве розумній істоті: набуваючи знань, спостережень, змін, робити логічні висновки і таким чином набувати того, що ми називаємо досвідом. Роблячи свій висновок, ви ототожнюєте "виведення" і "споглядання", хоча це різні ланки логічного ланцюга. Нас не стане, хіба час зникне? Час - властивість матерії і із безлічі її проявів ми- лиш мізерна її частина. Дуже багато спірних питань Ви підняли для розуміння часу. На цю тему не можна спілкуватися поверхнево, тому я цього і не буду робити, але звернути вашу увагу на висновки анонімного характеру допускаю можливим.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2013-09-01 18:42:49 ]
Дякую Олександре за коментар... Що-до Канта - я не зможу змінити того стану речей...Але я теж колись помру... Його твір офіційно опублікований... отже я вільний його коментувати... Але колись, в інших світах ми з ним (Іммануїлом), надіюсь - поговоримо...
Що-до решти - зверни увагу на поняття "абсурдна логіка", що наскрізно проходить через увесь текст...
Загалом - щиро вдячний за коментар...
Анонім Ярослав Саландяк


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2013-09-01 18:53:26 ]
Дякую за абсурд логіки, бо у її реальних лабіринтах заблукав не один філософ, а дехто і розум загубив, намагаючись зрозуміти те, до чого ми ще не підготовлені. Можливо, що прийде колись Час і ми зрозуміємо його справжнє місію у тих таїнах, які поки що за межами наших знань.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2013-09-01 19:12:59 ]
Олександре! Коментарі до коментарів (абсурдними коментарями і є насправді
усі мої Мандри...)справа безнадійна... що-до логіки... Вітаю твою сміливість!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2013-09-01 19:33:33 ]
Але ти правий - виведення та споглядання нецілком ідентичні поняття - я це виправив!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2013-09-01 18:55:49 ]
Моє особисте бачення не таке масштабне і прив'язане до часу лише тому, що я народилася "тоді", а не в інший час.
Чесно, коли писала, не було нічого ностальгічного, це швидше продовження суперечки і мої якісь доводи отій "диванній соні ч.р."...

солідна робота - в часовому, і не тільки, вимірі...

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2013-09-01 19:18:57 ]
Зрозумів - ти за "ним" не скучаєш... А за "не тим"?.. Може кого собі намріяла...але все одно не плачеш! Я цьому радий


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2013-09-01 19:24:50 ]
оце абсурдологіка - ні, я не плачу, я пишу вірші...
:)

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Костюк (М.К./М.К.) [ 2013-09-01 19:01:11 ]
Не буду повторювати коментар. Просто дякую за Ваше розуміння і бачення...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2013-09-01 19:19:42 ]
Дякую


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Кузан (М.К./М.К.) [ 2013-09-01 19:03:30 ]
Як би там не було, але все це спонукає до роздумів...
Дякую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2013-09-01 19:21:38 ]
Вдячний тобі , Василю, що заглянув...
Всього найкращого


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-09-01 19:44:57 ]
Ярославчику, дякую!!! Мені було цікаво.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2013-09-02 08:20:05 ]
І тобі, вірніше, твоєму батькові, спасибі


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2013-09-01 19:58:04 ]
Як на мене, філософія, як і математика - гімнастика для розуму... і що "довше і частіше" будемо роздумувати над вічними категоріями, зокрема й такими як Час, то цікавіше нам буде жити, бо пізнаватимемо все нові й нові глибини себе самих...
А у формулі 9+31=40 (описаній словами у наведеному Вами моєму вірші) начебто немає жодного абсурду, -проста логічна арифметика :)))
Дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2013-09-02 08:22:14 ]
І тобі дякую, Галино