ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олена Малєєва (1981) /
Проза
Життя — боротьба
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Життя — боротьба
Зарано цього року настала осінь. Цей неочікуваний холод заліз у саму душу, охопивши її раптовою депресією, спліном, меланхолією... Чи як там це називається?
І раптом ти прокидаєшся вранці з єдиним бажанням: лишитися в ліжку й нікуди не йти. Без жодного бажання йдеш на роботу. Працюєш на автопілоті. Слава Богу, що маю гарний автопілот, на якому можу протриматися до закінчення таких от нападів... Готуєш їжу на автопілоті. Граєшся з дитиною й пестиш чоловіка — також. Хіба так можна? Може, вони також на автопілоті й вони це приймають лише тому, що так потрібно. А якщо вони при пам’яті, то можуть помічати, що з тобою щось не так і ображатися, що ти ніби оболонкою тут, і граєшся і пестиш, а насправді тебе тут нема. Тебе нема ніде в такі хвилини. Замість тебе — автопілот.
Хочеться переглянути старі фото з літнього відпочинку, аби поглянути на себе усміхнену в промінях яскравого сонця, зігрітися гарними спогадами... Відкриваєш файли і раптом бачиш, що за тією посмішкою сховався сум. Що насправді все було тоді не так, що посміхалася тільки в камеру, на публіку. В надії, що колись такими от депресивними вечорами та посмішка зігріє. Але хіба може зігріти фальшива посмішка? І думєш собі: яке я лайно, коли я навіть не можу надибати щасливих моментів, якими б могла зараз зігрітися. І робота лайно, що не захоплює й не може допомогти вийти з цього стану. І фільм, який дивилася, шукаючи випадкового сміху - лайно... І ось ця книжка, на яку я так сподівалася, що вона мене розрадить — також.
Викинути, вишвирнути все геть, на смітник!
Змінити квартиру, змінити чоловіка, поміняти роботу, виїхати з міста, з країни!!! Ще можна зробити пластичну операцію й поміняти зовнішність, аби створити повну ілюзію змін.
АЛЕ! Тільки ілюзію.
Тому що насправді треба взяти себе за пасмо волосся і тягти, як ріпку. Або напіддати собі чарівного пенделя. Або не собі, а шукати когось, хто напіддасть. Можна навіть знайти пригод на п’яту точку: створити ситуацію, в якій автопілот не вирулить й доведеться включатися в аварійному режимі.
А ще можна з любов’ю поставитися до себе. Взяти вихідний. Виспатися. Жодного алкоголю, кави й тютюну. Сказати чесно близьким: не чіпайте мене, я не здатна вам зараз приділити увагу. Приготуйте собі їжу. Сходіть без мене погуляти. Мене зараз немає. Я вимкнена. Не дивитися дурні кіна, не читати беззмістовні книжки, не шукати загублене серед мотлоху старих фоток і спогадів. Просто перезаванатажитися.
І ось: вийшло сонце. Осінь насправді, хоча й дождлива, але золота. Й чоловік — коханий, а дитина — розумна. Робота захоплююча та цікава. Фільм смішний. Книжка — наповнена філософським змістом. І що найнезрозуміліше — це фотки. Я на них щаслива. Відпустка була вдалою і я на кожному фото посміхаюся найщирішою посмішкою, яка тільки можлива.
Терміново-терміново треба працювати, любити, жити... Я ж стільки проспала!
Що ж, життя - боротьба. Інколи з власним автопілотом.
І раптом ти прокидаєшся вранці з єдиним бажанням: лишитися в ліжку й нікуди не йти. Без жодного бажання йдеш на роботу. Працюєш на автопілоті. Слава Богу, що маю гарний автопілот, на якому можу протриматися до закінчення таких от нападів... Готуєш їжу на автопілоті. Граєшся з дитиною й пестиш чоловіка — також. Хіба так можна? Може, вони також на автопілоті й вони це приймають лише тому, що так потрібно. А якщо вони при пам’яті, то можуть помічати, що з тобою щось не так і ображатися, що ти ніби оболонкою тут, і граєшся і пестиш, а насправді тебе тут нема. Тебе нема ніде в такі хвилини. Замість тебе — автопілот.
Хочеться переглянути старі фото з літнього відпочинку, аби поглянути на себе усміхнену в промінях яскравого сонця, зігрітися гарними спогадами... Відкриваєш файли і раптом бачиш, що за тією посмішкою сховався сум. Що насправді все було тоді не так, що посміхалася тільки в камеру, на публіку. В надії, що колись такими от депресивними вечорами та посмішка зігріє. Але хіба може зігріти фальшива посмішка? І думєш собі: яке я лайно, коли я навіть не можу надибати щасливих моментів, якими б могла зараз зігрітися. І робота лайно, що не захоплює й не може допомогти вийти з цього стану. І фільм, який дивилася, шукаючи випадкового сміху - лайно... І ось ця книжка, на яку я так сподівалася, що вона мене розрадить — також.
Викинути, вишвирнути все геть, на смітник!
Змінити квартиру, змінити чоловіка, поміняти роботу, виїхати з міста, з країни!!! Ще можна зробити пластичну операцію й поміняти зовнішність, аби створити повну ілюзію змін.
АЛЕ! Тільки ілюзію.
Тому що насправді треба взяти себе за пасмо волосся і тягти, як ріпку. Або напіддати собі чарівного пенделя. Або не собі, а шукати когось, хто напіддасть. Можна навіть знайти пригод на п’яту точку: створити ситуацію, в якій автопілот не вирулить й доведеться включатися в аварійному режимі.
А ще можна з любов’ю поставитися до себе. Взяти вихідний. Виспатися. Жодного алкоголю, кави й тютюну. Сказати чесно близьким: не чіпайте мене, я не здатна вам зараз приділити увагу. Приготуйте собі їжу. Сходіть без мене погуляти. Мене зараз немає. Я вимкнена. Не дивитися дурні кіна, не читати беззмістовні книжки, не шукати загублене серед мотлоху старих фоток і спогадів. Просто перезаванатажитися.
І ось: вийшло сонце. Осінь насправді, хоча й дождлива, але золота. Й чоловік — коханий, а дитина — розумна. Робота захоплююча та цікава. Фільм смішний. Книжка — наповнена філософським змістом. І що найнезрозуміліше — це фотки. Я на них щаслива. Відпустка була вдалою і я на кожному фото посміхаюся найщирішою посмішкою, яка тільки можлива.
Терміново-терміново треба працювати, любити, жити... Я ж стільки проспала!
Що ж, життя - боротьба. Інколи з власним автопілотом.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію