ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Альфреда Хаусмана
Із Альфреда Хаусмана
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Альфреда Хаусмана
ПРОРОЦТВА
В мовчанні йшли слово почуть на Додони вершину,
Де вітер видзвонює в кронах дубів навкруги
Й мовчить пуп землі, лиш співає фонтан без упину;
Відлунням й мовчання стає, як віщують боги.
Й спитав я в святині, яка жодну мить не мовчала,
Бо кожне пророцтво повторювать ще раз спішить,
Й почув із печери, як жриця мені прокричала,
Що вмрем я й вона і що більше уже нам не жить.
О жрице, це ясно і так й це мій розум сприймає;
Замовкни ж, бо серце не змириться з цим все одно:
Ропа -- не вино, та хто тоне, все ж пить її має
І -- о! -- ці новини уже всім відомі давно.
Цар Сходу йде з військом в похід -- не спинить їх нікому:
Річки випивають, від стріл їх день ніччю стає --
І він, всемогутній, помре й не вернеться додому.
Спартанці присядуть й розчешуть волосся своє.
ПРИМАРИВСЬ ПОХОРОННИЙ ДЗВІН
Як хлопці вертались з роботи
У Абдоні, що під Клі,
Сусід звав сусіда навпроти
Й обоє по мене йшли.
Й на лузі, де у мовчанці
День втомлений догоряв,
Скликаючи всіх на танці,
Брав флейту я і грав.
На трав вже прим'ятім вруні
О, як цій раділи грі:
Щоб в танці кружляти -- юні,
Минуле згадать -- старі.
І, граючи, я старався
Прискорить, що ледь повзло:
Щоб гаснуть день не вагався
Й скоріш спать сонце йшло.
Та юність в красі й загарі
Не з тих, хто вагатись звик;
Й кружляє Том з Ненсі в парі,
І з Фанні танцює Дік.
Стрічались очі в мовчанці;
Сяйнувши, в них вогник гас.
Не знали перерви танці
Під флейту в вечірній час.
Де Венлокський кряж -- заграва,
Й ще світло в Абдоні теж,
А поміж в зелених травах
Луги простяглись без меж --
Аж поки за їх межею
Останній відблиск згасав
Й над Англією всією
Вже морок нависав.
Згущається тінь і в лузі,
І я флейту знов беру:
Приходьте й танцюйте, друзі,
Й сьогодні хваліть цю гру --
Бо завтра спішить вже треба,
Прийнявши в серце жалі,
Цій пісні -- до неба,
Мені ж -- до землі.
* * *
Лежим тут мертві, бо не вибрали, щоб жить
Й ганьбить той край, де народились і зросли;
Життя -- не та це річ, щоб так ним дорожить;
Та не для юних це -- ми ж юними були.
В мовчанні йшли слово почуть на Додони вершину,
Де вітер видзвонює в кронах дубів навкруги
Й мовчить пуп землі, лиш співає фонтан без упину;
Відлунням й мовчання стає, як віщують боги.
Й спитав я в святині, яка жодну мить не мовчала,
Бо кожне пророцтво повторювать ще раз спішить,
Й почув із печери, як жриця мені прокричала,
Що вмрем я й вона і що більше уже нам не жить.
О жрице, це ясно і так й це мій розум сприймає;
Замовкни ж, бо серце не змириться з цим все одно:
Ропа -- не вино, та хто тоне, все ж пить її має
І -- о! -- ці новини уже всім відомі давно.
Цар Сходу йде з військом в похід -- не спинить їх нікому:
Річки випивають, від стріл їх день ніччю стає --
І він, всемогутній, помре й не вернеться додому.
Спартанці присядуть й розчешуть волосся своє.
ПРИМАРИВСЬ ПОХОРОННИЙ ДЗВІН
Як хлопці вертались з роботи
У Абдоні, що під Клі,
Сусід звав сусіда навпроти
Й обоє по мене йшли.
Й на лузі, де у мовчанці
День втомлений догоряв,
Скликаючи всіх на танці,
Брав флейту я і грав.
На трав вже прим'ятім вруні
О, як цій раділи грі:
Щоб в танці кружляти -- юні,
Минуле згадать -- старі.
І, граючи, я старався
Прискорить, що ледь повзло:
Щоб гаснуть день не вагався
Й скоріш спать сонце йшло.
Та юність в красі й загарі
Не з тих, хто вагатись звик;
Й кружляє Том з Ненсі в парі,
І з Фанні танцює Дік.
Стрічались очі в мовчанці;
Сяйнувши, в них вогник гас.
Не знали перерви танці
Під флейту в вечірній час.
Де Венлокський кряж -- заграва,
Й ще світло в Абдоні теж,
А поміж в зелених травах
Луги простяглись без меж --
Аж поки за їх межею
Останній відблиск згасав
Й над Англією всією
Вже морок нависав.
Згущається тінь і в лузі,
І я флейту знов беру:
Приходьте й танцюйте, друзі,
Й сьогодні хваліть цю гру --
Бо завтра спішить вже треба,
Прийнявши в серце жалі,
Цій пісні -- до неба,
Мені ж -- до землі.
* * *
Лежим тут мертві, бо не вибрали, щоб жить
Й ганьбить той край, де народились і зросли;
Життя -- не та це річ, щоб так ним дорожить;
Та не для юних це -- ми ж юними були.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію