ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
19:13
Фігаро - де?
Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей
Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей
2024.03.28
17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
2020.02.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Славік Славко (1988) /
Поеми
Легенда
Легенда
Тремтіли пір’їнки чорної птахи
Страхи несли армади хмар
Над водами темними ніби до плахи
Схилившися брів старий бояр
Все у очах його відбивалося
Несе він тепер тугу свою,
Жаль, що у світі так воно сталося
Доля і смерть не підвладна йому...
Гроші віддав старцям і церкві,
Не зміг відкупити ними душі...
Дім полишив, аби після смерті
Ним не блукати тихо вночі...
Поміж гранітних колон...
Надії
Лишились - розбились об віру в святе
Ніколи вже серце його не зігріє
Галас онуків веселий і те
Ранкове тихесеньке пурхотіння
Світлих очей з під багряних кіс
Доня... чи ж доля скупа, як каміння !!!
До молитов і розпачливих сліз...
Чи ж Бог те не бачив, як лагідно днями
Ти обіймала щасливе життя...
Боже !!! Ти в силах правити нами,
Ти нам єдиний у світі суддя !!!
Та чим завинили дівочі мрії ?
Чим завинив мій чесній рід ?
Вік у земельку розпахану сіяв
Ніс для людей здоров’я і хліб...
Мої молитви і покійної мами
Що вік рятувала людям життя
Ти не почув, вчинивши так з нами,
Мов розтоптавши у полі груддя...
Неслися ті думи й лилися сльозами
У ріку бурхливу разом з дощем
А місяць сховався подалі у хмари,
Щезнув, тотем палавший вогнем...
...
Присів понад урвищем на брилу могутню
Останній у роді своєму " Орлів "
Поглянув у води і наче на лютні
Заграли музики десь у душі
Згадався той ранок, як мила руденька
Тут танцювала доненька й ненька
За руки тримала, сонечко гріло
В воді малювало кола яка зараз дощі...
Знову загув пронизливий вітер
І вдарила блискавка десь у лісах
Грім розійшовся несамовито
Лише не здригнувся над грушею птах
Далі послідував крик відчайдушній
Пронизливий своїм болем в грудях
Знникнув десь досі ще непорушний
Крилатий вісник в темних лісах...
" Знаєш чи ти ? І цим не відкупиш вічного
Твого злого гріха !!!"
Лиш вигук роздався десь поряд
З’явився й Отця святого слуга...
" Тепер ти прийшов усе закінчити...
Ти ж знав, що так буде, на що ти чекав ?
Не слухав, а все товкли тобі люди...
Не з тою ти вік свій пов’язав...
Казали старійші, що щастя не буде
У парі з відьомською кров’ю забав...
Орле... вернися додому, молися
У тому вернеться спокій в життя... "
Так пан Отець над сидячим схилився,
А поряд все товкся горбатий слуга...
...
Слова ті - заточене лезо уп’яте у груди
Аж біль мовчазний, нестерпним робився,
Та буде ще крила розправити !!! Буде !!!
Стане ще сили над тім хто глумився...
...
"Він зараз говорить... слова його чисті,
Як бруд що стікає струмком з берегів...
Мабуть перед смертю додасть мені честі
Позбавити плеч тих брехливих голів...
Це їхні слова загнали на страту,
Їхня рука палила багаття...
Може душа полине без болю,
Якщо за життя безневинні розплата
Послідує чесна... Така Божа воля !!! "
- Така Божа воля ? Аби я молився ?
І гріх мій в красі жінки й доньки ?
Боже !!! Від їхніх імен мені розум затьмився !!!
Падіть на коліна кати !!! "
Від рук та простігся меч аж на плечі...
Ряса злилася з мідним хрестом...
Пав першим слуга, а Отець правив речі...
Молив до предтечі й до втечі збиравсь...
Орлова жага не знала спокою,
Та розум родив тут новий план...
" З тобою квитатися буду без зброї,
А так же як ти моїх любих вбивав... "
...
Вогонь не хотів займатись у хмизі
Вже ранок от - от і підуть на поля...
Кричить пан Отець, заплутались в ризі
Під ноги складені йому гілля...
...
Та іскорка, що все тут закінчить
То блимне, то миттю погасне в сирих
Болотяних травах і волокнистих...
Аж здалеку видно, що десь там димить...
...
То йшов дід Свидор, колись міцний лицар
І нині ще дав би ворожим відсік...
Ще мить - знову блиснула криця
Й в Сидора з плеча багрянець потік...
...
Вже сходило сонце, над водами птахи
Над дідом присів і плакав вояка
Десь безголове тіло горбате
І над багаттям Отець просить "Брате !
Візьмись вже за розум !!! Ну що ж ти це твориш !!!
Не упізнаєш геть зовсім людей !!!
То досі чари тьмарять свідомість...
Молися !!! " Кричав зв’язаний Прометей...
...
Свирид все потягував засмалену люльку...
Здавалося й рана його не болить...
" Зранку з петлі я витягував Юрку...
Тіло ще тепле... жаль хоронить...
Він так любив твою доню Орлятко,
Гарною б пара мабуть була...
Я більше не дід, ти більше не татко
Зате св’ятий тут - поборець зла !!!
Бо мало ж з тобою зла ми бороли
І на кордоні і за горбом...
Як гнали з земель... вже думав з косою
По нас... коли навпаки ген...
Тоді не боявся ні ти там померти,
Та бачу і зараз у нас один дух...
От тільки кому передати тепер то...
І син мій поліг від ворожих тортур...
Тоді нами рухала світла надія
Що рід буде далі отут та цвісти...
Тепер як і мною тобою діє
Помсти вогонь !!! на люльку, помсти...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда
......
....
Стихи 5 ноября 2013 22:55:35Легенда
Тремтіли пір’їнки чорної птахи
Страхи несли армади хмар
Над водами темними ніби до плахи
Схилившися брів старий бояр
Все у очах його відбивалося
Несе він тепер тугу свою,
Жаль, що у світі так воно сталося
Доля і смерть не підвладна йому...
Гроші віддав старцям і церкві,
Не зміг відкупити ними душі...
Дім полишив, аби після смерті
Ним не блукати тихо вночі...
Поміж гранітних колон...
Надії
Лишились - розбились об віру в святе
Ніколи вже серце його не зігріє
Галас онуків веселий і те
Ранкове тихесеньке пурхотіння
Світлих очей з під багряних кіс
Доня... чи ж доля скупа, як каміння !!!
До молитов і розпачливих сліз...
Чи ж Бог те не бачив, як лагідно днями
Ти обіймала щасливе життя...
Боже !!! Ти в силах правити нами,
Ти нам єдиний у світі суддя !!!
Та чим завинили дівочі мрії ?
Чим завинив мій чесній рід ?
Вік у земельку розпахану сіяв
Ніс для людей здоров’я і хліб...
Мої молитви і покійної мами
Що вік рятувала людям життя
Ти не почув, вчинивши так з нами,
Мов розтоптавши у полі груддя...
Неслися ті думи й лилися сльозами
У ріку бурхливу разом з дощем
А місяць сховався подалі у хмари,
Щезнув, тотем палавший вогнем...
...
Присів понад урвищем на брилу могутню
Останній у роді своєму " Орлів "
Поглянув у води і наче на лютні
Заграли музики десь у душі
Згадався той ранок, як мила руденька
Тут танцювала доненька й ненька
За руки тримала, сонечко гріло
В воді малювало кола яка зараз дощі...
Знову загув пронизливий вітер
І вдарила блискавка десь у лісах
Грім розійшовся несамовито
Лише не здригнувся над грушею птах
Далі послідував крик відчайдушній
Пронизливий своїм болем в грудях
Знникнув десь досі ще непорушний
Крилатий вісник в темних лісах...
" Знаєш чи ти ? І цим не відкупиш вічного
Твого злого гріха !!!"
Лиш вигук роздався десь поряд
З’явився й Отця святого слуга...
" Тепер ти прийшов усе закінчити...
Ти ж знав, що так буде, на що ти чекав ?
Не слухав, а все товкли тобі люди...
Не з тою ти вік свій пов’язав...
Казали старійші, що щастя не буде
У парі з відьомською кров’ю забав...
Орле... вернися додому, молися
У тому вернеться спокій в життя... "
Так пан Отець над сидячим схилився,
А поряд все товкся горбатий слуга...
...
Слова ті - заточене лезо уп’яте у груди
Аж біль мовчазний, нестерпним робився,
Та буде ще крила розправити !!! Буде !!!
Стане ще сили над тім хто глумився...
...
"Він зараз говорить... слова його чисті,
Як бруд що стікає струмком з берегів...
Мабуть перед смертю додасть мені честі
Позбавити плеч тих брехливих голів...
Це їхні слова загнали на страту,
Їхня рука палила багаття...
Може душа полине без болю,
Якщо за життя безневинні розплата
Послідує чесна... Така Божа воля !!! "
- Така Божа воля ? Аби я молився ?
І гріх мій в красі жінки й доньки ?
Боже !!! Від їхніх імен мені розум затьмився !!!
Падіть на коліна кати !!! "
Від рук та простігся меч аж на плечі...
Ряса злилася з мідним хрестом...
Пав першим слуга, а Отець правив речі...
Молив до предтечі й до втечі збиравсь...
Орлова жага не знала спокою,
Та розум родив тут новий план...
" З тобою квитатися буду без зброї,
А так же як ти моїх любих вбивав... "
...
Вогонь не хотів займатись у хмизі
Вже ранок от - от і підуть на поля...
Кричить пан Отець, заплутались в ризі
Під ноги складені йому гілля...
...
Та іскорка, що все тут закінчить
То блимне, то миттю погасне в сирих
Болотяних травах і волокнистих...
Аж здалеку видно, що десь там димить...
...
То йшов дід Свидор, колись міцний лицар
І нині ще дав би ворожим відсік...
Ще мить - знову блиснула криця
Й в Сидора з плеча багрянець потік...
...
Вже сходило сонце, над водами птахи
Над дідом присів і плакав вояка
Десь безголове тіло горбате
І над багаттям Отець просить "Брате !
Візьмись вже за розум !!! Ну що ж ти це твориш !!!
Не упізнаєш геть зовсім людей !!!
То досі чари тьмарять свідомість...
Молися !!! " Кричав зв’язаний Прометей...
...
Свирид все потягував засмалену люльку...
Здавалося й рана його не болить...
" Зранку з петлі я витягував Юрку...
Тіло ще тепле... жаль хоронить...
Він так любив твою доню Орлятко,
Гарною б пара мабуть була...
Я більше не дід, ти більше не татко
Зате св’ятий тут - поборець зла !!!
Бо мало ж з тобою зла ми бороли
І на кордоні і за горбом...
Як гнали з земель... вже думав з косою
По нас... коли навпаки ген...
Тоді не боявся ні ти там померти,
Та бачу і зараз у нас один дух...
От тільки кому передати тепер то...
І син мій поліг від ворожих тортур...
Тоді нами рухала світла надія
Що рід буде далі отут та цвісти...
Тепер як і мною тобою діє
Помсти вогонь !!! на люльку, помсти...
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію