ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Ковальчук (1967) /
Проза
Чарівна хустинка (казка-не-казка для дітей)
У дівчинки Мар’янки є чарівна хустина. Така, як у казках. Не вірите? Ось, наприклад, у казках є чарівний килим, чоботи-скороходи, яйце-райце, плащ-невидимка, тобто різні незвичні речі. А це – хустинка-порадниця. Саме так і треба її називати, бо ж вона така собі непроста, тобто чудодійна!
Подарувала ж цю хустину Мар’янці її мама, а мамі – бабуся, а бабусі – прабабуся.
– Мар’яночко, – втаємничено та урочисто промовляла мама, пов’язуючи хустину на голову доньки.- Ця хусина - оберіг нашого роду. З нею ти станеш доброю господинею.
Від здивування великі сині Мар’янчині очі зробилися ще більшими. Дівчинка розуміла всю важливість події.
Дев’ятирічна господинька побігла глянути на своє відображення в дзеркалі. Біленька хустинка, з віночком дрібненьких блакитних квітів по краю, дуже личила дівчинці. Мар’янка покрутилась-повертілась туди-сюди. Але ж…
– Але ж, мамо, нічого чарівного не відбувається!
– Слухай мене уважно, доню, – повчала мати. – Ця хустина допомагає лише старанним і працьовитим дівчаткам, а лінивим – ні. Коли візьмешся готувати обід чи в хаті прибирати, то спочатку пов’яжи хустину та скажи: «Хустинко, хустинко, варімо борщик смачненький!» або «Хустинко, хустинко, приберімо в кімнаті швиденько!» – і починай працювати, а вона вже тоді і порадить, і допоможе.
– Як у казці! – дивувалася дівчинка.
Наступного дня, зранку, як завжди, батьки пішли на роботу, а Мар’яна зі старшим братом Назарієм – до школи. І, звичайно ж, уроки закінчувалися швидше, ніж мамина і татова робота. Отже…
Отже, дівчинка вирішила приготувати для сім’ї вечерю, а заодно й випробувати чарівну хустину.
Що ж? За яку страву взятися? Це для недосвідченої куховарочки було проблемою. Вона відчинила дверцята холодильника і задумалась… Ага! Еврика! Сирнички! Це легко. Вона спостерігала колись, як готувала їх мама.
– Так, беремо сир… А далі що? Ой, забула!
А далі було пов’язування хустини перед дзеркалом. У цей час із школи повернувся Назарій. Побачивши приготування сестрички, він не міг не стриматися від жарту:
– Шановна господине, коли влаштуєш пожежу, не забудь зателефонувати. Номер – 101.
Мар’янка лише посміхнулась у відповідь, бо як тільки пов’язала хустину, то зразу згадала весь рецепт: збити міксером три-чотири яйця; пропустити через м’ясорубку півкілограма чи трохи більше сиру, щоб не було грудочок; добавити півсклянки цукру, склянку борошна, чайну ложечку соди, погашеної оцтом; усе добре перемішати і пекти сирнички на олії в сковорідці.
«Та це ж моя порадниця мені допомагає», – здогадалася дівчинка.
І щойно лиш Мар’янка виставила в ряд усі продукти, як сталося диво: міксер сам почав збивати яйця, ложка вимішувала сир із цукром і борошном, на газовій плиті зблиснув жвавий вогник, залишалося лише поставити на нього сковорідку і пекти кругленькі диво-сонечка для сім’ї. А може, це лише здавалося дівчинці, адже робила вона все дуже швидко і вправно.
Коли додому повернулися батьки, Мар’янка вже домивала забруднений посуд, на столі красувалися своєю жовтогарячою скоринкою духмяні сирнички, а товстобокий чайник свистів довгим носом, звіщаючи про вечерю.
– Запрошую всіх до столу! – усміхалася дівчинка.
– О-о-о! – лише зміг вимовити здивований Назар. – І без пожежі обійшлося.
Мама з татом цілували доньку, називаючи її помічницею, сонечком і юною господинькою.
Сирнички виявилися справжніми смаколиками.
– Це мені хустинка допомогла їх приготувати. Вона чудодійна, – зізналася Мар’янка.
– Так, доню, я знаю, – підморгнула мама.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чарівна хустинка (казка-не-казка для дітей)
У дівчинки Мар’янки є чарівна хустина. Така, як у казках. Не вірите? Ось, наприклад, у казках є чарівний килим, чоботи-скороходи, яйце-райце, плащ-невидимка, тобто різні незвичні речі. А це – хустинка-порадниця. Саме так і треба її називати, бо ж вона така собі непроста, тобто чудодійна!
Подарувала ж цю хустину Мар’янці її мама, а мамі – бабуся, а бабусі – прабабуся.
– Мар’яночко, – втаємничено та урочисто промовляла мама, пов’язуючи хустину на голову доньки.- Ця хусина - оберіг нашого роду. З нею ти станеш доброю господинею.
Від здивування великі сині Мар’янчині очі зробилися ще більшими. Дівчинка розуміла всю важливість події.
Дев’ятирічна господинька побігла глянути на своє відображення в дзеркалі. Біленька хустинка, з віночком дрібненьких блакитних квітів по краю, дуже личила дівчинці. Мар’янка покрутилась-повертілась туди-сюди. Але ж…
– Але ж, мамо, нічого чарівного не відбувається!
– Слухай мене уважно, доню, – повчала мати. – Ця хустина допомагає лише старанним і працьовитим дівчаткам, а лінивим – ні. Коли візьмешся готувати обід чи в хаті прибирати, то спочатку пов’яжи хустину та скажи: «Хустинко, хустинко, варімо борщик смачненький!» або «Хустинко, хустинко, приберімо в кімнаті швиденько!» – і починай працювати, а вона вже тоді і порадить, і допоможе.
– Як у казці! – дивувалася дівчинка.
Наступного дня, зранку, як завжди, батьки пішли на роботу, а Мар’яна зі старшим братом Назарієм – до школи. І, звичайно ж, уроки закінчувалися швидше, ніж мамина і татова робота. Отже…
Отже, дівчинка вирішила приготувати для сім’ї вечерю, а заодно й випробувати чарівну хустину.
Що ж? За яку страву взятися? Це для недосвідченої куховарочки було проблемою. Вона відчинила дверцята холодильника і задумалась… Ага! Еврика! Сирнички! Це легко. Вона спостерігала колись, як готувала їх мама.
– Так, беремо сир… А далі що? Ой, забула!
А далі було пов’язування хустини перед дзеркалом. У цей час із школи повернувся Назарій. Побачивши приготування сестрички, він не міг не стриматися від жарту:
– Шановна господине, коли влаштуєш пожежу, не забудь зателефонувати. Номер – 101.
Мар’янка лише посміхнулась у відповідь, бо як тільки пов’язала хустину, то зразу згадала весь рецепт: збити міксером три-чотири яйця; пропустити через м’ясорубку півкілограма чи трохи більше сиру, щоб не було грудочок; добавити півсклянки цукру, склянку борошна, чайну ложечку соди, погашеної оцтом; усе добре перемішати і пекти сирнички на олії в сковорідці.
«Та це ж моя порадниця мені допомагає», – здогадалася дівчинка.
І щойно лиш Мар’янка виставила в ряд усі продукти, як сталося диво: міксер сам почав збивати яйця, ложка вимішувала сир із цукром і борошном, на газовій плиті зблиснув жвавий вогник, залишалося лише поставити на нього сковорідку і пекти кругленькі диво-сонечка для сім’ї. А може, це лише здавалося дівчинці, адже робила вона все дуже швидко і вправно.
Коли додому повернулися батьки, Мар’янка вже домивала забруднений посуд, на столі красувалися своєю жовтогарячою скоринкою духмяні сирнички, а товстобокий чайник свистів довгим носом, звіщаючи про вечерю.
– Запрошую всіх до столу! – усміхалася дівчинка.
– О-о-о! – лише зміг вимовити здивований Назар. – І без пожежі обійшлося.
Мама з татом цілували доньку, називаючи її помічницею, сонечком і юною господинькою.
Сирнички виявилися справжніми смаколиками.
– Це мені хустинка допомогла їх приготувати. Вона чудодійна, – зізналася Мар’янка.
– Так, доню, я знаю, – підморгнула мама.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію