ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
11:45
Блакитна квітка при дорозі
На мить мій зупинила погляд.
Стебло тягнулося до Бога,
А з неба накрапляли сльози.
Самотньо серед мрій віджилих
Та сухостою сподівання
Зітхала в мареві бажання
На мить мій зупинила погляд.
Стебло тягнулося до Бога,
А з неба накрапляли сльози.
Самотньо серед мрій віджилих
Та сухостою сподівання
Зітхала в мареві бажання
2024.03.29
11:26
А таки... буває де-не-де,
що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.
***
А злодієві інше не дано
що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.
***
А злодієві інше не дано
2024.03.29
10:06
Війни жорстокість зашкалила давно:
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
2024.03.29
07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Львівська (1985) /
Проза
Коли я стаю сумом
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Коли я стаю сумом
Так дивно влаштовано наше тіло, коли торкається серця сум, рветься з душі пронизливий крик і вії тонуть у морі, і вуха запечатані соломою, і хмари падають під ноги. Коли смуток підходить близько, близько, бере за руку, висмикує нігті і розчиняє волосся у попелі. Сльози продірявлюють шкіру, щоки обвисають, а ти роздираєш кутики роту, щоб сторонній не перейшов межу і не заліз через паркан лише мого болю. Ниють руки, ноги, паморочиться голова, спину зводить - схилити шию і впокоритися владі темних кольорів. Пригинаюся низько, вже повзу, вже нижче рівня моря, а печаль не відв’язує ноги від приготованого вогнища.
На зустріч плентаєтья чоловік - сивий, волосся посипане попелом, віку останнього дорожнього знаку: дороги нема. Тужливо дивиться і чекає повчання, чи, може, підтримки. Від мене? Чоловіче, ти з глузду з’їхав, коли вважаєш, що мій писок здатен висловити співчуття. Змарніли пісні, охляла посмішка і важка праця прибила до землі. Персиковий рум’янець у змові з блиском зіниць давно забрали свої речі та виїхали з занедбаної країни.
Журливий стогін мене кличе до себе, рекламує фарби покинутих листям дерев, асфальту, ніколи не розмальованого дітьми, викинутих на смітник парасольок. Відчуваю, як заплющую повіки і дозволяю насолодитися прикрістю, віддаюся зупинці подиху.
В такі тонкі хвилини зайвими здаються тільки слова, неминуча смерть яких - лише гірка доля. Не втямки, для чого їх випускати назовні, розтуляти рота, що-небуть створювати і здаватися розумним. Чому таку багато міміку обличчя, мову жестів, смаків, запахів вкрай треба обернути попелом необдуманої бесіди. В словах, що вибухають з рота, як навіжені, мало розуму, серця і вже точно відсутня любов. Починаєш з малого, приміром: “В мене поганий настрій”. А в результаті обплюндрував весь світ, пожалівся на створених Богом людей і зробив висновок, що життя - паскудне. Навіть особистість смутку змарніла. Не знайшла куточка, де поселитися, наповнити душу обпалим листям, пожовклою травою, обвугленими гілками дерев і залишила тебе на поталу телевізору.
Я все ще не хочу розтуляти переплетені руки, на них гойдаються уражені думки. Це ніби колиска над озером, а над озером туман. Сиджу, звісивши ноги понад холодною водою, п’яти лоскоче вогкість. Хочу, щоб вітер цілував волосся, загортав у вологий рушник ранку і висушував феном. Але волосся нема, натомість - в’язаний берет. Я собі назбирала листочків, щедро виклала на край колиханки і вп’яла у них ніс. Туман, вальсуючи під мій кошмарний спів, дійшов до берега, вклонився, розкрив пащу і молочною піною обвився навколо нас з вихалкою. Вкрав мій одяг і не залишилося, в що втирати сльози.
Так пішов туман, вечір, вітер, приморозок, світанок. Ти теж пішов. Не хотів мене розбудити.
На зустріч плентаєтья чоловік - сивий, волосся посипане попелом, віку останнього дорожнього знаку: дороги нема. Тужливо дивиться і чекає повчання, чи, може, підтримки. Від мене? Чоловіче, ти з глузду з’їхав, коли вважаєш, що мій писок здатен висловити співчуття. Змарніли пісні, охляла посмішка і важка праця прибила до землі. Персиковий рум’янець у змові з блиском зіниць давно забрали свої речі та виїхали з занедбаної країни.
Журливий стогін мене кличе до себе, рекламує фарби покинутих листям дерев, асфальту, ніколи не розмальованого дітьми, викинутих на смітник парасольок. Відчуваю, як заплющую повіки і дозволяю насолодитися прикрістю, віддаюся зупинці подиху.
В такі тонкі хвилини зайвими здаються тільки слова, неминуча смерть яких - лише гірка доля. Не втямки, для чого їх випускати назовні, розтуляти рота, що-небуть створювати і здаватися розумним. Чому таку багато міміку обличчя, мову жестів, смаків, запахів вкрай треба обернути попелом необдуманої бесіди. В словах, що вибухають з рота, як навіжені, мало розуму, серця і вже точно відсутня любов. Починаєш з малого, приміром: “В мене поганий настрій”. А в результаті обплюндрував весь світ, пожалівся на створених Богом людей і зробив висновок, що життя - паскудне. Навіть особистість смутку змарніла. Не знайшла куточка, де поселитися, наповнити душу обпалим листям, пожовклою травою, обвугленими гілками дерев і залишила тебе на поталу телевізору.
Я все ще не хочу розтуляти переплетені руки, на них гойдаються уражені думки. Це ніби колиска над озером, а над озером туман. Сиджу, звісивши ноги понад холодною водою, п’яти лоскоче вогкість. Хочу, щоб вітер цілував волосся, загортав у вологий рушник ранку і висушував феном. Але волосся нема, натомість - в’язаний берет. Я собі назбирала листочків, щедро виклала на край колиханки і вп’яла у них ніс. Туман, вальсуючи під мій кошмарний спів, дійшов до берега, вклонився, розкрив пащу і молочною піною обвився навколо нас з вихалкою. Вкрав мій одяг і не залишилося, в що втирати сльози.
Так пішов туман, вечір, вітер, приморозок, світанок. Ти теж пішов. Не хотів мене розбудити.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію