ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дениско (1954) /
Проза
Іпотерапія
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Іпотерапія
Конюшня навстіж, конюха зо свічкою не знайдеш, а коні – голодні. «Добре хоч вода є в іржавому кориті», – подумав я. Повісивши рюкзак на кілок огорожі, взяв вила, що стирчали в купі зеленої посіченої кукурудзи, і розніс її у довгі ясла. Кобила Павлінка весело іржала та дико гасала в загоні, бо знала, що завжди з’являюся на конюшні зі смачним гостинцем. Як завше, обійняв її за шию, відчув гаряче, вогняне дихання, нагодував морквою та цукровим буряком. Кобила так пожадливо вгризалася у буряк, що сік бризкав на запилюжені копита, залишаючи на них дивні візерунки…
Уже ніс уздечку і сідло, як зустрів конюха – явно напідпитку. Довелось вислухати його командирський монолог із відчутним металом у голосі. Монолог, де короткі фрази промовляються з такою ж інтонацією, коли звертаються, приміром, до пеона: « Я – п’яний! Кобилу не сідлай! Візьми випрану пелюшку на тину. Поїдеш до в’їзних воріт. Там прибула сім’я. Покатаєш верхи дівчинку-калічку. Сунутимуть гроші – не бери!» Я, звісно, щось читав про іпотерапію, але щоб особисто бути причетним!.. Тому так розхвилювався, що з першої спроби не зміг застрибнути на спину довгоногої Павлінки.
Батьки зустріли мене насторожено, відразу поцікавились: «А де конюх?» Я викручувався (пручався), як міг, і аби заспокоїти їх, розповів про себе: що верхи на коні із семи років, що коней люблю, а з Павлінкою у мене цілковита гармонія. Марійчина мама встигла розповісти про сімейні поневіряння та невдалу терапію у кримському дельфінарії. «А тут – диво-коні!» – мовила мама з легенькою усмішкою на втомленому обличчі і продовжила: «Донечка вже сама їсть і навіть заплітає кіски!» Я зиркнув на коротку Марійчину зачіску, але вирішив не перепитувати про коси…
Підстелив помаранчеву пелюшку, посадив дівчинку і поїхав. Невдовзі Марійка простягла руки до гриви. Підсунувся поближче, а вона, вхопивши одне пасмо гриви, потім ще два, почала заплітати косу на ходу! Розумна Павлінка якось стишила свій розгонистий крок та ще, видавалося, і копита ставила на землю м’якше, як тигриця лапи.
Хвилин за десять упертих намагань, вловлюючи ритм ходи(!), косу було заплетено. Кобила інколи сильно хитала головою, і, щоб коса не розпустилась, я зупинив Павлінку. Відірвав смужку пелюшки і разом з Марійкою (у чотири руки) вплели кісник та ще й зав’язали маленький файний бантик!
Ми їхали далі повз височезні тополі, що підпирали небо. Якось невимовно щемливо стало на душі… Дівчинка певно втомилася, бо обережно притулилась худенькою спиною та головою до мене. А ще вона не зводила очей із банта, який злітав над гривою на якусь мить, ніби птах колібрі, і падав – то на один бік шиї, то на другий. Я ніжно підтримував дівчинку однією рукою, змахував кулаком тиху сльозу та молив Господа, щоб Він Марійці допоміг…
2013
Уже ніс уздечку і сідло, як зустрів конюха – явно напідпитку. Довелось вислухати його командирський монолог із відчутним металом у голосі. Монолог, де короткі фрази промовляються з такою ж інтонацією, коли звертаються, приміром, до пеона: « Я – п’яний! Кобилу не сідлай! Візьми випрану пелюшку на тину. Поїдеш до в’їзних воріт. Там прибула сім’я. Покатаєш верхи дівчинку-калічку. Сунутимуть гроші – не бери!» Я, звісно, щось читав про іпотерапію, але щоб особисто бути причетним!.. Тому так розхвилювався, що з першої спроби не зміг застрибнути на спину довгоногої Павлінки.
Батьки зустріли мене насторожено, відразу поцікавились: «А де конюх?» Я викручувався (пручався), як міг, і аби заспокоїти їх, розповів про себе: що верхи на коні із семи років, що коней люблю, а з Павлінкою у мене цілковита гармонія. Марійчина мама встигла розповісти про сімейні поневіряння та невдалу терапію у кримському дельфінарії. «А тут – диво-коні!» – мовила мама з легенькою усмішкою на втомленому обличчі і продовжила: «Донечка вже сама їсть і навіть заплітає кіски!» Я зиркнув на коротку Марійчину зачіску, але вирішив не перепитувати про коси…
Підстелив помаранчеву пелюшку, посадив дівчинку і поїхав. Невдовзі Марійка простягла руки до гриви. Підсунувся поближче, а вона, вхопивши одне пасмо гриви, потім ще два, почала заплітати косу на ходу! Розумна Павлінка якось стишила свій розгонистий крок та ще, видавалося, і копита ставила на землю м’якше, як тигриця лапи.
Хвилин за десять упертих намагань, вловлюючи ритм ходи(!), косу було заплетено. Кобила інколи сильно хитала головою, і, щоб коса не розпустилась, я зупинив Павлінку. Відірвав смужку пелюшки і разом з Марійкою (у чотири руки) вплели кісник та ще й зав’язали маленький файний бантик!
Ми їхали далі повз височезні тополі, що підпирали небо. Якось невимовно щемливо стало на душі… Дівчинка певно втомилася, бо обережно притулилась худенькою спиною та головою до мене. А ще вона не зводила очей із банта, який злітав над гривою на якусь мить, ніби птах колібрі, і падав – то на один бік шиї, то на другий. Я ніжно підтримував дівчинку однією рукою, змахував кулаком тиху сльозу та молив Господа, щоб Він Марійці допоміг…
2013
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію