ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
уся, як кажуть, королівська рать
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
уся, як кажуть, королівська рать
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
2024.04.17
07:58
Розцвів бузок, тремтить бузкове світло
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
2024.04.17
06:34
У цій війні я сам себе зустрів.
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
2024.04.17
06:27
Ніби в камертон у підвіконня
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
2024.04.17
05:37
Затьмарить час чийсь світлий образ
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
2024.04.17
00:24
Аж раптом – ніч. На згарищі вітрів
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
2024.04.16
23:09
Якщо не зведе Господь дім,
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Могилко /
Критика | Аналітика
ПРО ПОСТМОДЕРН
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПРО ПОСТМОДЕРН
Постмодерн (від лат. post – після і франц. moderne – сучасний) – світоглядово-мистецький напрям, що в останні десятиліття приходить на зміну модернізмові. Цей напрям – продукт після індустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування суперсистем – світоглядово-філософських, економічних, політичних /В.Пахаренко/.
Примітка. Постмодерн і постмодернізм у значенні напряму – поняття синонімічні.
На це явище існує безліч поглядів, які дуже між собою різняться. Розглянемо думку російського дослідника-літератора Олександра Дугіна:
«Важливим є те, що постмодерн, який став актуальним з кінця 70-х, не вичерпаний і дотепер. І це не дивлячись на те, що усі вже не перший рік постмодерн хоронять. Коли деякі критики проголошують кінець постмодерну, вони, як мені здається, не розуміють що, власне, проголошують. А проголошують вони не багато не мало, як кінець світу. […] Процес постмодерну – це процес усвідомлення вичерпаності модерну як такого».
Чи справді це так? Невже після постмодерну на нас нічого не чекає? На мою думку, постмодерн – це не край, не межа розвитку мистецтва. Межі як такої взагалі немає і бути не може. Постмодерн – це навіть скоріше не напрям, а перехідна ланка між модерном та новим світоглядово-мистецьким напрямом, який перебуває на стадії формування. Період постмодерну – як і період декадансу – більш за все займатиме незначний проміжок часу в історії і слугуватиме лише фундаментом для новотворень.
Слушна думка з приводу постмодерну українського літератора Юрія Андруховича у його статті «Повернення літератури?»:
«Настав нарешті той час, коли постмодернізму в нас не критикує тільки лінивий або мертвий. За всім цим стоїть достатньо анахронічне уявлення, сформоване, вочевидь, іще в роки “грицевої шкільної науки”, про те, що в літературі є стилі, напрями й течії, і що їхні назви, як правило, закінчуються на “-ізм”. Таким чином, постмодернізм мислиться перш усього як напрям чи ширше – як конвенція. Нібито певна група авторів домовилась: “Ми будемо постмодерністами, бо так пишуть на Заході, а ми любимо все, що є на Заході, тому будемо це наслідувати”. А щоб успішно (як на нашу “сільську місцевість”) наслідувати, треба знати, чим, власне, цей “істинний” постмодернізм характерний».
Тож розглянемо основні ознаки постмодернізму. Він:
– перейнятий майже виключно цитуванням, колажує, монтажує, паразитує на текстах попередників;
– абсолютизує гру заради гри (за Єшкілєвим, “ситу гру”), виключивши поза дискурс живу автентику оповіді (наративу), переживань і настроїв;
– підриває віру в Призначення Літератури (хто би і що би під цим призначенням не розумів);
– іронізує з приводу всього на світі, в т.ч. й самої іронії, відкидаючи будь-які етичні системи і дидактичні настанови;
– комбінує параіндивідуальне авторське “я” з уламків інших авторських світів, убиває автора як творця власного індивідуального авторського світу;
– “карнавальною” (бо насправді всього тільки посткарнавальною) маскою відмежовується від будь-якої відповідальності перед Навколишністю і за Навколишність;
– тупо експериментує з мовою (-ами);
– рабськи плазує перед віртуалом, мультимедіальними безоднями й бестіями, прагне підпорядкувати мистецтво електронним імперіям та навіки поховати його дух в їхній інтерпавутині;
– заграє з масовою культурою, демонструючи несмак, вульгарність, “секс, садизм і насильство”;
– руйнує ієрархію, підмінює поняття, позбавляє сенсу, розмиває межі, бере слова в лапки, хаотизує й без того хаотичне буття /Ю.А./.
Подібні постмодерну явища у мистецтві уже траплялися: александрійська епоха, осінь середньовіччя, fin-de-siecl’івський декаданс. Дехто схильний пов’язувати це із завершенням певного проміжного часового відліку або наближенням якоїсь фатальної дати (той же Олександр Дугін).
«…Найзавзятіші критики постмодернізму, вочевидь, не усвідомлюючи того, що й самі є “постмодерністами” в силу свого розташування в теперішньому часі й тутешньому просторі, досить часто характеризують постмодернізм як “руйнівний”, причому вкладають у цю характеристику виразно неґативний зміст. Тут варто зацитувати з пам’яті Сократа (а його, власне, в силу відомих обставин, по-іншому, як із пам’яті, й не зацитуєш), який казав афінським консерваторам, що вони дуже слушно чинять, оберігаючи певні цінності від руйнування, – от тільки чи ті цінності, які заслуговують бути збереженими? реформаторам натомість казав, що вони дуже слушно певні цінності руйнують – от тільки чи ті, які цього руйнування заслуговують?».
Невже роль у літературі Бродського, Борхеса, Павича, Еко, Фаулза, Кортасара, Фуентеса, Маркеса, Кундери, Рашді справді є руйнівною? Невже ці імена, з якими, власне, пов’язуємо комплекс літератури постмодернізму, справді несуть поразку й безвихідь? Поки постмодерн житиме і квітуватиме, це залишатиметься таємницею. Адже говорити зараз про постмодерн – рівноправно тому, що вранці робити висновок «день видався невдалим».
«Постмодернізм і справді може вважатися хворобою. Але що в літературі (крім соцреалізму) вважати “здоров’ям”? Класичну норму? Пригадую, як Генрі Міллер, розмірковуючи на тему “здорового” мистецтва, визнавав, що в житті не читав нічого патологічнішого від “Іліади” з її ріками крові, смакуванням насильства, вивертанням назовні паруючих нутрощів. Рідна література знає не менш “здоровий” приклад із “Drang nach Osten” Ігоревих білявих бестій з метою – не в останню чергу – ґвалтування “красних жен половецьких”.
То як усе ж бути з “руйнуванням” і чи в постмодернізмі справа? Можливо, йдеться про те, що література минулих епох пропонувала (а точніше нав’язувала) певну цілісну картину світу, перейняту вірою і до-вірою. Постмодернізм же пропонує хаос і фраґментарність, уламки колишньої цілісності, руїни (отож він швидше “руїнний”, аніж “руйнівний”) колишньої єдності, ним же висміяної, – і все це перейняте виключно іронічною настановою, бо нічого більше не залишається.
Але в мені озивається читач із деяким досвідом переживання чужих текстів і він протестує проти розуміння іронії як “апріорного чинника постмодернізму”. Бо я не читав нічого іронічнішого, ніж, наприклад, “Гамлет”. Можливо, героя цієї трагедії слід вважати постмодерністом? Він і справді “яловий”, на кожному кроці грається словами, холодно рефлексує, цитує попередників й іронізує навіть над коханням, – та що там? – над смертю! От тільки смерть у нього “справжня”, хоч і надміру театральна, що наштовхує на підозру автора в пародійності. Зрештою, якщо справді віднести іронію до “апріорних чинників”, то змушені будемо приєднати до постмодерністського комплексу також і Рабле, і Сервантеса, і Свіфта, а там і – добряка Діккенса і ще три чверті решти Світової Літератури, яку, до речі, все одно вигадав Ґьоте».
Отже, постмодернізм – не що інше, як природно і закономірно створена перехідна ланка у мистецтві, яка на руїнах старих напрямів і нав’язуваних стереотипних законів творчості будує новий напрям – наступну мистецьку ланку.
Михайло Собуцький у статті «Постмодернізм, або ж вихід з нього» пише:
«Постмодернізм – це гра з уламками, які докупи або зовсім не збираються, або збираються лише локально ("автентично"). Проте, граючися з уламками, постмодернізм потрохи розгрібає їх завали на руїнах; а під руїнами завжди хоч щось живе та ховається».
Залишається лише чекати на розквіт цього «живого». А критика знайде своє місце лише після розквіту нового напряму, який, надіюся, принесе за собою безліч якісних і нових шедеврів!
Примітка. Постмодерн і постмодернізм у значенні напряму – поняття синонімічні.
На це явище існує безліч поглядів, які дуже між собою різняться. Розглянемо думку російського дослідника-літератора Олександра Дугіна:
«Важливим є те, що постмодерн, який став актуальним з кінця 70-х, не вичерпаний і дотепер. І це не дивлячись на те, що усі вже не перший рік постмодерн хоронять. Коли деякі критики проголошують кінець постмодерну, вони, як мені здається, не розуміють що, власне, проголошують. А проголошують вони не багато не мало, як кінець світу. […] Процес постмодерну – це процес усвідомлення вичерпаності модерну як такого».
Чи справді це так? Невже після постмодерну на нас нічого не чекає? На мою думку, постмодерн – це не край, не межа розвитку мистецтва. Межі як такої взагалі немає і бути не може. Постмодерн – це навіть скоріше не напрям, а перехідна ланка між модерном та новим світоглядово-мистецьким напрямом, який перебуває на стадії формування. Період постмодерну – як і період декадансу – більш за все займатиме незначний проміжок часу в історії і слугуватиме лише фундаментом для новотворень.
Слушна думка з приводу постмодерну українського літератора Юрія Андруховича у його статті «Повернення літератури?»:
«Настав нарешті той час, коли постмодернізму в нас не критикує тільки лінивий або мертвий. За всім цим стоїть достатньо анахронічне уявлення, сформоване, вочевидь, іще в роки “грицевої шкільної науки”, про те, що в літературі є стилі, напрями й течії, і що їхні назви, як правило, закінчуються на “-ізм”. Таким чином, постмодернізм мислиться перш усього як напрям чи ширше – як конвенція. Нібито певна група авторів домовилась: “Ми будемо постмодерністами, бо так пишуть на Заході, а ми любимо все, що є на Заході, тому будемо це наслідувати”. А щоб успішно (як на нашу “сільську місцевість”) наслідувати, треба знати, чим, власне, цей “істинний” постмодернізм характерний».
Тож розглянемо основні ознаки постмодернізму. Він:
– перейнятий майже виключно цитуванням, колажує, монтажує, паразитує на текстах попередників;
– абсолютизує гру заради гри (за Єшкілєвим, “ситу гру”), виключивши поза дискурс живу автентику оповіді (наративу), переживань і настроїв;
– підриває віру в Призначення Літератури (хто би і що би під цим призначенням не розумів);
– іронізує з приводу всього на світі, в т.ч. й самої іронії, відкидаючи будь-які етичні системи і дидактичні настанови;
– комбінує параіндивідуальне авторське “я” з уламків інших авторських світів, убиває автора як творця власного індивідуального авторського світу;
– “карнавальною” (бо насправді всього тільки посткарнавальною) маскою відмежовується від будь-якої відповідальності перед Навколишністю і за Навколишність;
– тупо експериментує з мовою (-ами);
– рабськи плазує перед віртуалом, мультимедіальними безоднями й бестіями, прагне підпорядкувати мистецтво електронним імперіям та навіки поховати його дух в їхній інтерпавутині;
– заграє з масовою культурою, демонструючи несмак, вульгарність, “секс, садизм і насильство”;
– руйнує ієрархію, підмінює поняття, позбавляє сенсу, розмиває межі, бере слова в лапки, хаотизує й без того хаотичне буття /Ю.А./.
Подібні постмодерну явища у мистецтві уже траплялися: александрійська епоха, осінь середньовіччя, fin-de-siecl’івський декаданс. Дехто схильний пов’язувати це із завершенням певного проміжного часового відліку або наближенням якоїсь фатальної дати (той же Олександр Дугін).
«…Найзавзятіші критики постмодернізму, вочевидь, не усвідомлюючи того, що й самі є “постмодерністами” в силу свого розташування в теперішньому часі й тутешньому просторі, досить часто характеризують постмодернізм як “руйнівний”, причому вкладають у цю характеристику виразно неґативний зміст. Тут варто зацитувати з пам’яті Сократа (а його, власне, в силу відомих обставин, по-іншому, як із пам’яті, й не зацитуєш), який казав афінським консерваторам, що вони дуже слушно чинять, оберігаючи певні цінності від руйнування, – от тільки чи ті цінності, які заслуговують бути збереженими? реформаторам натомість казав, що вони дуже слушно певні цінності руйнують – от тільки чи ті, які цього руйнування заслуговують?».
Невже роль у літературі Бродського, Борхеса, Павича, Еко, Фаулза, Кортасара, Фуентеса, Маркеса, Кундери, Рашді справді є руйнівною? Невже ці імена, з якими, власне, пов’язуємо комплекс літератури постмодернізму, справді несуть поразку й безвихідь? Поки постмодерн житиме і квітуватиме, це залишатиметься таємницею. Адже говорити зараз про постмодерн – рівноправно тому, що вранці робити висновок «день видався невдалим».
«Постмодернізм і справді може вважатися хворобою. Але що в літературі (крім соцреалізму) вважати “здоров’ям”? Класичну норму? Пригадую, як Генрі Міллер, розмірковуючи на тему “здорового” мистецтва, визнавав, що в житті не читав нічого патологічнішого від “Іліади” з її ріками крові, смакуванням насильства, вивертанням назовні паруючих нутрощів. Рідна література знає не менш “здоровий” приклад із “Drang nach Osten” Ігоревих білявих бестій з метою – не в останню чергу – ґвалтування “красних жен половецьких”.
То як усе ж бути з “руйнуванням” і чи в постмодернізмі справа? Можливо, йдеться про те, що література минулих епох пропонувала (а точніше нав’язувала) певну цілісну картину світу, перейняту вірою і до-вірою. Постмодернізм же пропонує хаос і фраґментарність, уламки колишньої цілісності, руїни (отож він швидше “руїнний”, аніж “руйнівний”) колишньої єдності, ним же висміяної, – і все це перейняте виключно іронічною настановою, бо нічого більше не залишається.
Але в мені озивається читач із деяким досвідом переживання чужих текстів і він протестує проти розуміння іронії як “апріорного чинника постмодернізму”. Бо я не читав нічого іронічнішого, ніж, наприклад, “Гамлет”. Можливо, героя цієї трагедії слід вважати постмодерністом? Він і справді “яловий”, на кожному кроці грається словами, холодно рефлексує, цитує попередників й іронізує навіть над коханням, – та що там? – над смертю! От тільки смерть у нього “справжня”, хоч і надміру театральна, що наштовхує на підозру автора в пародійності. Зрештою, якщо справді віднести іронію до “апріорних чинників”, то змушені будемо приєднати до постмодерністського комплексу також і Рабле, і Сервантеса, і Свіфта, а там і – добряка Діккенса і ще три чверті решти Світової Літератури, яку, до речі, все одно вигадав Ґьоте».
Отже, постмодернізм – не що інше, як природно і закономірно створена перехідна ланка у мистецтві, яка на руїнах старих напрямів і нав’язуваних стереотипних законів творчості будує новий напрям – наступну мистецьку ланку.
Михайло Собуцький у статті «Постмодернізм, або ж вихід з нього» пише:
«Постмодернізм – це гра з уламками, які докупи або зовсім не збираються, або збираються лише локально ("автентично"). Проте, граючися з уламками, постмодернізм потрохи розгрібає їх завали на руїнах; а під руїнами завжди хоч щось живе та ховається».
Залишається лише чекати на розквіт цього «живого». А критика знайде своє місце лише після розквіту нового напряму, який, надіюся, принесе за собою безліч якісних і нових шедеврів!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію