ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Музичук
2020.01.29 18:55
Рукави широкі
у її вбранні.
Долман у циганки –
злато на броні.
А під тим долманом
пісня із грудей,
наче із полону
рветься до людей.

Мессір Лукас
2020.01.29 15:52
Залетіла шалена муха
У розірваний мій рукав
Почалася зелена смуга
Не життя а сама труха
Роздягнувся щоб дати волю
Вилітай-но – отам вікно
А тепер от вірші мусолю
Може дійсно вони …но?

Сергій Губерначук
2020.01.29 11:00
На кривавому полі,
на горбочку край Крут
вітруганища голі
забігають в редут,
мертвим холодом стрілять,
світ шугають на смерть,
мов надіються й вірять
відстояти цю твердь!

Ігор Герасименко
2020.01.29 09:40
Дякую Богу, що дихаю
Й хочеться дихати ще.
Стрічкою, річкою тихою
Стежка життєва тече.

Дякую, що розмежовую:
Де золоте, де святе?
Де висота, де безодня є?

Світлана Майя Залізняк
2020.01.29 06:19
Задраїти люк і не заходити на сайт. Хочеться закрити назавжди ці двері.
Відгородитися. Не знаю, кого зацікавить пропозиція Олександра - відкрити лице.
Я обіцяла на реагувати на провокації. Є типажі, які не вгамуються. Не відкриватиму вкладки. Не читати

Микола Соболь
2020.01.29 06:13
Не змінити нічого. Шлях обрано.
Невідоме з іксакми сокрите ще.
Та уже розплавляється оливо
І запалюють культове вогнище.

Язиками спокусливо полум’я
Непокірних до віри облизує,
Сонце палить страшніше до полудня

Віктор Кучерук
2020.01.29 05:12
Погода природою править
Невимушено, жартома, –
Не хочеться вірити навіть
У те, що навколо зима.
Брунькують берези і клени,
Безсила заснуть мошкара, –
Край стежки травицю зелену
Косити вже скоро пора.

Олександр Сушко
2020.01.29 03:20
Є красуні та красені на сайті, які панічно бояться, що їх хтось покритикує, або залишить несхвальний коментар під їхнім опусом. І блокують власні сторінки від осіб, яких вважають недостойними оцінювати їхні вічні створіння. Натомість вільно заходять н

Олександр Миколайович Панін
2020.01.28 21:55
Героям-Кіборгам присвячується

***

Війна в Аеропорту
це – головний стан життя.
Війна триває 24 години на добу.
Якщо ворог не атакує,

Олександр Сушко
2020.01.28 19:45
Собаки брешуть, люди брешуть, влада...
А ти - правдивець? Витязь добрих справ?
Облуда підла - в золотистих шатах,
А правда - гола, без гарячих барв.

Я кликав цирк: - Гайда в стрілецьку роту!
Але з вертепу чути: "Йди ти на...".
Паяц-очільник не д

Володимир Бойко
2020.01.28 19:31
В Болгарії є місто Козлодуй,
А в Україні – станція Козятин.
На мапі смак романтики відчуй
Та музу клич і нумо віршувати

Про Козову, Козлів і Козелець
Козляничі, Козин і Козероги,
Козельне, Козорізи й накінець

Микола Дудар
2020.01.28 18:38
Не робіть з мене ворога.
Ваша хитрість - потала.
І розвіється соромом,
І це буде замало…
Протилежного берега
Не дістатись без весел.
І згадайте про Терен...
Тридцять третю із Весен…

Надія Тарасюк
2020.01.28 16:57
Наші зустрічі в небі клин.
Серед гілля бринить
пташа.
Гей, пташино! Куди ж ти, га? —
Попід ноги сухий
полин…

Ми підсніжника цвіт зима

Сергій Губерначук
2020.01.28 11:54
Випити кави
й не спати, не спати.
Плюнути голосно вниз.
Якби ж мені снилися
тільки Карпати
чи рими нових реприз.

Яка ти була…

Олександр Олехо
2020.01.28 11:51
А хто ти є? Чи є кому різниця?
Аби не шут на троні короля.
Аби ума не погріб, а світлиця.
Аби у даль від брата-москаля…

А хто ти є, то тільки ти і знаєш,
коли з душею сам на самоті,
і короля на публіку не граєш,

Олександр Сушко
2020.01.28 11:50
У слави є гидка, вельбучна тінь,
Немов собачий хвіст плететься ззаду.
Не віддереш. Та я від неї втік
І на пиху вдягнув смирення каптур.

А дехто із Полтави не такий -
І сам не гам, і світу - дуля з маком.
Людську хвалу трамбує у мішки,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Се Гупало
2020.01.28

Тарас Ріль
2020.01.18

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Сергій Могилко / Критика | Аналітика

 ПРО ПОСТМОДЕРН
Постмодерн (від лат. post – після і франц. moderne – сучасний) – світоглядово-мистецький напрям, що в останні десятиліття приходить на зміну модернізмові. Цей напрям – продукт після індустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування суперсистем – світоглядово-філософських, економічних, політичних /В.Пахаренко/.
Примітка. Постмодерн і постмодернізм у значенні напряму – поняття синонімічні.
На це явище існує безліч поглядів, які дуже між собою різняться. Розглянемо думку російського дослідника-літератора Олександра Дугіна:
«Важливим є те, що постмодерн, який став актуальним з кінця 70-х, не вичерпаний і дотепер. І це не дивлячись на те, що усі вже не перший рік постмодерн хоронять. Коли деякі критики проголошують кінець постмодерну, вони, як мені здається, не розуміють що, власне, проголошують. А проголошують вони не багато не мало, як кінець світу. […] Процес постмодерну – це процес усвідомлення вичерпаності модерну як такого».
Чи справді це так? Невже після постмодерну на нас нічого не чекає? На мою думку, постмодерн – це не край, не межа розвитку мистецтва. Межі як такої взагалі немає і бути не може. Постмодерн – це навіть скоріше не напрям, а перехідна ланка між модерном та новим світоглядово-мистецьким напрямом, який перебуває на стадії формування. Період постмодерну – як і період декадансу – більш за все займатиме незначний проміжок часу в історії і слугуватиме лише фундаментом для новотворень.
Слушна думка з приводу постмодерну українського літератора Юрія Андруховича у його статті «Повернення літератури?»:
«Настав нарешті той час, коли постмодернізму в нас не критикує тільки лінивий або мертвий. За всім цим стоїть достатньо анахронічне уявлення, сформоване, вочевидь, іще в роки “грицевої шкільної науки”, про те, що в літературі є стилі, напрями й течії, і що їхні назви, як правило, закінчуються на “-ізм”. Таким чином, постмодернізм мислиться перш усього як напрям чи ширше – як конвенція. Нібито певна група авторів домовилась: “Ми будемо постмодерністами, бо так пишуть на Заході, а ми любимо все, що є на Заході, тому будемо це наслідувати”. А щоб успішно (як на нашу “сільську місцевість”) наслідувати, треба знати, чим, власне, цей “істинний” постмодернізм характерний».
Тож розглянемо основні ознаки постмодернізму. Він:
– перейнятий майже виключно цитуванням, колажує, монтажує, паразитує на текстах попередників;
– абсолютизує гру заради гри (за Єшкілєвим, “ситу гру”), виключивши поза дискурс живу автентику оповіді (наративу), переживань і настроїв;
– підриває віру в Призначення Літератури (хто би і що би під цим призначенням не розумів);
– іронізує з приводу всього на світі, в т.ч. й самої іронії, відкидаючи будь-які етичні системи і дидактичні настанови;
– комбінує параіндивідуальне авторське “я” з уламків інших авторських світів, убиває автора як творця власного індивідуального авторського світу;
– “карнавальною” (бо насправді всього тільки посткарнавальною) маскою відмежовується від будь-якої відповідальності перед Навколишністю і за Навколишність;
– тупо експериментує з мовою (-ами);
– рабськи плазує перед віртуалом, мультимедіальними безоднями й бестіями, прагне підпорядкувати мистецтво електронним імперіям та навіки поховати його дух в їхній інтерпавутині;
– заграє з масовою культурою, демонструючи несмак, вульгарність, “секс, садизм і насильство”;
– руйнує ієрархію, підмінює поняття, позбавляє сенсу, розмиває межі, бере слова в лапки, хаотизує й без того хаотичне буття /Ю.А./.
Подібні постмодерну явища у мистецтві уже траплялися: александрійська епоха, осінь середньовіччя, fin-de-siecl’івський декаданс. Дехто схильний пов’язувати це із завершенням певного проміжного часового відліку або наближенням якоїсь фатальної дати (той же Олександр Дугін).
«…Найзавзятіші критики постмодернізму, вочевидь, не усвідомлюючи того, що й самі є “постмодерністами” в силу свого розташування в теперішньому часі й тутешньому просторі, досить часто характеризують постмодернізм як “руйнівний”, причому вкладають у цю характеристику виразно неґативний зміст. Тут варто зацитувати з пам’яті Сократа (а його, власне, в силу відомих обставин, по-іншому, як із пам’яті, й не зацитуєш), який казав афінським консерваторам, що вони дуже слушно чинять, оберігаючи певні цінності від руйнування, – от тільки чи ті цінності, які заслуговують бути збереженими? реформаторам натомість казав, що вони дуже слушно певні цінності руйнують – от тільки чи ті, які цього руйнування заслуговують?».
Невже роль у літературі Бродського, Борхеса, Павича, Еко, Фаулза, Кортасара, Фуентеса, Маркеса, Кундери, Рашді справді є руйнівною? Невже ці імена, з якими, власне, пов’язуємо комплекс літератури постмодернізму, справді несуть поразку й безвихідь? Поки постмодерн житиме і квітуватиме, це залишатиметься таємницею. Адже говорити зараз про постмодерн – рівноправно тому, що вранці робити висновок «день видався невдалим».
«Постмодернізм і справді може вважатися хворобою. Але що в літературі (крім соцреалізму) вважати “здоров’ям”? Класичну норму? Пригадую, як Генрі Міллер, розмірковуючи на тему “здорового” мистецтва, визнавав, що в житті не читав нічого патологічнішого від “Іліади” з її ріками крові, смакуванням насильства, вивертанням назовні паруючих нутрощів. Рідна література знає не менш “здоровий” приклад із “Drang nach Osten” Ігоревих білявих бестій з метою – не в останню чергу – ґвалтування “красних жен половецьких”.
То як усе ж бути з “руйнуванням” і чи в постмодернізмі справа? Можливо, йдеться про те, що література минулих епох пропонувала (а точніше нав’язувала) певну цілісну картину світу, перейняту вірою і до-вірою. Постмодернізм же пропонує хаос і фраґментарність, уламки колишньої цілісності, руїни (отож він швидше “руїнний”, аніж “руйнівний”) колишньої єдності, ним же висміяної, – і все це перейняте виключно іронічною настановою, бо нічого більше не залишається.
Але в мені озивається читач із деяким досвідом переживання чужих текстів і він протестує проти розуміння іронії як “апріорного чинника постмодернізму”. Бо я не читав нічого іронічнішого, ніж, наприклад, “Гамлет”. Можливо, героя цієї трагедії слід вважати постмодерністом? Він і справді “яловий”, на кожному кроці грається словами, холодно рефлексує, цитує попередників й іронізує навіть над коханням, – та що там? – над смертю! От тільки смерть у нього “справжня”, хоч і надміру театральна, що наштовхує на підозру автора в пародійності. Зрештою, якщо справді віднести іронію до “апріорних чинників”, то змушені будемо приєднати до постмодерністського комплексу також і Рабле, і Сервантеса, і Свіфта, а там і – добряка Діккенса і ще три чверті решти Світової Літератури, яку, до речі, все одно вигадав Ґьоте».
Отже, постмодернізм – не що інше, як природно і закономірно створена перехідна ланка у мистецтві, яка на руїнах старих напрямів і нав’язуваних стереотипних законів творчості будує новий напрям – наступну мистецьку ланку.
Михайло Собуцький у статті «Постмодернізм, або ж вихід з нього» пише:
«Постмодернізм – це гра з уламками, які докупи або зовсім не збираються, або збираються лише локально ("автентично"). Проте, граючися з уламками, постмодернізм потрохи розгрібає їх завали на руїнах; а під руїнами завжди хоч щось живе та ховається».
Залишається лише чекати на розквіт цього «живого». А критика знайде своє місце лише після розквіту нового напряму, який, надіюся, принесе за собою безліч якісних і нових шедеврів!





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2007-02-13 09:26:06
Переглядів сторінки твору 1628
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.432 / 5  (4.633 / 5.08)
* Рейтинг "Майстерень" 4.377 / 5  (4.518 / 5.02)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.752
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2012.08.24 08:00
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2007-02-17 16:10:33 ]
Із Дугіним частково погоджуюсь. "Процес постмодерну – це процес усвідомлення вичерпаності модерну як такого."
З вами, Сергію, частково теж:
"Постмодерн – це навіть скоріше не напрям, а перехідна ланка між модерном та новим світоглядово-мистецьким напрямом, який перебуває на стадії формування"
А ось із Юрієм Андруховичем, в основному, ні.
А взагалі - Постмодерн і постмодернізм - категорично не одне й те саме. Як категорично не одне й те саме модерн і модернізм.

Як на мене в літературі, як і в житті, є ці самі стилі, напрями й течії. І формуються вони на життєвих традиціях, які заперечувати, все одно, що заперечувати, наприклад, потребу дихати, або потребу подальшого духовного, творчого зростання в напрямку Творця.
Але Бога Творця в модернізмі, якраз і немає. Ось на чому і ґрунтується все
кафедрально-академічне “аналітичне” бачення.
Модерн - наскільки, я розумію, не заперечує устоїв, але шукає гармонічного прожовження для деяких попередніх стилів у напрямку осягненої свободи у пластиці матеріального світу, зрештою, модерн неначе повертає втрачену силу містерійності у творчий процес.

У той же час, як на мене, актуальні традиції складають актуальну культуру, на тлі якої розвивається актуальне мистецтво. Смію зауважити, що жодного хаосу тут нема – є одвічні світоглядні школи, є стилі, напрями й течії. Є, щоправда, і звичне юнацьке заперечення, цього всього, або рішуче, революційне, “ліве” заперечення – вже кому і що ближче. І це є вічно живим модернізмом, який просто раніше, до періоду великих революцій, і переворотів так широко не оволодівав народними масами.

Я думаю, що Андрухович в даному, конкретному випадку говорить, і як викладач академічної кафедри, в колі студентів на вечірці. Не виходячи, утім, за межі привабливої для нього академічної "аналітики". Але якраз ця сама "аналітика" всерйоз і давно відстала від життя, а чи й була з ним?
Всі ознаки “постмодернізму”, які приводить Ю.А., різко контрастують із практичним розумінням значення “після сучасності”. Пост – це все таки заперечення, і в даному випадку модернізму. Паралель – постіндустріальна епоха (модернізм, як індустріалізація?), що надто серйозно, аби не бачити предмета. Не бачити чергового масового осягання людськими особистостями божественної свободи.

Ніщо краще за приклад поезії Й.Бродського не підтверджує, що “опісля сучасність” це подальше продовження всього найкращого в мистецтві від самих початків. І справді, Сергію, Жодної руйнації.
Тому як можна погодитися, що “постмодернізм” це хвороба? Соціалізм – так, хвороба пролетарів, модернізм – звична “хвороба” юності особистості.

Хочеться погодитися “з граючись з уламками, постмодернізм потрохи розгрібає їх завали на руїнах” – руїнах, які створює попса модернізму.

А ось, що стосується постмодерну, - тут справи, як на мене, більш заплутані, бо йдеться, знову ж таки, як на мене, про постмістерійність, яку схоже нині розуміють, як нестримну полюцію прикольно-хворобливої свідомості.