ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Рецензії
Мандри в космосі 55. З Вітра Ночі (вибрані твори Поетичних Майстерень).
Мандри в космосі 55. З Вітра Ночі (вибрані твори Поетичних Майстерень).
Вітер Ночі – Научи…
(переклад Ярослава Аноніма)
Научи як то думать про дивне,
Тільки я про таке уже знаю.
Ув очах, що котяче-пасивні,
Літо будиться маревом маю.
Розкажи, що за вікнами осінь,
І що кривди дурні та невинні.
Все ж питань оминуть не вдалося,
Хай розмови і надто взаємні.
В незнанні загубивсь обопільнім,
Та заклявши фортуну й поетів,
Ми будем у тривозі про чільне
Так завзято про це говорити.
Вітер Ночі **
Научи...
Научи меня думать о странном,
Только я уже знаю об этом.
И во взгляде кошачье-туманном
Просыпается призраком лето.
Расскажи, что за окнами осень,
Что обиды глупы и невинны.
Только мне не уйти от вопросов,
Как бы ни были речи взаимны.
И, теряясь в неведенье странном,
Заклиная судьбу и поэтов,
Будем снова в тревоге о главном
Говорить, задыхаясь, об этом.
Куди дме вітер Вітра Ночі?..
(спроба абсурдної аналітики)
…так виглядає, наче цей “протяг” з готів* (іронічне ставлення до смерті): “…А коли я дійду до тебе, я вже буду старий і мертвий...”- “І вмер. Відносно. Чи навіки канув, Блаженна мить безликого єства.”- “Долає смерть прискіпливе життя. Я не пручаюсь, може й справді, вмерти?” (Вітер Ночі).
Ну, звісно ж я жартую: іронія щодо питання смерті (насправді явища буденного) має право бути як світоглядний фантом і… у звичайній людській свідомості. “НЕстрах” Вітер часто вживає (може лячні комусь) слова “смерть – мертвий…” , а я на це скажу: “тільки я про таке уже знаю”( Вітер Ночі). Так спокійно про смерть може говорити, на мою думку, або людина, віруюча… у вічне життя, або так званий атеїст – показною хоробрістю… Але ні! – Тільки перший – особа, упевнена у безкінечності тривання ідеї:
Звірятко невгамовної душі
блукає в тілі,
що воліє вмерти.
Ти вперта!
Я? -
вікно в осіннє небо,
жовтий лист
чи сповідь,
чи липка надія?
Стерти!
І з докором сумління
вийти геть
Звірятку
невагомої
душі.
Вітер Ночі
Хто вона: “Ти вперта!” ? І мені намалювалася біла дама у чорному – костями торохтіла – хотіла, щоб я її боявся… вона уперта… але блаженно усміхається моє “звірятко невагомої душі” (Вітер Ночі) – а злови!
Хто та друга Вітрова жінка, що до неї він іде? Ось:
А коли я дійду до тебе,
я вже буду старий
і мертвий.
Може, в цьому й була потреба,
щоб на дні відшукати
впертих.
І, солоне злизавши з тіла,
потойбіччя в нічев"я
кинеш.
Що,
окрайцем була?
Не вміла?
То моїми слідами
згинеш.
Та на дні,
де з"їдають краби
Твого тіла таємні хвилі,
я горнусь до тієї зваби,
мов ті риби
дворукокрилі.
Вітер Ночі
Мені здається - Істина (вона ж перша). “…Я горнусь до тієї зваби… вже… старий і мертвий...”
А третя Вітрова жінка – то Вічність (вона ж… друга, тобто перша): “…ти пестиш небуття і каяття”.Ось:
Я починаю гомоном і Гномом.
Ти пестиш небуття і каяття.
Яка ж спокуса і яка Горгона
Дзеркалами відразила життя?!
І я цілую потойбічне лоно.
І ти в оазах нездійсненних мрій.
Пірнаю! Стражду і, холону!
Шепочеш, - Господи, ти – мій.
Вітер Ночі
Так я прочитав ці, на мій погляд, містичні тексти… і нараз моє жартівливе посилання на субкультуру готів набуло більш реальних обрисів, зважаючи на частково-іронічну суть самої субкультури. Але дуже сумнівно, що Вітер Ночі – гот!
І насамкінець, можливо, несподіваний висновок: вітер Вітра Ночі дме в напрямку... жінки!
*Го́ти… — субкультура… Від початку будучи молодіжною, нині у світі субкультура представлена людьми віком від 14 до 45 років і старшими… Також використовується безліч різних символів смерті — прикраси з кістяками, черепами, і т. д..
http://uk.wikipedia.org/wiki/Готи_(субкультура)
**Вітер Ночі -Навчи
(технічний переклад)
Навчи (научи) мене думати про чудне (дивне, дивовижне, химерне),
Тільки (лиш) я вже знаю про це.
І в погляді котячо-туманнім
Просинається маревом (примарою,привидом, маною, привиддям,марою) літо.
Розкажи (розповідай, оповідай), що за вікнами осінь,
Що образи (кривди) дурні (безглузді, нісенітні) і (та) невинні (наївні,безневинні, цнотливі).
Тільки (але, лише) мені не втекти (відійти) від запитань,
Як би не були розмови взаємні.
І, гублячись (ніяковіючи, торопіючи) в невіданні (незнанні, утаємниченні) дивнім (чуднім, химернім),
Заклинаючи долю й поетів,
Будем знову в тривозі (неспокої, збентеженні, хвилюванні) про чільне (головне, основне, пануюче)
Говорити, задихаючись , про це.
Худ. Я Саландяк.
" … ідилію лелію"
• Перейти на сторінку •
"Олігарх не алігатор… але дурень"
(переклад Ярослава Аноніма)
Научи як то думать про дивне,
Тільки я про таке уже знаю.
Ув очах, що котяче-пасивні,
Літо будиться маревом маю.
Розкажи, що за вікнами осінь,
І що кривди дурні та невинні.
Все ж питань оминуть не вдалося,
Хай розмови і надто взаємні.
В незнанні загубивсь обопільнім,
Та заклявши фортуну й поетів,
Ми будем у тривозі про чільне
Так завзято про це говорити.
Вітер Ночі **
Научи...
Научи меня думать о странном,
Только я уже знаю об этом.
И во взгляде кошачье-туманном
Просыпается призраком лето.
Расскажи, что за окнами осень,
Что обиды глупы и невинны.
Только мне не уйти от вопросов,
Как бы ни были речи взаимны.
И, теряясь в неведенье странном,
Заклиная судьбу и поэтов,
Будем снова в тревоге о главном
Говорить, задыхаясь, об этом.
Куди дме вітер Вітра Ночі?..
(спроба абсурдної аналітики)
…так виглядає, наче цей “протяг” з готів* (іронічне ставлення до смерті): “…А коли я дійду до тебе, я вже буду старий і мертвий...”- “І вмер. Відносно. Чи навіки канув, Блаженна мить безликого єства.”- “Долає смерть прискіпливе життя. Я не пручаюсь, може й справді, вмерти?” (Вітер Ночі).
Ну, звісно ж я жартую: іронія щодо питання смерті (насправді явища буденного) має право бути як світоглядний фантом і… у звичайній людській свідомості. “НЕстрах” Вітер часто вживає (може лячні комусь) слова “смерть – мертвий…” , а я на це скажу: “тільки я про таке уже знаю”( Вітер Ночі). Так спокійно про смерть може говорити, на мою думку, або людина, віруюча… у вічне життя, або так званий атеїст – показною хоробрістю… Але ні! – Тільки перший – особа, упевнена у безкінечності тривання ідеї:
Звірятко невгамовної душі
блукає в тілі,
що воліє вмерти.
Ти вперта!
Я? -
вікно в осіннє небо,
жовтий лист
чи сповідь,
чи липка надія?
Стерти!
І з докором сумління
вийти геть
Звірятку
невагомої
душі.
Вітер Ночі
Хто вона: “Ти вперта!” ? І мені намалювалася біла дама у чорному – костями торохтіла – хотіла, щоб я її боявся… вона уперта… але блаженно усміхається моє “звірятко невагомої душі” (Вітер Ночі) – а злови!
Хто та друга Вітрова жінка, що до неї він іде? Ось:
А коли я дійду до тебе,
я вже буду старий
і мертвий.
Може, в цьому й була потреба,
щоб на дні відшукати
впертих.
І, солоне злизавши з тіла,
потойбіччя в нічев"я
кинеш.
Що,
окрайцем була?
Не вміла?
То моїми слідами
згинеш.
Та на дні,
де з"їдають краби
Твого тіла таємні хвилі,
я горнусь до тієї зваби,
мов ті риби
дворукокрилі.
Вітер Ночі
Мені здається - Істина (вона ж перша). “…Я горнусь до тієї зваби… вже… старий і мертвий...”
А третя Вітрова жінка – то Вічність (вона ж… друга, тобто перша): “…ти пестиш небуття і каяття”.Ось:
Я починаю гомоном і Гномом.
Ти пестиш небуття і каяття.
Яка ж спокуса і яка Горгона
Дзеркалами відразила життя?!
І я цілую потойбічне лоно.
І ти в оазах нездійсненних мрій.
Пірнаю! Стражду і, холону!
Шепочеш, - Господи, ти – мій.
Вітер Ночі
Так я прочитав ці, на мій погляд, містичні тексти… і нараз моє жартівливе посилання на субкультуру готів набуло більш реальних обрисів, зважаючи на частково-іронічну суть самої субкультури. Але дуже сумнівно, що Вітер Ночі – гот!
І насамкінець, можливо, несподіваний висновок: вітер Вітра Ночі дме в напрямку... жінки!
*Го́ти… — субкультура… Від початку будучи молодіжною, нині у світі субкультура представлена людьми віком від 14 до 45 років і старшими… Також використовується безліч різних символів смерті — прикраси з кістяками, черепами, і т. д..
http://uk.wikipedia.org/wiki/Готи_(субкультура)
**Вітер Ночі -Навчи
(технічний переклад)
Навчи (научи) мене думати про чудне (дивне, дивовижне, химерне),
Тільки (лиш) я вже знаю про це.
І в погляді котячо-туманнім
Просинається маревом (примарою,привидом, маною, привиддям,марою) літо.
Розкажи (розповідай, оповідай), що за вікнами осінь,
Що образи (кривди) дурні (безглузді, нісенітні) і (та) невинні (наївні,безневинні, цнотливі).
Тільки (але, лише) мені не втекти (відійти) від запитань,
Як би не були розмови взаємні.
І, гублячись (ніяковіючи, торопіючи) в невіданні (незнанні, утаємниченні) дивнім (чуднім, химернім),
Заклинаючи долю й поетів,
Будем знову в тривозі (неспокої, збентеженні, хвилюванні) про чільне (головне, основне, пануюче)
Говорити, задихаючись , про це.
Худ. Я Саландяк.
" … ідилію лелію"
• Перейти на сторінку •
"Олігарх не алігатор… але дурень"
Про публікацію