ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче, булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Рецензії
Мандри в космосі 56. Зі Світлани Костюк. Я Анонім –«переклад» … на українську… (вибрані твори Поет
Мандри в космосі 56. Зі Світлани Костюк. Я Анонім –«переклад» … на українську… (вибрані твори Поет
Світлана Костюк
Гублю...
Вічно гублю ключі,
гроші,людей і віру...
Софія Кримовська
Гублю ключі, і гроші, і людей...
Гублю усе...Немає тому спасу...
...Тулю пожовкле фото до грудей,
Де ми у школі, біля твого класу...
Я з бантиками й білим комірцем...
Кумедна і зніяковіла трішки...
А ти з таким усміхненим лицем
Даєш мені два лісових горішки...
Ох,ті горішки!.Я їх не взяла,
А засоромилась і опустила очі...
Якою я наївною була,
Аж згадувати інколи не хочу...
...І ось ми загубилися в житті...
Ніхто нікого не хотів шукати...
Мені горішки часто сняться ті...
Ну поясніть, чому було не взяти?..
...А гроші що? Я не рахую їх...
Як є - то є. Немає - то немає...
...Ще досі вірю...Вірити не гріх...
Безвір`я в нас надію відбирає...
...Гублю людей. Гублю ключі останні...
Гублю себе у втраченім коханні...
2013
Ярослав Анонім
Знаходжу…
… і ніколи того не знаєш,
де згубиш і що знайдеш!
Хтось сказав
Шукаю не гроші, а хоч що - будь…
Знайшов захмарне… Ох, немає ради,
й тулю химери ті о свою грудь,
і цей сюжет… також із того ряду:
я вже великий… і маленький… наче
хлопчина, що вдає усмішку…
А ти, не відкриваючи очей,
все тягнеш губ червонії пампушки…
Ох, ті пампушки! А я їх не узяв…
змовчав - в Сірка позичив очі…
Ото жорстока мить була… і яв,
аж згадувать ніколи я не хочу.
… Нових пампушок у моїм житті
не довго довелось шукати…
та пам’ятаються пампушки ті… і
не знаю, як я зміг їх не узяти?
…А гроші що? Теж не рахую їх…
Як є - то є. Не маю – хай не маю…
… І досі, як “знайду”, болить той “ гріх”,
колись згубив – тепер вже знаю,
що як би взяв (та це не оправдання),
то б потім не знайшов… своє кохання!
2014
Переклад з української жіночої… на українську чоловічу…
(спроба абсурдного тлумачення)
…навіявся щирістю авторки тексту - відвертість за відвертість: “Ох,ті горішки!” (Світлана Костюк) – “Ох, ті пампушки!” (Ярослав Анонім) . Ця спроба (своєрідний антипод – переклад з жіночої “мови”…) написати паралельну сповідь, здавалось би (за логікою перекладу), спрощувалася уже заданими параметрами Світланиного тексту (зміст – ритм - рими), але й ускладнювалась (видовжувалась) саме чоловічою логікою сценарію – все пояснити (виправдатись). Тому для повноти картини “сповіді” знадобилося ще й прозове доповнення - історія “його маленького хлопчика”. Ось:
В другому класі школи він дівчат не боявся… був закоханий одночасно в двох - найменшу ростом ученицю, відмінницю - чорняву, кучеряву Зоню, і в іншу - кучеряву золотоволосу… вчительку. О мої кучеряві Зью! – називав він їх у своїх, уже дорослих, спогадах…
Коли кохана, кучерява чорнявка, виходила відповідати урок і ставала поряд кучерявої коханої білявки, він рішуче поривався встати, підійти – обняти вчительку за талію і так, притулившись до її животика, слухати та милуватись першою... Чомусь між принад жіночого тіла він обрав саме животик… Його нестримний порив міг зупинити лиш строгий вигук коханої кучерявої білявки: а ти куди ідеш?! І вона потім ще додавала, давлячись сміхом, уже тихенько: йолопе малий! Напевне, добре пам’ятала, як одного разу на перерві він настирливо хапав її за талію… та тулився до неї. Але він був переконаний, що вона зрадіє тим обіймам і твердо постановляв собі: наступного разу не послухатись її окрику і таки…
Але… наступного разу, уже дорослим хлопцем: “Ох ті пампушки! А я їх не узяв…” (Ярослав Анонім). Чому? В підсвідомості “його маленький хлопчик” мав інший сценарій?.. І пампушки губ – то не животик?.. (Ах! Ця залізна чоловіча логіка – відбрехатись будь якою ціною). Але четверта (насправді – перша та єдина) його жінка, хоч і не була кучерявою, але мала відповідного животика… і хоч довго відмовлялася брати “горішки…” (Світлана Костюк) , але він уперто виконував забаганку свого “маленького хлопчика” і блаженно… таки притулився… “знайшов своє кохання!” (Ярослав Анонім).
Параметри Свіланиної сповіді, здавалось би, визначені звичайною жіночою ментальністю -“Ох,ті горішки!.Я їх не взяла” (Свілана Костюк) (справжня жінка з першого разу не бере-дає …), але виглядає так, наче вона й досі залишилась тією маленькою дівчинкою “з бантиками й білим комірцем...” (Світлана Костюк) , яка ще не зустріла своєї, уже дорослої, Світлани: “це просто історія дівчинки…” (Світлана Костюк).
Насправді ж (мені здається) – цей сюжет вартий великої прози - повісті або роману: історія великої (маленької) Світлани розказана Світланою маленькою (великою)!
15.01.2013 р. Ярослав Саландяк
Худ. Я Саландяк
" Весняні пригоди “його маленького хлопчика”…"
• Перейти на сторінку •
"Пожертва"
Гублю...
Вічно гублю ключі,
гроші,людей і віру...
Софія Кримовська
Гублю ключі, і гроші, і людей...
Гублю усе...Немає тому спасу...
...Тулю пожовкле фото до грудей,
Де ми у школі, біля твого класу...
Я з бантиками й білим комірцем...
Кумедна і зніяковіла трішки...
А ти з таким усміхненим лицем
Даєш мені два лісових горішки...
Ох,ті горішки!.Я їх не взяла,
А засоромилась і опустила очі...
Якою я наївною була,
Аж згадувати інколи не хочу...
...І ось ми загубилися в житті...
Ніхто нікого не хотів шукати...
Мені горішки часто сняться ті...
Ну поясніть, чому було не взяти?..
...А гроші що? Я не рахую їх...
Як є - то є. Немає - то немає...
...Ще досі вірю...Вірити не гріх...
Безвір`я в нас надію відбирає...
...Гублю людей. Гублю ключі останні...
Гублю себе у втраченім коханні...
2013
Ярослав Анонім
Знаходжу…
… і ніколи того не знаєш,
де згубиш і що знайдеш!
Хтось сказав
Шукаю не гроші, а хоч що - будь…
Знайшов захмарне… Ох, немає ради,
й тулю химери ті о свою грудь,
і цей сюжет… також із того ряду:
я вже великий… і маленький… наче
хлопчина, що вдає усмішку…
А ти, не відкриваючи очей,
все тягнеш губ червонії пампушки…
Ох, ті пампушки! А я їх не узяв…
змовчав - в Сірка позичив очі…
Ото жорстока мить була… і яв,
аж згадувать ніколи я не хочу.
… Нових пампушок у моїм житті
не довго довелось шукати…
та пам’ятаються пампушки ті… і
не знаю, як я зміг їх не узяти?
…А гроші що? Теж не рахую їх…
Як є - то є. Не маю – хай не маю…
… І досі, як “знайду”, болить той “ гріх”,
колись згубив – тепер вже знаю,
що як би взяв (та це не оправдання),
то б потім не знайшов… своє кохання!
2014
Переклад з української жіночої… на українську чоловічу…
(спроба абсурдного тлумачення)
…навіявся щирістю авторки тексту - відвертість за відвертість: “Ох,ті горішки!” (Світлана Костюк) – “Ох, ті пампушки!” (Ярослав Анонім) . Ця спроба (своєрідний антипод – переклад з жіночої “мови”…) написати паралельну сповідь, здавалось би (за логікою перекладу), спрощувалася уже заданими параметрами Світланиного тексту (зміст – ритм - рими), але й ускладнювалась (видовжувалась) саме чоловічою логікою сценарію – все пояснити (виправдатись). Тому для повноти картини “сповіді” знадобилося ще й прозове доповнення - історія “його маленького хлопчика”. Ось:
В другому класі школи він дівчат не боявся… був закоханий одночасно в двох - найменшу ростом ученицю, відмінницю - чорняву, кучеряву Зоню, і в іншу - кучеряву золотоволосу… вчительку. О мої кучеряві Зью! – називав він їх у своїх, уже дорослих, спогадах…
Коли кохана, кучерява чорнявка, виходила відповідати урок і ставала поряд кучерявої коханої білявки, він рішуче поривався встати, підійти – обняти вчительку за талію і так, притулившись до її животика, слухати та милуватись першою... Чомусь між принад жіночого тіла він обрав саме животик… Його нестримний порив міг зупинити лиш строгий вигук коханої кучерявої білявки: а ти куди ідеш?! І вона потім ще додавала, давлячись сміхом, уже тихенько: йолопе малий! Напевне, добре пам’ятала, як одного разу на перерві він настирливо хапав її за талію… та тулився до неї. Але він був переконаний, що вона зрадіє тим обіймам і твердо постановляв собі: наступного разу не послухатись її окрику і таки…
Але… наступного разу, уже дорослим хлопцем: “Ох ті пампушки! А я їх не узяв…” (Ярослав Анонім). Чому? В підсвідомості “його маленький хлопчик” мав інший сценарій?.. І пампушки губ – то не животик?.. (Ах! Ця залізна чоловіча логіка – відбрехатись будь якою ціною). Але четверта (насправді – перша та єдина) його жінка, хоч і не була кучерявою, але мала відповідного животика… і хоч довго відмовлялася брати “горішки…” (Світлана Костюк) , але він уперто виконував забаганку свого “маленького хлопчика” і блаженно… таки притулився… “знайшов своє кохання!” (Ярослав Анонім).
Параметри Свіланиної сповіді, здавалось би, визначені звичайною жіночою ментальністю -“Ох,ті горішки!.Я їх не взяла” (Свілана Костюк) (справжня жінка з першого разу не бере-дає …), але виглядає так, наче вона й досі залишилась тією маленькою дівчинкою “з бантиками й білим комірцем...” (Світлана Костюк) , яка ще не зустріла своєї, уже дорослої, Світлани: “це просто історія дівчинки…” (Світлана Костюк).
Насправді ж (мені здається) – цей сюжет вартий великої прози - повісті або роману: історія великої (маленької) Світлани розказана Світланою маленькою (великою)!
15.01.2013 р. Ярослав Саландяк
Худ. Я Саландяк
" Весняні пригоди “його маленького хлопчика”…"
• Перейти на сторінку •
"Пожертва"
Про публікацію