ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Вірші
Не спроможен стать супроти совісті (до 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Не спроможен стать супроти совісті (до 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка)
Твої «Неофіти», брате Тарасе, гарна штука, да не для друку!
Не годиться напоминать доброму синові про ледачого батька,
ждучи від сина якого б ні було добра.
Він же тепер первий чоловік: Якби не він, то й дихнуть нам не дали б.
А воля кріпаків – то ж його діло.
Найближчі тепер до його люде по душі – ми, писателі, а не пузатії чини.
Він любить нас, він йме нам віри, і віра не посрамить його.
Так не тільки друкувати сю вещ рано, да позволь мені, брате,
не посилать і Щепкіну, бо він з нею носитиметься,
і піде про тебе така чутка, що притьмом не слід пускать тебе у столицю.
З листа П.Куліша до Т.Шевченка від 20 січня 1858 р.
Це ж треба так:
Просив його лише переписати й прочитать,
Аби побачив, що не сиджу тут склавши руки,
Отримав же в одвіт, про що і словом не обмовивсь.
До друку справді ще далеченько,
Та не в тім причина.
Перелякавсь, видно, Панько,
Бо насправді у доброго царя повірив.
Схаменися, друже, та розгляньсь довкола.
Чи спроможен той, хто з пелюшок тільки те й чув,
Що він обранець бога, а насправді виповз
З триклятого лігва батька свого - ката Миколи,
Полюбить нас більше, аніж тих,
Хто припадає до царського корита,
Що йме нам віри.. Дає привільно дихать.
І йме, й дає лиш тим, хто чобіт його лиже.
Якщо доля Сенеки для тебе не урок,
То згадай тих праведних, загнаних в сибірські нори.
А чи ж не доказ, що обіцянка царя - дурман,
Твоя пересторога: «Неофіти» можуть перепинить мені
Вистражданий десятиліттям шлях у столицю?
Ось вона справжня ціна удаваної царської любові.
Кажеш, що воля кріпаків – то його діло.
Наївний ти, як бачу, друже.
Таж вийде так, як із братами моїми:
Без землі відпустять кріпаків.
Не набагато краща буде воля од неволі.
Здогадуюсь, що хочеш ти «процідить на решето,
Щоб не осталось шкаралущі абощо».
Знаю, та не спроможен стать я супроти совісті своєї.
Не на те поневірявсь поза Уралом.
Тож прийми те, з чим, як пишеш,
«Розхриставшись, далебі, не годиться виходить між люде»:
«Окують царей неситих
В залізніє пута,
І їх, славних, оковами
Ручними окрутять.
І осудять неправедних
Судом своїм правим,
І вовіки стане слава,
Преподобним слава»
Не годиться напоминать доброму синові про ледачого батька,
ждучи від сина якого б ні було добра.
Він же тепер первий чоловік: Якби не він, то й дихнуть нам не дали б.
А воля кріпаків – то ж його діло.
Найближчі тепер до його люде по душі – ми, писателі, а не пузатії чини.
Він любить нас, він йме нам віри, і віра не посрамить його.
Так не тільки друкувати сю вещ рано, да позволь мені, брате,
не посилать і Щепкіну, бо він з нею носитиметься,
і піде про тебе така чутка, що притьмом не слід пускать тебе у столицю.
З листа П.Куліша до Т.Шевченка від 20 січня 1858 р.
Це ж треба так:
Просив його лише переписати й прочитать,
Аби побачив, що не сиджу тут склавши руки,
Отримав же в одвіт, про що і словом не обмовивсь.
До друку справді ще далеченько,
Та не в тім причина.
Перелякавсь, видно, Панько,
Бо насправді у доброго царя повірив.
Схаменися, друже, та розгляньсь довкола.
Чи спроможен той, хто з пелюшок тільки те й чув,
Що він обранець бога, а насправді виповз
З триклятого лігва батька свого - ката Миколи,
Полюбить нас більше, аніж тих,
Хто припадає до царського корита,
Що йме нам віри.. Дає привільно дихать.
І йме, й дає лиш тим, хто чобіт його лиже.
Якщо доля Сенеки для тебе не урок,
То згадай тих праведних, загнаних в сибірські нори.
А чи ж не доказ, що обіцянка царя - дурман,
Твоя пересторога: «Неофіти» можуть перепинить мені
Вистражданий десятиліттям шлях у столицю?
Ось вона справжня ціна удаваної царської любові.
Кажеш, що воля кріпаків – то його діло.
Наївний ти, як бачу, друже.
Таж вийде так, як із братами моїми:
Без землі відпустять кріпаків.
Не набагато краща буде воля од неволі.
Здогадуюсь, що хочеш ти «процідить на решето,
Щоб не осталось шкаралущі абощо».
Знаю, та не спроможен стать я супроти совісті своєї.
Не на те поневірявсь поза Уралом.
Тож прийми те, з чим, як пишеш,
«Розхриставшись, далебі, не годиться виходить між люде»:
«Окують царей неситих
В залізніє пута,
І їх, славних, оковами
Ручними окрутять.
І осудять неправедних
Судом своїм правим,
І вовіки стане слава,
Преподобним слава»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
""Ради поезії святої" (до 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка)"
• Перейти на сторінку •
"Мати з Вільна (до 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка) "
• Перейти на сторінку •
"Мати з Вільна (до 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка) "
Про публікацію