ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Світлана Пирогова
2024.03.28 14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.

Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.

Наталія Кравченко
2024.03.28 14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх

Лава Вулкана
2024.03.28 13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.

В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані

Артур Курдіновський
2024.03.28 13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.

Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!

Микола Дудар
2024.03.28 11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?

Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа

Юрій Гундарєв
2024.03.28 10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален

Леся Горова
2024.03.28 08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.

Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма

Віктор Кучерук
2024.03.28 05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.

Іван Потьомкін
2024.03.27 22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана. Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху: по президентах чи по тобі самому? Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить, бажаючи добра в майбутнім.

Микола Дудар
2024.03.27 22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра

Микола Дудар
2024.03.27 22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для

Світлана Пирогова
2024.03.27 10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.

А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.

Леся Горова
2024.03.27 08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.

Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,

Лава Вулкана
2024.03.27 07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.

Віктор Кучерук
2024.03.27 06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на

Артур Курдіновський
2024.03.27 00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.

Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша

Козак Дума
2024.03.26 22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…

На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,

Іван Потьомкін
2024.03.26 22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо

Сергій Губерначук
2024.03.26 21:08
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –

Юрій Гундарєв
2024.03.26 19:26
Неужели это всё? Неужели вот именно сейчас, в первые дни лета, когда барышни на улице пронзают твоё сердце острыми, высвобожденными от кольчуги бюстгальтеров сосками, когда в голове бурлит громадьё планов на отпуск, когда ты, чёрт возьми, уже почти всего

Світлана Пирогова
2024.03.26 10:31
Весна вже дихає на повні груди,
Хоча зі смутком у сплетінні дні.
Проміння сонячне танцює румбу,
Немов шепоче: горю, лиху - ні.

Гілки вербові у пухнастих сукнях
Гойдає вітер теплий ніжно їх.
І ніби виганяє ноти суму,

Леся Горова
2024.03.26 09:08
Так вияснилось небо, ніби погляд
Твоїх очей, відкритих і живих.
Ти бачиш зараз, хто з тобою поряд
На довгій-довгій вулиці притих

У розпачі. Це горе непоправне.
Підставив друг тобі своє плече,
Та не рука твоя на ньому, рану

Козак Дума
2024.03.26 07:07
Жага наживи – гірше за ганьбу,
яку уже і кров’ю не відмити!
Добра і зла одвічну боротьбу
нащадкам доведеться ще узріти…

Вона згубила не одне життя,
ламала мрії, імена і долі,
стирала найпалкіші почуття,

Віктор Кучерук
2024.03.26 05:57
Всю ніч вовтузився й притих
Причаєно в долині, -
Немов продовжує нічліг
У світлу вже годину.
Уздрівши тільки звіддалі
Світання жар на сході, -
Припав лякливо до землі,
Затамувавши подих.

Володимир Бойко
2024.03.25 21:06
Інстинкт влади – найстрашніший із людських інстинктів. Чималенька країна пишається маленькою гідністю. Ефект стадності спричинений дефектом індивідуальності. Що більші гроші, то приємніший їхній запах. Копаючи іншому яму пам’ятай, що ти не од

Юрій Гундарєв
2024.03.25 15:09
Лава вулкана


Побачив сьогодні в «Актуальному» одразу сім (!) віршів Олени Студникової:
«вулкан почуттів», «думка лавою», «промені слів» тощо…


Приголомшена читацька публіка -

Іван Потьомкін
2024.03.25 13:53
Сходиться люд на площу Суз.
Невдовзі мотуз накинуть на шию,
І я зависну на шибениці тій,
Що сам звелів поставить спішно...
Як усе перекрутилось за ніч!..
Ще ж увечері оповідав я в дружнім колі,
Що сталося зо мною після розмови з Ахашверошем.
«Як

Ольга Олеандра
2024.03.25 09:29
любов тасьмами ніжності натягнута між мною і тобою
весь цей шалений сплав ласки і пристрасті,
відокремленості і близькості,
несхожості і сумісност

Віктор Кучерук
2024.03.25 05:26
Ще тільки березень, а вже
Погожим надвечір’ям, –
Сусідка в гарнім негліже
Завмерла на подвір’ї.
Бентежна й ніжна, як весна
Ця молода і рання, –
Теплом втішається вона
Й своїм прозорим вбранням.

Шон Маклех
2024.03.25 01:09
В Едемі знов зацвіли проліски,
Наче безхмарне посліпле Небо
Знову тикало тремтячими пальцями
В землю м’яку і омріяну.
Час міряють вітряні годинники:
Вітряки стали хвилинниками,
Календариками і хронометрами:
Прийди, Капелло, квітневої ночі –

Артур Курдіновський
2024.03.24 23:31
Я - не жебрак! Я - біженець, панове!
Приїхав я сюди не від нудьги.
Будинок мій на вулиці Чудовій
Вже місяць, як розбили вороги.

А доля, та жорстока господиня,
Мені розбила вщент віконне скло.
Не кидайте мені монети в скриню!

Ігор Деркач
2024.03.24 21:54
Ми ще пізнаємо уповні
зачаєне комічне зло,
що вивертається назовні
як явне ще одне пуйло.
Є паралелі історичні,
але реакції нема...
рішає, нібито, величний
і не відповідає, звично,

Євген Федчук
2024.03.24 17:38
Загубив чоловік воли.
Задрімав десь на хвильку, може,
А воли ті пішли й пішли,
Завернули до лісу, схоже.
Він по лісі пішов шукать,
Доки й зовсім уже стемніло.
Тож уклався під дубом спать,
Бо ходити не мав вже й сили.

Володимир Каразуб
2024.03.24 17:29
Яким було небо легким на пустім стадіоні тоді,
Півпрозора блакить, пам’ятаєш якою здавалась?!
Немов би навмисно подібний намарила тон
До плаття твого, наче колір його вбирала.
Стільки простору, зелені... Хвилі голодних птахів
Здіймалися вгору від туп

Олена Побийголод
2024.03.24 17:07
Із Зеева Дашевського (Ізраїль)

На днях забрів до мене сват, –
такий метикуватий!
Мовляв, невдовзі – Тубішват;
як будем святкувати?..

Я ледь не вистрибнув з холош:

Наталія Кравченко
2024.03.24 13:51
Манячий лабіринт любові.
Він такий чарівний,
Він такий небезпечний.
Там спалахнуть твої та мої почуття,
Та нехай наші почуття нерозділені,
Але ж вони не згаснуть.
На кожному повороті дня
У лабіринті любові вони
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ігор Мартинюк
2024.03.28

Василь Марківський
2024.03.26

Вадим Водичка
2024.03.26

Лава Вулкана
2024.03.20

Надія Богодар
2024.03.18

перо Христя Чорне
2024.03.15

Володимир Назарук Одеса
2024.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ірина Вовк - [ 2017.08.02 10:16 ]
    "Мружать очки дрібнії дітки..." (дитяче)
    Мружать очки дрібнії дітки.
    Дрібним діткам спати пора.
    Сплять дерева, пташки і квітки.
    Нічка настала – спи, дітвора!

    Мружить вічка темная нічка,
    Коло пічки спить світлячок.
    Моя лялю, спи, моє личко,
    Спи, моя чічко, ляж на бочок.

    (З музичної книжечки для дітей «В лапку джміль бере смичок». – Львів:Ліга-Прес,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  2. Ольга Паучек - [ 2017.08.01 09:24 ]
    ***
    Диво дивне - Дивина
    Жовта квіточка
    На подвір"ї зацвіла
    Щастя зірочка,

    Бджілки-Мушки гомонять,
    Ніби граючись,
    Джмелик Сонечко обняв
    Позіхаючи.

    День новий в святій росі
    Умивається,
    Диво дивне - Дивина
    Усміхається,

    Переповнює усіх
    Радість Літечка...
    Диво дивне - у дворі
    Жовта квіточка.

    31.07.2017.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  3. Ірина Вовк - [ 2017.08.01 09:18 ]
    "В лапку джміль бере смичок…" (дитяче)
    В лапку джміль бере смичок,
    тихо скрипка грає.
    В танці муха й черв'ячок
    по траві кружляє.

    Каблучки - тук-тук, чав-чав!
    Ритми відбивали!
    Половинку калача
    музиканту дали!

    Потім черв'ячок навчав
    танцям слимачиху.
    Джміль за гарну гру дістав
    шоколад з горіхом!

    (З дитячої музичної книжечки "В лапку джміль бере смичок". - Львів:Ліга-Прес,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2)


  4. Ірина Вовк - [ 2017.08.01 09:05 ]
    "В літній вечір на полянці…" (дитяче)
    В літній вечір на полянці
    жабку смажили в сметанці.
    Так-так ось!
    Так-так ось!
    Чапля в гості жде когось...

    По болоту без дороги
    біжить бузько довгоногий.
    Так-так ось!
    Так-так ось!
    Бузько згамкає когось!

    Не добігла тільки качка,
    запізнилась - от невдачка!
    Так-так ось!
    Так-так ось!
    Облизатись довелось...

    (З дитячої музичної книжечки "В лапку джміль бере смичок". - Львів: Ліга-Прес,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  5. Ірина Вовк - [ 2017.07.30 10:50 ]
    "Колискова для Лебедя і непосидючих Зірок" (дитяче)
    Заколисує Небо Зорі:
    - Хай насняться вам сни прозорі.
    Про Лебедика в синім морі
    В легкокрилім своїм уборі.

    Затужили Зірки-малята,
    Мерехтять і благають тата:
    - Нам би звідси, із високості,
    Хоч на хвилю б на землю в гості!
    Не побачим її погаснем,
    І чекай тоді, тату, напасті!

    У задумі сивіє Небо –
    Десь на морі біліє Лебідь…

    У ті ночі світлі безсонні
    Радить Небо коханим доням:
    - Ради втіхи і щастя ради
    Ви пограйте в земні зорепади.

    Покидають Зірки постелю
    І спадають з небес на землю,
    І сміються всю ніч на морі
    З білим Лебедем білі Зорі.

    (З першої поетичної збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991).



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  6. Ірина Вовк - [ 2017.07.30 10:55 ]
    "Добрий день тобі, волошко…" (дитяче)
    Добрий день тобі, волошко!
    Посумуй зі мною трошки.
    Бачиш: хмарка набіга,
    Блискавиця, як дуга,
    Дощик плаче по землі
    За образи чималі...
    Захлинаючись в одвіт,
    Вітер кинувся до віт,
    Грізно полем пролетів,
    В куряві пробурмотів
    Про свою відому силу,
    Про мою волошку милу,
    Що всміхнулася: «А нумо
    Не дамо дороги суму.
    Проженем його скоріш,
    Щоб не ліз у гарний вірш».


    (З першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  7. Ірина Вовк - [ 2017.07.29 17:22 ]
    "Про сімейство Жужаків" (дитяче)
    Жив на світі Жужа-жук.
    Мав багато ніг і рук.
    Мав дружину – Жужелину,
    Чепурненьку, мов жоржину.
    Мав малесеньких малят –
    Сім жвавеньких жужелят.

    Знали всі, що Жужа – пан:
    Він вбирався у жупан,
    Брав червоні чобітки
    І вивчав усі кутки.

    Раз сімейство Жужаків
    Повилазило з кутків,
    Пообідало нівроку
    І гуляло аж півроку.
    Посідало на кущі,
    Дуже змокло на дощі,
    А маленькі жужелята
    Застудили ноженята.
    Позлітались свояки –
    Жу́же-Жу́жо-Жужаки,
    Довго думали, гадали,
    Жужеляток наставляли:
    «Не лякайтесь, жужелята,
    Грійте в травці ноженята,
    З квіточок беріть нектар,
    І нектар погасить жар».

    Днів за три, а то й за п’ять,
    Ніжки більше не болять,
    Жужелята жужелять,
    Тата й маму веселять.
    Чуєте: жужу-жужу!
    Підійдете – покажу:
    Ось листок, немов перина,
    Тут вся Жужина родина
    Цілу зиму буде спати…

    Цить-бо, годі жужеляти!


    (З першої збірки "Дзеркала". - Львів: Каменяр,1991)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  8. Ірина Вовк - [ 2017.07.25 10:02 ]
    "Сцена з Перелесником"
    Коли вирветься втома,
    як ноша мені непосильна,
    коли хтось із знайомих
    на мене скептично зиркне́,
    я буденність покину
    і в казку вернуся, наївна…
    - О рятуй, побратиме,
    рятуй, П е р е л е с н и к, мене.

    І від злих язиків,
    і від того скептичного ока
    я у гущі лісів заховаюсь,
    ніхто й не знайде.
    Тільки мій П е р е л е с н и к
    злетить над лісами високо
    і озветься з берези:
    - О де ти, о де ти, о де!..

    Коли вирветься втома,
    а вона ще чорніша від ночі,
    і пітьма півпритомна
    долоні безсонь простягне,
    спалахне у мені,
    заіскриться в мені,
    затріпоче
    твій високий вогонь:
    - О рятуй, П е р е л е с н и к, мене!

    (З першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  9. Ірина Вовк - [ 2017.07.25 10:03 ]
    "Лесиними стежками" (цикл)
    ОЗЕРО НЕЧІМНЕ*

    Спить озеро. Не розбуди словами
    Його спокійну, древню сивину.
    Дивися, як м'якими рукавами
    Хвилюють верби тихий берег сну.
    Про що мовчать? Невимовлений докір
    У хвилях, що цілують береги,
    І піниться минулого неспокій,
    Що серцю, наче п і с н я, дорогий.
    О,що те дно хова від зору ока?
    Можливо, пестощі весняного тепла…

    Любов -- як тайна вічна і глибока,
    З якої вірність М а в к и проросла.

    ТОЙ, ЩО В СКАЛІ СИДИТЬ

    ...І знов щемить, і знов у серце стука
    Дух темряви – Т о й, щ о в с к а л і сидить.
    Змовкає день і час. Холонуть руки.
    Зникай, маро́, була це тільки мить!
    Яке ж то забуття, коли є пам’ ять:
    Великий смуток, радощі малі.
    Вони живі. Захочуть і поранять
    Руїнами і Того, що в скалі.


    «АЛЕ МИНАЙ ЛЮДСЬКІ СТЕЖКИ, ДИТИНО…»

    Тривожу вдруге я те озеро Нечі́мне,
    А поруч мій Л у к а ш байдуже розмовля,
    Як вітер весняни́й, мінливий, непостійний,
    Не зна, куди майнуть, війнути звідкіля.
    А озеро мене у відповідь басами
    І кумканням, і скреготом, і шелестом віта.
    Голосить – не щадить і теплиться сльозами,
    Що ось, мовляв, живе забута "Пісня" та!..
    Той лісовий мотив, як дідуган прадавній,
    Мудрує стільки літ, лунає відколи.
    О дядьку Л і с о в и к, розрадь моє кохання.
    Тут поруч – мій Лукаш! Зціли його, зціли…
    Живучим дихом слів, що я сказать не вмію,
    Пробудження весни нам плесо прорече.
    І вітер жартівник обпалює плече,
    Дарує ще одну, лишень одну… н а д і ю.

    (З першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2)


  10. Ірина Вовк - [ 2017.07.05 10:10 ]
    "Гімн Хапі-Нілу"
    Слава тобі, Хапі-Ніле, що з Підземного Світу виходиш,
    а приходиш сюди, аби Світ Людей оживити.
    Спонукаєш до цвіту майстерню освітлену Птаха,
    риб володар, вожатий пернатих, о Хапі творящий,
    що ячмінь сотворив ти, еммер дарував смертним людям,
    що без тебе сумніють на видах і гинуть, пропащі.

    Зеленій же, о Хапі, наповнюй пустелю водою,
    Ти – улюбленець Сонця, веселій же благою ходою.
    Хай тварини ситніють травою, а поле розродиться в зерня.
    Зеленій же, о Ніле, о Хапі, хай повниться зерням оселя.
    Як підніметься Непрі, прийми сонцеглавий сувій.

    Зеленій же, о Ніле, о Хапі,
    Зеленій! Зеленій! Зеленій!

    (Зі збірки,що вкладається "Туга за Єдинорогом",2017)

    (ритуальний вірш-гімн увійшов у драму "Горизонт Хуфу", надруковану у авторському циклі "Міфологія Стародавнього Світу". - Львів:Логос,2013)

    http://irynavovk.blog.net.ua


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (1)


  11. Ірина Вовк - [ 2017.06.26 09:09 ]
    "Ну що, старенька липонько, цвітеш?.."
    Ну що, старенька липонько, цвітеш?
    Духмяним цвітом щедро медоносиш…
    Нікого не благаєш, ні не просиш –
    корінням в душу зранену вростеш,
    у буревіях рани просмоливши,
    гірке вино із надр землі відпивши –
    о чудо боже, ти іще живеш!

    Іще твій пульс, твоє невольне рвіння
    до висоти пташиної, до хмар,
    до світлих, небом посланих примар,
    до дружнього з людьми порозуміння –
    немов би ти на себе переймеш
    гріхи людські (і блискавиці теж!)—
    ось сенс життя старого деревиння…

    Чи в тому сенс, щоб втримати удар,
    могутньої, як зло, лихої долі,
    і вижити у ланцюгах неволі
    байдужості сліпих земних створінь,
    бо втрата зору – кара поколінь
    за примхи, а хоча би й мимоволі…
    Удар як втрата! Втрата як удар!

    А, може, це і є небесний дар
    терпіння, звільнення і, зрештою, прозріння
    з самотніх гнізд пташиного квиління,
    де струменить на вітрі теплий пар –
    до осені тьмяного овдовіння…
    Природа – грізний часу волода́р!

    Ой липко, я боюся не старіння –
    а підлості людських дрібних почвар,
    боюся душ дрібного зубожіння,
    що в сліпоті своїй, в німій покорі –
    готові й нас ударити під корінь!


    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2)


  12. Ігор Шоха - [ 2017.06.21 22:38 ]
    Божий промисел
                            І
    Малюю картину. Палітру згущу.
    Яка від людей допомога?
    Очікую манну. У небо кричу.
    Та де місяцями немає дощу,
    немає ніякого Бога.

    Мене випробовує сам сатана.
    Який же це промисел Божий?
    Краса у луги подалася одна.
    За хатою – вата, у хаті – війна
    і доля знущається, схоже.

    Не хочу я видіти пику, і тин,
    і як заглядає у двір сучий син,
    хоча я людина не горда.

    Мої забобони гіркі як полин.
    Допоки ще я виживаю один,
    мене виживає природа.

                            ІІ
    Не дивина, що і дощу немає,
    і вітер тучі в тартари несе,
    і двоєликих Бог недочуває,
    коли одне теля двох маток ссе.

    В моїм краю одна існує мова
    яка лунає ще споконвіків.
    Не чує небо язика катів,
    ані молитви, ні чужого слова.

    Не відає лукавих і лихих,
    паяца і заїку, і нічого
    із того, що обчовгує пороги
    у мачухи. Не чуючи німих,
    не знає небо і минає тих,
    що моляться і сатані, і Богу.


                            ІІІ
    Мені щебече соловейко –
    усім куняти не дає.
    Не дихаю і за Бутейко
    треную житіє своє.

    А я і грому не почую,
    хоча і насуває ніч.
    І поки вдома не ночую,
    на мене не чатує сич.

    І поки квакають моралі,
    готую вила й рогачі.
    По радіо наобіцяли
    метеорологи дощі.

    А Бозя не кує й не меле.
    Очима блимає Зевес.
    Чекає житіє веселе,
    немає манни із небес.

    Напевне небеса почули,
    що обіцяли нам орли,
    як неоперені були
    і як обіцяне забули.

    Позачергово обманули
    і учергове підвели.


                                  06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (4)


  13. Ярослав Чорногуз - [ 2017.05.24 20:08 ]
    З Богами наодинці
    Лишіть мене з Богами наодинці,
    У цьому сокровенному саду.
    Нехай між колихливих тих пагінців
    Я душу на Природі одведу.

    Її я на Природі заспокою,
    У хвилі поринаючи трави.
    Хай вітерець тремтливою рукою
    Куйовдить сиві пасма голови.

    Хай Велес поведе пером незримо
    Щоб світ оцей красою напоїть.
    І задзвенить розкуто, легко рима,
    Як музика сяйливих верховіть.

    Як пестощі коханої в минулім,
    З якого у майбутнє знов іти…
    Крізь віти раптом ніжно посміхнулись –
    Чи сонечко чарівно так чи ти?!

    24.05.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (4)


  14. Ярослав Чорногуз - [ 2017.05.13 22:35 ]
    Засторога
    Не плюй в колодязь цей пречистий,
    І не замулюй нам джерел.
    Бо вдарю, як Перун, вогнисто,
    Як в змія вцілює орел!

    13.05.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (6)


  15. Ігор Шоха - [ 2017.05.08 10:52 ]
    Високосна трава
    Ніщо так не тішить весною
    як пізня пора дощова
    і рання, на сонці, трава,
    умита дрібною росою.

    Люблю молоду мураву,
    якої у лузі найбільше
    і, може, для того й живу,
    аби описати у вірші.

    У поле стежина біжить,
    минає зелені отави
    і ось вона, жа́дана мить –
    упасти у скошені трави.

    Старенні Зміїні вали
    ведуть у глибокі провалля.
    Чумацькі вози і воли
    кочують все далі і далі.

    А я на високій горі
    шукаю на щастя підкову.
    Жену череду́ на парі,
    де стеляться трави шовкові.

    Росте високосна трава.
    П'яніє моя голова.
    Парують лани пелехаті.

    До самого обрію путь,
    а люди все косять і жнуть
    даровані їм сіножаті.

                                  05.2017


    Рейтинги: Народний 0 (5.56) | "Майстерень" 0 (5.91)
    Коментарі: (11)


  16. Ярослав Чорногуз - [ 2017.05.06 23:37 ]
    Тінь Богині
    Здрастуй мила, травневая весно,
    Буйноцвіт заяснів ув очах.
    Загойдалась на вітрі чудесно
    Сонцелюбна каштану свіча.

    О, трави шовковистая звабо,
    Потонути б у хвилях твоїх!..
    Поміж крон верховіть величавих
    Чути птаства розгонистий спів.

    Фіолетові грона, мов тучі
    З оксамитом єдвабним сплелись…
    То бузок і черемха пахучі
    Захмелили вчаровану вись.

    Тінь Богині прадавньої Майї*
    Огортає розквітлі гаї.
    Їй осанну врочисто співають,
    Щастям плачуть немов – солов`ї!

    2.05.7522 р. (Від Трипілля) (2014)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (14)


  17. Ярослав Чорногуз - [ 2017.04.24 23:42 ]
    Простелилася днина ясна
    Простелилася днина ясна,
    Пригорнула гаї світлоруко.
    Чарівлива красуня весна
    Забуяла розкішно на луках.

    І розвіялась ночі імла,
    Має зачіска густоволоса.
    Смарагдові* стрічки заплела
    У розкішні усміхнені коси.

    Рідну землю торкнула крильми,
    Провела рукавом променисто,
    І трави запашний оксамит
    Все укрив, наче груди – намисто.

    Чути – ллється з гілля залюбки
    Звуків радісних сонячна злива…
    Обціловують співом пташки
    Постать юну і вічно вродливу.

    24.04.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (6)


  18. Максим Тарасівський - [ 2017.01.26 09:40 ]
    Їхав Слон на Цейлон
    Прийшов у турфірму Слон,
    Хочу, мовляв, на Цейлон,
    А прегарна Слонянка,
    З турфірми панянка,
    - Не Цейлон, - виправляє, - Шрі-Ланка!

    - Вибачте, пані, але
    І на Цейлоні не зле,
    Боже дай тій Шрі-Ланці,
    І милій Слонянці
    Прокидатись щасливими вранці!

    - Вибачте, пане, квиток -
    То не магічний місток,
    Не буває оказій
    На острів фантазій,
    Де вирують фонтани мальвазій!

    Так із панянкою Слон
    Довго триндів про Цейлон,
    Що прегарній Слонянці
    Освідчився вранці,
    І побрались вони на Шрі-Ланці!

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  19. Максим Тарасівський - [ 2017.01.17 11:35 ]
    Лимерики животного происхождения
    У бразильца речного каймана
    Не украсть портмоне из кармана:
    Он таится на дне,
    Да и нет портмоне
    И кармана на теле каймана.

    Африканка ленивица львица
    Не спеша догнала бы ленивца,
    Без труда! - но на практике
    Он не водится в Африке,
    Как бы быстро ни бегала львица.

    Слон размером едва ли не равен с луной,
    Но и слон поступается кобре тропой,
    Потому что она
    Почти невидна,
    Но плюется в глаза совсем не слюной.

    Австралийка малютка коала
    Не встречает нигде каракала,
    Да и сам каракал
    Не встречает коал -
    Нет коалы в меню каракала.

    Грозный лев уступил бабуину
    Буйволятину, даже слонину -
    Стадный зверь бабуин
    Не приходит один,
    Где один - стаду быть бабуинну.

    Черепах был ценителем панциря,
    В гости рака зазвал он из Франции,
    Но убит Черепах:
    Ослепительно наг,
    Новый друг заявился без панциря!

    У жирафы в далекой Танзании
    Непростое довольно задание:
    Головой из облак
    Дотянуться до благ
    Щедрой почвы далекой Танзании!

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  20. Ярослав Чорногуз - [ 2017.01.15 19:52 ]
    Небесний мольфар
    Як хороше, хоч в розпалі зима
    Й мороз хапає кігтями за щоки.
    І сніг лежить, подекуди глибокий
    І ожеледь в напрузі нас трима.

    Та є краса у тінях кучугур,
    Що землю гріють, до грудей припавши…
    І як стрибає радісно снігур…
    На небеса рожеві схожий, пташе.

    А на мосту – ріка вогненна фар
    Подібна магмі вогників ця зграя.
    Її небесний засвітив мольфар.
    Вона у море вічності впадає!

    15.01.7524 р. (Від Трипілля) (2017)

    М. Київ, ботанічний сад ім. Г.Гришка.


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (12)


  21. Ярослав Чорногуз - [ 2017.01.05 23:26 ]
    Річко Сниводо*
    Річко Сниводо, річко Сниводо,
    Чом узимку не спиш?
    Поміж берегами ген сивими
    Тихий дзюркіт чуть лиш.

    Ген до Бугу ти, ген до Бугу ти
    Води свої несеш.
    Вийду на берег я послухати –
    Де зупинишся, де ж?!

    Ти не спинишся, ти не спинишся,
    Всміхнена ти краса.
    Очицями синіми, синіми
    Дивишся у небеса…


    2.01. 7524 р. (Від Трипілля) (2017)

    С. Іванів, Калинівський район, Вінниччина


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  22. Ярослав Чорногуз - [ 2016.12.28 01:40 ]
    Зимовий сад
    Зимовий сад, зимовий сад
    Принишк, завмер на мить без вітру.
    І знову шелест… і не в лад
    Співає пісеньку нехитру.

    І вторить десь йому пташа,
    Ледь чутно й ніби напівсонно.
    Згасати день не поспіша,
    Привітно підніма долоні.

    І усміхається немов
    Голубооке піднебесся
    Листок на гілці хоч схолов –
    Як пташка пурхає й сміється!

    27.12.7524 р. (Від Трипілля) (2016)



    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (11)


  23. Ярослав Чорногуз - [ 2016.12.11 20:04 ]
    Вертає холод
    Замерзле озеро не тане,
    Суха пороша навкруги
    В кущах потріскує гортанно,
    Вертає холод на луги.

    І тільки тінь бліду лишає
    Від звикло-теплої зими.
    Міцний мороз іде до гаю,
    Змахнув на обрії крильми.

    І знову кров у жилах стигне,
    Тепло поволі умира.
    Короткочасної відлиги
    Уже минулася пора.

    Чом сумувати? Тільки грудень…
    Ще сонце кригу не лама.
    Нехай дзвінка, іскриста буде
    Надворі справжня ця зима.

    11.12. 7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (10)


  24. Олександра Кисельова - [ 2016.12.04 10:07 ]
    Вуаль в подарунок

    Цей  вітер   розхитує  гілля,
    Примхливо  вплітає   намисто.
    Розчулено   сніжить  довкілля,
    Мережить,  гаптує  сріблисто.

    Кружляють,  леліють   сніжинки,
    Квапливо  забілюють  простір.
    Немов  самотіють   стежинки,
    Очікують  сутінки  в  гості.

    Притрушує  жменями,  леле !
    Дерева - ошатні  красуні.
    Між  тим,  споночіло.  Хурделить,
    Дрімотно.  Що ж -  спати,   спатуні....

    04.12.2016


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  25. Ярослав Чорногуз - [ 2016.12.03 20:42 ]
    Забілила зима
    Все затихло, завмерло десь між верховіть
    І пташина ущухла розмова.
    І гілки не тривожить бадьоре: «Віть-віть!»
    Огорнула все сплячка зимова.


    І сніги навалились на сонне гілля
    І озера льодами закуті…
    Колір білий цей - погляд мені звеселя,
    Наче явище Божої суті.

    Ніби чорного, глянеш, навколо нема –
    Пекло й горе снігами накриті.
    Так немов би на мить забілила зима
    Все погане на білому світі.

    3.12.7524 р. (Від Трипілля) (2016)





    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (11)


  26. Ярослав Чорногуз - [ 2016.11.27 20:38 ]
    Предивна сила
    Повітря бадьорить легенько,
    Хоч день несонячний тепер.
    Ледь уловиме і маленьке –
    Legato* хвиль в імлі озер.

    Дихне вітрець на mezzo piano**
    І зарябіла вод гладінь.
    Creshchendo*** срібла бездоганне
    У межах Дани**** володінь.

    Аж засвітліло, зарябіло,
    По наростаючій пішло.
    І барву тьмяну, чорно-білу
    Поволокло, розмивши тло.

    Природи ця предивна сила
    У мене раптом увійшла,
    Журбу в душі моїй розмила,
    Хлюпнувши пригорщу тепла.


    27.11. 7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (8)


  27. Ярослав Чорногуз - [ 2016.11.19 21:02 ]
    Божі ліки
    Люблю тихенький цей куток,
    Цей пляж і восени і взимку –
    Відчути хвиль ясну підтримку,
    Щоб погляд мій на хвильку змок

    І увібрав снагу озерну,
    Як Водсворт з Кольриджем колись
    Поезії збирали зерна,
    Що їх порозсипала вись

    На лоні тихому, німому
    Ледь потьмянілої краси
    Мого молитвеного дому…
    Й натхнення Велеса просить.

    Дивитися, як вечоріє,
    Схилившись ніжно до сосни.
    Як зорі – недосяжні мрії –
    Леліють загадкові сни.

    І мати втіху превелику,
    І дякувати геть за все,
    Що ці душевні, Божі ліки
    Природа-матінка несе.

    19.11.7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (4)


  28. Ігор Шоха - [ 2016.11.18 15:14 ]
    Перелітна еліта
    Знову у пущу далеку
    линуть крізь ночі і дні
    парами – білі лелеки,
    і чорногузи – одні.

    Ночі і дні – епізоди.
    А у еліти – літа.
    Перелітає за воду
    осінь її золота.

    Птахи високого лету
    знають, що небо дає.
    Барди, паяци, поети
    чають уміти своє.

    Сіре вибілює чорне
    зранку до заходу дня.
    Ночами білу ворону
    чорне клює вороння.

    Масті козирної мало
    мають бубнові низи.
    Мало що з неба упало,
    поки тасують тузи.

    Дами себе поважають,
    мітять своє королі,
    ну, а валети ламають
    піки за них на землі.

    Фауна інде міняє
    і болота, і гаї
    на осіянні краї.
    І як лелека, шукає
    вирію. Та не чекає
    інша порода її.

    10.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (8)


  29. Ігор Шоха - [ 2016.11.14 12:32 ]
    Зимне попурі
    І
    У полі віє хугою-пургою.
    Посивіли дерева і трава.
    Але цією ранньою зимою
    ще диригує осінь дощова.
    І на її пюпітрі щогодини
    і що-не-день – новий репертуар:
    то об’являє фуги хуртовини,
    інде опереджає роковини,
    а то назад гортає календар.
    Не виплакані арії із опер
    цієї симфонічної пори,
    і, чинячи зимі шалений опір,
    жовтогарячі, та бліді і мокрі
    ще майорять осінні прапори.
    І чуються нечувані мотиви.
    То соло сюр, то шоу увертюр.
    То буревій, розпелехавши гриви,
    як огир б'є копитами алюр.
    Що не чекай, а пізно або рано
    і морозенко запряже у сани
    булану, і гніду, і ворону,
    а далі черга віхоли настане,
    яка огорне мрякою тумани
    і одягне у білу пелену
    пейзажі й декорації казкові...
    Почуємо рапсодію зимову,
    її поліфонію затяжну
    і на волинці місячну сонату...
    І завітає гостею у хату
    снігуронька, і занесе дари
    улюбленець всієї дітвори –
    із палицею – дідо пелехатий.
    І, може, подарують меценати
    забуті новорічні вечори.

    ІІ
    Зима іде із півночі і сходу.
    Не помагають західні вітри,
    і явно остогиділо народу,
    що не утихомирює погоду
    хороша міна на лиці у морди
    і не така її манера гри.
    Принесене чумою моровою
    те саме, що украдене зимою
    у осені – даремна суєта.
    Але Кощій із торбою-сумою
    існує. І не осінь золота,
    а насуває золота орда,
    на іншій території якої
    одна яса і темрява густа.
    У пам'яті малюємо ще казку
    із контурами довоєнних мап,
    і приказку, і лиховісну ласку
    тісних обіймів і медвежих лап.
    Десь вибухають карлики-гіганти
    і на землі з'являються мутанти,
    яких немає навіть у Перро.
    І Лоухі* Ягою заглядає
    за Калевалу*, де ще сонце сяє,
    а Сампо* перемелює добро,
    за сині води моря і Дунаю,
    за Гоголевий, а не наш, Дніпро,
    який і досі юний і широкий
    у їхнє море чайок не жене.
    Мотаються сороки білобокі,
    сова, буває, крилами майне,
    або ворона на вербі високій
    очікує скоромне і смачне.
    А іншого нічого не буває,
    хіба що засумують упирі
    на Лисій маргаритиній горі.
    І очамріла пам'ять умирає
    зимовою луною попурі...

    ІІІ
    Але зима лишається зимою.
    Учора обіцяли снігопад,
    а там і рік Новий не за горою...
    Аби не кулі… І якби – не град.
    Нехай і не поезія, а проза:
    у синій іній заснують морози
    узори віт і білі килими,
    і на вікні мальовані мімози
    засяють силуетами зими.
    Її візаж, її мініатюри –
    на дзеркалі хрещеної води.
    І на новій зимовій партитурі
    рефренами ударять холоди –
    форте і п'яно на клавіатурі
    голодної куті і коляди.
    А на багату – обіцяють візи,
    а не фермати і нові репризи
    з діезами – а ля і – о-ла-ла,
    а декому і оперні круїзи
    аби у серці Муза ожила,
    аби були герої й героїні,
    достойні поетичного пера.
    І молодий гуцул у полонині
    заграє, наче вітер на соснині,
    мелодію любові і добра;
    почуємо, – ой, вівці та отари,
    узріємо, навіяну у сни,
    наяду, і уявимо до пари
    її, як дивину старовини.
    І хай би полонила амазонка
    гусара-гусляра не на війні,
    але, таки, на білому коні,
    або яка русалка з ополонки,
    та хай би і знайома незнайомка
    покликала поета уві сні.
    Тоді якоюсь іншою порою,
    нараяне погодою ясною,
    прокинеться торішнє і земне
    і так повіє ранньою весною,
    що і зима такого не утне.

    11.11.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (2)


  30. Ярослав Чорногуз - [ 2016.11.13 11:30 ]
    Молоко дня
    І знову мряка вийшла на луги,
    І тисне сум захолоднілу далеч.
    І розгулявся вітер навкруги,
    Тепло втікає, світла – мало-мало.

    Короткий день зіщулився, поблід,
    За обрій утікає він крізь віти.
    І вечір – темряви густої – плід,
    Усе навколо хоче оповити.

    Імла-нудьга оточує мене,
    Протягуючи щупальця далекі.
    Гілки, дерева злиті ув одне,
    Дня молоко мов допили із глека.

    12.11.7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (6)


  31. Ярослав Чорногуз - [ 2016.11.10 22:24 ]
    Осінній день
    Осінній день, осінній день,
    Сміється – вже ріденьке – листя.
    Немов замріяних пісень
    Сяйнули блискітки вогнисті.

    Озерна рінь, озерна рінь
    Несе своє текуче срібло,
    Вібрує чарами… Вгорі
    Аж небо усміхом розквітло.

    Сумна печаль, сумна печаль -
    Очеретиння шепче стиха –
    Од мого берега відчаль
    І відчай забери і лихо.

    Усе мина, усе мина,
    Зникає осінь з небокраю…
    Лише поезії весна -
    Цвіте у серці й не минає!

    10.11. 7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (8)


  32. Ярослав Чорногуз - [ 2016.11.06 20:27 ]
    * * *
    Осколки недонищених гаїв…
    І хмарний дим над ними попелястий,
    Де помисли високі всі мої
    І залишки романтики і щастя.

    Знаходжу втіху тут собі просту
    У цих просторах, присмерку імлистім.
    Заповнює сердечну пустоту
    Приємне шурхотіння падолисту.

    І душу закривавлену мою
    Лікує аура ясна свободи.
    Всі прикрощі нікчемними стають,
    Дрібніють перед величчю Природи.

    5. 11. 7524 р. (Від Трипілля) (2016)

    Конча Озерна, Стрибогів гай


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (8)


  33. Ярослав Чорногуз - [ 2016.11.04 16:12 ]
    Усміх світу
    А серце радістю: тень-тень!
    І перестало враз боліти.
    Благословився Божий день,
    Неначе усміх цього світу.

    І цей безлистий листопад
    З його дощистою нудьгою
    Засяяв, як весняний сад,
    В якому рани серця гою.

    І сонце радісне мені
    Хлюпнуло пригорщами сили,
    Хмарища темні і сумні
    Посунуло із небосхилу.

    4.11.7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (2)


  34. Ярослав Чорногуз - [ 2016.11.02 00:20 ]
    Символ незнищенності
    Тільки всупереч, не завдяки,
    Поміж кураїв і сухостою,
    Крізь намиті бонзами піски
    Проросла ти справжньою красою.

    Задивлюся я на віти ті,
    На струнку поставу гордовиту…
    Ніби вперше бачу у житті
    І від щастя хочу пломеніти.

    Має пишна сукня золота,
    Всі вітри схилились, наче лорди.
    Велич королівська, простота –
    Символ незнищенності Природи.

    1.11.7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (8)


  35. Ярослав Чорногуз - [ 2016.10.24 22:32 ]
    * * *
    Доспівує день пісеньку свою –
    Усміхнено-багряно-ясночоло…
    Як затишно в осінньому гаю,
    Аби не вітер цей, аби не холод!

    Удвох аж навалилися вони
    На віти і тендітні верболози.
    Посилюється подих крижаний –
    Вітання мов од Дідуся Мороза.

    І жалить, жалить холод, як оса…
    Вечірнього де взяти Прометея?!
    Осіння вся зіщулилась краса
    І зблідла, наче небо понад нею.

    23.10.7524 р. (2016)

    Конча Озерна, Стрибогів гай


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (9)


  36. Ярослав Чорногуз - [ 2016.10.22 21:18 ]
    Зігрітий диханням
    Зимовий холод сковує гаї…
    Біля дубів, де затишно і тепло –
    Послаблює він щупальця свої,
    І відступає враз холодне пекло.

    Дзюркоче тут живинкою струмок,
    Ховається під крилами у дуба…
    Аж вітер впав у воду – хоч і змок,
    Але відчув, як добре тут і любо.

    І я у цю низинку упірнув –
    Мов під омофор велетня старого.
    Неначе скинув холоду ману,
    Зігрітий диханням самого Бога.

    21.10.7524 р. (Від Трипілля) (2016)
    Конча Озерна, Стрибогів гай – дача.


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (6)


  37. Вікторія Торон - [ 2016.10.05 13:14 ]
    Озвався Бог живим серцебиттям
    Озвався Бог живим серцебиттям
    дерев, які щовечора минаю.
    Збентежена, уперше споглядаю
    за пристрасно заломленим гіллям
    цих стовбурів, що світяться вночі,
    неначе артистичні стильні руки.
    ...Хто біг отут, німіючи з розпуки?
    Стужавів хто, на поміч зовучи?
    Я чуюсь роду спільного з одним,
    хто звик мене опівночі стрічати.
    Яка — Овідій міг би розказати —
    фатальна зміна скоїлась із ним,
    що я, глуха й незряча до пори,
    спорідненість відчувши, як основу,
    в годину цю магічну, вечорову,
    пливу руками до його кори?

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (12)


  38. Ольга Паучек - [ 2016.09.19 11:41 ]
    Ось така ось... Осінь
    Одягла берізка
    Сукню золотисту,
    Юний дуб шаріється багрянцем,
    Сипле осінь щедро
    Ніжним падолистом
    І кружляє вихористим танцем.

    Крилами змахнуло
    Стоголосе літо,
    Узяло у вирій теплі грози,
    Хризантеми терпким,
    Сніжно-білим цвітом,
    Зустрічають завтрашні морози.

    Туман гаєм бродить,
    Стелиться полями,
    Полонив зажурену тополю,
    Сонячна берізка
    Золотим листочком
    Тихо зігріває мою долю.

    25.10.2015.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  39. Ярослав Чорногуз - [ 2016.09.11 22:44 ]
    Як добре!
    Ну здрастуй, осене печальна…
    Хоч ти удень – мов літо ще –
    Спекота тисне так навально,
    Увечорі лиш – холод, щем.

    Стискаєш світло, множиш темінь,
    І жовтий лист усе частіш
    Нам уклоняється доземно,
    Залишивши обридлу виш.

    Та повінь слив і яблук нині –
    Дозріли у саду плоди.
    Розкішні кавуни і дині…
    У скибці – місяць молодий.

    Зоря вечірня в хмарі тоне,
    Укрила сутінь береги.
    Як добре – дощик монотонний
    Нудьгу не сіє навкруги.

    3.09.7524 р. (Від Трипілля) (2016)



    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (2)


  40. Галина Кучеренко - [ 2016.09.10 22:32 ]
    Енергія ефіру
    1.
    Смолистий ворон, дивлячись у очі,
    Приносить попередження пророчі
    На шлейфі чорнім оксамиту крил -
    Сумні новини з персональним почтом…

    2.
    І лебеді в січневих сизих хмарах,
    Неначе хворобливості примара,
    Летять на північ в зиму зимувати!?!
    Омана то чи витівки туману?...

    3.
    Синиця прилітає на гостину,
    Шукає крихти чи смачну зернину,
    Напевне нащебече в долі змін.
    Чи звеселить засмучену годину?….

    4.
    Незнана птаха горда, чепурна
    Два тижні гоїла натомлені крила,
    Відпочивала…Танцем попрощалась!
    І полетіла в Божий світ одна….

    5.
    А чайка з вороном, кружляючи по колу,
    Ділили голуба при Папському престолі,
    Ледь вирвався із дзьобів знавіснілих…
    Молився Рим за українську долю….

    6.
    Тут чорний крук з розкошланим крилом
    Враз озирнеться - вмить скує морозом,
    Наче сказав би, мови Бог не дав,
    Страшні слова, що гіркнуть полином….

    7.
    То голуб увірветься у світлину,
    Крилом змахне зі столу скатертину,
    Засунеться в далекий тихий кут,
    Піди знайди непрошену пташину…

    8.
    Птахи, як концентрація повітря,
    Крилами в піднебессі ловлять вітер
    І трансформують нам енергію ефіру...
    Що це - прикмети?... Чи старі повір’я?...


    ©10.09.2016


    Рейтинги: Народний 5 (5.37) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (4)


  41. Ярослав Чорногуз - [ 2016.09.03 11:14 ]
    Сонне озеро
    Неначе жменьку хвильок сонних
    Вітрець по озеру жене.
    Мов присипляє тихий подих
    Ласкаве видиво ясне.

    Зоря вечірня ледь жевріє,
    Здається, згасне вже от-от.
    Про сон леліє плесо мрію
    І позіхає на весь рот.

    25.08.7524 р. (2016) (Від Трипілля)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (4)


  42. Ольга Паучек - [ 2016.08.28 19:38 ]
    ***
    Літечко надворі -
    Радість у душі
    Щирі солов"їні
    У гаю пісні.
    Сонечко сміється,
    Мушки гомонять,
    Ластівки у сінях
    Пестять ластів"ят.
    Листячко тріпоче -
    Дощик капотить
    Понад бузиною
    Сяйвом миготить
    Зоряний метелик -
    Чарівна краса
    Крильця невагомі
    Сів, ніби роса
    На пелюстку мальви
    Він перепочить
    Квіточка радіє...
    Сонечко на мить
    Заглянуло в шпарку -
    Равлик там заснув
    Вітерець легенько
    Хмарами війнув.
    І шепочуть трави:
    Осяйна пора
    Засіває душу
    Зернами добра.

    19.07.2015.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  43. Ігор Герасименко - [ 2016.08.25 13:38 ]
    Присвята абрикосинкам
    У веселій і юній весні
    абрикоси печалились чорними,
    і здавались дерева мені
    каравелами з голими щоглами.

    Віднесли у дорослу весну
    під вітрилами біло-рожевими,
    і отримав надію міцну,
    і розквітла душа. Ой, невжЕ вони!

    Відцвіли, щоб на хвилях тепла
    пелюстками опалими жалити.
    Й затопила зелена імла,
    та росли у ній зоряні зародки.

    Ледь помітні, такі ще малі...
    Першим другом і першим учителем
    довго-довго в зеленій імлі
    помаранчеві зорі очікував.

    Запалали у червні мені...
    Поспішав до них як до святилища,
    довго-довго в зеленій імлі
    помаранчеві зорі світилися.

    В липні згасли. Та втілення мрій
    не забуду я в серпні щокатому.
    Довго-довго в зеленій імлі
    помаранчеві зорі шукатиму.

    Довго-довго в холодній імлі
    помаранчеві зорі чекатиму...

    11.07. - 22.08.2016


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (3)


  44. Ярослав Чорногуз - [ 2016.08.19 00:34 ]
    Гайові опришки
    Шматочок лісу або гаю
    Я пам`ятаю, тут зустрів.
    Це озеро мов зберігає
    Таємну схованку вітрів.

    І нагудівшись, насвистівшись,
    Гілки ламаючи, мов тать,
    В гущавини затишній ніші
    Вони потомлені лежать.

    Сьогодні прохолодно стало
    Напевне днів отак на три…
    З дощем разом попрацювали
    Опришки гайові – вітри.

    12.08.7524 р. (Від Трипілля) (2016)

    Санаторій «Жовтень», біля озера.


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (14)


  45. Ігор Герасименко - [ 2016.07.17 10:47 ]
    Страшна жара
    Страшна жара природу добива,
    сокира спеки ще і ще гостриться...
    І вже, на жах, середньодобова
    температура досягла плюс тридцять!

    Сміється з нас колись ласкава вись,
    вночі регоче молодик дворогий...
    І раптом з неба цівки полились
    безцінної, цілющої вологи.

    Здавалось: кропу висохле стебло
    запалиться свічою поминальною...
    Та на тепло смертельне потекло
    це диво із машини поливальної.

    Страшна жара природу не доб`є:
    її врятує і людське, і Боже...
    Горобчик із калюжки воду п`є.
    І п`є, і п`є: напитися не може...

    08.07.2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (8)


  46. Ігор Герасименко - [ 2016.07.13 13:24 ]
    Під ногами і на серці
    У любові ми були блаженні:
    почуття красиві, та не сильні,
    наче квіти білі і рожеві
    подорожника і конюшини.

    Вдалині вогні уже й не жевріли:
    погасили схили нас осінні...
    Світять квіти білі і рожеві
    подорожника і конюшини.

    Назавжди погаснемо невже ми?!
    Але нам світили не в півсили
    квіти-вежі білі і рожеві
    подорожника і конюшини.

    Не вб`ємо, що розцвіло у червні!..
    І в глибини серця помістили
    світлі вежі білі і рожеві
    подорожника і конюшини.

    І любов, я знаю, збережемо
    і осилимо осінні схили:
    сяють вежі білі і рожеві
    подорожника і конюшини.

    26.06.2016


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (4)


  47. Ігор Герасименко - [ 2016.07.03 09:01 ]
    Мряка сяяла
    Мряка сіяла сумно і м`яко,
    плакав дощ і зі мною балакав
    про Марокко, а може, Монако,
    де розплескано море блакиті,
    про тепло говорив і про квіти,
    про незвичні, свої не помітив.

    Сутінки наближались липневі,
    ми з дощем підійшли до лілеї,
    марокканської барви, і в неї
    кожна квітка - маленьке Монако...
    Дощ балакав зі мною і плакав,
    мряка сіяла світло і м`яко.

    07.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (6)


  48. Ігор Герасименко - [ 2016.06.28 13:26 ]
    Повість про поета і шовковицю
    Дивлюся на доспілу я шовковицю
    не тільки з апетитом - із цікавістю
    і черевом, і розумом полізу я,
    порівнюючи дерево й поезію:

    чим гілка вище, тим принади більші,
    чим задум вище, тим сильніші вірші,
    і яскравіші... Ягоди поїв
    і найгарніші, і най, най... Бо їм
    своє життя продовжити в мені.
    Але про них написані пісні,

    чим далі я відходив, тим сумнішали:
    що не поласував я найсмачнішими!

    18.06.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  49. Ігор Шоха - [ 2016.06.27 07:44 ]
    Дерева як люди
    Виринає силует осики
    у оазі буйної лози.
    І такий пейзаж цей український,
    що і на утримати сльози.

    Лепеха, занесена із Криму
    певно, що у дзьобі журавля –
    символ Трійці і чи не єдиний
    оберіг од зайди-москаля.

    Де-не-де гойдаються берези.
    Вигнались у небо ясени.
    Згадують акації – Одесу...
    Є і верби. Журяться вони.

    І одна, як сирота, соснина
    забуває згарища свої:
    і бори-діброви, і гаї,
    і сокиру у руці людини,
    що явилась у лиху годину
    викорінювати рід її.

    06.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (1)


  50. Ігор Герасименко - [ 2016.06.25 05:51 ]
    I до і після гарного дощу
    До

    Неначе сонце шлях стелило,
    яким думки гіркі повзли.
    І клен з долонями в щілинах,
    і ми були на небо злі.

    Пересихали Псел і Ворскла,
    було зело ледь-ледь живим.
    А клен ховав долоні в зморшках
    і роздратовано шумів.

    Після

    Неначе добрий дощ украв шлях,
    яким неспинно сумнів плив,
    і зрозумів я: ти - найкраща,
    і задзвенів твій срібний спів!

    Неначе добрий дощ украв шлях,
    яким до нас текла печаль...
    А клен сушив долоні в краплях
    і задоволено мовчав.

    22-28.06.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6   7   8