ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2024.03.28 17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…

Євген Федчук
2024.03.28 17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.

Світлана Пирогова
2024.03.28 14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.

Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.

Наталія Кравченко
2024.03.28 14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх

Лава Вулкана
2024.03.28 13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.

В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані

Артур Курдіновський
2024.03.28 13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.

Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!

Микола Дудар
2024.03.28 11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?

Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа

Юрій Гундарєв
2024.03.28 10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален

Леся Горова
2024.03.28 08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.

Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма

Віктор Кучерук
2024.03.28 05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.

Іван Потьомкін
2024.03.27 22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана. Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху: по президентах чи по тобі самому? Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить, бажаючи добра в майбутнім.

Микола Дудар
2024.03.27 22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра

Микола Дудар
2024.03.27 22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для

Світлана Пирогова
2024.03.27 10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.

А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.

Леся Горова
2024.03.27 08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.

Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,

Лава Вулкана
2024.03.27 07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.

Віктор Кучерук
2024.03.27 06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на

Артур Курдіновський
2024.03.27 00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.

Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша

Козак Дума
2024.03.26 22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…

На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,

Іван Потьомкін
2024.03.26 22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо

Сергій Губерначук
2024.03.26 21:08
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –

Юрій Гундарєв
2024.03.26 19:26
Неужели это всё? Неужели вот именно сейчас, в первые дни лета, когда барышни на улице пронзают твоё сердце острыми, высвобожденными от кольчуги бюстгальтеров сосками, когда в голове бурлит громадьё планов на отпуск, когда ты, чёрт возьми, уже почти всего

Світлана Пирогова
2024.03.26 10:31
Весна вже дихає на повні груди,
Хоча зі смутком у сплетінні дні.
Проміння сонячне танцює румбу,
Немов шепоче: горю, лиху - ні.

Гілки вербові у пухнастих сукнях
Гойдає вітер теплий ніжно їх.
І ніби виганяє ноти суму,

Леся Горова
2024.03.26 09:08
Так вияснилось небо, ніби погляд
Твоїх очей, відкритих і живих.
Ти бачиш зараз, хто з тобою поряд
На довгій-довгій вулиці притих

У розпачі. Це горе непоправне.
Підставив друг тобі своє плече,
Та не рука твоя на ньому, рану

Козак Дума
2024.03.26 07:07
Жага наживи – гірше за ганьбу,
яку уже і кров’ю не відмити!
Добра і зла одвічну боротьбу
нащадкам доведеться ще узріти…

Вона згубила не одне життя,
ламала мрії, імена і долі,
стирала найпалкіші почуття,

Віктор Кучерук
2024.03.26 05:57
Всю ніч вовтузився й притих
Причаєно в долині, -
Немов продовжує нічліг
У світлу вже годину.
Уздрівши тільки звіддалі
Світання жар на сході, -
Припав лякливо до землі,
Затамувавши подих.

Володимир Бойко
2024.03.25 21:06
Інстинкт влади – найстрашніший із людських інстинктів. Чималенька країна пишається маленькою гідністю. Ефект стадності спричинений дефектом індивідуальності. Що більші гроші, то приємніший їхній запах. Копаючи іншому яму пам’ятай, що ти не од

Юрій Гундарєв
2024.03.25 15:09
Лава вулкана


Побачив сьогодні в «Актуальному» одразу сім (!) віршів Олени Студникової:
«вулкан почуттів», «думка лавою», «промені слів» тощо…


Приголомшена читацька публіка -

Іван Потьомкін
2024.03.25 13:53
Сходиться люд на площу Суз.
Невдовзі мотуз накинуть на шию,
І я зависну на шибениці тій,
Що сам звелів поставить спішно...
Як усе перекрутилось за ніч!..
Ще ж увечері оповідав я в дружнім колі,
Що сталося зо мною після розмови з Ахашверошем.
«Як

Ольга Олеандра
2024.03.25 09:29
любов тасьмами ніжності натягнута між мною і тобою
весь цей шалений сплав ласки і пристрасті,
відокремленості і близькості,
несхожості і сумісност

Віктор Кучерук
2024.03.25 05:26
Ще тільки березень, а вже
Погожим надвечір’ям, –
Сусідка в гарнім негліже
Завмерла на подвір’ї.
Бентежна й ніжна, як весна
Ця молода і рання, –
Теплом втішається вона
Й своїм прозорим вбранням.

Шон Маклех
2024.03.25 01:09
В Едемі знов зацвіли проліски,
Наче безхмарне посліпле Небо
Знову тикало тремтячими пальцями
В землю м’яку і омріяну.
Час міряють вітряні годинники:
Вітряки стали хвилинниками,
Календариками і хронометрами:
Прийди, Капелло, квітневої ночі –

Артур Курдіновський
2024.03.24 23:31
Я - не жебрак! Я - біженець, панове!
Приїхав я сюди не від нудьги.
Будинок мій на вулиці Чудовій
Вже місяць, як розбили вороги.

А доля, та жорстока господиня,
Мені розбила вщент віконне скло.
Не кидайте мені монети в скриню!

Ігор Деркач
2024.03.24 21:54
Ми ще пізнаємо уповні
зачаєне комічне зло,
що вивертається назовні
як явне ще одне пуйло.
Є паралелі історичні,
але реакції нема...
рішає, нібито, величний
і не відповідає, звично,

Євген Федчук
2024.03.24 17:38
Загубив чоловік воли.
Задрімав десь на хвильку, може,
А воли ті пішли й пішли,
Завернули до лісу, схоже.
Він по лісі пішов шукать,
Доки й зовсім уже стемніло.
Тож уклався під дубом спать,
Бо ходити не мав вже й сили.

Володимир Каразуб
2024.03.24 17:29
Яким було небо легким на пустім стадіоні тоді,
Півпрозора блакить, пам’ятаєш якою здавалась?!
Немов би навмисно подібний намарила тон
До плаття твого, наче колір його вбирала.
Стільки простору, зелені... Хвилі голодних птахів
Здіймалися вгору від туп
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ігор Мартинюк
2024.03.28

Василь Марківський
2024.03.26

Вадим Водичка
2024.03.26

Лава Вулкана
2024.03.20

Надія Богодар
2024.03.18

перо Христя Чорне
2024.03.15

Володимир Назарук Одеса
2024.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ярослав Чорногуз - [ 2018.11.08 18:04 ]
    Золота пора
    Листя золотаве листопаду
    Все щедріше землю обійма.
    Морозистим подихом іззаду
    Дихає-штовхається зима.

    Золото у осені в господі
    Незникоме, в нім – її огром.
    На деревах вдень – і переходить
    У вогні вечірні над Дніпром.

    Чарами розкішної оздоби
    І на вірші, осене, хлюпни.
    Щонайвищої у слові проби
    Набиратимуть нехай вони!

    7.09.7526 р. (Від Трипілля) (7.11.2018)



    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (11)


  2. Ярослав Чорногуз - [ 2018.10.28 23:44 ]
    Над тихим озером
    Над тихим озером сумним,
    У темряви ласкавій тиші
    Картини сонячні весни
    Олією уява пише.

    Трави шовкової єдваб
    І солов`їв розкішні трелі,
    І ніжно-сивий пух кульбаб,
    І хмар осонцених тарелі.

    Проміння бризки на воді,
    Вербові котики пестливі,
    Дівочі лиця молоді,
    Веселки сяючі у зливі…

    І зелень свіжа поміж віт,
    І танці риб на синім плесі,
    Магнолії, черемхи цвіт,
    Бузкові пахощі чудесні.

    І небеса, і небеса –
    Чарівні розсипи сапфірів!
    Яка краса, яка краса!
    Їй-Бо, очам своїм не вірю!

    …Над озером і восени
    Спиваю мовчки сіру тугу…
    Які приходять диво-сни
    У темряві імлистій лугу!

    28.08.7526 р. (Від Трипілля) (28.10.2018)



    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  3. Ярослав Чорногуз - [ 2018.09.21 01:10 ]
    Із циклу Нічні видіння Тінь війни
    Очам не вірю: Київ у диму,
    Спалахують будівлі і дерева…
    І грізний гул по місту усьому,
    І літака над садом – тінь сталева.

    Чи скине бомби у наступну мить?
    Апокаліпсису настала ера?
    І чуть: асфальт розтерзаний двигтить –
    Ідуть колони танків й БТРів*.

    Все місто дотліває у вогні,
    І лава із вулканового жерла
    Ген розтікається удалині,
    Вже вулиці десятками пожерла.

    Боги, невже живу останній день
    Й душа уже готується до висі,
    Де звів лице сумне, немолоде
    Із відсвітом кривавим древній Місяць.

    І я моливсь між колихання віт
    В диму пекельнім, думав, що востаннє,
    За цей чарівний неповторний світ
    І припинить благав це розтерзання.

    Немов би Путін щупальця страшні
    Сюди просунув і душив помалу…
    Та це були лиш видива нічні!!!
    За мить усе затихло і розтало!

    І знову я моливсь, як уві сні,
    У дум своїх тяжких тривожнім граді –
    Щоб те, що лиш привиділось мені,
    Не сталось у майбутньому насправді!

    20.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (3)


  4. Тата Рівна - [ 2018.08.26 11:50 ]
    Взаємодія любові (одвічний вибір між суїцидом та стоїцизмом))))
    У порожній кімнаті — зрадливі тіні
    Ніби видіння — на тій он стіні
    На цих стінах на тих стінах
    На кожній із них —
    Мов чорно-біле кіно за романом Лавкрафта
    Ну ти ж не проти що я навпроти
    Ну ти ж не проти що я з портрету дивитимусь пильно
    Ніби я Вольф Мессинг чи Ріхард фон Ебінг-Крафт
    Ніби я дівчинка Хідекі Юкави — та сама — ядерна й сильна
    Четверта з-поміж фундаментальних сил природи

    Слухай
    Ти можеш кричати якщо хочеш
    Якщо можеш
    Якщо не заціпило рота
    Квантова хромодинаміка — це так звана Сучасна модель
    Збірна знань про мікросвіт
    А ти мені — про тіні на стінах
    Тут показує кіно телестудія Потойбічний Світ
    Для неофітів та давно навернених сивих-аж-синіх
    Від життєвих потуг досвідчених людхантерів
    Визначся вже на якій ти стороні
    Й не дихай так шумно ніби у тебе задавнена хвороба Хантера
    Ніби ти побачив наживо Мату Харі на тій стіні

    Лиши своє серце — мені
    Мій любий
    Я вже у іншому світі та ти — ще ні
    Ти зачаровано вдивляєшся у тіні на цих стінах ніби на старовинну таємну карту
    Не варто
    Мій любий -
    Дограєшся до інфаркту

    У тебе більше немає спроб
    Немає карт
    Немає фарту
    Це не роман Берти фон Зутнер - Ні!
    Я чекаю тебе у нашім новім кіні - бачиш для тебе он там є місце на стіні
    Твоя свідомість вже здійснена -
    Буття по Сартру

    У тебе лишилися — берета палець куля та лоб
    Порожня кімната
    І кілька секунд до старту

    24.08.2018


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (7)


  5. Ігор Деркач - [ 2018.08.05 08:17 ]
    Пробудження
    Біжить весела колія
    по битій польовій дорозі.
    Ніде нікого. Небо, я
    і тато з віжками на возі.

    Риплять колеса. І шлею
    натягують гривасті коні...
    А я собі тихенько сплю
    у сіні на своїй долоні.

    Усе, що є – моя земля.
    Як на долоні наді мною
    гаї, і луки, і поля –
    коловорот осі земної.

    Жують вудила жеребці,
    а я пильную синє небо,
    де тануть білі баранці,
    живі увагою до себе.

    І просинаюсь. Я один
    у тихій одинокій хаті.
    Немає ні коней, ні тата,
    а сон розвіявся як дим.

    І знову коней запрягаю...
    Хай спочивають козаки,
    а я – до синього Дунаю,
    на плеса їхньої ріки.

    Аж ось вони – сини Арея!
    І... як у бескид загули...
    Чвалають у ярмі воли
    по сіно з ясел у Морфея.

    І кавалькадою – у дім.
    Мої алюзії – не всує.
    За вікнами ударив грім,
    ось-ось... і дощ уже танцює.

    Дитячі видива летять
    як той Ревучий за пороги.

    Немає кращого нічого,
    як просинатися... у п’ять.

    Але й літа – як та дорога:
    аз, буки, веді, іже, ...ять.

    08/18


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (7)


  6. Ігор Деркач - [ 2018.07.19 07:03 ]
    У форматі десять на десять
    Охоплюю душею    цілий світ
    і   подумки    рушаю   у   політ
    поза    водойми    гори і моря
    де   сяє   ще     поетова    зоря
    і     вечорами     пізно    уночі
    іще     перекликаються     сичі
    його Дніпро Арал і Петербург
    у    кондуїт     нотує    деміург
    теперішнє минуле майбуття  
    усе    що називається    життя.

                           07/18


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  7. Ігор Шоха - [ 2018.05.09 06:37 ]
    Метеликом на вогник
    Лечу. Куди, і сам не знаю,
    але вважаю, що лечу.
    Бодай до самого Дунаю
    усе можливе по полечу.

    Ніде нікого. Оглядаюсь,
    а на мітлі всього одна...
    Я з нею іноді вітаюсь,
    коли гадаю,- хто вона?

    А інше все – конвеєр літер,
    чудні фантазії, вода...
    Один у полі буйний вітер,
    якому буря – не біда.

    І не біда, що є охочі
    до малоочевидних див,
    до Вальпургієвої ночі
    на шабаші усіх вітрів.

    Чатують уночі химери.
    Але не запираю двері,
    аби мій замок не замок.

    Собою тішаться етери.
    А я всього лиш із паперу
    і мрій дитячих літачок.

    05.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  8. Марґо Ґейко - [ 2018.04.13 14:46 ]
    епіграф
    буря встромила блискавку в голку море мов келих без дна
    сонце і місяць сяйвом скроїли небо у два полотна
    зоряні риби їх заселили світить люстерком вода
    в грот потойбічний дивиться вічно дівчина ця молода

    простоволоса хоч завжди боса ноги не знають стерні
    очі її такі ж надзвичайні як і луска на стегні
    майже людина дщерь океану носить прокляття хвоста
    житиме довго доля наяди завжди була не проста

    кротке обличчя наче причинна з пісні родився тайфун
    вуха і душі воском залити слід екіпажеві шхун
    танго торнадо спінює келих грає стихія вина
    хто з ним станцює скроні у того вже не торкне сивина


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (1)


  9. Марґо Ґейко - [ 2018.04.01 18:38 ]
    Quasi -
    Наразі у добу засилля фотошопа
    Піднести може всяк філістера чи хлопа.
    Призначити в сенат або в легіонери,
    Знецінити, за мить послати на галери.

    А це насправді є незвідана спокуса.
    Я милому тому розпушую вже вуса,
    Малюю родовід, відзнаки, навіть лати,
    Хатину оберну на замкові палати.

    Намріялось, що він є вершником в шоломі .
    Ми нібито близькі, втім, майже незнайомі.
    Природа взагалі не терпить порожнечі,
    Були би еполети, підгоняться і плечі.

    А лицарів гризе екзистенційна криза,
    Тому я віділлю ще бронзового списа.
    Парсуна ця п’янить як трунок із розмаю,
    Він, справді, най- най- най- з усього, що я маю.

    Фантазія тонка породжує дракона,
    Бо знаю, є така з Георгієм ікона.
    Княжну рятує він від грізної наруги,
    Орудує мечем, тримаючись попруги.

    Назавтра я йому в сердечному лептопі
    Зліплю уже хвоста в уяві - фотошопі.
    Захочу, мій Тесей повстане Мінотавром,
    А Яго далебі Венеціанським Мавром.

    Хоча із-за плеча лунає засторога,
    З биндюжного коня творю єдинорога.
    Мій маятник хитає від пекла і до раю
    Боюсь, коли зустріну, то навіть не впізнаю.


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (4)


  10. Дружня рука - [ 2018.02.09 16:44 ]
    Підробка*
    Один дивак
    Образився не жарт,
    Коли став надто дорогим її талант.
    Йому раптово начебто на фарт
    Створили не відмовний варіант.

    І ось уже на сцені мов жива ...
    Для кожного знайомі риси.
    Усмі́шка іронічна. Красива голова.
    Ніхто не упізнав. Комп'ютерна актриса.

    Інші актори грають, а вона завжди одна.
    Вставляє кадри режисер у фотошопі.
    Її житло оточує стіна.
    Захоплення в Америці й Європі.

    Через комп’ютер сотні інтерв’ю,
    Полки фанатів оточили вже квартиру.
    Гей, режисер, віддай ув'язнену свою.
    Люблять її і п'яну, і нещиру …

    Придумав шоу з пишних похоро́н,
    Мільйони плачуть. І кидають квіти.
    І поліцейських цілий ескадрон.
    Його підозрює пів світу …

    Убивця. Як ти міг?!
    І вже тюрма. І ненависть палає у повітрі.
    Не доведеш нікому, що її нема.
    І не було ніколи на цілому світі.

    У фільмі хтось придумав порятунок,
    Хтось знову наче ходить в королях.
    Хіба Вона – це інструмент чи обладунок?
    Хіба є інше щось, окрім як серця шлях?

    Відчув від жінки справжньої утому,
    Замінник в цьому, підробка в тому.
    І опинився сам ні в чому,
    І не вручають Оскарів такому …

    * ідею запозичено з фільму S1MONE


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  11. Дружня рука - [ 2018.02.02 21:04 ]
    Жінка, народжена музикою
    Це неймовірно. Ти така жива.
    Поки я граю, ходиш, розмовляєш.
    Як перестану, мить і ти щезаєш.
    Я і не знав, що у рояля цього є душа.
    Якщо раптово в такт не попадаю,
    Ти наче плачеш, образ твій втрачаю …
    А я все граю, я не зупиняюсь,
    Тебе про все на світі розпитаю.
    Як музику тобі писав за цим роялем музикант,
    Як присвятив одній тобі дарований йому талант,
    Як вберегти тебе від бід людських не зміг,
    І заново тебе створив, у музиці зберіг …
    Хтось має хист, рятує світ з картин,
    А він зробив ось так. На цілий світ один.
    Колись серед майбутніх поколінь
    Такого музиканта ти зустрінь,
    Щоб зміг тебе таку він оживити
    І з ним потанцювати запросити …


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (1)


  12. Дружня рука - [ 2018.02.01 19:34 ]
    В щоденний гамір замурована людина
    Ти стоїш у місячному світлі.
    Така незвичайна, така таємнича.
    Прозора зовсім. Міг би простягнути руку крізь тебе.
    Я спробував. Але ти кажеш:
    - Не роби цього, не треба.
    Це може тебе навіть не налякати.
    Це може тебе зробити чужим.
    Ти не знатимеш, що можна від мене чекати.
    Я не знатиму, чи зможу вважати тебе своїм.

    - А так, нам лише потрібно шукати
    Якийсь інший таємничий світ.
    Де наші світи можна об’єднати,
    Дійти б якось до тих таємничих воріт.

    - А так, ти можеш поруч зі мною стати.
    Ти можеш мене про мій світ розпитати.
    Я можу побачити тебе і почути.
    Я можу твого серця ритми відчути …

    Як все це далеко від земних турбот,
    В щоденний гамір замурована земна людина.
    Частіше всього, що якийсь автопілот
    Веде її серед систем гірського серпантину …

    А що той інший світ? Чужий тобі й мені.
    В нас все буденно. Може, навіть павутинно.
    Давай спочатку спробуємо в сні.
    Відчути свою суть вартує поклітинно ….

    Там інший світ. Я всюди і ніде.
    Я відчуваю там твою присутність.
    Разом з тобою стали одним днем,
    Одним дощем і променем одним відчутність ...


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  13. Ігор Шоха - [ 2018.01.24 00:08 ]
    Наврочена доля
    Тяжко у світі одному.
    Та варіанти ще є.
    Майже у сіно й солому
    кличе до себе додому
    щастя таємне моє.

    Бути у тому полоні –
    що то за зілля хмільне!
    Місяць чарує уповні,
    де у природи на лоні
    ти обіймаєш мене.

    Як же то файно буває
    явно, а не уві сні,
    бігти оазою раю...
    Муза моя нагадає,
    що́ оживе у мені.

    Може, поезії крила?
    Може, мета житія?
    Може – яка полюбила?

    Не забувай мене, мила
    мріє-надіє моя.

                                          01.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (10)


  14. Дружня рука - [ 2018.01.21 14:53 ]
    Мрія про Україну
    Дивуюся. В моєму кріслі гостя.
    Всміхнулась. Нею вражений мовчу.
    Чекаю на пояснення цього чарівного нашестя.
    Приязнь і цікавість у собі́ відчув …
    Мене не знаєш ти, - почув нарешті, - а я давно читаю:
    В твоїх фантазіях, в твоїх думках блукаю.
    І навіть іноді, коли ти щось питаєш,
    Я подумки тобі відповідаю …
    Наприклад, знаю, що учора
    Ти збудував свої нові світи:
    Це наче втрата пам’яті від Мандрагори,
    Коли хтось потрапляє не туди.
    А ще придумав ти молекули любові
    І розмістив їх мов на дереві плоди.
    І так багато сили у твоєму слові,
    Що крізь світи мене відправили сюди …
    В моєму світі в мене інший образ.
    Побачити мене очима ти б не зміг.
    В моєму світі небезпека. Колапс.
    Мій світ від твого мій рід не вберіг …
    В моєму світі думка – це реальність.
    Щось оживає і зникає кожну мить,
    Колись добром наповнена блакить,
    А зараз обрій від пожеж горить …
    Повірив я у цю містичну повість
    І полетів у ті нові світи.
    Навіть, якщо це прикра випадковість,
    Я чимось мушу їм допомогти …
    Планету всю заповнила орда,
    Від інквізиторів ховається остання мрія.
    Ми летимо. Частина цього хаосу душа -
    Моєї подруги і розпач, і надія …
    Там де Європа, пустка й чорнота,
    Європа як завжди хотіла стати збоку,
    І ця її злочинна сліпота,
    Її й згубила одноруку й однооку …
    Москва втішається парадами машин,
    Що несуть світові безглузде сіроманство.
    Це відчувається на рівні атомів, клітин,
    У різних вимірах по суті те ж саме московське ханство …
    Згадав філософа, що говорив глухим,
    Як час покаже, нерозумним і сліпим:
    Як уподобишся у вчинках злу,
    То сам злом станеш … Я знав вже, що робити з цим …
    Звертаюся у пустоту: ну що тепер скажеш, Богдане!
    Невже заради помсти й віри королю
    Ще й на тверезу голову, не п’яну
    Віддати землю варто на поталу гультяю …
    Який продав її за п’яний гріш султану і якомусь хану!
    Всім зайдам, що одразу збіглися на поклик,
    Що тут усе дешево, роздають ...
    А помилка у цім твоя, і не один казав про це полковник …
    У забуття думки полковників несуть …
    Були суди і правив в них закон,
    Книжки писали, розвивались школи,
    Католик, православний, іудей,
    У іншості не бачили крамоли …
    На сейм чи сеймик хтось, як виїжджав,
    То забував про своє особисте,
    Хто мав майно, той і урядував,
    Не ідеал. Але не рабство прийшле …
    Здивуєтесь, але звелись полки,
    Європа наче в мріях Ярославни,
    Що бачила у снах над Києвом зірки,
    Живіша всіх живих. Здавалось, була майже бездиханна …
    У кожному в тім світі стала своя роль.
    Ординське рабство захлинулось.
    Та не потрібен більше мій контроль.
    До моїх друзів здатність мріяти вернулась …
    Дивлюсь, куди ж думки їх поведуть,
    Я ще світів таких не бачив,
    Як вони світ цей свій новий назвуть,
    Там й Україна є. Так мені інший той народ віддячив.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  15. Дружня рука - [ 2018.01.20 11:36 ]
    Що цінності в безкриллі
    У очі інквізитора дивитись,
    То справді задоволення мале,
    За соломинку розуму схопитись,
    Якщо в очах тих є хоч щось живе …
    Ти розумом своїм всіх здивувала,
    «Померлих» двох з могил їхніх підняла,
    А заздрість поруч мов мара постала,
    Людська глупота відьмою назвала …
    Ти їм про те, що прочитала у книжках,
    Списала у землі світанках,
    Що вечорами бачила в зірках,
    А страх говорить, що ти «мор» вчинила в замку …
    Красуня, коси твої до землі,
    Таким вклоняються великі королі,
    А перед очі пре якась подоба,
    Даремна твоя слів спокійних спроба …
    Погляд надії посилаєш у віки,
    Що це можливо, знаєш. Поможи!
    Когось у часі просиш і благаєш …
    І він не витерпить. Зламає всі закони. Що для любові людські заборони?!
    Зірвавши пелену тисячостоліть,
    Ховаючи кохану від жахіть,
    Той хто з тобою наче привид говорив,
    Тебе від твого світу полум’ям закрив.
    Здивована. Світ замків і машин.
    Жінок, що не згинають спин. І не ховають вроду від людей.
    Тобі достатньо було двох годин,
    Щоб зрозуміти, хтось усе зробив. Із твоїх мрій. І деяких ідей.
    А час, як виявилось, спить. Твоя любов, як і тоді, стоїть
    В оточенні новітніх інквізиторів очей.
    Для них тепер не злочин книжка чи знання світів.
    Новітній злочин – вибух почуттів.
    У цьому світі нежива любов,
    Пальне для мозку, що колись текло як кров.
    І словом неможливо образити,
    Усе, що можна, треба дослідити.
    Твою любов зібрались засудити.
    Твої емоції тут жоден аргумент.
    А вирок – знову на вогні спалити,
    Бо не потрібен недолугий інструмент.
    Ламаєш все. Що цінності в безкриллі?!
    І разом ви щезаєте в віках.
    Машини й інквізитори безсилі.
    Там де любов, там пропадає страх.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  16. Ірина Вовк - [ 2018.01.19 17:42 ]
    "Ота вода… о, та чудна́ вода…"
    Ота вода… о, та чудна́ вода –
    підступна і манлива, наче зрада…
    Моя тобі, предивна Діво, рада:
    коли прийде пречиста Коляда,
    до тої каламутної води
    ой не ходи, пресмутна, не ходи…

    Посеред дзвонів щедрих Водохрещ,
    Посеред магій Світлої вечері
    вогонь завітний блисне на киче́рі,
    і ти усе покинеш – і підеш
    до тої заворотної води –
    ой не ходи по вроду, не ходи…

    Зведе на безвість… Боже, відверни!
    (Отут Козу Лукавий напуває –
    він душу вкрав і тут її ховає).
    До тої душегубної води
    Ой не ходи, прелюба, не ходи.

    О, та вода! Ота чудна вода
    тебе таки зманить, Предивна Діво…
    Паде зерно… Чи плідні будуть жнива,
    коли в Кози дозріє «борода»?
    Тшшш!!! Тихо-тихо… Бачите: сліди!
    Наврочиш лихо, Діво…
    Не ходи!

    (Зі збірки інтимної лірики "Самоцвіти сокровення".- Львів:Логос,1997)


    Рейтинги: Народний 6 (5.66) | "Майстерень" 6 (5.8)
    Коментарі: (4)


  17. Дружня рука - [ 2018.01.19 14:46 ]
    Допомога мольфара
    Щось непривітна Верховина. Уся в вітрах …
    Колиба двері мов сама відкрила. Ламаєш страх.
    Чого вас в гори? Тут саме каміння? Питає старий гуцул.
    Сміюся: в пошуках цікавих клаузул?
    Попахкує у нього люлька,
    Чи то земля в руках? Вертить. Маленька кулька …
    І вік його для мене таємниця,
    Чи то йому таке свята водиця?!
    Чого прийшов? На бай зайшов? Чи бартки гарної не маєш?
    Сміється: в жовтні може афини збираєш?
    Чекай, принесу бербеницю. Може зі мною поснідаєш.
    Чи яка бола? Але ж борзо ходиш? То правди значить ти шукаєш.
    Ото вже варият. Одного вже такого знаю.
    Сиджу отут і теж у гір сто літ питаю.
    І вже щось знаю. Трохи бачу. Трохи чую.
    Бери ось гуглю. Троха з тобов помандрую.
    Зайшли в печеру. А вона питає: єк дужі?
    Що тут сказати? Я ж гуцульською не знаю.
    Мій гуцул каже: та хіба ж то лихо.
    Кажи, як вмієш. Але кажи дуже тихо.
    В наступну мить ти раптом помічаєш, що ти вже птах. Летиш.
    Щось по землі шукаєш.
    Чужа якась земля. Порожня. І втомились крила. Здавалося, що спиш.
    Та відчуваєш, що втрачаєш сили.
    Мольфара кличеш. А його нема. Ти падаєш …
    Упав без болю. А навкруги стіна. Печера мовчазна.
    Ти знову пробуєш. Злітаєш вище й вище.
    І раптом вниз. Фігура мовчазна. То інший я.
    Замучила війна. Десь в самоті моя сім’я.
    Не повернутись. Я це розумію. І вибору нема.
    І знову вниз. І знов багнюка, рови,
    Австрійська форма. Незнайомець щось говорить.
    Це знов війна. Потиснута рука.
    Мій птах летить. У прірву він шугає. За ніччю ніч.
    За роком рік минає.
    А далі диво – дивина. Сидить у горах чоловік і шахи грає.
    Якими ти? Мене питає.
    Хай будуть білі. У перемоги є ціна? Ціни не має.
    Є мета. Хто зрозумів мету, той в грі перемагає.
    Та чудернацьки граєте щось ви. Хіба одразу стільки ходів
    Оця фігура має? І кінь так різко вниз не повертає.
    А хто це так сказав? Хто правила дав ті?
    А може правила у кожного свої.
    Хай кожен сам по своєму зіграє …
    Тоді де візьму я аж стільки тих світів?!
    Тоді і істина буде моя?!
    Але ж самотність гірша за звитягу.
    Оце і є твоя ціна …
    Шукаєш одинокі душі і творите всі разом світ.
    Чи світлий, чи такий як чорна ніч?
    Заради спільного добра
    Ти відмовляєшся крутити долі.
    Свою, чужі. У цьому добра воля.
    Кусочки світлого збираєте в одні долоні …
    Я дякую за все почуте. Зі мною поруч весь мій рід.
    Політ – то вже для мене звична річ.
    Але чомусь, чим далі, тим чорніше,
    Все менше переплетені світи.
    Що на землі здається багатіше,
    То для душі – в багнюку забрести …
    Голос мольфара: ой, пропаде ґазда.
    Я й не помітив, що весь час той поруч був.
    Вирує темрява безглузда.
    А у цих шахах хто хоч щось добув?
    І знову на горі. І знову шахи.
    Сидить, блиститься весь яскравий пан.
    І посміхається, говорить дуже гарно.
    Але вже правила диктує сам.
    І кожні п’ять хвилин він правила міняє.
    А може навіть кожну мить.
    І круговерть він цю не зупиняє.
    Втікай назад. Душа моя кричить.
    Я дошку з шахами від себе відкидаю.
    І знову птах мій десь в пітьмі летить.
    Кидається із боку в бік. Він обрій хоч якийсь шукає.
    Враз бачить світло. Радісно кричить.
    Знову печера. Все пізнав? - питає.
    Супутник мій. Я вже й не знаю хто.
    А де ж мій рід? Десь по світах блукає.
    Як буду рятувати я його?!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  18. Ігор Шоха - [ 2018.01.04 18:49 ]
    Втікачі задзеркалля
    У новому
    у цьому році
    я тебе уже не дожену
    і її залишаю одну
    на своєму
    на тому боці
    у запряженій вітром гарбі
    повезу діадему
    тобі
    а тіару юрбі
    далебі
    ти у мене єдина мила
    відображена у житії
    де ще є не мої
    а її
    осяйні лебедині крила
    ой хотілося би
    аби
    перевіяне не боліло
    і не в’януло юне тіло
    та не ті ми уже голуби
    і тяжіємо не до гульби
    а навколо все біло
    біло
    укриває габою зима
    і поля
    і пейзажі околиці
    де поезія лине сама
    у проталини невідомості
    і за обрисами химер
    за якими тужити всує
    ще покличе у далечі Ейр
    та
    яку я щоночі чую
    і невидимий мій оберіг
    запорошує іній
    і сніг
    ті вуста
    за якими сумую
    пеленою стирає повністю
    і вертає у вирій
    а біг
    все ще мариться уві сні
    не тобі і не їй
    а мені
    обіймаючи невагомістю.

                                          01.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (5)


  19. Надя Семена - [ 2017.12.14 22:54 ]
    Білила ніч
    Білила ніч хати дерева,
    До ранку сипала вапно,
    Сміялась сніжна королева,
    У чорно-білому кіно,

    Складав хлопчина з криги вічність,
    Старий казкар складав сюжет,
    Дитинства давнього магічність,
    Бали, принцеси, скрип карет!

    Уже давно рахую будні,
    І дещо знаю про життя,
    Та срібний сніг лежить сьогодні,
    Йому радію як дитя!

    На білих аркушах газонів,
    Я напишу свої казки,
    Чарівний сніг летить сьогодні,
    Гортає спогадів листки!


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  20. Надя Семена - [ 2017.12.10 12:03 ]
    Йдуть дощі і сто років самотність...
    Йдуть дощі і сто років самотність
    Тут блукає глухими стежками,
    Прилітають круки лише в гості,
    Та й то іноді, збоєм програми.
    У верхівках дерев свіжий вітер,
    Відкорковує спогади древні,
    Тут колись могли жити й любити,
    І щасливими бути… напевне.
    Горювати… і сльози солоні
    Подорожником котре століття
    Проростають стиха на осонні,
    Ще живі, наче вчора пролиті.
    Диким хмелем кохання забуте
    Заплітає розпатлані вільхи,
    До самотності час тут прикутий,
    Вже сто років. А може ще стільки…
    Йдуть дощі у забутому лісі,
    Нетутешні і трохи магічні,
    Йдуть дощі на моєму Поліссі,
    Йдуть крізь долю мою, такі звичні…
    2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  21. Ірина Вовк - [ 2017.11.26 12:01 ]
    "Магія: світло-тіні"
    Коли довкола безконечно чорна
    тебе мана́ злиденна огорта,
    лелеча душе, хто тебе пригорне
    вогненним тілом жовтого листа,
    що з’яскравіє серед сірих буднів,
    на смерть за тебе ляже помежи…
    людей лукавих, пустирів безлюдних…
    Про що у пеклі думаєш, скажи?
    Про що твоє далеке світле небо
    змовляє в надвечір’ї крадькома…
    Чи є у божевілля ще потреба –
    чи вже нічого вищого нема…
    Лише зима довкола – і спроквола
    на тебе сніг як віко упаде –
    я тут сама… Мене нема ніде –
    осклілих сонць порожні виднокола.
    Погарище… Безмежна чорнота…
    Душа лелечо в ірій відліта…
    Сади осклілих сонць, вогненних тіней –
    віддай мені свою тяжбу, дитино!
    Візьми від мене крапельку води –
    і помежи межу перебреди…
    Ще крок… ще крок – у край рожевощокий,
    де ти і я не будем одинокі!

    У барвах – літо… Помежи – межа…
    Тужніє… Висне
    яблуком
    Душа.

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  22. Ярослав Чорногуз - [ 2017.11.11 20:44 ]
    І в листопад закохуюся я
    В саду – нікого, дощик моросить,
    Порипує по листю так привітно,
    Дарує самоти пресвітлу мить
    І флажолети розсипа тендітні.

    Немовби задзюрчав мені струмок
    У золотавім іскор мерехтінні,
    Завороживши музикою тіні
    Дерев, завмерлих од ясних думок.

    У музиці дощу – краса своя,
    Так заспокійливо, мрійливо дише…
    І в листопад закохуюся я,
    Якого недолюблював раніше.

    11.09.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (4)


  23. Ігор Шоха - [ 2017.11.05 20:57 ]
    Жалобний листопад
    Осінній вечір тліє-догорає.
    За обріями гаснуть небеса.
    Зоря упала. І по небокраю
    неначе покотилася сльоза.

    Дерева голі як птахи без пір'я.
    Одні дуби із осінню – на ти.
    Ночами перечитують подвір'я
    за їхньою адресою листи.

    Опало листя. Килими параду
    перепирають жалібні дощі.
    І як не сумувати листопаду,
    коли не сяють зорі уночі?

    Гадає осінь на зів'ялій гущі,
    дивується на віти омели,
    очікує, коли уже, коли
    зима повіє хугою у пущі
    і тугою у морі і на суші.
    Бо листя й зорі – то не янголи
    а падаючі і пропащі душі,
    які ловили миті як могли.

                                          11.2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (7)


  24. Валерій Хмельницький - [ 2017.11.01 22:32 ]
    У позі запонки
    Не дарує мені обручки,
    Не вдягає мої запонки,
    Та тримає мене за ручку,
    Певно, хоче мене... покохати.

    Я дивлюсь йому прямо в очі,
    Зазираю в саміньку душу,
    І не знаю, чого він хоче —
    І не знаю, чи йти назустріч.

    А сьогодні вночі у ліжку
    Наказав стати в позі запонки...
    Добре, милий, та це — пізніше,
    Зараз дуже я хочу спатоньки...


    01.11.17








    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (8)


  25. Ірина Вовк - [ 2017.10.06 07:17 ]
    "...І пошлю на вас Змія", або "Щит для Дракона"
    Я покличу сюди метелика
    із предивної, ластівко, казки –
    аби теплі його окраски
    нам розрадили цю холоднечу,
    вколисали мою малечу
    веселковими барвами літа –
    із блавату і буйного жита,
    і любистку, і запаху м’яти…
    Я покличу його на свято
    доброти і безмежної ласки,
    аби втішні видіння казки
    розбудили тьмяну порожнечу
    і пом’якшили біль утрати…

    … Перед тим, як стати м е т е л и к о м,
    десь у казці він жив д р а к о н о м –
    як дитина, безоборонним,
    чи поетом, чи то пустельником…
    Мав печеру… і мав озерце,
    і бездонної синяви серце,
    що дзвеніло церковним дзвоном
    над землі благодатним амвоном,
    пориваючи зорі квітчасті –
    і над людом червивої масті,
    понад привидом честі і власті,
    що потворить святу ікону,
    повечерявши свіжим причастям
    із Великої Букви Закону…

    … Та як завше ведеться у казці
    не судилося вмерти дракону,
    а вертати до крил і до цвіту,
    і розносити маєво літу,
    відсьорбнувши із княжого келиха
    власних віршів шумкі переброди:

    «… Я покличу сюди метелика
    у князівство пресвітле, Люботин,
    де беззбройність Дракона й Пустельника,
    Князя гнів і страх Воєводин…
    Тут земля – лиш барвиста плаха,
    та найменше життя – безсмертне,
    і безстрашно повзе комаха
    перед очі Дракона-поета!
    Написати б про неї вірша,
    чи поему, чи навіть притчу,
    де комаха в сто крат сильніша
    за прославлену міць чоловічу…
    Прочитаю очима Пустельника
    всі закони і протизакони –
    є Дракони – за суттю Метелики,
    а є люди – за суттю дракони!»*

    …Хай боронять святі ікони
    світ Драконів
    і світ Метеликів…

    … Я покличу сюди метелика…


    (Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2000-2001)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  26. Ірина Вовк - [ 2017.09.26 09:42 ]
    "В вечірню сутінь осінь погаса..."
    В вечірню сутінь осінь погаса.
    Багряно клен прощається із листом.
    І Покрова́ крилом своїм Пречистим
    манить у вирій: ось тобі яса!

    Суєтні тіні в сутінковій млі
    кудись зникають, звідкись виринають…
    Кити на спинах Землю обертають –
    полюддя вбоге… блазні… королі… -
    Суєтні тіні в сутінковій млі!..

    Епохи… Драми… Воскресає Час
    у повноті яскравостей магічних,
    Планета Щастя – тиха і велична,
    як Крейслера пастельно-світлий вальс…
    (І Час – за нами, з нами… й проти нас)!

    Коли вже осінь… осінь на порі,
    тут все в огні – і блазні, й королі…
    Вертають в осінь з осені – навспак! –
    химерно так! – а Час: тік-так, тік-так…
    Кленовий лист не-ново кружеля –
    Земля в огні… в снігу… в цвіту Земля!..
    Земля в заграві… Сонця стиглий диск
    стікає в сутінь як бджолиний віск…
    Багрянородний, котиться в траву…

    …І я в огні: множинні світло-тіні
    блаженних душ промінчики нетлінні –
    я пломенію… Звісно ж! – я живу…


    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013).


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (1) | "Fritz Kreisler Liebesleid Ф.Крейслер Муки любви. Юрий Медяник"


  27. Ігор Шоха - [ 2017.09.08 23:24 ]
    Все, що збувається
    Наснилося, що є у мене дім
    у далині за білою горою,
    омитий синьо-синьою рікою,
    і ти зі мною мешкаєш у нім,
    а я не налюбуюся тобою.

    Мене дивує усмішка сумна,
    але радію як дитяті тато,
    що маю незаслужено багато –
    і ти, і небо, і одна стіна
    у мрії побудованої хати.

    Ми ідемо обіруч у поля
    або на ту високу білу гору
    і до зорі ворожимо на зорі...
    Але усе це бачу я здаля
    як місяць у почесному дозорі.

    Збувається лише одна краса:
    у ночі – очі, у траві – роса
    і далина навіяного раю.
    Яка об'ємна ця нічна яса!
    Є ти, і я, і сині небеса,
    а хату білу доля оминає.

                                  09.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (6)


  28. Ірина Вовк - [ 2017.08.31 07:02 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІІІ (продовження18). Фінал
    (Втомлені, наче після спекотливого жнивного дня, Гаремні Троянди опускаються на пагорби Гаремного Саду – відпочивають.
    Погідним надвечір'ям котиться переливами пісня "Обжинкового Вінця". З рук в руки котиться над головами Троянд і сам Вінець, звитий зі стиглої пшениці, прикрашений калиновим гіллям, перев'язаний вишиваною "Долею". Котиться... до Обжинкової Княгині, що наче молода на посаді, чекає тріумфу своєї вроди. Ось вона – притаїлась у глибині Саду – Постать у Білій Льолі, коса її розплетена).

    ХОР Гаремних Троянд
    (співає):

    – "Вже сонце заходить...
    Вже сонце заходить – а місяченько сходить.

    Котився вінок додому...
    Котився вінок додому – просився женців до столу.

    Відкрий, панотче, ворота...
    Відкрий, панотче, ворота – а наш віночок з золо́та.

    Відкрий, панотче, нам брами...
    Відкрий, панотче, нам брами – а наш віночок з перла́ми.

    Відкрий, панотче, кватирку...
    Відкрий, панотче, кватирку – а наш віночок, як зірка.

    Відкрий, панотче, віконце...
    Відкрий, панотче, віконце – а наш віночок, як сонце".

    (доспівавши пісню "Обжинкового Вінця", Гаремні Троянди вдягають його на голову Жінки в Білому").

    ГОЛОС Жінки в Білому
    (в минулому Білої Троянди Щастя):

    – ...Мені Кисмет як нитка повелась...
    Я зріла плодом – значить я збулась.

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

    – Щаслива Настя...
    – О... щаслива Настя!..

    ХОР Гаремних Троянд:

    – Не дармо ж ти була Троянда Щастя!

    БАГАТОГОЛОССЯ:

    – ...А раптом, Насте... лихо навернулось...
    – ...А, мо', когось те щастя й не торкнулось...

    ГОЛОС Жінки в Білому:

    – О... щастя мить – торкне й летить – але
    нікому щастя не було мале!
    Так мислив Бог: од віка і до віка
    суть щастя жінки – ласка чоловіка...
    В найвищу темінь... в найскрутніший час –
    як ми любили!.. як любили нас!..

    ХОР Гаремних Троянд:

    – Прийміте ж нас!.. Ми близькі і далекі...
    Ми Гюль-хасекі і Хуррем-хасекі...
    У плавнях Часу молимо з пітьми
    за вас – людей – бо теж були людьми...
    Тримаймося, як лелі*127, на плаві –
    ми – Ц в і т в Оселі Б о ж і й, ми – живі...

    (Гаремним Садом під мелодійні передзвони похідних дзвіночків лине дівоча щедрівка)

    "В панськім городі росла лелія.
    Хто ї' посадив – панна Марія.
    Як садила говорила...
    Як садила говорила –
    рости, лелія!.. рости, лелія!

    Прийшла до неї матінка її:
    – Урви, Маріє, тої лелії...
    – Не урву я ні листочка,
    бо то моя лелійочка –
    рости, леліє!.. рости, леліє!

    Прийшов до неї миленький її:
    – Урви, Маріє, тої лелії...
    – Урву, урву, лелійочку –
    бо то мому коханочку –
    урву лелію... урву лелію!"

    ГОЛОС Жінки в Темному Пурпурі:

    – ...Ми відбулись...

    ГОЛОС Жінки в Жовто-Гарячому:

    – ...Ми відійшли в минуле...

    ГОЛОС Жінки в Білому:

    – ...У нашім лоні - пуп'янки малі...

    ГОЛОС Рожевої Троянди Замрії:

    – ...Ми наливались...

    ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

    – ...Ми цвіли...

    ХОР Гаремних Троянд:

    – ...Заснули –
    З і в' я л и м и Т р о я н д а м и З е м л і.

    (Гаремним Садом раз-по-раз проноситься холодний осінній вітер. Від його доторку Троянди засинають тривалим сном Перемлілої Природи, повільно похиляючись до землі.
    ...Кольорові пелюстки, наче райдужний казковий снігопад облягають Гаремний Сад... рожеві... кремові, пурпурні і білі... з шурхотом опадають долу...
    ...Блаженна мить падінь... Блаженний Сон...)

    ***
    (...Коли сутінки надвечір'я поглибшають, Гаремний Сад знову навідають його невпізнані вартові... На цей раз Жінка в Чорному і Жінка з Лелечими Крилами триматимуть сіті кольору Темної Ночі, усіяні кольоровими зорями. До них вони збиратимуть пелюстки Зів'ялих Троянд).

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    – Пресвята Покрово-Богородице,
    прославлятиму Ім'я Твоє в усякому роді і роді.

    Всяк народжений на землі нехай радіє,
    просвічений Духом...

    ...Нехай святкує Природа Безтілесних Духів, що поважає Тебе...
    ...Твою священну радість Богоматері,
    і нехай співає...
    ...Радуйся, благодатна Богородице, пречиста Вседіво...
    ...Чашу спасіння прийму й Ім'я Господнє призову. Алилуя!..

    (Жінка з Лелечими Крилами виводить співом богонатхненне "Алилуя!")

    (По якімсь часі зір губить таємничі Постаті Жінок, а над Гаремним Садом зависають лишень оті бездонні Сіті... кольору Темної Ночі, густо засіяні зорями, а поміж ними – ...опалі пелюстки Зів'ялих Троянд).

    ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:
    (співає з-над хмар, незримо тримаючи Сіті):

    – "А-а, а-а... котки два,
    шарі-бурі обидва...
    Один пішов на миші,
    другий люлю колише...

    А ти, коте, бурий,
    пряди срібні шнури...
    А ти, коте чорний,
    сідай в срібний човен...
    Сідай в срібний човен,
    лови рибки повен..."

    З а в і с а


    (За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів: Сполом,2014)



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  29. Ірина Вовк - [ 2017.08.31 07:08 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІІІ (продовження17)
    (Троянди бавляться в "Женчика").

    ХОР Гаремних Троянд
    (співаючи, імітує):

    – "Женчичок-бренчичок вилітає,
    високо ніженьку підіймає...
    Якби то – набито,
    ніженьку пробито –
    в зеленім лугу бери собі другу!
    Ой до схід сонечка женчик схопивсь,
    росою чистою женчик умивсь...
    Якби то – набито,
    ніженьку пробито –
    в зеленім лугу бери собі другу!
    Зелене житечко в полі він жав,
    зранку до вечора не спочивав...
    Якби то – набито,
    ніженьку пробито –
    в зеленім лугу бери собі другу!"

    (Над Гаремним Садом панує настрій "обжинок". Одна забава замінює іншу...)

    "Попід хазяйські лози
    скакали дикі кози:
    то в гору, то в долину,
    то в рожу, то в калину...
    А за ними козенята
    поламали ноженята..."

    (Дівчата скачуть змійкою, імітуючи "диких кіз". Окрема пара пропускає їх крізь "ворота" своїх рук. На останніх словах руки опускаються і в "сильце" потрапляє чергова "кізонька".
    ...Обжинковою "Кізонькою" в умовному "сильці" трояндових стебел-рук опиняється Троянда з Фонтану Сліз, її Льолю окрасила осінь двома фарбами – жовтою і багряною!)

    ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

    – Прийміть мене у гурт... Я – не тутешня.

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

    – Ти, наче, осінь... краса...
    – ...Ох, сердешня!..

    ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

    – Мене сюди, мов тать, вітрець приніс...
    Низький уклін вам від Фонтану Сліз*121.

    (Кланяється навзаєм)

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ
    (довкола Троянди у Красій Льолі):

    – А де ж твій грунт?..
    – і де... земний твій рай?..

    ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

    – ...Аж ген в Криму стоїть Бахчисарай...
    Ген там і Сад, і Замок, і Альтанка...

    ГОЛОС Гаремної Троянди:

    – А хто твій рід?..

    ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

    – Я – галицька шляхтанка...
    Ми в льолях поруч бігали малі
    стежками Королівської Землі,
    і сяла нам з небес Ясна Лелія...

    (на правах обжинкової "Кізоньки")

    ...Дай, Біг, овес!..

    (Осипає Гаремних Троянд зерном з обжинків)

    ...Потоцька я... Марія...

    ХОР Гаремних Троянд
    (під зливою з обжинкового зерна):

    – ...Дай, Біг, овес! – на стежки наших втеч...

    ГОЛОС Гаремної Троянди:

    – А як ти звалась тут?..

    ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

    – ...Діляр'-Бікеч...
    Мене привів до царственних алей
    татарський хан... мій пан – Керім-Гірей*122 –
    і я при нім розвилась і розцвила...
    Аллах Акбар!.. бо я його любила!

    ГОЛОС Гаремної Троянди:

    – Блаженна... обійшла тебе наруга!..

    ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

    – Блаженна?.. Ні... Мене убила друга...*123

    А що в кохання серце не слабе –
    Керім-Гірей звелів звести дюрбе*124
    у тишині квітучій свого раю –
    ... і стала я Сльозою Хан-Сараю...*125

    Моя вода проймає, наче біль...
    Прийди... Відпий... Я – келих Сенсебіль*126.

    ХОР Гаремних Троянд:

    – Прийди... Відпий... і стань як перволіс –
    корінням із Душі Фонтану Сліз...

    ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

    – ...Відпий свій біль – і спрагу упразни –
    я Сенсебіль... з Червіні й Жовтизни.


    (За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  30. Ірина Вовк - [ 2017.08.30 07:18 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІІІ (продовження16)
    (Падишах Сулейман Пишний прощається з коханою дружиною Россою-Місафір, низько похилившись до колін її. Вона ж цілує Падишаха в його мудре високе чоло).

    ГОЛОС Сулеймана Пишного:

    "Не в мені вина – не спали мене.
    Знай, життя сумне – не спали мене.
    Проклену тебе – нас не обмине
    чорних шат пітьма – не спали мене.

    Плачу, мов свіча– б'є розлуки птах,
    темна ніч в очах – не спали мене.
    Несть числа сльозам, зорям-несть числа,
    сонця світлина – не спали мене.

    У твоїм вікні сліз моїх свіча
    ранок поміча – не спали мене.
    Я без тебе – прах! Ти мій цвіт... і плід...
    Мій життя просвіт – не спали мене!"

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    – ...Ядріє тіло... і цвіте душа!..

    ГОЛОС Сулеймана Пишного:

    – О... так колись ридав Ахмед-паша!
    Супроти нього дехто... "Мухиббі"*116 –
    простий муслєм...*117 і смертний, далебі...
    Однак нетлінна поміж вишніх зір
    його дружина – Росса-Місафір...

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:
    – Допоки небо в зорях – я твоя!

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ
    (розхвилено):

    – Твоя...
    – ...твоя...
    – ...і я...
    – і я...
    – і я...

    ХОР Гаремних Троянд:

    – Пливе ріка, як Часу течія...

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ
    (розхвилено):

    – ...і я пливу...
    – ...і я...
    – ...і я...
    – ...і я...

    ХОР Гаремних Троянд:

    – Химерна жінко, як твоє ім'я?!

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ
    (розхвилено):

    – Тепер лиш квітка я...
    – ...і я...
    – ...і я...

    (розхвилена повінь з пелюсток Гаремних Троянд з головою покриває постать султана Сулеймана Пишного.
    Гаремні Троянди – тепер вже ряди повноводних хвиль, їх стебла – руки потужньо розгойдують повітря, імітуючи припливи і відпливи.
    ...Кожна хвиля припливу вдаряється фрескою пам'яті об берег Рідного Краю.
    ...Кожна хвиля відпливу – руйнує цю фреску, болюче вражає осколками іншого... докінця непізнаного... але й невідворотного, як Кисмет, буття).

    ХОР Гаремних Троянд
    (у хвилі припливу, співаючи в унісон):

    – "А-а, люлі-люлі,
    налетіли гулі,
    та й сіли на люлі
    в сивенькій кошулі,
    в красих поясочках
    сіла на тиночках,
    в червоних чоботях
    сіли на воротях.
    Воротонька рип-рип...
    Колисонька скрип-скрип...
    В колисонці донця,
    як ружа на сонці..."

    А-а... а-а... а-а... а...

    (мотив колискової перехоплює мотив гаївки. Гаремні Троянди забавляються в "потічок").

    – "Вербовая дощечка, дощечка, дощечка –
    по ній ходить Насточка, Насточка, Насточка...
    А де Настя ступала, ступала, ступала.
    Там діброва палала, палала, палала...
    Цебром воду носила, носила, носила.
    Дібровоньку гасила, гасила, гасила...
    Кілько в цебрі водиці, водиці, водиці,
    стільки в дівки правдиці, правдиці..."

    (на останніх словах гаївки з воріт "поточка" випливає Жінка в Темному Пурпурі, босоніж, коса її розпущена ...без жодних ознак соціальної приналежності).

    ГОЛОС Жінки в Темному Пурпурі
    (в минулому Пурпурової Троянди Втіхи):

    – Роса упала...

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

    – А чого ж ти... боса?..

    (луною "боса... боса...")

    ГОЛОС Жінки в Темному Пурпурі:

    – Бо я була колись..."Троянда Ро́сса!.."

    (луною "Росса!.. Росса!..")

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

    – ...Ходила певне, боса по росі,
    між квітами, в розпущеній косі...
    – ...Чого ж тепер стоїш серед руїни,
    Трояндо Россо... Насте... з України...
    – ...Чи ж ти тепер в здоров'ї, чи в веселлі,
    чи хтось тобі наспівує газелі...

    ГОЛОС Жінки в Темному Пурпурі:

    – ...О... Ночі Тьма нікого не мине!..
    Хтось тут мене волає... хтось – клене...

    ХОР Гаремних Троянд
    (грізно, імітуючи інтонацію "прокляття"):

    – Улюбленка газельної строфи,
    Троянда Росса – вбивця Мустафи!

    ГОЛОС Жінки в Темному Пурпурі:

    – ...Я чую там... у просвітку тропи – ...

    ГОЛОС незримого Сулеймана Пишного
    (з далекого просвітку Піднебесся):

    – ...Не опали мене!.. не потопи!..

    ГОЛОС Жінки в Темному Пурпурі
    (витаючи поглядом в піднебесному просторі):

    – "...Не опали мене!.. не потопи!.."
    ...Біжить струмок... і б'ється з-під стопи...

    (хоровод Гаремних Троянд замикає в коло Жінку в Темному Пурпурі. Нова хвиля припливу несе з собою мотив "Подоляночки").

    ХОР Гаремних Троянд
    (у хвилі припливу, співаючи в унісон):

    – "Десь тут була Подоляночка,
    десь тут була молодесенька...
    Тут вона впала,
    до землі припала -
    личка не вмивала,
    бо води не мала.
    Ой устань, устань Подоляночко,
    умий личко, як ту скляночку.
    Візьмися за бочки,
    покажи нам скочки,
    підскочи до раю,
    бери дівча скраю".

    ("Подоляночка" – Жінка в Темному Пурпурі обирає собі заміну – Жінку в Жовто-Гарячій Льолі. В колі з нею Гаремні Троянди забавляються в "Царівну").

    – "Десь тут була Царівна, Царівна, Царівна,
    десь тут була ц а р і в н а, царівна м о л о д а.
    Царівно, бійся відьми злої, відьми злої, відьми злої",
    Царівно, бійся відьми злої, відьми злої.
    Аж тут прийшла та відьма зла, відьма зла,
    Вона Царівну приспала, приспала.
    "Засни, Царівно, на сто літ, на сто літ, на сто літ,
    засни, Царівно, на сто літ, на сто літ".
    І все заснуло вічним сном, вічним сном, вічним сном,
    і все заснуло вічним сном, вічним сном.
    Та ось прийшов царевич, царевич, царевич,
    та ось прийшов царевич, царевич молодий.
    І поцілунком розбудив, розбудив, розбудив,
    і поцілунком розбудив Царівну молоду
    І всі кричали: "Слава, слава, слава..."
    І всі кричали "слава!" цій парі молодій".

    ГОЛОС Жінки в Жовто-Гарячому
    (в минулому Жовтої Троянди Розлуки):

    – ...За вас молюся... Богу слава!.. слава!

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

    – То, певне, ти... Маруся...
    – З Богуслава...

    ГОЛОС Жінки в Жовто-Гарячому:

    – О, Квіти Раю, простягніте руки...
    До вас взиває Жовта Тінь Розлуки,
    котру чужі приспали вітровії –
    я вам несу... Свічу Ая-Софії!
    ...Чи бачите гарячий сей вогонь? –
    Прийміть його к собі... з моїх долонь.

    (Жінка в Жовто-Гарячій Льолі простягає перед себе запалену храмову свічку. Гаремні Троянди звертають до неї свої стебла-руки, аби перейняти к собі Священний Вогонь. Незабаром нова хвиля припливу підійме ці руки з палаючими свічечками і знову сплете їх в "купальському" хороводі).

    ХОР Гаремних Троянд
    (у хвилі припливу, співаючи в унісон):

    – "Коло Мариноньки ходили дівоньки,
    стороною дощик іде...
    Стороною – та й на мою руженьку
    червоную...
    Ой на морі хвиля, при долині – роса,
    стороною дощик іде...
    Стороною – та й на мій барвіночок
    зелененький...

    Сьогодні Івана, а завтра Купала...
    Рано-вранці сонце зійде...
    Стороною – та й на мою руженьку
    червоную..."

    (З купальського хороводу вирізняється Троянда в Рожевому – одна з численних посестер–квіток Гаремного Саду).

    ГОЛОС Рожевої Троянди Мрії:

    – Ой, рано-рано сонечко зійде –
    і на мою голівку упаде
    роса небесна...

    ГОЛОС Гаремної Троянди:

    – Хто це там зоріє?

    ГОЛОС Рожевої Троянди Мрії:

    – Сестра... Троянда Кольору Замрії.

    ХОР Гаремних Троянд:

    – Це, Мріє, ти – як невигойна рана –
    дала османам Третього Османа?!*118

    ГОЛОС Рожевої Троянди Мрії:

    – Так, сестри, я... Така кисмет моя...
    І мужа Мустафу*119 – любила я!
    І він мене плекав, як Божий Цвіт –
    чекав на мене сім невольних літ...*120

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

    – О, так... о, так... В гаремі так ведеться...
    – ...Сім літ – і край... і Доля обернеться.

    ХОР Гаремних Троянд:

    – Сім літ і край... і Доля обернеться –
    як ти заслужиш – так і поведеться...

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

    – О, Мріє, воля!..
    – ...Там зоріє воля!!!

    ГОЛОС Рожевої Троянди Замрії:

    – ...Мене з корінням вирвали із поля...
    Сім літ і край...

    ХОР Гаремних Троянд:

    – І що дали сім літ?

    ГОЛОС Рожевої Троянди Замрії:

    – ...Незнаний брід... І хміль... і мід...
    ...І цвіт... і плід...

    (Постать Рожевої Троянди Замрії губиться в гурті Гаремних Троянд... ).


    (За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  31. Ірина Вовк - [ 2017.08.22 10:50 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . Відміна І
    КРАЇНА ГІНЕКЕЇВ

    (Квіткове сновидіння з часів Османської імперії)

    ДРАМАТИЧНА ФЕЄРІЯ У ІІІ ВІДМІНАХ


    З'ЯВИ СНОВИДІНЬ І ГОЛОСИ З ГАРЕМНОГО САДУ:

    Пурпурова Троянда Втіхи, Роксолана-Місафір, Рус-Хуррем, дружина Сулеймана Пишного - у хрещеному мирі Настя Лісовська

    Біла Троянда Щастя, Гюль-Хуррем-хасекі, дружина Османа ІІ - у хрещеному мирі Настя Повчанська, наречена гетьмана Петра Сагайдачного

    Жовта Троянда Розлуки - у хрещеному мирі Маруся Богуславка, героїня ліричного епосу 17 ст.

    Жінка в Чорному,Невольнича Душа України - супроводжує з'яви квіткових сновидінь, дає голос сюжетним ремаркам

    Жінка з Лелечими Крилами, Волелюбна Душа України - діє мовою знаків у сюжетних ремарках, а голос подає на противагу Жінки в Чорному, інколи їх голоси зливаються

    Русалка - з'ява сновидіння, діє мовою знаків у сюжетних ремарках, інколи одягає чужі види і набуває чужих голосів

    Ханум-назлі - стара родичка Османа ІІ, що подає голос на противагу Гюль-Хуррем, Білої Троянди Щастя

    Гетьман Петро Сагайдачний - статечний чоловік у погідному віці, спочатку у квіті життя, а потім в тенетах смерті

    Сулейман Пишний, десятий і знаменний султан Османів, знаменний обширом і могуттю своїх володінь і любов'ю до дружини Роксолани-Місафір

    Голос незримого Мустафи, первородного сина Сулеймана Пишного, престолонаслідника

    Голос Мудрого Улєма

    Голос Кобзаря

    Голос Батька Роксолани

    Голос Троянди з Фонтану Сліз

    Голос Рожевої Троянди Мрії, дружини султана Мустафи ІІ

    Багатоголосся і хори Троянд Гаремного Саду, козаків-невольників, що діють у з'явах сновидінь то вольними в Ріднім Краю, то бранцями Чорного Люду

    Чорний Люд
    ***



    " - Косо ж моя дівочая,
    за кого ти заручена?

    - За козаком - засватана,
    за турчином - потурчена..."
    (З пісні)

    ВІДМІНА І

    (У царському городі Стамбулі заходить сонце. В мечеті Ая-Софія давно відмовили правовірні останній п'ятий азан. Затихло все довкола … притаїлося … спить ?.. Люди, рослини … навіть каміння - приготувалися до дивовижної таємниці Ночі та її солодких Сновидінь. У солодких Сновидіннях Ночі спочиває і Царський Палац Султана, і Гаремний Сад поруч нього.
    … Від старого високого муру, що сторожить Гаремний Сад, мало-помалу відокремлюються дві загадкові постаті. Це - ЖІНКА В ЧОРНОМУ і ЖІНКА З ЛЕЛЕЧИМИ КРИЛАМИ. Наче невпізнані вартові, вони обходять Гаремний Сад, пильно вдивляючись у сонні обличчя Троянд-Бранок Султана. Котру покроплять водою з кришталевого дзбану, котрій заспівають колискову її рідною мовою, котру приголублять м'яким пташиним крилом …)

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - У затінку гаремної стіни ростуть собі …

    ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами
    (підхоплює голос попередньої):

    - … цвітуть собі вони …

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - Ростуть у валунах і по алеях …

    ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

    - Цвітуть по кулуарах, в гінекеях - …

    ДВОХГОЛОССЯ Жінки в Чорному та Жінки з Лелечими Крилами:

    - … невольні квіти хтивого султана …

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - Котра, як мід солодка…

    ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

    - … друга – пряна …

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - … котра - з шипами …

    ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

    - … а котра – відкрита …


    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - … котра пожадна і несамовита
    жадає… ні, не ласки, тільки крові - …

    ДВОХГОЛОССЯ Жінки в Чорному та Жінки з Лелечими Крилами:

    - … троянди білі, темно-пурпурові,
    троянди жовті, кольору розлуки - …

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - … стоять смутні, заламуючи руки…

    ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

    - … і моляться до сонця, як до Бога…

    ДВОХГОЛОССЯ Жінки в Чорному та Жінки з Лелечими Крилами:

    - … і кожна з них по-своєму убога!

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - Бо кожна з них - сама в коштовній клітці,
    дарма, що та в чадрі, а та - в намітці,
    та їм удвох здригатися від трему
    при таємничих шорохах гарему…

    ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

    - … бо кожна з них, як невигойна рана
    на тілі Мустафи, чи Сулеймана…

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - … бо кожна з них до пестощів охоча…

    ДВОХГОЛОССЯ Жінки в Чорному та Жінки з Лелечими Крилами:

    - … така вже, бачте, доленька жіноча!

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - Та не на те їм Доля вроду дала,
    щоб кожна до схід сонця опадала…

    ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

    - Та не на те земля їх породила,
    щоб ласка Божа ними погордила…

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - Та не на те їх виплекала мати,
    щоби по них і рясту не топтати…

    ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

    - Топчу, топчу ряст… ряст…
    Бог здоров'я дасть… дасть…
    Дай, Біг, діждати -
    і на той рік топтати!

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - … Заходить сонце в городі Стамбулі.
    Заснув гарем. Троянди теж - поснулі.
    Із моря місяць стишено виходить -
    одна троянда голову підводить …

    ГОЛОС ТРОЯНДИ ПУРПУРОВОЇ
    (яка згодом назоветься більш окреслено):

    - В Рогатині на зарінку
    там татари вкрали дівку.

    Вкрали дівку молоденьку -
    карооку, чорнявеньку *1.

    Повезли ї' в Туреччину,
    султанові до гарему.

    У Стамбулі люди злії,
    а в Настусі серце мліє.

    Там Настуся руки зносить,
    у султана смерті просить.

    Не плач, дівча, - це негоже! -
    султан тобі допоможе …

    "Ой султане, султаноньку,
    пожалій мя молоденьку …"

    У султана буде жінка
    з Рогатина - українка!" *2

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - Цвіт України в затінку осман.
    Султанша Росса, перша з роксолан.
    На ложі царськім випестить гарем
    "Троянду Втіхи", пишну "Рус-Хуррем". *3
    "Хуррем-султан" - від Пешту аж до Нілу …

    ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

    - А що з собою забереш в могилу?
    (Життя біжить … Піастри *4 з бодні - теж)…

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - Пуста казна у "Замку на Сім веж" *5.
    Розбрат і смута в череві осман.
    Помре у стін Сиготу Сулейман *6.
    Чужої віри вітроногий птах -
    твоя єдина доня Мигр-у-Маг *7,
    що в клітку упіймав Рустем-паша *8,
    (слов'янське сім'я … продана душа …)

    ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

    - Розплати меч зависне, наче грім,
    в палатах сяде п'яний син Селім *9 -
    і світ чужий зиркне на тебе скоса …

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - мовляв, була в султана жінка-росса …

    ДВОХГОЛОССЯ Жінки в Чорному та Жінки з Лелечими Крилами:

    - лукава жінка з племенів гяурів!.. *10

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - Троянди в'януть, сохнуть серед мурів.
    Лиш хвиля тіло каменю лоскоче,
    і може щось сказати - і не хоче.

    (Постаті Жінок несподівано тануть у місячному рельєфі Гаремного Саду).


    (За виданням: Ірина Вовк."Епоха В'янучих троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  32. Ірина Вовк - [ 2017.07.27 11:53 ]
    "SENZA LUNA" або "Безмісячний ноктюрн""
    Втікає ніч на синьому коні
    безмісячним ноктюрном «SÉNZA LÚNA»…
    Чого блукаєш, вершнице фортунна,
    семивідлунна в снах, в самотині…
    Чи ж є той сенс з безмісячних блукань?
    Чи випливе в туманнім альбіоні
    пахучий лист фіалки на осонні
    та дрібен дощ любисткових зітхань
    про над’яркіший пам’яті відбиток:
    у нетрях часу збитих колісниць,
    триоких свіч, окреслених зіниць,
    і безлічі зелених свіжих віток,
    що виринають з ночі на льоту,
    і виростають в безвість, в висоту!

    Там на семи горбах тріпоче кінь –
    І тінь моя в сліпучім ореолі
    Веде двобій з могучим знаком Долі
    мечем семивідлунних поколінь…
    Я всюдисуща… я уся з відлунь,
    в мені постава вершниці, о верше!
    Втікає ніч… Туманно, як і вперше,
    той самий сон – безмісячний ноктюрн.
    … Не сон, о Сіне… - зірка покотилась.
    У чому сенс? – не знаю… Я втомилась.

    … Світає… Я народжуюся в муках,
    вертає світ, тонований у звуках,
    та сама синь – безмісячний ноктюрн…
    І я, в семи фортунах безпритульна –
    над звуками ноктюрна «SENZA LUNA»…

    … Натомлений ноктюрн…
    чи сон…
    чи сум…

    (Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів: Логос,2001)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  33. Ігор Шоха - [ 2017.07.18 20:15 ]
    Без простою
    Кон’юнктури у мене немає
    і тому не пишу я «поез»,
    бо ніхто їх уже не чекає
    і поезії не замовляє,
    та не лаю себе, коли без
    ремесла непутящого скнію
    і чекаю на неї одну.
    А коли од жари одурію,
    то й ніяке до ночі утну.
    Головне, аби рима охайна,
    луки, озеро і вітерець…
    І, буває, захочу – негайно
    уявляю хороший кінець.
    Не тому, що мені, бойовому,
    захотілося миру в раю,
    а тому, що люблю я солому
    і травинки, буває, жую.
    Запряжу віслюка в колимагу
    і поїду на ній горілиць.
    Як ніхто не звертає уваги,
    не цураюсь веселих дурниць.
    Хай полають за ці обертони
    і поети, і панії ті,
    що не знають мене у житті,
    та навчають хорошому тону.
    Дуже дякую. Так воно є,
    що поету не треба таланту.
    Пам’ятайте про небо моє,
    поки інше тримають атланти.

    ……………………………..........
    Мої очі – іще голубі
    помічали, що небо зелене,
    і дивились угору щоденно.

    Епітафію пишу собі
    не на камені, а на горбі,
    де усе промовляє за мене.

                                  07.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (2)


  34. Ярослав Чорногуз - [ 2017.06.04 23:24 ]
    Залоскочи мене, русалко
    Залоскочи мене, русалко,
    Неначе легіт-вітровій.
    Я знову закохаюсь палко,
    Ти чаром ніжним оповий.

    О ці свята, свята зелені,
    Порину в них я залюбки!
    Даруй же пестощі шалені –
    Духмяне ложе з осоки!

    Я закричу, аж занімію,
    В тобі втоплюсь, як у вині…
    Невже я знову пестив мрію
    В оцім солодкім диво-сні?!

    4.06.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (2)


  35. Ігор Шоха - [ 2017.05.27 22:16 ]
    Повернення Улісса
    Усі на цьому світі одіссеї,
    ну, себто – ми, одні чоловіки.
    Не можемо лише без однієї,
    а з усіма, буває, залюбки.

    Але його чекає Пенелопа.
    І мій герой подався із війни
    по морю-океану автостопом
    до першої єдиної жони.

    Далеко однолюбу до Ітаки.
    А по дорозі – диво-острови,
    а на одному жіночок, як маку,
    і не одна солодша од халви.

    А він один як мати народила.
    І каже повелителька йому:
    « Коли наяда кожна буде мила,
    тоді й поїдеш далі – напряму».

    І що робити неборака має?
    Це ж поратися – нічку не одну!
    Тоді герой їй так відповідає:
    « А я з найпоганішої почну».

    Але й наяди – не дереворити.
    І кожна має «ґо́нори» свої,
    аби «уподоба́ли» не її.

    Посадовили грека у корито –
    свою найнекрасивішу любити
    жене Еол Улісса до сім'ї.

                                  2016


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (2)


  36. Ігор Шоха - [ 2017.05.09 21:32 ]
    Аку-аку
    ІНа землі відомі айни, баски…
    Є Борнео, Ява, Целебес...
    Невідомо, як на острів Пасхи
    завітали зайди із небес?
    Не було ще Тура Хейєрдала
    і не народився Магеллан,
    а великі роси із Ямала
    перетнули Тихий океан.
    І відразу почали ділити
    Паску ту на брата по куску.
    Це вони научені робити
    ще раніше, ніж аку-аку.
    Ну і звісно, що одні сусіди
    городили з іншими тини.
    Сказано, що велетні вони
    і тесали батирі боліди
    необ’ємної величини.
    І постали, як живі, фігури
    парканами кам'яних облич
    як ознака їхньої культури
    аж із глибини тисячоріч.
    А на Пасці, треба ще сказати,
    був тоді обітований рай.
    Самогон було із чого гнати.
    Ну а далі – ясно. Не питай,
    чом їх діти не ішли до школи,
    а під гасло – «мать тваю таку»
    вимирали, стоячи в кутку.
    Так з’явились перші частоколи.
    Ось які були, – аку-аку.

    ІІАле їх лишилось – одиниці
    од Ямалу по саме Дніпро:
    довгорукі, буйні, блідолиці
    і царі огрядні, і цариці,
    і великий виродок Пет Ро.
    Ще писали, що у мавзолеї
    виділи одну із еНеЛО.
    Невідомо, хто ходив до неї,
    та від пари дивної цієї
    появився вилупок – Ху Ло,
    у якого теж границь немає
    «од кінця до самих до окраїн»
    для нащадків дикої орди.
    …………………………………
    Он і місяць… А на ньому Каїн…
    П’яний Каїн! – «розтуди-сюди».

    ІІІА на Пасці ідоли-горили
    дивляться у небо із могили –
    їх цивілізації сліди.

                                  05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (8)


  37. Ігор Шоха - [ 2017.04.26 15:52 ]
    Видумана казка
    І
    На етюди
    Минають покаянні дні.
    Гріхів уже немає,
    та є Амур, що навесні
    на інші спокушає.

    Лукавий ангел у серцях
    ламає перепони
    і наяву, а не у снах
    підсовує скоромне.

    Перелопативши труди,
    ідемо на етюди...
    Праворуч – озеро, сади,
    наліво – пересуди.

    Життя малює аніме,
    якого не буває,
    і уявилося саме
    біля хатини скраю.

    Пейзаж – опалені кущі,
    палітра Маріули…
    Вона малює, як дощі
    оплакують минуле.

    І як не вірити у ці
    видіння випадкові,
    коли усмішка на лиці
    і очі загадкові?

    І як повірити у те,
    що за межею раю
    буває грішне і святе,
    яке не спокушає?

    І це тобі не фаберже,
    омріяне весною.
    Вона як писанка уже
    мальована тобою.

    І дивуватися не зле,
    коли ми не ліниві
    на несподіване, але
    не видумане диво.

    Нічого доля не дає,
    аби минало всує.
    У неї – кожному своє
    у пам'яті ночує.

    За ці омани нічиї,
    і за оказію її,
    і за дівочу вроду
    дарує доля не одній,
    але обіцяну не їй
    мою поему-оду.

    ІІ
    У келію
    І як воно зі сторони
    не смішно виглядає,
    а юну діву за тини
    ніщо не заховає.

    Одне, що лицаря нема
    або набив оскому,
    бо як би писанка сама
    котилася із дому?

    Язик відомий талалай.
    Куди би не кортіло,
    а от екскурсія у гай –
    це благодійне діло.

    Куди дорога не веде –
    у келію, до лісу,
    а не усидіти ніде
    Діані і Уліссу.

    А тут і пасіка, й рої,
    і аромати цвіту,
    і краєвиди нічиї,
    і є чим напоїти.

    Не розійтися на межі.
    Ачей і діду не чужі
    цяцянки молодої?

    У неї – скельця-візажі.
    У нього інші міражі.
    І тішаться обоє.

    ІІІ
    Її візажі його очима

    Ой не байдужі до любові
    веселі шукачі пригоди,
    які видумують умови
    і не цінують епізоди.

    І сивочолого Жуана
    не полишає ще надія,
    що оживе його кохана
    із юності єдина мрія.

    І ось – явилася весною
    шукати рясту проти ночі.
    Світили юною жагою
    її азійські карі очі.

    Вони сміялися, і гріли,
    і научали йти по лезу,
    і нагадали ночі білі
    і сині аромати безу.

    І ось воно! Не за горою –
    уже не перше, й не останнє,
    очарування тою грою,
    що не дає розчарування.

    І не біда, що одинокі.
    Але – розділені літами.
    Напій березового соку
    не додає п'янкої тями.

    Ачей забули Божу ласку
    незрячі душі? Цього разу
    нехай гуляє їхня казка
    поза тини і перелази.

    А небо супилось грозою
    і рикошетило громами...
    І одинокою сльозою
    луна упала за лісами.

    .......................................
    Надія чорними ночами
    живе минулою любов'ю.

    ІV
    Його міражі її очима
    Вона художниця сама
    і не одна у мами.
    У неї донжуанів – тьма.
    Малює їх ночами.

    У кожного свої діла.
    Не помічають жінку.
    І кожному вона дала
    уже свою оцінку.

    Сивобороді як завжди
    бажають в «Отченаші»
    собі насущної їди –
    березової каші.

    Кубіта – юна як весна,
    а він, тугий на вухо,
    не добачає, що вона
    живе за Божим Духом.

    Картина маслом – сивий Дон
    і Діва, що ні разу
    не переходила кордон
    такого перелазу.

    І усміхається йому
    тоненьке юне чудо.
    А він боїться, – обійму,
    що скажуть добрі люди?

    І буде снитися обом,
    які активні на підйом,
    були вони щасливі.

    Ой, не дається висота,
    коли неміряні літа
    вертають неможливе

                                  04.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (9)


  38. Ярослав Чорногуз - [ 2017.03.24 20:14 ]
    Суперник-вітер
    Тремтлива гілка, мов рука,
    Втирає слізоньки небесні.
    Чого ж заплакана така,
    Моя омріяная весно?!

    І брівки супить чарівні,
    Свою голівку відвертає.
    Затихли радісні пісні
    Пташині в затишному гаю…

    Лиш вітер хмароньку сумну
    Як сон, розвіює снагою.
    Й весні: «Йди, любко, пригорну,
    В обіймах дужих заспокою!»

    24.03.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Прокоментувати:


  39. Ярослав Чорногуз - [ 2017.03.22 00:19 ]
    Із днем ПОЕЗІЇ, о друзі
    Із днем ПОЕЗІЇ, о друзі!
    Ловіть натхнення на льоту,
    Я весняній вклоняюсь Музі
    У сонце, мряку і сльоту!

    Вона – пресвітлая цариця –
    Відточить кожному перо.
    І слова перлами іскриться
    З небес її величний трон.

    Поети всі – його окраса,
    Співають, наче солов`ї,
    Крилаті вершники Пегасів –
    Неначе гвардія її.

    І як же бачу, їх багато –
    Вродив талантами Парнас.
    В повітряному замку свято,
    Тож веселімось, прошу вас.

    Триває хай пора чудова,
    Як мить любовного злиття…
    Хмеліймо музикою слова,
    Як вищим виявом життя!

    21.03.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (19)


  40. Тата Рівна - [ 2017.01.18 00:02 ]
    чекаю
    чекаю читаю пишу
    нікуди не поспішаю
    не знаю нічого про завтра своє й наше
    боюсь за дітей малих комашок
    живу і ходжу так тихо
    що чує Бог
    сто доріг моїх заплуталися у каві
    на денці брудного чайного блюдечка
    полюю на левів
    ловлю їх на вудочки
    бамбуковими рушниками щовечора
    витираю стопи
    притираю спокій придушую душу
    подушкою
    прикриваю ковдрою
    живу як живуть на суші
    риби
    глитаю повітря й задихаюся
    хаос моїх сновидінь моїх подушок
    віршів тролейбусів у моєму внутрішньому депо
    примушує пересісти на крилатого блакитного автобуса
    одягнути гостроверхого капелюха та зірчасте пальто
    й літати попід хмарами
    возити маленьких нічних магічних школяриків
    до школи їхніх сновидінь

    я знаю що я видіння Всесвіту
    і Всесвіт лише одне із моїх видінь


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  41. Любов СЕРДУНИЧ - [ 2016.12.14 18:12 ]
    Я йшла в... нікуди

    Я ЙШЛА В... НІКУДИ
    Посеред зрілости, посеред решти,
    Де пік відчáю й луною: «Де ж ти?»,
    Де спомин-мрія остудить груди, –
    Тінь силуетом. Я йшла… В нікуди?

    Де передрання – арбітром дневі,
    Де невсипущий пульсує нервик,
    Посеред буднів й скраєчку свята –
    Я йшла у біль твій – й свого багато.

    Почуй! Озвися! Ти ж був! Ти ж – дишеш!
    Я не блаженна: люблю… Так вийшло…
    Я йшла… в нікуди… Й ще двоголоссям
    Луна озвалась: «Те все здалося… ось я… ось я…»…
    (© Любов СЕРДУНИЧ)


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  42. Олександра Кисельова - [ 2016.12.04 10:07 ]
    Вуаль в подарунок

    Цей  вітер   розхитує  гілля,
    Примхливо  вплітає   намисто.
    Розчулено   сніжить  довкілля,
    Мережить,  гаптує  сріблисто.

    Кружляють,  леліють   сніжинки,
    Квапливо  забілюють  простір.
    Немов  самотіють   стежинки,
    Очікують  сутінки  в  гості.

    Притрушує  жменями,  леле !
    Дерева - ошатні  красуні.
    Між  тим,  споночіло.  Хурделить,
    Дрімотно.  Що ж -  спати,   спатуні....

    04.12.2016


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  43. Ігор Шоха - [ 2016.10.20 15:04 ]
    Дереворити пам'яті
    Не дерев'яні ми. Дереворити
    ще нагадають украдену мить,
    як і донині, минулим укрита,
    казкою видимою оповита,
    візія осені милою снить.

    Місце ікони не пусто у свято.
    Пізно молитися їй, та зате
    наша надія і мрія крилата,
    не обіцяючи все і багато,
    ще подарує своє і просте:

    тішитись нею, сльозою умити,
    рідне і чуле душею зігріти
    і уявити її, як дитя.
    Поки на покуті буде кутя,
    Боже, не дай мені дерев'яніти
    у роковини усього життя.

    10.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (3)


  44. Ярослав Чорногуз - [ 2016.06.05 02:12 ]
    Явилося лице кохане
    Явилося лице кохане,
    Як відродилось із золи…
    Немов чотири океани
    Планету Землю залили.

    Залишилося трішки суші,
    Як острівці – материки…
    Кохання заливає душу,
    Небесно сяє на віки.

    І тіло все в любові кане…
    Лиш серце - клекотом сторіч -
    Все вивергається вулканно -
    Поезією день і ніч!!!

    4.06.7524 р. (2016)

    Київщина, Конча Озерна, Півострів Печалі.

    21 г. 40 хв.


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (13)


  45. Уляна Демченко - [ 2016.04.12 19:56 ]
    сон.
    Я дивний сон побачила вночі:
    Сидить прадід при вогнику свічі
    Весь білий-білий, наче молоко,
    Літа мечами посікли чоло.

    - Скажи мені,- я в очі заглядаю:-
    За що біда і горе в моїм краю?
    Чом України цвіт, надія і краса
    Сотня за сотнею ідуть у небеса?

    І мовив дід старий,як білий світ:
    «Смерть і біду в твій Дім приніс СОВІТ.
    …Дивись: світанок, роси, зелень трав.
    Пшениця золота, сріблиться став.

    Дав Бог родючу землю й чисту воду,
    Мужчинам – силу, жінкам-вроду…
    Та ложка дьогтю у солодкий мед -
    Зажерливий, брехливий, злий СОСЄД.

    Зловісним оком він дивився,
    А в тридцять другому помстився:
    ЛЮБОВ, НАДІЮ- знищив, розстріляв,
    А ВІРУ у Сибір заслав.

    Хоч герб його - це Серп і Молот,
    Для України-Смерть і Голод!
    Безбожний люд йде у хатини
    Все відбирає до зернини…


    Напившись крові вволю,досита,
    Смерть п’яна в дикім танці живота,
    Реве, регоче, скаче і кружляє,
    А ГОЛОД першу скрипку грає.

    Земля тремтить в німому страсі.
    Вітри вовками виють в стрісі,
    Двері розхристані стогнуть від болю,
    Вікна осліпли запечені кров’ю.

    …Глечик в печі … вода закипає…
    Пальчик - промінчик ледь виглядає –
    Він то пірне, то знов визирає
    Пальчик Василька живих звеселяє.

    Мати ,мов тінь,- до вікна, - до дверей,
    Зирк божевільний страшить дітей,
    Зібгана хустка, руса коса
    Ковтуном сивим на плечі звиса….

    …………………………………………………..
    ………………………………………………….. .
    ЧОРНЕ ЗНАМЕНО – сигнал у селі
    Пусто. Немає живої душі.

    Мчать із Росії п’яні «брати»,
    Їдуть селитися в мертві хати,
    В ящик «багатство» своє спакували:
    Про їх майбутнє Сталін подбали.

    Новий господар, п’яний вже зранку,
    Вдяг, як належне, чужу вишиванку.
    Мови вкраїнської вже не чувати,
    Замість молитви мат прийшов в хати.

    Знявши ікону святу з покуття,
    Кинув глумливо у купу сміття.
    Ликів святих не видать з рушників -
    Хитрі усмішки з портретів вождів.

    Глиняний горщик, що варив борщі,
    Мусить терпіти чужинськії щі.
    Вже не Катрусю колиска гойдає,
    Зайда малий в снах солодких літає.

    Бісове плем’я в землю вростало,
    Жерло, пило, гнило, споживало!!!
    Хлібом єдиним жило, не душею,
    Зверхньо несло старшинства ідею.

    СОВЄТ українцем так і не став,
    Хоче в наш храм насадить свій устав
    Просить підмоги в самого Сатани:
    «Нас обіжают!.....Спаси нас! Спаси!»

    « Буки» , «Торнадо» прийшли рятувати:
    Смерть зачастила у мирні хати!
    ------------------------------------
    ------------------------------------


    Вітер здійметься, грядуть ПЕРЕМІНИ,
    Фальш він змете із лиця України.
    Прийде Мойсей, крові вашої буде,
    Він для народу щастя здобуде,

    А на підмогу зберуться усі:
    Жінки і діти, дорослі й малі.
    Дужий козацький дух з домовини
    Встане,воскресне на захист Вкраїни!

    Нечисть вся згине, як вранці роса,-
    Сонце очистить землю й небеса!
    Прапор буде, як колись, жовто-синім.
    Мир запанує в усій Україні!»

    -------------------------------------
    ---------------------------------------
    «А завзяття, праця щира ще свого докаже,
    Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
    За Карпати відіб’ється, згомонить степами,
    України слава стане поміж народами.»








    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1)


  46. Ермі Сош - [ 2016.03.06 23:19 ]
    Без істини суть
    Прокинувсь шепіт сновидінь,
    Повів мене з собою.
    Хотів, щоб я віддала світ
    Й була його рабою.

    Та десь мій голос зазвучав
    В криниці сподівання,
    І я почула власний спів,
    Що мовив про бажання...

    "Немає в тебе мрій, дитя,
    Немає див чекання.
    Лиш волю й намір маєш ти
    І дзеркало признання"

    Так я відкрила очі в сні,
    А потім і від нього.
    Я знаю, щось живе в мені -
    Моя частинка Бога.

    І навіть якщо навкруги
    Так смачно кличуть спати,
    Настане час віддати борг
    За ці солодкі ґрати.

    І спільний шепіт сновидінь
    Найкраще обіцяє,
    Ілюзію усім дає
    І бірку прикріпляє.

    І ти вже маєш, куди йти
    І які ролі грати.
    Єдине, що ти віддаєш,
    Можливість вибирати.

    І тут уже нема питань,
    Немає сліз "Чи варто?"
    Ти прокидаєшся і йдеш
    В свій рай або за парту.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  47. Ігор Шоха - [ 2016.01.30 12:19 ]
    За третім коловоротом*
    У генетичній пам'яті болить
    усе, що мало бути – і немає.
    Але надія інша оживає,
    як дежавю, що наближає мить
    повернення утраченого раю.
    І я перелітаю за межу
    далекої ілюзії-картини,
    мов доганяю череду чужу
    і не радію тому вояжу
    у полі заблукалої дитини.
    Уже і ніч, і зорі, і вогні.
    На кожнім перехресті три дороги.
    І по якій вертатися мені,
    куди тягти худобину за роги?
    І смикаю налигач рятівний,
    аби із усіма до всіх кричати, –
    о, люди, люди, годі вже блукати!
    І ера ця…
                            І вік уже новий.
    Або не чують,
                            або я німий.
    Іде минуле…
                            …до моєї хати.

                            2015


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (6)


  48. Ігор Шоха - [ 2016.01.25 18:24 ]
    Візії чорної археології
    Мені і досі спати не дає
    містерія загадок та історій
    що, як океанаріум, снує
    ілюзії моїх археологій.
                   Мені здавалось у дитячих снах,
                   що я умію видимо літати
                   у лісі, у ярузі, у полях,
                   де віє тільки вітер пелехатий.
    Я бігав подивитися туди,
    де все було знайоме і відоме
    ще на печі. Зачерпував води
    холодної і біг мерщій додому.
                   І бачив по дорозі ті кущі,
                   і ті яри, і ті дуби кремезні,
                   які мені наснились уночі,
                   коли чесали кучері березі.
    Запитував: «куди – отам, де став,
    завіялося селище рибаче?»
    Я й не гадав, що уві сні літав
    у ті часи, яких ніхто не бачив.
                   Окремою сторінкою жили
                   чудні герої вуйкової скрині:
                   Декамерон і золоті осли,
                   і Апулей, ідальго і Добриня.
    І візії у інше житіє, –
    як можна не уміти малювати,
    коли у тебе очі й руки є,
    і аркуші не м'ятого формату?
                   Я малював окраїни здаля,
                   де почивали задунайські греки,
                   і дивував дідуся Коваля,
                   які у них були високі глеки.
    Були печери в Замковій горі,
    а може і фантазії дитячі.
    Та вірили мені Золотарі,
    які шукали інше залізяччя.
                   А я не вірив, а чудово знав,
                   де є усе, що можна закопати.
                   Але на ранок там, де я копав –
                   ні ями, ані сліду, ні лопати.
    А через рік навідали село
    сусіди, що кочують і донині.
    І як же мені весело було,
    коли катали у новій машині.
                   І я радію за свої скарби
                   у аріях відомого вокалу.
                   Хто б чув її вокабули, якби
                   щось і моїй родині перепало?
    Але на що́ мені ота мана?
    Мене програмувала інша сила
    іще раніше – ще коли вона
    мене купала й на руках носила.
                   А я співав їй арії свої
                   і викликав до лісу соловейком.
                   Усе було моє, а не її,
                   але тоді, коли я був маленьким.
    ……………………………………
    Тепер немає ні золотарів,
    ні козаків, ані басаврюків
    Малої і Великої могили.
                   Усе великороси перерили.
                   І знаю я – у глибині віків
                   іржавіють ще Каїнові вила.

    2006, 2016


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (2)


  49. Ігор Шоха - [ 2016.01.05 13:22 ]
    Витівки кебети
    Мене і кебету мою
    Арей випробовує й досі.
    Тому я іще у строю
    і маю надію на осінь.
                   Роки Аріадна снує,
                   буває, дарує удачу.
                   Тому я у неї ще є –
                   лінивий, але не ледачий.
    Осуджую морений рід
    понурий, тому й нещасливий.
    Зате у онуки я дід
    суворий, але справедливий.
                   Долати тяжіння земне
                   мені небеса помагають,
                   тому і колеги мене
                   шанують і не помічають.
    Іду по землі у росі,
    як вічний і воїн, і ратай.
    Тому і живу, як усі –
    не бідний, але не багатий.
                   Ціную хороше за те,
                   що жити мені помагає.
                   А от на нікчем'я пусте
                   енергії не витрачаю.
    Умію давати урок
    любові, і ласки, і сили.
    Тому у дітей і жінок
    я любий, а іноді – милий.
                   Мені не віщує біди
                   і помах рукою прощальний,
                   тому я буваю завжди
                   веселий, коли не печальний.
    Але і на заході днів
    дарує життя каруселі.
    Тому у юдолі років
    сумую, якщо невеселий.
                   Я міряю ночі і дні
                   часами, літами, віками,
                   коли навертаю до тями...
    Тому у години нічні
    навіює Мойра мені,
    що я не мудрію роками.
    01.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (6)


  50. Юрій Лазірко - [ 2015.11.15 21:37 ]
    часовiсть
    є
    й немає
    пісень солов’їних
    у гаї
    хвилини
    руїни стрімкої
    життя
    що спливає рікою

    суму зграя
    думки журавлино збирає
    у сонну артерію
    рине
    не кине
    тебе на коліна

    я триваю
    у видиху
    тканим кохаю
    у серці
    закутому в болі
    у слові
    що крає
    і коле

    і згораю
    забутим
    непізнаним раєм
    торкнися
    благання живого
    візьми тепле серце
    в дорогу

    може вкраєш
    мене неземного
    згадаєш
    у відчаю
    диких поривах
    в промінні
    що ллється
    по зливі

    і хто знає
    де світла душа
    виринає
    там певно
    веселки коріння
    впивається
    в небо весіннє

    не минаю
    щомиті цвіту
    облітаю
    я час твій
    невпинний
    і впертий
    що ситий тобою
    до смерті

    27 Вересня, 2015


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6   ...   10