Лиш уяви цей світ без бруду.
Без злого Я лише для себе.
З добром, прощенням та без блуду.
Ти уяви, що він - для тебе, та без тебе...

Жени весь морок із душі:
Прокльони, жадібність, гординю...
Бо ти - не ти, а тінь межі
Де можна щось змінити нині.

Забудь про тіло, про бажання.
Лиш придивися - ми мурахи,
Які вигадують завдання
Розгадуючи дивні знаки.

Та тіло - кокон для душі.
Лише частинка всього шляху.
Ким ми залишимось тоді,
Коли згниємо до початку.

Які ми судді? Що ми знаєм?

І скільки важить славослів’я?

Багато—при житті людському,

Нічого—за порогом смерті.

Як добре, що шумлива піна

Екстазу людського вмирає

В підніжжі Божого закону—

Давно би Сталін був у раї...

Як ми чекали! Сонечко, з`явись!
Години ці у цілковитій темряві,
неначе вічній, злій-презлій, для віч,
для ніжних-ніжних, можуть буть смертельними.

Неначе снігом червень замело.
Ми у пітьмі і холоді поплачемо...
І врешті-решт засяяло воно,
і насолоджуємося побаченням...

Та затягнувся Сонечка візит.
Напружено понурі очі мружимо.
Але не стулимо до рисочок: висить
над нами Хмара, біла. Як морозиво...

11-19.06.2015

Світлої пам'яті Присяжнюка Руслана,
бійця 90 батальйону

Пробач, мій брате, серця половина,
Моя душа мов схована під лід.
Та є чиясь чужа в тому провина,
Що ти загинув у розквітті літ.

Ти відлетів, немов листок зелений,
Із дерева, що тільки підросло.
Ти зажди будеш молодим для мене
І для батьків, в могилі за селом.

Матуся наша раптом постаріла,
А в батька чуб, як снігом замело.
Твоя кохана, мов голубка біла,
Синочка горне під своє крило.

Тепер за двох для мами і для тата,
І для твого синочка, - я один.
За двох любити, гріти, обнімати,
Щоби сирітство не відчув твій син.

Пробач, мій брате, за твою недолю,
Що не підставив серце, не вберіг.
Це вороги, що у грошей в неволі,
Війну впустили підло на поріг.

І я клянусь - за тебе їм віддячу,
І за вдову й за сина сироту.
Залишу ворогам свої невдачі,
А батьківщина буде у цвіту...

Пробач, мій брате, серця половина,
Моя душа мов схована під лід.
Вже знаю я, чия в тому провина,
Що ти загинув у розквітті літ.
09.06.16

Народе мій, ти вже побачив, як
Гуртуються тут нехристи, злочинці.
З людей зробили вже німих воляк,
Вбивають геноцидом українців.

Чого ми досягли в часи свобод –
Знівелювали, кинули, зганьбили.
І заростає бур'яном город,
На цвинтарях все множаться могили.

Бо на гібридній і страшній війні
Під кулі підставляють патріотів,
Майбутнє наше палять у вогні.
Родини вбитих у німій скорботі.

Панує у державі страх і смерть,
Наруга зла вбиває українців.
Заповнені бідою долі вщерть,
Голодомор повторюють злочинці.

Палаци збудували до небес,
Украдене сховали у офшори.
Чужинська влада загриза, мов пес,
Бо нелюди панують і потвори.

Минеться все... Історія сама
Запише цю війну в свої аннали.
Настане осінь, упаде пітьма,
Щоб перемогу ми відсвяткували.

Щоб цілий світ побачив і відчув,
Як ми боролись всі, не поодинці.
Щоб історичний і величний зсув
Зробили ми, братове, українці.
06.05.16

Душа вітрами потолочена,
Обпалена слізьми пожеж.
Заржавлених ножів, неточених,
У козаків тепер без меж.
На Хортиці і за порогами
Чекають силу молоду,
Щоб за далекими дорогами
Закінчити війну-біду.
Ми зберемося Україною,
Нагостримо свої ножі,
Бо мріють бачити руїною
Державу зрадницькі мужі.
Для них тут грішми скрізь намазано,
Злетілись бджолами на мед.
Всіх заярмила горем, газами,
Ця влада знині й наперед.
Всі патріоти вже за гратами,
І тисячі кричать з могил.
Народ залякано під хатами
Мовчить, та вже немає сил…
А літо он травою вруниться
І золотіє у житах.
Під осінь зберемось на вулицях
Майданом станемо в світах!
15.04.16

Осанна Волі і Надії!
Ганьба єфрейтору юрми.
Єднає безнадійна мрія,
що є у небесах Месія
і є ще люди між людьми.

І Віра є, що не за ґрати,
не по іронії судьби
її рятує Божа Мати.
І нині нічого гадати, –
а що якби? А що – якби,

якби вона голодувала
до нелогічного кінця?
Але вона живою стала…
…на п’єдесталі із металу,
достойна слави і вінця.

І хай живе жива Надія.
Якщо така одна за двох,
то на очах у багатьох
побачить навіть і Росія,
що зійде жінкою Месія,
бо з нею істина і Бог.


25.2016

Шнурами змій розстрільні списки
повзуть мовчазно в звивах літ.
В кривавих вискалився бризках
нових часів Старий Завіт,
де племена, у порох стерті
в підніжжі буйних восхвалінь,
тілами битими простерті,
з синцем розверзлих піднебінь,
усе течуть, зламавши руки,
під непочутий схлип «чому?»,
усе тужавіють з розпуки
і глухо валяться в пітьму.

І розколихується морем
мурашник жирної землі—
первісним морем неозорим,
що топить власні кораблі,
жбурляє вниз, приймає злочин,
стягає сонце у імлу,
в тужне виття жертвоприношень
завжди голодному—кому?

Боки Сатурнові глибокі—
маля звивається в руці,
засіли «трійки», скляноокі
і незворушні, як жерці.
Самі собою «Ave Caesar!”
кричать розтріскані вуста,
і вже душа твоя належить
кошлатій ночі до Христа...

Були жнива. З людей копиці
захланно ставили у ряд,
під ухкання нічної птиці
справляли первісний обряд.
І без’язикі ці дерева
ковтають тихо, як в диму
питання, виштовхнуті з чрева—
за що убито їх? чому?

2015

В усі часи було новеньке «плаття» --
Одне, чи два, із ситцю в квіточках.
Тепер на них із «секонд хенду» шмаття,
Турецькі капці на старих ногах.

«На вихід» є китайські чорні «брюки»,
Що в темряві іскрять, як світлячки.
Із нашого, лиш мозолясті руки
Та ще радянські, білі хусточки.

Такі от, за кордонами, як пані!
Поставлять зуби білі з порцеляни,
Мандрують світом. Ну, а ці що знають?
Зберуться, під наливку поспівають…

В селі ні фельдшера, ані аптеки,
А до району – важко і далеко!
Так доживають сиві бідаки.
«На смерть» собі збирають копійки.

Городи і садки позаростали…
Зате вирують митниці, вокзали.
То витікають, наче кров із рани,
Твої, країно, юні громадяни!

2016

Імперія катів
                           лінчує все,
що у собі
                   загрозу їй несе.
І оперує
                тупо
                           безголов'я.
Росія
              закалялась
                                 у бою
і за усе,
                до чого охолов я,
я їй –
        у очі «унтера» –
                                    плюю.

Великодушні навіть дикуни.
У зоні
              і законні
                               пацани
не посягають
                  мучити невинну.
А нице уособлення
                            страни –
опудало
                гібридної
                                   війни
мою Надію
               убиває
                                 в спину.

І повезуть її
                            на Бірюсу
дивитися
                  тайожную красу,
поститися
                і допивати чашу.
Ой, рано
                  вечоріє на Обі,
щоб уявити
                   кожного
                                     собі
паяца-гуманоїда
                          на Раші.

Ой не один,
                  я думаю,
                                  ще є,
хто поділяє
                           бачення моє,
які передові
                        народні маси
у Чуді,
                у Рязані,
                              у Кремлі,
та й на усій
                     зашореній землі,
що виродила
                    Вову-фантомаса.

І розумію це
                            не лише я,
що наша
             дипломатія –
                                 своя
у рашіє-рошенового клану.
Кому охота
                      мати на коні
таку живучу
                    у своїй війні,
даровану
            історією
                             Жанну?

Я п’ю за Русь
                за нашу
                              ще живу,
її велику славу
                              вікову,
а у моїй молитві
                            за Надію,
за каторжан
                 у тюрмах і тайзі
і за красу
                     на річці Бірюсі
я проклинаю
                     місію
                                   Росії.

04.2016

Усе ще хочуть нас нагодувати
із панської злодійської руки.
А може досить, окаянний брате?
Наїлися «добра» за три віки.

І напоїли, і сікли на пласі,
і у бою – у спину різаком,
і в казематі… Пухли у ГУЛАзі,
та гидували вашим язиком.

Отямитися не могли раніше
і відали, що це життя одне,
але уже не може бути інше,
аж поки агітація мине.

А ми і досі закликами ситі.
«Немає революції кінця?»
Ідемо молоді несамовиті
у ролі віковічного бійця.

Але не виживаємо святими.
І не рятує армія юрми,
в якій жили братами побратими
великої союзної тюрми.

І нині намагається держава
орієнтири правити мої.
І маємо – завоювати право
устояти на захисті її.

Та дякуючи бойовій науці,
є висота, і є мета свята,
і є знання, що довіряти дуці –
це наша ахіллесова п’ята.

Нехай твердині будуть непорушні,
і хай на небі не воюють душі,
і не у пеклі буде наш парад.

Нехай не буде реву канонад,
а батареї й бойові «катюші»
накриє Божий і вселенський «град».

2016

Як я літаю, Боже, як літаю,
За спиною тріпочуть крила сильні,
Немає меж і ген до небокраю
Несуть мене мої думки пташині.

Нап’юсь життя, скупаюся у щасті,
Схмелію від кохання в надвечір’я…
Зненацька бачу на своїх зап’ястях
Якісь вузли, замотані в ганчір’я.

Зненацька чую біль в суглобах дикий,
Здіймаю очі і краєчком зору
Ловлю оскал зникаюче-безликий,
Мотуззя бачу, що веде угору.

Дивлюся відсторонено, як крила -
Мої злітають знов до небокраю,
Як сіпає мотузка за вітрило,
І як когось від сміху хилитає.

На дибі я… а так раділа світу,
А так назустріч радісно всміхалась,
Гадала, що знайду свою орбіту.
Оце вона?.. Нарешті спам’яталась…

На дибі я… ти дивишся уважно,
Дбайливо, і викручуєш суглоби
Лише тоді, як послухом зневажу,
Коли звільнитися роблю я спроби.

Що?.. Поламала гру? Схопила руку?
Як добре гралося сліпим наївом.
На дибі вивертав, здіймав на муки,
Ще й дивним насолоджувався співом.

Так більш не буде. Будеш чути крики,
Нехай естет в тобі закриє вуха,
Можливо ти і режисер великий.
То на, дивись. І на тобі, послухай.

Уже не мучить, – бути чи не бути,
але щемить душа за сущий світ,
за тим, що є, і за усім забутим,
і тим, що йде за чередою літ.

Природу націй не міняє лихо
і не рятує горе і біда.
І у Йордані, і на Рейні тихо,
але уже тече гірка вода.

Еліті захотілося до раю.
У Лазаря ще є імунітет,
але куди ховатися – немає.
Уже й у пеклі – суєта суєт.

Осліплені ідеями «гіганта»,
шукають долю шахтарі-мутанти
у чорній антрацитовій землі.
Але Європа акціями сита –
немає як, нема куди подіти
макаку і горилу у кремлі.

Іде війна за інтереси Раші.
А умирають волонтери наші.
І нащо це онуку і мені,
що явно починаються із Дону
апокаліпсиси армагедону
у затяжній і пагубній війні?

2016

***
Усе ще вояжує сатана.
І як штанина, «широка страна»
із Таврії до самого Китаю.
Але губа не дура. Хоче Каїн
дешевої Дніпрової води.
Та почекайте ще, раби орди –
уп’єтеся ропою із Дунаю.

***
Є у Росії патріоти.
У Думі ще існує думка.
У гуморі… Яка це мука,
копіювати гея-бота!
Які актори-ідіоти
у ролі міні-недоумка!

***
Що є – то є, а що нема,
те у Московію не піде.
То нащо отака сусіда,
що об’їдається сама,
а далі ще й на шиї їде?

***
Озвіріли барбароси.
Де та Сирія, ІГІЛ?
А на носі – малороси.
Тиражує плем'я босе
на всю голову дебіл.

***
Не буває лихої години,
як у Раші біда і війна
під іконою Матері й Сина...
І немає такої скотини,
щоб у пашу не лізла вона.

***
Війна війною, але миру – мир
іде непереможною ходою.
Тисячоліття плине за водою*.
І як не ворохобиться вампір,
а наостанок захлинеться кров'ю.



               2016

Велике переселення гряде.
Та вічно спотикаються народи.
І є питання нібито просте, –
куди цивілізація іде,
як на її шляху гниє колода?

Ця «притча во языцех» дістає
усе живе історії нової.
І запитання інше постає, –
кого ще епідемія уб’є
цієї істерії параної?

Нові батиї обирають шлях
минулої історії своєї.
То Богу свічка на усіх устах,
то кочерга у бісових руках,
то оргія пекельної ідеї.

Яка огидна місія твоя,
на вимирання обраний народе,
заручник у тирана-глитая,
якому люди нарекли ім'я
душителя любові і свободи.

Яка порода нації – пуста!
Які вожді! І темні, і нікчемні,
несамовиті, грозні, кровожерні...
Яка еліта! І яка мета...
…опричнина, катівня і орда –
воістину імперія тюремна.

ЗМІєголові вилупки її
не володіють істиною часу,
не чує правди агресивна раса.
Її бойовики ведуть бої,
і піють їй рулади солов'ї-
розбійники азійської зарази.

Немає діалогу візаві.
Але за Крути і її звича́ї
топити нашу землю у крові
історія дає по голові.
Нема ума, та хай не забуває:
хто сіє вітер – бурю пожинає.

01.2016

І на Маланки буде алілуя.
У нації – на Бога опертя.
Ніхто ніде уже не голодує.
Сьогодні буде щедрою кутя.

І забуває нація Надію.
Не хоче влада мати ворогів.
І Україна дякує Росії,
що економить їжу у братів.

Надія є! Тому що Віру має,
нагадує, – я думаю про вас.
А у Росії ув'язнили час
і аутодафе її триває
за осоружний бойовий Донбас.

Яка лукава і хороша міна
у грі сьогодні і у грі колись!
Перегортай історію. Учись.
Убивця Наді думає наївно, –
коли голодувала Україна,
хіба Сосо ікрою удавивсь?

13.01.2016

Ой не тому, що ми пілоти,
руйнує рать родную Русь.
Але розборкою польотів
прийдеться ще – колись… комусь…

Коли анексія – не мито,
на часі є воєнний стан.
Расєя хоче закусити.
У лугандонії – корито,
а у Криму – Афганістан.

Не діє, – слава Курултаю!
Гібридний молох сарани
із-за границі виповзає
змією іга і війни.

Немає миру без нагана.*
Велить устав іти у бій,
але у розпалі подій
умили руки отамани,
на абордаж ідуть погани
і не стріляє вартовий.

Коли мурло ішло у хату,
не запитали, – хто іде!?
Не попередили, – стояти!
А не уміє – зупиняти,
бо не зупиниться ніде.

І за окраїнами краю,
де буйна наволоч пішла,
червоне пір'я у орла
на всі боки летіти має.

То на війні – як на війні.
А тут іде орда несита
усе украдене ділити...
І «иже с ними», а чи ні
огидні покручі на дні,
а воля вимагає, – бити!

2015

Я правда, й мене купують,
Я кривда, й мене продають,
Я совість, мене катують,
А я не вода, але всі мене п’ють.

Попереду хтось крокує,
Не думай, а слідом іди,
Він кожного з нас почує
І позатуляє роти.

Чого ж тебе, правдо, купують?
А кривду чому продають?
За що тебе, совість, катують,
За що твого брата б’ють?

Хто змушує правду ховати?
Сліпого й німого вдавати?
Усе вибачати й терпіти, терпіти,
Коли ж ти збираєшся жити?

(присп.)

Розлютись і піднімайся,
Розлютись і не мовчи,
Не вагайся, наближайся до мети.
Годі марити даремно,
Борони країну ревно!
Покажіть, якого роду ви, брати!


Київ, червень 2012

Академию наук
заморозил Яценюк:

миллиарды проглотив,
чудом он остался жив,

из бюджетного котла
выгреб все остатки благ,

чтоб с протянутой рукой
уходили на покой

кандидаты, доктора,
чтобы вместо них дыра

в подсознании страны
не страдала от войны.

Но без хлеба и тепла
Академия жила,

от напасти «грызунов»
сеть плела из мудрых слов,

чтобы хоть когда-нибудь,
инноваций выбрав путь,

Украина зажила,
удивляя мир сполна.

Просвещенная земля
дарит гениев не зря:

олигархов хоровод
Яценюк-громоотвод
не спасет.

26.11.2015

Забираю у серце сльозу,
Що упала з дитячого личка.
Воно в лютому чуло грозу,
Семирічне дитя невеличке.

Забираю у серце печаль
І візьму краплю горя на себе.
Материнські серця не мовчать,
Їхній стукіт відлунює в небо.

Доторкаюсь до серця слізьми
Матерів, що молились до неба.
Щоби крові не бачили ми,
Що молились за нас, не за себе.

Забираю у серце журбу,
Щоби біль матерів розділити.
А червона вода по Дніпру –
Кров людей на майдані пролито!

Лиш не вийму із серця свинець,
Бо мій друг і мій брат вже на небі…
Заслонив він від кулі мене,
Він ніколи не думав за себе.

Зціпити зуби, серце скріпити..
Йду крізь вогонь- ні, біжу, ні, лечу я...
Ось-ціль завітна, переступити б
лаву розпечену, прірву страшну...

Хтось каже-кинь все, хтось посміється...
Хтось: "не права, перемога - за нами..."
А я за правду, правда-не гнеться...
Правда - що воля - не робить рабами...
2015

Кортить погратися у жмурки.
І як на разі, є із ким.
Чи то зі смертю – для науки,
чи із Донбасом бойовим.

Орда у розпалі байраму
у ризи одягає Крим.
Кирило сурами Корану
охрещує четвертий Рим.

У летаргії літургії
куняє православний світ.
І переписує Росія
комуністичний заповіт.

У яників ще тліють німби.
У коаліції – дует.
Рецепти ядерної бімби
готує екзо-комітет.

І очманілі малороси
стають у чергу до яси.
У влади – вибори на носі
і продають себе Носи.

На мир «Свободу» проміняли
і «Батьківщину» оплювали.

Та знають сучії сини:
немає миру у народу.

З лукавим будь-яка угода
веде дорогами війни.

09.2015

В Парижі у пізню годину
Десь років зо двісті назад
Шарлотта убила тварину
На ймення Кривавий Марат
Який наробив пребагато
Терору, нена́висті, зла:
За покликом то́го Марата
Усяка мерзо́та ішла
І широко лився довкола
Невинної крові потік,
Щоправда, Шарлотту ніколи
Не вдарив терору батіг.
Могло лихоліття усе це
Далеким здаватися їй
Та ма́ла великеє серце:
Найбільше у Франції всій.
У ньому тирана провини
Урвали терпіння струну
І в тиху вечірню годину
Вона розпочала війну.
У юного віку зеніті
Загинула дівчина ця
Та стало світліше на світі:
Піднялися інші серця.
І в того піднесення пору
Диктату закінчився строк:
Настала пора Термідору
Та часу ново́го виток.
Відтоді по хвилі, помалу
Роки́ у майбутнє пливли
Де часом Капла́н виникала
І Штауфенберги були:
Та щось у житті помінялось,
Чи мали наснагу не ту,
Бо їм усякчас не вдавалось
Здійснити Шарлотти мету…
А зараз – до рідної хати
Щоб звірства чинити отут
За кличем нового Марата
Нові терористи ідуть.
І люди по цілій Росії
Сьогодні, неначе колись,
З тирана зробивши месію
У хорі бридкому злили́сь.
В їх душах, де гидко і темно
Нуртує ворожості шал:
Їм Пушкін напевно даремно
Писав про Шарлотти кинджал.
У меншості плаче Навальний,
Мовчить у могилі Нємцов,
А решті – здається нормальним
Злочинство і трупи, і кров.
Тож править кремлівська сволота,
Зростає «народів тюрма»…
Де ходить російська Шарлотта?
Шарлотт у Росії нема.

© Леонід Вархоляк, 2015 р.

Я не хочу туди
Де озлоблений люд
Із чужої біди
Знавісніло регоче,
Де квітують сади
Та плодів не дають,
А у владі кати,
Що вбивати охочі.

Я не хочу у світ
Божевільних ідей
Де серця наче лід
Зненавúділи брата,
Де брехня наче мід
На устах у людей,
Де чекати не слід
Каяття супостата.

Я не хочу до вас
Хоч поріднені ми:
Родичатись не час
Як нещастя довкола.
Пролягли поміж нас
Хуртовини зими,
Їх вогня́ний пегас
Не розтопить ніколи.

Не розтопить повік
Бо не хочете знать
Ні історії віх,
Ні реалії часу.
Пропаганди потік
Буде вас напувать
І плодити калік
Отупілої маси.

Чи буде вороття?
Чи приїду ізнов?
Доки маю життя
Зарікатись не смію.
Тільки б мати знаття
Що припиниться кров
І піде в небуття
Озвіріла Росія.

А допоки, на жаль,
Розвелися мости
І у серці печаль
Як роз’ятрена рана:
Золота пектораль
Не з’єднає світи
Доки правди кришталь
Розбивають обмани.

© Леонід Вархоляк, 2014 р.

Сходить багряне небо,
В наших очах - заграви!
Буде сьогодні жарко!
Слава героям! Слава!

Що нам життя віддати?
Що нам іти на кулі?
Ми переможем славно!
Кліо про нас почує!

Хлопці,
вперед!
До бою!
Знов "Ще не вмерла..." грає...
Воїни
не здаються!
Воїни
помирають!

Не йди за лозунгами тих
Хто має дар Хамелеона
Будь спільником людей простих
Із них не падає корона

Ми звикли бачити гнідих
Уповноважених нардепів
У брендах вишуканий пих
Спільнота обраних аскетів

Таланту їм не позичать
Оскароносні всі актори
Уміють обіцянки дать
А потім поховатись в нори

А ми ковтаємо у опт
Чи не сприймаєм ? Чи наївні ?
Пора сказати усім стоп
Бо в черзі вже до божевільні

Верхи кришують і деруть
Все списується траншом - боргом
Поборами все нижче гнуть
Придушений народ законом

Так і несем , так і везем
Вірніше тягнемо зажертих
Можливо правнукам знайдем
Політиків своїх , і чесних...
2015р.

Дивлюсь на покоління молоде,
якому усміхається майбутнє.
У це ще вірять люди де-не-де,
якщо новітня влада шалапутна
до урвища його не поведе.

Як мовиться, – дорогами планети
нікому не заказані путі.
Не імена, а руки золоті,
нехай і інженери, не поети
цінуються у бучі й суєті.

Але – війна. Онде – зальотні півні.
У Рашії годують упиря.
Еліта опускається до рівня
гадючої опричнини катівні,
вилизуючи батюшку-царя.

У Києві їх родичі хороші
готують списки: укрів – до ноги.
І де вони – державні вороги,
якщо не в ролі вірного слуги
у КаГеБе, але за наші гроші?

Хизуються собою східняки,
які вони нікому не потрібні,
які вони з хазарами подібні!
Які учителі за срібняки
у Харкові і у Ростові рідні!

Линяють патріоти-українці.
«Бандерівці цинічні»* – наодинці
із Бендерами армії базік.

Гуртуються куповані і «наші»,
а холуї наколотої Раші
освоюють воюючий язик.

                              05.2015

Як мені тебе почути
мого братика-кугута,
що гниє із голови?
Ой уміють ренегати
чорні душі продавати
за кадильницю Москви.

Не ганьба у дикім полі
пошукати злої долі,
як уміють вояки.
Ой біда, коли я мушу
завойовувати душу,
що збирає мідяки.

Гріє ваші капітали
у кишені папи Карли
куций ідол у вінці.
Ой пригріли і приспали
гади-змії і шакали,
бронзовіючі дільці.

Раша ратує за бійню,
репетирує катівню,
репетує, як на сказ.
Ой уміє одурити,
експортуючи бандита
воювати за Донбас.

Ієрархія мамони,
попираючи закони,
делегує холуїв.
Елементи кримінальні
стережуть у буцегарні
наших дочок і синів.

Ой злодії із печери,
окаянні ненажери,
одурманені усі.
Називаєтеся – браття
і як Юда до розп’яття
присмоктались до Русі.

Вас нуздає забіяка,
пес із мордою коняки
у містерії-кремлі.
У радянщині затерплі
залишайтеся у пеклі,
горлопани-москалі.

                              2015

Щось не святкується мені.
Не чую барабан,
а перемогу у війні
очолює пацан.

Хоча і буцає воно
і мекає, – ...е, ...бе,
А у ефірі все одно
попахує ДеБе.

Усі святкують у полях –
на ниві, у бою,
і зі сльозою на очах
за вотчину свою.

І мрії кожного несуть
у інше майбуття,
де по Хрещатику ідуть
захисники життя.

Але немає партизан.
А є таки воєнний стан,
і не до перемог,
аж поки Юду на аркан
візьме якийсь калмицький хан.
І хай поможе Бог.

                              09.05.2015

Не знаю, що із цим робити.
А мариться одне і те ж –
як накопичується мито,
якщо за ніч не об’явити,
якою мрією живеш.

Якими думами і снами
життя наповнює єство.
І як живемо із боргами,
і як не віриться, що нами
ще не гидує божество.

І як миритися, що темні
і злі сусіди іноземні
ідуть війною на народ?
І як усе це описати,
коли чекає біля хати
іще не копаний город?

Живу молитвою до неба.
Мені нічого і не треба,
аби закінчилась війна,
аби про неї не писати,
як то чекає на солдата
дитя і матінка сумна.

І почуваюсь перед нею
за оборонну епопею
усе ще винним без вини.

І уявити як – о, Боже:
її
               ніщо                              не переможе,
цієї мирної війни.

                              05.2015

Забуті історії - слави слова
В народі живуть , у суспільстві нема
Так звикли вже жити або існувать
Із верху поплещуть , низам розгрібать

Вже ситі настільки темніє в очах
Весь соціум в шоці , суцільний колапс
Усе на папері , для обраних зиск
Тому хто на фронті зашкалює тиск

Терпіння не вічне , терпіння вода
Занадто солона , занадто мутна
Кому пропонують той в судоргах вже
Нема того русла - брехнею бридке

Злиденні у масках ідуть на війну
Стріляють їх нищать , не мають страху
Законного , божого , їм ідол рогань
Защо продалися ? Вже сушать тарань...

Такі сьогодення кати паничі
Над ними у ярус царьки палачі
Собаки , магнати , вовки , стукачі
Звели до потопу пропиті в вині...
2015р.

Який широкий спектр промов -
Гарячих , і відвертих
Яка нечувана любов -
У лозунгах упертих

Наскільки витончений смак -
Вальяжний тон подачі
Що хочеться сказати так -
Віддати руль посади

Вже двадцять років балаган
Ментальність економік
Міняють лідерів братки -
Висвистують в динамік

Загнали власний марафон -
В захмарну естафету
Керує штату кредитор -
На все зробив засаду

Чужим умом в чужий обшор -
Прокляття над народом
Ще не народжений , а вже -
Ти раб жидо - масонам

Та віра у серцях жива
Від прадіда законом
Хто вірний благості Христа -
Тих не зламать і коштом...
2014р.

Молимось, благаємо у Бога
іншої – своєї перемоги.
Дайте сили, віщі небеса,
подолати сателіта Раші.
Хай ізгинуть вороженьки наші,
як на сонці вранішня роса.
               Бог війни неначе і не чує,
               поки душі ляжуть одесную,
               поки стійло жуйку ще жує,
               і лукавий спати не дає,
               і як Берко, душами гендлює,
               ворон кряче, а юрба воює,
               трощачи оглоблею своє.
У паралізованого сходу
усихає клепка. У народу
закипіла кров. Лиха біда.
Отупіле не питає броду.
На рублі міняючи свободу,
волю заарканює орда.
               Та колись, нарешті, має бути,
               відійдуть воєнні атрибути,
               врунами укриється рілля,
               може мінне поле оніміє
               і з полону вирватись зуміє
               леготом наповнена земля.
Журавлі із вирію вертають.
Наречені лебедів чекають
з ранньої до пізньої зорі.
               Зморені воєнною весною,
               сповнені надією живою,
               дивляться у небо матері.
                              04.2015

Так, як задавна розп'яли Христа,
донині розпинають Україну
іуди та пилати неспроста,
бо правда очі коле безупину

про те, що москалі нам - не брати,
і навіть не молодші - де там старші.
Праправнуки Івана Калити
укотре на загарбницькому марші.

Похмурий прокуратор у Кремлі.
Снує орда. Лютують азіати.
Брехню і зраду сіють по землі
і в наші дні іуди та пилати.

Та як воскрес для всіх людей Христос,
і Україна встане з попелища
всіх воєн, мору й демонських погроз.
Лиш треба нам до Бога бути ближче.


10-11.04.15

Реальність уже навчилась
В’язати вузли на спицях,
Ходити містами Сходу
З клубками тонких нито́к.
Добраніч, моя країно…
Як тобі зараз спиться?
Чи сняться тобі могили
І душі солдатів з АТО?
Чи бачиш обстріли з градів,
Що змінюють наші очі?
Чи просиш, що сніг із градом
Сьогодні тебе оминув?
Умитий сльозами рідних,
Зовсім маленький хлопчик
Знов олов’яних солдатів
Вкотре веде на війну…

Почута думка не нова за змістом,
але свіженька. Отже, на слуху, –
ми українці просто сатаністи,
бо владу обираємо таку.
               Таку брехливу, що не ймемо віри,
               що нібито на сході йде війна,
               і наче не пуста уже казна,
               і все іде у пащу тому звіру,
               що зветься не війна, а сатана.
Обманщики окупували Раду,
яка у нас викачує бабло.
А на місцях командує «громада»,
якої ще учора не було.
               Така собі невинна і пухнаста,
               не створена царевичем Вітьком,
               що втік на Вовці Сірому у казку,
               замівши закрома своїм хвостом.
Парафія Кирила-патріарха,
хапуги в установах – то не ми.
Не ми собі обрали олігарха,
що ніби отирався між людьми.
               І наступає мафія на п’яти,
               де кум за кума
                              і начальник – свій.
               Прозріли всі раптово і багато,
               як мовиться, –
                      зa кадром двадцять п’ятим:
               солодкий шоколад і мордобій.
І окаянні – всі недоторканні.
Люстрація застряла на горі.
А унизу не хочуть на екзамен
на-пів-учителі і лікарі.
               Хто багатіє, той і є еліта.
               Хто окрадає, тому є де сісти,
               але у нього – гори золоті.
І судять нас юристи-комуністи.
От і кажіть, що ми не сатаністи,
коли усі дурисвіти – святі.

                              03.2015

В росії є й нормальні люди,
але їх дуже мало там.
А решта – кацапня-іуди –
угноєння своїм царькам.

Антихрист вже прийшов на землю!
Він у кацапів – президент.
Уже давно засів у кремль він
і мріє знищить світ ущент.

Кацапський «мір» смердючі лапи
свої протягує завжди.
В лайні сидять собі кацапи
і прагнуть всіх втягнуть туди.

Така вже сутність всіх кацапів –
убогість, п’янство і розбій.
Не стулять і двох слів без мата,
Зате на газовій трубі.

Кацапи – заздрісний народець.
Кацапи - нація нездар.
Сучасний їхній полководець –
їх душ убогих кочегар.

Від тупості і безнадії
Кацапи майже всі спились.
Скільки кацапів на росії ?–
на рейтинг путіна дивись.

Він дав їм величі оману –
удав і стадо «вandar-log».
Вони для нього – як барани.
Для них їх путін майже бог.

Кацапи – тварі гидомирні,
Що в світ лиш ненависть несуть.
Під наглядом вождя сумирні.
Тому їх, як свиней, пасуть.

Війна триває три століття.
Ще прийде перемоги час.
Переживемо лихоліття.
Кацапам не здолати нас.

Закружилась земля и ушла из-под ног,
Друг упал, не успев вслух сказать нам о смерти,
Сколько пройдено их, этих пыльных дорог,
И что было не страшно, прошу - нам не верьте.
***
Взлетали наши души к небесам,
Афгана небо отпускало тихо,
И болью на родном пороге, криком
Любимых провожали навсегда…

А мы шагали, а мы шагали,
Мы шли из дали, далекой дали.
Нам в восемнадцать сказали – братцы -
Но все так вкратце. Но все так вкратце!

В тяжелом ранце вода, патроны и слово «надо».
И плотным рядом под пули в горы.
Мы ведь для воли! Мы по_не _воле
Там умирали. Мы не из стали. Мы тверже стали.

із записок давніх

Не буду я просити ката
уселюдського майбуття
аби помилував дитя.
Хіба уміє співчувати
те, що не відає життя?

Хіба рятуючи майбутнє,
можливо людям без вини
молити ідола війни,
який лице своє безпутнє
являє в ли́ці сатани?

Але попрошу у Надії, –
відстоюючи рідний край,
усе одно не забувай
важливу заповідь біблійну –
саму себе не убивай.

Не варті вбивці-сатаністи
такої жертви. Треба жити
і не міняти Божий дар
перед лицем усього світу
на окривавлений вівтар.

Нехай Московія конає
і не почує співчуття.
І суду Божого стаття
її уже не оправдає
за муки юного життя,

за наші жертви і руїну,
і за пролиту кров невинну,
що освятила рідний край.

Спокутуючи цю провину,
жива Надія України,
прошу́, хоч Ти не умирай.

                              13.02.2015

Яку тебе у вірі не пізнав я,
це знає явно лише Він один.
Але яке то, Боже, православ’я,
коли воно гіркіше за полин?

І зазираєш за моря і гори,
і так умієш уявити рай.
Але собі і нації на горе
не уявляєш, де твій отчий край.

Отой незнаний, що тебе годує,
а ти сама уся, як є, така,
що і її егрегори руйнуєш
«во имя упования совка».

Чому раніше, ніж поклони бити,
не помічаєш лику сатани?
Чого для тебе українець ситий
ганебніший од люмпена «страны»?

Чого шукаєш іншої причини
нещастя свого на оцій землі,
де із вини твоєї – України
немає ще на мапі у Кремлі?

Тяжка душа, коли фальшива віра
купується причастями попа,
коли вона в собі не бачить звіра,
якому поклонилася, сліпа.

Але на одрі ще прозрієш, нене.
Коли Господь відміряє твій вік –
спитає Він як жінку Чоловік, –
чого тобі, облеснице, до Мене?
Я чую лише мову Ойкумени,
а ти усе облизуєш язик.

                              2014

Йдемо, віками гонимими
з паперті власної церкви.
Іменувалися рідними,
а цінувалися мертві.

І дочекалися братії,
душі якої отерплі.
Закеґебіли у партії,
зараювали у пеклі.

Стела єднання не тріснула.
Маємо хама і хана.
Шабля Мазепи не свиснула
над булавою Богдана.

І залишаємось Крутами,
щоб за водиці крапельку
із Маріуполя трупами
Раша наситила пельку.

І Ліліпутія мається,
і Україні не легше,
що у ПАСЕ усміхаються,
поки Московія бреше.

Нагодували пігулками,
наобіцяли простори –
вижити поряд з придурками,
мучитись разом із хворим.

Забагатіли сусідами.
Трою спустошує Гектор?
Бореться із людоїдами
правий і західний сектор.

І на дорозі опінії
карточка з неба упала
притчею Ветхої Біблії.
Яроша явно шукала.

Ми народилися різними.
Ружі бувають і пізніми...
Топчуть їх рожі московські.

Йдуть із полону до братії
від захребетників нації
наші брати неазовські.

                              29.01.2014

Боюсь залишитись один
У цій - непримиримій бійні
Боюсь що заморочить звін
Всі сили - відбере надійні

Навіщо ? - покидаєш дім
Де ти зросла плодами
Навіщо ? - прокляла цей світ
Що вистояв з віками

Прошу в останнє - повернись
Дай волю , хай повстане
Хай розтлумачить діячам
Свої покаже - рани

Хай бачать - що ти ще жива
І здатна дати здачі
Хай чують - як кричить душа
Що віддала останнє

Хай за життя відчують біль
Хоч там - не допоможе
Ще світ побачить ангелів
Що духом сіють - правди.
2008р.

Потоками , висотами
Над прірвами глибокими
Спішить прозора благодать
Свою пошану - вам віддать

Ви обрані , ви створені
Щедротами духовними
У приклад всім поставлені
Ви є - небесні ангели

Хвилюєтесь , втішаєтесь
З героями братаєтесь
Жовто - блакитний прапор наш
Ви принесли до зрячих мас

Ми з гордістю , повагою
Із жертвою - наснагою
Ідем у зграїще подій
Знов боронити вибір свій

На ворога крилатого
Двоглавого , пихатого
В амбіціях - зухвалого
Захисника лукавого

Ми духом вашим свячені
Ми сином Бога - мічені
У рать покровом зібрані
Щоб заявить - ми звільнені.
2014р

Емоційна трагедія статку
Покоління - нового зразка
Недотепність тяжкого балансу
Керувати кнутом - батога

Деж доцільність - обіцяних ставок
Шахраї малювали нулі
Розмовляли похабно , картаво
Усє добрє - снобили тролі

Крали так - що потріскали стіни
В колуарах , підвалах Кремля
Ті від подиву рот відкривали
Та даремно - заправка одна

Переграли нездари пригучі
Звідусіль їх женуть - паясів
Не врятують вас навіть монахи
Покарає - невидимий гнів.
2014р

                          І
Наступає мир у всьому світі –
«Руській мір» очолив сатана,
і у двадцять першому столітті
назріває зоряна війна.
               Гуманоїд Путя на престолі
               білокам’яної озвірів.
               Інтернет завоювали тролі
               і на черзі – місія попів.
Мазали самі себе єлеєм,
партії служили і Петру,
та зате, – які то привілеї –
мазати на масельце ікру.
               Все як і було у есесері –
               «молиться» парафія орди,
               і галюцинація Бандери
               виростає пугалом біди.
Завинили сатані «укропи»,
і від рук відбились, і від уз.
Україна хоче у Європу,
а Шизоросія – у Союз.
               Пропаганда діє неупинно,
               телеящик виключає ум,
               і недавно нібито людина
               як скотина лізе наобум.

                          ІІ
Копачі державної могили
на «Сьогодні» об’єднали сили:
Бузя і Ахметка – хряк і дик.
               На чолі політики – горили?
               Гадину з колючкою злучили?
               Вилупків чекайте через рік.
Матеріють вовкулачі зграї,
наступають східні самураї,
на-гора дають домашній газ.
               Полігони мусять працювати.
               Раша випробовує «Армати».
               Трупами усіяно Донбас.
Закусила фурія удила,
розоряє все нечиста сила,
відбирає розум у совка.
               І лютує радіо і преса,
               що на ліквідацію Одеси
               мало їй донського кізяка.
Казяться від жиру московіти.
Бісяться кадири і бандити.
               Сатаніє світове хамло.
               Танки утрамбовують руїни.
Каїнове плем’я України
націю на вила підняло.

                          ІІІ
І соборність... І соборування...
Ллється кров єлею, як ріка.
Доля України ще важка...

               Та на небі моляться за неї
               українські протоієреї.

Усихає ворога рука.

                              22.01.2015

Пустила тріщину земля
Знак подає , дощу плекає
На скільки вистачить знання ?...
Які дала , які втрачає

Кругом дива - прогрес пульта
Усе розписано по схемі
Всим править розмір гаманця
Уже дійшли - війна з братами

Царі побили пахарів
Рабів лишили - для розпусти
Придбали власних знахарів
Щоб всім брехали - модерністи

Всі надра ділені давно
Для течій - поміняли русла
Де все буяло , і цвіло
Один бетон - бридка богема

Куди все котиться ? Куди ?
Ламає , трощить гір вершини
Як страшно думати про дні
Що відліковують - хвилини.
2012р

Тримаючись усталеного курсу,
Дніпровською продеренчить камаз,
коли до мене кафкіанський мусор
постукає у двері в темний час.

Напам`ять бурмотітиме закони,
згадає пару давніх позивних,
і вицвітатимуть пусті погони
у світлі, що спадатиме на них

згори, з обліпленої чимось лампи.
Не знаючи, за що такий візит,
я буду вибитий словесним штампом
із власних світобачень та орбіт,

і стриманих його обвинувачень
цілком достатньо буде для мети,
поставленої ним собі – що значить:
зв`язати руки, мовчки повести;

і нас, відрізавши шляхи до втечі,
дев`ятка по проспекту понесе,
і провінційний вишгородський вечір
ніяк не зреагує на це все:

причалюють на набережну тонни;
дорогою розлите світло ГЕС;
на задньому сидінні – Посторонній;
холодне мерехтіння перехресть.

22.12.2014

Не угодна Україна кату.
Раша видає йому мандат.
Диктатура пролетаріату
убиває пролетаріат.

Не навчила східняка нічому
ні біда, ні путінська війна.
І не кличе нехриста додому
новорічна хата різдвяна.

Ні жалю, ні розуму, ні глузду.
Вовкулакою було і є.
І з позицій Рашії-Союзу
у лице майбутньому плює.

У криницю, де вода іскриться,
у серця печальних матерів,
що синів не діждуться з боїв.

І немає на землі нічого,
окрім себе, «самово радноґо»
у затятих «сукіних синів».

                        2014

Шантажист мирового масштаба
направляет историю вспять -
тот гибрид идиота и Штази
человечеству нужно унять.

Разлетался вокруг континентов
обнаглевший двуглавый орел
и в Австралию шлет контингенты:
очевидно, с ума он сошел.

Безопасность планеты разрушил,
из покойной империи лжи
в безнадежно заблудшие души
ввел холодной войны виражи.

А холодная стала горячей,
переплавила жизнь и металл…
Лишь один на планете – «незрячий»,
отрицающий факты вандал.

Превратил в полигон центр Европы,
ультиматумы всем предъявил,
но сценарий фашистских холопов
наш продвинутый век откатил:

запикировал рубль в баррель нефти
в свой последний свободный полет…
Море слез с пожеланием мести
всю Рассеюшку с карты сотрет.

По Московии пепел урода
свежий ветер Земли разнесет,
чтобы с ядерным пеплом народы
не встречали шестнадцатый год.

17 декабря 2014
https://www.youtube.com/watch?v=Q32CBs5z4cw – читаю стих.
http://ozdorov.info/vita/book/a/tom1.html#/240/ - "Воїнам світла".

Ой у вишневому саду
Не соловейко щебетав
То плаче , кличе сива мати
Синочка - що в бою пропав

Пішов на войну , за свободу
Своє майбутнє боронить
Панів , катів - на місце ставить
Їх верховенство приструнить

Не в тому річ , не в тому річ
Що він з братами спротив , січ
А в тому звірство , в тому гріх
Що це над ними - крові гніт....

А з неба падали зірки
Згасаючи у славі
А люди вже несуть свічки
Поранені - шипами

То вже не сонце сліпить так
Не місяць - ясно світить
То душі вірних соколят
Спішать вершить - прозрітим

Ой у вишневому саду
Там соловейко щебетав
Дітей , батьків , дідів , синів
В молитві з богом - поминав...
20014р