Проффесурі у задачник -
присідати де-табачник!

(літературна пародія)

Читай мене поміж рядків,
Читай мене без знаків розділових,
Читай мене без зайвих слів…

Читай мене на відстані стандартній…
…згори донизу, знизу догори…
…Мов до молитви, губи розтули.

І ззаду наперед, і традиційно…
…Не пропускай, читай мене наскрізно…
…Читай мене зухвало й ніжно…
«Читай мене» Наталка СКОСАРЬОВА

Читай мене поміж рядків,
Читай мене без знаків розділових,
Читай мене без зайвих слів,
Як Джакомо читав нас Казанова.

Молитвою до мене говори,
Читай мене губами і не тільки,
Згори донизу, знизу догори,
І не рахуй, читав разів ти скільки.

Не пропускай, читай мене наскрізно,
Читай мене, зачитуй до дірок,
В усі дірки читай мене ти грізно…
Тобі даю я читання урок.

По палітурці ззаду мене вдар ти,
І між рядками нігтем проведи,
Читай мене на відстані стандартній
Води по сторінках туди-сюди.

Он у мені малюнок - ніби туча –
Розгладь масажним рухом сторінки,
І ритм спокійний обери таки,
Бо я буваю трохи… злочитуча!

І ззаду наперед, і традиційно,
А хочеш, то й ребром мене постав,
Читай мене завжди зухвало й ніжно,
Аби із задоволенням читав!


4.04.7518 р. (Від Трипілля) (2010)

*******
Дві пари рук, відро цибулі,
у два ножі і в унісон...
Мішок картоплі... не забули
ще моркви, перцю, патісон...
У переливах звуків кухні:
кипить, шкарчить (і все сире),
тобі я простягала кухля,
рядно на ганчірки, старе...
І погляд у сльозах... і слово:
- Картоплі вічка вирізай!
А ти лишав їх знову й знову
Не кухар, справжній самурай
з мечем - порубана картопля,
лушпиння купа біля ніг...
Рука в борщі сметану топить...
Віват! Ти битву переміг!
24.03.2010р.

ти шукаєш мене у міні
дзуськи! – мене там немає вже
розміноване покоління
неручної роботи ґжель
тільки трохи вогню – і трісне
світлом витече з-під руки
ти чекала моєї пісні?
марно серце – я не такий!

поета й пародиста слава
чи пересилить того що з бандури
предивні звуки видобути вміє?
капелла й а капельні вправи…
та ще й, гляди, любовні кури
до Леді Лі в душі леліє!

(літературна пародія)
Арфами, арфами –
Золотими, голосними
обізвалися гаї…
Павло Тичина

Римами, римами під пальто
Хтось наполегливо лізе,
Але нема там Лізи –
Аніхто.

Вона у новій сукенці,
Пальто залишила Нікому,
Купа не-штампів у жменьці
Веде до нового дому.

Єлизавета Горбачевська

Хазою, хазою
Я лечу.
Над унітазою
Опущусь.
Всі штампи заразні
У воду спущу.

Нове написала,
Відчуваю – не то,
Хтось римами лізе
Мені під пальто.

Під сукенкою дивилася,
Шукаю причину.
Ой! Знову встромилася
В мене штампу тичина.

Треться рима нова об залізо,
Пальто поезій від штампів облізе,
Я його виверну навпаки…
А потім спитаю себе: Ой, Лізо,
Ну що оце за жуки
Знов мені в голову лізуть?!

14.02.7517 р. (Від Трипілля) (2010)

(Ярослав Чорногуз. СЕКС-ОКТАВА)

Вона грати розпочне із ноти «до»,
І відчую я до неї «лібідо».

Зробить «піаніссімо» на «ре» -
Ми підемо з нею в кабаре.

Плавно перейде на ноту «мі» -
У готелі ми залишимось самі.

У бокалів дзвоні чути ноту «фа» -
Вже тремтить від збудження й строфа.

Пригорну її під «фа-дієз»,
Під Шопена «Героїчний полонез».

Губи скрикнуть ноточкою «соль»,
Як увійде в неї мій «бемоль».

Скінчимо разом на ноті «ля» -
Все було чудово – о-ля-ля!

Попрощаємося ми на ноті «сі» -
Відвезу її додому на «таксі»,

- Все чудово було, люба, і «мерсі»!


***********
Як рвонув я на бандурі ноту «до»,
Аж підскочило в слухачок лібідо.

Лиш зібрався ущипнути ноту «ре»,
А одна мене за руку вже бере.

-Милий, будеш тільки мій? –Кажу –Ага!
Ну а друга на коліна вже плига.


Назбігалося дівчат на ноту «мі»…
Серед них немов султан я у чалмі.

Закружляла мене слава й висота,
І почав я стриптиз-танець живота.

Чую – галас заглушив і полонез.
Це ж бемоль! А ми гадали, що Дієз!

Ну, стривайте! Доведу я вам усім,
Коли кожній відіграю нот із сім!

Постскриптум:
Довго грав я. Закінчив на ноті «соль».
І одна шепнула: «Я твоя Ассоль!»

Возят Витю по стране,
Светится с экрана
Все как-будто как у всех,
С виду без обмана.

Напомажен и одет,
Но взлянуть с изнанки -
Кандидат-то без мозгов,
Все они у Ганки.

Ганка даже говорит
За него все время.
Отодвинула жену,
Носит это бремя.

Защищает как могёт
Витю от дебатов.
Вместо Вити принимать
Будет дипломатов.

Обошел герой с ПР
Брежнева с Черненко.
Не краснеть теперь за них
Петe Симоненко.

Уловите, всех прошу
Суть сего момента:
Предлают без мозгов
Как бы президента.

Любов Костакова. «Приречена на самотність»
Полтава. «Друкарська майстерня». 2007.

Пишу про кохання вірші,
А ніби їм добрі вишні…


Доки їм – дається легше тема,
Пишеться розкутіше, мудріш…
Я вже замахнулась на поему,
Та… скінчились вишні у відрі…


Любов Костакова. (там же)

…Туман над ярами, над горами – сніг,
Я плачу ночами, а в тебе з вуст сміх.
У Києві дощ, а в Карпатах - туман.
Такий у природі подвійний обман…


Репліка обуреної авторки (написана замість неї пародистом)

Хто там вади відшукав
У моєму творі?
В нього для подібних справ
Мало кругозору!

Тема вірша про обман
Висвітлена чітко:
«Над Карпатами туман,
А в Києві - тітка».

Ольга Оленич. «Шлях смерті». (Кременчук, «Танграм», 2002.)

…Фарбую своє волосся
у чорний колір,
вдягаюсь у все чорне.
Я люблю чорний колір.
А білий – мене дратує.

Чому? По-перше, чорне – не марке.
По-друге – зважте – в нім тепліше взимку.
І я ж не сяду в чорний «Ламаркен»
У білому, як некультурна Химка.
П’ю чорну каву, чорний шоколад
З ікрою (тільки чорною!) смакую,
І мрію я про шлюб із Біном Лад...
А білі вже чомусь мене дратують.


Ольга Оленич. (там же).

Він був гарний, як моя смерть.
…Ми кохались сім років.
Але щасливою я
була декілька секунд.

Якщо вже зовсім точно – сім секунд.
Оце такі мужчини в нас завзяті!
За рік – секунда! Хоч на серці бунт,
Задумала свого не упускати.

Масаж, дієта, фітнес, рандеву,
І ранок з калькулятром стрічаю.
Іще шістдесят років проживу,
Й хвилину щастя все-таки спізнаю!

Ґарант був парубок пихатий,
Сільський бухгалтер не козак.
Найбільш за все любив брехати,
І зраджувати був мастак!

Як трутень у сім’ї бджолиній
Не роблячи нічого жив,
І президентом України
Лиш кріслом влади дорожив.

А ще любив народ учити,
До серця руку прикладав,
А щоб реально що робити
на це зусиль не витрачав!

З жінками мав стосунки рівні -
Відверто всіх їх зневажав,
НенАвидів, бо розумніші,
Та усіляко заважав.

А на державнії посади
Попризначав своїх кумів,
Плював на чесність, на засади,
Але інакше і не вмів.

І звісно, що із обіцянок
Нічого і робить не став,
А ту народную довіру
Небезкорисно всю просрав!

І друзів, що допомагали,
Так гонорово розгубив,
А недругів своїх колишніх
До щему в серці возлюбив!

Щоб залишитися при владі
Угоду склали два ВітькИ,
Тепер вони одна команда
Однояйцеві писдюки!

Тож хай за все відповідає
Народ бо злиться не дарма
Не знаю, що його чекає -
Чи Штати, чи таки тюрма!

Надіюсь тільки дуже скоро
Часи світліші надійдуть
Прогонять трутнів тихі бджоли
І веселіше загудуть!

© vovchyk [14.01.2010]

В Ірпені жив пес - Безвушко,
Ранню він любив Забужко...
Та про секс як прочитав,
То завив і враз сконав!

7507 р. (Від Трипілля) (1999)

Як в морських просторах риба,
На «ПМ» Тетяна Рибар.

2010р.

В пана Ігоря Павлюка
На вірші легка рука.

2010р.

(літературна пародія)

Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі?
Кохана спить, кохана спить,
Піди, збуди, цілуй їй очі…
Павло Тичина

= Хто бачив..?=
Хто бачив коли-небудь ночі очі?..
Аліна Гурин


Хто бачив коли-небудь ночі очі..?
Які вони бувають похітливі?..
…
…То заведуть думками в шури-мури,
то серед ночі вкажуть шлях до мрії…

…із ночі очі інші:
…зелені, сині, карі, гонорові…

... інші очі: очі нуворишів,
що підглядатимуть із ніші в тиші…

Людмила Калиновська

Ви знаєте, як вірші я пишу,
Коли на мене глянуть очі ночі?
Буває, кінчик ручки відкушу,
Чи свого компа розтрощити хочу...

Хто бачив, люди, ції очі ночі?
Від тих видінь, бува, життя немиле,
Ось кинулася чорна кицька в очі -
Я їй хвоста дверима прищемила.

Погналися за нею дві вівчарки,
Стрибали через паркани і мури…
Я для натхнення випила півчарки,
І потягло мене на шури-мури.

Ох, очі ці, зелені, наче змії,
Не довели мене ви ледь до стресу…
Вночі мені вказали шлях до мрії –
Нувориш там сидів у «Мерседесі».

Він у бінокля підглядав за мною,
Як я в кімнаті тихо роздягалась…
- Махнем у Ніццу, любий, ми з тобою, -
Подумала, й з балкону ледь не впала.

Ковтнула валер»янки, взула капці,
І враз думки прийшли мені пророчі:
А може, краще працювати вранці,
Коли не дивишся ти в очі ночі?!

7517 р. (Від Трипілля) (2009)

В ідилію розписану сповна
Ми рахуватимемо в небі зорі
В одній палаті край вікна,
Хворобою одною хворі.

Заблудиться у серці хтивість,
Розмай потоне в дивних нас,
Таких без розуму щасливих,
Забутих вічністю про час.

У тебе блуд, а я в склероз
Лиш починаю знову жити,
Крізь лікарняну звабу доз
Щодня нову тебе любити.

А ти щоночі ходиш в сни,
У світ феєрій, в страх фатальний,
Говориш, я тобою снив,
Говориш, що приходив Сталін.

Таке життя без сліз і такту:
Моя богиня, я твій вуду,
Єдине жаль, і це по факту,
Що завтра знов тебе забуду…

Коронне явище в культурі Українській
одне і теж - такий собі Жулинський.

Із Україною щодня в двомовнім „гірко”, -
Нью-Йорк, Нью-Йорк, тобі аукнеться Лазірко!

Ще той рубака і співака, мрія муз -
маньєробандурист Яр. Чорногуз!

Довідспівувалися - сказав попу пресвітер -
в місто в'їхав лікар-лірик Нечуйвітер.

Від Маркса - розмах, від Шопена - красота,
з рояля - звук, од Бога ж Рома - Коляда!

Село, собака, сіна радісний ковчег,
гітари схлип, дівочий зойк - Король! Олег. :)

Він дозу зварганює із неземних усілячин -
що нині їм опіум! - діви на суміші "Татчин"!

Край забуття - калина, хижі тіні, перегук
заблудлих душ, і поводир - відьмак і страж - Павлюк.

(В. Г. Михайлов. "Проказы слова". Кременчуг, "Березка", 2004)

ПРИБЛИЖЕНИЕ

В затылок лето мне дышало.
Навстречу осени я шел.
И не заметил, как усталость
Легла на щеки, словно шов…



* * *
Зимой печали – исключаю.
В затылок дышит морозец.
И с оптимизмом отмечаю,
Что вместо шва – уже рубец.

Весна в лицо пахнула маем.
Любовь, шампанское, коньяк…
С кем был – не помню. Где – не знаю.
Но только на щеке – синяк.


В. Михайлов. "Проказы слова"…

ДВЕ КУХНИ

Роятся хореи и ямбы
В горячей моей голове.
На праздник варю дифирамбы,
Как в будни супы варишь мне.


* * *
Сварю дифирамбы на праздник.
Сонеты стушу поутру.
Нажарю верлибриков разных,
Романсов на терке натру.

На кухне жена копошится…
Эх, жаль, что конфорки лишь две.
А то ведь такое роится
В горячей моей голове!

(Іван Кулик.«Чари осені», Дніпропетровськ, ІМА-прес, 2005)

…Дівчино мила,
Серце зомліло,
Вітер шепоче: «Кохай».
Лиш далиною
Лине луною
«Хай, хай, хай…»

* * * *
Дні пролетіли,
Зрадила мила,
Я шепочу: «Проморгав»!
Лиш далиною
Лине луною
«Гав, гав, гав…»



Іван Кулик. «Чари осені»…

Серцю імпонують
Спалахи кохання,
Серцю до вподоби
Хлюпати добром,
Тож буває прикро
Слухати єднання
Слів таких несхожих:
«Серце» і… «порок».


* * * *
Носу імпонують аромати кави,
Горлу імпонують чарка і шашлик.
Чом же день сьогодні видавсь неласкавий:
Хлюпаючи носом, чхаю в носовик.

А мені ж казали: одягайся, Ваню!
Не форси без шарфа, подивись прогноз!
Тож тепер виходить боком поєднання
Слів таких несхожих: «горло» і «мороз».

Як же їх до біса, слів тих несумісних:
«Гепатит» - «печінка», «серце» і «порок »…
Варто було вчора виїхать за місто,
Зразу ж поєднались «шина» і «гвіздок»!

Боже! Як болить спинá
від державного майна!

або ж

Від державного майна
спúну кралі біль пройма!

Нью-Йорк

Нью-йоркери
Цей плід майстерних рук велике діло -
Усі гризуть, а ябко не змаліло!

Нью-йоркери *
Я і мій гаманець, ми - творець і митець,
ми - бомонд, що мов куля летить навпростець.

Львів

Львів’яни
Так небагато справжніх їх, але місцями
помітні світлі лиця - то львів’яни.

Львів’яни *
Пихаті хробачки,
уже гробниця міста -
біліша за кістки -
темніша чорних снів.
І ви їсте себе,
І хвиля урочиста,
коли усіх з’їсте,
у славі дня прийде.

Київ

Кияни *
Там де цвіли каштани,
колись жили кияни,
а нині – поторочі,
з нутром чорнішим ночі.

Париж

Парижани *
Куди не глянь: історія – про спраглі лона,
і про мужів, що зникли за Наполеона.

Москва

Де біле – перший сніг і після бані сраки,
за грубі бакси "білокам’яне" знайдуть писаки.


........................................................

КС протягом 7 років постійно підкреслював, -
у законі про держбюджет неприпустиме
звуження соціальних гарантій громадян,
неприпустиме звуження...
неприпустиме звуження...
неприпустиме звуження...
неприпустиме звуження...
неприпустиме звуження...
неприпустиме звуження...
неприпустиме звуження...
соціальних гарантій громадян!

Незважаючи на це, в держбюджеті
на 2008 рік відбулося те ж саме!
неприпустиме звуження...
неприпустиме звуження...
соціальних гарантій громадян!”

А ось в держбюджеті на 2010
те саме не відбудеться,
бо бюджету не буде...
Дефолт, панове!

Ющенку

В тобі, Президенте-ілюзіє,
ганьба чоловіча Вкраїни –
усе недолуге, що нидіє,
за край ухопившись юбчини.

До "Хоку про нерозумну"

"Не в позі щастя
Ставай хоч раком..."

* * *
"Не в позі щастя
Ставай хоч раком..."
Коли, о трясця,
цюцюрка з браком!!!

(З відомого виразу - "Цюцюрка добра в газди фурт стоїть!")


Розмова з пілотом оригінал
- Коли ти залітаєш за хмари,
То чи ближчим стаєш до Бога?
- Відчуваю я страх Господній, -
Може кинути з неба на землю.

P.S. майже пародія
За розмови із пілотом
писок в пеклі зшили дротом. :(


Н. - оригінал
"У монастир піти хотіла, -
Спасати душу…
Та шкода тіла..."

Пісенька вагантів майже пародія
В монастир піти хотіла,
Тільки дуже шкода тіла!
Бідну душу не спасти,
Преподобним - не пасти! :) ой! :)

< Опритомнювання >
"Коливалось сонце,
падали дерева,
виростала раптом
до небес трава…
Боже, може, сон це?
Може, дивне мрево?
Проясніє ранком
з чаду голова..."
В.Бендюг

Памфлет-пародія
Ні, це дивне мрево назавжди з тобою!
І не проясніє з чаду голова -
за погубу серця вкрився глузд імлою,
падають змертвілі в небуття слова...

Автор: Белла Донна
< За мотивами В. Черезової :) >

Надвечір’я ясне, наче стеля, упала на мене
Розрядився мій плеєр, бреду, як мана - і нехай.
Ти жонатий, моншер, тож копицю тобі не постелю,
Бо прийде твоя жінка й поріже нас, як коровай.

Чорну сукню охоче знімає руда куртизанка,
Бо просякнуте серце і тіло коханням без меж,
І утіхи в долонях дарує із ночі до ранку
Музі, демонам, вітру і чорному цигану теж.

Вип’ю ще коньяку, щоб зірвалося серце з розпуки,
Закурю "Біломор" – і для всіх в мене стане тепла.
Наскладаю віршів сороміцьких - найкраще про муки…
Я руда - не блондинка! А бестіям – честь і хвала!

< Трійця >
"Підтикана відьма
На Трійцю у річці
Із заступом зілля копала.
Рублиха Гониська
Гінке татариння
На березі в снопики клала.
…Задрипані стегна
В кривавих патьоках, -
П'явки упивалися і відпадали..."
В.Бендюг

Дізнання
Усюди підтикана відьма
у річці копала? - Копала!
…Задрипані стегна
в кривавих патьоках -
являла?! - Являла! Являла!!

- Рублиха Гониська?!
- Гониська! Гониська!!
- П'явки упивались-ридали?!
- Впивались сміялись,
сміялись труїлись,
ридали і відпадали!!

На Трійцю у річці
втопили "поета" -
тож відьмі кривава вендетта!

< Осінній дощ >
"Обтрушує осінь каштани,
Золóтить берізкам листки,
Накочує сиві тумани,
Нашіптує кленам казки.
І я, мов та осінь, мрійливий,
У довгі сумні вечори
Під шурхіт осінньої зливи
Усе б говорив, говорив..."
В.Бендюг

Осінній синдром заговорювання душі
Півосені в шурхоті зливи
усе говорив, говорив,
усе говорив, говорив, говорив би,
золóтив і говорив!

І так на душі тоді світло! -
Ніщо не бентежить її.
Доки говорив, говорив би,
усе говорив, говорив,
усе говорив, говорив, говорив би,
золóтив і говорив...

< * * * >
"Як я помру, до мене не підходь,
І рук своїх ти не клади на мене,
Бо дотик твій відчує моя плоть,
І серце стрепенеться вже студене..."

Філософічне
Ти підійшла, поклала руки, він і встав...
Краса! - поет зітхнув, - але зачнуть казати
“який шкандаль...”, “що встав не без підстав...”,
"що і в труні її хотів одримувати"... :(