***
Ой хазяї ми, хазяї...
А хазяйнує в нашій хаті
кацаполюбіє її...
Колоною чужої раті
ідуть іуди язикаті,
раби Московії свої.

***
Козачок у Раді ляпає на люди
неокогнітивний дисонанс:
підіймемо руки і війни не буде,
Крим купує воду і тоді усюди
запанує Раша і Донбас.

***
Вівці цілі, та вовки не ситі.
Барани не розуміють, що
ворога ніяк не зупинити,
поки Русь очолює ніщо.

***
Не сховає сонце чорна хмара,
поки сяє золота блакить.
Небу українському болить
остогидла мова яничара,
що не чує, як воно звучить
моветоном, – «надо зупинить».

***
Ворога і чудо не зупинить,
поки з нами мешкає свояк,
що із комунальної квартири
на Кацапію мільйони тирить
і не зупиняється ніяк.

***
Ми не із одної випали колиски.
З чорною душею – це не білорус.
Балалайка Раші – не бандура муз.
То навіщо їхні зайві обеліски,
що як сон дурний нагадують Союз?

***
Резонує поетичне слово
як сигнали Тесли* на болід.
Хай воює українська мова
і тоді за зло і геноцид
на орду осатанілу знову
з неба упаде метеорит.

02/20

Меланхолійні зорі,
Поодинокі звірі.
Я вас обожнив з фото.
Все на моїй квартирі.

Під оксамитом кайданки.
Єдваби й лакова шкіра.
Я служка у графоманки.
Яка нікому не вірна.

Яка мене катуватиме.
Зі строгим ритмом, у риму.
Вживаючи різні метафори.
Безбатченко, скурвій сину.

Остання краплина мого еліксиру,
У ньому на дні помічаю лина.
Зі страху давлюся обрізками сиру
І чую, що дзвін по мені пролунав.

Аб’юзливі феї, заюзані музи..
Не хочу вже віршів, тим більше віршів.
Та хтось мені каже – не хочеш, а мусиш,
Не вірить, що я зав’язати рішив.

І я як усі, на усю графоманю,
Служу Дамі серця, що відданий пес.
Римую Роману, заманюю Маню,
Аж гикає дактиль, блює анапест.

Аб’юзливі музи, заюзані феї..
Не каявся той, хто увік не грішив.
Пили ми за ямби, пили за хореї,
За танка і хоку, верлібри і ши.

Вночі ти мене називала Мессіром,
Та вранці упала з очей пелена..
Мій кеш на нулі і на карточці – зіро.
О цукре, гори!
Я засмажу лина.

Залетіла шалена муха
У розірваний мій рукав
Почалася зелена смуга
Не життя а сама труха
Роздягнувся щоб дати волю
Вилітай-но – отам вікно
А тепер от вірші мусолю
Може дійсно вони …но?

Та нехай бо мені байдуже
Тільки був би політ душі
Щира дяка Пегасе-друже
Із манжета летять вірші
Потрудилися ми добряче
Вже поет ваш колишній паж
А і мовби як ніби наче
Буцім я вже либонь не ваш

Напевно не поет.
Що навіть гірше –
Не критик, і не про заїк.
Все це – не вірші.

Мій біль і розпач,
Сміх і гріх,
Нагода вивищитись,
Тим, кому видніше,
Як вигіднíш.
Не думати про них!

На сході сонце,
У його промінні міль
Осяйлива, коштовна,
Золотиста...
Все визнання,
Уся увага їй, –
Міль поетична,
Втілення всіх істин!

Нажерся, виспався
В належний час – лети.
Перфекція,
Зневага до безвісних,
Божиста мить
І захват глядачів.

***
Поети, які забавляють ся віршами,
кайфують, а муза дає втікача.
Клепай небилиці і найімовірніше
піймає за фалди вона читача.

***
Уловлюю у водограї
акорди музики Бізе.
Освоюю луги та плаї.
Хто у поезії літає,
той до вершини не повзе.

***
У кого є що позичати,
не береже у себе злато,
а безкоштовно роздає,
аби яскравіше палати.

***
А відомі упирі-поети
вішають на шию амулети.
І удача є,
і кубло своє,
але гонор спати не дає.

***
А на горі як на чужому горі
не виїдеш найвище за усіх,
то краще гальмувати у заторі,
аби не переїхати своїх.

***
Заякорили паразити -
іди у гавані чужі,
де на твоє немає мита,
бо як себе не оцінити,
чекай аварії душі.

01/20

***
Вован і Вова почекали,
потисли руки й почали
ділити українське сало.
Було одного вовка мало,
то ще одного додали.

***
Кому земля дає свої плоди?
Ніщо, яке усе гребе до себе,
елітою спливає із води,
а караван людей іде у небо.

***
Царі – псарі, народи – гайдамаки.
Усі пророки все-таки праві –
коли нема царя у голові,
то це і є його ума ознаки.

***
Є хазяї, але земля гуляє
і є чого базікати щодня,
як наша Рада воза запрягає.
І їде віз попереду коня.

***
Ожили ідеї окупанта.
У «слуги народу» – епатаж.
Будемо паї анексувати
як Пуйло у мантії пірата –
«цап-царап» або на абордаж.

***
Поки резервації у шані
і ще є колонізація,
особливі статуси Кубані
і Алтаю – окупація.

01/20

Сміялася кохана безневинно:
І нащо начиталася Сушка?
У Чорногуза – цілісна картина,
А в того – ніби пташка з неба «Ка!»

У Чорногуза там дівоче личко
Із гір, плато – туманна родить вись.
Воно постало сяєвом величним…
А у Сушка – мов пазли розповзлись.

Насмикав віхтів з сіна і соломи,
Залякує сузір`ям Гусака…
Чи в нього, ви скажіте, не всі дома?
Писунка нападає знов швидка.

Ну й маячня. Бери, зливай хоч воду.
А чи складай із вірша анекдот.
Пером у Чорногуза Велес водить,
Ну а Сушковим – то, напевне, чорт!

11 січня 7527 р. (Від Трипілля) (2020)

***
Ціную силу стилю і стила
тієї, що елітою була,
і є, та й буде. Мова про полову.
Питається, – чого не додала,
гадаючи, що ляпання села
укоріняє українську мову?

***
Є ікони і дереворити.
Задерев'яніємо, якщо
не уміли Богу угодити,
маючи уявне за ніщо.

***
Бояться люди бачити себе
і марно. Діє психотерапія.
Баран і той, буває, каже, – бе-е-е, –
коли почує, де його стихія.

***
Не все оцінюють екстерном
і не одразу чути суть.
У доброму шукають зерна,
а інше кури засміють.

***
Посію зерня каяття.
Якщо зійде, радіти маю.
А як розвіється сміття,
то почекаю урожаю.

***
Котяра нявка-
є,
цабе усіх веде,
собака гавка-
є,
а караван іде.

01/20

Я ще іду, бо я умію
іти. Минаю камінці.
Іду на дурня, на Росію,
на буквоїда чудасію...
І не іду на манівці.

Не хоч іти, ходи у баню
або до біса – у шлею.
Я поважаю римування,
а от лукаве мудрування,
хоч убивайте, не люблю.

Я вибираю на удачу,
не оминаю голосних
і не горюю, і не плачу,
а за штахетами глухих
нічого путнього не бачу.

Я обираю... навмання
і титлу, й кому – та, буває,
зозуля петю вихваляє,
що той підковує коня...
а клюне пєтя – оминає...
Оце і є – надзавдання.

12/19

***
Ціную та оцінюю нове,
де рима є, але немає думки,
і є оригінальне, та криве...
У мене стилі іншого ґатунку
і я усе, що у мені живе,
пакую у прозорі візерунки.

***
Не досягаю до висот
і не очолюю народ,
який за іншими чвалає.
Я графоман?.. Чи ідіот?..
Хай тиражується бомонд,
який руля не випускає!

***
Оракули совдепії
були мої симпатії,
але минає час...
оскома орфоепії
не додає емпатії
і анулює нас.

***
Ім’я Уляни краще як у Ївги,
хоча і дуже соромно мені,
що я іще люблю красиві збіги,
коли усіх лякають голосні.

***
Світ-за-очі не їдуть поїзди.
На сьоме небо – ще немає часу.
Куди не їдь, кудою не іди –
аматору бракує не узди,
а коника Пегаса до Парнасу.

*
***
Навіщо
за вагоме бали?
Не пересохне океан
поезій, що на ноги стали.
Нехай це і не вічні п’єдестали
за формою – як піраміди єгиптян.

12/19

***
Якщо не піймаєш за фалди Фортуну,
то не уповай
на чужий коровай.
Коли не оратор, не лізь на трибуну,
а як не поет, не пиши, а читай.

***
У юрмі отетерілих мас
явно – на овації не час.
Та усі поети-дилетанти
ще не дочувають, що у нас
арії співають окупанти.

***
На рівні сноба і совка
усі поетеси вагомі.
А ту, що якась не така,
вітаю... і жму п'ятака
Жуану або Казанові.

***
Удосконаленню немає меж
як – у содомі, так і – у гаремі...
але не корелюється усе ж
усе, що не стикується по темі.

***
У гурма́нів поезій немає сюжету.
Ну і що? Туманіє і так голова.
Головне, що кугут і зозуля – естети.
Особливими римами пишуть поети,
що вигадують їм лиш відомі слова.

***
І на фігуру є надійна сітка,
коли її піймати захотять.
Лінується подумати піїтка,
що мовою, бодай би, не заїки,
найбажаніше дати, а не дать😋.

12/19

***
Не боюся я алітерації
голосною, яка не чужа
у сім’ї поетичної нації.
Наголошую на інтонації,
бо і наголос чує душа.

***
Ви любите короткі і м’які
ґлаґоли із Кубані та Алтаю, –
ідем😢 узять😍, а я – то Ї то і,
яких на Раші не було й немає.

***
Ой горе мові в Україні-ненці
од класика, що біга😭 у сукенці,
а пише як і за царя Гороха...
Ей, грамотію, вилізай із моху!

***
Перепили поети не води:
не ескімоси наче й не евенки,
а язикаті, наче п'янь орди.
Не «списуємо у Сковороди»,
але, бува😂, киваєм🤔 на Шевченка.

***
Чистоплюї та асенізатори
не пересікаються ніде.
А вимову оскопили автори.
Їх ще іменують де-не-де
гуру і любителі-аматори.

***
Ображені на цю мою сторінку, –
усім перемагати не дано
у Ватерлоо і Бородіно...
Звичайно, що полеміка не бійка,
та істина проб’ється все одно.

12/19

Учу усіх я жити безоглядно,
Люблю, щоб ззаду сунула людва.
В трусах порвалась нитка Аріадни,
І обірвався на Голготу шлях.

Хвилююся у розпачі німому –
Рятуй же, любко, ну хіба це жисть?
Хтось викликав мені швидку з дурдому,
І знову я – в палаті номер шість!

Я у ходжу погрався Насреддіна
Хтів гумором рубнути із плеча.
Хтось лампою ударив Аладдіна,
Аж засвітилось сонце ув очах!

А то дрімав раз у садочку сонний,
Щось гупнуло ізверху по мені.
Мабуть було то яблуко Ньютона,
Я – «Еврика!» гукнув так, аж спітнів.

Замучили мене любовні стріли,
Кохатися люблю, ну просто жуть!
А той Амур узяв мені й поцілив
Не в серце, а у трусики, мабуть!

9 грудня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Хочу талії і пієтету,
а не поту рядна і коша.
Ой, немає уваги поету –
вицугикують, наче лоша.

На слона нападає моська.
Рве сідниці ослиці рак.
І не чує душа матроська,
що за не..? умира..? Спартак.

Пилюгою укрита сажа.
На коліні Ера́то – жук!
На віго́ні моя поклажа –
пера віяла бережу.

05/19

Знаю – кожної весни,
Наче поторочі,
Довгохвості нявкуни
Верещать щоночі.

Я на виклики оці
Вчасно реагую –
Сплю в зимові місяці,
Навесні – марцюю.

Надудлившись міцнющої субстанції,
Полишив лоно матінки-землі.
І ось лечу я на космічну станцію,
Здається, на якомусь кораблі.

Відшліфував стратегію і тактику,
Бо я у мандрах – битий пілігрим.
Сягну обов'язково меж галактики,
Якщо проблем не виникне з пальним.

А деякі поети
тупі як школярі.
І як мені за єто
писать коментарі?
Усічені ґлаґоли
сто років на слуху.
Та впертюхи ніколи
не чують, – ху із ху.
І ніби є таланти,
а в серці – наче тать
якісь чужі мутанти
не припиня писать.
Їм туго слухать фрази,
а то, бува, й слова.
Але ж тобі, заразо,
ця тема не нова.
І хочеться такого
або таку узять
та за совкові роги
і у, і на послать.
Аби запам'ятало,
якщо не доганя –
коли папуг чимало,
не щезне кацапня.

02/19

На березі бюстгальтер безсило обвис,
У панчохах – дірки – завірюхи то діло.
Від морозу тече вже із неї кумис,
І сережки з обірваних вух погубила.

І сказала тут кумові мудра кума,
У гранчак наливаючи сніжну сивуху:
Традиційно обмитою буде зима,
Ми будем захищатись від холоду духу.

Опадає з небес облапошне рядно,
Снігові панталони дерева напнули.
Звідки б вітер не дув, а зірве все одно,
В протигази одягне хати і притули.

У несвіжих онучах дубіють стовпи,
На голівках з підсвіткою – презервативи.
Ну а грабам-незграбам кальсони купив
І на них одягнув заодно Бог кмітливий.

Захистить він жонатих, а також удів,
Скільки б небо не кидало білим лайниськом.
Тепло нам, скільки б вітер у шиби не бздів!
В рік свині ми впились до свинячого виску!

У гальюні – галюники! Й вітру нема.
В катафалку чорніє щось, бачим надворі.
- Кумо, глянь, у труні (вже обмита!) зима –
Не зуміла пройнять і умерла – від горя!


3.12.7526 р. (Від Трипілля) (3.02.2019)

Ця осінь така якась це –
Незнана.
Для двох мов окремий процес –
О нано.

У серці, в думках, на устах –
О присутність.
Невтримно баНАНОпроста
Баламутність.

Великого вибуху струс
Вібрато – р
У морі великих спокус
Кайфувати.

Гойда космічна весна
Рахманно.
Чудово займатись нам
О нано!

9.09.7526 р. (Від Трипілля) (9.11.2018)

Відлуння:

Марґо

через ці асонанси дрімотні
там де тіні криваві косі
я сама в занемінні мертвотнім
захотіла на власній косі…
розкажіть ~ це був засіб чи ціль?

Сонце Місяць

так буває знічев’я чи просто
небо навпіл, земля набакир
& конає осяйлива осінь
ціль і засіб, мисливець і звір
хай комусь нецікаво і тоскно ~


Марґо

хто конає між зречень і вір
& кому ця гонитва вже тоскна
у собі як затравлений звір ~
намольфарив полотнами босха
присмерково відтінений твір


Сонце Місяць

трохи сам здивувався (отó вже)
розпаливши багаття, завмер
тихий голос ~ не відаєш босше
в серці гарцу триває свій герць
& спочинку не знайдеш на ложі


Марґо

ой ти боже мій божечко боже
що не вірш ~ препарований мрець
ти ізиді зі скроні о босше!
герці… гарци… хай буде їм грець!
хто на ложі спочив той не може
розпалити багаття сердець

Сонце Місяць

дисонансний) діоніс прокислий
заповітний запійний вій
танцівниці на пагорбі лисім.....
доктор фавст & увесь чорторий ~
опадіть злотосрібним листям


Марґо

на горі танцювалося сестрам
з діонісом товкли виноград
він для них був магістром маестро
цей ансамбль дав би фору оркестрам
ніч опала розтанула гра ~
на ПееМі осіння пора

(що робити о Сонце порадь?!)


Сонце Місяць

(а порад ~ катма)

слід у слід
тінь у тінь, день, ніч
крізь пекельне й небесноземне
жовтень черлений панич
тріумфуючи зусібіч
римує тебе & мене
о, Марґо ~

але
що усім із тогó

нє?



✴

Віктор Кучерук

…Щоб сьогодні поміж нами
Порожнечі не було, –
Доторкнись до губ губами
І зігрій сльози теплом.
Поцілуй, неначе вперше, –
Із надіями і в строк, –
І відразу стане менше
Насторожених думок.

Про надії і строки
(пародія)

Без надії поцілунки,
Як в яйці самий жовток.
Хоч відгукуються лунко –
В голові клубок думок.
Вмиюсь теплими сльозами,
Сліз гірких зроблю ковток…
Доторкнешся лиш губами –
Можу не спинитись в строк.
Зникне раптом порожнеча
Через двісті з лишнім днів –
І радітиме малеча,
Що я вчасно не зумів…

02.09.18 © Василь Кузан

Я не кінчав консерваторій,
Але я люблю клізматорій!
Як сиплять перцю забіяки
Самому пороху у... діжку!

10.07.2018 р.

Я підійшла до східного вікна - і визирнула, відхиливши штору
У мене голі груди, стегна голі - і я, уся оголена, тремчу,
Сусід навпроти аж роззявив рота, побачивши немислиму красу,
Я усміхаюсь Мона Лізою й мовчу - а він від здивування втратив мову,
Ковтнув язик, у голові полова - хотілося б йому зі мною поряд стати,
Але не знає, як дістатись - бо я пішла гасити апетит…
Аж озираюся – а мій сусід летить з тринадцятого поверху додолу
Заради недосяжної мети.. «Хіба не дурень?!» - перейшла на «ти»…

З розпуки у просторій бальній залі зберу гостей, станцюю їм канкан,
Стрибну крізь вогнище, тоді через паркан, залишивши минуле все позаду,
Простіть мене за зраду і незраду - а я іду, у мене погляд гострий,
Відповідає ДБН і ГОСТу, а також СНіПУ, ПУЕ і стандартам –
Хоча воно того таки не варте - бо прапор, порваний на шмаття,
Не прикриває голизну безплатну – від сорому й ганьби я ледь не млію,
Зачинена в порожній бальній залі – й беруть мене такі всесвітні жалі
За подорож безстрашну по квартирі, за нестояння в східному вікні –
Що я кричу, прокинувшися: «Ні-і-і-і-і!...»

14.06.18

У аптеці «скафандри» придбаю,
Спровокую кохану на гріх,
Хай над хатою бузьки кружляють –
Без роботи залишу я їх.

Бузьки з горя полинуть у мандри –
Безробіття вже їх дістає.
Доки хлопці купують «скафандри»,
Українців все менше стає.

Відкриття у науці Микола вчинив –
Він поета з курми хитромудро схрестив.
Всі ми знаємо яйця прості й дієтичні,
В Суходолі несуть відтепер поетичні.

Та марнують добро господині тамтешні,
Із яєць поетичних готують яєшню.
А продовжив би справу наш славний новатор –
Поетичний з'явився б у нас інкубатор.

(пародія)

Не кожен день стається свято,
Не кожна на рядок впаде.
Вустами стане цілувати
Прицмокувати і т.д.

А потім рухи суголосні
І вседозволеність гряде…
І так присвячуєш до осені,
Рядок допоки не впаде.

Тоді ж цілують не вустами
І не цілують взагалі.
Бо не приваблюють (між нами)
Жінок рядочки замалі.

03.04.18 © Василь Кузан

один поетик шалененький
прийшов у чужодомний сайт
де маразматики старенькі
на все наклали копірайт

за правдоньку любо боровся
та парнойенька сильніш
він на юхоньку напоровся
коли там виклав новий вірш

юхонька дужечки злякався
за сайтик рідненький всерйоз
він так піднять його старався
словомутящий віртуоз

дрижачим в злоньці рученятком
плюючи слюньку в монітор
заблокував поетика козлятко
сцикливий графоман-бугор

інші поетоньки й поети
словеньки свої берегли
і в сусліковість піруети
невидимо для всіх лягли

- А что с тобой сегодня, брат?
Молчишь который час подряд!-
- Да, видишь ли, какое дело:
Держу "корону" неумело,
Вот и молчу, чтоб не слетела.
Посажена она не прочно,
Ведь дали "короля" заочно !-

25.03.2018

І не зовсім під іншим, і не під кутом,
Чи до речі, а чи не до речі -
Увійду я в історію, мабуть, бо влом
Було вивчити Лобачевського.

Я й Евкліда закинув… Виходжу на старт,
Збити з ніг намагаюся стаєра…
І навіщо погнався за мною?.. Не варт,
Бо візьму на приціл – і відстане

Розумово й фізично… А я - у підвал,
Де від роздумів - гори лушпиння…
Непокоїть питання – ну звідки ж я знав,
Що кути, як і коні, не винні?..


14.03.18

1
Наснилося… О Боже, пробі –
Тулився не будь-хто – Тарас,
В Одесі – у матроській робі,
Шептав-сичав: «Зігрію вассс…»

Морозив мокрими губами...
На плитах ми із ним - в клубок…
І тенькали нам фрикцій гами,
Здригався ними поплавок.
2
Серветок не було… газета…
Із віршами, як чорнота.
Читала потім їх поету,
А він десертом ласував.

Чуприна липла, ритм збивався,
Закашлявся Тарас на вірш,
І гладив ніжку… Дурень Вася –
Тікай від столу вже скоріш!
3
От вибрики цих снів-фантазій!
Тарас, як вийшов із кафе,
Сказав: був з нею я - в екстазі,
Лиш вірш нагадував парфе.*


5.03.7525 р. (Від Трипілля) (2018)

Узяла я голку, аби море зшити...
В окіяні-морі - звомплені щури
Утікають хутко під мошисті плити -
Жевриво впівнеба дивиться згори.

В оці урагану – молитовна тиша,
Бродять по савані зебри і слони.
Сонце ненаситне здійнялося вище -
Спека неймовірна! - утекли й вони.

На трибунах - тісно і стає тісніше,
Гомону не чутно - скрізь глухі й німі.
Не проскочить мимо і маленька миша,
Лиш в тигровій шкурі витязь на коні.

Шила, не дошила - й кинула у пічку,
Узяла натомість спиці і клубки –
Мо', зв’яжу онукам теплі рукавички,
Бо мороз надворі неабиякий.


05.03.18

Краще хрін косити наяву,
Ніби щось у себе відірвати,
І кебету викинуть в траву,
Щоб дурниць оцих тут не писати.

20.02.7525 р. (Від Трипілля) (2018)

Цей вірш, мов яв.
Прийшла до тебе
в одну із тисячних ночей,
а ти, сердешний, бачив Гебу у сні,
персисту ще й, ачей.

Доп'явся до її принадних
вологуватих пелюсток.
Ох, мій ти ж любий, ах ти ж ладо!
Перетягну разів зо сто,
не знаю чим ще, та уява
спрацює чітко...

Сплине ніч.
Проміння сонця гнів розплавить
І ревнощам скажу я: «Ні!»

Богинь багато, німф — ще більше,
та я сміюся (от чудна):
люблю, і думка тиха тішить,
що я у тебе лиш одна!

09.02.2018

Тупий і впертий, мов дебіл.
Стирчать у світ ослячі вуха.
Творить не має СПРАВЖНЄ сил,
Тому і пише лиш чорнуху.

Лелеки, лелеки, летять, летять лелеки
З Центаври Альфи до Сонця і Землі,
Долають, долають нові й нові парсеки -
Їх на Центаврі звали «журавлі».

У небі, в небі єднаються щоночі,
У вирій прагнуть, прагнучи біди,
А із Центаври Альфи войовничі
Летять, кружляють і туди й сюди.

Навала валом на планету впала,
На нашу Землю, квітчані сади,
На чорноземи, орачів і рала,
Навала впала і туди й сюди.

Ой, очі, очі, очі ви дівочі,
Де ж ви навчились зводити людей,
Перетворили білі дні у ночі,
А чорні ночі в білі, еге-гей!

Позаплітали на вербі косички,
Гарбу перевернули гарбузів,
Ой-ой, дівчата, що у вас за звички,
Від ваших чарів я осатанів.

А поки хату файно підметете,
Вівса насиплю в яблуках коню -
Тоді із вами вип’ю tête à tête я
І голих в ліжко згодом затягну.

09.01.18

в країні заколот на носі
але спецслужби й в ус не дують
що два підпільники дорослі
усіх вітають "алілуя!"

в кав'ярні випивши дві кави
ідуть і узурпують владу
на жаль вдається це на славу
на жаль тепер усе позаду

за рік втекли за два зреклися
казну з короною забравши
мо’ повернуться ще колись як
на краще вийде чи як завше


27.12.17

як приїхав у Тернопіль
а Тернопіль це не Львів
незнайомка йшла навпроти
познайомитись не смів

зазирнув тоді до кнайпи
кави випити хотів
може й випив трохи зайве
чи з надміру почуттів

та здалося що красуня
ось за столиком сидить
встав стільця свого відсунув
і не встиг всього на мить

у таксі й за нею прудко
весь об'їздив я Терно-
лиш у скверику фігурка
бронзовіла вже давно


08.11.17

***
Ой у поета перепони –
усе, чого не може.
У кожного свої шаблони
«прокрустової ложі».

***
Як пейзажі осені багаті
на сюжети у негожі дні,
так і у поезії цитати:
« вірші і сонети – сируваті»,
« оди і поеми – затяжні».

***
Не переспіваєш солов'я
і не скопіюєш шуму зливи.
Ємкісною є поезія
якісною версією дива.

***
Селфі другу у ролі писаки.
І на лоні природи буває
претендент на папаху з Вапнярки,
на якому вона спочиває.

***
Зізнаватись – зазнаватись
тим, чого немає.
Та нема чого боятись:
поки істина куняє –
правда випирає.

***
Все, що пишу я, іменем одним
себе одного ідентифікую,
що я іще живу, а не існую.
аби не переплутали ні з ким.

                                      2017

***
Це жорстоко, та не треба сліз.
Наша пісня досі не почата,
поки куля видає «безвіз»
і нема кого за це карати.

***
Країна ВАТи береже,
а «вата» повзає вужем,
не затуляє рота.
Не нагодуємо чуже.
А бути шлангами – уже
і партії не проти.

***
Ой не розумію ані дуки,
ані гонорової гадюки,
у якої доларова тьма.
Ой чекає дуку веремія.
Економлю так, що мама мія,
а йому все мало, мало, ма!..

***
Нічого я не упущу,
згадаю Пелагею,
яка гадала по дощу
і ревнувала до борщу,
навареного нею.

***
Вдарило у голову бабусі,
що її «охмурює» поет.
А коли оба у цьому дусі –
це найвибуховіший дует.

***
Не спокушай душі і тіла
маною давньої мети,
що хоче юною зійти,
коли старою перезріла.

                                      2017

І
Не рекрут я, не ректор,
Віддати можу зуб –
Редактор. Мій еректор –
Наталка Лизогуб*.
ІІ
Я - останній поет у місті,
Пасажир заслужений метро.
Я плював тут на комуністів,
Поки Брежнєв не ліг у гроб.
ІІІ
З широких штанів, наче вод дніпровських
Дістаю я метрику у натурі –
Дивіться і заздріть, я – Стас Метровський,
Скромний метр… в літературі.**

На розгіллі твоєї долі
я підкову згубила, любий:
трішки змерзла і станцювала
джигу, щоби зігріти кров.
Потім ти вихвалявся бджолам,
що веселку з небес поцупив:
то меди кепкували вдало –
ти їх випив, мабуть, з відро.

Хоч обпився, та помолився
у вечірньому небі зорям,
а молитву почув Всевишній:
і на ранок мене прислав.
Я до тебе рвонула риссю,
заманила в степи просторі.

Ти, коханий, чого принишкнув?
Маєш волю. І маєш love.

19.09.2017

Люблю природу і сади,
Ліси й поля, болота й луки...
Частенько я ходжу сюди -
А на плечі висить «Базука».

Вчеплю на яворі мішень,
Стрельну в десятку із «Фантома» -
І навкруги – анітелень...
Ані пташок, ні звіра – вдома

Сидять мисливці, пастухи,
В отарі мекають овечки,
Тремтять осикові листки -
Коли в кишені в мене «Стєчкін».

Під сіном пріє кулемет
Ще з громадянської, від діда -
Змастивши, скористаюсь вмент,
Як хтось мені щось заподіє.

А на горищі - сім гранат
І десять ящиків патронів...
Вчеплю медаль - йду на парад.
Піду у ліс - принишкну в схроні.

Коротше, номер три два шість
Сім п'ять чотири дев'ять з чвертю.
Вам дошкуляє хтось? Дзвоніть -
І ми з братвою враз припремся.


14.08.17

В портупеї і без неї
Ходять хтиві корифеї:
Посередині і скраю
Милі віршики займають.

Ущипнувши риму кволу,
Зміст шукають під подолом:
Смикають за слів шнурочки,
Зазирають між рядочки.

Все шукають фантастичну
Насолоду естетичну.
Глибини їм хочеться –
Знахабнілим збоченцям!

11.08.2017

Анекдоти є й без бороди.
Ось, наприклад:
– я гроза поетів;
– я – орел!
– а я такий один...
– ну, а я записаний у метри.

І так далі.
Далі – хто куди.
І одні, буває, у нікуди,
інші «вибиваються» …у люди.
Поки не жаліємо води,
витоку поезії не буде.

Не біда, коли авторитет
у природи списує сюжет
і до дна його експлуатує.
До усіх апелювати всує.
Та коли усох імунітет
і на false пускається поет,
то і true його ніхто не чує.

                              07.2017

Я - на твоєму. Риска. Крапка.
Ти - у моїй. Тире і кома.
Та це - секрет. Про це - нікому.
Мовчи, допоки немовлятко...

Ого, які шари! О, Боже!
А понад них - Пізанська вежа!
Принаймні, чимось таки схожа -
Аби не впала, пильно стежу.

До губ - вершки. Я влипла, наче.
Яка нестерпна літня спека!
А за вікном летить лелека.
А я сміюсь із нього й скачу.


25.07.17

Не чекала такого від себе й нізащо,
Що від влади відмовлюся легко і так
Повідомлю народу: - Як б'ється - на щастя!
Побажаю: - Корону нехай трафить шляк!

Надсилали e-mail, делегації різні -
Так тривало всю зиму і аж до весни.
- Я не з тих, - відмовляла.
Мені: - Ще не пізно!
Наказала швейцару: - Жени їх, жени!

Не дивуйтесь - мене не хвилює корона,
Я від неї сховаюсь у темний куток,
Не згадаю ніколи й нікому до скону,
Двері в спальню замкну на англійський замо́к

І ще рогом упруся: - Не хочу у за́мок!
Надто страшно в палацах буває мені!

І наснилось на зло - під самісінький ранок:
- Де корона?!. – кричала,
- Даєте чи ні?!.


11.07.17

Як вашу каву покуштує чайка -
Нахабно впхає дзьоба за столом,
І розлетиться на шматочки, дзвякнувши,
Горня з фарфору, цуплене тайком,

Зів'є на стрісі вам гніздо лелека
(Лелеченята з'являться малі),
Що прилетів з далекого далека,
З Мадагаскару, може, чи з Балі,

Гніздо у вусі зліпить тихо ластівка
(Вже й ластів'ята вилупились ось),
І перламутрові розстебнуть застібки
Грайливих сойок зграйка - і здалось,

Що вас цілує в губи сизий голуб,
А на плечі усівся чорний шпак
І так до вас шпачиною глаголить,
А ви йому - шпачиною навспак,

То набирайте номер психіатра -
І прилетить "швидка" неначе вмить,
Як зроблять заштрик - пройде все до завтра,
А лікар скаже - ляжте і поспіть!


04.06.2017

***
Не начхаєш, як би не свербіло
в носі чи у вусі. Далебі,
річ у тому, що погане діло
мати справу з его у собі.

***
Чого плювати у криницю,
з якої питимеш за мить?
Чого боятись, що блакить
наллє цілющої водиці?
Уже боялися синиці,
«що хоче море запалить».

***
Не біда, коли орлу подібний,
має кігті і своє лице,
а біда, коли – не дуже бідний
на косе Дем'янове слівце.

***
Ховайся, хто на буйне чуйний
і начувайся, бойовий.
Лякає байкою заумний,
боїться істини – отруйний...
А усміхається який?

***
Радіє навіть і Яга,
коли почує, – дорога!
Неначе то ключі до раю
або Куліш чи Кочерга
високі титули вручає.

***
У запої мене-стрелі.
Забувають, що й коли
накалякали були.
Нагадаю. Акварелі
пишуть леді-спаніелі,
а «виписують» орли.

..............................
Нікому я не допікаю.
Але якщо і зачепив,
то що типовим не буває,
коли озвучений мотив?
Мініатюри є негарні
або й колючі аж за край.
Та їх не буде у книгарні
тай годі. Зайве не читай.
                              2017

                         І
Я уявляю, як її любили
таку незаяложену, ясну.
А я її, – о горе! У могилу –
її єдину – на усіх одну.
Із неї Ліру вижали за бали
і не мене одного виживали...
Прозорою – не бачили її.
І у болоті цьому поховали,
аби дали їй циці бабаї.
Вона і Музу тягне за собою.
Нехай міняє коси на косу,
а крокодили щирою сльозою
оплакують її живу красу.

                      ІІ
Її зоїли буцають лобами,
аж клепкою упала сьома п'ядь.
Любителі у тартари біжать,
майстри перекидаються словами,
кусають пересмішники зубами,
губителі поезії стоять
в почесній варті
                      щільними рядами.

                              05.2017