ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2019.10.15 00:21
Змалку мене вчили: «Не дивись під ноги.
Можеш і не вгледіти справжньої дороги.
А то, не дай Боже, спіткнешся об камінь»...
...Як в пригоді стало все оте з роками:
Прикрощі сьогоднішні не застують завтра,
Успіх тимчасовий – така собі забавка...
Вч

Сонце Місяць
2019.10.14 23:01
та в курсі ви любите більше тексту
& щоб політична справа
інакший прогрес рівноцінний регресу
чи бавить а чи не бавить

звичайно ви маєте більше сенсів
святкові біблійні тарелі
& слово є срібло або vice versa

Олена Малєєва
2019.10.14 22:35
Ти знаєш, так важко
Примусити всіх говорити про себе
Або добре, або нічого...
Піти за обрій,
Без сумніву і печалі...
Осінь така цього року красива
І така важка...
Наповнити б кров'ю своєю

Ігор Федів
2019.10.14 21:45
Обоє линули за обрії печалі,
І зорями у небі малювали шлях.
А часу течія розкручує спіралі,
І подарує їм кохання на уста,
Аби дороги долі кроками ставали,
Щасливі миті обертає у роки,
У ритмі їх серця єдиному звучали,
Допомагаючи закоханим іти.

Олена Малєєва
2019.10.14 21:43
Не мовчи, не мовчи,
Не ламай гілки молодого дерева.
Сонце котиться десь за обрій...
Я не плачу,
Це просто очі такі вогкі.
Я не буду гадати і думати, де ти є
Де б не був, знаю: ти не мій..
Я не плачу,

Ігор Деркач
2019.10.14 20:45
Добирає урожайне літо
качани і колос до куля
і Ярило у піке зеніту
сіє павутини на поля.

І Покрова устеляє сіно
пеленою на нове зело.
По озимині її насіння

Сергій Губерначук
2019.10.14 18:58
Арфістка схилилась на арфу
і тихо заснула,
хоча ще пружинило струни,
і золото грало,
а ніч біля моря
у рота води набирала
й по хвилі, по звуку, по крапці
весь світ проковтнула.

Ніна Виноградська
2019.10.14 18:43
Зелений дощ і сива далечінь,
Світ кольоровий, різнобарвна злива,
В саду від спеки порятує тінь.
І я від цього усього щаслива.

Бо тут мій дім, і школа, і земля,
І вишня біла, мов старенька мама.
Я так сюди спішила іздаля,

Роман Миронов
2019.10.14 18:31
Червоні вишні – біла пелена,
Січеться поле місячним череслом.
Червона смуга пам'яті воскресла
І в ягодах солодких ожила.

Ти не сама, ти знаєш, не сама.
Твоя душа горить і замерзає.
Твоє життя – між пусткою і раєм,

Микола Соболь
2019.10.14 06:29
З городів повіяло димом,
Земля врожаї віддала.
У небі пливе пілігримом
Хмаринка над краєм села.
Спадає до обрію сонце.
Чаклує вечірній лиман,
Утримує легіт в долоньці
Тих чар недопитий туман.

Олена Малєєва
2019.10.13 22:16
Загортайся у мене, як в хутро,
Я жовтневий твій теплий сон
Божевільна й водночас мудра —
Я захоплю в п'янкий полон.
Шаленій від зухвалих поглядів,
Спокушайся моїми мріями
Я тебе захоплю цілунками,
Я табе залоскочу віями...

Ніна Виноградська
2019.10.13 20:33
Коханий мій, вже не злетять ніколи
Назустріч руки-крила, а душа
Літа пташам пораненим навколо
Її зустріть ніхто не поспіша.

Пробач мені, ти навіть ці слова
Не вбережеш від страху – хтось почує.
Я лиш для тебе вмерла… Я жива!

Сергій Губерначук
2019.10.13 18:57
У світі є одна деталь.
На жаль.
Святий Ґрааль з’являє нас
крізь світлу даль.

І диво чуда повертає біль
у смак,
якого Ти, мій Боже, правиш

Олександр Сушко
2019.10.13 17:25
Хто хоче золота - обряще,
У долі - стражник, злодій, кат.
Тому без мене людям краще -
Без совісті в кишенях лад.

В ціні безжурне vita dolce,
Набитий краденим шалман.
А я дарма мозолю очі,

Сонце Місяць
2019.10.13 15:44
злободенносте
відав я злобу & дно
трохи милості більше гонитви
все було про людей
хоч би їм всеодно
нема над чим туманіти

тих людей що придумав

Лілія Ніколаєнко
2019.10.13 11:50
Вінок 9. Свято Діоніса

1.
Чому ж така жорстока ти, богине, –
Грайлива німфо із шалених мрій?
Відвертих віршів обступили тіні.
Накрив мене нестримний зоревій!

Любов Бенедишин
2019.10.13 10:51
У захваті вдихаю небо: «Чи ж не…»
Усе таке нове і дивовижне!
Усе таке прекрасне і знайоме.
Дивлюсь на світ, як вперше – після коми.

…Душа пізнала безміри і міри,
Летіла крізь «тунелі», «чорні діри»,
Блукала в лабіринті, рвала пута –

Семен Санніков
2019.10.13 09:02
Повітря бабине кружля -
Та не стає воно теплішим.
Не дасть бананів нам земля,
І ми щось пам'ятне залишим.

На кожний стовбур і гілля
Озватись можем навіть віршем,
В якому трепетно розпишем

Микола Соболь
2019.10.13 06:33
Давай на пенсію іти у сімдесят!
Навис над нами гострий меч Арея.
Не вихідних не буде, ані свят,
Бо ще «леве» платитимо євреям!
Ти не сумуй, козаче, все лади!
Жоди хлібину кинули на землю,
За це кнесету бабки заплати!
(Я щось котлет від мух не відок

Олександр Сушко
2019.10.13 05:31
В окопі плаче дощ, спинився час,
Шинкує ворог лютий душу сталлю.
А небеса упали в чорну грязь,
Накривши землю зоряною шаллю.

Ніхто мене в це пекло не просив,
Я сам прийшов, без зброї, добровольцем.
А кров горить у крапельках роси,

Сонце Місяць
2019.10.13 00:31
день був, чого би не відмічалося & господь відпочивав, урешті щонайменше, буяли трави & терни, при них релаксово свистали пташки окраєм всякого, паруюча кава, свіжа пачка цигарок маршал павер, спокусливо тактильна ще невимовностей безплідно~тлінних & л

Володимир Бойко
2019.10.12 22:04
Я не годен слухати
Кума Путіна
І без нього все у нас
Переплутано.
Він посланець від орди
Кагебовської,
Промиває мізки нам
По-московському.

Іван Потьомкін
2019.10.12 21:45
Здавалось в юності наївному мені,
Що з року в рік, а, може, й день при дні
Прямує світ лише по висхідній.
Та сивизна, мов несподівана зима,
Що снігом заміта палітру осені,
До того світу повернула, що пройма
Надсадним смерті подихом і блиском,
Де

Сергій Губерначук
2019.10.12 18:45
– Коли за північчю ми стежили з тобою
з низин любовно зібганого ложа,
коли відпочивали ми, як завжди,
після твого орґазму, що пройшов,
і від мого, який лише збирався,
коли обрав ти сон, а я вже не вагалась
і сходила у сірий сад, мов місяць,
тривожа

Олександр Сушко
2019.10.12 16:32
Я ж казав: - Сидоре! Ти що, блекоти об’ївся? Нащо завів на своєму обійсті оту гаспидську химеру? Нащо тобі у дев'яностодвохлітньому віці коза, ще й така дурнувата як оця? Тільки в Полтаві ще можна таких надибати. Або в Яготині. А тепер не плач, що гу

Вікторія Лимарівна
2019.10.12 14:19
Жовтнева пора має шарм особливий.
Дивує палітрою щедрою барв.
Багрянцем оздоблена, золотом трав.
До статусу прагне володарки-жінки!
Красуні Осінній нема відпочинку,
Та все ж потребує кохання й підтримки!
Засвідчить про це перехожий: вродлива!
Одне

Микола Соболь
2019.10.12 11:58
Прокидаюсь у іншому вимірі.
За вікном парасольок парад.
Мідне листя хитає у безмірі
Ще учора смарагдовий сад.

Похилилися трави під росами.
На світанку тенетка тремтить.
Осінь-дівчинка ніжками босими

Андрій Басанець
2019.10.12 11:18
Жовтневий млин – у листі, в домі, в димі,
У вітрі розвіваються листи.
Нікуди нам уже не донести
Цю теплу потерть, світло невгасиме,
цей із польоту викроєний вимах,
легеньку тінь на крилах золотих.

Це теплий плин – бери його очима –

Ігор Федів
2019.10.11 21:09
Багато маємо зла,
Опарою воно виростає,
А доля стає сумна,
У чарці на дні засинає.
Чи поряд багато зла ?
Як геометрична прогресія.
У ями немає дна,
Висушує душу депресія.

Сергій Губерначук
2019.10.11 18:44
Уперше за багато літ і літер
я наздогнав заримований вітер!
Налупцював його, розцілував,
віршем на аркуш паперу поклав.

Вітер завмер. Пішло щодення.
Душу мою колише натхнення,
рожеве письмо і голубе.

Домінік Арфіст
2019.10.11 17:05
Марино Іванівно, кримського неба горлице...
мій погляд до Ваших зелених очей горнеться...
орлице віща неупокорена... неприкаяна...
Ваші кохані – Фоми... Іуди... і Каїни...
божественну глину на чорній крові замішано
такою безслізною Ви стоїте на суді.

Олександр Сушко
2019.10.11 16:56
Піввіку не вилазив я з-за парти,
Став асом пишних од, а був профан.
Нелегко мудрагелю гарувати,
А хто сказав, що дурнику лафа?

Він теж людина! Любить ситну кашу
І сивіє так само як і ти.
Повага ж між братами більше важить,

Оксана Логоша
2019.10.11 16:43
Я пішла собі геть.Потонула у дні,і замовкла.
Не заходжу у ніч , не відводжу від сонця очей.
Ти повісив свій меч,що за міфами зветься Дамоклів,
Ув одну із ночей.


І туди я не йду...А ти вмієш кохати придні?
Коли тіло землі не приховує ран і рубц

Вікторія Лимарівна
2019.10.11 14:19
На листі зеленому сніг…
Так дивно, бо осінь навколо:
Сумної мелодії соло…
Подекуди вранішній слід:
Поночі утворений лід,
Холодний,торкнеться долоні.
Тримає в своєму полоні.

Сонце Місяць
2019.10.11 13:47
та бо всі ці абстракції так розумію наївні
пляшка портвейну на двох шеррі бренді нете
хай не магнум ~ нехай пара беллум тт
полишати бажання & відкидати провинне

ось бадьорий тайм~ плен трохи віршів на ритм вар’єте
трохи прози яку не любити нас

Матвій Смірнов
2019.10.11 12:34
Поет стояв на зупинці трамвая,
Прощаючись із життям.
В поетів, знаєте, так буває -
Гостре передчуття

Того що буде - така вже вдача
У них, і той не поет,
Хто свого фіналу не передбачить
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Анатолій Філософ
2019.10.03

Ірина Осінь
2019.09.28

Наталія Шандра
2019.09.27

Ірина Стасюк
2019.09.26

Юлія Ляхович
2019.09.16

Михайло Олегович Гордон
2019.09.15

Вероніка Головня
2019.09.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ірина Вовк - [ 2019.09.05 13:35 ]
    Собі на День народження
    …І так мені хотілося б сказати,
    Що ще далека відстань до розплати,
    Що щастям упиваюся щодня,
    Хоча бреду і справді навмання
    Між берегів любові й нелюбові…

    Аби лиш вдома всі були здорові,
    А решта все - безмовна суєта,
    То й не вартує нашої уваги…

    Волію мати стільки я наснаги,
    Аби свій келих виповнить ущерть…

    А там – на обрії дороги й бездоріжжя,
    Біля самого ирію підніжжя,
    Там де живе безвічна краля –смерть,
    Ми побуваєм рано, а чи пізно,
    І наш годинник відбиває, звісно,
    Хвилини й миті кра́сного життя…
    Отож, допоки ми живі й здорові
    І повен келих божої любові –
    Співаймо гімн життю, цінуймо ближніх
    І ті дари, що послані з вовишніх –
    бо в тих хвилин немає вороття,
    і миті не повернуть нас, колишніх…

    Співаю славу всіх земних і грішних,
    Що іскру Прометея зберегли…
    Ми тут були – ми вірили й любили,
    Ми у душі багаття запалили –

    …і сповнили… допили… допливли…



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (3)


  2. Тамара Швець - [ 2019.08.31 11:19 ]
    Перше вересня – день знань
    Перше вересня – день знань,
    Перший дзвоник – для вітань,
    Як врочисто і святково,
    З кожним роком, завжди ново,
    На клас, на курс ти вже підріс,
    Також підтвердження - твій ріст.
    І відчуття є, і бажання,
    А з ними разом хвилювання,
    За ті знання, що є і будуть,
    Студенти, школярі добудуть,
    Що їх дадуть викладачі,
    Шановної професії творці.
    І кожен з нас, цей шлях пройшов,
    Одержав атестат, диплом,
    Ті зерна знань, дали ростки,
    І для майбутнього стежки…2009
    На фото- мій малюнок.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  3. Тамара Швець - [ 2019.08.25 04:51 ]
    Шахтар – професія героїв...
    Шахтар – професія героїв,
    Без перевершення скажу,
    Щоб чорне золото добути,
    Треба глибин землі сягнути,
    І кожну мить ризикувати,
    І не боятись лаву брати,
    Ті відчуття і почуття,
    Які свідомо, в кожну мить,
    Тому й душа його тремтить,
    І що не раз допомогає,
    Терпіння, сили добавляє,
    Те , що сім'я завжди чекає,
    І Боженьку про це благає…2009
    На фото - мій малюнок.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  4. Ірина Вовк - [ 2019.02.15 21:50 ]
    Стрітення (дитяче)
    Якось дниною ясною
    Стрінулась Зима з Весною.
    Так уже з віків ведеться –
    День цей «СТРІ́ТЕННЯМ» зоветься…

    Зима й каже: «Весно, люба!»
    А сама – бліда й беззуба
    Трусить снігом понад бором:
    День цей зветься «ЗИМОБОРОМ».

    А Весна запалить свічку,
    У водиці вмиє личко,
    Громом вдарить по сестриці –
    День цей звуть іще «ГРОМНИ́ЦІ».

    – Помагай-Біг, люба сестро,
    Людям я тепло принесла.
    Жде земелька сонця й цвіту –
    Твій щербатий горщик збито!

    А Зима лютує трішки,
    Щипле щічки, студить ніжки…

    Сила Божа нам поможе:
    Ве́сна Зиму переможе!


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (9)


  5. Юрій Сидорів - [ 2019.02.01 09:08 ]
    Назад
    Я вірю у те, що сумують за нами,
    Окремо за кожним або за всіма,
    В минуле зачинені двері та брами.
    Пусте, що зворотного шляху нема.

    Вернутися б дітьми або школярами -
    За мною пішла би численна юрма.
    Та в небо хрестами указують храми:
    Туди - і нікуди, мені зокрема.

    Я майже зібрався, і знаю, що рушу -
    Прикласти до брами спітніле чоло,
    Бо пам'ять настільки вимотує душу,
    Що краще би зовсім її не було...


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (8)


  6. Величко Анастасія - [ 2019.01.16 19:58 ]
    Осінь, що колись кохала
    А знаєш, Осінь теж колись кохала,
    І пристрастно танцювала з Ним танго.
    Секрети свої йому розкривала,
    Цілувавши з жагою до ранку.

    Його кружила в багряному листі,
    Сонячним світлом вдень підіймала.
    Сплітавши їх долі в червоне намисто,
    Його до серця в журбі пригортала.

    І Осінь безмежно була щаслива,
    Їй так подобалось Його надихати!
    До інших пір року не була ревнива
    Чи тільки хотілось їй так вважати.

    Та з часом на небі заходили хмари,
    Все місто витрачало свої відтінки.
    Губилась осіння краса й терпкі чари,
    Все швидше горталися Їхні сторінки.

    В Її звабливості дні останні,
    Коли став тепліше Він одягатись ,
    Зникала любов у Його торканні,
    Додому став пізно він повертатись.

    І знаєш, Осінь все ж його відпустила.
    Розуміла: на нього чекає Зима.
    Вона міцніше за все Його любила
    Й втекла у вирій свій крадькома.

    Але Вона обіцяла з'явитися знову,
    Повернутись, та тільки пізніше.
    І через три пори почнуть вони нову розмову,
    Про те, що для них найрідніше...

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  7. Ірина Вовк - [ 2019.01.15 11:46 ]
    "…а ще раніше пан Василь встав…" (тексти "Меланки та Василя")
    Щедрувальники під вікнами хати:

    "Ой рано-рано кури запіли,
    а ще раніше пан Василь встав.
    Ой устав-устав, три свічки сукав,
    при першій свічці - личко вмивав,
    при другій свічці - одежу вбирав,
    при третій свічці - коня сідлав.

    А вибирався він з гір по дівку,
    він з гір по дівку, та й по вірмінку.
    Вона до його переказала,
    пане Василю, не труди коней...

    На Дай-Боже!.."

    ЩЕДРУВАННЯ: - Гей, чи спиш, чи чуєш,
    пане Господарю,
    прийшли ми до тебе орати:
    дві синиці в колісниці,
    два ведмеді упереді,
    дві курці в ярмурці!

    -Щедрий вечір, добрий вечір,
    добрим людям на цей вечір,
    дай, Боже!

    ВАСИЛЬ ТА Й МЕЛАНКА:

    -А наша МЕЛАНКА лінива посуд розбила...
    -...підмітає сургучі - від порога до печі...
    - ...розливає воду на злую погоду...
    - Василь уставай, Боже помагай!..

    Щедрівка:"Ой вчора-вчора із вечора
    пасла Меланка два качура.

    Ой пасучи, загубила -
    А шукаючи, заблудила.

    Приблудилася в чистеє поле
    А там Василько плужком оре.

    Гей, оре-оре, жито сіє,
    а за ним жито зеленіє.

    Гей, оре-оре, поганяє,
    Догори личком спочиває.

    Гей, оре-оре, сам плуг заносить,
    Йому Меланка їсти носить.

    Ой, Черчику-Васильчику,
    Посію Тебе в городчику.

    Буду я Тебе шанувати,
    По тричі на день поливати.

    Щосуботоньки проривати,
    За русу косу затикати.

    Ще й до церковці виряжати,
    та й "Василе́чком" величати.

    Ой, Черчику-Васильчику,
    Не гони кури по хлівчику.

    Бо мої кури дорогії -
    все по чотири золотії.

    Ой, Черчику-Васильчику,
    Не сідай скраю на припічку.

    Або ж мені горшка збавиш,
    Або ж собі жупан спалиш.

    А сядь собі на лавочці,
    Коло своєї Меланочки.

    Наша Меланка в Дністрі була,
    Дністрову воду пила, пила.

    На камені ноги мила, мила,
    Срібний перстенець упустила.

    Срібний перстенець достягала,
    Тонкий хвартушок замочала.

    Повій, вітре буйнесенький,
    Висуши хвартуx тонесенький.

    Повій, вітре, сюди-туди,
    Висуши хвартуx межи люде!

    Повій, вітре, сяк-так, сяк-так,
    Висуши хвартуx, як мак, як мак.

    Повій, вітре, зо всіx сторон,
    Щоби Меланці не був сором.

    Щоби матінка не пізнала,
    Щоби із хати не прогнала.

    Наша Меланка малесенька,
    Як конопелька тонесенька.

    Наша Меланка неробоча -
    На ній сорочка парубоча.

    Наша Меланка не сама xодить,
    Нашу Меланку парубки водять.

    Наша Меланка током-током,
    За нею хлопці скоком-скоком.

    Наша Меланка украдена,
    В Далекі Краї заведена.

    Ні стежечки, ні доріжечки, -
    Пішов би я до воріжечки.

    Най ми ворожка відгадає,
    Де Меланка пропадає.

    А вороженька заxорувала,
    Мені правдоньки не сказала.

    Ой, Господар-Господарочку,
    пусти у хату Меланочку.

    Неxай Меланка погуляє,
    Як тая рибка по Дунаю...

    Як щука-риба з окуньцями
    Наша Меланка з молодцями!

    На Дай-Боже...

    Щедрувальники: - Ой Васильку, Василечку,
    чи любиш нашу Меланочку?

    ВАСИЛЬ: - Як ми Меланку не любити,
    коли ж не здужає робити...
    У Господаря - по сто кіп,
    а у Меланки - один стіп...

    Дай,Боже...

    Щедрувальники-посівальники: - Сієм-сієм, посіваєм,
    з Новим Роком вас вітаєм -
    коноплі під стелю, а льон по коліна,
    щоб у вас, хрещених, голова не боліла...

    Щедрувальники: - Дай же Вам, Боже,
    на току стогами,
    а в діжі - підходом,
    а за столом - ситтю...

    Дай же Вам, Боже,
    синів оженити.
    дочок віддавати,
    пива наварити,
    і нам погуляти!

    - З Щедрим вечором!


    ГОСПОДАРІ з короваями "Василем" та "Меланкою" в руках:

    - На здоров'я!

    ГОСПОДАРІ частують короваями щедрувальників.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  8. Ірина Вовк - [ 2018.12.23 00:48 ]
    ...І ми ще діти - милі та веселі…
    …і ми ще діти – милі та веселі…
    І хата, наче світиться, нова –
    в чеканні див пресвітлого Різдва
    у білі рядна вбралися оселі,
    і наші всі зібрались за столом
    на «отченаш» - родиною…споло́м…
    Діткаються уста живильних слів –
    І постають з святочної молитви
    обличчя ближні, що в сю мить розквітли,
    як ружі ніжні з ангельських садів…

    …Там мама – юна, мама – молода…
    Там баба з дідом у святочнім вбранні,
    Там ллється в мелодійному зітханні
    Дзвінка старовкраїнська коляда.
    Вершинно так і затишно довкіл –
    І невтямки про долі грізні знаки:
    Пощо́, пощо́ вплелись червоні маки
    У цей небесночистий виднокіл.
    …Ні-ні…не треба…мить цю не згубім –
    вона у часі нам дорожча злота –
    відкриє Небо Зоряні Ворота,
    Різдвяна ніч постукає у дім…

    …І оживе бурхлива течія –
    Із голосів найближчих, найдорожчих,
    І одцвітуть нестримним сміхом рожі
    Святої ночі і Святого дня!
    Різдвяних див блакитні каруселі,
    Де ми ще діти - милі та веселі…




    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (3)


  9. Тамара Швець - [ 2018.12.13 09:43 ]
    Слова, як зерна...
    Слова, як зерна, силу мають,
    Завжди, про щось повідомляють,
    Є добре слово і лихе,
    Cлiд пам'ятать завжди про це..
    2009


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  10. Ігор Деркач - [ 2018.11.03 21:48 ]
    Дві долі на вибір
    Щастя нам тільки-но сниться...

    Ой, не дізнаюсь ніколи,
    де і яка ти є, доле.

    Може, у казці жар-птиця?
    Може – тополя у полі,
    а не у жмені синиця?

    Може моя половина
    мавкою в лісі блукає?
    Може, русалкою плине
    за течією Дунаю?

    Маю я шаблю, і люльку,
    маю і коника-брата...
    Є полонянка у турка
    і заставляє ризлука
    іншої долі шукати.

    Ой, не її я чекаю
    і не тому я загину...
    Маю заботу єдину
    у поневоленім краї,
    де захищати я маю
    долю своєї країни.

    11/18


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  11. Ірина Вовк - [ 2018.09.30 18:37 ]
    Три дивні дивиці...(Віри, Надії, Любові та матері їх Софії)
    Три дивні дівиці,
    три се́стри-сестриці,
    три нитки плели серед поля -
    то ВІРА, НАДІЯ, ЛЮБОВ-лебедиця,
    а з ними і вольная Воля...

    Три нитки барвисті,
    три долі іскристі,
    сплітали вродливі сестриці -
    три стежки-дороги
    упали під ноги
    у шовки густої травиці.

    Направо підеш -
    Красну ВІРУ знайдеш край стежини...
    Впадуть білі зорі -
    криштальні, прозорі,
    у ночі п'янкі, солов'їні.

    Наліво підеш -
    то НАДІЮ знайдеш край озерця...
    Заграє бажання -
    жарке, мов світання,
    на струнах зболілого серця.

    А прямо підеш -
    щиру Приязнь знайдеш край дороги...
    Луною дзвінкою,
    ЛЮБОВ'Ю палкою
    опалить тебе до знемоги...

    На хвилях ЛЮБОВІ
    у трави шовкові
    впадеш горілиць обімліло.
    А пісня
    на чулого серденька
    мові,
    про Долю розкаже несміло...

    - О, Долечко-Доле, скажи, моя ясна,
    чи панночка ти, чи небога?...

    - Коли в твому серденьку ВІРА є Красна -
    до щ а с т я пряменька дорога!

    30 вересня 2017 року




    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (5)


  12. Тамара Швець - [ 2018.08.01 17:09 ]
    Загадки
    Дозрівають на кущах
    В кожному саду що літа
    Вітаміни різний смак
    ......(ягідки) в нас соковиті !
    29.07.18 7.20

    В кожнім домі він в пошані,
    Відкривається щодня,
    Зберігає нам продукти,
    .......(холодильнику) хвала!!!
    31.07.18 18.08


    Спекотно літом,
    Ніде діться,
    Всі тінь шукають, холодок
    Нам .....(вентилятор)допоможе
    Ганяти буде вітерець.
    31.07.18 18.17

    На галявині і в лісі,
    Можна всюди їх знайти,
    Коли добрий дощик пройде,
    Там з’являються ....(гриби)
    31.07.18 18.22






    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  13. Тамара Швець - [ 2018.07.28 12:53 ]
    Кращих ліків не знайти...
    І зелені, і рожеві,
    І з румянцем на щоках,
    Соковиті , солоденькі,
    Люблять їх дорослі, й діти
    Звуть їх ........у нас !(яблука )
    А, як кажуть у народі,
    Кращих ліків не знайти,
    З’їв їх декілька у ранці,
    І бадьорим будеш ти....

    28.07.18 8.38


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  14. Марія Дем'янюк - [ 2018.07.07 23:00 ]
    Ніч на Івана Купала
    А вербові віти -
    Гойдалки для мавок.
    Вже магічно вечір
    Зорі обійняв.
    І лунають з поля
    Тихі сміхи навок:
    Їх лоскоче небо
    Полум'ям заграв.
    Стану я навшпиньки
    Привітаю зорі.
    Місяцем всміхнуся
    Яснонебесам.
    Папороть розквітла:
    Пелюстки прозорі.
    У Купала нічку
    Місце чудесам...


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (2)


  15. Ірина Вовк - [ 2018.07.06 12:52 ]
    Театр "МЕТА": Свято Івана Купала (сценарій)
    Громада обирає Війта.

    Війт. А кого візьмемо в Писарі?

    Вибирають Писаря. Війт вручає йому перо і папір.

    Писар: Дякую громаді за довіру! Постараюсь літопис гарно писати, щоб нащадки могли прочитати. Тільки дайте назву хати, щоби було що писати. Мушу вас порахувати і усіх переписати, ні про кого не забути, а про всіх вас пам’ятати, бо як вхопить чорт дівчину, буду нести я провину. Наскільки мені відомо, серед присутніх тут нечистої сили нема. Тому хочу дівчат попередити, що коли парубки будуть вам говорити, що бачили перелесника, чи відьму, що з димаря вилетіла і шастала по селу, то не вірте тим пліткам, бо хлопці навмисне залякуватимуть вас ними, щоб провести додому, чи поцілувати, чи… повечеряти. Ну, а так як у нас мова зайшла про нечисту силу, то не лякайтесь, якщо буде погана погода. Коли дощ буде іти крізь сонце – то це чорт дочку заміж віддає; коли грім та блискавка – то сам чорт вирішив побратися з відьмою. Недаремно в народі кажуть на погану погоду «чортове весілля». На тому буду кінчати, але мушу нагадати, щоб не забули дати назву своїй хаті.
    Війт: Писар свої обов’язки знає, тільки ще щоб дав назви вулицям і пронумерував хати, а то ще хтось вночі заблудиться і до сусіди зайде. Будівничі ж нехай гарно наше село побудують, щоб того не сталось, бо не оберемось клопотів. Ціпакам буде завдання берегти нас відлукавих духів та людей. Корчмар і кухар щоб зважали, щоб наші шлунки наповняли. Тепер громаді вказівки: не сумувати, спиртного не вживати, годинники заховати, бо відтепер у нас один годинник – сонце, а хто не заховає, то того будемо топити й витягнемо тоді, коли годинник зупиниться. Стежити за порядком, не нищити природи. (Вказується «знак» для сходу, а також різні побутові речі і всі розходяться).

    Перед обідом дівчата плетуть з квітів гірлянду. Беруть дві палиці (одна рівна, а друга розгалужена внизу) і зв’язують їх так, щоб вгадувалась людина з розведеними руками. Прикрашають гірляндою. Це «Коструб» (або по-іншому«Іван»). Ще готують пучки кропиви.

    ОСВЯЧЕННЯ КРИНИЦІ

    Дівчата з Кострубом ідуть по селу і, співаючи, збирають людей до криниці. У руках у дівчат кропива.
    Пісня: «Ходіть, дівки, на вулицю, викопали вже криницю.
    В нас водиця чудова – чиста, свіжа, здорова…».

    Коструба застромлюють у криницю.

    - Наша водиця студена – сонцем, місяцем і зорями свячена!
    - Куди водиця тече, там травиця росте.
    - Водиця – наша матінка, все сполоще, крім лихого слова.
    - Чиста вода, як сльоза; глянь у воду та на свою вроду.
    - Всього не переймеш, що водою пливе.
    - Прийшло з води, пішло з водою.

    І дівчина: «Гей, око Лада,
    Леле Ладове,
    Гей, око Ладове,
    Ніч пропадає,
    Бо око Лада
    З води виходить,
    Ладове свято
    Нам приносить.
    Гей, Ладо!
    А ти, Перуне,
    Отче над Ладом.
    Гей, Перуне,
    Отче над Ладом.
    Гей, Перуне,
    Дай дочекати
    Ладо Купала.
    Гей, Купала!
    Всі: Гей, Купала!
    І дівчина: У нашу хату.
    Гей, Купала!
    Всі: Гей, Купала!
    І дівчина: Солод ситити.
    Гей, Купала!
    Всі: Гей, Купала!
    І дівчина: Щоби і внукам
    Те пам’ятати.
    Гей, Купала!
    Всі: Гей, Купала!

    Одна або більше дівчат читають, а друга повторює для громади ті рядки, які говорять всі.

    Дівчата: Добрий день, водичко, найстарша сестричко!
    Всі: Добрий день, водичко, найстарша сестричко!
    Дівчата: Обливаєш гори, коріння, каміння, облий і мене!
    Всі: Облий і мене!
    Дівчата: Від всякої мерзи, від пагуби.
    Всі: Від всякої мерзи, від пагуби.
    Дівчата: Абим була така велична, як весна.
    Всі: Як весна!
    Дівчата: Абим була така красна, як зоря ясна.
    Всі: Як зоря ясна!
    Дівчата: Як радіють теплу, так аби мені раділи.
    Всі: Так аби мені раділи!
    Дівчата: Щоб була така сильна, як вода.
    Всі: Як вода!

    Хлопці виймають Коструба з криниці, замочують його зелену голову-гірлянду у воді і окроплюють присутніх.
    - Що з неба каплею, то на землю сторицею!
    - Води боятися, то не купатися!
    Дівчата беруть кропиву, жалять хлопців і всі пересуваються від криниці на галявину.

    ПРОЩАННЯ З ПЕТРІВКОЮ

    Всі виходять на галявину. Хлопці збоку застромлюють в землю коструба, а дівчата складають посеред галявини кропиву в одну купу. Потім співають і скачуть через неї, а хлопці грають «Гиля-гиля» (футбол), або ж роблять якусь роботу.
    Звучать купальські пісні:
    «Ой за нашим садом три місяці рядом…»
    «Та ходила Уляночка по межі…»
    «Через наше село везено дерево…»
    «Ой у полі криниченька, упалася зозуленька…»

    І дівчина: Дівчата, а чи знаєте ви, як виникла кропива?
    Всі: Ні, не знаємо!
    І дівчина: Ходіть же сюди. Я розповім вам дуже цікаву легенду про кропиву, волошку та пташку зозульку. (Усі сідають). Було це дуже давно. Тоді ще ліси не насаджувалися людськими руками і все йшло за велінням матері-природи. Жив собі один чоловік. І була у нього донечка Марійка: вродлива та добра дівчина. Любила вона сидіти на березі річки, вишивати та співати. І від співу її розцвітали квіти, зеленіли дерева, соком наливались плоди, а водиця підхоплювала її дзвінкий голос і несла аж до синього озера, в якому жив Вуж. І посіяв він в його самотньому серці неспокій, і привів на берег річки. Відтоді, обернувшись у красеня-парубка, Вуж щодня з’являвся на протилежному березі ріки і слухав пісні Марічки. Поява незнайомого парубка спочатку злякала дівчину, але згодом вона звикла та співала лишень для нього. Минав час і одного разу у хаті Марічки з’явилися старости. Не хотів батько віддавати доньку незнайомому парубку, та довідавшись, що Марічка давно знає і кохає його, погодився і благословив їх на злуку. Покинула Марічка батьківську оселю. Зостались позаду ліс, річка, а попереду синіло озеро! В’їхали вони в озеро і опинилися на дні. Там стояв палац Вужа. У злагоді та любові жили Вуж та Марічка. І знайшлося в них двійко діточок: Василько і Горпинка. Якось захотіла Марічка відвідати батька. Довго відмовляв її Вуж та нічого не міг вдіяти проти бажання коханої дружини. Зібрав він її та дітей у дорогу й суворо наказав, щоб не говорили вони батькові, що він вуж. Доїхали вони до річки, перекинувся Вуж мостом і залишився чекати на їх повернення. Зрадів старий батько приїзду доньки й онуків, та все допитувався: чому не приїхав з ними зять, хто він є, де вони живуть? Марічка пам’ятала наказ чоловіка і нічого не відповіла на ці запитання. Втомлена дорогою, вона лягла спати. А дідусь, частуючи внуків яблуками, все допитувався і допитувався. Маленька Горпинка про все розповіла дідусеві. Взяв він сокиру, подався на берег річки, порубав Вужа-моста і повернувся додому. Під вечір зібралася Марічка з дітьми додому. Приїхала до річки – мосту нема, а на березі море крові. Дізнавшись, що Горпинка усе розповіла дідусеві, вона сказала: «За те, що ти, Горпинко, зробила усіх нас нещасними, бути тобі кропивою! Нехай твою серцевину так же точать черви, як тепер моє серце точить зле горе! І будеш ти приносити людям жагучий біль, який тепер ти принесла мені!.. А ти, мій милий Васильку, будеш волошкою. Люди будуть насолоджуватися тобою, дивуватимуться твоїй красі і завжди триматимуть тебе у своїх хатах!» Ще сильніше заплакала Марічка і полетіла в ліс зозулею, а діти зосталися на березі річки: Василько – запашною Волошкою, а Горпинка – жалючою кропивою.

    Дівчата розходяться або відразу ж ідуть збирати квіти.

    ВІНКОПЛЕТЕННЯ

    Назбиравши квітів, дівчата сідають в коло, плетуть вінки, співають, розповідають легенди.

    ІІ дівчина: Дівчата,нарвіть і вплетіть у свої вінки терлич та тою.
    Всі: А навіщо?
    ІІ дівчина: А тому, що терлич і тою боїться нечиста сила, яка може завітати до нас на свято. Розповідали мені, що в одну дівчину закохався чорт. Довго ходив він до неї у вигляді парубка. Нарешті вирішив взяти її до себе. Мати, готуючи доньку до від’їзду, вбрала голову її квітками терлича та тої. Коли прийшов чорт, то ніяк не міг підступити до дівчини і став її просити зняти з голови квіти. Дівчина, не зрозумівши, чого він від неї хоче, стала скидати з себе все, що було на ній і тим самим дотягла доти, доки не заспівали півні. Тоді чорт сказав: «Якби не терлич та не тоя, була б дівчина моя» і в ту ж мить зник.
    ІІІ дівчина: А я знаю іншу оповідь. Дівчина прибрала свою голову квітками тої і пішла в ліс. Там зустріла вона чорта в подобі молодого та вродливого парубка, який почав до неї залицятися. При тому він постійно просив її: «Скинь, дівко, тою і підеш за мною». В пориві хвилюючих її сердечних відчуттів, дівчина виконала прохання – і чорт зразу ж заволодів нею.
    ІІ дівчина: А ще соком терлича відьми змазують себе під пахвами, коли збираються летіти на шабаш.
    І дівчина. Відваром його вмиваються дівчата, щоб швидше вийти заміж. Скільки дівчина весною знайде кущів терлича, стільки матиме вона коханців.
    ІІІ дівчина. Терлич і тою освячують у церкві і кладуть до колиски маленьких дітей.

    Сплівши вінки, дівчата розходяться.


    ВБИРАННЯ КУПАЙЛИЦІ

    Після вечері дівчата збираються на галяві.

    Дівчата (співають):
    «А наші хлопці недбайливці,
    Не вирубали Купайлиці».

    Співають доти, доки хлопці не принесуть їм «Купайлиці» (невелике деревце верби). Тоді дівчата її гарно вбирають. А хлопці збирають сміття по хатах.


    Хлопці: Здорові будьте! З Купайлом!
    Господарі: Будьте й ви здорові.
    Хлопці: А чи нема у вас сякого-такого, давно застарілого, геть спорошнілого?
    Господарі: У душі не тримаємо, а на дворі може щось і маємо.
    Хлопці: Тоді вимітайте! Щоб воно прахом пішло у вогні Купала.
    Коли зібрали сміття до однієї купи, скликають громаду.
    І хлопець: Виходьте, старі баби, вже заквохтали в болоті жаби!
    І дівчина: Виходьте, старі мужі, вже засвистали в болоті вужі!
    Молодиця: Виходьте, молодиці, вже дівчата на вулиці.
    Громада збирається на галявині, запалюється сміття.
    І хлопець: Хай усе погане й зле пропадає, а добре – зостається й розростається!

    Усі сидять біля вогнища, співають. Коли ж вогнище починає згасати, а пісні замовкати, то наближається час казкового дійства.

    КАЗКОВЕ ДІЙСТВО

    З лісу, несподівано для присутніх, виходить Волхв.

    Волхв: Добрий вечір, добрим людям!
    Всі: (озираючись) Добрий вечір!...
    Волхв: Цілий день спостерігаю за вашими ділами і тішуся вашими піснями. Чи справді ви приїхали сюди святкувати Купала?
    І хлопець: Так, та не з чужої волі, а з своєї. Бо живуть у нас ті сили небесні, що світом керують, і хоч багато чого не знаємо, та віру носимо в серці щиру.
    Волхв: Я знаю, бо це очі і душі ваші говорять. Хай завжди дарує вам своє світло Сонце, зігріває вогонь і радує Купало. Хай будуть благословенні сини великого Руса, онуки Яр-бога!
    Всі: Дякуємо.
    І дівчина. А ви хто, діду?
    Волхв: Я Волхов. А ви звідкіля прийшли у володіння ці лісові?
    І хлопець: Ми не тутешні, ми – з міста Лева.
    І дівчина: Дуже любимо ці вічнозелені гори, де й зібралися зустріти Купала.
    Волхв: А чи знаєте ви, як виникли ці чудові гори?
    Всі: Не знаємо!
    І дівчина: А розкажіть нам, діду!
    Волхв. То ж слухайте! Колись на нашій землі була величезна рівнина, кінця-краю якій не було. Рівнина зеленіла шовковими травами, вічнозеленими смереками і ялинами, могутніми буками і яворами, берестами і тополями, долиною текли потічки та річки, багаті на дрібну та велику рибу. Володарем долини був велетень на ймення Силун. Він жив у великому палаці й на нього працювало все населення долини. Люди не сміли покидати маєток Силуна й змушені були працювати на нього безкоштовно аж до смерті. Служив у нього хлопець Карпо Дніпровський, що прийшов від берегів Дніпра. Він подався в мандри ще десятирічним хлопчиком шукати щастя, бо батько помер, а мати жила бідно, і Карпо мусів їй чимось допомогти. Працьовитий хлопець був, ніякої роботи не боявся. Через деякий час Карпо вирішив повернутися додому. Але, як попросити у Силуна гроші за службу, не знав. Одного разу, коли Силун вийшов уночі поглянути, як ночує худоба, Карпо попросив у нього плату. Розгнівався велетень, почувши такі слова, схопив Карпа своїми дужими руками, підняв і вдарив ним об землю так, що аж яма зробилася. Але з Карпом нічого не сталося. Звівся він і відчув у собі непереможну силу. Це, мабуть, землиця подарувала йому за те, що працював на ній. Схопив Карпо Силуна, вдарив ним об землю, та розкололася, іСилун опинився під землею. Став він головою пробивати землю і від того поробив високі гори. Чим дужче кидав собою Силун-велетень, тим вищі гори піднімалися навколо. А найдужче бив собою там, де Гуцульщина, і там гори вигналися найвищі. Уранці наймити, прокинувшись, дивувалися. Навколо гори, а там, де був палац велетня – прірва. Раптом з-під землі вдарила вода і заповнила ту прірву. Чудувалися люди, зібралися на раду: як далі бути, як жити. Вирішили в цьому краї залишитися. Озеро назвали Синевирським , бо було синє-синє, як небо. А горам на честь Карпа дали ймення Карпати.
    І хлопець: Кажуть, що Силун ще й тепер не стих під землею.
    Волхв: Так-так, пробує вирватись, але вже не викидає гори, бо постарів і моці такої вже не має. Та не вирватись йому на поверхню вже ніколи.
    І дівчина: Дякуємо вам, діду, за цю оповідь.
    І хлопець: А скажіть-но, діду, чи багато в Карпатах папороті?
    Волхов. Еге ж, багато! І здогадуюсь, чому ви про неї питаєте. Тому, що саме сьогодні вночі папороть цвістиме маленькими квіточками, які горять, як вогонь. Хто роздобуде квіточку папороті, для того нема нічого неможливого. Він (кепкуючи) буде знати, де знаходяться скарби в землі і буде їх добувати без зайвого труду; йому будуть відмикатися всі замки при одному лишень дотику руки; він зможе закохати до себе будь-яку дівчину… Але роздобути квітку папороті дуже важко, тому що вона цвіте тільки одну мить і пильно охороняється від людей чортами, які роблять різні спроби налякати сміливця: повзуть на нього вужами, накидаються звірями, оглушують свистом, ревом, кидають камінням і деревами, стріляють… Жахи добування квітки можуть бути настільки великі, що їх найчастіше ніхто не витримує. Господарем чудового талісману можна зробитися тільки випадково, при чому чорти все-таки відберуть його собі.
    І хлопець: Невже неможливо роздобути цвіт папороті?
    Волхв: Бачу, що серед вас є парубки, охочі отримати цей талісман. То ж нехай вони вийдуть і стануть поруч мене.

    Виходять парубки.

    Волхв: У цій небезпечній справі я не стану вам у пригоді, але ви можете заручитися благословенням Лісовика, лісового духа, який є сином чорта й відьми. Вставайте і повторюйте за мною:
    О Велетню, лісовий царю!
    Хлопці: О Велетню, лісовий царю!
    Волхв: Прийшли ми до тебе з поклоном…
    Хлопці: Прийшли ми до тебе з поклоном…(вклоняються)
    Волхв: Пусти нас у свої володіння…
    Хлопці: Пусти нас у свої володіння.

    Виходить Лісовик.

    Волхв: О Велетню, лісовий царю, прийшли вони до тебе з поклоном. (Хлопці вклоняються). Пусти їх у свої володіння.
    Лісовик: А що шукають вони у моєму лісі?..
    Волхв: Хочуть роздобути квітку папороті.
    Лісовик: А для чого їм вона?
    Волхв: А про це відомо лишень їм самим.
    Лісовик: Я дозволяю вам увійти в мої володіння.
    Хлопці: Благослови нас, лісовий царю.
    Лісовик: Благословляю вас на щасливе повернення.
    Парубки йдуть в ліс.
    Волхв (до громади). А ви сидіть тихо, щоб не сполошити нечисту силу.

    У лісі чується перший свист і крик. Вибігають перші шукачі. Шум в лісі все зростає і на галявину один за одним вибігають і інші «сміливці», яких женуть Чорти. Залишається лише один. Через деякий час він вбігає на галявину.

    Останній шукач: Знайшов! (показує на закриті долоні).
    Всі: Де? Невже! Покажи!

    Останній шукач розкриває долоні і, побачивши, що нічого нема, стоїть деякий час мовчки.

    І хлопець: Оце так нечиста сила!
    Волхв: Я ж казав вам, що знайти і втримати квітку папороті неможливо!
    Лісовик: І це не дивно. Колись люди вільно володіли чудодійними квітами, аж доки з їх допомогою стали творити погані вчинки. І тоді боги звеліли нечистій силі берегти цвіт папороті і не допускати до неї людей. Але ви не сумуйте. Сьогодні ніч чудес: збуваються бажання, звірі говорять, дерева ходять.
    Волхв: Цієї ночі все дозволено. Саме купальської ночі Велес – бог скотарства украв Райдугу-веселку, жону бога грому – Перуна. Тож, хлопці, пильнуйте своїх дівчат, щоб часом хто не вкрав.
    Лісовик: Якщо ви хочете, то я вкажу вам дорогу у цю країну казки, країну чудес, де живуть добрі і злі боги. Сьогодні вони разом з вами святкують перемогу сонця, могутнього бога Ярила, над темрявою. І саме цієї ночі донька Ярила, прекрасна богиня любові, плідності та парування Лада має передати владу Купайлові, богові жнив. Чи хочете ви у цю країну див?
    Всі: Хочемо!
    І хлопець. Покажи нам дорогу туди.
    Лісовик: Тоді треба тут залишити смуток і образи. Треба бути сміливим, веселим. Не боятися вогню, води. Сили природи не бувають добрими чи злими самі по собі; вони тільки у відношенні до людини бувають різними, тож треба заслужити їхню прихильність. Ну, то як? Зможете? Не боїтесь?
    Всі: Не боїмося!
    Лісовик: Якщо ви пройдете крізь вогняну браму, то опинитесь у цій країні. А я повинен залишити вас і оглянути свої володіння. Прощайте!
    Всі: Прощайте! До зустрічі!
    Лісовик зникає в лісі.
    Війт: Дівчата! Беріть «Коструба» та «Купайлицю», а хлопці смолоскипи.
    В путь!

    Всі проходять крізь вогняну браму. Співають пісню. Дорогою їх лякають Чорти. Тільки-но починають виходити на галявину, як нечиста сила краде Коструба, який потрапляє в руки до відьми Хвеськи. Всі в розпачі.

    І дівчина: Коструба нашого украли!
    І хлопець: Волхве, допоможи нам відібрати Кострубонька!
    Всі: Допоможи!
    Волхв: Поганий то знак. Але я вам допоможу.
    (Говорить заклинання до ідола Світовида).
    -Чорна смерте-сноровице,
    Вража язво-язвовице,
    Мертва крівце-кровавице,
    Йдіть на води, на три броди,
    Йдіть до лісу, до пралісу,
    Цур вам, пек, цур вам пек!
    Розійдіться, розкотіться
    По льодових морях, по пустелях,
    Де ні дерева, ні трави,
    А тільки скелі на скелях.
    Там вам селитися й будитися,
    Проживати й пробувати,
    Мене у вічі не видати,
    Одсилаю вас –
    Нічних, північних, сходових
    На пусті місця,
    Рвіть лози, смичте сухі ліси,
    Тремтіть купинами, очеретами і болотами.
    Ідіть на Кремінну гору,
    Глитайте каміння.
    Каміння вам на язик.
    Каміння вам на зуби і вуста,
    Кам’янійте й ви самі!
    О Ідоле-Світовиде, допоможи мені і моєму народові побороти злих духів і повернути коструба!
    (Ідол мовчить).
    -Погані справи. Напевне у спілку з чортами вступила стара відьма Хвеська.
    І хлопець: Що ж робити?
    І дівчина: Де шукати допомоги?
    Волхв: Треба знову гукнути Лісовика.(Кличе). О Велетню, лісовий царю, вернись і допоможи!
    І хлопець і І дівчина: Вернись і допоможи!
    Всі: Вернись і допоможи!
    Виходить Лісовик.
    Лісовик: Ви знову турбуєте мене?
    Волхв: О лісовий царю! Нечисті сили вкрали в нас Коструба, який потрапив до рук старої відьми Хвеськи. Допоможи повернути.
    Всі: Допоможи!

    Лісовик повертається до ідола Світовида, робить магічні рухи руками, від яких з’являється вогонь. Знімає з плеча лук, бере стрілу, запалює її, повертається і стріляє в бік нечистої сили. З лісу виходять Чорти і падають до ніг Лісовика. За ними йде відьма Хвеська, яка несе Коструба. Чорти просять пробачення, а відьма віддає Коструба і відразу ж зникає в лісі.

    Лісовик (до Чортів): На цей раз я вибачаю вам, але на майбутнє не смійте заважати добрим людям! Ідіть! (Чорти схоплюються і втікають. Лісовик передає Коструба Волхву).
    Волхв: Дякую тобі від усього народу за допомогу. Будь же у нас на святі жаданим гостем.
    Лісовик: Ваше запрошення приймаю і зостаюся.
    І хлопець: Час нашого кострубонька привітати, час йому шану віддати! Ну ставайте в коло, а ви там і вогнище запаліть!
    І дівчина. (До Волхва). Благословіть, Волхве, Івана Купала зачинати!
    Волхв: Благословляю! (Віддає Коструба).

    Хлопці розпалюють вогнище, а всі решта стають в коло і починають ходити навколо Коструба з піснею «Через наше село, та летіло помело,
    Стовпом дим, стовпом дим.
    Сіло спочивати на Кирила хаті,
    Стовпом дим, стовпом дим.
    А Уляна з радощами
    носить воду пригорщами,
    Та й гасить, та й гасить.
    Що погасить, то займеться,
    а Уляна засміється, -
    Та й гасить, та й гасить».

    І дівчина: А тепер звеселим нашого парубочка з кленочка, щоб цілий рік реготався та в тугу не вдавався! Ануте, хлопці, чи готовий у вас вогонь?
    Хлопці: Готові! А чи у всіх є головні?
    Всі: Є!

    Всі беруть по прутику в руки і запалюють їх від вогнища. Потім з ними танцюють навколо вогнища та Коструба. Співають:
    «Ой гоп на Купала
    Танцювала та й упала;
    А Іван, як той пан, підіслав ще й жупан!
    Ой гоп, лежи тихо,
    Щоб минуло тебе лихо!
    Не боюся я біди
    Та й утечу до води»!

    І дівчина: Годі! Час топити Коструба: нажився і натішився!
    ІІ дівчина: Нехай ще постоїть хоч трохи.
    ІІІ дівчина: Хоче ще пожити, щастя зазнати.
    І дівчина: Смерть йому і його милій буде смерть.
    ІІ дівчина: Як топить, то й топить! Ану, дівчата, «гірлянду» рвати!

    Дівчата розривають зелену «гірлянду». А хлопцям віддають лишень палиці. Квіти з Коструба розкладають біля вогнища.

    І дівчина: Кидайте, хлопці, Коструба у річку.

    Хлопці ідуть до ріки. Якщо до неї далеко, то громада залишається на галявині, танцює навколо вогню і співає. А якщо є доступ і близько, то всі йдуть до ріки і там співають «Купався Йван, та й у воду впав…».

    І дівчина (До Молодиці): Ой молодая молодице,
    Вийди до нас на вулицю,
    Винеси нам Купайлицю!

    Виходить Молодиця і виносить дівкам Купайлицю. Всі роблять коло. І дівчина стає в центрі з Купайлицею, а всі навколо неї ведуть хоровод і співають
    Пісні: «Ой молодая молодице, розведи дівкам Купайлицю», «Ой посаджу рожу…», «Ой на Івана, на Купала, вийшла Марічка, як та пава…»
    Раптом з’являється відьма Хвеська, яка трубить в кулак диким і хриплим тоном. Всі зупиняються.

    І дівчина: Ох, ненько, се Хвеська-відьма!
    ІІ і ІІІ дівчина: Точно вона!
    І хлопець: Навіщо вона прийшла ?
    І дівчина: Та тікаймо відсіль! Се нам халепа!

    Всі кинулися втікати, та в цей час з лісу вискакують Чорти і починають переслідувати втікачів, з яких дехто опиняється у воді. Хвеська ще раз і Чорти збираються біля вогнища.

    І хлопець: Волхве, допоможи нам прогнати нечисту силу!
    Всі: Волхве, допоможи!
    І дівчина: Лісовику, прожени їх!
    Всі: Лісовику, прожени їх!
    Хвеська: Ха-ха-ха! Кричіть, кричіть! Ніхто вам не допоможе. Сам бог Ярило та його донька Лада розгнівались на вас за те, що ви забули про них. Ха-ха-ха!
    І хлопець: (До Волхва). Так що ж робити?
    Всі: Що?
    І дівчина: Треба прогнати нечисту силу і попросити прощення в богів.
    Лісовик: Я допоможу прогнати нечисту силу.
    Волхв: А потім я випрошу прощення в богів.
    Лісовик: Принесіть мені водиці із свяченої криниці. (Хтось з натовпу приносить воду). Відьми й чорти бояться води.

    Лісовик бере воду і кропить нечисть, яка швидко втікає.

    Волхв: А тепер, слухайте мене, робіть, що я накажу і говоріть те, що я говоритиму. Встаньте на коліна. (Всі встають). О всемогутній Ярило, слава тобі!
    І дівчина і І хлопець: Слава тобі!
    Всі: Слава тобі!
    Волхв: Ти даєш усьому сущому на землі світло і тепло, переборюєш морок ночі і зимовий холод, ти даєш життя людям і деревам, і звірям, і птахам, і рибам, і плазунам! Ти все можеш!
    І дівчина і І хлопець: Ти все можеш!
    Всі: Ти все можеш!
    Волхв: Будь же милостивий і захисти нас від усякої напасті. Ми приносимо тобі жертву і молимо тебе, щоб ти прийняв її в знак нашої любові і пошани до тебе, боже сонця і життя. (Кидає у жертовний вогонь ложку меду). Молимо тебе!
    І дівчина і І хлопець: Молимо тебе!
    Всі: Молимо тебе!
    Волхв: Молимо тебе, захисти нас від злих духів і нечистих сил. Яви нам свою ласку. Прийми, Ярило-боже, жертву! (Кидає у вогонь кусок м’яса, хліба і крапає вино).
    І дівчина і І хлопець: Прийми, Ярило-боже, жертву!
    Всі: Прийми, Ярило-боже, жертву!

    Із жертовника, в супроводі Слуг, які несуть смолоскипи, виходять Ярило та Лада.

    Волхв (встає на коліна): О великий Хоросе! Преславний Ярило! Ти показав нам свій золотий лик, ти вселив у наші серця надію і радість. Будь славен, Ярило!
    І дівчина і І хлопець: Будь славен, Ярило!
    Всі: Будь славен, Ярило!
    Волхв: Сонечко ясне, Ярило!
    І дівчина і І хлопець: Сонечко ясне, Ярило!
    Всі: Сонечко ясне, Ярило!
    Волхв: Пошли нам літечко красне, Ярило!
    І дівчина і І хлопець: Ярило!
    Всі: Ярило!
    Волхв: Щоб усе росло і родилось, просимо тебе!
    І дівчина і І хлопець: Просимо тебе!
    Всі: Просимо тебе!
    Волхв: Щоб квіти розцвітали і людям усміхались. Пошли врожай на славу, воздамо тобі ми хвалу!
    І дівчина і І хлопець: Слава тобі!
    Всі: Слава тобі!
    Ярило: Я на вас сердитий і не просіть пощади!
    І дівчина і І хлопець: О всемогутній Ярило! Пробач нам сліпим, глухим і нерозумним! Твоє прощення запалить в наших серцях добро. Будем завжди тебе пам’ятати і тобі служити!
    Всі: Тобі служити!
    І дівчина і І хлопець: Будем Ладі поклонятися!
    Всі: Будем Ладі поклонятися!
    І дівчина і І хлопець: А людям добро творити!
    Всі: Добро творити!
    Ярило мовчить.
    І дівчина і І хлопець: О Ладо, наша покровителько, богине весни, злагоди, любові і щастя! Заступись за нас!
    Всі: Заступись за нас!
    Лада: Мій батьку, пробач їм, вони помилились, бо люди.
    Ярило: Добре! Встаньте! Я пробачаю!
    І дівчина і І хлопець: Слава тобі! Слава довіки!
    Всі: Слава тобі! Слава довіки!
    Пісня: «Ой на Івана, на Купала,
    Вийшла Лада, як та пава.
    На неї хлопці зглядаються,
    Її займати встидаються.
    Наше Купайло з верби, з верби,
    А ти, Іване, прийди, прийди.
    Наше Купайло не ламати,
    А собі дівку вибирати».
    Волхв: Сьогодні небо вступає в шлюбну злуку з землею і кличе до такої ж свяченої спілки й людину. Сьогодні боги єднаються з людьми і в знак того єднання поведемо купальський хоровод.

    Всі стають у коло і разом з Ярилом та Ладою ведуть купальський хоровод і співають.
    Пісні: «Посію я рожу…»,«Не стій, вербо, над водою рано, рано…»

    Ярило: Сьогодні закінчується весна і настає літо. Вся земля уквітчана, дозрівають плоди. А щоб настало літо, треба Ладі передати свою владу чоловікові – працьовитій і добрій людині, який після одруження стане Купайлом – богом жнив і достатку.
    Лада: Брат Перун вас всіх вітає
    Блиском, дощем, громом.
    Жене вітри-вітровії
    Горами і долом.
    А вітри несуть на крилах радісну новину,
    що вже літо, що вже красне увінчає днину.
    Я ж бо землю устеляю квітами й зелами,
    Судженого виглядаю з щедрими дарами.
    Подарую очі й руки, і ніжну розмову,
    Ніч вдарую теплу й гожу, й радість світанкову.
    Ярило: Хто з парубків відгадає сім загадок і проявить свою сміливість, той і дістане руку Лади.
    З громади виходять парубки.

    І Слуга: Одгадає хто – його Лада.
    Не одгадає – батькова буде.
    А що росте без коріння?
    А що сходить без насіння?
    А що плаче – сліз не має?
    А що грає – голос має?
    А що горить без полум’я?
    А що шумить без буйного вітру?
    А що біжить безперестанку?

    Парубки мовчать.

    Чорт (перебраний Парубком): Я знаю. Живе без коріння – каміння, біжить безперестанку - вода, росте і не цвіте – папороть…
    Ярило (гнівно закричав): Не так! Папороть цвіте.
    І дівчина: Та я ж того парубка знаю. Та це ж чорт! Бий його!
    Всі: Бий його! Геть!

    Чорт втікає.

    Ярило: Бачу, що ніхто не може розгадати моїх загадок.
    І дівчина: А ми ж забули про Івана! Він розгадає! Треба покликати його:
    - Іване!
    Всі: Іване! Іване!

    З купальської громади виходить Іван.

    І хлопець: Славний бог Ярило загадав сім загадок, хто відгадає їх, той пошлюбить доньку Ладу і стане богом Купалом.
    Іван (до Лади): О богине! Я давно мріяв побачити тебе і завоювати твоє серце і руку. Я відгадаю загадки твого батька. Загадуйте.

    ІІ Слуга повторює загадки.

    Іван: Камінь росте без коріння.
    Сонце сходить без насіння.
    Серце плаче – сліз немає.
    Скрипка грає – голос має.
    Любов горить без полум’я.
    Річка шумить без буйного вітру.
    Час біжить безперестанку.
    Всі: Слава! Слава! Слава!
    Ярило: Ти відгадав мої загадки. Але чи сміливий ти, молодче, ми ще не переконалися.
    Іван: Заради щастя людей і за руку Лади я все зможу і будь-що переможу!
    Ярило: Все?! Не кажи так, зухвальцю! Бо все не можуть навіть Боги. А ти, смертний, осмілився з ними змагатись!Докажи свою сміливість на ділі. Ну, чи боїшся ти Смерті? А ходи-но сюди, Морено! (Входить Морена. Всі лякаються і відступають). Не боїшся, парубче?
    Іван: Не боюся. Я готовий.
    Ярило: Зав’яжіть йому очі й нехай вибирає свою долю.

    Слуги зав’язують Іванові очі. Морена та Лада стають поруч. Іван простягає руки до Лади, але хитра Морена встає перед нею і потрапляє до Іванових рук. Той знімає пов’язку. Морена сміється, робить помах рукою й Іван падає мертвий, а сама зникає.

    Лада (до батька-Ярила): Батьку мій! Ти своїм жорстоким вчинком потьмарив радість у очах землян. Воскреси його! Гнів не гідний твого величного наймення.
    Ярило: Я покарав Івана за його зухвалість.
    Лада: Зміни свій гнів на ласку, а вона гори рушить. Богів, як і людину красить їх душевна доброта. Воскреси його, батьку!
    Ярило: Я сказав «ні», і це моє останнє слово!
    Лада: Але ж я люблю його, батьку! (Ярило мовчить, Лада підходить до лежачого Івана, стає на коліна).
    Ой чого ж ти, Іваночку, на личку поблід.
    Чого ж в тебе, мій соколеньку, невеселий вид.
    Та чого ж ти, мій лебедику, лежиш, не встаєш.
    Та чого ж свою Ладоньку до шлюбоньку не ведеш.
    Та для кого ж мене друженьки будуть наряджати?
    Та із ким же, моє Ладонько, на рушничок маю стати?
    Та краще мені, молоденькій, в сирій землі згнити,
    Ніж без тебе, мій миленький, на сім світі жити.
    (Встає і підходить до батька).
    О всемогутній боже,
    Таточку мій ріднесенький.
    Ти посилаєш на землю тепло,
    Зігріваєш своїм подихом і рослинку, і тваринку.
    Чом же ти не розтопиш в серці моєму чорної розлуки?
    Ти зігріваєш землю, небо, даруєш людям щедрий урожай.
    Нащо спопелив ти моє щастя,
    Нащо допустив смерть мого судженого?
    О всемогутній боже!
    Зглянься над єдиною донечкою своєю,
    Не дай згинути у довічній журбі,
    Поверни мені мого судженого. Молю тебе!
    Ярило: Любов земна сильніша за вічність зоряного світла!
    Я вибачаю йому і воскрешаю.
    Слуги беруть і кидають Івана у воду. Іван оживає. Лада бере до рук сорочку.
    Лада: Шила сорочку та й вишивала,
    Коло комірця – місяця вклала,
    Коло пазушки – золоті ланцюжки,
    Коло рукавців різні пташечки.
    Ой шила, шила, позолотила
    Своєму милому на подарунок.
    Пташечки різні будуть співати,
    Золоті ланцюжки будуть бряжчати,
    Місяць та зоря будуть світити,-
    Буде Іванко сорочку носити!

    Лада подає сорочку Іванові. Той її вдягає. Потім разом устають перед Ярилом на коліна.

    Лада та Іван (разом): Благословіть нас, батьку!
    Ярило: Хай здійсниться ваша воля. Побороти смерть можуть лише люблячі серця. А Іван своєю сміливістю довів, що гідний звання бога Купала. Благословляю вас, діти. А на знак вашої злуки обміняйтеся вінками. (Слуги приносять вінки: Іван одягає Ладі, а Лада – Іванові). Поцілуйтеся ж, бо в поцілунку єднаються ваші душі. (Цілуються).
    Волхв: А чи є серед вас молоді люди, які б хотіли заручитися благословенням самого бога Ярила!

    (І варіант, якщо нема).
    Волхв: На жаль, немає нікого!

    (ІІ варіант, якщо є, то молоді люди мають вийти і встати перед Ярилом на коліна).
    Пари: Благословіть нас!
    Ярило: Благословляю! І на знак вашої злуки обміняйтеся віночками і поцілуйтеся!

    (Ритуал повторюється. Лине пісня: «На Івана Купала, на калину роса впала…» Потім молоді пари встають біля Лади та Івана).

    І дівчина: О великий боже, Ярило, на щастя, на долю благослови ж і весь народ. (Встає на коліна, а за нею і весь народ).

    Раптом з’являється відьма Хвеська. В руках у неї посох.

    Волхв: Ми тебе не кликали, чого прийшла?
    Хвеська: Світ поділений на день і ніч, на біле і чорне. Я володарка чорного світу і приходжу непрошена.
    Ярило: Хай здійсниться воля моя і помчать лихії буревії в гори далекії льодянії і заснуть. Хай здійсниться воля моя і страшний вогонь, що спопеляв міста і села ваші, пригасне і перетвориться у життєдайний вогонь достатку, щоб урожай був багатий.
    Хвеська: Ха-ха-ха! Запам’ятайте, у цьому світі одні сіють, другі збирають, одним колос, другим стерня!
    Волхв: Будьте праведними! Жодне слово, яке має зійти з ваших уст, не вдягайте в одежу брехні.
    Хвеська: Бути праведним однаково, що голим. Вас і люди засміють, і змерзнете, і пропадете…
    Лісовик: Батьки дали вам життя, пробудили ваші серця. Любіть і шануйте своїх батьків і тоді, коли вони біля вас, і тоді, коли підуть у світ вічний!
    Хвеська: Ніколи вовченя не тягло з кошари ягнят для старих вовків. Ніколи пташеня не ловило комах для своїх крилатих родичів! Хо-хо-хо! У житті йдете – не озирайтесь, знайшли – не діліться! Живіть для себе, наче поруч немає нікого!
    Волхов: Будьте щедрими до роботи, добрими до людей, тоді вас любитимуть та пам’ять про вас берегтимуть.
    Хвеська: Будьте сильними, щоб владарювати над іншими. Хто стане на вашій дорозі, не обходьте його. Убийте і переступіть, хо-хо-хо! Хто робить добро – того швидко забувають, хто вбиває – того довше пам’ятають… Так було й так буде!
    Ярило: Хай щезнуть сили нечисті й духи недобрі в лісах густезних, де не ходила нога людська, і згинуть там у безсилій своїй люті.
    Іван: Любіть сонце, любіть землю, любіть все, що на землі. Воно живе! Воно ваше! Воно для вас!

    Відьма хотіла щось сказати, але Волхв вихопив у неї посох, розломив його й кинув у вогонь. Хвеська зникає.

    Волхв: Як оцей посох, хай згорять і димом розсіються слова відьми… Хай назавжди у вашій пам’яті залишаться добрі слова!
    Лада: Сила життя й сила щастя народжуються в доброті вашій, у доброті кожної людини. Насильство, брехня, всіляке зло буйно ростуть. І їх може побороти тільки сила доброти та ваша духовна краса. Хай ясне сонце гріє ваші душі, джерела поять чистою водою, а соловейко в дорогу виряджає.
    Іван: Ви діти матінки-землі української, на якій ви живете і хліб з неї їсте. Предки ваші – то ваше коріння. Як відцураєтесь ви від них, загинуть вони у вашій пам’яті, загине й ваше життя. Бережіть коріння, шануйте!
    Ярило: Будьте благословенні!
    Лада: Будьте благословенні!
    Іван: Будьте благословенні!
    Волхв: Будьте благословенні!
    Лісовик: Будьте благословенні!
    Ярило (бере смолоскип): Вогнем з цього смолоскипу запаліть свої купальські леліти! (Дає смолоскип Війтові). Лісовику, забери своє Чортяче військо! (Лісовик робить якийсь знак і біля нього збираються Чорти, з якими він потім зникає в лісі). Я переконався, що серед вас немає поганих людей і дарую вам доступ до квітки папороті в честь весілля Лади та Івана!
    Війт: Чи всі друзі сьогодні веселі?
    Всі: На добрий час!
    Війт: Чи всі свої?
    Всі: Свої, чужих нема.
    Війт: Чи всі брати?
    Всі: Брати, всі до одного,
    на все життя до праці і меча!
    І зрадників немає серед нас.
    Війт: Хай буде так. На честь весілля Івана, що з Ладою сьогодні обручивсь, весільні ми запалимо свічки. Тепер нехай через вогонь святий пройдуть за звичаєм прадавнім молоді.

    Дівчата запалюють у віночках свічки і стають у два ряди одна проти одної.
    І дівчина та І хлопець з Купайлицею проходять першими, а за ними ідуть Іван та Лада, а потім і молоді пари. Всі співають.

    Пісня: «Ой пройшлася Ладочка крізь вогонь,
    Наче щире золото через горн.
    Ти світи їм вогнику все життя,
    Щоб не було в темряву вороття,
    У хатині весело їм палай –
    Ясне щастя й доленьку їм надай!»

    Потім і іншим молодим парам теж співають цю ж пісню, тільки замінюють імена дівчат. Усі йдуть до річки, дорогою співають. Зупиняються на березі.

    Війт (до Івана): Купайло! Віднині ти став володарем природи. Дозволь на твою честь втопити Купайлицю.
    І дівчина (кидає Купайлицю в річку):
    У перепелички
    Ніжки невеличкі,
    На гору не зійде,
    Купала.
    І в долині не стане
    На Йвана.

    Війт (до Лади): А на твою честь, богине кохання, дозволь дівчатам поворожити і на воду віночки спустити.

    Дівчата по черзі, не поспішаючи, кидають свої віночки на воду. Хлопці трохи нижче за течією виловлюють вінки.

    Війт: А тепер, громадо, питаю у вас поради: чи підемо шукати цвіт папороті, чи може краще йдемо спати?
    Всі: Ідемо шукати цвіт папороті! Ідемо!
    Війт: Тоді беріть, хлопці, смолоскипи і в путь!
    Усі йдуть шукати квітку папороті й переходять на іншу галявину. Там знаходять квітку папороті, розпалюють вогнище, перескакують його по одному і парами, гойдаються на гойдалці. Співи й забави навколо вогнища тривають до рана.

    Львів: театр «МЕТА», 1990 р.

    Автор сценарію - Купальська Лада 1989-1991 рр. Нижньосиневицька, Ченстохівська та Знесінська - Ірина Вовк.



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  16. Тамара Швець - [ 2018.06.26 09:49 ]
    Почуття не приховаєш ...
    Почуття не приховаєш
    Бережи все те, що маєш
    Добре слово серце гріє
    Віддавай тому хто діє
    Хто не ліниться ніколи
    Зволікає все довколи
    Ставить цілі – досягає
    І достаток в домі має…2009



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  17. Ірина Вовк - [ 2018.06.18 10:03 ]
    "...і ти, мій друже, будь мені..."
    …і ти, мій друже, будь мені зі мною, -
    Шепоче серце лірою-струною,
    Коли паде із лип духмяний цвіт,
    І неба окривавлений болід
    Засліплює вогнем печальні очі
    Посеред тьми безсонних свідків ночі, -
    Пребудь мені… о будь мені зі мною!..

    Дай хвилю щастя, блискіт супокою,
    Душі, що так втомилася пливти
    Супроти хвиль збуруненого часу…
    Розтане біль поволі… не відразу –
    Огорне тіло тепла течія…
    У центрі всесвіту я мовби й нічия,
    Та це не зовсім так… моє коріння
    Глибоко так прони́зало ґрунти –
    Мені нелегко проти вітру йти
    Перед заходом сонця в надвечір’ї…

    …і ти мій друже, в диханні офірнім
    Моя єдина пристань… мій маяк
    І сила невпокореного духа…
    Твоя душа мою печаль підслуха –
    І мовчки піднесе ковток води…

    Прилинь сюди… прилинь хутчій сюди…
    На побережжя бездиханне болю…

    …благословім щодня панянку-Долю
    За те, що нам запалює вогні
    Посеред бурі в ясній далині, -
    І множить нам літа й буяння крони…
    Я вірю, друже, в світло оборонне
    Що нас в розпутті… в темряві веде,
    Коли Прядильниця життя з ниток пряде, -
    Пребудь мені у хвилях цих зі мною,
    Мій друже милий, ласкою німою
    Мене приклич на тисячі імен…

    Зніми тягар із втомлених рамен,
    Коли в багряних сонць не стане меж, -
    Пребудь мені, мій милий друже, теж,
    Коли болід* всі зорі переймуть, -
    У центрі Всесвіту… у космосі, в тумані,
    Посеред зір, в буремнім океані, -
    …і ти, коханий, будь мені…
    …пребудь!...



    18 червня 2018 року, імпровізація.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (4)


  18. Тамара Швець - [ 2018.06.17 10:29 ]
    ЧТО МОЖЕТ ДОКТОР...
    ЧТО МОЖЕТ ДОКТОР,
    ОЧЕНЬ МНОГОЕ,
    И ВЫСЛУШАТЬ НАС И ПОМОЧЬ,
    ПОРОЙ, БЫВАЮТ ОНИ СТРОГИЕ,
    НО ДЛЯ ТОГО, ЧТОБЫ ЛЕЧИТЬ,
    НЕЛЕГКИЙ ПУТЬ ОНИ ПРОШЛИ,
    УЧЕБА, ПРАКТИКА,НАУКА,
    НЕБЫЛО ВРЕМЕНИ ДЛЯ СКУКИ,
    А ОПЫТ ИМ,ЧТОБЫ ДОБЫТЬ,
    НАМ НУЖНО СЕРДЦЕ ИМ ОТКРЫТЬ…
    ЧТОБЫ ОНИ МОГЛИ ПОНЯТЬ,
    ЧЕМ НАШИ ДУШИ СОГРЕВАТЬ,
    ОШИБКИ ДЕЛАТЬ ИМ НЕЛЬЗЯ,
    КЛЯТВА ГИППОКРАТА В ЮНОСТИ ДАНА,
    ПРОФЕССИЯ НЕ ПОЗВОЛЯЕТ,
    НЕ РАССЛАБЛЯТЬСЯ,НЕ СТОНАТЬ,
    И ЖАЛОВАТЬСЯ НАМ, И УНЫВАТЬ,
    А СКОЛЬКО НУЖНО ВЫУЧИТЬ ЕЩЕ,
    ЧТОБ НЕ ОТСТАТЬ В ПРОГРЕССА ВЕК,
    ПОДСТАВИТЬ ВЕРНОЕ ПЛЕЧО,
    И МОЛОДОМУ ДОКТОРУ ПОМОЧЬ,
    САМОЕ ВАЖНОЕ ВЕДЬ ЭТО ДЕЛО,
    ДАРИТЬ ТЕПЛО, ЗДОРОВЬЕ ПОПРАВЛЯТЬ,
    ЛЮДЕЙ ЛЮБИТЬ,ЧТОБЫ И МЫ МОГЛИ
    ИХ УВАЖАТЬ…
    6.06.17(написаны в больнице)


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  19. Тамара Швець - [ 2018.06.16 19:41 ]
    «Моє багатство - добрі слова ...»
    «Моє багатство - добрі слова ...»
    Моє багатство - неба блакить,
    Посмішка мами, сина дзвінкий сміх ...
    Я - жінка, а, значить, я - слабка.
    Я - мати, і, значить я сильніше всіх!

    Яке діло мені до бунтарів ...
    До тих, хто світ прагне змінити.
    Адже якщо миру немає в душі твоїй,
    То чи є сенс інших у війні звинувачувати ?!

    Моє багатство - міцне плече
    Того, в кого я вірю, чекаю, люблю ...
    Не скаржуся я Богу ні про що,
    Але, щоб зберігав рідних людей, молю ...

    Я - жінка ...І я повинна рятувати
    Турботою, любов’ю, добротою.
    Не пліткувати, не мститися, не докоряти,
    А близьким душам приносити спокій ...

    Моє багатство - сонячний світанок,
    І розсип зірок, і спів ранніх птахів.
    І мені не можна на злобу злом у відповідь,
    Адже у любові не може бути меж...

    Прощати душею, берегти, сім'ю зберігати –
    Так можуть тільки жінки,адже нам
    Довірив Бог дитя на світ народити
    І цілий світ скласти до ніг ...

    Моє багатство - добрі слова,
    Що зцілюють душу, тягнуть вгору.
    Я - жінка, а, значить, я - слабка.
    Я - мати, і, значить, я сильніше всіх! ( Ірина Самаріна-Лабіринт)

    Переклала на українську мову 15.06.18 8.10


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  20. Тамара Швець - [ 2018.06.12 16:50 ]
    Ім'я Пітера Хейні ...
    Ім'я Пітера Хейні (1905-1996) широко відоме не тільки на його батьківщині в Данії, але і по всій Скандинавії і в багатьох англомовних країнах. Така популярність не видається дивною: XX століття навряд чи нарахує багато людей, в яких щасливо уживалися поет, романіст, есеїст, художник, архітектор, математик і інженер-винахідник і які до того ж зуміли в усіх цих іпостасях поводитися талановито.
    Найбільшу славу П. Хейні принесли його короткі вірші грукі. Саме за них він тричі був висунутий на Нобелівську премію.

    Парадокс життя
    Коли я думаю про задум Творця,
    Коли мене загадка життя турбує,
    Встають перед очима дві скриньки
    І в кожному закритий
    Від другого ключик.

    Дорога до мудрості
    Дорога до мудрості ? – То істина не нова.
    Запам’ятай, щоб не бути невігласом:
    Помилка
    І помилка
    І помилка знову
    Проте рідше
    І рідше
    І рідше.

    В одну мить
    Коли ти образ вічності пізнав,
    Все життя вміщується в єдину мить.
    Переклала на українську мову

    12.06.18 10.40





    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  21. Ірина Вовк - [ 2018.06.05 11:26 ]
    "Пісня Життя"

    Пісня Життя… ці святкові пташині акорди,
    що волають з вершин: «пробудись!»…
    Посилає Зима, наче луни, розталі офорти:
    – Мамо… мамо… прокинься
    і дзвінко співай, як колись…

    На Голоску* в ліску вже весна владарює, о диво –
    геть же, геть, заметілі, щезайте і йдіть в небуття…

    Прикликаю тебе, пташко з Ирію, душко вразлива,
    Проспівай мені голосом маминим Пісню Життя!..

    Проспівай мені, мамо, лікуй і образи, і рани,
    Наче воду цілющу на втомлені чола пролий…
    Ця Зима промине - і Весна, наче пава, постане,
    і народиться ранок… голублений і голубий…

    Ми усі на Землі – в нетрях часу лишень подорожні –
    Та в розкрилених наших дзвінких і квітучих устах
    Зріють чари хмільні… і слова визрівають неложні…
    І зринає у небо з’ясніле стривожений Птах…

    На Голоску в ліску вже весна владарює, о диво! –
    Вже й веснянка-паняночка,
    наче лу́на з небес, з небуття…
    Прикликаю тебе, пташко з Ирію, душко вразлива,
    Проспівай мені вдосвіта зраночку
    Пісню Життя!..

    – Гей, веснянко-паняночко, у рожевім серпаночку,
    пробуди мою мамочку – з небуття у буття…

    …Вдосвіта зраночку
    прощебечи мені, мамочко,
    Пісню Життя:

    «Ку-ку, ку-ку, птичко мала,
    Ти нам співала, правду сказала,
    Зникла, зникла, зникла Зима».


    5 червня 2018




    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (3)


  22. Тамара Швець - [ 2018.06.05 08:26 ]
    Через сто років


    У прийдешньому, через сто років від теперішнього дня, ким ти будеш, читач віршів, що залишаться від мене? У прийдешнє, через сто років від теперішнього дня, чи вдасться їм донести частинку моїх світанків, кипіння крові моєї, і спів птахів, і радість весни, і свіжість квітів, подарованих мені, і дивні сни, і річки любові? Чи збережуть пісні мене в прийдешньому, через сто років від теперішнього дня?
    Не знаю, і все ж, друг, ті двері, що виходить на південь, відчини; присядь біля вікна, а потім, далі завісивши серпанком мрії, згадай про те, що в минулому, до тебе рівно за сто років, неспокійний радісний трепет, залишивши безодню небес, до серця землі припав, привітом її зігрітий. І тоді ж, звільнений приходом весни з пут, захмелілий, божевільний, самий нетерплячий на світі вітер, що несе на крилах пилок і запах квітів, південний вітер налетів і змусив землю цвісти. У минулому, до тебе рівно за сто років, день був сонячний і чудовий, з душею, повною пісень, в світ тоді з'явився поет, він хотів, щоб слова, як квіти, цвіли, а любов зігрівала, як сонячне світло, в минулому, до тебе рівно за сто років.
    У прийдешньому, через сто років від теперішнього дня, співаючий нові пісні поет, чи принесе в твій будинок привіт від мене і сьогоднішньої юної весни, щоб пісні моєї весняний струмок злився, брязкаючи, с биттям крові твоєї, з дзижчанням твоїх джмелів і з шелестом листя, що вабить мене в прийдешнє через сто років від теперішнього дня.
    Рабіндранат Тагор
    Переклала на українську мову 5.06.18 5.50




    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  23. Тамара Швець - [ 2018.06.04 12:39 ]
    Всю мудрість життя пізнаєш з роками …


    Всю мудрість життя пізнаєш з роками,
    Коли сто раз спіткнувшись, впадеш,
    Коли лежиш із закритими очима
    Постає питання: "Ти правильно живеш?"

    Помилки в житті надають лише сили
    Все для того, щоб їх не повторювати.
    І не дай Бог тобі сидіти понуро,
    "Мені не щастить!" - наполегливо бурмотіти.

    Зневіра - завжди поганий порадник,
    Жени його поганою мітлою,
    Тоді твій крок буде вдалий
    І ти зміцнієш силою і душею.

    Приходить допомога тим, хто хоче
    Домогтися мети і йти вперед,
    Не до тих, хто над чужою бідою регоче
    І до почуттів долгу холодний, як лід.

    Нехай далеко мерехтять лише зірниці
    Від зірок, які не призначені долею.
    Міцніше вхопити свою синицю,
    Поки журавель ширяє над головою.
    Автор невідомий
    Переклала на українську мову 29.05.18 8.40


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  24. Тамара Швець - [ 2018.06.04 12:04 ]
    Три речі…

    Три речі не повернути ніяк назад:
    Слова, можливість, час ...
    І ніколи не спалахне багаторазово,
    Одного разу вночі темною полегла зірка.

    Три речі, що не слід втрачати:
    Спокій, надію, свою честь ...
    Намагаючись частіше ближнього зрозуміти,
    Його прийнявши таким, яким він є.

    Три речі в житті найцінніші:
    Довіра, любов, і переконання.
    Лише за собою визнання провини,
    Привносить в душу просвітлення.

    Три речі в житті дуже слабкі:
    Удача, влада, великі статки.
    Вони, маючи різкий поворот долі
    Даються нам як в покарання.

    Три речі, що визначають людину суть:
    Праця, чесність, життя досягнення.
    Нехай важкий і не легкий цей шлях,
    Але це - життя, а життя - рух.

    Три речі руйнують розум і тіло:
    Гординя, злість, вино без міри ...
    Хто зміг в собі себе перебороти,
    Побачить в тому всі ознаки химери.

    Три речі, чомусь важко сказати:
    Люблю тебе, прости мене, і, допоможи.
    А може, просто перестали розуміти
    Один одного ми, як давні вороги ???
    Павло Купчинський
    Переклала на українську мову 4.05.18 5.45


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  25. Тамара Швець - [ 2018.06.03 10:39 ]
    Любіть жінку...
    Любіть жінку, носіть на руках
    І називайте гордо «Королева».
    Їй не потрібні діаманти і хутра,
    А лише любов, турбота, ласка, віра.

    Ви говоріть частіше їй про те,
    Що немає на світі очей її красивіше,
    І, може бути не відразу, але потім,
    Вона зрозуміє, що немає її щасливіше!

    Букет квітів залишить яскравий слід,
    Будь-який вчинок луною відгукнеться.
    А кожен ваш прекрасний комплімент
    Бальзамом на душу їй радісно проллється.

    І наостанок просто в двох словах:
    Цінуйте її душу, а не тіло.
    Любіть жінку, носіть на руках
    І називайте гордо «Королева»!
    Радханатх Свамі
    Переклала на украънську мову 3.06.18 8.20



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  26. Тамара Швець - [ 2018.06.02 09:14 ]
    Я чула...
    Я чула, як старець говорив:
    "Не Дай Вам Бог вкрасти ...
    Не будьте мерзенні ...
    Але якщо обікрали все-таки Вас,
    Не засмучуйтеся .... Значить - Ви не бідні ... "
    Я бачу мудрість в старечих словах.
    Був мудрим це Дід, проживши багато років,
    А той хто обікрав Вас - духом убогий,
    Йому тепла душі бракувало ...
    Ні честі, благородства не мав ...
    Брав все чуже, сам дарувати не в силах ...
    Його вибачте, не тримайте зла,
    Що б образа Вас не погубила ...
    Скупі не будьте людям на добро,
    Діліться теплотою душі, посмішкою
    Що б сказані колись слова -
    Не виявилися фатальною помилкою,
    Не кажіть в гніві лайливих слів,
    Не проклинайте, навіть Вас зрадивших ...
    Образи, сльози, біль, нехай понесе -
    Осіннім вітром і листям опалим ....
    Лана Альтер, 2012
    Переклала на українську мову 28.05.18 17.25


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  27. Тамара Швець - [ 2018.05.29 06:14 ]
    Серед горців приказка...
    Серед горців приказка не забута,
    Народжена ще в минулі дні:
    Щоб вибрати коня - оглянь копита,
    Щоб друга вибрати - в серце заглянь.
    Запам'ятай цю мудрість.
    А, якщо запам'ятав, ось тобі ще одна:
    Не піднімайся в гору, у якій
    Вершина навіть опівдні не видно
    Всі мудрості в дорозі знадобляться,
    і третю заодно:
    Не забирайся в озеро купатися,
    Коли не знаєш, чи глибоке дно.
    І, нарешті, остання моя порада:
    Ти не один на світі проживаєш,
    Не роби для інших людей довіку
    Того, чого собі не побажаєш.
    Расул Гамзатов
    Переклала на українську мову 28.05.18 17.40



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  28. Ірина Вовк - [ 2018.05.28 14:19 ]
    "По дорозі у Казку"
    У щастя до тебе, насправді, багато доріг...
    Розглянься навколо - то шлях "По дорозі у Казку".
    Увіруй... Увіруй... бо віра - святий оберіг -
    у щось надвисоке - у приязнь, а надто - у ласку...

    В Завітному Лісі по куп'ях снують світляки -
    ці крихітні вісники Сонця, ці янголи втіхи -
    скупайся у променях світла, у хвилях ріки,
    а я буду поруч і щось промовлятиму стиха.

    Ідилія... Спалах... На хвилю - на вічність, на мить...
    Притаєні знаки, приглушені порухи серця.
    Небачена з'ява - розбуджена Мавка горить,
    високо над хмарами кінь вітрокрилий несеться.

    Покиньмо імлу непроглядну, покиньмо усе -
    приземлені зваби, осмислені покручі Духа.
    Нехай по дорозі у Казку нас коник несе,
    а наші німі одкровення лиш серце підслуха.

    Ми обрані Світлом, ми білі ворони - то що ж...
    Шумітиме Ліс заповіти свої спересердя:
    яскраво горіти - це значить зневажити Лож.
    Це бути. Це збутись... і вільно піти у безмертя!

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів: Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2)


  29. Ірина Вовк - [ 2018.04.18 12:41 ]
    "Я... гілочка-гагілочка" (дитяче)
    Я... гілочка-гагілочка
    над пупляшком дитини...
    Я – пісенька... Я – писанка,
    колисонька Вкраїни.
    Я визрію, я вимрію –
    і дам життя росточку.
    Я стільки зим у вирію
    лежала в сповиточку.
    Я вітречком овіяна,
    я дощиком омита,
    я зернятком засіяна
    і в грудочку завита.
    Я луч – від сонця спілого,
    від кригоньки – скресання...
    Бо я – від світу білого
    і з Божого писання.
    Як визрію, як вимрію
    на себе шлюбні шати,
    я вилечу із вирію
    вам ве́сну приношати.
    Курли, курли, веселики,
    летіте, чорногузі –
    на бджілоньки, на джмелики,
    на дітки голопузі!
    Гей, Леле, Леле, Лелечко...
    Ясна пора лелеча!
    На цвітень, на веселлячко –
    рости собі, малеча!
    Аби тобі з роси-з води,
    аби тобі – не мілко...
    А ти мене в танок веди
    та й виведи... ягілку...
    Ягілочка-гагілочка –
    на гори і долини!
    Я пісенька... Я писанка...
    Колисонька Вкраїни...

    (Зі збірки "...І все ж - неопалима). - Львів:Логос,2001)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  30. Марґо Ґейко - [ 2018.04.13 14:46 ]
    епіграф
    буря встромила блискавку в голку море мов келих без дна
    сонце і місяць сяйвом скроїли небо у два полотна
    зоряні риби їх заселили світить люстерком вода
    в грот потойбічний дивиться вічно дівчина ця молода

    простоволоса хоч завжди боса ноги не знають стерні
    очі її такі ж надзвичайні як і луска на стегні
    майже людина дщерь океану носить прокляття хвоста
    житиме довго доля наяди завжди була не проста

    кротке обличчя наче причинна з пісні родився тайфун
    вуха і душі воском залити слід екіпажеві шхун
    танго торнадо спінює келих грає стихія вина
    хто з ним станцює скроні у того вже не торкне сивина


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  31. Марія Дем'янюк - [ 2018.04.11 16:20 ]
    Старий знахар
    Старий знахар
    зелень-ковдру сплітав:
    м'ята-рута -
    подих її не забути,
    чаберевий куточок -
    незлічити тих ночок,
    і солодкі вуста -
    маку в полі доста.

    Темно-сині волошки...
    О! Якби хоч на трошки
    повернутись в минуле,
    що не зникло... поснуло,
    та пірнути в ті очі
    де солодкий обман,
    лазуровий туман...
    І солона сльоза -
    Волошкова роса.

    Старий знахар
    землю всю уквітчав
    своїм спомином.
    Бо кохання співає
    в зморшках серця його
    весногоміном...



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.4)
    Коментарі: (4)


  32. Ірина Вовк - [ 2018.04.07 10:06 ]
    "Привеликодні Страсті"
    Буяє весна, та не зовсім…
    Чи то павутинки в волоссі?
    Устино, дитино,ти хвора –
    і нині, і вчора й завчора…
    Чи то не хвороба, а втома –
    нависла пітьма невагома –
    нависла, як хмара навпроти,
    як пара – без духу і плоти,
    нависла зумисне…Нависла!
    Чи зломана вісь коромисла,
    чи відра не так уже повні,
    чи мить до зловіщої повені?

    Нехай уже швидше розродиться!
    Нехай проминає негода ця!
    Нехай вже громниці натішаться,
    Безумно ударять – і втишаться…

    Бо годі вже темряви… годі! –
    при святі, при світлій господі,
    де свічка палає – громавиця
    (з пітьмою у піжмурки бавиться),
    де ясні очиці у дівочки,
    де Устя виводить гаївочки,
    де віра є в сили приплодні,
    що страсті дають великодні!

    Де коник гривастий у брами б»є…
    Хто вірує – тому і Бог дає!


    2009 рік, зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  33. Ірина Вовк - [ 2018.03.05 22:30 ]
    "Блакитні сонця, прокидайтеся..."
    Блакитні сонця, прокидайтеся – вже бо серцю ясніє… весніє…
    Не уйметься пташатко на гілочці, ач, співає – збитошне!
    Гей, людино, чи ж ти не зі світлої глини сотворена? –
    буйновітру всміхнися шалено, розхвилено, рвійно…

    Хто впізнає в уквітчаних зорях льоди кришталеві?
    Хто в розспіваних зелах волання любові не вчує!
    Гей, людино, злеліяна Словом як помислом божим –
    Роззирнися орлино над гори, над бори, над кручі…

    Водограєм гаївки веди свій танок великодній –
    Най вогонь запалає завітний в урочищах Духа.
    Ми, могутнії леви із людським обличчям – вітаймо
    Громовержця Іллю на весни огняній колісниці…

    Гей, людино! – взиває Ілля на блакитні світи під сонцями…
    Животворні слова проречи до кирниць придорожніх –
    Чи топтатимеш ряст у лісах первозданних, чи вмлієш
    У зелених привольних житах, в пшениця́х писанкових…

    Сонць розкрилених очі, хмарин білі пущі несходжені –
    Моє серце в обіймах дня не відвикне цю землю кохати…

    Блакитні сонця, прокидайтеся – первоцвітні сонця… відмолоджені…
    …Спить мій дракончик приручений
    на вологих мохах...
    волохатих…

    (З двотомника "Сонцетони".Тон Перший - Поетичний.
    - Львів:Сполом,2016)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2)


  34. Ірина Вовк - [ 2018.02.04 12:03 ]
    "Зазиває Зима місяць Лютий..."
    Зазиває Зима місяць Лютий, свій посох даруючи...
    Знов вальсує сама, про січневе уже не сумуючи...
    „Лютий-місяцю мій, младий Княже мій, владний муженьку,
    намети сніги, забіли дахи, кликни стуженьку!”
    Погуляємо ще, поміж віхол-стуж, погуляємо –
    поміж білих руж, сніжинко́вих руж, Долю вкраємо...
    „Хто мене таку за жону візьме! - то здивує світ,
    Між гарячих зір, білих чистих зір, між ледових віт –
    На баскім коні пролечу вві сні Нареченою, -
    Закую мости, уберу сади та й пеле́ною:
    „Лютий-місяцю мій, младий Княже мій, милий друженьку,
    намети сніги, забіли дахи, кликни стуженьку”...
    Ох же буде ніч, сім весільних свіч в Нареченої,
    У вінок із руж, білих сніжних руж, обрамленної,
    На семи вітрах та по всіх світах шати віються –
    Та по всіх кутках, по усіх стежках снігом сіються...

    І біжить Зима на баскім коні ощасливлена,
    На семи вітрах на Чумацький шлях, в Ніч задивлена...
    „Лютий-місяцю мій, младий Княже мій, невпокорений,
    Та лютуй-лети, та мети – не жди, сніг незораний”...

    І лютує Князь, та дарує Князь дар-за-да́рами,
    Веселиться Князь, п’є-гуляє Князь із боярами...
    І мете – не жде між гарячих зір білу віхолу...

    ...І минає в нас цей зимовий час щастям-втіхою...

    3.02.2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  35. Ірина Вовк - [ 2018.01.31 14:49 ]
    "Віддання Водохрещ. Замовляння"
    Білим по білому.
    Білим по білому
    тихо–претихо паде ...
    У вишитті хресто –
    білім по білому
    чисто Пречиста іде.

    Білим по білому,
    білим по білому
    стелиться, стелиться сніг.
    Серцю зболілому,
    герцю здимілому
    дав би водиці Даждь-Біг.

    Може, освячена
    днесь нерозтрачена
    втолить нас Ясна Вода –
    білим по білому
    любому, милому
    зблисне Весна Молода!

    Молодо – зелено
    килим розстелено,
    ніби у Райськім Саду ...
    Скільки пшениць
    у млинах перемелено –
    крига скреса на льоду!

    Води освячені,
    душі облачені –
    Хрестя Любові ... Йордан!
    Риньмо в світи
    у казкові, небачені
    в Зоряний Шлях–Білодан ...

    Ні, не відлюбиться,
    в зорях не згубиться
    щастя, відпите на двох.
    Десь, у Галактиці,
    дзвінко пригубиться
    Чара, що виповнить Бог ...

    (Зі збірки "СЕМИВІДЛУННЯ".- Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (3)


  36. Ірина Вовк - [ 2018.01.19 17:42 ]
    "Ота вода… о, та чудна́ вода…"
    Ота вода… о, та чудна́ вода –
    підступна і манлива, наче зрада…
    Моя тобі, предивна Діво, рада:
    коли прийде пречиста Коляда,
    до тої каламутної води
    ой не ходи, пресмутна, не ходи…

    Посеред дзвонів щедрих Водохрещ,
    Посеред магій Світлої вечері
    вогонь завітний блисне на киче́рі,
    і ти усе покинеш – і підеш
    до тої заворотної води –
    ой не ходи по вроду, не ходи…

    Зведе на безвість… Боже, відверни!
    (Отут Козу Лукавий напуває –
    він душу вкрав і тут її ховає).
    До тої душегубної води
    Ой не ходи, прелюба, не ходи.

    О, та вода! Ота чудна вода
    тебе таки зманить, Предивна Діво…
    Паде зерно… Чи плідні будуть жнива,
    коли в Кози дозріє «борода»?
    Тшшш!!! Тихо-тихо… Бачите: сліди!
    Наврочиш лихо, Діво…
    Не ходи!

    (Зі збірки інтимної лірики "Самоцвіти сокровення".- Львів:Логос,1997)


    Рейтинги: Народний 6 (5.66) | "Майстерень" 6 (5.78)
    Коментарі: (4)


  37. Ірина Вовк - [ 2018.01.14 17:23 ]
    "Між Землею і Небом" (вальс)
    Коли вітер накине на тебе пеле́ну зі снігу
    і твій погляд зависне, як висне захмарена синь -
    ти втомився з дороги, втомився від марного бігу –
    ти спинися – на Бога – спинися. Приста́нь – і спочинь…

    Над тобою гасають на конях баских вітровії,
    заметілі, як панни-Сніжанни, сніжинки метуть…

    А на дні, в глибині, у Землі нерозоранім тілі,
    наче віхола біла, біжить твоя Зморена Путь.

    Ти спинися, мій друже, на мить між отими снігами,
    між Землею і Небом зависни хоч зором німим -
    між крутими земними і білими хмар-берегами
    Віз везе Чумаків… Гей ви, коники, нумо за ним!

    Над тобою гасають на конях баских вітровії,
    заметілі, як панни-Сніжанни, сніжинки метуть…

    А на дні, в глибині, у Землі нерозоранім тілі,
    наче віхола біла, біжить твоя Праведна Путь.

    Ген на білій мережці змережана батькова льоля…
    Мерехтить, як зоря, його чинна-невинна душа…
    І тече-не стече в білий світ нерозтрачена воля,
    як тече молоко, коли смокче дитинно лоша.

    …І тоді - молоді, щойно вбрані у сніг заметілі
    свій танок новорічний одвічний святочно почнуть…

    А в твоїм надлегкім і прозорім – наснаженім тілі,
    наче віхола біла, біжить твоя Зоряна Путь.

    Зі збірки "Самоцвіти сокровення".-Львів: Логос,1997.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (3)


  38. Ірина Вовк - [ 2018.01.08 09:49 ]
    "Звеселіє Зима..."
    Звеселіє Зима. Захмеліє Зима. Захурделиться…
    Снігом білим лапатим під ноги рипуче простелиться.
    Зазирне до печі, напече калачі в сирі-ма́сельці…
    Діва Сина свого між бидля покладе в теплі ясельці…
    Наздоров’, Колядо, приступися старими поконами,
    Запали невгасиму свічу під святими іконами.
    Хай тупцює у хаті Коза - жито множиться…
    Хай наш рід-родовід все росте-вироста… не тривожиться!
    Застеляйте столи́ та наповнюйте кубки мед-винами -
    Це ж бо в хату прийдуть гості з дальніх доріг та з новинами:
    Діва Сина Христа привела в білий світ - тьма розсіється!
    …Від воріт до воріт коляда загляда, снігом віється…
    Кине батько кутю ген високо, під небо, під сволоки…
    Геть із хати ідіть-пропадіть, щезніть мороки…
    На дай Боже, співаймо сьогодні хвалу Світлу Денному –
    За родинним столом та все купно, гуртом – Нарожденному!

    (Зі збірки, що вкладається "Туга за Єдинорогом",2017-2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (4)


  39. Ірина Вовк - [ 2017.12.29 09:19 ]
    "А поради не буде уже ні від кого…"
    …А поради не буде уже ні від кого – ти сама собі пані!
    (Везуть сани кленовії пані у срібнім жупані)…
    А стежки́ все завіяні сніжними горами-долами:
    Скільки кубків відпито, жалів ненаситних подолано,
    А санчата все далі і далі, куди ж ви, нестерпнії, -
    У майбутнії вересні чи в роз’ятрені серпня дні,
    Чи у квітні в’юнкі, наче мислі вишнево смаковані,
    Чи у травні тремкі, чи у розпал червневої повені…

    Гей, розлуки, мов змії, під серцем пекучим заклубляться…
    Тільки й тої солодкої муки, як голуби любляться!

    У вишневім саду душка душку святу облюбовує крилами:
    «Гляньте, люди, на нас – в сей же час… в сей же час…
    вмійте бути щасливими»!

    Гей, розрадо, на думи облачені пла́чними хмарами-втратами –
    хто які стежки́-мережки́ не на рік – на вік обиратиме…

    В непролазних борах, на нічних берегах, над крутими обривами
    раптом зчується глас: «… ще є час… ще є час… -
    будьте, люди, щасливими»!

    Голубині уявлення щастя – для людини непросто це…
    Наче з раю на землю принесене заповітне яйце-райце…
    А в яйці-райці Стратим-птах сидить, течуть ріки молочнії,
    А в райці-яйці сивий Дух димить, що за ним все молодшає:
    Ген довкіл-довкіл ще маленьких нас світ мережиться…
    Жаботить зелен-гай… і хлюпоче Час, безбережиться…
    А із рік отих вдачних, молочних, дівчата зростуть норовистії –
    На широкому білому світі для краси завше місце є –
    На любов’ю обжитому світі, на світі предивному
    Голубиному бути добру і буяти красивому!..

    Розродіться вишневі дощі доленосними зливами:
    «Гляньте, люди, на нас – в добрий час… в добрий час… -
    будьте, будьте щасливими»!

    Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013.


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  40. Ірина Вовк - [ 2017.12.24 09:07 ]
    "На відстані любові за пів кроку..."
    На відстані Любові, за пів кроку,
    наближення Різдва, Нового року –
    на відстані просвітлених облич,
    крізь темряву трагічних протиріч –
    пливемо за рікою, за рікою ...
    Збентежені, ми прагнем супокою,
    гармонії, духовності ... д а р м а ...

    ... Та в утворі віконних шиб Зима
    нас видивом різдвяних днів чарує –
    на покуті кутя хмільна парує,
    медами розтікається у світ ...

    ... Накуй мені, зозуле, “многа літ” –
    м е н і ... й о м у ... і нашому д и т я т і –
    пошли лише любові й б л а г о д а т і,
    примирення з земним буттям ... Утрьох
    відчуєм купно: проміж нами Б о г –
    нас мироносить і благословляє –


    на небі з і р к а мерехтливо сяє,
    провадить в ясла Божеє Дитя –

    народжуються наші почуття
    із попелу ... з серцебиття ... з нічого ...

    Б о ж е с т в е н н і ! Ми маєм так премного
    земних утіх і райських насолод,
    принад, спокус, невтолених свобод,
    що годі передати все у с л о в і.

    ... І все ж таки, н а й в и щ и й скарб Л ю б о в і
    не кожен з нас зуміє розпізнать!..

    ... Йде світом Коляда, небесна рать
    усе нечисте викропить водою ...


    Я йду до т е б е в пісні, з колядою –
    з надією: народжується день!

    ... Я йшла ... і йду ... і йтиму за літами ...
    Вітай мене н е л о ж н и м и устами :
    “Христос рождається, кохана ...”

    ... Дзень-дзелень ...

    (Зі збірки "СЕМИВІДЛУННЯ". - Львів:Каменяр,2013)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2)


  41. Ірина Вовк - [ 2017.12.18 10:37 ]
    "Миколая: Мамі на мирні сни..."
    Якби на квітоньки – та не морозами,
    На змерзлі вітоньки – та з неба грозами,
    Не мліла б душенька від болю лютого,
    Від болю лютого, у кригу скутого.
    Баскими конями та й дивомо́стами
    Саньми різдвяними стежками простими –
    У заметіленьку та й до родиноньки,
    Та й до вечероньки у святгодиноньки...
    Гей, душе-душенько, кого питаєшся?
    Чи татков-матінков ти називаєшся?..
    Дзвіночки тенькають та й на колядочку –
    Сідай, родинонько, та й до обрядочку...
    Відпий узварочку, мій любий таточку,
    Від’їж вареничків, прелюба ненечко,
    Кутю заправимо медами чистими,
    Сльозами-росами із віч Пречистої...

    Дитя у світ прийде, устане сонечко –
    Віншує ненечка кохану донечку,
    Житами сіється: нехай згадається
    Відлетна душенька, де обертається!
    Утишся в ніч святу, гей горе-боленьку,
    Узри на див-мосту у люлі Доленьку,
    Пресвітлу Доленьку із вод освячених
    Із калачів батьків, у вир’ї втрачених...

    ...Сніги розбавлять ніч... І враз – зійде в о н о!
    ...Неначе й солодко... неначе й солоно...

    В ніч під 18 грудня 2012р.

    (Зі збірки "ОБРАНІ СВІТЛОМ". - Львів: Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  42. Надя Семена - [ 2017.12.10 12:03 ]
    Йдуть дощі і сто років самотність...
    Йдуть дощі і сто років самотність
    Тут блукає глухими стежками,
    Прилітають круки лише в гості,
    Та й то іноді, збоєм програми.
    У верхівках дерев свіжий вітер,
    Відкорковує спогади древні,
    Тут колись могли жити й любити,
    І щасливими бути… напевне.
    Горювати… і сльози солоні
    Подорожником котре століття
    Проростають стиха на осонні,
    Ще живі, наче вчора пролиті.
    Диким хмелем кохання забуте
    Заплітає розпатлані вільхи,
    До самотності час тут прикутий,
    Вже сто років. А може ще стільки…
    Йдуть дощі у забутому лісі,
    Нетутешні і трохи магічні,
    Йдуть дощі на моєму Поліссі,
    Йдуть крізь долю мою, такі звичні…
    2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  43. Ірина Вовк - [ 2017.12.01 09:15 ]
    Мавчине...
    Уста Земель в зомлілих кольорах –
    так, зрештою, перероста у прах
    минуща плоть людська, сповита тлінню…

    …Заграй мені мелодію осінню
    про неминучий часу падолист,
    про предковічний пожовтілий ліс,
    цілований у дні плавкі Весною,
    що сповнює легені новизною,
    вологістю і запахом трави –
    як оленицю, юнь свою лови
    в передчутті весільної обнови,
    бо це твої останні перші лови,
    де ти убрана в сукню золоту
    і лучиш в ціль наосліп, нальоту…

    Уста Земель розніжені. Жита
    Колосяться на нивах несміливо.
    О, Літечко, влаштуй цілющу зливу,
    Бо тут ще бродить пара молода
    В зелених снах Царівни Польової –
    Вона в цвіту, у шлюбному розвої
    Тобі вплітає тою* до коси,
    Розлогих трав ледь чутні голоси
    Тебе ведуть стежиною кохання…

    …Уста Земель стривожені. Остання
    спадає крапля з виляглих колось.
    Чи то з часів прадавніх повелось
    Впадати в сум на злому роздоріжжі,
    Пошерхлим листям на семи вітрах
    Котитися – і розсипати прах,
    Немов Мара, що сіє смертну битву…

    …Уста Земель знеможені. Зима.
    Нема нічого вічного. Нема!

    …Уста Земель нашіптують молитву.


    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2)


  44. Валентин Ліпчинський - [ 2017.10.24 20:17 ]
    Пень
    На осонні зашарівся пень -
    На краєчок мавка гола сіла...
    Дідугану серце - тень-телень! -
    - Ех, - зітхає, - сіла, та невміло!..

    Пам'ятаю, був я молодим,
    То й русалка на гілках висіла
    І до неї кіт, п' янезний в дим,
    Няв-нявчав по ділу й не по ділу!..

    І давно колись через ріку
    Як тяглась калинонька в намисті!..
    Красивіш не бачив - та й таку
    Років сто назад, як Божу милість...

    Як же добре бути молодим!..
    Прагнути когось кохати, друже...
    Не пеньком зітлілим... Менше з тим...
    Кожному котюзі - по заслузі.


    24.10.17


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (12)


  45. Ігор Шоха - [ 2017.10.10 11:06 ]
    Батальні колорити
    Ще баба осінь посилає літу
    на полики узори й кольори,
    а Гея у віночку горицвіту
    уже чекає іншої пори.

    Яскраві позолочені пейзажі
    умили і оплакали дощі.
    Ось-ось – і білий саван м’яко ляже
    на пагони, дерева і кущі.

    Тумани сині зорі погасили.
    Розтанули пташині килими.
    І косо озирається Ярило
    за обріями лютої зими.

    За оранкою Марсового поля
    ретивий ратай утирає піт.
    Крові живої вимагає воля.
    Удобрює могилами граніт.

    На сході і зимою, і весною
    яріє поле. За озиминою
    скучає не засіяна рілля.
    Погуркує громами. І здаля,
    готуючи ротацію герою,
    уже й Сивілла сива як земля.

                                  10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Прокоментувати:


  46. Ірина Вовк - [ 2017.09.30 11:53 ]
    "ТРИ ДИВНІ ДІВИЦІ…" (Віри, Надії, Любові та матері їх Софії)
    Три дивні дівиці,
    три се́стри-сестриці,
    три нитки плели серед поля -
    то ВІРА, НАДІЯ, ЛЮБОВ-лебедиця,
    а з ними і вольная Воля...

    Три нитки барвисті,
    три долі іскристі,
    сплітали вродливі сестриці -
    три стежки-дороги
    упали під ноги
    у шовки густої травиці.

    Направо підеш -
    Красну ВІРУ знайдеш край стежини...
    Впадуть білі зорі -
    криштальні, прозорі,
    у ночі п'янкі, солов'їні.

    Наліво підеш -
    то НАДІЮ знайдеш край озерця...
    Заграє бажання -
    жарке, мов світання,
    на струнах зболілого серця.

    А прямо підеш -
    щиру Приязнь знайдеш край дороги...
    Луною дзвінкою,
    ЛЮБОВ'Ю палкою
    опалить тебе до знемоги...

    На хвилях ЛЮБОВІ
    у трави шовкові
    впадеш горілиць обімліло.
    А пісня
    на чулого серденька
    мові,
    про Долю розкаже несміло...

    - О, Долечко-Доле, скажи, моя ясна,
    чи панночка ти, чи небога?...

    - Коли в твому серденьку ВІРА є Красна -
    до щ а с т я пряменька дорога!

    (Зі збірки, що вкладається "Туга за Єдинорогом", 2017)



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  47. Ірина Вовк - [ 2017.09.13 09:11 ]
    "Таки на осінь меркне Світовид…"
    Таки на осінь меркне Світовид…
    (Осінній смутку мій, осінній жалю!)
    Немов оса, себе у серце жалю,
    Коли марніє сонця я́сний вид…

    Небесний Царю, Да́ре світлих слів –
    В вінчальному вінку – вінок терновий…
    Корону Смерті, рівно ж як Любови,
    Море́ні й Ладі міряти звелів.

    Весільний вальс похмурої пори –
    Химерний час Морениної вроди…
    Але й на те існує Цар Природи,
    Щоб рівно поділять свої дари.

    Немає ради… Ладонько, змирись!
    Невлад зі світом мліють чорні віти.
    Десь тліє Руєвит в руїнах літа…
    За дар руїни Ладу помолись.

    Змарнілі ви́ди… Самоцвіти шат…
    Обнови світла… Темряви окови…
    Життя і Смерть – гармонія Любови –
    В тім роді кревнім Ладу ревний лад.

    А що нестерпний колір тих оков
    Як осені й весні –зимі і літу,
    Вінець терновий – доля самоцвіту –
    На Смерть – Морені, Ладі – на Любов!


    (Зі збірки «Самоцвіти сокровення». – Львів:Логос,1997).


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  48. Ірина Вовк - [ 2017.09.12 08:33 ]
    "Коли на луках го́йних Мармореї..."
    Коли на луках го́йних Мармореї*
    моя душа спочине від турбот,
    я спогадаю, хто був мій народ
    у нетрях зореносної ідеї.
    Одвічний плужник… ратич та орач…
    Одвічний Скіф в землі обітованій,
    трагічний Бус при долі невблаганній,
    шукач братів… і золотошукач…
    О, злото уз! – ти братняя любове,
    солодкий плід, що визрів на розбрат…
    У всі епохи йшов на брата брат
    і прагнув, як упир, нової крови…
    Коли й за що? – питали з неборак
    за Крим, за сіль, за шапку Мономаха…
    Що ж до ціни – то вища, мабуть, плаха
    чи, пак, ребро підвішане на гак…
    О, мій народ як той пустельний Дух
    поміж дібров, ланів та сіножатей –
    комонне тіло Золотої Раті…
    А на могилах – тополиний пух.
    Чи то Сварог**, чи Див*** так повелів
    по смерті в Ирій душам відлітати.
    Усе там є для русів – спис і лати,
    питво суроже, ласки доброгнів,
    і присмак степу, і розлогі трави,
    і заповітний спів Матиреслави.****
    Там Марморея здійснює дозір
    в оточенні сліпучо-білих зір…
    Там Ра-ріка***** – межа країни Сонця,
    там щука-риба плюха в ополонці
    і сам Сварог гарцює, мов огир…

    Та Цур вогнем пахнé у людський вир…******

    … В якій землі і на якій планеті
    Розпалена в надривно-синім леті
    Зійде зоря на ймення Богу-Мир?..


    (Зі збірки «Самоцвіти сокровення». – Львів:Логос,1997)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  49. Ірина Вовк - [ 2017.09.11 10:05 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА: Що заповіли русам їх пращури"
    Дощечка 7Ж
    Течуть ріки великі на Русі,
    і многі води їх журчать, співають стародавнє.
    Про тії боляри, якії не боялися… і літа многії
    боролися о вольність руську.

    Ті то славні нічого не берегли, ані життя свого,
    – тако ріки о них берегинять. І вітри буйні
    гасають над ними, плачуть восени,
    а в зимі студеній гурлихають по них.
    І голублять дівоньки і ті це говорять,
    як погибли тії у славі, а не оставили
    землі своєї ворогам.
    Ніби є ми, синове, також потомки
    і не лишимо ми також землі нашої…

    Дощечка 8
    «Боронись, земле руська, і борони сама себе,
    а щоб інші не були на твоїх крячах,
    а тобто ворогам не далася охомитана
    і до воза прив’язана, аби тягла той,
    куди хотять чужії влади,
    а нібито ти хочеш іти сама».

    Дощечка 7А
    «Єсьми многі, а вороги не суть такі многі,
    як ми єсьми, русичі, а ворогів не стільки, як у нас.
    А де впала кров наша, там є земля наша,
    і це вороги знають, і це на нас стараються,
    і ці старання їхні марні будуть,
    як вони були і в старі часи отців наших.

    Дощечка 2А
    «…А богів купальте і Дажба шануйте,
    бо оце ж бо ми є русини, Дажбові внуки…»

    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    болярин – боярин
    берегинити – бити в береги, плескати на береги;
    гурлихати – воркувати по-голубиному;
    крячі – шия або ж плечі, рамена;
    охомитати – накинути «хомут» на шию;
    хомут – петля для запрягання коней;
    лик – обличчя, образ;
    лики – крики радості, веселощів;
    многоликий – різнобарвний, або ж шумний, галасливий;
    обоз – багато возів, таке собі «містечко на колесах», де ховають зброю, одяг і харчі під час облоги і військового походу.


    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    На Русі течуть ріки великі,
    в ріках води журчать многоликі.
    Ріки «многая літа» співають,
    а роки все течуть, все минають.
    Отчі лики в синах не загинуть, –
    тако ріки о них берегинять,
    а вітри буйно віють над ними,
    плачуть в осінь, гурлихають в зими.
    І голублять голубки – дівчата
    тих, що в ноги не вміли крячати,
    ще й тягти на крячах своїх воза
    в хомутах до чужого обозу.
    Єсьми руси і суть такі многі,
    що нікому не падали в ноги,
    а де падали в битві суровій
    там земля наша кровна від крові.
    Бережіть свої руки від крові!
    Будьте, внуки, живі і здорові!


    (З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
    "Велес-книги" ( у рукописі). Рік написання - 1990.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  50. Ірина Вовк - [ 2017.09.10 11:55 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА: Що заповіла русам хоронителька небесних лук - Марморея"
    Дощечка 3
    «Тримайтесь, браття наші, плем’я за плем’я,
    рід за рід, і бийтеся за себе на землі нашій,
    яка належить нам і ніколи іншим…»

    «… Се ж бо ми є русичі, славці богів наших.
    Співи наші і танці, ігрища і видовища
    на славу їх. Се ж бо сідаємо на землю
    і беремо пучку землі до рани своєї
    і товчем до неї, аби по смерті міг стати
    перед Марморею і щоб сказала:

    «Не маю винити того, який є повен землі
    і не можу його відділити од неї».

    І боги, будучі там, доречуть від себе:

    «Єси русич і пребудеш ним, бо взяв єси
    землі до рани своєї і приніс її до Нав’я.»

    Дощечка 7Е
    Той бо ніхто інший, тільки рус гордий:
    ані грек, ані варяг, тільки славен роду славного,
    і той іде по співах Матиресвих до лук твоїх,
    Свароже великий.


    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    Марморея – провісниця потойбічного життя, хоронителька лук Сварога, «мара» «морить» людей спекою, голодом, хворобою, війною.

    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    Серед хмар на квітучій алеї
    охорона стоїть Мармореї.
    В охороні – квітуча алея,
    у короні – сама Марморея.
    А на тій на квітучій алеї
    мармуровий палац Мармореї.

    В тім палаці знайди Марморею
    і розмову веди перед нею.
    Стане так Марморея питати:
    хто єси, себто як тебе звати?
    Гордо стій на суді в Мармореї!
    І тоді ти почуєш від неї:

    «Хто шанує найменшого бога,
    пам’ятає про луки Сварога,
    хто тримається племені-роду,
    віри пращурів, пісні народу,
    хто бо рідною повен землею, –
    той бо є нерозлучен із нею.»

    В добру путь! На квітучу алею!
    Добрим будь, не забудь Марморею!


    (З "Дощечкової книги" для дітей за сторінками
    "Велес-книги" (у рукописі).Рік написання - 1990)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4