Іде і капле оп'янілий дощ,
такий не по-осінньому потрібний,
що хоч візьми тай у калюжу скоч
і затанцюй танок, йому подібний.

Хай на вербі його чекає борщ,
а ти не зазіхай на цю обідню,
але мерщій чоло своє наморщ
і занотуй оказію вечірню.

І хай у ринві буде каламар,
твоє перо підточує комар
або води як Буратіно носом.

У тебе є Мальвіна, ти – П'єро,
мокай у ту калюжу те перо
тай уперіщ
           сонетом
               криво-косо.

   09/18

Ой, радянські православні,
вам лише відомо,
що є зле, а що погане
і яка кому догана
у своєму домі.

А мені казали гуру
(і м'які, і терті), –
не міняй свою натуру
на овечу, вовчу шкуру
і не будь упертий.

Ні закону не порушуй,
ані заповіту,
не бери гріха на душу,
оминай брудну калюжу,
не одурюй світу.

Не шукай собі пригоди
на вино і гроші.
І не думай при нагоді,
що еліта у народі.
Де вони, хороші?

Залишай усім на спомин
усмішку привітну,
не клени, не бий поклони,
обціловуй не ікони,
а свою кобіту.

Май усе, що є найкраще:
і сім’ю, і хату,
і немало, й не багато...
А якщо тебе нізащо
заперечує ледащо,
є куди тікати.

08/18

На ланах концерт давали... Весело? Та де там!
І ведучій відгукнулась із душком котлета.
А у полі - ні тополі, жодної копиці.
Ніде справити потребу головній артистці.
За машиною присіла, глузду ризик вартий,
А водій агітбригади був мастак на жарти.
Навіть хто зівав - заплескав фабулі вистави,
Бо кепкуп завів двигун і рушив різко вправо.
Ще такого свисту, «браво» зроду не бувало!
Животи понадривали, в буряки наклали!
Пліткували аж в райцентрі ледве не щоденно,
Що принади у артистки майже на півсцени.
На цей раз жартун заядлий не чекав на помсту,
Бо найдужче реготав там голова колгоспу!
Телефонував на ферму, ото була втіха!
«По міндобривам відбій - гній тут сам приїхав!»

2018 р.

Дрімав ставок, укритий жабуринням,
Пливли хмарки легенькі угорі,
В ставку, зігріті сонячним промінням,
Вигулькували жаби й жабурі.

Прекрасно все. Ідилія, та й годі.
Аж раптом чути войовничий клич –
Із-за ліска, на лихо всій природі,
Летить-чадить «Жигуль» а чи «Москвич».

Із жахом розлетілися лелеки,
У мул зарились з ляку пічкурі,
Відчувши враз смертельну небезпеку
Закам’яніли жаби й жабурі.

«Тю-тю, дурні, чого ви налякались,
Ви подивіться, хто це завітав!
Це ж справжня фея, ніжна та ласкава,
Чарівнішої я не зустрічав».

Та наша фея хутко роздяглася,
Дрючок вхопила і в ставок мерщій.
Страшенна колотнеча там знялася,
Жорстокий і нещадний був розбій.

І поспливали вгору черевцями
За півгодини мешканці ставка,
А фея, нагасавшись до нестями,
Поси́нівши, ловила дрижака.

У тім ставку живого не зосталось,
Лиш жабуриння плава де-не-де...
А наша фея, хто це – здогадались,
І кашляє, і чхає і т.д.

1981

Нова редакція (за пропозиціями колег по ПМ)

Дрімав ставок, укритий жабуринням,
Пливли хмарки легенькі угорі,
В ставку, зігріті сонячним промінням,
Вигулькували жаби й жабурі.

Прекрасно все. Ідилія, та й годі.
Аж раптом чути войовничий клич –
Із-за ліска, на лихо всій природі,
Летить-чадить «Жигуль» а чи «Москвич».

Із жахом розлетілися лелеки,
У мул зарились з ляку пічкурі,
Відчувши враз смертельну небезпеку
Закам’яніли жаби й жабурі.

«Тю-тю, дурні, чого ви налякались,
Ви подивіться, хто це завітав!
Це ж справжня фея, ніжна та ласкава,
Чарівнішої я не зустрічав».

Та наша фея хутко роздяглася,
Дрючок вхопила і в ставок мерщій.
Страшенна колотнеча там знялася,
Жорстокий і нещадний був розбій.

І поспливали вгору черевцями
За півгодини мешканці ставка,
А фея, нагасавшись до нестями,
Поси́нівши, ловила дрижака.

У тім ставку живого не зосталось,
Скрізь мертвий штиль, як моторошний сон...
А наша фея, хто це – здогадались,
Тепер смакує жаб'ячий бульйон.

2018

Куплю зорю на ринку,
Посію навесні.
І виросте зоринка,
Що снилася у сні.

Посію під віконцем,
Як влітку зацвіте.
Буде вона як сонце,
Небесне золоте.

За ніч роса зірницю,
Наповнить по вінці.
Напитися водиці,
Прискачуть стрибунці.

А потім, як пелюстки,
На квітці відцвітуть.
Насіннячка малюські,
На землю упадуть.

Поллю насіння рясно,
І зійде квіток з сім.
Зоринки – квіти ясно,
Світити будуть всім.

2015р.

один поетик шалененький
прийшов у чужодомний сайт
де маразматики старенькі
на все наклали копірайт

за правдоньку любо боровся
та парнойенька сильніш
він на юхоньку напоровся
коли там виклав новий вірш

юхонька дужечки злякався
за сайтик рідненький всерйоз
він так піднять його старався
словомутящий віртуоз

дрижачим в злоньці рученятком
плюючи слюньку в монітор
заблокував поетика козлятко
сцикливий графоман-бугор

інші поетоньки й поети
словеньки свої берегли
і в сусліковість піруети
невидимо для всіх лягли

Свої поети і поетки
всі як один – нівроку.
Одним подобаються нецке,
а інші люблять хоку.

Моєму синові малому
до них далеко, звісно,
але іде цілком свідомо
у абстракціоністи.

Коли мазюкати кінчає,
то іноді таємно
і руки, й пензлі витирає
на полотні моєму.

Увага! Смійтесь, як охота.
Один художник знаний
оглянув цю його роботу
і каже, - геніально!

03.18

а за вікном летять сніжинки
гарний весняний морозець
позамітало всі стежинки
ото для котиків капець

не нявкають і не горлають
хіба шо дома пару раз
за що їм отаке, не знають
знали б вони ціни на газ...

Шалений також офігєвший
весна упала на мороз
зимою сніга було менше
і це не жарти, все всерйоз

гормони в тілі задубіли
а їм би вирватись скоріш
циклони вперті знахабніли
такий от мій весняний вірш

Євлампій на ковзанах у моцних штанах з начосом їхав на базар по свіжі огірочки
Клара забила на кларнет, корали та Карла і, бляха-муха, шукала теплі носочки

Пункти обігріву ем-ен-ес показали прогрес на кривій квартального звіту про зроблене
Люди пост-восьмого березня стали знову трошечки сильно схожими на січневих гоблінів

Охрінівші коти, завіяні у асані тигра, розгублено змінили вуличну фізкультуру на хатню йогу
Снігу — в коліна, дме хуртовина третю добу, ялинки підморгують, бляха. Кінчається березень.
Весна ж, їй богу)

18.03.2018
Рівне

пнутий із Клубу Підлизак
бродив по вулицях інету
шукав шалено новий знак
куди поткнутися поету

і ось, знайшов цей дивний сайт
із пьоришком на логотипі
можливо, тут буде олрайт
і правду не забанять в липі

бо параноїд Женя Ю
залишив неприємний осад
привєтіка йому я шлю
нехай тримає крєпко посох

й кричить усім "ти не прайдьош!"
а після банить знов чийсь профіль
йому всі кажуть: "Жень, харош!"
та параноїку то пофік

шо ж, зустрічайте ви ПееМ
суржикомовний шал поета
хай віє вітер пєрємєн
а всі нещастя кануть в лєту

(2018)

Чотири дні п’ємо одну рабусту,
і п’ять – їмо салати із капусти,
ще шість жуємо трави й лопухи
і сім – б’ємо поклони за гріхи,
останні вісім: води й соки – ворог...
А далі – дев’ять, ну а потім – сорок.

2018

ні вайбер (ні вібро-…) вай-фай ані твіттер
вкантактє фейсбук інстаграм
а чи терабайти знимкованих квітів
архіви онлайн-мелодрам –
ніщо не замінить долоню в долоні
і вечір удвох тет-а-тет
троянди мартіні бретельки червоні
і пошепки ніжний сонет...

:)

Не вигадую. Майбутнє
має купу аналогій
поетичній нашій кухні
і її лабораторій.

Інде – рай, а де-де й пекло
Діогенової діжі.
Та поету всюди тепло,
поки дуба не уріже.

Переорює аматор
cinema, і кулуари,
і копалини метафор
за муарами куару.

Я – не я. Мене немає
і нікого вже не буде.
Мій герой усіх лякає –
заблокує і забуде.

В масці білої ворони
із пихою бога Мітри
видаю оксюморони
небувалої палітри.

Дістаю на світло Боже
з архаїчної руїни
все, що гоже і не гоже
на пательні України.

Трохи сепії і смальти.
Вітражі мої – у висі.
Я – поет і не питайте,
як до цього я дожився.

ІІ
зачаровані поети
закапелками душі
реагують на сюжети
тіні пози силуети
лабіринти міражі
загадкові повороти
по мішені б’є усе
що в поезії не проти
форте-п’яно мецо-форте
і профундо за есе
і за ретро проти Музи
рими пафосу кліше
епіграми на Карузо
і на яйця Фаберже
вимальовую фігури
еманацій Ліссажу
і за формою
культури
я біжу біжу
біжу
.

ІІІ
намалюю я нату---ру
--------------------------
наче я уже Малевич
--------------------------
і утру обом носюри
--------------------------
Архімеду і Евкліду

               ІV
уявіть що я наразі
копія Аполлінера
куртуазно і серйозно
видаю ся антраша
прозу маю за верлібри
і римую білі вірші
оминаю коми знаки
і ознаки що не я
пунктуації не знаю
грамотій із мене о

а мене вітає Муза
як Пилипа із коноплі
появляюся буває
повискубую волосся
бабаю і їжаку

ну а я згадаю Буля
true & false то є zero
& =< а на інше
реагує хай читака
і нікого не ляка

я а ну люблю інверсій
паралелі неозорі
читачеві павутину
уповаю на якого

а мені усе до фєні
і Пуйло по барабану
і Америки не чую
і Європи я не бачу
де на мові есперанто
видають уже мене

V
..........................
А у вуйка – інша кухня.
Молоко   дають   парне.
У підвалі – каберне.
І сміємося на кутні,
п’яно     п’ємо
за майбутнє
і   веселе,
і сумне
О!

                                      01.2018

                                  І
У леплезорії – всі у безпеці.
Всі одинакові і не кусають.
І одноногому легко живеться –
ловко на чобота мешти міняють.

Гілля й гілля викорінює вітер.
Дрова самотньо збираєш у лісі.
Біля криниці ні впасти, ні сісти.
Бовтають відрами. Хочеться пісі.

Кумкають жаби на березі хором.
Гаслами любо змели жабуриння.
І по коліна пузатому море.
Дулю лишає майбутній дитині.

І до печінки усе пропікає.
Що за юрма? Уникаю халепи...
Сняться поетки: то Свєта, то Майя.
Хочуть очистити музу од лепу.

                                  ІI
Пасинки рідні, шляхетні кацапи,
де наобіцяні нам паляниці?
Ви у Везувії грієте лапи,
поки снігур доїдає синицю.

Не помирити юрбу і поета.
Де ви усі скотиняки і гади?
А-а-а? Масажуєте пальці скелета –
ідоли вічні: монета і зрада.

                                      18.12.2017

Сіяла цибулю,
Сіяла петрушку,
Та й кляла заклятую,
Кращую подрУжку!
"Гарно ти, подружка,
Мені підсобила,
Чоловіка любого,
У мене відбила!
Доки я в городі,
Грядки накопала,
Ти вмене коханого,
Прямо з хати вкрала!
Доки грабельками,
РОллю волочила,
Ти його дурманами,
Лихо опоїла!
Доки на базарі,
Насіння купляла,
Ти його обманами,
До себе забрала!"
Виросла цибуля,
Виросла петрушка,
Йде до мене плакатись,
Кращая подружка!
"Дам тобі намисто,
Дам тобі сорочку,
Тобі твого милого,
Повернути хочу!
Дам я тобі курку,
Дам я тобі гуску,
Забери коханого,
Виручи подружку!
Є в мене ще гривні,
Є в мене дукати,
Забери, благаю,
Йолопа із хати!"
"Є у мене гроші,
Є у мене гуска
Є у мене випивка,
Є в мене закуска!
Маю я намисто,
І дукати маю,
Забирати вкрадене,
Назад не бажаю!"
Я зберу цибулю,
Я зберу петрушку,
Та і з двору вижену,
Хитрую подружку!
2015

Подякую своєму читачеві,
якого помічаю де-не-де.
Іронізує, граючи на нервах,
оцінку ліпить як дев'ятку Шева,
коли у небо пальцем попаде.

І я такий. Чого гріха таїти,
що краще помічається чуже?
Таке, бува', описують піїти,
що читачеві краще оніміти,
ніж уявити ризи негліже.

Новації поезії – в ефірі.
Але чого спинатися, коли
одуреному люду не до ліри?
Хай на Олімпі каються еміри,
аби повиздихали їх осли.

А лицарю чого ламати піку,
якщо немає сенсу у війні?
Нехай воюють віршики-каліки,
аніж ідальго на узбіччі віку.
А що іще лишається мені?

Не вишиваю як уміють інші,
але і одночасно – не грішу,
...коли даю рецензію віршу́.
Ліплю поеми, оди, шию вірші,
бесідую, сміюся, а найгірше –
я автобіографію пишу.
                                      11.2017

Хронічний любитель жіночої статі,
В якого на пенсії все, крім очей,
Зустрів молодичку. І з звичним завзяттям,
Ковтаючи слинку, масненько рече:

Ходімо зі мною, моя люба заю,
Чекає на тебе мільйон насолод:
Я оди пишу, серенади співаю,
Свіженький в запасі завжди анекдот.

На що молодичка йому промовляє:
Ви щойно так ніжно назвали мене.
Я зовсім не проти: - ну зая, так зая.
Але ж застереження маю одне.

Ніхто проти од і співанок не спорить.
Та в нас, у зайчих, є приватний закон:
«Морковка» щоб завжди трималась бадьоро,
Й «капусти» у банку хоча би з мільйон.

Ми любимо шопінги, спа, ресторани –
Бажання у тіла й душі молоді.
Якщо це у Ваші уходило плани…
Куди ж Ви побігли? Чекайте! Заждіть!

Хронічний любитель жіночої статі,
В якого на пенсії все, крім очей,
Зустрів молодичку. І з звичним завзяттям,
Ковтаючи слинку, масненько рече:

Ходімо зі мною, моя люба заю,
Чекає на тебе мільйон насолод:
Я оди пишу, серенади співаю,
Свіженький в запасі завжди анекдот.

На що молодичка йому промовляє:
Ви щойно так ніжно назвали мене.
Я зовсім не проти: - ну зая, так зая.
Але ж застереження маю одне.

Ніхто проти од і співанок не спорить.
Та в нас, у зайчих, є приватний закон:
«Морковка» щоб завжди трималась бадьоро,
Й «капусти» у банку хоча би з мільйон.

Ми любимо шопінги, спа, ресторани –
Бажання у тіла й душі молоді.
Якщо це у Ваші уходило плани…
Куди ж Ви побігли? Чекайте! Заждіть!

З усіх нот які можна виловити у скрипі вісі земної
Вичути у мелодіях неминуче тонучого корабля
Я чую лише до-мі-нуючу тишу
Намагаючись розчути щось більше хоча б ля

Є у мене не велике
та моє в мені дитя.
Я малюю світлі лики,
прикрашаючи життя.

Намалюю я Марусю,
наче паву у саду,
і до неї усміхнуся.
А яку я ще найду?

Буду під гітару грати
їй мелодії сумні.
Тихі арії співати,
але далі – ані-ні.

Лине пісня солов’їна,
ніч минає, плине час
і в одне єднає нас.

Щоб закінчити картину,
хоч за те, що я мужчина,
поцілуй мене ще раз.

                                      2008

А вони не сходять,
Мимо мене женихи,
Подружок проводять!
А зі мною не ідуть,
Може я не гарна,
Та ж нівроку, там і тут,
Панночка шикарна!
Маю файненький город,
Файно обробила,
В грядках ніжиться осот,
Лобода вродила!
У хатині павуки,
Придане сплітають,
Глянуть в вікна парубки,
Через тин тікають!
У колодязі відро,
Ввечері втопила,
Втік Данило, втік Петро,
Так і не зловила!
Посміхалась через тин,
Я сусіду Гнату,
Тільки Гнат той не один,
В нього жінка клята!
Напекла я пиріжків,
Пригостила Гриця,
Тепер Гриць той без зубів,
Мене сторониться.
Сватам шила рушничок,
Поколола пальці,
Зробив тато з гілочок,
Косорукі п'яльці.
Мама голочку дала,
Голка тупа, ржава,
Ще й селом чогось пішла,
Нехороша слава.
Не вродили соняхи,
Не дозріли сливи,
Ох, не люблять женихи,
Мене, нещасливу!
2016

Не дарує мені обручки,
Не вдягає мої запонки,
Та тримає мене за ручку,
Певно, хоче мене... покохати.

Я дивлюсь йому прямо в очі,
Зазираю в саміньку душу,
І не знаю, чого він хоче —
І не знаю, чи йти назустріч.

А сьогодні вночі у ліжку
Наказав стати в позі запонки...
Добре, милий, та це — пізніше,
Зараз дуже я хочу спатоньки...


01.11.17

Іван у Мар'ї – воїн-старожил.
І разом прожили вони чимало.
Але на Мар’ю зайвих кінських сил
у воїна уже не вистачало.

Лежить Мар’яна тиха і німа,
а генерал поринув у нірвану.
Але – лап-лап! Мар’яни десь нема.
І це занепокоїло Івана.

Сюди-туди – нема її ніде.
У туалеті здибались одначе.
Сидить його Мар'яна на біде
надула губи і ось-ось заплаче.

– Чого це ти? – запитує Іван.
– Та от сиджу і думаю-гадаю,
чому якийсь облізлий дідуган
до мене, генеральші, діло має?

                              2017

Пора шкідливу звичку цю кидати…
Курити? Пити? Жерти?
Довіряти!

30.02.2017

Невеличка електричка
Повна вщерть, як рукавичка.
З дач-городів на базар
Їде-квапиться товар.

Тут пикаті баклажани
В фіолетових жупанах,
І веселі огірочки
В зеленесеньких сорочках.

Круглолиці картоплини,
І усміхнені морквини,
Пустотливі бурячки
І огрядні кабачки.

По вагону, наче туз,
Йде кондуктор, пан Гарбуз:

– «Громадяни баклажани
І панове кабачки,
Не шуміть, немов цигани,
І показуйте квитки.

Хто не сплачує проїзду,
Той вже далі не поїде.
В нас зайці поза законом –
Їм не місце у вагоні!»

Як зайці оте почули,
Із вагона дременули,
Через вікна пострибали –
Хто на рейки, хто на шпали.

Потовклись дурні зайчиська,
Пішки йшли, хоча й неблизько.
Тож дотримуйтесь порядку,
Будьте чемними, зайчатка.

Я у Європу не тікаю,
хоча і хочу як дитя,
яке з огидою збирає
чуже накидане сміття.

Я дуже хочу на Канари
як це не раз уже було,
але на євро і доля́ри
мені якраз не повезло.

Я не поїду до Китаю.
Японія мені чужа.
І не Сибір мене лякає,
а харакірі без ножа.

Я й у Америку не хочу,
хоча волію за межу
і океани перескочу,
але завию, затужу

коли через полярне коло
як журавель перелечу
і зрозумію, що ніколи
не політаю досхочу.

Я залишаюсь в Україні
як той на сідалі когут,
який не чує свій капут.
– О'кей! Але які наївні
собі доказуємо нині, –
уся моя Європа тут.

                              08.2017

скінчилася днина скінчилися дві
закінчився тиждень вітри в голові
широка й незміряна часу ріка
упевнено мишку жбурляє рука:

Приспів:
піду пройдуся з кімнати в кімнату
ще купа часу я встигну -- все ок
давно відомо що прокрастинатор
найспокійніший у світі звірок

дедлайни спливають на серці мандраж
і думка панічно впадає у раж
навала сюжетів та образів тьма
та тільки журбинка бо часу нема

Приспів:
бігом писати писати писати
до ранку встигну герою будь спок
усім відомо що прокрастинатор
найвиверткіший у світі звірок

Я не пишу, а «вишиваю».
Хай крицю варить сталевар,
а я, буває, ще й клепаю
і закипає самовар.

Іду косарити на луки,
перелопачую город –
усе одно ази та буки
не озадачують народ.

Метафори беру зі стелі.
Є коцюба і рогачі.
Уранці списую пастелі
і силуети уночі.

А вечорами кличу Музу,
як не навідає сама.
Вона поету не обуза,
але мовчу, коли нема.

Відомо не мені одному,
що є боєць – один за всіх.
І що поганого у цьому
або у помислах моїх?

Не оминаю акварелі
не наполоханих сорок
і неопалених зірок.
Боюся лише мене-стрелів.

Думки хапаю на льоту
і маю те, чого не маю,
але нікому не зриваю
підметок з рипом на ходу.

Оце і всі мої секрети.
Казати може й не з руки:
– Я не люблю пусті сюжети
і неотесані думки.

Ніяке діло не минути.
Та пам'ятаю поміж тим:
одне – склепати і забути,
а інше – милуватись ним.


07.2017

Не дивись на жіночі принади
як на ласощі й море утіх.
Все, що маємо, буде позаду,
що попереду – думати гріх.

Не дивись на чуже й епатажне,
як буває, вальяжні коти,
бо ніяка сама не покаже
те, на що й не очікуєш ти.

Не дивися, бо це аморально,
все хороше – одному собі.
Не журися, хоча і печально
залишати її у юрбі.

Не дивись на жону як собака,
що забув, де масли заховав.
Самурай у азарті атаки
пам'ятає, яку обирав.

І як огир не п'яль на кобилу
косе око. Піймай за узду
і дивися на яблука білі,
а не фіги у райськім саду.

Не дивися на неї ніколи,
як вона, наче баба Яга,
де б у гречку не стала нога.

І гляди мені! Буде крамола
не тоді, як вона напівгола,
а коли абсолютно нага.

                              2012

Чи зрадіє кохана
Чи зніміє від горя
Як почує від мене:
Мов Азовського моря
Води жовто-зелені
Твої очі шалені.

2013

Усі на цьому світі одіссеї,
ну, себто – ми, одні чоловіки.
Не можемо лише без однієї,
а з усіма, буває, залюбки.

Але його чекає Пенелопа.
І мій герой подався із війни
по морю-океану автостопом
до першої єдиної жони.

Далеко однолюбу до Ітаки.
А по дорозі – диво-острови,
а на одному жіночок, як маку,
і не одна солодша од халви.

А він один як мати народила.
І каже повелителька йому:
« Коли наяда кожна буде мила,
тоді й поїдеш далі – напряму».

І що робити неборака має?
Це ж поратися – нічку не одну!
Тоді герой їй так відповідає:
« А я з найпоганішої почну».

Але й наяди – не дереворити.
І кожна має «ґо́нори» свої,
аби «уподоба́ли» не її.

Посадовили грека у корито –
свою найнекрасивішу любити
жене Еол Улісса до сім'ї.

                              2016

посуду гори немиті
скалкою в п’ятку вп'ялись
знаю тютюн й оковита
ще пригодяться колись

перли єдваб лантухами
тягне на спині верблюд
він гімалайський між нами
хоч Гімалаї не тут

де баобаб мандрагора
є і оаза - зі скель
в озеро неозоре
води спадають - і Лель

Ладу тихесенько кличе -
Баба Яга на мітлі
жаб на шампури з патиччя
хоче нанизати - злі

очі палають в нестямі -
крізь буреломи чогось
нам не дізнатися з вами
пруться ведмедиця й лось

поки Горинич коcмічний
лайнером в небі пливе
лізуть верблюди крізь вічність
в галочки вушко нове


17.05.17

У крісла в обіймах зі склянкою чаю,
Коханий, я знов за тобою скучаю.
Далеко? В сусідній кімнаті...Слів море...
Думками ти весь у вікні монітора.
Он схеми, таблиці. Науки проблеми.
Все часу немає - робочі дилеми.
А в крісла обіймах я знову скучаю...
Скучаю? Та ні! Я планшет свій включаю.
- Кохана! Ти де?..."У альпійській долині!"
- Купив той планшет і шкодую донині.

ламана поцілунку коло обіймів ніби
чи квадратура кола чи теорема Ферма
ти у коханні бачиш проблиск бозона Хіггса
темну матерію наче там її і нема

дві паралельні долі не перетнуться у часі
через дві точки лінія тільки одна пряма
третій тут явно зайвий хай і до чорта ласий
мрією про трикутник але дарма дарма

три молоденьких бджілки сіли на білу стелю
сталося це ненароком всі у одній площині
ти їх зженеш і доки ліжко для двох розстелиш
взнай опинитися встигнуть знову у ній чи ні

в темній кімнаті кішку нам відшукати не вдасться
відповідь на риторичне є очевидно у сні
випаде з шафи тарілка і розіб'ється на щастя
поки читатимеш вірші і загадкові й сумні


06.05.2017

***
Любити праведно і грішно –
не маята, аби своє.
А от грішити, як не смішно,
любов нікому не дає.

***
А що, якби надути губи
і, догоджаючи юрмі,
ревіти соло до-ре-мі,
і як ієрихонські труби,
ламати стіни у тюрмі?

***.
Не уповаю на урочу мить,
коли усіх поезія чарує,
і заглядає в душу, і ятрить.
Бо самоу́к нічого не навчить,
якщо його недоучка не чує.

***
Живуть же люди! – без голок
і не з'їдають муки творчі.
А як набридне монолог,
організують діалог
із порцією злої жовчі.

***
Товариш ворогом не буде,
якщо не лізе у корито.
Лукавий б’є себе у груди…
Цікавими бувають люди,
якщо уміють говорити.

***
Одні поети пам'ятають,
що їх читатиме народ.
А інші інших доганяють
і що-попало напихають
у заримований кросворд.

                              2017

Каліка я на ліву ногу,
Подайте бідному мені.
Не можу рушити в дорогу
Ні пішки, ані на коні.

Коли ж мені на допомогу
Ви дружно скинетеся всі,
Тоді щодня біля порога
Мене чекатиме таксі.

***
Один із перших зодіаку,
але – на ниві для дітей,
миролюбивий до ідей
зірок воюючого знаку.

***
Фея ефірної форми,
рими і ритму «поез»,
знає і етики норми,
і лікувальний «лікбез».

***
Бойовий. Береться за високе
і перекладає срібний вік.
Заримую я його як ...
і себе впізнає чоловік.

***
Не те, що вітер в голові
і лексикою віє псевдо,
але, буває, візаві
показує девіз і кредо.

***
Не у султана полонянка,
але із іменем таким.
У мокасинах індіанки
чарує генієм своїм.

***
Поета цього і зоїла
любили коміки пера,
але Івана Спілка з'їла
і на ПееМі є діра.

***
На його оригінальні НІКи –
ні пародій, ані фельєтону...
Тикає сигарою у пику
дяді Сему, серу і Лінкольну.

***
Мене блокує на папері,
немов я ірод моровий,
і рідко гупає у двері
дізнатися, чи я живий.

***
«Найзалізні́ша» леді у Майстерні,
яка «пиляє» опуси мої,
але не любить, їй не характерні, –
а-а і у́-у, -айя і її.

***
Любитель майструвати кучеряві,
а іноді задумливі рядки,
що і не знаєш за коментарями,
які його, які мої думки.

***
Мене лояльно привітає
як друг поета і пісень,
і як приємно, що згадає
бодай у Юрійовий день.

***
У неї кредо поетичне:
себе почути – це не гріх.
Орієнтована у вічне –
сучасна у піснях своїх.

***
Подвійне ім’я – чарівне, як на мене,
але і двомовне у нашій сім’ї.
Палюче ім’я воєводи Семена
за неї дописує образ її.

***
Єдиний українець зримий,
який сповідує Талмуд
і каббалу, якщо не тут,
то явно – у Єрусалимі.

***
Перебирає менестрелів
собі по духу і крові́ –
ініціаторка дуелей
між запальними візаві.

***
Тисячолітніх замків дух столітній,
таємних фей і лицарів акин,
Ірландії і України син
метафізичний, і живий, і вічний.

***
Угаданий у кожнім добрім слові.
Належне віддаю його перу
як гу́цулу по духу і по мові
і на ПееМі першому гуру.

***
Недооцінена прем’єрами
утаємничених майстрів,
мене не чує за озерами
багатослів'я інших днів.

***
Вірші як майстер клепає,
а не якесь там ледащо.
І пунктуація – на́що?
Адже помилок – немає.

***
Він ще не Бах, але, – ох,
як же він музику пише!
Нас уже чули обох
і як дует, і не лише.

***
Ім'я у неї тої волинянки,
яка і на купюрі не ізгой,
і на ізгоя рушила б у танку,
а Лю – її улюблений герой.

***
Ой кохає еротична згуба
аватара в образі абрека.
Ще би люльку і шаблюку Бульби,
то на що тоді та тюбетейка?

***
Навідує мої пенати,
коли – ...нікого і ...ніде.
А пообідає у Канта,
то й у нірвану поведе.

***
ПееМ леліє і тримає
у рукавиці їжака,
лояльним іноді буває
на тлі реакції совка.

***
Бандурист і поет у когорті Перуна,
у Природи – Боян і її чародій,
обожатель русалій, трипільської руни,
найщиріший колега у вірі своїй.

***
Коли дошкуляють усім
його епіграми і жарти,
не буде оцінений автор
пишатися его своїм.

***
Хай не кожному кварта, і пісня,
і привіти мої весняні –
усміхніться хоч першого квітня
і не буде печалі мені.

                              01.04.2017

У мене вистачає серця,
аби до кожної дійти.
Та хто з поетом поведеться,
той набереться маяти.
Як заборонене кохання
читаємо думки чужі,
вишукуючи ті страждання,
що їжаками – по душі.
Ранимі й ковані із криці,
ви не читаєте мене.
Як в Гоголя, – ніяка птиця
до середини не сягне.
І що дія́ти …балаболу,
якщо я не мольфар, а дід,
якому проситься, і коле
солодкий заборонний плід?
І як мені її забути?
Не Вас!.. Поезію, манкурти.
Мої нічийні жіночки,
нема поета-баламута,
якщо закручують гайки.
Іду в запій. Мене немає
як не було і восени.
Мою поезію чекає
уже мелодія весни.

...................................
Таке моє кусюче его.
Не слухає, коли, – к ноге!
Але від альфи до омеги
усю вину прийме еЛГе.
І пам'ятайте, як раніше,
усе між нами навзаєм,
Не грайтесь, діти, із вогнем,
якщо вас опікають вірші.


01.2017

Прийшов у турфірму Слон,
Хочу, мовляв, на Цейлон,
А прегарна Слонянка,
З турфірми панянка,
- Не Цейлон, - виправляє, - Шрі-Ланка!

- Вибачте, пані, але
І на Цейлоні не зле,
Боже дай тій Шрі-Ланці,
І милій Слонянці
Прокидатись щасливими вранці!

- Вибачте, пане, квиток -
То не магічний місток,
Не буває оказій
На острів фантазій,
Де вирують фонтани мальвазій!

Так із панянкою Слон
Довго триндів про Цейлон,
Що прегарній Слонянці
Освідчився вранці,
І побрались вони на Шрі-Ланці!

2017

Її руки уже цілував.
Обезболені зуби не чують,
як ці руки і серце лікують
без гарантій, ліцензій і прав.
Та мене не побила ще міль
і на інше жалітися рано.
Ущухає зачаєний біль
і лунає у вусі осанна.
А вона молода, як весна
і осіння поетова мрія,
і така необхідна ще нам,
як спасенному Діва Марія.
Не месія вона у миру,
а приймає у кріслі-престолі.
Біля неї і я не умру
у моїй неприкаяній ролі.
І далека на долю мою,
та уваги її вистачає,
коли чується, – ба́ю-баю́...
І такою своєю буває,
що не падаю, поки стою
і опору,
               і опір
                              чекаю.

                              23.01.2017

Я не йєті, але я живу
біля лісу, а не у Парижі.
Я шукаю бабу снігову
і стаю на палиці і лижі.
               У мене є і вуса, й борода,
               і до зими претензії немає.
               Ярило сяє, сіє Коляда,
               а Берендей поляни накриває.
Завірюха обрій замела,
інеєм завіяла дороги.
Їду по околиці села,
аж іде снігуронька-небога.
               – А Ви куди намилили лижню?
               – А я… шерше... Снігуроньку шукаю.
               – О, мій месьє, на цьому авеню
               ніякої Снігуроньки немає.
І помчала пасія моя
по лижні у снігові замети
мрією земного житія,
за якою бігають поети.
               Але услід натура бойова.
               – Ану-ка, дєда, уступі дароґу!
               Іноязична… Баба… Снігова!
               І я тоді беру у руки ноги.
Адже я шукаю не нову,
а свою утіху під ялинку.
Ігнорую бабу снігову
і – гайда! Піймаємо сніжинку!
               А я її – ось-ось і дожену.
               Але вона не дуже і тікає.
               Таку Снігурку я не омину,
               бо іншої уже не доганяю.
А мені ще рано у Аїд.
Порадію ще на цьому світі.
І нехай я нібито і дід,
а мені ще є кого зігріти.
               А я за нею когутом іду.
               І хай сміються кури і кумири,
               що я собі на щастя і біду
               ще не цураюсь дідової віри.

2002,2017

У бразильца речного каймана
Не украсть портмоне из кармана:
Он таится на дне,
Да и нет портмоне
И кармана на теле каймана.

Африканка ленивица львица
Не спеша догнала бы ленивца,
Без труда! - но на практике
Он не водится в Африке,
Как бы быстро ни бегала львица.

Слон размером едва ли не равен с луной,
Но и слон поступается кобре тропой,
Потому что она
Почти невидна,
Но плюется в глаза совсем не слюной.

Австралийка малютка коала
Не встречает нигде каракала,
Да и сам каракал
Не встречает коал -
Нет коалы в меню каракала.

Грозный лев уступил бабуину
Буйволятину, даже слонину -
Стадный зверь бабуин
Не приходит один,
Где один - стаду быть бабуинну.

Черепах был ценителем панциря,
В гости рака зазвал он из Франции,
Но убит Черепах:
Ослепительно наг,
Новый друг заявился без панциря!

У жирафы в далекой Танзании
Непростое довольно задание:
Головой из облак
Дотянуться до благ
Щедрой почвы далекой Танзании!

2017

Усі поети із одного тіста.
Хоч на чотири боки розірвись.
Як є село – не вистачає міста.
Чогось немає – хочеться кудись.

Десь у Одесі є його принцеса,
у Ялті – анексована жона,
чекає на Ютубі поетеса
одна-єдина, поки не одна.

Тому поети – це ще ті писаки.
І кожен – чи на щастя, чи на жаль,
в питанні шлюбу з'їв таку собаку,
що їй пора повісити медаль.

Та є й пора творити фоліанти.
І мій поет на фініші зими
Одесі каже, що поїде в Ялту,
а Ялті каже, – їду до куми.

Але іде у поле ...як на плаху.
Не радує ні краля, ні кума...
Мала поету шапка Мономаха,
але на пласі іншої нема.

Зате поети зроду не ледачі.
І хай би не тужила запасна,
що у поета не одна вона
і що її не анексує мачо.

Іде поет і думає про дачу.
А ніби кличе Муза…
                           … і весна.

01.2017

Все – бутафорія
Ліра і Муза
міфи історії
Ів і Карузо
рай і геєна
царі епігони
маги таємні
колони і клони
шум ораторії
фуги канцони
на оборону
трофеї і лати
і на корону
Ісусу Пилату
Авелю Каїну
синедріону
центуріону
і гладіатору
Іроду фату
герою і воїну
і теревені
аудиторії
про неосвоєні
зорі планети
у серпентарії
обсерваторії
ери нової
іуди-ізгої
оргії сцени
поеми сонети
а на арені
паяци-поети

01.2017

***
Пахне зимою. Не пізно, то рано
затужавіє на точці роси.
Люди хороші. Новини погані.
Ціни – в «Кишені». Вино – у «Ашані».
У ветеранів червоні носи.
Боже, єси!
І душа – у нірвані.


***
Ура! Рятують наші душі!
Відсотки пенсії значущі!
Але – поділені на три,
але – на хабарі чинуші,
але, – кукуріку!
Тхори.

***
Не шукаймо легкої дороги,
поки мрія обганяє час
на путі людей до перемоги.
Як іти із «ватою» у ногу,
показали Таврія й Донбас.

***
А то не знаю я поетів?
Вони ж іще усі – як діти.
Ото погиркаються, черті,
або порюмсають уперті
і, нумо, – є чому радіти.

***
О́
со́нечко́
у віко́нечко́
гля́нуло́
їде рік новий
ще учора білий
буде осяйний
тане високосний
віхолі на зло
синій-синій іній
                         кутає село
щоб усі раділи               
           що мине старий
до макаки в гості               
                        йде ко́гу́т рудий.

***
Вітаю братію з Новим
і дуже голосистим роком.
Хай запал буде бойовим
а дух поезії високим.
І хай літається півня́м,
бажаю пари одиноким,
а сокористим курочкам
новеньких півників під боком.
Хай Ліра сили додає,
аби усі були здорові,
а Муза – отака як є,
аби у щасті і любові
усім жилося на своє.

                              12.2016

Якщо я ди́шу ще, за-ра-за...
А мо' дишу́?..
Як не пиши –
ваяю і пишу вірші́.
Тому ці вірші – не образа,
якщо комусь не до душі.

Пишу я мовою, наразі,
бо й читачі їй не чужі.

Пишу, – і я її кохаю,
прошу́ і про́шу, – так буває,
коли усе, як два по два –
і поетично, і прозоро,
як у Шевченка – море грає,
а у Луценка – грає море,
як знову пісенька нова...
Але – узять, бува і но́ва –
це суржик, раша і полова,
які жують апологети,
на все готовий піонер,
і світові авторитети,
і академік есесер,
і ...починаючі поети.

Хоча, звичайно, що бува'
ув ослика свої слова,
аби витьохкували рими
та ще й оце, – у-в-о..., у-в-а… –
охайні і неповторимі.
На те і є свої права –
одне у одного і досі
прикурювати папироси,
аж туманіє голова:
«ума і хиби – парадокси».

20.12.2016

Мені минає не десятий,
а я усе пасу ягнят,
жалію чайку й чаєнят,
люблю один чумакувати
і не умію я літати.
Тому і крила не болять.

А находився я од пуза,
коли літати не умів,
але до вирію хотів.
Не доганяю чорногуза,
але коли я чую Музу,
то я до неї …полетів.

Дарма, що це було далеко.
Вона в поезії жила
обабіч озера, села,
де ще немає іпотеки…
………………………
І не дарма мені лелеки
подарували два крила.

10.2016

Віддаю новорічного добридня
Тобі цього сонячного дня!
Нех сніжечки пухнастого снігу
Поцілують тя за мя.
Нех Св. Микола до узголів’я
Покладе торбу здоров’я.
Нех на ввесь пријдешніј рік
Намете багато щастя.
Нех удачі, мов яглиць,
Тобі насипе Новиј рік.
І на свято багато сміху
На ґарі привезе.

          10.10.2000

– «Я вам, куме, не в обиду
Говорю, як рідному –
Ваша жінка спить з сусідом,
Тож візьміть до відома».

Кум: «Воно не дивина,
І не те траплялося,
Головне, щоб з ним вона
Сексом не займалася».

Ви, кажуть, катаєтесь часом
зупинок одну або дві.
І кажуть, що нібито зайцем,
а інде, – ганьба голові.

Бо якось на велосипеді
об'їхали наші місця,
коли Ви були попере́ду
аж до Окружного кільця.

А там і рукою подати
за те окаянне кільце,
аби на чолі депутатів
явити народу лице.

По ул. Ушакова Миколи,
до де.14 веде
дорога у вигляді кола,
якої немає ніде.

А там у під'їзді четвертім
є озеро й водоканал
і ані бомжі, ані черті
не можуть зайти у підвал.

А там, аби Ви подивились,
немає де стати нозі
і криси усі потопились
у тій лікувальній грязі.

А ми ж комірні заплатили
і за ВеДеВе, й ПеХаВе.
А досі ще не пояснили,
куди наш будинок пливе?

Запрошуємо на регату.
За ці незначні комірні
ми хочемо Вас покатати
на плоті або у човні.

А нам і біда ще на горе.
У ЖЕКу немає судна,
зате – які запахи моря!
...із самого-самого дна.

Готуємось до експедицій
із Вами, звичайно, і ЗМІ.
У чунях спимо й рукавицях.
Ідемо назустріч зимі.

Усе буде добре зимою.
Вода замерзає у лід.
Тому усією юрмою
ми й пишемо цей заповіт.

Коли наш будинок і Рада
упадуть у Вас на очах
цією зимою, Аллах
і Вас не покине позаду.
Катайтесь тоді до упаду,
але на своїх ковзанах.

10.2016