ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:08
Вночі місто моє порожнє
У крізь відображення бачу міріади зірок – вечірнє місто.
Жінка – вітер
по місту мчить.
Не зупиниться жінка – птах.
Жінка - буря над світом майорить у темряві.
А ночами грає вона - просто буря,
вічно одна

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:07
Квітка кохання розквітла в мені і в тобі
Огорнувши нас неймовірним кохання
І зв'язала нас міцно червоною ниткою навіки,
Так нас з'єднали самими небесами,
То квітка кохання пророкувала наше щастя

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:06
Я і ти - фундамент світобудови.
Ти дав мені свої Ангельські крила
Я віддала тобі свої Ангельські крила
І ми піднялися вгору, до неба, до зірок…
Щоб ми могли окунутися в безодню космічних почуттів
І ці космічні почуття живуть в Міріади зірок,
Де нам

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:05
Я ніколи не звикну,
Я не вмію до заяложеного слова звикнути.
Бо ці заяложені слова, що живуть у тому роті.
До гарного слова нам треба звикати,
Щоб мова була як дзвінке джерело,
Як кажуть: «подумай сім раз, перед тим, як сказати»,
Щоб гарні слова тв

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:04
Ми незалежні,
як птахи - самовільно літаємо в небі,
ризикуючи впасти і розбитися
Ми вільно пархаємо в небі
без кайданів ніхто надіти не зможе…

Ми незалежні,
як коти - свавільно гуляємо самі по собі…

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:03
Я - Північ, бо тіло моє - Земля,
Мій Спасителю, я - ілюзорна Земля,
Я молюся духу Земля,
бо де я не була, не забуваю благословенну Землю,
яка кружляє у космічнім вальсі…
Вітри Галактик - вічні скрипалі.
Гармонія крізь тугу дисонансів
проносить ритм

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:01
Останній день перед Різдвом
і добрі і злі духи блукають по світу, що пройшов.
Наступила новорічну ніч, дивна тиша,
зорі в небі запалали у різдвяну ніч.
Цієї ночі засяяло небесне світло.
Ангели вітають весь світ
Христос народився в цю мить.
Раптом н

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:00
В душі моїй вирує полум'я,
Там нескінченна боротьба.
У мене одні згоряють страхи,
Інші мучають мене.

Бо я не боюсь втратити
Я боюсь залишитися сама.
Я не боюсь темряви -

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:57
У будинку жахів гуляли ночами
Літаючі привиди
Всіх лякали хто заходив
Або жив в будинку жахів
Від переляку всі тікали
Залишаючи будинок
І ніколи не повертались

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:55
Не клич мене
Я і так сама прийду
Не жени мене
Я сама піду,
Лише стверджую…
я немов привид, немов тінь, яку не видно,
Блукаючи в темряві
і ти мені скажеш іди впекло

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:54
Настала пізня пора
Все заснуло, тільки
Наша тінь
Танцювала на стіні
При палаючої свічки
І ось настав ранок
Свічка догоріла,
Тільки наша тінь залишила

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:52
Подивися як гарно
На місто опустилося
Синє небо з зірками
Нам зірки посміхалися
І ми гуляли нічним містом…
Є лише синє небо
Та дихання Всесвіту
І ми залишилися удвох по

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:36
Я не та, і ти інший
між нами промайнула
тінь забутого кохання.
Роки марного чекання
Залишили в серці рани.

У неба попрошу я
Про щастя, про порятунок,

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:31
Я йду в напівтемрява
Дивлюсь тихенько тінь
Крадеться моя за мною
Куди я вступлю,
Туди вона
Я все намагаюся відвернутися,
Але мені нікуди не подітися від неї
Вона зі мною

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:26
Новорічна ніч настала
Все стихло, тільки за вікном
Завірюха ожива
Все мела замітала свої сліди залишені за собою
Ми шлях вели.
Раптом виє - завиває снігом завірюха

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:25
В моїх думках коханий чоловік,
Це образ, майже нереальний
Але зовнішній вигляд - імпульсивний і брутальний
Думка про нього зігріває мені душу,
Він зі мною ночами і днями
Коли зустрінемося у реалі…
Раптом іскра пробіжить між нами
Не дозволимо собі о

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:23
В моїх думках коханий чоловік,
Це образ, майже нереальний
Але зовнішній вигляд - імпульсивний і брутальний
Думка про нього зігріває мені душу,
Він зі мною ночами і днями
Коли зустрінемося у реалі…
Раптом іскра пробіжить між нами
Не дозволимо собі о

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:22
Я дівчинка пацанка вмію постояти за себе
Смілива, сильна, справедлива
Всі мене називають дівчинка - пацанка
В мені живе бунтарський дух,
Так не Ангел я, але не демон
Я с дитинства з хлопцями товаришую
І до сих пір

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:21
Дивлюсь на іграшок - ляльок
і вони дійсно іграшки - ляльки,
як гравець вимушено
зображати з себе іграшку - ляльку,
хоча це дуже складно.

Ось мене і подарували
У день народження купили

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:20
Ніч спустилася на землю.
Очі прекрасні чаклують.
Секс і пристрасть вирують в тиші.
Немає нікого тільки ми удвох,
Світанок спустився на землю.
Очі прекрасні горять,
Секс і пристрасть має продовження.
Автор: Наташа

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:18
I love your way.
In him the spacious.
My way is long and thorny.
There is a way of victory, failures,
sorrow and grief.
There I’ve made a lot of mistakes.
I am helpless, but at the same time,
I have willpower,

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:17
Я - відьма
Наворожила відьма зла, створюю я людям зло.
Наворожила відьма добра, створюю я людям добро.
Допоможіть мені - я тобі допоможу, але попереджаю:
Якщо ти робиш людям зло - все повернеться тобі бумерангом.
Якщо ти робиш людям добро - все по

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:16
Telling people
To tell it
and what happens
If you tell me to do something
and I will do it.

Telling people
To tell it

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:14
Твоя душа вічна,
Вона крила має.
Вона літає...
Куди піде ніхто не знає,
Може знов переродитися в іншому тілі,
Може в рай піде,
А може в пекло піде,
Хто знає що вона хоче.

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:12
Дід Мороз живе в далекій країні
Та в новорічну ніч мандрує по всьому світу
Він везе вітання і подарунки - Вам!
Підкладає під ялинку,
Всіх вітає з Новим Роком!
Автор: Наташа

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:10
Раніше була кріпосна - а тепер дворянка.
Була я звільнена від кріпосного стану
та вихована за рахунок пана…
Так, я вийшла заміж за пана!
Тепер вона кохана та бажана,
І носить на руках її пан.
Та він дозволяв їй за викуп
на волю відпускати кріпосни

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:08
Моя любов жива і жити не перестане.
Моя любов від біди і дощу не тікає,
І вона бореться, щоб вічно жити.
Автор: Наташа

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:07
Ніч настала,
по нічному небу зірки пливуть.
Зірка інколи з неба летить.
Вже час, вже час загадати бажання -
Зірка, зірка,
загадала я бажання,
Коли здійсниться моє бажання.
Автор: Наташа

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:02
I have faith in someone
I can't believe without faith.
I love someone
I can't live without love.
I hope in someone
I can't hope without hope,
But hope dies last.
Author’s: Natasha

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:00
We spend money all know how.
We save money all know how.
The rich are all easily.
The beggars are all afford.
The poor are all hardly.
Author’s: Natasha

Наталія Кравченко
2024.03.28 20:54
Наша Україна - рідна Батьківщина
Роками, ти нагороджувала наш край:
Лісами, морями, родючими землями,
річками, озерами, степами, горами.
А ми твої діти насолоджувалися і
насолоджуємося твоєю красою - Україна.
Наші пращури боролися за рідну землю,

Юрій Гундарєв
2024.03.28 19:13
Фігаро - де?


Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей

Микола Дудар
2024.03.28 17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…

Євген Федчук
2024.03.28 17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.

Світлана Пирогова
2024.03.28 14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.

Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.

Наталія Кравченко
2024.03.28 14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ігор Мартинюк
2024.03.28

Василь Марківський
2024.03.26

Вадим Водичка
2024.03.26

Лава Вулкана
2024.03.20

Надія Богодар
2024.03.18

перо Христя Чорне
2024.03.15

Володимир Назарук Одеса
2024.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Володимир Маслов - [ 2013.09.26 22:26 ]
    Не намагайтесь...
    Не намагайтесь бути москалями,
    ніколи з вас не будуть москалі,
    та зрозумійте – розбрат поміж вами
    нікому не потрібний взагалі.

    Минає все пусте і помилкове,
    колись таки приходить каяття...
    Не забувайте батьківського слова
    і не живіть своє-чуже життя.

    Історію не крайте, не ламайте –
    вона не пробачає помилок,
    і власну, незалежну думку майте
    у світі узалежнених думок.

    Чужого війська вшанувавши свято,
    червоним квітом виклавши граніт,
    згадайте тих, хто мав життя віддати
    під Крутами у вісімнадцять літ.

    А скільки їх, неназваних героїв,
    шукає правди у чужій імлі,
    і тих, що в українських одностроях
    лежать забуті у своїй землі?


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (8)


  2. Юрій Кисельов - [ 2013.09.23 19:24 ]
    * * *
    Де тут нащадки прадідів великих,
    Що боронили рідні рубежі
    На грізній найостаннішій межі
    Від зайд-чужинців, що несли нам лихо?!!

    Де спадкоємці тих, що заснували
    Брід Кам’яний* - козацький зимівник?
    Куди могутній рід козацький зник?
    Після чиєї занепав навали?!

    І що чужинці скажуть - так і є:
    Шотландець Карл**, німкеня*** на престолі...
    Палає серце, аж кричить од болю -
    Коли ж ми пошануємо своє?!!

    Чи довго нам купатись у брехні?..
    Знов "німець нам історію розкаже"****,
    Як їздила цариця в екіпажі?
    Чи зрозуміємо, збагнемо?.. Ні?..
    2013


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (18)


  3. Любов Долик - [ 2013.09.21 22:23 ]
    Урок
    Нині осінь дивилась на мене строго
    крізь окуляри вагонних вікон,
    як вчителька у класі,
    чекала,
    коли ж я нарешті засвою урок,
    коли ж зможу ясно і спокійно
    подивитися їй у вічі?

    І поки триває цей погляд,
    я плавлюся, тану, перетікаю
    у повітря і дорогу оцю,
    стаю блакитним холодом
    і тремким вогнем...

    А дощик, добра душа,
    підказує мені відповідь,
    пише косим почерком на склі:
    "не плач, прийми, пробач..."

    Осінь сердито
    стирає рукавом
    написане -
    "Вона обійдеться
    без твоїх підказок.
    Бачиш - розуміє!"


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.6) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (10)


  4. Валентина Попелюшка - [ 2013.09.20 10:49 ]
    Сумний епілог
    до "Українського серіалу"

    Захід і схід. Крізь усю Україну
    Шляху мого полотно пролягло.
    Їду до тебе, мала батьківщино,
    Рідний мій краю, дитинства село.

    Скільки лишилося мрій нездійсненних!
    Кожна – висока, наївна, проста.
    Юних років заповітний щоденник
    Пам’ять плаксива в дорозі листа.

    Слів головних я не встигла сказати...
    О, якби зараз почути могли.
    Вже не чекають ні мама, ні тато –
    Хата порожня і тиша могил.

    Їду до вас, найрідніші могили…
    В час безтурботний нема вороття.
    Мамо і тату, ви встигли, зуміли
    Доньок навчити любити життя,

    Рідні простори і цю Україну,
    Що підвестися не може з колін.
    Скільки живу - все якісь переміни,
    Тільки не видно до кращого змін.

    Плинуть назустріч поля неозорі,
    Тільки не видно комбайнів ніде.
    Де традиційні в цей час хлібозбори?
    Влада до чого село доведе?

    Пів-України засіяно соєю,
    Стільки навряд чи її ми з’їмо,
    Честі такої ми всі удостоєні,
    Наче й народ - не народ, ГМО.

    А як не соя – поля з кукурудзою.
    Добре і так – бур’яном не встеля
    Ті неозорі простори. Обузою
    Стало багатство – родюча земля…

    Всюди плакатами небо завісили
    Ті, що «народу повернуть страну».
    Може, пошлемо їх дружно до біса ми?
    Знаємо тим обіцянкам ціну.

    …Серце вітає малу батьківщину
    Роду мого багатьох поколінь.
    Це – твоїх прадідів спадщина, сину!
    Мамо і тату, низький вам уклін!

    2012, липень


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (6)


  5. Тетяна Флора Мілєвська - [ 2013.09.18 21:04 ]
    Ба хай ( А це ж ми...)
    життя протікає
    тюрма
    ні вліво ні вправо
    нема
    дороги для кроку
    катма

    на вулиці дощ
    гуде
    і тільки народу
    німе
    вишиваногарне
    стадно
    гука
    ми вкраїнці
    радо
    бо пан їм дозволив
    гамір
    оце всенародний
    саміт

    на борщ не настачить
    грошей
    і бідності тиха
    пошесть
    з`їдає останню
    совість
    рахує свою
    команду
    ліниво повислих
    панду

    коли
    прокинеться
    люд
    когорта новітніх
    зануд
    неначе
    голодна рибина
    не наша хіба провина

    18.09.2013


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (14)


  6. Іван Низовий - [ 2013.09.18 15:21 ]
    Письменницький "Еней". Ретро
    Цікаві люди – класики великі і не дуже,
    Пили тут по малесенькій, бо мали привілей
    Неспішно напиватися, як праведні всі душі.
    Та й звався цей генделичок по-райському: «Еней».
    Сюди вони заходили в обідній час, і чемненько
    Щось їстівне замовивши, просили ще й стопар.
    Нагнибіда гнав три біди, одну лиш Новиченко
    Зі Стельмахом на пару, і пив узвар Гончар.
    Дрібніші: Біба, Ющенко, Бакуменко і Чалий
    Хилили, скільки здужає жаждива їх душа,
    І заїдали юшкою, а Чалий величаво,
    Бо ж гроші мав на ласощі, вареника вкушав.
    Бували й менш чиновні, але не менш почесні:
    Коваль Григорій Павлович і Кацнельсон Абрам,
    Пили свої по двісті Павличко і Кочевський,
    І смакував Тютюнник із Сомом по сто грам.
    І ми, мала дрібнота, по суті, безіменна,
    Горілку замовляли пляшками – веселись,
    Можливо, хтось маститий присяде коло мене
    І вип’є, й зробить з мене маститого колись.
    І справді, підсідали: то Степанюк із Дроком,
    То Ковальчук з Діденком:
    «Налийте й нам, братва!».
    Тут, за столом, давалися поезії уроки,
    Тут, скупані в горілці, чистішали слова.
    Чимало я уроків з-за цих столів дубових
    І виніс, і засвоїв на все життя своє.
    На жаль, було давно це, й мені уроків нових
    Життя пенсіонерське (не п’ю) вже не дає.
    Оплакую невміння богемно вік дожити –
    В «Енеї» не буваю роками. А колись
    Я майже геніально умів горілку пити
    Й не пригадаю випадку, щоби не напились
    Разом зі мною Кудлик Роман, чи Качурівський
    Також Роман, і третій Роман – Іваничук,
    Та ще ж і Скунць та Демків (була між нами рівність
    В пияцтві) – дивувались Лубківський і Лучук.
    Літературна молодість, вважайте, що вдалася:
    Майбутнє не пропито, а дружба ж бо така,
    Яка була (на жаль – була) у Рибаса Тараса
    І в завше толерантного вродливця – Земляка.
    Співати тут хотілося. І був широкий вибір:
    Подільські, галичанські, чернігівські пісні.
    Та підсідав до столу козак полтавський Григір:
    «Анумо заспівайте «Ой, чий то кінь…» мені».
    І ми гуртом співали про буйну білу гриву,
    Про «тую дівчиноньку», що серце зайняла,
    Й мов бачили в застіллі, вродливу і щасливу,
    Й вона за щастя кожного по крапельці пила.
    І їлось, і пилося, і все, що є, моглося:
    Писалися романи, поеми. Під сто грам
    Сам Осадчук дотепний, відкинувши волосся,
    На всіх складав експромтом по кілька епіграм.

    Тут генії пили – ми, звісно, їм не пара:
    Яновський, Корнійчук, Сосюра і Бажан,
    У Стельмаха в руці сіяла срібна чара,
    Наповнена ущерть гірким вином бажань.
    Тепер «Еней» не той. В нім ціни не «енейні».
    Й письменники не ті – суцільна дрібнота:
    За кавою ведуть розмови лиш ідейні,
    Коли вже президент, приміром, похита
    На пенсію, або коли вже Янукович
    Від обіцянь своїх перейде до щедрот
    Й письменникам старим надасть відчутну поміч,
    А молодим співцям наллє натхнення в рот.
    Або коли уже одужа від рефлексій
    Й рішуче полама застійний цей запор
    Племінник застарілого Олекси
    Харизматичний Ющенко Віктор?..

    Востаннє до «Енею» заходив зо два рочки
    Тому: було в кишені аж двадцять гривняків.
    Замовив собі кави, купив два огірочки
    І рівно двісті грамів до ніжних огірків.
    Не вистачило грошей, тож довелось позичить
    У майже незнайомого поета – доплатить
    За скромне це замовлення. Поетові ж не личить
    Всього за двадцять гривень аж двісті грамів пить.
    Допив гірке в самотності і виповів «Енею»
    Своє незадоволення: «Паскудний ти шинок!»»
    Й прошепотів у вухо уявному коневі:
    «Сюди більш наших, конику, не занесе кісток!».
    І більше не заносить. І вже душа не просить
    Ні чарочки, ні шкалика, ні бутлів, ні сулій…
    Оце згадав про молодість,
    Сльозу пустив – і досить:
    За тим, що пропилось тобі, ніколи не жалій!


    19 – 20.01.2004


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (12)


  7. Любов Долик - [ 2013.09.17 12:57 ]
    Щаслива доля
    І не мине мене щаслива доля
    брехні та осуду, миття моїх кісток.
    І буду темою (о, ці людські фривольності!)
    смаколиком на гострий язичок -
    пожовклий, бо від жовчі слід лишився.
    Ще й покусають, поплюють і покричать...
    За них у храмі помолюся... і у тиші
    поставлю свічку за здоров'я...
    Їм -
    свіча.



    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (18)


  8. Валентина Попелюшка - [ 2013.09.16 16:01 ]
    Український серіал. Заключна серія.
    Не мед в селі самотній жінці.
    Якщо красива й молода,
    Сьорбнеш біди по самі вінця,
    І на закуску – теж біда.
    Буває, хто лиш привітався,
    І вже селом пішли плітки,
    Що «той до неї залицявся».
    Ох, довгі бабські язики!
    Варвара тих проблем не знала,
    Коли в конторі працювала,
    А як попала у бригаду,
    То вже й сама собі не рада.
    То зоотехнік ляпне дещо,
    То конюх лізе, як назло,
    А по селу завзято плещуть
    Про те, чого і не було.
    Хтось недарма сказав, що долю
    Не обскакати й на коні.
    Запав на Варку Бараболя,
    Вона ж на нього - наче ні.
    А конюх вибився у люди,
    Зробив кар’єру – бригадир,
    Не п’є, живе на повні груди,
    І вже господар - хоч куди!
    Якби ще в хату господиню,
    То більше нічого й бажать.
    Здолала Варочка гординю,
    Роки не йдуть-бо, а біжать.
    Якого принца їй чекати
    В напівпорожньому селі?
    Проста доярка, ще й без хати.
    Коли й дорослі, і малі
    На тебе часто пальцем тичуть,
    А в гості майже і не кличуть,
    Бо, делікатний то момент,
    Самотня жінка – конкурент.
    Не довго думала Варвара,
    Бо не одна вона така.
    А Бараболя – гідна пара,
    Тож варто дати рушника.
    Не буде лізти зоотехнік,
    Помалу стихнуть бабські брехні.
    …Як урожай зібрали в полі
    (Тим часом серій п’ять пройшло),
    Тоді у Варки й Бараболі
    Весілля справило село.

    Оцим приємним епізодом,
    Щоб серіал вам не набрид,
    Пора закінчити, бо згодом
    З нудьги заплачете навзрид.
    Та придивіться-но пильніше:
    Навколо вас – глядацький зал,
    Наступний день іще допише
    Нові сюжети в серіал.

    Кінця не буде в серіалі –
    Життя продовжується далі!

    (1998-2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (5)


  9. Валентина Попелюшка - [ 2013.09.14 15:14 ]
    Український серіал. Дев'ята серія.
    Параска з матір’ю – "в ударі"!
    Новий купили шифоньєр.
    А Гнат, з яким дочка у парі,
    Ту меблю ледве в хату впер.
    Красу поставили в світлиці,
    Намилуватись не могли,
    А замовляли у столиці,
    І ще – диван і два столи.
    «Помалу виб’ємося в люди»,-
    Казала теща, тільки Гнат
    В житті не квапився нікуди,
    Поважно мався, як магнат.
    На жінці, тещі - хлів і хата,
    З городом поралися вдвох,
    Бо то - не діло для магната,
    На ньому був хіба що льох.
    Та жінка з тещею «дістали»:
    «Зроби-но, Гнатцю, туалет,
    Щоб ми, як люди…ну, справляли
    Нужду. Бо той старий «намет»
    З торішнього соняшничиння
    Від вітру звалиться вкінець».
    І так пристали, мов причинні,
    Урвався Гнатові терпець.
    Були обидві на базарі –
    Возили овочі та сир,
    Тепер і Гнат - весь день "в ударі",
    Жінкам справляв новий сортир.
    Вони півдня базарували,
    Уторгували грошенят.
    А про сюрприз іще не знали,
    Що за хлівом оформив Гнат.
    З дороги - зразу в нужник дами,
    А Гнат від сміху ледь не вмер:
    На місці ветхого «вігваму»
    Стояв новенький … шифоньєр.

    (Далі буде)


    Рейтинги: Народний 5 (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (12)


  10. Валентина Попелюшка - [ 2013.09.13 14:16 ]
    Український серіал. Восьма серія
    Минуло літо, потім осінь,
    Аж новина селом пішла,
    Що не у гості, а назовсім,
    Вернулась Варка до села.
    Громада всяке говорила,
    Коли з'явилась дивна вість:
    Сама ту кашу заварила,
    Нехай сама тепер і їсть.
    А що ж Варвара? Не впізнати…
    Де й дівся гонор – диво з див!
    Своєї вже немає хати,
    Пішла в сусіди – хтось пустив..
    І у конторі, як на лихо,
    Змінився знову голова.
    За секретарку головиха,
    Бо має всі на те права.
    Пильнує, мов курчат шуліка,
    Від молодичок чоловіка.
    Куди ж подітись бідній Варці?
    Вона з усім селом у сварці.
    А тут на хуторі із ферми
    Ішла доярка у декрет.
    Робота непрестижна вельми,
    А кращої, звиняйте, нєт!
    Як та вакансія звільнилась –
    Її Варвара зайняла
    І сприйняла як Божу милість…
    Життя – наука немала!

    Ото така кар'єра Варки –
    З інтелігенції в доярки.

    1998
    (Далі буде)


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (9)


  11. Іван Низовий - [ 2013.09.12 00:01 ]
    * * *
    Занепадаю. Пропадаю. Та припадаю
    до твого тіла, ріднокраю, бо добре знаю,
    що не відторгнеш, не відштовхнеш і не оскверниш
    моїх останків - до свого праху мій прах повернеш.
    В твоїх чорноземах, мій ріднокраю, я розчинюся
    і буйноцвітом в живу природу я повернуся,
    й відчую поряд блакитнооку сестру-фіялку,
    таку знайому мені, старому, здавен, ізмалку...


    2010


    Рейтинги: Народний 7 (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (11)


  12. Валентина Попелюшка - [ 2013.09.11 20:36 ]
    Український серіал. Сьома серія.
    Копійка важко дістається
    Тому, хто мешкає в селі.
    Хто не ледащо, той доб’ється,
    Аби було і на столі,
    І у коморі, і у хаті -
    Отим і раді, чим багаті.
    Однак, хоч важко заробляти,
    Чомусь у моду увійшло
    Такі застілля відбувати,
    Аби гуляло все село.
    І так старається наш люд
    Обличчям не упасти в бруд.
    А нерви грають, наче струни:
    Кого хто більше переплюне.
    А от Степана та Тетяну
    Хоч в книгу Гіннеса занось,
    Бо ще таку гулянку гарну
    В селі відбути не вдалось.
    Добрячі справили хрестини
    Своєї шостої дитини.
    І тільки-тільки відгуляли,
    Не встиг іще осісти пил,
    Як сина старшого призвали
    На строкову до збройних сил.
    Зійшлося знову все село.
    Чого там тільки не було!
    Одну свинюку закоптили,
    А другу пацю продали
    І всяких пундиків купили,
    Аби ломилися столи.
    Щоб не було, як в анекдоті:
    «Бананів, куме, в нас нема»,
    Не відкладаючи на потім,
    Їх подала на стіл кума.
    Наїлись гості, напилися,
    А в хаті злидні завелися.
    Немає навіть сала в бодні,
    То діти й бігають голодні.
    Украдуть яблук по сусідах –
    Ото для них і весь наїдок.
    Зате яка була гулянка!
    І досі згадує Тетянка.


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (6)


  13. Валентина Попелюшка - [ 2013.09.10 19:14 ]
    Український серіал. Шоста серія.
    Розваг в селі не так багато,
    Зате доволі різних справ.
    А балачки – то справжнє свято,
    Хай тільки привід хто би дав.
    Вже трохи стихли ахи–охи
    Навколо фельдшерки Явдохи.
    Жила вона за трактористом,
    Не дай Господь, щоб хто так жив.
    Таким Петро був норовистим,
    Ні зá що жінку часто бив.
    То попідтинню п’яний спав,
    А якось геть кудись пропав.
    Явдоха кілька днів шукала –
    Нема ніде її Петра,
    Та їй новини розказала,
    Ота буфетниця, котра
    В закусочній «Жіночі сльози»
    На кшталт місцевого Спінози:
    «В селі сусіднім листоноша -
    На кінозірку, кажуть, схожа.
    Вона приглянулась Петрові,
    Коли бульдозером своїм
    На пилораму звозив дрова
    І десь угледів там її.
    Немов хлопчисько, закохався,
    Та так у неї і остався.
    Рубає дрова не за гроші –
    За поцілунки листоноші.»
    Почула те Явдоха бідна,
    Як заголосить: «Мамо рідна!
    Така ганьба - хоч лізь в петлю!
    І б’є, пройдисвіт, а люблю».
    Та плач не плач, - Петро не чує
    І з «кінозіркою» ночує.
    На землю темрява спустилась –
    Явдоха вікна бить пішла,
    В селі чужому заблудилась,
    Потрібну хату не знайшла.
    Та щоб даремно не ходити,
    Зайшла у перший-ліпший двір
    І заходилась вікна бити,
    Страшна у гніві, наче звір.
    На брязкіт вискочив із хати
    Із криком: «А на тебе грець!»
    І наміром відлупцювати
    Місцевий агроном, вдівець.
    А там Явдоху він побачив,
    Вона у темряві ще «Ах!»
    Стоїть під вікнами і плаче,
    Іще прекрасніша в сльозах.
    Її господар заспокоїв
    І до своїх завів «покоїв».
    А що вже там вони робили –
    То, мабуть, знає тільки Бог:
    Чи то розбиті вікна склили,
    Чи, може, чай пили удвох.
    Одне невдовзі прояснилось –
    Явдоха там і залишилась.
    Живе, немов у себе вдома.
    «А що? Який мій, - каже, - вік?»
    І жінка є у агронома,
    І у Явдохи чоловік.
    Ото єднання двох сердець!
    На цьому б казочці й кінець,
    Та через місяць десь по тому
    Петро приплентався додому.
    Чи розлюбила чорноброва,
    З таким розклáдом - не дива,
    Чи порубав усі вже дрова,
    Чи ностальгія - теж бува.
    Зайшов Петро в порожню хату –
    І гірко так, хоч вовком вий.
    Що маєш – треба цінувати,
    А ні – то сам тепер живи.

    1998
    (Далі буде)


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (2)


  14. Валентина Попелюшка - [ 2013.09.09 21:23 ]
    Український серіал. Четверта серія.
    Місцевий конюх Бараболя,
    Той, що тверезим не бува,
    Спить на зупинці – руки голі,
    Простоволоса голова.
    Хоча надворі травень місяць,
    Сира земля - не пух чи шовк.
    Чи кращого проспатись місця
    Собі п’яничка не знайшов?
    А день то був не зовсім звичний:
    Хто «проводи» зве, хто «гробки».
    Ішли додому з кладовища
    Теж нетверезі парубки.
    Як ту побачили картину,
    Ідею жарту хтось підкинув.
    Проспався в тиші, бо маршрутки
    Курсують лиш в базарні дні.
    В ногах вінок угледів хутко:
    «На вічну пам’ять від рідні».
    Второпавши, зайшовся плáчем,
    Бо вирішив, що вже помер.
    Повз нього дід ішов: «Козаче!
    Чому горюєш ти тепер?
    Та що це ти, з хреста мов знятий,
    Ходімо вип’ємо до хати».
    Отямивсь конюх, а по тому
    На радощах чкурнув додому.

    На все, говорять, Божа воля –
    Покинув пити Бараболя.

    1998
    (Далі буде)


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (6)


  15. Валентина Попелюшка - [ 2013.09.08 18:14 ]
    Український серіал. Третя серія.
    Нема три місяці зарплати,
    В селі готівка - дефіцит.
    І як те лихо подолати?
    Не смій і скаржитися! Цить!
    Натуроплата – гречка, дрова,
    Мішок пшениці чи вівса.
    Як у ґаздівстві є корова –
    Вези сметану на базар.
    Бо за електрику на пошті
    Натуроплату не беруть.
    І на вугілля треба гроші,
    Без них тобі ні верть, ні круть!
    Дійшло до того, навіть Варка,
    Що, наче в маслі сир, жила,
    Бо у конторі секретарка,
    Зібралась їхати з села.
    Її сусідки відмовляли,
    Бо добре там, де нас нема.
    «А секретарок скрізь навала»,-
    Їй так тлумачила кума.
    Та Варка і куму, й сусідок
    Кудись послала у круїз.
    І голова тодішній - свідок,
    В дебати якось він уліз.
    Фінальний виступ у конторі
    Від Варки чули і надворі.
    «Я городською буду пані,
    Не в ночвах митимусь, у ванні.
    А ви тут гнийте у болоті,
    Мов коні загнані у поті».
    Село три дні було у шоку,
    А потім ще гуло півроку.
    Зібрала швидко Варка речі,
    За безцінь хату продала
    І десь харчі шукати легші
    Таки поїхала з села…

    1998
    (Далі буде)


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (10)


  16. Валентина Попелюшка - [ 2013.09.07 11:30 ]
    Український серіал. Друга серія.
    Гуде село, неначе вулик:
    Хтось обікрав колгоспний склад.
    І не один великий клунок
    Вже не повернеться назад.
    Та чим не вельми звична справа –
    Замки цілісінькі були.
    Головоломка ой цікава,
    Хоч посилай в «Що? Де? Коли?».
    А згодом – ще селом новини
    Для всіх, у кого є язик:
    Купив собі нову машину
    Простий колгоспний комірник.
    Можливо, хто і здогадався,
    Але про те не признавався.
    Пройшло не так багато часу,
    Десь комірник в халепу влип.
    Чи перепив з похмілля квасу,
    Чи зліг з ускладненням на грип.
    Та по селу таке ходило,
    Що в місті син комірника
    Не тій персоні дав у рило –
    Батьківська доля нелегка…
    Аби «відмазати» дитину,
    Продав татусь нову машину.
    Та ви за нього не журіться –
    Вродили жито і пшениця.
    Ходити пішки вже відвик
    Простий колгоспний комірник.

    (Далі буде)
    1998


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (4)


  17. Ін О - [ 2013.09.06 08:48 ]
    А зорі тут тихі...
    а зорі тут тихі, а верби тут плачуть,
    а небо - найглибший колодязь Землі...
    лелеки вертають додому на вдачу,
    минаючи хмарні швидкі кораблі.

    і ти нагадаєш ту дівчинку з жита,
    що пильно дивилась,як маки цвітуть...
    здавалось тоді їй: зійшла кров пролита
    з козацьких життів, що залишили путь.

    тоді їй здавалось: волошки - то сльози
    самотніх, заплаканих душ матерів,
    а вітер заскиглить на сірій дорозі -
    дівочого серця зажурений спів.

    і ти нагадаєш, як сонця корогва
    під вечір палала рум'яним вогнем...
    здавалося, місяць - то посмішка Бога,
    ще трохи...і серця твого досягне.

    а зорі тут тихі, а небо тут ясне...
    здається, що хмара - то куреня слід...
    і пам'ять козацтва у серці не гасне
    дорослої жінки, що в житі стоїть!


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  18. Валентина Попелюшка - [ 2013.09.06 00:21 ]
    Український серіал. Перша серія.
    В колгоспі сталася халепа -
    Пішов у прийми голова.
    Нового десь узяти треба -
    Нема сміливого... Дива!
    Один узявся – не подужав,
    А другий спробував – утік.
    І де б знайшовся справді мужній
    Розумний хвацький чоловік?
    І тільки серій через двадцять
    Як час наблизився до жнив,
    Таки з’явилося начальство -
    Колгосп на радощах ожив.
    На пост призначили Лукерку,
    Не з полохливого числа.
    Ночами стерегти луцерку*
    В колгоспнім полі почала.
    Лукерка – справді мужня жінка,
    Стоїть, як воїн у строю,
    Бо косять всі, кому не ліньки,
    Колгоспну пашу, як свою.
    Ніяк до них не дійде мабуть,
    Що то вони у себе крадуть.
    А як узнали про сторожу,
    То вже з косою в поле – зась!
    Заговорила совість, може?
    Як не було, то де взялась?

    Ну що ж, вітаємо Лукерку,
    Бо крадіїв перемогла,
    Охороняла, наче беркут,
    Одна, як перст, на півсела.

    Але проґавила жнива…
    Не вийшов з неї голова.
    ========================
    *луцерка - так на Сумщині називають люцерну, багаторічну траву, що є гарним кормом для худоби.

    (Далі буде)



    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (9)


  19. Валентина Попелюшка - [ 2013.09.04 17:00 ]
    Український серіал
    Вступ.

    На серіали нині мода:
    Як тільки серія нова –
    Біжать сусідоньки з города,
    Щоб не прогавити, бува.
    Лишають сапки чи лопати,
    Картопля миється дощем,
    Яку устигли накопати,
    Бо там – такий душевний щем!
    У донни Бейджі іменини,
    Весь день чекала – не прийшов.
    А Роза матиме дитину,
    У неї – амнезія, шок!
    Марія Віктора Карено
    Не любить… Що у нім хибить?
    Шалені пристрасті. Ой нене!
    Коли ж те ділечко робить?
    І плачуть очі – карі, сині,
    Улітку і посеред зим,
    А у хлівах бунтують свині,
    У них міняється режим.
    Нехай худоба буде сита,
    А замість «мила» - сміху шквал!
    Дозвольте щиро запросити
    На український серіал!

    Хоча у цьому серіалі
    Орейро і нема Наталі,
    Нема Дієго і Мігеля,
    Ні Маріанни, ні Ракелі,
    Та є Миколи і Явдохи,
    Про Василя і Гната трохи.
    Є навіть Юлька, та, що гляне –
    І наче хто вам гривню дав.
    Вона за паспортом Уляна,
    Та хто в той паспорт заглядав?
    Живе Уляна, себто Юлька
    Не в Ріо і не в Акапулько,
    А в невеличкому селі.
    Таких багато на землі,
    На нашій славній українській,
    Де збереглися ще дідівські
    Примовки, звичаї, пісні,
    І неодмінно на стіні
    Ще й зараз - вишиті картини,
    Окраса кожної хатини.

    Так от, живуть собі селяни,
    Петри, Параски та Уляни,
    Хто як уміє, хто як може,
    Щасливих літ пошли їм, Боже.

    ***
    Жили у злагоді сусіди,
    Ділили радощі і біди.
    Було, один свиню заріже,
    Поділить сало і м'ясце –
    І для родини кусень свіжий,
    І по сусідах рознесе.
    А потім той, а потім інший,
    Приємно й зручно водночас.
    Бо часто є шматочок свіжий
    І солонина про запас.
    Коли жінки ішли на ланку,
    Співало з ними все село
    І радо слухало селянку -
    Магнітофонів не було.
    Поволі підростали дітки,
    Всім хутірцем до школи йшли.
    Сварились іноді сусідки,
    Та більше в злагоді жили.
    З'явився перший телевізор,
    Його придбав сусід Сергій.
    Впаде лиш темряви завіса –
    До нього всі ішли мерщій.
    Іван купив нову машину.
    Чи хто хворіє, не дай Біг,
    Весілля в кого чи хрестини –
    Іван везе усюди всіх.
    Такий був дружний хутірець,
    Тепер же звівся нанівець.

    ***
    Пройшли роки, настали зміни,
    «Реформа,»- каже голова.
    Хоч як не гни у полі спину-
    Заробиш грошей дідька з два.
    Корові чхати на реформу,
    Аби давали більше корму.
    А де набратися кормів?
    Втекли до міста, хто зумів.
    Аби було за що придбати
    Для посівної дизпальне,
    Авансом треба продавати
    Той урожай, що хтось пожне.
    А щоб скосити й змолотити,
    Знов треба влазити в кредити.
    Та й з ходовим не солод парком –
    Не вистачає запчастин.
    Життя у борг, як за Ремарком,
    Читав тут грамотний один…

    (Далі буде)
    1998


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (10)


  20. Іван Низовий - [ 2013.09.03 12:04 ]
    * * *
    Ось квітка розкішна – лишень зірви
    і нюхай, цілуй пелюстки полум’яні...
    Та остережися і гав не лови,
    бо вколять до крові, і кровію п’яні,
    тебе обплетуть колючки захисні
    троянди палкої... Цей символ любові
    і ніжності. Ляжеш тоді на стерні,
    мов колос тугий, сполотнілий без крові.
    Пасися подалі від зваби колючих троянд
    в палких воронцях понад шляхом
    за синім Осколом,
    в околицях Куп’янська – там Україна твоя
    тебе не опалить підступно пронизливим болем!

    2001


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (2)


  21. Любов Долик - [ 2013.08.29 17:32 ]
    Серпнева осінння ніч
    А я так любила
    любила, любила осінь!
    Та тільки от літо оце,
    тільки літо відкрило,
    що зорі – прозорі,
    і треба розсунути штори
    вночі, аби зорі
    в кімнаті моїй пожили...

    А я так любила цю осінь,
    любила, любила...
    Чому ж вона в серпні
    у серце іде знадвору?
    Сумнішає світло,
    старіється світ немилий,
    згортається, жовкне,
    у кволу німу покору...

    То осінь мене покинула?
    Кинула, кину...
    Неначе дитина, що виросла,
    йде собі далі,
    підкорює відні, парижі
    і канни, й берліни,
    втішається світом,
    гуляє на фестивалях!

    А я тут сама переб’юся,
    я – жінка доросла,
    все знаю і вмію,
    в житті я ж даю собі раду...

    Від мене пішла у світи
    моя донечка-осінь...

    Осенко-Осінечко,
    дівчинко, втіхо, розрадо!

    Вернися, зігрій, поцілуй
    тихим-тихим небом,
    вгорни мої плечі
    у лагідні теплі обійми.
    Осенко-синичко, вернися!
    То, звісно, его
    моє промовляє...
    Та холодно дуже без тебе!
    та дуже самотньо,
    порожньо
    мені без тебе!

    Мене поверни...
    і серце –
    прозоре і вільне...





    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (16)


  22. Олександр Олехо - [ 2013.08.28 12:27 ]
    Матір Божа
    У прикрий час, у час біди,
    коли один лиш крок до зламу,
    ти душу змучену веди
    до Богородиці, до храму.

    А там у тиші помолись,
    щоб залишила мла тривожна
    і чистій силі поклонись.
    Тобі поможе Матір Божа.

    Тебе покине чорний біль
    і ти очистишся душею,
    бо вище всіх життєвих зіль
    та, що постала над землею.

    Та, що вернула віру в світ,
    по смерті прахом не спочила,
    а вознеслась за Сином вслід,
    у нього взявши білі крила.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (7)


  23. Володимир Книр - [ 2013.08.26 18:27 ]
    До народу-перетворця
    Це ж ти, либонь, народе-страхопуде,
    край славних Палія та Пулюя
    на рай для холуя та нехлюя
    перетворив! А ще ж і далі буде...

    2013


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Коментарі: (3)


  24. Любов Бенедишин - [ 2013.08.24 16:03 ]
    Переміщення
    по соші
    по зачовганій шинами трасі
    нелегке переміщення
    в просторі й часі

    крізь чорну діру
    недоречної відстані
    озираюсь на речі
    на спогади-пристані
    де сонячних днів
    урожайний псалом
    і пізні вечері
    за отчим столом
    і праця сільська
    непідвладна літам

    єство уже в місті
    душа
    іще там

    23.08.2013


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (34)


  25. Валентина Попелюшка - [ 2013.08.24 12:22 ]
    Джублик (закінчення). До 11-ї річниці появи Пресвятої Богородиці.
    З вірою і молитвою.

    Тут кожне свято, кожну із неділь
    В каплиці відбувають Службу Божу.
    І в інші дні приходять звідусіль,
    Коли хто хоче і коли хто може.

    Будується помалу монастир,
    На прощі до святині їдуть люди.
    Іще не так давно тут був пустир,
    А нині вже про Джублик знають всюди.

    Не тільки із найближчого села
    Приходять люди з вірою у Бога -
    До Джублика зі Львова пролягла
    Найдовша в світі Хресная дорога.

    І їдучи, і пішки ідучи,
    Тут моляться. Між селами й лісами
    Хрести знаходять навіть уночі,
    Бо Дух Святий підказує, де саме.

    З Європи, з України – звідусіль
    Веде прочан у Джублик віри світло.
    Батьки і діти, сиві дідусі -
    Гостинно зустрічати всіх тут звикли.

    Отці усіх конфесій християн
    Збираються до круглого престолу.
    Такий ще в жодній церкві не стояв –
    Ні в православній, а ні у костьолі.

    Престол, що без кутів, тут неспроста,
    Він став проханню Гості з Неба данню.
    Сказала дітям Діва Пресвята,
    Що тут почнеться вірників єднання.

    Святе джерельце пісеньку співа,
    Вода у ньому – добра і цілюща.
    Не всі, звичайно, вірять у дива,
    І тільки справжня віра – диво суще.

    По вірі воздається тут усім,
    Бо щире каяття Всевишній бачить.
    Нема в житті гладенької стезі,
    Та з Богом розступаються і хащі.

    Як буде важко – не сумуй, не злись,
    Крізь труднощі пройти повинен кожен.
    До Джублика приїдь і помолись,
    Господь тебе почує й допоможе.

    ***
    У Джублик! Дочекалися-таки!
    Від радості душа літає з ранку.
    Збирають речі діти в рюкзаки,
    Співаючи, прасую вишиванку.

    До місця, де невтомний водограй
    Змиває найдрібніший порох злості,
    Де трішки привідкриті двері в рай,-
    Душа моя збирається у гості.

    Хто знає, скільки ще на цій землі
    Їй вірити, радіти чи страждати.
    Ми всі для Бога - діточки малі,
    Яким життя дароване як свято.

    24 серпня 2013 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (8)


  26. Юрій Кисельов - [ 2013.08.23 15:45 ]
    * * *
    Не спімо, братове. Чекаймо на ранок.
    Угору, до зір піднесімо чоло
    І вранішньозорий стрічаймо світанок -
    Ніяка потвора не стратить його.

    Сади калинові. Достигли в них ґрона.
    Обличчям і серцем до них притулюсь.
    Воскреслих соборів почуються дзвони
    На всю Україну, на Київську Русь.

    Земля полинова. Вергунська паланка.
    Нема куди далі тікати на схід
    У пошуках ясного, світлого ранку.
    Останнє укріплення - Кам’яний Брід.

    Гуртом запалімо священне багаття,
    Зробімо сьогодні це в краї своїм.
    Нам сонце всміхнеться - шануймося, браття! -
    Бо нам оселити освячений дім.




    1996 - 2013


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (26)


  27. Ігор Герасименко - [ 2013.08.23 10:44 ]
    День незалежності
    Святкуй, країно, незалежність.
    Неволі хуртовій затих.
    Ми не дали тобі замерзнуть
    В обіймах братніх крижаних.

    Розправ горба і брату прямо
    Про незалежність говори.
    Чому ж небесна вись не вбрана
    В державні наші кольори?

    Чому немов гарматні жерла
    «Мордахи» тих зі сходу хмар?
    Чернечу гору б не зітерла
    З лиця землі. Холодний Яр
    Та темна сила б не зрівняла.
    З Сибіру суне, зусібіч.
    Та ніч пораниться полярна
    Гарячим світлим словом «Січ».

    І спаляться новітні ярма
    Від полум’я святого свіч
    Холодноярівським героям
    І воякам ОУН-УПА.
    І над Чернечою Горою
    Сяйнула шабля голуба
    Й свинцеві хмари ті руба!

    Нехай мовчать, - покора просить,
    Що дужі крила замела,
    І лащиться московська осінь:
    «Козакувати, хлопці, досить!»,
    Хай наповза зі сходу мла.

    Нехай заброди на престолі –
    Та вже заряджені пістолі,
    І нам потрібна іскра, мить,
    Від Запоріжжя запалить
    У небесах лихої долі
    Ласкаві сонце і блакить!

    Святкуй, країно, незалежність.
    Неволі хуртовій затих.
    Ми не дамо тобі замерзнуть
    В обіймах братніх крижаних!

    24.08.2011






    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (3)


  28. Валентина Попелюшка - [ 2013.08.22 23:36 ]
    Джублик (продовження). До 11-ї річниці появи Пресвятої Богородиці.
    Мій Джублик

    Дві тисячі десятий. Я – ще гість
    В забіленому снігом Закарпатті.
    Прадавні замки, дух священних місць,
    А за вікном – вершини гір кирпаті.

    У Винничках, в «Орлиному гнізді»* -
    Два дні від повсякдення відпочинку.
    Життя дарує іноді прості,
    Та незабутні, знакові сторінки.

    Попереду – Мукачівський вокзал,
    І знову - будні в гамірній столиці.
    Ніхто тоді напевне ще не знав
    Про те, чому призначено зміниться.

    Ті мандри доленосні привели
    До Джублика всього на дві години.
    Я навіть не пригадую, коли
    І де іще таке блаженство дивне

    Наповнювало душу до країв,
    Як тут, у цьому тихому куточку.
    Неначе двері раю хто відкрив,
    Щоб кожен зазирнув туди, хто хоче.

    Усе земне побачилося враз
    Лиш порохом - дрібним і тимчасовим,
    Гріхи, тривоги, втрати, біль образ
    Розвіялись, мов дим, цілющим словом.

    Куди й подівся сторож вічний - страх,
    Супутник повсякдення, смак полину,
    Коли ділився мудрістю монах.
    Його слова - мов істини краплини.

    Душа нап’ється мудрості ченця,
    І спрагла віра, ледь жива, воскресне.
    Не скоро усвідомлю до кінця,
    Що він – моєї донечки ровесник.

    Немов у дивнім сні, та наяву
    Багато змін в житті настане скоро.
    І сина, що народиться, назву
    Ім’ям цього монаха - Теодором.

    (Закінчення - у наступній публікації)
    =====================================
    * - "Орлине гніздо" - санаторій у Виноградівському р-ні Закарпаття,
    в урочищі Виннички.


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (4)


  29. Любов Долик - [ 2013.08.22 17:53 ]
    Лавандодощ
    А дощ такий печальний,
    а дощ такий повчальний
    повторює, повторює
    дрібні-дрібні слова.

    А в тебе повні чани
    в’язкого буркотання
    вихлюпує, викрикує
    кудлата голова...

    А дощ іде лавандовий,
    блакитний і прозорий,
    як довгонога армія
    лавандо-вояків.

    Візьміть мене до війська
    лавандомедсестрою -
    і світ я лікуватиму
    лавандою дощів!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.6) | "Майстерень" 5.5 (5.67)
    Коментарі: (23)


  30. Любов Долик - [ 2013.08.22 13:16 ]
    Відлуння
    На тин похиленого літа
    складаю будні:
    наліво - все, що пережито,
    а все, що буде,
    кладу праворуч,
    туди, де сонце,
    як осінь, щедре.
    І тінь від смутку,
    як жовте листя,
    наллється медом...


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (8)


  31. Валентина Попелюшка - [ 2013.08.21 18:18 ]
    Джублик (продовження). До 11-ї річниці появи Пресвятої Богородиці.
    Історія скульптури Джублицької Богородиці.

    В Мукачевому в центрі якось раз
    Один поважний пан, приїжджий, схоже,
    (Цікаво, що він діяти збиравсь?)
    Про скульптора питав у перехожих.

    Була у пана доленька гірка.
    Хто знати міг? І де він тут узявся?
    Дивилися, немов на дивака,
    Та хтось на те питання відізвався.

    Привітно подорожнього зустрів,
    Не знаючи, яка із того користь,
    Відомий ще далеко не усім
    Місцевий скульптор – Матл Петро, угорець.

    А пан Богдан – з Тернопільських країв.
    Недавно втратив донечку. Трагічно
    Загинула. Доручення її
    Виконував – хотів звести капличку.

    І майстру, ще недавно новачку,
    Щоб через рік устигнуть на Покрову,
    Роботу він довірив нелегку –
    Пречистої скульптуру мармурову…

    Як будеш у Озерній ти колись,
    Неподалік Тернополя в каплиці,
    Побачиш ту скульптуру. Помолись
    І пам’яті загиблої вклонися.

    Всю душу у роботу вклав митець,
    Зумів каплицю гідно увінчати…
    В історії з Озерною – кінець,
    А в Джублицькій сторінці – лиш початок.

    І кожен вчинок наш, і кожен крок, -
    Все бачить невсипуще Боже Око…
    Для Джублика скульптури Матл Петро
    Почав творити через кілька років.

    І знову справу дуже непросту
    Послав Господь. Хіба ж то не пригоди –
    Обрала Мати Божа для скульптур
    Як брак на дрова списані колоди.

    Що дерево розсиплеться в тріски,
    Казали теслярі із пилорами,
    Коли ж дійшло до справи – навпаки:
    Під скульптора умілими руками

    Від зайвого звільнявся силует,
    Немов із тимчасового полону.
    Чи може, був у тім який секрет,
    Чи стало так по Божому закону.

    Аж раптом від останнього штриха
    Заглибився різець, мов провалився.
    Коли звідтіль обсипалась труха,
    Побачив майстер – отвір утворився.

    Не просто отвір – формою, мов хрест,
    Що пронизав Пречистій Діві груди.
    Колоди привезли за сотні верст,
    Не знаючи, що з того диво буде.

    І в статуї Марії, і в Христа
    На грудях, проти самого серденька,
    Ті тріщинки з’явились неспроста –
    Хрест болю, що зазнали Син і Ненька.

    Приїхавши до Джублика, зверни
    Увагу на скульптури у каплиці.
    Хто зна, чи майстром створені вони,
    Чи дотиком Небесної Десниці…

    (буде продовження)


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (6)


  32. Мирослав Артимович - [ 2013.08.20 21:19 ]
    Вінок сонетів «Уставай, Україно!»
    Магістрал (акросонет)

    У правіки сягаєш неспроста,
    Сліди минулого утаєні нащадкам.
    Тайнописом курганів поросла,
    Автоніму не видавши спочатку.
    Вояцького не бракло ремесла,
    Абетку мужності засвоювала гладко,
    Й звитяги славні… Їм нема числа.
    Упавши, не показувала п’яток.
    Крамольний дух нескорених голів
    Румовищем спадав на ворогів,
    А в герць ішла із гаслом: «Я змагаю!»…
    Їдкий сопух новітнього ярма
    Набридливо вповзає, як чума…
    О, засвітися мудрістю, благаю!

    1.
    У правіки сягаєш неспроста,
    праматінко трипільської культури,
    і леза часового гостра сталь
    розорює твоїх начал підмури.
    Тисячолітня пам’ять пророста
    з розкопок: теракотові фігури¹
    історії озвучили уста,
    безпам’яті не давши на тортури.
    Колись на благодатній цій землі
    зродилось плем’я, у прадавній млі
    посіявши могутності зачатки.
    Та жорна часу перетерли геть
    цю аксіому в історичну дерть -
    сліди минулого утаєні нащадкам.

    2.
    Сліди минулого утаєні нащадкам
    у твердь праукраїнську степову,
    та давнини відсунута шухлядка -
    до істини наблизитись впритул.
    Тисячолітні загадки-нотатки
    провозвіщали еру золоту.
    Ти ще тоді , сповите немовлятко,
    про роль свою й не снила світову.
    Душа твоя, оздоблена красою
    у скіфській пекторалі, і канвою
    гармонії просякнута до тла.
    Твоя земля – це плодовите лоно
    і артефактів віковічні схрони,
    тайнописом курганів поросла.

    3.
    Тайнописом курганів поросла …
    Чи ж до джерел його розшифрувати?
    Для ойкумени – густиться імла:
    ти – посестра Шумеру і Аратти?
    На зламі ер, коли доба нова
    свій лік взяла від Божого дитяти,
    правиця Первозваного посла³
    простерлася твій лик благословляти.
    Колись він заіскрить у златі бань
    (не скутий ще гримасами страждань)
    для світу - у заможності і статку.
    І у віки́ вкарбуєш імено,
    й воздвигнеш праслов’янське знамено,
    автоніму не видавши спочатку.

    4.
    Автоніму не видавши спочатку,
    озвешся в літописнім сповитку,
    і згодом, утвердившись у нащадках,
    заблиснеш світові у гордому: «Я – У-
    країна! У моєму спадку
    куточок райський на землі, яку
    Господь так щедро, без остатку,
    у благодаті дарував вінку!»
    А на семи горбах засяє град
    і Кий у нім наводитиме лад.
    Бо ж як без князя? – Човен без весла.
    Й для відсічі навалам кочівним
    полянам русочолим і ставним
    вояцького не бракло ремесла.

    5.
    Вояцького не бракло ремесла
    звитяжити за честь землі-Вітчизни.
    Було всього в борні добра і зла:
    побідні учти і жалобні тризни.
    Ти світ середньовічний потрясла
    своєю міццю-спадком від дідизни
    і осипàлись мури, як зола,
    під княжою дружиною. Харизми
    Аскольдової стачило на всіх:
    могутність греків⁴ кинути до ніг -
    а Візантія ще про те не мала й гадки.
    Безстрашшям кожен русич-відчайдух
    утверджував твій переможний дух -
    абетка мужності тобі давалась гладко.

    6.
    Абетка мужності тобі давалась гладко.
    Обороняла край від зазіхань,
    чужинців-зайд уклавши на лопатки,
    аби нових позбутися страждань.
    Олег, у владолюбстві не ягнятко,
    на каганат простяг правиці длань
    й хозарам повелів - ще у зачатку
    довіку позабуть про руську дань.
    Гартований в походах бойових,
    на брамі Цареграда щит воздвиг⁵…
    Ти гордо знамено побід несла,
    змагаючи за честь впродовж віків,
    і переможний дух твій не зотлів,
    й звитяги славні… Їм нема числа.


    7.
    Й звитяги славні… Їм нема числа.
    Давала раду ти із ворогами.
    Коли ж на княжий трон жона зійшла –
    прославилась у світі ще й жінками.
    Княгиня Ольга. Грішна і свята.
    Було - жорстока в помсті до нестями⁶…
    З любов’ю в серце прийняла Христа,
    у мудрості рівнялася з мужами.
    Жона-окраса княжої доби -
    прави́ло історичної гарби,
    у сонмі праведних завірила печатку…
    Не битим шляхом твій котився віз:
    зривавсь у прірву, пнувся на узвіз.
    Упавши, не показувала п’яток.

    8.
    Упавши, не показувала п’яток ,
    шматована, плюндрована не раз.
    Упертості тобі стачало, матко,
    являтись знов, і полиск твій не гас.
    А літописні пера, для порядку,
    великокняжі імена для нас:
    Великий, Мудрий, Мономах–на згадку
    у невблаганний вкарбували час.
    Та не легка історії хода –
    і ятагани висталить Орда,
    укриє попіл безмір городíв.
    І на століття іго татарви
    уярмить в сіті стріл і тятиви
    крамольний дух нескорених голів.

    9.
    Крамольний дух нескорених голів,
    укоськаний, здавалось, на віки,
    ніколи не скорявся. Поготів -
    запрагнув королівської руки:
    у ній він перемоги знак узрів.
    Данилові⁷ не зрадили зірки
    (вони – зірки – шанують королів):
    схилив коліно темник Куремса⁸,
    і переможна линула яса
    у стольний Холм і княжий город Львів.
    І русичів ставав за валом вал,
    і помсти справедливої запал
    румовищем спадав на ворогів.

    10.
    Румовищем спадав на ворогів
    той волелюбний, одчайдушний клич
    відважних воїв. Слава прабатьків
    із мужніх променилася облич.
    Як боронили землі литвинів⁹
    і власні - українські споконвіч,
    на вольну широчінь твоїх степів
    вже чатувала Посполита Річ.
    Ти проти ляха стала без принуки,
    а не дрімала, смирно склавши руки,
    і не мовчала: «Мòя хата скраю…».
    Під бойову збирала корогву,
    і за гетьманську бралась булаву,
    а в герць ішла із гаслом: «Я змагаю!..»

    11.
    А в герць ішла із гаслом: «Я змагаю!..»
    І розпинала ворога на п’яльцях
    своїх звитяг. А хто не пам’ятає
    і Жовтих Вод, і Корсуня й Пилявців?..
    А далі що, Царице Всеблагая?! -
    З Москвою ти зійшлась у п’янім танці
    (історія ж помилки не прощає
    й для виправлень не залишає шансів).
    Та, руку простягнувши москалю
    й підступному довірившись царю,
    на волю сподівалася дарма:
    ще не обсох угоди атрамент,
    як вольності твої скував ущент
    їдкий сопух новітнього ярма.

    12.
    Їдкий сопух новітнього ярма
    тебе на триста літ заполонив:
    невже ж то від московського клейма
    незгойний слід до скону? Без вини?
    Надії на спасіння вже нема?..
    Та просвітління кануло згори:
    імперська розвалилася тюрма -
    усе, по волі Божій, до пори…
    Здавалося, навіки відтепер
    зріднилися під стягом УНР
    Схід, Південь, Північ і Галичина,
    і «свободо́ньки сонічко» 10 зійшло.
    Та ба… Потвора з молотом й серпом
    набридливо вповзає, як чума…

    13.
    Набридливо вповзає, як чума,
    тебе у «братні» загріба обійми.
    Ось воля... з-під партійного керма.
    І доля – та, що не об’їдеш кіньми…
    Голодомори і колгоспний «рай»,
    НКВД, ГУЛАГівські катівні…
    Живого місця на тобі нема!
    О Господи! Чи встанемо з колін ми?!
    А орди «старшобратніх» зайд-заброд,
    перетворили націю у зброд,
    господарем вляглись у ріднім краю...
    А смертоносний зблиск зорі Полин…
    Між Сходом-Заходом убитий клин…
    О, засвітися мудрістю, благаю!

    14.
    О, засвітися мудрістю, благаю!
    Бо ж можеш… Пригадай лише Майдан!..
    Не дай посадовить себе на палю,
    а чи до скронь приставити наган.
    Тебе поміж собою розпинають
    Манкурт_слуга_народу і пахан .
    Ти ж корчишся в лещатах чвар: «Конаю!»,
    щотретій бо зі слуг твоїх – гетьма́н.
    Ще від начал життєпису – в борні,
    чи не пора вже знищити на пні
    і згадку про двоглавого орла?!
    Устань, Вкраїно! Наче моноліт!
    Як нація! Хай усвідомить світ -
    у правіки сягаєш неспроста!

    Серпень 2013


    Рейтинги: Народний 6 (5.63) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (16)


  33. Любов Долик - [ 2013.08.20 15:02 ]
    Небо на траві
    То колообіг
    а чи то
    теорія
    всесвітнього комфорту?
    У землю покладемо
    тіло смертне.
    І лиш у небо – йти душі,
    щоби над містом
    лилися дощі,
    нестримні,
    наче кров
    з аорти.

    ...і не ходіть
    по цій траві
    узутими -
    небо
    тримає
    вона.

    Не розтопчіть
    душу
    чиюсь
    загублену -
    росою
    її
    вина...


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (16)


  34. Валентина Попелюшка - [ 2013.08.20 15:20 ]
    Джублик (продовження). До 11-ї річниці появи Пресвятої Богородиці.
    2. Нерукотворний образ

    Тут що не рік – історія нова,
    Її вам залюбки розкаже кожен.
    У Джублику трапляються дива,
    В які повірить навіть і безбожник.

    …Стояв біля ікони чоловік.
    В осінній вечір скоро сутеніє.
    Хто знає, що в сердеги в голові,
    В душі було – розкаяння, надія?
    І враз, мов біснуватий, закричав:
    Брутальна лайка, докори, прокляття.
    Ніхто в монастирі іще не спав,
    Тож бачили, як з люттю і завзяттям

    Схопив той чоловік до рук свічник,
    Щосили по іконі раз ударив
    І в темряві вечірній хутко зник,
    Мов утекти надіявся від кари.

    Пробите полотно, уламки скла –
    Побачили, що скоїв біснуватий
    І майстру до сусіднього села
    Той образ відвезли реставрувати.

    Невдовзі помічати майстер став,
    Як на однім з уламків скла ікони
    Щодень все більше й більше проступав
    Плямистий слід – коричневе, червоне…

    Ні стерти, а ні змити тих слідів
    З поверхні скла нікому не вдалося.
    Спочатку ледь помітні і бліді,
    А згодом чітко – очі, ніс, волосся.

    Не на поверхні – у самому склі
    Нерукотворний образ проявився.
    Ходили пересуди спершу злі,
    Та вірив кожен, хто на те дивився.

    Не все в житті так просто, як в кіно,
    Та все можливо з вірою у Бога.
    Вдалося відновити полотно,
    І скло нове поставили на нього.

    Так само при каплиці на стіні,
    Де хтось хотів розбити спересердя,
    У саму душу дивиться мені
    Ласкавий докір – Боже Милосердя.

    І Джублику, й ікони визнання
    Приходило поволі, не відразу.
    А люди йшли молитися щодня.
    Відтоді вже пройшло немало часу…

    (буде продовження)


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (8)


  35. Валентина Попелюшка - [ 2013.08.19 14:12 ]
    Джублик (поема). До 11-ї річниці появи Пресвятої Богородиці.
    1. Об'явлення.

    Такої життєдайної води
    В навколишній місцевості немає.
    Звичайне джерело, а диво з див -
    Нап'єшся, і душа мов оживає.

    Навколо тихо-тихо. Спів пташок,
    Шепоче листя потайки про вічне,
    І хто б сюди по воду не прийшов –
    Помолиться, тепер це справа звична.

    Ще тільки одинадцять літ пройшло
    З тих пір, як біля тихого потоку
    Молилося уперше все село
    І з інших сіл підходили потроху.

    … В серпневий день дві дівчинки малі
    Прибігли до джерельця по водицю,
    Упали на коліна до землі
    У пляшечки набрати і напиться.

    Урочище далеко від села,
    Не часто хто зверта сюди зі шляху.
    Коли до діток пані підійшла,
    Обидві спершу зойкнули від страху.

    Поглянули – спокійно стало вмить:
    Ласкавий погляд, сяєво на Нею,
    І наче не ступає, а летить
    На хмарці понад самою землею.

    Перехрестились діти, а Вона
    Так само – їх, себе перехрестила,
    Не привид і не схоже, що земна.
    У Джублику молитися просила.

    Ще буде світла зустріч не одна,
    Аж поки всяк повірити їм зможе,
    І піде світом добра новина:
    У Джублику явилась Матір Божа.

    (буде продовження)



    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (2) | ""


  36. Кожушко Катерина Вів'юрка - [ 2013.08.18 23:50 ]
    Присвята УПА
    Присвячую УПА

    Давним-давно пророчиця Михальда
    проживала
    і у своїх пророцтвах таке нам сповіщала:
    що прийде царство Сатани,
    країни завоює,
    і заборонить віру в Бога,
    і храми всі сплюндрує.

    І ще додала, що народ
    не буде з цим миритись,
    повстане військо дуже грізне -
    за волю й правду битись.

    “Підземним військом”, —
    так вона цю армію назвала,
    яка народ весь захистить
    від сатани навали.

    Ніхто з людей не відгадав,
    що це за військо буде?
    Як воно вийде із землі,
    які ж то будуть люди?

    Коли ж з'явились криївки
    в лісах, горах, долинах,
    то відповідь на цю загадку
    дала нам Україна.

    Народні месники з УПА,
    що в криївках ховались,
    Сміливо вийшли з-під землі
    до помсти й бою рвались.

    О, славна армія УПА,
    Могутня в тебе сила!
    Від голоду, знущань Ти нас,
    достойно захистила!

    Повстанська Армія в боях
    боролась до загину:
    за віру, волю, за народ
    моєї України!

    "Сибірські тундри, Казахстан,
    Соловки й підвали,
    табОри, дрОти, холод, жах —
    нам сили не зламали”.

    У боротьбі упівці наші
    великий успіх мали;
    тож недарма і закородоном
    їх тактику признали.

    А криївки, з яких упівці
    на бій ішли кривавий,
    у всіх державах на землі —
    легендою повстали!

    Роман Шухевич, Євшан-Емма,
    і Тихоліс, і Лютий —
    ніхто із цих героїв славних
    народом не забутий!

    Пирятин наш — це перемога
    над ворогом проклятим,
    який всю землю України,
    хотів в неволю взяти.

    Більш як двадцять років тому,
    ми незалежні стали.
    Вічна слава Україні
    і героям — слава!

    Тішуся з того, що відгадала загадку Михальди про “підземне військо”.

    Кожушко Катерина Григорівна — вчитель англійської мови, відмінник народної освіти, ветеран праці.

    17 серпня 2013




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (1)


  37. Володимир Книр - [ 2013.08.17 17:48 ]
    До поки ще лише читача
    Пишімо! Геть нудьгу та лінь!
    Кладімо гулькам край - вже годі!
    Хай досвід наш стає в нагоді
    ще не одному з поколінь!

    2013


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Коментарі: (1)


  38. Анка Мелянка - [ 2013.08.16 21:55 ]
    Туман
    2012

    РОЗКИДАВ ВОЛОССЯ СИВЕ
    ПОЛЕМ ВДОСВІТА ТУМАН.
    СІРИМ МАРЕВОМ ВІН ЛИНЕ,
    ОБІЙМА ДЕРЕВНИЙ СТАН.

    РОЗМИВА КОРДОН РЕАЛІЙ.
    НЕ ВПІЗНАТИ ЗВИЧНИХ МІСЦЬ.
    В СИВИНІ ШУРХОЧЕ ГРАВІЙ,
    НЕ РОЗГЛЕДИШ РІДНИХ ЛИЦЬ.

    В ДИВНУ КАЗКУ ПОРИНАЄШ.
    ЛІС СТАЄ НЕМОВ СЛІПИМ.
    В ТИШІ ЗВУКІВ ДОСЛУХАЄШ.
    В ТАКТ ДИХАННЯ ЗВОДИШ З НИМ.

    МЛІЄ ЛІТО БЕЗТУРБОТНЄ.
    ЗАБУВАЄШ ТЯЖКІСТЬ СНІВ.
    ЄХО СПОКОЮ САМОТНЄ
    ПОЗБАВЛЯ ВІД КАЙДАНІВ.

    МОХОМ ТЕПЛИМ ТА ПУХКИМ
    БОСІ НОГИ ЙДУТЬ СМІЛИВО.
    ТИХЕ, ЛАГІДНЕ, П'ЯНКЕ
    ШЕПОЧЕ ВІТЕР ТОБІ СЛОВО.

    РОЗЧИНЯЄШСЯ В ТУМАНІ,
    ЕФІРНИМ МАРЕВОМ ЗЛИВАЄШСЯ В ПІТЬМІ.
    НІ СПОГАДІВ, НІ СМУТКІВ,НІ ПЕЧАЛІ.
    СВІТАНКУ МАГІЯ ЧАРУЄ УВІ СНІ.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  39. Любов Долик - [ 2013.08.16 09:57 ]
    Каштановий десант
    Каштановий десант,
    колючі парашути –
    із верховіть
    летять
    упевненим
    маршрутом,
    під ноги нам
    кидаються охоче
    ...а ти збагнула?
    В неба –
    карі очі!
    На тебе
    дивляться
    з асфальту –
    небеса!


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (22)


  40. Світлана Мельничук - [ 2013.08.15 19:15 ]
    До Дня незалежності
    В пошані нині псевдогероїзм,
    Подоба квола на життя й людину.
    Дай Бог не загубити оптимізм,
    Не обернути Україну на руїну.

    Бо задля чого проливали кров,
    Раз не навчилися по вірі жити?
    Та материнську ту святу любов
    Не дай нам Боже знову осквернити.

    У кожного він свій - по силі - хрест.
    А нарікати звиклося від ліні.
    Та хай там що, а ми йдемо вперед -
    З Днем незалежності! І слава Україні!

    08.2013


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.56)
    Коментарі: (3)


  41. Олександра Дзигал - [ 2013.08.15 14:46 ]
    Правда
    Ніде подіти Правди їдкої,
    кожен союзник брехні громіздкої.
    Сьогодні ти пан,
    бо є чим поживитись,
    А завтра "жупан",
    бо вже треба коритись.
    Людина істота тепер всемогуща,
    вона тепер завжди й в усьому тямуща,
    Кому, як не їй розбивати "тортури",
    навіщо ж себе у неволю тягнули?!
    Я бачу, що треба вже їй вибирати:
    прибуток чи Правду наразі збирати?
    Кого захищати, панів чи людей,
    нема вже різниці між ними. Курей!


    15.08.2013р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  42. Любов Долик - [ 2013.08.14 22:12 ]
    Карпатська сповідь
    Я бачила – єпітрахіль туману
    покладено на голову цієї
    гори сумної, тихої, високої.
    І сповідається вона – про біль,
    і про дорогу,
    що лежить
    у серці
    шрамом,
    зривається
    буремними
    потоками
    до ніг
    терпіння
    смерекового,
    прадавнього...

    Над скаламученим
    Черемошем
    молитву
    шепочуть
    побілілі
    береги...

    У небі –
    сил високовольтних битва,
    у небі –
    навіть неба вже не видко.
    Та бачиш -
    в блискавицях -
    віра кріпне!
    Небесний громе, ще поговори!
    І підіймається,
    крізь каламутне світло
    високий дух
    горою
    догори!




    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (14)


  43. Любов Долик - [ 2013.08.13 17:09 ]
    На межі
    Серпнево-вереснева карамель –
    ясний бурштин, сльоза закам’яніла...

    На цій межі Господь створив готель
    для мрій сміливих, втілень неумілих.

    На цій межі спочинуть камінці,
    які так муляли тобі в дорозі ногу.

    На цій межі в розтиснутій руці -
    побачиш "сонечко",
    немов
    дарунок
    Бога!


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (16)


  44. Любов Долик - [ 2013.08.13 16:51 ]
    Вірш посеред ріки
    Я тепер – Криворівня.
    Цьому небу я рівна,
    і воді оцій рівна,
    і високій землі.

    Що покривлено боком,
    що пішло хибним кроком,
    і покручені болем
    мої думи гіркі -
    все -
    Черемошом сплине.
    Нині я в ньому лину,
    повна срібла і неба
    дзвінкої ріки!


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (4)


  45. Любов Долик - [ 2013.08.13 12:22 ]
    Опісля Криворівні
    А гори залишилися в горах.
    Зрівнявся простір
    вже коло Франківська.
    Втомилось небо,
    як обвислий стяг
    у довгих битвах
    змученого війська.

    Веземо спогади –
    високу тишу гір,
    прозоре піднебесся
    Криворівні,
    де серцю прояснило слух і зір,
    де я своєму щастю стала рівна.

    Хоч гори залишилися в горах,
    спускаємось у будні,
    як на землю,
    ми – інші!
    Кожен з нас – маленький птах,
    що був у небі зовсім недаремно.



    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (6)


  46. Любов Долик - [ 2013.08.12 20:40 ]
    Церква у Криворівні
    Така тут церква затишна і тепла,
    неначе камінь серед Черемошу,
    що увібрав тепло
    серпневе, щире,
    і височіє посеред води,
    як острівець правдивої любові
    серед житейських
    неспокійних вирів.
    ... тут прозріває серце
    і тут стає живим!

    І починаєш Господа любити
    нарешті -
    в цьому світі
    і в собі...


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (14)


  47. Світлана Мельничук - [ 2013.08.12 18:26 ]
    +++
    Серпень літу тепло завдає.
    Чути в небі птахів голосіння.
    Свій до свого іде по своє,
    Час збирати і хліб, і каміння.
    І збагнути нарешті пора:
    Вітер ломить самотні стеблини.
    Тільки єдність усіх пригорта
    Під широке крило України.
    Ми - народ, що в борні охрестивсь,
    Щоб воскресла і мова, і пісня.
    Тут Шевченка "Кобзар" народивсь,
    Лесі "Мавка" тут ходить по лісу.
    В край мій линуть птахи навесні,
    Подолавши кордони й негоди.
    Кличе їх таїна рідних гнізд,
    Поклик серця і поклик природи.
    Так і люди - повернуться все ж...
    Бо душі не зігріє чужина.
    Лиш любов, без кордонів і меж,
    А найбільша любов - Україна!

    08.2013


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.56)
    Коментарі: (8)


  48. Любов Долик - [ 2013.08.12 11:38 ]
    Залишок літа
    Залишок літа -
    тиха молитва,
    церква, спустіла
    опісля відправи.
    Втіхою серця,
    дотиком світла -
    залишок літа
    в небесному храмі!


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (18)


  49. Володимир Книр - [ 2013.08.11 17:10 ]
    Про деякі сучасні закономірності
    Чомусь усі з мандатами
    є, як один, мордатими,
    а ті, хто свій на паті -
    лупаті та дупаті.

    2013


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Коментарі: (4)


  50. Володимир Книр - [ 2013.08.10 17:08 ]
    Про Луїв та холуїв (з французького життя)
    Французькі королі Луї
    (принаймні декотрі з Луїв)
    нечасто били баглаї,
    частіше били холуїв.
    А били холуїв Луї,
    щоб ті не били баглаї.
    Тож холуї у тих Луїв
    були найкращі з холуїв.

    Варіант-тріолет:

    Французькі королі Луї
    (принаймні декотрі з Луїв)
    нечасто били баглаї.
    Французькі королі Луї
    нечасто били баглаї,
    бо часто били холуїв
    французькі королі Луї
    (принаймні декотрі з Луїв).

    2013


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Коментарі: (1)



  51. Сторінки: 1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28