ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.

У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня

Віряни несуть до церкви

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:09
Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!
Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:08
Вночі місто моє порожнє
У крізь відображення бачу міріади зірок – вечірнє місто.
Жінка – вітер
по місту мчить.
Не зупиниться жінка – птах.
Жінка - буря над світом майорить у темряві.
А ночами грає вона - просто буря,
вічно одна

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:07
Квітка кохання розквітла в мені і в тобі
Огорнувши нас неймовірним кохання
І зв'язала нас міцно червоною ниткою навіки,
Так нас з'єднали самими небесами,
То квітка кохання пророкувала наше щастя

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:06
Я і ти - фундамент світобудови.
Ти дав мені свої Ангельські крила
Я віддала тобі свої Ангельські крила
І ми піднялися вгору, до неба, до зірок…
Щоб ми могли окунутися в безодню космічних почуттів
І ці космічні почуття живуть в Міріади зірок,
Де нам

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:05
Я ніколи не звикну,
Я не вмію до заяложеного слова звикнути.
Бо ці заяложені слова, що живуть у тому роті.
До гарного слова нам треба звикати,
Щоб мова була як дзвінке джерело,
Як кажуть: «подумай сім раз, перед тим, як сказати»,
Щоб гарні слова тв

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:04
Ми незалежні,
як птахи - самовільно літаємо в небі,
ризикуючи впасти і розбитися
Ми вільно пархаємо в небі
без кайданів ніхто надіти не зможе…

Ми незалежні,
як коти - свавільно гуляємо самі по собі…

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:03
Я - Північ, бо тіло моє - Земля,
Мій Спасителю, я - ілюзорна Земля,
Я молюся духу Земля,
бо де я не була, не забуваю благословенну Землю,
яка кружляє у космічнім вальсі…
Вітри Галактик - вічні скрипалі.
Гармонія крізь тугу дисонансів
проносить ритм

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:01
Останній день перед Різдвом
і добрі і злі духи блукають по світу, що пройшов.
Наступила новорічну ніч, дивна тиша,
зорі в небі запалали у різдвяну ніч.
Цієї ночі засяяло небесне світло.
Ангели вітають весь світ
Христос народився в цю мить.
Раптом н

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:00
В душі моїй вирує полум'я,
Там нескінченна боротьба.
У мене одні згоряють страхи,
Інші мучають мене.

Бо я не боюсь втратити
Я боюсь залишитися сама.
Я не боюсь темряви -

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:57
У будинку жахів гуляли ночами
Літаючі привиди
Всіх лякали хто заходив
Або жив в будинку жахів
Від переляку всі тікали
Залишаючи будинок
І ніколи не повертались

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:55
Не клич мене
Я і так сама прийду
Не жени мене
Я сама піду,
Лише стверджую…
я немов привид, немов тінь, яку не видно,
Блукаючи в темряві
і ти мені скажеш іди впекло

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:54
Настала пізня пора
Все заснуло, тільки
Наша тінь
Танцювала на стіні
При палаючої свічки
І ось настав ранок
Свічка догоріла,
Тільки наша тінь залишила

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:52
Подивися як гарно
На місто опустилося
Синє небо з зірками
Нам зірки посміхалися
І ми гуляли нічним містом…
Є лише синє небо
Та дихання Всесвіту
І ми залишилися удвох по

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:36
Я не та, і ти інший
між нами промайнула
тінь забутого кохання.
Роки марного чекання
Залишили в серці рани.

У неба попрошу я
Про щастя, про порятунок,

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:31
Я йду в напівтемрява
Дивлюсь тихенько тінь
Крадеться моя за мною
Куди я вступлю,
Туди вона
Я все намагаюся відвернутися,
Але мені нікуди не подітися від неї
Вона зі мною

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:26
Новорічна ніч настала
Все стихло, тільки за вікном
Завірюха ожива
Все мела замітала свої сліди залишені за собою
Ми шлях вели.
Раптом виє - завиває снігом завірюха

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:25
В моїх думках коханий чоловік,
Це образ, майже нереальний
Але зовнішній вигляд - імпульсивний і брутальний
Думка про нього зігріває мені душу,
Він зі мною ночами і днями
Коли зустрінемося у реалі…
Раптом іскра пробіжить між нами
Не дозволимо собі о

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:23
В моїх думках коханий чоловік,
Це образ, майже нереальний
Але зовнішній вигляд - імпульсивний і брутальний
Думка про нього зігріває мені душу,
Він зі мною ночами і днями
Коли зустрінемося у реалі…
Раптом іскра пробіжить між нами
Не дозволимо собі о

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:22
Я дівчинка пацанка вмію постояти за себе
Смілива, сильна, справедлива
Всі мене називають дівчинка - пацанка
В мені живе бунтарський дух,
Так не Ангел я, але не демон
Я с дитинства з хлопцями товаришую
І до сих пір

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:21
Дивлюсь на іграшок - ляльок
і вони дійсно іграшки - ляльки,
як гравець вимушено
зображати з себе іграшку - ляльку,
хоча це дуже складно.

Ось мене і подарували
У день народження купили

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:20
Ніч спустилася на землю.
Очі прекрасні чаклують.
Секс і пристрасть вирують в тиші.
Немає нікого тільки ми удвох,
Світанок спустився на землю.
Очі прекрасні горять,
Секс і пристрасть має продовження.
Автор: Наташа
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ігор Мартинюк
2024.03.28

Василь Марківський
2024.03.26

Вадим Водичка
2024.03.26

Лава Вулкана
2024.03.20

Надія Богодар
2024.03.18

перо Христя Чорне
2024.03.15

Володимир Назарук Одеса
2024.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ігор Шоха - [ 2016.10.10 14:01 ]
    Жевріючі маяки
    (К о м п і л я ц і я      п о е м и)
    Я уві сні літаю ще, буває,
    а наяву ілюзією раю
    являється поезія моя.
    А іноді, вечірньою зорею,
    не оминає келії моєї
    пульсуюча поема житія.

                          І
    Побачу небо, маяки у морі
    і пристані, і гавані …на дні,
    і неозорі про́стори ясні,
    а де-не-де ледь жевріючі зорі
    у сивій і глибокій далині.
    А іноді привидиться мені,
    що чую репетицію салюту,
    якою не відлунює майбутнє…
    Або узрію плями у вікні
    і виповзає тугою забуте,
    і …просинаюсь на своїй війні,
    де войовниче, сите і безпутне
    ще полірує зорі п'ятикутні...
    І думи навіваються сумні,
    що Україна знову у вогні,
    а наші душі на біду і горе
    ошпарює інформаційне море,
    «Аврора» маячіє у бою,
    агресія, анексія, блокада
    і недолуга корупційна влада,
    що зневажає націю свою.
    З одного боку діє Божа сила,
    а з іншого - парафія Кирила
    собі шукає місце у раю.
    То агітує, то іде ходою,
    то апелює до Русі святої
    іноязике юрмище «рідні»,
    манкурти генерації нової,
    злодії і нувориші хатні.
    І наче люди, а немов отари
    ідуть за баранами до кошари,
    яку не допалив Наполеон.
    А – жаль! Бо мали б іншого сусіду,
    свої права і Орликів закон
    або Мазепу, а не людоїда,
    і Конотоп, а не Бородіно
    дивилися б у іншому кіно…
    ………………………………
    Історія! А як же правди мало!
    Історію ми кров’ю написали
    і не один долали рубікон…
    І знову – та ж руїна і навала…
    ……………………………..
    Іще самі себе не звоювали,
    та знову, – що? Готові у полон?
    ……………………………
    І напухає онко-сіра зона,
    а паразити п'ятої колони,
    чекають інвазію кацапні.
    І вчора ще вони голосували,
    аби на сцені карлики скакали
    або тузи «еліти» нев'їзні.
    Московії усе іде до пари –
    мерзотники, іуди, яничари,
    любителі гучної маячні.
    ……………………………..
    Усе тече, але не все минає.
    Рептилія щелепи роззявляє,
    шматує і заковтує чуже...
    Нема управи на діяння змія,
    хоча нечиста сила розуміє,
    що Україну небо береже
    і анулює націю Батия,
    яка уперто лізе на рожен.
    А я усе дивуюся, – невже
    і їй не вистачає тої суші,
    води у морі, випалених зон?
    Ви чуєте? Рятуйте ваші душі! –
    лунає у сузір'ї Оріон.

                          ІІ
    Та ми й самі дивуємо планету
    і маємо уже свої дуети,
    воюємо, аби на небо йти,
    уміємо у світі суєти
    писати і поеми, і сонети,
    і досягати ...вищої мети.
    Але нема путі із темноти.
    А може, не майори, а поети
    у синьому сузір'ї Андромеди
    освоюють сіяючі світи?
    І може, як підемо за тумани
    у чорну пломеніючу діру,
    і нас конвоюватимуть слов'яни –
    євреї, українці і цигани
    не у раю, а в Бабинім яру?
    І небеса, до болю незнайомі
    у пам'яті ґенези ожили.
    Яка краса у мареві імли!
    І як ходити у ярмі земному,
    і як не добиватися додому
    з цієї каламуті й кабали?
    ...............................................
    Імла і сяйво. Куля і свобода.
    Релігія і опіум народу.
    Душа і пекло. Рай і сатана.
    Висока Ліра і її фанфари.
    Імперія і неминуча кара,
    «Today» Росії і її весна...
    Минуле ударяє у литаври,
    і кожен відчуває ці удари,
    де матюками гупає війна.
    А там уже – руїни і окопи,
    той самий особачений дует:
    яса і воля, урки і укропи,
    Росія і Америка-Європа,
    орда і Україна – тет-а-тет.
    ........................................
    І вояжує місія до Криму.
    Очолює її авторитет
    таємної імперії калиму.
    Володарює мафія незрима,
    гієна ночі – криміналітет.
    І тут уже ніякої надії
    на ум і совість партії злодіїв.
    На караул! І, Боже, нас боронь
    од місії скаженого месії.
    Але воняє сірка і вогонь.
    І п'ятикутні пазурі Росії
    диявол випускає із долонь.

                          ІІІ
    Такі ось – когнітивні дисонанси.
    У небі зорі, а на Раші – шанси
    повірити у шоу й чудеса,
    а в Україні пауза й …гроза.
    Від мирної угоди по Донбасу
    одному – сльози, іншому – роса.
    Ви чуєте? Це плач Ієремії
    до нашої заступниці Марії,
    аби допомагали небеса.
    А у людей на це немає часу.
    І падає з очей самого Спаса
    гаряча і гірка Його сльоза.
    А у людей немає ще науки,
    як ідолу укоротити руки.
    А може мало муки на землі?
    А може, мало ще тієї кари,
    якої заслуговує отара
    парафії ізгоя у кремлі?
    …………………………...
    Нема управи на діяння змія…
    ...........................................
    Але триває ера Водолія.
    Очима ночі сяючі зірки
    на зміну бойової веремії
    запалюють у небі маяки.
    І жевріє надією майбутнє,
    і падає уже Ієрихон,
    і з віщою трубою в унісон
    лунає заповітне і могутнє.
    Розвіюється летаргійний сон.
    І поки розвидняється над нами,
    поїдемо чумацькими шляхами
    вивозити огуду протиріч
    малими і великими возами.
    І засіяє магією віч
    ідея миру, поки Божа сила
    запалює у небесах світила
    і землю укриває мати-ніч.
    Її вітрило напинає крила
    і їй на зміну вранішня зоря
    нагадує отаману Ярилу,
    що настає його ясна пора.
    І блі́дий місяць падає за гаєм,
    а ясночолий ранок починає.
    Є маяки – минає маячня.
    Ярило зорі поганяє плаєм
    і напуває білого коня,
    і розганяє чорне вороння...
    І поки ера миру не настала,
    єднає у досвітні ареали
    сузір'я ночі – ореоли дня.

                                  10.2016



    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (2)


  2. Оксана Дністран - [ 2016.07.07 13:55 ]
    ***
    До безхмарного ранку не склалося нам
    Ні дійти, ні добігти – жадали так зорі,
    Тож даремно пожертвою зно́сила в храм
    Я всі перли, які познаходила в морі.

    Та зіркам надто мало безцінних перлин,
    Їм життя би на кін, як надійну відплату,
    Сипонули під ноги промінням жарин,
    Білозубо сміявся півмісяць щербатий.

    Я пройшла по жаринах, танцюючий крок
    Полонив геть Купайла вогнистим шаленством,
    І, забувши пророчі промови зірок,
    Він в дарунок підніс, наче квіти, блаженство.

    Позлітала пелюстячком нічка утіх,
    Мій вінок вітер кинув у річку від злості,
    Як взаємність палку наших душ устеріг,
    Всю багрянцем скропив конюши́нову постіль.

    Не судилося нам ранок спити на двох,
    Не зустрів нас Ярило на вищій орбіті,
    Тільки лиш з-під землі, пробиваючи мох,
    Ми, як брат-і-сестра, позростали по світу.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  3. Петро Дем'янчук - [ 2016.06.05 22:21 ]
    Віра
    Навіщо тратити слова
    Не доброзичливі , не щирі
    Навіщо трепітна душа
    Ховається у цім мотиві

    Усім так прагнеться любить
    Усім так віриться в кохання
    Так хочеться на повну жить
    У час палкого сподівання

    Образа вміє ошукать
    Ввести в оману легковірних
    Вона зухвалих благодать
    Болюча кривда світлих , вірних

    І не питай , і не чекай
    Не знайдеш відповідям раду
    Усе що станеться , нехай
    Чим гірше тут , там дяка раю.
    2016 рік.


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  4. Ігор Шоха - [ 2016.02.15 11:25 ]
    Блідолиці на тропі війни
    Історія висміює на кутні
    і на котурни ставить будь-кого.
    Он лабутени узуває Путя,
    а ратиці – парафія його.
                 Але Росії клоуни потрібні.
                 Є ідіоти, ось і отаман:
                 і плотне одоробало негіднe,
                 і харя попандопуло-подібнa,
                 яким гундяї окропили сан.
    Не має Малоросія столиці.
    Але у Лугандонії – парад.
    Бандерів ірокези блідолиці
    женуть поміж рядами колорад.
                 А колоради, яко обри-звірі,
                 б’ють і руками, і ногами б’ють.
                 Гей Україно! Це єдиновіри,
                 а поки-що кати і конвоїри
                 тебе у резервацію ведуть.
    Ще є тайга у Раші до Амуру.
    Але її надії у війні
    і анексує виродок Тимура,
    сусідню територію рідні.
                 І поки ще єдина Україна
                 читається – «єдыная срана»,
                 говорять артилерія і міни,
                 із прерії тайожної руїни
                 у Київ імпортується війна.
    Росія завойовує Китаю –
    і Таврію, і газовий Іран,
    і Сирію по Тихий океан.
    Кривава окупація триває.
    Червоношкіра братія линяє,
    і курить не махорку, а кальян.
                 Освоєні колонії Росії.
                 Аборигени раді до ікот.
                 У темені такі ясні надії!
                 І весело «…ликует весь народ».
    Вігвами офіцери позаймали.
    А вояки – окопи і бур'ян.
    І туманіє голови дурман.
    А генералу-маркітанту мало,
    що ірокези ріжуть могікан.
                 Песиголовець Рашії загавкав,
                 шакал у Лугандонії завив.
                 Який непередбачений мотив!
                 Агресія затягує удавку,
                 Європа зариває томагавки,
                 а Порох люльку миру запалив.
    Бо українці – це не індіанці.
    Не побіжать самі у Колиму,
    коли не вистачає резервацій
    не те що на Дону, а й у Криму.
                 І наче реформації готові,
                 і наче в Україні не орда
                 орудує, а знаний тамада.
                 Але які презумпції чудові!
                 Їм також захотілося, як Вові,
                 мочити й не боятися суда.
    А піонерів нації не густо,
    а слідопити-судді не осли.
    Усі щаблі юдеї зайняли.
    У засіках і у казні не пусто.
    Сторожувати зелень і капусту
    усе ще намагаються козли.
                 Чекає Україна Гайавату.
                 А маємо юрбу і матюки.
                 Позаду скво, готові воювати
                 кобзони, зеки і бойовики.
    Боїться за чуприну голомозе,
    яке вже оскальповане і так.
    Які були носи! Які морози!
    А нинішні? Ого! Це віртуози.
    Що вартий сам на букву е’М’ чудак!
                 I галасують рупори розбою,
                 окутуючи правду у брехню.
                 «Лихой орол» веде їх за собою,
                 а заодно і братію свою.
    І того, що із мордою коняки,
    і того, що готує ешафот...
    Але чекай оказії, народ.
    Читаємо вампуми індіанки:
    і пса Дімона заїдять собаки,
    і ліберала загризе койот.
                 Тому сади всю Думу у пірогу
                 і дуй на Ніагарський водоспад,
                 у тартари і не вертайся, гад.
    Усе одно тобі одна дорога
    у мавзолей,
                 до Лєніна,
                              в барлогу.
    І наречуть тебе Орлиний Зад.

    02.2016


    Рейтинги: Народний 4.5 (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (7)


  5. Петро Дем'янчук - [ 2016.02.02 05:21 ]
    Фарби
    Любив віддати все що мав
    До цього звикли швидко
    Всі сумніви перемагав
    За це сприймали хитро

    Оточуючий світ навчав
    Шукати власний приклад
    Давав підстави для підстав
    Збиравсь охайний вигляд

    І сміх , і сльози , радість , біль
    Сплетіннями на вибір
    Десь в солод попадала сіль
    Всезнаючим під вимір

    За все було , на зло , в добро
    Рутинами обставин
    Усе що вчило , і вело
    В полотнах фарб - яскраво.
    2016р.


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  6. Ігор Шоха - [ 2016.01.15 23:12 ]
    Переоцінка цінностей
    І
    (на чужині)
    Навчені любов'ю до братів,
    лаємося, що життя собаче…
    А яке ти у орді хотів?
    І зі школи аж до наших днів
    висновки поета однозначні.

    Золотого віку не було,
    а були – облуда і химери.
    Віхолою – срібний замело.
    І донині, сущому на зло
    оживає мезозойська ера.

    Декадента виморила тля
    силою імперії нової.
    Імажиста прийняла земля.
    А рентгени променів Кремля
    виродили націю ізгоїв.

    Раша не читає Кобзаря.
    Їй стає більмом у оці Київ
    і бракує в голові царя.
    Ящури і змії та зоря
    п’ятикутна – символи Росії.

    Ненавидять жовто-голубе
    вигодувані «аристократи»
    з общака КаПе і КаГеБе –
    михалкови, киселі – цабе
    і звичайні бойові примати.

    ІІ
    (у політиці і культурі)
    Он і голомозе на коні,
    і повзе рептилія колони.
    О, вони воюють не одні.
    У полоні тої маячні
    повалії, лораки, кобзони.

    І яке то диво, що Донбас
    зайняли буряти-партизани?
    Подивіться у свої екрани,
    як попсяче на очах у вас
    корольових жалують тарзани.

    Заробляють і бойовики
    з общака кривавої получки,
    і іуди мають копійки,
    і нео́-куповані совки –
    довгоносі кролики й сердючки.

    Агітує в ролі тамади,
    вірний кожній владі до могили,
    найлютіший ворог у орди –
    люструвати діда Калити
    і онука Невського дебіла.

    – На Олімпі явно вар’єте, –
    думає еліта вище мера.
    – Але й ми уже і се, і те,
    і такі ж базіки… Та зате –
    обрані зі сцени у прем'єри.

    ІІІ
    (на околицях культури)
    А у народу – соло на губі.
    Перемагає… Переобирає…
    І юне плем’я мудре виростає.
    А ось таланти деякі тупі,
    такі тупі, аж мова шкутильгає.

    Але і ці тусуються таки.
    Очікують і їх бойовики.
    І пійманих на шухері не мало...
    Оригінали і регіонали –
    комічні до ікот жартівники.

    Туди-сюди мотається культура.
    Усюди всюдисуща, запальна,
    кусюча, і жуюча, і блатна
    уся халтура і номенклатура
    у ролі войовничого Махна.

    Ваяємо і оди, і сонети.
    І лають нас, і панькають за «єто».
    Але не доганяю навіть я, –
    коли перемагає нічия,
    чого, буває, чубляться поети?

    Не знаю, на чиїй ми стороні
    по ходу братовбивчої вандеї.
    Немає перемог у цій війні.
    Зате спливли на гребені борні
    за гонорар у Раші – за ідеї
    підсобники злодіїв запасні.

    ІV
    (у себе)
    Але ми звичайно на коні.
    Шпоримо і Музу, і Пегаса,
    Б'ємо у кімвали у Донбасі,
    думаючи, – ми такі одні
    на Олімпі буйного Парнасу.

    І богема кропає пісні
    ті ж – собачі, блудо-голосисті.
    Завивають лялі заводні.
    Піє православ’я урочисто.
    І говіє їжею рашиста
    віруюча паства кацапні.

    V
    (у вічності)
    А ціна? Ціною буде жах
    за годину до кінця планети.
    Та не панікуємо, поети!
    Все одно далеко у віках
    із безмов'я на Молочний шлях
    падає сузір'я Андромеди*.

    2014-2016


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (1)


  7. Ігор Шоха - [ 2015.12.28 18:51 ]
    Деміург
    Я секретар бюро природи.
    Пейзажі, ниви і гаї –
    це репродукції мої.
    А як міняється погода,
    я переписую її.

    В мені Отець переродився
    для ретрансляції Творця.
    Але, буває, для годиться
    я витворяю морди й лиця
    на старті їхнього кінця.

    І поки не горять Стожари,
    поля окутую плащем,
    переганяю, як отари,
    руді і чорно-білі хмари,
    аби не плакати дощем.

    Видобуваю грім і гради,
    організовую паради
    і фейки дурників ідей,
    щоб народилися громади
    високоякісних людей.

    Я научаю вас любові,
    і уму-розуму, і мові –
    не кацапіти язиком.
    А ви і ката не готові
    оперезати батогом.

    Я вас єднаю в Русь єдину,
    я вам дарую Україну,
    аби щасливими жили.
    А ви радієте гордині,
    якою тішаться осли.

    Даю вам вітю-путю-петю
    точилом розуму-ума,
    якого ще у вас нема,
    аби і вас боялись черті,
    коли научені і терті
    повилізаєте з ярма.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (7)


  8. Олена Опанасенко - [ 2015.12.01 15:46 ]
    Козацький блюз-рок
    Я правда, й мене купують,
    Я кривда, й мене продають,
    Я совість, мене катують,
    А я не вода, але всі мене п’ють.

    Попереду хтось крокує,
    Не думай, а слідом іди,
    Він кожного з нас почує
    І позатуляє роти.

    Чого ж тебе, правдо, купують?
    А кривду чому продають?
    За що тебе, совість, катують,
    За що твого брата б’ють?

    Хто змушує правду ховати?
    Сліпого й німого вдавати?
    Усе вибачати й терпіти, терпіти,
    Коли ж ти збираєшся жити?

    (присп.)

    Розлютись і піднімайся,
    Розлютись і не мовчи,
    Не вагайся, наближайся до мети.
    Годі марити даремно,
    Борони країну ревно!
    Покажіть, якого роду ви, брати!


    Київ, червень 2012


    Рейтинги: Народний -- (5.28) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (2)


  9. Ігор Шоха - [ 2015.11.23 17:02 ]
    Гадання на гущі часу
    У вояка на летовищі
    нема правиці і ноги.
    Немає як летіти вище.
    Не наурочили боги.

    А він у долі інше просить:
    – не дай упасти, допусти
    додому дотягнути босим,
    або на спині доповзти.

    А він і віршувати вміє,
    але писати не з руки,
    що проклинає він Росію
    на всі немислимі віки.

    А він співає про калину,
    аби дійшло і до дідів,
    що він за вільну Україну
    як всі поети всіх часів:

    – заворожи мені, Пегасе,
    мої минаючі літа,
    аби не гаснули до часу
    надії, мрії і мета.

    Напророкуй мені дорогу
    у переселені світи.
    Але реально, ну, їй-Богу,
    іще не хочеться іти.

    Є меркантильні інтереси.
    Лягає карта. Стюардеси –
    чи усміхаються, чи ні,
    але лишаються на серці
    чуприни наші, оселедці –
    делікатеси на війні.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  10. Ігор Шоха - [ 2015.10.23 23:43 ]
    Немеркнучий союз
    Усе ще сняться ті, яких нема,
    але були, як нерозлучні друзі.
    Вибілює-викошує зима.
    Уже й Союз у пам'яті – пітьма,
    а ми і досі – чо́та у союзі.

    Самодіяльні, мідні, духові
    на три октави видувають гами.
    І раді нерозлийводи так само,
    як це було, коли ми візаві
    із Лірою сурмили вечорами.

    Веде труба і тягне баритон
    мелодію навіяного вальсу.
    Удари барабана й контрабасу,
    альти із тенора́ми в унісон
    Валєріка, Булата, Пєті, Васі...

    І промовляє кожного ім’я,
    яке у нас посіяне насіння.
    Але не вимре нація моя.
    І повертає на круги своя
    на Заході обрубане коріння.

    Маестро диригує уві сні.
    І як же не проснутися мені
    у колі генерації нової?

    Усі ліричні і усі герої,
    націлені на бойові пісні,
    зачаті відшумілою війною.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  11. Ігор Шоха - [ 2015.08.10 04:13 ]
    Ковчеги спасіння
    Що вірші, що ковчеги будувати –
    однакові і засоби, й мета.
    Одні сміються. Іншим наплювати,
    що будні – це надія на свята.

    Описуємо щогли і вітрила,
    і бачимо за обріями дні,
    коли прийдеться напинати крила
    аби не опинитися на дні.

    Повідаємо – як то море грає,
    коли закритий «замок на замок»,
    і голуб у безмежжі не літає,
    і не приносить пальмовий листок.

    А ти стоїш надійно за штурвалом,
    нечуване почувши наперед,
    помітивши небаченого злет,
    і не накритий ще дев'ятим валом,
    упоєний відвагою і шалом,
    утнеш нарешті,
                   що життя –
                                  не мед.

                                  07.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (2)


  12. Ігор Шоха - [ 2015.05.05 20:32 ]
    Від перемоги до перемоги
    І ми б ішли парадами, якби
    це не була воєнна істерія.
    У пафосі минулої доби
    лишаються Корея і Росія.

    Путі несповідимі розійшлись,
    зате ідемо до одної цілі.
    Героїв назначатимуть колись
    як у Росії нині – ало-білі.

    Немає «вітчизняної», а є
    «оплот», що Україну убиває.
    А світова – сто грамів роздає,
    кому на посошок не вистачає.

    Війна і мир – свобода і різня.
    Печерні прайди рикають по місту.
    І у житті суцільна маячня,
    і віщі сни без логіки і змісту.

    Гієни виють на армагедон.
    Опояса́лись генії розбою.
    І за пороги кров’яніє Дон,
    коли перемагає параноя.

    Перемагає «рашеська шпана»,
    але перемагаючи, руйнує
    сама себе. Роз’єднує війна,
    але народи солідаризує.

    Не ми, то наші воїни-сини,
    уламками Донецької стіни
    підпишемо мандат своєї волі.

    Воюючи у пеклі сатани,
    стаємо переможцями війни
    на караулі у своєї долі.

                                  05.05.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (3)


  13. Петро Дем'янчук - [ 2015.04.13 19:59 ]
    Цінності
    Весни пора їх поєднала - сплела віночком в почутті
    Навіки в парі повінчала - благословила на хресті
    Палкі признання , дні як миті - раділи з ними небеса
    Вони змогли в собі відчути - польоту силу в небуття...

    Невдовзі мовила натхненно - коханий , ми вже не одні
    Я подарую тобі сина , уже зростає у мені
    У муках в світ життя пускала - ледь спромоглася , ледь змогла
    Його любов її тримала - зуміла щира , вберегла ...

    Душа в душі так опікали - свою кровинку дорогу
    Тільки дитя на ноги стало - отримав звістку на війну
    Від горя іній вкрив отави , людська скорбота - відчай , плач
    Земля своїх синів збирала - мати , дитина , вся рідня ...

    Дні мов роки усе в тумані - безсонні ночі , буднів плин
    Нарешті звістка - вбитий на фронті , відчай і жалість в одночас
    Життя мов навпіл на до , і після - тримає синова рука
    Як тільки де почує - мамо , усе навколо ожива...
    **********

    Пройшли роки , біль не забувся - дорослий син , вона одна
    Змиритися ніяк не може , не вірить що його нема
    Не раз не два пропонували - забудь його , почни з нуля
    Її це тільки дратувало , богу своє відкрить могла ...

    Жила у синові , онуках , у вірі - віру берегла
    Весни чекала щоб запитита , чи знає та де сум - душа
    Садок цвіте , пташки щебечуть - метелик вісточку несе
    Ворота раю відчиняють , вона йому на зустріч йде...

    Зустрілись поглядом мовчання , почули радість щоб відчуть
    Німіли губ її картання - так обраним дано збагнуть
    Горить свіча за мир у світі - тим хто загинув , хто прийшов
    Земний уклін матері , сину , і батькові - бо він герой...
    2015р.


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  14. Петро Дем'янчук - [ 2015.03.31 16:50 ]
    Чесна
    Постріл в серце , і на виліт
    Смерть миттєва на повал
    А була така вродлива
    Та любов - світів астрал

    Трепітно так зберігала
    Дбала щира віра - з вір
    Визнання нектар збирала
    Бо не знала - що він звір...

    Грався , грався , й відірвався
    Залишаючи - мовчав
    Жадно , грубо зловтішався
    Наче привид - був , пропав

    Зеленіло жито в полі
    Все цвіте , росте - краса
    А зозуля свідчить долі
    Її сльози - вже вода

    Де ходила - там струмками
    Де чекала - там ріка
    Де пропала - рясно , рясно
    Диким маком - поросла...
    2008р.


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  15. Петро Дем'янчук - [ 2015.03.26 15:09 ]
    Материнські мальви...
    Біля вікна стояла мати -
    Маленький аркуш у руці
    Тремтіли пальці , сльози градом -
    Загинув , вбили палачі...

    Ввійшла до двору , в небо звила -
    Усе від жаху змовкло в мить
    У бога слізно так просила -
    Верни його , він має жить

    Візьми мене , і все що маю -
    Тільки благаю ти почуй...
    Віддай мені мою дитину -
    Живу чи мертву - поверни

    Вона сама не розуміла
    У розпачі - немов сліпа
    Від болю тільки шепотіла
    Я це не я , клята війна...

    Не хочу вірити нікому -
    Не хочу бачить , вірить , знать
    Одного хочу... Біля сина -
    Хотіла б на коліна впать...

    Відпочивати поряд нього -
    Навіки залишитись з ним
    Біля кровиночки своєї -
    Я згодна мальвою - цвісти...
    2014р.


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  16. Петро Дем'янчук - [ 2015.03.26 15:35 ]
    Помилки
    Босим по воді , сонцем у ночі
    Чи пливу чи йду - сам не доведу
    Тіні мовчазні - квітам запашні
    Хибній глибині - темряві сестрі

    Місяць колихав , на руках гойдав
    Пелюстком вкривав , піснею співав
    Ти не йди в сліпі - пристрасті сади
    Ти не пий нектар - мертвої сльози

    Вибух почуттів - звабив , закусив
    Заздрість , ворожба - тернами кружля
    Не знайти мені - проблиску в тобі
    Так і пропаде - при собі в душі

    Спи , відпочивай , злобу відганяй
    Погаси вогонь - із своїх долонь
    Сповіддю у храм - звони каяття
    За усих хто зрадив - помолись без сна

    По воді іду , ноги не мочу
    За мої молитви - по мені , по дну
    Сам відсторонив , сам і прихилив
    Не шукають сильні - втрачені роки...
    2012р.


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  17. Петро Дем'янчук - [ 2015.03.14 09:07 ]
    Холод
    Ніхто її не розумів - вона і не зважала
    Котилась пам'яті сльоза , в дитинство забирала
    Неначе вчора на руках - до матері тулилась
    Надійне батьківське плече - згадалося , наснилось

    Її сім'я - її біда , нещасна та кмітлива
    Пустила двох у світ життя - за ними і тужила
    Ні відпочинку , ні розваг - любов дітей тримала
    За стільки років у роботі - свій розум не втрачала

    Її душа мов небеса - велика і простора
    Завжди відкрита для добра , турботами овита
    Де сіяв квітку журавель - там все навколо цвітом
    Де хто з жадобою черпав - там у вінку молитва

    А скільки випито дарма ... чужі поневіряння
    А скільки вичерпано дна - за зраджене кохання
    А горя прийнято , і бід , розвіяно багаття
    Усе це залишало слід , тож поминаймо - браття...
    2007р.


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  18. Петро Дем'янчук - [ 2015.03.14 09:15 ]
    Вірність
    Голосило небо , плакали зірки
    У її долонях скомкані листи
    Відчайдушний погляд - мов сліпа вода
    Доля забирала щастя у гріха

    Розум не сприймає , тіло тягарем
    Ще казав учора - почуття ключем
    Очі волошкові затуманив біль
    На його уяві - зупинилась тінь

    На її обличчі - біла пелина
    Сповістила бурю - кинута душа
    Як би вона знала , не його рука
    Так пожартувала - зведена сестра

    Поспішав на зустріч , готував слова
    А за нею з квітами вся її рідня
    Підлості підстава , зазіхання гнів
    У останню подорож - поминальний спів

    Де у двох ходили - там один стояв
    Що не говорили - віддано кохав
    Сивий і змарнілий - тихо помирав
    На її обличчі - посмішку вітав...
    2008р.



    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  19. Петро Дем'янчук - [ 2015.02.18 09:44 ]
    Верба - Калина
    Вишите нитками , писане віршом
    Хрестиком і гладдю , прописом у ряд
    Власне пережите , у ночі відкрите
    Стелиться , кружляє - стежкою у сад

    Там ми обіцяли , сонце зустрічали
    Трави у намисті - райдужна зоря
    Тихо говорили , рушником стелили
    Долі на дарунок - перстні , і серця

    З першою росою - поспішаю знову
    Затяжні хвилини а тебе нема
    День чекаю , другий - прилетіла звістка
    Кинула , втопила - всі твої слова

    Щастя половина - від душі кровина
    Відійшла , прив'яла - світ не пізнає
    Вкрилася землею , скручена змією
    Проросла вербою - бідна сирота

    Горя половина - при воді калина
    Що весни чекає , вірить що жива
    Хоче ще побачить , променем ласкати
    У останнє просить , відгукнись - бо мре...
    2011р.


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  20. Петро Дем'янчук - [ 2015.02.05 16:38 ]
    Сирота
    Світанком - променем зустріта
    Омита росами трави
    Туманом - чарами зігріта
    Плила в обійма пустоти

    Усе життя мов на долоні
    Зачитана - соната сліз
    Чужа , одна , сліпа родина
    Суцільний - компроміс інтриг

    Гіркий урок стандартних правил
    Звичайна доля - сироти
    Ніхто не пестить , не голубить
    Не знають - де образ шипи

    За всих отримала в достатку
    Свої , лихі , кому не лінь
    Завжди знаходились причини
    Щоб їй надати - стусанів

    Отак із малечку вбивали
    Людські презирство , і ганьба
    Нізащо кров ту проливали
    За іскорку- її добра

    Змолилась богу у проханні
    Дай крила янгола - мені
    Щоб біля тебе блище бути
    Сестрою стати - висоті

    Почув її молитву щиру
    Полився голос із небес
    Зі мною поруч - тобі бути
    Їм цих не бачити - чудес

    За що боролись - напоролись
    Хоч зрячі ходять , та сліпі
    Служать брехні , живуть в хоромах
    Подать не здатні - сироті...
    2012р


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  21. Петро Дем'янчук - [ 2015.01.24 23:49 ]
    Терен
    Таємниця блакитної квітки -
    Полохлива кохання роса
    Божевільна - у тексті роману -
    Благородна - в романі митця

    Неосяжна у променях ночі -
    Сизий птах - у широтах небес
    Неповторна таланту дитина -
    Відкриття , несподіванка , фарс

    Нерозгадана притча любові -
    Полонянка - крутих віражів
    Інша біль , інша суті основа -
    Долі ноша , покірності кров

    Все блукаєш , шукаєш розради -
    Звістка чистим , невинним серцям
    Свої карти на сон розладаєш -
    Спонукаєш на розтин - гріхам

    Не буди мене більше , не треба -
    Зілля чари зробили своє
    Таємницю твою розгадали -
    Де минали - там терен росте.
    2010р



    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  22. Ірина Кримська - [ 2014.12.24 11:00 ]
    Пробач, Устиме
    Кевларова каска –
    Була Божа б ласка
    Або хоч запаска
    Життя.
    Він був миротворець,
    Стріляли потвори.
    Це вже позавчора.
    Гаття!
    А батьку – могила.
    А неньці – несила…
    А синові – крила!
    Лети!
    Лети над Майданом –
    Над бідним і паном.
    Вкраїни не стане.
    Кати.
    За що ти, Устиме?
    Упав, як хустина
    Із терпкої спини
    Душі.
    Бо знову ж – неправда.
    Свої – гірш від зайди.
    Устимчику, гайда!
    Верши!
    Кевларово-ніжна
    Блакить – не безгрішна.
    А рана – невтішна.
    Ти вмер.
    Загинув. Чи треба?
    Під каскою з неба –
    Це вибір чи жереб
    Тепер?
    А все – як раніше,
    А може, і гірше.
    Всього, що напишеш, –
    Поплач.
    Ой хлопчику, втрата –
    Велика й не варта.
    Все знову – на карту.
    Пробач!

    грудень 2014


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (11)


  23. Антоніна Спірідончева - [ 2014.12.08 09:13 ]
    Лорелей


    Срібними гребнями хвилі тікають у море,
    Білі виблискують леза у водній імлі.
    І рукавами річок в найсиніші простори
    Напнуті вітром надії пливуть кораблі.

    Безліч сміливців покинули вдома обузи,
    Духу свободи ковтнувши у груди міцні,
    І назавжди розрубали на пристані вузол,
    Щоб течією лихою нестись по ріці.

    Дзвінко співає на виступі мокрої скелі
    Тіням розлуки і зради сумна Лорелей –
    Про моряка, що любов залишав на постелях,
    Й на кожен голос скеровував вбік корабель.

    Діва співала, і в ніч розливалася пісня:
    Кинув моряк своє судно й на скелю побіг.
    Плачучи, він Лорелею до серця притиснув,
    Руки цілуючи ніжно і обриси ніг.

    Він цілу ніч загорався, як місяць крізь хмари,
    Губи вологі блищали, неначе єлей.
    І понад ранок шептав у пасмо кучеряве:
    – Люба єдина кохана моя Лорелей…

    – Зірочко срібна, любове моя одинока,
    Кинута скелі холодній на розсіч вітрам,
    Серце моє буде вічно в руках твоїх вогких,
    Я повернусь і нікому тебе не віддам.

    – Мій капітане, – в сльозах шепотіла красуня, –
    То залишайсь боронити мене від вітрів –
    Бачиш, як віють поділ моїй зношеній сукні,
    Поки по річці утомлені йдуть кораблі.

    – О, мене манить за обрій блакитна свобода –
    В даль, де кінчаються межі всіх звивистих русл.
    Я лиш торкнусь горизонту в просолених водах
    І на найшвидших вітрилах сюди повернусь.

    – Мій капітане, пробач, що я мушу просити…
    На твоє серце закохане і молоде
    Вниз по ріці вже підступно розставлені сіті –
    Ти в них загрузнеш й не випливеш більше ніде.

    Знаю ж: чужими жінками упійманий грубо,
    Будеш, заплутаний в сітях, лежати в човні,
    Гучно сміятися і підставлятимеш губи
    Під їхні ласки й улесливих слів ручаї.

    Прошу, лишись в моїх точених з каменю стінах!
    Знаю напевне: направивши свій корабель
    В море безкрає, тягуче і безміру синє,
    Більше не скажеш ніколи: «Моя Лорелей!»

    – Діво кохана, твої хвилювання даремні, –
    Гладив їй плечі і скрушно дививсь долілиць, –
    Що мені прісна любов жіночок із таверни,
    Шлюх оп’янілих і сивих портових дівиць?

    Люба, твій погляд вологий – це вітер із моря.
    Чуєш, як дме в нашу сторону свіжості бриз?
    Він мене кличе… – Й моряк цей, долаючи сором,
    Скелі тримаючись, швидко подався униз.

    – Проклятий будь, капітане! Не вийдеш, бо вузько
    В цім повороті, де честь випробовує Рейн.
    Хай корабель твоїх втіх розіб’ється на друзки
    Об вічну скелю на ймення моє – Лорелей!

    Падала мачта і палуба гнулась в розколах,
    А понад ними ще дівчини голос звучав:
    – І твою долю розбиту ніколи-ніколи
    Вздовж течії не прийматиме жоден причал.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  24. Ігор Шоха - [ 2014.11.20 20:04 ]
    П'ятигори
    Довге село – до цвинтаря. Он де – гора п’ята
    і дорога до Києва біля інтернату.

                   А у ньому старі стіни кам'яної кладки.
                   Підрихтовані руїни зламаної арки.

    У П’ятигорах сьогодні має бути свято,
    і музики будуть грати дітям інтернату.

                   А найстаршому музиці може всі дванадцять.
                   А найменший із бубона вибиває щастя.

    Влаштувались ті музики серед свого люду.
    І як було їм весело, то вже так не буде.

                   Так весело тій музиці, аж за́видки брали,
                   як лягали відпочити в інтернатські зали.

    Так весело тим сиротам, аж стало невтішно,
    як то гарно тій музиці дома, де зати́шно.

                   А по-правді, то і правди тієї не знали,
                   що кожного рідна влада добре «годувала».

    А по-правді, то кожному було чим гордитись,
    бо кожен ще один одним уміли хвалитись.

                   А уранці у кузові музи́к садовили,
                   і у гості інші хлопці їхати хотіли.

    І кашкетами махали, а один і свиснув,
    і рукою помахавши, кулачок затиснув.

                   І усьому білу світу хлопець той «грозився»,
                   що його батьків немає, а у інших близько.

    Що у кожного музики дома мама й тато,
    а його уже ніколи не будуть чекати.

                   Та й опустив рученята. Обняв, кого ближче,
                   і «од вітру» дрібні сльози розтер по обличчю.

    За Виселком біля школи, там де гора п’ята
    научалися музики самі собі грати.

                   Оминали інші села, там де гора го́ря.
                   Грає музика і досі. Це було учора.

                                  1982


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  25. Ярослав Чорногуз - [ 2014.11.10 23:29 ]
    Бондарівна
    Була горда, як царівна,
    Ця красуня бондарівна.
    Українкою вродилась,
    Їй Каньовський був немилий.
    Як не приндився панисько,
    Не пустила навіть близько.
    І від панської сваволі
    Вмерла, щоб не жить в неволі.
    Бо козацькі в неї гени,
    Українка – нескорена.
    Повна мужністю по вінця
    Йти не хтіла за чужинця.
    Й ви дівчата – наші квіти,
    Загарбникам не корітесь.
    А робіть, як богорівна
    Українка бондарівна.
    Образ чистий, благородний
    В пам`яті живе народній.


    5.10.7522 р. (2014)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (15)


  26. Ярослав Чорногуз - [ 2014.11.02 22:54 ]
    Нескорений
    Борець безстрашний за свободу -
    Шумів про це і ліс і гай,
    Свого улюбленець народу
    Таким полковник був Нечай*.

    Вусань, вродливець ясноликий,
    Він ворогів рубав упень.
    Про подвиги його великі
    Чимало склав народ пісень.

    У Красному селі зимою
    На Масляну й Колодія
    Із кумасею Хмельницькою
    Нечай горілочку кружляв.

    Підкралось ворогів багато –
    Нечаю кажуть – хто і де!
    А він – іще давай гуляти,
    А він і вусом не веде.

    Вже обступили їхню хату…
    Нечай прогнав ману хмільну,
    Узявся ворогів рубати,
    Поклав їх сотню не одну.

    Та замогла ворожа сила –
    А на коні – сідла нема.
    З коня зненацька куля збила –
    І кров`ю вмилася зима.

    Козацький красеню, Нечаю,
    В нерівнім ти бою поліг.
    Та силою свого одчаю
    Ти ворогів здолав усіх.

    Їх доля кинула під лаву
    У забуття мертвотну мить.
    Твоїх звитяг висока слава
    Народу піснею дзвенить.

    Київщина, Конча Озерна, Дажбогів гай

    27.10.7522 р. (Від Трипілля) (2014)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (9)


  27. Серго Сокольник - [ 2014.10.26 23:59 ]
    Мудрість навчання (притча)
    Мудрість навчання ( притча )

    Великий Гуру якось раз сидів
    На сонечку. Дививсь ото на гав,
    Медитував, смачні самоси їв,
    Чи може просто хмари розганяв...

    Прийшла до нього жіночка з малим,
    Та попрохала- Гуру! Поможи,
    Аби малий солодкого не їв.
    Що не корисно це йому вкажи!

    Замисливсь Гуру... Потім відповів-
    Прийдіть за тиждень! Жіночка пішла.
    Як повернулись, він сказав- Малий!
    Не їж солодке!.. Отакі діла...

    Стоять розгублені... Та слово золоте
    Від Гуру сприйнято дитям немов наказ.
    Все не відходять... Жіночка на те
    Його здивовано запитує нараз-

    Великий Гуру! Розкажи, чому
    Лише за тиждень ти вказівку дав?
    Він відповів- це я зробив тому,
    Що сам солодке їсти відвикав!
    .......... .......... ...........
    Якщо ти майстер поклику свого,
    І учнів хочеш ти своїх навчить,
    То майстер-клас не вчити їх того,
    Чого іще не вмієш сам робить.


    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498060
    рубрика: Лірика
    дата поступления 10.05.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  28. Серго Сокольник - [ 2014.10.26 01:21 ]
    Сімейка, та не Адамсів (дуже актуальна байка)
    Сімейка, та не Адамсів ( дуже актуальна байка )

    Дуже люблю я писати байки.
    Тільки скажіть- напишу залюбки.
    Хочете слухати? Ось вам одна
    Баєчка мила. Та дуже сумна...
    .......... .......... ............
    Ножиці хлопчик схопив серед ночі.
    Здуру в пітьмі собі виколов очі.
    Саме в цей час мати донечку мила.
    Кинула в ванній. Малого схопила.

    Бігає мати з дитям на руках.
    Доня в цей час утопилася. Жах!
    Мати побачила- плиг у вікно!
    Насмерть розбилась, вже їй все одно.

    Батько прийшов з чергування нічного.
    З горя застрелив малого сліпого.
    Випив горілки, дав волю сльозам,
    Потім пішов і застрелився сам.
    ........... ............ .............
    Що за дурниці, скажіть-но на милість?
    В хаті нікого живим не лишилось.
    Як не припиним бардак в Україні-
    Хто ж тоді жити лишиться в країні?

    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497771
    рубрика: Байка
    дата поступления 09.05.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  29. Опанас Драпан - [ 2014.08.03 23:57 ]
    про чуже
    кінець

    '2014


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (8)


  30. Ігор Шоха - [ 2014.07.31 15:51 ]
    Балада про тишу
    Інтрига побутує у романі.
    І поки дух звитяги не помер,
    минуле десь пливе, як у тумані,
    обманюючи істину тепер.

    А що чекає завтра – ще байдуже.
    Усе таки сьогодні живемо́
    і снами володіємо не дуже.
    Остання крапля крові і – спимо.

    І поки вітер полини колише,
    ще віримо у тишу на війні.
    Буває, часом, підкрадеться тиша,
    а я не знаю, – вірити чи ні?

    Бо не байдуже воїну, – що далі?
    І думає, буває, сам-на-сам
    про невідому сторону медалі,
    де слава аплодує королям.

    І мріє про давно забуту тишу,
    якої не буває на війні.
    Історію поети перепишуть.
    Вождям плювати, правда це чи ні.

    Історія оспівує деталі,
    а дурні аплодують на ура.
    Об війни розбиваються скрижалі!
    Яка там тиша? Плаче дітвора.

    В атаці зупиняються солдати
    і голови кладуть у полині.
    Це не «ла-ла» на піаніно грати,
    а гинути за тишу на війні.

    А незупинні у ажіотажі
    воюють далі. Унтеру не жаль
    убити тишу. Що їм біди наші?

    Їм невідомо, що таке печаль.
    Адольф чорнилом рисував пейзажі,
    а Вова Пу насилує рояль.

                                  07.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (6)


  31. Мирослав ГончарукХомин - [ 2014.07.16 12:00 ]
    Доти їй існувати у цьому місті / Поламані руки
    Люди спиваються найчастіше з приводу
    Різдвяних свят, або
    Некерованої любові.
    Вона не фарбує лице –
    У неї поламані руки.
    І доки голоси гранітної плитки,
    Викладеної у Львові,
    Триватимуть з дзвонарями
    Святого Юра о шостій
    Ранку,
    Доти їй існувати у цьому
    Місті,
    Доти їй в ньому бути.

    Що керує тобою, окрім розуміння,
    Що життя це лише періодичне
    Відчуття глибини,
    Розпачі в ньому такі ж тужливі
    Як порожнеча у підводних
    Човнах,
    Двісті метрів по тому закінчився
    Дощ, після цього почнуться
    Сніги,
    Вдихай їх своїми надірваними
    Грудьми,
    Видихай їх у кожного з нас.

    Триста шістдесят сім –
    Це рік і ще одна ніч,
    Рівно настільки вистачить
    Наших легень, тому
    Вона прокидається у цьому
    Місті – у ньому січень,
    І щось калатає у неї в серці,
    Скоріше серпень,
    Скоріше серпень,
    У серпні зростуться
    Руки.


    2014 р.


    http://vk.com/myroslavgoncharukkhomyn?w=wall-68657073_112


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати: | "http://vk.com/myroslavgoncharukkhomyn?w=wall-68657073_112"


  32. Ігор Шоха - [ 2014.07.15 10:15 ]
    Грозове відлуння
    – Що то реве і клекоче?
    – Черево осатаніле.
    – Хто там покласти не хоче
    продані душу і тіло?

    Ось і запущені жорна...
    Пре на рожон оголтіле,
    і остогидле, і чорне...
    Де воно – світле і біле?

    Поки мотузка ще в’ється,
    буде хаос і руїна.
    Поки тонке не порветься,
    море усім по коліна.

    Хай і реве, і гуркоче
    небо майбутньої слави.
    Та зачаївся лукавий,
    знову на кутні регоче –
    дуже пожити ще хоче
    проти цієї держави.


                                  2014


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (4)


  33. Ігор Шоха - [ 2014.05.25 19:05 ]
    Пута метаморфоз
                   Відрізана,
                             як ворога рука,
    гуде паралізована руїна.
    Good bye, Europe.
                   Russia – пока!
    Не поминайте…
                   Наступив на міну.
    Я українець
                   націоналіст
    у сотому, як мовиться, коліні.
    Мене убили у великий піст...
    І прісно, і навіки, і понині
    я на війні.
                   Моє одне крило
    у котрий раз утяте по-живому...
    Ти пам’ятаєш, людство, як було
    мені стояти проти всіх одному?

    Чи ти забуло, як були ми всі
    заручниками долі однієї?
    Як опинились у одній ясі,
    чекаючи агонії моєї?

    Ти пам’ятаєш, – я була чужа
    в беззахисній жіночій іпостасі.
    Стою у черзі до Петра наразі...

    Ой, Леле, буде прірвою межа,
    якщо постане і твоя душа
    розп’ятою словами на Парнасі.

                                  05.2014


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (2)


  34. Ігор Шоха - [ 2014.05.16 11:09 ]
    Балада про бабу
    Казала баба, що поети брешуть
    так само, як радянські «брехунці».
    А де бабуні язиками чешуть,
    то там і суща правда при кінці.

    Якби тепер жила покійна баба,
    її село піднесло б до небес.
    Село бо знало, – баба, як варцаба.
    Прямішої не знало О-Бе-еС.

    До прикладу – ідуть колгоспні збори.
    А ось і слово лектору. Пора!
    – Америка Росію не поборе.
    У нас – ракети. Лэніну– ура!

    Ну точно так, як у Слов’янську – Штепа.
    – Ура вічнозеленому совку!
    А що казала наша баба Степа?
    – Поплескаємо, мать вас розтаку.

    І всі баби, які сиділи мовчки
    у першому й останньому ряду
    плескали і сміялись із примочки,
    придумуючи жарти на ходу.

    А нині що? Тепер іначі... раки
    очолюють слов’янську Де-еН-еР.
    По подіуму бігають макаки
    і агітують за еСеРеСеР.

    І як не чути? – Радіо казало!..
    Але у баби запитав онук:
    – Бабусю, що то в телику стрибало,
    як мавпа, що у Путі їсть із рук?

    – А то, онучку, Дарвінська приблуда.
    що у раю була – «запретний» плід.

    – Скажи, бабусю, а таке ще буде
    через якийсь десяток сотень літ?

    І інша баба, викрутивши віхтя,
    онуку каже:
                   – Будь мені здоров.
    Мине еволюційне лихоліття.
    І люди там не наламають дров.
    Бо на межі тридцятого століття
    і між макак нікого не помітять
    дурнішого, як Шаріков-Царьов.

                                  12.05.14


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (4)


  35. Олександра Хіленко - [ 2013.12.24 13:10 ]
    Балада про Осінь
    Осінь стоїть і просить
    Милостиню.
    Не через бідність - вона багата.
    Стукає в двері затишних хат,
    Мов молить: "Дайте хоч крихту любові ", -
    З очами, надмірно повними голоду.
    Стоїть на шаткій основі
    І чекає свого Морозу...
    Аби померти змолоду?
    Осінь холодна. Та навіть холодні потребують захисту.
    Осінь все стукає в двері
    З шаленим натиском,
    А їх зачиняють.
    Б'ється у вікна сумними зливами,
    Все просить про поміч.
    Осінь з волоссям із золота - нивами
    Стоїть босоніж,
    Пахне мокрим асфальтом і трохи айстрами,
    Стоїть і просить: "Подайте хоч трохи щастя".
    Стукає, стукає в вікна, у двері, в душі...
    Вікна - утеплюють, двері - на всі замки.
    Душі...А душі надмірно байдужі,
    Надмірно поранені,
    Образи - надмірно тримкі
    І не пускають туди будь-кого...

    Осінь стоїть і просить милостиню
    Довгих три місяці.
    Допоки вже крига у серці не вміститься
    Остаточно.
    А потім вона - багата, манірна, впевнена -
    Нічого не просить, не хоче навіть любові,
    А просто стоїть на шаткій-прешаткій основі...
    І чекає.
    І коли вона вже стояти не в змозі,
    Надмірно стомлена,
    Мороз на порозі однієї із хат,
    У двері яких вона стукала з шаленим натиском,
    Запрошує її до себе.
    Бо хоч вона і холодна, та теж потребує захисту...
    Сіріє небо...
    І це для Осені - смерть. І водночас спасіння.
    Мороз її поцілує. Їй стане спокійно.
    А потім вона чекатиме воскресіння
    Ще рік,
    Щоб знову стукати в вікна, у двері, в душі...
    У душі. Які надмірно байдужі.
    У вікна утеплені,
    У двері зачинені.
    А потім знову, неначе причинна,
    Шукатиме тепла...У морозу.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати: | "http://vk.com/alexandrahilenkopoetry"


  36. Антон Дробович - [ 2013.10.23 00:54 ]
    Дощі Кастамере
    Хто ти такий, раз лорд спитав,
    що я хилю чоло?
    Лиш бачу я, той самий кіт,
    та інше полотно.

    Пурпурний лев чи золотий,
    у пазурах вся річ.
    І в мого льва, затямте сер,
    вони не менш гостріш.

    Так він сказав, так він сказав,
    той лорд із Кастамер…

    Лиш дощ тепер у замку ллє,
    де нікому це чуть
    Так дощ тепер у замку ллє,
    і ні душі не чуть.


    20 жовтня 2013 року


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (1)


  37. Володимир Ляшкевич - [ 2007.01.04 22:20 ]
    * * *
    Що не так? чи сюди не звертають з доріг? -
    на обличчях облуда і матірний сміх -
    я би далі пішов - у спокійнішу ніч,
    та втомився мій кінь і мете зусібіч.

    - За притулок, господарю, дам дві ціни.
    А одежі брудні, бо вертаю з війни,
    де не те щоби виграв, але не програв...
    Дивні очі у тебе - вогнями заграв.

    - Ще вина! Й вороному досипте вівса...
    А обличчя навкруг, як нічні небеса.
    Навіть хміль не бере! Чи й видіння дурні,
    мила панно, ви начарували мені?

    Чи пояснення інші загадці простій -
    як любив я без відповіді, без надій?..
    А розмови навкруг про мороку з людьми,
    і зітхання липкі й ворушіння пітьми.

    І господар глядить, як рибак на улов,
    багрянить рукава винна пляма, чи кров.
    Задрімав я і добре було вдалині,
    та пробудження стало дарунком мені.

    Він так близько, а інші - у помах руки.
    Кінь іржав, попереджуючи, це вовки.
    Знову брате рятуєш! І не задля краль
    у долоні заграла гартована сталь.

    І кричав я, рубаючи морди криві:
    - Мила панно, ви на-ча-ру-вали мені?!
    І хрипів, під тілами згинаючись, їй -
    що любив і без відповіді і надій...

    Не засуджую – не кохала і все,
    і до гриви схиляю, все нижче, лице.
    І пливу над снігами, і серцю не жаль
    рідній тверді лишати багряний кришталь.


    2004


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.55) | "Майстерень" 5.5 (5.56)
    Прокоментувати: | "Продовження «Чаклунка»"


  38. Володимир Ляшкевич - [ 2007.01.04 22:10 ]
    Звірі
    Сам на сам із долі недожатим лихом
    зимною порою я додому їхав.
    А мело, кружило, застилало очі -
    вороний мій дивом не зірвався з кручі.

    Забілило хащу і замовклу річку,
    завернуло обрій у дороги стрічку,
    затягло снігами, як зчорніле листя -
    там, де марив вами, панно з середмістя.

    Ну ж бо, милий друже, дійдемо до дому,
    обіцяю - кращу дам тобі попону,
    полум’я нестачі згасимо у грудях
    і духмяним сіном, і вином по людях.

    Буде ще нагода нам пораювати,
    милих і звабливих ласками вкривати.
    Але поки вуса покриває іній,
    і змикає вечір погляд темно-синій.

    Заблукали, змерзли, - надамо ж бо стрáху
    подорожнім, дай-но, вийдемо до шля́ху!
    Лиш би з головою не утратив хист я
    не губитись в світі, панно з середмістя!

    Ех! так просто мерзти - не мої забави!
    Чи замало честі стрітися з вовками?
    Не лякайся, друже, не пряди вухами,
    найстрашніше – зрада, пустка за плечами.

    І у нас бувалі за плечима друзі.
    Та не зупиняймось на лихій дорозі.
    Знайдемо і серце, що не заморозить.
    А заночувати - і копиці досить.

    Та невже це вітер без упину виє,
    нагортає тіні, люто бовваніє,
    ки́дається хижо з темного узлісся...
    Чи побачусь з вами, панно з середмістя!


    2004



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.55) | "Майстерень" 5.5 (5.56)
    Прокоментувати: | "Продовження. «Люди»"



  39. Сторінки: 1   2