ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Деркач
2024.03.29 11:26
А таки... буває де-не-де,
що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.

***
А злодієві інше не дано

Світлана Пирогова
2024.03.29 10:06
Війни жорстокість зашкалила давно:
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.

Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві

Микола Соболь
2024.03.29 07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.

Віктор Кучерук
2024.03.29 05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.

Артур Курдіновський
2024.03.29 01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".

Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.

У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня

Віряни несуть до церкви

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:09
Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!
Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:08
Вночі місто моє порожнє
У крізь відображення бачу міріади зірок – вечірнє місто.
Жінка – вітер
по місту мчить.
Не зупиниться жінка – птах.
Жінка - буря над світом майорить у темряві.
А ночами грає вона - просто буря,
вічно одна

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:07
Квітка кохання розквітла в мені і в тобі
Огорнувши нас неймовірним кохання
І зв'язала нас міцно червоною ниткою навіки,
Так нас з'єднали самими небесами,
То квітка кохання пророкувала наше щастя

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:06
Я і ти - фундамент світобудови.
Ти дав мені свої Ангельські крила
Я віддала тобі свої Ангельські крила
І ми піднялися вгору, до неба, до зірок…
Щоб ми могли окунутися в безодню космічних почуттів
І ці космічні почуття живуть в Міріади зірок,
Де нам

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:05
Я ніколи не звикну,
Я не вмію до заяложеного слова звикнути.
Бо ці заяложені слова, що живуть у тому роті.
До гарного слова нам треба звикати,
Щоб мова була як дзвінке джерело,
Як кажуть: «подумай сім раз, перед тим, як сказати»,
Щоб гарні слова тв

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:04
Ми незалежні,
як птахи - самовільно літаємо в небі,
ризикуючи впасти і розбитися
Ми вільно пархаємо в небі
без кайданів ніхто надіти не зможе…

Ми незалежні,
як коти - свавільно гуляємо самі по собі…

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:03
Я - Північ, бо тіло моє - Земля,
Мій Спасителю, я - ілюзорна Земля,
Я молюся духу Земля,
бо де я не була, не забуваю благословенну Землю,
яка кружляє у космічнім вальсі…
Вітри Галактик - вічні скрипалі.
Гармонія крізь тугу дисонансів
проносить ритм

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:01
Останній день перед Різдвом
і добрі і злі духи блукають по світу, що пройшов.
Наступила новорічну ніч, дивна тиша,
зорі в небі запалали у різдвяну ніч.
Цієї ночі засяяло небесне світло.
Ангели вітають весь світ
Христос народився в цю мить.
Раптом н

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:00
В душі моїй вирує полум'я,
Там нескінченна боротьба.
У мене одні згоряють страхи,
Інші мучають мене.

Бо я не боюсь втратити
Я боюсь залишитися сама.
Я не боюсь темряви -

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:57
У будинку жахів гуляли ночами
Літаючі привиди
Всіх лякали хто заходив
Або жив в будинку жахів
Від переляку всі тікали
Залишаючи будинок
І ніколи не повертались

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:55
Не клич мене
Я і так сама прийду
Не жени мене
Я сама піду,
Лише стверджую…
я немов привид, немов тінь, яку не видно,
Блукаючи в темряві
і ти мені скажеш іди впекло

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:54
Настала пізня пора
Все заснуло, тільки
Наша тінь
Танцювала на стіні
При палаючої свічки
І ось настав ранок
Свічка догоріла,
Тільки наша тінь залишила

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:52
Подивися як гарно
На місто опустилося
Синє небо з зірками
Нам зірки посміхалися
І ми гуляли нічним містом…
Є лише синє небо
Та дихання Всесвіту
І ми залишилися удвох по

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:36
Я не та, і ти інший
між нами промайнула
тінь забутого кохання.
Роки марного чекання
Залишили в серці рани.

У неба попрошу я
Про щастя, про порятунок,

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:31
Я йду в напівтемрява
Дивлюсь тихенько тінь
Крадеться моя за мною
Куди я вступлю,
Туди вона
Я все намагаюся відвернутися,
Але мені нікуди не подітися від неї
Вона зі мною

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:26
Новорічна ніч настала
Все стихло, тільки за вікном
Завірюха ожива
Все мела замітала свої сліди залишені за собою
Ми шлях вели.
Раптом виє - завиває снігом завірюха
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ігор Мартинюк
2024.03.28

Василь Марківський
2024.03.26

Вадим Водичка
2024.03.26

Лава Вулкана
2024.03.20

Надія Богодар
2024.03.18

перо Христя Чорне
2024.03.15

Володимир Назарук Одеса
2024.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Роман Кудров - [ 2008.12.11 16:08 ]
    Има Сумак (перевод с украинского стихотворения Лины Костенко
    Когда-то жили инки, племя,
    Которого уж больше нет.
    Одним у стенки пулю в темя,
    Другим тайком шла смерть во след.
    Кого задобрили дарами,
    Кому омыли кровью путь,
    И храмы, лишь седые храмы
    Крапивой заросли по грудь.
    И только ветер, ветер, ветер,
    И только солнце, солнце, сон...
    Над тайной букв, скупых отметин,
    На скалах диких, как бизон.
    И город, ввинченный в могилы,
    Гибрид валторны и кота
    Натянут нервами тугими
    На звук священного щита
    Удар, ещё раз: ухнет глухо
    В вертеп, где лишь чужак, урод.
    Залитое асфальтом ухо
    Не знает имени: народ.
    Убийц потомки, толстосумы,
    Священных рек ползущий пляж.
    Как ты возникла Има Сумак?
    В похабный этот камуфляж
    Как проросли твои молитвы,
    Напевы древнего жреца?
    Иль племя, мёртвое для битвы,
    Отмстило голосом певца?
    Чтоб он сопрано, меццо, басом,
    Немыслимых октав земных,
    стонал, метался диким барсом,
    не занимая нот ничьих.
    Ему бы оперы величье
    И пышный гимн чужих молитв
    Но он, могуч, не обезличен,
    Поёт о том, что кровь велит.
    Пусть смертной неподвластно время,
    Но в гимнах, что поёт, завет:
    Бессмертно тужат инки, племя,
    Которого уж больше нет.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  2. Гортензія Деревовидна - [ 2008.12.08 19:14 ]
    ОГЛЯДАЮЧИСЬ
    ÜBERBLICKT MAN DIE JAHRE
    von Gottfried Benn

    ОГЛЯДАЮЧИСЬ


    Оглянувшись крізь роки
    Від Уру і до Канн
    які візьмеш уроки
    Кабала, темний камінь.
    Племен імена з мороку
    стріла знамена меч
    Вони прийшли із моря
    загибли в ньому - теж.

    Пісок вода і сонце
    чиї години в них?
    твої планети - сонні
    вони до тебе йшли?
    цих бризок – міріади,
    ростуть із снів і мрій? -
    здається, що дріади
    очами час відмірюють.

    Увінчаність озброєних
    несла звитяги в дім
    Лавр увінчав їх скроні
    і втомлену їх мідь.
    Лавр, мармур капітелі,
    Ґордон і Ойґен принц,
    Сіон, міста наскельні -
    Куди прийшли? -

    Оливи, віття пальми
    творіння перших днів
    мирт і лоза і псалми
    для торжества Кущів.
    Ці пальми, берег Сирту
    маєстатичність крон
    Вони – своє віджили
    Пальміру їсть пісок.
    Оглянувшись на роки
    пінявий їх наплив
    на барки, баркароли
    вони були? Пройшли.
    На сонячну і водну
    на всероз'їдну тінь:
    Твої фігури ходять
    кабала, темний камінь.


    * * *

    Überblickt man die Jahre
    von Ur bis El Alamein.
    wo lag denn nun das Wahre,
    Kabbala, der Schwarze Stein -
    Perser, Hunnen, Laskaren,
    Pfeile, Fahnen und Schwert -
    über die Meere gefahren,
    von den Meeren versehrt?

    Wasser- und Sonnenuhren -
    welche Stunde gemeint?
    Welche Gestirne fuhren
    häuptlings - alles vereint?
    Welche Wasserkaskade
    bis in die Träume erscheint -:
    jene Uhr als Dryade,
    aus der es tränt und weint.

    Waffen mit Lorbeer gereinigt
    brachten den Sieg ins Haus,
    Stirn und Lorbeer vereinigt
    ruhten die Helden dann aus,
    Lorbeer, Marmor, Pylone,
    Gordon und Prinz Eugen,
    goldene Städte, Zione -:
    thanatogen -

    Palmen bei Christen und Heiden,
    frühester Schöpfungsrest,
    Palmen mit Myrten und Weiden
    beim Laubhüttenfest,
    Palmen an Syrten, an Küsten
    königlich hoch und rein -
    doch dann wandern die Wüsten
    in Palmyra ein.

    Überblickt man die Jahre,
    ewig wühlende Flut
    und die dunkle Barke, die Bahre
    mit Helden, Heeren und Blut,
    und die Sonnen- und Wasseruhren
    schatten und rinnen es ein:
    alles deine Figuren,
    Kabbala, Schwarzer Stein.




    Рейтинги: Народний -- (5.28) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  3. Гортензія Деревовидна - [ 2008.11.30 15:59 ]
    ЦІЛІСНІСТЬ. із Готфріда Бенна


    з яких частин - із сну, содому, солі?
    коли ти блиск, коли - ти тьмяний пил?
    коли - спокійна гавань серця, ну а шторми
    у інший час. а чим вони були?

    ти - без нікого. сам - завжди єдиний
    там - збурені у темній глибині
    ростуть всі речі із твоєї середини
    вертаючись до тебе - до землі.

    а дивляться - по-різному. Одним
    твої руїни, іншим - слід творінь.
    вони тебе так бачать - половинно,
    бо цілісність належна лиш тобі.

    І ти побачив - близько джерело
    і ще за мить - торкнись його руками
    воно тепер таким, яким було,
    ти погляд цілого побачиш - камінь.

    не блиск дзеркал, і не вогняне тління
    щоб поглядом у ньому - ти запутався:
    це голова - потворна і безтіла
    в Її очах - твоя сльоза і усмішка.


    * * *

    DAS GANZE

    Im Taumel war ein Teil, ein Teil in Tränen,
    in manchen Stunden war ein Schein und mehr,
    in diesen Jahren war das Herz, in jenen
    waren die Stürme - wessen Stürme - wer?

    Niemals im Glücke, selten mit Begleiter,
    meistens verschleiert, da es tief geschah,
    und alle Ströme liefen wachsend weiter
    und alles Aussen ward nur innen nah.

    Der sah dich hart, der andre sah dich milder,
    der wie es ordnet, der wie es zerstört,
    doch was sie sahn, das waren halbe Bilder,
    da dir das Ganze nur allein gehört.

    Im Anfang war es heller, was du wolltest
    und zielte vor und war dem Glauben nah,
    doch als du dann erblicktest, was du wolltest,
    was auf das Ganze steinern niedersah,

    da war es kaum ein Glanz und kaum ein Feuer,
    in dem dein Blick, der letzte, sich verfing:
    ein nacktes Haupt, in Blut, ein Ungeheuer,
    an dessen Wimper eine Träne hing.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.28) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  4. Гортензія Деревовидна - [ 2008.11.21 10:22 ]
    із ГОТФРІДА БЕННА. СИНІЙ ЧАС

    BLAUE STUNDE.

    I
    я входжу в час цей синій, темно-синій
    і сутінь цих кімнат, а там, а там
    твої багряні губи - майже сни
    ти, - їм покровом, темнота троянд.

    ми ж знаєм двоє: це розмови
    для других, тих що інші, ну а ми -
    ...тепер це непотрібне вже нікому:
    бо перша це й остання мить.

    і це мовчання - майже данність.
    вже все - підвладне - німоти.
    час, що проходить - він тобі не дасть
    нічого. а твій покров - троянда пізня - ти.
    II
    о, срібним льоном - твоє волосся.
    але зліта на рот в розпаді твій
    порфірний цвіт, бажання й осінь
    з твоїх, уже давно минулих вій.

    ти срібло - вся, ти вся - в розпаді
    там твій розквітлий снігопад
    блідих троянд згасаючі корали
    це рани, на твоїх губах горять.

    бо - ти пропаща, ти - падіння слив
    від щастя, що безстрашність втрат
    крізь синяву, останню, темно-синю
    ніхто не знає, чи була ти там?
    III
    та все ж чому, коли ти інших, інша.
    троянд цих пізність принесла мені?
    мені у відповідь ти скажеш «просто іній
    у межичассі - не його, не твій, не мій».

    «бо що початком - обірветься - знов і знову
    а всім запевненням - тепер яка ціна
    зімкнулась сутінь, нависає і просмолює.
    і недосяжною для нас ця синява».

    * * *

    I
    Ich trete in die dunkelblaue Stunde -
    da ist der Flur, die Kette schließt sich zu
    und nun im Raum ein Rot auf einem Munde
    und eine Schale später Rosen -- Du!

    Wir wissen beide, jene Worte,
    die jeder oft zu anderen sprach und trug,
    sind zwischen uns wie nichts und fehl am Orte:
    dies ist das Ganze und der letzte Zug.

    Das Schweigende ist so weit fortgeschritten
    und füllt den Raum und denkt sich selber zu
    die Stunde -- nichts gehofft und nichts gelitten --
    mit ihrer Schale später Rosen -- Du.

    II
    Dein Haupt verfließt, ist weiß und will sich hüten,
    indessen sammelt sich auf deinem Mund
    die ganze Lust, der Purpur und die Blüten
    aus deinem angestammten Ahnengrund.

    Du bist so weiß, man denkt, du wirst zerfallen
    vor lauter Schnee, vor lauter Blütenlos,
    totweiße Rosen, Glied für Glied -- Korallen
    nur auf den Lippen, schwer und wundengroß.

    Du bist so weich, du gibst von etwas Kunde,
    von einem Glück aus Sinken und Gefahr
    in einer blauen, dunkelblauen Stunde
    und wenn sie ging, weiß keiner, ob sie war.

    III
    Ich frage dich, du bist doch eines andern,
    was trägst du mir die späten Rosen zu?
    Du sagst, die Träume gehn, die Stunden wandern,
    was ist das alles: er und ich und du?

    «Was sich erhebt, das will auch wieder enden,
    was sich erlebt -- wer weiß denn das genau,
    die Kette schließt, man schweigt in diesen Wänden
    und dort die Weite, hoch und dunkelblau.»


    Рейтинги: Народний -- (5.28) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2) | " BLAUE STUNDE."


  5. Гортензія Деревовидна - [ 2008.11.16 21:46 ]
    ЕПІЛОГ 1949

    ЕПІЛОГ 1949
    IV

    Один є сад – на схід від Одера
    він був, я згадую, серед рівнин
    тепер - розрита дамба, міст, де я
    стою в квітуче синьому, стою один.

    о я по цьому хлопчику – тужу у траурі
    себе він залишив у формах хвиль
    ще не текла ріка тоді ця, навіть трави
    у щасті нашому ми забуттям не назвали.

    бо він короткий безнадійний вірш
    і все вмістив, а ще чого чекаєш
    я вас усіх в єдину книгу звів
    цей намогильний напис: «Tu sais»* – знаєш.

    * - Ти знаєш (що потрібно робити).

    EPILOG 1949
    IV

    Es ist ein Garten, den ich manchmal sehe
    östlich der Oder, wo die Ebenen weit,
    ein Graben, eine Brücke, und ich stehe
    an Fliederbüschen, blau und rauschbereit.

    Es ist ein Knabe, dem ich manchmal trauere,
    der sich am See in Schilf und Wogen ließ,
    noch strömte nicht der Fluß, vor dem ich schauere,
    der erst wie Glück und dann Vergessen hieß.

    Es ist ein Spruch, dem oftmals ich gesonnen,
    der alles sagt, da er dir nichts verheißt -
    ich habe ihn auch in dies Buch versponnen,
    er stand auf einem Grab: "tu sais" - du weißt.


    Рейтинги: Народний -- (5.28) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  6. Гортензія Деревовидна - [ 2008.11.12 19:23 ]
    ABSCHIED/ПРОЩАННЯ

    von Gottfried Benn

    Бо ти - наповнюєш. Ти кров із свіжих ран
    якою струменіє темно глід
    і тягнеться із ночі в ніч, а зранку
    ти розсипаєшся охрою у повітрі
    бо ти – цвітіння неможливе, рана
    ти час без жалю. він уб'є тебе
    І ти втрачаєш, та й сама ти - втрата
    про що ти думаєш? ти - горе, ти –
    тепер.

    Відчуження ілюзій, ти – дитинство
    ти втома ти обмани – все одно ..
    твоє шукання того, що єдиним..
    його завжди з тобою - не було
    у глибині розпаду і надламу
    нема нічого, навіть слова без оман
    Тому - мовчання, ти - пісок, ти падаєш
    ти – сум, троянди синя ніч, ти – пізній сад.

    це забуття, прощання. Що з тобою?
    це ти, все ти?, це помилка, бо ж і
    ти сам вже не впізнаєш голосу оцього
    бо голос цей і слово – не твої.
    Це слово, голос, логос - тільки звуки
    мій голос слово логос пил і прах
    це все було з тобою, це - забуто
    Години ці – зупинено – у нас.

    в останній вечір, в тліючу цю мить
    несе цю барку байдуже куди
    старі дерева, в них кора тремтить
    проміння світло розсипається. це дим.
    Що ж він тепер? його плоди – лиш вітру
    а що від нього, він у чому зник? –
    все, що залишилось у нього тільки світло
    без спогадів. Все сказано. Без них.

    * * *

    Du füllst mich an wie Blut die frische Wunde
    und rinnst hernieder seine dunkle Spur,
    du dehnst dich aus wie Nacht in jener Stunde,
    da sich die Matte färbt zur Schattenflur,
    du blühst wie Rosen schwer in Gärten allen,
    du Einsamkeit aus Alter und Verlust,
    du Überleben, wenn die Träume fallen,
    zuviel gelitten und zuviel gewusst.

    Entfremdet früh dem Wahn der Wirklichkeiten,
    versagend sich der schnell gegebenen Welt,
    ermüdet von dem Trug der Einzelheiten,
    da keine sich dem tiefen Ich gesellt;
    nun aus der Tiefe selbst, durch nichts rühren,
    und die kein Wort und Zeichen je verrät,
    musst du dein Schweigen nehmen, Abwärtsführen
    zu Nacht und Trauer und den Rosen spät.

    Manchmal noch denkst du dich —: die eigene Sage —:
    das warst du doch —? ach, wie du dich vergasst!
    war das dein Bild? war das nicht deine Frage,
    dein Wort, dein Himmelslicht, das du besasst?
    Mein Wort, mein Himmelslicht, dereinst besessen,
    mein Wort, mein Himmelslicht, zerstört, vertan —
    wem das geschah, der muss sich wohl vergessen
    und rührt nicht mehr die alten Stunden an.

    Ein letzter Tag —: spätglühend, weite Räume,
    ein Wasser führt dich zu entrücktem Ziel,
    ein hohes Licht umströmt die alten Bäume
    und schafft im Schatten sich ein Widerspiel,
    von Früchten nichts, aus Ähren keine Krone
    und auch nach Ernten hat er nicht gefragt –
    er spielt sein Spiel, und fühlt sein Licht und ohne
    Erinnern nieder — alles ist gesagt.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.28) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (7)


  7. Ольга Сущева - [ 2008.11.07 09:24 ]
    Переклад з російської (Николай Сулима )
    про мене невідомо на землі
    полеглого на місячному тлі
    оскільки я людина-каземат
    до мене ззовні доступу нема

    зпаду я з вас полудою на мить
    бо на мені очей лежить блакить
    а хто під ранок карими примарить
    хай будуть карими

    затямте те що я плавка вода
    і пролягаю в диких болотах
    в собі хоч скільки містите вогню
    у складі вас я все заполоню

    отож човна лаштуйте та весло
    повідомляйте всохло чи зросло
    в імлі мене наосліп ніч чи день
    чи спливете
    чи те чи те

    Оригінал:
    "я темнота" (Николай Сулима)
    http://sulima.livejournal.com/46436.html
    немногое известно обо мне
    я космонавт забытый на луне
    я человек-тюрьма и потому
    дверей не открываю никому

    я тот кого вообразите вы
    на мне глаза небесной синевы
    а если завтра карие подарят
    то будут карие

    запомните я тихая вода
    текущая неведомо куда
    и сколько в вас бы ни было огня
    вы состоите из меня

    поэтому беритесь за весло
    пишите мне куда вас занесло
    я темнота во мне плывут на слух
    или идут ко дну
    одно из двух



    Рейтинги: Народний 5 (5.34) | "Майстерень" 5 (5.28)
    Коментарі: (4)


  8. Оксана Курилас - [ 2008.11.02 15:19 ]
    Осінній день
    Р.М.Рільке

    Господи, пора. Втішались літом бо доволі.
    На сонця циферблат дай впасти тіні,
    вітрам нині гуляти в полі.

    Плоду останньому ти повним звели стати.
    Із півдня пару днів йому ще дай,
    наллється соком він нехай,
    вину ж міцному солод увібрати.

    Без дому хто, той більше не змурує.
    Один хто, в довгу самоту порине.
    Його безсоння і писання не покине.
    Алеями довкола помандрує
    у тривозі, коли вже осінь листя скине.


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  9. Аліса Таровик - [ 2008.10.28 13:21 ]
    My November Guest (переклад)
    Моя Печаль! Ты здесь, со мной.
    Считаешь дни осенней грусти
    Прекрасной, сладостной порой,
    И любишь силуэт пустой,
    И путь промокший твой и грустный.

    Бывает мне порой отрадно
    Послушать слов твоих обман.
    Нет пенья птиц – а ты и рада,
    И на твоём убогом платье
    Шьёт серебром густой туман.

    В листве, оборванной с деревьев,
    В унылых мрачных облаках
    Ты видишь только умиленье,
    И не хватает мне терпенья,
    Чтоб до конца тебя понять.

    Но почему-то вдруг я понял,
    В чём красота ноябрьских дней
    Перед заснеженной зимою.
    Но говорить о том не стоит –
    Тебе они в стократ родней!


    Оригінал:
    My Sorrow, when she is here with me,
    Thinks these dark days of autumn rain
    Are beautiful as days can be;
    She loves the bare, the withered tree;
    She walks the sodden pasture lane.

    Her pleasure will not let me stay.
    She talks and I am fain to list:
    She’s glad the birds are gone away,
    She’s glad her simple worsted gray
    Is silver now with clinging mist.

    The desolate, deserted trees,
    The faded earth, the heavy sky,
    The beauties she so truly sees,
    She thinks I have no eye for these,
    And vexes me for reason why.

    Not yesterday I learned to know
    The love of bare November days
    Before the coming of the snow,
    But it were vain to tell her so,
    And they are better for her praise.

    Robert Frost



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  10. Аліса Таровик - [ 2008.10.24 11:30 ]
    Переклади
    Leisure

    What is this life if full of care
    We have no time to stand and stare.

    No time to stand beneath the boughs
    And stare as long as sheep or cows.

    No time to see when woods we pass,
    Where squirrel hide their nuts in grass.

    No time to see, in broad daylight,
    Streams full of stars, like skies at night.

    No time to turn at Beauty’s glance,
    And watch her feet, how they can dance.

    No time to wait till her mouth can
    Enrich that smile her eyes began.

    A poor life this is if full of care,
    We have no time to stand and stare

    W.H. Davis

    Досуг

    Что наша жизнь, когда забот унылых бремя
    Увидеть мир вокруг не оставляет время.

    Под ветками внизу нет времени стоять,
    Легко и беззаботно природу наблюдать.

    Нет времени смотреть, как где-то там в лесу
    Проворно прячут белки орехи под листву.

    Нет времени у нас ни днём, ни даже ночью
    Глаза свои поднять и посмотреть на звёзды.

    Нет времени увидеть тот танец, что всегда
    Так просто и легко нам дарит красота.

    И некогда нам ждать, пока её уста
    Украсит та улыбка, что светится в глазах.

    Ничтожна жизнь, когда забот унылых бремя
    Увидеть мир вокруг не оставляет время.


    Вільний час

    Яким є те життя, коли, в турбот в полоні,
    Не маємо часу поглянути навколо.

    Під вітами дерев нема часу стояти,
    Щоб довго і спокійно природу споглядати.

    Немає часу в нас у лісі, лиш для втіхи,
    Дивитись, як в траву білки кладуть горіхи.

    І навіть уночі у нас часу немає
    Поглянути, як небо зірками запалає.

    І спрямувати погляд на істинну красу
    Й її чудесний танець у нас нема часу.

    Нема коли чекати, допоки на устах
    Розквітне та усмішка, що світиться в очах.

    Нікчемне те життя, коли, в турбот в полоні,
    Не маємо часу поглянути навколо.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (1)


  11. Володимир Чернишенко - [ 2008.10.24 09:54 ]
    Весняний ранок (Фран Галович, переклад з хорватської)
    Джерельним злотом сонця повен дзбанок,
    Кущі та квіти розтуляють очі,
    Поволі дишуть леготом урочим.
    Десь у тумані рум'яніє ранок.

    А на долоні інею останок
    Спить і крізь сон водиці щось шепоче,
    А ми з тобою – двоє поторочів.
    ...І вщерть росою повен сонця дзбанок.

    Співай, кохана, ти надміру гожа,
    Мені би вуст твоїх червлених тільки!
    Моя жага страшна, сліпа, безбожна...

    Та щойно ти вмовкаєш, як нізвідки
    Береться жах і хоче ми втопити
    В червлених росах сонцем скрізь розлитих.

    PRAMALET JUTRO

    Kroz cjelov zore česma zlato lije
    Na busenje i cvijeće što se budi
    I diše daškom mirisnijeh grudi
    U mlakom miru sjena rumenijeh…

    Na mojoj ruci blijeda žena snije,
    Osmješkuje se kanda ljubav vodi, - ...
    Nad tjemenom mi sjeknu očaj ludi, -
    ... - I rosna česma zlato zore lije…

    - O, spavaj, draga, odviše si lijepa,
    A ja se tako tvojih usnâ bojim,
    Jer strast je moja crna, strašna, slijepa…

    I kad god želim da na grudma tvojim
    Otpočinem - strah neznani me hvata
    Kroz cjelov rosni grimiznoga zlata…


    Рейтинги: Народний -- (5.26) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (4)


  12. Лана Петренко - [ 2008.10.13 15:28 ]
    Я - твоя
    переклад Avril Lavigne "With you"

    На безлюдному мості,
    В тихій темряві пустій
    Я чекаю, та тебе нема.
    Тільки дощ дрібний шумить,
    Ні слідів. Безмежна мить.
    Прислухаюсь — тиша, скрізь журба.

    Де поділись спроби відшукати?
    Заберіть мене у рідний дім.

    Приспів:
    В цю холодну ніч
    Виправляй життя,
    Та візьми мене за руку,
    В нове проведи,
    Хоч не знаю, хто ти,
    Та я...
    Я — твоя. Я — твоя.

    Оглядаюсь навкруги
    На безлюдні береги -
    Ні облич, нікого скрізь нема.
    Це безладдя, бо усе
    Правильність не береже
    І ніхто не любить самоту.

    Де поділись спроби відшукати?
    Заберіть мене у рідний дім.

    Приспів:

    Що за плутанина божевільна?
    Я не можу так, я з розуму зійду...

    Приспів:


    Рейтинги: Народний 5 (4.81) | "Майстерень" 5 (4.75)
    Коментарі: (2)


  13. Гортензія Деревовидна - [ 2008.10.06 15:44 ]
    * * */із Феліче Шрагенхайм
    * * *
    von Felice Schragenheim

    Що не було тебе, це - неможливо,
    завжди, здається, була - ти - усім
    це наші кроки разом - в ясність й тливо
    через життя і мрію наших снів

    Мені належних, з часу, коли у руки
    своє ти світло віддаєш - мені
    де твого серця цей повільний стукіт
    де зможу я воздвигти - новий світ

    і в час оцей не втратити спокою
    хай згубне лихо, і зруйнують дім
    та знаменом несу перед собою
    твого волосся - мерехтливу мідь






    Dass Du nicht immer warst - ich fass es kaum!
    Mir ist, als seien wir stets so gegangen,
    so ganz zu zwei durch Leben und durch Traum,
    von Dunkel und von Licht zugleich umfangen.

    So sehr gehoerst Du mir! seit ich Dich hab,
    seit erst wohl zoegernd und doch voll Vertrauen
    Dein Herz sich ganz in meine Haende gab,
    fuehle ich Kraft, ein Leben aufzubauen.

    So geh ich hoffnungsfroh in neue Tage
    beim Neigen und Versinken dieses Jahrs,
    weil ich wie eine Fahne vor mir trage
    den Kupferschimmer Deines Haars.


    Рейтинги: Народний -- (5.28) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати: | "Мария Гершенович"


  14. Гортензія Деревовидна - [ 2008.10.05 00:54 ]
    Gottfried Benn – GESÄNGE
    СПІВИ
    von Gottfried Benn

    I

    О стати нам як наші предки знову
    у паліті болота слизом теплим.
    Життя і смерть, зародження і роди
    щоб струменіли в нас, нечутні й темні

    листком пливучи, осипаючись піском
    од вітру і ваги у форми дюни.
    Пташині пера, і ґраційність ос
    стражданням обпекли щоб наші руки.


    II

    Бо все одно - цинізм, сентиментали
    Це все пройде, чи цього хто не знав
    о, всім богам скорбота і печалі
    напівбогам, напів в проказі нам -

    Омана бухт і темний лісу шум,
    Зоря твоя важким калиногроном,
    Пантер стрибки між кронами не чуть
    Все - тільки берег і назавжди - море.






    GESÄNGE

    I

    O dass wir unsere Ururahnen wären.
    Ein Klümpchen Schleim in einem warmen Moor.
    Leben und Tod, Befruchten und Gebären
    glitte aus unseren stummen Säften vor.

    Ein Algenblatt oder ein Dünenhügel,
    vom Wind Geformtes und nach unten schwer.
    Schon ein Libellenkopf, ein Möwenflügel
    wäre zu weit und litte schon zu sehr.

    II

    Verächtlich sind die Liebenden, die Spötter,
    alles Verzweifeln, Sehnsucht, und wer hofft.
    Wir sind so schmerzliche durchseuchte Götter
    und dennoch denken wir des Gottes oft.

    Die weiche Bucht. Die dunklen Wälderträume.
    Die Sterne, schneeballblütengross und schwer.
    Die Panther springen lautlos durch die Bäume.
    Alles ist Ufer. Ewig ruft das Meer -




    Рейтинги: Народний 5.25 (5.28) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Прокоментувати:


  15. Олег Гуцуляк - [ 2008.09.16 01:29 ]
    САРГІЛАНА ГОЛЬДЕРОВА (переклад)
    Я завжди була.
    І буду
    у часи далеких тюрків
    І моїх прапредків хунну
    бачили мене скрізь люди,
    Чули голос чистий мій.
    Я пагінчиком зростала
    У священнім гаю сили
    і роками міцнів пагін
    і пробив віків могили
    одержимістю,
    котра лиш є для мене притаманна.

    Був тривалим шлях,
    марудним:
    в золотій піщаній бурі
    сонячних
    степів безмежних
    кочувала я верблюдом
    до тих меж,
    до гір наснаги,
    що так вабили в спокусах,
    в думах,
    хтивих, бунтівничих.

    В часі розладу та жаху
    і обурення природи,
    наче юна я шаманка
    з посохом і зичним бубном,
    із калаталом,
    у шатах,
    що сягають до колін аж,
    я здіймалась над вогнями,
    зір долонями торкалась,
    і олені завмирали
    від очей моїх
    шаманських.

    А зимою, в холоднечу
    я тулилась в тісній юрті,
    до камельки притулялась,
    нитки мила і сушила,
    шкіру мнула,
    і співала,
    і розчісувала коси,
    все про юнака гадала,
    чорноокого,
    зухвальця...

    Я - поет,
    Тому я
    Яро,
    і скажено
    , аж до болі
    хочу бути споконвічно -
    і сьогодні,
    і в минулім,
    і в майбутнім -

    доки
    сонце в небі гріє,
    зорі сяють,
    вітер виє,
    щоб хлопчиськові,
    дитині,
    немовляті ще синочку
    ймення дати,
    щоб ім'я це -
    це якутське ймення добре -
    заблищало
    словом віщим
    на віки усі наступні.

    (З ЯКУТСЬКОЇ ПОЕЗІЇ)


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  16. Назар Федорак - [ 2008.09.15 16:20 ]
    Дж.Р.Р.Толкін. Із роману «Володар Перстенів»
    ***

    Три персні для ельфів – для їх королів,
    Сім – гордим гномам з камінних палат,
    Ще Дев’ять – людям смертних родів,
    Один – Повелителю тьми, де імла
    В Мордорі та морок і тінь на землі.
    Один з них керує, Один – всіх знайде,
    Один їх збере й у пітьмі всіх зведе
    В Мордорі, де морок і тінь на землі.

    ***

    Не золото – все, що сяє,
    Не всі, хто блукає, – блуднí;
    Старе та тривке – не зникає,
    Глибокі коріння – міцні.
    Із жарин вогонь розгориться,
    І світло із тіні сяйне;
    Відновиться тріснута криця,
    Ізгой знов корону вдягне.


    ***

    Книга 1. Розділ 9. Під вивіскою «Брикливий поні»

    Весела і стара корчма
    під пагорбом стоїть,
    Там темні варяться пива,
    І навіть Місяць раз – дива! –
    забрів там посидіть.

    У конюха є п’яний кіт,
    на скрипці грає він;
    Угору-вниз смичок пливе,
    То запищить, то зареве,
    то задзвенить, як дзвін.

    Господар має цуценя,
    що ловить кожен жарт;
    Як тільки зажартує гість,
    Не п’є той песик і не їсть –
    регоче так, що ґвалт.

    Корова ще рогата є,
    велична, мов княжна;
    Та тільки музику і спів
    Зачує десь – трясецься хлів,
    вигоцкує вона.

    А ось тарелів срібних ряд
    і срібних ложок стрій!
    Окрема ж пара – для неділь,
    Її шкребе ціла артіль
    в суботу так, як стій.

    І Місяць пиво пив до дна,
    і кіт нявчав-нявчав;
    Тарілка з ложкою – в танок,
    Корова скоком у садок,
    а пес свій хвіст впіймав.

    Замовив Місяць гальбу ще
    і покотивсь під стіл;
    І там дрімав, і пиво снив,
    Аж поки день не наступив
    із сонцем на хвості.

    Конюх тоді сказав коту:
    «Там Місяця скакун
    Гризе вудила та ірже,
    Але гоподар спить – і вже,
    а сонце – як кавун!»

    Тоді хапає скрипку кіт,
    і шкварить джиґу він;
    Смичок реве, пищить, кричить,
    Господар Місяць термосить:
    «Вже ранок біля стін!»

    І покотили пиячка
    горою до небес,
    Позаду кінь його чвалав,
    Корова гордо-пишно йшла,
    тарілка, ложка й пес.

    Все швидше, швидше скрипа гра,
    і песик скавулить,
    Корова й кінь – на головах,
    Гасають гості по ліжках,
    танцюють, аж курить.

    Аж раптом тріснула струна!
    корова – стриб і скік,
    Зареготало цуценя,
    Тарілка вибігла, й півдня
    Всі чули ложки крик.

    Нарешті Місяць в небесах,
    але і сонце там.
    Під звуки танцю й скрипки гри
    На всіх них дивиться згори,
    не вірячи очам.

    Книга 1. Розділ 11. Меч у пітьмі

    Ґіл-ґалад ельфів був король.
    Сумний у нього ореол:
    останній він, чия земля
    від Моря аж до Гір цвіла.

    Мав довгий меч, мав гострий спис,
    його шолом крізь ніч світивсь;
    всі зорі в небі, золоті,
    відбились у його щиті.

    Та він відплив кудись давно
    і де тепер – кому дано
    те знать? Зайшла його зоря,
    де над Мордором тінь ширя.

    Книга 2. Розділ 4. Подорож у пітьмі

    Був юний світ і зелень гір,
    І Місяць чистий, як папір,
    Струмок без назви біг між скал –
    Тоді лиш Дарін тут блукав,
    Прокинувшись; він називав
    Долини й гори; куштував
    Незайманих джерел кришталь,
    Над Озером Дзеркальним став
    І бачив в ньому, як зірки
    Сплелись в корону навіки.
    Високі гори, дивний світ
    Перед падінням Давніх Літ –
    Час незабутніх королів.
    О Нарґотронд і Гондолін!
    Що відпливли вже за Моря –
    Чудова Даріна Пора.

    Він посідав різьблений трон
    У залі з безліччю колон:
    Зі срібла – діл, зі злота – дах,
    І руни влади на дверях.
    Як сонце, місяць і зірки,
    Світили ясно в ті віки –
    В той час без горя і жалю –
    Сяйливі лампи з кришталю.

    Там молот по залізу бив,
    Тесак тесав, різець різьбив,
    кували лезо й рукоять,
    Копали шахти, клали гать.
    І на кольчуги йшли метал,
    Берил, і перли, і опал;
    Щити і лати, меч і спис
    Горою там росли увись.

    Народ невтомний Дарін мав,
    Він під горою грав, співав,
    Під арфу менестрель тужив,
    А з-за воріт сурмач сурмив.

    Миршаві гори, сірий світ,
    Ковальський горн – як зимний лід.
    Не чути арфи, молот стих:
    Загинув, Даріне, і ти...
    Його могила – тінь і сум
    У Морії, де Казад-дум.
    Та світить зірка не одна
    В Дзеркальнім Озері із дна:
    Його корона там лежить,
    Допоки Дарін все ще спить.

    Книга 2. Розділ 6. Лотлорієн

    Жила давним-давно колись,
    Як зірка серед дня,
    Ельфійська діва. Сонця блиск
    Було її вбрання.

    Зоря цвіла на голові,
    Й волосся те було,
    Мов сонце поміж верховіть,
    Що в Лорієн прийшло.

    Тих довгих кіс і білих рук
    Була краса ясна;
    Не йшла – пливла – як вітру звук,
    Як липи лист вона.

    На водоспаді Німродель,
    Де чистих вод свіжінь,
    Чий голосок дзюрчав щодень,
    Як срібла передзвін?

    І де ж тепер вона? Хто зна:
    Під сонцем чи в тіні,
    В минуле канула весна
    Й осінні її дні.

    Чекав ельфійский корабель
    Під прихистком гори
    На юну діву Німродель,
    Та звіялись вітри.

    В Північних землях уночі,
    І море заревло,
    І судно узяли смерчі
    На навісне крило...

    Коли світанок засірів,
    То не було землі
    Посеред хвиль і між вітрів, --
    Лиш сум на кораблі.

    Даремно в даль вдивлявсь Амрот –
    Прокляв він корабель,
    Що був його й відносив от
    Його від Німродель.

    Він ельфів був король тоді –
    Дерев, ущель здавен, --
    Коли ще цвів і молодів
    Прекрасний Лорієн.

    У море раптом він стрибнув,
    Рішуче, мов стріла,
    І в сірі води він пірнув
    І хвиля розійшлась

    Волосся вітер розвівав,
    Пінився водний шлях;
    Прекрасний лебідь відпливав –
    Так бачилось здаля.

    Та вісті з Заходу не йдуть
    На смутний Берег Цей:
    Ніде про Амрота не чуть
    Між ельфів і людей.

    Книга 3. Розділ 6. Король Золотого Палацу

    Де зараз кінь, і де вершник? Де зараз ріг, що сурмив тут?
    Де зараз шолом, кольчуга, волос, вітром умитий?
    Руки на арфових струнах, і багаття червоні?
    Де та весна, урожаї, де пшеничні гони?
    Проминуло все, наче злива, ніби вітер у лузі;
    На Захід за пагорби дні, мов тіні, відчалили в тузі.
    Хто затримає дим цих лісів згорідих
    Чи поверне ті роик, що за Море сплили?


    ***

    У Двіморден, у Лорієн
    Не запливав людський човен,
    Не для людських очей горить
    Тамтешнє світло кожну мить.
    Ґаладріель! Ґаладріель!
    П’янка вода твоїх джерел;
    Зоря в руці твоїй ясна;
    О найчистіша сторона,
    Прекрасна дотепер здавен!

    Книга 4. Розділ 3. Чорну браму зачинено

    Сірий, як миша,
    Велій, як хижа,
    Ніс, як змія,
    Трясу землю я;
    Коли йду по траві,
    Усі ледь живі.
    Мій рот – як сурма,
    Жах Південь пройма.
    Літа, весни й зими
    Фаю ушима,
    Все лажу та лажу,
    На землю не ляжу,
    Хай навіть вмирать.
    Бо я оліфант –
    Більший за всіх,
    Старший за сміх.
    Як хто мя спіткає –
    То запамятає,
    Кому ж не судьба,
    Тим я – ворожба;
    А все ж оліфантом я є,
    Брехать – не моє.

    2006

    Переклад віршів Назара Федорака

    Подано за виданням Дж. Р. Руел Толкін Володар Перстенів. - Львів Астролябія, 2006.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.51)
    Коментарі: (3)


  17. Олексій Кацай - [ 2008.09.08 19:03 ]
    В.Висоцький "З дорожнього щоденника"
    Всечекання тривало,
    ___________ а проводи враз промайнули —
    Кожен з друзів бажав:
    ___________ “В добру путь! Хай все буде – гаразд!”
    І четвірко країн
    ___________ враз за обрій шляхи розчахнули,
    І чотири кордони
    ___________ здійняли шлагбауми враз.

    Тіні голих беріз
    ___________ під колеса жертовно лягали,
    Заблищало шосе
    ___________ і багнетом зійшлось вдалині.
    Вічний смертник – комар
    ___________ розбивався попереду шало,
    Обертаючи скло
    ___________ лобове
    _________________ на картину Далі.

    Скільки дивних мазків
    ___________ на змертвілому цьому покрові,
    Скільки сірих мозків,
    ___________ комариних роздушених плевр!
    Вибухнув ось один,
    ___________ до знемоги напившися крови,
    Щоб червоним штрихом
    ___________ закінчити дорожній шедевр.

    І думки, що ледаче
    ___________ у тім‘я моє стукотіли,
    Ринули у пробій –
    ___________ спробуй кожну візьми та злови!
    І постукався час
    ___________ до машини моєї щосили, —
    Я впустив час змарнілий,
    ___________ замішений кимсь на крові.

    І з бинтів чиїсь очі
    ___________ до мене в авто зазирнули
    І спитали: “Куди ти?
    ___________ На захід?
    ___________________ Вертайся назад!”
    Здивуватись не встиг –
    ___________ кулі зовні метал дряпонули, —
    Я почув лиш: “Лягай!
    ___________ Не спиняй!
    _____________________ Бережися!
    ______________________________ Бомблять!”

    Отой перший наліт
    ____________ був не так, щоби надто вже й дуже:
    Ось когось поховали,
    ____________ присипавши ледь однострій,
    Вийшли постаті темні —
    ____________ з узбіч – на шосе, по калюжах,
    Як по тому колись,
    ____________ дивуватись машині моїй.

    І вже зникло шосе –
    ____________ мій єдиний та вірний фарватер,
    Лиш – смерек стовбури
    ____________ без обрублених мінами крон.
    Безтілесний потік,
    ____________ грузько так, обтікав радіатор.
    За останню добу
    ____________ я не зрушився ні на мікрон.

    Я заснув за кермом –
    ____________ бо зівання зсудомило рота, —
    Чи за вуха вщипнутися,
    ____________ а чи торкнутися вій?!
    Поряд в кріслі укляк
    ____________ хтось в лахміттях сержанта піхоти:
    “Бач, трофейна мерзота, — сказав він, —
    ____________ а зручно у ній!..”

    Ми поїли з сержантом
    ____________ домашніх котлет та редиски,
    Знову він здивувався:
    ____________ а звідки таке у війну?!
    “Брате, я, — каже він, —
    ____________ вісім днів, як поснідав у Мінську.
    Щиро дякую! Їдь!
    ____________ Буде час – може й знов загляну...”

    Він подибав на схід
    ____________ із загоном, сумним, як недоля,
    Мирний час просочився
    ____________ ізнов до авто крізь броню,
    І дивився на мене
    ____________ єдиною жінкою поряд,
    І казала та жінка:
    ____________ “Зморився! Давай – я зміню!”

    Все у нормі, на місці, —
    ____________ кордон вже, нас двоє у тиші.
    В тридцять років провалля
    ____________ роз‘єднує різні світи.
    От щітки загойдались
    ____________ і скло стало трохи чистішим, —
    Ми побачили знаки,
    ____________ закликані застерегти.

    Крім нечастих вибоїн,
    ____________ усе не в воєнному стилі, –
    Тільки ліс – молодий,
    ____________ та крізь бруд, що по склу знов поліз,
    Два багнети мене
    ____________ полоснули морозом по шкірі,
    Догори гострячиськами –
    ____________ мирно,
    __________________ не так, щоб навскіс.

    Тут, на трасі прямій,
    ____________ необстрілене «я»
    ___________________________ уявляло,
    Що воно десь отут
    ____________ воювало в близькому гайку, –
    Саме тому мені
    ____________ і шосе це багнетом ставало,
    І від свастик ошмаття
    ____________ метлялось на цьому клинку.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  18. Ольга Сущева - [ 2008.09.08 18:16 ]
    Живемо, наче кинуті лялечки вуду
    Живемо, наче кинуті лялечки вуду
    в чорторий, головою на зтин,
    рятівний налаштує апостол Іуда
    акваланг – що твій щирий бурштин.

    До мети манівцем, поодинці та рясно,
    сорок тисяч на коло у льє,
    і на доказ розкрив, і ліхтариком клац - на
    Жуля Верна євангеліє.

    Нетямущі, отож, покладайтесь на голос
    «вправо-вліво-на місці-вогонь»,
    хліб наш шаховий дай нам та гумовий посох,
    а тим, іншим, не вперше, либонь.

    Видих-вдих у булькАх вітчизняного диму,
    перший-другий, з дзвінком до дзвінка,
    Дефіцитне світило над нами, над ними,
    Ніби слоїк з ікрою з пайка.

    Ще не вийшов занурення термін в блуканнях
    по слідах, по двоїстому «зась».
    Чом він: Хто – запитав - з поміж вас на прощання
    поцілує мене і продасть?
    ......................................

    Оригінал:

    Мы так долго живем, погруженные в чудо,
    будто в бочку на заднем дворе,
    к нам приходит подводный апостол Иуда,
    акваланги его - в янтаре.

    Говорит, собирайтесь в дорогу, длиною
    в 40 тысяч мучительных лье,
    и фонарик включил, и раскрыл предо мною -
    от Жюль Верна Евангелие.

    Вы, товарищи, темные в этих вопросах,
    сомневаться и медлить нельзя,
    вот вам шахматный хлеб и резиновый посох,
    вот протоптана мною стезя.

    Пузырьки выпуская, качалось кадило…
    Рассчитайтесь на первый-второй!
    Дефицитное солнце над нами всходило,
    словно баночка с черной икрой…

    …до сих пор продолжается это скитанье
    по следам от раздвоенных ласт.
    Почему он спросил: Кто из вас на прощанье
    поцелует меня и предаст?
    ___________Александр Кабанов


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.34) | "Майстерень" -- (5.28)
    Коментарі: (2)


  19. Ельфійка Галадріель - [ 2008.08.16 16:11 ]
    Закон Джунглів (Переклад з Р. Кіплінг "The Law of the Dgungle(From the Djungle Book)")
    Ось вам Джунглів закон, правдивий, як небо старе.
    Вовк, що шанує його – живе, Вовк, що зневажить його – помре.
    Як ліана по стовбуру взад і вперед виростає
    Сила Зграї – у Вовку, Сила Вовка – у Зграї.
    Мийся щоденно, від носа до хвоста, пий глибоко, та не вглибину
    І пам’ятай – ніч є для полювання, не забувай – день є для сну.
    Залиш підбирати за Тигром плаксивим шакалам,
    Пам’ятай що Вовк це мисливець і їсть їжу власну.
    Дотримуй миру з панами Джунглів – Ведмедем, Пантерою і Тигром
    Не турбуй мовчазного Слона і Кабана у його лігві.
    Коли Зграя зустріне Зграю у Джунглях і ніхто не піде услід
    Залиш Вожакам домовлятись, знайти перевагу ввічливих слів.
    Коли б’єшся з Вовком із Зграї, мусиш битись один в строні,
    Якщо інші візьмуть участь у чварах, то Зграя загрузне в війні.
    В Лігві Вовк у своїм сховку, і ніхто не сміє зайти
    Ні чужинець, ні сам Вожак, ні з Ради інші вовки.
    В Лігві Вовк у своїм сховку, та як він не годиться
    Шле Рада йому звістку, що слід його змінити.
    Якщо вб’єш до півночі, на весь ліс про це ти не вий
    Налякаєш оленя в лісі, і голодним залишиться брат твій.
    Можеш вбити, щоб нагодувати себе, сім’ю і дітей
    Та ради забави не смій убивати і ніколи не вбивай людей!
    Якщо грабуєш здобич слабкого, то їж її достойно,
    Право Зграї малих захищати – залиш йому шкуру і голову.
    Здобич Зграї належить Зграї, ти їж її де вона є
    Та як хтось віднесе м’ясо до свого Лігва, він помре.
    Здобич Вовка належить Вовку, хай робить з нею, що хоче
    Та коли він не дасть згоди, Зграя не з’їсть і шматочка.
    У вовченят протягом року є право отримати від Зграї
    Щоб кожен, хто ситий і їх підгодував, щоб вони не голодували.
    Право Лігва – це право Матері. Протягом року їй належить
    Одне стегно з кожної здобичі і хай ніхто їй в цім не перечить.
    Право Печери – це право Батька – все впольоване його власність
    Він вільний від зборів Зграї, та його може судити Рада.
    Тому що його життя, спритність, розум і силу
    Закон словом Вожака відкриває, як книгу.
    Осьвам Джунглів Закон, могутній й всесильний для вас
    І хай всі голови, ноги, спини й хвости йому завжди підкоряються.

    * * *

    Now this is the Law of the Jungle -- as old and as true as the sky;
    And the Wolf that shall keep it may prosper, but the Wolf that shall break it must die.
    As the creeper that girdles the tree-trunk the Law runneth forward and back --
    For the strength of the Pack is the Wolf, and the strength of the Wolf is the Pack.
    Wash daily from nose-tip to tail-tip; drink deeply, but never too deep;
    And remember the night is for hunting, and forget not the day is for sleep.
    The Jackal may follow the Tiger, but, Cub, when thy whiskers are grown,
    Remember the Wolf is a Hunter -- go forth and get food of thine own.
    Keep peace withe Lords of the Jungle -- the Tiger, the Panther, and Bear.
    And trouble not Hathi the Silent, and mock not the Boar in his lair.
    When Pack meets with Pack in the Jungle, and neither will go from the trail,
    Lie down till the leaders have spoken -- it may be fair words shall prevail.
    When ye fight with a Wolf of the Pack, ye must fight him alone and afar,
    Lest others take part in the quarrel, and the Pack be diminished by war.
    The Lair of the Wolf is his refuge, and where he has made him his home,
    Not even the Head Wolf may enter, not even the Council may come.
    The Lair of the Wolf is his refuge, but where he has digged it too plain,
    The Council shall send him a message, and so he shall change it again.
    If ye kill before midnight, be silent, and wake not the woods with your bay,
    Lest ye frighten the deer from the crop, and your brothers go empty away.
    Ye may kill for yourselves, and your mates, and your cubs as they need, and ye can;
    But kill not for pleasure of killing, and seven times never kill Man!
    If ye plunder his Kill from a weaker, devour not all in thy pride;
    Pack-Right is the right of the meanest; so leave him the head and the hide.
    The Kill of the Pack is the meat of the Pack. Ye must eat where it lies;
    And no one may carry away of that meat to his lair, or he dies.
    The Kill of the Wolf is the meat of the Wolf. He may do what he will;
    But, till he has given permission, the Pack may not eat of that Kill.
    Cub-Right is the right of the Yearling. From all of his Pack he may claim
    Full-gorge when the killer has eaten; and none may refuse him the same.
    Lair-Right is the right of the Mother. From all of her year she may claim
    One haunch of each kill for her litter, and none may deny her the same.
    Cave-Right is the right of the Father -- to hunt by himself for his own:
    He is freed of all calls to the Pack; he is judged by the Council alone.
    Because of his age and his cunning, because of his gripe and his paw,
    In all that the Law leaveth open, the word of your Head Wolf is Law.
    Now these are the Laws of the Jungle, and many and mighty are they;
    But the head and the hoof of the Law and the haunch and the hump is -- Obey!




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.13) | "Майстерень" -- (5.16)
    Прокоментувати:


  20. Лариса Лисенко - [ 2008.08.08 11:50 ]
    Касида 7. Троянда (Переклад з Федеріко Гарсії Лорки)
    Троянда
    зорю не шукала
    майже прикута до гілки
    шукала чогось і не знала.

    Троянда
    а ні мудрості, ні тіні не шукала
    у мареві ранковім
    шукала чогось і не знала.

    Троянда
    троянди не шукала
    нерухома під чистим небом
    шукала чогось і не знала.

    Текст оригіналу
    CASIDA VII
    CASIDA DE LA ROSA
    La rosa
    no buscaba la aurora:
    Casi eterna en su ramo
    buscaba otra cosa.

    La rosa
    no buscaba ni ciencia ni sombra:
    Confín de carne y sueño
    buscaba otra cosa.

    La rosa
    no buscaba la rosa:
    Inmóvil por el cielo
    ¡buscaba otra cosa!


    Рейтинги: Народний -- (5.27) | "Майстерень" -- (5.23)
    Прокоментувати:


  21. Ольга Сущева - [ 2008.08.02 12:02 ]
    переклад з російської ("тыгдымский экспресс" Сергій Чернишов)
    оригинал: http://www.stihi.ru/poems/2007/06/05-1119.html


    прокинься в глушині, у передзвоні між
    двох згарищ - прохололе з неспалалим, -
    помешкань сонця, в пнутих скидах змій
    веселки, в засвітах на водяній опалі.

    ми - витоптаний сніг. простіше намести
    нас заново ніж визволяти знову
    із чотирьох стихій, зів'ялі пелюстки
    збирати у суцвіття, лити мову

    в каміння та вогонь, в пітьму та шепіт риб,
    де хмари визрівають для безодні,
    розблідлої над хижами між криг,
    стежками босими та часовим болотом


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.28)
    Прокоментувати:


  22. Ольга Сущева - [ 2008.07.29 11:40 ]
    то ж ти кажеш, а то я чую
    говорилося ж: мова - то лише вишкіл з тиші, гнів
    післяслів'я, немов підніжний спів невисталої криги,
    тобі сказати нічого, як і тебе мені почути ні-
    чим, хіба що зніченням або панічним сміхом..

    вже стопалим полум'ям нас вітає з глибин земля
    з-під колодязно-вологої, запамороченої пітьми.
    зітруть зблизька нас, перемалюють звіддаля,
    не впізнаєш при збільшенні, хто там: ми-не ми.

    жодного, вартого оклику - зойком, чи на ім'я.
    тиша здичавіла у зашкалах болю за межею мови.
    а здалеку вже й байдуже, чи ти є. чи я.
    що тобі іван, що його корова.

    отож, малюють нас, підзабутих, то тих, то тих,
    з зайвими головами, початками та кінцями
    сплутаними, чорними, посміюючись з висоти,
    мовляв, повернуться тихцем та манівцями


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.28)
    Коментарі: (2)


  23. Володимир Чернишенко - [ 2008.07.24 17:08 ]
    На губи (ондо лінде, переклад з російської)
    Кутова артикуляція -
    Я-вірю-в-тебе -
    Націляє, вихиляється
    В потребі,
    Й ловить душу перехрящем
    На губи
    І смурняк гризе: чуваче,
    Так люблять!
    Сам - суглобом в рурку, душу -
    за дужки.
    Я тебе- а далі вимішу
    Дужче,
    Я тебе- а наднова
    Небо лущить...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.26) | "Майстерень" 5.5 (5.25)
    Коментарі: (7) | "http://maysterni.com/publication.php?id=23855"


  24. Серенус Цейтблом - [ 2008.07.22 09:56 ]
    the sonnet-ballad
    Ах мама, мама! счастья не найти,
    а горя не избыть и не понять,
    не вычерпать и сердцем. Он в пути,
    высокий мой, и ждет в конце - война.
    Но и потом... он не вернется к нам.
    и даже если мир - уже теперь
    походкой гордою он выдал сам
    свою неверность будущую. Дверь,
    не выпускай его! я - не смогла...
    так будет, будет. Ах, кокетка-смерть,
    уж если зацепила - так дотла!
    Мужчине ли тебя перетерпеть?..
    И "да" его - не "да", а "нет... прости..."
    Ах мама, мама! счастья не найти!..

    ***

    Oh mother, mother, where is happiness?
    They took my lover's tallness off to war,
    Left me lamenting. Now I cannot guess
    What I can use an empty heart-cup for.
    He won't be coming back here any more.
    Some day the war will end, but, oh, I knew
    When he went walking grandly out that door
    That my sweet love would have to be untrue.
    Would have to be untrue. Would have to court
    Coquettish death, whose impudent and strange
    Possessive arms and beauty (of a sort)
    Can make a hard man hesitate--and change.
    And he will be the one to stammer, "Yes."
    Oh mother, mother, where is happiness?


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.28) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (4)


  25. Лариса Лисенко - [ 2008.07.22 08:06 ]
    Місяць сходить (переклад з Федеріко Гарсії Лорки)
    Місяць сходить

    Місяць на небо сходить,
    пісня дзвонів стихає.
    Мереживо темних стежинок
    З мороку виринає.

    Місяць на небо сходить,
    море землю вкриває.
    Серце себе як острів
    в безмежності почуває.

    Лише зелені й холодні
    в цю ніч помаранчі збирають.
    Стиглі і соковиті
    Місяцю злишають

    Місяць на небо сходить,
    в кишені монети ридають.
    Брата свого срібноликого
    Зітханнями проводжають.


    La Luna Asoma
    de Federico García Lorca


    Cuando sale la luna
    se pierden las campanas
    y aparecen las sendas
    impenetrables.
    Cuando sale la luna,
    el mar cubre la tierra
    y el corazón se siente
    isla en el infinito.
    Nadie come naranjas
    bajo la luna llena.
    Es preciso comer
    fruta verde y helada.
    Cuando sale la luna
    de cien rostros iguales,
    la moneda de plata
    solloza en el bolsillo


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.27) | "Майстерень" 5.25 (5.23)
    Коментарі: (4)


  26. Серенус Цейтблом - [ 2008.07.18 09:31 ]
    The Hosting of the Sidhe (У.Б.Ейтс, перевод)
    Конники мчатся из Нокнареи
    Через могилу Жрицы в Бару
    Ниам ревет "Вперед!", и реют
    Волосы Каолта на ветру.

    Хлесткие пряди острей ножа.
    Равно охрипли всадник и конь.
    Словно опавший лист кружа
    Ветер сметает смертный сон.

    Бледные, мчатся вперед, вперед,
    Быстрее мечты о милой моей!
    Кто захотел бы ударить влет -
    Был ослеплен бы огнем очей.

    Ясная честь будет им хоругвь,
    Дни напролет они скачут вослед.
    ...Ниама клич "Вперед!", и свет
    прядей Каолтовых на ветру.

    ***

    The host is riding from Knocknarea
    And over the grave of Clooth-na-Bare;
    Caoilte tossing his burning hair,
    And Niamh calling Away, come away:
    Empty your heart of its mortal dream.
    The winds awaken, the leaves whirl round,
    Our cheeks are pale, our hair is unbound,
    Our breasts are heaving our eyes are agleam,
    Our arms are waving our lips are apart;
    And if any gaze on our rushing band,
    We come between him and the deed of his hand,
    We come between him and the hope of his heart.
    The host is rushing 'twixt night and day,
    And where is there hope or deed as fair?
    Caoilte tossing his burning hair,
    And Niamh calling Away, come away.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.28) | "Майстерень" 5.25 (5.38)
    Коментарі: (5)


  27. Серенус Цейтблом - [ 2008.07.18 08:56 ]
    Мечты и труд мне выдадут в аду/My Dreams, My Works, Must Wait Till After Hell (Г.Брукс, перевод)
    Меда горшки и Хлеб у меня
    хранятся теперь на складе воли.
    Молю замки продержаться до дня
    когда из пекла вернусь. (Доколе?..)
    Я голоден, а вокруг твердят
    "э, постой!" - разбитого жаль добра...
    Но к тусклому свету прикован взгляд.
    Но адской обиды опивки добрав, -
    хоть сердца и ног не достанет мне! -
    я выкручусь. Вспомню. Смогу. Вернусь.
    Если только вести меня будет вкус
    Чистоты и Любви моих прежних дней.

    ***

    I hold my honey and I store my bread
    In little jars and cabinets of my will.
    I label clearly, and each latch and lid
    I bid, Be firm till I return from hell.
    I am very hungry. I am incomplete.
    And none can give me any word but Wait,
    The puny light. I keep my eyes pointed in;
    Hoping that, when the devil days of my hurt
    Drag out to their last dregs and I resume
    On such legs as are left me, in such heart
    As I can manage, remember to go home,
    My taste will not have turned insensitive
    To honey and bread old purity could love.


    Рейтинги: Народний -- (5.28) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  28. Ольга Сущева - [ 2008.07.14 13:16 ]
    Переклад з російської (Олександр Кабанов)
    Не втішає чужа правота, і своя - мов собі не належить,
    Скрута у перебляклих дротах на барвистих розривах мережі.
    Зжовк один у піщаній косі, звис сріблястий один з небокраю,
    без жалю перекушуй усі, крім бузкового - не дозволяю.

    Не займай, бо поезії струм полюбляє заплутану схему:
    так осяє довкола пітьму, що від щастя кісток не зберемо.
    Ніби вже відболіле у всіх до судоми лоскоче, до скидня,
    евкаліптовий падає сніг, зі слобідки шляху вже не видно.

    Я вітаю фуфаєчний Крим, зойк імперії, вирване вим'я,
    над посинілим тілом твоїм нахилюсь, поцілую у тім'я.
    Через вишкір залиже слова липло-клавішна хижа потвора:
    Times New Roman, дитина.ua, сірий вовк у вікні монітора.
    ______________________________________________
    Оригінал:

    И чужая скучна правота, и своя не тревожит, как прежде,
    и внутри у нее провода в разноцветной и старой одежде.
    Желтый провод - к песчаной косе, серебристый - к звезде над дорогой,
    не жалей, перекусывай все, лишь - сиреневый провод не трогай.

    Ты не трогай его потому, что поэзия - странное дело:
    все, что надо - рассеяло тьму и на воздух от счастья взлетело.
    То, что раньше болело у всех - превратилось в сплошную щекотку,
    эвкалиптовый падает снег, заметая навеки слободку.

    Здравствуй, рваный, фуфаечный Крым, потерявший империю злую,
    над сиреневым телом твоим я склонюсь и в висок поцелую.
    Липнут клавиши, стынут слова, вот и музыка просит повтора:
    Times New Roman, ребенок ua., серый волк за окном монитора.

    Александр Кабанов
    (из книги " аблака под землей")


    Рейтинги: Народний 0 (5.34) | "Майстерень" -- (5.28)
    Коментарі: (2)


  29. Володимир Ляшкевич - [ 2008.06.24 13:11 ]
    Лист.     За піснею В. Меладзе «Письмо»
    1
    Я не знаю, що в листі скажу тобі.
    Стільки на душі, про що я промовчу.
    Непомітно так пролинув рік.
    Біля тебе син і чоловік.
    Тож і відповіді не прошу.

    2
    Ніби звичайнісінька історія.
    Ніби це роман і море тільки, та:
    любощі на теплому піску,
    і прощання привокзальний гул,
    все частіше будять серед сну.

       Десь у світі в незабутнім літі
       Залишилися ті дні.
       Десь у світі линуть щастя миті,
       Та для нас з тобою - ні.

    3
    А, можливо, і нічого вже нема.
    І жура моя невдовзі промине.
    І для чого я не знаю, та
    напишу тобі цього листа.
    Може верне він мені мене.

       Десь у світі в незабутім літі
       Залишилися ті дні.
       Десь у світі линуть щастя миті
       Та для нас з тобою ні.

    Ніч пробуду біля вікна,
    вгадуючи в зорях тебе.
    Допишу до ранку листа,
    і не відішлю, ніколи
    ...

    Десь у світі в незабутім літі
    Залишилися ті дні.
    Десь у світі линуть щастя миті
    Та для нас з тобою ні.



    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.56)
    Коментарі: (10) | "Пісня «Письмо» у виконанні В. Меладзе"


  30. Чорнява Жінка - [ 2008.06.19 11:03 ]
    Аутизм
    Оставьте меня,
    не касайтесь, не надо,
    Мой мир состязаться с вашим не может,
    Ваши молитвы пустые,
    о Боже,
    покой ниспошли соловьиному саду,
    который во мне так легко расцветает.
    Врата не откроются.
    Город закрылся,
    и ваша осада ему не угроза –
    Вино из полыни от жажды спасает...
    А голод?
    А голод душе не помеха...
    ...............Расколотым сердцем
    тихонько вливаюсь
    я в розово озеро
    Солнца, что село
    ................на Запада спину.
    Я не погибну,
    ............и вам не подвластен
    мой аутизм
    ............Мои двери закрыты...
    Довольно упрёков,
    ................довольно укоров,
    Я не погибну,
    .............я не погибну...

    ОРИГІНАЛ

    Валентин Лученко
    Аутизм

    Облиште мене,
    не торкайтесь, благаю
    Світ мій змагатися з Вашим не може
    Ваші молитви порожні,
    о Боже
    Спокій пошли солов’їному гаю,
    Що у мені розквіта щохвилини.
    В браму не стукайте.
    Місто закрито
    Вашій облозі його не скорити –
    Спрагу втоплю я вином із полину...
    Голод?
    По що мені голод...
    ................Не згине
    дух мій химерний...
    ...............Розколоте серце
    кволо ввіллється в рожеве озерце
    Сонця, що сіло
    .............на Захода спину.
    Я не загину
    ..........і вам не скорити
    мій аутизм...
    ..........Мої двері закриті...
    Годі картати,
    ............годі корити
    Я не загину,
    ...........я не загину...


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.52)
    Коментарі: (26)


  31. Чорнява Жінка - [ 2008.06.17 21:26 ]
    Хроники Бумажного Змея
    Ударило громом
    о голые ветки
    отрезало
    .......голову
    ..............лету
    летает в лиловом небе
    племяш ноября -
    змей
    из бумаги.

    ***
    Рвы и овраги,
    ложбины и балки
    красками вечера
    утром играют...
    кручи Днепра
    цветут померанцем –
    канадские клены
    с ними сроднились.

    ***
    Растаяли аисты
    в небе вечернем,
    оставив внучат
    зиме на расправу...
    Долгая ночь
    с равнодушным морозом,
    дождусь ли
    сирени?

    ***
    Тепло возвратилось
    бабьим летом
    и снова
    божьи коровки
    в полете
    серебристые нити
    на юг потянулись
    привет передать
    браминам...

    ***
    А Днепр нагоняет
    зеленые волны
    следы оставляя
    в песчаных дюнах
    тут мы гуляли
    такими юными
    тут отдохнем
    в ковыле седобровом...
    Когда-нибудь,
    не сегодня,
    сегодня вечер
    в литавры ударит,
    в цимбалы, в бубны!
    Рассыплет наземь
    кораллы красны
    и черный жемчуг
    перламутром...
    В напитках хмельных
    мы тоску искупаем...
    вином игристым
    и медом диким
    наполним чаши

    и странники-души
    взметнутся в небо
    костровой искрой
    в пучину ночи...

    Оригінал

    Святослав Синявський
    Хроніки Паперового Змія

    Вдарило громом
    об голе віття
    відтято
    ......голову
    .............літу
    літає в ліловім небі
    небіж листопаду-
    змій
    паперовий

    ***
    Рови і яри,
    перeярки і балки
    барвами вечора
    вбралися зранку...
    Кручі Дніпрові
    цвітуть помаранчем -
    клени канадські
    тут стали ріднею.

    ***
    Лелеки розтали
    у небі нічному,
    лишивши онуків
    зимі на поталу...
    Довгая ніч
    з морозом,
    чи стріну
    Бузька безом?

    ***
    тепло повернулося
    з бабиним літом
    лІтають знову оленки
    нитки сріблясті
    у вирій знялися
    з вітанням від нас
    до браминів...

    ***
    а Дніпр навертає
    зелену хвилю
    вирви лишає
    в піщаних дюнах
    отут ми гуляли
    зовсім юні
    отут ми спочинемо
    в сивім ковилі...
    Колись,
    не сьогодні,
    сьогодні вечір
    в литаври вдарить,
    в цимбали, в бубни!
    Розсипле додолу
    коралі червоні
    та чорні перли
    Ми будем трунком
    топити тугу...
    Вином грайливим
    і медом диким
    наповним чаші
    і душі дивні
    метнуться в небо
    як іскри ватри
    у темінь ночі...


    Рейтинги: Народний 6 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.52)
    Коментарі: (9)


  32. Чорнява Жінка - [ 2008.06.12 12:42 ]
    А в сером городе дожди
    А в сером городе дожди,
    но сверху радуга улыбкой,
    снимаем с вешалки плащи
    и прячем сон
    в ладошке липкой
    от карамели ручейка
    в кармане лета,
    лета, лета...
    багрянцем вечера
    согрета
    душа присела у стола,
    я угощу её вином
    в бокале тонком,
    как дыханье,
    испей, сестра, сей аромат,
    он – послевкусие свиданья...

    ___________________________

    Оригінал

    Інгвар Олафсон
    У місті сірому дощі

    У місті сірому дощі,
    а над дощами сонце сонця
    вдягаєм каптури, плащі
    ховаєм сон
    в липкій долонці
    від карамелі, що розстала
    в кишенях літа,
    літа...літа...
    багрянцем вечора
    зігріта
    сіда душа до столу,
    пригощаю
    її
    гербатою п'янкою
    у порцеляні як папір
    тонкій,
    то ж,
    сестро,
    пий аромат,
    сей
    післясмак амріти...


    Рейтинги: Народний 6 (5.54) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (16)


  33. Леся Ткаченко - [ 2008.06.10 18:35 ]
    вишни
    Помню я, как дозревшие вишни
    Силой солнца налились в саду.
    На прощанье шепнула чуть слышно:
    «Где б ты не был - тебя я найду!»

    В темноте и в усталости, в муках,
    Я душою истлел до дна.
    О тебе вспоминаю в разлуке,
    Обнимаясь с другой у окна.

    Мне теперь наше прошлое снится.
    От чего до сих пор я живой?..
    От того, что надежда таится
    В том бреду, где для всех я чужой.

    Вишня в нашем саду загрустила-
    Вся сгорела до срока… Кричу:
    «Ты давно уж меня позабыла,
    Ну, а я, как и прежде - ищу!»


    Рейтинги: Народний 5 (5) | "Майстерень" 5 (5)
    Коментарі: (1)


  34. Олексій Соколюк - [ 2008.06.01 22:06 ]
    ҐРОНА АКАЦІЇ
    Нам соловей
    до світання виспівував.
    Місто мовчало
    під чари співця.
    Ґрона духмяні
    акації білої
    Нам аж до ранку
    п’янили серця.

    Сад був умитий
    весняними зливами.
    Зорі блищали
    в застиглій воді.
    Боже! Якими
    наївно-щасливими
    Та молодими
    були ми тоді.

    Роки спливли
    сивиною безсилою.
    Де вся цнота
    тих пелюсток живих?
    Тільки зима
    завірюхою білою
    Душу бентежить
    у згадці про них.

    Знову під зойки
    зими знавіснілої
    Кублиться в думці
    гадюка-змія:
    Ґрона духмяні
    акації білої
    Вже неповторні (Безповоротні),
    як юність моя.


    Рейтинги: Народний 5.83 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.31)
    Коментарі: (4)


  35. Володимир Чернишенко - [ 2008.05.29 08:18 ]
    Pretentious joke (Ондо Лінде, переклад)
    Таки буде сльоза, таки впáде душа у тишу,
    Без віршів, тільки самосвідомості епізоди.
    Ломить ранком слова, ловить ранок слова, мов миші,
    Тож залежним проміння рятунок несе – свободу.
    Таки буде молитва – на серці смарагдом камінь,
    Вилий хмари плачем у веселці – не пошкодуєш,
    Бо то Муза-дивачка із нами
    Гуторить, чуєш?


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.26) | "Майстерень" 5.5 (5.25)
    Коментарі: (11) | "http://maysterni.com/publication.php?id=22341"


  36. Чорнява Жінка - [ 2008.04.23 23:48 ]
    Езотер-Рiка (Переклад)
    Коли ти лежиш на піску
    І тобі байдуже
    Що в мерехтливо мертв’яному світлі
    Хвилі омивають холодом ноги

    Коли яскравою примарно яскравою плямою
    Спалахом у мозку думка про минуле

    Коли зоряне небо сльозить
    Вуглинками метеорів

    А тиша як саван обертає тіло

    Коли шовкові руки вбивці-вітру
    Ласкаво лоскочуть обличчя
    Приховуючи свою силу
    Під ніжністю невагомих дотиків
    Наближаючи мить повного прозріння

    Не поспішай встати
    Не поспішай рушити з місця

    Відчуй цей світ
    І піщиною на березі океану
    Спробуй спалахнути
    Як один з цих вогників
    У хвилях або у небі

    І відчуй звільнення від тіла
    І прийди до мене хоча б на мить
    Щоб залишитись на вічність
    Коли ти на межі

    І тобі все остогидло...

    _____________________________________

    ОРИГИНАЛ

    Омагодан О

    Эзотер-Река

    Когда ты лежишь на песке
    И тебе все равно
    Что мерцая мертвенным светом
    Волны омывают твои холодеющие ноги

    Когда ярким призрачно ярким пятном
    Вспыхивает в мозгу мысль о прошедшем

    Когда звездное небо плачет
    Вспышками метеоров
    Когда тишина как саван обертывает тело

    Когда шелковые руки убийцы-ветра
    Ласково щекочут лицо
    Скрывая свою силу
    Под нежностью невесомых прикосновений
    Приближая мгновение полного прозрения

    Не торопись встать
    Не торопись двинуться с места
    Ощути этот мир
    И песчинкой на берегу океана
    Попробуй вспыхнуть
    Как один из этих огоньков
    В волнах или в небе

    И почувствуй освобожденье от тела
    И приди ко мне хотя бы на миг
    Чтобы остаться на вечность
    Когда ты лежишь на холодном песке
    И тебе все постыло



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (89)


  37. Олексій Відьмак - [ 2008.04.18 20:03 ]
    ДО ВЕЧІРНЬОЇ ЗОРІ (To the Evening Star, W.Blake)
    О, чарівливий янголе вечірній,
    Допоки сонце спочиває в горах,
    Запали яскравий світоч свій любові,
    Корону сяючу вдягни
    І подаруй нам посмішку свою,
    І посмішку для тих, кого ми любим...
    І поки розфарбовуєш
    Небесні шатра в темно-синій колір,
    Розсип сріблястую росу
    На кожну квітку, що стулила вії
    В солодкім сні недовговічнім...
    Хай вітер буйний твій засне на плесі,
    А ти із тишею порозмовляй
    Своїми мерехтливими очима
    І сутінки сріблом чистим зроси…
    Скоро, дуже скоро ти відступиш,
    І для вовків настане час урочний,
    І зореокий лев у лісі запанує.
    Най вкриє нашу вовну
    Твоя священная роса,
    І захистить нас силою своєю…


    Рейтинги: Народний -- (5.06) | "Майстерень" -- (5.05)
    Коментарі: (1)


  38. Тимофій Західняк - [ 2008.04.18 17:28 ]
    Хвалім усі Творця
    Хвалім усі Творця і серцем і вустами!
    Він творить чудеса і в нас, і перед нами.
    З початку наших днів, тепер і повсякчас,
    Зі щедрої руки Він все дає для нас.
    Хвалім усі Христа – Спасителя Живого,
    За нас перед Отцем Заступника Благого!
    Він смертю смерть здолав і викупив усіх,
    Над нами відтепер не має сили гріх!


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.32)
    Прокоментувати:


  39. Володимир Чернишенко - [ 2008.04.14 16:25 ]
    Пісня Дандрівника з Малеку (Ондо Лінде, переклад з російської)
    Ну-бо, друзі, вогню,
    Най від холоду звільняться душі!
    Ставить стрілки пліч-о-пліч
    Годинник, що мимо пройшов.
    Ви-бо чуєте плач –
    Покрик часу, щомиті все дужчий,
    Понад силу, пустий...
    Каже – вір, сонце з’явиться знов.

    Ну-бо, браття, води!
    Ми оновимось з тої купелі,
    Ми пізнаєм себе
    Не такими, лиш стало б часу...
    Полум’яри мостів
    Залишають опалені стели.
    Будівничі – лишень
    Їх опори хрестами несуть.

    Наче тіні тіней
    Ми зійдемо, оживши у людях.
    По три – в кожному з тих,
    Що помітять нас в димі пожеж.
    Нас підкинуть монетою –
    Знову уникнемо суду,
    На ребрі у пісок
    Прослизнувши блискучим вужем...

    4 кв’08р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.26) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (3) | "http://maysterni.com/publication.php?id=12720"


  40. Володимир Чернишенко - [ 2008.04.07 13:58 ]
    Осінні яблука (Ондо Лінде, переклад з російської)


    Звиняй, ти, ймовірно, хочеш ребро навпак?
    І взагалі – навспак, так? Без дітей.
    А я винувата у всьому сама... Ще б пак!
    І тріщини в спині я маю тепер за те...

    Учора до Авеля мовила кілька слів,
    Коліна заклякли, я ледве тепер ходжу.
    А ти на повіки йому нагорнув землі
    Коли своїм плугом у полі заклав межу.

    Сьогодні при Каїні мала безсонну ніч –
    Він знову стогнав щось про очі й гарячу кров...
    О, що то за плід був, мій сину, скажи мені?
    Либонь, десь поблизу змій причаївся знов...

    Ось-ось піде дощик, бо ниють старі кістки,
    Піду-но збирати яблука, бо ж гниють...
    Агов, чи ти знаєш, бувають іще й такі,
    Що марять Землею нашою, там в Раю.

    5 кв’08р.


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.26) | "Майстерень" 5.5 (5.25)
    Коментарі: (2) | "http://maysterni.com/publication.php?id=20605"


  41. Ванда Нова - [ 2008.03.27 11:25 ]
    * * *
    (Переклад твору Варвари Черезової)

    И лето - не лето, и сны – словно изморозь в травах,
    Не к месту совсем, и от холода пальцы болят,
    Как будто беззвучный приказ, принимаю твой взгляд:
    Нести на закланье мечту – вот единое право

    Серебрянно, сыро и дождь – бриллиантов поток,
    А пальцы все лижет голодный живой огонек

    Стихи – не стихи, а страданий руина немая,
    Не стерпит бумага, и вспыхнет чернил темный лик,
    И боль загорелась – пожарище серое вмиг …
    Сто лет пролетело со времени этого мая

    Тепло мне и мягко, и ты – только образ во сне.
    Огонь? Лишь в камине, стихи и мечтанья – во мне.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (9)


  42. Микола Лукаш - [ 2008.03.20 20:34 ]
    Гійом Аполлінер    Із збірки «АЛКОГОЛІ»
    МАНДРІВНИК

    Я в двері стукаю і плачу одчиніть

    Мінливе це життя мов зрадний нурт Евріпу

    Як хмари нурились хисткою мілиною
    З сирітським кораблем в безодню огневиць
    Те каяття німе ті голосні жалі
    Ти пам'ятаєш

    Ті риби вигнуті ті понадморські квіти
    Була як море ніч
    Куди впадали ріки

    Я пам'ятаю я-то пам'ятаю

    Одного вечора я завітав якось

    До невеселого трактиру
    Із дальньої стіни у небо рвавсь Христос
    Хто мав там ласицю
    Хто грався з їжаком
    Хто в карти грав
    А ти мене забула

    Вокзалів гамірних ти згадуєш сирітство
    Ми каруселили по них за містом місто
    Здавалось ті міста ригали сонцем уночі
    Матроси й ви жінки похмурі мої товариші
    Хоч ви згадайте
    Жили два матроси нерозлийвода
    Дружба є дружба то й говорить шкода
    Молодший помираючи на бік похиливсь

    Супутники мої
    Дзвінки вокзальні електричні співи жниць
    Візки з різниць полки безлічні вулиць
    Мости-кавалеристи ночі сизо-алкогольні
    Міста що бачив я жили як божевільні
    А пам'ятаєш ті околиці заплаканих пейзажів череди

    Лягли під місяцем од кипарисів тіні
    Стояв і слухав я в передосінню ніч
    Птаха тужливого несамовитий клич
    I річки журної невгавне хлюпотіння

    Вмирущі по воді пускали аж до гирла
    Неситі погляди що гинули з жаги
    Але між хащ і зіль мовчали береги
    Лише потойбіч десь блищало верхогір'я

    Тоді без гомону без гуку і яси
    Пройшли повз гору ту прудкі якісь примари
    У профіль голови розпливчасті тримали
    Наваживши вперед примарливі списи

    Титанились як стій а потім враз маліли
    По прямовисній прослизаючи стіні
    По-людськи плакали часом бородані
    Жалкуючи про світ їм тільки зрозумілий

    Кого ще впізнаєш на давніх фотографіях
    Ти пам'ятаєш як бджола в огонь упала
    Було це пригадай як літа пал потух

    Жили два матроси два тіла один дух
    Старший на шиї залізний мав ланцюг
    Молодший світлі кучері в коси заплітав

    Я в двері стукаю і плачу одчинітъ

    Мінливе це життя мов зрадний нурт Евріпу


    Переклав: Микола Лукаш


    Рейтинги: Народний -- (5.94) | "Майстерень" -- (5.83)
    Прокоментувати: | "Вірш читає Гійом Аполлінер (0,5 Мб)"


  43. Микола Лукаш - [ 2008.03.20 20:17 ]
    Гійом Аполлінер    Із збірки «АЛКОГОЛІ»
    МАРІЯ

    Ти танцювала тут малою
    Меткий загонистий матльот
    Чи затанцюєш і старою
    Задзвонять дзвони всі ульот
    Коли ж ти вернешся Маріє

    Навколо маски мовчазні
    А музика така далека
    Мов з неба ангелів пісні
    Любити хочу вас але любити злегка
    Так тужно й радісно мені

    Йдуть вівці йде сніжок лапатий
    Чи то срібло чи то руно
    Ідуть по вулиці солдати
    Чом не дано так як давно
    Мені це змінне серце мати

    I кучері кохані ці
    В чиї вони потраплять руки
    В'юнкі на морі баранці
    I ці твої кохані руки
    Осіннє листя на ріці

    Над Сеною так любо йдеться
    З старою книжкою в руках
    Журба з рікою рівно ллється
    Тече тече й не витіка
    Коли вже тиждень той минеться


    Переклав Микола Лукаш


    Рейтинги: Народний -- (5.94) | "Майстерень" -- (5.83)
    Коментарі: (9) | "Вірш читає Гійом Аполлінер (0,5 Мб)"


  44. Ірина Храмченко - [ 2008.03.19 02:05 ]
    До осені (
    translation:
    До осені
    О Осінь, плодоносна, та в крові,
    Що капає із грона винограду,
    Не проминай, явись у всій красі
    Під дахом із тобою я присяду,
    Співай, а я заграю на сопілці,
    А дочки року будуть танцювати!
    Співай веселу пісню фруктів і квіток.

    Бутон вузенький сонцю показавсь,
    Любов'ю його вени налилися;
    І раннім цвітом Ранок заквітчавсь,
    А щоки Вечора вже відцвілися,
    Та Літо пишне хоче доспівати,
    Йому перисті хмари одягли вінок.

    Вітрів боги, хай пахощів струмок,
    Що повен фруктів й Радості, кружляє,
    Хай облетить востаннє він садок,
    Як опаде, то й Осінь заспіває,
    І Троянда скине з усмішкою шати,
    Подарувавши нам зів'ялий пелюсток.

    original:
    To Autumn
    O Autumn, laden with fruit, and stained
    With the blood of the grape, pass not, but sit
    Beneath my shady roof; there thou may’st rest,
    And tune thy jolly voice to my fresh pipe,
    And all the daughters of the year shall dance!
    Sing now the lusty song of fruit and flowers.

    ‘The narrow bud opens her beauties to
    The sun, and love runs in her thrilling veins;
    Blossoms hang round the brows of Morning, and
    Flourish down the bright cheek of modest Eve,
    Till clust’ring Summer breaks forth into singing,
    And feather’d clouds strew flowers round her head.

    ‘The spirits of the air live on the smells
    Of fruit; and Joy, with pinions light, roves round
    The gardens, or sits singing in the trees.’
    Thus sang the jolly Autumn as he sat;
    Then rose, girded himself, and o’er the bleak
    Hills fled from our sight; but left his golden load.
    William Blake


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.2)
    Коментарі: (6)


  45. Ірина Храмченко - [ 2008.03.18 00:16 ]
    Прощальний Поцілунок (The Parting Kiss by R.Burns)
    translation:
    Прощальний поцілунок

    Вогка печатка ніжної любові,
    То - найтонша обітниця майбуття,
    Що скріплює стосунки юні, нові,
    Пролісок любові, перші почуття!

    То - зрозуміле і без слів признання,
    То - пристрасті зерно, гра двох дітей,
    То – відданість безмежна. То - світання,
    То - проміння, що веде в майбутній день!

    То - втіхи сум, останній хід прощання,
    (Прощальний поцілунок мені зостав),
    Які слова говорять про кохання
    Настільки ж віддано, як твої вуста!

    original:

    The Parting Kiss (1788)
    Humid seal of soft affections,
    Tenderest pledge of future bliss,
    Dearest tie of young connections,
    Love's first snowdrop, virgin kiss!

    Speaking silence, dumb confession,
    Passion's birth, and infant's play,
    Dove-like fondness, chaste concession,
    Glowing dawn of future day!

    Sorrowing joy, Adieu's last action,
    (Lingering lips must now disjoin),
    What words can ever speak affection
    So thrilling and sincere as thine!

    by Robert Burns


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.2) | Самооцінка 4
    Коментарі: (7)


  46. Ірина Храмченко - [ 2008.03.10 00:17 ]
    Якою Довгою, Похмурою є Ніч (переклад вірша Р.Бернса)
    translation:
    Якою Довгою й Похмурою є Ніч

    Якою довгою, похмурою є ніч,
    Коли від милої я так далеко!
    Не знаю сну я з вечора до рання,
    Хоча і втома не спадає з віч:
    Не знаю сну я з вечора до рання,
    Хоча і втома не спадає з віч!

    Я думаю про ті щасливі дні,
    Коли я був з тобою, мила:
    Та зараз ти від мене так далеко,
    Та дуже сумно є мені!
    Та зараз ти від мене так далеко,
    Та дуже сумно є мені!

    Як довго тягнеться чекання час
    Так, наче сум його уже знесилив!
    Та, коли був з тобою, мила,
    Час, наче утікав від нас!
    Та, коли був з тобою, мила,
    Час, наче утікав від нас!

    original:
    How Long And Dreary Is The Night 1788 by Robert Burns

    How long and dreary is the night,
    When I am frae my dearie!
    I sleepless lie frae e'en to morn,
    Tho' I were ne'er so weary:
    I sleepless lie frae e'en to morn,
    Tho' I were ne'er sae weary!

    When I think on the happy days
    I spent wi' you my dearie:
    And now what lands between us lie,
    How can I be but eerie!
    And now what lands between us lie,
    How can I be but eerie!

    How slow ye move, ye heavy hours,
    As ye were wae and weary!
    It wasna sae ye glinted by,
    When I was wi' my dearie!
    It wasna sae ye glinted by,
    When I was wi' my dearie!


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.2)
    Прокоментувати:


  47. Ірина Храмченко - [ 2008.03.05 04:59 ]
    Sometimes (translation)
    Sometimes I'm overwhelmed with woe
    I don't know why I feel this suffocation,
    Eternal hell. No visible salvation
    As I'll return to my past days no more.
    Your image that has vanished from my sight
    Is wandering still in my imagination.
    You spoke to me with true infatuation
    But echoes of your voice were deemed to die.
    Sometimes I wish that you remembered still.
    Not everyone can bear this visitation.
    What torture is perpetual retention
    I hope you've never known and never will...

    ***
    Порой нечаянно ко мне приходит грусть
    Что происходит, я не ведаю сама
    На муки адские, видать, обречена,
    Ведь в моё прошлое я больше не вернусь.
    Там позабытый нежный взгляд, как в зеркалах,
    Сквозь мою память, мои мысли он проплыл
    И голос нежный твой со мной заговорил,
    Но вдруг затих он и развеялся, как прах.
    Порой, мне хочется, чтоб ты не забывал.
    Не каждый стерпит это испытание,
    Ведь вечно помнить – это наказание,
    Которого ты лучше б никогда не знал…





    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.2) | Самооцінка 5
    Коментарі: (15)


  48. Чорнява Жінка - [ 2008.03.02 14:22 ]
    Розгойдуючись до небес. Зовсiм легка еротика (Переклад)
    ***
    Якi несхожi ми, але якi єдинi
    у нiч глибоку,
    коли в тiснинi гiр, улюблених тобою,
    я бавлюся сопiлкою дзвiнкою.

    ***
    Ти кажеш, я пастушка безтурботна,
    бо погляд мiй у небесах блукає,
    торкни троянди пуп’янок губами,
    на мить небесну про зірки забуду.

    ***
    Розгойдуючись до небес,
    ми в гонг ударили обидва разом,
    i, ставши нотою одною, зрозумiли –
    сьогоднi ми зiграли без розходжень...
    ________________________________________

    Оригінал

    Лида Леда (стихи.ру)

    ***
    Как непохожи мы, но как едины
    глубокой ночью,
    когда в теснине гор тобой любимых
    играю я звенящею свирелью.

    ***
    Зовешь меня пастушкой беззаботной
    за то, что в небесах мой взор гуляет.
    К бутону розы прикоснись губами,
    и я на миг о звездах позабуду.

    ***
    Раскачивая до небес качели,
    мы в гонг ударили одновременно
    и, став единой нотой, осознали -
    сегодня между нами нет различий


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (11)


  49. Любов Вороненко - [ 2008.02.27 19:18 ]
    Весна. (Слідами КТ)
    Луна, солнце. Все равно - весна!
    Мир иллюзий, радости и радуг
    И цветы танцуют у окна
    Порождая запах шоколада.

    Миллионы нам гласят: «Весна»!
    И тепло души и шорох ветра.
    И сверкают звезды - купола,
    И метеорит летает где-то.

    Философия одна - весна.
    Одинокий дуб - листвою пышен.
    Наша жизнь - из чистого листа.
    Новые стихи поэт напишет.

    Улыбнись и посмотри. Весна!
    Открывай скорее окна, двери.
    И пиши ты ей письмо свое
    На небес бумаге - голубь белый.


    Рейтинги: Народний -- (5.35) | "Майстерень" -- (5.27) | Самооцінка 5
    Коментарі: (3)


  50. Лариса Лисенко - [ 2008.02.20 11:41 ]
    Кармен (Переклад з Мануеля Мачадо)
    Вечір кварталом Тріано блукає,
    Подихом свіжим двори обвіває,
    і коси чорні і очі Кармен,
    в яких кохання палке дозріває.

    Святості німбом він позначає
    того, хто жінку прекрасну кохає.
    Проходить Антоніо - один довгий погляд,
    й душа у Кармен вогнем палає.


    Вікно її він повільно минає.
    Відлуння кроків у серці лунає.
    І знову Кармен молитву читає,
    троянду у горщику поливає.

    Цей чоловік так бентежить, хвилює.
    Надію таємну він Кармен дарує.
    На ранок люстерко сповідь чекає,
    Трояндами коси Кармен вквітчає.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.27) | "Майстерень" -- (5.23)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   37