Жінка -творіння Творця,досконалого і вищого Митця,
Рисами наділив її такими, задум цей слід зрозуміти,
Щоб життя на Землі процвітало, щасливо дорослі і діти жили...
Чоловіки – це мужність, сила і відвага,
Щоб на Землі був мир і спокій, головна їх роль...
Якщо ці ролі не ганьбити, не рватись до багатства, і сумнівних утіх,
Гармонічно жити в мирі, природу і людей навколо цінувати, поважати,
Багато кращим стане все, що бачить зір...
Доросле покоління, передасть наступним,той приклад – кращий всяких слів, законів,
Що є хороше, а що ні, чого слід уникати, чого не слід робити... 4.03.18 10.40

Весна, солнышко взошло,
Расправила крылышки, лечу,
Парю в мечтах,
Любуюсь миром,
Наслаждаюсь,
Любить людей,
Дарить улыбки и тепло,
Я так хочу, я так хочу,
Счастливой быть,
Крупинки радости
Раздать с любовью ,
Кто встретиться
Мне на пути.
Я так весь мир и жизнь люблю,
Всевышний помогает,
Поддержку чувствую,
Благодарю!
9.03.19 10.42

Мені колись циганка ворожила,
що доживу до ста, як не умру,
і що тоді нова чекає мила,
коли забуду першу і стару.

І ось тому, як незабутня казка,
явилась ти, аби у серці знов
заворушилась ластівкою ласка.
І що то є, якщо це не любов?

Подякуй долі, що і це немало,
коли приходить перша і остання.
За всі мої печалі і жалі,
за те, що я не перший на землі,
ти обняла мене й поцілувала,
а я й не знав,
          що це уже –
           прощання.

08/03/19

Ще ладно так сяє сідничок світильник у стрінгах
і небо високе в медових зринає стежинках,
ти яра і пружна, і світла ще поки, місцями,
а жаль, що затьмаритись має усе це роками,
і юні, і світлі - нові прокладуться доріжки,
і це чоловіку не просто там груди і ніжки!,
о вище це значно за флірт і прибої нестями -
у злеті крізь ваші єства стаємо ми богами!

Ми Мамі принесемо квіти,
Щоб у будень її здивувати.
Мама скаже: ну що ви, діти,
Не потрібно так гроші втрачати.
Про любов вашу я все знаю,
Ви для мене завжди дорогі,
Ну, а квіти – в саду хай лишаються,
Їхня доля – далі цвісти.

2006

День особливої уваги до Жінок,
А хочеться – її постійно,
Щоб нам щодня назустріч робили крок,
Щоб все було красиво й гармонійно…

І все ж, є свято, і Весна!
І ми такі чарівні…
Нехай ніколи не згаса
Любов Чоловіків надійних.

2013

Твої слова живуть у мене в голові,
Твоя краса – без неї в хаті стане пусто,
Твоя любов – причина жити на землі,
Твоя іронія – це привід самогубства.
Твоя підтримка – все, що треба в даний час,
Твій поцілунок залікує мої рани,
Твоя розмова – це не просто пара фраз,
Твоє мовчання – силует твого обману.
Твої сліди на моїм серці назавжди,
А, може, й ні, та я не Бог, тому не знаю,
Блаженний рух твоєї ніжної ходи –
Це вказівник дороги радості та раю.
Твій щирий сміх передбачає купу втіх,
А твій глузливий – це ворота до печалі,
Твої вуста – це найсолодший в світі гріх,
Твоя брехня ввібрала дещо від вуалі.
Твоя загадка, як полотна у Далі,
Твоя харизма – мати заздрості та злості,
Ти – просто жінка на гріховній цій землі,
А, може, жінка – це не так уже і просто.

Рiano¹
Милують руки стан віолончелі
м’які, управні, вмілі, дужі, ніжні…
Я "п'яно" тану в сутінках очей… І
неначе дощ каштановий на ліжник…

Forte²
…Спіймай мене, мов пташку, у долоні
чиє серденько б’ється дрібно-дрібно.
Тримай її/мене так міцно й ніжно,
щоби… співала у твоїм полоні…

Fortіssimo!²
… Смакуй уста і випий поцілунком
усю до дна. І дай мені напитись.
Мій подих забери весь до останку
і свій віддай. І не дозволь спинитись…
Глибокий оксамит віолончелі,
і струни забриніли аж у лоні…
Фортісімо! Глісандо³!... Луни-трелі
в позачасовості… в позаполонні…


Рianіssimo¹
… правічний порух - до плеча... твоя рука,
м’яка, управна, вміла, дужа, ніжна…
І я - "п'янісімо-п'янісімо" в думках…
нарешті… щебети весни… неспішно …

…(2013)

Я – королева! І ходжу – як хочу:
направо, вліво, прямо, навскоси…
Ну, себто, «ферзь», кажу «фе» завше в очі.
В моїх – Тобі не бачити сльози…

Так, королева - не пішак розмінний,
безвольний рокірований король -
на дошці, знай, фігура незамінна,
без дубляжу і... вирішальна роль...

Життєва гра? Клітинки чорні, білі…
Однакова їх кількість, і фігур…
Я – біла королева. І до цілі
все чорне на коні перестрибну!...

10.04.2013

Очі твої пахнуть соком беріз.
В них загубилося небо .
Де б не бував я, - усюди і скрізь
Буду в тобі і для тебе.

Хай по землі березневі дощі
Тягнуть намочені мітли,
Буду тулитися сонцем до щік ,
Вій твоїх - місячним світлом.

Житиму мрією в тиші кімнат,
Повних незримо тобою,
І виходúтиму в зоряний сад
Ніжного щастя тропою.

Вкутаю серце у радості хміль,
Щезне розлуки провина,
Кину тебе і подамся звідсіль
Знову до тебе, єдина.


06.04.13

Якби я міг повернутись двадцять літ назад
З усвідомленням всього що маю:
«Прийшов би я сьогодні в третій клас
І знову роздавав я оберемок квітів із тюлюпанів
***
Подарував ці квіти зірвані з шкільної клумби
Всим старшокласницям і вчителькам
Побачив би я щастя й радість в їх очах
А від ровесниць третім оком я бачив смуток
***
Чекав на виклик до директора при всій повазі
Де нагадалиб мні за кожен день тюльпана
Що дарував я кожен день усим дівчатам
А ще за вірш про Клару Цеткін на шкільній лінійці
***
І перевели б мене у іншу школу –до, чужих тюльпанів

О винахіднику! Ти, що колись придумав
удосконалення жіночої приваби,
Всі «нобелі» - тобі! за феромо-парфуми,
візажні тонкощі, - від юнки й до прабаби…

Бо як тепер і де прожити без палітри
тих диво-чарів, що у кожної в торбині?
Торкає пензель милі устонька поблідлі…
За мить – і усміх щастя сяє на світлині.

Цих сяйво-відчуттів не мислили напевно
великі Рафаель, Дюрер, чи Леонардо …
Творю свій образ, і укотре - так натхненно…
Успішно? – Над усе! Спасибі, Майстре. Варто!

2008 (2013)

Мама – професія універсальна,
Скрізь вона треба: на кухні, і в спальні.
Їсти готує, співає і шиє.
Ось – уже посуд складає і миє.
Хто захворіє, не дай Боже в домі –
В мами аптечка із ліками тонна.

Мама спортсменка. Біжить з перешкодами:
Іграшки, книги, вазони з комодами.
Мама військова – завжди дисципліна,
(винятком стане маленька дитина).
А на городі, де все зеленіє,
Наш агроном садить все, що уміє:
Перець, капусту і баклажани,
У квітнику пахнуть айстри й тюльпани.


Мама психолог, кондитер і гід,
Наш рятівник там, де полум’я й лід.
Двадцять чотири години й сім днів -
Жоден татусь як вона не зумів.

Праця матусі така колосальна,
Мама – професія універсальна.

У ньому будь упевненим і ти:
Він світ за очі, за моря не втік,
А на посту стоїть, біля плити,
Цей восьмиберезневий чоловік.

Ще зрання встав, бо майже і не спав,
Подав у ліжко каву, свіжий сік,
Букет тюльпанів їй подарував
Цей восьмиберезневий чоловік.

І поведе дітей він на каток,
Кохану - в ресторан, не був там рік,
У гарній формі, від трудів не змок
Цей восьмиберезневий чоловік.

Повечоріло - вже і постеливсь,
Як завжди, не повернеться на бік:
Пригорне він кохану, як колись,
Цей восьмиберезневий чоловік.

...Її розбудить сонце крізь балкон,
Ранковий гомінкий людський потік,
Вона подумає: " Який чудовий сон -
Цей восьмиберезневий чоловік."

Сказати, що люблю, –
Ти не повіриш:
Розгніваєшся,
Ніжкою притупнеш,
Відвернешся,
Можливо, розсмієшся,
Чим зробиш мені боляче...

А не сказати, що люблю, –
Насупишся,
І губку закопилиш,
І зламаєш
Передгрозово брови,
І, можливо,
Втечеш від мене...

Не знаю, що й робити,
Але знаю:
Твій другий образ більше я люблю...
Як гарно закопилюєш ти губки,
Як брівки ти ламаєш артистично!


2002

Бруньки бубнявіють на сонці краснім
Весна бере своє - кружляє, оживає...
Лиш квітка віри й чистоти прекрасна -
Свій час весняний зоряний чекає.
Літає мимо листя й сніг минулі,
На щоки ліпляться веснянки ледь помітні.
Думки, що діти в світі безпритульні,
Чомусь, як Бога, зачекались квітня...
Заплаче небо, згинуть суховії,
Злетяться ластівки в краї першогніздечні.
І змиють сльози штучні грубі вії,
Що наліпила доля дискотечна.
І все що було стане не цікавим,
Не вартим, щоб про нього пам'ятати.
Розквітне квітка, наче біла пава.
І хтось її зірве до свої хати!

Щастя тобі, Весняних творчих настроїв.
Платформенно вітаю з святом.
Все буде гаразд.

Василь Юдов
2013

О, ніжність може побороти морок,
Коли весна окрилить почуття.
І падає як сніг моє життя,
До ніг жінок... Так 20, 30, 40 -
Рахує весни* вічний первоцвіт. (*множина)
І я у ньому дихаю щасливим,
Чарівно-ясним, пламенно-вродливим
Жіноцтвом, що веснує дивосвіт.
Знайдись моя підсніжна злотозірка
Й свято весни у грудях засурмить
Тобою на єдину цілу мить,
Зацілувавши губи медом гірко.
І все, що є на світі від небес,
Тобі дароване, народжене весною,
Заполоняє всесвіти тобою -
Так сонцем ніжним березень воскрес.
Любітеся жінки! Є в цьому інтерес!

2013

Надежда Мартынова Данчак
МАТЕРІ

Моя матусю, Ти, в моїх думках,
Я бачу образ твій, рідненька.
Твій голос лагідний, тихенький,
Твій сміх, усмішку на губах.
Ти в серці слід свій залишила...
Ласкаво, ніжно нас – своїх дітей,
Любила, пестила, учила, наставляла,
Діяти по справедливості, по честі,
На вчинки наші вказувала, казала,
Поради нам давала, з любов’ю,
Ніжно, до нас ти промовляла...
Пісні співала, вірші читала.
О, матінко, ти рідна наша –
Ти так далеко, в душі близенько,
Ти в серці назавжди у мене залишилась.

Ось і свято нас знайшло,
восьме березня прийшло!
Кожному потрібно знати,
що жінкам подарувати!

Он поважні два мужі,
тягнуться немов вужі,
лайка й крик стоїть до неба!
Кожному бо квітів треба.
Дід Степан, немов магнат,
купує бабці шоколад,
а рудий сусід Василь
тягне в дім електрогриль.
Все змітають із полиць
для красунь і чарівниць!
Шлють по радіо привіти,
ну точнісінько, як діти!

Не турбуйтеся, кохані:
Колі, Юри, Саші, Вані,
нам, жінкам, так мало треба,
ну, хіба що...зірку з неба!

Ти живеш навшпиньки,
На пуантах,
Дзиґою проковзуєш убік
Протилежний…
Бідний чоловік,
Рідкісним наділений талантом
Всетерпіння, – з іншого кінця
Сцени – за тобою пильно стежу
Й бачу лиш розвітрену одежу,
Посмішку – окремо від лиця!
Не зловлю огнисту плоть руки,
Слів не здожену –
Вони щоразу,
В іншу перескакуючи фразу,
Б’ються, наче скельця, на скалки!
Хто ж ти є, і що ж ти за така
Мимолітна,
Ще й текуча мимо,
Нестерпима спраго невтолима
Поблизу міражного струмка?
Хто і що? А добре, що ти є,
Мов серпанок вранішній, мінлива,
Що від цього дива а чи снива
Серце розривається моє!


1996

Не важко бути сильною при всіх,
Складніше – наодинці із Тобою.
Та й тут рятує дотеп,жарт і сміх…
Найважче – тет-а-тет - сама з собою…

Сум’яття у душі, словах, думках...
Невдалий день? – гіркі та чорні рими…
Невчасно щось гублю... шукаю… Так!
Знайшла себе… лиш біля Тебе, милий!..

2008 (2013)

Ти дивовижна у платті легкому -
моди високої жінка - по кому
очі, додолу опущені, втому
серця тамують – усім невагому?

Плечі на руки, як небо на крила,
у надвечірній журбі опустила,
білістю сміла, і північчю зріла,
зваблюєш не діамантами тіла.

Місяць до ніг твоїх чари збирає.
Крає гітара безсоння безкрає.
Подиху тепло-солоного, мріє,
подив у плетиві струн паленіє.

Мов зі свого обертання зірниця
в тебе зійшла: не зоря - танцівниця,
мовби і далі видіння не сниться.
Наче лише до зіниці зіниця…


2013

Здолати жінку досі в спірці
Ніхто до цього не зумів,
На слово, що говориш жінці,
У неї тисячу є слів.

Та суперечки недочасні
Нам припинити можна вмить:
У відповідь на «Ви – прекрасні!»
Вона замріяно мовчить...

Дружино й донечко мої!
Оце сиджу собі й мудрую:
Що ж вам – банкрут – я подарую?

Обід святковий для сім’ї
З достатку залишків зварю я:
Цар-борщ, калиновий узвар,
Розсипчасту пшоняну кашу
Або ж гречану…
В хату нашу
Загляне сонце – Божий дар –
Наллє проміння повну чашу!

І що нам треба ще?
Все є:
Повітря березнева брага,
Душевна тиха рівновага
І світобачення своє,
А ще життя потрійна спрага…

Дружино й донечко…



2001

Все в піднесеному стані,
Пташка рветься у політ
І співає на паркані
Пісню березневий кіт.

Що тепло уже за гаєм,
Що на річці скресне лід,
Йде весна - про це співає
В пісні березневий кіт.

Мають люди думку грішну:
Це лише котячий флірт,
Що, мовляв, так кличе кішку
Хитрий березневий кіт.

Кішку - це само собою,
Та її, хай знає світ,
Милуватися весною
Кличе березневий кіт.

Ну, не знав, оскільки досі
Не Кратет і не Зоїл -
Поетеси ходять в гості
Рими звірити свої.

Я з підходом — шури-мури,
Про весну і солов’їв,
А вона: - "спокійно, Юра,
Ось, послухайте, мої."

І пішла по самоцвітах,
По далеких берегах,
Де зима стрічалась з літом
І принцеси на бобах.

Слухав чемно, думав: - "годі...
Дочекаюся чи ні
Я початку свята плоті,
Де цілунки навісні?"

А в уяві еротичній
Обіймав її чимдуж
І тяглись секунди вічність -
Я крутився, наче вуж.

А вона в прикиді моднім
Не спиняється й на мить...
Це ж у будь-кого завгодно
Розгориться простатит.

Та в якийсь момент розгулу
Римування - в голові
У моїй щось перемкнуло
І сказав їй: - "чергові

Не читай, до біса, трясця,
Дочко з Франції посла."
А вона зірвалась з місця
І, образившись, пішла.

Не гукав дівча додому.
Не кричав: - "куди ти? стій!"
Вірші я складав на спомин
Поетесці молодій.


27.02.2013

Вона вже хухає поволі
На скельця лютого пенсне.
Гаї очунюють від болів,
І чорні зуби скиб у полі
Проміння чавкають ясне.

На морі теплому лелека
Рихтує крила у політ.
Йому вже видяться здалека
Карпати - гори і смереки,
Що шлють у провесну привіт.

А нам вона дає сигнали,
Чуття посилює щораз,
Аби сердець хмільні канали
Ще мелодійніше заграли,
І пройняло жагою нас.


27.02.13.

Кроки, як рани, – вхідна й вихідна.
Аж сонячна кров виблискує.
Милуємось штормом кольору злого вина,
Найніжнішими левами,
Благородними лисами.

Ляжеш, як серце моє у траві.
Цвіт чутливий-чутливий до тебе липне.
А в небі вічні Вона і Він,
Великий Ведмідь головою тріпне.

Роки – як вроки. –
А ночі – усі –
Революційні, медові.
Надкушені яблука у росі...
І ми – щасливі і безтолкові.

Свічі залиті чорним, густим вином,
Що наче кров орлина.
Зорі потріскують битим, як лід, вікном.
Ранок наш – ягода-журавлина.

Прийде мій білий, безкрилий кінь
З очима древніми-древніми.
Даватимеш хліб йому із тонкої руки.
Поволі ставатимемо деревами.

А потім вмиратимем, як усі, –
Ті, що любили, як вміли, як вміли...
І воскресатимем,
Доки калиновий сік
Знов не розірве жили.

Творити чисту лірику не вмію,
Хоча й люблю природу і жінок –
Від солов'я, буває, соловію,
А від красунь погордливих німію,
І дрож мене проймає до кісток.
І я чіпляю фіговий листок –
Природну хтивість виявить не смію,
І спалюю хитливий той місток,
Що вів у світле царствіє жінок,
В ліричну надчутливу веремію.


1994

Івченко Юлії

О! Танець лебедів… Босоніж і по кризі…
О! Хлюпніть життєдайності до дна!
Творю подяку світу, і в білій вічній Книзі
ім'я своє… У стразах далина…


Олені Герасименко

Я ніч люблю. Та укрутити лампу
У цоколь неба, бузьку, не барись!
Пірну в Дністер і вирину – за дамбу,
Хижачка-кішка…(Ой! Аж чай розливсь…)


Ксенії Озерній

Танцюють янголи рвучке сапатеадо
У галактичному півпросторі снігів…
Я кольоровим чорно-біле зв'яжу й сяду
Як на посагу. (Мулько…) Посеред вітрів!..



Любові Бенедишин

О, не забудь мене, моя любове!
Конфуцій - мертвий, зміни - «гормональні»…
І на гвіздочку німбик той терновий…
Поспи, Дитя, хоч раз, та не у стайні…


Людмилі Калиновській

Як небо у осінь за крок до зими, -
Це видиво-жінка в саду Білопілля, -
Гірчинка калини, смачна, наче сни
Про білорожеве весняне весілля…


Ірині Шушняк-Федоришин

У поета – Муза. У поетки – Муз?
Чи Музон, МузИка, чи суворий Муж?
Що робити Музі коли творить Жінка –
Мило-полуднево в ямочках «бамбінка»?
Чи вино в бокалі, чи на каві пінка,
При сусідській спальні затоненька стінка?..
А якщо в поетки - муж сопе-хропе?
Де ти, мій Музоне, мій Музико, де?!..

20.02.2013

1

О, жінка…
Я їй лірику читаю,
Вона ж свої біленькі та хороші
Встромляє до кишень моїх,
Чи є там
Достоїнство мужчини –
Путні гроші…


2

О, жінка…
З ранніх літ вона донині
Шматком останнім ділиться зі мною,
Її думки і почуття глибинні
Усе життя покриті таїною.


3

О, жінка…
Я ж любив її колись -
Тонесеньку і витончену діву…

Слізьми і кров’ю очі налились:
В них милості нема.
В них - море гніву.


4

О, жінка…
Не дружина й не сестра,
З далекого,
Забутого навіки,
Вона до мене руки простира
І подає, вмираючому, ліки.


5

О, жінка…
Я її увіч не бачу -
Щось мелькотить і барвами всіма
Засліплює.
Коли ж її нема,
Знов долю проклинаю розсобачу.


6

О, жінка…
Аж медова, бо - чужа.
Своя -
Гірка отрута з чорним перцем.
Обидві в’ють кубелечко під серцем -
Одна другій, їй-бо, не заважа!


2001

Повільний танець… Дійсно –
Навіщо зайвий поспіх?
Ламбаді, самбі, свінгу
Ще посміхнеться успіх…

Неначе у дарунок –
Її рука тремтлива…
Мов ружа, поцілунок
на щічці, несміливий…

Маестро так по-віль-но
Пе-ре-гор-не сторінку…
Не випускай з обіймів
Свою кохану жінку!…

переспів вірша "Благословення" Любов Прокопович

Світанок хоче очі відкривати,
а ти вже хату пораєш давно,
бо трудівниця, жінка ти і мати,
благословляти день тобі дано!

Столи у свято й будень накривати,
узором гаптувати полотно,
дітей своїх на крила підіймати,
благословляти їх тобі дано!

Від всіх напастей серцем затуляти,
хоч діти вже і виросли давно,
дано тобі онуків колисати,
благословляти їх тобі дано!

Допоки сонце заглядає в хату,
а діти визирають у вікно,
дано тобі ім'я величне - Мати!
Благословлять життя тобі дано!

У тебе буде все –
iPаd-и та iPоd-и,
Поїздки по шосе -
І море насолоди.

Собі придбаєш Jeep
Чи Mini Cooper, може…
Умієш трохи Strip -
Увійдеш легко в ложу.

Отримаєш «лaвe»,
Канал із резидентом,
А ще - ім’я нове,
Розроблену легенду.

Увечері приходь,
Але подумай, згода?..
Вдягайся лиш у haute
Сouture чи alta moda.

Зніми усе - аби
Не втрапити в халепу.
Помилки не зроби,
Як генерал в Аleppo.

З avto - на trottoir.
Вперед, на нього просто.
На шиї – fermoir,
Побільше лоску й форсу.

Іди, яскрава, і
Нехай тебе захоче
Одразу і навік,
А не лише для ночі…

Завчи це назубок:
В його багатій віллі
Триматимеш зв’язок
Із водієм. William,

Він також – наш agent
У лігвищі ворожім:
Усі проблеми вмент
Розв’яже й допоможе.

Та поки – спи, мала,
Ти гарна дуже, правда.
Нехай розтане мла,
А завтра буде завтра.


13.02.2013

Подумав я: вона - змія,
Але краса - то сила!
Вночі вона була моя...
На другий день - вкусила!

В café-chantant влетіла в «mini»,
Що тіло тісно облягло.
- Я б пригостив тебе "Martini"...
Знайомі будьмо: я - Павло.

А як твоє ім'я?.. Послухай,
У тебе вигляд - вищий клас!..
(Я закохався враз по вуха
І уявив у ліжку нас).

- Батьки і друзі кличуть Звінка...
- О, як незвично! Це не жарт?
(Ти засміялась щиро й дзвінко.
Почервонів я, наче рак).

- А гордовита, як принцеса -
Не підступитися!
- Та де!
Сьогодні вперше я в Одесі
І чула, тут є "дикий" пляж.

Я на такому засмагала,
Як приїздила в Коктебель...
- А, є такий... Назвали - «Чкалов»...
Спускайся схилами до скель.

А знаєш, я не проти, діво,
Й сам провести тебе туди -
Ми там, немов Адам і Єва,
Позасмагали б... Згодна ти?..


28.11.2012


* Звінка (наголос на першому складі) - зменшувальне від Звенислава.

як їхнє щастя
віцвітало
натягнутість
своїх відносин
крізь райське
вушко
пропускали
інтимом
зашивали
спокій
нерівним
хрестиком
влягались
пантомні
вечори
і білосніжна
постіль
і забувалися
і прибували
перебували
пробували
не задавались
здавалися
здавались
розкованими
розцілованими
розгнузданими
в шалі
не думали
що далі
про далі
про сторони
медалі
прощали
і прощались
згорали
та займались
були
в собі
одим
і небом
і як дим
дощу
стіною
вином
виною
венозною
рікою
сплавляли
сни
і виправляли
почерк серця
спиняли
дух інерцій
губилися
пригублювали
голублене
пошлюблене
несказане
і недоказане
рипуче-
недомазане
і гаряче
аж вікна
в піт
окличні
над
розлогі
під
звикали
зливалися
звивалися
не зволікали
то розтікалися
то затікали
втікали
і загоювали
втечі
торкали
і впивалися
у плечі
і розцвітали

ставало
щастя
мало

9 Березня 2012

І тільки усмішка, бо посмішка не личить жінці -
Лиш тільки в ній зростає благодать.
Життя у спокої коханій половинці
Дає надію в щасті спочивать.

Лиш тільки усмішка до усмішки в єдино
Серця гарячі у коханні пригорне,
Слова рікою віковічною полинуть
І божевільний трепіт дико промайне...

06.03.2012 року Львів

Життя таке - суцільна мряка,
занудний прагматизм бездушний....
і я Тебе....вщипнув...за ......
таку...таку м*яку й воздушну

одразу заспівали птиці! -
весна прийшла! - вона настала!
невже, весна в Твоїх сідницях
цю зиму люту зимувала?!

злякався відкриття такого,
аж подих сперло від натуги,
а що було б, якби, їй-Богу,
Тебе вщипнув за щось я друге?!...

боюся глянути угору,
підняти очі вище пупа -
бо літо вжарить як зандвору,
а я у валянки ще взутий....

спечусь, мов окунь на пательні,
немов билинка седед степу
у спеку люту і пекельну -
таку жадану і далеку....

Ти ходиш поруч бозна скільки -
години, дні, роки - одначе
у цю хвилину, зараз тільки
я Весну у Тобі побачив...

Не мете до сміху злякана метелиця,
Не біжить з-під ніг посипана земля,
Лиш дівча ніжненьке біля мене телиться,
І дурію тихо коло неї я.

Що ж тобі не спиться, місяць же уповні,
Зашпорами входить холод в босоніжки,
І твоя спідничка по моїх долонях… –
Ти ж говориш: «Трішки, милий, трішки…»

Кліпають невинно карі оченята,
А колготки трісли, дали вже очко,
Лиш тобі, паскудна, на все це плювати,
А мені тим більше зараз все одно.

Каблучки знімаєш, як завжди, не вперше,
Ручками милуєш кучері свої,
Від тих цнот миттєвих я в тобі відмерший,
Як з кульбаби бджоли майже всі рої.

Ти ж маленька ніжність, підліткове стерво,
Віддалась, огидна, крізь облуду фраз,
Мама взнає – зробить тобі справжнє мерво,
Але ж ти говориш: «Було і не раз!…».

Завтра підеш в школу, у критичні дні,
І співати будеш у народнім хорі,
Плакатимеш в нóчі під сумні пісні.
Згадуючи миті зі своїх love-story’s.

21.12.09

Вона прийшла і вчасно, і неждано
Снігам - на сльози, сонечку - на сміх,
Любові повна елегантна панна,
Готова знову обійняти всіх.

Її рамена ласкою налиті,
Блакитний погляд крізь серця зорить
І теплим щемом з’єднує щомиті
Мільйон епох у неповторну мить.

Вона прийшла. Прокиньтеся, кохані ,
І проженіть геть крижану печаль,
Що вже сидить на сірім чемодані
І почорнілу стріпує вуаль.

Вона прийшла. Побачення, цілунки,
Утіха стрічі і розлуки біль,
І ніжна мрія не одної юнки
Про сукню білу на пору весіль.

08.03.11.

1 березня
- Боже! Мені вже пора?
- Ні! Ще довкола зима...

2 березня
- Дотик! Це крила весни?
- Ні! Це лише твої сни.

3 березня
- Талої запах води?
- Ні, бо довкола сніги.

4 березня
- Шум! Це летять журавлі?
- Так! Це птахи... Та не ті.

5 березня
- Боже, дозволь прорости!
- Ні! Трішки ще підожди.

6 березня
- Що це? Краплинки роси?
- Ні! Це Мої дві сльози.

7 березня
- Чуєш, малий, вже пора!
Бо наступила весна:
Щоб розтопити сніги,
Щоб прилетіли птахи.
Віснику перший весни,
Час вже тобі - прорости!

8 березня
Зі святом весни!

Запахло повітря весною,
Ідень цей сьогодні для тебе.
Нехай завжди буде стобою,
Безхмарне і сонячне небо.

Для мене промінчик надії,
Ти мамо так буде зажди.
Хай збудуться всі твої мрії,
І в домі не буде біди.
А ще, дуже любить бабусю,
Маленьке оте янголятко.
Здоровя натхнення матусю,
Бобільше добра і достатку.

І хай пролітають подіїх,
Нестримно несуться літа.
Віри,любові, надії.
В здоровї прожитии до ста.

Хто вона така, - чи жінка закосичена в тумани,
Зарум’янена у сонце, приоздоблена у гай?
Із – під снігу зеленявим оком лагідно погляне,
Ласку , ніжність подарує і попробуй - не кохай!

Хто вона така, - чи панна у блакитнім капелюшку,
В рукавичках із пелюсток первоцвітів лісових?
Рими вітру молодого переповнюють їй душу
І лунають вірші степу в суголоссях чарівних.

Хто вона така, - чи доля облюбована нівроку,
В окуття блаженне вкута, млістю скарана нараз
І воскресла на світанні небом чистим і високим.
Хто вона така, що кличе у свої обійми нас?!

04.03.11.

Перед Творцем схиляюся в пошані,
Не знаю де слова подяки взяти
За той безцінний дар, що нам послав він
Й дозволив ЖІНКОЮ його назвати!

Як у саду розкішная троянда,
Царює в різнобарв"ї чудо-цвіту,
Овила Землю запахом лаванди,
Ти - красивіша від всіх разом квітів!

Що дав Творець тоді до тої глини,
Із кого образ став він твій ліпити -
Не знає людство правди і понині,
І тайну цю нікому не відкрити!

Бо в твоїм образі усі земні бажання,
Усі земні здобутки і звитяги.
У твоїм образі витає дух Кохання,
Дух Ніжності, дух Вірності й Поваги!

У твоїм образі вирує Материнство,
Ховається палке бентежне Слово,
У твоїм образі сам Оберіг Дитинства,
І сама Суть всього життя земного!

Перед Творцем схиляюся в поклоні,
Його творінню возсилаю шану,
Коли він брав моє ребро в долоні -
Шматочок серця взяв мого, кохана!

у крамницю
по гостинці
зайшла краля
крихта неба
сонцесиня
блискокоса
привнесла враз
стиглий вітер
сталось диво
прихопило
спрагле сонце
гальбу пива
і крилятком
злоскотало
подив­розпач
мого тіла
усміхнулось
і сказало
братик­місяць
гальбу...
…Сіло.


2008

Люди дорогі поясніть, чого не розумію
я без неї не живу, тільки про неї одну лиш мрію
думки солодкі - хороші погані
я бачу її на своєму екрані ,
у відблисках сонця на
брудному віконці

Чи я вже здурів? я всюди її бачу
сяду в куточку, сяду й заплачу
в сльозах своїх її може побачу
звук вітру понесе, мою надію
про неї одну, про неї я мрію...

І тільки вранці коли сонце, світить
мій любий вітер, її він просвітить
всю правду й брехню він покаже
про мої почуття до тебе, розкаже

Чи я вже здурів? цього я не знаю
один лиш вітер все про мене знає

Посадила мати біля хати квіти
Для краси, на згадку про життя своє.
Щоб уміли діти ту красу любити,
Цінувати літо, поки літо є.

Та приходить осінь. Сивії тумани
Затіняють вікна, затихає сміх.
І не видно квітів. І не видно мами.
У туманах сивих загубивсь поріг.

У хустинці свіжій, зморена роками,
В квітнику туманнім пелюстки збира
Ще жива хмаринка дорогої мами,
Вказує дорогу до тепла й добра.

Розлетілись діти пелюстками квітів.
У туманах долі вибрали своє.
В квітнику у мами їх чекає літо
Тепле і безхмарне, поки мама є.

2004р.

Розкрий парасольку біля дверей,
Йди на зустріч дощу і сліз.
Ти тепер не знаєш що таке твоє...
Все було, да хтось поніс...

У безіменний простір...
Я напишу тобі листи,
ти мовиш що дощі сьогодні гострі
і що любов проста... Зівяла... стихла...

так день за днем... я не поет...
я пляшка пива чи горілки
перестань мене трести
я не помру... я проти стрілки...

розкрий парасольку біля дверей,
йди від мене, я пяний...
ніхто сьогодні не помре
я мертвий давно... ти байдужа...

ти байдужа...

Вибачте за слова не влучні...2010. березень 9...

Час біжить, мов ріка швидкоплинна,
Все міняється в світі щомить,
Тільки в Матері серце за сина
Всі віки однакОво щемить.

Запорошує пам’ять снігами,
Вже й на скронях давно сивина,
Та у серці лиш спомин про Маму,
Наче спалахом сонця зрина.

Це її перед сном колискові
Навівають нам райдужні сни,
А у Маминім сяйві любові
Виростають змужнілі сини.

Це вона нас навчає любити
Рідну землю, життя і людей,
І теплом материнським сповиті
Ми по світу крізь терни ідем.

Серце Матері схоже на птаха:
У тривогах тріпоче завжди,
Бо летить без вагання і страху
Визволяти дитя від біди.

І які б нам хвороби та муки
Зла недоля в житті не несла –
Нас зціляють лиш Мамині руки,
Що торкаються ніжно чола.

І коли всі вже програно битви,
Смерть ось-ось у лещатах скує –
Тільки Мамина щира молитва
Порятує дитятко своє...

Хоч від праці вона похилилась
І від літ посивіла коса –
Наймилішими серцю лишились
Її ніжність, любов та краса.

Все життя ми несемо той спомин
Про усмішку та очі сумні.
Повертаймось частіше додому,
Щоб вклонятись її сивині!

Вічна Мати, що зветься Марія,
Шле молитви за нас в небеса,
І горить в кожнім серці надія,
І щомиті любов воскреса...
2007р.