ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Марія Дем'янюк
2024.03.29 12:54
Знов гучні тривоги звуки
Повзуть Україною,
Янгол крильцем прикриває
Колиску з дитиною.

Притуляє зайчика
До грудей синочок,
З мамою іде квапливо,

Лава Вулкана
2024.03.29 11:45
Блакитна квітка при дорозі
На мить мій зупинила погляд.
Стебло тягнулося до Бога,
А з неба накрапляли сльози.

Самотньо серед мрій віджилих
Та сухостою сподівання
Зітхала в мареві бажання

Ігор Деркач
2024.03.29 11:26
А таки... буває де-не-де,
що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.

***
А злодієві інше не дано

Світлана Пирогова
2024.03.29 10:06
Війни жорстокість зашкалила давно:
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.

Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві

Микола Соболь
2024.03.29 07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.

Віктор Кучерук
2024.03.29 05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.

Артур Курдіновський
2024.03.29 01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".

Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.

У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня

Віряни несуть до церкви

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:09
Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!
Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:08
Вночі місто моє порожнє
У крізь відображення бачу міріади зірок – вечірнє місто.
Жінка – вітер
по місту мчить.
Не зупиниться жінка – птах.
Жінка - буря над світом майорить у темряві.
А ночами грає вона - просто буря,
вічно одна

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:07
Квітка кохання розквітла в мені і в тобі
Огорнувши нас неймовірним кохання
І зв'язала нас міцно червоною ниткою навіки,
Так нас з'єднали самими небесами,
То квітка кохання пророкувала наше щастя

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:06
Я і ти - фундамент світобудови.
Ти дав мені свої Ангельські крила
Я віддала тобі свої Ангельські крила
І ми піднялися вгору, до неба, до зірок…
Щоб ми могли окунутися в безодню космічних почуттів
І ці космічні почуття живуть в Міріади зірок,
Де нам

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:05
Я ніколи не звикну,
Я не вмію до заяложеного слова звикнути.
Бо ці заяложені слова, що живуть у тому роті.
До гарного слова нам треба звикати,
Щоб мова була як дзвінке джерело,
Як кажуть: «подумай сім раз, перед тим, як сказати»,
Щоб гарні слова тв

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:04
Ми незалежні,
як птахи - самовільно літаємо в небі,
ризикуючи впасти і розбитися
Ми вільно пархаємо в небі
без кайданів ніхто надіти не зможе…

Ми незалежні,
як коти - свавільно гуляємо самі по собі…

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:03
Я - Північ, бо тіло моє - Земля,
Мій Спасителю, я - ілюзорна Земля,
Я молюся духу Земля,
бо де я не була, не забуваю благословенну Землю,
яка кружляє у космічнім вальсі…
Вітри Галактик - вічні скрипалі.
Гармонія крізь тугу дисонансів
проносить ритм

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:01
Останній день перед Різдвом
і добрі і злі духи блукають по світу, що пройшов.
Наступила новорічну ніч, дивна тиша,
зорі в небі запалали у різдвяну ніч.
Цієї ночі засяяло небесне світло.
Ангели вітають весь світ
Христос народився в цю мить.
Раптом н

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:00
В душі моїй вирує полум'я,
Там нескінченна боротьба.
У мене одні згоряють страхи,
Інші мучають мене.

Бо я не боюсь втратити
Я боюсь залишитися сама.
Я не боюсь темряви -

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:57
У будинку жахів гуляли ночами
Літаючі привиди
Всіх лякали хто заходив
Або жив в будинку жахів
Від переляку всі тікали
Залишаючи будинок
І ніколи не повертались

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:55
Не клич мене
Я і так сама прийду
Не жени мене
Я сама піду,
Лише стверджую…
я немов привид, немов тінь, яку не видно,
Блукаючи в темряві
і ти мені скажеш іди впекло

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:54
Настала пізня пора
Все заснуло, тільки
Наша тінь
Танцювала на стіні
При палаючої свічки
І ось настав ранок
Свічка догоріла,
Тільки наша тінь залишила

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:52
Подивися як гарно
На місто опустилося
Синє небо з зірками
Нам зірки посміхалися
І ми гуляли нічним містом…
Є лише синє небо
Та дихання Всесвіту
І ми залишилися удвох по

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:36
Я не та, і ти інший
між нами промайнула
тінь забутого кохання.
Роки марного чекання
Залишили в серці рани.

У неба попрошу я
Про щастя, про порятунок,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ігор Мартинюк
2024.03.28

Василь Марківський
2024.03.26

Вадим Водичка
2024.03.26

Лава Вулкана
2024.03.20

Надія Богодар
2024.03.18

перо Христя Чорне
2024.03.15

Володимир Назарук Одеса
2024.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Марія Гуменюк - [ 2008.08.06 18:29 ]
    Казочка про білий цвіт
    Зима й весна зустрілись уночі,
    Духмяний чай запарили із м’яти,
    Покуштували пишних калачів,
    Й домовились у згоді працювати.

    Та сум сховався в зимових очах:
    «Усі про мене швидко призабудуть,
    Яскраві барви в зелен кольорах,
    Про білі фарби спогади остудять.»

    Весна зимі поспівчувала враз,
    Задумалася на якусь хвилину,
    Й промовила: «Давай, но без образ,
    Я білизнУ твою у квіти кину.»

    Зима зраділа, весну обняла,
    «Дерева я - одягну в білі шати,
    В джерельці заховаюсь від тепла,
    Тебе з туману вийду привітати.»


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.26) | "Майстерень" 5 (5.18)
    Коментарі: (6)


  2. Тетяна Горшкова - [ 2008.08.04 22:17 ]
    МАЛЮНКИ
    Зраночку раненько
    Дівчинка Оленка
    Розгорнула на дивані
    Свій альбом для малювання:
    “Зараз випробую ці
    Кольорові олівці —
    Подарунок від татуся —
    І своїм найкращим друзям
    Я малюнки подарую.
    Першим Рекса намалюю —
    Кращого не знайдеш друга;
    Це ось — Кеша, наш папуга;
    От зрадіє подарунку!
    А на третьому малюнку —
    Мурчик, наш смугастий кіт.

    Наче вийшло все як слід...

    Глянь-но, Рексе — правда, вдало
    Я тебе намалювала?”

    Глянув на портрет собака -
    Аж підскочив з переляку:

    “Гав! Це я? Потвора ця?
    Я ж вівчарка, не вівця!
    Чи погано ти, Оленко,
    Нагострила олівця?
    Ми, вівчарки, не такі:
    Грізні, сильні, як вовки,
    Незалежні, горді звірі,
    Чи тобі це невтямки?”

    “Любий Рексе, ти не сердься,
    Звісно ж, знаю я усе це!
    Ти і грізний, і хоробрий,
    Просто в мене вийшов добрим.
    Тож тобі я, Рексе любий,
    Домалюю гострі зуби!

    Я ж тебе малюю вперше,
    Як і Мурчика, і Кешу.
    Кешо, як мені — вдалось?
    Може, виправити щось?”

    Кеша, як експерт достоту,
    На Оленчину роботу
    Глянув скоса, і бундючно
    Біле пір'я настовбурчив:

    “Нас образити, напевно,
    Ти не мала на меті,
    Та невже і справді в мене
    Три пір'їни у хвості?”

    “Вибач, Кешо, поспішала,
    І тому пір'їн замало!
    Зараз все зроблю я,
    Пера домалюю!

    Глянь-но, Мурчику, і ти!
    Може, очі навести?
    Може, лапи закороткі або вуса не густі?”

    Мурчик вигнув спинку,
    Глянув на картинку,
    І сказав Оленці: “Няв!
    Я б нічого не міняв;
    Я ж від Рекса вийшов
    Майже вдвічі більшим!”




    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (1)


  3. Дана Верник - [ 2008.08.04 21:43 ]
    ***
    Дощик дибає дрібненький
    Деренчить, дзвенить і дзенька,
    Дочекалися дощу,
    Дасть дарунків досхочу.
    Довгожданий дощ добовий
    Доглядатиме діброви,
    Домиватиме двори,
    Даруватиме дари.
    ***
    Стогне степ самотнім свідком,
    Смажить сонце сковорідку.
    Спека. Сум. Солончаки.
    Сниться степу сніг сипкий
    Спрага сни - стежинки сіє,
    Сонце сяде, степ стемніє
    Сонця схід стече сльозою
    Спрагу степ стамує свою.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.23) | "Майстерень" -- (5.19)
    Коментарі: (5)


  4. Марія Гуменюк - [ 2008.08.01 17:05 ]
    літечко
    Заховалося уранці тепле літо в квітнику:
    У сорочечці яскравій, у росинці на листку.
    А на квіточці барвистій клопоталася бджола,
    І побачила іскринку, що мов маківка, цвіла.
    Зацікавалась хутенько: що ж за диво вогняне,
    У маленькій намистинці сяє сонечко ясне?
    Підлетіла до листочка, привіталася здаля,
    Літо усміхнулось мило до бджоли і до джмеля,
    Що трудивсь на пелюстинці сніжно - білого куща.
    А проміннячко іскристе шиє ясного плаща
    Для зеленої травички, ніжних квітів і дерев,
    Шиє річечці, пшеничці, і для лугу, і джерел.
    Щоби сонечко зігріло промінцями все навкруг,
    Щоби смуток розтопило, звеселило зір і дух.
    А для дівчини Софійки сіє сонячні дощі,
    І всміхається намистом на калиновім кущі.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.26) | "Майстерень" -- (5.18)
    Коментарі: (4)


  5. Марія Гуменюк - [ 2008.07.23 09:09 ]
    Промінчики – пустунчики
    Хто прогнав нічну темряву,
    Біг від сонця навпростець,
    Блиснув зайчиком у травах?
    - Це пустунчик-промінець.

    Хто купається грайливо
    В морі, у ставку, в ріці,
    Творить веселкове диво?
    - Це веселі промінці.



    Рейтинги: Народний -- (5.26) | "Майстерень" -- (5.18)
    Коментарі: (1)


  6. Тетяна Роса - [ 2008.07.08 02:42 ]
    Квочка
    Пухнастики-курчата
    розбіглись по садочку,
    а коло них на чатах
    вартує мама-квочка.
    Кішка на віконечку
    гріється на сонечку,
    поглядає ласим оком
    на пухнастеньких малят
    і гадає, яким боком
    їй підкрастись до курчат.
    Ой, кицюню, не чіпай,
    будеш бита, так і знай.
    Не дозволить квочка-мати
    своїх діток ображати.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  7. Марія Гуменюк - [ 2008.07.03 14:06 ]
    Казочка про холод
    Досвітній холод вийшов із дверей,
    Пішов притихле місто оглядати.
    На квіти глянув – в них біля очей
    Застигли сльози, мов тверді цукати.

    Провів рукою по тонких листках,-
    Під пальцями побачив позолоту.
    Листочки впали: деякі на шлях,
    Побіля ставу ж – на холодну воду.

    Та ось над містом сонечко встає,
    Промінням теплим засіває землю.
    Деревам й квітам щедро силу ллє,
    З туману визволяє міст і греблю.

    Злякався холод і утік мерщій,
    Ген попід хмари у стару хатину,
    Приліг на лаву і заснув на ній,
    Аби по днині знов зійти в долину


    Рейтинги: Народний 5 (5.26) | "Майстерень" -- (5.18)
    Коментарі: (4)


  8. Володимир Говіщак - [ 2008.07.02 14:22 ]
    Сон
    Мені наснилась білочка
    Плиг-плиг-плиг по гілочці

    Мені наснився котик
    Плиг-плиг-плиг по плотику

    Хотів я разом з котиком
    Поплигати по плотику
    Зажди! Кричу в віконечко ...
    Та розбудило сонечко


    Рейтинги: Народний 4.5 (4.99) | "Майстерень" 4.5 (4.75)
    Прокоментувати:


  9. Володимир Говіщак - [ 2008.07.02 14:50 ]
    Сон
    Мені наснилась білочка
    Плиг-плиг-плиг по гілочці

    Мені наснився котик
    Плиг-плиг-плиг по плотику

    Хотів я разом з котиком
    Поплигати по плотику
    Зажди! Кричу в віконечко ...
    Та розбудило сонечко


    Рейтинги: Народний 5 (4.99) | "Майстерень" -- (4.75)
    Коментарі: (1)


  10. Тамара Борисівна Маршалова - [ 2008.07.02 12:56 ]
    Чому у зайця довгI вуха?

    Давним-давно в одному лісі жив Заєць куцохвостий ніби.
    І мріяв він про хвіст розкішний, такий от довгий як у Лиса. Цей Заєць мав короткі вушка, такі кругленькі й маленькі дуже. Та зовсім це йому не заважало все чути, інколи підслухати... А справа була вся в тому, що цей знаний Заєць був дуже балакучий.
    Навіть занадто, бо любив частенько через Сороку розпускати побрехеньки.
    Ці побрехеньки розбрідалися по лісі. А Зайчик тільки і робив, що бігав від хатки та до хатки лісних друзів, і ту брехню “на власні вуха” слухав.
    Одного разу вже дійшло до того, що Заєць, запросивши саме цю Сороку, їй “по секрету” розповів, що наче сам Лис свій хвіст на заячий та хоче обміняти.
    Сорока цей «секрет», не в змозі потаїти, пішла його розносити по лісі.
    Дійшла зухвала новина й до Лиса, що з Вовком-братом у хатиночці обідав. На дворі було красне літечко, й тому Лис двері залишив відкритими. І тут наш Заєць невідомо звідки взявся, навшпиньки до отих дверей підкрався...
    А так, щоб краще йому було чути, просунув Заєць у ті двері вуха...
    Вовк із господарем брехню Сорочу саме розглядали, дивуючись нахабству рідкому...
    Тоді, як Заєць зухвало, стоячи отам, відмітив, що може дошкуляти навіть Лису.
    Що сила Заяча теперечки в словах. Немає значення, чи правда то, чи то брехня.
    І так розмовою тією Заєць захопився, що мимоволі у добрячій пастці очутився.
    Бешкетний вітерець чимдуж оце подув... Захлопнув двері, й вушка круглі затиснув.
    Та це було б ще, мабуть, півбіди, коли б не клямка на зворотній стороні. Від поштовху того вона ураз злетіла, підступні двері, ніби на гачечок, зачинила.
    Як тільки Заєць наш не силкувався! Відштовхувався лапками, голівкою вертів, пручався...
    Старався так, що ледь не надірвався!
    А двері вуха і не думали звільняти!
    Та ось, запеклу метушню почули Лис із Вовком-братом. Тихенько до дверей навшпиньках підійшли, відкрили... Ну, а Заєць тільки шмиг...
    Побіг, аж вітер у тих вухах засвистів. Спинився тільки вдома. Зирк у дзеркало... Та, що це за стрічки повиснули додолу з голови?! Торкнувся них... Та, начебто, то вуха, які до цього були невеличкі й круглі.
    Отак той Заєць замість довгого хвоста отримав довгі вуха. Це вже неспроста!
    ___________________________________________
    Хто підслуховувати, отже, полюбляє - на вуха довгі себе, друже, наражає...


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  11. Марія Гуменюк - [ 2008.07.02 11:20 ]
    Мамина наука
    Бджілкам – діткам каже мати:
    Квітнуть квіти біля хати,
    Луг вдягнув зелені шати,
    Тож вчимося мед збирати.

    Кожна квіточка в садочку
    Дасть нектару для медочку.
    Вміло маємо навчатись,
    Як у вулик з ним вертатись.

    Бджілкам пояснила мати,
    Як відеречко тримати,
    Як ховатись від хмаринки,
    Що розгублює краплинки…

    Прислухались дітки чемно, -
    Вчить матуся недаремно:
    Хто уважно все вивчає,-
    У житті біди не знає.



    Рейтинги: Народний 5 (5.26) | "Майстерень" -- (5.18)
    Коментарі: (6)


  12. Володимир Говіщак - [ 2008.07.02 09:13 ]
    Сентиментальне
    Летить листочок з деревця
    В осінньому гаю
    Він більше не повернеться
    На гілочку свою

    Що ж на землі робитиме
    Без друзів-пустунців
    І більше не радітиме він співу цвіркунців?

    Це вітер-розбишака
    Зірвав листочок мій
    А натерпівся ж страху
    Лежить такий сумний

    Візьму листочок-сирітку
    Бо сам він пропаде
    Нехай хоча б ще трошечки
    У мене поживе


    Рейтинги: Народний 5.25 (4.99) | "Майстерень" -- (4.75)
    Прокоментувати:


  13. Тамара Борисівна Маршалова - [ 2008.07.01 10:45 ]
    Казочка про маленького Човника
    1.
    Хлюпотить стрімка водичка,
    В’ється, ллється річка Стрічка.

    Веселенька та гарненька,
    Ще, як небо, голубенька.

    Ось біжить та річка Стрічка.
    Бачить, Човник край водички.

    На піску собі дрімає,
    Попід сонцем загоряє.

    - Човнику, - питає річка,
    Чом дрімаєш край водички?

    Чом не плаваєш, рідненький?
    Човник каже: Я маленький.

    Ще не плавав я ніколи.
    Не пройшов цієї школи.

    Та й боюся я водички,
    Бо стрімка ти річка, Стрічко.

    - І хоча стрімка я річка, -
    Каже Човнику та Стрічка. –

    Та човни - то мої друзі,
    Величенькі і недуже.

    Простягай своє весельце,
    Попливеш, немов по скельцю,

    Повз барвисті береги,
    Повз ліси, гаї, сади...


    2.
    Човник, дітки, хоч дрімає,
    Втім весельце простягає.

    І побігли отже річка,
    З нею Човник невеличкий.

    Сонце в небі синім сяє,
    Пташка весело співає.

    Гілочками ліс шумить,
    В полі колос шепотить.

    Човника все забавляє,
    Він уже й не уявляє,

    Як міг жити без водички,
    Без тієї річки Стрічки.


    3.
    Та аж раптом чує він:
    - Човнику, тобі уклін!

    Колосків ось назбирав,
    Та вже трішечки й пристав.

    До містка ще йти далеко.
    А для тебе, бачу, легко

    Річку Стрічку перетнути,
    Того берега сягнути.

    На тім боці моя хатка.
    Бачить Човник – Мишенятко.

    - Що ж, стрибай хутчіш до мене!
    Підсоблю тобі, я певен, -

    Каже Човник Мишенятку.
    Ген видніється вже й хатка...


    4.
    Підпливають. Чують: Може,
    Човник й Білці допоможе?

    Назбирала я горішків,
    Утомилася втім трішки.

    Та ще треба завітати
    Ховраха ось привітати.

    Бо цієї, знаю, днини
    Він святкує іменини.

    - Не журися, тітко Білко,
    Довезу тебе я швидко, -

    Човник їй відповідає.
    П’ять хвилин лише спливає,

    І ось Білку зустрічають
    У Ховраха, пригощають…


    5.
    А наш Човник пливе далі
    Повз лісок, квітучі трави,

    Повз хати, сади, городи.
    Раптом чує. - Цей добродій

    Неодмінно допоможе.
    Човне, підпливи, як можеш! –

    Хтось до Човника гукає.
    Бачить Човник, так то Заєць

    Із Зайчихою стоїть.
    Та йому оце кричить.

    Біля Зайця - Зайченятко,
    Вередливе немовлятко.

    Підпливає до них Човник.
    Каже Заєць: Кошик повний

    Моркви ми от назбирали,
    Дім далеко, але з нами

    Це маленьке зайченятко,
    Все жаліється на лапки.

    Цілий день собі стрибало,
    От і силоньки не стало.

    Самостійно йти не хоче.
    Не повернемось й до ночі

    Ми додому. Бо в лісок
    Шлях веде через місток.

    - Не хвилюйся так, сіренький.
    Човен, бачиш, я швиденький.

    Тож, усю твою родину
    Переправлю за хвилину.

    Зайця Човник заспокоїв.
    Й слово стримав. А навколо

    Літо барвами рясніє,
    Річка Стрічка голубіє.

    Бабки жваво скрізь літають,
    На ніс Човнику сідають...



    6.
    Але, що це? Дядько Заєць,
    Звів угору раптом палець.

    Бачить Човник – Пташенятко!
    Долетіло голуб’ятко

    До середини аж річки,
    Та втомилось невеличке.

    Крильцями усе тріпоче,
    І от-от у воду вскочить.

    Вже не стало сил летіти,
    Десь на гілці відпочити.

    Човник швидко підпливає,
    Та весельце підставляє.

    Пташенятко тут зраділо,
    На весельце, звісно, сіло.

    Закурликало від щастя,
    Що минуло те нещастя,

    Що вернеться до матусі,
    Бо ота сидить у тузі.

    Вдячна Човнику Пташина,
    Врятував бо її сина.

    Звірі Човника вітають,
    Дійсним другом величають.

    Дружбу вірну пропонують,
    Всім, що мають, тим частують...

    Ось і сонечко сідає.
    День ясненький догоряє.

    Час додому повертати,
    Там до ранку спочивати.

    Човник друзям обіцяє,
    Що до них знов завітає,

    У хазяйстві підсобити,
    Діток плавати навчити...


    7.
    Темно-синю відкриває
    нічка парасольку.

    Золотавий місяць сяє
    в небі замість сонця.

    Сни чарівні скрізь кружляють,
    Зірочки вогнями грають.

    Лісових малят матусі
    У колисочках гойдають...

    Спить і Човник край водички.
    Не дрімає тільки Стрічка.

    Струни хвиль перебирає,
    Колискову всім співає:

    - Віченька стуляй.
    Люлі-бай...


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  14. Тамара Борисівна Маршалова - [ 2008.06.29 16:17 ]
    Повтікали Черевички (для малят)
    1.

    Від маленької Марічки
    Повтікали Черевички.

    - Повтікали?!
    - Повтікали!
    - Ну, а що вони казали?

    А казали вони ось що:
    - Нам набридли плями, тощо.

    Нам набридли бруд і пил.
    От, хоча б нас хто помив!

    Та про нас тут забувають,
    Погулявши, розкидають

    По віддалених кутах,
    Де вночі проймає страх.

    Треба звідси нам тікати,
    Та про себе гідно дбати!

    - Так казали?!
    - Так казали!
    - І куди попрямували?

    А пішли вони до річки.
    - Може, там біля водички

    Ми господаря знайдемо,
    Й у ладУ з ним заживемо.

    Будемо завжди ми чисті,
    Зірочки мов ті іскристі, -

    Гомоніли Черевички,
    Поспішаючи до річки.


    2.

    Першого, кого спіткали,
    Був Єнот, відомий праля.

    Як побачив Черевички,
    Заволав: Мерщій у річку!

    Буду, друзі, я вас прати,
    Та весь бруд той відтирати.

    - Ні, - сказали Черевички, -
    Ми не шарф, не рукавички!

    Нас не можна отак прати!
    Мити треба й витирати.

    - Якщо так, то вибачайте, –
    Праля каже. - Прощавайте!


    3.

    Ідуть далі. Бачать, Жабка
    Плигає “на босу лапку”.

    Привітались Черевички,
    Кажуть Жабці: Невеличкі

    Ми за розміром й легенькі.
    Буде в нас тобі добренько!

    - Може, й так, - їм каже Жабка. -
    Та перетинки на лапках

    Важливіші за взуття,
    Бо полегшують життя.

    Завдяки їм у воді
    Впевнена завжди. Утім,

    Це підтвердять й жабенята.
    Чапля поруч! Прощавайте!


    4.

    - Може, Чаплі ми потрібні?
    В неї лапи довгі, сильні.

    Не завадять край водички
    Їй гарненькі Черевички, -

    Друзі наші так міркують,
    Та до Чаплі вже прямують.

    Чапля радо їх зустріла,
    Та, однак, не захотіла

    Узувати Черевички,
    Щоб ходити біля річки.

    Друзям так відповіла:
    - Я не дівчинка мала!

    Треба в лапах чіпкість мати.
    Це їм буде заважати!


    5.

    - От і Чапля не схотіла
    Бути з нами. Полетіла! -

    Зажурились Черевички,
    Посідавши біля річки.

    Сонечко у небі сяє,
    Річка сріблом відбиває.

    Рибка хвостиком плеснула,
    Їх увагу привернула.

    - Рибко, Рибко невеличка!
    Може, треба Черевички? -

    Друзі Рибку запитали.
    Та вона лише здійняла

    Стовп із крапельок водички,
    Та й пірнула углиб річки.


    6.

    - Але ж треба лапи мати,
    Черевички узувати? -

    Раптом чують Черевички
    Десь з-під гілочки вербички. -

    На образи не зважайте,
    Та додому повертайте.

    Бо хоча ви, друзі, видні,
    Та нікому непотрібні,

    Окрім дівчинки Марічки,
    Бо її ви, Черевички.

    Дивляться, так то – Горобчик,
    Отакий сіренький “хлопчик”,

    До пониклих промовляє,
    Їх додому відправляє.

    - Що ж, - міркують Черевички, -
    Воно так. Біля водички

    Добре нам, як сонце сяє,
    А, як задощить... Немає

    Навіть даху, щоб сховатись,
    Можемо втім зіпсуватись...


    7.

    Повертають Черевички
    Знов до дівчинки Марічки.

    А вона їх зустрічає,
    Та до блиску начищає.

    Ще й говорить: Черевички,
    Не тікайте більш до річки!

    Обіцяю про вас дбати,
    По кутах не розкидати.

    Будете у мене чисті,
    Зірочки мов ті іскристі!

    Черевички пораділи,
    Та дівчаті все простили.

    Почали у дружбі жити,
    Миром й ладом дорожити...
    ..................................................
    От і все про Черевички,
    Що тікали від Марічки.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  15. Людмила Шамрай - [ 2008.06.26 17:43 ]
    Вірші
    Дивувалась черепаха:
    "Грала з тигром я у шахи,
    Що за диво-дивина-
    Тигр проковтнув слона?"


    Рейтинги: Народний -- (5.11) | "Майстерень" -- (5.13) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  16. Тамара Борисівна Маршалова - [ 2008.06.24 14:39 ]
    Барабан для зайчати


    Крихті зайчику купили
    Барабан дзвінкий червоний,
    Барабанить він щосили,
    Дробом тим вовчиська гонить.

    Вовк у відчаю від звуку:
    - Що, скажіть, оце за шал?!
    Не було хіба що грюку,
    Щоб тугим на вухо став.

    Гей! Примирення приймайте!
    Слово вовче миттю дам.
    Барабана лиш сховайте!
    Заспіваю краще сам.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  17. Мойсей Фішбейн - [ 2008.06.13 10:59 ]
    Няв!
               Пам’яті Макса

    Киця-чорнявка
    нявка і нявка,
    нявкать раденька
    киця руденька,
    десь від самотності та гіркоти
    сумно понявкують сірі коти,
    пахне котові у сні смакота,
    чути зі снива нявчання кота,
    діти розвісили широко там
    вуха й піднявкують милим котам,
    я і котів, і дітей обійняв:
    „Няв!”


    Рейтинги: Народний -- (5.74) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (4)


  18. Марія Гуменюк - [ 2008.06.11 20:08 ]
    промінчики - роздягайчики
    У біленьку рукавичку
    Зодягнув туман водичку,
    На травичку без жалю
    Всипав жменьку кришталю,
    А сорочки і плахтини
    Для дубів зшив та ялини,
    Й зупинився у гайочку, –
    Личко вимив у струмочку
    І молочну кожушину
    Швидко кинув на калину

    А в цей час в гніздечках – хатах
    Пробудились пташенята
    І предивним ніжним співом
    Ясне сонечко зустріли,
    Повели його гостинно
    По лісах і полонинах,
    Між листками й по травичці
    Йшли промінчики іскристі,
    І легенька одежинка
    Попливла, немов хмаринка



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.26) | "Майстерень" -- (5.18)
    Коментарі: (1)


  19. Тетяна Роса - [ 2008.06.11 18:22 ]
    Дворняжка
    За мною бродит следом
    Мой беспородный пёс.
    Кормлю его обедом
    С его собачьих грёз.
    Он умными глазами
    Глядит, не понимая,
    С усилием собачьим
    В мои дела вникая.
    Вздыхает псина тяжко,
    Ловить пытаясь суть.
    Так хочется дворняжке
    Понять хоть что-нибудь.
    Гулять зовёт глазами
    И машет мне хвостом.
    Что ж, с не его делами
    Я разберусь потом.
    В подъезде лая гулко
    И радуясь всерьёз,
    Выводит на прогулку
    Меня мой верный пёс.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  20. Тетяна Роса - [ 2008.06.10 12:32 ]
    Выбор.
    ПЕСЕНКА ОПТИМИСТА
    Скажите мне, пожалуйста,
    откройте мне секрет-
    ну кто же это выдумал,
    что счастья в мире нет.
    Что всё вокруг не ладится,
    что всё вокруг не так,
    что мало в жизни радости,
    и жизнь сама пустяк?
    Скажите мне, пожалуйста,
    кто этот человек,
    не понимавший радости
    и зря проживший век.
    Наверное, он в жизни жил
    без рек, полей и гор.
    Наверное, по жизни плыл
    вылавливая сор.
    Скажите мне, пожалуйста,
    О, дайте мне ответ,
    Кто выдумал, что счастье –
    Особенный секрет.
    Наверное, не раз встречал
    Счастливых он в пути,
    Чужое видеть он сумел –
    Не смог своё найти.
    Я вам скажу, мои друзья,
    Я точно не такой,
    и к этой жизни никогда
    не повернусь спиной.
    ПЕСЕНКА БРЮЗГИ
    Опять не так, и вновь не то,
    И всё наоборот!
    И даже если сад цветёт,
    То этот цвет не тот.
    Не так все видят и поют,
    И все вокруг не так живут.
    И зря они чего-то ждут –
    К ним только горести придут.
    А я один с умом живу:
    Не вижу сказок наяву,
    Не жду добра, не строю дом,
    Друзей не принимаю в нём,
    Живу и не мечтаю,
    И от любви не таю
    А если вдуматься, то я
    Живу на свете не живя,
    И цель моя одна – брюзжать,
    Зато мне нечего терять.
    ***
    Мы себя не ищем -
    себя мы создаём.
    К размышленью пища –
    О чём же мы поём?


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  21. Ванда Савранська - [ 2008.06.07 18:35 ]
    МУРКОТА І ДРІМОТА
    (З С.Маршака)
    Ходили під хатами
    Муркота і Дрімота.
    Муркота забігала
    У хвіртку і ворота.
    У вікна заглядала,
    Дивилась крізь гардини
    І ніжно муркотала
    До кожної дитини.

    Дрімота ж їм казала:
    Хто перший в ліжко ляже,
    Дрімота «на добраніч»
    Йому на вушко скаже.
    Тому ж, хто не захоче
    У ліжечко лягати,
    Муркота і Дрімота
    Накажуть позіхати!
    01.12.2007


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.33) | "Майстерень" 0 (5.37)
    Коментарі: (3)


  22. Тетяна Роса - [ 2008.06.02 19:05 ]
    Літо
    Вірш для дітей занадто довгий, але я писала його, уявляючи книжку – розмальовку для дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку.

    Ось і Літечко прийшло,
    Різні барви принесло.
    Стало Літо малювати,
    Стало землю прикрашати.
    Взяло фарбу золоту,
    Потяглось у висоту,
    Аж до сонечка дістало,
    Промінців домалювало.
    А блакитним Літу треба
    Підфарбовувати небо.
    Поки небо фарбувало,
    Трохи фарби в річку впало -
    Посинішала водичка,
    І гарніша стала річка.
    Сонце посміхається,
    Промінцями грається.
    Вишні сонечку радіють
    Та ростуть і червоніють.
    Гарно всюди, квітнуть квіти
    І стають засмаглі діти.
    Повно клопоту в птахів -
    Доглядають малюків.
    Підростають пташенята -
    Треба добре годувати.
    І усі звірині мами
    Мають клопіт з малюками:
    Їх годують, доглядають,
    Усьому, що слід, навчають.
    Пуголовок лап не мав,
    Він батьків своїх не знав.
    Плавав, лапки відростив,
    Потім хвостик загубив,
    Його вигляд геть змінився –
    В жабку він перетворився.
    Чекає жабка комара –
    Жабці снідати пора.
    Он на крилах барви грають -
    То метелики літають.
    Вони п'ють з квіток нектар -
    Для метеликів це дар.
    А от їх сини і дочки
    Увесь час гризуть листочки,
    Бо ті діточки маленькі –
    Це гусениці товстенькі.
    А Літо працює, клопоче,
    Спинитись нітрохи не хоче,
    Бо врожай, це кожен знає,
    Без турботи не буває.
    Літо довго працювало –
    Поки Осінь не настала.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  23. Тетяна Горшкова - [ 2008.06.02 08:09 ]
    ПАН КОЦЬКИЙ
    (Частина третя)

    До обіду у неділю
    Готувались, як могли:
    В річці риби наловили,
    М'яса, сала натягли.

    Дзбан ведмідь приніс у хустці:
    “Власним медом пригощу!”
    А кабан накрав капусти
    І картоплі для борщу.

    “Ох, — зітхнув ведмідь. — Нарешті!
    Я б за рік це все не зжер!”
    Вовк йому: “Та з'їв би, лежню!..
    То сховаймося тепер!”

    А ведмідь: “Мене з-за столу
    Ще ніхто не виганяв!
    Що руда тобі молола?
    Може, все це і брехня?

    Набрехала, от побачиш,
    Бо лисиця ж хитра — страх!”
    “Про всяк випадок, одначе,
    Заховаємось в кущах!”

    “Щоб Ведмідь — в кущі? Нізащо!
    Хай-но прийде він сюди!..
    Краще… ти мене, ледащо,
    На гілляку підсади!”

    Тож на дерево залізти
    Вовк ведмедю допоміг,
    А кабан — в торішнє листя
    Закопавсь неподалік.

    Ось, нарешті, і Рудася
    Йде під ручку із котом.
    “Ма-а-а-у!” — кіт, уздрівши м'ясо,
    В захваті махнув хвостом.

    Вовк в кущах: “Йому все мало?
    От, — міркує, — вражий син!
    Тут сім фунтів тільки сала,
    Він не з'їсть же все один?!

    Ич, малий, а скільки пихи!
    Теж мені — почесний гість…”
    Та в цю мить комар, на лихо,
    Кабана вкусив за хвіст.

    Хоч сидів той тихо досі,
    Та боявся і дихнуть,
    Тут, утриматись не в змозі,
    Він хвостом тихенько — круть!

    Кіт умить весь підібрався —
    Очі блиснули вогнем
    Так, що кожен би злякався —
    Та на шерех як стрибне!..

    В кабана — душа у п'яти:
    “Зараз з'їсть мене! Пропав!”
    Підхопивсь — і ну тікати,
    Ледь кота не розтоптав!

    І в кота — у п'яти серце:
    Геть від жаху очманів —
    І на дерево подерся,
    Де вгорі ведмідь сидів.

    Похолов ведмідь від страху,
    Вище, крекчучи, поліз;
    На тонку заліз гілляку,
    Та як зірветься униз —

    ГУП!
    А там якраз, на горе,
    Бідний вовк в кущах заліг…
    Ледь підвівся вовк — і дьору!
    Так біжить — не чує ніг!

    А за ним ведмідь несеться —
    Мчить щодуху і реве:
    “Ох, за мною він женеться!
    Ой, рятуйте — розірве!..”

    …Зупинилися нарешті,
    Та й попадали під дуб.
    Ледве дихають сердешні,
    Лиш очима — луп та луп.

    “Ну й пан Коцький у лисиці! —
    Врешті Вовк пробурмотів. —
    Хоч маленький, а дивіться —
    Ледь усіх нас не поїв!..”


    ***
    …Цю нехитру оповідку
    Від бабусі чув колись.
    Тож шануйся — і не смикай
    Пана Коцького за хвіст!



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.29) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (2)


  24. Тетяна Горшкова - [ 2008.06.02 08:11 ]
    ПАН КОЦЬКИЙ
    (Частина друга)

    Ранком вибігла лисиця
    Пошукать пташиних гнізд,
    І на стежці їй зустрівся
    Сірий вовк — облізлий хвіст.

    “Ти, як завше — королева! —
    Сірий шкіриться. — Бонжур!
    Я увечері до тебе
    На досвітки прибіжу!”

    “Зачекай, — руда говорить, —
    Ти не дуже веселись!
    Бо у мене, бач, учора
    Сам пан Коцький оселивсь!

    Очі світять, мов жарини,
    Кігті — гострі, як ножі.
    Тож як де його зустрінеш —
    Краще, брате, стережись!

    А коли вже він сердитий,
    То тікає все живе.
    Хто не встиг — пан Коцький миттю
    На шматочки розірве!”

    Вовк потилицю почухав:
    “Ну і ну! Оце так звір!”
    А руда: “Та ти послухай:
    Він і їсть мов богатир!

    Він ум'яв у мене вчора
    Страв усяких цілий віз!
    Спорожнив мою комору,
    Ще й голодним залишивсь!

    З ним не варто воювати,
    Піддобрити пана слід;
    Хочеш — добру дам пораду?
    Приготуй йому обід!

    Страви наготуй побільше —
    Тільки щоб була смачна!”
    “То на поміч я покличу
    Ще ведмедя й кабана,

    Та й влаштуємо багате
    Частування лісове.”
    “Та самі сховайтесь, брате;
    Бо побачить — розірве!”




    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  25. Тетяна Горшкова - [ 2008.06.02 08:53 ]
    ПАН КОЦЬКИЙ
    (Частина перша)

    Що, пустуне? Казку знову?
    Слухай, тільки сядь як слід!

    У господаря одного
    Був колись смугастий кіт.

    Жив собі під теплим дахом,
    Жив — та врешті й постарів;
    І господар бідолаху
    В ліс заніс і там лишив.

    “В нас мишей вже — повна хата;
    Зазіваєшся — зжеруть!
    Як не годен полювати,
    То гуляй собі отут!”

    На додачу злий хазяїн
    Ще й у бік штурхнув кота.
    “Кепські справи! — кіт зітхає. —
    Няв! Кінець мені настав!

    Я ж не виживу у лісі!
    Де тут блюдце з молоком?”
    Раптом дивиться — лисиця
    Зупинилась під дубком.

    Хвіст — мов віяло розкрите,
    капелюшок набакир;
    Ще й вітається: “Добридень!
    Ви, пробачте, що за звір?”

    Кіт старий прищулив вуха:
    “Ну — чи пан, чи вже пропав!..”
    А відтак, набравшись духу:
    “Я — пан Коцький, — каже. — Няв!”

    “О, пан Коцький! Як цікаво!
    А мене Рудася звуть!
    У якійсь важливій справі
    В нас у лісі Ви, мабуть?”

    “Та не те, щоб я у справі…
    Я, скоріше, навпаки…”
    “Ну, то прошу я ласкаво
    Вас у гості!”
    “Залюбки!”

    Гостя пишного лисиця
    До господи привела,
    Стіл накрила, як годиться,
    Жирну курочку спекла.

    А коли живіт у “пана”
    Наче бубон, став тугий,
    Каже:
    “Вибачте, звичайно,
    За сміливий тон такий,

    Та хоч я і не базіка,
    Вам признаюсь все одно:
    Про такого чоловіка
    Я вже мріяла давно!

    З отаким, як ви, сміливцем
    Не страшний ніхто мені!”
    Кіт, смачне доївши крильце,
    Нявкнув: “Няв! Чому б і ні?”



    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (3)


  26. Тетяна Горшкова - [ 2008.05.26 21:33 ]
    АНДРІЙКО-НЕВМІЙКО
    Андрійко-невмійко
    На кухні посуд мив.
    Андрійко-невмійко
    Два блюдечка розбив.

    Онукові настрій
    Бабуся підніма:
    “Розбились — на щастя!
    Журитися дарма!”

    Андрійко-невмійко
    Пил з шафки витирав.
    Андрійко-невмійко
    З ослінчика упав.

    “Підводься, батире!
    Тобі ще три, еге ж?
    От буде чотири -
    До стелі доростеш!”

    Андрійко купляти
    Пішов у магазин
    Яєчок десяток,
    Батон і апельсин.

    Хай цілих заледве
    Лишилось п'ять яєць,
    Андрійко — не ледар!
    Андрійко — молодець!


    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (4)


  27. Тетяна Роса - [ 2008.05.20 17:26 ]
    Смішинка
    Я сміятися не хочу,
    Уже плачуть мої очі,
    Я ніяк не зупинюсь,
    Все сміюсь, сміюсь, сміюсь!
    Мені кажуть :,, Свого рота
    Ти закрити десь забув
    І смішинку – лоскотунку
    Випадково проковтнув.”
    Ну яка ота смішинка,
    Покажіть її мені,
    І тоді вона побачить,
    Буде смішно їй чи ні !


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  28. Олег Афонский - [ 2008.05.19 08:38 ]
    Барсук (шутка)
    Злые вьюги да метели
    Зиму всю по лесу пели,
    Снегом землю укрывали,
    Звери чтоб спокойно спали.
    Спал барсук, посапывал,
    День и ночь похрапывал
    У себя в норе
    Во вьюжном феврале.
    В марте потеплело,
    Солнышко пригрело.
    Только начался апрель,
    А уже в лесу капель.
    Раз пропали холода,
    То кругом в лесу вода.
    Есть вода- земля сырая,
    А вода штука такая -
    Лишь бы щель, и натечет
    И в норе лужу нальет.
    Барсуку не стало спаться,
    Пятки начали чесаться.
    Заворочался зверек,
    Лег не вдаль, а поперек.
    Тут вода ему на нос.
    Я задам тебе вопрос:
    «Будешь спать ты с мокрым носом?
    Ты смеешься над вопросом.
    Знаешь сам, хоть и шалишь:
    На нос каплет не поспишь».
    Вот барсук наш и проснулся,
    Позевал и потянулся,
    Дверь из норки приоткрыл,
    Про себя проговорил:
    «Началось тепло. Ну вот-
    Наступил уж Новый год.
    Мне уже пора вставать,
    Трудовой год начинать»
    Все встречают Новый год
    Не весной- наоборот.
    Ведь всегда среди зимы
    Ему радуемся мы.
    Но барсук его проспал,
    Потому что он не знал,
    что за праздник «Новый год»
    И когда он настает.
    Он считал, наивный право,
    Новый год, когда дубрава
    Просыпается от сна,
    Когда началась весна.
    Вот какой барсук простак!
    Ты же знаешь все не так
    Взял бы сам и написал,
    В письмеце все рассказал,
    Барсука бы пригласил
    Он, поверь мне, очень мил.
    Адрес: в нору под сосной
    Барсуку в глуши лесной.
    И тогда под Новый год
    В гости он к тебе прийдет

    1974г.

    Автор текста Афонский О. Н
    Украина
    г. Ивано-Франковск


    Рейтинги: Народний 5 (5.17) | "Майстерень" 5 (5) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  29. Тетяна Горшкова - [ 2008.05.17 23:06 ]
    Цикл "Від нуля до десяти"
    Нуль.

    Нуль – це нічого, від бублика дірка,
    Космос, де жодна не блимає зірка,
    Те, що в порожній кишені лежить,
    Бульбашка мильна, що лопнула вмить.



    Один.

    Один моряк
    одного разу
    Збирався в море на баркасі.
    Взяв із собою він: кота
    Одну ворону без хвоста,
    Одну стареньку черепаху,
    Одного песика-невдаху,
    Одного в клітці какаду
    І в банці рибку золоту.
    Крім того, аж в останню мить
    Він ще надумав запросить
    Одне знайоме цуценятко
    І ще маленьке слоненятко.
    Останнє пливти вже згодилось,
    Та... на баркасі не вмістилось.
    Моряк подумав: “То й нехай!”
    І запросив усіх на чай.

    Звичайно ж, він вчинив розумно:
    Самому морем пливти сумно!




    Два.

    Два кінця у гойдалки в парку,
    Вгору-вниз – гойдається світ.
    В когось – серце у п'яти впало,
    Хтось – у небо злетів на мить.



    Три.
    (Вірш-загадка)

    Хто три ока має різнокольорових,
    Та розплющить може лиш одне за раз?
    Як червоним блимне – стій, нема дороги.
    Жовтим – приготуйся, йти іще не час.
    А привітно гляне він зеленим оком -
    Йди собі, будь ласка, вільна вже дорога.


    (Це не Змій із казки
    І не пес Трезор:
    Ті три ока має
    Дядько Світлофор.)



    Чотири.

    Кіт Маркіз утік на шафу,
    Глипа звідти навкруги.
    Бо в кота – чотири лапи,
    В мене ж – тільки дві ноги!



    П'ять.

    П'ять пальців, немов п'ять братів, на руці
    У згоді живуть, і старанно усі
    Працюють. Та якось рука – їхня мати -
    Сказала: “Ім'я треба кожному дати.
    Найстарший – ВЕЛИКИЙ, це кожен побачить.
    (Хоч він і на зріст невисокий неначе.)
    А другий – обожнює вказувать всім.
    (Розумник!) Тож бути йому ВКАЗІВНИМ.
    Наступний – СЕРЕДНІЙ, і думать не варт.
    А п'ятий – МІЗИНЕЦЬ – найменьшенький брат.
    От як же четвертого сина назвати?
    Він – хлопець незграбний такий, вайлуватий...
    І наче прикмет особливих не має...
    Нехай БЕЗІМЕННИМ його називають!”

    Образився братець четвертий страшенно:
    “У всіх імена, тільки я – безіменний?”

    “Ну, добре, щоб ти не охляв у журбі -
    Весільну обручку носити тобі!”



    Шість.

    Працьовита мама-Бджілка
    Має шестеро синків.
    І у них в кімнаті-соті
    Як навмисно, шість кутків.

    Тож як мирно не вдається
    Лад навести мамі в строк –
    Сину кожному знайдеться
    Свій для роздумів куток.



    Сім.

    Червоний, оранжевий, жовтий, зелений,
    Блакитний, синій і ще фіолетовий -
    Сім кольорів є у тебе і в мене,
    Сім барв – у художника Борі Столєтова,
    Щоб Боря, відтінки змішавши, зумів
    Весь світ навкруги змалювати без слів.

    А Юля сидить за стареньким роялем,
    Клавіш торкається чорних і білих.
    Сім нот вона має, щоб полька звучала,
    Щоб звуки мазурки з-під пальців летіли.

    Концерт знаменитий, і джаз, і фокстрот,
    Вся музика світу – всього лиш сім нот.



    Вісім.

    От біда у восьминога!
    Має він аж вісім ніг,
    І собі взуття допоки
    Підібрати ще не зміг.

    Ось надходить день базарний.
    “Скільки коштує оця?”
    Черевиків взявши пару,
    Він пита у продавця.

    “Ця модель – чудовий вибір! -
    Хитро зирка продавець. -
    Колір – ваш, відмінна шкіра!
    Ви – справжнісінький знавець!

    А тепер – стосовно грошей:
    Дев'ять – пара, не секрет!
    Вам чотири треба, отже,
    Разом – тридцять шість монет!”

    Восьминіг стиха бурмоче:
    “Так, чотири – не одна...
    Їх купив би я охоче,
    Та... кусається ціна!


    Не носив – хоч і знавець – я
    Черевиків і раніш,
    Тож, гадаю, доведеться
    Ще побігать босоніж!”



    Дев'ять.

    Жарт – історія оця.
    Та дослухай до кінця.

    Цифра Дев'ять у П'ятірки
    Якось вкрала гаманця.

    Втрату цифра П'ять уздріла,
    На злодійку налетіла:
    “Віддавай-но гаманця,
    Бо скуштуєш і дубця!”
    Цифра П'ять була сильніша,
    А Дев'ятка – та хитріша:
    Дременула навтьоки,
    Вмить добігла до ріки,
    З бережка у воду – скік!
    Й під водою – на той бік.
    Хоч сердита цифра П'ять -
    Не наважилась пірнать.
    Довелося по містку
    Бігти їй через ріку.
    Вже минула майже міст,
    Аж назустріч – цифра Шість
    Йде поволеньки, кульгає.
    Цифра П'ять її питає:
    “Щойно тут, сестрице мила.
    Ти Дев'ятки не зустріла?”
    “Так, звичайно, - каже та. -
    Як дісталась я моста,
    Бачу – аж пливе сусіда,
    Ніби хто женеться слідом.
    Прудко вилізла з води
    І побігла он туди!
    Бач – на березі кущі?
    Поспішай туди мерщій!”
    Довго цифра П'ять шукала
    Там, де Шістка їй вказала,
    Та злодійки не знайшла.
    Якось, хитра, утекла!

    Чи не зможеш підказати,
    Де Дев'ятку відшукати?


    (То Дев'ятка схитрувала -
    Догори ногами стала!)



    Десять.

    Сьогодні дядько Стас приніс
    (Хороший батьків друг)
    Андрію, Даші і мені
    Цукерок десять штук.

    Я лише п'ять цукерок з'їв,
    Андрійко ж – половину.
    Цікаво, друже, скільки ж їх
    Залишилось Дарині?



    (Авжеж, ти правий, друже мій!
    Всі кажуть у дворі:
    “Хіба ж такі, як той Андрій,
    Залишать щось сестрі?”)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.29) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (5)


  30. Тетяна Роса - [ 2008.05.09 01:58 ]
    Час до школи
    Прощавай, садочок наш, прощавай!
    Більше нас уранці не чекай,
    Хоч який хороший ти,
    Нам до школи треба йти.

    Приспів:
    Досить нам в садок ходити,
    Ми уже дорослі діти.
    Чуєш, як дзвінок співає -
    Школа нас уже чекає!

    Будемо за партами сидіти,
    Будемо уроки ми учити.
    Треба знати все навколо,
    Усьому навчить нас школа.

    Не сумуйте, іграшки, за нами.
    Хоч уже ми й стали школярами,
    Ви нікуди не зникайте,
    Нас зі школи почекайте.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  31. Тетяна Роса - [ 2008.05.06 13:49 ]
    Прощання час
    Ось і настав прощання час,
    Дзвенить дзвінок останній раз.
    Він вже не кличе на урок,
    Це твій останній у школі дзвінок.

    Пр: Останній раз поглянь на них,
    На однокласників своїх.
    Ваше дитинство прощається з вами,
    А ви один з одним і вчителями.

    Вже вчителі не будуть вчить,
    Що, де, коли і як робить.
    Настав час по життю іти,
    І як тобі жити – вирішуєш ти.

    Пр: Останній раз поглянь на них,
    На вчителів усіх твоїх.
    Їхні усмішки з сумними очами,
    Бо вони зараз прощаються з вами.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  32. Олександр Кияшко - [ 2008.05.06 09:41 ]
    Борги
    Життя скороминуче,
    Але воно твоє,
    Хоч часто ти вважаєш
    Що так воно не є.

    Твої найближчі люди,
    Бажаючи добра,
    Штрикають тебе в мозок
    Порадами щодня.

    Можливо вони праві,
    Можливо правий ти,
    Лише життя розсудить
    Де істини шляхи

    Тому не переймайся,
    До серця не бери,
    Майбутнє незабаром
    Збере свої борги

    Які борги, спитаєш,
    А, ті які робив,
    Коли під столик пішки
    Ти в повний зріст ходив.

    Життя вперед крокує
    І з радісним: "Татусь"
    Зустріне під дверима
    Тебе твій карапуз

    І ти забувши втому,
    Бажаючи добра,
    Штрикати будеш чадо
    Порадами щодня.

    А рідне твоє чадо
    Можливо відповість -
    Що Бог, мовляв не видасть,
    Ну а свиня не з'їсть!

    Все йде в житті по колу
    Щоб коло розірвать
    Можливо і не треба
    Борги всі віддавать!


    Рейтинги: Народний 5.13 (5.19) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Коментарі: (5) | ""


  33. Олександр Кияшко - [ 2008.05.06 09:59 ]
    Хижаки

    В хатинці біля лісу
    Жили три їжаки
    Жили не переймались
    Аж раптом – хижаки!

    По лісі ходить чутка
    З’явились злі вовки
    Що дуже хочуть їсти
    Рятуйтесь їжаки!

    Біда одна не ходить
    Це мудрість не нова
    У лісі з переляку
    Дорожчають дрова!

    Інфляція нуртує,
    Бюджетові кінець,
    Аж раптом як у казці
    Зявився молодець

    Не бійтесь мамо й тато -
    Сказав малий їжак -
    Чи я не розумію
    Чи може щось не так?

    Хіба малі ми діти
    Боятися вовків?
    Хіба не гострі голки
    Рятують їжаків?

    А дрова нам навіщо?
    Так швидко час летить -
    Якщо зима і прийде
    Їжак її проспить!


    Рейтинги: Народний -- (5.19) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати: | ""


  34. Тетяна Роса - [ 2008.04.28 13:07 ]
    Вітер
    Вітер-нечупара
    Налетів зі свистом,
    Гілку від тополі
    Відірвав із тріском,
    Розхитав дерева,
    Дмухнув що є сили,
    Аж торішнє листя
    В небо полетіло.
    Рвучко розвернувся,
    Рве покрівлю з даху.
    Щулиться в куточку
    Кошеня від страху.
    А вітрисько буйний
    Знай собі гасає.
    Він такий холодний,
    Він жалю не знає.
    З свистом навіженим
    Хоче в душу влізти.
    Геть від мене, вітре,
    Не боюсь я свисту.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  35. Тетяна Роса - [ 2008.04.28 11:04 ]
    Розмова
    – Тебе образили діти?
    – Ні!
    – Животик твій став боліти?
    – Ні!
    – Голівонька розболілася?
    – Ні!
    – Іграшка загубилася?
    – Ні!
    – Може, ти хочеш пити?
    – Ні!
    – Не знаєш ти, що робити?
    – Ні!
    –Їсточки тобі дати?
    – Ні!
    –Ти хочеш піти гуляти?
    – Ні!
    –У тебе погана пригода?
    – Ні!
    –А може тобі когось шкода?
    – Ні!
    –Чого ж ти плачеш, маленьке?
    –Я плачу, щоб слухалась ненька!


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  36. Тетяна Роса - [ 2008.04.28 11:55 ]
    М’яч
    З рук у руки м’яч стрибає
    І до неба підлітає.
    Ой який же він прудкий,
    Гарний м’ячик мій новий!

    Вгору , вниз і навпаки,
    Ледь торкаючись руки
    Скаче швидко м’ячик мій,
    І не скажеш йому ,,стій”
    Приспів:
    М’ячик скаче, м’ячик скаче.
    В нього вдача не ледача.
    М’яч не стане сумувати,
    Коли можна пострибати.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  37. Тетяна Роса - [ 2008.04.03 21:28 ]
    Обов’язки
    - Не піду до школи!
    Не піду ніколи!
    Там примушують писати,
    Додавати, віднімати…
    А я хочу гратись,
    Хочу розважатись!
    Нявкнув котик: - Не ходи,
    Я не бачу тут біди.
    І я обов’язок забуду
    І мишей ловить не буду.
    Усміхнулася матуся:
    - І я вдома залишуся.
    Краще вже відпочивати,
    Аніж гроші заробляти.
    Не буду я їсти варити,
    Нічого не буду робити.
    А тато зітхнув і сказав:
    - Я й в думці ніколи не мав,
    Що обов’язок можна забути,
    Від усього вільним бути.
    За підказку дякую, сину!
    Оце тепер я відпочину!
    Давно вже час зробити так.
    Ходімо, мамо, в зоопарк!
    Я кричу: - Мене візьміть!
    Тато глянув лиш на мить:
    - Піклуватись про дитину -
    Це обов’язок, сину.
    Нам же любо розважатись,
    А не про тебе піклуватись.
    Тепер обов’язків нема.
    Не просися ти дарма.
    І вони собі пішли,
    Мене з собою не взяли.
    А я думаю – гадаю:
    Що про обов’язки я знаю?


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  38. Тетяна Горшкова - [ 2008.04.02 21:42 ]
    "КАКАО"
    “Ну, Софійко, як тут справи?
    Кашу з'їла? Молоток!
    Допивай своє какао,
    Й можеш бігти у садок!

    Чобітки узула, доцю?
    Та без пустощів дивись:
    Вранці був надворі дощик,
    Тож гляди не забруднись!”

    От минуло чверть години —
    Мама вийшла до дочки.
    Бачить — повсідались чинно
    У пісочниці ляльки.

    Поряд — в іграшкові кружки
    Щось їм доня налива...
    “Леле! Доню, ти в калюжі
    Не купалася, бува?

    Бруд на лобі, чорні руки...
    Наче вже і не мала!
    Нащо ти оцю грязюку
    У кастрюльку налила?

    Марш негайно мити руки,
    Чи поставлю у куток!”

    “Мамо, це хіба ж грязюка?
    Це ж какао для ляльок!”


    Рейтинги: Народний 5 (5.29) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (3)


  39. Тетяна Роса - [ 2008.03.27 23:16 ]
    Дощик
    Як набридло хмарці високо літати,
    Стала вона дощиком частим накрапати.
    Може дощик плаче, може він сміється,
    Квіти і дерева раді, що він ллється.

    Приспів:
    А краплинки не сльозинки,
    Це у хмарки сміх такий,
    З нею разом засміється
    Промінь сонця золотий.

    Радістю засяють неба очі сині,
    Весело бринітимуть голоси пташині.
    Барвами веселими все навкруг засяє,
    Навіть сірий їжачок пісню заспіває !


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (3)


  40. Тетяна Роса - [ 2008.03.26 23:58 ]
    Пісня сонця
    Вранці сонце промінцями
    Поспішає всіх будити.
    Буде у промінчиках
    Пісенька бриніти:
    - Добрий ранок, добрий ранок!
    Прокидайся, вже світанок.
    Посміхнись усім навколо –
    Піде усмішка по колу.
    Добрий настрій розійдеться,
    Наче кола по воді,
    Хтось тоді тобі всміхнеться,
    Буде добрим день тоді.
    Доброго дня вам, доброго дня вам!
    Доброго часу вашим справам.
    Якщо радість дарувати,
    Людям настрій не псувати,
    То добро піде по колу -
    Буде добре все навколо.
    Якщо гарно день пройде –
    Вечір добрий надійде.
    Вечір добрий, вечір добрий!
    Сонце сіло вже за обрій.
    Закриваються вже очі,
    Доброї ночі, доброї ночі...


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  41. Тетяна Роса - [ 2008.03.21 21:46 ]
    Весна
    Сонце сміється - Весна почалась.
    Звідкись під дахом бурулька взялась,
    І не одна узялась, а багато.
    Стрибають краплі з бурульок завзято.
    В краплях прозорих вмивається сонце
    І заглядає до нас у віконце.
    Крига на річці стала зникати.
    Сніг став струмками від сонця тікати.
    Синички співають веселі пісні.
    Проліски вдячно схилились Весні.
    Котикам вербним в бруньках не сидиться,
    Хочуть, пухнасті, на сонці погріться.
    Травичка до сонечка тягне долоні.
    В бруньках покидаються квіточки сонні.
    Пташки повертаються з теплих країв,
    І Весну вітає їх радісний спів.
    Малий їжачок не бажає вже спати
    І вирушає здобич шукати.
    Повітря духмяне від пахощів квітів,
    Ними дерева, як снігом, укриті.
    Бджоли над квітами радо гудуть,
    Мед запашний додому несуть.
    А ночі коротшають, довшають дні,
    І дякує Літо за працю Весні.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  42. Тетяна Роса - [ 2008.03.18 00:40 ]
    Дарунки
    Осінь в гості до нас завітала,
    Усміхнулась і Літу сказала:
    - Здрастуй, братику, здрастуй, Літечко!
    Які гарні ти виростив квіточки!
    Та вже, братику, час поспішати,
    І у теплі краї вирушати.
    Над полями та над лісами
    Ти летітимеш разом з птахами.
    Ти летітимеш в теплі краї,
    Тож візьми подарунки мої:
    Першу осінню квітку,
    Що зацвіла ще влітку,
    Пожовтілий листочок клена –
    Це на згадку тобі про мене.
    І пухнасту м’якеньку хмаринку –
    Щоб в дорозі спочив хоч хвилинку.
    Легкий вітер, що пахне травою,
    Візьми, братику, з собою,
    Щоб далеко в краю чужому
    Не забув ти дороги додому.
    Усміхнулось у відповідь Літечко:
    - А тобі павутиночки ниточка
    І росинок краплиночки чисті –
    Будеш, сестро, в сріблястім намисті.
    А ще сонячний промінчик –
    Це каблучка на мізинчик,
    Коли будеш нею гратись –
    Буде сонечко сміятись.
    А ще ось тобі, рідненька,
    Фарба жовта, золотенька.
    Одягнеш дерева в золотисті шати -
    Будуть тебе, Осінь, золотою звати.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - ) | Самооцінка 4
    Коментарі: (1)


  43. Тетяна Роса - [ 2008.03.18 00:43 ]
    Чому?
    Я збираюся гуляти,
    Та не можу вийти з хати –
    Рукавички десь нема,
    А на вулиці зима
    Білим снігом грається,
    І мороз кусається.
    Я шукаю під столом -
    Під столом лежить альбом.
    І під шафою немає -
    Звідти заєць виглядає.
    Коли гратися хотілось,
    Зайченятко десь поділось,
    А тепер знайшлось – бери!
    Та мені вже не до гри.
    Я під ліжко заглядаю –
    Рукавички там немає,
    Тільки книжка й олівець.
    Вcе! Урвався мій терпець!
    Де ж поділась рукавиця?
    Погляда на мене киця,
    Наче хоче щось сказати,
    Та не хоче пошукати.
    Час іде, а я шукаю.
    Чи ж сьогодні погуляю?
    І чому, скажіть мені,
    Всі гуляють, а я ні?


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (3)


  44. Любов Вороненко - [ 2008.03.14 11:31 ]
    Умілі руки
    Бджола мала, та й та працює,
    Нектар збирає, мед готує.
    І ми не гірше од бджоли,
    Даремно час не гайнували,
    Птахам хатинки майстрували,
    Усі старались як могли.
    На диво гарні в нас шпаківні,
    Кругленький отвір, стіни рівні,
    Глибоке дно і товстий дах,
    Зробили все, як любить птах.
    Шпаки нам також помагають,
    І гусінь, і жуків збирають.
    Рятують наш зелений дім
    Ще й співом веселять своїм.

    Пташині звички ми вивчаєм,
    І всіх до творчості привчаєм,
    Бо знаєм, там нема науки,
    Де вміло не працюють руки.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.35) | "Майстерень" -- (5.27)
    Коментарі: (12)


  45. Володимир Гнєушев - [ 2008.03.12 19:34 ]
    НЕСКІНЧЕННА КРАСА (добра казка)

    Була на світі дівчинка маленька,
    Подобалася всім її краса.
    Казали люди: "Бач, яка гарненька,
    Блакитні очі, русая коса…"

    А дівчинка у відповідь сміялась,
    І сріблом дзеленчав дитячий сміх,
    "Щаслива буде!"—так усім здавалось,—
    "Звичайно, буде!"—ясно для усіх!

    Пливли роки, дівчисько підростало,
    Зацвів її краси духмяний цвіт,
    На залицяння зовсім не зважала
    В свої неповні вісімнадцять літ.

    І щиро, від душі вона сміялась,
    І сріблом дзеленчав дівочий сміх
    Коли в коханні хлопці зізнавались!
    І—гарбуза давала для усіх!

    Пройшов ще рік, а, може й два минули,
    Не в'яне, а цвіте її краса!
    Та якось у селі усі почули,
    Що повернулися свати без гарбуза!

    А на весіллі дівчина сміялась,
    І сріблом дзеленчав щасливий сміх!
    Вона ж чекала хлопця, й дочекалась!
    "Щасливі будуть"—ясно для усіх!

    Росте вже їхня донечка маленька,
    Подобається всім її краса!
    І кажуть люди: "Бач, яка гарненька,
    Від татка очі, мамина коса!"

    А дівчинка у відповідь сміється,
    І сріблом дзеленчить дитячий сміх,
    "Щаслива буде!"—так усім здається,—
    "Звичайно, буде!"—ясно для усіх!


    Рейтинги: Народний 5.42 (5.51) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (13)


  46. Валентин Бендюг - [ 2008.03.05 23:49 ]
    Вірші для дітей
    ***
    Бринить бджола і джміль гуде, –
    Лоскочуть вербам котики.
    У гай по ряст дівчатко йде,
    А сонце в літо котиться.

    Метелик п’є з берези сік,
    Квітує мати-мачуха,
    В ярку приліг зайчатком сніг, –
    Нема де заховатися.

    ***
    Гарна дівчинка Іванка
    У сорочці-вишиванці,
    У намисті і вінку
    Під вербою, в холодку
    Білу хустку вишивала,
    Вишиваючи, співала.
    А співанка та про літо,
    Про метеликів у квітах,
    Про волошки у житах,
    Про русалок у лугах…
    Гарна дівчинка співала
    Про Івана, про Купала.


    ***
    Стоять верби
    Понад річкою;
    Попід вербами -
    Стежка стрічкою;
    В’ється стежечка
    Берегами,
    Між покосами,
    Мчить лугами.
    А по стежечці
    Біжить дівчинка:
    У віночку,
    В руках квіточка.
    Понад річкою,
    Берегами
    Несе квіточку
    Своїй мамі.

    ***
    На скакалочці стрибаю, -
    Як метелик, бант літає.
    Я стрибаю без упину, -
    В мене ніжки – як пружини.
    Починаю рахувать:
    - Раз, два, три,
    чотири, п’ять…
    Можу дострибать до ста,
    Бо скакалка непроста, -
    З чарівного магазину,
    Де господарка Мальвіна.

    ***
    Промінь останній зстригали стрижі,
    Сонце за обрій ховалось,
    Та й зупинилось у дня на межі,
    Мов солов’їв зачекалось.

    Ось за рікою вже тьохнув один…
    - Ку-ку! – зозуля озвалась.
    Поміж лататтям у теплій воді
    Жабки співати збирались.

    Роси лягали, тумани пливли,
    В сутінках тіні щезали…
    Ось вже і жабки свій хор завели,-
    Сонечко спать проводжали.

    ***
    Молоденьке, в дві цяточки, сонечко
    У моє залетіло віконечко.
    Стало лапками вії мені лоскотати:
    -Прокидайся. Вже сонце зійшло.
    Годі спати.

    ***
    Сонце…
    Сходило сонце, -
    Вилазив на небо
    червоний павук.
    Місяць
    втопивсь в ополонці,
    зорі
    шугнули за греблю,
    в лісі
    прокашлявся крук.


    ***
    Віз котивсь Чумацьким Шляхом -
    Сіль чумак у Возі віз.
    На нещастя, у невдахи
    Тріснула у Возі вісь, -
    Сіль розсипалась по шляху,
    Колесо скотилось в ліс.

    ***
    Кіт-котище
    Мишку шукав.
    Виліз на горище
    І там заблукав.
    Темно на горищі,
    Вітер в шпарку свище…
    Хоч і кігті наготові -
    Стало страшно котові.
    Хоч і світяться очі -
    Котик мишки вже не хоче:
    Мурчик лапки підняв
    І заплакав: “Няв! Няв! Няв!..”

    ***
    У мене випали два зуби,
    А нові все не ростуть…
    На горище їх закину –
    Мишки кращі принесуть.

    ***
    Білий пес із підпаленим вухом
    Сердито гавкає
    На сріблясту павутину бабиного літа,
    Що зачепилася за його зелену буду.

    Космічний Котигорошко

    Наді мною
    Небо зоряне.
    Серед неба
    Шлях проорано.
    А тим Шляхом
    Сестра Галя йде,
    А за нею
    Шатлом Змій гуде.
    Та вже бачу:
    Булава летить, -
    Буде Змія
    Галин братик бить.
    За неправду
    Змія вік навік
    Аж по шию
    Зажене у тік.

    ***
    Ударив грім.
    Загуркотів,
    Посипавсь градом
    По шиферу, по блясі, по шибках,
    Зазеленів оббитим виноградом
    І забілів на всіх семи стежках.

    ***
    Висмажило все,
    Виснажило все
    До нестями;
    Виблискалося,
    Вигримілося
    Град-дощами;
    Хмариться вже,
    Хмуриться вже,
    Холодніє…
    Вже по Іллі,
    Вже по теплі,
    Осеніє…

    ***
    Ти вже приїхав
    чи снишся мені,
    Грізний Михайле
    на білім коні?!
    В коси заплетена
    гривонька біла…
    Сріблом засяяли
    ангельські крила…
    Меч вогняний
    спалахнув у вікні…
    В ласицях шибки.
    За вікнами сніг.
    Мама вогонь у печі запалила.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.24) | "Майстерень" -- (5.03)
    Коментарі: (7)


  47. Володимир Ляшкевич - [ 2008.03.02 19:18 ]
    Березень

    Бачить бджілка уві сні
    Сновидіння чарівні,
    Як літає серед квіту,
    Скорому радіє літу.
    Пахощі! І відусіль!..
    А назустріч дядько Джміль.
    Він до бджілки позіхає,
    Каже – меду ще немає!
    Нікуди і поспішати,
    Нумо аж до травня спати!

    2008



    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.56)
    Прокоментувати:


  48. Тетяна Горшкова - [ 2008.02.16 23:00 ]
    КОТЯЧІ МРІЇ
    Сніг падав до ранку, густий і лапатий.
    Уранці малеча, узявши санчата,
    Гайнула до парку – кататися з гірки.
    А Мурчик надвір зістрибнув із кватирки,
    Аж глип – білосніжне усе навкруги:
    Земля і дерева, кущі і дахи.
    Примружився мрійно смугастий мурко:
    “Якби ж то усе це було молоко!
    Чи жирна сметана – також непогано;
    З дитинства чомусь поважаю сметану!
    ...Зі смальцю замети – глибокі і ласі...
    На сир би погодився – в крайньому разі!..
    Якби ж то, – змахнув він пухнастим хвостом, –
    Яким безтурботним я був би котом!
    Мурчав би щоночі котячих пісень,
    І спав би у кріслі цілісінький день!
    Пташок не чіпав би, мишей не ганяв...
    Та час вже додому - бо холодно!.. Няв!"


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.29) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (4)


  49. Тамара Борисівна Маршалова - [ 2008.02.16 17:16 ]
    Для чого?
    Сіла заздрість край віконця.
    Лист шепоче, світить сонце,
    Птах співає, вітер слуха.
    Затикає заздрість вуха:
    - Сонце сяє всім навіщо?
    Та й для чого птах цей свище?
    Хист нікчема наче має,
    Співом землю обіймає.
    Сірість дзьоб дере зухвало.
    Сів? Мовчи! Гнізда замало?
    Але ж ні, літати треба!
    Ще підніметься до неба!
    Всім літати, всім співати!
    Як ворожість приховати?
    Сонце сяє всім навіщо?
    Та й для чого птах цей свище?


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  50. Любов Вороненко - [ 2008.02.14 22:07 ]
    Біла Пані (загадка)
    Ходить містом біла Пані
    У мережанім жупані.
    Сипле сніг з-під довгих вій,
    З нею в парі вітровій.
    Розмальовує віконця,
    Та чомусь боїться сонця
    Тільки лиш воно пригріє,
    Наша Пані враз німіє.
    Тане срібне покривало,
    Що ночами вишивала,
    І течуть, течуть струмки
    У озера і ставки.
    От попробуйте, малята,
    Цю загадку розгадати.
    Хто дарує білі барви
    Нам без пензля і без фарби?
    Хто без молотка майструє -
    Замки снігові будує?
    Хто та Пані гордовита
    Інієм сріблистим вкрита?
    Холоднішої нема!
    Ну, звичайно, це? (Зима)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.35) | "Майстерень" 5.5 (5.27) | Самооцінка 5
    Коментарі: (4)



  51. Сторінки: 1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   29