Сіла заздрість край віконця.
Лист шепоче, світить сонце,
Птах співає, вітер слуха.
Затикає заздрість вуха:
- Сонце сяє всім навіщо?
Та й для чого птах цей свище?
Хист нікчема наче має,
Співом землю обіймає.
Сірість дзьоб дере зухвало.
Сів? Мовчи! Гнізда замало?
Але ж ні, літати треба!
Ще підніметься до неба!
Всім літати, всім співати!
Як ворожість приховати?
Сонце сяє всім навіщо?
Та й для чого птах цей свище?

Ходить містом біла Пані
У мережанім жупані.
Сипле сніг з-під довгих вій,
З нею в парі вітровій.
Розмальовує віконця,
Та чомусь боїться сонця
Тільки лиш воно пригріє,
Наша Пані враз німіє.
Тане срібне покривало,
Що ночами вишивала,
І течуть, течуть струмки
У озера і ставки.
От попробуйте, малята,
Цю загадку розгадати.
Хто дарує білі барви
Нам без пензля і без фарби?
Хто без молотка майструє -
Замки снігові будує?
Хто та Пані гордовита
Інієм сріблистим вкрита?
Холоднішої нема!
Ну, звичайно, це? (Зима)

Вкладаю спати кошенят:
одне, два, три, чотири, п'ять.
Одне руде, сіренькі інші.
Ну годі нявкати, тихіше!

Не можна в ліжко, горе з вами -
нас всіх шістьох насварить мама.
Отож хутчіш лягайте спати,
мої маленькі кошенята.

— Мити руки!
— Ні! — кричить маля,
Ледве увійшовши до квартири.
— Добре, — каже мама, — зараз я
Зателефоную Мийдодіру!

Вмить Богдан — мов в рот води набрав;
Зиркнув недовірливо на маму,
Усміхнувся, трохи потупцяв
І пішов до ванної помалу.

Рік минув, за ним — іще один,
І тепер Богдану — вже чотири.
Руки мити знов не хоче він.
— Що, Богдане, кличем Мийдодіра?

Той насупив брівоньки малі,
Поглядом суворим маму зміряв.
— Мамо, — каже, — вчені довели:
На Землі немає Мийдодірів!

М'якенький і липучий
Сьогодні випав сніг.
З такого снігу вийде
Чудовий сніговик!

Андрійко і Дениско —
Його найкращий друг —
Знайшли діряву миску —
Це буде капелюх.

Щоб ніс, мов на картинці,
Зробить сніговику,
Андрій приніс морквинку
В своєму рюкзачку.

Зліпили й покотили
По снігу два сніжки,
Аж поки ті зробились
Великі і важкі.

Ще до мети неблизько —
Робота ж нелегка —
Аж тут зліпив Дениско
Собі іще сніжка.

Хотів поцілить тільки
У дерево Денис,
Та другові поцілив
Точнісінько у ніс.

Не міг Андрійко, звісно,
Залишитись в боргу —
І ось уже Дениско —
По шию у снігу.

“Дістав? — кричить Андрійко. —
То більш мене не сердь!
А то відправлю швидко
Із гірки шкереберть!..”

...Загублена морквинка
Валяється в снігу,
І миски половинка
Стирчить із кучугур.

Спочити після бійки
Присіли на пеньки
Дениско і Андрійко —
Живі сніговики.

Струмками дзюркотливими,
Пташками галасливими
Збудилася весна.
Ласкаво-пустотливою,
Чаклункою звабливою
Всміхається вона.

Із хрумкотом-чалапками,
Білясто-сіро латками
Поморщились сніги.
Ожили гуркотницею,
Підтоплені водицею
Річкові береги.

Тоненьким золотариком,
Пустунчиком-ліхтариком
Сміється промінець.
Спішить із побажаннями,
Веснянками-вітаннями
Крізь хмарку навпростець.

Як нелегко жити в світі—
Світ недосконалий!
"Все найліпше—тільки дітям!"—
Так нам обіцяли?
Це для нас псують довкілля,
Як смітник планета?
Це для нас готують зілля
З маку чи з таблеток?
Це для нас завжди доволі
Жуйок синтетичних
І навалом алкоголю
В пляшках симпатичних?
Це для немовлят завозять
В пачках діатез?
"Секонд хенд" нехай всі носять?
SOS!


Кажуть, що озон зникає -
Це хіба життя?!
То дитинство теж чекає
Шлях у небуття?!
Екологію вивчаєм
В школі і в житті,
Хімію ми також знаєм -
По питній воді!
Мєндєлєєва табличка -
Вся у ній!
А ми п'ємо цю водичку -
Боже мій!
На нукліди не зважаєм,
Звикли до АЕС!
В душах цезій відчуваєм -
SOS!

Так, дитинства дні чудові! -
Вищий клас!
Тільки - почуття любові
Не для нас?
Ми бажаєм небагато
Для дітей:
Лиш тепла від мами й тата,
Від людей!
Але ж небезпечно жити -
Вибухи у місті!
В бізнесової "еліти"
Плани особисті?!
І у фільмах що ми бачим -
Вбивства, секс?!
Сміємося, а не плачем -
SOS!

1997

В Стрийськім парку у кущах
Заховався Страх.
Він до сонця йти не хоче,
Щось під ніс собі бурмоче,
Має Страх великі очі.
Просто жах!
Він дітей малих лякає
Ще й деревами хитає,
З неба темну тінь кидає,
Ніби птах.
Так би й жив, та якось зранку
Йшов в садок малий Степанко
І розсипав торбу сміху
Всім на втіху.
Страх страшенно розлютився,
Швидко в нірку закотився.
Страх зіщулився, скрутився,
Як слимак.
І з тих пір його немає,
Вже нікого не лякає.
Хтось шукав, але дарма,
Як нема, то вже нема.

Іде кіт через лід
Чорнолапо на обід.

Коли чує він: зима
Його біла підзива.

— Ти чого йдеш через лід
І лишаєш чорний слід?

— Бо я чорний, — каже кіт, —
Я лишаю чорний слід.

Коли ж біла ти сама,
То білій тут дотемна.

І пішов кіт через лід
Чорнолапо на обід.

Стала зимонька сумна:
За котом ішла весна!

1969

До нас прийшов лелека
З косою на плечі,
Води напився з глека
Та й сів на спориші.
І так сидів лелека,
І думав те, що знав:

Пропало десь далеко
Все, що косити мав,
Пропало десь далеко.
Не видно вдень-вночі…
І плакав наш лелека
З косою на плечі.

1963

Спи, моя дитино золота,
Спи, моя тривого кароока.
В теплих снах ідуть в поля жита,
І зоря над ними йде висока.

Спи, моя гіллячко голуба,
Тихо в моїм серці і щасливо.
За вікном хлюпочеться плавба
Твоїх літ і долі гомінливої.

Спи, моя дитинко, на порі.
Тіні сплять і сонна яворина…
Та як небо в нашому Дніпрі,
Так в тобі не спить хай Україна.

Хай вона не спить в тобі повік,
Бо вона — для тебе і для світу…
Люлі, мій маленький чоловік,
Капле сон сріблястий з верховіту…

1963

Колись через парк довелося іти
( Деньок був квітневий, суботній.)
Попереду — хлопчик десь літ дев'яти
І дівчинка в курточці модній.

Хлопчисько ( я бачу чуприну густу,
Руду — аж на сонці палає!)
Провадить: “... я зараз тобі доведу,
Що привиди справді бувають!”

Парирує зверхньо: “Що, зовсім уже?”
Володарка хвостиків стильних.
“Так, привиди, звісно ж, бувають, лише...
В кіно, у книжках, чи в мультфільмах!”

“Таж привид — це те що привиділось, ось!
Ти згодна?” — рудий не вгаває.
“А кожному ж може привидітись щось,
Тож привиди, значить, бувають!”

Когось насмішить суперечка така,
Мені ж було важко не визнать:
Хоч тема розмови доволі слизька,
Та логіка в хлопця — залізна!

Бриніло в повітрі квітневе тепло,
Яріли на сонці трамваї...
Ішла я,
і знати приємно було,
що привиди справді — бувають!

1.
Про тебе й про мене говорять…

На парту сусідню я ледве дивлюся,
Долонею очі собі прикриваю –
А раптом хто-небудь побачить, вгадає,
Що я і дихнути на тебе боюся?
Та все видає мене. Як це стерпіти!
Мовчу, наче раб, занімілий в кайданах.
Про тебе й про мене говорять в романах.
Про тебе й про мене – всі формули світу.

2.
Лицар
Дражни мене, смійся. Штовхни мене в груди.
І я подражню тебе – злегка, довільно.
За коси посмикаю трохи, не сильно, –
Нехай не подумають лишнього люди.
Якби тобі хтось заподіяв лихого,
Я так покарав би − ніхто б і не пискнув.
Тебе ж би на руки узяв і притиснув,
І ніс би, і ніс би − далеко і довго…

3.
Якщо почуття моє зветься коханням…

Нема тебе. Пустка заходить у душу,
І щось відбувається в мертвому класі:
Немов попливли і розтанули в часі
Учителька, друзі, портрети байдужі.
Я бачу, як дошка пливе із завданням,
І парти пливуть, загубили причали…
Якщо почуття моє зветься коханням,
Скажіть же, чому в ньому стільки печалі?

4.
Твій голос у телефоні
Хоч скільки дивися – пуста твоя парта,
І я байдужію, тупію, сумую.
Твій профіль на кожній сторінці малюю,
А ти ні сьогодні не прийдеш, ні завтра.
А ти захворіла. Мені ж всемогутній
Чаклун віднедавна наклав заборони
На пошту твою і твої телефони.
«Алло?» – ось і все, що я можу почути.

5.
Невже так буває?
Це мука. Немає ні жартів, ні злості.
Я робот. А живлення – тільки на рухи.
Та хтось підмикає мене до напруги:
– Ходімо, зібрались до подруги в гості…
До тебе? Додому? Невже так буває?
Тебе, і твій дім, і батьків я побачу?!
Від думки такої я мало не плачу.
Так просто – не можу. Я просто тікаю...

6.
Ти - сонце
Сиджу я і вірші про тебе «шифрую»,
І тоскно дивлюся на парту четверту.
Аж ось обпекло і звеліло завмерти
Те сяйво, що я навіть спиною чую.
Ти входиш, як сонце. Просте порівняння.
Так сяє веселка у свіжім озоні,
Так промінь пробуджує котики сонні.
Ти – сонце, та й все. Моє сонечко раннє!

Невідомий із твого класу

Пірнай у вітер! І наврозпір
розсунь межу між днем та ніччю!
Ту мить зведи у часопростір,
який ніколи ся не скінчить!

Пірнай у вітер! І увіруй
в своє із ним п'янке братерство,
подякуй птахові та звіру —
молодшати солодко й терпко.

Відчувши крихкість всіх заслонів,
де воля вічно жити мусить,
ти опусти свою долоню...
і я
до тебе
дотягнуся.

Якось вранці мама тихо
В спальню заглядає.
Бачить — донечка з утіхи
Світиться — аж сяє!

Мама каже: “Ну, Софійко,
Ти і здивувала!
Та невже ж велике ліжко
Ти сама прибрала?

Мамі з татком помагати -
Це, звичайно, добре,
Тільки як же ти до шафи
Донесла цю ковдру?

Я гадала, ти не в змозі,
Ти іще маленька,
Ця ж бо ковдра — для дорослих,
І таки важкенька!”

“Не переживай, мамулю,
Звісно що не в змозі!
Не несла я, а тягнула
Ковдру по підлозі!”

А ЩО В МІШКУ?
– Лисичко, лисичко,
Де була цілу нічку?
– Я була у півника,
Півника-іменинника…
– А що в тебе у мішку?
– Кукуріку!!!

ДИНІ
На городі, наче свині,
Розляглися жовті дині.
Воду п’ють, тому мовчать,
Вгору хвостики стирчать.

ОДЯГАНКИ ДЛЯ КИЦІ
На задні лапки тапці
Сплели для киці бабці,
А дідусі для киці
Зв’язали рукавиці.
Зігріті в киці лапки,
Однак немає шапки.
Можливо, мама й тато
Її пошиють з вати?

ДЕ ТАТО ПРАЦЮЄ
Є у киці кошенята,
Тато й мама є в Маринки.
В кошенят мисливець тато –
Ловить він мишей на ринку.


ВДЯЧНА КИЦЯ
Їла Катя паляницю,
Пригостила нею кицю.
Киця бігає по хаті:
– Чим же я віддячу Каті? –
Як стемніло, киця в ліжко
Принесла Катрусі... мишку.

НЕВДЯЧНИЙ КІТ
Дали котові якось рибку,
Він смачно губи облизав.
З’їв на обід ту рибку швидко
І навіть слова не сказав.
А був би ввічливим котом,
То помахав би хоч хвостом.

СКЛАДНЕ ЗАВДАННЯ
Оля виправити двійку
Намагалася давно.
Дав учитель їй лінійку,
Каже: «Виміряй вікно».
Спалахнули в Олі щоки,
Оля руки розвела:
– Це вікно таке широке,
А лінієчка – мала...

ПЕРЕЦЬ
Червоний перець аж горить,
Усіх він може спопелить.
– Рятуйте! – він побачив дощ
І заховавсь до мене в борщ.

СОСНА
У лісах росте сосна,
В колючках уся вона.
Це ж у неї їжачки
Позичають колючки.

АПЕЛЬСИН
В апельсинів син –
Апельсин.
Донечки в косинках –
Апельсинки.
Навіть хатка нова
Апельсинова.

НЕ ХВАЛИСЯ‚ ЯК ГАРБУЗ
Похваливсь гарбуз м’ячу:
– Як захочу – полечу!
І захекав‚ наче міх‚
Та піднятися не зміг.
– Я літати ще навчусь‚
А от зараз – покочусь! –
Весь надувся він і – трісь! –
На шматочки розлетівсь.
Намотай собі на вус:
Не хвалися‚ як гарбуз!

СОВА
Сова – мудра голова,
Але дивною бува.
Вночі літає між дерев,
А вдень ходить з ліхтарем.

ЯК ЗІПСУВАЛИ ЗЕБРУ
По звіринцю ходить зебра.
В білу смужку в неї ребра.
Кажуть, зебру зіпсували,
Як паркани фарбували.

ЛОЗИ Й БУДЯКИ
Люблять кози їсти лози
Влітку і в морози
І ніколи
Губ не колять
Об колючі лози.
Люблять кози будь-які
Край дороги будяки.
І, мабуть, від того
В них колючі роги.

КАШТАНИ
Як були козаками каштани,
В шароварах ходили вони,
А тепер, коли стали панами,
Носять джинси й зелені штани.

АКАЦІЇ
На акації веселі
Ми влаштуєм каруселі,
Щоб коти і миші
Були веселіші.

ШВИДКА ДОПОМОГА
Кличу тата,
кличу неньку,
Дідуся й бабусю:
– Захистіть мене швиденько,
Я кози боюся!

Наді мною
Небо зоряне.
Серед неба
Шлях проорано.
А тим Шляхом
Сестра Галя йде,
А за нею
Шатлом змій гуде.
Та вже бачу:
Булава летить, -
Буде Змія
Галин братик бить.
За неправду
Змія він навік
Аж по шию
Зажене у тік.

Білосніжна хуртовина
замела доріжки,
По сніжку мала Дитина
йде на Зустріч пішки,
Йде до нас Дитятко Боже
та й несе Новину,
Що Господь спасти в Нім може
Кожну вже людину.

***
У ніч святу Христового Різдва
Ти ясла у душі зроби Дитині,
І запроси Дух Божого Єства
Навічно оселитись там віднині

Різдвяна ялинка

Різдвяна ялинка!
Яка висота!
Різдвяна ялинка!
Яка то краса!

Розвішані там кульки,
ліхтарики, бурульки,
срібляста мішура..

А десь на тій ялинці,
серед прикрас тендітних,
є хатка розписна.
Та хатка непроста!
Вгорі горить ліхтарик...
І кулька золотава,
мов повний місяць, там.
Сніжинок рій кружляє,
на дах шаром лягає.
А з комина тихенько
сивенький дим злітає.
Загляньмо у віконце,
прищулившись. І хто це?!
Там поблизу каміна
знайомий нам Дідок.
Перед старим – мішок!
А в ньому є мотрійки,
ляльки, м'ячі, машинки,
ведмедики, зайці...
Їх той Дідок складає -
даруночки збирає,
співає пісню ще.

Над столиком, при лампі,
схилився Сніговик.
Він гарний листоноша,
до праці тої звик.
Листи він доставляє,
уголос їх читає...
Ну, а Дідок малятам
на них відповідає.
Кипить отож робота -
Приємні всі турботи.
На ранок бо Різдво!
В каміні жар іскриться,
мов та чарівна птиця.
За північ вже давно...

А вранці, тільки видко,
прибігши до ялин,
знайдуть дарунки діти,
сплеснувши від дивин.


Рiздвянi та новорiчнi чотиривiршi для малят

Тільки-но упав сніжок,
зшив наш заєць кожушок.
Білосніжний, як годиться,
щоб ховатись від лисиці.

***
Без ялинки, що за свято?
Тож без зайвих балачок
Допоможе вам, малята,
наш колючий їжачок!

***
Білка-пострибуха,
що з рудого пуху,
По ялиночці стрибає,
зелененьку прикрашає.

***
Синьо-жовта то є птиця,
і тому вона синиця.
Пташка ця хоча й маленька,
а втім дуже вже прудкенька.

***
Клишоноге ведмежатко
миє носик, вушка й лапки,
Рік Новий іде стрічати
це маля сьогодні з татом.

***
Хитрюща лисиця
впевнює синицю:
- Рік Новий стрічати буду -
про пташок, зайчат... забуду.

***
Легенька пушинка,
крихітка-сніжинка,
Метеликом кружляє,
білизною сяє.

Добрий ранок!
Чути жайвора у лузі:
"Добрий ранок, всім вам, друзі!"
Iз гнізда свого лелека
Відгукнувся недалеко:
"Добрий ранок! Добрий ранок!
Зустрічаємо світанок!"
I шпаки завжди веселі
Визирають із оселі:
"Добрий ранок! Чи здорові?"
Дякую на добрім слові!
Ластів'ята на балконі
Дружно плещуть у долоні.
Привітались недаремно!
Добрий ранок! Як приємно!

ТИМКО

"Худенький" кіт ppрудий
"пишається" – лежить
у Сфінкса гордій позі.
Коли там ті морppози?!
Життя прекрасну мить
зловив у вус м’який

й маленький рppотик свій
немов чешірppський кіт
усмі́шкою лоскоче.
Свої замрppужив очі.
А порppуч стишив літ
там промінець ppрудий.

21/10-1995

ПРОСТО "ГРА РОЗУМУ"
або ж Дев’ять синонімів до слова "завірюха"

Глянув у вікно – пурга́,
а чи, може, завірюха,
а чи, може, просто ху́га
сніг із себе видиха.

Придививсь – ні, сніговій,
а точніше – хуртовина;
й холод мов із домовини,
чи ще більший. Хуговій –

о́сь, найкраща назва – ця́.
Втім, все’дно вони всі білі:
це́ й заві́я, й заметіль, і
ві́хола, й хурде́лиця.

21-07-1998

Є в садочку годівничка.
Там обідає синичка.
Звуть її красиво – Цінька,
Вона пісеньку цвірінька.
Виніс їй Андрійко сала.
Цвірінчить синичка: "Мало!
Жменьку зернят і пшонця.
Ой, смачна пожива ця!"

Iз поля, з лісу віхола
На ковзанах приїхала.
Вертілася, кружлялася,
У вікна задивлялася:
– Мерщій виходьте з хати,
Беріть свої санчата.
Давайте в сніжки гратися,
Iз гірочки спускатися!

Віхолі кричав зайчисько:
"Не підходь до мене близько!
Швидко-швидко я стрибаю –
Утечу від тебе гаєм."
Засміялася завія:
"Я ганятися умію!
Ти мене, стару, послухай:
Надеру тобі я вуха!"
Скік і зайчик за хвилину
Заховався під ялину.
А завія все шукає:
Був зайчисько – і немає!
Притомилася, упала,
В кучугурах заблукала,
I зітхає край дороги –
Бо швидкі у зайця ноги.

У дуплі у білочки
Є запас в тарілочці:
Ягоди, горішки,
Грибочки та шишки.
Ковдра є тепленька!
Коли спить руденька
У морозну днину
Їй тепленько в спину.

У святого Миколая
Безліч подарунків.
Він у торбу їх складає,
Барвні ті пакунки.

Є в них брязкальця, машинки,
Лялечки, звірята –
Є ведмеді з хутра, білки,
Мавпи, зайченята...

Стелить шлях ніч-чарівниця
Зорями ясними,
Упряж оленів ген мчиться,
Сон летить за ними.

Тихо хтось іде до хати...
Просто до ялинки!
А на ранок – дивне Cвято
Кожної дитинки!

6 грудня наші пращурі зустрічали
свято Бога Велеса.
це був вечір обдаровування дітей.
згодом церква привласнила
собі прадавній наш звичай.

Грай, моя сопілочко,
Веселіше грай!
Розважай-звеселюй
Рідний край!

Йде чумацьким шляхом,
Дзвонить в зорі,
Розганяє сивий Велес
Біду й горе.

Загула хурделиця –
Завірюха:
Постелила килими,
Як із пуху.

І у полі чистому,
І у гаї
Не побачити кінця їм
Ані краю.

Це ж кому стелилася
Ця дорога?
Це чекає білий світ
Велес -Бога.

По сніжку пухнастому,
На санчатах,
Він везе даруночки
Хлопцям та дівчатам

Срібними підковами
Коні б’ють,
Гривами шовковими
Сніг метуть.

Вітре - вітровію,
Помагай!
Темну хмару з неба
Проганяй!

Вийшов місяць ясний
Між степів,
Срібну диво – стежку
Насвітив.

Дзвоники на кониках
Ой дзвенять,
Поспішає сивий Велес
До малят.

Хто із вас морозу
Не боїться?
В кого теплі валянки
Й рукавиці?

В кого теплий
Кожушок?
Вибігай
На поріжок!

В небі сива борода
Розвівається,
Скоро Велес з нами
Привітається.

А хто воду
Не варив,
Вверх ногами
Не ходив,

Хто на нервах
Не грав,
Зранку мамі
Помагав?

Везу торбу
Подаруночків
І у вузликах,
І в клуночках.



Буду з пазухи
Виймати
У хустки нові
В'язати.

Буду діткам
Малоліткам
Красну долю
Дарувати.

А у лісі темному
Серед хащі
Причаїлася голодна
Вовча паща.

Гострі зуби на місяці
Заблистіли,
Диво-коні налякалися,
Захрипіли.

Тільки Велес в бороду
Посміхається,
Він до сірого вовка
Звертається:

- Не гарчи, Вовче,
Не ричи,
І для тебе є
Калачі.

Чи твої вовченята
Не билися?
Не кусалися?
Не сварилися?

Чи чекали мене
На свято?
Говори хутчіш,
Сіролапий!

.Я для них привіз
Чимало
Ковбаси, котлет,
І сала!

Вовче – сіроманцю,
Поспіши,
Вибирай гостинець
До душі

Ждуть мене малята,
Дожидаються,
У вікно терпляче
Видивляються

Летять бистрі коники,
Розвеселі,
Несуть діткам радість
Ув оселю.

Буде пісня, будуть танці,
Бублики і завиванці.
Пирогів досхочу
Нам бабусі напечуть.

Прилетить комарик –
Вправний сопілкарик,
Буде він грати,
Діток звеселяти.

Грай, моя сопілочко,
Вигравай!
Зустрічає Велеса
Рідний край!

Я принцеса Білосніжка,
Розказати хочу в книжці,
Що дівчаткам треба знати,
Щоб принцесами їм стати.


Кожна принцеса повинна знати:
Як до порядку привести кімнату:
На місце покласти іграшки й речі,
Витерти пил буде також доречно.


Кожна дівчинка стежити має
Завше за тим, як вона виглядає:
Чистий одяг, осанка рівна
Зроблять із неї справжню царівну.


Кожна принцеса має уміти:
Поставить на стіл вазу та квіти,
Чашки, ложки і блюдця,
І гарно гостям усміхнуться

Кожна принцеса має знати
Як за собою щодня доглядати:
Чисті руки та вмите личко –
Завжди корисна для дівчинки звичка.


Кожна принцеса повинна уміти
Друзів та рідних своїх пожаліти.
Ніжне, ласкаве слово сказати,
Поцілувати і обійняти.


Щоб червоніти не довелося
Гарно зачісуйте зранку волосся.
Коси і хвостики, бантики – все це
Найкращі прикраси маленькій принцесі.

Кожна принцеса має уміти
Ввічливо правильно говорити,
Слово „спасибі” та слово „будь ласка”
Зроблять вас гарними в будь-якій казці.

Зимо, зимонько, зима
Що ти дітям принесла?
Принесла я вам сніжку
В білосніжному мішку.

Принесла я дітворі
Морозець у рукаві
Привела на ваш поріг
Я веселий Новий Рік!

Ялинко - ялинко,
Зелена хустинко,
Кольорові шишки,
Цукерки, горішки.
Діти та дорослі
Кличуть тебе в гості

Сніжинко-сніжинонько,
Лети на Вкраїноньку,
Стелись полем рясно,
Щоб родило красно!

Стелися стежинами
Помежи хатинами,
Ходять гості дорогі,
Носять з щастям пироги.

Стелися порошею,
Думами хорошими.
Замітай - звеселюй
Душу і оселю!

Якось крихітка Оксанка,
Пробудившись спозаранку,
Подивилась у віконце.
Білий сніг блищить на сонці!

Вкрив садок і вкрив альтанку,
Вкрив калину біля ганку...
Гроно ягід аж палає -
Вишиванку день вдягає.

Як узимку вовченя
З гірочки з’їжджало.
Так з’їжджаючи півдня
З вітром розмовляло.
- Дужче! Дужче, вітре, дми,
Підганяй санчата!
Гарну пісню, друже, ми
Будемо співати:
У-у-у... - у вухах свист,
У-у-у... - співаємо,
У-у-у... - до співу хист
Ми обидва маємо.

Весь ставок зима вкриває
Крижаним віконцем,
Із-під криги споглядають
Лящ та короп сонце.
Споглядають світ рибини
Крізь зимову шибку,
Білосніжні хуртовини
Там снують, мов рибки.

Тихо у ведмедика в барлозі,
До весни, наразі, ще далеко,
Місяць, примостившись на підлозі,
Синім променем відбився злегка.

У колисці ведмежа дрімає,
Сон зимовий - як пухнаста лапа,
У віконце зірка: заглядає…
Спи, маля, мигтить небесна мапа.

** Верткі малолітки
гінкі до ґвинтиків.

** У Трохима трохи хобі –
з Прохора робити профі.

** З учора молов Жора
без молитов з обшору
чорними жорнами
жовте пшоно
на борошно.

** У Тома від Томи
вовни вдома повно.
У Томи від вовни
Тома повно вдома.

** Доки сила долота
золото лото поділить?

** До ланґустів лучче тлусту
налущити капусту.

** У присадку на провесні
крізь приморозок проліски
мовками–промовками обмінювалися.

Тане сніг. Відлига наче.
Рівчачками крига плаче.
Кучугури потемніли,
Як то стомлені, осіли.

Не сніжить, мрячить скоріше,
У кутку нудьгують лижі.
Що так зиму зажурило?
Дужче сонечко пригріло!

Що плете майстриня Киця?
Файні, теплі рукавиці!
Вовни їй дала вівця
За смачний стіжок сінцЯ.

Котик сіна накосив,
Баранця ним пригостив.
Хто пряв пряжу? Баранець!
От і казочці кінець!

***

Що плете майстриня Киця?
Файні, теплі рукавиці!
Вовни їй дала овечка
За мішечок гарний гречки.

Котик гречку молотив,
Баранця тож пригостив.
Хто пряв пряжу? Баранець!
От і казочці кінець!

Для сіренького зайчати
Мати шубку зшила.
Хутро біле, наче з вати,
У зими купила.

Біла шубка каптур має,
Має рукавички,
У морози заховає
Від сови й лисички.

Впав туман на нашу хату,
На дерева, на паркан.
Із туману, волохатий,
Вийшов сірий кіт Туман.

Прочинив повільно двері,
Обійшов усі кути:
− Що ж, чекатиму вечері.
Я ваш кіт. А хто тут ти?

Я, звичайно, розгубився:
− Розумієш, це мій дім.
В ньому я давно прижився,
Та живи і ти у нім!

Тільки що нам скаже тато?
Хто повірить в те, що ти,
Велетенський, волохатий,
Із туману міг прийти?

Кіт спокійно потягнувся,
Кіт поважно позіхнув,
Покрутив антени-вуса,
Вимкнув очі… і заснув.

Я таких ніде не бачив,
Не бува таких котів.
Він прибулець тут, неначе
Із прадавніх комишів.

Я вщипнув себе за щоки −
Може, я насправді сплю?
Я протер обидва ока −
Чом кота я вже люблю?

Що за казка, що за чари
Полонили білий світ? −
Кіт, пухнастий, наче хмари,
Загадковий сірий кіт.

Я йому погладив вуха.
Котик спить, а вуха − ні.
Він антенами порухав
І замуркав уві сні.

Квітневий день, –
похмурий, сірий:
дрімають квіти у бруньках;
лелеки сплять
і бачать вирій
в своїх пташиних дивних снах.
Дрімаю я,
дрімає став,
куняє щука у ставку,
карась – і той десь задрімав, -
а ні хвоста у рибнику.
А десь там кіт
чекає риби –
муркоче в теплому кутку…
Лиш джміль старий
бриньчить на дримбі
у нерозквітлому бузку.

- Як зліпити зі сніжку
Нам усім по їжаку? –
Запитали ми у тата.
- Тут уяву треба мати, -
Каже тато. - Покрив – глиця,
Бузя – шишечка згодиться.
Ну, а вічка – то зернята,
Лапки – з гілочки, малята.
От і будуть їжачки,
Їжачки–сніговички.

Пензлі взяв мороз-маляр
Та малює квіти.
Має він чудовий дар
Інеєм творити.
На зимовому вікні -
Проліски, рум'янок,
Білі айстри осяйні,
Хризантем поранок...
Ще й троянди - цвіт прикрас!
Білосніжні квіти,
Що в мороз зігріють нас
Спомином про літо.

Снігом глицю притрусило,
На смереці білка сіла,
Біля неї білченята
Почали гуртом гукати:
- Зимо, зимо, сніговице!
Білосніжна чарівнице!
Снігом землю укривай,
Від морозів захищай.
Щоб гриби були улітку,
Щоб земля зростила квітку…
Щоб комахи та звірята
Мали влітку що збирати.
Щоб тебе в пухкій обнові
Стріти знов були готові.

Морквоносий Сніговик
Вранці вийшов за поріг -

Взяв лопату сніг прибрати,
Взяв мітлу, щоб підмітати,

Взяв санчата, щоб піти,
В лісі дрова запасти

Ну, а там спекти пиріг,
Запросити в гості всіх:

Ведмежатко, зайченя,
Їжачка та білченя...

Завітай до нього, друже!
Сніговик чекає дуже.

На пательні льодяній
Та на плитці крижаній
Хуга їжу готувала,
Сніговія пригощала:

- Їж, мій любий Сніговію,
Готувати добре вмію.
Пригощу тебе сніжечком,
Ще з інистеньким краєчком.

На десерт - бурульки свіжі!
Тож берись хутчіш до їжі.
Будеш нею смакувати,
Будеш гарно працювати!

Якось взимку, біля річки
Ковзани зробивши з гички,
Куці ковзанку відкрили,
Всіх звіряток запросили:

- Казка стріне вас зимова!
Тільки є одна умова -
Ковзани самі майструйте,
Всі можливості врахуйте.

Ось їжак іде з лісочка...
Ковзани – сухі грибочки!
Білка плигає... Потіха!
Зі шкарлуп вони горіха.

Кабанець, натура груба,
Ковзани зробив із дуба.
Мишеня біжить, малята.
Ковзани, авжеж, зернята!

Тільки вовчик та лисичка,
Стали осторонь від річки.
Ковзанів у них немає...
Зло добру не заважає!

Мишка в нірці шаруділа –
Шур, шур, шур...
Біля нірки кішка сіла:
Мур, мур, мур...
- Пі, пі, пі, – питає мишка, -
Хто прийшов?
- Няу-няв, - на те їй кішка, -
Мишолов!

Дзвоник, квіт синенький,
Продзвенів Комашці:
- Ти скажи, рідненька,
Що там за ромашка
Розцвіла над хмаркою
Жовта, промениста?
В золотім серпанкові,
Дуже вже іскриста!..
- Це, синесенький, не цвіт, -
Та відповідає. -
Це світило, що весь світ
Сонцем називає.

Що, скажіть, за невидимка
Відчинив садову хвіртку,
На столі гортає книжку,
Налякав сіреньку мишку,
Рве бабусину хустину,
У візку колише Ніну,
Гне додолу сонні віти...
Відгадали?
Так, це ж вітер!