ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2024.03.29 07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.

Віктор Кучерук
2024.03.29 05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.

Артур Курдіновський
2024.03.29 01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".

Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.

У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня

Віряни несуть до церкви

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:09
Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!
Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:08
Вночі місто моє порожнє
У крізь відображення бачу міріади зірок – вечірнє місто.
Жінка – вітер
по місту мчить.
Не зупиниться жінка – птах.
Жінка - буря над світом майорить у темряві.
А ночами грає вона - просто буря,
вічно одна

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:07
Квітка кохання розквітла в мені і в тобі
Огорнувши нас неймовірним кохання
І зв'язала нас міцно червоною ниткою навіки,
Так нас з'єднали самими небесами,
То квітка кохання пророкувала наше щастя

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:06
Я і ти - фундамент світобудови.
Ти дав мені свої Ангельські крила
Я віддала тобі свої Ангельські крила
І ми піднялися вгору, до неба, до зірок…
Щоб ми могли окунутися в безодню космічних почуттів
І ці космічні почуття живуть в Міріади зірок,
Де нам

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:05
Я ніколи не звикну,
Я не вмію до заяложеного слова звикнути.
Бо ці заяложені слова, що живуть у тому роті.
До гарного слова нам треба звикати,
Щоб мова була як дзвінке джерело,
Як кажуть: «подумай сім раз, перед тим, як сказати»,
Щоб гарні слова тв

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:04
Ми незалежні,
як птахи - самовільно літаємо в небі,
ризикуючи впасти і розбитися
Ми вільно пархаємо в небі
без кайданів ніхто надіти не зможе…

Ми незалежні,
як коти - свавільно гуляємо самі по собі…

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:03
Я - Північ, бо тіло моє - Земля,
Мій Спасителю, я - ілюзорна Земля,
Я молюся духу Земля,
бо де я не була, не забуваю благословенну Землю,
яка кружляє у космічнім вальсі…
Вітри Галактик - вічні скрипалі.
Гармонія крізь тугу дисонансів
проносить ритм

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:01
Останній день перед Різдвом
і добрі і злі духи блукають по світу, що пройшов.
Наступила новорічну ніч, дивна тиша,
зорі в небі запалали у різдвяну ніч.
Цієї ночі засяяло небесне світло.
Ангели вітають весь світ
Христос народився в цю мить.
Раптом н

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:00
В душі моїй вирує полум'я,
Там нескінченна боротьба.
У мене одні згоряють страхи,
Інші мучають мене.

Бо я не боюсь втратити
Я боюсь залишитися сама.
Я не боюсь темряви -

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:57
У будинку жахів гуляли ночами
Літаючі привиди
Всіх лякали хто заходив
Або жив в будинку жахів
Від переляку всі тікали
Залишаючи будинок
І ніколи не повертались

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:55
Не клич мене
Я і так сама прийду
Не жени мене
Я сама піду,
Лише стверджую…
я немов привид, немов тінь, яку не видно,
Блукаючи в темряві
і ти мені скажеш іди впекло

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:54
Настала пізня пора
Все заснуло, тільки
Наша тінь
Танцювала на стіні
При палаючої свічки
І ось настав ранок
Свічка догоріла,
Тільки наша тінь залишила

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:52
Подивися як гарно
На місто опустилося
Синє небо з зірками
Нам зірки посміхалися
І ми гуляли нічним містом…
Є лише синє небо
Та дихання Всесвіту
І ми залишилися удвох по

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:36
Я не та, і ти інший
між нами промайнула
тінь забутого кохання.
Роки марного чекання
Залишили в серці рани.

У неба попрошу я
Про щастя, про порятунок,

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:31
Я йду в напівтемрява
Дивлюсь тихенько тінь
Крадеться моя за мною
Куди я вступлю,
Туди вона
Я все намагаюся відвернутися,
Але мені нікуди не подітися від неї
Вона зі мною

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:26
Новорічна ніч настала
Все стихло, тільки за вікном
Завірюха ожива
Все мела замітала свої сліди залишені за собою
Ми шлях вели.
Раптом виє - завиває снігом завірюха

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:25
В моїх думках коханий чоловік,
Це образ, майже нереальний
Але зовнішній вигляд - імпульсивний і брутальний
Думка про нього зігріває мені душу,
Він зі мною ночами і днями
Коли зустрінемося у реалі…
Раптом іскра пробіжить між нами
Не дозволимо собі о

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:23
В моїх думках коханий чоловік,
Це образ, майже нереальний
Але зовнішній вигляд - імпульсивний і брутальний
Думка про нього зігріває мені душу,
Він зі мною ночами і днями
Коли зустрінемося у реалі…
Раптом іскра пробіжить між нами
Не дозволимо собі о
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ігор Мартинюк
2024.03.28

Василь Марківський
2024.03.26

Вадим Водичка
2024.03.26

Лава Вулкана
2024.03.20

Надія Богодар
2024.03.18

перо Христя Чорне
2024.03.15

Володимир Назарук Одеса
2024.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Тата Рівна - [ 2020.08.01 11:17 ]
    слова
    Всюди ношу за собою свої слова я
    Немає цьому ради
    Вони розсунуті по кишенях відділеннях сумки
    Дротах мого внутрішнього радіо

    Кожної миті пнуться щось казати
    Бовкати глаголити ректи скандувати
    Течуть одне за одним як пінні хвилі
    Думаю усі слова мерзенні воліла б мовчати
    Однак на ділі таке мені не по силі
    Бо світ — зітканий зі слів
    Він існує лише в межах внутрішнього діалогу
    Бо бог для мене абсолютно неможливий
    Якщо я не казатиму йому: «боже» бо

    Все що словами тавроване — проявлене
    Все що поза ними — то темна ніч служіння Ваалу
    Безсловесною була душа онімілої дівчинки
    Під час одного відомого балу

    А після нього — боюсь котів та назвалась тією
    Що важить слова як наркоторговець грами
    Всюди ношу за собою ці безкінечні слова я
    Внутрішню нескінченну телеграму

    Таку коштовну що витягує з мене живе й суще
    Кожне слово — секунда яка минула

    Я хочу знати скільки ще слів мені богом відпущено
    І чи ніякого слова я не забула

    Я хочу знати скільки ще слів мені богом відпущено
    І чи ніякого слова я не забула...

    Я хочу знати скільки ще слів мені богом відпущено
    І чи ніякого слова я не ...

    © Тата Рівна, 2020


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  2. Сергій Губерначук - [ 2020.07.31 10:17 ]
    Хтось промине коханого в юрбі…
    Хтось промине коханого в юрбі,
    хтось не помітить датою папери,
    хтось не збагне хворобу у собі –
    зате боготворить свої химери.

    Вони зростають з непробудних хащів
    байдужості до власної персони.
    Химери слави зраджують ледащів,
    саджаючи в лайном залиті трони.

    Химери сну вкорочують життя:
    прокинувся – а вже забили гроба!
    Химера ґеніальності – сам я
    і те, що скаже всім астролог Глоба.

    Реальність через призми почуттів,
    яка трапляється химерою зненацька,
    відсутня вже давно і поготів, –
    бо не стійка природа вурдалацька.

    Є мрії – до небес, а ці – в туман,
    де грань землі провалюється в пекло.
    Є самозречення, а це – самообман:
    живеш один, а людство – перемерло!

    Що ж, запитань немає до таких,
    хто сам спішить мерщій своїх фантазій
    попри хао́с химерних сил лихих
    вирощувати рибок в унітазі.

    30 листопада 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | "Збірка віршів Сергія Губерначука "


  3. Сергій Губерначук - [ 2020.07.27 10:27 ]
    Післямова
    Я – поет. Але сила поета –
    на Землі. І в імлі, бо в імлі…
    Між тенет на лаштунках скелету
    розмовляють ці рими малі.

    Зачепи мене словом – і смерть.
    Зачепи мене поглядом – біль.
    На шляхах невримованих – твердь
    і розмножені волі свавіль!!!

    Я поет без задач про поетів.
    Невідомо, чи вірш цей знайду́ть.
    Може, де, в Ґалереї Портретів,
    є ім’я, але суть – ніц не суть…

    23 липня 2003 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 203–204"


  4. Ігор Деркач - [ 2020.07.13 11:39 ]
    Літня жура
    В гаю уже зозуля не кує
    і солов'їні арії не чутні,
    у лузі одуд голос подає
    та іволга загадує майбутнє.

    Кигиче чайка у височині,
    гуде бугай, чекають ночі сови
    і горлиця, воркуючи пісні,
    перебиває хори вечорові.

    Озера, і левади, й береги
    освоїли бузьки й лелеки босі...
    а за тумани, за дощі і роси
    у небі посварилися боги.

    І затихають жаб'ячі акорди
    луною у далекому яру.
    Еол ревнує – у таку жару
    Ярило б’є нечувані рекорди.

    В зеніті літо і його хода
    то радує, а то і душу ранить,
    лишаючи зарубини напам’ять...

    але йому – як із гуся вода,
    чи то дощі, чи то отави в’януть,
    байдужому і лихо не біда.

    07/20


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  5. Сергій Губерначук - [ 2020.07.09 09:07 ]
    Розбрат
    Не взнаки́ тобі плакати,
    названий брате.
    Я з тобою, як з матір’ю
    разом ридаю.
    А сміюся – без тебе,
    бо іншого знаю,
    і тепер з ним одним
    я, як є, винуватий.
    Я без нього вже марю
    й гублюся без тебе.
    Ой, у силі своїй чоловічій
    ховаюсь.
    Не лечу, не цілуюсь,
    до вуст не питаюсь,
    а на хвилях гойдаюся
    білий, як лебідь.
    Знаєш,
    де всі гріхи я збираю докупи?
    На вокзалі, в холодному кріслі,
    і плачу.
    Я тебе не зіста́рю
    і більш не побачу.
    Твій перон тихо рушить.
    Так розбрат наступить.

    15 березня, 2004 р., Київ,
    9 вересня 2004 р. Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 66"


  6. Сергій Губерначук - [ 2020.07.07 08:37 ]
    Ех, ти, Скорпіоне…
    Ех, ти, Скорпіоне!
    Ти жалиш!
    Повернутий спиною – Злом!
    А спробуй убити –
    на-зав-жди –

    Добром.

    24 липня 2003 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 219"


  7. Ярослав Чорногуз - [ 2020.07.01 00:06 ]
    Тетяна Левицька Мамине подвір’я*
    Мамі не хочеться жити у місті -
    Рідна земля і на старість опора.
    Тоне в бузку невеличке обійстя,
    Хата, садок і криничка прозора.
    Руки спрацьовані, а у домівці -
    Затишку, світлу відчинені двері.
    Спів солов’їний рве душу сопілці,
    Мамі вклоняються горді гербери.

    Приспів
    Огортає ніжністю мене
    Мамине подвір’я зоряне,
    Задушевне, лагідне,
    Наче серце мамине.

    ІІ
    Мамі всміхаються айстри, лілеї,
    Пишні троянди, малина за плотом.
    Пахне подвір’я у мами моєї
    М’ятою, ладаном. Як меду соти,
    Зорі на куполі синім церковнім.
    Гляне у небо – відразу засяє.
    Тепло на серці і місяць у повні
    Дихає маминим яблучним раєм.

    2016 р.


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  8. Сергій Губерначук - [ 2020.06.29 08:50 ]
    Багатокрапка…
    Постав багатокрапку –
    і замовч…
    навіки чи на мить,
    для думки чи мовчання,
    спочатку чи в кінці,
    на правду чи на дощ,
    заради них
    чи їхнього змирання,..
    чи просто так,
    чи, може, не спроста,..
    для себе чи для всіх,
    або вже ні для кого,..
    стосовно перших сліз
    чи проти всяких сліз,
    за сміх
    у різних стилях виконання…
    Постав без зайвих ком,
    чи крапок і тире,
    без знаків оклику
    чи, пак, питання…
    Прояснюючи суть,
    багатокра… не вмре,
    а утвердивши, –
    вимовить останнє…

    3 травня 1989 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | ""Дай, я буду таким, як хочу...", стор. 4"


  9. Сергій Губерначук - [ 2020.06.17 08:04 ]
    Ляпаси
    Перший ляпас, якого отримав від тебе,
    був пекучим, як сіль, зашарі́лось лице.

    Другий ляпас, якого отримав від тебе,
    залишився тавром і всьому́ був кінцем.

    Третій ляпас, якого отримав від тебе,
    Виїв очі мої, я не бачу тебе́.

    І – останній – став звичним! таким, ніби й треба!
    покаранням самого себе.

    28 серпня 1995 р., Київ




    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 107"


  10. Ярослав Чорногуз - [ 2020.06.14 13:59 ]
    Освідчення
    Ти пробач, це було ніби всує,
    Завдавало тяжкого жалю.
    Божевільно тебе я ревную,
    Бо тебе божевільно люблю.

    Я усю заховав би від світу,
    Й не казав би нікому про це.
    Бо готовий я кожного вбити,
    На твоє хто погляне лице.

    І в думках моїх тільки одне є –
    Володіть безроздільно я рад.
    Так немовби я не європеєць,
    А страшенний дикун-азіат.

    Але ти… ти - публічна людина,
    І прекрасна в стосунках з людьми.
    І чаруються всі щохвилинно…
    Що робить мені, Боже? – Прийми

    Все, як є, і стринож свою ревність,
    І любов їй даруй свою ти.
    Бог сказав, - вона вірна, май певність,
    І любов`ю своєю світи.

    Покажи, що ти кращий мужчина,
    І шляхетний святий чоловік.
    І хай вірність твоя лебедина
    Подарує Вам щастя навік!

    13 червня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (9)


  11. Сергій Губерначук - [ 2020.06.06 08:39 ]
    Ажіотаж без ажіотажу або Прости прасотнею
    Не пропаґуй мене, а занотуй…
    Прости прасотнею "прощай"!
    І не влаштовуй сабантуй,
    ба, навіть – примітивний чай.

    Пройди, позбавлений харизм,
    до сліз, усотаних у раж.
    Наздожени наш кожен "-ізм",
    без нас він – не ажіотаж.

    Удосконалюй простоту –
    поїдь сьогодні на гробки.
    Співай з людьми молитву ту –
    за Ким я – був-таки.

    29 квітня 2003 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 218"


  12. Сергій Губерначук - [ 2020.06.05 08:44 ]
    Ти відшукай мій голос у траві…
    Ти відшукай мій голос у траві,
    завви́шки в світ.
    Поклич на поміч дощ чи буревій
    чи сто спекотних літ.

    Нехай хоч трішки визирне земля
    краєчком з-під трави,
    щоб я вдихнув, як спе́ршу немовля
    знаходить світ живий.

    Я, мов зерня́, загублене життям.
    Хто-зна́, який мій плід?
    Почуй мій справжній голос і затям:
    зворотний хід – на схід.

    Назад молодшаєш і вже цвітеш,
    а квіт не облетить,
    а забрунькується і теж.., і теж
    сховається на мить.

    27 липня 2001 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове..., стор. 188"


  13. Ярослав Чорногуз - [ 2020.06.05 01:36 ]
    Одкровення
    Люба, люба, днів печальних
    Скільки ще лишилось нам?
    Небо саваном прощальним
    Вкрите. Хмарам і дощам

    День за днем немає ліку.
    Ніби траур одягла
    Вся природа – свійська й дика,
    Сонце вдень ковтнула мла.

    Дні минулися розмаю,
    Темна смуга вкрила все.
    І печаль врожай збирає
    І хвороби нам несе.

    Ну й часи настали нині,
    Зло розлите, наче ртуть.
    Чорний світ на карантині,
    Всі в намордниках ідуть.

    Один одного бояться,
    І сахаються убік.
    Хай же візьме того трясця,
    Хто життя на пекло спік.

    Хто позбавив людство свята
    І на горі заробля.
    Упирів отих багатих
    Проковтне нехай земля.

    І нехай навколо тебе
    Знову щастя зацвіте.
    І повернеться на небо
    Знову сонце золоте.

    На красу ясну земную
    Ллється знов живильний душ.
    Нас любов лише рятує,
    І шляхетність наших душ!!!

    4 червня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  14. Сергій Губерначук - [ 2020.06.04 15:45 ]
    Свята повія
    Знала в небі тільки Бога,
    грішна йшла лише на сповідь,
    мало гріш який давала
    на розвагу чи на вільця.
    А когось утамувавши,
    а розклавши тіла роздріб
    перед очі неївбивці,
    жалкувала-жалкувала…
    Яко вчено несусвято,
    яко вичерпано вдосталь
    начуття її сумного!..
    А для неї – ошукали!
    Ремісна? А я́к би йнакше?
    Як могло їй стати волі?
    На зарученому ложі
    так, без зірки, неба клаптик…

    8 травня 2003 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 244"


  15. Сергій Губерначук - [ 2020.06.03 08:03 ]
    Ліщина
    Ламають ліщину вже вко́тре підряд.
    Уко́тре підряд знов горішнику ряд
    з цурпа́лок здіймається сонцю настріч,
    долаючи неміч і товщі сторіч.

    Як добре над лугом лягти́ у траву,
    в якій після битв обновлюсь, оживу,
    яка пам’ятає всіх пращурів сни
    і берег тримає й майбутні човни.

    Нема кого бити за план ҐОЕРЛО,
    за місце, де Тетерів зник у Дніпро,
    за дно водосховища й море боліт
    у лузі, якому неміряно літ.

    Тепер заповідником зветься земля,
    де все доведеться почати з нуля,
    де в штучних лісах можновладці такі ж
    стріляють усе, що тікає скоріш.

    Ламають ліщину вже вкотре підряд,
    укотре підряд прокладають асфальт,
    а небо гойдається, і де-не-де
    підніметься птах та й пробитий впаде.

    29 липня 2002 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 194"


  16. Сергій Губерначук - [ 2020.06.01 10:34 ]
    Ґеніальний спосіб був і є…
    Ґеніальний спосіб був і є –
    книгою…
    напиши її рукою
    лівою –
    не виходить!
    піт цигкий на пучках
    стане кригою –
    надто холод розуму
    попід гривою
    бриґантиною здавався,
    бриґантиною…

    напиши її рукою
    правою:
    в тебе право є
    і приправа є –
    а однаково!
    серед тих бравад
    я
    отруєний,
    я
    облаяний…

    Ґеніальний спосіб був і є
    книгою….
    тільки ж хто її писав
    лівою?
    тільки хто ж її творив
    правою?..

    мабуть, браво ґеніальним,
    браво їм.

    17 вересня 1992 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 53"


  17. Ніна Виноградська - [ 2020.05.27 11:21 ]
    Помолимося


    Помолимося за померлих, друзі,

    За наших рідних, вбитих у боях.

    За тих, що у безмірнім вічнім прузі

    В степах упали, на чужих полях.


    Помолимось за тих, які тілами

    Нам вистеляли путь до перемог.

    Вони вже не побачать очі мами

    І не погасять в них вогню тривог.


    В Барвінковім, у Києві. Із ними

    В серцях були родини, діти, бог.

    За всіх померлих у холодні зими,

    Що йшли у бій без остраху, знемог.


    Помолимось за тих, чиї онуки

    Їм свічку нині ставлять на столі.

    Вони зазнали стільки горя й муки

    Й невпізнані лежать в сирій землі.


    Помолимося, люди, за солдата,

    Який безвусим вийшов за поріг,

    Якого так і не діждалась мати,

    Усе чекає із чужих доріг.


    Помолимось за тих, хто у сибірах

    Помер, убитий владою катів.

    За тих, що із війни прийшли до миру

    Каліками під Валаамський спів.


    За тих, хто умирав в отих катівнях

    Всього за п’ять пшеничних колосків.

    За тих, кого погнали з Криворівні

    В ГУЛАГ, забути рідну мову, спів.


    Помолимось за всіх сьогодні, люди.

    Померлі - гнані вітром ковили.

    В думках вони злітались звідусюди

    До краю, де вкраїнцями були.

    11.05.20


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.75)
    Прокоментувати:


  18. Ярослав Чорногуз - [ 2020.05.22 00:11 ]
    Надвечір`я
    Перецвітає вже бузок,
    Весна травнева – прохолодна.
    Похмурий хмароньки мазок
    Небесну зачорнив безодню.

    Лиш соловейко у гіллі
    Лящить, витьохкує завзято.
    І проганяє геть жалі,
    Дарує всім любові свято.

    І інше птаство зусібіч
    Висвистує і бадьориться.
    І більше радості в облич,
    Безшумні кола креслить птиця.

    Весняний дощик відійшов.
    В землі навкруг пульсують соки.
    І темряву за шовом шов
    Зшиває птах в гіллі високім!

    21 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  19. Сергій Губерначук - [ 2020.05.21 08:45 ]
    Гадина
    Немає тут нена́висті.
    А гадина вкусила.
    Десь при́ листі, десь нá листі
    у мосі скніла сила...

    Погорджена, закублена,
    ображена на сонце,
    опісля сну роздýплена,
    зі смертю в кожнім оці...

    Тут випадок – не випадок
    і спокій – не спочинок.
    Тут видимо-невидимо
    скарлючених личинок...

    Біжать стежинки вусами,
    а я – скаженим лисом,
    пожалений-покусаний
    усім звіриним лісом...

    Любив, тепер – ненавиджу.
    Кохав, тепер – чманію.
    З отрутою відправи жду.
    Замріяно марнію...

    Без мира і без ладану,
    кончину вкривши мохом,
    я сповиваю гадину
    і повзаю потроху...

    25 травня 2004 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове…", стор. 231"


  20. Сергій Губерначук - [ 2020.05.19 09:11 ]
    Свіфту
    Сьогодні на світі – світ.
    А на папері – діло.
    Ким був би сьогодні Свіфт –
    вождем чи дебілом?
    Щоб ще не пройшло сто літ,
    ось відповідь на питання:
    якщо ти вождистий Свіфт –
    то в тебе дебільна манія.
    Виповзли б очі з орбіт
    твоєму Гуліверу,
    якби він пірнув у світ
    списаного паперу.

    28 лютого – 1 березня 1990 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 35"


  21. Ярослав Чорногуз - [ 2020.05.18 00:58 ]
    Сонливе
    Мінорні сутінки лягають
    На сад, на поле, на луги…
    І вечір лагідний у гаю
    Все огортає навкруги.

    Ледь вітерець ворушить крони
    Ліниво. Трішечки. Здаля.
    І навіває настрій сонний
    Мов позіхаючи, земля.

    Стуляє втомлено повіки…
    І оглянувшись вусібіч,
    Ковтає тиша сміх і крики…
    Котом згорнулась тепла ніч.

    17 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (5)


  22. Тата Рівна - [ 2020.05.14 23:36 ]
    Хлопчику
    Носом торкаючись стиснених кулаків
    Думу свою простягуєш ніби ноги
    Кожна дорога що призначалася Богу
    Врешті заводить тебе до нових чортів

    Сорту якого — лютого чи простак?
    Біб, авокадо, моркви вогнена піка?
    Сам проростаєш запросто просто так
    Чи потребуєш жінки та чоловіка
    Що прирекли себе полю навіки в дар
    Тісно сплелися тілом думками ляком
    Битими бути ніби чужий собака
    Не породивши авелів на вівтар?

    Хто тобі пише книгу твою пророчу?
    Хто тобі душу викручує ніби жили
    Чуєш, ти народився людиною, хлопче?
    Чи із розсади - сіяли, пересадили? —
    Трохи поливу, сонця тепло крізь плівку
    Добрив лопата, попелу жмені зо три
    Плюнув господар на лоба, а ти розітри
    Врешті, хіба не для цього твоя голівка
    Ізмалечку призначалася та росла
    У голову перетворюючись гарбузову
    Гола корова телятко своє вела
    Вовк їх загриз — і теля, і дурну корову

    Бо не було пастуха, а сама ж— не та
    Звикла чекати захисту і опори
    Понад дві тисячі років нема Христа
    Але про нього ще й досі усі говорять

    Сином він був, чоловіком він був, ходив
    Не за коровою голою а по воді
    Носом торкаючись стиснених кулаків
    Визначся, хлопчику! —
    Жити почнеш
    тоді...


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (4)


  23. Сергій Губерначук - [ 2020.05.13 09:08 ]
    Інтоксикація
    На Бога надійся – і сам не гріши.
    Не плач і не смійся –
    не псуй, не бреши.
    Вершини найвищі
    в глибинах душі
    пришвидши, пришвидши,
    пришвидши мерщій!
    Токсичність
    довкіл поприйдешня й чужа,
    лише візерунок,
    дражлива межа!
    Тебе обездолив не Бог і не цар!
    Твій інтоксикатор – твій псевдовівтар!
    Ти віриш, ти знаєш,
    ти – все, так, як є…
    Але вириваєш волосся своє…
    Біжиш понад прірвою безліч років,
    лиш гніваєш Бога і мрії батьків…
    Занадто все просто,
    бо й простір один.
    Та в час голокосту
    ти є просто син.
    І чим ти токсичний,
    коли стільки зла?
    Ну, дещо критичний,
    ну, десь без житла…
    І зрештою – я розумію тебе.
    Минуле майнуло в майбутнє, цабе.
    І ти, мій розумнику,
    ціла формація,
    де вся інформація –
    інтоксикація.

    14 січня 2016 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | ""Знахідки""


  24. Тата Рівна - [ 2020.05.07 22:34 ]
    Ця весна (Із песимістичного циклу)
    Потяг кричить ізраненим динозавром
    Білий ретривер вирвався на свободу
    Знову весна - і немає шляху назад
    Впала зима у спогади ніби в воду
    Треті ще не виспівують солов’ї —
    Трелі рано виводити світанкові
    Світ потребує віри, а я любові
    Світ потребує сили, а я сім‘ї —

    Діти — далеко, пахне їм дим кострища —
    Пораються в садку — розчищають хащі
    Смажать зефір, фільмують як вітер свище
    Шлють мені фото, міряються хто вищий
    Я — догоряю. Падає сонце в пащу
    Леву й потроху зводиться на нінащо

    Вранішня зірка гасить примари нічні
    Пуп‘янок кожен тягнеться до Бога
    Світ потребує віри, а я нічого
    Світ потребує сили, а я вже ні


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (1)


  25. Сергій Губерначук - [ 2020.05.05 08:16 ]
    Чи
    Ніко́ли чи ні́коли?
    Ніко́му чи ні́кому?
    Чи вручимо вимпели
    малому й великому?
    Чи в молодь обернемо
    старого і кволого?
    Чи світ переве́рнемо
    самі чи з уфологом?
    Історію вті́лимо
    і в книгу загорнемо
    як чорне по білому
    чи біле по чорному?
    У вуличній кі́птяві –
    між чмокання й чмихання –
    питання чи відповідь?
    Чека́ння чи чи́кання?

    2 жовтня 2008 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 46"


  26. Сергій Губерначук - [ 2020.05.03 07:38 ]
    Активне сонце золотить церковні бані…
    Активне сонце золотить церковні бані,
    вдаряє променем одним у Божу ціль!
    Святі – Любов у Злі й Блаженство у Стражданні –
    докупи у одній руці оцій!

    Ти гинеш після радості так по-дурному,
    маленьким павучком сповзаєш по струні,
    яку поранив Бог, яка клекоче громом
    усіх чужих гріхів з тобою – у мені.

    13 квітня 2000 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 164"


  27. Ярослав Чорногуз - [ 2020.04.24 20:04 ]
    Кабала вірності
    Не нав`язуй вірності, кохана,
    Ми – як вільні птиці – живемо!
    Не ставай, прошу, моїм тираном,
    Що на плечі одяга ярмо.

    Я тебе любить не перестану,
    Лиш не сунь ти душу в кабалу.
    Не закуй в невидимі кайдани,
    Не допомагай гидкому злу.

    Це - воно коханню саван шиє.
    Не на користь буде нам обом,
    Як затягнеш ти петлю на шиї,
    Зробиш вірності мене рабом!

    Ревнощі і докорів ця злива,
    І контроль тотальний з милих губ…
    Що аж хочеться піти наліво –
    Я ж таки козацький волелюб!

    Будь же ненав`язлива і добра,
    І не жаль мене, як та оса,
    Бо як засичиш, неначе кобра,
    Краще житиму тоді я сам!

    Краще бути вільним і убогим,
    Ніж ходить в напрузі по межі.
    Нам дано це почуття від Бога,
    То його терпінням бережім!

    Більше довіряй, люби, кохана,
    І чаруй, даруй тепло своє.
    Я, повір, на іншу і не гляну,
    Бо така краса у мене є!

    24 квітня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (8)


  28. Тата Рівна - [ 2020.04.20 21:21 ]
    Секлета
    Жила собі хата,
    Побілена, щедра, тиха.
    А потім — згоріла. —
    Таке лихо!
    Диміла,
    кублилася огнем,
    тріщала
    й розсипалася на вуглини.
    Яких чотири години,
    хирявий вітер,
    квітень спраглий дощу
    на порепаній землі — рани посухи.

    Хазяйка Секлета спалила хату.
    Хотіла випалити стерню,
    щоб молода трава
    по якій ходити босою.
    Та не змогла дати ради вогню.
    І вже тепер буде до скону не рада —
    ходити босою по чужих дворах
    жебраючи підробітку, даху,
    прихистку від зими.
    Спалила хату Секлета —
    подінеться між людьми.
    А люди ж добрі,
    поділяться скибкою хліба, ковтком води.
    Ходи сюди, Секлето,
    бабо дурна,
    розкажи, нащо палила хату?
    Таких як ти, Секлето, багато,
    на всіх не вистачить благодаті й хлібин.
    Вода, Секлето,
    пішла на хату твою, коли гасили —
    немає більше води.
    Іди, Секлето, звідси, йди...

    А що ж там Бог?
    Чи пустить зогрітись до Раю?
    Немає Раю, Секлето,
    дурні раби спалили його...
    догоряє...

    © ТатаРівна, 20.04.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  29. Сергій Губерначук - [ 2020.04.15 08:19 ]
    Рідкісна твань на болоті…
    Рідкісна твань на болоті,
    йдеш: під ногами – кров.
    Вільхам гнилим обдертим – го-ов!
    В руки солоні і терпкі – знов
    неба волога крихта
    з чесного слова: любов.
    Морок злизав зарано
    манну небесну-оману,
    і закотилося в яму:
    МА-А-МО-О!
    То сонце!..
    діра вогняна,
    ні – крокодил з ополонки;
    радуйся, люба, – весна,
    встав золоті коронки.

    7 липня 1991 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 51"


  30. Сергій Губерначук - [ 2020.04.09 08:40 ]
    Академіку А.Сахарову
    І він побачив,
    що рука його
    підне́сла сонце
    над безмежним світом.
    Йому пекло́..,
    а пе́кло не могло
    очей його
    і голосу спалити!

    Пішла луна…

    29 травня 1989 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 15"


  31. Ярослав Чорногуз - [ 2020.04.06 07:04 ]
    Звитяга любові
    Укривши світ габою голубою,
    Весна ішла у чарівній обнові…
    А ми були, як лебеді, з тобою
    В смарагдовому озері любові.

    Його розхвилював бурхливий вітер –
    Аж бризки золоті навкруг летіли.
    І шал кохання підіймав над віти,
    Солодкий струм пронизував нам крила.

    О пестощів нестримне божевілля! –
    То приземляло, то несло у леті…
    І почуття могутнього всесилля
    Передавалося усій планеті.

    Моя принцесо люба, я – твій витязь!
    Наш вихор-танець пристрасний до болю.
    Куди, не знав, од ніжності подітись…
    В обіймах воском танув мимоволі.

    …Несе весна кохання хвилі нові,
    Розвіялась облуда пандемії.
    Безбожжя нице нишкне і німіє,
    Приборкане звитягою любові!

    6 квітня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  32. Сергій Губерначук - [ 2020.04.04 09:40 ]
    Жирандолі
    Миготіли жирандолі
    у простій сільській стодолі.
    На солом’яну голівку,
    на солом’яну долівку
    воском крапало поволі
    сяйво на роздерту дівку.

    Ніч мовчала і повчала,
    та очей не вистачало
    одному́ ґвалтівникові,
    золотому юнакові
    з німбом світлого печалю,
    у личині павуковій.

    Канделябри з колосками
    іскор в небо напускали!
    Дух од трупу відділявся –
    молодий панич сміявся.
    Коні стали хижаками.
    Од стодоли прах зостався.

    Так юнак казився з волі…
    Скрізь-поскрі́зь у чистім полі,
    понавезені з палаців
    над кістьми́ нещасних ґрацій,
    мов розгнуздані паролі,
    маячіли жирандолі…

    29 липня 2008 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій". стор. 133"


  33. Ярослав Чорногуз - [ 2020.03.31 01:53 ]
    Затьмарена весна*
    Вже свіжа зелень всіяла кущі,
    І цвіт укрив усміхнені дерева.
    Весна іде – квітуча королева
    І променями лагідно блищить.

    І мліючи від пестощів любові,
    Вилискують на сонці в яснині,
    Об щоки труться котики вербові,
    Навіюючи радощі земні.

    Зірветься раптом вітер крижаний,
    І нажене хмарин у далеч сіру…
    І світ накриють хмурістю вони,
    Немов у них вселивсь коронавірус.

    Людських переживань гіркий потік
    Сумними пасмами по небу тік.

    30 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)




    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  34. Тата Рівна - [ 2020.03.29 22:07 ]
    удар у руках бога (коронавірусне)
    Ти не знаєш хто мічений смертю цілований хто
    Втаємничено бродить король той у чорній короні
    І сидить і регоче сп‘янілий диявол на троні
    Смерть ховає пробірки у полах старого пальто

    Що лишається світу? - лише споглядати та жити
    Заховати обличчя, наказати малим та старим —
    Дихай глибше! Наш Бог цього року воскресне не всім
    Дихай глибше! І може ми зможем побачити літо

    Ти отримав сей час на думки на слова на любов —
    Ти отримав його примусово але своєчасно
    Чорне сонце на Сході зійшло та на Заході згасне
    Нас диявол не візьме, ні разу ще не поборов.

    © ТатаРівна, 2020



    Рейтинги: Народний 4.5 (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  35. Ярослав Чорногуз - [ 2020.03.27 10:41 ]
    Циніку
    Огидний циніку, ти – як ворона –
    Чатуєш на поезії красу,
    І каркаєш: «На клоччя рознесу!»
    Мов послід свій на павича ти рониш.

    Поета в сьогодення каламуть
    Занурить норовиш лайнословами…
    Між хмарами він десь і небесами –
    Щоб чистотою й волею дихнуть.

    Та в цьому є й своя закономірність:
    Те, що вражає неприємно нас –
    Гармонії витворює баланс –
    З болота до небес жар-птиця рине.

    Лиш вічність нищить циніка-осу:
    Стирає гниль, лишаючи красу.

    27 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (2)


  36. Ярослав Чорногуз - [ 2020.03.25 10:03 ]
    Вибір
    Сказала ти, щоб вибрав я, з ким буть:
    Чи з дівами гулящими водиться,
    Пірнути в зради, у розпусти суть…
    Чи вірним стать тобі, о яснолиця!

    І я згадав ті дні, і сірість ту,
    Коли Мара потьмарила мій розум,
    Огидну хіть і серця пустоту,
    І опинитися на дні загрозу…

    О скільки часу бовтався в багні!
    Та вирвався з лабет чумних мамони…
    Сказав минулому рішуче: «Ні!»,
    Із аморальності утікши зони.

    Над нами – щастя небо голубе!
    Бо краще смерть, ніж втратити тебе!!!

    25 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  37. Сергій Губерначук - [ 2020.03.25 08:09 ]
    Усецільна
    Драгуни – дні, драгуни – дні
    то по тобі, то по мені!
    Блукаєш – ні, знаходиш – ні,
    женуть по снігу, по весні
    з обрубком нас у стремені
    космічні коні навісні,
    годин – хвилини, років – дні.

    Хай на війні – не на війні,
    а у тобі і у мені
    ці щохвилини і щодні,
    мов струси мозку кам’яні,
    децибелують сатані
    свої прощання голосні.

    Повернеш – ні. Устигнеш – ні!
    Бо завжди відстані одні
    до горизонту, де вогні
    то по тобі, то по мені!

    11 січня 1992 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 53"


  38. Сергій Губерначук - [ 2020.03.23 10:04 ]
    Полуда
    Горбатого чіпляли на хреста.
    Він грішник і просив у себе вмерти.
    Він від життя натхнення не дістав,
    так тужився його почути в смерті.
    Зібрався суд і не відмовив жертві,
    хтось згоду дав від імені Христа,
    люд з горбаня сміявся –
    й не признав
    Ісуса,
    Що прощався вдруге,
    втретє…

    31 липня 1989 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 24"


  39. Сергій Губерначук - [ 2020.03.22 12:41 ]
    Спокута
    А зірки все кінчали життя самогубством,
    відмовлялись від неба, за обрій котили.
    Сторчголов промайнувши розплавленим згустком,
    оббивали пороги своєї могили.

    Їм висіти – одне, а летіти – то інше…
    Нам, безкрилим, того не дано осягнути.
    Ми бажаємо смерті зіркам, щоб скоріше
    загадати бажання на тризні спокути.

    31 травня 1989 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | " "Учорашнє", стор. 18"


  40. Сергій Губерначук - [ 2020.03.18 09:43 ]
    Лікареві Боткіну за його хворобу
    Лікарня номер п’ять, святошинські ліси,
    повітря дощове, палата паром дише,
    під шапочкою – червень, півлипня – у труси,
    до жовтня жовтяни́ця кров’ю пише.

    І слухаєш усіх, їх вісім чоловік,
    на ліжках на восьми з пружинами жорсткими,
    як промиває жовч і гіркоту не сік,
    а днів потік повільний та затримний.

    Щоденну крапку ставить медсестра –
    електрику згасивши, грюкне в двері.
    Це душам інфікованим пора
    заткнути пельки й очі при шпалері.

    Спи, хвора Україно, клекоти
    турбінами у видихи хрипляві,
    імунітетом – проти блекоти́!
    печінкою – по "Квасовій Сваляві"!

    Спи, хворе покоління, завтра вдень
    професор Боткін проведе уколи,
    хліб – дефіцит, як з-під поли женьшень, –
    по скибочці прикрасить юшку голу.

    Ці вісім жовтяків розпишуть преферанс,
    по черзі літо оком полоскочуть,
    по черзі звільняться й одкриють Ренесанс
    свого Життя, якого довго хочуть.

    16 червня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 161"


  41. Ярослав Чорногуз - [ 2020.03.17 01:28 ]
    Все мине...
    Підриває страх у себе віру,
    Та людську згадаймо теплоту.
    Не візьме брудний коронавірус
    Наше щастя і любов святу.

    Хтось дійде у паніці до сказу,
    І впаде додолу горілиць…
    Чисті душі не візьме зараза,
    Не зітре усмішки з наших лиць.

    Це гниле огидне зомбування –
    Підла істерія сатани.
    Не уб`є вона в серцях кохання
    І у душах люблячих – весни.

    Не врятують і високі ранги,
    І роз`їсть мерзенні душі тля.
    І ударить доля бумерангом –
    Хто на горі гроші заробляв…

    Все мине, лиш вірмо в себе, люди,
    Помолімось вищій силі ми.
    І часи прекрасні знову будуть,
    Після днів новітньої чуми.

    16 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  42. Сергій Губерначук - [ 2020.03.09 10:44 ]
    Тринадцятий Перґамент
    Візьми Шевченкові томи –
    і плач над ними, плач над ними.
    Шевченком Бога обійми –
    й хрестись хрестами золотими.
    Хай сльози відповідь дають
    на все пригноблене дитинство,
    на те, як зміцнювалась лють
    і поставало українство.
    Чи Бог нас плакати навчив?
    Чи Бог нас до тюрми спровадив?
    Невже Шевченка Бог убив?
    Хто дав Шевченку стільки правди?
    Чом правда ця – бравад томи,
    і плач над ними, плач над ними!
    Ісус, Тарас, конкретні ми
    були здебільшого сумними?
    Чи, може, діти сатани
    пристерегли́ колись Ісуса?
    Чи запобігли б тим вони
    Шевченку кожному чи Стусу?
    Ось повна людством є земля.
    Воно будує власне право.
    Воно росте, а з ним – і я.
    Воно – карає. Я – караю.
    Якщо моєї думки слід
    порушує його закони,
    знаходять Бога – і привіт!
    Так роблять з Бога – забобони.
    Шевченко Бога був знайшов,
    коли у ньому сумнівався?
    а, може, Бог – це злість і жовч,
    в яких Тарас перестарався?
    Хто у Шевченкові бродив,
    коли поет любився з нами,
    коли повідав стільки див,
    перекотивши світ піснями?
    Ісус багато що сказав,
    але Його почули мало.
    Той, хто Його маленьким знав,
    у Біблії попав в опалу.
    Так само, вирісши, Тарас
    став на Голгофі над панами,
    щоб кожен з них казав в свій час:
    Його "повісили меж нами".

    21 жовтня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 61–62"


  43. Світлана Ковальчук - [ 2020.03.01 13:01 ]
    ***
    Оберегами снігу приходить остання зима.
    Розкладає пасьянс і захоплює видивом-грою.
    А назавтра – весняно за розкладом, тобто нема
    ні зими, ні тюрми, ні ілюзії вічного бою.

    То зіграймо. Так ниє у ранах тривожна душа.
    І так хочеться жити. І жити яскраво і дуже.
    За душею – ні слова, ні здобичі, ані гроша.
    То зіграймо, мій сивий, мій втомлений битвами друже.

    Оберегами снігу нам доля загоїть жалі.
    Ми увійдемо в ритм, щоби завтра ще жити і жити.
    Тож посолено рани чи, може, рамена землі.
    З ран зростають не вірші - віршовані зимами квіти.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (5)


  44. Сергій Губерначук - [ 2020.03.01 10:55 ]
    Сосна
    Сосна по весні нацвілася так рясно,
    так зелено-ясно пустилася росту,
    що я був не втримався і передчасно
    ті свічі поніс до твойого погосту.

    Я їх наламав, і запахлася хвоя,
    і шлейфом гіркотним лилася за мною.
    Коли повертався, не знаючи хто я, –
    сосна вже стояла сім літ неживою.

    Північна Росія мене одурила,
    зманила тобою за пскову, за вепси.
    Сім років зі мною не так говорила
    білявка, в якої лиш очі та перса.

    Сніжинками впоране, мов ластовинням,
    там сонце вставало й розносило ве́сну
    і клало під себе… – й з-під себе я вийняв!
    ту вроду холодну й породу нечесну.

    Спливає, мов казка, сьогодні минуле.
    Стежина скуйовдилась посеред лісу.
    Я сам розцвіту, якщо сосни поснули.
    Хай вітер зламає й несе мене к бісу.

    26 грудня 1996 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 169"


  45. Володимир Ляшкевич - [ 2020.02.23 21:50 ]
    Там, де ховаються далі
    Видихів наших атоми, наче птахи в повітрі.
    і перед ними далечі - вільні, пастельні, світлі.
    Що їм тепер легені, крові гарячі ріки,
    жили, сердець пориви, мудро-важкі повіки?

    Видихів наших виливи хмарам подібні, хвилі,
    човникам під вітрилами, що не плисти не в силі,
    висльоті втоми, суму, перехлину ілюзій,
    згадкам, які в розгадках, наче безсоння в блюзі.

    Непотамовні видихи у течії ефіру
    обрисами підсвічені лишеного допіру:
    лінії, струни, треми - ще однієї крові,
    та вже без тяжі форми і догоджання мові.

    Видихи наші звільнені - більше ніколи знову! -
    не затремтять у відчаї, і на догоду слову,
    пущеному стрілою, не затріпочуть ціллю,
    мрією, що потанула в розсуду божевіллю.

    Схожі на тіні ангелів і розпростерті крила,
    о, де все починається, звідки душа і снила, -
    видихи наші, подихи, в просторі голубому,
    наче отам продовження й далі лише додому.


    Рейтинги: Народний 6 (5.55) | "Майстерень" 6 (5.56)
    Коментарі: (6)


  46. Сергій Губерначук - [ 2020.02.22 12:47 ]
    Вуж
    Пливе мій вуж до витоків мистецтва,
    звиваючись, незлякано пливе
    по рясту стислому і павутинням скутому
    забутому паю́ покинутих земель,
    викручуючи кола на піску,
    мов по́значки для кубел черепах,
    занурюючись у нори для мишей,
    малює танці страху у степах.
    Два ока жовтих гостряться в норі,
    мій мудрий вуж складає вірші в склепі,
    переплітає в шкірочки́ старі
    слов’янську книгу гуннових новел.
    Він перетягує нові клітини й мертві,
    він синтезує земноводну мудрість,
    щоб яйця, розігрівшись, ворухнулись,
    і світ зустрів пристойно цих дітей.
    Безхвоста ящірка, мов жінка декабриста,
    з якою збочував у снах хвилястий вуж,
    за кожну ніч давала по алмазу,
    блукаючи в поезії щоразу.
    Під вечір вуж був схожий на артиста,
    який тримає залу три години.
    Я бачу, як червона жаба гине,
    як їсть лелека той червоний подив.
    Коли мільйони жаб листи писали,
    хамелеон з меланхолійним оком
    зачитував по радіо цитати
    шипіння вужачого в храмі для мистецтва.
    Мій вуж – зразок і виняток природи,
    він сам є витоком найбільшої уяви.
    У нього ввечері росте крило яскраве,
    і він повторює досягнення Ікара.
    Гнучким є існування невдоволених.
    Суха земля, але кмітлива фауна.
    До витоків мистецтва вуж пливе.
    Мій вуж, холодний, кров’ю був утворений,
    тому що в ньому інструмент живе –
    показувати шлях і різні форми неповто́рені
    природно так, ефектно, безсвідомо,
    назад, до витоків мистецтва – від шаблону.

    24 серпня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | " "Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 23–24"


  47. Сергій Губерначук - [ 2020.02.20 12:34 ]
    Блеф
    Цей рух між елементами буття –
    злиденний покер аж до самогубства –
    повсюдний блеф гріха чи боголюбства –
    блеф задля гри в життя без каяття!

    П’яніє ґеніальність у нужді –
    зливається з божественним началом –
    їй коряться піґмеї і вожді –
    а музика мовчала і звучала!

    І розмір був: марш тріумфальних труп –
    і голос був: дух тихих туб і труб –
    і вітер знявся цвітом над землею –
    з обличчя, що нагадує лілею!

    Цей рух крізь смерть плете життя, мов шлейф –
    а Божий дар лежить, бо рух є блеф!

    23 листопада 2006 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 39"


  48. Сергій Губерначук - [ 2020.02.13 09:50 ]
    Аморальний вчинок
    І було світло в усьому домі,
    на всіх поверхах світло сяяло.
    І курив неформал ментолове зілля
    під буквальною назвою "DORAL",
    у своєму томливому закутку
    з підвіконням,
    з шибка́ми, продертими в ніч,
    й орнаментами настінними,
    кожного дня постійними.

    Грала музика в ма́зі,
    конкретно сучасна музика,
    з вібраціями –
    голосовими –
    з перкусіями,
    і фантазії подавали голові
    уроки проституції;
    літали дівки голобокі,
    з’являлися монстри тисячоокі;
    акти статеві
    в новій соціальній формації
    захоплювали хлопця
    сяйвом
    анімаційної прострації...
    Він дзвенів,
    немов телефон,
    і приймав стресовними руками
    пітне тіло як еталон.

    І вибило світло в одному під’їзді,
    по всім стояку,
    у великім будинку,
    по цілому місту.
    Вибило!
    Вибило музику,
    вибило анімацію,
    проституцію вибило і конфіґурацію...
    стін, підвіконня, запиленого кактусу,
    і тіла тремтливого
    від приголосу до анусу.
    Лишалася, що?
    Не-ві-до-мість.
    Підкралася, хто?
    Не-при-то-мність.

    І став неформал – формально нормальним,
    а ґіґантський анклав –
    з-за межі́ стратосфер –
    нічим не визначальним.
    І сигаретна жарина!
    набула якостей комети, –
    як єдине світило!
    падала з висоти планети,
    через підвіконня, шибку, асфальт і маґму
    розтинала астральним кінцем
    космічну діафраґму...

    А вас сповістили про вчинок неформала,
    коли мама за нього в міліції
    гроші виймала?

    20 жовтня 1994 р., Київ


    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.87)
    Коментарі: (1) | ""Переді мною…", стор. 47–49"


  49. Ярослав Чорногуз - [ 2020.02.13 01:37 ]
    Підбадьорливе
    Не ревнуй до кожної спідниці…
    Хай пускають «бісики» з-під вій,
    Хоч і гопки скачуть молодиці –
    Я тепер навіки тільки твій.

    Не ревнуй… Мої козацькі вуса –
    Наче ті антени у кота –
    Реагують на одну спокусу…
    Це - твої розтулені вуста!

    Подивися на своє обличчя –
    В захваті німіє і трава!!!
    То хіба такій красуні личить
    Ревнувать «царицю» із хліва?!

    Ти не відаєш своєї сили,
    Перед нею впасти хочу ниць.
    Жодна, ні, мене так не любила
    З тих пихатих пещених телиць.

    Я лише радію, люба, з того –
    І у свідки кличу небеса,
    Що дарунок в мене є – від Бога! –
    Ти – тілесна й внутрішня краса!!!

    12-13 лютого 7527 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  50. Сергій Губерначук - [ 2020.02.10 08:59 ]
    Амнезія
    Ані згадаю,
    ані пригадаю.
    тримаю голову чужу в руках,
    думок жадаю!
    Тримаю голову чужу в руках,
    відповідаю:
    "Ані згадаю…
    Ані пригадаю…"

    Я під землею міста,
    я в метро.
    Ця голова порожня,
    як відро,
    закинуте у темряву колодязя,
    де у воді минулого мутанти водяться,
    примари родяться
    у пам’яті минулого,
    забулого.

    Ані згадаю…
    Ані пригадаю…
    Ще глибше головою падаю,
    спадаю –
    б’ючись контужено
    об гострі стінки пам’яті
    напружено,
    гранітні стінки пам’яті,
    відчужено!
    Я пропадаю!
    Пропадаю!

    …Ось дно.
    Усе одно –
    холодне дно колодязя.
    Своїм відром
    з калюжі воду взяв.
    А не згадаю
    і не пригадаю,
    щоб плакалось колись,
    як тут без сліз ридаю!
    Бо пропадаю!
    Пропадаю!

    3 листопада 2005 р., Богдани


    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 233"



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28