ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2024.03.29 07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.

Віктор Кучерук
2024.03.29 05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.

Артур Курдіновський
2024.03.29 01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".

Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.

У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня

Віряни несуть до церкви

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:09
Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!
Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:08
Вночі місто моє порожнє
У крізь відображення бачу міріади зірок – вечірнє місто.
Жінка – вітер
по місту мчить.
Не зупиниться жінка – птах.
Жінка - буря над світом майорить у темряві.
А ночами грає вона - просто буря,
вічно одна

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:07
Квітка кохання розквітла в мені і в тобі
Огорнувши нас неймовірним кохання
І зв'язала нас міцно червоною ниткою навіки,
Так нас з'єднали самими небесами,
То квітка кохання пророкувала наше щастя

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:06
Я і ти - фундамент світобудови.
Ти дав мені свої Ангельські крила
Я віддала тобі свої Ангельські крила
І ми піднялися вгору, до неба, до зірок…
Щоб ми могли окунутися в безодню космічних почуттів
І ці космічні почуття живуть в Міріади зірок,
Де нам

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:05
Я ніколи не звикну,
Я не вмію до заяложеного слова звикнути.
Бо ці заяложені слова, що живуть у тому роті.
До гарного слова нам треба звикати,
Щоб мова була як дзвінке джерело,
Як кажуть: «подумай сім раз, перед тим, як сказати»,
Щоб гарні слова тв

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:04
Ми незалежні,
як птахи - самовільно літаємо в небі,
ризикуючи впасти і розбитися
Ми вільно пархаємо в небі
без кайданів ніхто надіти не зможе…

Ми незалежні,
як коти - свавільно гуляємо самі по собі…

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:03
Я - Північ, бо тіло моє - Земля,
Мій Спасителю, я - ілюзорна Земля,
Я молюся духу Земля,
бо де я не була, не забуваю благословенну Землю,
яка кружляє у космічнім вальсі…
Вітри Галактик - вічні скрипалі.
Гармонія крізь тугу дисонансів
проносить ритм

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:01
Останній день перед Різдвом
і добрі і злі духи блукають по світу, що пройшов.
Наступила новорічну ніч, дивна тиша,
зорі в небі запалали у різдвяну ніч.
Цієї ночі засяяло небесне світло.
Ангели вітають весь світ
Христос народився в цю мить.
Раптом н

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:00
В душі моїй вирує полум'я,
Там нескінченна боротьба.
У мене одні згоряють страхи,
Інші мучають мене.

Бо я не боюсь втратити
Я боюсь залишитися сама.
Я не боюсь темряви -

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:57
У будинку жахів гуляли ночами
Літаючі привиди
Всіх лякали хто заходив
Або жив в будинку жахів
Від переляку всі тікали
Залишаючи будинок
І ніколи не повертались

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:55
Не клич мене
Я і так сама прийду
Не жени мене
Я сама піду,
Лише стверджую…
я немов привид, немов тінь, яку не видно,
Блукаючи в темряві
і ти мені скажеш іди впекло

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:54
Настала пізня пора
Все заснуло, тільки
Наша тінь
Танцювала на стіні
При палаючої свічки
І ось настав ранок
Свічка догоріла,
Тільки наша тінь залишила

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:52
Подивися як гарно
На місто опустилося
Синє небо з зірками
Нам зірки посміхалися
І ми гуляли нічним містом…
Є лише синє небо
Та дихання Всесвіту
І ми залишилися удвох по

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:36
Я не та, і ти інший
між нами промайнула
тінь забутого кохання.
Роки марного чекання
Залишили в серці рани.

У неба попрошу я
Про щастя, про порятунок,

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:31
Я йду в напівтемрява
Дивлюсь тихенько тінь
Крадеться моя за мною
Куди я вступлю,
Туди вона
Я все намагаюся відвернутися,
Але мені нікуди не подітися від неї
Вона зі мною

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:26
Новорічна ніч настала
Все стихло, тільки за вікном
Завірюха ожива
Все мела замітала свої сліди залишені за собою
Ми шлях вели.
Раптом виє - завиває снігом завірюха

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:25
В моїх думках коханий чоловік,
Це образ, майже нереальний
Але зовнішній вигляд - імпульсивний і брутальний
Думка про нього зігріває мені душу,
Він зі мною ночами і днями
Коли зустрінемося у реалі…
Раптом іскра пробіжить між нами
Не дозволимо собі о

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:23
В моїх думках коханий чоловік,
Це образ, майже нереальний
Але зовнішній вигляд - імпульсивний і брутальний
Думка про нього зігріває мені душу,
Він зі мною ночами і днями
Коли зустрінемося у реалі…
Раптом іскра пробіжить між нами
Не дозволимо собі о
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ігор Мартинюк
2024.03.28

Василь Марківський
2024.03.26

Вадим Водичка
2024.03.26

Лава Вулкана
2024.03.20

Надія Богодар
2024.03.18

перо Христя Чорне
2024.03.15

Володимир Назарук Одеса
2024.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Чорнява Жінка - [ 2011.09.05 13:25 ]
    Памяти
    Клянусь Зевесом, город был прекрасен!
    как свежий холст в объятиях лазури,
    свет жемчуга из ожерелья Девы*,
    его хранили виноград и розы,
    и кипарисов нежная печаль.

    Ты был везде, когда всходило Солнце
    над полисом античной Гераклеи,
    но где был Ты, когда огнём «священным»,
    когда мечом Твоё писали имя
    на теле белокаменном его?

    Не знает голубь, сидя на колонне,
    молчат о том театр, Зенона башня,
    базилики молочно-тёплый мрамор
    и сонный Понт, которому едино:
    что варвары, что греки, что Орда.

    2011




    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (31)


  2. Юрій Сидорів - [ 2011.07.28 19:02 ]
    Мої романи

    28.07.2011


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (37)


  3. Любов Бенедишин - [ 2011.06.26 19:41 ]
    Тече ріка...
    Тече ріка. Як мовлять, протікає…
    Та це ж вона світ за очі тече!
    Немов сама од себе вже тікає,
    але ніяк, нещасна, не втече.
    Однак, ще не пропаща, не безсила,
    ще повінню взиває до людей:
    бо ж сміття, гнане вітром, – не вітрила,
    і нечистоти, звісно, – не єлей.
    Нове тисячоліття. Що поробиш...
    Хода цивілізації – стрімка.
    Все людство на порозі катастрофи.
    Що там якась отруєна ріка?
    Тече собі й тече між берегами,
    несе, мов кару, мертву каламуть.
    ...Була колись так схожа з небесами
    ріки прозора і глибока суть!
    Їй досі сняться лебеді й русалки,
    вінки купальські й хрещення обряд,
    і риби сплеск, і вудочка рибалки...
    Якби ж то повернути час назад!
    Якби переінакшити, змінити
    і вчинки недолугі, і слова...
    Тече ріка. Й така в ній спрага жити,
    що і вода, здається, ожива!

    2009


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (22)


  4. Роман Голіней - [ 2011.06.16 06:16 ]
    Від'їзд зі Львова
    Кришталеві вази вікон
    Розстріляли ночі темінь.
    Безголосі просторіки
    Одинакові оселі.

    Запахи кавових гущ
    Комусь нагадають жінку,
    Як важкий осілий хрущ
    Йде трамвай між хвиль бруківки.

    Кам'яні уламки брил
    Землю стиснули до муру.
    Покидають старий Львів
    Бані на соборі Юра.

    І вокзал, немов павук,
    Рейки вплів у павутину.
    Під коліс вагонів стук,
    Львове, я тебе покину.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (5)


  5. Любов Бенедишин - [ 2011.05.30 08:30 ]
    Прамісто
    В минуле віднайти ключі таємні,
    не_пам’яті протерти каламуть.
    І двері придорожньої харчевні *,
    як мушлю часу, навстіж розчахнуть…
    Вдихнути запах меду чи тарані,
    присісти десь на лаві, край вікна…
    Прамісто, – що в твоїм найменуванні?
    Гіпотези. Хоч істина – одна.
    В цих стінах стільки доль перебувало!
    І пив, либонь, вино сам князь Сокал **,
    іще тоді, як соколи літали ***
    і Буг яснів, прозорий мов опал.
    Іще тоді: до панства і староства,
    чужинської навали і пожеж…
    Ввійти у тьму віків і світло й просто
    спитати у праміста: - Як живеш?
    …Від істини не одвернути вічі,
    застерегти майбутнє від біди…
    Стоїть харчевня край дороги в вічність.
    Та як мені потрапити туди?

    2004(2011)



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (22)


  6. Алексий Потапов - [ 2011.04.06 11:48 ]
    О мысе Лукулл (Кача)
    finita la commedia


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (32)


  7. Любов Бенедишин - [ 2011.04.03 16:39 ]
    «Падам, падам…»
    Роззирається світ, як по паводку:
    Де намул, де – намитий пісок?

    …Ще та музика – навіть не в зародку.
    І той голос – іще голосок.
    Ще не сниться Едіт рідній вуличці.
    Ба, і Норберт – іще Натан.*
    Не змінити вже місце їх зустрічі,
    Та ще кожен із них – не там.
    Поміж ними – ще долі і відстані.
    Де Париж, а де – Рогатин!
    Їй рости ще, як пісні - до істини.
    Ще пишається Вюрцберг – не ним.
    До війни ще далеко. Й до вічності.
    Ще дрімає талант-Голіаф.**
    Ключ його скрипковий – не магічний ще.
    І вона – ще не та, не Піаф.
    В небеса ще їх душі не падають,
    Обійнявшись: «Падам, падам…»

    А майбутнє – себе уже згадує.
    І дивується власним слідам…

    2011


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (33)


  8. Любов Бенедишин - [ 2011.03.30 11:01 ]
    «Уявний» заклик

    Спинімось, уже добалакались! Годі, – дофантазувались!
    Ввірвалось екранне цунамі – у геть не екранний світ.
    …А треба ж було край безодні не гратись бездумно словами.
    І хвору, безглузду уяву – саму не пускати вбрід.

    Їй всюди – і темно, і страшно. Їй скрізь – під ногами хистко.
    Вона ж бо зайшла так далеко, що явно кудись не туди.
    І чи не її «молитвАми», – і збоченки, і мазохістки, –
    Японія аж похитнулась під шквалом лихої води.

    То, може, тепер схаменемось? А раптом це допоможе
    І Бог чергову катастрофу відмінить чи хоч відкладе? –
    Почнімо собі і планеті «пророчити» тільки хороше,
    Або – взагалі нічого, ніколи, нізащо, ніде…

    03.2011



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (27)


  9. Ігор Рубцов - [ 2011.03.10 17:32 ]
    Відверто про Крим
    Борей холодний. Березневе море.
    Чекає Крим тепла і я – розмаю,
    І мариться, як по воді прозорій
    Промінчик сонця спритно чеберяє.

    Півострова яскраву пелерину
    І Понту* бірюзово-пінний килим
    Накрити вперто хоче москалина
    Триколором червоно-синьо-білим.

    Прапрадід мій – козацької ватаги
    Завзятий отаман часів повії**
    Іще тоді до чорних саркофагів
    Волів укласти церберів Росії.

    Життя віддав, забитий батогами,
    До сонму замордованих приклавшись,
    А землю нашу оскверняють хами
    І з наших бід знущаються, як завше.

    А може я, прокинувшись, побачу,
    Як Крим наш український торжествує?
    І відійшло, одумавшись, басмачча?
    І вже не скаже про півострів всує?

    Дали б мені хоча на днину владу,
    Щоб слово мало незломиму силу,
    Через добу в Анапу дружним стадом
    Вони б усім кагалом переплили.

    І патріархів хори чорнорясі,
    Чужинські спецагенти і стратеги.
    Луна команда: „Хлопці, по матрасах!
    Пливіть собі до рідних оберегів.”

    Живіть сто літ, любіть свою країну.
    Яких іще шукаєте колоній?
    На вашій неозорій широчині
    Робота є, щоб стерлися долоні.

    Люблю тебе, о, Криме велеславний,
    Долонями вершин твоїх зігрітий.
    Тобою сню і марю безугавно,
    Як пані про коштовні самоцвіти.

    10.03.2011


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (4)


  10. Алексий Потапов - [ 2011.02.18 11:28 ]
    * * * (не у моря)
    finita la commedia


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (25)


  11. Віктор Мельник - [ 2011.01.14 20:55 ]
    В Могилеві-Подільському
    На краєчку країни, в осінніх краях,
    Де асфальтом пливуть жовті човники листя,
    Де повітря п’янить, як молдавський коньяк,
    І всміхаються вулиці смагляволиці,

    Де призахідне сонце сідає в Дністрі
    І полоще волосся у стругах холодних,
    Де той берег пришила стібками мостів
    Голка з ниткою в пальцях господніх.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.63) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (4)


  12. Алексий Потапов - [ 2011.01.04 19:44 ]
    Первые впечатления
    finita la commedia


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (17)


  13. Анатолій Сазанський - [ 2011.01.01 11:49 ]
    ZZZZZZ З НОВИМ РОКОМ!ZZZZZZZ
    Нехай Великий Бог
    Пошле Вам радість в хату,
    Міцне здоровля
    Й літ юрбу густу
    І Доленьку
    Усміхнену й багату,
    І пісню
    Українську золоту!
    Хай друзі й рідні
    Вас не забувають,
    Застільний келих
    Сріберно дзвенить,
    Хай радісним ясним
    Квітучим маєм
    До Вас в оселю
    Ластівка летить.
    Несе на крильцях
    Втіху світанкову
    І оптимізму
    Сонячне тепло,
    Чарівне й тепле
    Українське слово
    І приспане завіями зело..
    Хай щедрий Світ
    Осипле Вас житами!
    Хай вишитий рушник
    Махне крилом!
    Добро і Мир
    Хай завжди буде з Нами!
    Із Новорічним
    Радісним
    Різдвом!!!





    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (3)


  14. Алексий Потапов - [ 2010.12.30 14:27 ]
    На Питер
    finita la commedia


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (23)


  15. Оксана Яблонська - [ 2010.12.10 23:54 ]
    Анданте ночі
    Коли тісною стане шкіра
    І вигостриш своє перо, -
    Тоненьким лезом ювеліра
    Ти знімеш маску. І мерло
    Осяє скромні будуари
    І бригантини легкий стиль.
    Ти увійдеш ... іще без пари,
    Загойданий посеред хвиль...


    Коли затихне перший вигук
    Отих невтомних шукачів
    Перстенів, перлів, срібних рибок, -
    Ти в будуарі відпочинь,
    І сни твої і діаманти
    Я припильную, як колись...
    У танці осені анданте,
    Де ми щасливо обнялись...


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (14)


  16. Ірина Вівчар - [ 2010.12.02 19:52 ]
    Вже боротись нема азарту
    Вже боротись нема азарту,
    І боюсь розімкнуть уста.
    Це у тебе душа, як з Спарти,
    А у мене, пробач, проста.
    Це тобі завжди жарко й тісно
    У саванах сердець чужих.
    А мені забагато місця,
    Та замало буденних втіх.
    Мов гепард. Граціозно, спішно.
    Жодних правил, умов і меж.
    Я від тебе безмежно інша
    І твоя я безмежно теж.

    2009р.


    Рейтинги: Народний 5 (5.3) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Коментарі: (2)


  17. Ігор Рубцов - [ 2010.11.26 08:51 ]
    Де щастя водиться?
    Багато хто з моїх знайомих
    Прибились західних земель.
    Шпаркі, як кажуть, на підйомі
    До кращих подались осель.

    Були між ними патріоти.
    Сказати-б, жадібні? Так ні.
    Квартири мали і роботу,
    Людей впливових між рідні.

    Шуміли:"Ми міцного роду
    І щиро віддані йому".
    А тільки трапилась нагода,
    Розвіялись по одному.

    І я у Західну віконце
    З гуцулом-тестем прорубав.
    Хоч наше і не гірше сонце,
    Гайнув, бо привід таки мав.

    З чужих столів поїсть-попити,
    Відчути радощів земних,
    Побачити, щоб зрозуміти:
    Ну чим намащено у них?

    А ще довідатись кортіло,
    Куди так щільно тисне люд?
    Чому ніяка владна сили
    Не в силі втримати їх тут?

    На чужину погнути спину
    Не раз щороку виїжджав,
    З Німеччини на Україну
    Хрусткі банкноти виряджав.

    І все-одно не міг збагнути
    Любов слов'ян до чужини:
    Не встигли Грінвіч перетнути,
    Американці вже вони.

    Ніхто там нас не виглядає,
    Грошей "за так" не роздає.
    І в них буденність набридає,
    І там рутина дістає.

    Хоч, правда, побут там зручніший
    І підлататись можна враз,
    Так їдуть же не найбідніші,
    А найкмітливіші від нас.

    Не стану до уваги брати
    Високий сервіс по містах.
    За зручність треба там бабрАти
    Не менш, ніж у своїх краях.

    Там люди не такі сердечні,
    Сухі та стримані, аж сміх.
    На око вишукані, гречні,
    Насправді, байдужі до всіх.

    Тиняєшся між них, як привид,
    Без центів не наллють води,
    Тому заможність - ще не привід
    Для переселення туди.

    Можливо, жити я не вмію?
    Втрачаю вигоду свою?
    Я Україною хворію,
    А світ - для інших віддаю.

    20.08.2007


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (12)


  18. Алексий Потапов - [ 2010.11.19 15:24 ]
    * * * (таково)
    finita la commedia


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (12)


  19. Лариса Іллюк - [ 2010.11.18 09:55 ]
    Мої дороги.
    Стежки, грунтівки, у асфальті траси -
    Мої дороги - зашморги для часу.
    Бруковані, бетонні, автобани,
    Мої шляхи - для намірів колчани.
    Пунктири просік крізь лісів безлюддя,
    Гірські маршрути, сотані в облуді,
    Звірині лази через гниловоддя,
    На південь з півночі, із заходу до сходу,
    На видолинках, у полях завиті,
    Мов долі лінії в долонях світу.
    Мої артерії принадливо-знайомі,
    Достоту сповнені натхнення та утоми,
    То навпростець, то знову манівцями
    Моя стезя заплетена із вами.
    З пів-ніч в пів-день, зі сходу до захОду,
    В житті до смерть' я - вічний ваш заброда.

    2010р


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  20. Кум Микола - [ 2010.11.17 18:15 ]
    Чиє життя на Марсі ? ;) (Літпародія)
    Літературна пародія на вірш Ярослава Чорногуза *Марсіанське кохання*


    Ти, напевно, полисів недавно,
    Ще валяється гребінь в кишені.
    Не сидиться тобі уже в плавнях -
    Вирушаєш у мандри перчені.
    Там Галактика жінкою зветься,
    І повірить блищанню портрету.
    Ти її замани, як ведеться,
    На свою чорногузу планету.
    Заспіваєш бентежно і млосно,
    Та по струнах майстерно утнеш,
    Нехай знає - закоханий острів
    Є на Марсі - планеті пожеж.
    А, якщо марсіанка - прегарна
    І повірить зненацька поету,
    То втечеш ти одразу. (намарно !)..
    На свою недалеку планету.
    І співатимеш знову і знову,
    Бо у тебе чарівна бандура,
    Про кохання своє пречудове,
    Марсіанки дівочу статуру.
    І коли ти мішатимеш в супі
    Тим пером із далеких польотів, -
    Прилетить марсіанка у ступі
    І знайде чорногуза в болоті...


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (5)


  21. Лариса Іллюк - [ 2010.10.21 15:24 ]
    Луцьк.
    Мій милий чарівник, приземкуватий старець...
    Бруківкою доріг співаєш з-під підків...
    Уже не перший рік у пасмах твоїх стариць
    Зимують ті птахи, хто зазвичай летів

    На південь...У дворах, дитячим повних сміхом,
    Заброда-листопад дерева оголив,
    На совість, не за страх, укрив вершковим снігом
    Десертниці антен, яскравий мікс ялин.

    На кожному даху він розгорнув етюдник
    Та не зробив, відтак, ні тіні, ні штриха...
    Гостинний чепурун, зазимнений відлюдник −
    Твій літній фестиваль з морозами стиха.

    А Леся кам'яна з Тарасової "драми"
    Виходить, як завжди, замислено мовчить
    І площею вона немовби прагне храму,
    Бо знає − має те, що буде вічно жить.

    І бронзовий Тарас у Лесиних "обіймах":
    Там − університет, а попереду − парк, −
    Тужливо дума щось, і погляду не здійме −
    Ні досі, ні тепер − в метал вкарбований кобзар...

    Я не люблю міста брудні і велелюдні,
    Де під емаллю слів лиш лицемірний фарс, −
    Там ходить самота у натовпі облуднім...
    Ти − неміський мій дім для нетипових нас.

    Мій любий полішук, буянною весною
    У рукавах твоїх провулків і доріг
    Знов вітер заблука і звабить за собою...
    Та в серці клином став твій сніжно-милий лик.

    2010


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  22. Леся Сидорович - [ 2010.10.08 19:30 ]
    * * *
    Ти на мене чекав, мій старенький замислений Львове.
    Я до тебе ішла – і в думках, і у снах. І тепер
    Я пірнула бездумно у тіло твоє стоголове
    І у очі так пильно поглянув сто перший твій лев.

    Я завмерла на мить. Остовпіла. Заклякла. Зніміла.
    Він у душу діткливу свій погляд свинцевий поклав.
    Він пронизав нестерпно, і я підкорилась несміло,
    І віддала себе всю у м’якість його дужих лап.

    Так люблю тебе, місто! До щему, до болю, до крику…
    Я по вулицях йду, як по руслах прадавніх річок.
    І зриваю зі себе ту маску повторну, безлику –
    Через час, через простір до себе я роблю стрибок.

    А той запах осінній! П’янієш від нього щомиті.
    Те повітря на каві настояне тут і віках.
    Тут невидимі струмені всюди так щедро налиті,
    Хоч ніхто їх не бачив, ніхто не тримав у руках.

    Як я вдячна тобі за це свято осінньої казки,
    Коли просто в обличчя так стрімко летять голуби,
    І прабабине літо дарує ще крихточки ласки,
    І у душу так лагідно хиляться гілки верби.



    2008












    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  23. Марина Єщенко - [ 2010.10.06 09:55 ]
    * * *
    Якщо чогось не вивчу з географії,
    Мені моє життя усе простить,
    Бо я на карті, ще Бопланом графленій,
    Знайду, де дім моїх батьків стоїть!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (7)


  24. Ірина Людвенко - [ 2010.10.02 03:23 ]
    Умань
    Туман холодний на плечі сяде,
    Проїде верхи кварталів кілька.
    Здригнеться птахом промоклим гілка,
    (Їй, певно, сниться цвітіння саду).

    Без парасольки іду проспектом.
    Осіннє небо похмуро-сонне.
    Вже вечір всівся на підвіконні,
    А дощ незвично-привітно теплий.

    І незрадливий мій ангел – віра,
    Як завжди, поруч, мов тінь чи думка.
    Промокле листя складаю в сумку,
    Всміхаюсь людям байдуже-сірим.

    Хтось оглянеться – я може хвора?
    Махне рукою – дивачка, дійсно!
    А все так просто, у рідне місто
    Я повернутись змогла лиш вчора.

    Маленька Умань! Чим прив’язати
    Змогла ти душу мою так сильно?
    У нас щось в долі занадто спільне.
    Ти також жінка, тривожна мати,
    Ти неповторна, жагуче-різна,
    І непідвладна законам часу.
    Дивись, півкроку лише до щастя –
    Знов повернутись у рідне місто!
    Хоч хмари часу з вітрами в змові,
    Душа не мокне! Як воскресіння,
    Маленька Умань, я в дощ осінній
    Повернусь знову
    На міст Кленовий.




    Рейтинги: Народний 5.25 (5.46) | "Майстерень" 5 (5.42) | Самооцінка 4
    Коментарі: (2)


  25. Кум Микола - [ 2010.09.28 22:13 ]
    останнє літо
    Олександр Дяченко. Динне літо

    Осінь миколаївська - жовта, довгождана.
    Скільки б не зростало динь і кавунів,
    За умов податків бідність - не омана.
    Я й не багатішав. Кажете, змарнів?
    Праця на державу - гірша, ніж на пана.

    ...Я останнє літо витратив на дині...


    перегук

    ти останнє літо витратив на дині,
    переживши спокій, що в державу впер,
    я про тебе думав кілька раз на днині,
    чи буває спокій в тебе отепер?

    на городах досі не росте прибуток,
    бульба не вродила, лиш один пасльон.
    і черкає мозок невловимий смуток,
    мов останнє літо і останній сон.

    я не багатію, гроші - то омана,
    нині їх покажуть - завтра віддаси.
    праця на державу гірша, як на пана,
    там усі базіки з клаптем ковбаси.

    вже мені не сняться дині на баштанах,
    що стікають сонцем в золотий Інгул...
    доля моя ходить в найбіліших штанях,
    дожени попробуй, не черпнувши мул..


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  26. Наталка Бельченко - [ 2010.09.26 10:52 ]
    Либідь-ріка
    Де цегла жорстка, вузлувата
    В пiску залишає слiди,
    Поржавiли геть колiщата
    Колись-то живої води.

    Де Бусове поле, де чути,
    Як дихає Лиса гора,
    Де все навкруги водокрутом
    Затягує в прiрву Днiпра,

    Ти, Либiдь, – розрiджена криця –
    Колектором пнешся глухим.
    Сама собi скарб i скарбниця,
    Сама собi втеча i дiм.

    Не млосно душi давньоруськiй,
    Без щему i зайвих розмов,
    Об вiчнiсть розбитись на друзки,
    В Славутич iти сторчголов.

    2008


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (4)


  27. Анастасія Пєстова - [ 2010.09.20 00:44 ]
    "Люблю тебе Прибузький краю..."
    Люблю тебе, Прибузький краю,
    Коли весна буяє цвітом,
    Коли несуть пташині зграї
    З чужих країв палкі привіти,
    Як вітер жменями збирає
    Акації солодкий подих,
    Як вишня знову розцвітає
    Та в білім мареві кружляє –
    Весільні сукні вводить в моду.

    Люблю тебе, Прибузький краю,
    Коли в гостях у тебе літо,
    Коли навколо все співає
    Про сонце, небо, степ і вітер,
    Коли земля дощу чекає,
    Коли від спраги в’януть квіти,
    А хмара десь з-за небокраю
    В твої простори поспішає
    Стеблинку кожную умити.

    Люблю тебе, Прибузький краю,
    Коли осінній вітер в полі
    Пожовклі сторінки гортає
    На кленах, липах і тополях,
    Коли щоденно мжичка сіє,
    Дощі народжують тумани,
    І сірий смуток безнадії
    Тремтить на довгих сивих віях
    Старого Бузького лиману.

    Люблю тебе Прибузький краю,
    Твої легкі зимові крила –
    Це наче ангели із раю
    На снігових летять вітрилах.
    Люблю, коли зима мінливо
    Всіх обведе навколо пальця:
    Сьогодні завітає злива,
    А завтра просто справжнє диво –
    Сніжинки знов кружляють в вальсі.
    2007р.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.28) | "Майстерень" 5.25 (5.38)
    Коментарі: (3)


  28. Валерій Хмельницький - [ 2010.07.23 08:25 ]
    Lignano Sabbiadoro
    Lignano Sabbiadoro -
    Адріатичне море.
    Lignano Sabbiadoro -
    І Альп високих гори.

    Lignano Sabbiadoro -
    Пісок такий гарячий.
    Lignano Sabbiadoro -
    З П'яченце хлопці-мачо.

    Lignano Sabbiadoro -
    Красуні із Ріміні.
    Lignano Sabbiadoro -
    І сhianti і мартіні.

    Lignano Sabbiadoro -
    І пристрасть, і amore.
    Lignano Sabbiadoro,
    Lignano Sabbiadoro…


    22.07.2010


    Рейтинги: Народний 5.13 (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (4)


  29. Андрій Олеськів - [ 2010.07.20 21:59 ]
    Українські Карпати
    Гірські нескорені вершини,
    Які занурились у хмари.
    Ліси дрімучі, полонини,
    Старі колиби і кошари.

    Вітри ласкаві та сердиті,
    Духмяні трави запашні.
    Громи ревуть несамовиті,
    Струмок дає води душі.

    Стрімкі потоки, водоспади,
    Могутні скелі, спів трембіти.
    Я йду до Вас мої Карпати-
    Одні такі на цілім світі.

    20.07.2010р


    Рейтинги: Народний -- (5.2) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  30. Валерій Хмельницький - [ 2010.06.25 11:06 ]
    Казковий Відень
    Не був я в західних столицях,
    Лиш раз - у місті Відень,
    А там - із кожної крамниці
    Приємний запах лине:

    Тут пахне кави ароматом,
    Тут - чаєм із жасмину,
    З тієї - пряний запах м'яти,
    А звідти мріє кмином.

    З арабських чутно ресторанів
    Легким димком кальяну,
    З китайських із самого рання -
    Для мене невпізнанні.

    У центрі - запашним глювайном
    І смаженим каштаном...
    Гуляють тут дівчата файні
    Й туристів каравани.

    Як чарівниця мила, мимо
    Пройшовши повз вітрини,
    Жагучий погляд в тебе кине -
    Пектиме і донині.

    По тротуарах із бруківки
    Ходив і милувався
    На чепурні його будинки,
    На вирізьблені лавки,

    Алеї, парки та озерця,
    В яких качки і ряска...
    Лишився Відень в мене в серці,
    Немов чудова казка.


    17.06.2010


    Рейтинги: Народний 6 (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (10)


  31. Юлька Гриценко - [ 2010.06.09 18:03 ]
    Із роздумів (продовження)
    Літні ночі стають небезпечніші,
    Я ненавиджу їх, м"яко кажучи.
    А прогулянки Львовом - доречніші:
    Місто Спогадів плаче, не танучи.



    Місто Зустрічей з власними Мріями,
    На стежинах сумної Реальності.
    Де торкаєшся куполів віями,
    Щоб зіниці у сон не ховалися.



    Місто Спалахів серця байдужого,
    Що ніколи за кимось не плакало.
    Може й правда, що ми занедужали,
    Може, дійсно не все добалакали.



    Місто Здійснення незапланованих
    І небачених досі Умовностей.
    Місто Поглядів, щиро здивованих,
    На межі між гріхами і совістю.



    Місто Втеч із чийогось минулого
    До майбутнього, також не власного.
    Де кричать, що тебе вже забула я,
    Де всміхаються тепло і заздрісно.



    Місто Диму, як айсберг холодного,
    Місто Часу, якого не зміряли.
    Місто Лева - сумного й голодного,
    Місто Спогадів, скроплених мріями.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" 5.5 (5.32) | Самооцінка 5
    Коментарі: (4)


  32. Валерій Хмельницький - [ 2010.05.17 11:27 ]
    Ейяф'ятлайокудль (Eyjafjallajokull)
    Планета палаючих скал:
    Розпечені плити базальту
    І вітру скаженого шал,
    І сполохи з-за горизонту.

    Розлючені надра ревуть,
    Уверх вивергають каміння,
    І лава кипляча, як ртуть,
    Пливе із жахливим шипінням.

    День білий змінився на ніч:
    Ні сонця, ні неба, ні барви…
    І попіл летить зусібіч -
    У сутінках все і у хмарах.

    Оце так зустріла весна:
    Вогонь - замість маю-розмаю...
    Картина прекрасна й жахна -
    Мо', й пекло отак виглядає?

    Вулкану пекельного піч -
    Як грішникам засторога:
    Дивіться - і вже не грішіть!..
    Ідіть - й пам'ятайте про Бога...


    16.05.2010


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  33. Юлія Баір - [ 2010.04.28 11:30 ]
    Африка
    Босі ноги, дорога спалена,
    Груди оголені сонце пече.
    Дитя за спиною, сном забавлене,
    Схилило голову на чорне плече.
    Глек з водою на чорних кучерях
    Легко підтримує темна рука.
    Довгі разки, у вузлики скручені,
    Колише на собі шия тонка.
    Посмішка біла злегка здригається,
    Ручка дитяча намисто торка.
    Спека в повітрі повільно гойдається,
    Африка-жінка їй пісню співа.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  34. Юрій Лазірко - [ 2010.04.16 18:44 ]
    Безхмарне небо Іспанії
    I

    Гріє у сангрії крапля Ра.
    Що не день, то зливи променисті.
    Ллється – ніби мало їм відра,
    чи землі святої Реконкісті.

    Гріє, мов довіра, і несе...
    Занесе подалі – заночую.
    У снігах фарбованих осель
    каравани темряви кочують.

    Гріє, наче виплакався Бог
    і немає ради поминати...
    Стрінь мене в невадному жабо,
    Ірвінгом оспівана, Ґранадо.

    II

    У Ґранади серце поміж гір,
    стиснуте Альгамброю за маврів.
    Боабдиль живе тут до сих пір,
    але він тепер – циганський Гаврош.

    Неважливо, байдуже, що там,
    де колись цвіли його хороми,
    під стопою гнувся міста стан,
    а Невада розбавляла втому.

    У Куевос дім – печерний храм.
    Рим його – сей Сакромонте-табір
    в`ється в Альбайсин, де гул і крам,
    арабеска вулиць, проща в паби.

    III

    Дон Хуан з гітари має куш,
    аби впитись на сієсту пивом.
    Тапас, пес, очей холодний душ,
    та душа струни тривка, аж сива.

    Дон Хуан без Донни, вже й забув –
    як зайти в бездонні очі Донни.
    Що йому до світу і табу?
    Наокіл відлюдно і бездомно.

    В шапці – крихти ласки – мідяки,
    проблиски розхристаної вдачі.
    То щораз продзвонюють роки
    і поволі вигасає мачо.

    IV

    Сі фламенко пристрасті гітар,
    сей підборний стук і кастаньєти –
    бари-пасовища для отар
    публіки, що бавиться в естетів.

    Тут, при кожній ноті, токаор,
    серце тче у рухах танцівниці.
    У солодких ритмах, мов кагор,
    стягнуте мантоном тіло птиці.

    Віяла, як вигини крила,
    пітос, пальмас і сапатеадо.
    Опадає пристрасть. І зола –
    ніби присмак на дощі помади.

    V
    Спрага смерті – се "оле" дзвінке.
    Барвно бандерилей звисли пера,
    біль та лють розписують. В піке –
    вістря над мулетою тореро.

    Нагорода за хоробрість всім.
    Доннам насолода й кабальєро,
    хвіст і вуха – матадорний кін,
    "коло шани" і кінець кар`єри.

    Оплески, розмазується кров,
    тягнеться шлея життя за мулом.
    Впийся смерте, вивертай нутро –
    то нектар нудкий в поезій вулик...

    16 Квітня 2010


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.64) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (19)


  35. Тетяна Рибар - [ 2010.01.03 17:04 ]
    коли цвіт опадає…
    я люблю землю цю
    край сумирно-тривожний
    де потоки гірські
    розкладають пастки
    де вросли по коліна дубові хрести
    і кістки
    упокоїлись предків набожних

    я люблю тут весну відчувати на дотик
    розімлівші від спеки збирати плоди
    піднімати тумани ранкові з води
    і вслухатись
    як осінь наближує кроки

    я люблю плин сумних мовчазних передмість
    залізничні до блиску натерті колії
    дощ
    природню грози злість
    і лоша що пасе своє щастя на волі

    я люблю цих людей
    їхнє слово
    і пісню
    що народжена з глиці
    роси і руна
    дух кринично-холодних карпатських ночей
    що течуть полонинами в звори
    і гуснуть
    ледь торкнувшись сирого їх дна

    чорну плоть цих долин
    між готичних верхів
    білозубі вогні каштанів
    коли цвіт опадає з дерев і картин
    і в душі моїй юній
    не тане

    3.01.2010


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.63) | "Майстерень" 6 (5.65)
    Коментарі: (13)


  36. Валерій Хмельницький - [ 2009.12.28 14:39 ]
    У Відні...
    У Відні…
    У Відні – красиві вітрини,
    У Відні – шикарні машини,
    У Відні – ошатні будинки,
    У Відні – різдвяні ялинки…
    У Відні…

    У Відні…
    У Відні – чарівні дівчата,
    У Відні – стилю багато,
    У Відні – запах глювайну,
    У Відні – бал карнавальний…
    У Відні…


    07.12.2009


    Рейтинги: Народний 4.5 (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (14)


  37. Ярослав Клочник - [ 2009.11.09 11:50 ]
    Я гордий з того, що живу у цій країні
    Я гордий з того, що живу у цій країні,
    Тут люди добрі, щирі і талановиті
    Душею вірні рідній Батьківщині,
    Сяйвом добра й любові оповиті.
    Земля ж родюча та багата,
    Прекрасні ріки, гори та лани,
    Ми пам‘ятаємо про траур та про свято,
    Ми наче, всі тут сестри та брати.
    Бувають звісно люди і не дуже,
    Винити, боронити чи жаліти їх не буду я,
    Але повір, їм тільки гірше, друже,
    У них життя кусюче та отруйне, мов змія.
    Пригадуючи діяння прадідів, надієшся,
    Що правнуки та внуки їх не підведуть,
    Над прикрощами, щиро та відверто ти смієшся,
    Продовжуючи, вірний, гордий та правдивий путь.
    І бачу, що таких як я все більше,
    Таких, хто вишиванку на серця вдягнув.
    І знаю жити вже не буде гірше,
    Про біди та нещастя я давно забув.
    Зупинюся на дорозі, озирнусь навколо
    Побачу рідний дім у злагоді і мирі,
    Розправлю плечі, наберу повітря,
    Та Вільно крикну Слава Україні!!!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  38. Тетяна Рибар - [ 2009.08.31 19:04 ]
    МИЄ ВОДА КАМІНЬ
    Миє вода камінь, миє,
    Душа ми як рана ниє.
    А таких є більше душ, як моя,
    Я за них ся, як за себе бою.

    Айбо, што я можу учинити,
    Окрім того, што ся вчу усіх любити.
    Сонце світить кождому єднако,
    Дако ся сміє, а дако плакать.

    Всі межи собовісьме похожі.
    Пророслисьме туй, як зерна Божі.
    А земля в нас благодатна в Закарпатті,
    Туй мадяр, румун і чех з русином браття.

    Галичанин ся уживать з руським,
    Єден другому давно вже руку тискать.
    Легкосьмеся всі договорили,
    Бо для нас Христос – то більша сила.

    Та чому душа ми неспокійна,
    Доки у верхах ще будуть войни.
    Позираю в воду з сього моста,
    Чому людям ниґда ниє доста.

    Миє вода камінь, миє.
    Душа ми, як рана ниє.
    Моїм туй онукам жити,
    Будуся за них молити.

    2009


    Рейтинги: Народний 6 (5.63) | "Майстерень" 6 (5.65)
    Коментарі: (3)


  39. Тамара Ганенко - [ 2009.08.30 08:11 ]
    Річці мого дитинства
    Чи згадаєш мене, Раставице,
    Старесенька бабусю в хвилях-зморшках
    І вічно-юна
    Струнка русалко з синіми очима?

    Та де тобі про всіх гадати,
    Кого з долонь вмивала палко,
    Стараючись хоч краплею попасти
    У саме серце.
    І попадала,
    І обертала вербами,
    Навік задивленими в неї.

    В моїй душі не відцвіта
    Той пагінець вербовий,
    Що починав любов до краю рідного
    Від рідного села.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  40. Надія Агафонова - [ 2009.07.21 13:32 ]
    25-й кадр
    Місту Лева

    1
    Побравшись із залізницею,
    Залишаєш по собі місто –
    Тісто,
    З якого пам’ять твоя
    Ліпитиме жайворонків,
    Аби скуштувати весни
    Із присмаком недограної увертюри.

    2
    І залишиться музика, застигла у камені.
    Готичне одкровення довгих нот,
    Вічним бранцем якого
    Прямує до шпилів погляд.
    І твій абсолютний слух -
    Зір. Навиворіт.

    3
    Якщо вітер
    Уперто куйовдить твоє волосся,
    Прислухайся.
    Зведи очі до неба.
    Певно, він хоче,
    Щоб ти почув
    Кончерто гросо для флюгерів з оркестром.


    4
    Припасти до сонячного куманця.
    Пити очами міцний світанок.
    П’яніти швидко й надовго.
    Набувати нових імен -
    Соковитих,
    Мов серпневі яблука.
    Вологих і теплих,
    Наче бруківка по зливі.
    Блискучих, ніби люстерко роси,
    В яке задивилась
    Фігурка Діви Марії…
    Пити.
    Убирати у себе
    Шепіт дерев, голубів
    І каріатид.
    Ще-е-е-е-е-е...
    Спрага – єдина правда
    Львівського всесвіту.

    5
    Шосте відчуття –
    Відчуття сполучених посудин.
    Чуєш, як в тобі переливаються вулиці?

    6
    Зоряне небо костельного світу –
    Друшляк,
    У якому Бог
    Відкидає спагетті комет.
    Деякі з них
    Випорскують
    На таріль старовинних дахів,
    Зачинаючи Час бажань.
    Обери свою хвилину.

    7
    Ввечері
    Тобі усміхнувся кіт.
    Перетворився на рибу.
    Риба співала до півночі.
    Доки не щезла.
    (Чого тільки не побачиш
    У вітражах людських облич).
    А вранці ти впізнав її профіль
    На кавовій філіжанці.

    8
    Одного маленького плацу
    Достатньо,
    Аби в центрі його
    Відчути себе геніальною інсталяцією
    Найвідомішого небесного Майстра.

    9
    Лікуючись залізницею,
    Не можеш не повертатися.
    Ще б пак!
    Хіба можна уникнути
    Долі,
    Якщо доля – місто.
    Якщо місто –
    Нескінченний
    25-й кадр
    У стрічці твого життя…

    2007


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.44) | "Майстерень" 5.38 (5.38)
    Коментарі: (6)


  41. Женчик Журер - [ 2009.07.08 13:31 ]
    Печеніги. сонет 3
    Піски на пляжах Печенігів сірі.
    І водосховище від них було печальне.
    Комиш в західнім сонці, наче чайник
    Шумів, пускаючи по листях хвилі.

    Качки і жаби булькотіли тайно,
    Запрошуючи нас по їхній вірі
    Блакитей неба і води просфіри
    Прийняти в службі вечора останній.

    Хмарини засинали на ялинах,
    Мурахи квапилися у мурашник.
    Печальна водосховища пір’їна
    Ховала сонце у нічний загашник.

    Здавалося: іще одна хвилина,
    І всесвіт згасне!


    Мартово 26.06.09


    Рейтинги: Народний -- (5.26) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 5
    Коментарі: (1)


  42. Зоряна Ель - [ 2009.06.23 22:37 ]
    * * *
    Промоклий Львів, проплаканий дощем
    Заснув у ночі затишній кишені,
    Накритий темряви полатаним плащем,
    З ключем від міста, схованім у жмені.

    Відлуння буднів на бруківці спить,
    Вицокує годинник колискову,
    той, що на Ратуші. А лев шепоче : "Цить!
    Сьогодні сон найкращий сниться Львову."


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (15)


  43. Тетяна Роса - [ 2009.05.05 20:03 ]
    Нікополь
    Так, він звичайно не столиця, а по околицях – село,
    яке у пору цю весняну вишневим цвітом замело.
    Але які його каштани! До них і київським далеко.
    Вони ревниво стережуть тінь на алеях в літню спеку.
    Його Богдана сиві думи про славні й давні ті часи,
    коли гули у цій місцині міцні козацькі голоси,
    всотались в мене кольорами дитинства, юності і волі,
    як шлях чумацький в небеса – слідами зоряної солі…
    Його майдани не бурхливі, його життя спокійний плин,
    його проблеми нескінченні течуть, неначе зерна в млин.
    Його іще живі заводи здаються й досі ласим шматом
    Рвачам високим, про яких згадати хочеться лиш матом.
    Його важкі від праці руки самі вишукують роботу –
    ці люди звикли виживати без ласки влади і турботи.
    Його коріння в цій землі – міцне, бо він не кураїна,
    і лиш для праці хилить він свою натрудженую спину.
    Не заважають хмарочоси тут хмарам землю цілувати,
    і носить місто гордовито своїх дерев зелені шати.
    А водосховища хвилі тут лижуть спокій із каміння,
    а на лимані в воду тихо дерева вмочують коріння…
    Він споглядає підозріло Енергодару труби й блоки
    і п’є не надто чисту воду, в Дніпро вмочивши вуса й щоки.
    Не так давно північні гості хвалили нам місцеве літо:
    мовляв, тут краще, ніж в Криму, бо тіло спекою не вбито.
    Хоч то , звичайно, перехвал, та влітку в зоні відпочинку
    під шелест листя й шепіт хвиль таки приємно смажить спинку.
    Як планувалося колись, було б це місце літнім раєм,
    та не збулось… А мало бути рибним щедрим краєм,
    і помідорним, абрикосним, вишневим, навіть виноградним -
    було б доречно й ненакладно
    гостям би тут відпочивати, якби… Ох ті мені якби,
    вони неначе голуби,
    злітаються клювати мрії…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  44. Євгеній Нєфєдьєв - [ 2009.05.01 12:06 ]
    Кривий Ріг
    Дай до землі тобі вклонитись,
    Мій рідний краю, Кривий Ріг!
    Сталеве серце мусить битись!
    Здійми чоло своє, Гірник!

    Палкий вогонь твої ливарень
    Романтикою полонить.
    У глибині твоїх копалень
    І день, і ніч життя кипить.

    Веселий шум твоїх майданів,
    Невпинний гуркіт заводський
    І швидкісного гул трамваю, -
    Як все це дорого мені!

    В цій назві гордій все з'єдналось:
    Гірке минуле бойове
    І час теперішній. Здавалось,
    Непростий час, але мине!

    В цій назві скрита непокора,
    В робоче вдягнена шмаття,
    Душа, як синява, прозора
    Й багате фарбами життя!

    Не треба погляд свій ховати!
    Честь і хвала тобі, Кривбас!
    Вік буду я тобі вклонятись
    За доньок і синів - за нас!

    Де дві ріки в одну злилися,
    Мов два життя злились в одне, -
    Тут було варто народитись:
    Десь інде небо не таке!

    Не сперечаюсь, твоя доля
    Не з всіх простих на цій землі,
    Але на все те Божа воля,
    І хрест твій і мені нести!


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Прокоментувати:


  45. Оксана Вілінська - [ 2009.04.24 18:36 ]
    ХАРКІВ
    Харків – моє рідне місто.
    Я так багато про тебе не знаю.
    Так мало, що хочеться влізти
    До твого безглуздого раю.

    Я бачу історії безліч.
    В твоїх вже не вічних спорудах,
    І мене охоплює розпач,
    Через те, що в них вже я не буду.

    Ми блукаємо стежками міста,
    Не зважаючи на перешкоди.
    Ми шукаємо де нам присісти,
    Не важлива нам харківська мода.

    Харків до нас промовляє,
    Тим, що в інших ти не побачиш.
    І сльозами він нас омиває,
    Я щаслива, що ти вже не плачеш.

    Старовинні споруди, театри,.
    Їх ніхто вже не памятає,
    Семінари, музеї, контракти.
    І багато чого ще не знає.

    Тиша вечірня спадає.
    Думки мої бешкетують.
    Я ще багато не знаю
    Що нам це місто дарує.

    23.04.09


    Рейтинги: Народний 5.25 (4.99) | "Майстерень" -- (4.83) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  46. Віктор Цимбалюк - [ 2009.04.16 14:48 ]
    Проскурів. Дев’ята ранку
    …Проскурів. Дев’ята ранку. Пробки. Смог…
    Рідне місто, здається, все більше сходить з розуму…
    Трьохвимірний простір маршрутки розхитує роздуми:
    Хто і навіщо зірвав проржавілий замок,
    З окутаної в невігластво Калі-Юги?...

    Хто і навіщо випустив п’яного Джина?...
    Автомашини. Люди. Автомашини…
    Суржик і мат… Гума… Підошви і шини…
    Біситься Янгола Чорного люта дружина…

    Сонце у сірому, мов на Голгофі Христос…
    Озонові діри… Тіло, немов решето…
    Душа у петлі. Державу з’їдає стагнація…
    Чекаєм Великдень, яка все ж живуча ми нація…

    Кумпала Вір,
    14.04.2009 року, м. Хмельницький


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (2)


  47. Юрій Лазірко - [ 2009.02.24 21:15 ]
    Політ над краєм
    Затерті образи торбатої юрби,
    обірваний літак із гілки злето-дрантя,
    прощання вигарки та зустрічі пруги,
    Шевченко гривниться між Лінкольном та Ґрантом.

    І сухо в горлі, ніби рій у сто спокус
    у яблуці адамовім, а пульс вітчизни
    ілюмінаторно вщухає. Ллється з уст
    гаряче серце променем у слово-призму.

    Думки на смак приблизні, та пусті – на звук.
    Повідпускав би грішно їх на всі чотири –
    вони ж умільці відбиватися від рук,
    блукати гаслами по нетному ефірі.

    І видно, як змалів та колінкує край
    отой, з котрого вигнав сам себе в дорогу.
    Коли я зрадник – "Боже милий, покарай,
    та не виймай з грудей повернення до нього!"

    Тут вріс по саме серце, коли руку клав
    на очі материнські, щоби їх закрити,
    тут світ ловив на прю посеред бід та зла
    і був тим світом приголомшений та ситий.

    Сивіє пам`ять – споконвічна мита мить
    заплачу-заплачу і так до з болем стрічі.
    В мені двадцятилітній легінь як не спить,
    то металевим птахом огортає відчай.

    24 Лютого 2009


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.64) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (12)


  48. Наталя Терещенко - [ 2009.02.17 19:16 ]
    ПАМ'ЯТЬ
    Чи тебе порятують гайдуцькі пісні*, країно?
    Чи тебе порятують графіті на древніх стінах?
    Бідний люд - галайда́, ти сама нічия дитина.
    Не ґаздинею в домі, лиш скибочкою ріллі.
    Розгубила усі свої ґудзики і каблучки,
    Лиш очима-волошками в небі збираєш тучі,
    Загрубіли у гаптуванні пальчиків пучки,
    Вже зболілося серце й суглоби твоїх колін.

    Хто тебе порятує: рільни́к*,звитяжець, оратор,
    Білозубі вожді на бігбордах убитих трактів?
    Чи озброєний Каїн прийде оживити брата,
    Чи химери жбурнуть у торбину жебрацький гріш?
    Стрепенися серцями, як в небо злітає стрепет,
    Не чекай евтаназії- дро́мос веде до склепу,
    Ти жива бо кипує тобою цвітіння степу,
    Гір освячена синь, і прадавнього моря дріж.

    Та німує Дніпро і не б’є у тулумбаси дорош*!
    Ворогами не скорена, ти сама себе скориш,
    Оріянська* первісна слава змелена в порош,
    Там двосічні мечі й Золотий залишився Плуг.
    А у генах нащадків зринатиме гордий – орій,
    Гір нескорені спини, дух прадавнього моря,
    Волелюбні степи, без лжі чужинських історій,
    Доки пам’яті очі не виїсть нещадний луг*...


    Гайдуцькі пісні*; тут: в значенні пафосних патріотичних пісень

    ДОРОШ*- Козак, що бив у тулумбаси, подаючи сигнал збиратися усім у "коло" – на військову раду на Січі або у поході.

    Їдкі́ луги́* —лужні хім. речовини, які мають їдку дію

    ОРІЯНА* - "країна орачів". Її символом був Золотий Плуг. Основа трипільської культури (V-II тисячоліття до н.е.). Орії – першоорачі світу. Вони першими приручили коня, винайшли залізний плуг та колесо.


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.49) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (4)


  49. Булат Окуджава - [ 2009.01.28 15:56 ]
    Август в Латвии
    Булочки с тмином. Латышский язык.
    Красные сосны. Воскресные радости.
    Все, чем живу я, к чему я приник
    в месяце августе, в месяце августе.

    Не унижайся, видземский пастух,
    пестуй осанку свою благородную,
    дальней овчарни торжественный дух
    пусть тебе будет звездой путеводною.

    Не зарекайся, видземский король,
    ни от обид, ни от бед, ни от хворости,
    не обольщай себя волей, уволь:
    вольному -- воля, а гордому -- горести.

    Тот, кто блажен, не боится греха.
    Бедность и праведность перемежаются.
    Дочку отдай за того пастуха,
    пусть два источника перемешаются.

    Между удачей, с одной стороны,
    и неудачею жизнь моя мечется
    в сопровождении медной струны
    августа месяца, августа месяца.

    1989


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (2)


  50. Наталя Терещенко - [ 2009.01.22 20:11 ]
    Магія Мигії

    Співучий очерет -і шелестливі трави,
    Буяння кольорів- збентежені світи,
    Ілюзія чи яв, цей соковитий травень,
    Ця скраплена краса неписаних картин...
    Кипує терноцвіт, тамує подих небо,
    І бОрсається Буг, як риба у кімлі*
    А я ковтаю тут повітря мов плацебо,
    чи ліки від суєт- великих і малих.
    Ці сірі валуни – закам’янілі звірі,
    Ріку долають вплав, чи переходять вбрід,
    І вперто ідучи, вони у чудо вірять,
    Хоч стільки вже води спливло повз їхній рід.
    А люди з давнини вважають їх камінням,
    І пестить їх потік - тремтяча вогкість літ,
    Вирує водоспад, шумує ряботиння,
    Лиш не пливе здаля легкий козацький пліт.
    Лиш не ячать човни згуртованого війська,
    І вершник не промчить на доброму коні,
    Забули острови сумну козацьку пісню,
    І схоронив лозняк забуті курені..
    Навіюють вітри цю дивну ностальгію,
    Гірчить як сивий дим калинове вино...
    А може то всього лиш магія Мигії-
    Козацького села, що з Бугом заодно.

    Кімля*- сіть
    Плацебо*- препарат чи процедура, що не має прямої дії,
    але прописується пацієнту для його заспокоєння.
    Мигія*- старовинне козацьке село на скелястому березі ріки Південний Буг.



    Рейтинги: Народний 5.63 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (11)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6