21 березня - Всесвітній день поезії.

Користуючись приємною можливістю, щиросердно вітаю із Днем поезії всіх колег, які своїм словом не лише збагачують сьогоднішню українську поезію, а й нерідко надихають наших Воїнів Світла, тим самим наближаючи перемогу над агресивним і безжальним варварством!



Краще кілька рядків у серце,
від яких закипає кров,
ніж безбарвний, як страва без спецій,
караван ніби читаних строф…


Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік

Поезії загострене перо
Байдужою людину не залишить,
Якщо у ньому сенс, добра зерно,
По-справжньому керує правди дишель.

Поезії загострене перо
Не потребує почестей і слави.
Знаходять в слові стержень і ядро
Поети, що ідуть у перших лавах.

Поезії загострене перо
Лише на благо квіту України.
На гак спроможне зачепить ребро
Всіх тих, хто зазіхає на країну.

Поезії загострене перо!

Про що сьогодні пишете, поети,
Втішаючи надіями людей, -
Уважно студіюючи предмети
Життєвих явищ, висновків, ідей?
Про що сьогодні пишете, поети,
І чи змінився ритм серцебиття,
Коли зі сходу пущені ракети
Позбавили нас мирного життя?
Про що сьогодні пишете, поети,
Парнаса вередливого раби, -
Коли немає коштів у бюджеті,
А боронитись треба щодоби?
Про що сьогодні пишете, поети,
Єднаючи натхнення і думки,-
Коли війною злякана планета
За нас тримає тільки кулаки?
Про що сьогодні пишете, поети, -
Чи не бракує об'єктивних слів
Для змалювання цільного портрета
Підступних і безжальних ворогів?
Про що сьогодні пишете, поети?..
21.03.24

Ось на рушницю
і вбий лисицю!

Отримав стрілець
рудий комірець.

Або з вертольоту
по вовках хлопати.

Чи у слона з гармати -
на клавішах грати.

Або на кішку голу
колесом - по приколу.

А сучасні неандертали
кошеням у футбол грали…

Щоб уночі почути:
це вас називають: люди?!

Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік

Тони у світла ті що й у зими
Плетуться хвилі озером мов павутинки
Крикливі чайки залітають в сни
На крилах несучи дощу краплинки

А далі буде щира ранку радість
І ластівок щасливе щебетання
Твій сон одна темна миттєвість
Вічне - життям зачудування
2023

Ідуть до храму люди православні.
Вони ідуть освячувати воду.
Бо справжня віра крізь сторіччя давні
Долає злість, нещирість і негоду.

Прийшли до храму православні люди,
Не заважають холоди січневі.
Коли є віра - все в них добре буде!
Живе у серці впевненість сталева.

Ідуть до джерела, що біля храму.
У джерелі тече свята водиця.
Минає все: комедії і драми,
Але зневіра - це вже не годиться!

Тут зайняті всі добрими думками,
Не кидаються гнівом і камінням.
Готові розставатися з гріхами,
Пускати в душу світ порозуміння.

А відчуття - як знову народились!
Хода їх - тиха, радісна і плавна.
Всі помолились і перехрестились
І швидко стали в чергу православну.

Ось жіночка, що вірить в ідеали...
Але у черзі їй чекати важко!
Сусідку відштовхнула і спитала:
"Куди ти, падло, ставиш свою пляшку?"

У гомін Голосієва, у спомин,
Ставки минувши, висповідь несу.
Іще довкруг оголені дерева,
Травиця назирці іще,
Та вже весни передковічне мрево
Стискає серце в нерозважний щем
І так саднить-розсаджує словами.
Ішов на сповідь, думав
Притулюся до мовчазної злагоди кори
І, може, вчую в дикім сокотворі
Слова, які Поет не встиг договорить.
Буйнує сік, нуртує, мови повен,
Та вухо ловить натяк на слова...
...Вертаю.
А навстріч – мурашка личинку тягне,
Наче хмиз баби.
Даю дорогу.
В скроні лунко гатить:
«На слово треба заробить.
Вилущуй, вигрібай, викопуй
Слова не здумані ніким,
Бо гомін Голосієва – лиш спомин
Про Майстром знайдені рядки».

P.S.
Не кваплюсь вирішить,
Кому скорше завдячувать –
Поету
Чи місцям, де жив Поет?

Запеклася сльоза на обличчі у матері-неньки,
Посивілої враз, як синочок загинув її.
Захищав Україну, своїм тілом закрив нас рідненький,
Не повернеться більше до хати, батьків та сім"ї.

Але ні, він живий і житиме й житиме завжди
У серцях та у пам"яті тих, хто його знав.
Ти ж, матусю не плач, а молися і сином пишайся,
Не померкне і подвиг його у віках.

2022 р.

На столі гуслянки кварта,
щойно з лавки теплий хліб.
Чи печалитися варто
у неповні вісім літ?
Бабця порає худобу,
на току до ночі дід.
Я роблю четверту спробу,
щоб з варенням був обід.
Але банка неслухняна
і чомусь надто слизька…
Тут, як тут бабця Оксана,
із лозиною в руках.
А я що? Мені б смаколик
і з друзяками на став.
Не забуду я ніколи,
як пів дня в кутку стояв.
20.03.24р.

Я на неї не чатую
Терпеливо повсякдень, –
Наче в шибку гілка туї,
Муза в душу – “дзень!” та “дзень!”
Думам вказує дорогу
Й мотивує до натхнень, –
І не зраджує, їй Богу,
Утомляючи лишень
Сильним запахом чорнила
Й рябизною букв, і плям, –
Муза серце полонила
Найсвітлішим почуттям.
20.03.24