ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2017.11.20 17:20
В храмі - квітка і гнила колода,
Жовторота суне до вінця.
Чистий розрахунок, а чи мода?
Пахне грішми фабула оця.

Масажує дід обвислі щоки,
Крем тональний квецяє губу.
У люстерці - майже ясний сокіл,

Олександр Сушко
2017.11.20 16:47
Життя нестерпне заслужили.
І винні в цьому тільки ми.
Тепер кайлуй, напружуй жили,
Муруй кацапові доми.

Щодня цвяшок несли з роботи,
Хто більше вкраде - той герой.
Халявним ласує голота,

Любов Бенедишин
2017.11.20 16:32
Оздобить слава перлами корито,
Натре до блиску саморобний німб.
Усі спішать кудись несамовито,
Підкорюють зачовганий Олімп.

…А ти сиди в не-затишку своєму,
В тіні мовчання – вже сама як тінь –
І душу тормоси: до сліз, до щему,

Анонім Я Саландяк
2017.11.20 14:19
спроба простої логічної схеми) Кант підтасований – купи слона...     ... а опісля - усе можна підтасувати – викласти так, як мені (тобі) треба... при чому тут Кант? – взагалі... просто опинився неподалік. От вам, Кант: “... це було голосне виражен

Віта Парфенович
2017.11.20 12:32
Все, що промовиш вголос –
Справді не стане тліном,
Линутиме у космос,
Мов молитви на колінах –

Інколи те, що вголос,
Краще було б не чути,
Та ні один логос

Вітер Ночі
2017.11.20 10:59
Між полум’ям свічок – таке пекельне диво, –
В єдиний згусток мрій збиваються думки.
В нестерпній маячні безглуздо і примхливо
Складаються вірші і пишуться рядки.

І цей пекельний біль летить в твої долоні, –
Ти біле полотно здираєш від грудей,
І ст

Вікторія Торон
2017.11.20 05:20
Що це було -- тяжкий урок
чи попередження суворе?
В якому світі живемо
тепер – старому чи новому?
Вдяглись травою забуття
метеоритні свіжі рани,
і вовче космосу виття
лякливих духом не дістане.

Вікторія Лимарівна
2017.11.19 23:55
Як не як – а Новий рік!
Зустрічайте,щоб не втік!
Від далекого кордону
Із засніженого трону
Королева снігова,
Як копієчка нова
Ось з’явилася, нарешті!
Зачекались її честі!

Вікторія Лимарівна
2017.11.19 23:49
Ось царство Снігової Королеви,
Де вічна мерзлота із нею в змові.
То сильна та могутня влада зла,
Що нищить все навколо аж дотла.

Там тиша – бо завмерли на півслові
Всі, хто потрапив до її полону.
Давно забули Батьківщину й мов

Сергій Гупало
2017.11.19 18:57
Як вогнище – шириться людське величчя.
Остигли на спалищі попіл і гнів.
І зовсім нічого нема на обличчях
Отих перехняблених долями днів.

Хитка доброта, що таки популярна.
Її не згубити – це справа свята,
Де не зарегоче обслинена лярва,

Олександр Сушко
2017.11.19 17:30
Могила всіх зрівняє у правах:
Одружених, холостяків, коханців.
Із них Ісус, Єгова і Аллах
У райські пущі навербують бранців.

Монах суворий уподобав піст -
Земля завчасно простелилась пухом.
Він - праведник. В Едемі - перший гість.

Ігор Рубцов
2017.11.19 13:01
листопада. Я навмисно перевірив сьогоднішню дату, щоб порахувати, скільки днів минуло від забутого всіма «червоного» дня у святковому календарі країни. З молодших поколінь навіть після цих моїх слів не знайдеться кількох, які дадуть відповідь: 7 листопад

Ігор Шоха
2017.11.19 11:55
У житія свої процеси:
паради зір і лет комет,
путі-дороги і колеса...

А од Європи до Одеси,
кому цікаво, не секрет –
моє дитя уже професор.
У неї – арії і меси,

Ольга Паучек
2017.11.19 09:40
Заплуталось літо у листі,
Спадає теплом до землі...
Танцюючи вітер узліссям
В букети складає пісні:

Зелені, багряні,.. В зажурі
Березові підзолоті...
Кружляють легкі партитури,

Домінік Арфіст
2017.11.19 02:50
купив яскраву сорочку –
і вирішив жити далі…
я стримано і потрошку
піду в потаємні далі…
лататиму зранку арфу
поллю лілею зів’ялу
омегу верну і альфу
і силу в душу охлялу…

Володимир Бойко
2017.11.19 00:10
Тиша вечір обплутує
Золотими тенетами.
Мить ця душі озвучує,
Робить хлопців поетами.

Як душі не озватися
Почуттями незнаними,
Як від тиші сховатися,

Леся Геник
2017.11.18 21:21
Коли не ждеш нічого й ні від кого,
а просто йдеш у сіру далечінь,
тримаючи за руку міцно Бога
і янгола на схудлому плечі.

Коли не маєш вижухлих ілюзій,
ні сподівань, ані пустих надій.
Бо добре знаєш - зраджують і друзі,

Олександр Сушко
2017.11.18 20:30
Пора збиратись у дорогу,
Дописано веселий вірш.
На часі обростати мохом,
Поринути у спокій, тиш.

Засилосовані копиці,
Дріма картопля у льоху.
Зустріну зиму у столиці -

Олександр Сушко
2017.11.18 19:35
А на плесі тінь сидить кошлата,
Барви чорні - антрацит, смола.
Муза в річці обчищає п'яти,
Баговиння капає з крила.

Кликала у гості молодиця -
Прилетіла, щоб допомогти.
Зріє дума в неї на сторінці,

Іван Потьомкін
2017.11.18 19:05
Давно уже слышал я и читал о том, что, почуяв приближение смерти, слоны уходят из стада и умирают в одиночестве. Не довелось, правда, видеть в передачах о животных, как уходящие в мир иной при этом прощаются с родными и близкими. А вот совсем недавно пока

Ігор Шоха
2017.11.18 17:32
Націю оберігають люди,
а не революції й АТО.
Іншої історії не буде.
Дихає вона на повні груди
і не одцурається ніхто.

Поки обирає Україна,
небо правди мітить у бою

Олександр Сушко
2017.11.18 10:40
Столиця. Місто. Телевізор.
Ручиці чешуть животи.
Роботи мало. Трішки. Мізер:
Носити ложку у роти.

А у селі усе інакше,
За ралом в полі півжиття.
У ванні теплій не розм'якнеш -

Микола Соболь
2017.11.18 05:42
Осіннє диво, звідки ти прийшло? –
Розсипані червоні намистини
Посеред інею та листя горобини,
Жаріє літа зраджене тепло.

З порошею вальсує вітерець.
Гойдає не роздмухану надію…
Дивлюся і душею молодію,

Лесь Українець
2017.11.18 03:50
Розумієш, друже, Коли стає відомо, що Україна - найкорумпованіша країна Європи З найменшою в Європі середньою зарплатою, Коли твоя мати пропрацювала 30 із гаком років у школі а тепер має пенсію 70 доларів у місяць а тарифи лише ростуть, А вона посадил

Серго Сокольник
2017.11.18 01:28
Я не хочу нікого, крім тебе...
Не хочу нікого...
Двох світів поєднання потреба
Ця ланка зв"язкова,

Що ти нею для мене дарунком
З"явилася ночі,
Тим вологим палким поцілунком,

Маркіяна Рай
2017.11.18 00:34
Напиши мені серед злих доріг на шляху своїм.
Як зоря зорю засоромить вщент - не дивуйся їм -
При слабім вогні у сирих домах, і під свист вітрів
Напиши мені багажем життя, густотою брів.

Проминули нам небеса ясні і рясні дощі,
Відпустились нам і нав

Маркіяна Рай
2017.11.18 00:32
Сирість така, коханий, стратитись можна.
Густо лягли тумани - правда безбожна.
Чи простягнеш ми руку в ріках молочних?
Вірно, - я дожидала днів тих святочних.

Дихати нам, коханий, видано, треба -
Кажуть, святі вділили грішникам неба.
Сирість така,

Микола Дудар
2017.11.17 21:10
Знову Ти у провесні
Милосердних ваб
Пізнаю, для повісті:
Море. Берег. Трап...
І музИки зіграні
Поміж нот - глагол
А моїм, розгніваним,
Забивають гол…

Олександр Сушко
2017.11.17 18:14
То що, миритись будем, чоловіче?
На часі розкопилити губу.
Не сердься, краще сядь до мене ближче,
Зніми сорочку файну, голубу.

Ну, ляпнула макітрою по носі,
Бо ти мене старою обізвав.
А серденько ридає навіть досі,

Домінік Арфіст
2017.11.17 18:02
всі однакові… все однаково…
я до Тебе не дотягнусь…
нахились драбиною Якова
до розпечених моїх вуст…
я боротимусь і благатиму
як у прірву: благослови!
і матерії кожним атомом:
забери мене з мурашви!

Іван Потьомкін
2017.11.17 14:40
Всевишньому і задарма злодія не треба:
Їх удосталь зібралося і на сьомім небі.
Тож послав Бог козакові щасливу нагоду,
Як уникнути кінця прадавньому роду.
Невідь відки узялася вся у шатах білих,
Наче просто зійшла з неба Пречиста Марія.
Простягує ст

Лесь Українець
2017.11.17 13:52
Ниви золотокосі,
Врожаї багаті,
Чому в полі до осені
Гниєте нежаті?

Сади плодовиті,
Де ваш вид розкішний?
Чом поникли сумовиті

Світлана Ткаченко
2017.11.17 11:24
Такая осень, что пинают мётлы,
Кого – наверх, а прочих – под уклон…
Подножный чернолесный липкий мотлох
Стирает все расцветки каблуков.

Такая серь в глазах натур мышачих,
Бегущих с палуб, кучно и востро,
И небо отравительно мышьячит,

Маркіяна Рай
2017.11.17 00:34
Ніч закрила мене під замки, як багаті, пишні хороми,
Вберегти обіцяючи від чужих обіцянок і звичаїв.
Що ж накоїли ми, малі, легковірні, та все несвідомі,
Зі своїми великими правдами!
...
Осквернити святині ніхто не хотів би навмисне,
Та, забувши й в

Ігор Шоха
2017.11.16 22:34
На цьому світі є куди іти,
аби не сумувати за тобою.
У нас ще одинакові світи
весною, літом, осінню, зимою.

Якої не чекаємо пори,
а на осонні не перегоріли
осінні веселкові кольори:

Микола Дудар
2017.11.16 21:15
Обожнюю цю бестію
Загорнену в блават
Яка в думках се вештає
І цвиркає «віват»
Мої стежини втомлені
Очікувань томи
Збираю ЇЇ промені
І спробуй зупини…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Бор Александр Нильс
2017.11.19

Макс Личко
2017.11.18

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Світлана Штатська
2017.11.11

Мрець Тривіаліст
2017.11.09

Амадаре Наті
2017.11.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 7 днів


  1. Ґейко Марґо - [ 2017.11.20 18:21 ]
    Плоский штопор

    Здійнялась вгору, щоб помилуватись
    На бездоганно чистий тихий простір,
    Він вабив мене хмарами із вати
    І скелями, що здалека не гострі

    Стрибнула у обійми до природи
    Адреналін розширює судини
    Мій силует дзеркалять сині води
    А скелі необачність засудили

    Тому що навмання, без парашута
    Навіщо він, коли я маю крила?!
    Але кренить, збиваюся з маршруту
    Бовтаюсь мов вітрильник без вітрила

    Де крила?! Я ж була одвіку фея
    Літала під орудою у долі
    Ростила їх, плекала у ідеях
    Де розгубила пір’я з сили й волі?!

    Допоки не торкнулись ноги ґрунту
    І обминаю ніби вирви тверді
    Я дихаю ефіром в повні груди
    Але життя кидає виклик смерті

    А може не життя це було зовсім?!
    Перебування в просторі і часі
    Тож треба жити, бо настане осінь
    Зупинить лік життєвих катавасій

    І вмить стає не страшно, я розкута
    Планерувати вчуся, цього досить
    Проте, де є вина, там і спокута
    Безпомічність - це мій останній досвід

    Зефіре, ти ж не вій мені навскоси!
    Заручниця твоя втрачає опір
    Про це і янгол мій тебе вже просить
    Завалююсь невпинно в автооберт

    Покликана чуттями - міражами
    В бажанні осягнути краєвиди
    Без крил не облечу їх віражами
    А штопор – шлях один – до панахиди.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  2. Юлія Новікова Сидоренко - [ 2017.11.20 14:01 ]
    Статистика
    У нас не любов, а сталева, стабільна статистика:
    У тижнях, годинах і дотиках тільки числа,
    За звичай реал, та місцями мінлива містика
    І геть не солодка - солона, а часом кисла.

    У нас не стосунки - тиради, "Ти - винен" і титри,
    По кожній розмові рефреном реве реквієм.
    Ти гумку візьми і з життя мене свого витри,
    Словами пройдися по спині, немов києм.

    Бо наше майбутнє не путнє чи й зовсім відсутнє -
    Розвести гуаш, нанести татуаж на стаж,
    Який не змінить, бо то досвід - прокляття могутнє,
    Відрізок життя з правом впливу на весь метраж.

    30.03.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  3. Віта Парфенович - [ 2017.11.20 12:21 ]
    Магія слів
    Все, що промовиш вголос –
    Справді не стане тліном,
    Линутиме у космос,
    Мов молитви на колінах –

    Інколи те, що вголос,
    Краще було б не чути,
    Та ні один логос
    Небом не є забутим.

    Сказане спересердя -
    Часто отруїть душу…
    Чуєш, спинись, не сердься,
    Тут промовчати мушу…

    рУкописи не тліють,
    перипетії долі –
    отже, прощай, молися,
    з миром у кожнім слові!


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  4. Вітер Ночі - [ 2017.11.20 10:23 ]
    Між полум’ям свічок...

    Між полум’ям свічок – таке пекельне диво, –
    В єдиний згусток мрій збиваються думки.
    В нестерпній маячні безглуздо і примхливо
    Складаються вірші і пишуться рядки.

    І цей пекельний біль летить в твої долоні, –
    Ти біле полотно здираєш від грудей,
    І стигне знову жах в твоїм забутім лоні.
    А чи буває так – ти не питай людей.

    І скільки тих свічок від тебе і до мене
    Сьогодні запалю, і згасиш знову ти,
    Не знає навіть Бог. Та, мабуть, й це даремне,
    Бо не горять вони в тенетах пустоти.

    ...Згоріло все до тла. Ранкове небо марить.
    Нема і не було – безглузда маячня.
    Ти спиш, в твоєму сні ніхто тебе не зранить,
    Але до чого віск і над тобою я?




    Рейтинги: Народний -- (5.88) | "Майстерень" -- (5.92)
    Прокоментувати:


  5. Юлія Новікова Сидоренко - [ 2017.11.20 05:59 ]
    На світанку...
    Поки кращі книжки ще лежать на полиці,
    А найкращі пісні іще пишуть на диск
    І ще поки поети важать ручку в правиці,
    А спортсмени-призери ще міряють тиск.

    Поки сонце не встало, не прокинулись квіти
    І порядки наводить не схопились вітри
    Ми з тобою підем на край світу, мов діти,
    Поєднавшись навушником з mp3.

    І нехай пошукають щасливих поети,
    Щоби скласти про них кілька стриманих од
    І нехай починають художники терти
    Свої помилки в начерках і складають в акорд

    Музиканти пісні про двох щастям повитих,
    Що колись на світанку край світу знайшли.
    Нам до них нема діла, тих славою впитих.
    Для кохання не знайдеться похвали.

    2015



    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  6. Вікторія Торон - [ 2017.11.20 05:04 ]
    Після Вегасу*
    Що це було -- тяжкий урок
    чи попередження суворе?
    В якому світі живемо
    тепер – старому чи новому?
    Вдяглись травою забуття
    метеоритні свіжі рани,
    і вовче космосу виття
    лякливих духом не дістане.
    У повсякденність увійдем,
    в її тісні знайомі схрони,
    вози поставимо кільцем,
    мов атаковані мормони.
    Перетрусило – і пройшло.
    Вразлива думка відступає.
    І безіменне сите зло
    у напівтемряві дрімає.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (4)


  7. Юлія Новікова Сидоренко - [ 2017.11.19 22:11 ]
    Через усе...
    Бурями, грозами та ураганами
    Доля нас змушує з жахом тремтіть,
    Все, що попереду, вкрите туманами,
    А в голові диким маршем: "Терпіть!"

    Вогнищем, річкою, каменем гострим
    Шлях пролягає до світла й тепла,
    В нас же за віру й надію всі тости,
    В нас же любові росте два крила.

    Холодом протягів душі застуджені
    До пневмонічної хрипоти,
    Тремором змучені руки натруджені-
    Рідні підтримують, змушують йти.

    Прірвами, дірами, просто щілинами
    Нас статистично лякає буденність,
    Разом збираємось з власними силами
    Бо непорушну маємо певність:

    Будемо жити. Пустимо корені
    Глибоко в землю. Вітрові змін
    Нас не порушить. Ми долею зболені,
    Та піднімаємось вперто з колін.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  8. Сергій Гупало - [ 2017.11.19 18:14 ]
    * * *
    * * *

    Як вогнище – шириться людське величчя.
    Остигли на спалищі попіл і гнів.
    І зовсім нічого нема на обличчях
    Отих перехняблених долями днів.

    Хитка доброта, що таки популярна.
    Її не згубити – це справа свята,
    Де не зарегоче обслинена лярва,
    А стане – як мучениця і Свята.

    На світі не все заплановано добре.
    Це тиха наснага для вправних думок,
    Що владу хитнули, а потім – і обрій,
    Який не дістане ніколи зірок.

    Не бачиться краще – нічого б не знати.
    Всміхаюся хлібу, що ось, на столі…
    І всі оті власні шалені утрати
    Такі несуттєві на нашій землі.

    Але і по цьому – утіху не жати.
    Обдумай, як легше без болю прожить.
    Он там, за дверима, прийдешнього шати,
    Хоч кажуть мені: це лише міражі.

    Яке те майбутнє – мій зір не побачить.
    Теперішнє – видно, та, звісно, не все.
    І хай неспокійно, а серце – юначе,
    Воно і похмілля життєве несе.


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.75)
    Прокоментувати:


  9. Дж Сміт - [ 2017.11.19 17:34 ]
    +++
    Твій світ розділений на чорне й біле
    Всі межі є означені й чіткі
    А я малюю крихтамі вугілля
    Вплітаю в танці ноти самоти

    Ця боротьба: невпинна і невтішна
    Я поруч, най би хто не виграв в ній
    Я одночасно слабша і сильніша
    Ніж ти гадав, виходячи на бій

    Залиш в минулому всі цикли і моделі
    Німі образи, біль, самотності ночей
    Як світла промені крізь темряву пустелі
    Я прокрадусь розвіяти тугу твоїх очей

    Зруйнуй уявні стіни: гнів і страх
    З душі твоєї виринає сяйво опівнічне
    Злітай на крилах, вільний сивий птах
    В житті щасливим можна стати двічі

    19/11/17


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  10. Домінік Арфіст - [ 2017.11.19 02:28 ]
    далі...
    купив яскраву сорочку –
    і вирішив жити далі…
    я стримано і потрошку
    піду в потаємні далі…
    лататиму зранку арфу
    поллю лілею зів’ялу
    омегу верну і альфу
    і силу в душу охлялу…
    купив собі і сандалі
    бо гостре каміння в полі…
    і вже не жахно йти далі…
    бо далі – уже доля…


    Рейтинги: Народний -- (5.71) | "Майстерень" -- (6)
    Прокоментувати:


  11. Леся Геник - [ 2017.11.18 21:27 ]
    Коли не ждеш…
    Коли не ждеш нічого й ні від кого,
    а просто йдеш у сіру далечінь,
    тримаючи за руку міцно Бога
    і янгола на схудлому плечі.

    Коли не маєш вижухлих ілюзій,
    ні сподівань, ані пустих надій.
    Бо добре знаєш - зраджують і друзі,
    і йти відтак приходиться одній.

    Такій безсилій, начебто, і голій
    у цій усюдисущій марноті.
    Усе, що є - це відчай сили волі
    на схиленому вихором хресті.

    Тому й немає зайвини в хотіннях,
    ні білих веж, ні зболених темниць.
    Лиш ця хода, лиш це руки тремтіння...
    І осінь у полоні гострих шпиць.

    17.11.17


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (1)


  12. Макс Личко - [ 2017.11.18 19:46 ]
    століття Якова
    Якове бачиш он падає листя осіннє
    сипле і сипле назем непотрібні роки
    глибоко діду пустив ти могутнє коріння
    тихо в селі лише в лісі завили вовки

    що там нічого не ниє у серці згрубілім
    онде засипало листям могилу жони
    вранці притягнеш туди своє немічне тіло
    діду в сльозах і ув листі прошу не втони


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  13. Ґейко Марґо - [ 2017.11.18 18:12 ]
    Допоки Хронос мить не відняв
    Час плине швидко, мов неосяжна гірська ріка
    Чи є хтось в світі, хто би на нього не нарікав?!
    Лиш тільки літо було та знову прийшла зима
    Ти обернувся, а вже не маєш того, що мав

    Життя крізь пальці сочиться наче річний пісок
    На гілках квіти з крижинок льоду, а був бузок
    Що навесні нас бавив спалахом своїх натхнень
    Але є віра - за ніччю знову настане день

    Так буде завжди, природа tempora вже така
    Час – течія є, прямує в вічність ріка з струмка
    Він нами править, ми наче бранці, допоки він
    Не зупинив ще життя земного недовгий плин

    Час невловимий, він наче є, втім, його нема
    Тож планувати чи рахувати його дарма
    Для нас він простір, що йде з зачаття у небуття
    Але, насправді, все це омана, час - відчуття

    Не відкладаймо на післязавтра життя своє
    Латинське ego перекладають як «той, що є»
    Є тільки зараз, в оцю годину, лише одну
    Що було й буде, не екзистує, подібно сну.

    ІІ
    Життя прожити вартує точно лише живим
    В часу потоці пливу у шлюпці і ти пливи
    Пливи поблизу, я хочу чути твій баритон
    Змахни весельцем, хай занесе нас в якийсь затон

    Човнів пелюстки притягне мірта, а в ній причал
    Він зветься зустріч, яка розгонить мою печаль
    Там Хронос протос скерує звуком, зупинить час,
    Скоротить відстань, що розділяла раніше нас

    Нехай зима вже, я згодна навіть на темну ніч
    Є перевага бо вже не видно й не чутно ніц
    Нехай не видно, нехай запізно, але ж це ти
    Зі снів своїх дерзнув нарешті в мої зайти

    Я хочу чути про що завгодно, лише кажи
    Ловити голос твій, чоловіче, не мій, чужий
    Чужий і рідний, із найдорожчих, хто тільки є
    Тебе з мільйонів моя свідомість розпізнає

    Скеруй у мірту хоч ненадовго ти човенце
    Тебе торкатись я хочу ніжно, ти знаєш це
    І цілувати, куди не видно, тож навмання
    Все довідчути допоки Хронос мить не відняв.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  14. Серго Сокольник - [ 2017.11.18 01:16 ]
    Крім тебе... ( 16+ )
    Я не хочу нікого, крім тебе...
    Не хочу нікого...
    Двох світів поєднання потреба
    Ця ланка зв"язкова,

    Що ти нею для мене дарунком
    З"явилася ночі,
    Тим вологим палким поцілунком,
    Мов Демон наврочив,

    Від якого у тілі вогненний
    Порив двоєднання
    Сил стихії злиття білотемно-
    го... Зветься коханням

    Володіння принадами тіла
    Жіночно-п"янкого,
    Що ти ним на мені "поробила"...
    Крім тебе- нікого...


    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117111800294


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (3)


  15. Маркіяна Рай - [ 2017.11.18 00:45 ]
    Напиши мені серед злих доріг на шляху своїм...
    Напиши мені серед злих доріг на шляху своїм.
    Як зоря зорю засоромить вщент - не дивуйся їм -
    При слабім вогні у сирих домах, і під свист вітрів
    Напиши мені багажем життя, густотою брів.

    Проминули нам небеса ясні і рясні дощі,
    Відпустились нам і навмисне зло, й чорнота душі.
    Ти ходив в світи, ти любив жінок, воював і пив,
    Я плела вінки, колоски інтриг і тенета див.

    Ти казав мені: як збудую дім – позову й тебе.
    Я сміялась все: по воді пером, а перо рябе.
    Закрутило нас: ти поїхав сам заробляти гріш,
    Я - упала з сил видивлятись вдаль, що проїла пліш.

    Я сіріла тут. Порошились дні, чи мели сніги -
    Темнота вікна холодила біль, і кляла борги.
    Ти самотньо їв зачерствілий хліб, спліснявілі сни,
    Як промерзлий ліс, чи розмоклий лист, все чекав весни.

    Так втекли роки, і ніхто не знав де шукати їх.
    Напиши мені, чи не тисне жаль, чи не душить сміх.
    У чужих краях за пустим столом при слабім вогні,
    Як затерпне мить, сполотніє ніч - напиши мені.

    28/07/17


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  16. Маркіяна Рай - [ 2017.11.18 00:03 ]
    Сирість така, коханий, стратитись можна
    Сирість така, коханий, стратитись можна.
    Густо лягли тумани - правда безбожна.
    Чи простягнеш ми руку в ріках молочних?
    Вірно, - я дожидала днів тих святочних.

    Дихати нам, коханий, видано, треба -
    Кажуть, святі вділили грішникам неба.
    Сирість така, коханий, - правди мірила.
    А чи розгледиш в мряці: я - твої крила?

    25/07/17


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  17. Амадаре Наті - [ 2017.11.17 20:48 ]
    Надія
    Ридають старі полотна -
    Картинами їм не бути
    Від часу вони голодні
    І часом вони забуті

    Митець їх навік покинув
    Жовтіти під шаром пилу
    Сміються із них картини,
    Сміються із них - безсилих

    Хоч сенсу у них немає,
    Порожні вони і люті,
    Та все ще вони чекають,
    Коли ж їх наповнять суттю

    І пензлик – м'який, мов вата,
    Прийдеться по їхній шкірі
    Колись будуть цінувати,
    Колись таки в них повірять...


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  18. Домінік Арфіст - [ 2017.11.17 18:51 ]
    драбина Якова
    всі однакові… все однаково…
    я до Тебе не дотягнусь…
    нахились драбиною Якова
    до розпечених моїх вуст…
    я боротимусь і благатиму
    як у прірву: благослови!
    і матерії кожним атомом:
    забери мене з мурашви!
    де душею тілá торгуються
    у важкому зо́лоті слів…
    і вузлами в’язані вулиці
    в’язнів гублять і королів
    голих… ви́міряй мого імені
    потаємного простір-час…
    і святи мене… і світи мені…
    доки світ в мені не погас…


    Рейтинги: Народний -- (5.71) | "Майстерень" -- (6)
    Коментарі: (5)


  19. Лесь Українець - [ 2017.11.17 13:25 ]
    ***
    Ниви золотокосі,
    Врожаї багаті,
    Чому в полі до осені
    Гниєте нежаті?

    Сади плодовиті,
    Де ваш вид розкішний?
    Чом поникли сумовиті
    Яблуні та вишні?

    Хати білобокі,
    Оселі затишні,
    Сховалися за високі
    Горожі навіщо?

    Людоньки ясночолі
    Чому спохмурніли?
    Мечемося, як ті бджоли,
    Невже очманіли?

    Чому браття поцурались,
    Посердились сестри?
    Навсібіч порозбігались -
    Докупи не звести!

    Чом людина до людини
    Байдужою стала?
    Отака лиха година
    На Вкраїні настала!

    За те ж у небі над нами
    Ворони ширяють
    І чорними крилами
    Сонце затуляють.

    Тому ж на Вкраїні панують
    Користь і жадоба,
    Бо брати на братів злують,
    Бо забули хто ми

    І яких батьків ми діти...
    Лишенько та й годі.
    Годі ж, браття, ненавидіти,
    Годі! Годі! Годі!

    Розкуймося, братаймося,
    У чужому краї
    Ми того не відшукаєм,
    Що вдома стеряли.

    Хай Україна умиє
    Обличчя сльозами,
    Брат хай брата зрозуміє,
    Словом не кусає.

    Хай жмені розтиснуться,
    Розціпляться зуби.
    Бог на нас подивиться,
    Що немає згуби,

    Що нема ненависті
    Більше між братами,
    Ні злоби й ні зависті,
    Й карати перестане.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  20. Юлія Новікова Сидоренко - [ 2017.11.16 18:13 ]
    ***
    Отак би й котитися пляшкою між колесами
    міського авто і свистіти душею з пластмаси
    або беззмістовно застрягнуть між шпалами-рельсами
    всією істотою раптом збіднілої маси.

    Згадати ті губи, що спрагло впивались наповненням
    і пальці застиглі на грудях над етикеткою,
    згадати ту пісню, проспівану їй із вдоволенням
    і знову ті губи із звичною сигареткою.

    На святі з годину пробути у королевах,
    допоки ще повна і маєш жагучий зміст,
    допоки ти можеш із пульсом змагатись у венах,
    а потім між шини, а потім у грудях свист…

    Знаходим себе часом в цокоті тої пляшки,
    чию рідину осушив хтось напівсвідомо
    і кинув порожньою (спиною йдуть мурашки)
    під шини сталевого виробу автопрому.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  21. Наталія Книш КнишКа - [ 2017.11.16 12:29 ]
    Вавилон
    Ми запалили багаття
    Так догоряв наш на двох Вавилон,
    Кланяйся, кланяйся, кланяйся
    Мріям, що тліють.
    Ти у святковому платті,
    Наче богинь еталон,
    І про таких як ти інколи ангели мріють.

    Наче сонети Петрарки,
    Історії наших побачень,
    Богом клянуся, я чув як співали: «Осанна!»
    Ти була як релігія – я ішов на поклон,
    Лиш додавав: «Ти в моєму житті остання»,
    А тепер догоряв на очах наш на двох Вавилон.

    Ти писала історії надто для інших сумні,
    І навряд чи тебе перепишуть у бібліотеках,
    Тільки знай, найдорожчою була ти завжди мені,
    І не важливо, що скажуть сучасні «Сенеки».

    Ми запалили багаття,
    Так догоряв Вавилон,
    Він іще тлітиме деякий проміжок часу,
    Тільки вже інший знову іде на поклон,
    Приховай, приховай, приховай мрії свої між долонь,
    Бо немає від них панацеї, немає спасу






    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  22. Тата Рівна - [ 2017.11.16 01:18 ]
    Дівчині-сибіллі
    є люди
    які стимулюють чакри чужими мізками грають чужими членами в нарди та Ґо
    вживають власний статус щоранку мов псевдо ефедрин –
    вона перестала писати вірші бо почала писати цитатник власного его
    плакати над тим що їй незнайоме рухати ним
    ніби горіхами в роті описувати їх шершавість з точки зору професора з медицини
    вона була безумовно у тренді й багато хто йде за такими
    тому що тепер популярно для жінки бути чутливою й синьозаплаканоокою
    бавитись порожніми фразами із вікіпедії у високе чи ворушити давні фантомні болі нації
    але щоб вірили –
    треба мати гарні груди пухкі вуста й котячу грацію
    трьох коханців одночасно і щоби кожен – старший удвічі
    дивитися наївно в очі своїм сучасникам ніби вони гівно а ти – муза-да-вінчі
    або і сама
    прости господи
    мадемуазель да-вінчі-воскресла-із-гробу
    бо мертвяки – як і мистецтво – вічні!

    вона любила об’єктиви й необ’єктивність закоханих у неї підстаркуватих самців
    вона ловила їх останні стрибки й ховала в кишені
    і потім
    заварюючи їм чаї женьшеневі вона почувала себе на сцені
    свою догравала роль із останньої вистави
    себе коронувала і всяко ставила у різні позиції пози та відповідно інструкціям з камасутри
    своїми руками розчісувала хутро
    на їхніх сивих спинах

    вона
    ковтала всі соплі та інші рідини тіла
    приймаючи їх за божественну слину благоговіння
    і тліла
    її душа присмолена до її тіла
    й хотіла аби про неї казали – сама Сивілла
    погляньте он вона – біла
    а всі казали – її поверхня темна – вона сибілла
    вона не доросла ще до жінки яка
    жива просто так
    а не для корИсті чи мужика
    чи власних панічних атак
    що уміють живити деяких мертвих жінок не гірше як хороший коньяк
    вона проклинала всіх хто казав отак
    але всі казали отак

    вона перестала писати вірші бо почала писати Євангеліє від себе
    агіографію власних всенощних і одкровення від панни
    вона кількох перетворила на мощі не розрахувавши з гідазепамом
    ховали їх урочисто бо це були старці з не останніх
    перед гідазепамом вони пили віагру аби догодити панні
    й не втримали жезли своїх життів випадково спустивши сперму та дух

    вона колисала вітер замість колисок
    і це був її єдиний людський рух



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  23. Юлія Новікова Сидоренко - [ 2017.11.15 21:05 ]
    Мрії теж вкриває сивина...
    Мрії теж вкриває сивина,
    Голос хрипне й часом чути скрип,
    Їх лякає серця глибина -
    Там не світить жоден смолоскип.

    Мрії теж вмиваються сльозами,
    Коли двері замкнуті на вічність,
    Як морозять скептики думками:
    "І яка ж у мріях цих практичність?"

    Мріям теж всміхається самотність -
    Часто в гостях п'є із ними чай,
    Іноді вселяє безтурботність,
    Та у суть стріляє зазвичай.

    Мрії досить часто помирають,
    Так і не здійсняючись, на дні.
    Та є й ті, що старості не знають
    І дарують щастя молоді.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  24. Тата Рівна - [ 2017.11.15 14:40 ]
    Коли...
    Коли загине останній гебістський послід -
    Вже розкладеться на атоми та плями,
    Тоді тільки Бог приїде на Україну,
    Стане ногами,
    Торкнеться руками
    Ляже обличчям на землю її вологу -
    І заридає, як батько, а не як Бог,
    Як Той, що пестив і Авеля, і Каїна
    Що вчився добре в своїй божественій школі.
    Й за жодних обставин, тобто – ніколи
    Не сплутає Україну й о(у)країну.
    Як той, хто проти всіх камуфляжів
    Й не схвалює хрестові походи.
    Звісно, він ще вимастить ноги кров’ю, гімном та сажею.
    Звісно, він визнає, що навіть Бог часто буває дон Кіхотом
    Коли не всі вітри – його коні,
    Коли не всі ріки – його жили.

    Інколи Бог довіряє ідіотам,
    Які усе палили б й усе - спалили….

    На згарищі цього світу ще довго літатиме вохра,
    Бо кров, зварена з залізом, кружить, мов пластівці.
    І скаже тихенько апостолам, що він – контра!
    Що кожна дитина, яка замерзла у таборах,
    Яка розстріляна чужими татами чи мамами,
    Яка заморена у муках й стражданнях Христових -
    Стала маленьким янголом смерті й нині в міських дворах
    Виловлює нащадків тих, кому тоді було добре
    Їсти, спати, тримати автомати в руках, кидати людей до кліток
    Ламати ребра кволим.
    Але прийшла пора… на все прийшла пора -
    І вітер ліг, як втомлений алкоголік.

    Коли загине останній гебістський послід,
    Вихрещений в соборах, вивчений за кордонами,
    Виплеканий у купелях чужих сліз.
    Коли перестануть летіти кістки з-під коліс
    Божественого байка -
    Тоді він спиниться, зніме шолома й скаже – ВСЕ!
    Ви – живі, ви – подоба моя – люди,
    Ваше минуле тепер – чорна байка, лякалка для нащадків,
    Бузувірів чи тих, кого життя ломане під дих -
    скаже
    А поки!
    Діти
    Упирів, пийте кров дітей своїх!
    А мені -
    Дайте спокій!

    15.11.2017
    Рівне


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (1)


  25. Домінік Арфіст - [ 2017.11.14 21:32 ]
    віє вітер по Волині...
    віє вітер по Волині
    студить зболені долоні
    виє біль по Україні
    скачуть коні… скачуть коні…
    назбирала собі болю
    від кісток народу Леся
    той прикличе собі долю
    хто ім’ям землі назветься…
    і кохала… і кохали… –
    все взяли слова молитви…
    болю не утамували
    ні європи ні єгипти…
    віє вітер – ту́жна флейта…
    море хвилями здіймає…
    і навіщо мені Ялта
    якщо Лесі тут немає…


    Рейтинги: Народний -- (5.71) | "Майстерень" -- (6)
    Коментарі: (4)


  26. Тетяна Левицька - [ 2017.11.14 11:20 ]
    За хвилину до...
    За хвилину до щастя його обійми,
    Ще колиба весни в порцеляні магнолій.
    Ще далеко до розбрату, чвар і пітьми,
    Ще не ділиться навпіл ні небо, ні поле.

    За хвилину до болю його обійми.
    Світ не знатиме смутку, а горе спіткає.
    На підошвах нескорених - попіл війни,
    Повна копанка жовчі між адом та раєм.

    І тоді, коли янгол затулить крильми,
    Гостра куля свинцю не шукатиме жертви.
    За хвилину до плачу його обійми,
    За хвилину до щастя, до болю, до смерті.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (2)


  27. Юлія Новікова Сидоренко - [ 2017.11.14 09:13 ]
    ***
    Мереживо буднів сплелось у цупкий гобелен,
    Я ним затулю себе від за вікном непогоди
    І стану, подібно шукаючим істини дзен,
    Дивитись в глибини своєї людської природи.
    Дощі розкладу на мільйони дрібних краплин,
    У натовпі танець побачу листочка з берези,
    Дорогу, якою іду, до найтонших щілин
    Розгляну й сама усвідомлю усі генези.
    Я душу свою розчиню у горінні свічі,
    У хлюпоті озера, виблискові роси,
    А більше за все - у теплі на твоєму плечі
    І буду мовчати про все це, тож слів не проси.
    Лиш поруч сиди й відчувай так, неначе востаннє.
    Ці миті, повір, нам забути уже не вдасться,
    Бо тільки тоді - в мить серцевого завмирання-
    Нарешті відчуєш хто ти і в чому ж щастя.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  28. Серго Сокольник - [ 2017.11.13 20:01 ]
    Осіннє песимістичне
    Світлі дні повернули на скін,
    Мов поема, де ми розпрощались,
    У якій безтурботні хмарки
    Відлітають у Вирію далеч,

    І омани чекає полон
    Терпко-солодко-жадано-злагід,
    Де останнє осіннє тепло,
    Мов плоди приморожених ягід,

    Що приваблюють смаком оман
    "вінопІтія" присмаку шеррі...
    ...не поему, а диво-роман
    Ми напишем на долі папері

    Не чорнилом розлуки, вином,
    Поєднавши тіла і бажання...
    ...світлі дні обертаються сном,
    І хмарки, мов пташини останні,

    Відлітають у теплі краї...
    Ми не того герої роману...
    Дописали частини свої
    Ми чорнилом із крові, кохана...

    ...як римується "кров" і "любов"!..
    Ох і рима!.. Стоїть за дверима
    Та, що всьому основа основ...
    Хмари...
    Вирій...
    Утримай!..
    Отримуй!..


    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117111310369


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (14)


  29. Маркіяна Рай - [ 2017.11.13 13:03 ]
    Молитвами пречистих начисто пересіяна...
    Молитвами пречистих начисто пересіяна.
    Все просипане поспіхом - не перед тими, не... -
    Позбирали у жмені. Рахуйте – недорахуєтесь,
    Бо не густо, ще й втратилось кілька зернят мене.

    То із колоса повного, та ледь недоспілого,
    То - на хліб неготового, не пожинайте, ні! -
    Повидзьобують пташечки. Пташечки, не минайте лиш!
    То на грунті без каменю, але між бур’янів.

    Позаглушують лихо нам, втіхи нам позатемнюють,
    І не ждати вже хмарочок, не випрошувати грози.
    Я вродила би рясно вам, я би вам пригодилася,
    Якби лиш підливали мене не з моєї сльози.

    05/07/17


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2)


  30. Володимир Вінокуров - [ 2017.11.13 11:32 ]
    Без пафосу
    Ми звикли вже до хліба і видовищ:
    Нам грандіозність, велич подавай!
    Там, де нема бовванів й посміховищ,
    Навіть на диво, дурню, не зважай.

    І в мене так: життя немов тенета,
    Робота-дім... Пустеля і пісок.
    А в хорі стукотів сердець планети
    Вже зазвучав новенький голосок.

    І сталось це так тихо й непомітно,
    Без феєрверків і падінь зірок,
    Що не повірилось. Невже так скритно
    Різкий в житті стається поворот?

    Ось так, без пафосу, без декорацій
    Звершається найбільше із Чудес.
    Не чутно в той момент гучних овацій
    І промінь не спускається з небес.

    В прихованій від зору круговерті
    Твориться Богом Таїнство буття.
    В єднанні двох сердець забилось третє,
    Змінивши назавжди моє життя.

    10.11.2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  31. Домінік Арфіст - [ 2017.11.13 01:19 ]
    мантра осені
    о ясноока моя осінь… рудокоса…
    вітрами вимолена… милості не просить…
    о темновода… поля денного пати́на…
    студена сепія… покинена дитина…
    дощо́ве диво… заколисування сили…
    у небі білому птахи заголосили…
    душа задумана засяяла журбою…
    о моя осене, ми Лазарі з тобою…


    Рейтинги: Народний -- (5.71) | "Майстерень" -- (6)
    Коментарі: (6)