ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сірко Олександр Сушко
2017.03.28 07:49
До гикавки наївся б крашанок
Без хліба та без звичної пампушки,
Але до Паски рот свій на замок
Закрив і тихо вию у подушку.

Не бачу я звабливої груді,
Не цьомаю кохану у сідниці,
Весь піст сиджу на хлібі та воді

Віктор Кучерук
2017.03.28 07:03
Прощальним холодом, зима
До скла поспішливо припала,
Та, несподіваним привалом,
Лякала вдосвіта дарма, –
Адже боялися тепла
Побляклі в сутіні сніжинки
І ні одна із них зупинку
На склі зробити не змогла…

Адель Станіславська
2017.03.27 23:22
Цього не вчать у жодній школі...
Могти - талан. Цьому не вчать...
Бо у юдолі мимоволі
чоло таврує нам печать
судьби
незрима, невідома,
що відо світла й темноти...
Терпиш іти...

Ніна Виноградська
2017.03.27 22:18
Ми з прадавніх часів поклонялись вогню і водиці,
Що текла-струменіла з холодних прозорих джерел.
Люд щоденно схилявся до неї, землі-годівниці,
Що з глибинних пластів життєдайную силу бере.

І родила вона, вся полита сльозами і потом,
Спочивала під с

Ніна Виноградська
2017.03.27 20:42
Гіркий ужинок нині у державі,
Де замісився хліб наш на крові
Своїх дітей. Невинні у розправі -
Горбочками лежать в снігах, траві.

На цвинтарях портрети на граніті
І витоптані стежки до могил.
Сльозами материнськими политі

Сірко Олександр Сушко
2017.03.27 17:22
Ковбасна елегія

Довкола все забризкало сльозами,
Любов учахла прямо на очах.
Утік коханий до своєї мами,
Сховався, наче в келії монах.

Йому щодня вареники в сметані

Адель Станіславська
2017.03.27 12:59
Він був сліпий... Вони були сліпі.
Незрячості безмовна засторога
Штовхала в темінь... Не до того Бога,
що вмер за них у муках на хресті.

І не туди, де пращурів волхви
молилися над па'ловінню* ватри,
натхненно проговорюючи мантри,

Вітер Ночі
2017.03.27 12:07
В забутій казці спомин дива, -
твоє сполохане єство.
І посмішка твоя примхлива,
і в пасмах сховане чоло.

І груди - підземелля ночі,
і проміж ніг шалена мить.
І біс зневажливо пророчив, -

Нінель Новікова
2017.03.27 12:03
ЛІНА КОСТЕНКО

НАСТАНЕ ДЕНЬ…

***

Настане день, обтяжений плодами.
Не страшно їм ні слави, ні хули.

Любов Бенедишин
2017.03.27 08:33
Паралельні світи.
Поблукаємо між…
Янголе, присвіти:
Вірш…

27.03.2017

Любов Бенедишин
2017.03.27 08:32
Та ж весна.
Синє тло…
Буде все,
як було:
літо,
осінь,
зима.
А мене

Віктор Кучерук
2017.03.27 08:24
Рожева тінь гарячого світання
Мигоче і ясніє на воді, –
Її безмежжя сила нездоланна
Долає всюди сутінки бліді.
Вона спиває подихом пекучим
Холодні роси з прибережних трав,
Коли біжить повз освітлілі кручі
В яри, побляклі без ранкових барв.

Володимир Бойко
2017.03.27 02:17
Своє життя ти сам собі прожив.
За тебе це нікому не під силу.
Тебе Господь єдиного створив.
Усе твоє – колиска і могила.

Немає однозначних кольорів:
Отам-то – біле, а отам-то – чорне.
Не загубись у круговерті днів –

Лесь Українець
2017.03.26 23:34
Загубилася свобода
У ярах глибоких,
Оселилася скорбота
У степах широких,

Заступили світ незгоди
За гріхи набуті,
Бо живемо не у згоді

Олена Малєєва
2017.03.26 22:33
Не камінь серце - тепле, для людей -
Пригрієш їх на грудях ти, нівроку...
Та скільки не показуй їм дверей -
Усе виходять боком...

За тридцять срібних зраджують богів
Без докорів сумління і безжурно,
Тебе ж, простого смертного, і поготів -

Марта Январская
2017.03.26 21:57
зима, родня по крови, между строчек
просвечивает снегом белизны
и топит запах мачехи-весны -
любимый запах тополиных почек,
которого не будет у листвы…

Юра Ерметов
2017.03.26 21:27
І якщо вона приходить
лиш на мить –
і я лиш ображено
шморгаю
їй
услід?..

Намагаючись лиш

Ярослав Чорногуз
2017.03.26 20:56
Ну ось і ти, мій саде дорогий,
Чарівна потаємная місцино.
Мене оберігають тут Боги,
І з волі їх сюди натхнення лине.

І душу підіймає в небеса,
І все дрібне униз летить, мов клунок.
І огортає ніжність і краса,

Володимир Бойко
2017.03.26 18:58
Якби ти знала, як мені болить
Те, що давно боліти не повинно,
В твоїй душі печаль не защемить,
Бо ти ні в чому нібито й не винна.

Я сам собі ілюзію створив,
Я сам себе загнав до лабіринту.
Я сам себе збагнути не зумів,

Олександр Олехо
2017.03.26 12:50
Все суєта суєт… А як же вічні зорі?
Жагучий бій сердець, вітрило біле в морі?
Розсипалася сіль – проекція на будні.
Ласує шубу міль, стирає зуби кутні.

А десь любов-ріка у пошуках кохання
тече крізь диво-сни у водопад бажання.
Пересихає час і ого

Сірко Олександр Сушко
2017.03.26 12:26
Невдячна

Мене кохана кинула учора,
Стрибнула геть козою у кущі.
Моя душа уже добу як хвора
І ніс обсіли молоді прищі.

Жона в мені зневажила піїта,

Микола Соболь
2017.03.26 06:03
Життя коротке, ніби вишні квіт.
Що прошумить й відсохне над землею.
А нам дано одне, на сотні літ,
Кохати один одного душею.
Бо що життя порівняно із тим,
Коли два серця у любові б'ються.
Тому це почуття і є – святим.
До нього душі виноградом в'

Вікторія Торон
2017.03.26 04:49
Це — час відталих і щасливих сліз
(хто вигадав, що плачуть тільки в горі?),
окриленої щирості поріз
в зустрічному – до єдності – напорі,
нежданніша з усіх земних погод,
стрімка, непрогнозована, раптова,
що укрива цілунками щедрот
правдивого звор

Василь Кузан
2017.03.26 00:04
Твою осяяну красу
Малюю ніжною пастеллю,
Стелю ажурно небо Лелю,
Лелію ласкою. Несу

До тіла вранішню росу –
Кладу мазок м’якого пензля,
Шліфую вигини, мов тесля,

Лариса Пугачук
2017.03.25 22:44
Сукенка біла апетит псує.
Ти кажеш, направляючи мінет:
– Свій голод акуратніше тамуй –
Найбільше видно бруд на чистому.

25.03.2017

Серго Сокольник
2017.03.25 22:25
Маю честь представити оповідання командира волонтерського підрозділу "Вбережу", шанованого мною Ігоря Верчука, у якому виступаю в ролі дійової особи ******************************************** Поет вже знав, як йому бути та

Адель Станіславська
2017.03.25 21:01
Зреклися його не вперше.
Не вперше його судили.
Ув очі - хвалебні верші.
Позаочі - словом били...

Прокльонами - винуватий!
Звучав недвозначний вирок...
Судили... Могли б - до страти.

Адель Станіславська
2017.03.25 20:58
Коли безмовність торкає неба,
душі пориви чужими скуті,
уже не знаєш - чого ж бо треба? -
свідомість в'яжуть, стискають пута

розмов облесних, чужого зору,
чужої думки, що топить власну,
і вже в усе, що було прозоре,

Світлана Майя Залізняк
2017.03.25 19:10
Хто я – оцій столикій людві, що пливе у шторм …
Коржі пліснявіють, покльовано карти, крупи.
Уже ні смажених жартів, ні повсякденних норм.
"Терпи …" – шепче бабця, складає пучки докупи.

Ще варить у мідній джезві каву пузатий кок.
Щури обнюхали сир

Світлана Майя Залізняк
2017.03.25 16:20
Нахаба щодня продукує образи.
Запрошує люд у охвітні оази...
Ерзацами повняться соти, полиці.
Обсипала строфи пожована глиця.

Вода скаламучена, муха дзумкоче...
Уже причастились медком поторочі.
Павук все латає обірвану сітку.

Лариса Пугачук
2017.03.25 15:32
Шукати істину в прямому світлі,
чи у відтінках,
у відлуннях тіней?
Знаходити у скошених руїнах,
вихоплювати іскрами із тління
та струшувати з віття, наче іній –
на все терпіння, понад все терпіння.

Микола Соболь
2017.03.25 05:15
А критика то річ тонка,
Вона образлива по суті.
Одна – до дії спонука,
А інша топить в каламуті.

Одна указує шляхи,
Дає направлення й дороги,
Друга' показує, що ти –

Серго Сокольник
2017.03.25 00:29
Двері метро зачинились. Був день і у вагоні не було надто людно. Полковник втомлено взявся за поручень. Зі станції Хрещатик хвилин двадцять до Академмістечка, а там автобусом- у Пущу-водицю, до передмістя Києва. До ветеран

Серго Сокольник
2017.03.25 00:20
Поэт Дефонтер (УПП)

Перевод с украинского стихотворения
Сокольника С "Ти прости мене, Ніч..."

Ты прости меня, Ночь,
что желаньем любви я исполнен...
Милосердно прости,

Іван Потьомкін
2017.03.24 21:32
Не буряним Бетховен входить до мене,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довір

Ярослав Чорногуз
2017.03.24 20:34
Тремтлива гілка, мов рука,
Втирає слізоньки небесні.
Чого ж заплакана така,
Моя омріяная весно?!

І брівки супить чарівні,
Свою голівку відвертає.
Затихли радісні пісні
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Юра Верес
2017.03.21

Неоніла Гуменюк
2017.03.18

Сірко Олександр Сушко
2017.03.14

Пилип Лавров
2017.03.12

ОКСАНА ЛОГОША ОКСАНА ЛОГОША
2017.03.09

Віктор Наумчиклуцьк
2017.03.09

Одна Думка
2017.03.03






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 7 днів


  1. Антоніус Трістен - [ 2017.03.27 15:34 ]
    О1
    Зелений листок тихо летить,
    Вітер його підіймає,
    У мене лишилась ще мить,
    А може її вже немає?

    Я маю ще хвилину,
    Що ж мені сказать?
    Я хочу побачити ту, єдину,
    Але не можу ім'я її назвать.

    Ціла вічність позаду,
    Я був королем,
    Ти взяла помаду,
    А я розрубав її мечем.

    Ціла вічність минула,
    Безсмертя пройшло,
    Мене думка золота осягнула,
    Коли тебе моє серце найшло.

    Лише обняти,
    Знову почути твій голосок,
    Це може вічність зайняти,
    А може і більше чуток.

    Я вічність маю,
    Знову безсмертний,
    Свій трон я займаю,
    Бо більше не смертний.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  2. Вітер Ночі - [ 2017.03.27 12:55 ]
    В забутій казці...
    В забутій казці спомин дива, -
    твоє сполохане єство.
    І посмішка твоя примхлива,
    і в пасмах сховане чоло.

    І груди - підземелля ночі,
    і проміж ніг шалена мить.
    І біс зневажливо пророчив, -
    То не твоє, то тільки хіть.


    Рейтинги: Народний -- (5.89) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  3. Лесь Українець - [ 2017.03.26 23:18 ]
    ***
    Загубилася свобода
    У ярах глибоких,
    Оселилася скорбота
    У степах широких,

    Заступили світ незгоди
    За гріхи набуті,
    Бо живемо не у згоді
    І не в правосудді.

    Не такую діди наші
    Віру сповіда́ли,
    Шануватися інакше
    Нам заповідали,

    Та насунула хуртеча
    На сади квітущі,
    Залишила порожнечу
    У серцях і душах;

    Розбрелися на всі бо́ки
    Сполохані діти,
    Не стає нікому змоги
    Чорта вгомонити,

    Не стає нікому сили
    Звести вас докупи -
    Тоді б зло не спокусило
    Серця непідкупні.

    Хто подбає про вас пильно,
    Заблукалі душі?
    Говорити це невільно,
    Та сказати мушу!

    Бо тепер діватись ні́де,
    Маємо узріти
    Чия правда, чия кривда
    І чиї ми діти.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  4. Домінік Арфіст - [ 2017.03.26 09:48 ]
    поет
    поет імітує Бога
    чатує на нього…
    дратує частково
    і Бог ховається в слово…
    ховається в звук
    і поетові все сходить з рук…
    і руки беруть смичок
    біжать по тремтячих струнах
    це ворожіння на рунах
    на ниточці павучок…
    і Бог слухає і прощає людині гординю
    і наділяє сенсом і світ і людину…
    навколо суцільні кола… церкви́ і ци́рки…
    вітри прилітають до прочиненої кватирки…
    янголи прилітають – діло не в вірі чи у невірі –
    а в тім щоб випорснути із сенсу услід за вітром…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  5. Вікторія Торон - [ 2017.03.26 04:22 ]
    Соняшник
    Це — час відталих і щасливих сліз
    (хто вигадав, що плачуть тільки в горі?),
    окриленої щирості поріз
    в зустрічному – до єдності – напорі,
    нежданніша з усіх земних погод,
    стрімка, непрогнозована, раптова,
    що укрива цілунками щедрот
    правдивого зворушеного слова.
    Чи ж серце пожаліється на те,
    що мре надія, марна і остання,
    коли воно, як соняшник, цвіте
    на пагорбі полеглого кохання?
    О, плач-щеміння зрушених пластів
    що – у гарячій первісній основі!
    О, гул новонароджених світів
    із залишків загиблої любові!

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (6)


  6. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.03.25 19:29 ]
    Ілюмінатор. Лета

    Хто я – оцій столикій людві, що пливе у шторм …
    Коржі пліснявіють, покльовано карти, крупи.
    Уже ні смажених жартів, ні повсякденних норм.
    "Терпи …" – шепче бабця, складає пучки докупи.

    Ще варить у мідній джезві каву пузатий кок.
    Щури обнюхали сир "едем", закаляну миску.
    Папуга злетів із клітки, гойдає млинок,
    Гугнявить про безголів`я, утрачені зиски.

    Тим, що відчайно плинуть до мандаринних лагун,
    Хтось нагойдав у безвітря казок лелечих.
    Ось Посейдон ламає скелю, балку благу,
    Крекче, підваживши міх, на кремінні плечі …

    Плаче малюк-сирота, шукає молочний сосок.
    Ілюмінатор. Лета. Йод на сирійській таці.
    Прокид на теплій косі. Тиш. Ігуана … пісок …
    Віяла. Метушня лозунгів … кіл … конгрегацій.

    Зорні віночки – по хвилях. Лякає війна.
    Звір відгризає чуже, хилитає боввана.
    Світ починався з казок. Знову плачна, сумна.
    Є, що слухати, всім, хто бреде в караванах.

    "Чай із полину й папайї … " – крекче стара Ассоль.
    Русалка без родоводу вхопила люстерце.
    Забути б сайту марнот і оман логін-пароль,
    Рецепти із винним оцтом та кенійським перцем.

    Зі сцени демонструє біцепси моцний мавр.
    Фотографуйте без мене песиків Сарагоси.
    Бронює найширше бунгало зло-бронтозавр.
    …заплітаю мак і часник – Афродиті в косу.


    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.79)
    Прокоментувати:


  7. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.03.25 16:36 ]
    Образок
    1

    Нахаба щодня продукує образи.
    Запрошує люд у охвітні оази...
    Ерзацами повняться соти, полиці.
    Обсипала строфи пожована глиця.

    Вода скаламучена, муха дзумкоче...
    Уже причастились медком поторочі.
    Павук все латає обірвану сітку.
    Нахаба ладнає ласо, чорну мітку.

    Постукає в хату мандрівець - поляже.
    А я утекла, ось долоні у сажі.
    Тепер омину і термітник, і вежу.
    Авжеж, до нахабних прояв не належу.

    2

    Таки озирнуся. Принаджено бджілку.
    Пригоду забути б. Летять понеділки.
    Джергоче сорока: "Живучий нахаба.
    Нагадує щуку... і вовка... і краба...
    Образи побрижили чай, три обличчя.
    Луска-амальгама... і тога не личить...
    Розкидані пера, жовтіють блокноти..."...

    Немає краси між облаток мерзоти.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (2)


  8. Серго Сокольник - [ 2017.03.25 00:49 ]
    Переклад російською мого вірша "ТИ ПРОСТИ МЕНЕ, НІЧ"
    Поэт Дефонтер (УПП)

    Перевод с украинского стихотворения
    Сокольника С "Ти прости мене, Ніч..."

    Ты прости меня, Ночь,
    что желаньем любви я исполнен...
    Милосердно прости,
    ведь желанье - в упрямстве людском.

    Как себя превозмочь -
    всё сказать, кое-что не упомнив, -
    так ведь прячет мотив
    сущность песни чужим языком.

    Светлолика, прости,
    не поймать мне в ладони все звёзды,
    что творят звездопад
    из безумных страстей и оков.

    Звёздным дождиком ты
    понапрасну не плачь, - это грёзы.
    По одной лишь... опять -
    за любовь... из твоих родников...


    Знаменка, 23 Марта 2017 года



    * * *


    Ти прости мене, Ніч...


    Ти прости мене, Ніч,
    Що волію кохання бажати...
    Щиросердно прости,
    Бо бажання - у звичці людській.

    Звичайнісінька річ -
    Все говорячи, щось приховати,
    Як ховає мотив
    Сутність пісні на мові чужій.

    Зоресяйна, пробабч,
    Шо в долонях не втримаю зорі,
    Ті, які ти мені
    Зорепадом жаги пролила.

    Ти зірками не плач,
    Не губи їх даремно... I'm sorry...
    Саме час по одній...
    За любов... із твого джерела...


    (С) Copiright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации 117022613536


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.52)
    Прокоментувати:


  9. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.03.24 11:54 ]
    Аж до сьомого поту...


    В черевичках зозулиних фея присіла на тин.
    Розглядає малюнки, намистечка, вишиті мальви.
    Підбігає до черги окроплений дощиком син...
    Не приніс їй нічого, общипує китицю сальвій...

    На столі між гайок - недоліплений палевий кінь,
    Олівець Н-4, блокнот, недописана казка.
    Хилитається черга...
    Бракує нетлінних творінь.
    А у феї лиш усміх. Ні місць призових, ні підказки.

    Похвалила усіх, роздала вісім жмень кукулі.
    Змій таркатий просив політати до ранку над плесом.
    Бились нетлі об шиби... Балакали з вітром кулі...
    Чорт вигадував бомбу, хтось - вічний двигун, хтось - колеса...

    Притомилася фея. Зів`янув зелений роброн.
    Чорний кіт перейшов три дороги й одну автостраду.
    Все принесене відьма сховала у кований схрон.
    - Аж до сьомого поту... - сказала... Чи може, до граду.



    2015



    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (4)


  10. Зоряна Інша - [ 2017.03.22 23:21 ]
    Сину мій
    ˜ ˜ ˜ ˜ ˜ ˜
    Це цього меча болю мені обіцяв Симеон?
    А що ж тоді інші? Це все не мені, а так просто.
    Я б вирвала, Сину, ці цвяхи із Твоїх долонь!
    А меч в саме серце в’їдається різко і гостро.
    «Не може Він вмерти!...» - а що ж це тоді, як не смерть?
    Вмираю сьогодні і Я, дивлячись на ці муки…
    Достатньо вже болю! Спиніться, кати, буде вщерть!
    Лишіть Його ноги, хай будуть пробиті лиш руки!...
    Прибийте й мене… Скільки цвяхів у ваших кишенях?
    Достатньо на всіх? Бо дивитись на це – той же біль…
    Сину мій, скільки щастя приніс Ти для Мене,
    Стільки ж болю мені Ти завдав. Сину мій, Сину мій…

    Це були лиш думки.
    І ні слова Вона не сказала,
    Тільки серце цвяхами оці роздирали гадки.
    Вона з кожним ударом із Ним у мовчанні вмирала,
    І згадала, як пряла для цього хітону нитки.

    Гасне день на горі.
    Та не може Вона надивитись
    На це Сонце своє, що світило так ясно для всіх,
    А сьогодні погасло.
    Лишилась Йому помолитись –
    Померлому скаже усе, що почути не встиг.
    Так нелегко Їй біля мертвого Сина стояти,
    Рахувати краплинки, що котяться й котяться з ран, -
    Рідна кров тут тече, – з її серця. Вона ж, Його Мати,
    На Голгофі вмирає із Ним.

    Сину мій, Ти не Сам…
    (Ів. 19, 17-25)

    29.05.15


    Рейтинги: Народний 4.5 (4.88) | "Майстерень" 3.5 (4.38)
    Коментарі: (4)


  11. Уляна Ч - [ 2017.03.22 12:05 ]
    ...ТИ мені сонце, і вітер, і полум’я зваби...
    З миті у вічність від Створення котиться віз -
    Знову на небі засяяли зірчасті Риби.
    Люди не можуть без радощів, як і без сліз….
    Біле і чорне у парі. Окремо змогли би?

    Гояться спогади… Грає крилатий арфіст…
    Слабшає світло, зникають німі голограми.
    Буря була - ой накоїла!- зламаний міст…
    Вірю у ТЕБЕ! (зруйновано капища- храми).

    Мчить колісниця, орбітою котиться… Стій!
    Золото сипле Морфей на безмежні єдваби.
    Снять старовіри про силу могутніх стихій -
    ТИ мені сонце, і вітер, і полум’я зваби.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  12. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.03.22 10:30 ]
    А я...


    Жінки хороші - пляцки. Ніжний крем
    І насолода-екстазі під каву.
    А я - у вируванні теорем...
    Вуж очеретний прошкварчав: "...лукава".

    Світи пунктирні, ветхі острови.
    На Лесбосі Сапфо віршує й досі.
    А я, чужі рівняючи рови,
    Топтала рапс і плющила колосся.

    Хороша жінка - та, що мимо, повз...
    А я спинюся... мрію про Ітаку.
    Довкола ореол із літер-ос.
    Мак проростає між безмов`я шлаку.

    Двигтіє мармеладний лімузин.
    Дубасяться премудрі, мегадобрі...
    Вихлюпую цинобру, кармазин.
    Офарблюю три стежечки - за обрій.


    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (3)


  13. Марія Дем'янюк - [ 2017.03.21 22:24 ]
    Про мрію
    Всі потуги смішні та непотрібні,
    якщо ти небо продаєш за мідні,
    або ховаєш зорі у кишеню,
    щоби вагомості додати йменню,
    якщо додолу погляд прилипає,
    в той час як небо синяву леліє
    й руде дівчатко дивиться з віконця
    і cонцем усміхається та мріє...


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.36)
    Прокоментувати:


  14. Лілея Дністрова - [ 2017.03.21 13:22 ]
    Моя веснянко...
    Сліпучий усміх сонця…сон п'янкий…
    Такий бажаний, ніжно-променистий.
    І ластовинням сипались квітки,
    Торкалася весна пером барвистим.
    Зазеленілась мріями трава,
    Замаювала зазелень діброви,
    Мережками конвалій розцвіла…
    Моя веснянко! Пісне світанкова!
    В обіймах рясноцвітих, гомінких
    Замружилась, здитиніла, принишкла.
    У водограї промінців ясних,
    У сяйві неосяжної усмішки…


    Рейтинги: Народний -- (5.26) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (2)


  15. Домінік Арфіст - [ 2017.03.21 12:28 ]
    спроба мовчання
    1
    картинна галерея… картонна… галера у центрі міста
    на якій ніхто не пливе і тільки щурі звісно…
    бо вона ще не тоне… ще повзе самотньо в натузі…
    і несе щось таке незтравне в роздутому пузі…
    тексти теж і старіють і помирають і треба їх відпускати
    не чіплятись за їхню душу і не сотати їх на цитати
    треба читати майбутнє заховане в звуках мови
    і намагатись не вимовляти ім’я таємне Єгови
    життя стирає у порох кожен людський порух
    засипаний піском сенсу Бог через тіло говорить
    і недоречний супроти тіла жоден-жоден протест…
    не плач… не вбивайся за мною – я всього лише текст…


    2
    заховано слова в скрижалі і сувої
    болить гортань від клятвеної лжі
    зариті між рядків загострені ножі
    а недомовний світ говорить і говорить…
    легенди і казки … витравлюваний міф…
    покинули місця і лари і пенати
    виходять зі степів алан і гун і скіф
    не вистачає рук безмовно обійняти…
    хто вичерпав часи… хто вичерпав себе…
    хто напував… хто пив… хто помирав зі спраги…
    дощем проллється сенс… не буде рівноваги…
    допоки ще Атлант тримає звід небес…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  16. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.03.21 09:31 ]
    Маківка
    ***

    А мова рідна – золотавий лан,
    Де кожний колос – ваговите слово.
    Зміяться тлусті манівці блукань:
    Розшукую Пегасову підкову.

    Над ланом вигримляє сив Перун,
    В тополі поціляє. Спека. Роси.
    У житі проростаю – крізь кору…
    Не хочу шал гасити прілим просом.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (3)


  17. Серго Сокольник - [ 2017.03.21 04:58 ]
    Поранений
    ***Присвячую чарівній жінці, волонтерці, Народній артистці України Світлані Мирводі, з якою мав честь бути з концертами на фронті***

    Ти сьогодні до болю губу закусив.
    Ти не вийдеш із бою, не маючи сил.
    Ти заслаб. Твоя кров витікає із ран.
    І- ПОРА. Ти поранений. Так. Ти поран...

    Ти акорду і ритму не взяте баре.
    Автомат ненаситно патрони жере.
    Розвідгрупа "нарвалась", бо видав туман.
    А гітара в казармі сумує сама.

    Хай засне, мов кохана. Її не буди.
    Ти у гості до Хель назавжди відійди.
    Бо Беркана пішла годувати ворон.
    ...автомат доїдає останній патрон...

    Ти метелика кокон крилатих ідей.
    ...супротивника* око в тумані знайде...
    То запрошуй у хату на дружній обід.
    На останню гранату. Усім. І- собі.

    *як варіант ТЕПЛОВІЗОРА ОКО...


    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117032101404


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (6)