ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Марія Дем'янюк
2018.10.16 14:57
Свічки-клени багрянять.
Шепіт вітру:спинись,
і крізь сяєво листя
в Небосинь подивись.
Між Землею і Небом
немає межі,
як плекатимеш вогник
у світлодуші...

Віктор Кучерук
2018.10.16 14:46
Т. І...
Знов душа зажурено радіє,
Повна вражень, спогадів і мрій, –
Тьмяний вогник давньої надії
Мерехтить у темряві густій.
Блимає лякливо та не гасне,
В тужно занімілій темноті, –
Тільки, може, радість передчасна,

Тетяна Левицька
2018.10.16 13:53
Що ти знаєш про мене?
Небагато, повір...
Очі м'ятно-зелені
З берегів Синевир .
Виплітати гердани
З бісеринок сльози
Я не буду, коханий,
Не проси... Не проси...

Сонце Місяць
2018.10.16 13:15
дими над рікою
спливають невмисно
& далі по курсу
кидаються з мосту

скупі очевидці
гуляють & мокнуть
закохані знову

Світлана Майя Залізняк
2018.10.16 12:22
Поетичні балалайки
виграють... за сотні лайків...
Бринькотять про вічне-тлінне.
Реверанси - вколо Зіни,
гопаки... на сцені гноми,
премійовані удома...

Йдуть охочі прославляти,

Іван Потьомкін
2018.10.16 12:21
Не по мені, як землю гидять
І воднораз Святою звуть.
Витопчують її до пилу,
На чужині сльозу за неї ллють.

Галина Михайлик
2018.10.16 11:35
Розум каже : «Змирись.
Все – суєтне, даремне».
Може / раптом / колись? –
тільки це - не про мене.
Тут! Сьогодні! І вже! –
без вагань, реверансів,
підкилимних пожеж,
онімілих мімансів.

Адель Станіславська
2018.10.16 10:51
Тримати удари -
мужність.
І доки твій світ не вмер
долай чорноту і чужість
і зайшлість сліпих химер,
чужо'злість за непоступність
в шуканні своїх доріг.
Хай явить озлобі сутність

Вікторія Торон
2018.10.16 10:02
Бруківка намірів залишилась по смерті,
бруківка намірів – і більше не вдалося...
Бо – недорікуватість і селянська впертість,
чуже незатишне міське різноголосся.
Бо -- маска стійкості, під нею – безпорадність,
в душі – сум’яття, а незгоди -- принци

Любов Бенедишин
2018.10.16 09:19
Розкішна мова. Не осот, будяк.
Не паслись тут одвік «будь-що» й «будь-як».

Отари слів рівненькими рядами –
Крізь час і чад, житейські бурі, драми.

Увись, де благодаттю оповита
Метафор полонина соковита.

Олександр Сушко
2018.10.16 06:21
Десант піїтів висадивсь на Марс,
Пригледівсь - українські графомани.
Усенький всесвіт хай пізнає нас!
Від захвату кричатиме "Осанна!".

У мене зіпсувався, певно, смак,
Вдихаю вірші, наче пах з-під дека.
Є ж Бенедишин, Гентош, Залізняк,

Шон Маклех
2018.10.16 00:47
Я вирізую собі друзів
З мертвого дерева сподівань.
Я вирізую собі дерев’яних друзів,
Що нагадують шахові фігури,
Фарбую їх лаком,
Домальовую очі
І ставлю на шахову дошку:
Нехай крокують до моря:

Олексій Кацай
2018.10.15 21:49
Непомітні чужі зорельоти
в телескопи спостерігачу,
бо всі їхні прямі і звороти –
швидкоплинні, мов краплі дощу.

Хто побачить політ крапелини
або кулі невловної слід?!
Флот чужий невидимо й невпинно

Іван Низовий
2018.10.15 19:32
Ту грушу,
Що геть здичавіла,
Згадав би хіба,
Якби в сорок сьомім
Та груша
Нас не годувала
Смачними гниличками?!
Схожа на баобаб,

Іван Низовий
2018.10.15 19:17
Мене сиротою зробили свої ж –
Комуністи,
А першим жалільником
Був чужоземний солдат:
Він гладив мене по голівці,
Давав щось поїсти,
Од вітру ховав
Під благенький трофейний бушлат,

Сонце Місяць
2018.10.15 18:31
римує осінь листя й лисих
красу абсурд підвали й далі
усе символіка & дійство
провісних наскрізь актуалій

& строга мов ікона та
життям іде христина ~ христя
напіврозквітла німота

Ігор Шоха
2018.10.15 13:48
Іще не чекає оказія
іти за останню межу,
але епітафію маю я,
яку по собі залишу:

піїте породи інакшої,
не чую, хоча й до кінця
читаю, але не побачу я

Адель Станіславська
2018.10.15 09:50
Із ласки твоєї, мій Боже, сміюся й плачу.
Піщинка на Всесвіт лиш дивом твоїм жива.
Так часто глуха, і безмовна, й зовсі'м незряча...
А звідкись невідано віщі мої слова...

Коротка на пам'ять і довга чуттям на вічність...
Так скороминуща у цьому з

Мирослав Артимович
2018.10.15 09:20
Життя і музика… Два паростки любові.
Один – від Бога, другий – із душі.
І закорінені обидва в Першослово,
яке ніхто не в силі сокрушить.

Щасливий той, хто музикою дише
неспинно, до безумства, до безтям,
а тон душі мажорніше й жвавіше

Олександр Сушко
2018.10.15 05:45
Я - дід старий. Од вітру хилита,
Давно уже у пазусі не шастав.
Немає сексу - в цьому вся біда,
Навзаєм пруть ліричні віршенята.

Є про любов, погоду і судьбу,
Реву на вухо жінці глухуватій.
Та бабця закопилила губу

Катерина Боброк
2018.10.14 20:14
молись над її лоном, бо в ньому тепер твоя вічність
ще поки крихітна, як зірка, віддалена і спокійна,
але ось вона наближається і ця швидкість космічна
твоїм обіймам і цілункам ніжним прямопропорційна..
порівняти її тіло неможливо ні з чим, хіба з Гра

Дмитро Куренівець
2018.10.14 18:00
Шурхіт листочків навчальних програм
з шелестом осени злився…
Ставки свої ти Системі програв,
та, далебі, вже не злишся.

Усі твої задуми клаптями рве
ця куцість годин невблаганна.
Ян Коменський зник би, пропав Дистервеґ

Іван Потьомкін
2018.10.14 14:38
До недавнего времени я полагал, что нет большего доверия и близости к человеку, чем у собак. Примеров тому предостаточно и в жизни. и в литературе. Нельзя не удивлятьься рабской покорности животного. Его пинают ногами, замахиваются или даже бьют палкой

Світлана Майя Залізняк
2018.10.14 12:19
Збиваються горобчики у стаю.
Шукала в липні феніксів, орлів.
По...кру...же...ля...ла...
Жовтень... відлітаю...
Сховала пазли-словеса у Пслі.

Махрова риба плине... Махаони -
на чорнобривцях. Дайджести між каст.

Олександр Сушко
2018.10.14 11:52
Мужик я мудрий, писок вельми хитрий,
А люди як сварливі дітлахи.
Не можна чисту правду говорити,
Не друзів наживеш, а ворогів.

Хай істину дурко ув очі гавка
І правдою обмазує пастель.
Вар'ятові речу: "Ти - розумака!",

Любов Бенедишин
2018.10.14 10:59
Диявол розшарпує поли
небес безкраїх.
А люди аж давляться болем:
"То Бог карає!"

Стражданням кінця ще не видко.
Погроми, війни.
А «градом» прошита накидка –

Катерина Боброк
2018.10.14 00:01
рудим каштановим лапкам так личить срібна гальваніка
зачитана на ходу газетка котиться аж третім парком
якщо довго лежати долілиць на нестероїдах і під таваніком
лишається одне, оголити шию піднявши волосся над карком

осінні трав'яні шаблі видно ті

Вероніка Новікова
2018.10.13 22:29
Хочеш, аби полегшало, – легше далі іди.
В осені смутку більше, аніж в тобі води.
Жовті її легені плавлять світло на вдих,
з видиху піде сміх.

Хочеш, аби забулося, – не опускай лиця.
Скільки сердець розбитих в пазусі ялівця –
стільки уламків віри з

Сонце Місяць
2018.10.13 19:42
I. Звуть його Мартин, наголос на останньому складі. Із тих, котрі здатні час від часу мовити собі про себе—Мартине, але ж ти дивак, чоловіче. Й трохи навіть утішитися з такого-от казусу. У стані посталкогольнім, невиспаний, прочовгавши коридорами кольо

Світлана Майя Залізняк
2018.10.13 17:35
Здається, ще недавно
із мамою - кудись...
Телята, кози... плавні...
На сцену - не барись!

2

Розсунуто валізки,

Олександра Христич
2018.10.13 17:31
Вирує місто, велике місто,
Будинкам тісно, машинам тісно.
Асфальт вузенький, до ганку кроки,
Будинки щільно, без вікон збоку.
Розмова ллється на різних мовах,
Не знаю змісту, не чую слова.
Проходять сім'ї, проходять просто,
По двоє, троє тут, біля

Олександр Сушко
2018.10.13 16:38
Амур життя, нарешті, освітив,
Чіпляється панчоха за ширінку.
Кармічний шлях від того непростий -
Народжений аби втішати жінку.

Вночі "гармата" потрапляє в ціль,
Наводить на "позиціях" порядок.
Стрічаю ранок із ножем в руці -

Іван Потьомкін
2018.10.13 12:21
Вітчизна це край дитинства
Місце народження
Це наша найближча
Вітчизна

Місто містечко село
Вулиця дім подвірко

Галина Михайлик
2018.10.13 10:31
Я - затята! Я затято щаслива!
Бо щаслива - від кожного вдиху...
Від чекання й стрічання щоденного дива
у подяці за радість і втіху.

За піано і форте, глісандо й вібрато
чорно-білої клавіатури...
Білих - більше! Сьогодні - підкралося свято

Сонце Місяць
2018.10.13 05:04
дощі вертаються на берег & за мить
шторм із засліплим серцем погромить
спустілі пляжні буди

вітрів окрижанілі голоси
крізь вогкі пірси, іржавіючі мости
звучатимуть зусюди

Серго Сокольник
2018.10.12 21:58
Що, солдате, сумний? "Відчеканив" паради?
"Кроком руш"? Аксельбантою відшарудів?
Ось тепер- до окопу. То дати пораду,
Як сідати, коли височенько злетів?))

Стисни зуби, Стежина від крові солона
І п"янка, мов розжований цвіт блекоти-
Ще не д
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Мессір Лукас
2018.10.14

Аліна Волошина
2018.10.06

Осінній Володимир
2018.10.06

Оксана Котвицька
2018.09.29

Людмила Бай
2018.09.27

Катерина Боброк
2018.09.25

Сергій Царенко
2018.09.23






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Маруся Рэй - [ 2006.08.10 08:26 ]
    Присвячується Україні
    Я сіла написати твір,
    Де хочу щиро розказати
    Про долю і життя наших дідів,
    Яких дала нам Україна-мати.
    Про нашу долю – твою й мою,
    Про нашу землю, мову та буття,
    Про нашу незалежність та життя.

    Вкраїно люба, дорога!
    Пройшли роки, пройшли літа,
    Поки не встала ти на ніжки,
    Не запалала знову свічка,
    Хоч і маленька, та ясна –
    Свічка надії та життя!

    Не знаю я, що буде через роки,
    Можливо, бій, можливо, мир і спокій.
    Минали роки...
    Неначе бачу те минуле,
    Рік за роком, ти йшла до незалежності повільно,
    Крок за кроком, на важкому шляху здолавши все:
    Насилля, злобу, зраду – все те зле,
    Що заважало людству жити,
    Бажати, вірити, любити,
    Чекати і надіятись на те, що
    Прийде ранок, теплий і ласкавий,
    Нарешті зійде сонце на горі,
    І птахи прилетять напитись до води.
    Я теж чекаю та надіюсь...
    Я вірю в тебе, о майбутнє!
    Хоч зараз нелегке наше життя
    Внесло до серця мого смуток,
    І на шляху моєму виросла трава.
    Та вірю я, я вірю в те,
    Що є на світі добрі люди,
    Які не скривдять, не забудуть
    Свою матусю дорогу,
    І Бог суддя, це я живу
    На цій землі, яку люблю,
    І я не хочу другу мати...
    Навіщо треба нам ховати
    Своє життя, любов, надію, мрії, блага,
    Навіщо треба нам кричати,
    Що все загублено, є втрати,
    Та замість скиглення, неправди
    Сплотити сили та зусилля,
    Відкрити кращі свої вади,
    Чому ж спите ви, дайте знати!
    Чому спите ви, я питаю,
    Можливо, неправа, та знаю,
    Що є у вас сини та дочки,
    Старі батьки і рідні є,
    Невже майбутнє їх мине?
    Це запитання я залишу,
    Єдина відповідь – це тиша,
    Це сум та біль, це сором, це...
    Суддя вам Бог, трусливі миші,
    Бо ви заплатити за все!

    А поки розкажу про те,
    Що є для мене Україна,
    Сучасна, нова, самостійна,
    Та тільки хвора, тяжко хвора.
    Україна! Незалежність! Батьківщина!
    Ось наші гасла та вітрила,
    Це наші долі та надії,
    Це наші крила, світлі мрії,
    Це наші роки, що проходять,
    Це наші сльози, що не всохнуть,
    Це світле сонце, що заходить,
    Це темний вечір, що приходить,
    Це тепла ніч, яка вкриває,
    І це любов, що не згасає.
    Це твердий погляд, що не тане,
    Це стукіт серця, що благає,
    Це плач дитини, що бажає,
    Це наша сповідь, що палала,
    Це колискова, яку співала
    Нам люба мати, та й заснула, мила,
    Бо вже злипались очі, втома заманила.
    Це край наш рідний, що чекав
    На світлу радість, та й дочекався:
    Прийшов той рай, схожий на ад,
    Повік в боргу людей залишив проклятущий кат!
    Це дикий звір, який кусає,
    Це тихий шепіт, що лякає,
    Це музика, яка не грає,
    Це соловей, що не співає.

    Але, не дивлячись на все,
    Це є для мене чистий промінь,
    Це зірка в небі, щастя в домі,
    Це джерело, яке лікує,
    Це дівчинка, яка малює
    Луги, сади, річки, моря,
    І мрії нашого життя..
    Це перша квітка зацвітає,
    Бутончик ніжний розкриває
    То м’яке листячко зелене,
    Ця перша квітка – то прощення,
    Це Божий дар, бо це – знамення!
    Знамення нашої землі,
    Віднині незалежної Вкраїни,
    Ця перша квітка – символ чистоти,
    Любові, спокою та доброти,
    Ця перша квітка – парость миру!

    А мир як буде на землі
    Та злагода між сторонами,
    То і країна буде жити, творити, діяти, любити,
    Рости, навчатись, будувати
    Не тільки щось, а й свій добробут.
    І треба мати добрі вади,
    Політику чесну обрати та йти вперед,
    Не озиратись, та намагатись, намагатись
    Прикласти всі свої зусилля,
    Бо соромно, коли земля,
    Така родюча, запашна, багата,
    Просити буде в когось: „Дайте!”

    Нам треба розуміти це життя,
    І треба до кінця боротись за Вкраїну,
    Бо хто, крім нас, зростить майбутній сад?
    Хто квіти покладе на батьківську могилу?..
    Якщо ми жити хочемо вільно
    В великій самостійній Україні,
    Та ще й роботу добру мати,
    Своє коріння поважати,
    Не бути „гвинтиком” іржавим,
    Не стати „лівим” або „правим”,
    Не падати духом, що невдача,
    Жаліти дитину, котра плаче,
    То треба нам творить єдину,
    Міцну, могутню Україну,
    Ту, за яку батьки й діди
    Віддали роки молоді,
    А сам український народ
    Із року в рік, за кроком крок
    Долав свій злий нелегкий рок.

    Отож, не вмерла Україна,
    Ще не погасла зірка дивна,
    Яка веде нас по життю,
    Дорогу освітляє на шляху.
    Ми віримо в тебе, Україно!
    Ти - наше щастя та надія,
    І це не вислів, це вже віра!


    Рейтинги: Народний -- (4.6) | "Майстерень" 5 (4.8) | Самооцінка 3
    Коментарі: (3)


  2. Маруся Рэй - [ 2006.08.10 08:46 ]
    Моє почуття
    Я бачу твої
    Заплакані очі,
    Щось тихо шепочуть
    Зрадливі вуста.
    Я хочу тебе,
    Та більше не можу,
    Бо в думках у тебе
    Вона, а не я.
    Можливо, вона
    Як світло для тебе,
    Але небезпечна
    Зваблива душа.

    *Може хтось не правий з нас,
    Напевно.
    Мабуть, хтось і згорів з нас –
    Дотла.
    Та любов наша була нестримна,
    Як вогонь, як гірська вода...

    Не чуєш мене,
    Коли я питаю,
    Потроху згасає
    Моє почуття.
    Тебе забуваю
    Щоранку, щоночі,
    І в снах я літаю,
    Як пташка мала.
    Бажала тебе,
    Та більше не хочу,
    Пробач, якщо зможеш,
    За щирі слова.

    *Може хтось не правий з нас,
    Напевно.
    Мабуть, хтось і згорів з нас –
    Дотла.
    Та любов наша була нестримна,
    Як вогонь, як гірська вода...


    Рейтинги: Народний 4 (4.6) | "Майстерень" 4 (4.8) | Самооцінка 3
    Коментарі: (1)


  3. Ванда Савранська - [ 2006.08.10 08:22 ]
    Календар природи
    Так щиро радіти кожній хвилині
    Щастя земного – травині й пташині,
    Так мужньо нікого не турбувати,
    Щоб нам того болю зовсім не знати,
    Щоб вчилися й ми щохвилини радіти,
    Коли вже й не бачиш нічого, крім світла…
    І той календар спостережень природи –
    Це сонце зустріти щоденна нагода,
    І чоловікові – мудрість остання:
    Не ліками жити, а сонечком раннім.
    Ось день, ми живі! Розквітає віконце.
    Привіт тобі, світе! Привіт тобі, сонце!
    Запис останній безхмарної днини
    Рухом тремтячим: “Померла дружина.
    Сьогодні вночі її не стало”.
    Дата і час. Сонце більш не вставало.



    Рейтинги: Народний 5 (5.32) | "Майстерень" 5 (5.36)
    Коментарі: (2)


  4. Уляна Явна - [ 2006.08.09 22:09 ]
    хата
    1
    -за кухоньки виглядають Злиденьки
    кулачки покусують, віченьками блимають,
    а оден вліз у горшки
    злизав торішньої сметанки лишки
    і кричав:
    - господинько, неси ше й гишки!
    бо я голоден, а ти лінивая!

    - мамо Несчеро! вилазь із запічка,
    ми-дітки твої Злиденьки,
    на три дні нас просили, а ми ся
    довіку лишили.

    - ой, допіру рік приходив чоловік
    нас до торби пхати, а ми до
    жінки під плахту гоп!
    і ніхто нас не видів.

    гой! хлоп на скрипці грає,
    а злидні взялися за руки
    і танцюють...
    2
    гей! Песиголовцю,злови м"я!
    дай ми пряника солоденького
    і вина червоненького, кинь до ями
    та годуй допоки кров з мізинця
    литися не буде,
    і з"їж мене, бо жити не мило -
    Несчерені дітоньки, Злидні старі
    на плечах в мене хату мають
    і душеньку крають!
    гой-гой! і ти не хочеш
    бідну газдиню білотілу...
    бодай би тебе..!

    3
    та йду я, шо маю робити?
    лісом йду, та як не вчепиться до мене
    Блуд, най йому добре буде!
    і не знаю де я, а ніч вже близиться,
    кусає мене за п"яти.
    та йду я, шо маю робити?
    дай, думаю, на сопілці заграю...
    тай заввиділа полонину,
    потік боком тече,
    а там дівки з волоссям лляним
    танці водять, а їм пари -
    діди старі, малі та страшні.
    чекай, думаю, Нявки!
    втікай небого!
    чи то з ними до танцю йди?
    а шо мені ся лишає,
    як Злидні в хаті на плечі
    аж підскакують?
    кажу:
    - візьміт і мене до кола!
    аж тут старий:
    - йди-но, бабо! не час тобі ще з
    нами гуляти!
    та йду я, шо маю робити?
    4
    йду до дому свого, а то вже не він!
    тільки болото і вогники синенькі блудять.
    ану, підійду ближче...
    є хата! а на призьбі Дика Баба сидить,
    люльку курить, батога в руці плетеного
    тримає та лупить мале Потерча,
    а що воно вже верещить:
    - Хреста! Хреста, цьоцю!
    сопілку з рук кинула та перехрестила...
    болото пропало і хата моя така, як колись.



    Рейтинги: Народний 5 (5.3) | "Майстерень" 5 (5.26)
    Коментарі: (1)


  5. Олег Фірук - [ 2006.08.09 20:31 ]
    станцій життя
    Зранку під чай
    Вижав лимон
    Виблагав рай
    Ще в один сон

    Потяг життя
    Мчить нас під край
    Станцій злиття
    Не пропускай

    В вечір під сік
    Стомлений драйв
    Прожитий рік
    Все вибачав

    Свій інтерес
    Допитливих ран
    В Інтернеті адрес
    Зачитався Коран


    Рейтинги: Народний 4 (4.04) | "Майстерень" 4 (3.85)
    Прокоментувати:


  6. Олег Фірук - [ 2006.08.09 20:27 ]
    цінуй кого маєш
    ти знаєш з ким засинала
    знаєш з ким прокидалася зранку
    знаєш я заварив тобі кофе
    знаєш я запалив твоє серце

    я віддам тобі свою вмілість
    чесність, бажаність на крилах
    ти би взяла і зраділа
    що я в тебе є єдиний

    цінуй кого маєш
    навчи, що бажаєш
    візьми скільки хочеш
    віддай скільки зможеш

    в 5 засинати разом
    прокидатись десь так в 8
    лоскотати тіло ніжно
    підіймати настрій в ліжку

    Rasmus, шоколад, лікери
    наливають ванну сфери
    і від пальчиків до пальців
    і від пальців до злиття


    Рейтинги: Народний 4 (4.04) | "Майстерень" 4 (3.85)
    Прокоментувати:


  7. Олег Фірук - [ 2006.08.09 20:32 ]
    повітря
    ти видихала повітря
    я після тебе вдихав
    всі не для нас то повір’я
    біля тебе в місті спав

    дим секрет обгортав
    люба кохай
    як вмирати не знав
    кохана люби і нехай

    запалюють вогні
    в мертві дивляться очі
    я зніму тебе в тіні
    збігаються охочі
    фото згублене в вині
    знайти тебе досі хочу
    хочу тебе
    хочу собі

    хочу спіймати
    твій вдосталь часу
    забракувати
    залишайся відразу

    випий текіли
    і охолонь
    запах зіпрілих
    твоїх долонь


    Рейтинги: Народний -- (4.04) | "Майстерень" -- (3.85)
    Прокоментувати:


  8. Надія Горденко - [ 2006.08.09 13:08 ]
    МРІЯ
    Ой, ні, коханий, ти не знаєш,
    Як вечорами плачу я,
    Тому, що ти мене кохаєш
    І я тепер навік твоя.

    Як прагну я побачить знову.
    Тебе, хто завше захистить,
    Почути ніжну, щиру мову.
    Бо є на світі щастя мить!

    В цю мить мене ти обіймаєш,
    З тобою нас любов єдна,
    Мене до серця пригортаєш,
    Шепочеш – я в тебе одна.

    Ти – мій і тільки мій, коханий!
    Тебе нікому не віддам…
    Чарівний місяць, що над нами,
    Також бажає щастя нам.

    Благослови нас, сонце-мати,
    І зорі-посестри мої,
    Єдиним свідкам, їм все знати,
    Про почуття й думки твої…


    Рейтинги: Народний 5 (5.06) | "Майстерень" 5 (5.01)
    Прокоментувати:


  9. Таня Ричкова - [ 2006.08.09 11:56 ]
    Як багато в мові слів
    Світ за очі проти ночі
    Просто зараз я піду,
    Шкереберть стрибнути схочу,
    Долі черева впаду.
    Та навшпиньки встану струнко,
    Досягнуся до гілляк
    І лозиння, наче струнки,
    Розтягну як той гамак.
    Я влаштую простирадло
    З очерету та ялиць,
    Спати так, либонь, розрадно
    Просто неба горілиць.
    І мою цнотливу постіль
    Смак спокуси не мине:
    Мавки в танку, трійко поспіль,
    Зваблюватимуть мене.
    Я прокинусь до світання.
    Що ж було, невже міраж?
    І порину з цим питанням
    У думок розгардіяж...


    Рейтинги: Народний 5 (4.88) | "Майстерень" 5 (5.08) | Самооцінка 3
    Коментарі: (1)


  10. Лариса Вировець - [ 2006.08.09 07:46 ]
    ПОСЕРЕДИНІ СЕРПНЯ
    Посередині серпня —
    посередині долі,
    але ближче уже до кінця,
    коли спека нестерпна
    ущухає поволі,
    і повільніше б’ються серця.

    Ще у щедрі маєтки
    не зачинено брами,
    і ніщо не віщує біду,
    жовтим цвітом рудбекій
    підфарбовує ранок
    сиві пасма туману в саду,

    Від рясного врожаю
    обважніло повітря —
    сад справляє останній бенкет:
    він гуде і співає,
    простягає у вікна
    світанковий духмяний букет.

    Посередині серпня,
    поміж лихом та щастям,
    що примарилось, та не збулось,
    я приймаю, мов грішник,
    це останнє причастя
    і стою, мов чекаю когось.

    серп. 2005 р.


    Рейтинги: Народний 5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  11. Оксана Лущевська - [ 2006.08.09 02:57 ]
    омріяне
    Твоє божественне походження -
    Омріяна, дзвінка печаль.
    О, мамо Ладонько, знаходжу я
    Світанки на його плечах.
    І сонце світиться жарптицею,
    Цілунки опадають квітами.
    Стаю всевидящою крицею,
    Виснажливо навіки сліпну я.
    Духмяно пахнуть врожаї земні
    Я ними щедро задарована,
    Бо так кохаю, що вклоняюся
    Тобі всеславно, зачаровано!


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.31) | "Майстерень" 5.25 (5.31)
    Прокоментувати:


  12. Ілля Веселий - [ 2006.08.08 22:49 ]
    Так не чесно
    Так не чесно - ти мені не пишеш,
    і укотре зорями мовчиш,
    може, краще мовчанку залишиш
    десь на завтра, а сьогодні лиш
    набереш рядочок, два-три слова,
    що живеш і щастям світ зовеш,
    що життя для тебе - колискова,
    ніжна казка, шлях: куди не йдеш,
    там життя у радощах квітує
    тих людей, що поруч теж ідуть...
    Скажеш -"ні", а що, як Бог почує
    і заплаче, Він бо є ця Путь,
    Він у ближньому живе й так часто,
    непомітно виронить сльозу,
    бо у когось знов пропало щастя,
    бо у когось хтось украв росу.
    Та чи можна ту росу украсти,
    що світанком теплим пророста,
    і хіба у цьому людське щастя?
    Відповідь не дати просто так.
    А якщо захочеш при потребі
    відповідь дізнатись, не барись,
    а у небі, у далекім небі
    мрією-веселкою всміхнись.
    Залунай душею: "все чудово!",
    або не кажи ні слова, лиш
    Богу помолись, і загадково
    крізь молитву тихо посміхнись.


    Рейтинги: Народний 5.13 (4.82) | "Майстерень" 5 (4.69)
    Коментарі: (3)


  13. Ілля Веселий - [ 2006.08.08 22:14 ]
    О, закони землі
    О, закони землі,
    нас творили давно,
    хоча й сили малі,
    все ж пізнати дано,
    звідки мова взялась –
    глухий кут здогадів,
    звідки пристрасть взялась –
    хтось горів чи здурів.
    Не пізнаємо ми,
    хоч би й сто літ жили,
    бо це вище від нас,
    це сильніше хули.

    Бліднощокі, малі,
    велетенські і злі,
    наші долі, немов
    паралельні прямі,
    мчать думки про життя
    білогривих коней,
    що у сні навмання,
    у тумані тіней
    сновигають, скриплять,
    грають в піжмурки й знов
    оживляє їх та ж
    вічна мати-любов...

    Це тобі я повів,
    щоб замислилась ти,
    де живеш, з ким живеш,
    які бачиш світи,
    чи пора підростать,
    чи маліти тобі,
    чи ставати у рать,
    щоб зорать з-пів землі.

    Доки ж землю оту
    ми любити будем,
    так щоб к серцю горнуть,
    а не в серце мечем?
    Зогниваєм в собі,
    тричі прокляті пси,
    щоб не йти у юрбі
    бери, й стрімко неси,
    й не дивися назад,-
    тут спокою нема,
    бо у липні ще сад,
    а узимку – пітьма.
    ......................
    О, людино, о цар,
    чим керуєш тепер,
    що у серці хова,
    чого носа задер?

    Гордість і, водночас,
    волевияв туги,
    не мовчати це час, –
    говори і живи,
    і кричи, й роздобудь
    чого хочеш, лиш знай:
    віднайдеш коли путь,
    попадеш тоді в рай.

    П.С.
    А, якщо розібрати
    цей конструктор складний,
    певно, краще мовчати
    й спати в вечір такий,
    аніж риму-любов
    підбирати дарма,
    сон – це також добро
    і гріха в нім нема.

    Ну, гаразд, все пройде,
    заспокойся, душе,
    буде й в тебе ще бал,
    а поки - в серці щем
    загаси віщим сном,
    щоби зранку, мов птах,
    сірим смілим крилом
    подолати цей страх...


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (4.69)
    Прокоментувати:


  14. Ілля Веселий - [ 2006.08.08 22:28 ]
    Тих пять віршів
    Тих пять віршів... вони є в тебе,
    Лиш тільки в тебе у душі,
    Мабуть й залишаться далебі
    отих старих лиш п’ять віршів.
    Їх може було й трохи більше
    Та память квола постира,
    Для тебе пише тепер інший
    Рівнішим почерком пера.
    Коли самотній – жити варто
    Хоча б для того, щоб іще
    Життя для когось розпочати
    Своїм новим шостим віршем.


    Рейтинги: Народний 5 (4.82) | "Майстерень" -- (4.69)
    Прокоментувати:


  15. Ілля Веселий - [ 2006.08.08 22:53 ]
    Саркофаги
    Саркофаги сумують синім смородом тіл,
    їх уже не почують, хто почути хотів,
    хто роз’ятрював рани, зак вони ще жили.
    Саркофаги мандрують до німої хули.
    Їм не боляче навіть, їм так було завжди,
    їх ніхто не заставить молока чи води
    принести. Саркофагам наплювати на це
    їхня місія-спрага – очищати лице,
    щоб, діставшись до краю, не змарніти ущерть,
    десь на припічках раю з душі випекти смерть,
    і окраєць зоставить на останній момент,
    коли совість розчавить світло жовтих легенд...
    І відновиться зроду ще не чиста душа
    із вогню просто в воду, без повітря-гроша...
    Сором, сором синеньким саркофагам за це,
    несли ніби людину, залишилось - лице.
    Й ніби місія повна, і додому пора.
    Звідси й приказка мовна, що життя – то не гра,
    а суворий учитель, ти ж - дбайливий слухач,
    то ж не дай розпустити саркофагових пащ.
    Зберігай же щомиті чистим своє лице
    Щоби там у блакиті пригодилося це.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (4.69)
    Прокоментувати:


  16. Ілля Веселий - [ 2006.08.08 22:03 ]
    Людина без мети життя
    Людина без мети життя...
    Яка вона, чи хто вона?
    Яке її земне буття?
    Німа стіна, чужа, сумна.
    Людина без вогню в очах...
    Поцупив хто чи погасив
    Іскру життя. Залишив страх.
    Посіяв горе - гнів скосив.
    Людина без реальних вад,
    А у душі шкребуть коти.
    Гріхи і сльози. Мертвий сад.
    Хто може їй допомогти?
    Ти зможеш їй допомогти?


    Рейтинги: Народний 5 (4.82) | "Майстерень" -- (4.69)
    Коментарі: (1)


  17. Юля Малькіна - [ 2006.08.08 16:36 ]
    ***
    Мовчки,без звуків, як в німому кіно
    на колінах повзе самотність.
    Старі фотографії і вино
    підкреслять твою неприсутність.
    Темрява обіймає за плечі,
    цілує заплющені очі
    Я тебе вже не знаю, до речі,
    але ще відпустити не хочу.
    Я і самотність - тет-а-тет
    мовчки питимем каву.
    Я і вона - непоганий дует
    і могли б навіть стати парою.
    Вона спокійна і неревнива,
    завжди на мене чекає.
    Вона тендітна і хвороблива
    а ще - шалено кохає.





    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  18. Юля Малькіна - [ 2006.08.08 11:09 ]
    ***
    Не прокинутись - дивно.
    Не знати смаку малини - терпко.
    Не чути крику каміння - ніжно.
    Не торкатись тебе - смерті подібно.

    Ловити метеликів - світло.
    Літати у снах - м'яко.
    Збирати краплини - дзвінко.
    Губити тебе - набридло.

    Цілувати небо - смачно.
    Розбиватись об дощ - гарно.
    Подивитись у ніч - тихо.
    Не любити тебе - лячно...


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  19. Мирослава Меленчук - [ 2006.08.08 07:02 ]
    ***
    Не відняти літ
    Скам’янілих.
    Не спинити піт
    В тіло-схилах.
    Не сховати зим
    В сивих скронях.
    І любов, мов дим
    На долонях.
    Ти ідеш одна
    Роздоріжжям,
    У бузкових снах
    Понад збіжжям.
    Раптом болю крик
    На обличчі...
    Мамин стан поник
    На узбіччі.
    Прокидаюсь сном,
    Моя мила.
    Відчиню вікно –
    І на крила.
    Не спіши у вись
    З журавлями!
    До мене горнись,
    Моя мамо!
    Я твої сади
    Завнучаю.
    Принесу води
    З небокраю.
    Заплету вінком
    Твою косу.
    Возхвалю дзвінком
    Стоголосим.
    Пригорнись, моя
    Рідна нене.
    Я твоє гілля
    Ще зелене.


    Рейтинги: Народний 5.2 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.4)
    Коментарі: (2)


  20. Олена Ткачук - [ 2006.08.06 13:44 ]
    ***
    Себе самого важко відпустити,
    Коли ніхто вже більше не трима.
    Ти поривавсь у вирій полетіти,
    На клапті різав розпашілий вітер.
    Чому тепер цураєшся крила?

    А ти чекав не осуду, а суду,
    Коли крильми веселку надломив.
    Ти впав, щоб трав списи вросли у груди,
    До сліз байдужий: бути чи не бути?
    А світ тебе до слова засудив.

    Не вигнання до смутку закапелків,
    Не смерть в огні, від леза, на хресті...
    Ти словом вигой зранену веселку.
    колись впадеш, а поки що - лети.
    Не час крізь тебе травам прорости.


    Рейтинги: Народний 5.13 (5.52) | "Майстерень" 5.25 (5.45)
    Коментарі: (1)


  21. Бурштина Терещенко - [ 2006.08.06 10:03 ]
    Присвята книзі Харукі Муракамі "На схід від сонця.."
    На схід від сонця
    На захід від кордону
    Твоє життя втрачає коріння
    Але набуває сенсу
    Ти втрачаєш відображення
    В її очах це завжди був не ти
    І коли вона кликала
    Ти просто відпустив
    Хай тіні залишаться тінями


    Рейтинги: Народний 5.19 (5.05) | "Майстерень" 5.25 (5.27) | Самооцінка 6
    Коментарі: (5)


  22. Наталія Трикаш - [ 2006.08.05 21:26 ]
    Передбачення
    вже четверту зиму туди де ми є
    не долітають поштові птахи
    лиш переспівують скоро будемо
    в мечеті заснув пророк
    на Синайській горі караван зупинився
    ми досі не знаємо хто з нами
    чуємо хто вище і бачимо хто нижче
    поверх третій в нас може
    і може наш потяг столичний
    за нами ялини кущі солодкого терну
    проривається стогін прадавніх праблизьких
    це куди ми зійшли
    угору чи вниз
    і яка це зупинка по часу і в часі
    уже четверту зиму туди де ми є
    не долітають поштові птахи
    по вірі моїй
    і по вірі твоїй


    Рейтинги: Народний -- (4.99) | "Майстерень" -- (4.86) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  23. Тетяна Лопушняк - [ 2006.08.05 17:57 ]
    ХОКУ
    бачу лиш тишу
    і крик німого неба
    що глушить мене
    ***
    чи знаєш ти
    що комахи п'ють
    твоє право голосу?
    ***
    далеко на схід
    серед пустельних вітрів
    страхи зникають
    ***
    квакнула жаба
    перекрикнула всіх і
    зразу затихла


    Рейтинги: Народний 5.33 (5) | "Майстерень" 0 (5.09)
    Коментарі: (3)


  24. Володимир Ляшкевич - [ 2006.08.05 17:24 ]
    * * * (В.Т.)
    Літератор був нервовий і худий,
    бо знервований, - знервовано-худий,
    бо писав лише ночами, час нічний
    все рідніший був йому з літами,
    і нікого поруч, а зі снами
    не вдавалося домовитися - злий,
    бо життя кудись летіло, день у день,
    він ненавидів цей літ, його мігрень
    теж терпіти не могла такого
    льоту поспіху, він пив, курив і пив,
    і ненавидів усе, що відбувалось,
    те, що в нього у житті не склалось
    гірше ночі чорної чорнив… -
    ніби з корабля стрибав, здавалось,
    в любу ніч, у темряву без снів,
    од всього того, яке являлось
    знов і знову зі зла його слідів.


    2006


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.53) | "Майстерень" 5.25 (5.53)
    Коментарі: (1)


  25. Рей Ікс - [ 2006.08.05 13:50 ]
    (продовження)
    Коли споночіло,
    він зайшов до бортового механіка.
    То був добрячий чолов’яга.
    На столі записка:
    „Я з моїм другом утекли минулої ночі
    в надії, що нас підбере
    інший корабель.
    Ми все знаємо.
    Щасти тобі. Стрінемось.”

    Він зайшов до кока.
    Кок сказав: „У мене свій камбуз.
    Він мені що карцер.
    Інше мене не гребе.”

    Він зайшов до фельдшера.
    „Я сьогодні тайкома
    перев’язав рану матросу,
    якого побили.
    Я бачу. Я знаю. Але
    я не можу кинути людей…
    Якщо ми виживемо,
    я напишу тобі листа.”

    Він зайшов до штурмана.
    „Капітан сказав,
    що ти бунтар,
    щоб я тебе не слухав.
    Він попередив,
    що тобі не варто довіряти
    і що ти безлична людина,
    і що ти маєш намір його вбити.
    Іди геть. Мені соромно за тебе.”

    Він зайшов до ще кількох своїх друзів.
    Він зайшов до юнги,
    що вже облягався спати.
    „А я виживу при будь-якому режимі.
    Втім, якщо ти прихопиш запаси морозива…
    Я ж так люблю морозиво,
    і томатний сік з перцем та сіллю,
    а коли гладять – це взагалі супер!”
    Він йому подякував.

    Він зайшов до каюти,
    де спала Дівчинка.
    Просто Дівчинка.
    Він її розбудив.
    „Іди до дідька.
    Який там курс, дай мені спати,
    та ще й ті дурні матроси зняли бунт,
    так репетували,
    що у мене тепер мігрень.”
    Він не мав таблетки від мігрені,
    тому вже не міг їй нічим помогти.

    Він зайшов у кубрик,
    де покотом спали матроси.
    Вожак не спав.
    Він сидів із забинтованою головою,
    дивився в ілюмінатор
    і по зорях
    самотужки, напівнавгад,
    визначав квадрант.
    Але він уже знав,
    що корабель
    іде неправильно.
    І йому було не байдуже.
    „Платня ліва річ.
    Я сьогодні сказав:
    що мені гроші,
    душі передовсім треба рятувати. Душі.
    Але капітан і його помічник
    не знають,
    що таке душа.
    Вони сьогодні вб’ють мене,
    якщо я їх не випереджу.
    Ходімо поглянемо,
    чи вони сплять.”

    Вони зайшли в капітанську рубку.
    Там плече до плеча
    спали дві механічні ляльки,
    начинені залізяччям.
    З них була вийнята частина деталей,
    щоб не зношувались.

    Боцман смачно плюнув
    і сказав міцне слівце.
    Вони розвернулись і пішли
    спускати шлюпку.
    Матроси тихо вислизали на палубу,
    виносячи речі й припаси.
    Нічна вода була як ртуть.
    Тиха.
    Був малий вітер.
    Корабель входив
    у Бермудський трикутник.
    Всі спали…

    Наступного дня
    капітан замкнув рубку на ніч
    на ключ і ланцюжок.
    Постраждали навіть невинні.
    Байдужість винагородилася
    найщедріше.
    Помічник роздавав милості,
    написані на фантиках з-під цукерок,
    і виносив вироки.

    Ще шість років
    вони товклися на одному місці.
    Вже ніхто не шукав виходу.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" 4 (4)
    Коментарі: (1)


  26. Рей Ікс - [ 2006.08.05 13:22 ]
    Неказочка
    Епіграф

    "Капитан, я пришел попрощаться с тобой,
    С тобой и твоим кораблем."

    Боцман сьогодні обслухався року.
    Він обходить каюти востаннє,
    і очі йому тривожні. Він заходить до кожного,
    хто був йому добрим знайомим,
    він заходить і говорить щось однакове,
    настільки однакове, що думають,
    що він бреше.

    Він вивіряв курс,
    ночами прислухаючись,
    як гуде організм машини.
    Він стежив, чи всюди прибрано.
    Він знав, де незмащена деталь
    і де найцінніший багаж,
    і де неправильний баласт,
    і де завелися миші.
    На ранок він вибивав із люльки
    об фальшборт
    сірий тютюновий сурогат,
    ховав у кишеню компас
    і робив запис у окремому
    корабельному журналі.
    Часом звітував капітанові,
    який ставив галочку
    і відмахувався,
    викладаючи на стіл
    тижневу плату.

    Він, напевно, обслухався року,
    або позбувся глузду,
    або піддався на вмовляння,
    або боявся крові.
    Але коли матроси підняли бунт,
    він згадав, як придивлявся
    і прислухався.
    Він дещо знав.
    Знання не дало йому їсти в той день.

    Він знав,
    що відхилення від курсу неможливе.
    Це було безглуздя.
    Це була примха капітана.
    Матросам недодали зарплатні.
    Помічник капітана
    за кожним словом того
    слухняно кивав,
    бо був надто тупий,
    щоб побачити небезпеку.

    Він знав.
    До того часу
    він хотів лише вчепитися
    за свою частку роботи,
    за свою питому,
    і нічого більше не знати,
    нічого в світі.
    Але коли курс
    круто змінився
    в бік поганої течії й рифів,
    машина почала працювати з перебоями,
    розхід палива збільшився вдвічі,
    компас зшаленів,
    а матроси, як на те,
    підняли бунт,
    домагаючись справедливості.

    Капітана не обходила справедливість.
    Не обходила також машина.
    Він не читав корабельних журналів
    і не прислухався ні до кого.
    Він намагався придушити вже третій бунт.
    Він побив їх старшого
    просто на палубі,
    а помічник на додачу висміяв,
    хоч навіть до пуття не знав, за що.
    Капітан шукав поплічників,
    підмовляючи їх на вбивства
    десь у трюмах, у темряві,
    і боцман раптом зрозумів,
    що начальнику десь був мотор,
    покази компаса
    та решта дрібних проблем,
    що капітан просто божевільний,
    що капітан уже давно божевільний,
    поведений на темах параної,
    манії величі,
    моряцької слави,
    найкращих жінок на березі,
    найліпшого вина і ямайського рому,
    всякої фігні,
    щоб не бачити поточного моменту
    і власної відповідальності.
    Тому боцман вирішив забрати екіпаж і втекти…

    (далі тут)


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (4)
    Прокоментувати:


  27. Вікторія Афанасьєва - [ 2006.08.05 13:41 ]
    Я – іномарка з фабрики „Юкрейн”
    Я – іномарка з фабрики „Юкрейн”.
    Я – рідне все в сучасній оболонці.
    Я – у перекладі Морозівському Фрейд.
    Я – все печерське, нивське й оболонське.

    А десь дирчать іржаві москвичі,
    Що під під’їздом все плітки скрегочуть.
    Або таксисти – панки-паничі,
    Що все шансон, мов 98-ий точать.

    Я – іномарка з фабрики „Юкрейн”.
    У мене центр Європи під вікном.
    Я слухаю лиш Лисенковий рейв
    Або сучасний Ведельський хіп-хоп.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.29) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Прокоментувати:


  28. Вікторія Афанасьєва - [ 2006.08.05 13:59 ]
    Якби я вміла малювати
    Якби я вміла малювати, то тут би був його портрет.
    Могла б його я цілувати, коли б я вміла малювати,
    А так – не вмію.

    Якби я вміла віршувати, то тут було б його ім’я.
    Я б всесвіт віршем обійняла, коли б я вміло віршувала,
    А так – не вмію.

    Якби я вміла не зважати, то я б його не помічала.
    Його б покинула кохати, коли б я вміла не зважати.
    А так – кохаю.


    Рейтинги: Народний 5.13 (5.29) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Прокоментувати:


  29. Вікторія Афанасьєва - [ 2006.08.05 13:38 ]
    Глина
    Глина між пальцями мнеться і глиниться –
    Глечиком глиняним виглинюється,
    І глиняним гостриком розмальовується
    По мокрому глинні минулих віків.

    З мокрої глиниці
    Глечики глиняться,
    Сонцем малюються
    Глечики з глиниці.

    Пахощі заглинених глиною рук
    Глечики з мокрої глиниці всотують,
    Щоб передать мені їх через вічність
    Крізь глиняно-пряжене молоко з гладущика.

    Сонячна глина в руках моїх глиниться,
    Сонячно-вічними глечиками виглинюючись,
    Свастиковими зміями розмальовуючись,
    Руки мої давниною просотує.

    На дні глиняного гладущика, в молоці,
    Глиняно-пряжена постать жінки
    З молочними руками, глиною заглиненими,
    Навік закарбувалася, не зникаючи навіть з вогнем.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.29) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Коментарі: (1)


  30. Вікторія Афанасьєва - [ 2006.08.05 13:16 ]
    Абрикоса малювала на руках рубці
    Абрикоса малювала на руках рубці,
    Не загоювала рани, а лиш різала.
    Я коханням малювала на руці –
    Серце рвала творчими кризами.

    Сині сливи зафарбовували ніч,
    Світячи ультрамариновими зорями.
    Я залишилася з небом віч-на-віч.
    Я осліпла, небо – обеззорене.

    В скронях достигають чорні вишні.
    Достигаючи, стікають вниз джерелами.
    Я і ти, убита і всевишній,
    Убиваємось цілунками шаленими.


    Рейтинги: Народний 5.3 (5.29) | "Майстерень" 5 (5.25)
    Прокоментувати:


  31. Анна Багряна - [ 2006.08.04 16:58 ]
    * * *
    Це зілля не стане
    ні ціллю, ні зціленням,
    а тільки зіллється у чар з оковитою…
    Витримую ніч
    як момент недоцільності
    вчорашнього невипадкового зіткнення…

    Коли не згрішу - попрошу перевізника,
    аби не прискорював шлях до народження…
    Зняття із небес так нагадує спізнення
    на перший літак,
    на останню подорож


    Рейтинги: Народний 5.69 (5.47) | "Майстерень" 6 (5.5)
    Коментарі: (7)


  32. Анна Багряна - [ 2006.08.04 16:24 ]
    * * *
    Я в долонях Ваших тону -
    як мара, як примара, як пристрасть…
    Присягаюся: цю війну
    до останнього виб'ю, вистою.

    Ви спитайте мене по тім:
    як жилося - самій, закованій,
    заки ніч, заки світло й тінь,
    заки кінь летів непідкований?..

    - В суєті, - відповім, впаду
    перед Вами і стану… Вами.
    Як безсило голосить дух,
    коли тіло вертає пам'ять!..

    Я ще тут… я ще там і тут…
    Відійдуть і віки, і тіні,
    а в долоні колись вростуть
    інші лінії…


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.47) | "Майстерень" 0 (5.5)
    Прокоментувати:


  33. Анна Багряна - [ 2006.08.04 16:51 ]
    * * *
    на деревах
    до крові роздертих
    в мечах ворогів
    ми вже стали знаменом
    і йменням священним для інших
    я так само безсмертна
    як ти
    як і решта богів
    я так само знищена
    як будь-який смертний грішник

    незалежно від того
    чи буду твоєю чи ні
    приведу мов стихію
    загін релігійних повстанців
    і востаннє мій бог
    оживе божевіллям в мені
    і востаннє
    запросить -
    не до весільного танцю…


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.47) | "Майстерень" 6 (5.5)
    Коментарі: (1)


  34. Анна Багряна - [ 2006.08.04 16:02 ]
    * * *
    я зупиняюсь
    я вільною стала
    пальці танцюють по хвилі зеленій
    тільки прозорі очі русалок
    світяться відданістю -
    крізь мене

    небо пророчить прадавніми ведами:
    вільним дозволено бути невільними
    я повертаю
    сакральність єдності
    я зупиняю зелену хвилю


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.47) | "Майстерень" 5 (5.5)
    Коментарі: (1)


  35. Анна Багряна - [ 2006.08.04 16:17 ]
    * * *
    Пожежами, попелищами,
    очима - байдужими, п'яними
    я маю тебе знищити,
    не юний,
    не мій,
    не коханий.
    Нехай обпечеться фатум
    об вугіль недогорілий…
    Та тільки важко вбивати
    разом з душею тіло…


    Рейтинги: Народний 5.39 (5.47) | "Майстерень" 5.25 (5.5)
    Коментарі: (1)


  36. Анна Багряна - [ 2006.08.04 16:51 ]
    * * *
    таки буду
    таки - приречена
    тільки сонце над нами - воскове
    тільки серце - розірване речення
    з допечерними відголосками
    час втрачає свою сентенцію
    час - до танцю
    та - не танцюється
    покладу себе аж на денце
    де і ти колись заночуєш
    чуєш
    буде життя сміятися
    з усього
    що не має значення
    я приречена -
    аж до страти -
    я все бачу…


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.47) | "Майстерень" 0 (5.5)
    Прокоментувати:


  37. Анна Багряна - [ 2006.08.04 16:37 ]
    * * *
    Так панічно боятися ладану
    може тільки
    хтось повдовілий…
    Білий колір мені нагадує
    снігів непритомне тіло.

    Цілий вік
    блукаю у пошуках
    і брешу -
    як отцю на сповіді,
    і чим швидше іду,
    тим довшим
    видається
    шлях
    до любові.


    Рейтинги: Народний 5.4 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (1)


  38. Анна Багряна - [ 2006.08.04 16:04 ]
    * * *
    невдало дарована проща -
    дощ
    не такий
    як вчора був
    фатальна потреба спрощення -
    прощання зі світом чорного

    чомусь захотіла заплакати
    впала на землю сиву
    красива і перелякана
    якась невідома сила


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 0 (5.5)
    Коментарі: (1)


  39. Анна Багряна - [ 2006.08.04 16:18 ]
    * * *
    У тебе в долоні -
    розпечене місиво
    місяця,
    а місто невмите
    сьогодні не нам усміхається.
    Такі неприкаяні,
    в міфах
    шукаємо місця,
    наче грішники - раю.
    І я засинаю у тебе в долоні
    стомлена,
    а місяць
    навмисне
    стає
    повним.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.47) | "Майстерень" 5.25 (5.5)
    Прокоментувати:


  40. Анна Багряна - [ 2006.08.04 16:32 ]
    * * *
    прощання
    схоже на знищення
    ще нам залишаються постріли
    і постіль -
    зі снами віщими
    і погляд -
    у вічі апостолам

    так дивно - такі розчулені
    і так легковажно зречені
    востаннє переночуємо
    перед своїми втечами

    а далі - віки і віддалі
    і точки відліку зміщені
    це біль
    це печаль невидима
    прощання
    схоже на знищення


    Рейтинги: Народний 5.6 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (3)


  41. Анна Багряна - [ 2006.08.04 16:57 ]
    * * *
    Не чекатимеш – і не з’явиться,
    полиново в світах посивіє,
    і ні в Господа, ні в диявола
    не спитає, де взяти сили.

    Чи про тебе йому небайдуже,
    чи ногами, до крові збитими,
    він причовгає ще, не дай Боже,
    і захоче тебе любити…
    Привітає з твоїм народженням,
    не зі щирості – просто етика –
    так улесливо підсолоджено,
    як цукерки для діабетиків.

    Бо ж чекала…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  42. Бурштина Терещенко - [ 2006.08.04 13:17 ]
    *****
    Я так люблю тебе
    Моя маленька манірна панянко
    Коли ти тримаєш люстерко і кажеш
    Який безлад ти маєш у волоссі
    А ще ти вмієш червоніти
    Потупивши очі ти злегка посміхаєшся
    Ховаючи зубки
    Ти інколи дивишся в серцевину мене
    А потім безпечно смієшся
    Я точно знаю, що твоя по-польськи манірна душа
    Навіки моя
    Але ж навіть ти не скажеш
    НаВіки це наСкільки?
    Та точно не на все твоє життя
    Моя Маленька Манірна Панянко


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.05) | "Майстерень" 5 (5.27) | Самооцінка 6
    Коментарі: (1)


  43. Сергій Северин - [ 2006.08.04 01:24 ]
    До Кишені Без Проблем
    У кого на пальцях сліди від лінійки
    потворного вчителя з чемності й етики,
    тому не личить тікати від бійки
    в захмарні мистецтва світи і поетики.

    Я гасло, розмазане калом по стінах,
    ще вчора на палі, спливаючи слиною,
    розірваний в шмаття тремтів попідтинню,
    похрещений нишком лихою годиною.

    Ескорти з щурів і усміхнені пики
    і локшина висить на вухах ошуканих,
    регіт тваринний і вигуки дикі:
    до кого нещастя у двері постукало?


    Рейтинги: Народний 5 (4.64) | "Майстерень" 5 (4.55)
    Коментарі: (1)


  44. Бурштина Терещенко - [ 2006.08.03 10:23 ]
    Тихі присмерки на Монмантрі
    Через шибку дивлюся на дивні малюнки вулиці
    Ніби через матове скло бачу світ і перехожих
    Так як їх бачив Моне
    Вони гуляють неспішно під легким Паризьким дощем
    Після роботи вони повертаються у тихі домівки
    Куди не долітає музика нічних кабаре
    Утома не знає міста-краси
    А в їхніх очах горять романтичні вогники
    Та то лише відблиск вуличних ліхтарів
    Так є завжди, коли будні стикаються зі святом


    Рейтинги: Народний 5 (5.05) | "Майстерень" -- (5.27) | Самооцінка 6
    Коментарі: (4)


  45. Наталія Трикаш - [ 2006.08.02 18:23 ]
    Паралелі
    заберіть мене до мами
    там тепло і не гризе з середини голод
    два світи нарешті зустрінуться
    мій чорний підлий і злий
    і її мною не пізнаний
    набридло
    бачу лиш себе
    собі чужий опівночі у парку
    дванадцята
    намисто розтеклось
    у любки ж сльози
    хто їй повірить
    перегорну главу їз Коринфян
    засну
    а ранком сірооке поле йде у гості
    нам мало місця в домі
    і вино розлите вчора
    сховаєм разом
    десь на покутті душі
    танцюй же любко поки сніг твої сліди не поховає


    Рейтинги: Народний 5 (4.99) | "Майстерень" -- (4.86) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  46. Наталія Трикаш - [ 2006.08.02 18:13 ]
    Картини сліпого художника
    Ще піст не брали Іоаким та Анна,
    А вже говіла братія - так треба.
    Підслухана розмова оживала.
    Росла до неба.

    Нічий ліхтар горів і сліпнув
    в чужих долонях.
    За кого прохано, той прощений.
    За кого?

    Ще Лазар не прокинувся в Неділлю Вербну,
    Не плакав серпень, не ховався у листя клену.
    Я ще тобою не живу. Я мало знаю.
    Буває серпень в Неділлю Вербну,
    Чи не буває?


    Рейтинги: Народний 5 (4.99) | "Майстерень" 5 (4.86)
    Коментарі: (2)


  47. Бурштина Терещенко - [ 2006.08.02 10:33 ]
    Джонові Ленону
    всі ми - дерева

    як це не банально

    ногИ в землі, голова у хмарах

    найкращі - із світлою корою

    але листя різне:

    в кінці всеодно пожовтіє

    є дятли, що нас довбуть

    сонце, що нас парить

    так чим ми не дерева?

    але кора всеодно потріскається

    якИми-кремами-не-маж-що-не-вколюй

    а після по кільцях скажуть може

    скільки ти прожив

    щоправда, не кожен виросте до неба

    (а деякі дерева курять траву..Нонсенс?..)



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.05) | "Майстерень" 5.38 (5.27) | Самооцінка 5
    Коментарі: (5)


  48. Юля Малькіна - [ 2006.08.02 09:49 ]
    Я. Востаннє.
    Не дивитись - боляче.
    Заплющ очі - відчуєш:
    темрява розриває очі.
    Не слухати - томишся -
    шепіт, якого не чуєш
    залишатись один не хоче.

    Яблуневий цвіт - страшно-
    знаєш, що буде похований,
    аби дерево розродилось.
    Коханий, не бійся. будь відважний -
    все до нас пораховано -
    від мене серце лишилось.

    За любов заплатила мовчанням
    і небаченням твого світла.
    Розчинятись повільно звикла.
    А поки ще тут. Я. Востаннє.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  49. Дмитро Дроздовський - [ 2006.08.01 21:53 ]
    Музика
    Загорнись у мій плащ... і послухай як десь
    буде Шуберта грати зчудований знайда.
    Він все грає... Стікаються сутінки-зайди.
    В капелюсі ж його лише купка монет.
    Не сезон вже на Шуберта. Оскаженіла,
    все розтопче юрба, і не чути симфоній.
    З їх посмертно-прощальних жорстокий агоній
    виривається зойк. Але й він зледенілий...
    Не сезони на Шуберта, треба простіше,
    це занадто трагічно у морі розпусти...
    На планеті п’ять років самотньо і пусто.
    Тож не треба! Чому же ти граєш гучніш?
    Чи не чуєш, побідаше, все це марнотно...
    Та і граєш ти марно. Монмартр не почує.
    Тож не згадуй ти імени генія всує.
    Тут ненавидять щастя, цей світ — бегемотів.
    Тут вбивають за заздрість, згризають у попіл,
    Випивають всі соки, на крам викидають.
    А малий нас не чує, натішено грає,
    Тільки двоє все слухають музику. Спомин.
    Так колись наші душі, сполохані, грали.
    Ми боялись з тобою побуть наодинці.
    Чом тепер ми чужі, я відкинувсь на спинці
    свого крісла. А ти усі ноти прибрала.
    Подивись за вікно: чи стоїть бідолаха?
    Чи почує він нас, чи заграє старої?
    Ні, не грає, не грає? То вибухи зброї...
    Наш самотній іде поміж бомб аж на плаху.
    Він раменом закрив обережно музику.
    І тихесенько грає — хай світ догоряє.
    Він несеться у засвіт, куди? Він не знає.
    А симфонія грає, заглушена криком.
    Він утік? Ні, втомився навколіш стояти...
    І під пулі пішов божевільного світу.
    Він мов я. Нас немає. Ми вирвані квіти,
    що в воді з-під крові не навчились буяти.
    Тож сховайся в мій плащ... і послухай як десь
    буде Шуберта грати розтерзаний знайда.
    Він все грає... Стікаються сутінки-зайди.
    Але більше йому вже не треба монет.


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.36) | "Майстерень" 5.25 (5.29)
    Коментарі: (1)


  50. Олена Ткачук - [ 2006.08.01 19:23 ]
    ***
    Сіль віків чумацькою залишиться,
    Запече, прикладена до ран.
    Ти в плече цілований півмісяцем.
    (Як цілує лезом ятаган!).
    Дочекався волі, наче вирію.
    Шлях Чумацький - зоряний рубець...
    Тільки чим, скажи, тебе я вигрію?
    Може, словом - в небо навпростець?
    Ощасливлю чи скараю крилами?
    Ти ж не маєш вибору - лети!
    Чи тобі не тісно в небі, сину мій?
    Не бракує серцю висоти?
    Чи пісні твої не переписані
    На зітхання, тугу та плачі?
    Вигой рани, сіллю пересипані,
    В небесах і в себе - на плечі.


    Рейтинги: Народний 5.6 (5.52) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (5)



  51. Сторінки: 1   ...   1403   1404   1405   1406   1407   1408   1409   1410   1411   ...   1446