ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Багрянцева
2018.06.20 21:57
Ти рахуєш до ста. Я ж ховаюсь у тиші липневій.
Одягаюся в ніч і чекаю, що скоро знайдеш.
Я покірно стою у космічній густій атмосфері.
Без обмежень і меж.

Усміхаюсь тобі. Ти рахуєш до тисячі спритно.
Повний місяць ясний видає мене. Ну і нехай.
Я зн

Іван Потьомкін
2018.06.20 20:57
– Возвращаюсь я как-то электричкой в свой Энергодар – городок строителей и эксплуатационников Запорожской атомной станции. Вагон почти пустой. Редкие пассажиры уже готовятся к выходу, как вдруг подходит ко мне сельского вида пожилая женщина и спрашивает,

Олександр Сушко
2018.06.20 16:53
Вікно закрито. Човга тінь за склом,
Неситий погляд ковзає по шипці.
Вже не болить одірване крило,
Поніс в зубах трофей писака-гицель.

У нього голоднеча й ціль нова,
Плете зі слів міцні облавні сіті.
Кровиця жертв п'янить, немов первак,

Ігор Шоха
2018.06.19 22:32
Десь помандрував і ти, Іване.
Зав’язався калиновий цвіт.
Сходить сонце, як гаряча рана.
Сонях доганяє білий світ.

Синє небо відкриває браму.
Там і Щек, і Либідь, і Хорив...
Дядько Кий узяв тебе на раму

Микола Дудар
2018.06.19 18:32
Розваги виніс ти за дужки
Годиник вимкнув, телефон
Позвав із роздумів Забужко
Який не є, а камертон
І горизонти й паралелі
Позеленіли геть в журбі
Ще й споглядає хтось зі стелі
Невчасно, байдуже тобі...

Наталка Пілігрим
2018.06.19 16:34
Весна насипає у горло пилу,
усе навколишнє вбирає у сірість,
дороги і люди – ти вирви, вирви…
Твоя й березнева самотність стрілись.

Лице сполотніле, прообраз дому,
їм промінь жахкий домалює зморшок,
у тебе із містом одні геноми –

Олександр Сушко
2018.06.19 06:10
Тарганисько сховалося у шпарку,
Поласувало нагло кавуном.
Узимку люди мерзнуть, літом – жарко,
Вдоволених не бачу вже давно.

Не вистачає грошей, хисту, тями,
Ще й вороги в Донбасі і Криму.
Рука сусіда піднімає камінь,

Маркіяна Рай
2018.06.19 00:18
Коли в тобі скінчився день,
Аж ніч заплакала раптово,
Коли в тобі немає слова
І не співається пісень,

І лінь дивитися на світ,
І тінь сповзає геть у п'яти,
Коли у грудях стужа м'яти,

Ігор Шоха
2018.06.18 23:08
А у оборі нашої корови
ще є телята нашої біди -
мураєви, і гепи, і царьови -
ті самі клони, що і муравйови,
на вим’ї євразійської орди.

***
А на цьому світі легше жити,

Адель Станіславська
2018.06.18 15:33
У всі часи інакшості - інакші.
У всі часи приречені вони.
І навіть сильні духом - завжди слабші
І зметені в нерівностях війни.

Були і каменовані, й розп'яті
І топлені, і палені в вогні...
Нормальніші нормальних - більш

Олексій Кацай
2018.06.18 15:13
Йде сніг.
Вечір темряву бгає
у ламп віртуальні сніжки.
Комп’ютерні ігри стирає,
залишивши ярлики.

Забралами висять вони
на моніторах шибок.

Володимир Бойко
2018.06.18 12:14
Дощать дощі, зміняючись дощами,
А після них приходять ще дощі.
В повітрі пахне гниллю і грибами,
Чатують жертв поміж кущів кліщі.

Така погода увійшла у моду,
Згнивають полуниці на грядках,
З-за бур'янів не видко вже городу,

Ірина Вовк
2018.06.18 10:55
…і ти, мій друже, будь мені зі мною, -
Шепоче серце лірою-струною,
Коли паде із лип духмяний цвіт,
І неба окривавлений болід
Засліплює вогнем печальні очі
Посеред тьми безсонних свідків ночі, -
Пребудь мені… о будь мені зі мною!..

Наталка Пілігрим
2018.06.18 09:42
поміж двох будинків між якими тиша
ліпить свою нішу і плете нитки
опадають ночі на галуззя вишень
колискові інші і дірок зірки

сумовито світять у зіниці вулиць
щоби не почули кроки ліхтарів
і ніхто не певен так бо є і було

Олександр Сушко
2018.06.18 07:28
Молись!

Корівка гедзів ляпає хвостом,
А мій п'ятак застряг у райській брамі.
Товкти отця безпечніше гуртом,
Молитися - отарою у храмі.

Стоять перед амвоном "голубі",

Галина Кучеренко
2018.06.17 22:25
Ситого вовка не дуже цікавлять
проблеми голодних ягнят:
            - Отара замерзла!... І їжі замало!
             Чим нагодувати малят?...
- Як можна мій спокій тривожити марно -
Опікуюсь вами як брат!
Ви ж - злодії страшні, бездушнії скнари!!!

Володимир Бойко
2018.06.17 21:35
Іще до липня буцімто далеко,
А липовий вже віє аромат.
Пахуча мжичка сіє серед спеки,
Спадаючи росою на асфальт.

Зближається глобальне потепління,
Природний календар прискорив біг.
Дарує червень липове цвітіння,

Іван Потьомкін
2018.06.17 20:55
Єврейський хлопчику, ти в моїм домі,
в зневаженім Сіоні. Вечір. Сутінки.
Я схиливсь, а ти – на моїх колінах.
Тобі, мій любий, оповім історію
про доброго Месію, котрий не прийшов.
Старшим тут од тебе не оповім, мій милий.
У старших немає таких оче

Микола Соболь
2018.06.17 15:28
Керунки – нові, та влада стара.
Зміїний оскал у тігрЮлі.
Політика чесна скоріше – мара.
Дивися – спустіли каструлі…
Дрочися народе – лютуй на ура!
Малюй Т-образки трикутні…
Але від корита свиню (чи кнура),
Не вигнати, сівши на кухні.

Ігор Деркач
2018.06.17 09:03
Нема за що сусіду полюбити,
нема чого коритися орді.
Уже віки виплачуємо мито,
а живемо на хлібі і воді.

І кровію орошено чимало
розп'ятих і катованих людей,
аби чекісти їли наше сало

Сонце Місяць
2018.06.16 18:29
все чудесно о цій годині
довгі сутінки чай & плед
чи крамниці вітрини плинні
між розмитих вітром алей

вигасає пройдешній день
залишаючи різні стіни
поміж монстрів чи то людей

Ярослав Чорногуз
2018.06.16 14:52
В народу нашого нема
Такого ймення чарівного.
Воно – поезія сама,
Дароване, напевне, Богом.

Живе спрадавна у віках,
Ніколи на устах не в`яне,
У віршах скупане й піснях

Олександр Сушко
2018.06.16 10:37
Кигиче пісню діва бородата,
Сусід таких вподобує. Я - ні.
Коли клює карась - у мене свято,
Сиджу один із вудкою в багні.

Прочмихавсь у ранкову прохолоду,
Струсив із вуха крапельки роси.
Зостались вдома лиш мужі-колоди,

Іван Потьомкін
2018.06.16 08:25
Якщо віриш, що можна щось зіпсувати, повір, що можна також і полагодити.
2. Краще вірить у дурниці й ошуканство і вірить також у правду, аніж не вірить ні в що.
3. Той, хто завжди говорить правду, матиме успіх.
4. Усе, що ти бачиш на світі, – це для ви

Ігор Деркач
2018.06.15 22:09
І слово, і діло об’єднує суть,
якою душа веселиться.
Герої і антигерої ідуть,
міняючи ролі і лиця.

За обрії вічності кане пітьма
і тонуть у ній каравели.
Немає Адама, і Ноя нема.

Маркіяна Рай
2018.06.15 16:17
Вдаряються об вітряне крило
Високі чола нашого мовчання,
А кожен червень, як нове повстання
Супроти неприступного "було".

Падуть пелюстки, мов зів'ялі дні,
У запитаннях оклики змістились:
Любить мені, чи не любить мені?

Марія Дем'янюк
2018.06.15 13:04
Коли стихає все і чути голос серця,
Душа вміщає в собі цілий світ,
В надії дивишся у небо, що озветься,
Той, хто створив для тебе Заповіт.

Небесна синь огорне ніжно землю.
Буянять трави від пречистих сліз.
Господь "люблю"тихенько промовляє

Ігор Шоха
2018.06.15 07:20
Доля наша то жартує з нами,
то кудись у безвісті несе.
Дуже файно – гратися словами...
Де ж те, пресловуте, наше все?

Ой немає місії такої,
що уже нікому не болить.
Чую, як із далечі ясної

Надія Медведовська
2018.06.14 21:03
Ні голоси, ні очі, ні слова,
Ні усмішки, ні рук міцне стискання –
Ніщо від суєти не відрива
Так, як солодка музика мовчання.
Прислухайся до тиші. В ній бринить
Все невимовне чистими хорами.
Прислухайся – і на коротку мить
Відчуєш зорі в себе під н

Тетяна Рибар
2018.06.14 20:57
свята юліанно
скалка у серці
ріка ув очах

хвилі розгойдують
вітер розхитує
хлюпає з чаш

Ірина Вовк
2018.06.14 17:03
У часі поталанило цій п’єсі Гоголя, вона настільки ігрова, що її з радістю беруться ставити різні театри (Московський «Ленком», Київський Національний драматичний театр ім. І.Франка) і, як правило, – результат безпрограшний, проте різний режисерський кут

Кристіан Грей
2018.06.14 14:15
Я підійшла до східного вікна - і визирнула, відхиливши штору
У мене голі груди, стегна голі - і я, уся оголена, тремчу,
Сусід навпроти аж роззявив рота, побачивши немислиму красу,
Я усміхаюсь Мона Лізою й мовчу - а він від здивування втратив мову,

Олександр Сушко
2018.06.14 12:22
Сапали моркву й буряки,
Назавтра - кабачки та перці.
А ніс облущився таки,
Бо цілий день сопів на спеці.

Сім'я з практичних міркувань
Города взяла "на халяву".
На вуха, ластівко, поглянь,

Марія Дем'янюк
2018.06.14 11:36
Темного квіту пелюстки
Прилипають до небесної хустки,
І блакитне небо сіріє -
Вже сльозини на соснах-віях.
Та ця сірість непевна і хитка:
Тихо квилить, глядить у віконце...
Ща засяє у небі нагідка -
Усміхнеться яскраво сонце...

Гренуіль де Маре
2018.06.14 01:25
Хепі-енду в цій п’єсі не буде,
Просувайтесь хутчіше до виходу.
Ви ж глядач? Ні? Актор? Ач, приблуда –
Сам не знає… Та годі, не дихайте,

Наче загнаний кінь, бо - химери
Всі ці ваші гризоти з печалями.
Онде сцену вже хвилею стерло.

Вікторія Лимарівна
2018.06.13 20:24
Лише півгодини тривала негода:
Страшна була злива та ще й буревій.
Жахливих гостинців бурхливий напій
Отримали ми цього дня від природи:

Її не збагнути, від неї залежні.
Ховає і радість, і гнів почуттів,
Наповнює кошик нових відчуттів,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Зоріна Головатюк
2018.06.14

Александра Макуха
2018.06.14

Наталія Навроцька
2018.06.13

Готра Ян
2018.06.12

Оксана Мишанич
2018.06.08

Ясен Лад
2018.06.08

сергій порицький
2018.06.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Володимир Ляшкевич - [ 2006.02.21 20:46 ]
    Usgue ad nihilum (одному поету)
    І
    Нарешті, досягнувши дна,
    стрічаєш таїнства урочі.
    В'язка, холодно-сонна глибина
    нагадує самотні ночі
    і дні. На дні
                        вовтузишся, аби
    клейким намулом оповити тіло.
    Те саме, що могло, та не зуміло,
    а ще і так не личило тобі!
    Тож осуди його. Суди за діло!

    ІІ
    Довкола риби, глянь, слизькі,
    упізнаєш знайомі риси?
    На диво схожі на оті, людські, -
    вичікують, святі задерши ризи,
    чи то пак плавники, нема різниці.
    Їх ваблять не річні твої зіниці,
    що стільки бачили там, угорі,
    де правлять - риби знають - дзвонарі, -
    їх родичі, хоч іншої водиці.

    ІІІ
    Розплющив очі? Примирив
    повіки з ношею сумління?
    Можливо ти дзвонар? І риб порив
    до тебе значить тільки поклоніння.
    Ти ж не рибалка душ - які усюди:
    і там, на березі, і тут, у твані?
    Ти навіть не бував на полюванні?
    Тоді не бійся - здобич тут не люди.
    Відкрий для поклоніння сущим груди.

    ІV
    Вдихни води. Знайди навік
    тут покій, ти в надмірній требі
    згубив падінням і утратам лік.
    Перепочинь. Своїми при потребі
    назви міста, понад якими Понт.
    В очищені від зайвого квартали
    проникни сутністю, - сади-портали
    на дні досяжним роблять горизонт.
    Повір, такого не буває в небі.

    V
    А до вподоби інше, те -
    з "Amore, more, ore, re
    amigus cognoscitur"? Буде -
    посеред амфор, де вино густе,
    де Месаліна зріла, без облуди
    чекає імператора нового.
    Її жага стосується земного.
    Ти тільки відчини для неї груди.
    In sensu strictiore hos pro reo.

    VI
    А в храмі Посейдона жде
    на тебе істина Атлантів.
    Хто не посіяв, той пожне.
    Знання - дорожче діамантів!
    Усе осягнеш ти і, з нагород
    отримавши найголовнішу - Вічність, -
    забудеш учорашню анемічність,
    пронизуючи хіттю товщу вод.
    Умножить безмір глиб твоїх талантів!

    VII
    Ти ще вагаєшся. Чому?
    У себе там такого натворив!
    Собі гидкий, а, значить, і Йому!
    Він – Справедливість, хто би не просив...
    І чорт візьми - ніякий Там не Сад!
    Чим вище, тим і більшають страждання!
    А зараз, тільки викажи бажання
    і буде так!
                            Кажи!
                                            Відчуй! - я Брат!..
    Ти повертаєшся?..
                                    Туди, де жив...

    VIII
    ...Зелене на очах, як та трава, -
    життя. Над ним, при тілі храму,
    мов позабутих молитов слова,
    Спаситель - на всесвітню драму
    глядить останнім поглядом людини.
    ..."Поет ожив!" - сміх муз і дощ травиці.
    Поет ожив і кида зори ниці
    на схилені в збиранні квіту спини,
    на звабні ніжки, на тугі сідниці...

    Затим у ніжній синяві, вгорі,
    поза дзвіниці мовчазним сирітством,
    привиділися сиві дзвонарі -
    і закружило, замело дитинством.

    На мить подальше все здалось злодійством.



    2000


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.53)
    Прокоментувати:


  2. Василь Герасим'юк - [ 2006.02.21 20:59 ]
    * * *
    Здалеку надходять.
    Із душі
    тихої –
    ще жовта й старовинна…
    Афин запах,
    потім запах сіна.
    Потім ночі, дні й роки – чужі.
    Афин запах!
    Стільки – не зібрать –
    гребінками гори прочесати!
    Запах сіна афинниковатий,
    де сніги,
    міста,
    сіна стоять…

    Де старий, невиспаний візник
    звівся! –
    на вітрах волосся й руки.
    А над ним викруглюються звуки.
    Запах обертається,
    мов диск.



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.7)
    Прокоментувати:


  3. Йосиф Бродський - [ 2006.02.21 20:40 ]
    * * * (Л.В. Лифшицу)
    Я всегда твердил, что судьба - игра.
    Что зачем нам рыба, раз есть икра.
    Что готический стиль победит, как школа,
    как способность торчать, избежав укола.
              Я сижу у окна. За окном осина.
           Я любил немногих. Однако - сильно.

    Я считал, что лес - только часть полена.
    Что зачем вся дева, если есть колено.
    Что, устав от поднятой веком пыли,
    русский глаз отдохнёт на эстонском шпиле.
           Я сижу у окна. Я помыл посуду.
           Я был счастлив здесь, и уже не буду.

    Я писал, что в лампочке - ужас пола.
    Что любовь, как акт, лишина глагола.
    Что не знал Эвклид, что сходя на конус,
    вещь обретает не ноль, но Хронос.
           Я сижу у окна. Вспоминаю юность.
           Улыбнусь порою, порой отплюнусь.

    Я сказал, что лист разрушает почку.
    И что семя, упавши в дурную почву,
    не дает побега; что луг с поляной
    есть пример рукоблудья, в Природе данный.
           Я сижу у окна, обхватив колени,
           в обществе собственной грузной тени.

    Моя песня была лишина мотива,
    но зато её хором не спеть. Не диво,
    что в награду мне за такие речи
    своих ног никто не кладёт на плечи.
           Я сижу в темноте; как скорый,
           море гремит за волнистой шторой.

    Гражданин второсортной эпохи, гордо
    признаю я товаром второго сорта
    свои лучшие мысли, и дням грядущим
    я дарю их, как опыт борьбы с удушьем.
           Я сижу в темноте. И она не хуже
           в комнате, чем темнота снаружи.

    1971


    Рейтинги: Народний 5.6 (5.76) | "Майстерень" 5.5 (5.93)
    Коментарі: (2)


  4. Юрій Липа - [ 2006.02.21 19:35 ]
    * * *
    Зорі великі дрижать в оксамитному, чорному небі.
    Віти дерев понад ставом, як сіті. Співають женці...
    Ноче єдина, дай з чаші твоєї напитись спокою!
    Зблизився час, коли серце здригнулось в великій потребі,
    В дивній потребі сказати, як глибоко жило й любило...

    Падає тінь десь згори. Велетенський, як обрії, птах,
    Невисловимости птах розгортає і згортує крила,
    В чорнім польоті своїм, понад серцем моїм, понад гаєм,
    І понад зоряним шляхом у синьому небі безкраїм.


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.71) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Прокоментувати:


  5. Юрій Липа - [ 2006.02.21 19:41 ]
    ЛАНЦЮГ НІЖНОСТИ
    Від самих початків життя, коли пружно в колисці
    Ти пнешся до сонця угору, побачиш тоді:
    Всміхається разом із сонцем ще сонце — то Мати.
    А потім прийде, наче грім і потуга, до тебе
    Згори голос Батька. І в цім ти зростеш і дозрієш,
    Дозрієш, підеш і забудеш...
    І раптом: Мій Боже,
    Мов срібло в минулім заквітне, мов кучері хмарки...
    Це ж вантаж любови найбільший, і де ж він?
    Уже їх немає, лиш сріблом просторяться хмарки
    І серце тремтить: — Буду вдячний! та вже їх немає.
    І бачиш, що вдячність твоя розростається й світить,
    І світить на тих, що минули й не чули подяки,
    І бачиш, що кажуть ласкаво: не бійся, то — дар наш
    І ми теж так само дістали від рідних цю ніжність,
    Тобі віддали, ти ж віддай її власній дитині.
    Віддай її мудро, це Бог пов’язав у ланцюг нас,
    Від пращурів, прадідів тим обдаруєш правнуків,
    Як знаком, що лучить і кров, і насіння, і вічність.


    Рейтинги: Народний 5.7 (5.71) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Прокоментувати:


  6. Юрій Липа - [ 2006.02.21 19:57 ]
    ЛИСТ ЕЛІССИ
    Як я люблю людей... А що в них найлюбіше?
    Вітання усміхом людини до людини.
    А з усміху любов зростає часом, правда?

    З любови ж дуже рідко найчистіша Пристрасть,
    Та — що найглибша. Та — безсмертна, безконечна,
    Що поза нею все маліє, що є Верх.

    О, друже мій, повірте,— все, що є на світі,
    Найбільш тривале і велике, все створили
    Мужчина й жінка тільки в пристрасті найвищій.

    Все збудували тільки Двоє. То є знак,
    Що один одного доповнюють взаємно,
    Мов Промінь творять з Блиску і Тепла,
    Один лиш Промінь радісного Сонця.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.71) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (1)


  7. Юрій Липа - [ 2006.02.21 19:15 ]
    * * *
    Люблю я всіх людей,— крізь них не раз Господь
    Показує свою найвищу ласку
    І зрозуміння світу робить нам ясніш.

    Люблю дивитися, як бавляться вони
    З тілесностею, пожаданням крови,
    Так діти бавились би з зміями в садку.

    Однак серед людей я маю ще рідню:
    В минулому й сучасному пізнаю
    Відразу їх,— є в них свята скаженість,

    Скаженість буйности, що сірість ненавидить,
    Що все життя заповнює шуканням,
    І плеск весла здобивців,— то їм хід мінут.

    Та маю я й братів, і тих люблю найбільш.
    В шуканню за життям, дійшовши до границь,
    Вони закон пізнали Божий і людей.

    Їх пристрасті є замкнені й великі;
    Вони ідуть і діють, бачучи зорю,
    Що є до білости розпаленим наказом.




    Рейтинги: Народний 5 (5.71) | "Майстерень" 5 (5.9)
    Прокоментувати:


  8. Юрій Липа - [ 2006.02.21 19:55 ]
    МУЖНІСТЬ
    Коли на себе збоку глянуть можеш
    І знаєш добре, як собою кинуть,
    Як трапити і — взяти (без уваги
    На похвалу, чи кпини),— ти є муж.
    І то час мужности, то не — юнацтво,
    Не видиво, не танці і не примха.
    Нова доба тепер є, тільки дійсність.
    Як ти готовий був,— діяй тепер!



    Рейтинги: Народний 5 (5.71) | "Майстерень" 5 (5.9)
    Прокоментувати:


  9. Юрій Липа - [ 2006.02.21 19:09 ]
    ПИТАННЯ
    Чому стремиш творити й добувати?
    Нужденне є людини здобування;
    Нужденні — похвала і самохвальство,
    Бо, що з похвал? Чин хвалить, не людина.
    Нужденна спрага сповнитись у цілі,
    Велика ціль — річ більша від людини.

    Усе відкинуть. Слухати лиш волі,
    Що смерти тінь щодня в зусилля кличе,
    Що гне у смерть, мов щоглу корабля.
    Наповнені, напружені вітрила
    Ось-ось зігнуть до спінености моря.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.71) | "Майстерень" 5 (5.9)
    Прокоментувати:


  10. Юрій Липа - [ 2006.02.21 19:14 ]
    * * *
    Ти, серце, змучене коханням і журбою,
    Терпкими спогадами, буднями, що злі,
    В твоєму погляді ясніє тінь спокою
    Вогнем оновленої, княжої землі;
    Твоє бліде лице, прозоре й усміхнене,
    З очима темними, що — ласка, біль і гнів,
    Мов віддихи полей, мов тихий клич для мене,
    Мов переплески хвиль із теплих берегів.
    З дзвінкої глибини розлученості й туги
    До тебе думи шлю, для тебе — порив мій,
    Німотний літ орлів в блискучі виднокруги,
    Німотний літ орлів у лагоді нічній.


    Рейтинги: Народний 6 (5.71) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Прокоментувати:


  11. Юрій Липа - [ 2006.02.21 19:16 ]
    * * *
    Од одного незчисленного
    До другого царства незміренного
    Міст дугою зіп’явся;
    На одному кінці лев уклався,

    На другому діти з смолоскипами,
    І течуть ріки ріками
    Через міст.
    Ех, виорю небо орлами,
    Засію поля самоцвітами,
    Половлю всіх райських пташок,
    А ступлю крок —
    Потемніє небо із орлами,
    Потемніє поле з самоцвітами,
    Стихне пісня моя,
    Стихну я.
    Згасну.


    Рейтинги: Народний 5 (5.71) | "Майстерень" 5 (5.9)
    Прокоментувати:


  12. Юрій Липа - [ 2006.02.21 19:55 ]
    ГІМН ДМИТРА БОРТНЯНСЬКОГО
    Будь славен, Боже України,
    Скрізь, де людей звучить язик,
    Давай оновлення з руїни,
    Животвори наш людський вік.
    Нам твій наказ у серцях мати,
    З ним жити, йти і здобувати.
    Нехай Тобі пребудуть милі
    Діла, що дух наш сотворив,—
    Поля, простори, гори й хвилі
    Наповни міццю славних днів.
    Тобі в серцях вівтар ми ставим —
    Твій владний знак до слави славим.


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.71) | "Майстерень" 5 (5.9)
    Коментарі: (1)


  13. Юрій Липа - [ 2006.02.21 19:29 ]
    * * *
    В степу, де миються ховрашки,
    На небесах, де спокій ліг,
    Куди зирну, там легкі пташки
    Грайливих усміхів твоїх,
    Бо нині в зелені гайовій
    Серед дубів, що — нарівні,
    Я з дивним птахом на розмові
    Пізнав закони чарівні,
    Що ти є скрізь, що дише злотом
    Твого імення вся земля,
    І смужок рожі попід плотом,
    І марш оружний короля.
    Що світ — жіночість незрівняна
    У вірності, що світлом є,—
    І в серце глянув він моє,
    І очі мав, як ти, кохана.


    Рейтинги: Народний 6 (5.71) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (1)


  14. Юрій Липа - [ 2006.02.21 19:51 ]
    * * *
    Був день, як плач, а потім — горд і гнівен:
    У колісниць відьом запряженії пси,
    В огнях шаліючи, гарчали на ліси,
    На степ, на зляканість...
                       І — німо.
                       Післязливен
    Зіп’явся міст. Вечірняя зоря
    Із сутіней глядить на гри семибарвисті,
    На хмари у шаленій, душній ристі,
    На учту янголів, що тепло догоря
    У глибині високій, променистій.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.71) | "Майстерень" 5.5 (5.9)
    Прокоментувати:


  15. Юрій Липа - [ 2006.02.21 19:57 ]
    * * *
    Будуччина - у Бога. В Тебе - тільки труд
    Виснажний, безустанний і відданий.
    Пророцтв не жди. Не вір. Ото життя твоє:
    Як моря даль, - розгорненная праця
    І - Божий зір над тим.
                       І раптом - буря,
    Що кине хвилі в берег той, що треба.
    Не знаєм більш нічого. Чуєш?
                       Жди і молись.


    Рейтинги: Народний 6 (5.71) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (1)


  16. Євген Ковальчук-Ожго - [ 2006.02.21 18:56 ]
    Новий Геродот
    Незаймані думки, тепло незнайомих
    розбавлених слів,
    Перехрещені руки на грудях і скроні
    з начинкою снів,
    Фарс заможних, спустошені очі
    голодних істот…
    Творять миті історію,
    Я в них – новий Геродот.



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  17. Владислав Волочай - [ 2006.02.21 12:23 ]
    Underground railway
    поїзд метро
    зупиняє твій простір
    у часі,
    так, як би врешті-решт
    зупинилась кров
    у твоїх капілярах,
    Так, як в дитинстві
    кохався
    по першім разі,
    Коли був ще зрячим
    проте завжди
    ходив в окулярах.

    Тепер тебе залишають
    здорові люди.
    Від тебе летять кальмари
    і каракатиці.
    Немає нічого щоб ти
    залишив без облуди,
    Куди б не приклав свої
    окривавлені ратиці.

    А завтра в тобі замінять
    чергову дискету,
    Заповнять твій мозок
    незнаною речовиною.
    На дії твої ще з дитинства
    накладено вето,
    Як на Іран, що завжди
    готовий до бою.

    Твої дивовижні потуги
    схилитись у ноги
    Мають одвічне право
    на ліпшу реінкарнацію.
    Спочатку аптечка, а потім
    швидка допомога,
    А потім ТВОЯ
    ІНТЕНСИВНА
    РЕАНІМАЦІЯ!!!


    Рейтинги: Народний 4.5 (4.6) | "Майстерень" 5 (4.99)
    Прокоментувати:


  18. Владислав Волочай - [ 2006.02.21 12:39 ]
    Весняне пішле
    РУчку в долоні стискаю напрочуд міцно,
    ДУмка у голову лізе напрочуд швидко.
    Зграя серпневих котів недолуга й грізна
    Так, що тепер споглядати їх очі гидко.

    ГІлля дерев роздирає небесні скроні,
    РУки твої полягали мені на плечі.
    Зараз твій вихід, тому не забудь в вагоні
    Зграю котів та свої особисті речі.

    Ми поламали гілки і тепер лиш танці
    Можуть хоч якось загладить нашу провину.
    Знову вечірній посуд, ранкові таці.
    Ні моя подружко, ти у цьому не винна.

    Завтра я думаю знову заграє вітер,
    Знову світитиме сонце у моїх штанах.
    Знову від радості будуть сміятись діти
    Й краплі душі у спермі на твоїх губах.


    Рейтинги: Народний 4.17 (4.6) | "Майстерень" 4.5 (4.99)
    Коментарі: (3)


  19. Владислав Волочай - [ 2006.02.21 12:52 ]
    Зима насправді
    Світ навпіл поділений штрих пунктиром.
    Й мені все одно в кого які зуби.
    Хтось живиться м"ясом, травою чи сиром,
    А в когось вже зранку згоріли труби.

    І навіть ніхто не подумав змити
    Ту нафту, що лилася, як олія.
    Сьогодні той хтось, як завжди убитий.
    І ймення його надпросте - Месія.

    Сьогодні остання вечірка в морзі,
    Бо всі мої друзі ідуть на дрова.
    А якже іще на такому морозі,
    А як же мій друже? Знову і знову

    Лягатимуть люди у теплі печі,
    Літатимуть взимку забуті птахи.
    І знову загубляться любі речі:
    Годинники, ложки та інші лахи.

    А ще застрибає в дротах напруга,
    Не я це придумав, а так по природі.
    Якщо не завершаться твої туги
    Пологами, то не тужся - годі.


    Рейтинги: Народний 4 (4.6) | "Майстерень" 5 (4.99) | Самооцінка 3
    Коментарі: (4)


  20. Ігор Калинець - [ 2006.02.21 00:21 ]
    Осінь
    Така самотність у білій пустелі постелі,
    де понад нами стелою стеляться міражі.
    Господи, які в тебе очі стали пастельні
    і пальці ласкаві - такі неживі.

    Звідки взялись ми. в якій оселі осіли -
    оструб, ослони під стінами, сіті і сак.
    У міжвіконні осінь, осонь і сіно,
    на острів осоту сонце воском стіка.

    Поезіє, спазми екстазу твого зіслабли,
    дивний сей світ, остали самі слова.
    У пустині світлиці живуть тільки сіті і лави,
    а я неживий і ти вже також нежива.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.2)
    Коментарі: (1)


  21. Ірина Білінська - [ 2006.02.20 19:15 ]
    Колискова
    Вечір ліг на поля,
    Усміхнулась зоря,
    Лиш дерева шумлять тихим листом.
    Казку нічка несе,
    Щоб поснуло усе –
    Небеса лише сяють намистом.

    Ходить сон по дворі,
    Гасить всі ліхтарі,
    Він у кожне вікно зазирає.
    І шепочуть вуста:
    - Спи маленьке дитя,
    Дивна казка на тебе чекає.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.42) | "Майстерень" 5.25 (5.35)
    Коментарі: (1)


  22. Тамара Маршалова - [ 2006.02.20 09:37 ]
    Колискова
    Спи, дитинко,
    З неба зірка
    Синім світлом тобі сяє.
    У барвінку
    Бджілка, синку,
    Колискову вже співає:
    - Спи, мій синку,
    У барвінку
    Зорі сині заблукали,
    Поміж листячком на гілці
    Квіточками наче стали.
    У квітучій цій колисці
    Синьоокі сни витають,
    У свої чудні намиста
    Зірочки вони вплітають.
    А вплітаючи, синенькі
    Пісню дивну ще співають
    Про дрімоту, рідну неньку,
    Та світи звідкіль злітають...
    Спи, дитинко,
    З неба зірка
    Синім світлом тобі сяє.
    У барвінку
    Бджілка, синку,
    Колискову вже співає.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  23. Аліса Толокова - [ 2006.02.19 22:47 ]
    ніколи в житті
    ніколи в житті
    не бажала б я бути
    даючкою, сучкою,
    лизати всім дупи

    іти в супермаркет
    купувати гандони
    вірити в щастя,
    любов, забобони

    ніколи в житті
    не хотіла б сидіти,
    геморой лікувати,
    на роботі смердіти

    надривати горлянку
    підлеглим кричати:
    „не підійшли ви мені,
    вам не має зарплати!!!”

    приходити ввечері
    додому до себе,
    давати тобі
    те, що треба й не треба

    робити гімнастику,
    бо ти любиш худеньких,
    носити підбори,
    бо не терпиш низеньких

    і тобі, і іншим,
    і всім сраки лизати,
    а потай у себе
    всі сльози ковтати

    не спати ночами,
    щоб сесію здати,
    а потім у ректора
    оцінку купляти

    не житиму так,
    як білі ворони,
    що мрії не мають,
    а тільки корони

    і для потреби
    я більше не питиму,
    і все для вас
    я більш не робитиму

    і не старатимусь
    всім бути достойною
    буду я курвою,
    лярвою, хвойдою!!!


    Рейтинги: Народний 4 (3.45) | "Майстерень" 4.5 (4.25) | Самооцінка 6
    Коментарі: (3)


  24. Аліса Толокова - [ 2006.02.19 22:08 ]
    ця філософія життя
    ця філософія життя
    ти такий, та я не та
    ті бажання, мрії ті
    всі вони тупі й пусті

    ні філософії
    ні змісту
    все ніби
    зліплене із тіста

    все під стандарт
    все однакове
    а де ж любов??
    де та love кольорове

    і мовби близько
    і мовби поруч
    ти ліворуч?
    чи праворуч?
    а я поруч…

    на горизонт дивлюся
    та все марно
    хоча навколо
    й досить гарно…

    та все чогось
    ще не вистачає
    того,
    чого і так немає…

    шкода, що
    «Поттера» я дочитала
    бо так хоч щось
    на думці мала..


    Рейтинги: Народний 2.9 (3.45) | "Майстерень" 4 (4.25) | Самооцінка 5
    Коментарі: (2)


  25. Сергій Татчин - [ 2006.02.19 19:56 ]
    Сливи
    Я – нiхто.
    Я вiдкрите вiкно.
    I крiзь мене вривається вiтер.
    I живу я настiльки давно,
    Що забув про призначення лiтер.
    I на цiй невагомiй землi,
    Де радiють i тiшаться люди,
    Я забуду про все взагалi,
    Й в першу чергу – про себе забуду.

    Бо нiколи не стану нiким,
    I про мене нiхто не згадає.
    Й по небесному руслу рiки
    До зiрок потечу, як вода, я.
    I долинуть мої почуття
    Вiд людей i землi – аж до Бога,
    Де моє безiменне життя
    Увiллється в довічну дорогу.
    Й та дорога мене поведе,
    Повз заможнi небеснi оселi,
    До країни призначення, де
    Мої родичi мертвi – веселi.

    Там зустрiнуть з дороги мене
    Рушниками i вклоняться долу,
    I запевнять, що скрута мине,
    I посадять пiд руки до столу.
    Й сядуть справа, на довгі віки,
    Щоб віднині зi мною радiти,
    Не зустрiнутi мною жiнки
    I мої ненародженi дiти.
    Навiть друзi забудуть земне
    Й стануть в ряд за моєю спиною,
    Щоб за те, що прощали мене,
    Не зустрiтись очима зi мною.
    А мої вороги золотi
    Сядуть злiва i будуть мовчати,
    Бо iз слiв їм згадаються тi,
    Iз яких неможливо почати.

    Й стане тихо, неначе ввi снi,
    Й зорепад перетвориться в зливу,
    Коли янголи з дому менi
    Принесуть фiолетовi сливи.
    I вiд цього розчулений, я
    Заспiваю, як пташка весною,
    Й буде свiтлою пiсня моя,
    I до слiз невимовно сумною.
    Навіть родичі мертві мої
    Підспівають мені не одразу,
    Бо згадають далекі краї
    Й перехрестяться, кожен по разу.
    І поллється римований сум,
    Наче море – від краю до краю,
    Де, вславляючи Божу красу,
    Кожен янгол мені підіграє.
    І засмучена пісня ота,
    Наче пташка, додому полине,
    Де лишилось чекати Христа
    Моє щастя сливово-полинне....
    2004


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.7) | "Майстерень" 5.5 (5.76)
    Коментарі: (7)


  26. Руслан Камінський - [ 2006.02.19 19:19 ]
    уламки чаю розчиняла

    уламки чаю розчиняла
    у білих ароматах мандрагори
    писала тушшю звукотрави
    на полотні в’юнких квітодерев
    вмирала чайкою і мною
    у флоксах нескінченної ікони


    Рейтинги: Народний 4.63 (4.47) | "Майстерень" 4 (4)
    Прокоментувати:


  27. Володимир Ляшкевич - [ 2006.02.19 17:07 ]
    Кладовище веселих поетів 3, 4
    3
    А як закінчилось терпке вино печалі –
    я, всім відомий, намагався жити далі.
    Але не зміг. Не зміг!.. загнувся від моралі.

    4
    О Ти, що торгувалася Дарами,
    грайливо вклавши зброю у долоню, -
    Ти, знала - світ поціливши словами,
    не схиблю й кулею у сиву скроню

    2005


    Рейтинги: Народний 5 (5.53) | "Майстерень" 5 (5.53)
    Коментарі: (2)


  28. Володимир Ляшкевич - [ 2006.02.19 17:20 ]
    Рок-н-рол
    Сьогодні я хороша!
    Сьогодні я не зла!
    Сьогодні ньювельможа наспівав мені слова,
    що я достойна мерсу,
    котеджу, і така
    стояти не повинна у сімейного станка!
    І я кивала головою,
    рокерпомилка без вад,
    затим довершила собою
    свій суперагрегат!

    Я знаю тільки “Харлі”!..
    //….//….//….//….//…
    Я вожу тільки “Харлі”!..
    //….//….//….//….//…
    Я мрію тільки “Харлі”!..
    //….//….//….//….//…
    Я люблю тільки “Харлі”!..
    //….//….//….//….//…
    Я маю тільки “Харлі”
    і ”Харлі” має тільки мене!

    О, хлопчику не сердься,
    що вірна не тобі,
    але мій шлях сьогодні завертає, далебі,
    у сторону не ту,
    куди поїхав ти!
    Тепер життя-буття моє нікому не трясти!
    Ніхто нікому не повинен -
    далі я уже сама!
    У тебе звична купа гривен,
    та мене за них нема!

    Я знаю тільки “Харлі”!..
    //….//….//….//….//…
    Я вожу тільки “Харлі”!..
    //….//….//….//….//…
    Я мрію тільки “Харлі”!..
    //….//….//….//….//…
    Я люблю тільки “Харлі”!..
    //….//….//….//….//…
    Я маю тільки “Харлі”
    і ”Харлі”-Марлі має мене!


    А далі будь-що буде,
    на те і мій талант,
    нехай у злості лусне свистунок-міліціянт
    я не згублю нагоду,
    я досягну мети
    тієї саме - зроду про яку не знаєш ти!
    Ніхто нікому неповинен -
    далі я уже сама!
    У тебе звична купа гривен,
    та мене за них нема!

    Я знаю тільки “Харлі”!..
    //….//….//….//….//…
    Я вожу тільки “Харлі”!..
    //….//….//….//….//…
    Я мрію тільки “Харлі”!..
    //….//….//….//….//…
    Я люблю тільки “Харлі”!..
    //….//….//….//….//…
    Я маю тільки “Харлі”
    і ”Харлі” має тільки мене…


    2005


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.53)
    Прокоментувати:


  29. Володимир Ляшкевич - [ 2006.02.19 17:37 ]
    Рок-н-Рол
    Засядь за телефон!
    ввійди скоріш туди,
    де мегатонни слів
    та іншої бурди,
    де з кабелів-дротів
    тече густа слина
    розбурханих уяв
    і посилання "на..."

    І будь-який набір
    натисни навмання,
    бо послідовність це
    надумана дурня,
    по тому боці цифр
    твій зниклий Копірайт,
    і головне напір!
    і буде все "ол-райт"!

    І буде, буде, буде, буде
    порятовано день
    від суму, глуму, дурі, блуду,
    і забудеш про мігрень:
    тобі додали зобов'язань?
    і їм нема числа!
    у цій країні кожен в'язень
    дурного ремесла.
    Повстання буде безперечно,
    як марксисти вчили нас,
    але тоді, коли доречно,
    тож і ти, хоч раз,

    візьмись за телефон
    і додзвонись туди,
    де кажуть тільки -"так!",
    "о-кей", "так точно", "сі",
    нікого не проси,
    а покладись на тон -
    і вартові пости
    пройдеш у мікрофон!

    Тоді усе "ніштяк" -
    без браги й наркоти
    дотягнешся зірок
    ось тільки подзвони.
    Життя засяє знову,
    як ти того хотів,
    од запальних промов
    сестричок і братів!

    І буде, буде, буде, буде
    порятовано день
    від суму, глуму, дурі, блуду,
    і забудеш про мігрень:
    тобі додали зобов'язань?
    не стачить ремесла!
    у цій країні кожен в'язень,
    та ти не з їх числа!


    2003


    Рейтинги: Народний 5 (5.53) | "Майстерень" 5 (5.53)
    Прокоментувати:


  30. Руслан Камінський - [ 2006.02.18 16:28 ]
    Кораблі її очей пливуть до міста-вулиці Франца Шуберта
    Кораблі її очей пливуть до міста-вулиці Франца Шуберта

    туди де Романтичні риби проростають листочками сонця

    і молоком айви наливаються танцівниці весняних ритмів

    серед тюльпанів, Милосерднозаквітчених мімоз

    і мідій незакінченого Озера №8

    вона з чотирма ґудзиками кровохаркаючого неба

    даруватиме поезію Майстра невідомим форелям_і_флейтам

    а завтра її проголосять божевільною_і_фривольною мов Метелик

    який ніколи не залітав до 20доларової банк-

    ноти



    о4_2004


    Рейтинги: Народний 4 (4.47) | "Майстерень" -- (4)
    Коментарі: (1) | "http://www.virshi.kiev.ua"


  31. Ігор Калинець - [ 2006.02.18 12:51 ]
    * * *
    Я радо йду у твій полон,
    в зіниці звабливі і темні.
    Із човників твоїх долонь
    стікає сонця мед на мене.
    І виростає маєво густе,
    ростуть над нами дивні трави.
    І пахнеш ти, як синій степ,
    омитий свіжими вітрами…
    А потім понесеш в очах,
    в зіницях
    радість невгасиму,
    що в травах
    травень нас звінчав,
    що дав нам сподівання сина.

    1966


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.2)
    Прокоментувати: | "Вогонь Купала - 1966"


  32. Ігор Калинець - [ 2006.02.18 12:37 ]
    ПАЛКА НІЧ
    Танець жаги витинала троїста всоте,
    в духмяні ложа манила лукава гречка.
    Медом кохання гусли очі, як соти,
    і пазух шукали парубки негречно.

    Екстазу люльку розкурював бог кохання,
    обпікав цнотливим хтивістю білі крильця.
    У ту ніч ласки спраглі жінки прохали,
    паленіли дівчатам від сорому лиця.

    У гармонію згоди зливався тіл тьохкіт,
    лопотіли спідниці по перелазах.
    Заздрісний місяць зеленим дьогтем
    всі ворота у ту ніч обмазав.

    1966


    Рейтинги: Народний 5.17 (5.38) | "Майстерень" 5 (5.2)
    Прокоментувати: | "Вогонь Купала - 1966"


  33. Ігор Калинець - [ 2006.02.18 12:58 ]
    ТРИ КАЗКИ
    Дві казки про тебе недавно я вигадав:
    казку про ніч і казку про перстень.
    Купальської ночі за жеврієм вигону
    спорснули з рук мені непещені перса.

    А друга казка хіба найсумніша,
    голосить в мені як перезва осені:
    ти стала до шлюбу негадано з іншим,
    а перстень мій кинула в море із поспіху.

    А третю казку для тебе зоставлю,
    одвічну казку про поетову пісню:
    як сонце, засліпило мене до нестями
    лляного волосся духмяне повісмо.



    Рейтинги: Народний 5.38 (5.38) | "Майстерень" 5 (5.2)
    Прокоментувати: | "Вогонь Купала - 1966"


  34. Ігор Калинець - [ 2006.02.18 12:18 ]
    Музика
    Раптом та ніч, уповання довгого трунок,
    задихаюсь і рвусь, як натягнений смик
    В павутинні панчіх ноги твої, як струни,
    в білім футлярі скрипка, яка не спить.

    Спраглі ми вперше музики одкровення,
    лише зачувши їдкий солов'я камертон.
    Шаленіє тройзілля, труйзілля по наших венах,
    а в чорнозіллі цноти червцю вибухає бутон.

    Озиваєшся, скрипко, тіла свого повноліттям,
    у пісні пристрасті шал і чистості жаль.
    Раптом ця ніч, це одкровення червоне,
    коли приходить кохання великий скрипаль.



    Рейтинги: Народний 5.42 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.2)
    Прокоментувати: | "Вогонь Купала - 1966"


  35. Ігор Калинець - [ 2006.02.18 12:55 ]
    Облуда
    Якщо це було, то були твої руки,
    очі були, груди були, були, було...
    Була буколіка, буйволиці й буйволи,
    і червоне будило, що будило, було.

    Якщо це було, то було все облуда,
    блудницею тоді ти, пречиста, була,
    тоді ти пречитстою, блуднице, стала,
    бо ти стала - і не стало тебе.

    Якщо це було, то в мені щось зістало:
    та непевність, та буйність, той щем.
    І бубон будила, що будить і в будень,
    біль за буйволами, біль за реальністю речей.


    Рейтинги: Народний 5.13 (5.38) | "Майстерень" 5 (5.2)
    Прокоментувати: | "З раннього - 70-ті"


  36. Ігор Калинець - [ 2006.02.18 12:11 ]
    Ілюзія
    Що суджено і що лежить на серці,
    як пахне стиглість і яка на смак?
    Таке припізнене забарне милосердя,
    бо все мені навспак, уже навспак.

    Між призабулих буднів той забуток,
    огарок той загарливо ловлю,
    і видасться супроти смутку вутлим
    наш прошумілий швидко шлюб.

    Не зміниться ніщо віднині і навіки -
    тобою пахне стиглість і така ж на смак.
    Осанна тому світові, що в вікнах,
    бо поза ним чи не ілюзія сама.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.2)
    Коментарі: (1) | "З раннього - 70"


  37. Ігор Калинець - [ 2006.02.18 12:29 ]
    * * *
    панно
    з очима
    більшими
    за айстри

    вже й наче
    осінь
    осінній настрій
    вже я
    лагідний
    мов щойно
    з ікони

    кучері з позолітки
    елегійно
    дзвонять

    щоденно
    ходжу
    з козубом
    на прощу

    у лісовика
    що з ратицями
    грибів
    випрошую

    та думаю
    як квітку
    з городця
    вашого
    вкрасти

    панно
    з очима
    більшими
    за айстри



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.2)
    Прокоментувати: | "З раннього - 70"


  38. Ігор Калинець - [ 2006.02.18 12:29 ]
    * * *
    вміння пасти левів
    досягається наївністю

    вона звичайно не ти
    вона має тіло і тінь

    вона не виходила
    поза обрій
    як і поза себе

    занадто тутейша

    але не знайти
    певнішу криївку
    над її тіло



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.38) | "Майстерень" 0 (5.2)
    Прокоментувати: | "З раннього1980-1981"


  39. Ігор Калинець - [ 2006.02.18 12:16 ]
    Поетика
    склалася
    першого дня
    сама по собі

    не треба було
    аркану для порівнянь
    повернувся Богом даний
    Сенс

    Свята Тотожність Слова
    Буття

    ось
    руки вуста голос
    сміх сльози одяг
    м'ясо зелень обрус
    виделка келих вино

    дорога ріка гора
    далеч для зору і для мандрів
    не колове тупцювання
    вперед до знемоги

    хатина втома вимикач
    постіль місячне сяйво
    шкробання миші

    яка насолода
    чути сказати торкнутися
    взяти не схотіти
    розслабитися
    прокинутися на волі
    зі сном про осягнене

    і довго бачити перед собою
    Музу Радості
    Первозданну


    Рейтинги: Народний 0 (5.38) | "Майстерень" 0 (5.2)
    Прокоментувати: | "КАРПАТ, АБО ПОСЕЛЬСЬКА КНИЖКА 1980-1981"


  40. Олеся Гавришко - [ 2006.02.18 12:32 ]
    Боюсь
    Коли відкриюся тобі,
    Цього направду я не знаю.
    Боюсь зізнатися собі,
    Тебе навіки покидаю.

    Боюсь тобі сказати вслід,
    Що я насправді не кохала.
    В моєму серці синій лід,
    Усе тепло зима забрала.


    Рейтинги: Народний 5.25 (4.56) | "Майстерень" 5.25 (5.08)
    Коментарі: (1)


  41. Ігор Калинець - [ 2006.02.18 12:48 ]
    Вітер
    знову був вітер

    тарабанив віконницями
    шибками видзеленькував
    як зубами

    вишарпував клоччя
    з-поміж зрубів
    висмоктував як упир
    дух із хати

    а з нас - затишок

    знову був вітер

    віднаходив усі щілини
    для піску
    що скрипить на зубах
    і в суглобах

    знову був вітер
    зносив літери з книжок
    хвилі з транзистора
    (гей гей вітре з України)

    видушував сльози
    мутні
    як і сонце


    Рейтинги: Народний 0 (5.38) | "Майстерень" 0 (5.2)
    Прокоментувати: | "КАРПАТ, АБО ПОСЕЛЬСЬКА КНИЖКА 1980-1981"


  42. Ігор Калинець - [ 2006.02.18 12:20 ]
    Город
    із тісних удільних князівств
    бляшанок
    знаходить землю обітовану
    на грядках

    щоденно
    видудливши пів-Унди
    і ціле сонце
    спинається на ноги
    і на тички

    ще тиждень-два
    і для Мурка
    усурійські джунглі

    і ми відкриваємо
    замість квітів квасець
    замість салату айстри

    це навіть забавно для тої
    яка вперше
    коронована
    на володарку городу

    у соняшниках
    фотографуємося

    але чужина
    вперто
    виписує над нами
    лінію сопок
    на овиді

    і фасолю
    неквапну панію з України
    зненацька заскочили
    приморозки
    вмерла до останнього стручка

    проте
    цибуля-семилітка
    ще довго опісля нас
    прошиватиме землю
    і лободу

    во славу нашу


    Рейтинги: Народний 0 (5.38) | "Майстерень" 0 (5.2)
    Прокоментувати: | "КАРПАТ, АБО ПОСЕЛЬСЬКА КНИЖКА 1980-1981"


  43. Ігор Калинець - [ 2006.02.18 12:47 ]
    Хата взимку
    чорна холодна ізба
    ковтає поліно за поліном

    аби зігріти у нутрі
    двох пришляків
    з кайданного шляху

    знадвору
    стелажі дров

    зі середини
    стоси книжок

    над нами сибірська ікона
    під вишивкою
    по очі зодягнена
    у жовту бляху

    навпроти
    цілий кіш мамаїв
    (ленініградське видання)
    відважних
    із розхристаними грудьми

    а над комином
    теліпається
    сивий бунчук диму


    Рейтинги: Народний 5 (5.38) | "Майстерень" 0 (5.2)
    Прокоментувати: | "КАРПАТ, АБО ПОСЕЛЬСЬКА КНИЖКА 1980-1981"


  44. Ігор Калинець - [ 2006.02.18 12:53 ]
    Унда
    очистивши золото
    зі спокійною душею
    гладить коріння
    сопок
    інколи затаєну
    золоту блискітку
    викине із жовтої жмені
    у пісок

    а то й віддасть
    у жертву
    змізерніле срібло риби

    щупла
    легко проходить
    між лещатами дамб
    навздогін волі

    заінеїні коні і корови
    шукаючи заниклу
    свою щоденну
    бурятську Йордань
    в ополонках

    а згодом
    розкута
    пригадує давню сваволю

    сп'янілим
    злим язиком
    злизує плекані луги


    Рейтинги: Народний 5 (5.38) | "Майстерень" 0 (5.2)
    Прокоментувати: | "КАРПАТ, АБО ПОСЕЛЬСЬКА КНИЖКА 1980-1981"


  45. Ігор Калинець - [ 2006.02.18 12:04 ]
    Село
    біжить за Ундою
    та де йому до змагу
    хати і сіножаті
    за плечима

    мусить загосподарити
    корінь
    по берегах урочищах
    горбах

    на туземних покладках
    слов'янська квочка

    що таке Кицекен
    або Зудир
    вгадай
    хто з варнаків
    а хто з повстанців
    Королівства Польского

    з бурятськими очима
    із диканським соняхом

    давно відмерзло старе
    коріння
    під немилостиво сліпучим сонцем

    навіть кладовище
    з короткою пам'яттю
    як виїденим яйцем
    на могилах
    новий
    морозо-посухостійкий
    цупкий гібрид-гуран
    через дефіс

    Ундіно-Посельє


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 4 (5.2)
    Прокоментувати: | "КАРПАТ, АБО ПОСЕЛЬСЬКА КНИЖКА 1980-1981"


  46. Сергій Татчин - [ 2006.02.18 11:39 ]
    ***
    Менi було уже чимало,
    Коли розхристане життя
    Мене ломало – не зломало,
    I не вiднесло в небуття.
    Та не завело у недолю,
    Де сивий гнiт додолу гне,
    I не розкидало по полю
    Кiстками бiлими мене…

    I вперте серце буде битись
    В тоненьких грудях назавжди,
    Бо нi повiситись, нi спитись
    Я вже не зможу вiд бiди.
    I вiршам вже замало цього –
    На небо променем зiйти,
    Менi в собi замало Бога –
    Я хочу в вас Його знайти…

    Я буду жити тут, де квiти
    Ростуть у свiт з дитячих рук,
    I де не знають Божi дiти
    А нi опiк, а нi порук.
    I де менi, як тiй дитинi,
    Щасливим бути ради вас,
    Коли в кожнiсiнькiй людинi
    Себе побачу я не раз…
    2001


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.7) | "Майстерень" 5.5 (5.76)
    Коментарі: (2)


  47. Сергій Татчин - [ 2006.02.18 10:22 ]
    Коли б мені
    Коли б менi священнi крила,
    Я б полетiв на край землi,
    Де надi мною плаче мила,
    А я – обмитий – на столi.
    I я б схилився над собою,
    Собi на грудях руки склав,
    Й закрив, як рiдному, з любов’ю,
    Зеленi очi, повнi скла...

    А мила б тiшила сльозами
    Тендiтну свiчку в головах,
    I називала нiжним самим,
    I билась пташкою в словах.
    А я б здiйняв над нею крила,
    I стало тихо, як ввi снi,
    I нас би нiжнiстю накрили
    Нiким не спiванi пiснi…

    Коли б менi високий голос,
    Я б над собою заспiвав
    Про вперте серце, що боролось
    За обездоленi слова.
    I з неба б янголи злетiли,
    I стали з правої руки,
    I на моє бурштинне тiло
    Поклали жалiбнi квiтки.
    А в ноги – вишиту сорочку
    Iз неземного полотна.
    А потiм сiли б у куточку,
    Налили й випили до дна...

    А я б рядком поклав їх спати,
    Своїми крилами накрив,
    Й на нас небеснi Батько й Мати
    Не надивилися б згори.
    А iз живих – нiхто б не бачив,
    Нiхто пiсень моїх не чув.
    Й менi б зробилось легко, наче –
    Над Україною лечу.

    Там Божi птахи в Божий вирiй
    Несуть на крилах Божi днi…
    I я б летiв з собою в мирi
    I ледь шептав: – Коли б менi…


    Рейтинги: Народний 6 (5.7) | "Майстерень" 6 (5.76)
    Коментарі: (6)


  48. Юрій Пустельний - [ 2006.02.18 09:04 ]
    ***
    Минуло все.
    Я сам собі смішний.
    Поезія ляклива і убога.
    Не принесе
    Сподівана дорога
    Нічого ліпшого цієї метушні.

    Незадоволеність від розміру вірша.
    Утома.
    Чвари.
    Все таке знайоме.
    Не вабить більше світло свого дому,
    Лиш поверховість бачиться чужа.

    Навіщо так, коли інакші є
    Шляхи позбавлення себе від думки –
    Наприклад, чарка або навіть „рюмка”;
    Це все вже мав я за життя своє.

    Набридло перетворення себе
    Для вибирання ролі тої чи другої.
    Не хочу брати участи у бої.
    Також не тішить небо голубе.

    Усе було.
    Вже сто разів було.
    Що буде – наперед відомо.
    Та все одно у світле й незнайоме
    Беру останнє сховане тепло...



    Рейтинги: Народний 4 (3.7) | "Майстерень" 4 (3.86)
    Коментарі: (1)


  49. Юрій Пустельний - [ 2006.02.18 09:24 ]
    ***
    Книжки тоненькі на столі лежать;
    По черзі кожну з них беру до рук...
    Крізь шибу сумно дивляться й мовчать:
    Малкович, Москалець і Римарук.



    Рейтинги: Народний 5 (3.7) | "Майстерень" 4 (3.86)
    Коментарі: (2)


  50. Юрій Пустельний - [ 2006.02.18 09:38 ]
    Про нас, колишніх
    Як гарно нам життя вдається
    Як гарно пити не п’яніти
    Десь певна книга видається
    А нам лишається радіти
    Що все в житті даремні справи
    Що все насправді маячня
    Кругом бандити і шалави
    А ми живемо навмання
    Є в світі безліч ерудитів
    Є ціле сонмище митців
    Але чи всі уміють пити
    Коли лиш вітер в гаманці
    Ми це інакший світ насправді
    Ми це прогірклий плин життя
    Нам місце не в Верховній Раді
    У нас інакше майбуття


    Рейтинги: Народний 4.5 (3.7) | "Майстерень" 4 (3.86)
    Коментарі: (1)



  51. Сторінки: 1   ...   1416   1417   1418   1419   1420   1421   1422   1423   1424   ...   1432