ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Василина Іванина
2018.09.22 16:45
З ранку нині хмарно. І це добре, бо ми збираємо виноград, а сонце нам не дозволено. Уперше в таку пору, тобто у вересні, почали збирати, але вже мусай, бо надовго відкладати не можемо... У Бога на цю осінь інші щодо нас плани, які нам ще не зовсім відомі.

Ірина Вовк
2018.09.21 22:48
Протягом осінньо-зимового періоду календарного року українців є Три Пречистi – 28 серпня, 21 вересня і 4 грудня. Про них у народi кажуть: ”Перша Пречиста жито засiває, Друга - дощем поливає, а Третя - снігом покриває”. Пiсля Успіння Пресвятої

Шон Маклех
2018.09.21 22:07
День,
Коли хочеться помовчати,
Коли в жовтих автобусах
Дозволяється їздити божевільним**,
Коли осінь лишає на дзеркалі пил,
І можна намалювати пальцями
На його відвертій поверхні
Крислаті пальми Борнео

Ольга Паучек
2018.09.21 13:17
Ніжну душу скував у кайдани,
Для бажання поставив капкан,..
Очі твої - то злі океани,
А слова, як безжальний вулкан...

Все ж я вдячна тобі за синочків,
За моїх пречудових дітей...
А між нас... пересохли струмочки,

Анонім Я Саландяк
2018.09.21 12:42
Аргумент двадцять сім-вісім: точка абсурду...     ... розум має право на абсурд, я так думаю; Кант* - мені здається, всіляко обминає слово абсурдний - Absurditat-absurd-безглуздий... а коли, його ж, “дисципліна доказів” вимагає, від нього ж, відпов

Віта Парфенович
2018.09.21 12:30
Налаштована рішуче, охоплена пристрастю, Ніка вирішила, будь що буде . І якщо навіть красень натякне на секс, вона наперед вирішила, що прийме пропозицію. Їй хотілося шаленої пригоди, сповненої інтриги і новизни. Думки про Гліба заволоділи дівчиною повніс

Світлана Майя Залізняк
2018.09.21 11:14
Занадто доброю - не варто...
Чуже багаття джерґотить.
Тремку мелодію Монмартру
передає вселенська нить.

Мережу вірші блискотючі.
Лелітки досвіду ловіть.
На оксамитові онучі

Марґо Ґейко
2018.09.21 09:27
Він був такий, що міг би і до ста…
Та схибив і пішов у ті квартали,
Де двоє туй у кованих кутах
Небавом синім пологом повстали.

Сукався час, незнано звідкіля,
Вертівся на одвічне мотовило –
Тепер тобою плакало гілля,

Петро Скоропис
2018.09.21 08:39
Ми у лузі гратись в квача охочі,
хоча б не в пальтині, а у сорочці.
А як дощ і сльота пеленою з вікон,
ми, учитись охочі, стидимось хникань.

Ми посібник осилим за назву довгу.
А те, що нам сниться – яві в помогу.
М

Олександр Сушко
2018.09.21 05:08
Без "мусі-пусі" - не життя. а сон,
Ерзац снаги, сироватка чуттєва.
А я блукалець ерогенних зон,
Цю роль заповідала баба Єва.

Її наказ виконую щодня,
Цілунками освячуючи перса.
Сьогодні мавку лагідну б обняв,

Ярослав Чорногуз
2018.09.21 01:52
Очам не вірю: Київ у диму,
Спалахують будівлі і дерева…
І грізний гул по місту усьому,
І літака над садом – тінь сталева.

Чи скине бомби у наступну мить?
Апокаліпсису настала ера?
І чуть: асфальт розтерзаний двигтить –

Ігор Шоха
2018.09.20 21:34
На орду не йди юрбою,
бо орда проклята
всіх потягне за собою
і покаже п’яти.

Краще вийди наодинці
і з усього маху
порахуйся із ординцем

Віта Парфенович
2018.09.20 20:11
Все не стається просто так,
а під надійним неба покривом,
дається успіх, дозвіл, знак,
удачею чи згоди поглядом.
І я гравець у грі буття,
якому двері відчиняються.
Якби ж знаття, яке знаття,
Пригоди де розпочинаються.

Олена Багрянцева
2018.09.20 15:16
І так би сидіти в осінньому вирі удвох за чаєм.
Вдихати повітря, що тягнеться, мов іриска.
Прощатися з літом, підводити жовту риску.
І знати, що вересень все зазвичай прощає…

Отак відчувати вершкові твої долоні.
Збирати у скриню розсипані дні безпе

Анна Віталія Палій
2018.09.20 13:16
Якось батьки зі сином – дванадцятирічним хлопчиком, поверталися з недільної церковної служби. І син, пам’ятаючи проповідь, запитав: – Священик говорив, що вже дуже скоро люди всі разом підуть у Рай, а коли це буде? Тато відповів, що тер

Анна Віталія Палій
2018.09.20 13:13
Троє однокласників – найбільших друзів зі школи, і в дорослому житті зустрічалися та з радістю проводили разом час. Щоправда, один із них, чорнявий, завжди норовив ухилитися, коли йшлося про те, аби вкласти до спільного цілого якісь кошти чи сво

Світлана Майя Залізняк
2018.09.20 11:46
Любити цей світ навчуся.
Забуду лавровий Крим.
Зросійщення, "мусі-пусі"...
Жертовні мангали... дим...

Вагання, мінорний подив.
Стою-роззираюсь... ніч.
Пливуть осяйні колоди

Лариса Пугачук
2018.09.20 10:37
— Галюню, ходи сюди, розкажи-но нам віршика! На одполірованій часом величезній колоді сиділи тітка Валька і баба Дуся. Вечірнє сонце пробивалося крізь листя горіха, що ріс попід плотом, проміння падало на веснянки малої Галі, вона мружилася і підставляла

Ігор Деркач
2018.09.20 09:52
І знову чути веремію степу,
і при дорозі битій – чаєнят,
у Дикім полі – гетьмана Мазепу,
а у Полтаві – дикий каганат.

Петрові завойовує осанну
та сама дика чота Палія.
Не повезло у смерті отаману,

Ірина Вовк
2018.09.20 09:46
То буде мить ранкового прозріння,
як вереснева пастораль осіння –
твоя зоря холодна та висока,
а ти стоїш безмежно одинока,
княгине споночілого палацу,
твою корону віддано паяцу,
а на нозі твоїй стара панчоха,
(княгиня у личині скомороха).

Олександр Сушко
2018.09.20 09:00
Любить киця голівки від мойви
(треба якось погризти й собі).
Коли жінка жадає любові -
Не відказуй - хапай і люби.

Я учився тактовності в школі,
Виріс чемний тишко-парубій.
Джентльмен не відмовить ніколи,

Ігор Шоха
2018.09.19 21:10
Ранками враження завше нові.
Глянь у причільне віконце.
Що є світліше роси у траві,
поки ще мружиться сонце?

Поки спиває цілющий нектар
і обціловує квіти,
доки його негасимий пожар

Тетяна Левицька
2018.09.19 15:46
Таємного Дністра величні Товтри
Ховають у габі щаблі епох.
Поділля золоте чарує вкотре,
Цнотливі береги пильнує Бог.
Роздмухує повітря ватру літа
Ранковій прохолоді всупереч.
Спадає з гір смарагдова палітра
Терновою хустиною зі плеч.

Олександр Бобошко Заколотний
2018.09.19 13:09
А холод, будьмо щирими, набрид.
Хоч вересень ось тільки розпочався.
Кажу собі: «Не злись і не печалься!»,
йдучи під дощ, тривалий і дрібний.

Дві гривні… Не намоклі я б підняв,
а ці нехай чекають: може, візьме їх
обставинами зганьблений бідняк,

Ластівка Польова
2018.09.19 10:51
— Ниви чорні насильно зорані
І чумацькою сіллю всіяні.
І ніщо не нове під зорями, –
Навіть блиск під твоїми віями.
Навіть сміх твій, над полем – дзвонами,
Від якого втрачаю голову.
Образ твій серед трав – іконою,
Ти – чаклунка з ногами голими.

Олександр Сушко
2018.09.19 05:04
Дівочі мрії кубляться в лобах,
Дізнатись про одну хоча би хочу.
Схилилася красуня, мов верба,
Губами щось задумливо шепоче.

Чи є там я? У брюках чи без них?
А, може, хоче впасти ув обійми?
Та сталось диво! Бог мені поміг:

Серго Сокольник
2018.09.18 22:44
Відлітати не важко...
...Безтурботно співай,
Перелітная пташко,
Про заморські дива!..
Як душа молодіє
В передбаченні див!..
Перельоту подія
Закріпачує спів,

Ігор Деркач
2018.09.18 21:25
Сниться хата – недосяжна Мекка
у моєму вирії-селі
і знайомий змалечку лелека,
що приносить щастя на крилі.

Там йому не докучає спека,
як зимою десь у Сомалі.
Але як добитися нелегко

Іван Потьомкін
2018.09.18 19:59
Не покладайсь, Ізраїль, на Месію та й годі
(Як знать, чи прийде він чи ні?),
А прикипи до приписів Господніх.
Вони спроможні врятувати од безодні,
Куди безоглядно простує світ.
Господь скрижалі зумисне в руки тобі дав,
Щоб ними морок в душах освітит

Анонім Я Саландяк
2018.09.18 14:33
Вичитка, або ж ремейк, створений на основі Кантової “Критики чистого розуму” (вибрані тексти не Поетичних Майстерень). II ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНА МЕТОДОЛОГІЯ ПЕРШОГО РОЗДІЛУ СЕКЦІЯ ЧЕТВЕРТА Дисципліна чистого розуму стосовно його доказів     Д

Ластівка Польова
2018.09.18 12:42
Як татари, ідуть непрошені, ні утіхи від них, ні користі, -
Сни з реальністю переплутались, розлетілися у вікно.
Я сум’яттями запорошена без твого рятівного голосу,
Туго палець бинтом закутую – уколола веретеном.

Тишком-нишком приходять сутінки,

Віта Парфенович
2018.09.18 11:48
Каріна була пестункою долі. Про таких кажуть, народилася у неділю. Вона купалася у любові рідних, змалечку носила звання "розкошухи", і була впевнена, як трохи підросте, то обов'язково знайдеться їй пристойна пара. І от, коли Каріна успішно закінчила ш

Ігор Шоха
2018.09.18 08:57
Ще гавкають колаборанти
на синьо-жовте... Хіроманти
малюють лінії на сказ,
лякаючи себе і нас,
що поки б’ють іще куранти, –
« всьо будє rusia & dambas».
           Уміє моська убивати,
           та і її уже – на раз,

Олександр Сушко
2018.09.18 06:44
Нудьгуючи втелющився у шлюб,
Купив жоні фату в рожевих рюшах.
Коли мовчить, то я її люблю,
А забуркоче (каюся!) - не дуже.

Просвердлює писклявий голосок
І вічне "Дай!" (а пенсія маленька).
Ходити вже не можу без кальсон,

Серго Сокольник
2018.09.18 00:09
сюр***

Цей рейкосонний шлях у ніч... Най-
швидкішим потягом... Без снів...
Та віддзеркалено-містичний
Орнамент у нічнім вікні
Напише літерами суму
(біном?..)- to be or not to be...

Нінель Новікова
2018.09.17 18:34
Не зігріють м’які оксамити –
Почуття догоріли до тла.
Прощавай, тепле бабине літо!
Пізня осінь до мене прийшла…

2018
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Місіс Анонім
2018.09.08

Анна Чіпко
2018.09.07

Надія Коваль
2018.09.07

Кець Валерій Кець Валерій
2018.09.07

Костянтин Головко
2018.09.05

Неоніла Ковальська Гуменюк
2018.08.31

Ірина Козун
2018.08.27






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Олексій Бик - [ 2006.04.04 15:52 ]
    * * *
    На дорозі доріг, що одвіку веде у нікуди,
    Серед стоптаних трав і поезії битого щебню
    Хай відступлять усі - імператори і лизоблюди,
    Хай не слинять очей і не служать за мною молебню.

    На дорозі доріг, серед нападів і провокацій,
    Пересудів за очі і каменів, кинутих в спину,
    Я не вірю в любов, що виходить з нічних ресторацій
    І терпіти не можу, коли зневажають людину.

    На дорозі доріг не чатуйте на мене за рогом,
    Не нацьковуйте псів,що за мить розривають горлянку,
    Не залазьте у душу, а просто залиште самого
    І подайте цю чашу - я вип'ю її до останку.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Прокоментувати: | "Поезія Тривоги, Самотності та Любові"


  2. Олексій Бик - [ 2006.04.04 15:06 ]
    * * *
    Я годованець чорних ночей за вікном,
    Я не ліз на рожен і не пер напролом,
    Тільки слово як слово, струна як струна,
    Так якого від мене вам треба рожна?

    Тільки хрипом блювотним, ночами без сну
    Просурмила сурма : на війну, на війну!
    Перекинулось небо та через плече,
    Пригина до землі і пече, і пече.

    Зачаділа свіча - парафіновий рай,
    Світ поблід і зачах - поспішай, поспішай!
    Тріпотять на вітру полотнища знамен...
    Хто устане з колін, той і буде спасен!

    Той і буде герой, хто поляже в снігу,
    Хто спіймає свинець в повен зріст, на бігу.
    Розірвіть ланцюги - може, стане снаги,
    А не стане снаги - переб'ють до ноги.

    Передушать півсонних, закутих, сліпих,
    Ми не люди для них, нас давити - не гріх,
    Поженуть у Сибір, запроторять в тюрму...
    Я уперше, уперше послухав сурму!

    Я задмухав свічу і в кишеню поклав
    Сто не складених рим, сто не зроблених справ,
    Лиш короткий рядок повторив як рефрен:
    Хто устане з колін, той і буде спасен!


    Рейтинги: Народний 5.4 (5.45) | "Майстерень" 6 (5.49)
    Коментарі: (7) | "Поезія Тривоги, Самотності та Любові"


  3. Галина Кантерук - [ 2006.04.04 15:33 ]
    * * *
    Сумом серце моє огорнулось,
    Коли раптом сказав, що ідеш.
    Болем тіло чомусь стрепенулось:
    Тільки завтра до мене прийдеш.

    Я сказати про тугу не вмію,
    І боюся поглянути в світ
    Тих очей, у котрі я не смію
    Зазирнути. Зітхну лиш услід.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.38) | "Майстерень" 5.25 (5.41)
    Коментарі: (1)


  4. Галина Кантерук - [ 2006.04.04 15:47 ]
    * * *
    Ти далеко. Ніколи
    Не пригорнеш мене.
    Ніби в замкнутім колі
    Все життя промайне.
    Я дала тобі слово
    Та життя не стоїть -
    Проти волі раптово
    Повертається вмить.
    Я тебе забуваю
    І чуттями всіма
    Потихеньку звикаю,
    Що тебе вже нема.
    Граєм ми свої ролі,
    Лише серце болить,
    Не витримує болю
    І до тебе летить.
    Повернися, благаю!
    Не барися, не жди,
    Бо навіки втрачаєш
    Ти мене, назавжди.
    Я не прийду ніколи,
    Хоч стомилась одна.
    ... В зачарованім колі
    Все життя промина...


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.41)
    Коментарі: (1)


  5. Галина Кантерук - [ 2006.04.04 15:17 ]
    * * *
    Не вір словам, Галиночко, благаю,
    Коли тобі хтось пада до колін
    І каже палко: я тебе "кохаю" -
    Це означає: тіла просить він.

    Слова його - немов зрадлива осінь:
    За хвилю сонце зміниться дощем.
    Була ще вчора в небі тепла просинь -
    А нині в серці - заморозків щем.

    Осіннє сонце світить та не гріє -
    Оманливе, холодне і чуже.
    Воно любов вернути не зуміє,
    Якби й могло, то, мабуть, пізно вже.

    Слова, слова... які вони приємні,
    Такі прекрасні, ніжні і легкі
    І так шкода, що всі вони даремні -
    Закохані, солодкі і гіркі.

    Не вір словам, не вір ти їм, дурненька!
    Ну що дає той шепіт і дурман?
    Не воруши і не буди серденька,
    І не роз'ятрюй незагойних ран.


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.38) | "Майстерень" 0 (5.41)
    Коментарі: (2)


  6. Галина Кантерук - [ 2006.04.04 15:45 ]
    * * *
    Було так важко гнатись за любов'ю,
    А я хотіла все таки догнать.
    Хоч серце обливалось моє кров'ю,
    Навчилась я чекати і прощать.

    Хотілося по-справжньому любити, -
    Твоїх очей, коханого лиця.
    Хотілось в серці ватру запалити
    І так пройти до самого кінця...

    Для кого я не знаю, і навіщо
    У серці запалила той вогонь.
    Від нього залишилось попелище,
    І сивина торкнулась моїх скронь.

    Я так хотіла чистого кохання -
    Без фальші, щоб забути про печаль.
    Та це всього одне лише бажання...
    А з серця ще не витягнули паль.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 0 (5.41)
    Прокоментувати:


  7. Галина Кантерук - [ 2006.04.04 15:02 ]
    ПІШОВ…
    За вітрами - хурделиця,
    А коханий мій жениться;
    Плаче сивая горлиця -
    Інша к серденьку горнеться.

    Замело всі стежки і дороги, -
    До самотнього мого порогу;
    Вороги веселяться, радіють,
    Що боротись не в силах, не смію.

    О, мій милий, коханий, прийди,
    Я благаю - до неї не йди,
    Обійми, пригорни, проведи...
    Ти мовчиш. Облітають сади.

    Десь за обрієм тануть сліди -
    Ти відходиш. Ридають сади.
    І назад вже нема вороття...
    Забуття.
    Забуття.
    Забуття...


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.38) | "Майстерень" 6 (5.41)
    Коментарі: (2)


  8. Галина Кантерук - [ 2006.04.04 15:26 ]
    * * *
    Я іду через будні своїх почуттів
    Крізь тумани в незвідані далі,
    Дивний голос нізвідки сюди долетів -
    Мене кличуть до себе печалі.

    Обминаю я бруд і калюжі життя
    Темний морок мене огортає.
    Я вже ніби - не я: за межею буття,
    Де земних почуттів вже немає.

    Не тривожать мене злоба й темрява зла,
    І навколо немає нікого.
    Лиш будинки чудні і чужі без тепла
    І заплетені смутком дороги.

    Але раптом - довкола немов розцвіло:­
    Досконале, яскраве і чисте
    Я побачила світло, відчула тепло.
    На душі стало легко й врочисто.

    Заворожено я до межі потяглась -
    Заніміла, безвольна, щаслива...
    Раптом зникло усе. Я прокинулась враз.
    ...Лиш ридала на вулиці злива.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.41)
    Коментарі: (1)


  9. Галина Кантерук - [ 2006.04.04 15:48 ]
    * * *
    Смуток серце моє огортає,
    Я ж благаю його заспівать,
    Чому ж більше воно не кохає,
    Заставляє мене лиш страждать?
    Я гадала, що легко любити,
    І навколо буяли сади.
    Не судилося. Встиг обтрусити
    Вітер листя, замести сліди.
    Знаю, там, за туманом, далеко
    Ходить десь половинка моя.
    І хоча будувати нелегко,
    Та до серця звертаюся я:
    ­­­­ - Затремти, закликаючи долю,
    Хай на зло цим холодним вітрам
    Повернеться, верне мені волю.
    ...Я сама зруйнувала свій храм...
    І збудую сама новий храм!


    Рейтинги: Народний 5 (5.38) | "Майстерень" 5 (5.41)
    Прокоментувати:


  10. Галина Кантерук - [ 2006.04.04 15:12 ]
    * * *
    Листя падає з клена
    І шалено летить
    Нам зустрітися треба,
    Милий, хоч би на мить.
    Вітер листя жбурляє,
    Замітає сліди.
    Та кохання немає,
    Де поділось, куди?
    Вже чужі ми з тобою,
    Розійшлися шляхи,
    Поміж нами стіною
    Стали наші гріхи.
    Хочу їх обминути
    І зустрітися знов,
    Про печалі забути,
    Повернути любов.
    ...Вітру пісня студена
    І багряна земля...
    Листя падає з клена -
    І кружляє, кружля...


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.38) | "Майстерень" 0 (5.41)
    Прокоментувати:


  11. Галина Кантерук - [ 2006.04.04 15:42 ]
    Дитинство
    Поможи мені мамо, вернутись туди,
    Де дитинства мого загубились сліди.
    Підкажи, як вернутись в далекі роки,
    Де закриті дороги й забуті стежки.
    Хочу ще раз відчути той трепетний щем,
    Розпуститись, мов брунька, під теплим дощем
    І купатися в щебеті, пахощах трав,
    Пити промені ранку й вечірніх заграв,
    Де тихесенько вітер для квітки співа
    Колискову про місяць і різні дива.
    Хочу лихо забути, щасливо рости...
    Розкажи мені казку, матусю, і ти.
    Я заплющую очі і чую крізь сон,
    Як серця наші б'ються, і їм в унісон,
    Я, мов птаха, злітаю - й ніяк не злечу...
    - Пропустіть у минуле, прошу вас!!! - кричу,
    Та злетіти мені, певно, вже не дано...
    А було, а було ж... У дитинстві, давно,
    Я злітала під хмари, де сонця пісні
    Зігрівали щасливу мене уві сні.
    Я дивилась, розправивши крила свої,
    Як запилюють гречку бджолині рої,
    Як журилась калина, подруга моя,
    Розуміла що сови пугикають я.
    Там було мені легко - без фальшу і слів -
    Тільки місяць і зорі, і ночі без снів.
    Завжди бачила правду, добро і любов.
    Повернутися хочу, відчути це знов.
    Де ви, міфи й легенди! Я вірила вам!
    А душа, мов забутий спустошений храм,
    Де ні свічки, ні навіть ікони нема...
    Там я ходжу немов би глуха і німа -
    Поклик тиші не чую, немає і слів...
    Але часом вночі мені мариться спів,
    Твоє серцебиття і у пахощах сад...
    Забери мене, мамо, у казку, назад...


    Рейтинги: Народний 4.88 (5.38) | "Майстерень" 5 (5.41)
    Коментарі: (1)


  12. Галина Кантерук - [ 2006.04.04 14:51 ]
    * * *
    Самотня весна ніжне листя зелене
    Голубить, ласкає промінням й теплом,
    І люди проходять щасливі повз мене -
    Весною всміхається доля лиш двом.

    Тому не люблю я весняної повені:
    Хлюпоче самотність в душі через край.
    Вклоняюсь холодній задуманій осені,
    Що серце остудить, як в кухлику чай.

    Не можу всміхнутися, весно, тобі я,
    Бо бачу кохання лиш тільки у сні.
    Ти вкрала у мене останню надію
    І серце безжально розбила мені.

    Закутає осінь кудлатими хмарами,
    І, може, й мені подарує любов.
    Тому огортаюсь осінніми чарами,
    Чекаю кохання я знову і знов.

    Квітує весна, і забутий вже нами
    Проходить повз мене закоханий світ.
    Лиш я заридала гіркими сльозами,
    Бо щастя мого загубився вже слід…


    Рейтинги: Народний 5.17 (5.38) | "Майстерень" 5 (5.41)
    Коментарі: (1)


  13. Галина Кантерук - [ 2006.04.04 14:17 ]
    * * *
    Я дивлюсь у вікно,
    і мене огортає журба.
    А навколо – зима
    і усе від морозу завмерло.
    Вже минулося все:
    зустрічання, розлуки, ганьба,
    Тільки спогади ще
    про минуле кохання не вмерли.
    А навколо сніги
    замітають останні стежки.
    Та не здатні вони
    заморозити люблячу душу.
    Не судилось разом
    нам пліч о пліч пройти крізь роки.
    Поміж нами сніги,
    на які я дивлюсь непорушно.
    Ми літали удвох,
    та зламала крило восени,
    І зимую тепер,
    і сумую тепер за тобою.
    У кімнаті – тепло.
    У кімнаті чотири стіни
    Переповнені смутком
    як сивий полин – гіркотою.
    У кімнаті – спокій.
    Залишилися - киця і я,
    Залишаєшся й ти –
    у душі незагоєна рана.
    У хурделицю цю
    тихо плаче хтось – вітер чи я.
    І шепоче у ніч,
    закликаючи:
    - Де ти, жаданий?


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.38) | "Майстерень" 6 (5.41)
    Коментарі: (3)


  14. Сергій Єсенін - [ 2006.04.04 08:05 ]
    Письмо к женщине
    Вы помните,
    Вы все, конечно, помните,
    Как я стоял,
    Приблизившись к стене,
    Взволнованно ходили вы по комнате
    И что-то резкое
    В лицо бросали мне.

    Вы говорили:
    Нам пора расстаться,
    Что вас измучила
    Моя шальная жизнь,
    Что вам пора за дело приниматься,
    А мой удел -
    Катиться дальше, вниз.

    Любимая!
    Меня вы не любили.
    Не знали вы, что в сонмище людском
    Я был, как лошадь, загнанная в мыле,
    Пришпоренная смелым ездоком.

    Не знали вы,
    Что я в сплошном дыму,
    В развороченном бурей быте
    С того и мучаюсь, что не пойму -
    Куда несет нас рок событий.

    Лицом к лицу
    Лица не увидать.
    Большое видится на расстоянье.
    Когда кипит морская гладь,
    Корабль в плачевном состоянье.

    Земля - корабль!
    Но кто-то вдруг
    За новой жизнью, новой славой
    В прямую гущу бурь и вьюг
    Ее направил величаво.

    Ну кто ж из нас на палубе большой
    Не падал, не блевал и не ругался?
    Их мало, с опытной душой,
    Кто крепким в качке оставался.

    Тогда и я
    Под дикий шум,
    Но зрело знающий работу,
    Спустился в корабельный трюм,
    Чтоб не смотреть людскую рвоту.
    Тот трюм был -
    Русским кабаком.
    И я склонился над стаканом,
    Чтоб, не страдая ни о ком,
    Себя сгубить
    В угаре пьяном.

    Любимая!
    Я мучил вас,
    У вас была тоска
    В глазах усталых:
    Что я пред вами напоказ
    Себя растрачивал в скандалах.

    Но вы не знали,
    Что в сплошном дыму,
    В развороченном бурей быте
    С того и мучаюсь,
    Что не пойму,
    Куда несет нас рок событий...
    . . . . . . . . . . . . . . .

    Теперь года прошли,
    Я в возрасте ином.
    И чувствую и мыслю по-иному.
    И говорю за праздничным вином:
    Хвала и слава рулевому!

    Сегодня я
    В ударе нежных чувств.
    Я вспомнил вашу грустную усталость.
    И вот теперь
    Я сообщить вам мчусь,
    Каков я был
    И что со мною сталось!

    Любимая!
    Сказать приятно мне:
    Я избежал паденья с кручи.
    Теперь в Советской стороне
    Я самый яростный попутчик.

    Я стал не тем,
    Кем был тогда.
    Не мучил бы я вас,
    Как это было раньше.
    За знамя вольности
    И светлого труда
    Готов идти хоть до Ла-Манша.

    Простите мне...
    Я знаю: вы не та -
    Живете вы
    С серьезным, умным мужем;
    Что не нужна вам наша маета,
    И сам я вам
    Ни капельки не нужен.

    Живите так,
    Как вас ведет звезда,
    Под кущей обновленной сени.
    С приветствием,
    Вас помнящий всегда
    Знакомый ваш
    С е р г е й Е с е н и н.


    Рейтинги: Народний 6.5 (5.9) | "Майстерень" 6.5 (5.92)
    Коментарі: (5)


  15. Епіграми, Наслідування Пародії, - [ 2006.04.03 20:02 ]
    Я прилечу!
    < чекати тебе >
    "в той час як психічно хворі
    серйозно застерігають
    від таких стосунків
    немає контрацепції..."
    Л.О.

    Природа!
    Навіщо несмачні презервативи?
    Хай лускають їх ті - психічно хворі!
    Повір вампіру, що нічні мотиви
    це не стосунки, а судинки (голі).


    Рейтинги: Народний 6 (4.42) | "Майстерень" -- (5.22)
    Прокоментувати: | ""


  16. Ольга Лазаренко - [ 2006.04.03 19:54 ]
    чекати тебе
    чекати тебе
    це все одно що
    захворіти туберкульозом
    відвертості
    не бракує випадковим перехожим
    що кепкуючи запитують
    вдома ти чи ні
    в той час як психічно хворі
    серйозно застерігають
    від таких стосунків
    немає контрацепції
    а якщо і є
    будь-який презерватив
    лусне від сорому
    що я знову
    вечеряла сама
    і лягла
    чекати тебе


    Рейтинги: Народний -- (4.81) | "Майстерень" -- (4.57)
    Коментарі: (1)


  17. Епіграми, Наслідування Пародії, - [ 2006.04.03 19:01 ]
    Як я помру. /Дмитро Павличко /
    < * * * >
    "Як я помру, до мене не підходь,
    І рук своїх ти не клади на мене,
    Бо дотик твій відчує моя плоть,
    І серце стрепенеться вже студене..."

    Філософічне
    Ти підійшла, поклала руки, він і встав...
    Краса! - поет зітхнув, - але зачнуть казати
    “який шкандаль...”, “що встав не без підстав...”,
    "що і в труні її хотів одримувати"... :(


    Рейтинги: Народний 5.25 (4.42) | "Майстерень" 5.38 (5.22)
    Прокоментувати: | "Як я помру, до мене не підходь"


  18. Дмитро Павличко - [ 2006.04.03 18:15 ]
    * * *
    Як я помру, до мене не підходь,
    І рук своїх ти не клади на мене,
    Бо дотик твій відчує моя плоть,
    І серце стрепенеться вже студене.
    Та на моїм обличчі не сяйне
    Щасливий усміх – познак воскресіння,
    І мука смерті знов скує мене,
    І знову плоть мою оберне в тління.

    Та ні! Прийди і доторкнись чола,
    Де застигати будуть риси вперті.
    Дай тої муки, що в житті була
    Безтямою мого кохання й смерті.


    Рейтинги: Народний 5.17 (5.68) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (4) | "“Золоте ябко” (Київ, “Основи”, 1998)"


  19. Дмитро Павличко - [ 2006.04.03 17:39 ]
    * * *
    Боже, яка ти в цілунку глибока,
    Неначе безодня в тремтячій сльозі
    Із всевидающого божого ока!
    Боже, яка ти в торканні спрагненна,
    Наче пустеля, що мріє в пісках
    Про океану рухливі рамена!
    Боже, яка ти в коханні пестлива,
    Наче той вітер вівсяний, що спить
    В полі! коли починаються жнива!


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.68) | "Майстерень" 5.25 (5.5)
    Коментарі: (1) | "“Золоте ябко” (Київ, “Основи”, 1998)"


  20. Дмитро Павличко - [ 2006.04.03 17:55 ]
    * * *
    Найліпше любитись в надрання,
    Як никне нічна каламуть,
    Як сон переходить в кохання,
    І крила на плечах ростуть.

    Як я до грудей твоїх злину,
    Торкнувшись крилом до стопи,
    Збудися – та наполовину,
    А наполовину ще спи!

    А вже, коли сонце погляне
    На нас крізь розквітле вікно,
    Сховай мене в лоно кохане,
    Небесна моя глибино!


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати: | "“Золоте ябко” (Київ, “Основи”, 1998)"


  21. Дмитро Павличко - [ 2006.04.03 17:25 ]
    * * *
    Злітає сукня і сорочка,
    Злітає ліфчик, як мотиль…
    І сиплеться із колосочка
    Зерно божественних зусиль.

    Зерно таємного творіння,
    Що з божої руки зросло,
    Що в ньому сховане коріння
    Й нового колоска стебло.

    Візьми собі, моя богине,
    І передай за даль століть
    Душі моєї всі клітини,
    А плоті – лиш єдину кліть.


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати: | "“Золоте ябко” (Київ, “Основи”, 1998)"


  22. Дмитро Павличко - [ 2006.04.03 17:58 ]
    * * *
    Я в пазуху зайду тайком,
    Неначе злодій до комори.
    Там пахнуть груди молоком,
    Мов травами гуцульські гори.

    Нічого більше там нема,
    Лиш хрестик золотий – між ними,
    І запах, що мене з ума
    Збиває тайнами хмільними.

    Я не вкраду того хреста,
    Бо золота мені не треба.
    Я тільки притулю уста
    До тих висот, немов до неба.


    Рейтинги: Народний 6 (5.68) | "Майстерень" 0 (5.5)
    Прокоментувати: | "“Золоте ябко” (Київ, “Основи”, 1998)"


  23. Дмитро Павличко - [ 2006.04.03 17:28 ]
    * * *
    На Лесбосі ніколи не була ти,
    Де ж ти взялась, до чорта, отака,
    Із ніжними колінами теляти,
    Яке навік злякалося бика?!

    Повір мені, бик має гарну вдачу,
    Ще жодного телятка він не вбив;
    Сам Зевс колись подобу взяв бичачу,
    Коли твою бабусю він любив.

    Ах, то була Європа златотіла,
    Жіночністю просяянє єство.
    Вона лиш в образі бика хотіла
    Спізнати закохання божество.

    Прекрасна ти! Я за тобою гину,
    Та не терплю твоїх лякливих втеч.
    Ти – мов рапіра, вбита в мою спину,
    Мов загнаний мені між роги меч.


    Рейтинги: Народний 0 (5.68) | "Майстерень" 0 (5.5)
    Коментарі: (1) | "“Золоте ябко” (Київ, “Основи”, 1998)"


  24. Дмитро Павличко - [ 2006.04.03 17:54 ]
    * * *
    Ти виходила з моря гола,
    Нікого ж не було надовкола,
    Тільки явір стояв на скелі,
    І дивився, немов Ботічеллі,
    На лона твойого диво,
    Що його ти сором’язливо
    Закривала рукою… Явір
    Записав це в своїй уяві.
    Ти пішла собі, але віти
    Яворові взялись горіти!
    Посипалась листва прозолотна
    На небесні високі полотна,
    І з’явився твій образ, богине,
    В тому злоті, що з вітром лине.


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати: | "“Золоте ябко” (Київ, “Основи”, 1998)"


  25. Дмитро Павличко - [ 2006.04.03 17:48 ]
    * * *
    Я добре знаю, ти пішла б
    На поклик мій,
    Та я мовчу, бо я – твій раб,
    Слуга німий.

    Поклич мене сама, поклич,
    Поклич сама,
    Тоді візьму я в руки бич
    Теж мовчкома!

    Зроблюсь господарем твоїм,
    Мовчать навчу,
    Збудую осяйнистий дім
    З твого плачу.

    Та ні, не клич мене, але ж
    І не жалій,
    І рабське серце не бентеж
    Пучком надій.

    Блаженна тиша гробова,
    А в ній – наш час;
    Ходім же мовчки, щоб слова
    Не вбили нас.


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати: | "“Золоте ябко” (Київ, “Основи”, 1998)"


  26. Дмитро Павличко - [ 2006.04.03 17:54 ]
    * * *
    Твої груди, наче свічі,
    Палахтять.
    Дві долоні чоловічі
    Вже горять.
    То горять мої долоні,
    І на грудях, і на лоні –
    Пальців сто – не п’ять!

    Може, я золотою стану
    І впаду.
    Саме біля твого стану
    В грань руду.
    Ти – моє святе кострище,
    То ж бери мене ще ближче
    В пломінь молоду.

    Закричи з жалю до мене
    Люто й зло,
    Щоб моє життя натхненне
    Ще жило,
    Щоб виймав я – ти ж горіла! –
    Біль солодкий з твого тіла,
    Як бджоли жало.


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати: | "“Золоте ябко” (Київ, “Основи”, 1998)"


  27. Дмитро Павличко - [ 2006.04.03 17:22 ]
    * * *
    Спідниця, втята на півслові,
    Неначе тятива туга,
    І ліфчика дзвінки шовкові,
    Де схована грудей жага,
    І погляд, що шукає цілі,
    Брат ятагана й батога,
    І зуби, як сніжинки, білі,
    І млосна на устах юга…

    І я хмелію. Та не дуже,
    Кажу собі – це не вона!
    Це так із мене жарти струже
    І вже невперше – сатана!
    Борюсь! А після перемоги,
    Як лежемо вже ледь живі,
    Намацую маленькі роги
    Під косами на голові.


    Рейтинги: Народний 5 (5.68) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати: | "“Золоте ябко” (Київ, “Основи”, 1998)"


  28. Дмитро Павличко - [ 2006.04.03 17:56 ]
    * * *
    Спадала вниз оголена вода
    Просяяна, весела, молода,
    Як дівчина, що вибігла з ріки:
    Ряхтіли в сонці стегна і литки,
    Сміялась проть прозора і нага,
    Біліла на губах її жага,
    Горіли клином кучері між ніг,
    Я, роздягаючись, до неї біг,
    Вона приймала радісно мене,
    Як дух, я входив в тіло водяне.
    Вона сміялась від моїх торкань,
    Просила: “Що ти робиш? Перестань!”
    І тілом, що лилось, як сонця плин,
    Мені вмивала душу до глибин.
    Натішившись, я падав на траву,
    І слухав її мову дзвонкову,
    І чув, як сміх її під серце б’є,
    Як випаровує життя моє!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.68) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати: | "“Золоте ябко” (Київ, “Основи”, 1998)"


  29. Дмитро Павличко - [ 2006.04.03 17:22 ]
    * * *
    Ти дуже гарна, але я з тобою
    В ліс не піду, де пахне тінь хмільна,
    Де чорТ під папороттю голубою
    На нас чекає з чаркою вина.

    Питво і перевтілення химерне
    Чекає там звабливе і страшне:
    Боюсь, що біс мене в коня оберне,
    Дух амазонки в тебе зажене.

    Боюсь, що я іржатиму від щастя,
    Як по мені ковзне жіноча плоть,
    Боюсь, що скинути сідла не вдасться,
    Не вдасться зсунути з очей оброть.

    Та в цього світу дивній круговерті
    Моя істота вже конем була…
    То ж клич мене на мох! Неначе смерті,
    Боюсь і прагну я твого сідла.


    Рейтинги: Народний 0 (5.68) | "Майстерень" 0 (5.5)
    Прокоментувати: | "“Золоте ябко” (Київ, “Основи”, 1998)"


  30. Дмитро Павличко - [ 2006.04.03 17:50 ]
    * * *
    Між персами твоїми – жолобок,
    Задолина життя і пропадання,
    Туди, немов нитки в один клубок,
    Збігаються мої думки й жадання.

    Там погляд мій свої стежки снує,
    Вникаючи крізь блузу і сорочку,
    Зникає дивно там єство моє,
    Мов крапля на вишневому листочку.

    Та ні, я виникаю із води,
    Мов рятувальна виспа в океані.
    І починаються мої важкі труди
    Між горами на тій святій поляні.

    На мене сходить воля звідтіля,
    Де є одна гора, а поруч – друга.
    І твої груди тверднуть, як земля,
    Яка, немов рятунку, прагне плуга.


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати: | "“Золоте ябко” (Київ, “Основи”, 1998)"


  31. Дмитро Павличко - [ 2006.04.03 17:20 ]
    * * *
    Візьми мене, як арфу, поміж ноги,
    І грай, і грай, та струни не порви,
    Бо я прийшов з далекої дороги,
    Подібний до згорілої трави.

    Моя кохана, завтра я воскресну,
    Ти ж нині невоскреслого кохай.
    Я не поїду більше ні за Десну,
    Я не подамся більше за Дунай.


    Рейтинги: Народний 0 (5.68) | "Майстерень" 0 (5.5)
    Прокоментувати: | "“Золоте ябко” (Київ, “Основи”, 1998)"


  32. Дмитро Павличко - [ 2006.04.03 17:47 ]
    * * *
    Ти, мов яблуко з галузки,
    Впала в трави молоді.
    Я звільнив тебе від блузки,
    Клавши руку на груді.

    Я звільнив тебе від льолі
    І від інших одежин,
    Розглядаючи поволі
    Кучерявий, гострий клин.

    Я на нього настромився,
    Я відчув небесний біль,
    Я злетів, я народився,
    Наче з кокона мотиль.

    Я крильми моливсь преклонно,
    Богу дякував за те,
    Що світило твоє лоно,
    Наче ябко золоте.


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати: | "“Золоте ябко” (Київ, “Основи”, 1998)"


  33. Дмитро Павличко - [ 2006.04.03 17:32 ]
    * * *
    Де ждав я тебе, як свята
    Натруджений жде чоловік,
    Там птахи, дерева й звірята
    Закохані в тебе навік.

    Де запах твого волосся
    Розквітнув, як синій без,
    Там серце моє вознеслося
    В сліпучі верхів’я небес.

    Де я в молодому бентежжі
    Під руками твоїми горів,
    Там світять зоряні вежі
    Найкращих моїх вечорів.



    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати: | "“ТАЄМНИЦЯ ТВОГО ОБЛИЧЧЯ” (Київ, “Основи”, 1998)"


  34. Дмитро Павличко - [ 2006.04.03 17:58 ]
    * * *
    Був день, коли ніхто не плаче,
    Був ясний день, як немовля.
    Та я здригнувся так, неначе
    Твоє ридання вчув здаля.

    Я знаю – ти не заридала,
    А в світі, що гуде й гримить,
    Мене лиш пошепки назвала,
    До себе кликнула в ту мить.


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати: | "“ТАЄМНИЦЯ ТВОГО ОБЛИЧЧЯ” (Київ, “Основи”, 1998)"


  35. Дмитро Павличко - [ 2006.04.03 17:32 ]
    * * *
    Моя любове, ти як Бог, –
    Я вже не вірю, що ти є.
    У безлічі земних тривог
    Згубилося ім’я твоє.

    Та я належу ще тобі,
    Хоч сам від себе це таю,
    Хоч не в молитві, а в клятьбі
    Я силу згадую твою.

    Жорстоко в правоті своїй
    Невірство не суди моє.
    З’явись, благослови, зігрій,
    Якщо ти є, якщо ти є!


    Рейтинги: Народний 6 (5.68) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати: | "“ТАЄМНИЦЯ ТВОГО ОБЛИЧЧЯ” (Київ, “Основи”, 1998)"


  36. Дмитро Павличко - [ 2006.04.03 17:03 ]
    * * *
    Живу, як той гірський потік,
    На спокій – ні хвилини.
    Іскрюсь від кременя в бігу,
    Туманюся від глини…

    Спадаю дзвінко з темних скель
    У плесо, повне гулу.
    Від крові пурпурним стаю,
    А чорним – від намулу.

    Та відновляється в мені
    Невигасна й воскресна
    Мого кохання чистота,
    Як та блакить небесна.

    Прояснює в мені любов,
    Як сонце неминуще,
    Все, що в моїй доші моє
    Джерельне і цілюще.



    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати: | "“ТАЄМНИЦЯ ТВОГО ОБЛИЧЧЯ” (Київ, “Основи”, 1998)"


  37. Артем Демчук - [ 2006.04.03 14:03 ]
    ***
    Осіннє сонце сиплеться зі столу.
    Дивлюсь на нього. Щось у цьому є.
    Кривавий шлях, зустрілися ми знову
    в твоєму патетичному фойє.

    У каламбурі снів тебе я бачив
    сумним дячком, що смокче крем-брюле,
    дитиною, калікою і плачем.
    Чого прийшов?
    Чикають вже мене?
    На березі, який колись покинув,
    щоб плюнути чорнилом у віки.
    аби зацвів і у тім квіті згинув.
    Осіннє сонце сипить мідяки.



    Рейтинги: Народний 4 (4.46) | "Майстерень" -- (4.64)
    Прокоментувати:


  38. Віра Вовк - [ 2006.04.03 10:53 ]
    Бич Світу

    не спромігся взяти тебе
    крем’янецька горда твердине ?

    взяв тебе час

    горнуться пишні сади
    вілли і вулиці
    до стіп бувальщини

    всі підвладні
    потокові часу
    що забирає з собою
    бастилії й башти
    лівреї ліри і лаври



    Рейтинги: Народний 4.67 (4.4) | "Майстерень" 4 (4.08)
    Коментарі: (4)


  39. Віра Вовк - [ 2006.04.03 10:04 ]
    Вдягаюся в небо і хмари
    вдягаюся в небо і хмари
    в кучеряві кущі й дерева
    в надбережні палати й вежі
    у схід сонця і в його захід
    у птахів тварин і людські постаті
    що черпають з мене воду
    вдягаю юність і старість
    мілке щастя і горе глибоке
    швидкоплинні красу і славу

    все тоне в мені мов час




    Рейтинги: Народний 4 (4.4) | "Майстерень" 4 (4.08)
    Прокоментувати:


  40. Віра Вовк - [ 2006.04.03 10:13 ]
    Десь завмирає в ліщині...
    десь завмирає в ліщині
    голубий зозулі голос
    скільки літ накувала ?

    відгоріли пожари осені
    відпливли всі потоки у вічність
    блукає зима по обголенім полі





    Рейтинги: Народний 5 (4.4) | "Майстерень" 4 (4.08)
    Прокоментувати:


  41. Віра Вовк - [ 2006.04.03 10:17 ]
    Годі


    годі
    віслюком із замотаними очима
    день за днем рік за роком
    ходити колом
    тягти воду
    на чужі плянтації
    вдячна за торбу вівса
    і за хомут

    уже сверблять крила


    Рейтинги: Народний 4 (4.4) | "Майстерень" 4 (4.08)
    Коментарі: (1)


  42. Віра Вовк - [ 2006.04.03 10:53 ]
    МОЛЬФАРИ


    Золотозубі мольфари
    Понапихали свої бесаги
    Нашим добром.

    Люто заіржав Черемош,
    Об Сокільське вдарив копитом :
    “Під котрим каменем спить Довбуш ?
    Треба збудити !”

    Мольфари в шинку бенкетують,
    Підносять чарки пінисті.
    Довбуш бариться.
    Вже не ірже Черемош,
    Тільки ячить.








    Рейтинги: Народний 4.5 (4.4) | "Майстерень" 4 (4.08)
    Прокоментувати:


  43. Віра Вовк - [ 2006.04.03 10:04 ]
    НОВІ ЛЕҐЕНДИ





    Мольфари й упирі
    Вішали леґінів на ялицях
    До звуків гармошки.

    На фірах везли
    Юнаків і дівчат у вишиванках,
    З руками пов’язаними
    Колючим дротом,
    Уже без очей.

    Це — нові леґенди Гуцульщини.
    Світ їм не вірить.


    Рейтинги: Народний 4.5 (4.4) | "Майстерень" -- (4.08)
    Прокоментувати:


  44. Віра Вовк - [ 2006.04.03 10:00 ]
    ГУЦУЛЬСЬКА НІЧ



    Ніч у киптарі, вишитому жоржинами,
    — Молодиця розпалена в танці :
    Розвіяна хустка, розтоптані постоли,
    І намисто розірване бренить зорями.

    Не один леґінь скотився в провалля,
    Втопився в броді, повалився від кулі,
    Заки обняв її пояс гадючий
    І отруївся жалом поцілунка.



    Рейтинги: Народний 3 (4.4) | "Майстерень" -- (4.08)
    Прокоментувати:


  45. Віра Вовк - [ 2006.04.03 10:53 ]
    БАЛАДА ПРО ФІҐОВЕ ДЕРЕВО

    “Я — біблійне фіґове дерево,
    Що не вродило плодів.
    Не гойдаю на своїм тілі
    М’якости листя, як інші,
    Не опірююсь цвітом;
    Оберігаю своїм гіллям :
    Довгими пальцями, довгим волоссям,
    Якесь молоде гніздо
    І грію чужих пташат.
    Часом манна мене покриває :
    Здається, що це — пелюстки.
    Ірійні кличуть ключі :
    — Ти ростеш на пустелі,
    Стелиш коротку тінь
    І не знаєш, для кого.
    Ти самотнє, — кличуть ключі,
    Але вони не впізнали
    Вихра пустелі, що здатний
    Здійняти пóверх піску,
    Сараною затьмарити сонце,
    Обернути тотемом з оніксу.
    Вітер говорить зо мною,
    Хусткою мені розгортає
    Вісті з далеких кінців.
    Є й подорожні хмари зі світу :
    Небо висить повне кадильниць !
    Є дощі, що підмивають коріння,
    Щоб повалити мене. Такий їм наказ,
    Бо я — те біблійне дерево,
    Що не вродило плодів”.

    Так говорило фіґове дерево.
    Чумацький Шлях простирадлом
    Висів на його гілках.
    Перед іконостасом сузір
    Воно приклякло в дожиданні
    Святого кострища,
    В якому мало згоріти.


    І в рані серця, болючій від ласки,
    Зачався його перший плід.



    Рейтинги: Народний 5 (4.4) | "Майстерень" -- (4.08)
    Коментарі: (2)


  46. Віра Вовк - [ 2006.04.03 10:33 ]
    ****************
    Ми в Римі, мій Друже !
    На Вія Аппія вдарив град.
    Ви знаєте, що я гадаю ?
    Схопити в долоню блискавку
    Й заховати енергію !
    По тучі зійшли при дорозі
    Гробівці грибуваті,
    Зазеленіли ще дужче
    Пінії й кипариси.
    Друже мій милий,
    Я не кохаюся в мощах, як знаєте,
    В душних катакомбах !
    Багато з того, що бачила,
    Дивне мені, неначе зцілований
    Палюх 8 на нозі святого Петра.
    (Чи Ваш кардинальський перстень
    Вірні так само зужили ?
    Я не доглянула.)






    Рейтинги: Народний 4 (4.4) | "Майстерень" -- (4.08)
    Прокоментувати:


  47. Віра Вовк - [ 2006.04.03 10:40 ]
    CHORINHO




    Через вікно хлипала флейта
    Мелодію на жвавих нотах.
    Було над морем. Смуток
    Лягав хвилею нам під ноги,
    І рештки сонця перелилися
    За келих гір. І вперше
    Я відчула, що в саду
    Цвинтарно тхнуло листя,
    Не було слів, ні жестів,
    Тільки голе життя.


    Рейтинги: Народний 4.5 (4.4) | "Майстерень" -- (4.08)
    Прокоментувати:


  48. Віра Вовк - [ 2006.04.03 10:42 ]
    Велика Фуґа


    Ти нічого не ждеш
    Ні від Бога, ні від мене
    В накресленій еліпсі твого дня,
    Повного простих речей, —
    Тільки може кілька ниток веселки
    Над Верхами Органів 3,
    Кілька зрілих слів,
    Щоб злетіли з моїх уст,
    Як цвіття з вагітних яблунь,
    Кілька смеркань над роялем.
    Моя велика Фуґо !
    Я — твій контрапункт
    В трагічному відтінку слова !






    Рейтинги: Народний 4.5 (4.4) | "Майстерень" -- (4.08)
    Прокоментувати:


  49. Віра Вовк - [ 2006.04.03 10:21 ]
    Я ПЛАЧУ, СЛЬОЗИ ЧЕРЕШНЕВІ




    Чому пішла я геть від тих
    Зелених яблунь, груш похилих ?
    Ще гагілковий спів не стих,
    Чічками грають небосхили ...

    Пішла у світ — був рівний плай —
    За сонця заходом вишневим.
    О Черемоше, ти не лай,
    Я плачу, сльози черешневі ...



    Рейтинги: Народний 4.5 (4.4) | "Майстерень" -- (4.08)
    Прокоментувати:


  50. Віра Вовк - [ 2006.04.03 10:29 ]
    Я ТЕШУ ЗАЛІЗО


    Тешу й стругаю чоло сталеве,
    Аж загоріли щоки !
    А в небі хмари — невпинні леви —
    Біжать у світ широкий.

    Подруга в мене — зубата пилка,
    Друг — молот твердолобий.
    У світ поїду у вільну хвильку ...
    Лиш пальцями по ґльобі.


    Рейтинги: Народний 5 (4.4) | "Майстерень" -- (4.08)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   1416   1417   1418   1419   1420   1421   1422   1423   1424   ...   1445