ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Деркач
2024.03.29 11:26
А таки... буває де-не-де,
що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.

***
А злодієві інше не дано

Світлана Пирогова
2024.03.29 10:06
Війни жорстокість зашкалила давно:
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.

Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві

Микола Соболь
2024.03.29 07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.

Віктор Кучерук
2024.03.29 05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.

Артур Курдіновський
2024.03.29 01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".

Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.

У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня

Віряни несуть до церкви

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:09
Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!
Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:08
Вночі місто моє порожнє
У крізь відображення бачу міріади зірок – вечірнє місто.
Жінка – вітер
по місту мчить.
Не зупиниться жінка – птах.
Жінка - буря над світом майорить у темряві.
А ночами грає вона - просто буря,
вічно одна

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:07
Квітка кохання розквітла в мені і в тобі
Огорнувши нас неймовірним кохання
І зв'язала нас міцно червоною ниткою навіки,
Так нас з'єднали самими небесами,
То квітка кохання пророкувала наше щастя

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:06
Я і ти - фундамент світобудови.
Ти дав мені свої Ангельські крила
Я віддала тобі свої Ангельські крила
І ми піднялися вгору, до неба, до зірок…
Щоб ми могли окунутися в безодню космічних почуттів
І ці космічні почуття живуть в Міріади зірок,
Де нам

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:05
Я ніколи не звикну,
Я не вмію до заяложеного слова звикнути.
Бо ці заяложені слова, що живуть у тому роті.
До гарного слова нам треба звикати,
Щоб мова була як дзвінке джерело,
Як кажуть: «подумай сім раз, перед тим, як сказати»,
Щоб гарні слова тв

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:04
Ми незалежні,
як птахи - самовільно літаємо в небі,
ризикуючи впасти і розбитися
Ми вільно пархаємо в небі
без кайданів ніхто надіти не зможе…

Ми незалежні,
як коти - свавільно гуляємо самі по собі…

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:03
Я - Північ, бо тіло моє - Земля,
Мій Спасителю, я - ілюзорна Земля,
Я молюся духу Земля,
бо де я не була, не забуваю благословенну Землю,
яка кружляє у космічнім вальсі…
Вітри Галактик - вічні скрипалі.
Гармонія крізь тугу дисонансів
проносить ритм

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:01
Останній день перед Різдвом
і добрі і злі духи блукають по світу, що пройшов.
Наступила новорічну ніч, дивна тиша,
зорі в небі запалали у різдвяну ніч.
Цієї ночі засяяло небесне світло.
Ангели вітають весь світ
Христос народився в цю мить.
Раптом н

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:00
В душі моїй вирує полум'я,
Там нескінченна боротьба.
У мене одні згоряють страхи,
Інші мучають мене.

Бо я не боюсь втратити
Я боюсь залишитися сама.
Я не боюсь темряви -

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:57
У будинку жахів гуляли ночами
Літаючі привиди
Всіх лякали хто заходив
Або жив в будинку жахів
Від переляку всі тікали
Залишаючи будинок
І ніколи не повертались

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:55
Не клич мене
Я і так сама прийду
Не жени мене
Я сама піду,
Лише стверджую…
я немов привид, немов тінь, яку не видно,
Блукаючи в темряві
і ти мені скажеш іди впекло

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:54
Настала пізня пора
Все заснуло, тільки
Наша тінь
Танцювала на стіні
При палаючої свічки
І ось настав ранок
Свічка догоріла,
Тільки наша тінь залишила

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:52
Подивися як гарно
На місто опустилося
Синє небо з зірками
Нам зірки посміхалися
І ми гуляли нічним містом…
Є лише синє небо
Та дихання Всесвіту
І ми залишилися удвох по

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:36
Я не та, і ти інший
між нами промайнула
тінь забутого кохання.
Роки марного чекання
Залишили в серці рани.

У неба попрошу я
Про щастя, про порятунок,

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:31
Я йду в напівтемрява
Дивлюсь тихенько тінь
Крадеться моя за мною
Куди я вступлю,
Туди вона
Я все намагаюся відвернутися,
Але мені нікуди не подітися від неї
Вона зі мною

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:26
Новорічна ніч настала
Все стихло, тільки за вікном
Завірюха ожива
Все мела замітала свої сліди залишені за собою
Ми шлях вели.
Раптом виє - завиває снігом завірюха
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ігор Мартинюк
2024.03.28

Василь Марківський
2024.03.26

Вадим Водичка
2024.03.26

Лава Вулкана
2024.03.20

Надія Богодар
2024.03.18

перо Христя Чорне
2024.03.15

Володимир Назарук Одеса
2024.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Тарас Новий - [ 2009.06.12 21:57 ]
    Змінив!!!
    Любов на ненависть змінив
    І хоч ще світ не підкорив
    Та не важливо точно знаю
    Бо більше тебе не кохаю

    Відкрилися усі дороги
    З’явилися нові шляхи
    Немає відчуття тривоги
    Я буду уперед іти

    Але не просто йти а бігти
    Мов найстрімкіший я гепард
    Не залишаючи ні крихти
    Неозираючись назад

    Тобі я вдячний до нестями
    Зробила ти мене таким
    Не плакатиму я ночами
    Але й не буду я святим

    В житті я маю зараз мрію
    А в ній немає вже тебе
    Давно убив в собі надію
    Я переміг тепер себе

    Я буду буду буду жити
    По головах чужих іти
    Не сумніватись не любити
    Все для мети все для мети

    Я дам тобі одну пораду
    Не стій у мене на шляху
    Хоч щоб там було, це позаду
    Я не прощу я не прощу…


    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.19)
    Прокоментувати:


  2. Юрій Лазірко - [ 2009.06.12 21:05 ]
    Що на осінь
    Спи спокійно, мріє заговорена.
    Глухота заглушена. Плітками
    серце переплетено розоране,
    згусла кров згорнулася у камінь.
    Серце недостукалось, розорене
    золотом розсипалось мовчанно.

    Я його зберу на осінь спокоєм
    і синам роздам на сни в дорозі.
    Хай цей спокій прикрощі приборкує,
    янголів скликає у знемозі.
    З головою в сивину глибокую
    увійду зустріти очі Божі.

    Увійду та оселюся спогадом,
    грудкою землі на груди кинусь.
    Проступатиму, де тихо, золотом,
    а, де чути – криком журавлиним.
    Там, де крики – неба рани колоті,
    тепло витікає Батьківщина.

    12 Червня 2009


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (13)


  3. Наталія Літвінова - [ 2009.06.12 20:13 ]
    ***
    Окно.
    А за ним дождь,
    Мелкий и теплый -
    Январский.
    Тело,
    А под ним дрожь,
    От чего -
    От боли иль ласки?
    От капель в небес...
    Не мутно, не жарко,
    Лишь пусто.
    На кисти порез -
    Не от боли. От пустоты.
    И темно.
    Грустно.
    След синих слез на щеке,
    И бегу босиком по осколкам
    В окно.
    В пожирающий дождь.
    В весну,еще спящую.
    Горько...


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.27) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (7)


  4. Наталія Літвінова - [ 2009.06.12 20:55 ]
    ***
    Прощавай, недоказаний мій,
    Недобажане сонце моє!
    Терпкий подих осінніх полів
    Тобі ніжність мою принесе.
    Відлітають у вирій птахи,
    То тікає загублений сон,
    Гордість знищує крик " Поверни!
    Краще волі солодкий полон".
    Одинокі вірші самоти,
    Як відлуння розгублених мрій,
    Не спиняйся, де треба пройти,
    Не залиш по собі комусь біль.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.27) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (1)


  5. Василь Степаненко - [ 2009.06.12 19:36 ]
    Не хочу
    *
    Не хочу,
    Аби знали люди,
    Де
    З тобою зустрічатимемо ранок,
    Бо не дадуть послухати пташок.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (3)


  6. Володимир Мельников - [ 2009.06.12 19:11 ]
    Колыбельная для взрослых
    Я не знаю какая Вы,
    Но Вы нравитесь мне.
    Ночь, как льдинка, растаяла
    В запотевшем окне.

    Ощущение ужаса,
    Алкоголя, стыда,
    От достоинства, мужества
    Не осталось следа...

    Я хочу, чтоб Вы помнили
    Не “паденье” мое,
    Чтобы просто все поняли
    И простили за все.

    Но и это не главное,
    Суть, конечно, в другом:
    Вы - хорошая, славная,
    Я же - был чудаком.

    Как хотелось мне, милая,
    Вас своей называть
    И слова очень нежные
    Не однажды сказать!

    Только сном это было все,
    Милым, ласковым сном,
    А быть может привиделось
    За туманным окном?

    Если так, пусть видение
    Повторится опять.
    Прочь тревоги, сомнения!
    Срочно спать... Срочно спать...


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  7. Віра Шмига - [ 2009.06.12 18:20 ]
    * * *
    Фіранки важко дихали у сні,
    І протяг зачіпляв
    шпалерні квіти.
    Гвинтівка у кутку,
    чи костур...
    Ніч.
    Уяву полював досвітній вітер.
    Вокзалу звук –
    у склянці на столі,
    І синє з-під очей –
    у незабудці.
    Не спалося.
    Жаданий ранок тлів
    Сіреньким сподіванням на подушці.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  8. Юрій Сегеда - [ 2009.06.12 17:54 ]
    Мисливцю (за Дж. Брімакомбе)
    Приходять великі слони до водопою,
    Приходять хоробрі леви до водопою,
    Приходять швидкі гепарди до водопою,
    Шакали та свині поруч п’ють воду,
    Лякливі антилопи переступають через хвіст лева,
    Щоб напитись.
    Всі разом п’ють воду і ніхто не вбиває нікого,
    Бо так домовились коло води.
    І тільки двоє нечесних коло води.
    Мисливцю, ти, що здіймаєш свою зброю,
    І крокодил, що не пив молока матері своєї.
    Ви обоє вбиваєте, коли хтось п’є воду.
    Мисливцю, крокодила я назву твоїм братом.
    Мисливцю, настане день,
    Коли ти будеш плакати голосом шакала.
    Мисливцю, настане день,
    Коли ти будеш прикладати руки до очей
    І піднімати до неба.
    Мисливцю, настане день,
    Коли твоя дитина піде по воду
    І не повернеться додому.
    Мисливцю, крокодила я назву помстою для тебе.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (23)


  9. Юрій Сегеда - [ 2009.06.12 17:00 ]
    Моя пісня (За мотивами Дж. Брімакомбе)
    Білі люди приїжджають слухати мою пісню,
    Білі люди не вміють розуміти мою пісню,
    Білі люди хочуть сховати в маленьку коробочку мою пісню,
    Білі люди хочуть повезти з собою мою пісню.
    Не треба платити мені гроші, білі люди.
    Не треба плескати мене по плечу, білі люди.
    Не треба тиснути мою руку, білі люди.
    Я співаю для богів мою пісню.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (4)


  10. Тарас Федюк - [ 2009.06.12 17:19 ]
    ***
    Залишимось удвох.
    Залишимось, кохана.
    Кімната – три на п’ять
    І килим – два на три.
    Залишимось удвох,
    Полічим наші рани
    І заговорим їх.
    Кохана, говори…

    Десь ніжність відцвіла
    На полинових вітах,
    На лозах залізниць,
    На колючках невдач…
    Десь вигіркла любов…
    На вигорілих квітах –
    Наш світанковий сміх
    І опівнічний плач.

    Як далі? Далі як?
    По колу все, по колу…
    Нудний калейдоскоп
    Продмагів і боргів…
    …Тут є один трамвай,
    Який виходить в поле,
    Тут є один лиман
    І хвилі кураїв.

    Над урвищем одним,
    Над глинищем червоним,
    Над вогнищем небес
    Вечірніх золотих,
    Я так тобі скажу –
    Що ми удвох – до скону…
    Ти пробувала йти,
    І я піти не зміг.

    Нам двох одні свята,
    І храми, й попелища…
    І ніч – одна на двох,
    І син…
    І номери…
    І номери могил
    Міського кладовища:
    Якщо вже – 202,
    Тоді вже – 203…


    Рейтинги: Народний 6.38 (5.51) | "Майстерень" 6.17 (5.5)
    Коментарі: (19)


  11. Ольга Корендюк - [ 2009.06.12 15:18 ]
    Шість струн
    La guitarra,
    hace llorar a los suenos.
    El sollonzo del as almas
    perdidas,
    se escapa por su boca
    redonda.
    Y como la tarantula
    teje una gran estrella
    para cazar suspiros,
    que flotan en su negro
    aljibe de madera.

    Federico Garcia Lorca

    Шість струн

    Гітара,
    та що плаче уві сні.
    Ридання по втраченій
    душі
    Вилітає з круглого
    рота.
    Як тарантул плете зорю,
    полюючи на зітхання,
    що тихо пливе у її
    чорній затоці мовчання.


    Рейтинги: Народний -- (5.2) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (1)


  12. Олена Осінь - [ 2009.06.12 13:35 ]
    Іди, іди дощику, зварю тобі борщику….
    Всі просять чогось, то і я попрошу:
    Не слави, не сили, не долі.
    Дай, Боже, для спраглих ковтнути дощу,
    Щоб колос налився в полі!

    Щоб рясно умитий піднявся сад,
    Щоб сонях споїла злива.
    І соком у лозах окріп виноград,
    І в батька вродила нива.

    Тоді оживе майже всохлий лист,
    Тоді саме літо розквітне!
    І дітки маленькі підуть у зріст,
    І став стане ніжно-блакитним.

    Я, наче в дитинстві, варю знову борщ,
    Хоч – в горщик, а хоч – у відерце.
    Нехай на Вкраїну проллється дощ!
    У землю, у душу, у серце!


    Рейтинги: Народний 5.42 (5.49) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (12)


  13. Катя Ларіонова - [ 2009.06.12 13:37 ]
    Дівчатка
    Дівчатка, змокрілі від нових строк,
    на вечірні бульвари, мов на урок,
    виходять строєм
    по-двоє, по-троє.
    Я так хотіла писати так, як вони
    менструальною кров'ю.
    Пальчиком літери виводити на чолі.
    Таврувати того, хто посмів прокинутись в іншому ліжку.
    Казати: "Ви всі ще занадто малі!"
    А потім робити з себе грайливу кішку.

    Я так хотіла
    пробігати по твоїм почуттям,
    тільки трошки торкатись
    а не вгризатись ножем під шкіру.
    Я так хотіла,
    якби ж я тільки могла
    у тебе пірнути...
    або
    подібно до цих дівчат чотиривіршем глянцевим,
    наче фольгою
    тебе огорнути.
    А потім в духовку, доводячи до двохсот і вище.
    До смачної скоринки, до вуглика,
    до попелища.

    Але я застигала плямами у дзеркалах
    і на А4 холодними пальцями
    заплутаним прописом
    сумувала за тим, чого більше ніколи не...
    посилала все нах.
    Приборкуючи свій основний інстинкт грьобаного протесту,
    я знову кінчаю
    нервовим
    нерівним текстом.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.24) | "Майстерень" -- (5.19)
    Коментарі: (4)


  14. Юлія Фульмес - [ 2009.06.12 12:16 ]
    Охоронець музею етнографії
    Привіт! Зустрінемося у музеї,
    По закритті, коли відвідувач останній
    Своїм відходом перехрестить на ніч ставні,
    А я охоронятиму трофеї,
    Відібрані в селян під штибом вивчень
    Весільного обряду ближче до народу.
    Нам випала, можливо, раз на вік нагода
    Побути разом у сакральній тиші
    Високих стін, експозиційних залів,
    Що замасковані в герданні павутини.
    В цю ніч ти будеш королева поміж ними,
    Поміж знарядь збиральниці і ткалі.

    Я маю зброю. Темінь по коліна
    Просякла давнім, як замочена білизна.
    Кохатися в музейних нішах-це не схизма,
    А шанс подбати про духовне віно.
    Ти уяви: вкладемося дрімати
    Удвох на чорному бамбетлі сторожівки,
    А руки тілом так водитимуть гаївки,
    Що в лоні дзеленчатимуть дукати.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.52) | "Майстерень" 5.5 (5.53)
    Коментарі: (24)


  15. Олександр Христенко - [ 2009.06.12 11:46 ]
    МОЯ МИЛАЯ ПОДРУЖКА
    Я шепну тебе на ушко:
    «Моя милая подружка,
    Канарейка, птичка, душка, –
    Обниму твой нежный стан.
    Подойди ко мне,
    Поближе,
    (Что-то я неважно вижу),
    Ну,
    Не бойся –
    Не обижу
    И не съем, и не предам.

    Вот, возьми конфетку,
    Скушай,
    Закуси медовой грушей,
    Верхний свет давай потушим,
    Выпьем – за прекрасных дам!
    Пусть нас музыка закружит,
    Я тебе открою душу,
    А когда устанешь слушать,
    Ты прильни к моим устам.

    Я от губ твоих растаю,
    Позабуду всё, что знаю,
    Обогрею, приласкаю,
    Что имею – всё отдам.
    Засияют счастьем лица,
    Под ногами мир кружится,
    А в руках моих Жар-птица –
    Улетаем в небеса!.. »


    Рейтинги: Народний 5.35 (5.51) | "Майстерень" 5.38 (5.42)
    Коментарі: (11)


  16. Віктор Цимбалюк - [ 2009.06.12 10:35 ]
    Думка
    …Політик, всівшись за трибуною вальяжно,
    Глитає час, перегортаючи газету…
    Краватку модну вивільняє пальцем всує,
    І так, між іншим, вкрившись потом, голосує…
    Здавалося б, ну що мені до того?...
    Політик, це ж не Бог і не Дорога…
    Але одна деталь… Одна деталь – газета,
    Оце так папараці! Схоче – зловить!...
    Політик…Рада… І газетний заголовок:
    «Чому не вільно божевільному поету?»

    Кумпала Вір, 12.06.09р.,
    м. Хмельницький


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (2)


  17. Олена Пашук - [ 2009.06.12 09:49 ]
    А музи більше не хочуть мати з ним діла
    А музи більше не хочуть мати з ним діла
    бо одній він присвятив вірша а іншій поему
    і так легко підібрати PIN-код до його тіла
    не дивлячись на те що він поет класу преміум
    і не одна від нього вірші носила

    нещасний бо має усіх а нікого не хоче
    навіть ту що виступає на сцені Ла-Скала
    і одне крило у неї Габана а інше Дольче

    намарне Пегасові класти сідло Буцефала
    бо поет все одно не загляне Арістотелю в очі

    залишається бути у власних віршів рабом і катом
    чекати сюрпризів ночі де свічка вулканом Етна
    дописати останній рукопис кинути в натовп: Нате
    стати членом усіх можливих спілок і об'єднань
    але в серця читачів все одно не пролізти по блату


    Рейтинги: Народний 5.46 (5.51) | "Майстерень" 5.38 (5.46)
    Коментарі: (26)


  18. Олександра Вітановська - [ 2009.06.12 09:33 ]
    Сильветка
    Сьогодні.
    Завтра.
    Ціла вічність.
    З нами морок
    темний
    та тьмяний.
    За нами залишиться
    лиш слід
    від босих ніг
    На теплому і мокрому
    асфальті.
    В калюжах
    дощ,
    у сонці
    вічна
    порошнеча.
    Одвічний сон
    залишить нам
    надію на життя…









    Рейтинги: Народний 5.25 (5.19) | "Майстерень" 5.25 (5.25) | Самооцінка 4
    Коментарі: (14)


  19. Юлія Скорода - [ 2009.06.12 07:06 ]
    ***
    Ти писала рядки,
    Ти писала й сміялась.
    Ти сміялась із черствоболотних душ.
    Ранні роси
    І зілля притворне збирала,
    І губила мене,
    Бо не твій я муж.

    Ти не відьма, ти…
    Ти квітозгусток слів.
    Ти мольберт, що конає від пензля втіх.
    Я здригаюся знову…
    І знову чекаю днів,
    Коли питиму твій гірколунний сміх.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" -- (5.37)
    Коментарі: (1)


  20. Бастинда Гингема Бастинда Гингема - [ 2009.06.12 00:44 ]
    Розмова в темряві
    Голос-1: Останній крок
                     У простір до зірок
                     Знайти кохання…
    Голос-2: Марні це старання!
                     В безодню ти впадеш –
    Голос-3: Ніхто і не шукатиме тебе…


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  21. Наталія Літвінова - [ 2009.06.11 23:00 ]
    ***
    Синьоока зима загляда у вікно,
    Відчайдушно штовхає у спину
    Чиюсь тінь. Я сама.
    Сипле сніг, й замело
    Біля хати самотню жоржину.
    Кольорові видіння на білому тлі -
    Терпкі спомини, сповнені смутку,
    Посивіла любов у моєму вікні,
    Щось пройдене, і щось незабутнє.
    Ти сама? - Я сама...
    Тільки тінь край вікна,
    Наче привід проходить крізь зиму,
    Сипле сніг на дахи, на гаї, на поля,
    Заміта одиноку жоржину.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.27) | "Майстерень" 5.25 (5.13)
    Прокоментувати:


  22. Василь Степаненко - [ 2009.06.11 21:43 ]
    Моя утома
    Моя утома
    Краплиною скотилась,
    Загускла скоро.

    Моя кровинка
    На обрії потухлім,
    Немов жаринка.

    В вечірньому пейзажі
    Розгадка ночі.
    Як вітер трусить сажу,
    Іскриться попіл.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  23. Ксенія Кириндясова - [ 2009.06.11 21:55 ]
    Господь
    Мне не простить себя за Бога.


    И страшной местью не упиться.
    Ведь он мне так неутомимо долог.
    Ведь я его нащупала на теле мирозданья.
    Ведь я его отверстые глаза,залила копотью греха.
    Мне он приходит всюду на пути.
    Я вижу,как устал он от поклажи.
    И как звенит его молва.
    Мне он являлся всюду на пути.
    Но я спешила и не знала.
    Не стала время тратить на него.
    Скажите, кто не думает:мы знаем бога и не идет вершить дела,совсем не помня для чего.
    А вот теперь скажите как найти-любовь,которая лежит в гробу отрады.
    И чем сильнее блещет радости забрало,
    Тем все быстрее свет уходит в никуда.
    И я в своем бессилии пропала.
    Но не пропал мой божий дар.




    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  24. Катя Ларіонова - [ 2009.06.11 19:52 ]
    Тій, яка стоїть поруч
    Все те, чим хотілося жити минуло давно:
    Не треба шукати, не варто дивитися в карти.
    Ми знову п'ємо тільки те, що самі собі наллємо,
    І пишемо тільки про тих, з ким спати не варто.

    Ми знов головою о стіну, пусте, що болить -
    Червоне у грудях болить набагато сильніше.
    Ти кажеш: "До біса! Нехай все до тла прогорить
    Палаци із попелу, певно, нічим не гірші!"

    Все те, чим хотілося жити прогнило давно:
    Скриплять половиці, і протяги виють скажені.
    Ми пишем про Когось і знову п'ємо вино,
    В той час як одноліток наших беруть в наречені.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.24) | "Майстерень" 5.25 (5.19) | Самооцінка 4
    Коментарі: (8)


  25. Надія А - [ 2009.06.11 18:14 ]
    Минуле
    Минуле

    Настане час коли прощатись треба,
    Розійдемося рідні і чужі.
    Тоді затьмариться все небо,
    І зникнуть мрії всі мої.

    Недовгими були казкові дні,
    Цей сон пройшов без вороття.
    Нестерпно боляче мені,
    Лишився шрам на все життя.

    І ми зустрінемось лиш випадково,
    У серці якось защимить.
    Ти глянеш в очі так чудово,
    Але це на єдину мить.


    Рейтинги: Народний 4.5 (4.25) | "Майстерень" 4.5 (4.5) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  26. Надія А - [ 2009.06.11 18:29 ]
    Життя не варте сліз
    Життя не варте сліз

    Нервуюся, сумую – та не плачу,
    Не варте це усе тих сліз.
    В словах я сенсу вже не бачу
    Отож, - мовчанка
    Гра,
    І паралельність...

    Нічого більше –
    Все як слід
    Ти там,
    Я тут.
    Ти сам
    ЖИВЕШ!
    А я – Існую
    Однак не плачу,
    Не сумую
    ...життя не варте сліз


    Рейтинги: Народний -- (4.25) | "Майстерень" -- (4.5) | Самооцінка 4
    Коментарі: (1)


  27. Ярослав Чорногуз - [ 2009.06.11 17:32 ]
    ДО МОЄЇ БАНДУРИ
    Колись незрячі кобзарі
    Бувало, і вночі вставали,
    І забувалися у грі,
    І тугу серця розганяли.

    Минає ніч, минає день,
    Далеко я без тебе, люба,
    А без твоїх дзвінких пісень
    Життя для мене - просто згуба.

    У нім бринить печаль сама,
    Нехай потрапив і до раю...
    Коли на струнах я не граю -
    Для мене й літо, як зима.

    Бо чим розважить самоту -
    Чужі пісні в чужій сторонці -
    Лиш істину збагнеш просту -
    Життя без тебе - день без сонця.

    Докупи пальці я зберу -
    Все барабанять пучки збурено,
    Вони так імітують гру,
    Вони так тужать за бандурою.

    І голос рветься із грудей
    Понад духовності руїною,
    Щоб пробудити всіх людей,
    І запалити - Україною.

    с. Рибаче, Крим, 7514 р. (від Трипілля)(2006)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (12)


  28. Павло Погуц - [ 2009.06.11 17:57 ]
    * * *
    Вона стояла з лопатою в руках.
    Сива, зморщена, змучена, безсила –
    Біля ніг її вирита могила,
    Й усмішка болі на вустах.

    «Природо! Стій! Не треба! Почекай!
    Живи! Живи ще! Не вмирай!»

    Вона усміхнулася так сумно,
    Подивилась з болем на цей світ,
    Послухала, як літаки здійнялися шумно,
    Згадала, як косить людство наше СНІД.

    «Ні. Я вже не маю сили.
    Я чую смерть. Вона іде.
    Радіація, Сміття—спалили мої крила,
    Я вже майже мертва і лице моє бліде.»

    Вона усміхнулася тужливо,
    Присіла біля власної могили.
    «Сьогодні ще не кінець. Хоча…усе можливо.
    Якщо ви не схаменетесь, діти, то у мене сили
    Не буде завтра жити.»


    Рейтинги: Народний 5.5 (4.96) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  29. Павло Погуц - [ 2009.06.11 17:08 ]
    Казка-байка про Золоту Рибку
    В цей день діду не клювало,
    Весь день на марне просидів,
    Вже сонце за обрій сідало,
    А дід чомусь надію все-таки грів.

    І раптом…Рибка попалась на гачок!
    Дід потягнув на себе вудку,
    Він хоч старий, та все ще був качок,
    Дьоргнув раз і витяг Рибку прудко.

    Здивуванню діда не було меж,
    Адже Рибка не проста, золота,
    І говорити вміла теж.
    «Відпусти, діду, - попросила та, -
    Я здійсню три твої бажання,
    Зроблю все, що забажаєш,
    Дам золота, молодість, кохання.
    Тільки не вбивай мене. Ти ж знаєш
    Я Золота Рибка. Я творю чудеса.»
    Дід подумав і розгладив вуса.
    Не сказав ні слова.
    Взяв він Рибку і відніс додому.
    Хай баба з нею говорить—в неї краща мова.
    «Відпусти мене, будь ласка, -
    Рибка до баби промовляє, -
    Я верну тобі молодість, красу,
    Дам золоту і славу.» Не знає
    Рибка, що ще обіцяти має.
    Та баба, як і дід, на бажання була бідна
    І сказала просто на словах:
    «Я їсти хочу. Та й пора обідня.» -
    Не вгледіла Рибка жалості в очах.
    На пательню кинули Рибку,
    Зажарили і з’їли,
    Взяли хліба скибку –
    Нічого кращого ті двоє не уміли.

    Мораль: Більшість людей не вірить в чудеса.
    А чудес не буває, якщо в них не вірити.


    Рейтинги: Народний -- (4.96) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  30. Павло Погуц - [ 2009.06.11 17:42 ]
    Монолог замученого українця…
    Я стояв на Майдані,
    Я тримав прапор у руці.
    Я горів вогнем надії,
    Кричав «Так!» і «Ні брехні!»
    Я був, як ураган, як смерч могутній,
    Я вірив в правду і запаляв чужі серця,
    В ці дні грудневі і морозні,
    Нікому з нас не забракло їжі і тепла.
    Я вірив, вірив і боровся,
    Стояв і мерзнув до кінця,
    Я вірив, чесно, і молився,
    Щоб страх і слабкість не розвели серця.
    Я знав, що правильно роблю,
    Що з помаранчевим прапором на холоді стою.
    Я боровся за державу. Чесну. Надійну. Єдину.
    Ту, що любить своїх громадян.
    І у ці вогненно-морозні хвилини
    Я вірив, що мрія здійсниться,
    Що не зрадять політики, які разом з нами стояли
    На холоді, і багато, ой, дуже багато нам обіцяли.
    І у ці хвилини пам’ятаю, як сниться:
    Квітуча держава, надійна, багата,
    Щасливі люди по вулиці снують,
    Грошей, добробуту багато,
    Люди в радості живуть.
    Приємні були сни. Я вірив в них.
    Вірив, що політики не збрешуть,
    Зі мною був міліон отих,
    Що помаранчеві події в пам’яті ще крешуть.
    Минуло майже п’ять років…
    Я сиджу дома. Допиваю пиво з банки.
    Життя нудне й пусте, як оці засмальцьовані фіранки.
    Я втратив роботу.
    Заощадження в банку чомусь не віддають.
    Жінка пішла, забрала дітей,
    Пішла до багатого, хай діти у нього ростуть.
    Вдома пусто, тихо, темно,
    Я так сиджу уже давно,
    Коли я прошусь на роботу, то відсилають чемно.
    Кажуть: нема роботи поки-що.
    А жити як? За що?
    Продав телевізор, меблі, цінні речі,
    Проїв усе, здається, не минуло й дня,
    Йду на пошуки роботи.
    Зранку, ввечері. Щодня.
    Та у працедавців свої турботи.
    Зря надіявся, я зря!
    Продав машину, здав квартиру,
    Став жити дома, як чужий.
    В тісній кімнатці ходжу ввечері по-тиху,
    Щоб не злився хазяїн новий.
    Тоді я вирішив піду до політиків,
    Адже тоді вони обіцяли допомогти.
    О Боже! Який же я був тоді дурний!
    Мене зустрів якийсь хмир пихатий,
    Пузатий, жирнощокий,
    Виліз з новенького мерседеса.
    Він вислухав мене. Уважно. Майже співчутливо.
    «Поможемо, - сказав він якось урочисто, -
    Дайте мені ваш номер телефону і я зв’яжуся з вами.
    Скоро.»
    У мене на спині, здається, розрослися крила,
    У серці з’явилася надія,
    В руках—давня моя сила.
    Та щось у серці кольнуло болюче.
    Я оглянувся, а депутат цей…О падлюче!
    Папірець з телефоном викинув в смітник…
    Серце моє обірвалося, мов камінь,
    Я прозрів, побачив правду.
    Їм байдуже до нас.
    Вони не пожаліють вас.
    Навіщо я тоді мерзнув на Майдані?
    Боровся! Вірив! Сподівався!
    Вони повелися з нами як погані ***
    ******* ** ***** **** *** ** ***.
    Та годі цих проклятих слів,
    Цей кривавий мій болючий спів.
    Я побачив правду. На жаль.
    Серце впало у прірву, у печаль.
    Де я живу? У країні де я лишень
    Потрібний, коли треба стояти на Майдані!
    У країні, де за пару гривень
    Мушу кланятися начальникам поганим.
    Я зайшов у магазин. Взяв пляшку горілки
    І пішов додому…..


    Рейтинги: Народний 5.25 (4.96) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  31. Павло Погуц - [ 2009.06.11 17:20 ]
    ***
    Ми знаєм майже все на світі:
    Атоми, протони, електрони і нейтрони,
    Фізики і хімії знаєм всі закони.
    Зірки всі на небі вже поназивали,
    В космосі, на Місяці—де ми тільки не бували?

    Ми людину розібрали на дрібні частинки,
    Зробили з неї не істоту, а одні клітинки.
    Землю ми змінили так –
    Рідна мати не впізнає!
    А людина лізе, лізе, як…
    Щось шукає, щось вивчає, інтеграли визначає…

    Я розумію—це прогрес.
    Без нього—нікуди.
    Ми повинні йти вперед
    До нових незнаних меж.

    Але коли ідеш з життям
    Нога у ногу,
    Навіщо таранити все, що стоїть перед тобою?
    Навіщо стінку кам’яну бити головою?
    Обійти не краще буде стороною?
    Навіщо на шляху прогресу,
    Прокладати килим мертвої природи?
    Чому в бетонну броню закували ми планету?
    Чому змертвили всі її дороги?
    Чому? Навіщо? Задля чого?

    Якщо знищена планета—це ціна прогресу,
    То краще я піду на тернистий шлях регресу.
    Бо краще жити у печері,
    Та бачить сонце, місяць, небо,
    Ніж іти в майбутнє,
    Де усе це буде штучне.

    Я за те, щоб ми учились і вивчали,
    Ішли вперед, жили красиво,
    Пізнавали й будували
    Невідоме нам майбутнє диво.

    Але я прошу лиш про одне: не руйнувати!
    Залиште на Землі хоч те що є –
    Його і так вже мало!


    Рейтинги: Народний -- (4.96) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  32. Павло Погуц - [ 2009.06.11 17:21 ]
    Завтра.
    Сьогодні йду у магазин.
    Став рано вранці, ще навіть не світало,
    Сів у сторічний «лімузин»,
    Глянув в небо, закуте з хмар забрало.

    Я встиг. Ще черги не було.
    Хоч з хвилини на хвилину під дверми тут будуть сотні.
    Вже місто машинами гуло,
    І зашуміли станції польотні.

    - Привіт! Повітря чисте є?
    - Є, - відповів похмурий продавець.
    - По скільки? – він скривився-сполотнів.
    - По сто. – я теж відразу спохмурнів.
    Рипнули двері, прийшли якісь люди,
    Заспані, потомлені, як доісторичні мухи,
    Нечесані, неголені, життям сумним змордовані.
    - Тобі повітря з запахом води, -
    Сказав продавець з сарказмом, -
    - чи може моря, лісу, квітів, гір? Ходи!
    - Будем вибирати разом!
    Я стояв. Мовчав. Мені ставало страшно.
    Понад усе на світі я б хотів,
    Хотів так сильно, що бувало лячно,
    Вдихнути це повітря, яке колись давно
    Там пахло квітами, що з вини хортів,
    Перетворились в дим…загинуло воно.

    Я ніколи не побачу квітів,
    Дерев, морів,
    На їх місцях лишились сіті
    Каналізаційних труб і ніті
    Електричних проводів.

    Я бачу небо. Проте воно сіре,
    Наче мертве, знищене, забуте,
    А мама колись казала: було небо голубе,
    Приємне, ніжне, чарівне.

    - То яке ти будеш брати?
    Продавець не вперше окликав мене.
    - Просте. Без запахів. Головне, щоб чисте, -
    Відповісти заставив я себе.

    Я простяг гроші, він зітхнув:
    - Невже ти ніколи не хотів би відчути запах гір,
    Тих, що були за давніх пір?

    Я головою лиш хитнув:
    - Грошей нема. Та й…
    Запах… Хіба вже щось повернеш?


    Рейтинги: Народний -- (4.96) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  33. Павло Погуц - [ 2009.06.11 17:52 ]
    Пам’яті Чорнобиля…
    Тиха краса Полісся. Садки,
    Що потопають у пахучості весни.
    Ще юні, що тільки народились квіти,
    І вітер, що розносить їхні солодкі запахи.

    Дерева, що потопають в шубах
    Біленьких квітів і суцвіть.
    Озера, на чиїх блакитних водах
    Завмерла красота усіх століть…

    Чому так раптом все міняється у світі?
    Чому озера раю на планеті
    Переодягаються у шати цвинтарів?
    Чому Чорнобиль, колись таке цвітуче щастям місце
    Перетворився на могилу для мерців?
    Завжди питань тих так багато,
    Бракує лиш людей, щоб відповіли на все.
    Та й що з того? Хіба вже стане легше?
    Вже вибухнув реактор, осквернивши
    Воду, вітер, трави, квіти
    І людей, що возвели це все.
    Радіоактивні атоми зарази
    Проникають в нашу кров, серця
    І повільно, неначе ***
    Висмоктують із нас життя.
    На жаль, не можна повернути час назад,
    Не можна виправити минулих помилок,
    Але можна жити дальше ,
    Пам’ятаючи про те, що колись було.

    Сумна краса Полісся. Садки,
    Які вже не бачитимуть весни,
    Ще юні, що тільки народились квіти,
    І вітер, що розносить їхні радіоактивні сни.

    Дерева, що чахнуть зсередини,
    Бо не гріє їх уже тепло людських сердець.
    Пустка. Лише осквернена природа евакуйованих земель,
    І Чорнобиль, вісник смерті…


    Рейтинги: Народний -- (4.96) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  34. Сергій Корнієнко - [ 2009.06.11 16:07 ]
    Реінкарнація. Смуга Гази.

    Молодий філістимлянин в кущах гебрейських шукає,
    не завваживши смерть, буйну голову – от-от знайде…
    Молодого гебрея шахідка обвила шикарна
    на подвір’ї своєму – і в хату ніхто вже не йде…

    Відголосять родини, найбільше ж по тому, що тіла
    поховати незмога по-людськи, з обрядом святим.
    І прийде чергове перемир’я в оселі. А молодь – до діла!
    І весілля настануть, шашличний з’єднається дим…

    І народять дівчатка синів з двох боків однієї монети,
    тої древньої, що закотилась від Бога в пітьму…
    Де попадали хлопці-молодці у вічній вендеті,
    там і встануть в новеньких тілах, щоб зійтися в диму…


    Рейтинги: Народний 6 (5.39) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (12)


  35. Зоряна Биндас - [ 2009.06.11 16:38 ]
    Коли я стану мавкою
    Коли я стану мавкою і розчинюся у травах,
    Ти прийдеш у цей ліс, пірнеш в мої забави.
    Ніхто нам не здивується, благословить Перун,
    І дощ для нас все гратиме різноманіттям струн.


    Коли я стану мавкою, то розтоплюсь в повітрі.
    Сюди ітимуть люди, суниць нестимуть літри.
    Лиш зрідка Перелесник блукатиме у місті,
    Збиратиме у кошик для мене людські вісті.


    Коли я стану мавкою – заграю на сопілці,
    Буду літати з яструбом, і дам горішок білці.
    Я зловлю літавицю, вплету у трави-коси,
    І квіти цілуватимуть росою ноги босі.


    Коли я стану мавкою, то одягну зелене,
    Та замість крові – соки будуть у моїх венах.
    І не отрима влади над мною зла Марена,
    Бо мій прапрадід ліс піклується про мене.


    Рейтинги: Народний 5.17 (5.29) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (9)


  36. Зоряна Биндас - [ 2009.06.11 16:49 ]
    Тут лиш вино, гра, ви..
    Шматки мотиву свіжого,
    Він ще духмяний, ріж його.

    Просто, просто, знову складно,
    Ти склади простий свій склад, но.

    Так ось награно відкрито
    Сиплеш думи через сито.

    Не зловлять мить фотографи,
    Тут лиш вино, гра, ви...


    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  37. Зоряна Биндас - [ 2009.06.11 16:55 ]
    Від нього пахло андеґраундом
    Від нього пахло андеґраундом,
    Вона – грузила другим раундом,
    Вони були як інь і янь.
    Тканину вперто рвали в шмати,
    І вже не було де латати.
    Вони жили у ритм змагань.

    Серця їх бились не ритмічно,
    Вони не мріяли про вічне,
    Вогонь вмирав у їх сльозах...
    І вирувала кров індіго,
    Вони позбулися від іга,
    Думки про смерть розбили в прах.

    Шалена дикість двох натур
    З життям все бавилась в паркур,
    Ця гармонічна аритмія…
    Вони були не дублікатом,
    І не ховалися під катом,
    Реальність їх творили мрії.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.29) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  38. Зоряна Биндас - [ 2009.06.11 16:28 ]
    Я помирав незайманим
    Я помирав незайманим, мені шістнадцять було.
    І замість в очі дівчині – дививсь в вороже дуло…
    Я йшов не на війну, а так собі, до школи…
    Шкодую, проти смерті не мав вакцин-уколів.

    Я помирав незайманим, займав лиш раз рушницю.
    І навіть в вічі ворогу я не бажав дивиться…
    Дитина я ще зовсім, і смерті був не варт,
    Тремтячими колінами все мріяв я про гарт…

    Я помирав незайманим, вдихав і порох, й кров,
    І захлинавсь в потоках чужих дурних розмов.
    Але тримавсь за віру – непереможний меч,
    Здавалася безглуздям якась можливість втеч.

    Я помирав незайманим, мені було шістнадцять
    І знав, що більш не верну, та й не хотів здаваться…
    Ми йшли під дружній клич, кидали фрази рвані…
    На Крутах ми померли, Вкраїна гоїть рани…


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.29) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  39. Зоряна Ель - [ 2009.06.11 16:51 ]
    ***
    Готуй рискаль.Ідем на бараболю,
    А я тримати буду парасолю,
    Коли прекрасний ти в роботі
    Копатимеш натхненно весь у поті.

    Дощ накрапає,так, дрібненька мжичка,
    Тобі подати, любий, рукавички?
    Бо, не дай Боже,мозолів набудеш,
    І як тоді копати бульбу будеш?

    Рискаль стинає землю так потужно,
    Працює милий, я тримаюсь мужньо.
    Ну от скажіть, чи хтось колись у полі
    Тримав хоч раз над кимось парасолі?!!


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.51) | "Майстерень" 5.25 (5.46)
    Коментарі: (13)


  40. Зоряна Биндас - [ 2009.06.11 16:47 ]
    Джаз
    Ти втопиш свій подив, загубиш образу
    У нотах, що помирали у джазі.

    Не раз контрабас підпирав їх рамена,
    Хиталися змучені, схудлі джазмени.

    Серце музики спинялось у пафосі,
    А всі лишень чули фа соль ля сі…

    Стрілки годинника когось не тішили,
    Хтось вперто благав: «Тихіше ви!!»

    Люди втікали. Зал порожнів.
    Заплутались звуки у струнах днів.

    Не було захоплення, оплесків, крику,
    І так розчаровано грали музики..

    І тяжко зітхали, і плакав джаз
    Обривками сірих беззвучних фраз.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.29) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Коментарі: (7)


  41. Зоряна Биндас - [ 2009.06.11 15:40 ]
    Полум'я фатуму
    Я виключу світло, розслаблю долоні,

    Підніму я дуло до ніжної скроні,

    І ніч зарегоче, і гратимуть тіні,

    Горітимуть всі речі нетлінні.



    Твій подив застигне обличчям конвульсій,

    Життя дотліватиме у рванім пульсі...

    І свічка заплаче від страху згоріти.

    Він гляне у небо, побачить: в горі ти..



    А вітер губитиме мудрі цитати…

    Ти сядь, тихо будь. Цить! Та – ти!

    Там.. чуєш? Дощ тарабанить по шибі.

    Ти вмреш за це «дякую», чиєсь «спасибі»?



    Усі запитання стають риторичними,

    Він в тебе в руці, а тут - ніч і ми.

    Своїм безголоссям тиша співатиме,

    Думки позникають в полум’ї фатуму.


    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  42. Віктор Цимбалюк - [ 2009.06.11 15:41 ]
    Сага про Чапу
    (Нашому Чапі)
    …Я – самий королівський в світі пес…
    Я – представник народу пекінес…
    І хоч і невеличкий я на зріст,
    Зате як гордо я деру свій хвіст…

    …Прапредком моїм був колись сам лев…
    Однак зустрів гібонку між дерев…
    Я, в принципі, за предка свого гордий,
    Та в мене трохи кривувата морда…

    …Хто такий цей доберман?...
    Хто він такий, цей дог?...
    Я на кутку – бусурман…
    Я тут – король, я – Бог…

    …Мене в Пекіні звали «песик фу»
    Я в них у Шаоліні вчив кунг-фу…
    І сам Хуанді – жовтий імператор,
    Любив мене, немов по крові брата…

    …Я, по ідеї, мав би їсти рис…
    Бо ж родом я з під Уішань-гори…
    Але останнім часом люблю сало…
    Плоскирівське Поділля рідним стало…

    …Хто такий цей доберман?...
    Хто він такий, цей дог?...
    Я на кутку – бусурман…
    Я тут – король, я – Бог…

    …Я позначаю всі кущі й кутки…
    Тут все моє, я тут один такий!...
    І навіть цей дволапий «цар природи» -
    Нащадок гомосапієнс-породи…

    Я мужньо пробираюсь через тер-р-р-н…
    Я – всім собакам пес, я – характер-р-р-н…
    У мене масть руда і біла лапа…
    Я – пуп Землі, я преподобний Чапа…

    Кумпала Вір,
    м. Хмельницький, 29.05.09р.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (2)


  43. Варвара Черезова - [ 2009.06.11 15:50 ]
    Портвейн скінчився...
    Сидіти і лічити гільйотини.
    Оті, що називаєш ліхтарем.
    Холодні руки, м’ята, злива, щем.
    І вечір, ніби зроблений із глини.

    Бо сірий, бо думки вгрузають в сутінь,
    чи може сутність… Плеса і плечей.
    ЖЖ і підпис. Завше: Варя Че.
    І місяця у небі жовтий кусень.

    Бо не курю. Бо кинула. Бо хочу.
    Портвейн скінчився.. Господи! Чому?
    Цей оберемок вічних творчих мук…
    Нема портвейну…Вже о першій ночі…

    І вже не напишу я слів пророчих…
    Про плеса й плечі, зливу, грім і м’яту.
    І лиш папір у смітнику зім’ятий.
    Іду у ліжко. Там коханий. Хоче.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (37)


  44. Влад Псевдо - [ 2009.06.11 14:25 ]
    є
    Зачем нам в памяти пробелы?
    Глухой перрон, пустой вокзал...
    Все самолёты улетели
    И сам от поезда отстал.

    Угрюмая мечта в вагоне
    Мне машет из окна рукой.
    Моей обветренной ладонью
    Билет отправлен на покой.

    И только птицы в небе сером
    Глядят на наши облака;
    Мы сами в свой финал не верим,
    Когда в ничто летят века.

    Но стоя над последней строчкой,
    Ее я посвящу тебе:
    Неограниченную точкой
    И не застывшую в мольбе.

    Моё всерадостное чувство
    Не впишется в смешной шаблон.
    Мне в этом мертвом месте пусто –
    Немой вокзал. Пустой перрон.

    Хоть есть большая неприятность,
    Но все переживу, терпя.
    – Платформа номер безвозвратность. –
    Я жду свой поезд. И тебя.


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.36) | "Майстерень" -- (5.34)
    Коментарі: (6)


  45. Ігор Павлюк - [ 2009.06.11 14:47 ]
    Космос... Вітру нема.
    Космос...
    Вітру нема.
    Лиш зоря – як сльоза,
    Як сирітська сльоза, материнська.

    Боже мій,
    Як багато словами я світу казав –
    І як мало відкрився.

    Смерть пташини мені,
    Наче Всесвіту смерть,
    Вмерзла в горло –
    Мов голос,
    Мов горіла, як дим,
    Горностаєва шерсть...
    Біло, боляче, голо.

    І як церкві без Бога,
    Самотньо так...
    Тихо-тихо...
    Бездомно.
    Та могилка пташина
    Свята-свята...
    Скромна-скромна.

    І така очищальна
    За всім печаль,
    І така тонкострунна ніжність...

    Космос...
    Вітер забутий.
    Просте дівча.

    Вічність...


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (9)


  46. Евгений Спежаков - [ 2009.06.11 13:46 ]
    Когда наступят холода
    Когда наступят холода
    На горло ледяной ступнёю,
    Я ошалею от покоя
    И одиночества. О, да!

    В квадрате стылых стен опять
    Начну бродить, надеждой маясь,
    И чей-то позабытый адрес
    Среди своих бумаг искать,

    И вдруг пойму, что адрес – твой
    В руке. Таинственные знаки,
    Непорванный листок бумаги,
    Так и не ставший мне судьбой.

    Когда наступят холода,
    Безудержно, неотвратимо,
    Мне быть захочется любимым –
    Банально, раз и навсегда,

    Бежать к тебе, не чуя ног,
    Унылой стынущей дорогой,
    Чтоб у знакомого порога
    С разбегу ткнуться о замок,

    Чужою врезанный рукою…
    Потом на лестнице сидеть,
    Обняв колени, – и трезветь,
    Из сердца истекая болью.

    Когда наступят холода,
    Разрезав мир на «до» и «после»,
    Испепелив непрочный мостик
    Меж словом «нет» и словом «да», –

    И мы – на разных берегах, –
    В одном квартале друг от друга.
    Не докричаться. Темень, вьюга
    В лицо швыряет белый прах.

    Захочется поверить в ложь,
    В предательство пустого лифта,
    Где на дверях – остатки шрифта
    О том, что время не вернёшь.

    Когда наступят холода,
    Как наступает время смерти,
    Мне станет проще, но – поверьте –
    Не станет легче никогда.

    И просит глупый человек
    Сверх меры счастья, боли, муки!
    …Ко лбу прикладывает руки
    Немой, печальный Доктор Снег…

    А на вокзалах поезда,
    Где нет мне места, пробудятся
    И в даль прозрачную умчатся,
    Когда наступят холода.


    Рейтинги: Народний 5.06 (5.5) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (6)


  47. Василь Степаненко - [ 2009.06.11 13:46 ]
    Скелі
    *
    Скелі
    спинились на березі моря –
    наче коні камінні –
    струшують бризки
    із грив.

    о.Крит (фото автора)


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  48. Василь Степаненко - [ 2009.06.11 13:35 ]
    Місяць
    *
    Місяць
    гойдається, як маятник,
    і слухає серця закоханих,
    що не хочуть
    прощатися.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  49. Олена Осінь - [ 2009.06.11 12:02 ]
    Де народжуються сни
    У старому-старезному лісі,
    Де ховаються вдень кажани,
    Там де морозно сонцю-гульвісі,
    Ніч в іранській чадрі-завісі,
    Там для нас вигадують сни.

    Там припнуті вітри, як коні,
    Там гойдаються трави сонні,
    Місяць зорі цілує в скроні,
    Відьми долю ворожать з долоні.

    Там тумани народжують ранки,
    Там гаптує павук вишиванки,
    А озера – підземні фіранки,
    З яких плачуть русалки-бранки.

    Там думки, як дубове коріння,
    Там повір’я зростають з насіння,
    І забуті в століттях творіння
    Все витають, живі і нетлінні.

    Там Сирин з Алконостом на свята,
    Перелесник там звів собі хату,
    Сивий джин пише махабхарату,
    Про богів та давнішність патлату.

    Ляжу спати – ковтну того трунку,
    Припливуть кольори-візерунки,
    І насняться палкі поцілунки,
    І натхнення для мого малюнку.

    У старому-старезному лісі,
    Там де терен заплів стежки,
    Де дірки у небесній стрісі,
    На густому настої-замісі
    Варить літо свої казки.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (11)


  50. Ігор Павлюк - [ 2009.06.11 12:28 ]
    ВОНА

    На коханім лиці тихо світиться чиста сльозина –
    Мій маленький Дніпро, над яким сиві чайки зіниць.
    Нижче – степ і кургани, байраки, зарослі ожиною...
    І одна із найглибших у всій Україні криниць...

    Дві дороги тугі, паралельні Чумацькому Шляху,
    Що дзвенять і розходяться в ніч, коли й зверху такі ж...
    А над ними – навхрест – п’ятиперо розвітрені птахи.
    А між ними – притрав’яний ніжно ще скіфський леміш.

    Димні струни волосся й полинно-солона туманність,
    До якої, в яку буду вічно летіти один,
    Як метелик на зірку, хоч та його, врешті, обмане...
    Вічне вітряне світло подавши, як білі меди.

    Я чекатиму листя, неначе листа з потойбіччя,
    Щоб на нього лягти, як на небо лягає зеніт.
    Розгадаю за ніч таємницю святого обличчя.
    А під ранок ввійду у тобою ж зав’язаний світ.


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (6)



  51. Сторінки: 1   ...   1416   1417   1418   1419   1420   1421   1422   1423   1424   ...   1763