ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Наталія Кравченко
2024.03.28 14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх

Лава Вулкана
2024.03.28 13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.

В роздоллю римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані

Артур Курдіновський
2024.03.28 13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.

Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!

Микола Дудар
2024.03.28 11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?

Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа

Юрій Гундарєв
2024.03.28 10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален

Леся Горова
2024.03.28 08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.

Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма

Віктор Кучерук
2024.03.28 05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.

Іван Потьомкін
2024.03.27 22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана. Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху: по президентах чи по тобі самому? Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить, бажаючи добра в майбутнім.

Микола Дудар
2024.03.27 22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра

Микола Дудар
2024.03.27 22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для

Світлана Пирогова
2024.03.27 10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.

А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.

Леся Горова
2024.03.27 08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.

Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,

Лава Вулкана
2024.03.27 07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.

Віктор Кучерук
2024.03.27 06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на

Артур Курдіновський
2024.03.27 00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.

Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша

Козак Дума
2024.03.26 22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…

На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,

Іван Потьомкін
2024.03.26 22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо

Сергій Губерначук
2024.03.26 21:08
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –

Юрій Гундарєв
2024.03.26 19:26
Неужели это всё? Неужели вот именно сейчас, в первые дни лета, когда барышни на улице пронзают твоё сердце острыми, высвобожденными от кольчуги бюстгальтеров сосками, когда в голове бурлит громадьё планов на отпуск, когда ты, чёрт возьми, уже почти всего

Світлана Пирогова
2024.03.26 10:31
Весна вже дихає на повні груди,
Хоча зі смутком у сплетінні дні.
Проміння сонячне танцює румбу,
Немов шепоче: горю, лиху - ні.

Гілки вербові у пухнастих сукнях
Гойдає вітер теплий ніжно їх.
І ніби виганяє ноти суму,

Леся Горова
2024.03.26 09:08
Так вияснилось небо, ніби погляд
Твоїх очей, відкритих і живих.
Ти бачиш зараз, хто з тобою поряд
На довгій-довгій вулиці притих

У розпачі. Це горе непоправне.
Підставив друг тобі своє плече,
Та не рука твоя на ньому, рану

Козак Дума
2024.03.26 07:07
Жага наживи – гірше за ганьбу,
яку уже і кров’ю не відмити!
Добра і зла одвічну боротьбу
нащадкам доведеться ще узріти…

Вона згубила не одне життя,
ламала мрії, імена і долі,
стирала найпалкіші почуття,

Віктор Кучерук
2024.03.26 05:57
Всю ніч вовтузився й притих
Причаєно в долині, -
Немов продовжує нічліг
У світлу вже годину.
Уздрівши тільки звіддалі
Світання жар на сході, -
Припав лякливо до землі,
Затамувавши подих.

Володимир Бойко
2024.03.25 21:06
Інстинкт влади – найстрашніший із людських інстинктів. Чималенька країна пишається маленькою гідністю. Ефект стадності спричинений дефектом індивідуальності. Що більші гроші, то приємніший їхній запах. Копаючи іншому яму пам’ятай, що ти не од

Юрій Гундарєв
2024.03.25 15:09
Лава вулкана


Побачив сьогодні в «Актуальному» одразу сім (!) віршів Олени Студникової:
«вулкан почуттів», «думка лавою», «промені слів» тощо…


Приголомшена читацька публіка -

Іван Потьомкін
2024.03.25 13:53
Сходиться люд на площу Суз.
Невдовзі мотуз накинуть на шию,
І я зависну на шибениці тій,
Що сам звелів поставить спішно...
Як усе перекрутилось за ніч!..
Ще ж увечері оповідав я в дружнім колі,
Що сталося зо мною після розмови з Ахашверошем.
«Як

Ольга Олеандра
2024.03.25 09:29
любов тасьмами ніжності натягнута між мною і тобою
весь цей шалений сплав ласки і пристрасті,
відокремленості і близькості,
несхожості і сумісност

Віктор Кучерук
2024.03.25 05:26
Ще тільки березень, а вже
Погожим надвечір’ям, –
Сусідка в гарнім негліже
Завмерла на подвір’ї.
Бентежна й ніжна, як весна
Ця молода і рання, –
Теплом втішається вона
Й своїм прозорим вбранням.

Шон Маклех
2024.03.25 01:09
В Едемі знов зацвіли проліски,
Наче безхмарне посліпле Небо
Знову тикало тремтячими пальцями
В землю м’яку і омріяну.
Час міряють вітряні годинники:
Вітряки стали хвилинниками,
Календариками і хронометрами:
Прийди, Капелло, квітневої ночі –

Артур Курдіновський
2024.03.24 23:31
Я - не жебрак! Я - біженець, панове!
Приїхав я сюди не від нудьги.
Будинок мій на вулиці Чудовій
Вже місяць, як розбили вороги.

А доля, та жорстока господиня,
Мені розбила вщент віконне скло.
Не кидайте мені монети в скриню!

Ігор Деркач
2024.03.24 21:54
Ми ще пізнаємо уповні
зачаєне комічне зло,
що вивертається назовні
як явне ще одне пуйло.
Є паралелі історичні,
але реакції нема...
рішає, нібито, величний
і не відповідає, звично,

Євген Федчук
2024.03.24 17:38
Загубив чоловік воли.
Задрімав десь на хвильку, може,
А воли ті пішли й пішли,
Завернули до лісу, схоже.
Він по лісі пішов шукать,
Доки й зовсім уже стемніло.
Тож уклався під дубом спать,
Бо ходити не мав вже й сили.

Володимир Каразуб
2024.03.24 17:29
Яким було небо легким на пустім стадіоні тоді,
Півпрозора блакить, пам’ятаєш якою здавалась?!
Немов би навмисно подібний намарила тон
До плаття твого, наче колір його вбирала.
Стільки простору, зелені... Хвилі голодних птахів
Здіймалися вгору від туп

Олена Побийголод
2024.03.24 17:07
Із Зеева Дашевського (Ізраїль)

На днях забрів до мене сват, –
такий метикуватий!
Мовляв, невдовзі – Тубішват;
як будем святкувати?..

Я ледь не вистрибнув з холош:

Наталія Кравченко
2024.03.24 13:51
Манячий лабіринт любові.
Він такий чарівний,
Він такий небезпечний.
Там спалахнуть твої та мої почуття,
Та нехай наші почуття нерозділені,
Але ж вони не згаснуть.
На кожному повороті дня
У лабіринті любові вони

Світлана Пирогова
2024.03.24 10:56
На просторах Інтернету
Скаче Галя, мов кобила.
Звідки в неї тая сила,
Дошкуляти всім поетам?

Норовиста і скажена,
Загордилась критиканка.
Їй би чвари, навіженій,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ігор Мартинюк
2024.03.28

Василь Марківський
2024.03.26

Вадим Водичка
2024.03.26

Лава Вулкана
2024.03.20

Надія Богодар
2024.03.18

перо Христя Чорне
2024.03.15

Володимир Назарук Одеса
2024.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ванчіні Остапов - [ 2009.05.22 22:05 ]
    ***
    Щекочут нервы пустые нюансы
    Кто-то плетёт смешные интриги
    Судьба раздаёт нам шансы, авансы
    Она ненавидит шпионские игры
    Скупые сердца на любви экономят
    Кто-то тоскует за ширмой улыбки
    Седея от счастья в стеклянном доме
    Считая как деньги чужые ошибки

    Мы хотим покупать только правду
    Продавая взамен только ложь
    Разложив на стол карты
    Мы носим под сердцем нож…

    Двигаясь против часовых стрелок
    Глядя в зеркала заднего вида
    Мы словно осколки разбитых тарелок
    Падаем вниз с высоты титров
    Люди как волки найдут запах крови
    Орудие смерти всегда под рукой
    Подводные камни слепой паранойи
    Нас научили беззубо любить

    Мы хотим покупать только правду
    Продавая взамен только ложь
    Разложив на стол карты
    Мы носим под сердцем нож…


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.17) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Коментарі: (35)


  2. Ванчіні Остапов - [ 2009.05.22 22:52 ]
    Стерва
    "Язык завязан на узел
    Слова не играют главных ролей
    Коварный взгляд моей музы
    Раздевает меня до самых костей

    На полу рассыпаны бусы
    Пламя волос поджигает постель
    Жрица моих иллюзий
    Выпивает меня как сладкий коктейль

    Моя стерва сегодня сверху
    Без аргументов, без аргументов....

    Лежу распятый тобою
    Наручники давят запястья руки
    Сегодня рискую собою
    В море заплыть за твои буйки

    Ты увлечена игрою
    Срываешь с меня все свои замки
    Когти пропитаны кровью
    Рисуешь пейзаж в районе спины

    Моя стерва сегодня сверху Б
    ез аргументов, без аргументов...."


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.17) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Коментарі: (14)


  3. Ванчіні Остапов - [ 2009.05.22 21:30 ]
    ***
    В кругу хороводов седых облаков
    Усталое солнце седеет луной
    Забыв обо всём, теряют покой
    Беглые птицы в дороге домой
    Мы ищем ключи от старых замков
    Оставшись с собою один на один
    Но время стареет на оборот
    Не замечая душевных морщин
    Убегая в себя сквозь серебряный лес
    За собой рассыпая оставленный прах
    Мы не в силах сдержать слёзы небес
    Убивая синицу в холодных руках
    А шрамы на сердце рвутся по швам
    Приборы не в силах заставить дышать
    Земля будет пухом усопшим ветрам
    Они только знают, кто из нас был не прав...


    Рейтинги: Народний 5 (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  4. Іванна Голуб'юк - [ 2009.05.22 20:14 ]
    ****
    Вузькі і високі шибки,
    і стеля – немов безодня, -
    я тут – як маленька рибка,
    все марю дощем холодним.

    Акваріум грозами повен.
    Акваріум – світ многолиций.
    За вікнами шириться повінь,
    втопивши князівську столицю.

    Потоплено срібло і злато,
    перстені й кістки дідуганів.
    Під криту соломою хату
    галопом біжать вуркагани.

    І зграйки маленьких рибок
    із вулиць, будівель й площ
    припали гуртом до шибок,
    ввібравши очима дощ.

    Цей світ, що так пахнув пилом, -
    акваріум, грозами повен.
    Із вулиць газет і мила
    тікає розгублена повінь.

    І милі наївні рибки
    вертаються в світ тимчасовий,
    щоб бачити небо крізь шибки
    і знову чекати повінь.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.36) | "Майстерень" -- (5.26)
    Коментарі: (2)


  5. Василь Степаненко - [ 2009.05.22 19:36 ]
    Моя душа
    *
    Моя душа
    Між небом і водою,
    І вітер її крила розіпнув.
    Як стати не судилося Зорею,
    То, крила склавши,
    Море запалю.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  6. Ірина Білінська - [ 2009.05.22 17:43 ]
    Бути поруч
    Бути поруч можна і на відстані.
    У любові відстаней нема.
    Є прості і вигадані істини.
    Є любов і вишуканий смак.
    Бути поруч усмішкою, думкою…
    Бути поруч сонцем чи дощем…
    Бути поруч, слухати як стукає
    серце, відзиваючись на щем…
    Бути поруч спогадом і мрією…
    Бути поруч тишею зірок…
    Бути поруч – неодмінно вірити
    в нову зустріч, зближуючи крок…
    Бути поруч – впізнавати, бачити
    не очима – серцем з-поміж всіх…
    Бути поруч – без вагань пробачити,
    розділити радощі і сміх…
    Ти зумієш розпізнати істину,
    як любов у серці бережеш.
    Бути поруч можна і на відстані
    без обману, ревнощів і жертв.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.44) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  7. Вітацький Сава - [ 2009.05.22 17:39 ]
    Амінь з наголосом на А
    Погляд блука по квіткових алеях,
    Ковзає, наче загублена ртуть.
    Знову в руках білі лілеї
    Власницю серця твого не діждуть.
    Ні, не чекай, не шукай, не надійся,
    Не намагайся, не мрій -
    Кралечка знає, як розбиває
    залишки твоїх надій.
    Скажи ти їй:
    /Амінь,
    Серце не камінь
    Хай же їй грець,
    То ще не кінець...
    Та серце не камінь/

    Завтра ти будеш по вулицях міста
    Мрію шукати нову
    І зрозумієш - не даремно лелієш
    в серці своєму весну.
    Рука в руці - так, тамуючи подих,
    З іншою поряд ти будеш іти,
    А за розлуку та мовчазну зраду
    З посмішкою ти ЇЇ відпусти,
    Або скажи:
    /Амінь,
    Серце не камінь
    Хай же їй грець,
    То ще не кінець...
    Та серце не камінь/
    ... та серце не камінь...


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:


  8. Тарас Новий - [ 2009.05.22 16:21 ]
    спроба
    Я пробував вірші писати
    Я в них хотів тобі сказати
    А що казати я незнаю
    Бо просто я тебе кохаю
    І описати той мій стан
    Словами просто неможливо
    Любов пройшлась як ураган,
    Це все не фільм, це все наживо
    Та витримала ти усе
    Ти зберегла в душі надію
    Нехай душа твоя цвіте,
    І радується й нехай мріє
    Бо добре буде тобі жити,
    Бо щастя до тебе прийде
    Нетреба тільки лиш тужити
    Ти памятай це пропри все
    Ти правильно усе зробила
    І не картай себе за це
    Ти ж просто так і не любила
    Повір маленька це вже все
    Багато буде ще думок
    Багато сварок ради бога
    Пробач за цей страшний урок
    Пробач за все..


    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.19)
    Прокоментувати:


  9. Тарас Новий - [ 2009.05.22 16:10 ]
    ***
    Слова самі в рядки стають
    Печаль на себе забирають
    І вірю я що зараз й тут
    вони мені допомагають.
    А що таке оці слова
    А що таке ота печаль
    Чому вона враз ожила
    Чому мені себе так жаль?
    Напевне знаю я чому
    Напевне сам я винуватий
    Сказала ти люблю йому
    Мені ж прйшлось це представляти
    Ти була всім в моїм житті
    Тепер нічим ти не осталась
    лиш тільки пам'ять про ті дні
    коли з тобою ми кохались
    залишилось одне кольцо
    яке мані подарувала
    холодне стало враз воно
    і все пропало все пропало…
    куди не глянь там всюди ти
    сорочка джинси гаманець
    чому ж не можу я піти?
    Коли настане вже кінець
    Коли нарешті зрозумію
    Що незміню нічого я
    Коли ж нарешті я зумію
    Прийти в нормальнеє життя


    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.19)
    Прокоментувати:


  10. Віва ЛаВіта - [ 2009.05.22 14:44 ]
    Прятки
    Выдают боль души
    Капли слез на ресницах...
    Уходить не спеши,
    Дай тобою напиться,
    А потом на десерт
    Поцелуй дари сладкий,
    Не хочу слышать :"НЕТ!",
    Поиграй со мной в прятки!


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.37) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (2)


  11. Володимир Ляшкевич - [ 2009.05.22 13:26 ]
    На смерть Назара Гончара
    Прощай і до побачення Назаре,
    небесні равлики тобі в поводирі
    і сиві дзвони львівські.
                                               Все, Гончаре, -
    тепер збиратимеш із друзями Вгорі.

    Лишивши трубку тут і зорі сина,
    малюнки звуку, ''лугосадівські'' порти,
    свого розмаю недопиті вина,
    де стільки туги та едемської сльоти.

    Все інше із собою взяв - осібне,
    на довгу пам’ять замальовані вірші...
    Але раптово так пішов, нестримне
    не втамувавши, видно, зрушення душі.


    21/05/2009


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.56)
    Коментарі: (5)


  12. Володимир Мельников - [ 2009.05.22 12:02 ]
    Я тобі не подарую, кохана
    Я тобі не подарую, кохана,
    Диво-замків з кришталю і бетону.
    Та в палаці короля чи султана
    Нам не буде так з тобою, як вдома.

    Подарую я тобі свої вірші,
    Заберу твої хвороби і втому,
    А в квартирі нам з тобою не гірше,
    Ніж у замку з кришталю і бетону.

    І за це не ображайся, кохана,
    Що тобі не обіцяю мільйони.
    Ти ж не хочеш тих грошей від “пахана”,
    На яких чиясь біда і прокльони.

    Подарую я тобі свої вірші,
    Заберу твої хвороби і втому,
    А в квартирі нам з тобою не гірше,
    Ніж у замку з кришталю і бетону.

    Не поїдемо також на Канари,
    Але є в нас острови “Гідропарку”.
    Подарую тобі ніч під гітару
    І волошки польові на світанку.

    Подарую я тобі свої вірші,
    Заберу твої хвороби і втому,
    А в квартирі нам з тобою не гірше,
    Ніж у замку з кришталю і бетону.


    Рейтинги: Народний 5.13 (5.38) | "Майстерень" -- (5.33)
    Коментарі: (4)


  13. Олександр Христенко - [ 2009.05.22 11:09 ]
    ВИБАЧАЙМО ВЗАЄМНІ ОБРАЗИ (ПІСНЯ)
    Я останню втрачаю надію,
    Хоч вона помирати не хоче.
    Хтось від цього, напевно, радіє,
    Що сльозами туманяться очі...
    У любовних розвагах і зливах
    Не зі мною лягатимеш в ліжко,
    Не зі мною ти будеш щаслива,
    Не мене цілуватимеш ніжно.

    Приспів:

    Вибачатися, люба, не варто:
    Ти не винна, хіба, може трохи,
    Просто доля моя вузлувата,
    На твою повернула дорогу...
    Не судилося, іншого разу.
    Мрії линуть, як хмари пухнасті.
    Вибачаймо взаємні образи,
    Щоб і нам посміхнулося щастя.

    Ми, напевно, не станем сім’єю
    І у нас не народяться діти.
    Ти ніколи не станеш моєю.
    Я ще довго не зможу радіти.
    Розціпити не сила правицю,
    Щоб на волю тебе відпустити:
    Ти вже вільна, кохана Жар-Птице
    І дорогу для тебе відкрито.

    Я неначе потрапив за грати:
    Світ навколо – суцільна темниця.
    Лиш для тебе я мушу програти,
    Від кохання свого відступитись.
    Щиро вдячний за чесну розмову,
    За відвертість, надію і муку.
    Ти розумна і просто чудова,
    Неповторна і зовсім не ......


    Рейтинги: Народний 5.35 (5.51) | "Майстерень" 5.33 (5.42)
    Коментарі: (12) | "sevama, Євгенія Токар"


  14. Вітацький Сава - [ 2009.05.22 10:12 ]
    Арт-майдану Брестського ДУ (відгук на виставу за новеллами Стефанника "Мамині співанки") - (співана
    Ти - актор. Занімілий на сцені образ.
    І, здається, що твій не наступить ще час.
    Але все ще чекаєш чарівного дотику ролі.
    Потім граєш, доки пломінь свічі не погас.
    Забуваєш про все, концентруєш увагу на ролі.
    Ти - не ти, світла тінь чийогось забуття.
    Ти лише перевтілення в душу героя,
    Смутком горе повите і тихе чиєсь каяття.
    Це і мати, що тужить, вмирає, надіється.
    Це і син, що загине чи лишиться вік пам"ятати
    Все, що діялося чи все те, що діється,
    Щоб нащадкам своїм у піснях чи казках передати.
    Бо з героєм Стефаника в тебе споріднені душі вже,
    І на тілі твоїм українські квітують вишиванки.
    І не в ніхто передати цього не в змозі так
    Як ти,
    Бо вже рідні для тебе ці "Мамині співанки"...
    Ти актор. Ти на сцені, хоч роль уже зіграна...
    Раптом тишу розвіють бурхливі, шаленні овації!
    Ти - актор! І за це отримуєш вячність.
    Вдячність іншої вже, хоч до болю ще рідної нації...


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:


  15. Евгений Спежаков - [ 2009.05.22 10:31 ]
    "Уже не стон, уже не крик..."
    * * *

    Ю.Б.

    Уже не стон, уже не крик –
    Молчанье в золотой фольге.
    Я сам себя загнал в тупик.
    Ну что же, так и надо мне.

    Я – камень. Не поднять руки.
    Себе тюрьма и арестант.
    Кому нужны мои стихи,
    И кто сказал, что я – талант?

    Мне быть назначено мостом,
    Висеть над пропастью века,
    Не быть, не думать ни о чем,
    Соединяя берега,

    И, слыша голоса друзей,
    Им помогать, и отгонять
    От края пропасти своей, –
    И забывать… и забывать…

    Но вы однажды в тишине
    Прошли – и я запомнил. Да,
    Вы уж простите память мне –
    Она есть даже у моста.

    Она услужлива, она –
    Лишь тронь – напомнит вашу речь
    И гордый профиль у окна, –
    Все то, что не сумел сберечь.

    А впрочем, что это за бред?!
    Мне жаль, что все случилось так:
    Никчемный друг, плохой поэт,
    Нелепый и смешной чудак,

    Упавший не с луны – со звезд,
    Чужой в чужих краях Земли…
    И я для вас – всего лишь мост.
    Забудьте. Вы меня прошли.


    Рейтинги: Народний 5.83 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (4)


  16. Імітатор Стилів - [ 2009.05.22 10:14 ]
    Пишу и чувствую

    Язык, как правило, сулит
    Открытий много самых разных:
    Порой до Киева доводит,
    Но чаще только до… оргазма


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (21)


  17. Оля Радкевич - [ 2009.05.22 09:45 ]
    Чорна кішка
    Я - чорна кішка, що приносить удачу...
    Якщо шляхи наші зійдуться - не чекай невдачу...
    Я стараюся триматися осторонь від людей...
    Я завжди ховаюся в світі тіней...

    Я буду кішкою, я нікого не кохатиму...
    Я не кохатиму і чудово це знатиму...
    Я буду чорною кішкою яка гулятиме одна...
    Я буду чорною кішкою, що завжди сумна...

    Але в душі я буду не така...
    Насправді я буду дуже проста...
    Я буду завжди в компанії гуляти...
    І сумною я буду рідко бувати...

    Така я буду в своєму майбутньому...
    Така я буду в своєму житті незабутньому...
    А зараз я чорна кішка - ласкава і ніжна...
    Вся я ніби білосніжна...

    Але час прийде і стануться зміни...
    Не знаю чи будуть добрі ці переміни..
    я стану неповторною чорною кішкою...
    І більше ні для кого я не буду насмішкою...


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  18. Оля Радкевич - [ 2009.05.22 09:48 ]
    Нарциси
    А на вікні стоять нарциси..
    Вони ще не зів'яли, як наша любов..
    Як ми розійшлись, уже місяць пройшов..
    А кохання наше я не забуваю..
    Я його все пам'ятаю...

    А все ж я не розумію... Чому ти досі мене кохаєш?
    Чому ти завжди все мені пробачаєш?
    Ти ж знаєш, що я тебе не кохаю....ти ж знаєш..
    Але всерівно мене кохаєш...

    Невже ти справді пробачив мені зраду?
    І ти ще досі шукаєш у мені відраду?
    І нарциси ти ще досі мені даруєш...
    На дошці своєї долі мене карбуєш...

    Якщо кохаєш ти мене....Я дам тобі шанс один раз..
    І я не зраджу тебе ще раз...
    І на вікні стоятимуть нарциси....


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  19. Оля Радкевич - [ 2009.05.22 09:16 ]
    Кохання і Дружба
    Кохання безмежне як океан,
    Але воно ж обманює, як той дурман...
    Заради кохання готовий на все,
    І твій розум за це тебе проклине...

    Заради кохання ти можеш життя віддати,
    Заради кохання можеш Батьківщину продати...
    Заради кохання можеш друга зрадити,
    І тоді не буде кому в тяжку хвилину тебе розрадити...

    Кохання прийде і піде...
    Можливо кохання тебе не знайде...
    Кохання тоді не розрадить,
    Нічого, зовсім нічого не порадить...

    І тоді, ти зрозумієш - нікого краще друга немає..
    Друг завжди тобі все прощає.
    Але пізно ти це зрозумієш, адже
    Друга ти втратиш уже назавжди!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  20. Оля Радкевич - [ 2009.05.22 09:23 ]
    Навіщо?
    Навіщо серце на частини ділити?
    Тоді ж не залишиться чим нам любити!
    Тоді весь світ стане сумним,
    Тоді ж люди не захочуть жити!

    Навіщо троянду нещасну ламати?
    Навіщо сліди кохання прибирати?
    Тоді ж кохання гине назавжди,
    Тоді ж люди перестають кохати.

    А навіщо тоді людям кохати?
    Навіщо ж кохати, якщо від нього тікати?
    Тоді ж кохання не зникає...
    Тоді ж люди починають ще дужче страждати!


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  21. Оля Радкевич - [ 2009.05.22 09:03 ]
    Україно наша люба!
    Україно наша люба, чом же ти заснула?
    Подивись-но як Росія тебе з газом обманула!
    Україно наша люба, що ти дозволяєш їм робити?
    Вони ж всі хочуть тебе, як ту муху прибити!

    Україно наша люба, гетьманів славних ми пам"ятаємо!
    Але чому інколи їх же ж і проклинаємо?
    Україно наша люба, чом ж тебе так розкрадають?
    Чом ж про тебе українці власне й забувають?

    Україно наша люба, нащо ти дозволяєш їм тебе на шматки ділити?
    Україно наша люба, нам же ж скоро не буде що любити!


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (4.5) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  22. Імітатор Стилів - [ 2009.05.22 09:59 ]
    ГУL – метаморфозы


    А и Б сидели на трубе…

    А любит Б,
    Б любит Г.
    Что делать А?

    Найти себе другую Б!



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (43)


  23. Андрей Мединский - [ 2009.05.22 08:42 ]
    ***
    Если бы я не знал о том, что такое жизнь,
    Я cтал бы учить других, писал бы о ней в стихах.
    Сегодня унылый день, в моем окне - гаражи,
    И серый дырявый снег тает на гаражах.

    Если бы я мог знать о том, что такое смерть,
    Я бы сказал: «Не боюсь!» и верил в свое вранье.
    Сегодня унылый день, я буду в окно смотреть
    На серый дырявый снег и гаражи на нем.

    Пью кофе без молока; пепельница и стол;
    Город - столичный; дом; мой адрес - девятый этаж.
    Если бы я не один - мне кто-то налил бы сто.
    Семья из трех человек... ставят авто в гараж.


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (1)


  24. Дмитро Дроздовський - [ 2009.05.21 21:35 ]
    * * *
    Ми помрем не в Парижі, якщо ми колись ще помрем,
    Бо у нашому серці є те, що не вмре, не загине,
    І брунатне світило засліпить самотній гарем,
    Не паризький. Шкода, що в марноту утопія плине.

    Ми ніколи не будемо бачити схили небес,
    І ніколи на Вежу паризьку не зайдемо разом,
    Ми помрем у Сан Ремо, помрем, як останній черкес
    На Кавказі вмирає, забутий, як мойра чи Аза.

    І над нами не буде цвісти ні жасмин, ні полин.
    Тільки гілочка сакури жовта, привезена звідкись,
    І хирлявеньке небо просипле на нас білий тмин,
    Ми — це тісто землі, ми вода, ми і розчин, і викис.

    Ми помрем не в Парижі, помрем де-завгодно й ніде,
    Щоби випити келих останній в ірландському пабі,
    Щоб пожити хоч трохи під тінню… Вже осінь іде.
    І Париж замерзає, злипаються листя кольрабі.

    Я не знаю, де ми, а тому: чи помрем? Зюйд-зюйд-вест.
    Кружеляє магніт на осерді вулканних ерозій.
    Тільки хтось нам, напевно, поставить олив’яний хрест,
    Нам, самотньому вітру і пташці-зозулі-небозі…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.36) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (3)


  25. Василь Степаненко - [ 2009.05.21 21:36 ]
    Дерев верхів'я
    *
    Дерев верхів’я
    Не дістать мені,
    Як птахам, що літають над ставочком,
    Як і, впірнувши,
    Не дістать – на дні.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  26. Катруся Матвійко - [ 2009.05.21 20:24 ]
    А Ви?
    У своєму світі
    Малювала вітер,
    Але вийшли квіти
    Вранішні в росі.
    Сонцем обігріті,
    Мов сплетіння літер,
    Світлом оповиті,
    Створені в красі.

    У своїй уяві
    Малювала трави,
    Та чомусь заграва
    Розлилась теплом.
    Ніби у виставі
    В пурпурову гавань
    З вигуками "Браво!"
    Сонце попливло...

    У своїй любові
    Малювала повінь,
    Та пісні казкові
    Забриніли вмить.
    Різнокольорові,
    У чарівній змові,
    Зовсім випадково
    Зринули в блакить.

    У своїй надії,
    Яку так лелію,
    Малювала мрію
    В шелесті трави.
    Народилась мрія,
    Яка душу гріє.
    В ній живу й радію.
    Й Вас люблю. А Ви???


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2)


  27. Оксана Сірик - [ 2009.05.21 19:51 ]
    Розмова (без опонента)...
    "Це та, яка ніколи не здається..."
    Життя мене зламало, певен будь!
    Що кажеш ти? Хто у кінці сміється,
    Той переміг? Не впевнена... Мабуть...

    Тоді я посміятись пропоную!
    Над ким? Хіба важливо? Просто так!..
    Ти знаєш, завжди людям імпоную -
    Тим, хто зловив непевність у кулак.

    =)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.37) | "Майстерень" -- (5.3)
    Коментарі: (5)


  28. Віра Шмига - [ 2009.05.21 17:18 ]
    * * *

    Молилася –
    була на те біда.
    Поважчав сум,
    бо холодно без мами.
    Весну байдужий вітер розхитав,
    І я, як всі,
    бреду до свого храму.
    Молилася,
    бо поруч ні душі.
    І головне,
    що бажані далеко.
    Якби птахи злетіли в небо всі,
    Чи долетів би, хоч
    якийсь лелека
    На сповідь, прощу.
    Кого світ не мав,
    Той не вдягав іще його облуду.
    Від вперше „мама”,
    до востаннє „ма...”
    Звичайно, я молилася,
    і буду.



    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  29. Володимир Мельников - [ 2009.05.21 17:30 ]
    Гроза у Києві
    Величні хмари грозові
    Нас прохолодою накрили…
    І миттю, майже всі, вітрила
    Жбурнуло в хвилі "призові"…

    Гроза у спеку – рай, і ми
    Її чекаємо, як дива.
    Невже ще є альтернатива,
    Коли над Києвом громи?

    Неспішно яхти і птахи
    Згортають свої сильні крила…
    Аж раптом - все дощем накрило:
    Дніпро, дерева і дахи...


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  30. Віва ЛаВіта - [ 2009.05.21 14:46 ]
    Запрошення
    Заблокована від світу тьми,

    Не пущу його у душу,

    Світло ллється з неба, подивись,

    А не хочеш - не примушу.

    І хоча сміється сива ніч

    Наді мною білим сміхом,

    Я виходжу в люди, "йду на Ви" -

    Попереджую... І тихо

    Проникаю в хід твоїх думок,

    І стаю їх синтез-кодом,

    Розчиняюсь, хай твій кожен крок

    Буде кроком несвободи,

    Хай поборе сила почуттів,

    Що я маю щодо тебе

    Опір сумнівів твоїх, і снів,

    Полетимо разом в небо.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.37) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (2)


  31. Віва ЛаВіта - [ 2009.05.21 14:03 ]
    Не дарма зоря котилась
    Не приховую від світу,

    Що я в пошуках кохання.

    Пам*ятаю, якось влітку

    Загадала я бажання

    На зорю, котра котилась

    Небосхилом в зорепаді,

    Щоб любов мене на крилах

    Віднесла як можна далі

    Від буденності рутини,

    Щоб змогла мене зробити

    Вщерт щасливою, до крику,

    Щоб сто літ іще творити

    І виховувати діток,

    Залишити добрий спадок

    На землі в своїм корінні,

    Жити в злагоді.Азартно

    Загорілись мої очі,

    Поки думала про завтра,

    Передбачила пророче

    Всі маршрути я на карті

    Мого пристрасного щастя,

    І воно таки з*явилось,

    Не дарма зоря упала,

    Не дарма зоря скотилась.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.37) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (2)


  32. Олександр Христенко - [ 2009.05.21 14:44 ]
    Умита вранішнім дощем
    Умита вранішнім дощем
    Земля, позбавилась вуалі
    І я вдихаю ще і ще,
    Смакую свіжі пасторалі.

    Цвітуть каштани і бузок –
    Як щедро пахощі розлито.
    Бринить відновлений зв’язок
    З природою, дитинством, літом...

    Весна схилилась на плече,
    Забрала всі мої печалі.
    Життя захоплено тече
    І манить у казкові далі.


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.51) | "Майстерень" 5.25 (5.42)
    Коментарі: (3)


  33. Михайло Підгайний - [ 2009.05.21 12:33 ]
    8387
    ваші душі – темні води
    найбруднішої ріки.
    ваші душі з-під прилавка
    продають за копійки.
    ваші душі не вартують
    навіть згадки в цих рядках.
    ваші душі позгорають
    у вогненних язиках.

    ви знущаєтесь із сиріт,
    ви ґвалтуєте жінок,
    ви обманюєте інших,
    ви спускаєте курок.
    так, ви людство, а не люди,
    сіра маса, чорна гниль,
    чутно сморід ваш нестерпний
    за десятки, сотні миль.
    не ссавці ви – паразити,
    найбридкіша із хворіб.
    вас давно пора спалити,
    мов паршивий житній сніп.

    світ тріщить по швах вже зараз,
    все вмирає на очах.
    ваші діти не побачать
    світла сонця в небесах.
    дні гріха практично збігли,
    вам не вибратись із ям.
    ви копали їх для себе,
    в них судилось гнити вам.

    2009-05-21


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  34. Евгений Спежаков - [ 2009.05.21 11:19 ]
    "Кто замесил мне пасху на тоске?.."
    * * *

    Ю.Б.

    Кто замесил мне пасху на тоске?
    Дверь заперта, но не моим ключом.
    Вселенная висит на волоске
    Над головой дамокловым мечом.

    И в той вселенной – сколько ни звони –
    Ты будешь вновь курить и пить вино
    С семипроцентной примесью любви.
    А что потом наступит – всё равно.

    Однажды ночью, дёрнув за стоп-кран,
    Останется ни с чем твоя рука,
    И пьяной полудрёмы океан
    Заполнит твой приют до потолка.

    Немой вопрос. Неслышимый ответ.
    Не хватит сил ни завтра, ни теперь.
    Расколет тьму упавший табурет,
    Как стук засова, запершего дверь,

    И этот звук насквозь пронзит меня –
    Звук лопнувшей струны. И в тот же миг
    Стена сплошная звёздного огня
    Беззвучно рухнет, мой рождая крик.

    Вселенная, которой имя – ТЫ –
    Исчезнет, сгинет, канет за черту,
    Уставши от житейской суеты,
    В наполненную болью пустоту…

    Вскочил с постели. В ледяном поту.
    Опять кошмары ночью снятся мне.
    Взял сигарету. Подошёл к окну.

    …Вселенная висит на волоске…


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  35. Ксенія Малиновська - [ 2009.05.21 11:17 ]
    Хтось чекав на весну...
    Хтось чекав на весну-
    Панацею від болю...
    Хтось чекав-не діждав
    І забрав все з собою...
    А весна не барилась-
    Віти квітами вкрились...
    І тепло вже усюди-
    Не тепліше лиш в грудях,
    Що боліло-болить....
    Як на світі цім жить?


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.13)
    Прокоментувати:


  36. Наталя Терещенко - [ 2009.05.21 10:52 ]
    ПОДАРУЙ
    Подаруй, Галантний Маньєристе,
    Це рожево - пурпурове море,
    Колір вічних пристрастей аморе,
    Ключик до ларця галантних істин,
    Де душі пастельні акварелі
    поринають у чуттєвий танок,
    Де в долонях моря, на тарелі,
    Простір, розпрозорюючись, тане...
    Подих вітру, зовсім невагомий,
    Зорепад барвистих рим-колібрі,
    поступ вірша – легітний відгомін,
    та його відлуння у верлібрі.
    Поцілунок ранку - не вустами,
    Дотик снів рожевих - не рукою,
    Сповідь – не словами й не листами
    береги - не стиснені поко́ї.
    Серце, що метеликом тріпоче,
    У глибинах моря - пульс вулкану,
    Пурпурове небо - сліпить очі,
    Поступ Командора й Дон-Хуана...


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (2)


  37. Летюча Мишка - [ 2009.05.21 10:26 ]
    розірвана
    Розірвана навпіл й небаче роси
    Прибрала з дороги свої першкоди
    Вона відійшла від канонів й пустила
    у світ непокору
    Боляче кровить надріз
    Очі вже бічать різні світанки
    Одна рука одна нога - рівно навпіл
    Вже звикла жити половиною
    Вже розійшлися у різні сторони
    Навчилась писати лівою рукою
    І бачити все одним оком
    Важко лягати боляче вставати
    Не заліковують надріз препарати
    Лікарі розводять руками
    Пропонують пройти реабілітацію
    Засинає з світанком
    Збирає мукулатуру
    Спить у короббці
    Перехожі стороняться
    Діти лякаються
    Ніхто не хоче бачити розірвану навпіл душу


    Рейтинги: Народний -- (4.58) | "Майстерень" -- (5.05)
    Прокоментувати:


  38. Тарас Новий - [ 2009.05.21 01:14 ]
    ***
    на небі зорі появились
    затихло жваве місто враз
    і мешканцям його приснилось
    що все це клас,що все це клас
    несплю цієї ночі я
    бо йде війна,бо йде війна
    але без танків, без піхоти
    без криків болі без турботи
    ви скажите неправда це
    війни такої небуває
    та хто загляне в моє серце
    той думку свою поміняє
    і хоч як добре зверху все
    всередині одна пустиця
    там вже нічого не цвіте
    нема нічого всередині


    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.19)
    Прокоментувати:


  39. Тарас Новий - [ 2009.05.20 23:07 ]
    Не мовчи
    Як надоїло, то скажи,
    Я постараюсь замовчати,
    І ти не бійсь, не буду я
    тобі цей брєд тоді писати
    Я просто мовчки у кутку
    Доб’ю все те що ще осталось,
    І заховаю, замовчу,
    І вже не скажу… обірвалось..
    Я постараюсь знову жити
    Попробую когось любити,
    А може просто говорити,
    Що я люблю
    Бо я не знаю
    Мені здається ще кохаю,
    Й хоч відповіді і не маю
    А може просто я не бачу
    Що надарма я зараз плачу
    Що марно це тобі пишу
    Що вже тебе я не верну…


    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.19)
    Прокоментувати:


  40. Віра Шмига - [ 2009.05.20 23:11 ]
    * * *
    Не спиться.Ліхтарна варта
    У скло заглядає скоса.
    Не спиться тому, що завтра
    Розпуститься абрикоса.
    Ліхтар – божевільна втома.
    Та, все-таки, більш природно
    Не спати, коли судома
    Народження – вже сьогодні.



    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  41. Лариса Зіганшина - [ 2009.05.20 21:24 ]
    Калиновий Рай
    КАЛИНОВИЙ РАЙ

    Солодка ягода й гірка,
    Червона, цвітом біла,
    В пісеннім колі солов’я
    На гіллячку дозріла.

    П’янка, бо знає про любов:
    Що радість, а що втрата.
    Тому й в кетягах сік, мов кров,
    І серденька – зернята.

    Налиті грона – плід життя,
    По вінця, – дзвони в гаю,
    То вітер келихи хита
    Калинового Раю.

    Збірка “У чарівному колі твого дитинства” (2006)


    Рейтинги: Народний -- (3.6) | "Майстерень" -- (4.38)
    Прокоментувати:


  42. Василь Степаненко - [ 2009.05.20 20:51 ]
    Кохалися
    *
    Кохалися.
    І бачили дзеркала
    Цнотливість нашу.
    Поголос пішов,
    Бо сонячні зайчата забігали.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  43. Зеньо Збиток - [ 2009.05.20 18:38 ]
    Радейко ко-ко
    З радейка надоїли слова –
    до вуха вліз рожевий слон,
    він дувся легко, мов бальон,
    немов корова від полови.
    Яка труба – такий музон.
    Насмикано новин з ефіру,
    мов хопту мацали граблі.
    Нє – шляк не трафив москалів,
    а коби трафив – то допіру
    було би свято на селі.
    Кричали би на празник свині,
    а борщ про єндика згадав,
    не знав би де подітись "гав",
    горівку пили би - аж сині,
    а еСБеУ лапало б ґав.
    І намуштровані у чарці,
    кропили, мов жуків, вождів –
    від олігархів до попів
    по жовтій видали б їм картці
    а їхнім курвам по п...пилі.
    І вже натішена до ручки
    та дорахована до ста
    лягла би пісня на вуста
    у розмоскаленій Сердючці,
    а Путін – бандуристом став.
    Та москалі – не рагулі
    (на жигулях)
    від них подітися ніззя
    і шо той лисий їм казав?
    – Без української землі
    хиріють руки у Кремля.
    Ну й мля...

    20 Травня 2009


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.33) | "Майстерень" 5.5 (5.27)
    Прокоментувати:


  44. Віва ЛаВіта - [ 2009.05.20 17:02 ]
    Мои лучшие пожелания
    Расскажу, вот о чем я думаю –
    Месяц май, а ты не со мной,
    Может стоит побыть акулою,
    Чтоб заметил ты, ангел мой,
    Что я чувствую, фантазирую,
    Проявить агрессивность, что ли?
    Я ведь женщина и любимою
    Быть хочу. И хочу до боли!
    Вот читаю я письма страстные -
    Мне в он-лайне немало пишут,
    Переписка - вещь тривиальная,
    Обещают моря, Париж, и…
    Я не думаю, что мечтания
    Бесконечные, знаю точно,
    Что реальность – то состояние,
    Где не пляшут обмана строчки.
    Жизнь моя о тебе в мечтаниях,
    Говорю, признаюсь, без грима!
    Мои лучшие пожелания
    В путь-дорогу, тебе, любимый.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.37) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (4)


  45. Катя Тихонова - [ 2009.05.20 16:12 ]
    * * * ** * * *
    Розпатлане волосся. Білі пальці
    І вільні кроки над верхівки скель.
    Душа у епізодах девальвації
    намотує на себе пил пустель.
    І котиться,
    і котиться,
    і котиться.
    Сліпий циклоп іде собі, іде.
    Така суцільна біла тіла змотаність,
    (одна краплина у клепсидрі - день).
    Вона тягуча, млосна, медом мазана.
    На крок від волі. І до Бога крок.
    Із року проминулого у вазі
    букет зів'ялих молодих зірок.
    Тьмяніють очі. Рвуться нервів струни,
    кувалдою по долі. Тане грань.
    Від Бога вільні - на дірявих шхунах
    метелики пливуть у океан...


    Рейтинги: Народний 5.44 (5.38) | "Майстерень" 5.25 (5.33)
    Коментарі: (6)


  46. Ірина Шувалова - [ 2009.05.20 15:58 ]
    Ода Західному Вітрові (переклад з Шеллі)
    1.
    О Вітре дикий Західний, о ти,
    Син осені, з чиїх тонких обіймів
    Так прагне мертве листя утекти,

    Як від мольфара духи, – лине вільним
    Чумним жовтавим почтом. Ти дмухнеш –
    Й розкрилене насіння на могильне

    Зимове темне ложе покладеш.
    Нехай спочине трупом – мертво, низько.
    Аж доки в сонний край Весна прийде,

    Сестра твоя, сипне барвисті іскри,
    І засурмить над долом досхочу,
    Й бруньок отарам знайде пасовиська.

    О дикий дух (де хочу – там лечу),
    Хранителю, руйнівнику, почуй!

    2.
    Ти, що зриваєш мертве листя хмар
    Зі сплутаних гілок небес і моря,
    Мчиш через височин сум’яття й шал

    Всіх янголів грози: ген, на просторі,
    Крізь здиблений і вільний твій політ,
    Зринають розпростерті в непокорі

    Менади дикі косми, аж в зеніт
    Від горизонту невиразних ліній
    Близького шторму пасма. Рік вже зблід,

    Ти тужиш гірко – він вмирає. Тіні
    Зімкнуть цю ніч могильну: хай течуть
    Густі пари, ущільнюють склепіння,

    З якого рине чорний вир дощу
    І полум’я, і граду: о, почуй!

    3.
    Це ти збудив з солодких літніх снів
    Блакитне Середземне, що дрімало
    В потоків кільцях, в кришталі і склі,

    Між островів у бухтах. Так недбало
    У снах зміїлись тіні древніх веж,
    Палаців, вкритих моху покривалом

    І квітом дивовижним, – не знайдеш
    І слів, щоб змалювати їх. Де шлях твій
    Проліг, сама Атлантика, авжеж,

    Розверзла темні урвища, й побляклі
    Морські ліси, зодягнені в парчу
    Важку вологу, затремтіли, вклякли,

    Здаля зачувши звук твого плачу,
    Й посивіли від страху. О, почуй!

    4.
    Коли б мене ти теж листком помчав,
    Коли б мене підніс – із хмар найлегшу,
    Чи хвилею нестримною здійняв,

    В свободі тебе, втім, не перевершить,
    То хоч би долучитися, о ти,
    Нестримний! Я, дитям ще, думав спершу,

    Що разом в небесах могли б ми йти,
    Як рівні. Та якби ж малому знати,
    Що не наздоженеш тебе, прудкий…

    Я вже тоді б, як зараз, став благати:
    Здійми мене, мов хмару, хвилю, лист!
    Життя шипами тіло рве завзято!

    Тягар годин так владно тягне вниз
    Того, хто вільним був, як ти, колись.

    5.
    Я буду тобі лірою, як ліс,
    Що з того, що, як він, я облітаю!
    Якби ж то наші голоси злились,

    Цей спів, що сум осінній навіває,
    Солодшав би, лишаючись гірким.
    Моїм стань духом, дикий Дух, благаю!

    Свавільний, мною стань! Помчи думки
    Сухі мої крізь світ, новий світанок
    Пришвидшимо! Хай бризнуть ці рядки,

    Як від багать незгасних жар багряний.
    Серед людей хай йдуть мої пісні.
    Для сонних нив нехай мій голос стане

    Пророчим гласом! Вітре навісний!
    Зима вже тут – чи ж довго до Весни?


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (2)


  47. Ірина Шувалова - [ 2009.05.20 15:21 ]
    Ефеби (цикл)
    ефеби

    до якої ж, мій хлопчику, міг дорости б ти зради,
    як цариці підстаркуваті втрачали глузд би!
    але ти сам зробив свій вибір, солодкий лузере:
    хто не зводить із неба віч, того небо вкраде,
    і усім ризикує шаленець, що жодної вади
    у собі не вбачав – і дзеркала здіймав на глузи.

    до якого ж ти пекла спуститися б міг, безбатченку,
    і яких евридік звідти вивести, сонних, п’яних
    світлом жовтого дня… але ти не схотів, тиране.
    як би ніжно тебе увінчали їх пещені пальчики
    асфоделями. нині ж, mon chere, ти нащадкам у спадщину
    залишаєш хіба що сузір’я чи, може, гекзаметр.

    на камеях, офортах, на глині вологій і просто
    на піску виростають манірні розніжені постаті
    як отруйні рослини із повної крові землі
    ці солодкі вуста посміхаються тіло припрошує
    розірватись і вмерти. я знаю, це дорого коштує
    та обіцяні пошепки блага також немалі

    вчись брехати, як брешуть ці профі, ці різьблені профілі
    тінь струнка вислизає із пальців і з-під простирадел
    тінь танцює на кінчику голки, ось-ось вона впаде
    в шестистопний тартар. їх - тендітних, як квіти засохлі
    опусти в свою пам’ять (спи раб мій спи маг мій спи бог мій)
    нездійсненність – це пекло, яке нас ніколи не зрадить.

    осяйних колісниць недолугі манірні візничі
    тонкостанні примари, закохані в себе панічно,
    тавромахи, що ременем крила бинтують до пліч,
    розчиняються в часі – і я вже не бачу облич,
    це ефеби відходять у міф: там, де замість обличчя,
    проростає назовні нічим вже не стримана ніч


    фаетон

    хлопчик солодкий солоний солодкий солоний
    мойри лукаві ласкаві безжалісні хитрі
    виснеш ти падаєш виснеш ти мій фаетоне
    межи списами трави й гостряками повітря

    чадо гірке золоте тонкостанне свавільне
    вгору в безодню угору в безодню танцює
    панцирний жук колісниці пірнає повільно
    й вільно злітає – стріла непідвладна стрільцю. о,

    гнівна деметро, не рви своє пишне волосся
    повне пожухлої мертвої арніки пижми
    падає хлопчик нащадок світила що досі
    жодного разу не збочило рух колобіжний

    падає хлопчик і висне і падає. тісно
    тілу між посвистом вітру і полиском листя
    хлопчик скляніє він трісне скляніє він трісне
    хлопчик він практик він містик він практик він містик

    луком напнувши дзвінкі сухожилля прорісши
    омахом полум’я в темне склепіння зірвавши
    зв’язки ти з рук випускаєш затиснуті віжки
    пучки востаннє цілують розбещену замшу

    тіло засмагле рвонеться розпружиться стане
    зіркою пам’яттю зіркою кришиться тоне
    тоншає вищає іншає міниться тане
    вибухнеш згаснеш ти вибухнеш мій фаетоне


    орфей І

    царство тіней, воно значно ближче ніж ти міг подумати
    у тумані рибинами ковзають чорні гондоли
    в них загорнуті в шовк і мережива гумберти-гумберти
    тонкоруких лоліт покривають під танго п’яццоли

    де жона твоя? тінь серед тіней і маска між масками
    під спідницею ночі усі ми однаково грішні
    над туманами міст зауваж перейти і не впасти
    ще ніхто не спромігся. – то може б і ти це облишив?

    білогубий поете співцю сам ось-ось зефемернієш
    ця бруківка ковтне твої кроки відлуння не висікши
    де жона твоя, йолопе? чи не в портовій таверні
    чи який випадковий матрос її сльози не висушив?

    де жона твоя? місто зімкнулося колом, і все ж таки
    ти ще мариш, ще ловиш губами молекули видихи
    твоя дівчинка певно давно стала схожа на решту
    маскарадних повій і принцес. чи ж тобі не огидно?

    це край світу. ти чуєш? це наше приватне інферно.
    найінтимніше пекло з можливих, де зрештою кожен
    зберігає інкогніто. бардику, думаєш, зможеш

    свою втрачену зрештою вивести з міста померлих
    зняти з неї пропахлі розпустою шати химерні
    і без зайвих вагань повернути до себе на ложе?


    орфей ІІ

    орфею, хлопчику із лірою,
    орфею, чуєш знову кроки ти?
    це тінь твоя крадеться звіром чи
    це фавни ратицями цокають,

    чи ліс, ворочаючи корені,
    прямує слід у слід безшелесно,
    чи хтось у міф ступа з історії
    чи у канон з якоїсь єресі?

    десь з-посеред людського місива
    зовуть її прозорі пальці,
    а дзеркала пускають бісики:
    “орфею, йди, не обертайся”.

    і ранок твій на тебе падає,
    як орди золотої сарани,
    як злива гостроперих радощів –
    не обертайсь, орфею, царю мій.

    хоч крила сонця ранять боляче,
    іди, розмазуй піт по вилицях,
    іди, іди, орфею, сонечко,
    вона лишень тобі наснилася.


    нарцис

    нарцис собі сам наркотик сам собі вена
    нарцис він і центр і відцентровий рух він
    аби не украли цілунок із вуст припухлих
    слід хлопчика в дзеркалі оберігати ревно

    нарцис собі кат і він же водночас жертва
    нарцис собі ментор нарцис свій слухняний учень
    таких ефемерних слід нескінченно мучити
    аж доки від ласк не впадуть на підлогу мертві

    нарцис і стріла і лучник він стриж і стрижень
    і тридцять три серпанки м’якої плоті
    хопчик-негайно і хлопчик-лиши-на-потім

    пастка із напнутих жил і порізів свіжих
    туга стріпнулася плесом розбіглись брижі
    сам себе пестить і сам собі чинить спротив

    з’їсти очима поглядом випити вкрасти
    випростати на піску розпростерти в листі
    цього себе чи його золотої масті
    сонячним променем випрямити на вістрі

    нарцис зомліває – не знає хто сам хто інший
    нарцис під собою, нарцис у собі і глибше

    вивернутий назовні метелик болю
    простромлений наче голкою сам собою


    ікар

    вріс головою в сонце
    кидаєш тіні якір
    монстри потонуть в мороці
    падати буде м’яко

    падати буде тепло
    в глянцевий синій плющ у
    море цей космос тетіс
    рух що тебе розплющить

    в плюшеві надра тріщин
    в золото і меркурій
    падати буде іншо
    падати буде муляти

    сіпатись поза торсом
    і з-під лопаток рватися
    пам’ять про м’якість воску
    це рецидив пернатості

    падати буде довго
    й ніжно – в бісері поту
    в амфору з білим горлом
    в сни де немає потім

    тіло зім’яте м’ятне
    плями на пальцях плюскіт
    крові у вухах м’ясо
    сонця між губ молюсків

    мито морському богу
    хвилі покірний раб а
    довгі засмаглі ноги
    мідні цілують краби

    спиною в піну лігши
    тихше гойдайся тихше
    впавши не плач летючий
    море тебе приручить

    солодко спи у сон твій
    плинуть ліниві риби
    кидаєш тіні ятір
    монстри потонуть в понті
    просто сповільнюй ритми
    падати буде м’яко


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (3)


  48. Ліна Масляна - [ 2009.05.20 15:30 ]
    * * * * *
    Як дотики холодної води,
    Безжальний погляд.
    Тебе благаю я: «Не йди!»,
    А ти не поряд…
    Мій гуркіт серця зупинив,
    Мою надію
    В сльозі байдужій утопив!
    Я вже не мрію…
    Я йду, не знаючи чому,
    Біжу від світу.
    Залишивши мене саму,
    Ти вдарив квітку,
    Поранив цвіт – моє життя,
    Та біль минає.
    Я поховаю почуття
    Й сама зникаю…


    2000


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.45) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (4)


  49. Леді Ней - [ 2009.05.20 14:24 ]
    *****
    Я в улюбленій кав‘ярні сяду за вікном,
    Будуть тіні танцювати за моїм столом.
    Як акваріумні рибки - хмарки в небесах,
    Пропливатимуть зі срібним спокоєм в очах.
    Розчиняючись, як цукор в чашці на денці
    Теплі спомини розгладять смужки на лиці.
    Світ барвистий із батисту, усмішок, помад…
    Спека. Спокій. Пообідній літній променад.



    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  50. Юлія БережкоКамінська - [ 2009.05.20 14:50 ]
    * * *
    У мене від лободи
    Високий город і зелений.
    Поглянь, як зійшли дуби,
    Попроростали клени!
    На повну цвіте полин,
    І хрін, і бліді ромашки…
    З сапою в город, а він –
    Травою зітхає важко.
    Сапою – до мозолів,
    І грузну в землі, і плачу:
    Чи трави на мене злі,
    Чи я отака ледача?
    Врожаю? І не чекай…
    На творчість – ніяких знижок.
    По осені урожай
    Укотре – соснових шишок.
    Ти розпач мій пригуби:
    Сусіди сміються в спину:
    «І клени тут, і дуби,
    І - жодної картоплини!
    Поетеса, бач…»
    20.05.09.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (1)



  51. Сторінки: 1   ...   1424   1425   1426   1427   1428   1429   1430   1431   1432   ...   1761