ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вячеслав Семенко
2019.01.16 00:44
З Томаса Венцлова

Відмовимось від патетичного звучання,
та це - щось незвичайне, не просте.
Яка художником прихована тут тайна,
що полотно палило, як костер?

Над барикадою з туману квітне заклик,

Віта Парфенович
2019.01.15 22:15
Куди зникає твоє тепло?
Чому дзвінки лунають рідше?
З тобою добре так було:
душа співала, писались вірші!

Із часом попит на тебе зріс -
І вже турбує чергова курва.
Ти, милий хлопче, таки підріс,

Володимир Бойко
2019.01.15 21:58
Влізла киця у шухляду
І від того вельми рада,
Бо непросто кошенятку
Відшукати власну хатку.

Марґо Ґейко
2019.01.15 21:11
Я знаю, що все перебутнє, а ти?
Як мул під водою, як бризки над нею
Пощезне. Не вірте в оту ахінею,
Що час – уроборос, бо він – серпантин.

І вдруге фрегату отут не плисти.
Хай море забуде хореї і ямби,
А ти не кричи мені зверху, що «я би-м...!»

Ірина Бондар Лівобережна
2019.01.15 20:36
Сьогодні зранку було неймовірно блакитне небо. І на ньому, як на порцеляновому блюді, смаколики рожевих хмаринок. Ніби вірна прикмета, що щось таки має статися. Неодмінно мало статися, бо вже багато днів я не бачила неба. Воно все було затягнуте суцільни

Олександр Бобошко Заколотний
2019.01.15 15:36
Усе було війна... Перони, рани, вибухи.
І чийсь загиблий пес. І чийсь загиблий син.
На написи в метро (мовляв, немає виходу),
якби вони були, не вистачило б сил.

Лякав телеекран ще більшими масштабами.
Волали всі стовпи: «Рятуймо ушпиталених!»

Віта Парфенович
2019.01.15 14:06
Інна порпалася у пісочниці, їй було чотири, і вона точно знала, що вона дівчинка, у платтячку, а напроти сидить хлопчик. Хлопчик приязно усміхався і грався своїм совочком. Інна ліпила пасочки, пекла пиріжки і тортики. Незнайомий хлопчик рив ямку, і рів бу

Ігор Деркач
2019.01.15 13:32
А у небі ніби інші зодіаки –
поросята не такі уже й собаки.
Одіозні лики,
ратиці та пики.
А мордяки!
Філіали зоопарку...

***

Олександр Сушко
2019.01.15 12:58
Невдатної поезії нема,
Всі -генії, померли графомани.
Від кожного піїта без ума,
А от у мене строфи незугарні.

Пишу як Біг на душу положив,
Кривульками обписую блокнотик.
Та головне - прещиро! Від душі!

Нінель Новікова
2019.01.15 12:58
Я присоромлений гульвіса.
Мене дражнив твій темний шовк.
Коли твоя важка завіса
Розкрилася – театр замовк.

Вогнем яскравим роз’єднало
Нас рампи золоте кільце,
І музика, що пролунала,

Ірина Вовк
2019.01.15 11:37
Щедрувальники під вікнами хати:

"Ой рано-рано кури запіли,
а ще раніше пан Василь встав.
Ой устав-устав, три свічки сукав,
при першій свічці - личко вмивав,
при другій свічці - одежу вбирав,
при третій свічці - коня сідлав.

Ярослав Чорногуз
2019.01.14 22:26
Звертаюся вкотре до адміністрації сайту «Поетичні майстерні», літературної громади сайту. Скільки ще часу ми будемо терпіти антихудожні, антилітературні випади у бік високих майстрів графоманських стріл Олександра Сушка, людини, позбавленої не лише

Марія Дем'янюк
2019.01.14 18:42
А ведмедик Косолапко
Тягне до полиці лапку.
Бо стоїть там банка меду-
Приховали до потреби,
Щоб не просто ласувати,
А корисні ліки мати.
Хоча горло не болить,
Солоденького кортить!

Мирохович Андрій
2019.01.14 14:18
мир безусловно тесен
еще увидимся
но
для тебя у меня нету песен
он
по повадкам
безусловный гаврош
такой же его лексикон

Сонце Місяць
2019.01.14 11:58
той, що приходить нізвідки, як водиться
той, що глузує з неписаних правил
той, що вичікує & до кінця
начебто зайвий

плутано знуджений від лапідарності
склянотверезими днями за днями
часто пасивний & передчасно

Олександр Сушко
2019.01.14 11:13
Знову болісний крик несподівано спокій порушив,
На сеанс терапії отримав жмутину заяв.
А чи мій це обов'язок - гоїти втомлені душі?
Є для цього психологи, друзі та власна сім'я.

Бачу в кожного плями на совісті, гріх у стодолі,
Той живе безголоси

Нінель Новікова
2019.01.13 22:54
Так і сяє у інії ліс –
Як у храмі, усе урочисто.
Хто вбрання це казкове приніс?
Хто створив оце диво пречисте?

Навіть вітер, шалений пустун,
За пухким причаївся заметом,
Пустувати не сміючи тут,

Тетяна Левицька
2019.01.13 18:07
Мороз міцнів, сердитий лютень,
голодомор, пусте  село.
Зима нестерпна, хижа, люта,
хатину снігом замело.
В кімнаті грубка ледве гріє,
з долівки тягне, з вікон теж,
і на шибках дубар малює
холодне плетиво мереж.

Петро Скоропис
2019.01.13 16:03
З пащі лева
ручай не сюрчить і не чути рику.
Гіацинти цвітуть. Ні свисту, ні крику,
ні тобі голосів. Нерухома листва.
І обстава ця ніби і осторонь грізного лику,
і нова.
Пересохли уста
і гортань проржавіла: метал, до речі.

Вікторія Лимарівна
2019.01.13 15:31
Сповнені розпачу, відчаю очі
У перехресті один на один
Погляди наші: то чий же ти син?
Хто ж тобі сниться, приходить щоночі?
Мати чи батько? Чи постать дівоча?

Хлопчик в колонії зовсім недавно.
Сталося так: розум десь заблукав.

Олена Лоза
2019.01.13 13:39
Якось бігла по сніжку
Мишка-сіроспинка,
В полотняному мішку
Несла під ялинку
Десять макових зернят
І шматочок сала,
Для маленьких мишенят
Матінка поклала.

Віктор Кучерук
2019.01.13 08:20
Нема нікому справ до того,
Що я нічого вже не жду
В житті крім спогаду сумного
Про тебе, гарну й молоду.
Неначе згадкою пошану
В безмовній тузі віддаю
Тобі, незміряно коханій,
За дні і ночі у раю.

Олександр Сушко
2019.01.13 08:13
Як правило, кортить писати зрання,
Але обсіли думоньки сумні:
Не справдилися люду сподівання,
Не вилупився з мене геній! Ні!

Опуклі музи вабили ізмалку
І збуджували хтивий інтерес.
Моє ж письмо важезне, мов ломака,

Володимир Бойко
2019.01.12 20:00
Пахана пов'язали вранці,
Порішили всю охорону.
Ні бельмеса він не второпав,
Тільки трясся і воду пив
Він витав у захмарних висях
І катав по старих шаблонах
І ніхто не прийшов на поміч,
І ніхто його не любив.

Іван Потьомкін
2019.01.12 15:51
Які ж бо ви наївні, вишні, абрикоси і мигдаль!..
Варто теплу запанувати взимку,
Як ви своїм брунькам даєте волю -
Явитися на світ рожево-білим квітом.
А ще ж попереду і холоди, і хвища.
Та сонцю ви всміхаєтесь довірливо.
Точнісінько, як та малеч

Світлана Майя Залізняк
2019.01.12 15:12
Вдягла сережки-зайчики:
енергії ловці.
Песиголовці - крайчиком,
горобчики в руці...

Отак мені тут хороше -
немовби на Балі.
Просію слово... борошно...

Ольга Калина
2019.01.12 09:57
А сьогодні мете завіруха.
На полях розляглися сніги.
- Просинайся скоріш, відчайдухо,
Глянь в снігу і поля, й береги.

Небо хмарне, неначе в тумані.
- Запрягай ти швидкого коня.
Попереду сніги нездоланні..

Олександр Сушко
2019.01.12 06:23
У 1932-му я була маленькою і нічого не пам’ятала з тих жахіть, які випали на мою сім’ю. Голодомор забрав чотирьох братів та сестер, а я дивом вижила. А от 1947-й забути не можу і досі. Після збору минулорічного урожаю маму уночі спіймали на житньому пол

Ярослав Чорногуз
2019.01.12 01:39
Я не того тебе жадаю,
Поставить галочку аби.
І не доведений до краю,
Й не хочу втіхи від журби…

Тебе жадаю не для того,
Мов Казанова молодець,
Аби додати перемогу

Серго Сокольник
2019.01.11 21:31
**присвячується чудовій людині, Едуарду Сколінчуку, водію нашого волонтерського підрозділу "Вбережу", до його ювілею**
***мелодія авторська***

Вдома мати чекає.
Водію, не засни!
Як машину гойдає
На дорогах війни...
Снів солдацьких химери

Іван Потьомкін
2019.01.11 19:34
Ейн браха бело тірха Хто людям добра бажає, той і собі має. Добре роби, добре й буде. Роби добро – не кайся, роби зло – сподівайся. Ейн давар каше мелашон гара Нема нічого гіршого над лихослів’я. Ейн дОфі бедлут Бідність – не вада. Ейн дін в

Нінель Новікова
2019.01.11 17:04
Эта симфония снега
Околдовала сады…
Рыженький пёсик с разбега
Вышил узоры-следы.

Белыми струнами ветер
Тихо играет в ночи…
И, словно ноты, на ветках

Вікторія Лимарівна
2019.01.11 16:00
Життя різнобарвне: відтінків багато.
І погляд, потрапивши якось за грати,
Побачив обличчя сумні та байдужі.
Юнацькі ці долі застрягли в калюжі,

В жахливій, життєвій нестерпній пригоді,
Надовго про волю забути їм годі.
Бо скоїли злочини різні

Віктор Кучерук
2019.01.11 04:54
Сніжинки, звихрені вітрами,
Шурхочуть срібними крильми
Над спорожнілими шляхами
Неподоланної зими.
Вона, неквапна і безкрая,
Мов зупинилася в ході,
І ні на мить не відпускає
Мене за межі холодів.

Олександр Сушко
2019.01.11 04:31
Закінчувався розвід караулу. Як його начальник я отримав пароль від чергового по управлінню, віддав йому честь і скомандував взводу, що заступав на чергування, зробити почесне коло плацом під музику духового оркестру і рушити на свої пости. Все було як з

Володимир Бойко
2019.01.10 17:45
Самоклоновані поети
Летять нізвідки, мов комети,
Розсіюючи інтернетом
Недоримовані куплети.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

старий Стрілець
2019.01.14

Анна Баняс
2019.01.13

Віктор Ковіпа
2019.01.08

Людмила Кірєєва
2019.01.02

Леся Кесарчук
2018.12.27

Марина Кузьменко
2018.12.26

Ольга Калина
2018.12.24






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Єлена Бондаренко - [ 2006.05.01 09:08 ]
    «Щаслива»
    Тебе не чути – не дзвониш, -
    Мабуть забути хочеш зовсім,
    А як зустрінемось – мовчиш –
    Немов ми незнайомі гості.

    Стираєш в попіл всі слова,
    Що я тобі колись казала,
    Питаєш «Сенс їх? Де брехня?»
    А я писала і писала.

    Ти кажеш дивна дуже я,
    Не розумієш моїх вчинків,
    Та не турбуйся – не твоя
    І не тобі мене терпіти.

    Казав – «Тебе не зрозуміть…
    Навіщо мучиш знов і знову?»
    Та всіх благаю – збережіть
    Той образ дикий, мою мову.

    Всі швидко дивляться в мій бік
    Не намагаясь зрозуміти,
    Дивуються – промінчик зник,
    Яким колись могла любити.

    Усі дивуються в сім’ї,
    Всі кажуть – дивна, небуденна,
    Але не знають, що в душі
    Усе сховала я таємно.

    Я сміхом закриваю біль,
    Минулі втрати, сльози сором.
    Знайдеться той, хто б зрозумів,
    Що шлях протоптаний позором…

    Всі зустрічають – знов весела,
    Питають: «Що? Нема проблем?»
    А я згадаю й мов померла,
    Кажу: «Нема! Щасливий день!»

    Всі думають щаслива, хвалять:
    «Хоч хтось в житті щасливий став!»
    Проте вони не пам’ятають
    Хто, як й коли мене кидав!

    7січня2006


    Рейтинги: Народний 3.5 (3.42) | "Майстерень" 4 (3.5)
    Коментарі: (2)


  2. Єлена Бондаренко - [ 2006.04.30 17:07 ]
    Ангел
    Навіщо жити? Скаже хтось?
    Навіщо вислухать когось?
    Навіщо прагнуть? Щось робити?
    Скажіть мені – навіщо жити?

    Навіщо мучитись всі роки
    І знов вивчать свої пороки?
    Роздумувать над цим питанням
    І знову задаватись зрання.

    Навіщо? Адже крізь лиш зради
    І всі лиш гру ту грають радо.
    Усі всіх зраджують завжди,
    Хоч як не намагайся ти.

    Я намагалась щось змінити,
    Могла я поступки робити,
    І правду прагла говорити –
    Не прагла я її губити.

    Я намагалась, та не вийшло,
    Всі мене кинули поспішно,
    Всі були раді розійтись
    І я собі кажу «Змирись!»

    А що робити – я одна,
    Бо поряд лиш усіх слова,
    Бо всі божились, всі клялися
    Та де ті зараз – розійшлися.

    Всі розійшлися, всі по парам,
    Всі свій проводять час загалом,
    Всі мають що й кому казати,
    А я лиш відчуваю втрати.

    Комусь пишу, комусь дзвоню,
    Та відчуваю не нову
    Ту правду, що я не потрібна,
    Ту правду, що уже набридла.

    Хоч кажуть всі, що це не так,
    Хоч кажуть, що потрібна всяк,
    Хоч всі клянуться, що без мене
    Життя немає їм для себе.

    Всі ви клянетесь, а де ви
    Коли потрібні ви мені?
    Кудись діваєтесь ви вмить,
    А серце ж в мить оту болить

    Недарма кажуть – друзі всі,
    Що проявляються в біді.
    Та де ви? Я вас вже не бачу,
    Бо вас нема, а це щось значить.

    Комусь скажу – мені погано,
    Хтось заспокоїть – вмить прегарно,
    Але ж і зникне в ту от мить –
    І знов душа моя болить.

    Лише один ти є у мене,
    Що не живе заради себе,
    Лише один ти є завжди,
    Що завжди досягнеш мети.

    Лиш ти один, що завжди поряд,
    Лише один завжди зі мною
    Ти ж знаєш, що без тебе я
    Все зрозуміти б не змогла.

    Ти ангел той, що завжди тут,
    Ти той, що все в житті збагнув,
    Ти ангел, знаєш той, що є,
    Ти той – життя що стереже.

    Ти знаєш лиш боюся я,
    Боюся втрат відчути я,
    Боюсь, що ти кудись ізникнеш
    Чи всю довіру вмить покинеш.

    Боюсь, що вб’єш про мене пам’ять,
    Боюсь чутки тебе завалять,
    Боюсь, що зникнеш кудись ти –
    Без тебе ж правди не знайти.

    Ти знаєш все, ти знав багато,
    Ти знав найбільшу в житті правду,
    Ти лиш цю правду пам’ятай –
    Ти ангел мій назавжди. Знай!

    15жовтня 2005


    Рейтинги: Народний 3 (3.42) | "Майстерень" 3 (3.5)
    Прокоментувати:


  3. Єлена Бондаренко - [ 2006.04.30 16:11 ]
    ЛЮБОВ
    Любов… а хто її збагне?
    Хто пояснить цю силу зможе?
    Хто хоч на мить візьме і забере
    у себе почуття погоже?

    Хто на мить поясне знов і знов?
    Напевно той, хто закохатись хоче,
    напевно той умить збагне любов
    хто кожен вечір згадує охоче.

    Хоч хтось замислився над тим,
    як дні проходять без любові?
    Чи хтось, напевно, навіть зрозумів,
    що треба мать велику силу волі?

    Ту волю у життя – недовге і нещире,
    яке проходить день у день і знов,
    яке усіх нас в світі шире
    і так вже зрідка дарить нам любов.

    Та чом, коли її ти в серці маєш,
    то прагнеш вбити, знищити її?
    Чому так важко, зрідка помічаєш
    ті миті, ті жахливі дні?

    Чому кохання легше всіх вбиває? –
    Воно ж те сонечко, те світле і легке.
    Але ж чому ніяк не зпомічаєш
    і не збагнеш те почуття лихе?

    Чому пробачить важко і непросто
    ту зраду через почуття?
    Навіщо і чому ніяк не спросиш,
    а просто скажеш «зраджую вже я»

    Адже любов – вона не зрада – втіха,
    вона ж велике почуття,
    вона – без чого нема лиха,
    вона вироблює знання.

    Вона все зробить раді тебе,
    вона вже не покине знов,
    вона весь світ вмить переверне
    і подарує всю себе – любов.

    Вона все зможе пояснити:
    і щастя й зраду ту лиху,
    вона підкаже як прожити
    і вмить поверне новизну.

    Вона не спинить знов і знову,
    вона підкаже сенс життя,
    вона дарунок приготове
    і вмить поверне почуття.




    Вона зітре умить страждання,
    а потім подарує сон,
    в якому вмить впізнаєш ти кохання
    й захочеш цього знов і знов.

    Та потім, як про все забудеш,
    зітреш умить всі думки зла,
    все вернеться, що вже колись минуло
    і втратиш ти останні почуття.

    І вмить весь світ вже стане, як те пекло,
    як думка та безмежна і лиха
    і вмить вже все, як в пам’яті померкне
    і стане доленька твоя, як світ лиха.

    Бо втративши любов ти не помітиш,
    як час той промайне вже знов і знов,
    але зостануться у пам’яті іскрини,
    як той промінчик, - та лиха любов.

    Та буде згадка на віки, навіки
    про неї, мов про горе зле
    і в пам’яті залишиться навіки
    те почуття безмежне і тривке.

    Воно засліпить твої дивні очі,
    воно закрутить твою душу знов,
    і вітер промайне лихий, пророчий,
    в якому міститься твоя любов.

    Яка те сонечко умить підніме,
    яка запалить твої почуття,
    яка із ніг на голову враз кине
    і з нею вмить забудеш про життя.

    Але її вже не повернеш знову
    її вже не зустрінеш знов,
    її, мов тонку перепону,
    її – ненависну любов!

    5травня 2005


    Рейтинги: Народний 2.33 (3.42) | "Майстерень" 3 (3.5)
    Коментарі: (2)


  4. Василь Шляхтич - [ 2006.04.29 00:19 ]
    Вірш на лемківській говірці
    Колись лемки мандрували
    Не лем по Карпатах...
    Про них кругом вшитки знали,
    Гварили багато.

    Повідали там в Криници,
    Перед Франц-Йосифом,
    Як то лемки за границу
    Поплинули шифом.

    Ой, далеко поплинули,
    За воду велику.
    Товдиль може ще нечули
    Нич про Гамерику

    Мож гнес вам кус оповім,
    Так як мі гварили -
    Як то предкам з Мудрикова
    Виростали крила.

    Мудриково - вельке село
    Гин в наших Карпатах.
    Люди жили там весело
    І то не лем в сьвата.

    Колись старий лемко гварив
    Й плакав як дитина,
    Як то поляк го вишмарив
    З його Лемківщини.

    Старий лемко за горами
    Плакати все буде:
    Гори снять му ся ночами,
    ВІн їх незабуде.

    Мав там вшитко жеби жити:
    Церков, школу, поле...
    І не думав він лишити
    Својх гір николи !

    Ту їм ночев місяць світив,
    Як ішов зі Сходу;
    Ту родилися їм діти,
    Як були молоди.

    Ту женилися, вмирали,
    Бо ту били в себе.
    Вшитко своє всі кохали
    Не менше, ниж небо.

    Прийшла весна. Всі йшли в поле
    Обробляти ниву.
    Лем де яки діти в школи
    (Й шкіл не дуже било).

    Гнес син лемка на чужині
    Лемком лем від сьвата...
    Раз на рік јде до Ждині,
    Товдиль, коли Ватра.

    Іщи кус а лемковята
    Станут чужинцями:
    Мало котре запамятат,
    Де є гніздо мами.

    Бортак лемка як чорт кусит,
    Щоб звик до чужини.
    І відтігат го від Руси,
    Тобто, Украјни

    А то му історю пише
    На лемківскій мові,
    Хвалит лемка же залишив
    Гори полякови

    Землю, ліси нам забрали
    Охрещени брати.
    Хцеме би нам єй віддали,
    Лем не хцут віддати.

    В Мудрикові з старой церкви
    Вельку баню зняли,
    Щоб лемківски сліди стерти,
    Щоб наше пропало.

    Наши церкви пропадают,
    Пропадут цвентари,
    Сліди наши затирают
    Нинішні варвари!..


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 0 (0) | Самооцінка 6
    Коментарі: (8)


  5. Світлана Ашес - [ 2006.04.28 22:37 ]
    Самовбивця
    Боюся піднятись, а потім упасти
    Розбитися вщент, розлетітись шматками
    Боюся я руки на себе накласти
    Піддатися болю під цими думками

    Вантажу все більше, його вже по вінця
    Слова, поривання – великий тягар
    Напевне, всі скажуть, що я самовбивця
    Що це був, звичайно, природжений дар

    І буду летіти, проте тільки вниз
    Чи просто висіти, чекати на смерть
    Розпалю навколо себе я хмиз
    Або наковтаюсь таблеток на чверть

    Годинник проб‘є останню годину
    Я все вже зробила, щоб бути одна
    Я вмію боятись, я ж просто людина
    Людина не завжди вмирає сама


    Рейтинги: Народний 4 (4.17) | "Майстерень" 5 (4.58) | Самооцінка 5
    Коментарі: (4)


  6. Світлана Ашес - [ 2006.04.28 22:17 ]
    Бути з тобою
    Душа болить
    Серце тріпоче
    Це лиш на мить
    Напевно щось сказати хоче
    Та й досі ще мовчить
    Блукає погляд
    Сміються очі
    Стихає крок
    І серце щось сказати хоче
    Лишаймося удвох
    Кричать думки
    Зникає світло
    Все навпаки
    Нас поєднати хотіло літо
    Та це всього чутки
    Порви папір
    Зітри чорнила
    І поламай перо
    Ти був коханий, а я мила
    Та це не допомогло
    Змий цю усмішку
    Закрий очі рукою
    Мені тепер чомусь так страшно
    Бути із тобою


    Рейтинги: Народний 3 (4.17) | "Майстерень" 4 (4.58) | Самооцінка 5
    Коментарі: (1)


  7. Світлана Ашес - [ 2006.04.28 22:40 ]
    Не для мене
    Коротка ніч і поквапливе прощання
    Легенький поцілунок в щоку
    Я не порушила твого мовчання
    І не ступила жодного кроку

    Ти посміхнувся, повернувся і пішов
    А я стояла і дивилася услід
    І дощ невпинно йшов і йшов
    Ти залишав мій світ

    Краплі котились по відкритій шкірі
    Я закривала очі й бачила тебе
    Ми були разом вільні, наче звірі
    Та ти кохав все рівно не мене

    Все було швидко і без зайвих запитань
    Розтанула я, як перший сніг
    Все було без цукерок, квітів і зітхань
    Бо ти в ту мить від когось біг

    Тікав, як загнаний хижак
    Поранений у саме серце
    Краватка зірвана і у крові піджак
    Все у порізах і подряпинах лице

    А я жила постійно в чиїхось снах
    В твоїх обіймах, у твоїх руках
    Літала за тобою в небо і стрибала в яму
    Кохання – витвір хворої уяви

    Хвилинна вічність – турбота для живих
    А не для мертвих і занадто молодих
    Ми дихаємо одним повітрям
    Кидаючи життя на вітер

    Та дощ глухий до всіх моїх благань
    Він крапав й змішувався із сльозами
    Солоний присмак – наслідок ридань
    Та їх ти не побачиш між рядками


    Рейтинги: Народний 5 (4.17) | "Майстерень" 4 (4.58) | Самооцінка 5
    Коментарі: (3)


  8. Віталій Круглов - [ 2006.04.28 21:01 ]
    ***
    Пливе нелітня повінь, і плоти
    похлюпують долонями шорсткими,
    і горизонт увірує у спини,
    яким за горб без вимоги платить
    не досить срібних, коли є мета
    завчати безліч мантр і в мудруванні
    ховати простоту дороги в Канів,
    яку, мов пряжу, жадібно змотать
    у відголосся й дихання гори.
    Полюючи, не бачить поряд звіра,
    і через край твоя вина і міра,
    якою ти відміряв і згорів,
    не дочекавшись мороку вуглин,
    схиляючи своє крило зніміле.
    Ми жити, не вмираючи, уміли,
    і помирать, не живучи, могли.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5 (5.41)
    Прокоментувати:


  9. Мар'яна Шіпош - [ 2006.04.28 18:24 ]
    Страх
    Я не знала, що страх від ненависті гірший.
    Раптом кинула все і назад обернулась,
    І мені захотілось спалити всі вірші,
    Бо усе вже найкраще до мене відбулось.

    Зашкарублі примари – минулі невдачі
    І майбутні вагання – уламки ілюзій.
    Страшно долю зустріти і дати їй здачі.
    Страшно кинути виклик і втратити друзів.

    Тихим шепотом зорі вночі рахувати,
    Задивляючись в небо до болю німого.
    Страшно знов полюбити і волю віддати,
    Ще страшніше – в житті не кохати нікого.

    Бо любові ненависть не є противага
    І мені ще, можливо, не пізно прозріти,
    Що для того й для іншого треба відваги.
    А в душі моїй страх. І не можу злетіти…


    Рейтинги: Народний 5.21 (5.08) | "Майстерень" 5.25 (5.03)
    Коментарі: (3)


  10. Мар'яна Шіпош - [ 2006.04.28 18:29 ]
    Додому

    Кілометри доріг через гори далекі.
    Залізниця додому. П’янка ностальгія.
    І трембіти.Багаття. І вічні смереки.
    Сонне місто.Бруківка на Корзо. І мрії.

    Понад річкою липи. І поспіх вокзалу.
    І повитий плющем загратований замок
    Зайчик сонячний прагне весняного шалу
    І засліплює очі крізь складки фіранок.

    І осіннє болото. Цигани. І ринок.
    І сміття на окраїнах. Кнайпа на розі.
    На Ужі сірі чайки шукають скоринок,
    А я знову і знову сама в дорозі.

    Виноград і вино. На городі квіти.
    А у місті спека. Асфальт мов тане.
    І мене моїх друзів зустрінуть діти,
    І слідів моїх скоро вже тут не стане.

    Розмальовані писанки. Дух різдвяний.
    Перейду через міст, наче в іншу долю.
    І у травні цвістимуть мені каштани
    Замість звислих гілок молодих магнолій.

    Кафедральний собор. На душі тривога.
    Щось не так. Я знайомих боюсь зустріти.
    Знову площа.Вокзал. Знову та ж дорога.
    Повернутись додому також треба вміти.

    Та з вітрами чи повінню, снігом, грозою –
    Кілометри доріг крізь туманні Карпати.
    Може, якось приїду сюди чужою,
    Щоб свій дух, і пісні, і себе згадати.



    Рейтинги: Народний 4.75 (5.08) | "Майстерень" -- (5.03)
    Коментарі: (1)


  11. Мар'яна Шіпош - [ 2006.04.28 18:11 ]
    Відьма
    Як відьма, йшла колись на інквізицію
    В сорочці довгій з льону аж до п’ят,
    Напилася самотності з криниці я
    І знала, що не вернуся назад.

    Я бачила – рука з вогнем не сіпнеться,
    А людям треба хліба і розваг.
    Співала. І смертельна була пісня ця,
    І коси тріпотіли, наче стяг.

    Нарешті хоч зігріюсь, може, висплюся,
    Втечу від цього світу назавжди
    Востаннє на життя своє подивлюся.
    Ні. Більше не тікатиму. Куди?

    Як відьма, йшла до натовпу на вогнище,
    Щоб з попелу постав бентежний дух,
    Я теж піду сьогодні. А торговище
    Жбурлятиме прокльони, як в лантух.

    Сорочка завелика – ноги плутають,
    І нижній край від крові і трави,
    Тремтячими руками тихо кутаю
    Холодну душу в льон і молитви.

    Вже полум’я повзе…Пророцтво сповнене.
    Ще мить - і зашурхоче сіре небо.
    Однаково б колись вогонь спалив мене,
    Бо відьмою я стала через тебе.




    Рейтинги: Народний 5.33 (5.08) | "Майстерень" -- (5.03)
    Коментарі: (5)


  12. Мурлика Арт - [ 2006.04.28 13:34 ]
    пасивність
    сиди і слухай тишу
    її шматочки діамантів
    тікають від нас нишком

    сиди дивись на мрію
    вона не може не манити
    та в ній немає мрії

    сиди складай кумира
    і він, почувши запах слави
    обернеться в вампіра



    Рейтинги: Народний 3.88 (3.88) | "Майстерень" 4.5 (4.5)
    Коментарі: (5)


  13. Ольга Резніченко - [ 2006.04.28 13:14 ]
    ***
    Ти і я. А між нами ліси.
    І не чутні в них голоси,
    Що лунали ще вчора.
    І тепер вже наші сліди
    Не знайде навіть хвиля води,
    Що блукатиме в горах.


    Рейтинги: Народний 4.63 (4.58) | "Майстерень" -- (4)
    Коментарі: (2)


  14. Ольга Резніченко - [ 2006.04.28 10:55 ]
    ***
    Ще вчора ми були на роздоріжжі,
    Якого вже нема, як і доріг.
    Збиралися йти вгору від підніжжя,
    Тепер нема його. І наших ніг.
    І нас…
    Ні, ми є!
    То, може, й шлях
    (Лиш варто відігнати страх)
    Знайдемо?
    Шукаймо?


    Рейтинги: Народний 4 (4.58) | "Майстерень" -- (4)
    Прокоментувати:


  15. Ольга Резніченко - [ 2006.04.28 10:35 ]
    Музика
    Тиша.
    ...
    .
    Музика стиха підкрадається,
    Виливається нізвідки –
    З-поза простору, з-поза часу...
    А час просто йде повз нас,
    Омина.
    Чи він – омана?..
    ...
    Тихий, легкий дотик,
    Теплий цілунок
    Звуку.
    Змах руки.
    Шовк волосся
    Розвіває
    Музика.
    ...
    Безліч барв
    Вривається в чорно-білий день,
    В тіні.
    ...
    Переплетіння,
    Лунко-барвисте.
    Чисте.
    ...
    !!!
    Вир.
    Лавина
    Сили, енергії, любові, радості,
    Життя!
    ...
    ____
    Ранок.
    Роса.
    За небокрай виривається
    Луна.
    Краса.
    Душа.
    .
    Промінепад.
    .
    !!!
    Цей скляний світ
    Розбивається.
    ...
    .
    Ми спимо,
    Заколисані,
    На струмку
    Музики.


    Рейтинги: Народний 6 (4.58) | "Майстерень" -- (4)
    Коментарі: (1)


  16. Олег Білоус - [ 2006.04.28 09:39 ]
    Відмова
    Тихо...
    Тихо...
    Ніжно...
    Падає у низ сльоза,
    І холодно,
    І неподвижно
    Зосталися мої уста.
    Чую,
    Бачу,
    Відчуваю
    Твою присутність неземну,
    І вирішив,
    Що я кохаю
    Тебе - єдину і одну.
    Тихо...
    Тихо...
    І спокійно
    Пролунав лиш голос твій,
    Сумно,
    Марно,
    Безнадійно
    Я залишився без мрій.
    Слово "ні"
    І "забирайся" -
    Відповідь твоя така,
    Крик у серці,
    Гострий біль -
    Я чекав не ці слова.
    Тихо...
    Тихо...
    Навіть сумно,
    Тут тебе уже немає,
    Самотність,
    Біль,
    Навколо пусто,
    Бо любов тут не літає.















    Рейтинги: Народний 3 (3.56) | "Майстерень" -- (3.67) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  17. Наталка Білецька - [ 2006.04.27 20:44 ]
    ***
    ...Комусь твій біль нагадує екстаз.

    У вечір мідно сиплються монети
    іржавих зір із секонд-неба, фраз,
    які мовчиш – у душі, у планети.
    Готичних гір і музика, і лет.
    Сторуких площ зап’ястя-колонади...

    Ну хто й кому сказав, що ти – поет?
    Сумний герой, потвора клоунади.
    Цей час алюзій спогадів і снів
    фіксують ЗМІ, божки і президенти
    як час реальний, але ти б волів
    знайти в собі хоч тлін його плаценти!

    І не почують, і не сповістять...
    Пройдеш повз сніг. Зупинишся на прірві.
    Ти чуєш, в небі плаче Божа рать?
    Скажи це брату. Думаєш, повірить?
    Скажи це світу, Богові скажи.
    Або змовчи, аби почули вівці,
    як плаче ангел людський на межі
    арени мод язичницьких провінцій
    і столичанських ярмарок суєт...

    Твій біль – тривкий. Знеболити не вдасться.

    Згадав, як вперше в слід почув : „Поет...”?
    А ти іще сприйняв це, яко щастя.





    Рейтинги: Народний 5.63 (5.37) | "Майстерень" 6 (5.41)
    Коментарі: (2)


  18. Наталка Білецька - [ 2006.04.27 20:28 ]
    ***
    Ти пам‘ятаєш сніг на синіх лапах
    кудлатих сосен і гірлянди снів ?..
    Цей час – з лісами й війнами на мапах –
    такий примхливий, як би ти не хтів!
    Між нами завше долі-кілометри.
    Між нами відстань – в наші два життя :
    одне оте – з народження до смерти,
    а інше – від пророка до дитя.
    Ми живемо по мапах і вокзалах
    країни, що не дім і не готель.
    І душі наші, як музейні зали,
    де тільки пил віщованих земель.
    І ми собі вигадуємо зброю.
    І наші вої гинуть за мету.
    За світ, який існує і без бою.
    За правду цю, й без доказів, святу.
    Усе в житті проходить два етапи –
    реальності і пам‘яті, авжеж.
    Ось ти... ти пам‘ятаєш сніг на лапах
    тих сосен, що над світом снять?
    Я – теж.





    Рейтинги: Народний 5.5 (5.37) | "Майстерень" 6 (5.41)
    Прокоментувати:


  19. Наталка Білецька - [ 2006.04.27 20:19 ]
    ***

    Тобі, який народжений у літі,
    тобі, кому пасують імена
    вождів і назви витриманих мітів –
    таких, як пляшки грецького вина,
    тобі, яким сп’яніти фантастично,
    банально, як від пахощів комет, -
    пролився день, почався день із річки,
    із річки – каламутної, як мед.
    Солодка і сумна твоя іржавість.
    Пірна у хвилі сонце – для снаги.
    А ти малюєш молодість і старість –
    два різко протилежні береги.
    А ти – волосся пахне пізнім літом –
    уперто обертаєшся назад,
    де мерзне світ, і тільки сходять квіти.

    А протилежний берег – стиглий сад.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.37) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  20. Наталка Білецька - [ 2006.04.27 20:55 ]
    ***
    Березневіє час на Сході.
    Перехрестя рудих доріг.
    Сіре місто. Готичні сходи.
    Кожен крок, як в траву – горіх.
    Я іще не навчилась жити –
    школа світу така тривка!
    Позаземці і неофіти
    пишуть мапи материка,
    що його підтримують риби
    на слизьких, як вода, боках.
    Наші діти шугають глибше :
    кормлять з рук цих тварин-невдах.
    І рудіє іржаве сонце.
    І рипить, як паркет, пісок.
    Кожен вдих – обважнілий стронцій.
    Кожен впалий горіх – мов крок.
    ...Ти пройдеш цю країну в часі,
    паралелей її мости.
    Помолись при Христі й Пегасі.
    І простися з нею, й прости...
    Але доки я вчуся жити –
    свято вірю в закон і гріх...
    Підростають майбутні діти.
    Мрійно пада в траву горіх.



    Рейтинги: Народний 5 (5.37) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  21. Наталка Білецька - [ 2006.04.27 20:12 ]
    ***

    Це просто дощ, коханий, літній дощ.
    Такий несправжній – з гранулками солі...
    Вечірній потяг. Пил і слів, і площ,
    і колії, яка лягла між долі.
    Це просто час, мій любий, він такий
    скупий на наші зустрічі невчасні,
    що кожен раз жбурляє мідяки –
    не менш уявні – іншим, та на щастя.
    І я не знаю, як з’єднать світи,
    розбиті навпіл впалим з раю гроном...
    Два поїзди, неначе я і ти, -
    банально так! – розлучені пероном.
    Це небо й справді, мов дірявий дах.
    Вже пульс планет стискає губи й скроні.

    А мо’, ми так й розчинимось в дощах,
    як дві фігурки з солі – на пероні?


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.37) | "Майстерень" 5.5 (5.41)
    Коментарі: (3)


  22. Наталка Білецька - [ 2006.04.27 20:44 ]
    ***

    Чиїсь душі, - а може, твоя? – прилітають надвечір
    і сідають навпроти вікна - на долоні дахів,
    і по мапах дощу вираховують зустрічі-втечі,
    де не знати ні мови прощання, ні подиву слів.
    Чиїсь душі – сумні голуби – не змовкають за вітром.
    На проспектах – весна. Пахне печивом й трохи вином
    з надвечірніх кав’ярень. І сольну гармонію світу
    не порушує час. Тільки тіні за синім вікном.
    І коли я дивлюся крізь скло на співучу картинку –
    на птахів цих вечірніх – то начебто зваблює Бог
    подолати в собі цю печальну закохану жінку
    і впустити у дім синю пару – як щастя на двох.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.37) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  23. Ірина Новіцька - [ 2006.04.27 03:02 ]
    ***
    Знімали літери з рядків,
    зі шпальт, зі сторінок, -
    несли крізь сизий дим віків
    терновий свій вінок...
    Чому хтось добрий голос свій
    зненацька приглушив?
    Чому нам вітер ентропій
    палкі серця прошив?..


    Рейтинги: Народний 5.29 (5.25) | "Майстерень" 5.13 (5.3)
    Коментарі: (51)


  24. Ірина Новіцька - [ 2006.04.27 03:35 ]
    Середньовічний мотив
    Святі, вустами спечені,
    Застиглі в чорнім дереві.
    В покорі й самозреченні
    Б’є дзвін по тамплієрові.
    Коли, примчавши конями,
    Зберуться друзі з силами,
    Змахне вона долонями,
    Мов та лебідка крилами.
    Покірні друзі фатуму –
    Хай бавляться з фортуною,
    А я в піску лежатиму,
    Аж поки стану дюною.
    Хай вам на скроні-впадини
    Додасться снігу, тату мій, –
    Природою розкладений,
    Я буду в кожнім атомі.
    Грудей моїх кривавиця
    Усі відкупить єресі.
    В Єрусалимі правиться
    Подзвін по тамплієрові.


    Рейтинги: Народний 5.31 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.3)
    Коментарі: (19)


  25. Ірина Новіцька - [ 2006.04.27 03:07 ]
    Фаетон

    Уперед, вогнекрилі коні!
    Поганяю в непам’ять, вдаль.
    Лиш у цьому швидкому гоні
    Рознесеться моя печаль.
    Вже згубився на вітрі дикім
    Мій земний слабкодухий сплін.
    Тут зірки прихиляють лики
    До брунатних моїх колін.
    Батьку-Сонце! Ти лиш над небом,
    Ти далекий від цих нестям.
    О насущна моя потребо
    Упиватись вітром! Життям!..
    Доле, доле! Лукавий усміх
    Подаруй мені. Звесели!
    Я запріг в колісницю успіх,
    Але КОНІ враз понесли.


    Рейтинги: Народний 5.13 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.3)
    Коментарі: (3)


  26. Ірина Новіцька - [ 2006.04.27 03:34 ]
    ***
    Хай босим, хай спраглим, хай пішим,
    Хай вихудлим вщент, як свіча,
    Хай вістря зробилось тупішим
    У вищербленого меча,
    Хай шляхом іду і хитаюсь –
    Петляє притомлений слід –
    Я вижив, і я повертаюсь,
    Відбувши хрестовий похід.
    А рана була нікудишня,
    Бо видавсь удар замашний.
    Руко моя права колишня,
    Ти, може, сьогодні не ний.
    Нехай збасаманили шрами,
    Хай волос на сонці згорів,
    Нехай, як папір письменами,
    Я вкритий слідами боїв,
    Нехай за ворота ніколи
    Не вийде весільний кортеж,
    І ти, моя зламана доле,
    Лиш гірко мене осмієш,
    Хай потім жорстоко розкаюсь,
    Хай мною скінчився мій рід, –
    Я вижив, і я повертаюсь,
    Хрестовий відбувши похід.


    Рейтинги: Народний 5.4 (5.25) | "Майстерень" 5.5 (5.3)
    Коментарі: (8)


  27. Ольга Резніченко - [ 2006.04.27 00:35 ]
    ***
    Неонове місяця світло,
    Мов річка, на землю ллється.
    І кожна зіронька на небі
    Тихесенько собі сміється.
    Забрала світ в обійми ніч.
    Свобода, тиша… і вогники свіч…
    У танці зливаюсь з природою
    І тану в красі її.
    Життя розквітає з свободою.
    Лечу на шляху до мріїї.
    Тіла наші живуть, і тихо
    В унісон б’ються наші серця.
    Цей світ світлом і свіжістю диха.
    Було б це завжди, без кінця!
    З нами ніч і легка прохолода.
    Ні проблем, ні турбот, ні біди...
    Затуля їх собою природа,
    Заливають їх струни води.


    Рейтинги: Народний 4 (4.58) | "Майстерень" 4 (4)
    Коментарі: (1)


  28. Ольга Резніченко - [ 2006.04.26 22:00 ]
    ***
    Десь в небі в аквапарку янголята
    Катаються.
    Тут змерзлі мокнуть кошенята
    Не граються.

    Цей дощ потрібен для землі –
    Умитися.
    Чого ж так хочеться мені
    Журитися?


    Рейтинги: Народний 4.67 (4.58) | "Майстерень" 4 (4)
    Коментарі: (4)


  29. Ольга Резніченко - [ 2006.04.26 22:09 ]
    ***
    1.
    Заблукало сонце над Вкраїной,
    Загляда в віконце холодина…
    Думали, що щастя все ж прийде,
    Але… Але де ж помилка наша, де?

    Ми тепер не знаєм, що чекати,
    І хоча і вийшли вже за грати,
    Ми не знаємо, що можемо,
    Ми не знаємо, що хочемо,
    Ми не знаємо, що прагнемо знайти!

    Заблукало сонце над Вкраїной,
    Проникає всюди холодина…
    В омуті розчарування тонемо.
    Темна вода, темний холод; ми спимо?

    2.
    День новий постукає в вікно.
    Той, який чекаєш ти давно.
    То не світле майбутнє, а просто життя,
    Та мусиш прийнять його без вороття,
    Світу радіти,
    Не спати, а жити,
    Вперед іти,
    Тоді побачиш, що щастя – це ти.


    Рейтинги: Народний -- (4.58) | "Майстерень" -- (4)
    Коментарі: (3)


  30. Ольга Резніченко - [ 2006.04.26 22:05 ]
    ***
    Драма.
    Сама.
    Храма.
    Нема.
    Стало.
    Сміття.
    Мало.
    Життя.
    Крила.
    Лама.
    Зала.
    Пала.
    .
    Догоря…
    Воля.
    Зоря.
    Доля.
    Шмаття.
    ...
    Буде!
    Життя.
    Люди.
    І я.


    Рейтинги: Народний 4 (4.58) | "Майстерень" -- (4)
    Коментарі: (2)


  31. Лариса Вировець - [ 2006.04.25 13:35 ]
    САМОТА
    Н. Аліфановій

    «...Раз голос тебе, поэт,
    Дан – остальное взято...»
    М. Цвєтаєва

    Ми складаєм цей світ з найбуденніших літер,
    що ввібрали і співи і стогін осики –
    і свавілля і волю, і простір і вітер,
    смуги сонця на ґанку, травневі музики,

    і далеке дитинство, рожеве та босе,
    що торкалось нас подихом ледве помітним –
    полудневе, суничне і простоволосе –
    що довіку продовжує в слові бриніти...

    Самота не чигає за тими дверима,
    чи за цими, щоб раптом застати зненацька,
    поки ти, ідучи, підшуковуєш рими
    на своїй, на пташиній... Вона, чудернацька,

    із тобою пліч-о-пліч роками крокує.
    Це дарунок тобі – то ж приймай і не ремствуй,
    що тепла й розуміння, мов кисню, бракує...
    Маєш голос, поете – відібрано решту.


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.49) | "Майстерень" 5.25 (5.44)
    Коментарі: (2) | ""


  32. Віталій Круглов - [ 2006.04.23 23:43 ]
    ***
    У чарці, де стільки втоплено,
    а вени пульсують втраченим,
    твій погляд пірнає втомлений,
    екстаз наперед оплачено.
    Ошукуєш, бо ошуканий
    повітря останнім видихом.
    І камені котиш звуками,
    і сміх замітаєш віником.
    Ховаємось у відтінки ми,
    міняємо маски вдосвіта,
    достатньо здаватись тихими,
    і правда не стане досвідом.
    Бо знаки здаються вільними.
    В безсмертя не досить вірити,
    щоб час лоскотати віями,
    коли зачитають вироки.
    Об стіни горохом битися?
    В буденність уперто лізтимуть…
    Вбира винограду китиця
    тяжіння земного істину.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.41)
    Прокоментувати:


  33. Віталій Круглов - [ 2006.04.23 23:59 ]
    ***
    За перехрестям, за хрестом вікна ще мить,
    ще ми такі теперішньо незрілі
    митарствуєм (чи ні?), і мед стає, як мідь,
    для перших наконечників на стріли,
    що стрінуть струмінь ворогів і спинять гнів —
    нестримане зашіптування крові
    в тяжінні неба до землі, де час зогнив,
    сосною в отверділий вп’явшись промінь,
    де pro і contra промінять на грошодзвін
    не треба хисту, знати б тільки міру
    відмолювань гріхів і набавляння цін,
    призначених за так, отриманих на віру.


    Рейтинги: Народний 5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.41)
    Прокоментувати:


  34. Олеся Гавришко - [ 2006.04.21 17:16 ]
    Де листя шелестиь
    Лиш там, де листя шелестить,
    Об хмари б'є, бринить вустами.
    Лиш там, відчуєш ти на мить
    Все те, що було поміж нами.

    Згадаєш день, наші зітхання,
    Асфальт і поворот весни.
    Облишиш свої сподівання,
    Слова зостались без мети.

    Поглянеш ти на світ по-своєму,
    Ухопиш плинний швидко час.
    І може вийде по-новому,
    Де вже не буде нас.

    5.04.2006






    Рейтинги: Народний 4 (4.56) | "Майстерень" -- (5.08)
    Коментарі: (2)


  35. Лариса Вировець - [ 2006.04.21 12:42 ]
    МОВА
    Як мати воду дощову
    збирала в дні далекоплинні –
    цілющу, рідну, ледь живу,
    збираю мову по краплині.
    Забутих предків мовчазних
    блукають тіні по оселі...
    І я в думках – побіля них –
    слова їх слізні та веселі,
    пісні їх, розпачі та сум
    вбираю спраглими вустами –
    їх мелодійність і красу –
    невже, як сніг, вона розтане
    і зникне? Дайте хоч ковток
    живої мови – вгамувати
    жагу пекучу. Зник місток:
    джерельце всохло біля хати.
    – Чи є живий хто? Відгукнись!
    Промов до мене тихе слово!..

    Відлуння, пан тутешніх місць,
    мою підтримує розмову...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (8) | ""


  36. Наталя Ірна - [ 2006.04.21 10:05 ]
    Мій коханий!
    Твої очі ніби голуб,
    Що у небесах літає.
    Твоє серце наче сонце,
    Що світить на землю.
    Вуста твої мов хмари в небі,
    Що я їх мрію цілувати.
    Ти не знаєш, але чуєш,
    Як тебе кохаю.
    Моє серце - мій коханий,
    Чом ти так сумуєш?
    Може плачеш?
    Може любиш, кого я не знаю?
    Маєш знати моє серце!
    Мій голубе сизий,
    Я тебе люблю, мій милий,
    Я тебе кохаю.
    І не можу, я без тебе,
    І днини прожити.
    Тож моє кохання миле,-
    Будь зімною, моє щастя
    Навіки зімною


    Рейтинги: Народний 4.5 (4.5) | "Майстерень" 4 (3.5)
    Коментарі: (5)


  37. Наталя Ірна - [ 2006.04.21 09:10 ]
    Послання до коханих
    Для чого серце так болить?
    Чи від любові, чи страждання?
    А може й ні - а від кохання!?
    Кохання щирого до тебе!
    Яке не пройде вже ніколи,
    Ніколи вже, о ні! ніколи!

    А може й ні - воно прийде.
    Прийде, прийде та пізно!
    Прийде як грім в відкрите небо!
    Воно, воно - кохання щире,
    Як ті квіти, квітки, що після ночі,
    В пахущих променях цвітуть.
    І нас в палке кохання віддають.

    Прийди, прийди моє кохання,
    І будь зі мною на яву,
    Або умри, умри кохання моє віком,
    Не муч мого серденька, милий!
    Мене прийми такою, як я є.


    Рейтинги: Народний -- (4.5) | "Майстерень" 3 (3.5) | Самооцінка 5
    Коментарі: (1)


  38. Василь Шкарупа - [ 2006.04.21 01:53 ]
    Тобі...


    Буревій порвав нам вітрила
    Обійняв і вирвав флагшток.
    Наше судно, наша "Надія"
    Вже зробила останній ковток.

    Смерть нашоптує курс капітану
    І готує дорогу для нас.
    Вир холодних вод океану
    Поглинає, руйнує каркас...

    І між сотен приречених Богом
    першим промінем кинутим зранку,
    Ти і я мезальянсом пологим
    Перед смертю танцюємо танго...

    І нехай тільки мить, тільки крок
    Нам дозволить здійнятись дугою...
    Ми під сяйвом тисяч зірок
    І нас двоє... нас двоє... нас двоє...


    Рейтинги: Народний 4.83 (4.5) | "Майстерень" 5 (4.33)
    Коментарі: (3)


  39. Марина Копаниця - [ 2006.04.20 13:25 ]
    Замріяна пісня


    Пісне душі одинокої,
    Не кланяйся в ноги журбі.
    Дорогу до мрії високої
    Доля вручила тобі.

    Встань над краєм натомленим
    І зорю розбуди.
    В день, ідеями сповненим,
    Повертайся сюди.

    Не покинь мене в заростях
    Застарілих страждань
    Хай журбу візьмуть заздрощі,
    Гімном радості стань.

    Линь шляхами далекими
    І мене забирай.
    Я так хочу з лелеками
    У примарливий край.

    Щоб назад повернутися
    У священні краї.
    Може, й з долею стрітися…
    Є ж вона на Землі?

    Безкінечність кохаю я
    І кінцеве люблю.
    Стару вишню за хатою…
    І небес далину.

    Переймаюся вірою,
    Далі сурмлять в трубу.
    Я до тебе з надією,
    Як квітки на снігу.



    Рейтинги: Народний 3 (4.13) | "Майстерень" 4 (4.31) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  40. Василь Шкарупа - [ 2006.04.20 02:38 ]
    Малюнок олівцем
    Червоний олівець - колір мертвої мами.
    Я малюю ним по забльованих стінах,
    Де гвалтують дівчат під сміх наркоманів,
    Де учора насмерть забили сусіда,

    А маленькій дитині хтось виколов очі.
    Кішка бігла і впала. Перерізав трамвай.
    Відплювавши гріхи кат молитву шепоче
    Замість слова "амінь", промовляє "стріляй"

    І весна настає, і комусь так прекрасно
    Мають клумби троянди, а могили вінки
    Буйні голови тонуть у миттєвому щасті
    Підпаливши у церкві ікони святі...

    І на нас позирає тихо мертвая мама
    Десь між хмар, що так схожі на скручений вус
    Їй так боляче бачить пропиті талани...
    Поряд з нею... Я знаю... Плаче Ісус...


    Рейтинги: Народний 4 (4.5) | "Майстерень" 3 (4.33)
    Коментарі: (1)


  41. Василь Шкарупа - [ 2006.04.19 00:18 ]
    Повоєнний спогад
    Дощ.
    Краплина падає, сміється.
    Вона живе і тишу рве.
    Десь у горах стежина в’ється
    Своїм
    нагадує своє
    Про те,
    як боїмося змін...
    Краплина падає,
    а поряд карабін...


    Рейтинги: Народний 4.67 (4.5) | "Майстерень" 5 (4.33)
    Коментарі: (2)


  42. Мар'яна Шіпош - [ 2006.04.18 18:13 ]
    ***
    Ну нарешті я знаю твою таємницю,
    Мій невидимий ангеле, страже небес,
    Так чекала, коли мені доля присниться,
    А ти знову для мене у комусь воскрес.

    Там, вгорі. Ви не довго в’язали мотузки,
    Жереб кинуто довгі століття тому
    Він упав випадково й розбився на друзки,
    І з тих пір свою душу ніяк не збагну.

    Наче кожного разу збираю помалу,
    Пізнаю його очі, і смуток, і сміх…
    І тепер я не хочу, щоб знову забрали
    Мою душу, якою ти бути не міг.

    Розумієш, усе це для тебе забава
    Там, вгорі, ви проводили експеримент.
    Я вже вкотре тікаю з цієї вистави,
    А за мною все дійство руйнується вщент.

    Мій невидимий ангеле, що ти накоїв?
    Знову втілився потай у тіло земне,
    Мов таємний агент, підсилаєш героїв,
    І за відбитки пальців знов судиш мене

    Ну нарешті я знаю твою таємницю,
    Та, напевно, мене ще обдуриш не раз.
    Там, вгорі, сяє ніч, як роса в косовицю…
    Покохаю. Повірю. Лиш дай мені час.



    Рейтинги: Народний 5 (5.08) | "Майстерень" -- (5.03)
    Прокоментувати:


  43. Володимир Івасюк - [ 2006.04.18 13:14 ]
    Червона рута
    Ти признайся мені,
    Звідки в тебе ті чари,
    Я без тебе всі дні
    У полоні печалі.
    Може, десь у лісах
    Ти чар-зілля шукала,
    Сонце-руту знайшла
    І мене зчарувала?

    Приспів:

    Червону руту
    Не шукай вечорами, -
    Ти у ме_не єдина,
    Тільки ти, повір
    Бо твоя врода -
    То є чистая вода,
    То є би_страя вода
    З синіх гір.

    Бачу я тебе в снах,
    У дібровах зелених
    По забутих стежках
    Ти приходиш до мене.

    І не треба нести
    Мені квітку надії,
    Бо давно уже ти
    Увійшла в мої мрії.
    Приспів:
    То є би_страя вода
    З синіх гір.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" 6 (5.41)
    Прокоментувати:


  44. Володимир Івасюк - [ 2006.04.18 13:33 ]
    Фантазія травневих ночей
    У ночі травневі наснилась мені
    Моя добра зірка,
    І світ весь засяяв, і стало в душі
    Так радісно, так зірно.

    Здається, ввійшов в мої дні весняні
    Бентежний неспокій.
    І всюди святково на рідній землі
    Дзвенять мої кроки.

    Приспів:
    Мабуть, в житті призначено
    Шукати всім зорю ясну
    Й нести її в очах і снах
    В свою завітну далину.

    Минають роки і зростають в мені
    І радість, і муки...
    Піднімусь угору і зірку візьму
    Схвильовано в руки.

    Мов долю жадану, її понесу
    У дім свій зелений —
    Хай щедро осяє всі думи мої
    І щастя пісенне.


    Рейтинги: Народний 0 (5.4) | "Майстерень" 5 (5.41)
    Прокоментувати:


  45. Володимир Івасюк - [ 2006.04.18 13:04 ]
    Там за горою, за крем'яною
    Там за горою, за крем'яною
    Стоїть калина над рікою,
    А біля неї дівчина жде —
    Чомусь коханий не йде, не йде.

    Приспів 1:
    А швидка річка шумить, хлюпоче,
    Шалений біг спинить не хоче.
    І дивиться дівчина в воду —
    Мабуть, боїться коханий броду. * (x2)

    Там за горою, за крем'яною
    Ступає леґінь вбрід рікою.
    Стихають хвилі, прудкі і злі,
    І сяє щастя по всій землі.

    Приспів 2:
    А синя річка лише хлюпоче,
    Ввібравши зорі в свої очі.
    І місяць пригорнув калину —
    Любов не зна повік зупину. ** (x2)

    Приспів 2:

    А синя річка лише хлюпоче,
    Ввібравши зорі в свої очі.
    І місяць пригорнув калину —
    Любов не зна повік зупину.
    Любов не зна повік зупину.
    О- о- о.


    Рейтинги: Народний 5.17 (5.4) | "Майстерень" 5 (5.41)
    Прокоментувати:


  46. Володимир Івасюк - [ 2006.04.18 13:46 ]
    Пісня буде поміж нас
    Пролягла дорога від твоїх воріт
    До моїх воріт, як струна.
    То чому ж згубився твій самотній слід -
    Знаєш ти одна, ти одна...


    Зимна осінь ще той слід листям не накрила,
    Бо до тебе навесні я повернусь, мила
    Твої руки я візьму знову в свої руки,
    Й не розквітне поміж нас жовтий квіт розлуки.


    Не ховай очей блакитний промінь,
    Заспівай мені в останній раз.
    Пісню ту візьму собі на спомин,
    Пісня буде поміж нас.
    Бо твій голос, бо твій голос - щедра повінь,
    Я мов колос, зелен колос, нею повен.
    Жовтий лист спаде і виросте зелений,
    А ти в пісні будеш завжди біля мене.

    Як зійдуть сніги із гір потоками,
    Ой глибокими, навесні.
    Забринить дорога та неспокоєм
    Вдалині мені, вдалині...

    Зимна осінь ще той слід листям не накрила,
    Бо до тебе навесні я повернусь, мила.
    Твої руки я візьму знову в свої руки,
    Й не розквітне поміж нас жовтий квіт розлуки.

    Не ховай очей блакитний промінь,
    Заспівай мені в останній раз.
    Пісню ту візьму собі на спомин,
    Пісня буде поміж нас.

    Бо твій голос, бо твій голос - щедра повінь,
    Я мов колос, зелен колос, нею повен.
    Жовтий лист спаде і виросте зелений,
    А ти в пісні будеш завжди біля мене.


    Рейтинги: Народний 6 (5.4) | "Майстерень" 6 (5.41)
    Прокоментувати:


  47. Володимир Івасюк - [ 2006.04.18 13:11 ]
    Наче зграї птиць
    Наче зграї птиць, роки ідуть —
    Я спішу за ними в дальню путь.
    Хочу я повік струмком гірським
    Злитись з морем пломінким.
    Хочу я повік струмком гірським
    Злитись з морем пломінким.

    Бо те море — диво на землі —
    Колихає білі кораблі,
    В мужнім голосі його сія
    Юність і любов моя.
    В мужнім голосі його сія
    Юність і любов моя.

    Хочеться, аби морська блакить
    Проливалась в серце кожну мить
    І щоб був щасливий кожен день
    Для моїх дзвінких пісень.
    І щоб був щасливий кожен день
    Для моїх дзвінких пісень


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" 5 (5.41)
    Прокоментувати:


  48. Володимир Івасюк - [ 2006.04.18 13:42 ]
    Моя пісня
    Коли поїдеш, любий друже,
    Із краю гір, шовкових трав,
    Візьми з собою мою пісню —
    Я в неї щастя наспівав.

    І де б не був ти, пісня стане
    Повік подругою тобі:
    У радості осяє ніжно,
    Розрадить в горі і журбі.

    Приспів:
    Від пісні квітнуть у житті
    Троянди білі і рожеві,
    І мрії про красу й любов,
    Як сонечко в ясному небі.
    Як сонечко в ясному небі.

    І ти згадаєш світлу юність
    Серед Карпатських синіх гір,
    І буде вічна наша дружба,
    Мов сяйво вечорових зір.

    Коли поїдеш, любий друже,
    Із краю гір, шовкових трав,
    Візьми з собою мою пісню —
    Я в неї щастя наспівав.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.4) | "Майстерень" 5 (5.41)
    Прокоментувати:


  49. Володимир Івасюк - [ 2006.04.18 13:03 ]
    Мила моя
    Я піду в далекі гори
    У вечірнюю годину
    І попрошу вітра зворів,
    Щоб не спав, не спав до днини.

    Щоб летів на вільних крилах
    У широкі полонини
    І приніс до ранку квіти,
    Що так люблять очі сині.

    Приспів:
    Мила моя, люба моя,
    Квіте ясен цвіт,
    Я несу в очах до тебе
    Весь блакитний світ.
    Я несу в устах цілунки,
    Радісні пісні,
    А в руках несу я ласку
    Й квіти весняні.

    Якщо ж вітер полетіти
    В полонини не захоче,
    Все одно знайду я квіти,
    Що так люблять сині очі.
    Перейду я бистрі ріки
    І піднімусь аж за хмари,
    І шляхи мені покажуть
    Твоя врода, твої чари


    Рейтинги: Народний 6 (5.4) | "Майстерень" 6 (5.41)
    Коментарі: (4)


  50. Володимир Івасюк - [ 2006.04.18 13:59 ]
    Колискова для Оксаночки
    Вітер вже нахмурив чорні брови,
    Сад затих до ранку, присмирнів.
    Під крилом блакитної любові
    Спи, дитя, в діброві снів.

    Приспів:
    Люлі, ластівко, люлі, радосте,
    Срібний мій дзвіночку.
    Хай твоя весна і в житті, і в снах
    Продзвенить струмочком.

    Всюди спокій, радіо замовкло,
    Птиці снять про небо у гнізді.
    Зорі вкрили сяйвом, наче шовком,
    Золоту твою постіль.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (1)



  51. Сторінки: 1   ...   1427   1428   1429   1430   1431   1432   1433   1434   1435   ...   1460