ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Світлана Майя Залізняк
2019.05.24 15:02
Кекси медові, третина банана,
склянка цикорію... і голоднеча.
Сукню курортну приміряла - рано...
Котик лягає на музоньки плечі.

Бджілка дзуміє... а цукру не можна...
Хочеться манго з Камбоджі чи Ліми.
Я - легковажна і непереможна -

Марія Дем'янюк
2019.05.24 11:56
Хмарка сіла на тополю і глядить донизу,
усміхається небесно жовтому нарцизу,
розглядає білу шубку ніжної кульбабки,
далі озирнулась хутко: дивиться на грядки.
Там росте уже петрушка, кріп, салату листя,
І кущі вже зеленіють в ягіднім намисті.
Аж до

Ірина Білінська
2019.05.24 11:24
Вона прийшла у понеділок.
О, як же я її чекав!
Душа, окрилена, злетіла,
Неначе Бог її підняв.

Вона була дзвінка і зріла,
В обіймах чистої весни.
А ніжний запах її тіла

Віктор Кучерук
2019.05.24 07:38
Доцвітають весняні квіти,
Час вже літнім цвісти поспів, –
А від тебе самі привіти,
З побажаннями гарних снів.
А від тебе, моя відрадо,
Лиш рої неприкаяних слів
То розгадую, як шаради,
То нема до розгадок шляхів.

Ярослав Чорногуз
2019.05.24 00:01
В час, коли співають солов`ї,
І черемхи китиці пресвітлі
Розливають пахощі свої,
Це кохання диво в нас розквітло!

Я забув од захвату слова,
Розтопилися страждання гори.
Бог Ярило нам подарував

Тетяна Левицька
2019.05.23 23:28
Голубий серпанок спрагло із цеберця п'є
у долині прохолодне молоко туману.
Дай напитися любові, джерело моє,
і медовим поцілунком причасти кохану.

Загубилися у травах весни осяйні,
та душа заголубіла в волошковім раї.
Залюби мене до млості, подар

Іван Потьомкін
2019.05.23 21:07
Лапатий сніг січе у січні.
Зима найбільш лютує в лютім.
Береза частує соком в березні.
Кульбабами та розмаїттям квітів дарує квітень.
У травні трава у зріст людини.
У червні черви розпушують старанно землю.
А в липні схиляє віти липа, обтяжена запах

Ірина Залюбовська
2019.05.23 17:32
Із якої далини -
з лісових озер глибоких
і джерел зеленооких -
до людей приходять сни?

З річки темної води,
де верба купає віти,
сни зринають, а сліди

Світлана Майя Залізняк
2019.05.23 09:39
Заслабнути на «Птахокардію» Симптом перший Коли натрапляєш на Поезію Світлани-Майї Залізняк, розумієш, що в твоєму світі вона (її Поезія) оселяється на постійно. Бо так тобі хочеться. Бо там є чим живитися з кожного пірнання в неї. І як оминути ба

Ігор Деркач
2019.05.23 08:09
Усім відомо, – де війною віє,
чекай із «іхтамнєтами» Москву.
Конаюча в агонії Росія
колонізує «вату» світову.

Куди не йди, усюди їхнє рило.
Уже й своє – і те гноїть капрал,
а кривославна мафія Кирила

Олександр Сушко
2019.05.23 07:10
З’явилася у нас на сайті химерна пані: вірші пише. І не просто вірші, а ВІРШІ! Сама про себе нашкребла резюме: ікона стилю! Взірець вишуканості! Естетичний ляпас несмаку товпи! Почитав увечері на сон грядущий її нетлінки, дійшов до сторінки надцятої

Вячеслав Семенко
2019.05.23 00:12
Вітрилами на хвилях трав
тополі луками пливли,
у відблисках нічних заграв
котився грому перелив.

Шмагали блискавки по склі,
спливали за струмком струмок
лавини недвозначних слів

Вероніка Новікова
2019.05.22 23:44
Ніч збирається на гілках. В чому ти бачиш страх?
Шурхотить у траві, біжить зі струмком, зазирає у дім.
Роздягайся, ходімо.

Не ставай на листок, обійди колосок, не торкайся кори,
на твоєму боці і чорні гори, і їхні вітри.
Як ітимеш повз жовту скелю

Анонім Я Саландяк
2019.05.22 18:20
переклав з російської Саландяк

Це цілі Четвертої світової війни. А про методи досягнення в ній перемоги інформує зі слів своїх всеблагих співбесідників інше джерело: “Гедоністичний (насолодний) та морально нестійкий Захід здригнеться та відступить пере

Серго Сокольник
2019.05.22 11:52
Як це сталося... Літній день
І кульбабок щасливі личка...
Пригадалося нині, де
Заколисувала травичка,
Нам нашіптуючи казки
Про кохання, і ми кохались,
Приховавши у квіточки
Тіл оголення, і ховались

Тетяна Левицька
2019.05.22 09:23
Навколішках спокутую провину,
а в чому винна, Боже, в чому ж винна?
Плекала літепло пташиним клекотом.
В'язала спицями з альпаки шалі,
із сонця - китиці, з роси - коралі.
Вкривала маківки сусальним золотом.

Стікала по свічі сльозою в храмі,

Олександр Сушко
2019.05.22 09:03
Тихий київський ранок, гроза відгриміла вночі,
Пахне листом зеленим, людва поспішає на працю...
на Донбасі війна, чорт із кров'ю пече калачі.
Трупи з раю везуть, а води по коліна у шанцях.

Голубіють думки, небеса і широкий Дніпро,
Тополина юга об

Ольга Паучек
2019.05.22 08:53
Будує Лелека гніздо на стовпі,
Сім"ю йому треба створити,..
Гілки тихо падають, падають вниз,
Нема їм за що зачепитись.

Той стовп гордовито і струнко стоїть
Туманами весь оповитий,
Електромережива він захисник

Ігор Деркач
2019.05.22 08:35
Стихає «Отче наш...» у хороводі націй.
І не байдуже тим, кому не все одно,
як будуть павуки кусатися у банці,
які з усіх усюд окупували дно.

Оточення одне міняється на інше.
Куди не подивись – однаково брудне.
Банкіри і бомжі хвилюються найбільш

Олександр Сушко
2019.05.21 19:44
Каже внук: - Прийшов кінець роздраю,
Керівник держави - вищий клас!
Гетьман цей країну об'єднає,
Ощасливить кожного із нас...

Кличе дід онука до порога
І у лоба гепає перстом:
- Будеш ти гигикати недовго,

Світлана Майя Залізняк
2019.05.21 14:59
Як же ми?.." - нашіптує художник.
Приблукав укотре, обійма.
Музонька ошлюблена, тривожна.
Близнюки лепечуть: "...моні... ма..."...

Повагався, розстелив єдваби,
кликав за тополі, став, дуби.
Знову стан русальний зрадця вабив.

Іван Потьомкін
2019.05.21 14:19
Якби Ісус не зупинив Павла
Винищувать усіх його ревнителів у Сірії,
Не знать, чи церква загалом була,
Чи варвари в Христа повірили б.

Марія Дем'янюк
2019.05.21 13:03
Люблю тебе усіма барвами багряних кольорів:
палітрою ніжно-рожевою,
пурпуровими хвилями червоних морів,
відтінками клена порою листопадневою.

Люблю тебе глибокою синявою:
пірнаю у небо, біжу волошковими долинами,
в обіймах твоїх розтікаюся блакит

Любов Бенедишин
2019.05.21 12:09
Знов зустрілись на межі доречності.
(Час портали спрощує і звужує).
Примха долі. Чудеса у решеті…
Ти – мій сон. А я – твоя ілюзія.

21.05.2019

Ніна Виноградська
2019.05.21 08:09
Бузковий час, травнева заметіль,
Серед смарагду – золоті кульбаби.
Гуде святково від нектару джміль,
А від весни повсюди зваби, зваби.

Уже не спить пухнаста сон-трава,
Конвалія видзвонює в дзвіночки.
Під сонценебом отакі дива,

Ігор Деркач
2019.05.21 07:24
Уперте серце не зворушу,
а доля милує мене...
У неї небо ще ясне,
а я уже чекаю стужу.

Якщо недоля омине,
то завоюю юну душу,
зігрію кам'яне.

Серго Сокольник
2019.05.21 01:10
Як у серце вповзає печаль,
І сльоза застигає в очах-
Повернутися хоч би на час
У реальність минулого чар!..
Переглянеш ти фотоальбом,
Від якого так віє теплом,
Ніби мама цілує чоло,
І повернеться, що відійшло...

Віктор Кучерук
2019.05.21 00:02
Може щастя побачу,
Може стріну біду,
Як не буду ледачим
І до тебе піду.
Ти така балакуча
Й так співаєш увись,
Що і я неминуче
Заспіваю колись

Віктор Кучерук
2019.05.20 23:50
Ясніє сонце між повік хмарин
Чи жевріє, як жар у теплому горнилі, –
Залежить і від нагромадження годин,
І від чуттів невсипних у душі та тілі.
Напрочуд ясно нині в небесах,
І світла радість переповнює людину, –
Кохання ніжність і жіночності краса

Олексій Кацай
2019.05.20 18:24
зіграємо у зоряний бейсбол?
хай я сьогодні буду на подачі
на орбітальній base тримаю ball
для беттера який у цьому матчі
стискає замість битки зореліт
і гатить так по цій малій планеті
що та черкається в мільярди біт
всіма комп’ютерами а поети

Любов Бенедишин
2019.05.20 16:36
Є, здоровий. Не мрієш про іншу.
От і добре. Все решта стерплю…
Не сумуєш? І я серце втішу.
Розлюбив? Так і я не люблю.

Просто, щоб не боятися злету
В цьому світі безодень і меж,
Маю вірити – дихаєш десь ти.

Іван Потьомкін
2019.05.20 16:32
Літа не перефарбуєш, як волосся.
Мов шило у мішку, то тут, то там
Защемить серце, перехопить подих,
Дедалі важче перейти на біг,
Раз по раз спиняєшся,
Як підіймаєшся на поверх...
То що ж? Лиш нарікати на літа,
Що не підвладні жодній фарбі?

Олександр Сушко
2019.05.20 14:48
Перший крок у вічність, зиму, тишу...
Перший видих в сум і самоту.
Я сьогодні трішечки вже інший,
Менше світла, більше сірих дум.

З юності ступив у сиву старість,
Коси, наче біле молоко...
Над минулим пройденим печалюсь,

Володимир Бойко
2019.05.19 18:07
Молоти язиком отак не кожен втрапить,
Оскаженіло, аж до хрипоти.
«Безбашенний» совок, ядрьоний «русскій лапоть»,
Лише в Донбасі міг таким зрости.

В паРаші б виступав – в сортірі б замочили,
Якби патякав що наперекір.
А тут – гуляй, Васьок, валуй,

Адель Станіславська
2019.05.19 17:03
Вечір до ночі хилиться.
Дощ... Опівнічний час...
З ним опадають китиці
Цвіту, що тихо згас...

Ніч майова... Відквітнули
Буйні дзвінкі сади
Полудень ось залітує,

Ігор Деркач
2019.05.19 08:52
             І
Уже й не знаю, із якого краю
дарується оказія така –
явитися на Банковій гультяю
на інаугурацію Сушка.

Даруйте, але я не уявляю
подію дня без мого п’ятака,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Оля Боняк
2019.05.22

Дмитро Бугера Брилінський
2019.05.22

Світлана Пасенюк
2019.04.24

Ірина Залюбовська
2019.04.22

Ростислав Стадницький
2019.04.22

Вігілант Вігіланттт
2019.04.10

Зоя Войтович
2019.04.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ірина Пиріг - [ 2006.10.05 00:52 ]
    “THE FLY” (Sarah Brightman)
    (Цикл „TO FLY”)

    Політ ніхто не відміняв...
    Політ з тобою чи без тебе...
    Внизу – розхристана стерня...
    Вгорі – глибоке тепле небо...
    Політ до краю, до межі,
    до божевілля і прозріння...
    Внизу – обдерті гаражі.
    Вгорі – розпечене проміння.
    Я п’ю повітряний нектар...
    Із ним у тіло ллється сила.
    А ти злітаєш, мов Ікар.
    Побережи, мій любий, крила...



    Рейтинги: Народний 5 (5.52) | "Майстерень" 0 (5.49)
    Коментарі: (2)


  2. Ірина Пиріг - [ 2006.10.05 00:33 ]
    „UNINTENDED” („Muse”)
    (Цикл „TO FLY”)

    Ця ніч неймовірно густа...
    Ця думка аж надто прозора.
    Цілуєш мене у вуста.
    Вдихаю парфюм від Діора.
    Ми вдвох наче мінус і плюс,
    як барви на літній палітрі...
    ...Вслухаюся в музику „Muse”
    і плавно злітаю в повітря...


    Рейтинги: Народний 5 (5.52) | "Майстерень" 0 (5.49)
    Прокоментувати:


  3. Варра Тор - [ 2006.10.04 21:03 ]
    Кінна ектінія
    Вкрита пристрасть спокійним велюром,
    Та тобі не пасує попона,
    І за вітром летить перепона,
    Як ми квітли у парі алюром!

    Затісні трикімнатні вольєри,
    І тривимір забито підковами,
    Перед сонцем гінцями ранковими
    Як неслися лиманом кар'єром!

    Нам сузір'я були за вінки,
    В буйноквітті іржання щасливе,
    І буяла євшаново грива
    Як висоти ми брали вскоки!

    День за вічність, моя Пенелопо,
    І у милі тарпанова пані,
    І у піні прадавній Гіпаніс
    Як з легенд повертались галопом!

    Шлях Чумацький долали учвал,
    А сьогодні дозрів наш овес,
    І не видно з-за нього небес,
    Як доперти б на спині чувал!


    Рейтинги: Народний 3 (4.67) | "Майстерень" 5 (4.6)
    Прокоментувати: | "Орання елегія"


  4. Олексій Хабаров - [ 2006.10.04 18:25 ]
    ***
    пестиш губами
    соковитий пісок
    святкуючи день народження пірамід
    на канапі влаштувався твій доберман
    тихо зойкнув годинник
    хтось сміливий
    лишився лежати в траві
    його обличчя
    знайоме мені
    з того часу
    як став люстеркою

    твої безхребетні мрії
    не мають замерзнути


    Рейтинги: Народний 4 (5.09) | "Майстерень" -- (5.1) | Самооцінка 3
    Коментарі: (1)


  5. Анна Хромова - [ 2006.10.04 17:39 ]
    балет
    Вони лізуть на світло -
    гнізда, шнури, мерехтіння stand by,
    просто так - стрічка новин
    має постійно прокручуватись у правій скроні,
    без цього усе уповільнено на низьких тонах
    фоновим шумом і чеканням
    упирається в Your Inbox contains no unread mail.
    Це коли нудно спати,
    а ранковий ентузіазм згасає одразу тоді,
    як скидаєш халат і натягаєш свіжу білизну.
    Відсутність бажань і шипіння,
    крізь яке уже не розчути
    ні музики сфер, ні дзижчання джмеля,
    ні монологів маленьких дітей,
    приводять до кавового автомату.
    Він навіть не побажає щасливого дня,
    виплюнувши гіркий еспресо без цукру.
    А натиснути було макьято -
    і раптом опинитись у парку на лавці,
    чи мокко - і шепнути "я люблю тебе"
    у слухавку вуличного таксофона.
    Та ні.
    Еспресо без цукру і
    Your Inbox contains no unread mail.
    Фіксувати найменший порух
    внутрішньої флори та фауни на поляроїд,
    приклеювати цупкі знимки на стрічку скотчу
    і прокручувати їх у правій скроні
    швидше швидше швидше
    Тоді "я хочу жити" звучить переконливіше.
    Ніби трохи наближаєшся
    до тієї фігури на календарику:
    балерун Малахов стоїть на зимовому пляжі
    у позі ластівки,
    чорна пляма пальта,
    і обличчя повернуте у бік моря.
    Я вже кілька днів поглядаю на той календарик.
    Я не приклеюю його до скотчевої стрічки.
    Може, тому My Inbox contains no unread mail.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.15) | "Майстерень" 5.5 (5.13)
    Прокоментувати:


  6. Ванда Савранська - [ 2006.10.04 13:19 ]
    Лист від мами
    Від мами лист. Підсліпувато
    Сповзають букви й буквенята:
    Все про погоду, огляд цін,
    За тиждень низочка новин
    З життя котів, сестер, сусідок,
    З часів минулих – спогад-свідок,
    Поради мудрі і прості,
    Аби підтримати в путі,
    Усім найкращі побажання,
    На скору зустріч сподівання…
    З перервою на день, на два
    З'являються нові слова:
    Злягла недужа, але встала,
    Зібрала сили й дописала.
    Миттєва слабкість аж до сліз,
    Та вслід – бадьорий оптимізм.
    За тими щирими листами –
    Самотнє існування мами,
    Яке по крихтам, щохвилинно,
    Старенька поділяє з сином.


    Рейтинги: Народний 6 (5.33) | "Майстерень" 6 (5.36)
    Коментарі: (3)


  7. Варра Тор - [ 2006.10.04 08:18 ]
    Орання елегія
    Куди поділось "Кімбо"?
    В яких воно світах?
    Окрайцем Твого німбу
    Мене торкнувсь Твій птах.

    У поцьойбічнім світі
    Погарцювати б з милою.
    Я ж з борозни не вийду.
    І пруся за кобилою.

    Куди поділось "Кімбо"?
    То сон, а чи міраж?
    Орю заради хліба,
    Іду в новий віраж.


    Рейтинги: Народний 5 (4.67) | "Майстерень" 5 (4.6)
    Коментарі: (3)


  8. Оксана Лущевська - [ 2006.10.04 03:01 ]
    твоє
    Сни гуляють вночі по Японії,
    Де цвітуть пишноликі піонії,
    Де підносяться ввись самураї,
    Де фламінго збиваються в зграї,
    Де ти бачиш мене - в кімоно,
    Де я йду в екзотичний танок,
    Де дурманить прозоре саке,
    Де кохання до краю п'янке,
    Де ланцюжки вдягають хоку,
    А втомившись сидять на даху.
    Чую серця гучний унісон -
    І вже вкотре смакую твій сон.


    Рейтинги: Народний 5.08 (5.31) | "Майстерень" 5.25 (5.31)
    Коментарі: (7)


  9. Ірина Пиріг - [ 2006.10.04 00:25 ]
    ***
    зорі падають
    світ хитається
    сипле холодом
    і морозами

    руки згадують
    ніч всміхається
    теплим спогадом

    сходжу з розуму

    ти з’являєшся
    ясним маревом
    з мрій невиспаних
    з слів незайманих

    ти торкаєшся
    неба карого
    хмар розхристаних
    неприкаяних

    небо крається
    гострі лінії
    розсипаються
    в невагомості

    очі граються
    світло-тінями

    повертаюся
    до свідомості

    14 бер.”04


    Рейтинги: Народний 5 (5.52) | "Майстерень" 0 (5.49)
    Коментарі: (4)


  10. Віталій Шуркало - [ 2006.10.03 23:04 ]
    Смерть моя - рок
    Вже гріє рок...
    А кров в моїх жилах
    Не гідна ступити і крок,
    Як не відчує ті мотиви...

    Хай буде вже рок!
    Хай серце моє роздавить,
    Бо тільки із нього пісок
    Залишиш для мене, на пам’ять.

    Тож буде хай рок,
    Як будуть мене хоронити.
    І буде то серцю урок,
    Як знову захоче любити.


    Рейтинги: Народний 5 (5.21) | "Майстерень" 5 (5.04)
    Коментарі: (2)


  11. Віталій Шуркало - [ 2006.10.03 20:07 ]
    Ліжка мало
    Покрала думки, покрала слова,
    Покрала всі мої мрії.
    Для чого тобі ще й душа?
    Пусти, дай вмерти спокійно...


    Рейтинги: Народний -- (5.21) | "Майстерень" 5 (5.04)
    Прокоментувати:


  12. Віталій Шуркало - [ 2006.10.03 20:57 ]
    Люблю свій дім
    Так тягне то серце додому,
    Так падаю вірно додолу
    На рідний дому поріг...
    Так мамин смакую пиріг.

    Малиновий чай
    Та милість твоя за край...
    Нарешті я вдома,
    При вході залишилась втома.


    Рейтинги: Народний 5 (5.21) | "Майстерень" 5 (5.04)
    Коментарі: (3)


  13. Варра Тор - [ 2006.10.03 19:22 ]
    Соняшникове поле
    Тут соняхи зійшлися на майдан,
    Очей не зводять зі свого месії,
    Месія не зійде у їхній стан,
    Бо він ті соняхи не сіяв.

    І гудзиком відірваним униз
    Закотиться за горизонт світило,
    А на майдані гільотинний блиск,
    І бункери набиті свіжим тілом.

    Я соняшник незрубаний поки,
    А голову тримати вже не сила,
    А очі вибирають й не круки,
    А мрії орлі горобці обсіли.

    Розпука й сум покрили цей майдан,
    В маєтки закурилися підводи,
    Зі Сходу сходить новий отаман,
    Та вдруге соняшник чи вродить.


    Рейтинги: Народний -- (4.67) | "Майстерень" 5 (4.6)
    Коментарі: (4)


  14. Дмитро Кремінь - [ 2006.10.03 16:51 ]
    Симфонія „Сад”. XII Плач за садом
    У ніч літургійну, соборну, причинну
    Ввійду до собору і браму причиню.
    Без гніву й печалі, й трагічного жесту, -
    Радію відходу,
    Відходу-пришестю.
    Мій Боже верховний, рятуй над од мору,
    Осанна, осанна соборному хору
    А ти, моя мила, стрічаєш немило.
    Свічок не потрібно...
    Життя догоріло.
    Тебе не украли, мене не украли...

    Засвітяться вікна, як телеекрани.
    І вдарять органно два зболені храми,
    Розчиняться брами останньої драми,
    І ніч пересвітять, і болісті спалять...

    Вічная пам’ять!

    Ми підем: у тернях душа, а не нозі –
    Соборної ночі, соборної ночі.
    А день не навіки, а ніч – не навіки...
    Божественний сад
    Починається з вікон.
    І, просячи моці
    Пресвітлому Богу,
    Чотири самотні
    Ідуть од порогу.
    І поки не звикнемо
    Бути навіки, -
    Зачинені вікна.
    Зачинені вікна!


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  15. Дмитро Кремінь - [ 2006.10.03 16:24 ]
    Симфонія „Сад”. XI Grave. Остання пісня зимового саду
    Голоси із того світа
    Перейшли у білий крик...
    І прийшла зима без літа.
    А здалося – льодовик.
    Відболіли і відбігли
    Дні на горе і біду...
    Всі дерева білі-білі
    У зимовому саду.
    Полетіла з вітром лютим
    Неприкаяність сама.
    І над білим-білим літом
    Насміхалася зима...
    І від крику білих коней,
    І від неба до землі
    Закрутилось біле коло,
    Біле колесо зими,
    Льодолики, льодолики,
    Стріну їх – і пропаду...

    І ходив по селах лютий.
    І в оселі, і в саду.
    І за вітром, як за мітом
    Наші білі імена...
    І була зима всесвітня,
    Біла-біла, як стіна.
    І дерева, як на старість,
    Йшли до іншої землі...
    Йшли дерева...
    Та й зостались
    Вікувати у зимі.
    Чи когось у полі вбило,
    Чи про сад свій хто забув...
    І тепер у світі біло,
    Як у вічному саду...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  16. Олексій Хабаров - [ 2006.10.03 15:41 ]
    Пісні червоного дерева
    І
    тихенько падає аркуш
    потурбованого паперу
    спогадами літньої жінки
    закрадається осінь
    у клітку з трояндами

    я виноградар

    і щоранку захожу до тебе
    милуватися соковитими гронами
    звуків твого роялю

    моя колискова
    нагадує реквієм

    натомість в твоєму саду
    тиха земля
    вбирає залишки
    теплого вина

    мені казали –
    то кров

    осінь у клітці з трояндами
    несамовито сміялась
    троянди також були кров’ю
    [солодкою]
    наче коріння дерев

    дерева є скарбом
    і я бачу їх пісню


    ІІ
    холодом зламано
    потойбічність мрій
    двері рипіли
    не в мою честь
    грудень затуляє дірки
    викреслюючі
    помилковість спогадів
    літньої жінки

    коріння має червону основу
    дерева мають червону основу
    листя має червону основу
    вітер має червону основу

    [саме тому він
    приходить останнім]

    гріє тіло в дірках
    у залишках твого танцю
    переплетеного з моїм
    в антипросторі
    відпочиває
    на мелодійних гронах
    в твоїй залі
    зазвичай
    теплій і тихій
    у цю пору року

    кора
    продовжує співати
    в готичнім каміні

    ІІІ
    земля стогне від пісень
    незлічених комах
    теплі звірі
    сміються у пастці
    плаче лише той з них
    хто не зміряв її глибини

    відчуваєш
    божевільну швидкість слів?

    по залізничних коліях
    гасають
    заклопотані янголи –
    світлий час відпусток
    поїздок за небокрай
    твоїх несамовитих зрушень
    зламаних кондиціонерів
    пилу на підвіконнях
    і, звичайно,
    горіхового меду
    червоного горіхового меду

    пам’ятаєш його?

    тоді
    біля змілілого океану
    спостерігаючи його смак
    разом
    закохані
    від шкіри до атомів
    щиро бажали
    один одному смерті

    а вони...

    ...вони все співали...

    ...і співатимуть
    коли нас не стане
    [тим паче
    коли нас не стане]


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.09) | "Майстерень" 5 (5.1) | Самооцінка 3
    Коментарі: (2)


  17. Олеся Бондаренко - [ 2006.10.03 15:53 ]
    * * *
    Море поверне нам
    втрачений колір крові
    дужий солоний вітер
    в кожному нашому слові
    море не дасть нам пройти
    босоніж осяйно по водах
    але це для того щоб ти
    не німба шукав а свободи
    море вставатиме в нас
    крізь струни цілунки і герці
    море стихію нам дасть
    ми ж йому трохи серця


    Рейтинги: Народний 5 (4.92) | "Майстерень" 5 (4.88) | Самооцінка 6
    Коментарі: (1)


  18. Юлія Набок-Бабенко - [ 2006.10.03 12:35 ]
    Наодинці зі Самотністю
    Не бачились давно –
    на теє різні створено причини:
    то закривали лиця, заступали спини
    тебе від мене.
    Все одно
    ти вижила в запиленій щілинці,
    пробралася між частоколом спин,
    щоб залишитися зі мною
    наодинці,
    поговорити про життєвий плин
    стрічань, розлук, падінь нового злету,
    про гіркість слів
    і справжність того меду,
    що ллється, як лавина, звідусіль,
    затягує мене в обійми мли...
    Ти між усього вірного – вірніша.
    Ідуть! Я знову недопишу вірша –
    по тебе, моя подруго, прийшли.


    Рейтинги: Народний 5 (5.36) | "Майстерень" 0 (5.31)
    Коментарі: (2)


  19. Латишев ДеТісЛ - [ 2006.10.02 23:44 ]
    тобі напевно байдуже
    тобі напевно байдуже
    аби кого приспати
    все більше часу людство бачить сни
    навіяні тобою колискова поцілунок мати
    не встояти напевно і мені
    та не в силах ти
    мої думки перемогти
    вони не вміють спати...


    Рейтинги: Народний 4 (4.81) | "Майстерень" -- (4.72)
    Коментарі: (1)


  20. Галинка Лободзець - [ 2006.10.02 22:18 ]
    Стара груша
    В старої груші терпкий смак,
    і гілля так причудно сірі.
    На ній вже не один є часу знак,
    і кожен убива її у певній мірі.

    В старої груші смак солодкий,
    неначе мамин поцілунок наніч.
    Але той смак такий короткий,
    ну як і мамине «добраніч».

    В старої груші листя темне,
    кожне пам’ятає перші весни.
    У строї груші все даремне,
    як солодкі груші нікому віднести.
    22.08.06


    Рейтинги: Народний 5 (4.69) | "Майстерень" 5 (4.35) | Самооцінка 4
    Коментарі: (1)


  21. Дмитро Кремінь - [ 2006.10.02 20:41 ]
    Симфонія „Сад”. X Allegro Giocoso. Сад усесвітнього нічника
    І всесвітнє вікно, що прочинене в сад.
    І солодке цвітіння, й гіркий його плід...
    Золота моя юносте, я тобі рад.
    І – осанна хмільному вину наших літ.
    І – осанна вікну, що прочинене в сад.
    Ах, як жінка кричала!
    І чулося:
    - Ні!
    Не давалася жінка – я брав силоміць.
    І вона – заспівала! Собі і мені.
    І відкрила вікно для страшних таємниць.
    І прикликала звіра, що в кожному з нас
    Причаївся і жде, що прийде його час.
    І той звір причаївся у кожнім вікні.
    І ніколи, ніколи цього не забуть.
    Шепчуть губи гріховні розпачливе:
    - Ні!
    Але перса, і лоно, і очі:
    - Здобудь!
    І гнучка, мов ліана, й гінка, мов змія,
    Каже „ні” її мука...
    А пристрасть:
    - Твоя!..
    Ти очам, ти вустам, а не слову повір.
    Кожна жінка чекає – прийде її звір.
    І настигне її, і здобуде її,
    Заведе ув екстазу шалений танок...
    Навіть звіру співають тоді солов’ї,
    Коли нам одкриваються лона жінок.
    Там і сяйво зорі, і відлуння води.
    Ніч любовного шалу, молитви, гріха...
    Там за ніч розцвітають і в’януть сади.
    Там зелена оаза і пустка суха.
    Але якось до тебе прийде чоловік,
    Чорний бог самоти!
    Усесвітній нічник.
    І тоді вже не кайся, не плач і не клич:
    Бог розплати приходить у зоряну ніч.
    І налякані тіні великих дерев.
    І страхітливий плач пересохлих дверей.
    За гріховну цю плоть, за гріховну цю хіть, -
    Чорний,
    Чорний нічник на порозі стоїть.
    Усесвітній нічник – це покара і мста
    За гріховну любов, за гріховні літа.
    За пропащу любов і гріховну любов
    Чорний, чорний нічник і до мене прийшов!
    Ти до слави й жінок, і до радости звик?
    А тебе вже чекає страшний чоловік.
    ... Стало жахно мені, як опівдні сові.
    Він промовив:
    - Ти генія вбив у собі.
    У гріховній любові, у грішнім вині,
    І належав ти Богу, а будеш – мені.
    Я сказав:
    - Я до тону такого не звик.
    Що він хоче від мене, страшний чоловік?
    Він сказав:
    - Недаремно знайшов тебе я,
    Це тебе загубила гординя твоя.
    Я не раз, і не два подавав тобі знак,
    Бо ж, убивши себе, ти стількох повторив...
    Пам’ятаєш, і плакав ти, наче дітвак,
    Як уперше до тебе я заговорив?
    - Усесвітній нічнику, - я мовив йому, -
    Йшли в донощики друзі, я йшов у корчму.
    Натомивсь од утрат, натомився від зрад.
    Але я посадив – і не дерево, сад.
    Є країна у мене, і сад мій, і син...

    І схопив свою голову в руки.
    Один!
    Я зажився на світі? Прости мені, вік.
    Був я богом, а ти мені крила попік.
    Прощавай, моя Ольвіє!
    Бачиш в очу,
    Як смиренно я крила свої волочу.
    Але те, що люблю тебе дуже давно,
    Винуватий не я, а ольвійське вино.
    Я зажився на світі?
    Та в час-часолет
    Сходить профіль твій гордий із древніх монет.
    Мов жебрак, що продав і пропив таїну,
    За старою копійкою крила тягну.
    Але те, що люблю тебе дуже давно,
    Винуватий не я, а ольвійське вино.
    Вороги на кургані?
    Нога в стремено!
    Та мене повалило на землю вино.
    Це воно чарувало лиманські вали.
    Це воно продавало чумацькі воли.
    Це воно марнувало високе чоло,
    Аж не стало Вкраїни, немов не було,
    Як не стало і Ольвії в цьому краю,
    Де на власних кістках півзотлілий стою...
    Та мене вже не куплять, бо я не дітвак,
    Ні стамбульський гарем, ні московський кабак.
    І ніяка метіль уже нас не змете.
    Байда я усесвітній, але без гріха...

    Пригортаю волосся її золоте,
    Бо ж я Байда, я сад, а не пустка суха.
    І не плачу, хоч рани не раз заболять:
    Досі вражі гаки із-під ребер стримлять.
    Не за гріх, не за гріш, не за підлу хвалу
    Я страждаю, та я добуваю стрілу:
    а як стрілю – царя вцілю,
    а царицю – в потилицю,
    їхню доньку – в головоньку...
    Та й подамся додомоньку.
    І за Байдину покару
    Привезу домів товару.
    І повернуся назад, -
    У всесвітнє вікно, що прочинене в сад.

    І цвіте мені сад мій упродовж століть.
    І всесвітній нічник на порозі стоїть...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  22. Дмитро Кремінь - [ 2006.10.02 20:07 ]
    Симфонія „Сад”. IX Allegretto. Сад-пантеон
    САД
    між землею і небом ніби міст підвісний
    ніби міст підвісний провисає між небом і долом земним
    САД
    наче міст на землі не зосталось
    а сад
    уже спалено
    не посаджений – спалений сад
    САД
    Як маленька людина загублена в антисвіті
    САД
    над садочками гетсиманськими і над ночами
    які почалися з колін
    САД
    або віддзеркалене люстро в якім віддзеркалені
    вічні дерева приходу
    САД
    і в нім збунтувались дерева і спалені і забуті
    і бунтують сади ще неспалені і бунтують однайдені в бунті
    САД
    як сад потопельників і воскреслих дерев і людей
    САД –
    сад маркіза де Сада зниклого
    нам у сад одчиняються вікна
    і встає у вікні як фантом
    сад божественний
    сад-пантеон
    у печалі горить ніби хмиз
    сад
    із сонцем що впало наниз
    і кидає мов птах висоту

    спотикаймось о пустоту
    сад мій спалено сонцем дотла
    та довкола – дерева тіла
    невідомих таємних людей
    і соборів без вікон дверей
    і горять на останній межі
    вітражі
    вітражі
    вітражі


    Рейтинги: Народний 5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  23. Дмитро Кремінь - [ 2006.10.02 20:24 ]
    Симфонія „Сад”. VIII Allegretto. Пісня пісень саду
    Ти знову озиваєшся мені,
    І знову не накличеш ся мене...
    Чи не тому твій голос посумнів,
    Що й він не вічно, що і він мине?
    Я не забуду...
    Як тобі самій,
    Коли в тобі мій голос оживе?

    Над білим садом дівич-голос мій,
    Як птах співучий, молодість позве.
    Нас лодія непам’яті несе,
    Де дівич-голос твій і голос мій...
    А сад співає, наче сад пісень,
    Співає сад, бо ще не онімів.
    Співає сад, бо ще не остовпів,
    Як я в полоні горя і біди...
    З Гераклових стовпів серед степів.
    Мені вже сяє вічність. Назавжди.
    Води живої, грішного вина
    Подай мені – за всі гіркі літа.
    Хай буде так: і бог, і сатана.
    У небесах – колиска і труна,
    І тільки ти навіки золота.
    Візьми мене за руку й поведи...

    За овидом блудних синів, за ним
    Зістаємо стовпом з трави й води.
    І добре ще, коли не соляним.
    А за тобою остигає й слід.
    Вже ти по той бік суєтності йдеш,
    І ти до наших золотих праліт
    І далі вже, і ближче не стаєш.
    Ти говори до мене, говори.
    Нехай і не про мене – все одно.

    Твій білий сад приходить до води,
    І йде, і опускається на дно.
    Мене любила жінка не одна,
    Та всі чекали золота, й руна,
    Яке таке ж і справді золоте.
    Руна немає. Тільки сад цвіте.
    Не вибираю між явою й сном.
    Не вибираю тліна і зела.
    Забутий сад квітує за селом.
    Але стежина терням поросла.
    Мої герольди, городи і гради,
    І річка Геракліта, й суховій...

    Маленької нічної серенади
    Відлуння у гіркій душі моїй.
    Та понад садом, понад нашим раєм,
    Як небуття і як буття твоє, -
    Пресвітлий голос твій мене карає,
    Ні жити, ані вмерти не дає...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  24. Дмитро Кремінь - [ 2006.10.02 20:50 ]
    Симфонія „Сад”. VII Grave. Сцена весілля в саду
    Над сади і сліди мої сад-пантеон.
    І ромашки гадають – півспалах, півтон:
    - Любить... не любить...
    Лю...

    Над сади і сліди, над сліди і сади
    Білі янголи вийшли з нічної води...
    Любить? Не любить?
    Лю...?

    Сім утоплениць білих по саду ішли.
    Скатертями застелені білі столи...
    Любить? Не любить?
    Лю...?

    А в країні далекій – степи, степи...
    Постинали дерева... Стовпи... Стовпи...
    Любить? Не любить?
    Лю...?

    Закричав білий янгол: з’явилась жива
    На тарілці відрубана голова.
    І спитала усміхнена голова:
    - Ти жива, моя мила? Ти все ще жива?
    Суламіф, Соломіє, вода і трава...
    .................................
    Любить? Не любить?
    Лю...?


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  25. Дмитро Кремінь - [ 2006.10.02 20:15 ]
    Симфонія „Сад”. VI Risoluto. Собор Саду
    У притворі собору
    крипти спалених стін.
    Заспіває соборна свіча,
    І навіки:
    Білі стіни біліють прабілістю тіл,
    І співають осанну невисохлі ріки.
    Отче наш на землі і на небі
    Назад
    вже мені вороття – повороту немає.
    Вийде янгол із саду. Навколішки – сад.
    І палають свічки у тунелях свічад.
    І мале янголятко мене обіймає!
    Я виходжу із храму, заходжу до саду,
    Наді мною пратемні літа – мов сичі.
    Я віддав за маленьку нічну серенаду
    Світоч моцартіанства, мов сяйво свічі.

    А собор
    соборує на площі великого міста.
    А собор прозирає віки золотії...
    Слався, слався вовік
    Українська гірка реконкіста,
    Повивальнице духа,
    Побивальнице людства на паперті храму Софії!

    А на вулиці плаче жебрак,
    У фраці й манишці,
    Біля ніг його – чорний футляр,
    І скрипка в футлярі, і смик...

    В якій це країні?
    В якій прочитаємо книжці?
    В якій се тональности плаче старий чоловік?
    А дівчина поряд не плаче.
    А дівчина грає на скрипці.
    І сонце гаряче
    Горить незайманій пипці.
    І зринає під пальцями:
    - Ти-ли-ли, ти-ли-ли, ти-ли-ли...
    Жебраками й блукальцями
    І в господа ми не були.
    Жебрак ув обмотках.
    Ув обносках аристократ...
    А скарби Полуботка?
    А злото Карпат?
    Це Софія, це Київ – і Зміїв, і Віїв.
    Це чекання касогів, чекання Батиїв,
    Це кварцяна сволота, омонище п’яне
    Б’є усіх навмання...

    Придивись, придивись, придивися, Богдане, -
    Ти немарно пришпорив коня!
    Не якась там Італія –
    Журавлі українські над нами ячать.
    І Карпенка Віталія
    Вчити музику часу омоновці вчать.
    І, ментівським кийком поціляючи в очі,
    На відьомські поклавши кийок весілля, -
    Б’ють мою Україну,
    Яка проти ночі
    Як дружина, у друга мого Василя!
    А були ми не кури – орли,
    А бажали добра ми народу...
    - Ти-ли-ли, ти-ли-ли, ти-ли-ли, -
    З підземного переходу.
    А було...
    Солов’їне пили ми тоді молоко,
    І, господнє зневаживши око,
    Поставало для нас над усі рококо –
    Українське бароко!
    ... Брама сяяла золота.
    Дзвони бамкали мідні.
    Українське бароко.
    Літа
    Магдебурзького права у Відні
    І хренбурзького права в Москві,
    І такого – в степах України...
    Досі, досі в іржавій траві
    Лебедіють соборні ці стіни.

    Коні царські. І рейвах, і швах.
    Голоси самовбивчі...
    І під регента впевнений змах –
    Заливаються півчі.
    А тепер, після мук і одмін,
    Солов’ям не озватись.
    Прозирає з розтерзаних стін
    Візантійськими ликами святість,
    Прозирати і нам довелось
    У безодню неволі і чести,
    Де хреста український Христос
    На Голготу не може донести.
    Але чую на древнім валу
    І в печерному склепі
    Не анатему, а похвалу
    Іоанну Мазепі!
    Пролітають літа.
    Проминає неслава і слава
    А конаємо обіч хреста,
    Як Варава і Сава.
    Але там, вдалині,
    Ти з’явилась, дорого...
    І горять на стіні
    Грізні очі святого...


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.49) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  26. Дмитро Кремінь - [ 2006.10.02 20:22 ]
    Симфонія „Сад”. V Мототекст про Мотто
    Які ці скрипкові жалі
    Стоїть при душі костомаха...
    Не вбий!
    Дай пожить на землі,
    Де дівчинка гратиме Баха,
    І Моцар та флейта, і гра
    Життя, що і скінії рада...

    Яка молоденька, -
    Стара
    Маленька нічна серенада!


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  27. Олександра Колеснік - [ 2006.10.02 18:32 ]
    ***
    Коли стрімко падають зорі з небес
    І тихо несеш ти у вічність свій хрест,
    Коли гучно співають вітри люті,
    І не знаходиш ти те, що шукаєш в житті.

    Коли хвилі зелені несуть кораблі,
    А мрії твої просто тануть в імлі,
    Коли зливи вдаряють в закрите вікно,
    А ти танеш, як цукор від них все одно.

    Коли вдача і щастя даються згори,
    А ти мов не бачиш ті щедрі дари,
    Коли охопляє кохання тебе,
    Та ти незважаєш і зводиш себе.

    Коли все погано і йде все не так,
    Поміть той единий, важливий той знак.
    Завжди від дверей знайдуться ключі,
    Згоряють ущент не лише у печі.


    Рейтинги: Народний 4 (4.5) | "Майстерень" 4 (4.4)
    Прокоментувати:


  28. Джовані Цимбал - [ 2006.10.02 16:56 ]
    Наша культура
    Культура мови, слова й діла
    Сьогодні йде у майбуття.
    Немає вже святого тіла,
    І сенс немає наше безкультурнеє життя.
    Чому людина свою думку поміняла?
    Чому культура впала до нуля?
    Яка ж наука на голову впливала?
    Що так країна занедбалася моя.
    І те болить і крає серце,
    Що це не те уже життя.
    Й проміння світлого такого -
    Не буде вже.... воно пройшло через літа.
    Але жевріє ще в поодиноких душах
    Той вогник, що запалює вогонь.
    І гріє цих людей іскра проміння.
    І їх тепло не закривавлених долонь.
    Тому потрібно кожному подумати,
    Чи ще палає цей вогонь у нас.
    І перед дітьми щоб не було стидно,
    Згадайте хоч про свій духовний стан...


    Рейтинги: Народний 4 (4) | "Майстерень" 4 (4) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  29. Джовані Цимбал - [ 2006.10.02 15:47 ]
    Твої слова останні...
    Що ти хотів? - я тільки чую.
    Чому дзвонив? - ти кажеш знов.
    А те, що за тобою я сумую
    Сказати треба сотнею мов.
    Тому що ти не розумієш-
    Що я люблю тебе до сліз!
    Бо ти тільки умієш,
    Слова всі ставити на перекіс.
    Ти думаєш, що ти права у всьому?
    Ти думаєш, що все зумієш пережити?-
    А впевнена ти хоча б у тому?-
    Що умієш по справжньому любити!
    Можливо я неправий був у чомусь,
    Можливо щось не так зробив
    Та все було це лиш тому,
    Що дійсно я тебе любив.
    Я знаю що ти теж любила
    Та лиш любов ти десь згубила.
    Тому усе - я пішов,
    Та тільки щастя свого не знайшов.


    Рейтинги: Народний 4 (4) | "Майстерень" -- (4)
    Прокоментувати:


  30. Світлана Ашес - [ 2006.10.02 15:17 ]
    Ворон
    Коли кохаєш, знай, що ще проклянеш
    Коли тікаєш, знай – наздоженуть
    Коли блукаєш – вихід не знайдеш
    Коли чекаєш, то ніколи не діждеш
    В безодню падають усі твої надії
    Сама собі я зварю вбивче зілля
    Помру с достоїнством, закльована птахами
    Де ти мій, ворон хижий?
    Ти мій убивця, мій спаситель
    Колись від Божого вогню ти вижив
    Тепер навіки звешся ти лиш цілитель
    Розкрий мені свою чорну душу
    І пір‘ям моє серце проштрикни
    Скажи, що ще зробити мушу
    Щоб вмерти без любові і туги


    Рейтинги: Народний 3.83 (4.17) | "Майстерень" -- (4.58) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  31. Олена Багрянцева - [ 2006.10.02 15:01 ]
    Осінній блюз
    Я пожовклим листком опущуся тривозі на плечі.
    У осінній ріці розіллюся краплинами сліз.
    Світ відмовив мені в ницій втечі.
    Вітер крила, на жаль, не приніс.

    Розтривоженим мороком душу шкребе невідомість.
    Під багряним дощем замаскований жевріє біль.
    Вкрався смуток у хвору свідомість.
    Знов на рану розсипали сіль.

    Вже до краю наситилась димом нещирих ілюзій.
    У осінньому блюзі надії рятунку нема.
    Пробі, в чорній я борсаюсь смузі,
    Як пожовклий листочок, сама.
    6.10.01


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.48)
    Коментарі: (2)


  32. Мирослава Меленчук - [ 2006.10.02 14:22 ]
    То бути чи не бути?
    На межі божевілля
    У русі революціоналізму
    Поетикосвавілля,
    Мов брудом, хлине – поставлено клізму.
    Словоінгредієнти
    Малюють не тільки чарівні вірші.
    Пікантні компліменти
    Доводять, що грішні нічим не гірші.
    Процеси сублімацій –
    Вставай недалеке слово з могили!
    Шаленство овацій:
    „Маестро, браво за гру в чорні сили!”
    То бути чи не бути? –
    Жахіття вдягає прекрасні маски?
    Хм...
    І відточені прути
    Приносять комусь насолоду ласки?!


    Рейтинги: Народний 5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (13)


  33. Віталій Шуркало - [ 2006.10.02 11:08 ]
    Перехрестя
    Дороговказами зі слів
    Мелодій сонця зустрічали -
    Із вітром спокій прилетів,
    Куди летіти лиш не знали...



    Рейтинги: Народний -- (5.21) | "Майстерень" -- (5.04)
    Прокоментувати:


  34. Ірина Пиріг - [ 2006.10.02 10:47 ]
    ДІАЛОГИ ДУМОК
    ***
    ...це всього лише ніч...це всього лише стримана ніч
    без лимонних зірок і нанизаних вогників свята...
    я не бачу облич...я сьогодні не бачу облич,
    тільки тіні снігів і розкидані клаптики вати...
    це всього лише ніч...і до ранку вже відстань стопи...
    як то, втрачений мій, зустрічати світанок на волі?
    так буває в житті, що коротке звичайне „прости”
    не доходить до вуст, а лишається грудкою в горлі...

    ***
    ...це всього лише ніч...це всього лише ніч з десяти
    чи, можливо, зі ста одинакових проміжків часу...
    я раніше не знав, я не знав, що в короткому „ти”
    обертається світ...що там світ? дві планети відразу.
    це всього лише ніч...сподіваюся, тугу присплю...
    розглядаю різьбу на старій, мов печаль, табакерці...
    так буває в житті, що одне доленосне „люблю”
    не доходить до вуст, а лишається шпилькою в серці.



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.52) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (4)


  35. Ірина Пиріг - [ 2006.10.01 22:03 ]
    ***
    Ти чекаєш слів...
    Я чомусь німію...
    Стільки на душі –
    втримати дарма...
    Квіти на столі…
    На пелюстки лілій
    через біле скло
    дихає зима...
    Всі слова – не ті.
    Всі слова банальні,
    мертві, як сніги.
    Боже мій, прости!
    Ночі – золоті.
    Не дивись благально,
    дай мені снаги,
    щоб змогла піти...

    13 липня”04


    Рейтинги: Народний 5 (5.52) | "Майстерень" 5 (5.49)
    Коментарі: (2)


  36. Галинка Лободзець - [ 2006.10.01 22:40 ]
    Хто для тебе я?
    Хто для тебе я?
    Ні чужа, ні сім'я.
    Чи шепочеш моє ти ім'я
    серед ночі, коли не твоя?

    Чи малюєш мої ти сліди
    серед вулиць у місті біди?
    Чи шукаєш далекі сади
    у яких не бував іще ти?

    Стільки знову у мене питань -
    серед тисячі зайвих зізнань
    ні одного з важливих пізнань,
    тільки "ближчим для мене не стань".


    Рейтинги: Народний 5 (4.69) | "Майстерень" 5 (4.35) | Самооцінка 3
    Коментарі: (1)


  37. Надія Горденко - [ 2006.10.01 16:42 ]
    ВІН І ВОНА
    Вона сиділа біля моря
    І сумно так дивилась в даль –
    Душа ридала, вила з горя
    В дуеті з хвилями… Печаль…

    Уже минув аж рік по тому,
    Як залишилася сама.
    Туга німа немає втоми, -
    Жорстока тітка зла вона.

    Ніяк не дасть його забути,
    Перепочинуть від жалю.
    Вона ще мріє повернути
    І долю виправить свою.

    А сталось так: вода забрала
    Його у Неї назавжди…
    Як жити з цим, - Вона не знала
    Й тонула в морі від біди!

    А вітер злий все гонить хвилі
    І підіймає до небес,
    Та море піниться, мов в милі,
    Той смуток й до тепер не щез…

    Навіщо це життя без нього –
    Страждання ненаситно їсть.
    І смерті знов благає в Бога –
    Молитва, як Благáя вість…

    Та що ж це?! Хвилі розвернулись, -
    Там світить марево ясне…
    І руки крильми розгорнулись:
    Вона туди всю біль жене.

    Тече вода бурхлива, пінить
    Морозом ранить до кісток, -
    Вона не чує, тільки молить:
    "Ось він, щасливий той місток…"

    У безвість тягне далі й далі,
    Усмішка сяє на устах…
    "Там тільки щастя, без печалі…
    Все буде добре, мов у снах…"

    Уже в останнє хвиля зняла
    Як пір'я, легке тіло. Мить..
    "Тобі останнє я віддала …
    Не сміла лиш без тебе жить ".

    І враз усе так тихо, тепло…
    Що жоден лист не шелесне.
    Остання хвиля… Стало легко…
    "Привіт! Це я… Чекав мене?.."


    Рейтинги: Народний -- (5.06) | "Майстерень" -- (5.01)
    Коментарі: (5)


  38. Дмитро Кремінь - [ 2006.10.01 11:01 ]
    Симфонія „Сад”. ІV Allegro giocoso. Полуденний скін святого Себастяна
    на зеленім стовпі серед площі – очі мої на стовпі
    самота обкладає даниною всіх – стіл і стілець
    вікно на площу і вікно всередину будинку
    вікно в сад із намальованими деревами птахами квітами

    оддалік гейби в затінку райського саду сиве подвір’я як сиве
    повір’я
    повір’я про середину світа а отже середину площі середину дня

    співати співати співати

    співати – полуденному світу і полуденному сонцю
    і волаючому в пустелі і волаючій в пустелі – співати
    співати співати співати
    співати –
    маршовим колонам стрільців що ростуть од собору
    як од маєтного осередку днів нашої пам’яті пам’яті наших днів
    співати
    соборна площа як усесвітня пустеля
    і сонце над головою

    тільки вікна тюрми що навпроти здогадуються про прихід
    пустельника його нашестя
    і сонця над головою

    августішого білого дня зачинає звучати соборна площа
    і сонце над головою
    його пресвітлість „се людина” Ніцше – і сонце над головою
    його пресвітлість у багатьох августійших які на колінах
    стоять
    собор мовчить але в магнітофоні виростає мій голос –
    і сонце над головою
    виростає мій голос із спогадів пана імператора і пана слуги
    голос імператора що ставить народ на коліна
    голос божий який піднімає народ із колін а отже слугує народу
    коліна пустельників згинаються і розгинаються за повелінням
    господнього голосу
    легіон голосів устає над пустелею із сонцем над головою
    мовби глас волаючого в пустелі всесвітнього пустельника
    легіон голосів а отже один виростає з господнього голосу
    тінь усесвітнього пустельника виростає з господнього голосу
    виростає з середини всесвіту але й світу давно вже нема
    тільки стріли летять до розп’ятого стрілами Себастяна
    який і не думає стати святим і тим паче на дереві
    і немає пустельника і немає міражного саду поза овидом сад
    а міраж видається садом і стадом яке іде до води але до стіни
    доходить
    до стіни „се людина” Ніцше і сонця над головою
    в непам’яті нашій змія води і луна води
    старовинний автомобіль катафалк із невизнаним генієм
    всесвітній пустельник іде до води
    заспіває пустелі „Радуйся” – даю тобі плин води в окулярі
    бінокля
    радуйся радуйся радуйся

    крилатий зелений коник день у день скаче по дзвінкому
    люстерку
    автострадою наших літ усе скаче й стрибає дурна сарана
    із патентом людського імення
    як сотворення світу – першого дня настає передчуття всіх семи
    а дурна сарана вже стрибає в палаці генсека президента
    прем’єра
    скаче коник-колібрі за маршрутом „непам’ять вітчизни – стовп
    на соборній площі”
    голос Господа лине до всесвітнього Себастяна що стріл
    дочекавсь на стовпі

    співати співати співати

    за осанною плину води зачинається правий берег – як берег
    свободи
    а людину уже розіп’ято на площі старій на стовпі
    скаче коник-колібрі комонний омонівець смерть на стовпі
    і на площі святої Софії
    так це наша земля Україна цей спалений сад із хрущовими а
    не хрущами
    навіть пташка мала каганович і пташка кравчук і двоглавий
    орлище кучма

    як відлуння води ув оазі а до нього прямує зачумлене стадо
    потоптавши пророка свого на стовпі

    не пішли ви побігли на вас уже сталін не гляне
    замуруйте хруща в мавзолей

    тінь моя виростає із середини площі але мене ще не минає
    із самітнього саду крадеться дітвак як лили і самотній нічник
    навздогін дітваку

    на соборній площі очі вовків на стовпі
    полудення
    ясного того полудення тінь всесвітнього нічника
    обертається в стовп усередині всесвіту площі майдану

    із землі єси в землю й повернешся

    все йде по колу то й коло довкола нас іде
    все йде по колу – собори й дзвони і очі вовків на стовпі
    тінь пустелі голос волаючого в пустелі пустеля голосу
    наче флейта Сковороди
    флейта співає співає
    та до нас не летить уже голуб із оливою в дзьобі
    і немає стрільця що голубку убив і голуба вбив у саду та у
    лузі
    і летить потаємна стріла в моє серце
    і розстріляно вже св. Себастяна
    а крилатий коник а коник усе ще скаче один по дзвінкій
    автостраді
    та стріла ще летить до стріли й на межі золотого свічада
    зустрічає спасенних смертників що по колу ідуть
    і стрічає розтринькану волю свободу води для пустельника

    Я – пустеля

    всесвітній пустельник що зрікся людської хвали задля відлуння
    води
    і відлуння води посередині всесвіту

    Я – стадо іду за відлуння води та від мене тікає міраж
    і міражна оаза у звіра в очу
    радуйся
    радуйся саде часу гетсиманського плодоносіння
    радуйся радуйся радуйся
    співати співати співати


    Рейтинги: Народний 4.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  39. Тетяна Гонченко - [ 2006.10.01 11:54 ]
    не наш Бог
    З неба горнятка води
    Заздрю твоїм думкам.
    Боже
    невже
    ти
    світ розкажу снам
    Кажуть якісь слова
    міряють власним дном
    тихо душа сплива
    рана болить двом
    погляд не твій рве
    серде
    не ти
    вкрав
    янгол собі живе
    в світі ручних мавп
    кава гірка до сліз
    заздрю її смаку
    поки легкий бриз
    вірь в мене
    як таку
    завтра прийде сказ
    очі сліпить ніч
    досить кількох фраз
    знати що не
    мовчиш
    погляд твоїх рук
    подих твоїх душ
    чорний сліпий крук
    все
    розумію
    руш
    все розумію стій
    виром чужих днів
    обрій нічних мрій
    ти цього так хотів
    боже
    невже
    ти
    щезнеш у свій ритм
    спалено всі мости
    та й не було битв
    втім це не наш політ
    не досягти зірок
    надто складний світ
    склеїв не наш Бог.


    Рейтинги: Народний 4.83 (4.88) | "Майстерень" 5 (5.02) | Самооцінка 5
    Коментарі: (1)


  40. Тетяна Гонченко - [ 2006.10.01 11:22 ]
    у чеанні безгруздість
    У чеканні безглуздість, а втім не бери до уваги
    Бо не мусить ніхто розглядати сліди на піску
    Запиши для нотатків у лист особистих досягнень
    мої сльози, і сніг, і оцю непомірну жагу.
    У коханні є сенс, як в усіх божевільних принадах
    у коханні є зміст, можна навіть вписати в словник
    "Помірковане вбивство себе на нікчемних засадах
    та з поважних причин, а буває і навіть без них"
    Так не страшно піти у пітьму, перейшовши всі кола,
    розтрощивши себе на мільйони маленьких образ
    та страшніше буття, не побачивши світла навколо
    лиш на мить, лиш на мить, лиш на мить, лиш хоч раз...
    намалюй мої сни на вогких паперових ошметках,
    подаруй мені гріх, недокреслений виром буття
    я не хочу іти. Та залишитись буде нелегко
    в цих пологах душі, у напої тепла й каяття.
    Все так легко що дощ, не знайшовши кого намочити,
    замерзаючи вшент, обертається снігом журби.
    І заплутались дати. Й не хочеться більше лічити,
    І ховається крик в ненароджених зойках юрби.


    Рейтинги: Народний -- (4.88) | "Майстерень" -- (5.02)
    Прокоментувати:


  41. Дмитро Кремінь - [ 2006.10.01 10:15 ]
    Симфонія „Сад”. ІІІ Анданте. Маєстатичні сатурналії
    Перший голос
    Другий голос
    Третій голос
    Четвертий голос

    А тепер – тільки сад, як непам’ять, у всесвітньому домі
    твоїм.
    Сад садити – як дім запалити, тож одвічний свій сад запалім.
    Дім – як сад твій, і що тобі треба – поразки?
    У соборі літанія лине твоя...
    У божественнім храмі молилась не раз ти.
    Але змила молитву із лику віків течія.
    Наслухай, наслухай же маленьку нічну серенаду.
    Наслухай, наслухай же вітальну божественну ніч.
    Двоє ніжних дерев із померлого саду – в сяйві свіч.
    ПЕРШИЙ ГОЛОС. Поночі він схопився і заплакав. Йому
    ввижалися вічні сліпці, які простують у вічність із своїми
    сліпими поводирями. Вічні сліпці, транзитні.
    Дві ріки злилися водно й завирували довкола.
    Голова оберталася довкола своєї осі, як глобус...
    На синьому тлі глобуса застигали вітрильники, простували
    сходинками паперті до неба білосніжні собори із золотими
    глобусами бань.
    О саде душі моєї, соборе!

    ДРУГИЙ ГОЛОС. А соборні свічуи співають – „Ісайя!”
    Забутому саду, соборному саду – „Ісайя!”
    Собор, наче свічка соборна, горить і згасає.
    Ісайя!
    І білість зимова – викрита змова.
    І стан твій, і голос, молитва і мова.
    Як викрита змова – зима злотосяйна.
    Ісайя, ликуй же о діво!
    Ісайя!
    Соборні свічки розгоряються й гаснуть...
    Закінчуйте вчасно! Закінчуйте вчасно!
    Та б’ється ріка в білий берег зимовий.
    І на плащаниці твій лик пурпуровий.
    А ми потонули в невірі, зневірі,
    Навчіте нас мови, о птахи і звірі.
    В саду, в Пантеоні дерева стинають.
    Це вічна Голгота, наш сад Гетсиманський, кого розпинають?

    ТРЕТІЙ ГОЛОС. Уночі до мене прийшов Бог, сяючий, як сад. У
    білому, як собор. Я не смів і глянути йому у вічі.
    Прийшов до мене Бог, а може, то був усесвітній нічник.
    Сад упав на коліна.
    І я на коліна упав, наче сад.

    ЧЕТВЕРТИЙ ГОЛОС. У саду – тиша. У саду – тихий блюз од
    початку світа.
    Як початок од стін.
    І тоді я збагнув, кого мені не вистачало все життя.
    Пустелі?
    Ні.
    Не вистачало голосу Господнього – для всесвітнього нічника,
    і голосу голосів, і пісні пісень.
    Опівдні віку, в полуденний скін св. Себастьяна...


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  42. Дмитро Кремінь - [ 2006.10.01 10:32 ]
    Симфонія „Сад”. ІІ Анданте. „Аве, Марія...”
    Я загубився в чорному лісі,
    Поміж деревами і світляками.
    А ліс – у чорнім,
    А ліс – без листя,

    А в небі місяць – мов чорний камінь...
    В чорній траві котиться камінь.
    В чорній траві череп білів...

    І затуляю обличчя руками:
    - Аве, Марія!
    Аве, Марія!
    Аве, Марієчко, - понад містами,
    І понад мертвими, і над живими.
    Вже й понад нами, уже й понад нами
    Летять чорнопері страшні серафими.
    Небо палає...
    Небо – як пустка.
    Попіл на варті заступить горіння...
    Вмерти б, - а хто нам гріхи відпустить?
    Аве, Маріє...
    Всі прийдемо в загробні долини,
    В чорні ліси самогубств на руїні...
    Хто там співає – „Аве, Реґіна”?
    Аве, Маріє...
    Ніч проминає – день зазоріє,
    Сонце всміхається звіру і птаху.
    О, донеси і від мене, Маріє
    Пригорщу праху,
    Пригорщу праху:
    Мертві
    нікого
    повік не засудять, -
    ні ката в туніці, ні в тозі жерця...

    Тільки в печах крематорію
    люди
    співають
    хапаючись за серця...


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.54)
    Коментарі: (1)


  43. Дмитро Кремінь - [ 2006.10.01 10:40 ]
    Симфонія „Сад”. І Мотто
    Коли вже нема вороття,
    Ні дому немає, ні саду,
    Невже не зіграв життя
    Маленьку нічну серенаду?

    ... Сад стоїть у небес на виду,
    Небо топиться в тому саду.

    Над літами самої землі,
    Над садами, де ми – всесамі,
    Усесвітній пустельник один
    Над пустельністю наших годин.
    Над хвилинністю наших імен.
    І над плинністю уст і рамен.
    Понад пусткою наших бездонь,
    Над плачем бунтарів і мадонн...

    О прости нам цю пустку!
    Прости,
    Сад розлуки і сад самоти...
    Твій гіркий, твій золочений плід
    Б’ється в землю, неначе болід.
    Як правічна античність –
    Земля.
    Ця самітня земля – замала
    Для далеких біблійних зірниць,
    Та близька для таємних темниць.
    Стоїмо у всесвітній ріці,
    Стоїмо – як всесвітні сліпці.
    У ріці, що угору тече...

    Де віднайдемо братнє плече?
    Стоїмо у всесвітній ріці.
    Стоїмо – як всесвітні сліпці.
    Що учора позбулись очей
    У ріці, що угору тече,
    І чужим вже не вірять очам,
    І не ждуть, і не відають чар.
    І не вірять у власні пісні...
    Так сади, ці сади навісні
    У моєму самотнім вікні
    І в ріці всесамотній, на дні.
    В моїх вікон немає очей,
    Але річка угору тече,
    То й силкуюся жить...
    А проте
    Вмерло сяйво моє золоте.
    Тільки знову крізь кров і крізь леп
    Просяває мій сад, мій вертеп.
    І – без ляльок вертеп. А коли
    Вже всі ролі у нім роздали,
    Хай ти Цезар чи дяк-пиворіз,
    А на сцену глобальну – не лізь!
    Інші ролі там, інші вожді.
    І нові там криваві вертепи...

    І живими вмуровані в склепи
    Учорашні пророки бліді.
    Так і буде вовіки віків:
    Голоси понад нами іржаві...
    І задушені ми у державі,
    І замислені тільки в бажанні
    Наших немічних бідних батьків...

    Усесвітня печаль немала
    Вже всі ролі свої роздала,
    Тим і встигла зіграти свою...

    Але знову дерева в саду
    Видираються й німо кричать
    Із небес, із посмертних свічад...

    Так посмертний звучить вокаліз, -
    Із надії, із мороку й сліз.
    Я кидаю авто у віраж,
    А влітаю в соборний вітраж.

    Де ти, юносте, біль мій і мрія?
    Задихається
    „Аве, Марія...”


    Рейтинги: Народний 5.17 (5.49) | "Майстерень" 5 (5.54)
    Прокоментувати:


  44. Андрій Хорсун - [ 2006.10.01 08:43 ]
    ***
    Жереб не створює рівність,
    бо вінзавжди сліпий,
    сміх - це не прапор щирості,
    сміх буває німий.
    Вставити в коси вічності
    хочеться квіти днів,
    знищити плаху для ніжності,
    звільнити пташиний спів.
    Зоряні смужки веселки
    пензлем чуттів доненсти
    до пожовклого листя
    миру священних гаїв.


    Рейтинги: Народний 4 (4.96) | "Майстерень" 4 (5.06)
    Прокоментувати:


  45. Ірина Пиріг - [ 2006.09.30 22:28 ]
    ТОБІ
    Просто бути. І просто мріяти.
    Розчинятися у присутності.
    Трохи щастя Тобі навіяти
    у безмежному просторі сутності.

    Відчувати Тебе, єдиного,
    у відлунні думок і дотиків.
    Бути просто собі людиною
    в місті світла, тепла і готики.

    Бути поряд. Весь час. У вічності.
    В ритмі серця й дощу кохатися.
    Доторкнутися до магічності.
    І до неба також торкатися.

    У бездонних очах топитися –
    там, де радість межує з тугою.
    Із долонь Твоїх снів напитися
    і ніколи не бути другою.

    Прислухатися до агогіки
    почуттів і чогось незримого.
    Руйнувати закони логіки.
    і кохати Тебе. Нестримано.
    10 трав.”03


    Рейтинги: Народний 5 (5.52) | "Майстерень" 5 (5.49)
    Коментарі: (4)


  46. Надія Горденко - [ 2006.09.30 16:58 ]
    ЦИГАНКА
    Циганка в руки заглядала –
    Усе життя у неї на виду.
    Що було й буде прочитала,
    Все бачить, що хотіла і що жду.

    "Ти видна, красна та вродлива
    Все матимеш – лиш забажай…
    Та доля іноді мінлива
    Не завжди щастям урожай.

    Волію я сказати, мила…
    Багато душ дотла згасиш…
    А той один, кого любила
    Він не забув… ти не простиш…

    Ти рокова… Усіх круг тебе, -
    Немов би чарами звивав.
    Мужчин влюбила ти у себе,
    А серце, ніби закував…

    І там ятрить велика рана,
    Яка ще й до тепер болить…
    Любов та сильна і незнана
    Принесла тільки щастя мить…

    А серце твоє - не жорстоке,
    Та щастя іншим не несеш…
    Вони вмиратимуть допоки,
    Когось у душу не позвеш…

    Ти так нікого й не любила.
    Ти серце віддала Йому.
    Та зрада все життя розбила,
    Принесла в серце лиш журу…

    Але ти знай, що він, такий же
    Нещасний, зжурений, як ти…
    Забудь, даруй прости вже
    І дай дорогу віднайти.

    Коханий твій страждає й плаче,
    Шукатиме тебе завжди!
    Не скреслиш долі і удачі –
    Він повернеться… Тільки жди!"


    Рейтинги: Народний -- (5.06) | "Майстерень" -- (5.01)
    Прокоментувати:


  47. Ірина Шевченко - [ 2006.09.30 13:41 ]
    ***
    * * *
    Тужливий прадiд мiй,
    Нескорений спiвець,
    Буває так, вiзьму
    Я твiй Кобзар у руки
    I по землi iду
    З тобою, навпростець,
    I знов твої переживаю муки,
    Немов свої...

    Учитель дорогий,
    Я бачу на зорi,
    Як в море-океан
    Моя земля втопає.
    Гадаєш, то - вода?
    Нi, сльози матерiв -
    Солонi та гiркi,
    Ти куштував, ти знаєш,
    Якi гiркi...

    Спитаєш ти, чому
    I досi стiльки слiз?
    Це тому, що твої
    Не справилися мрiї.

    Вже гасне день новий,
    А що вiн нам принiс?
    Мiж пальцями спливли
    Блакитнiї надiї,
    Мов та вода...


    Рейтинги: Народний 5 (5.05) | "Майстерень" 5.5 (5.02)
    Коментарі: (1)


  48. Ірина Шевченко - [ 2006.09.30 13:19 ]
    СНИ ДИКОГО СТЕПУ
    ...Край мiста. Житловий масив.
    Каньйони вулиць обриваються у степ.
    Вночi зiрками вiкна мерехтять, -
    Запитують про щось величний Всесвiт.

    Мiй поверх - сьомий.
    Нащо вiн мене щоночi вiдриваэ вiд землi,
    Пiдносячи до сяючого неба?

    А мiсяць - наче НЛО -
    До себе тягне, пропонуючи квиток
    На свiй старий, як свiт, атракцiон,
    В якому моркву їсть вухастий заєць,
    А дiвка коси зорянi плете,
    Та стрiчку iз Чумацького Шляху
    Вплiта, немов вбирається на свято.
    Що дiвцi?
    Вiчна доля їй - з косою поратись...
    А я дивлюся вниз -
    Туди, де темний простiр степовий,
    Обмежений рожевим небокраєм.

    Курганiв груди випнутi до тих,
    Хто хоче материнського тепла
    Та пам'ятi напитися досхочу.

    Степ марить. Бачу його сни,
    Але здається, що вони - мої...

    ...Вози, погано змазанi, риплять.
    Жахаючись чогось, фуркочуть конi.
    Чутливi кози увi снi тремтять
    I вуха нашорошенi стримлять
    У псiв сторожових.
    Шакали скиглять.
    У возi плаче немовля,
    I мати бавить колисанкою його.
    Вовтузяться пiд возом молодi,
    Та гримає на них старезна баба.
    Пригасле часом вогнище димить,
    Й вiдлунює тужливо у ночi
    Безмежна, як степовий простiр, пiсня...

    Та раптом - наче землетрус,
    Здригнувся Всесвiт от незлiчених копит.
    Орда - як повiнь. Стрiли - наче дощ.
    Зловiсний виспiв тисячi рканiв.
    Сирої кровi пахощi важкi,
    Розпачливий багатогласний зойк,
    Та радiсний перегук переможцiв...

    ...Свiтанок.
    Тиша у степу.
    Грайливий вiтер розкуйовджує полин.
    Нiде нiкого,
    Тiльки вдалинi
    Хмариною у просторi прозорiм,
    Летить за обрiй скитськая орда,
    Напризволяще кинувши мене
    У вiчному полонi
    Жилмасиву...


    Рейтинги: Народний 5 (5.05) | "Майстерень" 5 (5.02) | Самооцінка 6
    Коментарі: (4)


  49. Ірина Шевченко - [ 2006.09.30 13:48 ]
    ***
    * * *
    Скажи, навiщо, уночi i вдень,
    Мов Кай у Снiгової Королеви,
    Збираю крихiтнi уламки крижанi
    Розбитих кимось Знань?

    Скажи, навiщо, уночi i вдень,
    Уламки тi докупи прагну скласти,
    Як схиблений гравець, що вже невзмозi
    Покинути цю гру?

    Скажи, навiщо, уночi i вдень,
    Менi здається -
    Ще єдина мить,
    Iще уламок,
    Оберт ще
    I той,
    Хто бився об заклад,
    I дивиться поблажливо з небес
    На мурашину метушню мою,

    Нарештi визнає, невдаха, що
    Програв своє парi...


    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" 5 (5.02) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  50. Ірина Шевченко - [ 2006.09.30 13:29 ]
    ***
    ***
    Пустеля.
    Марево часу.
    Гранчастi груди пiрамiд
    Годують пам'яттю нащадкiв
    Та зберiгають по кутках таємних
    Життя примхливим тiням фараонiв...

    Степ.
    М i с т о.
    Марево часу.
    Iржавi груди териконiв
    Годують пилом городян,
    I бережуть пiд тягарем породи
    Життя тужливим тiням вуглерубiв...


    Рейтинги: Народний 5 (5.05) | "Майстерень" 5 (5.02)
    Коментарі: (1)



  51. Сторінки: 1   ...   1427   1428   1429   1430   1431   1432   1433   1434   1435   ...   1478