ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2018.06.19 06:10
Тарганисько сховалося у шпарку,
Поласувало нагло кавуном.
Узимку люди мерзнуть, літом – жарко,
Вдоволених не бачу вже давно.

Не вистачає грошей, хисту, тями,
Ще й вороги в Донбасі і Криму.
Рука сусіда піднімає камінь,

Маркіяна Рай
2018.06.19 00:18
Коли в тобі скінчився день,
Аж ніч заплакала раптово,
Коли в тобі немає слова
І не співається пісень,

І лінь дивитися на світ,
І тінь сповзає геть у п'яти,
Коли у грудях стужа м'яти,

Ігор Шоха
2018.06.18 23:08
А у оборі нашої корови
ще є телята нашої біди -
мураєви, і гепи, і царьови -
ті самі клони, що і муравйови,
на вим’ї євразійської орди.

***
А на цьому світі легше жити,

Адель Станіславська
2018.06.18 15:33
У всі часи інакшості - інакші.
У всі часи приречені вони.
І навіть сильні духом - завжди слабші
І зметені в нерівностях війни.

Були і каменовані, й розп'яті
І топлені, і палені в вогні...
Нормальніші нормальних - більш

Олексій Кацай
2018.06.18 15:13
Йде сніг.
Вечір темряву бгає
у ламп віртуальні сніжки.
Комп’ютерні ігри стирає,
залишивши ярлики.

Забралами висять вони
на моніторах шибок.

Володимир Бойко
2018.06.18 12:14
Дощать дощі, зміняючись дощами,
А після них приходять ще дощі.
В повітрі пахне гниллю і грибами,
Поміж кущів чатують жертв кліщі.

Така погода увійшла у моду,
Згнивають полуниці на грядках,
З-за бур'янів не видко вже городу,

Ірина Вовк
2018.06.18 10:55
…і ти, мій друже, будь мені зі мною, -
Шепоче серце лірою-струною,
Коли паде із лип духмяний цвіт,
І неба окривавлений болід
Засліплює вогнем печальні очі
Посеред тьми безсонних свідків ночі, -
Пребудь мені… о будь мені зі мною!..

Наталка Пілігрим
2018.06.18 09:42
поміж двох будинків між якими тиша
ліпить свою нішу і плете нитки
опадають ночі на галуззя вишень
колискові інші і дірок зірки

сумовито світять у зіниці вулиць
щоби не почули кроки ліхтарів
і ніхто не певен так бо є і було

Олександр Сушко
2018.06.18 07:28
Молись!

Корівка гедзів ляпає хвостом,
А мій п'ятак застряг у райській брамі.
Товкти отця безпечніше гуртом,
Молитися - отарою у храмі.

Стоять перед амвоном "голубі",

Володимир Бойко
2018.06.17 21:35
Іще до липня буцімто далеко,
А липовий вже віє аромат.
Пахуча мжичка сіє серед спеки,
Спадаючи росою на асфальт.

Зближається глобальне потепління,
Природний календар прискорив біг.
Дарує червень липове цвітіння,

Іван Потьомкін
2018.06.17 20:55
Єврейський хлопчику, ти в моїм домі,
в зневаженім Сіоні. Вечір. Сутінки.
Я схиливсь, а ти – на моїх колінах.
Тобі, мій любий, оповім історію
про доброго Месію, котрий не прийшов.
Старшим тут од тебе не оповім, мій милий.
У старших немає таких оче

Микола Соболь
2018.06.17 15:28
Керунки – нові, та влада стара.
Зміїний оскал у тігрЮлі.
Політика чесна скоріше – мара.
Дивися – спустіли каструлі…
Дрочися народе – лютуй на ура!
Малюй Т-образки трикутні…
Але від корита свиню (чи кнура),
Не вигнати, сівши на кухні.

Ігор Деркач
2018.06.17 09:03
Нема за що сусіду полюбити,
нема чого коритися орді.
Уже віки виплачуємо мито,
а живемо на хлібі і воді.

І кровію орошено чимало
розп'ятих і катованих людей,
аби чекісти їли наше сало

Сонце Місяць
2018.06.16 18:29
все чудесно о цій годині
довгі сутінки чай & плед
чи крамниці вітрини плинні
між розмитих вітром алей

вигасає пройдешній день
залишаючи різні стіни
поміж монстрів чи то людей

Ярослав Чорногуз
2018.06.16 14:52
В народу нашого нема
Такого ймення чарівного.
Воно – поезія сама,
Дароване, напевне, Богом.

Живе спрадавна у віках,
Ніколи на устах не в`яне,
У віршах скупане й піснях

Олександр Сушко
2018.06.16 10:37
Кигиче пісню діва бородата,
Сусід таких вподобує. Я - ні.
Коли клює карась - у мене свято,
Сиджу один із вудкою в багні.

Прочмихавсь у ранкову прохолоду,
Струсив із вуха крапельки роси.
Зостались вдома лиш мужі-колоди,

Іван Потьомкін
2018.06.16 08:25
Якщо віриш, що можна щось зіпсувати, повір, що можна також і полагодити.
2. Краще вірить у дурниці й ошуканство і вірить також у правду, аніж не вірить ні в що.
3. Той, хто завжди говорить правду, матиме успіх.
4. Усе, що ти бачиш на світі, – це для ви

Ігор Деркач
2018.06.15 22:09
І слово, і діло об’єднує суть,
якою душа веселиться.
Герої і антигерої ідуть,
міняючи ролі і лиця.

За обрії вічності кане пітьма
і тонуть у ній каравели.
Немає Адама, і Ноя нема.

Маркіяна Рай
2018.06.15 16:17
Вдаряються об вітряне крило
Високі чола нашого мовчання,
А кожен червень, як нове повстання
Супроти неприступного "було".

Падуть пелюстки, мов зів'ялі дні,
У запитаннях оклики змістились:
Любить мені, чи не любить мені?

Марія Дем'янюк
2018.06.15 13:04
Коли стихає все і чути голос серця,
Душа вміщає в собі цілий світ,
В надії дивишся у небо, що озветься,
Той, хто створив для тебе Заповіт.

Небесна синь огорне ніжно землю.
Буянять трави від пречистих сліз.
Господь "люблю"тихенько промовляє

Ігор Шоха
2018.06.15 07:20
Доля наша то жартує з нами,
то кудись у безвісті несе.
Дуже файно – гратися словами...
Де ж те, пресловуте, наше все?

Ой немає місії такої,
що уже нікому не болить.
Чую, як із далечі ясної

Надія Медведовська
2018.06.14 21:03
Ні голоси, ні очі, ні слова,
Ні усмішки, ні рук міцне стискання –
Ніщо від суєти не відрива
Так, як солодка музика мовчання.
Прислухайся до тиші. В ній бринить
Все невимовне чистими хорами.
Прислухайся – і на коротку мить
Відчуєш зорі в себе під н

Тетяна Рибар
2018.06.14 20:57
свята юліанно
скалка у серці
ріка ув очах

хвилі розгойдують
вітер розхитує
хлюпає з чаш

Ірина Вовк
2018.06.14 17:03
У часі поталанило цій п’єсі Гоголя, вона настільки ігрова, що її з радістю беруться ставити різні театри (Московський «Ленком», Київський Національний драматичний театр ім. І.Франка) і, як правило, – результат безпрограшний, проте різний режисерський кут

Кристіан Грей
2018.06.14 14:15
Я підійшла до східного вікна - і визирнула, відхиливши штору
У мене голі груди, стегна голі - і я, уся оголена, тремчу,
Сусід навпроти аж роззявив рота, побачивши немислиму красу,
Я усміхаюсь Мона Лізою й мовчу - а він від здивування втратив мову,

Олександр Сушко
2018.06.14 12:22
Сапали моркву й буряки,
Назавтра - кабачки та перці.
А ніс облущився таки,
Бо цілий день сопів на спеці.

Сім'я з практичних міркувань
Города взяла "на халяву".
На вуха, ластівко, поглянь,

Марія Дем'янюк
2018.06.14 11:36
Темного квіту пелюстки
Прилипають до небесної хустки,
І блакитне небо сіріє -
Вже сльозини на соснах-віях.
Та ця сірість непевна і хитка:
Тихо квилить, глядить у віконце...
Ща засяє у небі нагідка -
Усміхнеться яскраво сонце...

Гренуіль де Маре
2018.06.14 01:25
Хепі-енду в цій п’єсі не буде,
Просувайтесь хутчіше до виходу.
Ви ж глядач? Ні? Актор? Ач, приблуда –
Сам не знає… Та годі, не дихайте,

Наче загнаний кінь, бо - химери
Всі ці ваші гризоти з печалями.
Онде сцену вже хвилею стерло.

Вікторія Лимарівна
2018.06.13 20:24
Лише півгодини тривала негода:
Страшна була злива та ще й буревій.
Жахливих гостинців бурхливий напій
Отримали ми цього дня від природи:

Її не збагнути, від неї залежні.
Ховає і радість, і гнів почуттів,
Наповнює кошик нових відчуттів,

Світлана Майя Залізняк
2018.06.13 16:35
Словесну воду перекрито.
Стікає сива гіркота...
Я клала перли до корита.
А вранці присуд: "Ти - не та...
Нам треба іншої, рудої.
Таку приводив дідо Ох"...
А я летіла... аж із Трої -
і гарувала за шістьох.

Віта Парфенович
2018.06.13 16:04
Він виринув справа, несподівано, і протягнув червону троянду. Катя не зрозуміла навіть, звідки точно цей чоловік взявся. У навколишній темряві було важко розгледіти його обличчя. - Дівчино, візьміть троянду, - звернувся незнайомець, і Катя насторож

Петро Скоропис
2018.06.13 13:36
Пейзаж, чи майже. Кількісно фігур
помалу убуває у довкіллі
з напливом статуй. Білість шевелюр
у мармурі, цім навпаки вугіллі
місцин, годиться Півночі. Плато;
гіпербореї патрають капусту.
Усе горизонтальне, і ніхто
вас не притис розчулено до бюст

Сонце Місяць
2018.06.13 13:00
на гойдалці гомону й тиші
прохати у світобудови
притомності сниво~ віршів
крізь міжсезонні хвороби

вклонятися креативам
найменшого квіту над яром
найчудернацькішим димом

Олександр Сушко
2018.06.13 11:15
Дружба - не дружба,- шматочок добра,
Зверхності, розуму, піни...
Мабуть, кінчати цю п'єсу пора,
Поза втомила добрині.

Учням - учитель, панянці - раби,
Геніям - гурт епігонів.
Шкети воюють, вчепились в чуби,

Олена Багрянцева
2018.06.13 10:46
Якщо можеш тепер не мовчати, кажи що завгодно.
Я повірю словам, що гарячі, пекучі на смак.
За липневу грозу б’є на сполох безглузда негода.
Не зігрітись ніяк.

Нам давно не зігрітись ніяк. Поміж нами – провалля.
Говори абищо. Я не стану тримати обра

Іван Потьомкін
2018.06.13 09:38
Я никогда не сделал бы его героем своего рассказа, если бы не один эпизод, который просто потряс не только меня, но и всех остальных сослуживцев. Не стану называть места действия. К большому сожалению, вынужден изменить даже имя дорогого мне человека, без
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Зоріна Головатюк
2018.06.14

Александра Макуха
2018.06.14

Наталія Навроцька
2018.06.13

Готра Ян
2018.06.12

Оксана Мишанич
2018.06.08

Ясен Лад
2018.06.08

сергій порицький
2018.06.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Олесь Барліг - [ 2006.01.12 09:45 ]
    фортеці кришталю
    фортеці кришталю
    ховаю подалі
    весна зовсім поряд
    лікує себе

    можливо ти знаєш
    усіх тих коханок
    минулого сонця
    минулого дня


    Рейтинги: Народний 6 (3.91) | "Майстерень" 3 (3.12) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  2. Владислав Бурик - [ 2006.01.11 16:13 ]
    АБО-АБО
    Або-або,
    Що гірше за негоду
    Червневі приморозки чи весна у січні
    На тротуарах білий панцир льоду
    Але ні літо, ні зима не вічні.

    Алло-алло
    Чекаю і боюся
    Не знаю ким блокована ця пам’ять
    І хвилювання в серпні
    гірше землетрусів.
    Слова – уламки криги –
    вухо ранять.

    Але-але
    Ніколи не здавався
    Коли здавалось лід – волога магма
    І сподіватися на зустріч справа марна
    Я пам’ятав завжди , яка ти гарна
    Ніколи не забуду місто „Че”
    За комір пташка ллє вино
    Тоді в житті лишається одне
    Або – але, або – алло.


    Рейтинги: Народний 4 (4.33) | "Майстерень" 4 (4.23)
    Коментарі: (1)


  3. Владислав Бурик - [ 2006.01.11 16:49 ]
    ПРОВІЗОР
    Е.А.По

    Кривавим оком телевізор
    Повідомляє нас про жертви
    А я дивлюся як провізор
    В газету пише „Світоч Смерти”.

    А я дивлюся, як жорстоко
    Стискає падло кульку ручки
    Маніяк сидить у колі свічки
    І видно до письма беручкий
    Лиш раз чи два у п’ятирічку
    Безумця блимне біле око.

    Щодо письма і я упертий
    Крилата тінь, скресають вікна
    Торочить телевізор: будуть жертви
    Стікає по губам солоний ліквор...
    Наступним вечором отримав „Світоч Смерти”
    І язиком намацав гостре ікло.


    Рейтинги: Народний 4 (4.33) | "Майстерень" 4 (4.23)
    Коментарі: (1)


  4. Ірина Шувалова - [ 2006.01.10 17:40 ]
    Хрести і мушлі
    (...В сознании минутной силы,
    В забвении печальной смерти
    О. Мандельштам)

    Я психо-пато-логі-зую
    Тебе, себе, дірки і грані,
    Фаллічні символи і знаки
    Позатутешніх зазіхань.
    Психоаналітичний скальпель
    Лишає на полотнах рани.
    Кігтьми вчепившися у рами,
    Стирчу розпластано-глуха.

    Я недовнутрішня, я вільно
    Ексгібіціоную душу
    На райдужках, відбитках пальців,
    Слідах ступнів і нігтів на
    Твоїй понадосяжній плоті,
    На вмістові таємних мушель,
    Де хтось із когось народився,
    І де у комусь хтось сконав.

    Я перемелююсь на жорнах
    Зізнань, зітхань, змістовних реплік.
    Я перетворююсь на попіл,
    На борошно, на хліб і тлін.
    Я завтра вирушу на небо,
    Я вірю, там мене потерплять,
    І янголів ошатні руки
    Уже торкаються колін.

    Я протипоставляюсь, навіть
    Я протипокладаюсь – навхрест
    Доісторично, органічно,
    Апокрифічно – їм усім,
    Котрих не впізнаю в обличчя.
    А може, це звичайна заздрість?
    А може, це звичайна вічність –
    І ми у неї на осі?



    А може, все збулося – тільки
    Залишилися ми – скінченні.
    Чотири сходинки до неба,
    Чотири сходинки – і там...
    І там побачимо. А поки –
    Ми злічені і незліченні,
    Ми знищені і незнищенні,
    Ми – сліпота і глупота.

    Але ж нам весело, ми недо-
    Осмислені, недотворенні,
    Недоокрилені і надто
    Божествені в своїх серцях.
    Склади свої хрести і мушлі,
    Зімкни свої вуста блаженні –
    Я психо-пато-логі-зую:
    Не відкривай мені лиця!

    18:55
    закінч.31.10.05



    Рейтинги: Народний 5.4 (5.49) | "Майстерень" 5 (5.48)
    Коментарі: (6)


  5. Ірина Шувалова - [ 2006.01.08 21:26 ]
    но нейм
    Небо птахи грудьми розрізують,
    Світять душі дороговказами.
    Очі стрічних – як телевізори:
    Зараз там і мене показують.

    Стигнуть води, беруться кригою,
    Люди ходять до лісу вішаться.
    Я до завтра, мабуть, оклигаю,
    Я до завтра іще надишуся.

    Розсипається вечір ватяний,
    Білий сніг начорне залатано.
    І антени висять розп’яттями,
    А кого розіп’ято – не знати нам.

    Всі дерева руками вимахують,
    Не бояться упасти, вбитися.
    І молитви горло розчахують,
    І доволі страшно молитися.

    11:50
    10.02.05


    Рейтинги: Народний 5.4 (5.49) | "Майстерень" 5 (5.48)
    Коментарі: (5)


  6. Володимир Ляшкевич - [ 2006.01.06 19:49 ]
    Різдвяне
    Плин мирри у сни диво-теплої ночі.
    І покій морської, принишклої хвилі.
    Відчуй, Кесаріє, як входить тремтіння
    у намертво стягнені латами груди,
    як сходить уроджена в далечі дальній
    невідана Риму солодка належність,
    як, летко відкинувши кари порядок,
    озорює зиму її протилежність.

    О, де, як не тут, кругозору видніше -
    подалі від Цезаря більшає неба,
    о де повертається найважливіше -
    дарована кожному дива потреба.
    Відчуй, Кесаріє, серцями еллінів
    і душами римлян – обіцяне в тому,
    у чому немає докору отчизни,
    а тільки - усміхненість Отчого дому,
    сяяння Зорі летом до Віфлеєму,
    туга пасовищ і здичілого саду,
    о, звідки полине звучання, повіє
    по світу новину, новину-розраду.

    Плин мирри, цвітіння привитої Гілки,
    і подиху мова нова Немовляти.
    Відчуй, Кесаріє, як Божа природа
    вдихає надію в догмати.


    2004


    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (1)


  7. Анастасія День - [ 2006.01.06 16:54 ]
    Летіла білим голубом зима...

    Летіла білим голубом зима,
    Святе Різдво тримаючи на крилах.
    Своїм теплом холодним обійма
    Пожовклі квіти на морозних нивах.
    Чорніли мертвим каменем дуби,
    Заснувши від одвічного чекання.
    І хмари, не минаючи журби,
    Застигли у страшному хвилюванні.
    Померла вся природа лиш за ніч.
    Лише сніжинка падає тремтяча...
    Та світ – не світ без дивних протиріч.
    На противагу смерті – сміх дитячий.
    На противагу болю – сміх дзвінкий,
    Що розчиняє небеса поснулі.
    На противагу горю – рік новий,
    Що змушує забути про минуле.
    На перевагу снігу – серця жар,
    Який спроможний кригу розтопити.
    На перевагу віхолі – стожар,
    Який повинен долю освітити.
    Різдвяна зірка сяє не дарма –
    Її мороз затьмарити не в силах...
    ...Летіла білим голубом зима,
    Святе Різдво тримаючи на крилах.


    Рейтинги: Народний 5 (5.18) | "Майстерень" 5 (5.14) | Самооцінка 4
    Коментарі: (1)


  8. Анастасія День - [ 2006.01.06 16:03 ]
    Страта ночі
    Прокралась в сон, шепоче в унісон
    З моїм передосіннім хвилюванням,
    Стоїть в очах, спаливши гнів і страх,
    Переродилась з ніжного смеркання.

    Колише мить і тишу боронить,
    Щоб виплеснуть на зоряні обличчя.
    І як же жаль, що темная печаль
    Безслідно щезне в силі віковіччя.

    Бо вдалині, як в сивій давнині,
    Світанок, насуваючись, сміється.
    Мечем надій, забутих свілих мрій
    Розсік нічне пташине ніжне серце.

    Померла ніч. Між тисячі облич
    Лежить у світанковій домовині.
    І сонця блиск, мов вічний обеліск
    Її охоронятиме віднині.


    Рейтинги: Народний 5 (5.18) | "Майстерень" 5 (5.14) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  9. Анастасія День - [ 2006.01.06 16:23 ]
    ГОРДІСТЬ
    Вона заганяє мене
    У віхолу стрімких помилок,
    І не сила їй опиратися.
    Вона, неначе тендітна інфузорія
    Війками непомітно підкрадається
    До ураженого кислотою серця.
    Вона прорізує ясновидющі щілини
    На місці темних очей,
    Безсердечно обтинаючи
    Невагому млість та вибуховий екстаз.
    Витанцьовуючи на гейзері самосвідомості,
    Вона залишається непомітною та невловимою.
    Золотокрила сарна вертикальних скель серця –
    Моя гордість.


    Рейтинги: Народний 5 (5.18) | "Майстерень" 5 (5.14) | Самооцінка 5
    Коментарі: (1)


  10. Анастасія День - [ 2006.01.06 16:43 ]
    Голодомор
    Яскрава свічка гине теплим жаром,
    Стоїть свідоцтвом смерті на Землі.
    І в темному вікні дзвенять примари,
    Мов мертві затонулі кораблі.

    В трояндах, захололих від спокою
    Жевріють тихі очі півістот...
    О, як знущалась доля над тобою,
    Мій дорогий розстріляний народ!
    Як смертю невідверною блищали
    Хвилини льодового півжиття!
    Як матері відважно захищали
    Останнє з десяти своє дитя...
    Чи нишком на пекельному вогні
    Його варили з сіллю в казані...

    Хіба це люди? Люди це чи звірі?
    Хто їх довів до цих страшних висот?
    Хто винен, що їх душі помарнілі
    Вже душі не людей, а півістот?

    Найбільше – варвари розореного поля,
    Що знай співали в щасті та в біді,
    Які у них мета, держава, доля,
    Які у них турботливі вожді.
    Вина у них на совісті зігріта,
    Мов з домовини вряджений посол.
    Бо не вожді підносяться над світом,
    А світ неронів садить на престол.
    Вожді ж тим зміям просто підіграли,
    Сичали в такт, дивуючи людей.
    І кожне те сичання спричиняло
    Смертельний подих; тисячі смертей.
    І люди винні... кожне мертве тіло,
    Яке не ухопилося за ніж.
    За те, що світлі міфи не палило –
    Померли би всього на день раніш...
    І винна я... мої щасливі очі,
    Сп’янілі від щоденного вина,
    І грім біди, який іще гуркоче...
    Але ж не Україна, не вона!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.18) | "Майстерень" 5.5 (5.14) | Самооцінка 4
    Коментарі: (3)


  11. Казьмірук Дарина Дейнеко - [ 2006.01.06 15:20 ]
    Каяття неповнолітньої
    Світило сонце, землю гріло,
    Благословило небо новий день.
    І я цей світ в останній раз любила,
    Прощалась з ним, коли ішла на смерть.

    Життя моє, не сповнене печалі,
    Коли її із кимось розділить.
    Гіркими заливать сльозами,
    Й горілкою гіркою затопить...

    А далі... далі тане в димі,
    У сірих хмарах цигарок,
    І у дурмані терпкім, сивім
    До прірви роблю новий крок.

    Я закрутилась в цьому вирі,
    Серед загублених назад доріг.
    Лиш руки зколоті, синцями вкриті
    Й нестерпний біль, розлитий скрізь.

    Ось так під чорним вбитим небом,
    Було кохання, світло й дим...
    Хіба кохання? – секс шалений,
    До ранку забуваючи із ким.

    А сонце грітиме, як гріло,
    Та не мене благословить земля...
    Життя прости, що я тебе згубила,
    Життя єдине – іншого нема.



    Рейтинги: Народний 4 (3.83) | "Майстерень" 3 (3.45)
    Коментарі: (1)


  12. Казьмірук Дарина Дейнеко - [ 2006.01.06 15:30 ]
    Апокаліпсис
    Останній день добра і зла
    Остання ніч болю й тепла
    Остання ніч, останній день
    А далі, далі буде те,

    Чого не знали досі ми,
    Куди боялися ввійти,
    Прийшов цей день, прийшов цей час,
    Та біль в мені навіки згас

    Злетів на землю Херувим,
    Та мені іти за ним,
    Він сильно крилами махав,
    Усе кружляв, мене лишав.

    Все чорним світлом затягло,
    І змило все, і світ злило.
    Життя згоріло у вогні,
    Та чом же досі ми живі?

    Добро – не зло, а зло – добро,
    Життя – тринадцяте число,
    Прийшов кінець, а ми живі,
    На зло і богу й сатані...


    Рейтинги: Народний 3 (3.83) | "Майстерень" 3 (3.45)
    Коментарі: (1)


  13. Володимир Ляшкевич - [ 2006.01.05 20:09 ]
    Галатея
    І
    Рясні дощі, байдужі пасма неба,
    відсутні обрії, засмучені будинки -
    невже і справді неземна потреба
    веде тебе туди, куди стежинки
    вимощує жага оволодіння,
    принаймні від часів гріхопадіння?

    ІІ
    Ти юна, щоби зважувати вчинки,
    але кому за них відповідати?
    В місцині, де обожнюються ринки,
    своя у всіх ціна, купівлі дати,
    і в тебе є ціна. Ти з нею згідна?
    Не згідна?! О, ти вельми своєрідна.

    ІІІ
    А скільки коштує талант? А тіло,
    твоє доладне тіло, і з душею?
    Я заплатив би за таке, і вміло
    виточував із тебе Галатею.
    Тебе цікавлять гроші? Ні? Доволі
    зати́шного гнізда у кроні долі?

    ІV
    де сильний вітер: дужий і холодний,
    невпинний вітер. Спокою немає.
    І вигляд знизу, далебі, не модний,
    а сонце ці верхів'я осяває
    дізнатись тільки - мертвий чи прозорість
    твою довершила безмовна зрілість.

    V
    Отак воно складається - одвічно
    добра жадаєш, де воно відсутнє, -
    кохання, пристрасті, де споконвічно
    одна самотність - нетілесне сутнє.
    А може істина, що сон вчорашній,
    таки незвична? Світе бідолашний.


    "Дороги, що примножували юрби
    одного сонячного ранку зникли.
    І ти, яка донині жити звикла
    не так, як інші, посміхалась, ніби
    не диво, що дороги позникали,
    а дивно, що залиши́лися справи..."

    VІІ
    Не розрізнити звичне і незвичне,
    моє з твоїм - єднати-поєднати
    чим, окрім ложа, на якім ридати
    з-за краху любощів і є логічне
    продовження історії кохання,
    у тому ж напрямку – оволодіння.

    VІІІ
    Оволодіння, імовірно, раєм.
    Відмовитись чи зго́дитись – незручно.
    "Незручно", певно, ключ, з яким за краєм
    стосунків наших все благополучно,
    нове продовження не лиховісне,
    усе зумисне не лише тілесне.

    ІХ
    Немов кохання без любові - ноша,
    союз атланта і каріатиди,
    і далі тільки гіпсова пороша,
    і змучені архітектурні види
    на будь-яке майбутнє: "жили пильно,
    не кинувши набуте добровільно".

    Х
    Не кращий приклад? - виключень немає.
    Епітафійність справ матеріальних
    по суєті безмовно вигасає
    на кладовищі образів печальних.
    Високолобі кажуть: ентропія.
    А я тобі на вушко: є надія!

    ХІ
    Навпроти, у вікні, відбито вежу,
    де звикло крутить стрілками годинник
    у напрямку зворотнім, скільки стежу,
    і юний обрис твій, що поруч виник
    засвідчує одне - життя місцями
    йде до народження, а не до ями.

    ХІІ
    Тому в мистецтві вибір перспективи
    є вибором, по суті, відображень,
    де, Галатеє, видимі мотиви
    здобутків і утрат, і кращих вражень…
    То що таке життя, о мила діво? -
    Гляди крізь дзеркало, і свідчи диво.


    2003


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.53)
    Прокоментувати:


  14. Владислав Бурик - [ 2006.01.05 12:16 ]
    Ван Гог
    Пам'ять - соняшник Ван Гога
    Я собі відріжу вухо
    Я без вуха красивіший
    Пам'ятник любові - вірші
    Уявляти постать Бога
    В мене не хватає духу.
    Я себе малюю краще
    Небезпечний і без вуха.
    Пам'ятник лихої долі
    Крізь зелений колір шкіри
    Шлях торує жовтий колір,
    Золота щетина Бога.
    Вухо - перший камінь віри.
    Соняшник - стіна Ван Гога.


    Рейтинги: Народний 4.8 (4.33) | "Майстерень" 5 (4.23)
    Коментарі: (1)


  15. Владислав Бурик - [ 2006.01.05 12:32 ]
    Тома
    Рожевощока Тома
    Кінчай свій апокаліпсис,
    Нехай огорне втома
    Твої луги і праліси.
    Бо я стомився хащею
    Блукати наче вітер,
    Роззявленою пащею
    Ловити кармеліток.
    Нехай огорне Тома
    Тебе солодка втома.
    Хай сором встромить вила
    В твоє прекрасне тіло.


    Рейтинги: Народний 4.14 (4.33) | "Майстерень" 5 (4.23)
    Прокоментувати:


  16. Владислав Бурик - [ 2006.01.05 12:23 ]
    РИМ
    Залишив Рим на вакаціях
    Думав спокій знайду вдома,
    Думав спокій знайду в праці,
    Знайшов холод і нелюдську втому.

    Замість праці - розчарування
    Замість дому - порожні стіни.
    Зруйноване серце - замість кохання
    Содом і Гоморру замість Риму.


    Рейтинги: Народний 4.5 (4.33) | "Майстерень" 4.5 (4.23)
    Прокоментувати:


  17. Марта Максимюк - [ 2006.01.05 11:23 ]
    * * *
    день хворий
    прагненням свободи
    все ж вільний вибирати
    цю каламутну воду з гір
    чи втечу в себе
    або що завгодно
    лиш проступають
    крізь нашарування слів
    як промовистий жест
    заховані спогади
    про день стирання
    своїх слідів
    і свого письма
    в чужому зошиті
    на ім`я життя


    Рейтинги: Народний 4 (4.55) | "Майстерень" -- (4.29)
    Прокоментувати:


  18. Йосиф Бродський - [ 2006.01.04 11:30 ]
    * * *
    Сын! Если я не мертв, то потому
    что, связок не щадя и перепонок,
    во мне кричит всё детское: ребенок
    один страшится уходить во тьму.

    Сын! Если я не мертв, то потому
    что молодости пламенной - я молод -
    с ее живыми органами холод
    столь дальних палестин не по уму.

    Сын! Если я не мертв, то потому
    что взрослый не зовет себе подмогу.
    Я слишком горд, чтобы за то, что Богу
    предписывалось, браться самому.

    Сын! Если я не мертв, то потому
    что близость смерти ложью не унижу:
    я слишком стар. Но и вблизи не вижу
    там избавленья сердцу моему.

    Сын! Если я не мертв, то потому
    что знаю, что в Аду тебя не встречу.
    Апостол же, чьей воле не перечу,
    в Рай не позволит занести чуму.

    Сын! Я бессмертен. Не как оптимист.
    Бессмертен, как животное. Что строже.
    Все волки для охотника - похожи.
    А смерть - ничтожный физиономист.

    Грех спрашивать с разрушенных орбит!
    Но лучше мне кривиться в укоризне,
    чем быть тобой неузнанным при жизни.
    Услышь меня, отец твой не убит.
    1967


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (2) | "Бродський "ВСІ ВІРШІ""


  19. Йосиф Бродський - [ 2006.01.04 11:32 ]
    * * *
    Я не то что схожу с ума, но устал за лето.
    За рубашкой в комод полезешь, и день потерян.
    Поскорей бы, что ли, пришла зима и занесла всё это —
    города, человеков, но для начала зелень.
    Стану спать не раздевшись или читать с любого
    места чужую книгу, покамест остатки года,
    как собака, сбежавшая от слепого,
    переходят в положенном месте асфальт.
    Свобода —
    это когда забываешь отчество у тирана,
    а слюна во рту слаще халвы Шираза,
    и, хотя твой мозг перекручен, как рог барана,
    ничего не каплет из голубого глаза.


    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Прокоментувати: | "Бродський "ВСІ ВІРШІ""


  20. Йосиф Бродський - [ 2006.01.04 11:34 ]
    ДЕБЮТ
    1
    Сдав все экзамены, она
    к себе в субботу пригласила друга;
    был вечер, и закупорена туго
    была бутылка красного вина.

    А воскресенье началось с дождя;
    и гость, на цыпочках прокравшись между
    скрипучих стульев, снял свою одежду
    с непрочно в стену вбитого гвоздя.

    Она достала чашку со стола
    и выплеснула в рот остатки чая.
    Квартира в этот час еще спала.
    Она лежала в ванне, ощущая

    всей кожей облупившееся дно,
    и пустота, благоухая мылом,
    ползла в нее, через еще одно
    отверстие, знакомящее с миром.

    2
    Дверь тихо притворившая рука
    была - он вздрогнул - выпачкана; пряча
    ее в карман, он услыхал, как сдача
    с вина плеснула в недрах пиджака.

    Проспект был пуст. Из водосточных труб
    лилась вода, сметавшая окурки.
    Он вспомнил гвоздь и струйку штукатурки,
    и почему-то вдруг с набрякших губ

    сорвалось слово (Боже упаси
    от всякого его запечатленья),
    и если б тут не подошло такси,
    остолбенел бы он от изумленья.

    Он раздевался в комнате своей,
    не глядя на припахивавший потом
    ключ, подходящий к множеству дверей,
    ошеломленный первым оборотом.

    1970


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.76) | "Майстерень" 5 (5.93)
    Коментарі: (3) | "Бродський "Всі вірші""


  21. Марта Максимюк - [ 2006.01.04 09:46 ]
    вік падолисту
    вчора закінчився
    вік падолисту
    падало листя
    падали хмари
    безликим дощем
    капали сльози
    ти звісно не бачив
    вчора закінчився
    вік падолисту
    падали ми
    у безодню ночей і очей
    ночі минули
    сніг на світанку
    синім виблискує скло
    сонце устане
    але за хмарами
    ти не побачиш його
    сніг падолист
    відсвіти фар ліхтарі
    ніч проминає
    туман тиша ти
    ранок усе заховає
    вік падолисту
    закінчився вчора


    Рейтинги: Народний 4.5 (4.55) | "Майстерень" 4 (4.29)
    Коментарі: (1)


  22. Марта Максимюк - [ 2006.01.04 09:16 ]
    просто
    як нестерпно
    (а може так треба)
    задивлятись на хмари
    і хотіти дощу
    а повз тебе
    раз-по-раз
    як хвилини
    що в вічність падуть
    пролітають птахи
    пішоходи і авта
    пролітає вчорашнє
    залишаючи лиш майбуття
    і ти колись
    пролетиш в небуття
    залишиш по собі
    чийсь жаль
    або біль
    або просто...


    Рейтинги: Народний 4.5 (4.55) | "Майстерень" 4 (4.29)
    Прокоментувати:


  23. Марта Максимюк - [ 2006.01.04 09:41 ]
    Проростання
    проростаєш думками
    як корінням
    у день
    а він непомітно
    переходить у ніч
    ти не помічаєш цього
    продовжуєш розглядати
    тріщини в бруківці
    намагаючись розгадати
    їхню історію
    як чиєсь прадавнє письмо
    може, то хтось
    хотів залишити тобі
    послання?
    але ви володієте
    різними мовами
    плинність часу
    затирає слова
    адресовані, може, й тобі


    Рейтинги: Народний 4.2 (4.55) | "Майстерень" 3 (4.29)
    Коментарі: (1)


  24. Ірина Шувалова - [ 2006.01.03 21:23 ]
    цикл до W (завершення)
    W
    (цикл віршів з присвятою)

    7. W

    (нарешті пряма присвята)

    Не бувають дороги хибними,
    Бо ведуть вони всі до цілі.
    Об прозорий твій еквілібріум
    Розбиваються птахи білі.

    Увігнавшись у скло пальцями,
    Учепившись в політ поглядом,
    Долучитися намагаєшся,
    Але ти вже занадто гордий.

    Ти тепер вже занадто мертвий,
    Ти для мене занадто істинний,
    Засклянілий хлопчик упертий,
    В монохромній гамі написаний.

    Ти вже падав, і падав боляче –
    Тож удруге не помилися!
    Просто треба вмирати стоячи:
    На щитах повертаються ниці!

    Серед інших скляних виробів
    Ти стечеш своїм смутком теплим.
    Всі дороги ведуть до Риму-бо,
    Всі дороги ведуть до пекла.

    26.09.05
    18:55

    8. Теологія

    Моя теологія – руки по лікоть криваві.
    Це – анатомічне натхнення, це – вогнековтання.
    Моя тебе-логія пристрасно розчленувала
    Усе, що в тобі не моє ще лишилось останнє.

    Моя тебе-логія – понаднатхненність, надмірність,
    Проста обеззброєність – погляд лишився, як скальпель.
    Прорізаність в тебе – єдина моя релігійність,
    Як здатність об тіло твоє розбиватись на скалки.

    Можливість переспіву, переосмислення плоті.
    Забити по цвяшку у душу, ступні і долоні.
    Я мовою п’яного тіла питаюся : Хто ти,
    Прекрасна потворо моїх підсвідомісних хронік?

    Істото із болю і світла, із сперми і меду,
    Із рухів метеликів, міцно прип’ятих до смерті,
    Я мушу тебе розтинати, любити. Це – credo.
    Це невідворотність кінечності. Будьмо відверті

    І не відвертаймось. Це – анатомічний театр,
    Видовище латексу, сталі, отрути і крові.
    Моя тебе-логія – телеологія* страти.
    Моя тебе-логія – це апофатика** болю.

    Це змога утвердити смерть як наступну сторінку,
    Яку перегорне твій погляд, спрямований в сонце.
    Коли ти ітимеш на небо (ти – Бог, а я – жінка),
    Всі янголи пошепки в мене питатимуть: “Хто це?”

    13:30
    1.10.05
    * - вчення, що стверджує про наявність
    певної загальної причини у всіх явищах.
    ** - заперечувальне богослів’я;
    окреслює сутність Бога через перерахування того,
    чим Він не є.


    9. Найостанніше (до W)

    Збиваюсь із кроку, а час не сповільнює ходу.
    Я – мертва, а кров усе рушить, пульсує у вухах.
    Я недолітаю. Я не дотикаюся споду.
    Я вічно під воду, під воду зсудомленим рухом.

    Я вічно крізь тебе, повз тебе – додолу, до скону,
    До крику, до тицяння в стіни безоко, насліпо.
    А ти – тільки знак, розумієш? Ти ідол, ікона,
    Зазначення напрямку, котрим прямують до світла.

    І хто тебе знаком призначив? Сприйму, як належне,
    Що я через кров, через плоть твою мушу вгризатись
    У життєпротяжність, у тривкість, у буттєбезмежність.
    У мене всередині – простором засклені ґрати.

    У мене всередині – бджоли, пухнасті і теплі:
    Медують, із болю і солі витворюють Всесвіт.
    У мене всередині – сповнене відчаєм пекло,
    В якому безрото кричать недоношені весни.

    У мене всередині – німо закляклі пустоти.
    Відсутність тебе – як належність інакшому світу,
    Відсутність тебе – як останній наляканий спротив,
    Коли розумієш: все скінчено, можна летіти.

    19:02
    6.10.05


    10.PS?

    Слово “любов” на вустах, наче бруд, наче виразка.
    Я не вмію любити. Я вірю, що вмію щось більше.
    Так сидиш попід небом і палиш, і хочеться вирости
    Або просто нараз перекинутись в дещо світліше.

    І пливуть поза мною автобуси, люди і янголи.
    Ти мене навертаєш в свою обезбожену віру.
    Я сиджу, але я ж і танцюю шизоїдне танго
    З камуфльованим Богом так дивно подібним на звіра.

    Вже діватись немає куди – дощ напнувся, завершився.
    У пульсуючій капсулі замкнено, засклено місто.
    В нас по спинах вже скачуть жорстокі Йоанові вершники,
    Що прикінчать усіх, кого ми ще не встигли загризти.

    Всім, кому ще підборами черепа не розтрощили,
    Подарують маленький ковточок холодного раю.
    В тебе запах чужої, нестримно звабливої сили,
    І ця сила обіймів твоїх мені шию зламає.

    І я матиму честь доживати у тебе в долонях,
    Загорнувшися в тінь твоїх натяків, тлін твоїх дотиків,
    В твоє тіло – солодке од смерті, жадане і сонне –
    На горі із ужитих сьогодні вологих недопалків.

    18:50
    17.10.05

    11. Апофеоз кінця

    Тіла молодих монстрів
    Маршрути чужих ліній
    А жити таки просто
    А справа таки в ліні

    Для себе – себе мало
    Для тебе – тебе вдосталь
    Я знати таки мала б
    Що тут нас усіх спростять

    Над сплесками іс-терик
    Над простором без-силля
    Спокоєм мене встелять
    Спокоєм мене змиють

    Спокоєм заткнуть рота
    Кричати сто літ німо
    За це-ось мене, котик,
    З хреста цього й не знімуть

    Свої – не чужі – вади
    Свої – не чужі – стріли
    Мене – не тебе – зрадить
    Твоє – не моє – тіло

    Розбурханих крил надмір
    Із краю мене зрушить
    Коли розірве навпіл
    Мою – не твою – душу

    18:05
    31.10.05











    Рейтинги: Народний 5.67 (5.49) | "Майстерень" 6 (5.48)
    Коментарі: (3)


  25. Ірина Шувалова - [ 2006.01.03 21:27 ]
    цикл до W (частина перша)
    W
    (цикл віршів з присвятою)

    1. Лікарняне

    Доторкання до спини
    гострими крилами чайки,
    силуетики болю,
    розпластані в синьому небі.
    Я люблю золотаві, ліниві
    торкання нагайки,
    що тоненькими кроками
    румбу танцює між ребер.

    Лопотіння і лопання в жилах
    розлючених іскор,
    металеві обійми,
    палкі металеві цілунки.
    Ми – прихильники пасків і масок,
    ми – любителі ігор.
    Тільки втрапили в ігри
    інакшого зовсім гатунку.

    Ми – болітелі,
    ми – айболиті у атомній піні.
    Ми – короста залежаних койок,
    заступаних кахлів.
    Зі стіни одколупані нігтями,
    майже невинні.
    І тоненько-болючо-хрусткі,
    і крихкі, наче вафлі.

    Нетривкі, наче білі бізе
    пересохлого болю.
    Але спраглі: суцільні роти
    і суцільне “Я вірю”.
    Металеві деталі
    над нами сміються до кольок,
    і у відповідь їм
    вищиряються вени до дірок.

    Ти приходь – я чекатиму тут,
    через присмерк і сморід,
    крізь проспирчену вату,
    закладену в тіло і душу.
    Між блідих порцелянових стін
    виглядаєм, як хворі.
    Ти приходь. Я чекаю. Я мушу.
    Це надто зворушливо.

    19:20
    5.08.05




    2. Ангелічне

    (“Vuba4, ale tu te* ne angel.” W)

    І янгол дурний із мене,
    Але ж я не прагла навіть,
    Я каменем впала з неба
    В твою – до небес – ненависть,
    В твою – до небес – затятість,
    До дурощів душ відкритість.
    І страшно було схилятись,
    Щоб з тебе отрут напитись.

    Ще більше за тебе й мене,
    Ще глибше за наші страхи,
    Лежало розкрите небо,
    Зірками подерте нафіг.
    Зірками уздовж розверсте –
    Безодня палка і п’яна.
    І мало ж таке приверзтись
    (Поганий із мене янгол),

    І мало ж таке приснитись,
    Привидітись серед поту,
    Що є безоплатні миті,
    Коли одбирає подих,
    Що сплачувать ми не будем
    Страшну і криваву требу.
    Запхавши в горлянки труби,
    Всі янголи йдуть – до тебе.

    19:40
    6.08.05

    3. Інсомнічне заклинання

    Дай мені унцію солі для духів і душ.
    Ти уже спиш – бризкотілий і довгий – авжеж.
    Місячне око, судомний колінчастий вуж,
    Що в мою душу так холодно й вперто повзеш?

    Хочеш наїстися білої вати гріхів?
    Хочеш напитися болю за сплячим, за ним?
    Дай мені унцію солі для душ і для снів –
    Хай відлітають, як дим – помирають, як дим.

    20:00
    6.08.05


    4. Тіні

    Танець із тілом твоїм, якого немає,
    Танець із тінню твоєю між простирадел,
    Танець із яблуком вчораминущого раю –
    Хто тебе вкраде у мене? о, хто тебе вкраде?

    Рухи од тіні до тіні, од світла до світла.
    Рухи лише задля рухів, лиш рухів заради.
    Десь попід ліктями бігають, бігають титри –
    Хто тебе звабить сьогодні? о, хто тебе звабить?

    Майже дотичний до мене твій обрис, твій голос,
    Майже дотичний – і страшно безглуздий, і зайвий.
    Серед подушок, зісунутих щільно, на волос,
    Хто тебе знайде сьогодні? о, хто тебе знайде?

    Мертво потреба зімкнулася, мертво, як зашморг.
    Час одповзає в куток недобитою миттю.
    Пальцям вже млосно од дотиків, тісно од зашпор –
    Хто тебе вип’є сьогодні? о, хто тебе вип’є?

    Котиться подих по тілі твоєму змією,
    Білим залізом на шкірі випалюю: “винна”.
    Та поза танцем тіней, поза хіттю моєю –
    Хто тебе кине сьогодні? о, хто тебе кине?

    11:14
    7.08.05

    5. Апокриф від Хоми

    Виконую свій нашкірний розпис
    Червоною барвою власної крові.
    Тіло – перепис, тіло – скоропис,
    Тіло все терпить, тіло все гоїть.

    Очі закрий – не віруй! не слухай!
    Пальці вклади в мої рани, Хомо,
    Темне питво безпритульного духа
    Пий із мого бездонного лона.

    11:45
    11.08.05

    6. На голос

    Малюй по мені своїм голосом риски,
    Розстав по мені своїм голосом віхи.
    По голосу нитці (ми ж любимо ризик)
    Над прірвою тиші ступаю до втіхи.

    Над привидом ночі – розставивши руки –
    Прямую у тебе – мій привиде світла.
    Вмирають світила – лишаються звуки,
    Твій голос – до пальців прирощена нитка.

    В які лабіринти ведеш мене? Хто ти?
    Собою весь світ мені білий завісив!
    Людські голоси – дивовижні істоти:
    Прекрасніші янголів, зліші за бісів.

    Людські голоси глибші світел небесних,
    Страшніша за тишу – почути! потреба.
    То лінії, котрими креслиться Всесвіт,
    То руки, якими тримає нас небо.

    Тому у твій голос обличчям вростаю.
    Пройду по воді, учепившись зубами.
    Крім голосу твого, нічого не маю.
    Люблю – голосами, живу – голосами.

    16:32
    11.08.05




    Рейтинги: Народний 5.63 (5.49) | "Майстерень" 6 (5.48)
    Коментарі: (3)


  26. Ірина Шувалова - [ 2006.01.03 21:48 ]
    сніг
    У янголів лущиться шкіра – так падає сніг.
    Важкий, неминучий, як вирок, ґрунтовний, як теза.
    Так падає сніг, або, може, так кришиться світ,
    Чи сипляться з неба надміру загострені леза.

    Ми думаєм: “Тане…”, а вістря пронизують шлак,
    Проходячи вперто крізь землю закругленостегну,
    І десь, у Америці, війки холодних кульбаб
    Смертельними списами плоть видирають з-під дерну.

    Це – лусочки білої фарби усюди й ніде.
    Це – маска, завіса. Обличчя уже неістотне.
    Це схиблений маляр свій кожний наступний шедевр
    Скажено здирає із кров’ю налитих полотен.

    Це древні космічні рибини втрачають луску.
    Їх голі скелети ще світяться в пінистих хмарах.
    Це – просто пісочний годинник, де, замість піску,
    Безвимірний сніг, що ховає всі вчора і зараз.

    Так падає сніг – наче світ добігає кінця.
    Так падає сніг, наче щось, що залишиться вічним.
    У янголів лущаться душі і білі серця,
    І фарба свинцева змивається разом з обличчям.

    15:10
    11.11.05


    Рейтинги: Народний 5.83 (5.49) | "Майстерень" 6 (5.48)
    Коментарі: (2)


  27. Ірина Шувалова - [ 2006.01.03 21:57 ]
    скінчитися
    Скінчитися варто.
    Скінчитися варто пізніше.
    Знайшовши зо тисячу входів і жодного виходу
    Із власного храму,
    Своєї маленької ніші,
    Де землю із кров’ю жувати простіше, ніж дихати.

    Це – здатність ходити,
    Відмова уміти літати.
    Квиток у якусь нетутешність – у Дойчланд,
    у Денмарк.
    Сукупність таємних методик
    І болісних практик,
    Які я із впертістю цегли вимучую денно.

    Щоб тіло скидаючи в прірву –
    Туди, де світліше,
    Я вміла стояти над краєм і просто мовчати.
    Скінчитися варто.
    Скінчитися варто пізніше.
    Коли вже забудеться значення слова “початок”.

    00:10
    9.11.05



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 6 (5.48)
    Коментарі: (4)


  28. Владислав Бурик - [ 2006.01.03 13:11 ]
    Кобо Абе
    на мій матрац, або на поле бою
    як називаю часом жартома
    раптово як завжди прийшла зима
    я ще заклеював шибки, готуючись зустріти
    листопад
    або я цілував солодкий виноград
    або я думав, буде все гаразд
    невміло притуляючи щоку
    до твого серця
    Але і осінь не для нас
    і я не Кобо Абе.


    Рейтинги: Народний 3.5 (4.33) | "Майстерень" 3 (4.23)
    Прокоментувати:


  29. Владислав Бурик - [ 2006.01.03 13:53 ]
    ІРИНІ
    з Г.Бреговича

    Нема грошей і знову без роботи.
    Осіння мряка, безкінечні дні
    Дитина посміхається вві сні
    І ловить молоко з грудей відкритим ротом.
    Ти втомлено наспівуєш пісні,
    Готуючись до завтрашніх уроків.
    І линуть тихо, зовсім без зусиль
    Пісні для похоронів і весіль.


    Рейтинги: Народний 4.5 (4.33) | "Майстерень" 3 (4.23)
    Коментарі: (2)


  30. Владислав Бурик - [ 2006.01.03 13:11 ]
    ЗОМБІ
    Непристойні зомбі, що летять у Клівленд
    Їх тіла у пеклі, а душа у раю
    Яблука Антонова, груші мої срібні
    Ви єдині рідні у чужому краї.

    Незлобливі зомбі відпочинуть в озері.
    Долетить не кожен, шлях їх фист далекий
    В парку листопадловім, білі як морозиво
    Вилітають в вирій, зомбі, як лелеки.


    Рейтинги: Народний 2 (4.33) | "Майстерень" 2 (4.23) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  31. Владислав Бурик - [ 2006.01.03 13:54 ]
    КОВЗАНЯР
    Б.-І. Антоничу

    Змагаюсь з ледом я
    бо ковзаняр.
    Бо маю на стопах вогненні
    криці.
    І не ховаюсь у лапатих
    снах ялиці.
    Я розділяю сніг
    на воду і на небо.
    Як справедливий цар.
    Бо на ногах ножі,
    а не якісь слизькі,
    підступні кеди.


    Рейтинги: Народний 4.5 (4.33) | "Майстерень" 4 (4.23)
    Коментарі: (1) | ""


  32. Владислав Бурик - [ 2006.01.03 13:19 ]
    ПЛАЧ ЄРЕМІЇ.
    Удари грому. Малярія. Плащаниця.
    Ліхтар на дроті б'ється у вікно.
    Провалля коми. Єремія. Пропасниця.
    Уважним вухом слухаю стегно.
    Удари малярії по сідницях.
    Ліхтар на Єремії чує вікна.
    Провалля плащаниці. Кома вуха.
    Уважним дротом б'є стегно.
    Сніданок для таємних або ліквор.
    Відрижка їжею або зішесття Духа.
    Удари Єремії б'ють вікно.
    Смерділо рибою чи лихом.
    Пустеля. Не помер. Яка задуха.
    Іуда. П'ятирічка. Дніпрогес.
    Петро - це камінь, я це - вухо.
    Христос. Голгофа. Риба. Хрест.


    Рейтинги: Народний 4 (4.33) | "Майстерень" 5 (4.23) | Самооцінка 5
    Прокоментувати: | ""


  33. Владислав Бурик - [ 2006.01.03 13:01 ]
    РАДЖА
    Раджу Раджі: Тримайтеся прямо
    Ваша Величність.
    Будьте, як кажуть, цвяхом програми
    Ваша Незвичність.
    Час - це метелик, що лине на лампу
    З воріт гіпокампу, з воріт гіпокампу
    Ваша Тривалість.
    Стримуйте гнів, як може непалець,
    Як можна недбало
    Ваша Зухвалість.
    Бачите піддані влади заради
    В пошуках зради
    Ваша Стоокість
    Хай буде камнем наріжним і ніжним
    ваша жорстокість,
    Ваша Жорстокість.


    Рейтинги: Народний 4 (4.33) | "Майстерень" 4 (4.23) | Самооцінка 5
    Коментарі: (1) | ""


  34. Віка Шульга - [ 2006.01.02 14:27 ]
    про(-)вина
    Густе вино осінніх вечорів,
    століттями відстояне, збудило
    зачаття пахощі.

    Каштанові аромалампи,
    дев’ятиповерхові сходи, плач дитини
    змішалися стаканом молока.

    Плюс-мінус три сімдесят п’ять —
    погано бачу, мушу краще —
    морськими хвилями обітницю складала
    дітей родити. Потім сум пройняв —
    здалося, діти щастю перешкода, —
    балет бажань калічить немовля.

    Замучена, гукаю чоловіка.
    Приносить заспокійливе, тамує спрагу щедро,
    ранкові запахи переконали — хочу сина,
    а доньку — третьою,
    надалі видно буде...


    Скляність
    Випадковий штучний образ
    Зберігається у мозку.
    Темний — світлий, чорний — білий,
    Вістря голки — крапля воску.
    Вже й спокій знайшла від нього,
    Вже й запхала його в сміття,
    Та з’являється невчасно:
    Геть забуду — тої ж миті
    У мої нервові ранки
    Твоїм голосом ввірветься.
    Образ — нестійка примара.
    Перехрестиш — розіллється
    Слізьми, дзвоном вечоровим,
    Гарячковими дзвінками.
    Розлетілись мої вірші
    Чорно-білими птахами.

    Переплутати боюся
    Тінь, люстерко і людину,
    Бо на троє не ділюся.
    Я існую. Я єдина.

    * * *
    Ображена, зневірена — це ти.
    Дитинство назбиралося з уламків
    твоєї вулиці, бруківки, ліхтарів,
    дощу і ночі, порожнечі цирку, склянки...
    Ти нею равлика маленького колись
    од всіх уявних жахів боронила.
    До спеки, втім, лишала... "Спіксь!" —
    і захлиналась, рятувала, як уміла.

    Той слиз щоночі натікає в твої сни —
    ти борсаєшся до схід сонця безпорадно.
    А зрання волосинку із коси
    на його пам'ять вириваєш марно.

    Знесилена — старечість із очей —
    визбируєш з чужих дитинств малюнки.
    Твій дім — музей загублених речей,
    в якому ти готуєш тільки трунки.


    Рейтинги: Народний 4.75 (4.93) | "Майстерень" 5 (5.07)
    Коментарі: (3)


  35. Лариса Зіганшина - [ 2006.01.02 10:05 ]
    СЛОВО ВІД СЕРЦЯ
    У серця мова калинова,
    Як пісня, - ВІЧНА ДОБРОТА.
    Вона в єднанні такту й слова -
    Зворушна, ніжна і проста.

    Плекайте мову - Стяг величний,
    То струни нашої душі,
    В ній символи життя одвічні,
    Натхненням пройняті вірші.

    Прониклива, не для байдужих
    Рядків хвилююча краса.
    На крилах слова вільних, дужих
    Злинають мрії в небеса

    І осипаються, мов квіти,
    На землю в променях рясних,
    Щоб душу кожного зігріти
    І щоб негоди вітер стих.

    Плекайте мову - Гімн величний,
    Найтонші порухи душі,
    І символи життя одвічні:
    Прозова сповідь і вірші.

    2004.


    Рейтинги: Народний 4 (3.6) | "Майстерень" 4 (4.38)
    Прокоментувати:


  36. Володимир Ляшкевич - [ 2006.01.02 00:59 ]
    Храм ІІ. Епос
    І
    Майстерно збитий із пласких, коротких,
    міцних дощок акації, увесь
    обтягнутий мотуззям, царський човен
    на березі, окремо від води,
    нагадував розписане шатро.

    Задерті високо корма і ніс,
    мальовані зеленим і червоним
    орнаментом, все інше в тон піску.

    Ядучі кольори нової фарби
    напевно відганяли комашню,
    що хмарами роїлась над водою.
    Хоча комах відлякували і
    густі дими від запашних курінь
    і символи божественної влади -
    помітні здалеку хоругви й стяги -

    боятися богів повинні всі.

    ІІ
    Аменхотеп, сановник, далі жрець,
    неквапно підіймаються по сходах,
    приставлених до борту, переходять
    у надбудову, зведену з плоского,
    устеленого кедром дна човна,
    також ретельно і дбайливо вкриту
    малюнком заростів.
                       Верткий прислужник
    пасе, із відданістю пса, очима
    сановника, той, зрештою, киває.

    Раби штовхають човен до води,
    вбігають в неї з криками блаженства -
    хто просто борсається, хто пірнає.

    Тіла їх голі, бронзово блищать.
    Раби усміхнені, звичайно краще
    штовхати човен, а не грубі брили.

    ІІІ
    Двонога щогла гола, парус знято.
    Зустрічний вітер суперечить Річці,
    помірно дуне проти течії.
    Прислужник сівши у свою корзину,
    дає накази - з носа на корму,
    де вже очікує на них керманич.

    Раби здіймають над водою весла.
    Ступаючи по даху надбудови,
    витягує нагайку наглядач.
    Прислужник гаркає і б’є у бубон,
    і зарослі неспішно відпливають.

    Являють сіру кішку на гладкому,
    порослому травою валуні.

    Присутність кішки видає білявість
    грудей і граючий нервово хвіст.
    Вона прийшла прощатись із жерцем,
    та в порості акації бентежить
    її, сердито скрикуючи, одуд.

    І з-під темно-зеленого листа
    оранжева чубата птаха стрімко
    летить донизу, ледве дочекавшись,
    коли човен з людьми відплине далі.

    Крик. Лопотіння чорно-білих крил.
    Валун порожній. Скінчене прощання.

    ІV
    Сріблясте плесо Річки колихає
    у ритмі весел ковзаюче судно.
    Громада храму стрімко виростає
    над плавнями, і наче слідом лине
    сусідньою, ще більшою рікою.

    Застиглий з виразом сумним наставник
    не зразу помічає, що царевич
    підходить й ніжно тулиться до нього.

    Зітхання хвиль при березі ворушить
    папірусу тригранні гожі стебла.
    Увінчані охайними пучками
    колосся - показні і граціозні, -
    вони, як ті, придворні в париках,
    кивають на прощання уві слід.
    Та на обличчях їх немає сліз.
    Емоціям не характерна вічність.


    2001 - 2004


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.53)
    Прокоментувати: | "частина глави роману -епосу"


  37. Володимир Ляшкевич - [ 2005.12.30 20:40 ]
    Рубаї
    * * * (Омару Хаяму)
    І нині плоть твоя, мабуть, святий оазис.
    Не вірю, друже, що твого земного абрис:
    “не гріх і тут втішатися небес дарами…”,
    “присядемо ж удвох...”- лише до праху надпис!

    _____________________________________________


    * * *
    П'яничка розуміє справи Божі,
    Коли й хмільні діла його хороші.
    Нелегко і тверезо їх робить,
    А сп’яну здатні тільки душі гожі!




    * * *
    Благословенне будь, земне вино!
    У глеки зваби вміщене воно!
    І що не глек - то свій окремий смак!
    Не кожен, ясно, мій, а все одно!..




    Прекрасність
    Коли звершив Господь людиною земне,
    не тим утішився, либонь, що промине,
    а безконечною жагою чоловіка,
    з якого взяли задля жінки головне.




    * * *
    Коли красуня болісно вколола -
    сама беззахисно чарівно гола,
    зроби ковток вина аби зваблива
    з таким єством в тобі не охолола.

    Демону (Маньєриста) * - До віршів у коментарях




    * * *
    Ні осінь пізня, ні вітри, ні хмурі далі
    не оп'янять мене терпким вином печалі -
    допоки в погляді твоєму жарке літо
    ні мудрості в мені, ані моралі.




    * * *
    Що, друже, думати про завтрашнє сьогодні?
    Нехай торкаються шляхи країв безодні,
    та поміж нами й нею розпачу стіна,
    здолати з милою й вином її не годні!



    * * *
    Я не останній, хто дійшов до дна
    і, випірнувши на поверхню, на
    біду потрапив більшу, ніж була,
    коли єдиним світом зналась ти одна.



    * * *
    Говорить розум про подій кінцеві дати,
    конечно все - не варто навіть починати.
    А в серці Мила, серцю радісно кохати,
    одне - вбирати, зовсім інше - віддавати.



    * * *
    Весь білий сніг моїх неходжених доріг,
    і ти, що сліду не лишила в ньому ніг,
    в хмільному келиху моїм - відлунням втіх,
    гірким ковтком - я не з тобою, хоч і міг.



    * * *
    Повір мені - про гаманець не йдеться,
    коли цілющий дощ із неба ллється,
    чи як любов знаходить нас - тут, словом,
    не все купляється, чи продається.



    * * *
    Що з нами завтра станеться? Напевно,
    життя продовжиться цілком буденно.
    І з віку в вік живемо схожим чином -
    лиш перед смертю мить для нас священна.



    * * *
    Піски пустелі, моя звабо, - це красуні,
    що нами тут перебирали, тілом юні,
    а потім вже перебирали тільки ними.
    Моєю стань, а не пилиною Фортуні!



    * * *
    Я залицятимусь до вас у дні зимові,
    я вигадаю вас, і хміль до крові
    вливатиму любовний до тих пір,
    доки весна нас не зведе в розмові.



    * * *
    Поглянь - негода за вікном і ллють дощі,
    така нагода, наливай вина мерщій!
    І ще обіймів хмелю, мила, - для душі!
    Бо геть тверезому кінець мені... Меrсі.



    * * *
    Кажуть, закінчилось літо й осіннє тепло
    схоже на жінку мою, на моє ремесло...
    Так, ось і в бочках нове визріває вино -
    Осінь - початок, Майбутнього першочисло.



    * * *
    І як повинен був я жити навесні?
    Не знати спраги? в собі втримати пісні?!
    Красуні сад щоночі не садити?
    А осінь знову дорікатиме мені!



    * * *
    Довірся, панночко, незнаному на мить,
    та й обійми мене, забудь про свою кліть!
    Не бійся, що не з птахоловів - поверну,
    раз найсолодше там твій голосок звучить.



    * * *
    Що виклик долі - слабосилому мені -
    нагода озирнутись? в далині,
    між скелями, узріти просинь моря?
    я ж тільки відгомін його, чи ні?



    * * *
    Твоя загадка, мила, - в образі питання:
    принишклий сад між хмурих стін складного вчення.
    Дасть тільки доля відповідь - вогонь кохання
    та розсуд твій сухий – ще те єднання!



    * * *
    Ви тішите себе думками плоті?
    Вважаєте, що головне у роті?
    І далі - битись будете в покуті
    у пащах тих, що жнуть незрілі суті?



    * * *
    Не раз, порівнюючи вина і жінок,
    я над безоднею здіймав стрімкий місток,
    та зустрічав, здебільшого, світанок
    на дні, один, серед потовчених пляшок.



    * * *
    У грудях пташка билася сумна до ранку -
    що помах крил - у ту, чи іншу обіцянку...
    Чому ж так легко покидають рідні люди,
    і що затримує цю вільну "полонянку"?



    * * *
    Мене з покоїв проганяючи своїх
    за флірт із іншою, отой пташиний гріх! - *,
    чи розумієш, обдаровуєш як щедро? -
    Супроти світу ці покої просто сміх.

    ___________
    "Пташиний гріх" - пояснення у коментарі
    ___________


    * * *
    Як молоде вино, туманиш хіттю,
    і наповняєш жили щастя миттю, -
    це потім, тверезіючи, вважаю
    я сенс компанією довголіттю.



    * * *
    Не край, мій друже, серця: від печалі,
    в яку тебе закули очі карі,
    врятують інші очі - все минає,
    і знову починається, там, далі.

    ...................................


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.53)
    Коментарі: (5)


  38. Володимир Ляшкевич - [ 2005.12.30 16:38 ]
    Різдвяний романс
    З імли сумного снігопаду
    забутим вихором осіннім
    пливе трамвай удовж фасаду
    корабликом у склі вітриннім.
    І тануть вогники червоні
    на жовтім гроні винограду,
    на ватяному підвіконні
    блиск зорепаду.

    Пливуть сніжини над астральним
    блідого ліхтаря горінням,
    за силуетами - пухнавим
    новоріздвяним провидінням,
    вбирають вії у красуні
    у блиски неземного жалю,
    мов не оці зіниці юні
    глядять печаллю.

    Кружляє в танку заметілі
    у вабі заблукала пара,
    блукають пальці побілілі
    і побіліла в них гітара.
    І стугонять про Нову радість
    за спинами дахів похилих
    врочисті дзвони - нам і замість
    душ одлетілих.

    І ділять хміль на трьох, і ніжне
    розчулене різноголосся
    волхви місцеві під неспішне
    даяння дива, що збулося,
    і нелукава колискова
    звучить на Отчому порозі,
    з колись освяченого кола
    зійти не в змозі.


    XІІ.2005


    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (9)


  39. Лариса Зіганшина - [ 2005.12.29 16:54 ]
    Свідомість визначить буття
    (Присвячується учасникам мирної
    волелюбної Помаранчевої революції)

    І бачить Бог натхненну вроду,
    Піднесення мого народу,
    Його величну, гідну стать
    Проти глумливості повстать.
    Хто може попри все звеліти
    Зітерти Вічні Заповіти
    Від праотців, що доладу
    Звитяжну правили ходу?

    Й чи не найпершую вимогу -
    Плекати в серці перемогу -
    Нащадкам прагли передать,
    Щоби велична сильна рать
    Нескорена і незігнута
    Розірвала найтяжчі пута
    Брехні, покори, нечеснот,
    Щоб возвеличив мій народ
    Любов і правду навіки!

    З правиці, з правої руки
    Мораль і віру одеснуя,
    Співав би вічно "Алілуя!",
    Схиливши голову в уклін
    І, сколихнувши Вічний Дзвін,
    З душею чистою до Бога
    Став в Воскресінського порога!

    Народе мій, твоє коріння
    Скріпляє навіть драговиння,
    І Древо віттям до небес
    Підносить твій Вселенський хрест -
    Прокласти стежку до Життя
    Крізь біль, страждання, каяття.
    Твоє обличчя із любові,
    Всі свідки, браття Ієгові,
    Сказати мусять і про це.

    Скріпляймо Райськеє Яйце,
    Доволі щастя в нетрях бити,
    Йде час велінням серця жити.
    Брехні тягар - стальний кайдан,
    Є точка відліку - МАЙДАН
    У незалежної Вкраїни,
    У найтеплішої родини.
    І Володимирськая гора,
    Людська звитяжна непокора -
    То Конституції стаття:
    Свідомість визначить буття!

    2004р.


    Рейтинги: Народний 4 (3.6) | "Майстерень" 4 (4.38) | Самооцінка 6
    Коментарі: (2)


  40. Лариса Зіганшина - [ 2005.12.29 08:45 ]
    В цім доленька моя
    Присвячую матусі, освітянам і всім,
    хто працює за покликом душі і
    несе любов у світ

    Колосся і волошки в полі -
    Горить скарбниця майбуття,
    Для кожної людської долі
    Сплететься ниточка буття.

    Буття-життя у цьому світі,
    Який він, нене, непростий!
    Схиляє Древо шатні віти
    Підйомів, злету, світлих мрій.

    Крокує стежками малеча
    В Пізнання Світ і здивувань,
    Тяжка та ноша, що на плечах,
    Круті і сходинки до знань.

    Бринить зворушне, тепле слово,
    І руки лагідні в жалю
    Дитячу долю світанкову
    Вплітають в доленьку свою.

    Ведуть в турботі нескінченній,
    Все ділять - радість і печаль.
    Своя не давить ноша плечі,
    Стрімкі хоч сходинки до знань!

    І світ з роками той ясніє,
    Він зрозумілішим стає,
    І в радощах сльоза на віях
    Горить і сонцем виграє.

    Ось в кошику для тебе квіти,
    Матусе-вчителько моя,
    Хоч складно чесно в світі жити,
    Що є - мені не розгубити,
    Навчила ти мене любити,
    В цім нині доленька моя.


    Рейтинги: Народний 4 (3.6) | "Майстерень" 4 (4.38) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  41. Віталій Круглов - [ 2005.12.21 21:52 ]
    ***
    Танцюєш день і ніч – і не змовкає ритм,
    порепалась земля, і ноги – міра болю.
    Танцюєш на шляху, що йде у клятий Рим,
    перестарілий мім, післяпотопний Голем.
    І пісня – в далину, де після буде піст,
    на темних брилах брів звисатимуть тумани.
    Помацаєш – болить, а значить, маєш хист
    до танців на мечах, і маєш перст для рани.
    На ранок – ні душі.
    А мертвим воям – плач.
    Отим, із латинян, не навчених любити.
    Впаде мідяк у пил – комусь цікаво, бач.
    І стане битим шлях, актор – навспак – не битим.
    Давай жвавіш, давай.
    Спинятися не смій,
    не смійся, не глумись і не вдавай глухого.
    Скажений цей екстаз, де, мов клубок із змій,
    не простір і не час, а тільки ноги... ноги...


    Рейтинги: Народний 5.3 (5.38) | "Майстерень" 5 (5.41) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  42. Володимир Ляшкевич - [ 2005.12.21 18:49 ]
    * * *
    Кажи про задоволення, що роки
    прибавили і мудрості, і такту,
    кажи собі - на благо все, дороги
    до твого дому обирають друзі,
    і з твого серця живиться оазис,
    плоди смачні, цілющі води, стіни
    надійні і високі, слуги вірні.
    Кажи про радості, далекі плани,
    про урожай вина і святкування,
    про подорожі, клятвені офіри.
    Кажи собі, що норовливі очі
    коханої, помандрувавши світом,
    до тебе знову прикипіли, що
    твоє життя, громаджене щоденно
    доволі суєтно, уже невдовзі,
    повільніше ітиме, веселіше,
    що діти часто згадують тебе,
    а кредитори – ні, і цезар – ні,
    що повен почуттів, бажань і спраги...

    Кажи без роздумів і сумніву, кажи
    упевнено, та не мовчи у мить,
    коли утихне шурхоту невпинність,
    пісок осяде і рука небесна
    торкнеться дна твоєї змовклої клепсидри.


    2005


    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (3)


  43. Юрій Липа - [ 2005.12.21 12:36 ]
    І прийде час
    І
    І прийде час, коли твої учинки
    Обернуться й повстануть проти тебе;
    Як вояки зберуться навкруги
    І зброєю грозитимуть тобі,
    Нагому й безборонному.
    А потім
    Посходяться ще вчинки-фарисеї
    І відчитають лживі обіцянки,
    І вимагатимуть, щоб сповнив ти їх;
    І прийдуть ще повії по заплату.
    Ти всіх приймеш без слова. Тільки станеш
    І вислухаєш кпин, погроз і лайок,
    І сповнишся гіркотою страшною,
    І, очі звівши, скажеш: - Боже, де Ти, де Ти?
    І на той жаль бездонний Світло скаже: - Тут.
    І на той смуток Світло загориться,
    І юрби вчинків, з'єднані у Світлі,
    Закаменіють, збліднуть, відійдуть,
    І врешті будеш ти із Світлом сам на сам,
    Чого був спрагнений ти все життя...
    Лишень, відходячи, зупиняться два вчинки,
    Найліпший і найгірший, озирнуться й скажуть:
    - Так, це була людина, - й відійдуть, обнявшись...

    ІІ
    О, вийти б несподівано з неволі
    Тілесности - на простір, виднокруг,
    І буть як вітер і як день у полі...
    Радіймо, серце, - ось приходиь Друг,
    Той Друг, що лагідний, що - в брамі,
    на сторожі
    До світла іншого, де інші квіти. Божі.

    ІІІ
    Пребудь в мені! Все ближче ночі тінь,
    І тьма - густіша. Боже, в далечінь
    Відходять блага й сили помічні,
    Безпомічному поможи мені!
    Наш день малий, він швидко проплива.
    І втихне сміх, і слав минуть слова, -
    Нехай же змінні загасають дні,
    Ти, що - незмінний, о пребудь в мені.
    Молю Тебе! Не будь лишень на мить,
    А, як до учнів, злинь, щоб говорить.
    Як лагода, як визвіл, заясній,
    Не проминай, - зостань в душі моїй!
    З'явись і сповнись мною! Борони
    Від страху жить, від труду, що як сни, -
    Хто ж, як не Ти, підпора й провідник,
    Що в сонце й бурю вестиме повік?
    Свій хрест подай, як звідси буду йти,
    Шлях освіти, верхівлі освіти,
    Де рай цвіте, а не чуття земні.
    Життя чи смерть, - а Ти пребудь в мені.


    Рейтинги: Народний 6 (5.71) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (9) | ""ВІРУЮ" (вибране); в-во "Каменяр" - 2000 р."


  44. Юрій Липа - [ 2005.12.21 12:25 ]
    * * *
    ...Як злотий дзвін монастиря,
    Співає пристраснеє літо,
    І неба синього зоря
    В мені захована укрито.
    В цвітучій мудрості доріг
    Мене сповили сонні міти
    Про дні, що йдуть, що я не встиг
    Ще, сміючися, покорити...


    Рейтинги: Народний 6 (5.71) | "Майстерень" 7 (5.9)
    Прокоментувати: | ""ВІРУЮ" (вибране); в-во "Каменяр" - 2000 р."


  45. Юрій Липа - [ 2005.12.21 12:25 ]
    * * *
    Коли прийшла пора і ти дозрів
    У муках днів, у боротьбі з собою,
    Як образ берегів в імлі, на морі, -
    В одній хвилині з'явиться тобі
    Твоє призначення земне і зміст.

    То лиш приходить раз, але назавжди.
    Не стерти образу цього тобі,
    Ти не втечеш, дивись вперед - і знай:
    Одно тобі зосталось тільки: жити ним,
    І сповнитися ним, воно - від Бога.
    Як же ж не вчув призначення свого, -
    Ти ще не жив, і ще не вартий вмерти.


    Рейтинги: Народний 6 (5.71) | "Майстерень" 7 (5.9)
    Прокоментувати: | ""ВІРУЮ" (вибране); в-во "Каменяр" - 2000 р."


  46. Юрій Липа - [ 2005.12.21 12:53 ]
    Простовіч
    Просто дивитись в лице усьому, що довкола;
    Все, що є рідне, то - рідне, вороже - ворожим зостане,
    Йди без вагань і без схибу, і вдар там, де треба,
    А ще частіш - пожалій, відвернись і не думай,
    Часто людина змаліє і варта поправи,
    Шкода на неї часу, ти будь тим, чим належить.
    То - найважніше: ти будь і дивись простовіч.


    Рейтинги: Народний 5.8 (5.71) | "Майстерень" 7 (5.9)
    Коментарі: (1) | ""ВІРУЮ", вибрані вірші в-во "Каменяр""


  47. Юрій Липа - [ 2005.12.21 12:23 ]
    Перші осадчі
    Україно, рівнино жорстокого бою і слави,
    Мов надхненне знамено, сколихане в сонце, угору,
    Краю знаків зловісних і віщих, таємних і дивних,
    О, прокляття моє богорівне, прокляття простору!
    Ти у душах сумирних, як дим, як пожар, як нещастя,
    Як залізнеє поле, крівавим засіяне цвітом,
    Ти дзвениш і даруєш привітом нас дужих і сильних,
    Ти печалью безвластя так будиш, і рвеш, і бадьориш!
    Із глибин давнини, що без меж і без міри донині,
    Наче крик соколиний палає нам трепет беззвучний,
    Се пороги, се - кручі, се - море кричить навздогінці.
    .....................................................
    .....................................................
    .....................................................


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.71) | "Майстерень" 6.5 (5.9)
    Прокоментувати: | ""ВІРУЮ", вибрані вірші"


  48. Олена Подолянка - [ 2005.12.20 13:02 ]
    Сторінка
    Я - лиш людина,
    я - це частинка.
    Світ - наче книга,
    а я лиш сторінка.
    Втрачаю себе,
    гублю свою душу-
    життя все мине,
    а я не примушу
    і навіть не зможу
    його зупинити...
    ми мусим втрачати
    і мусим любити.
    Біле і чорне-
    всі барви життя.
    Спочатку цінуєш,
    та все ж забуття
    захопить мене,
    і я все забуду.
    Не буде душі-
    і я вже не буду...


    Рейтинги: Народний 4 (4) | "Майстерень" 4 (4)
    Прокоментувати:


  49. Віталій Круглов - [ 2005.12.17 13:33 ]
    ***

    Спочити спочатку.
    А вчити латину – рутина,
    рідинне життя і клітинне води поглинання.
    Пошився у дурні і всі тепер кажуть: “людина”,
    подався у люди, і лазити став по ліані.
    І диха латиш перегаром гіркої латини,
    а я, наче мавпа, деруся все вище і вище.
    І час відбиває чечітку – хвилини й години.
    У люди піти?
    Краще в дурні...
    Туди...
    На горище...
    Спочатку спочивши і вивчивши все, що потрібно.
    Рутинну роботу на відкуп віддати рідинам.
    Чекати на зиму у день поминальний чи рибний.
    І бачити захід...
    Незвичний...
    Останній...
    Єдиний...


    Рейтинги: Народний 5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.41) | Самооцінка 4
    Коментарі: (3)


  50. Йосиф Бродський - [ 2005.12.13 23:04 ]
    ПИСЬМА РИМСКОМУ ДРУГУ (Из Марциала)
    *
    Нынче ветрено и волны с перехлестом.
    Скоро осень, все изменится в округе.
    Смена красок этих трогательней, Постум,
    чем наряда перемены у подруги.

    Дева тешит до известного предела -
    дальше локтя не пойдешь или колена.
    Сколь же радостней прекрасное вне тела:
    ни объятье невозможно, ни измена!

    *
    Посылаю тебе, Постум, эти книги
    Что в столице? Мягко стелют? Спать не жестко?
    Как там Цезарь? Чем он занят? Все интриги?
    Все интриги, вероятно, да обжорство.

    Я сижу в своем саду, горит светильник.
    Ни подруги, ни прислуги, ни знакомых.
    Вместо слабых мира этого и сильных -
    лишь согласное гуденье насекомых.

    *
    Здесь лежит купец из Азии. Толковым
    был купцом он - деловит, но незаметен.
    Умер быстро: лихорадка. По торговым
    он делам сюда приплыл, а не за этим.

    Рядом с ним - легионер, под грубым кварцем.
    Он в сражениях Империю прославил.
    Столько раз могли убить! а умер старцем.
    Даже здесь не существует, Постум, правил.

    *
    Пусть и вправду, Постум, курица не птица,
    но с куриными мозгами хватишь горя.
    Если выпало в Империи родиться,
    лучше жить в глухой провинции у моря.

    И от Цезаря далеко, и от вьюги.
    Лебезить не нужно, трусить, торопиться.
    Говоришь, что все наместники - ворюги?
    Но ворюга мне милей, чем кровопийца.

    *
    Этот ливень переждать с тобой, гетера,
    я согласен, но давай-ка без торговли:
    брать сестерций с покрывающего тела
    все равно, что дранку требовать у кровли.

    Протекаю, говоришь? Но где же лужа?
    Чтобы лужу оставлял я, не бывало.
    Вот найдешь себе какого-нибудь мужа,
    он и будет протекать на покрывало.

    *
    Вот и прожили мы больше половины.
    Как сказал мне старый раб перед таверной:
    "Мы, оглядываясь, видим лишь руины".
    Взгляд, конечно, очень варварский, но верный.

    Был в горах. Сейчас вожусь с большим букетом.
    Разыщу большой кувшин, воды налью им...
    Как там в Ливии, мой Постум,- или где там?
    Неужели до сих пор еще воюем?

    *
    Помнишь, Постум, у наместника сестрица?
    Худощавая, но с полными ногами.
    Ты с ней спал еще... Недавно стала жрица.
    Жрица, Постум, и общается с богами.

    Приезжай, попьем вина, закусим хлебом.
    Или сливами. Расскажешь мне известья.
    Постелю тебе в саду под чистым небом
    и скажу, как называются созвездья.

    *
    Скоро, Постум, друг твой, любящий сложенье,
    долг свой давний вычитанию заплатит.
    Забери из-под подушки сбереженья,
    там немного, но на похороны хватит.

    Поезжай на вороной своей кобыле
    в дом гетер под городскую нашу стену.
    Дай им цену, за которую любили,
    чтоб за ту же и оплакивали цену.

    *
    Зелень лавра, доходящая до дрожи.
    Дверь распахнутая, пыльное оконце.
    Стул покинутый, оставленное ложе.
    Ткань, впитавшая полуденное солнце.

    Понт шумит за черной изгородью пиний.
    Чье-то судно с ветром борется у мыса.
    На рассохшейся скамейке - Старший Плиний.
    Дрозд щебечет в шевелюре кипариса.

    Mарт 1972


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.76) | "Майстерень" 7 (5.93)
    Коментарі: (2) | "Бродський "Всі вірші""



  51. Сторінки: 1   ...   1427   1428   1429   1430   1431   1432