ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Серго Сокольник
2018.08.19 22:35
День за днем промайнули...
Вже літечко верне на схил,
Хоч не всі повернулись
До рідного краю птахи.

Мов рефреном... Чи дзвоном-
"...від Сяну до Дону..." Тісний
Був би світ, у якому

Адель Станіславська
2018.08.19 22:15
Спливало чергове Спаса.
Спасалися, як могли...
Хтось квапив догнати маси
гуртів, що плоди несли.
Хтось йшов, бо іти годилось.
Хтось спав і спасав свій сон.
Десь людським судам не ймилось
чинити богам закон...

Олександр Сушко
2018.08.19 20:14
Чоловічок я хазяйнуватий,
Прикупив коня - весна, сівба...
Та лошак не хоче працювати,
В небесах літає! Це ганьба!

Крила у тварюки, може, й гарні,
Тільки зайві - одчикрижу їх.
Пастку облаштовую у стайні,

Володимир Бойко
2018.08.19 17:15
А що там далі – хто його там зна...
Суцільна порожнеча й більш нічого?
Чи там – позареальна білизна
В передчутті наближення до Бога.

Світлана Майя Залізняк
2018.08.19 10:12
Привезли квасолю бабці лисуватій,
миску підставляють: лущ, співай, живи!
А у неї докір - ластів'ям на ваті...
І бредуть жаління з хмелю, кропиви.

Ходить біла кицька... випросила моні.
Опадають груші, гепають на дах.
Муж присів на лаву, пундики со

Ігор Шоха
2018.08.19 09:46
Які роки, які твої літа,
напоєні джерельною водою!
Русалкою цілуй мої вуста,
заворожи і піду за тобою.

Залоскочи і хай несе вода
і забирає у твої покої.
Не забувай, що ти є саме та,

Ігор Деркач
2018.08.19 08:59
Сідає літо у свої човни,
відчалює, тай осінь доганяє.
І падає луною за лани
провісниця нового урожаю.

Грозою упилися баштани.
Лютує небо – блискавки метає.
Доспіли гарбузи та кавуни

Микола Соболь
2018.08.19 06:36
«Мутусю! Вечір. І зоря горить…
Час настає прокинутись бабаю.»
Мабуть, оце і є найкраща мить,
Яку я бачив, і яку я знаю.

«Ти не хвилюйся, донечко моя,
Тебе в житті я не віддам нікому!»
І лине тепла пісня солов’я.

Маркіяна Рай
2018.08.19 03:25
Боже, Боже, приходь до мене, як мисливець іде до пастки.
Пташка вирвала власні крила, пташка змучилася за ніч.
Що Ти, Господи, переміниш у хвилину її поразки?
Скільки немочей впаде долі? Скільки випросить в Тебе стріч?

Віра знає круті стежини, що кр

Сонце Місяць
2018.08.19 03:22
salut ненависте всебічна
пекельне раз-у-раз
із блискавицями образ
фотографуючими вічність

& знову ще якийсь із нас
відчувши в собі поклик лише
розвіюване попелище

Ігор Шоха
2018.08.18 21:07
Веслує літо в заводі ріки,
де поїть таїна латаття біле,
і дотики, «нечаяні», руки,
і наше все, що не переболіло.

Стоять човни – прив’язані таки
до нашої верби, що не зотліла.
А біля неї, чи не ті пеньки,

Тетяна Левицька
2018.08.18 19:11
В рідне селище Корчі
Син заїхав по харчі.
Тож поклали в сумку
Кролика і курку.
Качку, гуску, шинку,
І сметани кринку.
Гарний ковбаси кілець.

Шон Маклех
2018.08.18 18:36
Серце темряви
Стугонить в глибинах заліза,
Чорним зайцем стрибає в безодню лісу,
Проростає венами-папоротями
Серед хащів
Над якими завжди гримить гроза:
Синє, наче крило ворона –
Холодне серце темряви

Тата Рівна
2018.08.18 17:32
Я лежу в своєму ліжку кімната сяє мов церква
Простирадла білі обличчя біле за склом вікна біліє небо
Я лежу в своєму ліжку - розірвалося серце
Холодець у неї серце було, - кажуть, - так їй і треба

І коли я встану
Коли я зберу червоні бризки в буке

Іван Потьомкін
2018.08.18 12:51
Багатий і давно уже не раб,
Уславлений мудрістю повсюди,
Езоп де тільки вже не побував.
От тільки в Дельфах не довелося бути.
І ось він там. І як повсюди байкою частує.
Та якось тут не так, як всюди.
Слухати слухають дельфійці, а платити – ні.
Гада

Сонце Місяць
2018.08.18 00:00
якби не стало цілого світу
лиш тільки бачити & дивитись
лише би жити всіма очима
вартових на хімічнім її весіллі

враже де ми були як часи спинились
чи нас осяяла вища ницість
аби лиш чутися її дітьми

Серго Сокольник
2018.08.17 23:57
Прагну душею пустелі. Бо вже para bellum
З осені смутком, коли надійдуть холоди.
...десь потаємних оаз невичерпні джерела
Так зачекались... Мерщій я полину туди

Мрією, щоб тамувати до творчості спрагу...
(Серед пустелі оази- безцінні дари...)
...а

Ігор Деркач
2018.08.17 22:16
У мене є один секрет на двох,
та я його нікому не розкажу,
інакше буде, – ах! А то і, – ох!
Хоча і не замурзався у сажу.

Є і сюжет один із багатьох,
якими я нікого не принаджу,
хоча один стараюсь за сімох

Ластівка Польова
2018.08.17 21:51
Чекатиму: він з’явиться в житті,
І я змінюсь. І інші будуть весни.
Розчавлена, розп’ята на хресті,
Заради погляду його - воскресну.

У вирі днів бентежних і тісних,
Шукаючи себе у іграх босих,
Я, як вовчиця, стерегтиму його сни

Віта Парфенович
2018.08.17 13:23
Я часто роздумую над поняттям Любов. І з роками все більше розумію, що воно включає не лишень романтичні мотиви, оспівані у піснях і жіночих романчиках. Це набагато обширніше поняття, наскільки набагато, що уявити це можна лише після того, як наб’єш не о

Адель Станіславська
2018.08.17 09:34
Дай си на стримок, дівче,
та не пилуйся.
Жити - не бігти,
броди - не глибочінь.
Світ ходить колом,
світ у постійнім русі.
Світ - полотно неткане:
сліпот- прозрінь...

Сонце Місяць
2018.08.16 23:42
як нам вернутися, чи відповідь даси
задуха й кіптява, у цій місцині
самі прокляті & провинні
ані краплини крові ні сльози

дерева із гілляками-кістками
відчитані бездумно молитви
усе промовлено, хіба лише живи

Ластівка Польова
2018.08.16 15:06
Я, ніби первісна жінка, даю імена речам.
З них кожне лунає дзвінко і втілюється в початок,
З якого постануть інші, прапредки усіх пра-пра...
Я жінка, мені видніше. Я перша, мої й права.

…Так річ здобуває назву і разом із нею – сенс.
Ось Річка, ось

Володимир Бойко
2018.08.16 14:16
Заблудилися туристи
І взялись дерева гризти.

Одурілі тупорилі
Півгороду тупо зрили.

До фіктивної контори
Завітали кредитори.

Микола Соболь
2018.08.16 09:53
Кому іще котлету в тісті?
Рефрижератор. Вантаж 200.

Ця тема звісно не нова.
Там – руки, ноги, голова…

Повоювало бидло з нами.
Тепер у цинку пре до мами.

Олександр Сушко
2018.08.16 08:47
З парубоцтва шугаю між перса дівочі,
Клав у ліжка, м'які спориші.
Утомився, солодкого меду не хочу,
Ти одну мені, Боже, лиши.

Ніц не маю багатства, лиш музу й Пегаса,
На любов лиш настроєний ген.
Та на золото мавки персисті не ласі -

Ігор Шоха
2018.08.16 07:08
Що є, то є! Рубаю із плеча.
Ні міфами, ні радістю, ні горем
уже не завоюєш читача,
якому завше по коліна море.

Беруся до пера як до меча
і невідомо, хто кого поборе.
Арена потребує глядача...

Серго Сокольник
2018.08.16 00:21
сенсозмістовне. Андеграунд***

Ну що, дівчатко? Серце має... ?
Чи "...ться"?.. Чи ні?.. Тобі видніш...
Іди повз вий "шалалулаїв"
Обабіч вОгнищ (чи... вогнИщ?..)))

І недаремно... "Офіследі"-

Сонце Місяць
2018.08.15 23:30
серпень~місяць імлисті жнива жне
сягаючи за береги ахеронтські
поневіряння петельне~кружне
у воді сутінковій свинцеве сонце
філософи снять цикути & секс
під гіллям ялівцевим що мовби мощі
цвілий вітер здобич ламку несе
тіла марсіанські маршують крі

Вікторія Лимарівна
2018.08.15 22:08
Згадую вкотре життєвий свій шлях,
Інколи навіть сльоза на очах
Зрадливо блисне ще й згадка, що доля
Досі тримає в самотньому колі.

Так і живу все один – тільки ліс,
Рідний для серця, бо в ньому я зріс.
Він, як жива неповторна істота.

Тетяна Левицька
2018.08.15 21:40
Подала у суд дружина
Та й на чоловіка.
«Б'є, - жаліється, - скотина!
Вся розпухла пика».

Пан суддя її питає:
"За що потерпіла?"
«Не второпаю, кохаю...

Олена Багрянцева
2018.08.15 17:31
Усе послідовно. Все сходить колись нанівець.
Засохнуть жоржини і листя пожовкне на клені.
І стануть вершковими ночі колишні шалені.
Затихнуть розмови, сповільняться ритми сердець.

Усе послідовно. За втіху нам буде жура.
І кожна дрібниця чомусь надз

Ігор Деркач
2018.08.15 14:28
Кому цілуєш очі уві сні
і не літаєш феєю до мене,
як це не раз бувало навесні,
коли були ми юні і зелені?

Чому забула мрії чарівні
веселої моєї Мельпомени,
коли ми залишалися одні

Ластівка Польова
2018.08.15 10:34
Ігноруй мене, Боже, і вибачай за мат.
Я так, с*ка, не можу. Я далі піду сама.
Хай розхристана, боса – у душу мою не лізь.
Замальовує осінь усе, що лишилось із...

Ця ось втратила сина, а та он – уже вдова.
Що кричати у спину, які їм знайти слова?

Олександр Сушко
2018.08.15 09:38
Бачу острів журби. А довкруж море сліз,
Тут мій батько працює за плугом
Та цей берег не мій, бо володарі злі,
Люди втомлені мруть, наче мухи.

Нащо я прилетів? Ностальгія гризе?
Тут не феї панують, а орки.
Запах крадених благ просмердів тут усе,

Василь Кузан
2018.08.15 09:29
Друзі, оголошено 4 конкурс на здобуття поетичної Премії "Ордену Карпатських Лицарів"!!!
Поспішайте надіслати добірки віршів!
Детальні умови Конкурсу публікуємо нижче.

Положення
про поетичну премію «Ордену Карпатських Лицарів»:

1. Премія присудж
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Юрій Іванов
2018.08.18

Ангеліна Федоренчик
2018.08.17

Владислав Пилипюк
2018.08.15

Ірина Ільчук
2018.08.15

Василь Літвін
2018.08.14

Вікторія Волецвіт
2018.08.13

Авель Штерн
2018.08.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Роман Скиба - [ 2006.02.18 00:16 ]
    САГА (Із Андрія Вознесенського)
    Ти мене на світанку розбудиш,
    Проведеш і, звичайно, пробачиш.
    Ти ніколи мене не забудеш,
    Ти ніколи мене не побачиш.
    Я тебе заслоню від застуди,
    Дрож по тілу — осяяння наче —
    Я ніколи тебе не забуду,
    Я ніколи тебе не побачу.
    Цю ріку із мурашками бруду,
    Ці споруди поважних призначень
    Я ніколи уже не забуду,
    Я ніколи уже не побачу.
    І сльозяться на вітрі пропащо
    Карі вишні у далеч незрячу.
    Повертатись — прикмета не з кращих,
    Я ніколи тебе не побачу.
    Раптом стане мізерним і тлінним
    Наше нерозуміння з тобою
    В порівнянні із нерозумінням
    Двох живих і пітьми неживої.
    Якщо знову на землю вернемось,
    За Гафізом. Щасливі на вдачу —
    Ми тоді все одно розминемось,
    Я ніколи тебе не побачу.
    Бухне в лиця повітрям гарячим
    Пара фраз, заперечивши чудо —
    Я ніколи тебе не побачу.
    Я ніколи тебе не забуду.



    Рейтинги: Народний 6 (5.69) | "Майстерень" -- (5.66)
    Коментарі: (12)


  2. Роман Скиба - [ 2006.02.18 00:09 ]
    Із Марини Цвєтаєвої
    В старого дзеркала в очах,
    В тумані вічності,
    Я хочу видивитись шлях,
    Що Вам провіщений.
    І бачу: щоглу корабля,
    У небо впечену,
    І сивий поїзд, і поля
    В жалобі вечора.
    Поля в росі, в росі, в росі,
    Над ними ворони.
    Благословляю вас на всі
    Чотири сторони.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.69) | "Майстерень" 5.5 (5.66)
    Коментарі: (2)


  3. Володимир Ляшкевич - [ 2006.02.18 00:46 ]
    Василю Стусу
    Останнім Стражем свій обходив простір -
    по жовтизні ланів за горизонт,
    до хвилі найулюбеніших гір.

    Летів у снива скутого Дніпра,
    за сиві очерети берегів,
    за бистриною ярого Дністра -

    у ніч,
    у мрію
    і у ній горів
    до тла, до спалаху ранкової зорі,
    молитви першої дружин і матерів,
    і
    ... просипався -
                           в табір, утлий мат,
    переклик, у сухоти кашель, плечі,
    під вовчі погляди і спраглий автомат...

    Але під вечір,
    клаптиком паперу
    надавши розміру рядкам,
    здіймався і вертав собі додому,

    кидаючи до ранку, як навіки, пурпурову
    імперію,
    російщину,
    химеру.


    1997


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.53) | "Майстерень" 5.25 (5.53)
    Коментарі: (5)


  4. Роман Скиба - [ 2006.02.17 23:14 ]
    Василю Стусу
    Тоді ще називалися теплом
    Червонобокі сни в чиємусь літі.
    Усе це раз колись уже було.
    Усе це повторилося на світі.
    Лише хитнувся спокій від воріт,
    І стежка задихнулася ходою…
    І слухав світ, як стиглі ночі з віт
    Хтось пошепки зриває над водою…



    Рейтинги: Народний 5.38 (5.69) | "Майстерень" 5.38 (5.66)
    Коментарі: (3) | "Із ХВОРОБИ РОСТУ"


  5. Роман Скиба - [ 2006.02.17 23:50 ]
    ПРО СЕБЕ
    Все було розмірене і просто.
    Скрип трамваю, сизі паркани…
    І в тіні каштанового зросту
    Не передбачалося весни.
    Він з’явився ночі на зачуду,
    Не торкнувшись хвіртки у дворі.
    І його, звичайно, за приблуду
    Дві сходини визнали старі…
    Постояв: “Невже не пізнаєте?"
    А в руці свіча, немов свіча…
    І, відкривши всі його прикмети,
    Сива куртка спала із плеча.
    Хтось до шпарки тиснувся цікаво.
    Хтось кректав у темряву липку:
    — Що у цього хлопця там за справа?
    — Добре, що хоч двері на замку.
    Довгий слід лишився заповітом…
    Дощ упав лицем на ясени,
    Раптом осягнувши, що над світом
    Не передбачалося весни.



    Рейтинги: Народний 0 (5.69) | "Майстерень" 0 (5.66)
    Коментарі: (4) | "Із ХВОРОБИ РОСТУ"


  6. Роман Скиба - [ 2006.02.17 23:19 ]
    КАЗОЧКА
    Чийсь білий плащ розвіявся, як вічність.
    І два сторіччя вигнули вербу.
    І заглянула горличка у вічі:
    — Ворли, ворли. Забув мене. Забув.
    А тут колись продзенькала карета…
    Чи я тут жив, чи, може, просто був?
    Волога пам’ять древньої планети
    Ворушиться в голубчинім зобу.
    І вигасає. Тільки щось далеке
    Тривожить душу тричі на добу.
    І шум дощу, немов голубчин клекіт.
    А я забув. Пробач мені. Забув.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.69) | "Майстерень" 5.5 (5.66)
    Коментарі: (1) | "Із ХВОРОБИ РОСТУ"


  7. Роман Скиба - [ 2006.02.17 23:27 ]
    * * *
    А в очах твоїх падав сніг…
    Падав сніг на догоду січневі.
    Я вкотре увійти не міг
    У свої вечори коричневі.
    Увіскритись би в блиск вітрин.
    Затінитись би в тьму смерекову…
    Може я і не той один,
    Що колись був знайомий декому.
    Сивий вітер любив мене,
    Добрі звірі по снах стрічалися.
    Ми не знали, що це мине.
    Ми забули, як це почалося.
    Налипає до босих ніг
    Свіжа паморозь, мов із терну вся.
    Не дивись мені вслід — то гріх.
    Це не правда, що я не вернуся.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.69) | "Майстерень" 5.5 (5.66)
    Коментарі: (1) | "Із ХВОРОБИ РОСТУ"


  8. Роман Скиба - [ 2006.02.17 23:47 ]
    * * *
    Вікнам у щоки холодно.
    Страхом зоветься тьма.
    Чом ми з тобою ходимо
    Там, де стежок нема?
    — Знаєте, нині вітряно.
    Вкрийтесь моїм плащем.
    Ясен не вдарить вітами,
    Небо не вб’є дощем.
    …Вишикувавшись клинами,
    Вікна рвонуться з рам.
    — Я вас веду, чи ви мене?
    — Хлопче, ти тільки сам.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.69) | "Майстерень" 5.5 (5.66)
    Прокоментувати: | "Із ХВОРОБИ РОСТУ"


  9. Роман Скиба - [ 2006.02.17 23:54 ]
    * * *
    Востаннє ця облізла електричка.
    Старенький ранок кашляє в перон.
    Є в осені така невчасна звичка:
    Гасити небо розпачем ворон.
    А місто, що готується до свята,
    Покутує торішній перегній, —
    Є в осені властивість забувати
    Усіх, навік загублених у ній.
    І плаче хтось про листя під гітару,
    Щоб двоє в парку слухати зійшлись…
    Є в осені потреба мати пару,
    Щоб стати знов самотньою колись.
    Чиїхось правд осмислена суміжність
    Ні-ні та й розлипається в дощах…
    І зостається в осені лиш ніжність.
    А, може, просто вогкість на очах.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.69) | "Майстерень" 5.5 (5.66)
    Коментарі: (2) | "із"


  10. Роман Скиба - [ 2006.02.17 23:10 ]
    * * *
    Хай чекають снігу
    Сни мої кошлаті.
    Хай чекає снігу
    Ваш старенький світ.
    Котику сіренький,
    Не ходи по хаті…
    Котику сіренький,
    Буде все як слід.
    Ще не шле вам вітер
    Згублені конверти.
    Тільки ходить слідом
    Тінню за плечем.
    Може, справді є хтось,
    Стверджуючий вперто,
    Може, справді є хтось
    Впевнений іще…
    Що тоді, в хурдельний
    Вечір Миколаїв,
    У ліхтарнім блиску,
    В пінному льоду,
    Я не весь забувся
    І не все зоставив;
    Я близенько-близько,
    Я колись прийду.
    Теплі щоки вікон
    У пожовклій ваті,
    Незнайомий присмерк
    Так знайоме зблід.
    Котику сіренький,
    Не ходи по хаті:
    Котику сіренький,
    Буде все як слід.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.69) | "Майстерень" 5.5 (5.66)
    Прокоментувати: | "ХВОРОБА РОСТУ"


  11. Роман Скиба - [ 2006.02.17 23:15 ]
    * * *
    Коли у місті спека,
    а ти прийшов здалека,
    і в голові у тебе
    лунає древній хіт -
    закинь на плечі теку,
    мини бібліотеку,
    зайди у храм ацтеків -
    підземний перехід.
    Нон-стоп у вічнім русі,
    поема Фірдоусі.
    У хриплому мінорі
    сп'яніє гітарист.
    І дві купюри русі
    потонуть в капелюсі,
    і він замре від світла
    твоїх безсмертних рис.
    Лишайся, якщо хочеш, -
    ти храм не опорочиш.
    У тебе сиві очі
    і паспорт на всі сто.
    В графі "родився" - прочерк.
    І ні синів, ні дочок.
    Не відбував покарань.
    І не водив авто.
    Сідай, бери сигару,
    і млій від перегару.
    І літо не останнє,
    І жити "харашо".
    Здамо під вечір тару
    і рушимо до бару.
    А ні - купи гітару
    і йди, куди ішов...


    Рейтинги: Народний 6 (5.69) | "Майстерень" 0 (5.66)
    Прокоментувати:


  12. Роман Скиба - [ 2006.02.17 23:20 ]
    * * * (Л.П.)
    І прийдеш по першому морозі
    З вітряного виру нестрічань,
    Дівчинко з веснянками на осінь,
    Дівчинко з очима у печаль.
    Запітніють небом жовті квіти.
    І впадуть. Впадуть тобі до ніг…
    Дівчинко з веснянками на вітер,
    Дівчинко з очима в мокрий сніг..
    Захрустять сліди у мерзлій піні.
    І чиєсь задивиться вікно, —
    Як ступають поруч наші тіні,
    Що колись не стрінулись давно…


    Рейтинги: Народний 6 (5.69) | "Майстерень" 6 (5.66)
    Коментарі: (1)


  13. Микола Хвильовий - [ 2006.02.17 21:07 ]
    Блакитний мед
    Блакитний мед до уст прилип,
    душа — метелик колекційний,
    приколена натхненням до небес.

    Антени... ах! Цікаво... ах!
    блукав і там над містом місяць
    і до піщаних берегів
    тріпотно кораблі тяглися,
    а в щоглах кублився
    уламок бурі

    Але не бігали тоді за
    гармонійними
    синтезами.
    Не музиканити повітря
    аероплани.
    Лишень увечері шуліка
    кружляв вгорі,
    а біля нього метушились
    тендітні ластівки,
    що потім крапками сідали на
    височінь.
    Антени... ах! Цікаво... ах!
    Душа — метелик колекційний —
    летить ще далі, в міжпланеття.
    Вже пролетіла спогад, другий,
    на третім раптом роз'ялась...
    Чоло прострілене не жалом
    веселки-бджілки,
    а журбою.
    ...Та горілиць вона лежить
    одну лиш мить,
    а потім знов біжить, біжить,
    біжить
    покуштувати мед,
    блакитний мед...


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.16) | "Майстерень" 5.25 (5.1)
    Прокоментувати: | ""Точка літературного кипіння""


  14. Микола Хвильовий - [ 2006.02.17 21:08 ]
    Народна пісня
    Ой зацвіла папороть,
    зацвіла
    на Купала в темряву
    між дерев.
    А у
    лісі реготом лісовик
    прокидає шелести
    і жахи.
    Ой як хочеться, хочеться
    взяти скарб —
    ті червінці-блискавки
    під дубком.
    В позолоту кралею
    уквітчать
    це життя сучаснеє,
    що скиглить.
    Ой зацвіла папороть,
    Зацвіла.
    Та не в казці жити нам,
    а в борні!


    В електричний вік (Уривок )

    ІІ
    І буде так –
    я вмить скричу:
    Гей, просторіш мені дорогу!
    Це буде перший сказ.
    За ним заспівають і перетворяться
    в блискучу мантію
    дійсності
    казки утопістів…

    Я не схотів бути Паде-Кале і Ла-Маншем
    і роздирати землю.
    Я хочу нести вісті
    з берегів електричного царства.
    Але я – не Гастєв, не Маяковський,
    не Єсенін.
    я з української діжки беру хміль.
    Я лишень (по-персіянськи) пенід.
    І кому ж, як не мені,
    мисль свою пускати амазонкою
    в далечінь?

    Я буду уїдливою нянькою
    біля вас,
    бо ви розіб‘єте коштовні вази,
    і будемо укупі плакати
    ще один вік.
    Ви розумієте мене?
    Я – це фуга!
    Во ім‘я ваших –
    Отця, і Сина, і Святого Духа –
    я – ми.

    Слухай, чоловіче:
    да не будуть тобі бозі другі,
    тільки моє засмажене обличчя.
    Це – не наруга –
    це сердечна порада,
    бо мені вклоняються не лишень
    дніпрові русалки,
    але й океанські наяди…
    Хто міжпланетних мрій
    таємність розплутає?
    Я.

    Я лоно страдниці-землі
    в троянди уквітчаю,
    а кров
    і бризки мозку під мечами
    перетворю в вино й желе.
    А фаворити мої – бурі –
    Гієні очі попечуть,
    і потечуть
    Часів Адама ріки…
    Ах, швидкувати б, заарканити
    цю мить!


    Рейтинги: Народний 4.5 (5.16) | "Майстерень" 5 (5.1)
    Прокоментувати: | ""


  15. Микола Хвильовий - [ 2006.02.17 21:28 ]
    Тіні
    В серпанках вечори проходять біля вікон,
    за пічкою квилить сіренький смуток.
    ...Сьогодні дико...
    ...Тіні, падають тіні.
    Свист нагая Тьєра,
    Хлопці! Скоріш на коні!
    Коні!
    Коні!
    Коні!

    Жах.
    Зав'юшилось обличчя кров'ю
    ...на ярмарці колись.
    Чого ж ти, ніч, не сплянтувала брови?
    Чого?

    Темно, в голубих проваллях мряка,
    Я казками снити захотів,
    а небо найнялось напевне плакать...
    Старчихою — торбинка з сухарем,
    із зморшками турботи на чолі

    звернула доля на тернисту путь,
    А там, а там
    уже ідуть,
    ідуть, ідуть.

    Куди?
    Інтимно так колись приплили і відплили,
    плескалися моря... ой, човен мій нірець!..

    ...Тіні, падають тіні.
    Свист нагая Гьєра,
    Хлопці! Скоріш на коні!
    Коні!
    Коні!
    Коні!
    Жах.


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.16) | "Майстерень" 5 (5.1)
    Прокоментувати: | ""Точка літературного кипіння""


  16. Микола Хвильовий - [ 2006.02.17 21:20 ]
    Молотки
    Витанцьовують, сміються
    Дзвінко, дзвінко молотки
    Про весілля революцій —
    Цоки-цоки-цокотки!

    Міх задихався, не встигне,
    Важко — міх! — зітхав...
    Грюкотіли десь машини,
    Я з товаришем кував.
    Іскри бризками повсюди
    І — нема,
    Кузня їх вгорі закруте,
    Проковтне пітьма.

    А у горні шаруділо
    Листя золоте:
    Дух міхів підняв на вила,
    Віником мете.

    Ну і день! Сорочка в піні,
    Візерунки на спині,
    А в очах перстніє синьо,
    Як в червневі дні!

    ...Тільки це згадав, як танки,
    Знову в танки молотки
    І виспівують про ранки:
    Цоки-цоки-цокотки!..


    Рейтинги: Народний 5.15 (5.16) | "Майстерень" 5 (5.1)
    Прокоментувати:


  17. Микола Хвильовий - [ 2006.02.17 21:38 ]
    ЩО НАМ МОРОК!
    Там, де вітер
    Лепетень
    По підметах спрохнялих,
    Коливались
    Златовіти —
    Йшов новітній день!

    Гей! Сідаймо всі на релі* —
    Гайдабурити гайда!..
    Морок, смуток? Я веселий —
    Молотка дзвінкий удар!

    Тіні —
    Зникли. Вечір синій
    І — кривавий...
    Що мені?
    Я до цього також звиклий,
    Як до мене тьмяні сни.

    Уквітчали
    Небо зорі...
    Зорі списики у простір.
    І сьогодні, як і вчора,
    Морок хмуриться від злості.


    А у мене біля серця
    Сиза горлиця туркоче,
    Серце з ретязя* зірветься
    І голубку залоскоче.

    Що на морок, що нам смуток?
    Ми йдемо — наперекір,
    Ми — весни найперші гуси,
    Наші дні — червоний вир.


    * Рейки
    ** Ланцюг


    Рейтинги: Народний 5.19 (5.16) | "Майстерень" 5.25 (5.1)
    Коментарі: (1)


  18. Василь Стус - [ 2006.02.17 21:53 ]
    * * *
    Утрачено останнi сподiвання,
    Нарештi - вiльний, вiльний, вiльний ти.
    Тож приспiшись, йдучи в самовигнання:
    безжально спалюй дорогi листи,
    i вiршi спалюй, душу спалюй, спалюй
    свiй найчистiший горнiй бiль - пали.
    Тепер, упертий, безвiсти одчалюй,
    бездомного озувши постоли.
    Що буде завтра? Дасть бiг день i хлiба.
    А що, коли не буде того дня?
    Тодi вже гибiй. Отодi вже - гибiй,
    Простуючи до смертi навмання.


    Рейтинги: Народний 6 (5.87) | "Майстерень" -- (5.9)
    Коментарі: (1) | "ресурс "Весна""


  19. Василь Стус - [ 2006.02.17 21:57 ]
    * * *
    Сьогоднi свято.
    Спереду трамвая
    вчепили шмат полотна з написом:
    "Хай живе рiдна КПРС!".
    На зупинцi, обступивши вагон,
    один з-перед другого
    люди пхаються у дверi,
    а старий чоловiк,
    геть обвiшаний медалями,
    лишився в кiнцi натовпу
    i лається на чому свiт стоїть.
    Вiн набрався ще зранку
    I ледве тримається на ногах.


    Рейтинги: Народний -- (5.87) | "Майстерень" -- (5.9)
    Прокоментувати: | "ресурс "Весна""


  20. Василь Стус - [ 2006.02.17 21:27 ]
    * * *
    Напередоднi свята,
    коли люди метнулися по крамницях,
    виносячи звiдти шпроти, смажену рибу,
    шинку i горiлку з перцем,
    якийсь дивак, обутий в моднi черевики
    (такi тиждень тому були викинули
    в унiвермазi " Україна " - двадцять два
    п"ятдесят з навантаженням - дитячi штанцi
    вiсiмнадцятого розмiру), облився чортiвнею
    i пiдпалив себе.

    О, вiн горiв, як порося, смажене примусом, -
    налетiв на людей, що культурно собi стояли
    в черзi за цитринами.

    Порозбiгалися усi як один:
    вiд нього так несло смаленим -
    носа було навернути нiяк.

    На щастя узялося кiлька мiлiцiонерiв,
    одразу вкинули його в машину
    i помчали в бiк Лук"янiвки.

    А черги ми таки достоялись. Аякже:
    що то за святковий стiл без цитрин?


    Рейтинги: Народний -- (5.87) | "Майстерень" -- (5.9)
    Прокоментувати: | "ресурс "Весна""


  21. Василь Стус - [ 2006.02.17 21:09 ]
    * * *
    Як страшно вiдкриватися добру.
    Як страшно зiзнаватись, що людина
    Iще не вмерла в нас. Як страшно ждати,
    коли вона захована помре
    у темряві, щоб нишком відвезти
    на цвинтар душ, i щастя запопасти,
    якого вже до ран не прикладеш.
    Як вабить зло. Як вабить грiх - пiти
    свiт-за-очi, повіятися з вiтром
    i власної подоби утекти,
    мов чорта лисого. Кульгавий день
    увiйде в темiнь, гляне по криївках
    i завагається. Бо шкода працi:
    сидить при ватрi плем"я самоїдiв,
    щасливо позiхає. На вогнi
    печеться м"ясо. В казанi окрiп
    переливається. Сьорбають юшку
    i, повнi фiлософських резигнацiй,
    мiзкують, з кого б смажити печеню,
    щоб стало на снiданок i обiд.
    Кульгавий день вiдходить, бо печерний
    iкластий лютий смерк не западе,
    допоки аж останнiй самоїд
    не з"їсть себе самого i помре
    Iз фiлософським виразом. Мовляв,
    Життя коротке, а - забракло м"яса.


    Рейтинги: Народний -- (5.87) | "Майстерень" -- (5.9)
    Прокоментувати: | "ресурс "Весна""


  22. Василь Стус - [ 2006.02.17 21:02 ]
    * * *
    Рятуючись од сумнiвiв,
    б"ю телеграму собi самому:
    вчасколивесьрадянськийнарод
    iвсепрогресивнелюдствоготуеть
    сягiднозустрiтичерговийз"iздкпрс,
    бажаю тобi великих успiхiв,
    щиро заздрю, що ось уже тридцять рокiв
    ти живеш у найщасливiшiй у свiтi краiнi.

    Але й пiсля цього досада не минає.
    Тодi я примушую себе пригадати,
    що мiжнародна обстановка
    сьогоднi складна як нiколи
    i заспокоююсь.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.87) | "Майстерень" -- (5.9)
    Прокоментувати: | "ресурс "Весна""


  23. Василь Стус - [ 2006.02.17 20:07 ]
    * * *
    Молочною рiкою довго плив:
    об мене бились бiлостегнi риби,
    стояв нестерпний свiт, як круча здиблений,
    а попiд кручу зяяв чорний рiв.
    Оце. Оце воно. Оце воно -
    лиш ти i я. I здиблений, мов круча,
    високий свiт. Ану ж, тебе я тручу,
    аби з тобою запiзнати дно,
    де лiтеплена рiчка молока
    потьмариться до вигусклоi спеки,
    день збрижиться, утеклий i далекий,
    i ледве висхла, наче вiск, рука
    малу об"яснить свiчку. Мов живиця,
    спижово-згускла обтiкае нiч,
    по краплi скапуючи.
    Хай святиться
    ця маячня, що стала при вiкнi
    i бiлою, мов немiч, головою
    об шибу б"еться. Хай святиться сон
    i роками проритий, як прокльон,
    цей спогад, що спотворений явою.


    Рейтинги: Народний 6 (5.87) | "Майстерень" -- (5.9)
    Коментарі: (1) | "ресурс "ВЕСНА""


  24. Василь Стус - [ 2006.02.17 20:26 ]
    Вертання
    Перерiзане свiтлом вiкно
    вулицi - бiле по бiлому
    аж до болю.
    Насип.
    Далеке шосе.
    Машини.
    I небо вологе - над.
    Шлях у себе:
    вабить (уже закритий),
    вiдкриваеться (на розлуцi).
    Темiнь. Шукай.
    Що там? Снiг,
    бором - кукурудзиння.
    Досвiтнi таемницi.
    Терикон.
    Смердюча рiчка
    глибом випахла.
    Нехитрi подорожi
    ставком.
    Дитяча зверхнiсть,
    невимовлене зрiднення
    з кригою, з вiтром.
    Душе, шалiй.
    Скiльки не повертайся
    (черга даремних спроб) -
    ось воно, зачудоване:
    перерiзане свiтлом вiкно
    вулицi - бiле по бiлому.
    Аж до болю.
    Насип.
    Далеке шосе.
    Машини. I небо вологе - над.


    Рейтинги: Народний 6 (5.87) | "Майстерень" -- (5.9)
    Коментарі: (1) | "ресурс"


  25. Василь Стус - [ 2006.02.17 20:25 ]
    * * *
    I поблизу - радянський сад,
    будова й роздуми в марудi
    про довгу чергу самозрад.
    Я кочегарю в халабудi.
    Ставок тьмянiе, наче нiч,
    розлита й вигускла до ртутi.
    Так добираються до сутi
    душi? Доходять протирiч
    iз розумом? Iдуть на шпиль
    тремкого молодого горя?
    Як вечiр душу розпросторив.
    Як сяе антрацитний бiль
    iз темряви. Немов вiдьмак -
    не вiдведе од тебе й ока,
    все стежить, стежить неборак
    i припадково й ненароком.



    Рейтинги: Народний -- (5.87) | "Майстерень" -- (5.9)
    Прокоментувати: | "Ресурс "Весна""


  26. Василь Стус - [ 2006.02.17 20:27 ]
    * * *
    Ковчег твій - це похмурий саркофаг,
    якому ти до скону вже стерничий.
    Коли не роззирнутись по світах,
    то сам собі вглядайсь, вглядайся в вічі.
    Отак відчуй себе - і відсторонь,
    щоб образ з образом не злютувався.
    Бо цим ти жив, а того - начувався...
    Піддайся ж владній магії долонь.
    Хай буде неприступна - ця, з подоб
    усіх твоїх остання подобизна.
    Нехай нема, прихована, залізна,
    вона земних не знає зваб, ні спроб.


    Рейтинги: Народний -- (5.87) | "Майстерень" -- (5.9)
    Прокоментувати: | "Вірші 1980-1983 років "Палімсест" 2003"


  27. Василь Стус - [ 2006.02.17 19:05 ]
    * * *
    Тільки тобою білий святиться світ,
    тільки тобою повняться брості віт,
    запарувала духом твоїм рілля,
    тільки тобою тішиться немовля,
    спів калиновий піниться над водою -
    тільки тобою, тільки тобою!
    Тільки тобою серце кричить моє.
    Тільки тобою сили мені стає
    далі брести хугою світовою,
    тільки Тобою, тільки Тобою.


    Рейтинги: Народний -- (5.87) | "Майстерень" -- (5.9)
    Прокоментувати: | "Зі збірки “ПАЛІМПСЕСТ” (2003)"


  28. Василь Стус - [ 2006.02.17 19:20 ]
    * * * Б.
    Посоловів од співу сад
    од солов’їв і од надсад
    і од самотньої свічі
    і од тяжких зірок вночі
    а ген за плотом висне дим
    проклятий місяцем рудим
    І світло випурхнуло птахом
    і розплатало два крила
    над віковим страпатим страхом
    жалкого як голки зела
    Повстань і ти на два світання
    на два сполохані вогні
    аби отут на однині
    пізнати тьми розкошування
    і світло як вода з криниці
    на віти порснуло пругкі
    де як видіння полохкі
    стрибали золоті жар-птиці
    Диміли ружі. З того раю
    радів я згублений в світах
    що тут по звомплених зірках –
    сам і смеркаю і світаю.


    Рейтинги: Народний 7 (5.87) | "Майстерень" 5.5 (5.9)
    Прокоментувати: | "Зі збірки “ПАЛІМПСЕСТ” (2003)"


  29. Василь Стус - [ 2006.02.17 19:55 ]
    Редьярд КІПЛІНҐ (в перекладі Василя Стуса)
    СИНОВІ

    Коли ти бережеш залізний спокій
    всупір загальній паніці й клятьбі,
    коли наперекір хулі жорстокій
    між невірів ти віриш сам собі.
    Коли ти вмієш ждати без утоми,
    обмовлений, не станеш брехуном,
    ошуканий, не піддаєшся злому
    і власним не хизуєшся добром.
    Коли тебе не порабують мрії,
    в кормигу дум твій дух себе не дасть,
    коли ти знаєш, що за лицедії —
    облуда щастя й машкара нещасть.
    Коли ти годен правди пильнувати,
    з якої вже зискують махлярі,
    розбитий витвір знову доробляти,
    хоча начиння геть уже старі.
    Коли ти можеш всі свої надбання
    поставити на кін, аби за мить
    проциндрити без жалю й дорікання —
    адже тебе поразка не страшить.
    Коли змертвілі нерви, думи, тіло
    ти можеш знову кидати у бій,
    коли триматися немає сили
    і тільки воля владно каже: стій!
    Коли в юрбі шляхетності не губиш,
    а бувши з королями — простоти,
    коли ні враг, ні друг, котрого любиш,
    нічим тобі не можуть дорікти.
    Коли ти знаєш ціну щохвилини,
    коли від неї геть усе береш,
    тоді я певен: ти єси людина
    і землю всю своєю назовеш.

    ***

    IF…

    If you can keep your head when all about you
    Are losing theirs and blaming it on you;
    If you can trust yourself when all men doubt you,
    But make allowance for their doubting too:
    If you can wait and not be tired by waiting,
    Or, being lied about, don’t deal in lies,
    Or being hated don’t give way to hating,
    And yet don’t look too good, nor talk too wise;
    If you can dream – and not make dreams your master;
    If you can think – and not make thoughts your aim,
    If you can meet with Triumph and Disaster
    And treat those two impostors just the same:
    If you can bear to hear the truth you’ve spoken
    Twisted by knaves to make a trap for fools,
    Or watch the things you gave your life to, broken,
    And stoop and build ‘em up with worn-out tools;
    If you can make one heap of all your winnings
    And risk it on one turn of pitch-and-toss,
    And lose, and start again at your beginnings,
    And never breathe a word about your loss:
    If you can force your heart and nerve and sinew
    To serve your turn long after they are gone,
    And so hold on when there is nothing in you
    Except the Will which says to them: “Hold on!”
    If you can talk with crowds and keep your virtue,
    Or walk with Kings – nor lose the common touch,
    If neither foes nor loving friends can hurt you,
    If all men count with you, but none too much:
    If you can fill the unforgiving minute
    With sixty seconds’ worth of distance run,
    Yours is the Earth and everything that’s in it,
    And – which is more – you’ll be a Man, my son!


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.87) | "Майстерень" -- (5.9)
    Коментарі: (2) | "Зі збірки “ПАЛІМПСЕСТ” (2003)"


  30. Василь Стус - [ 2006.02.17 19:03 ]
    * * *
    На однакові квадрати поділили білий світ
    Рівне право всім страждати і один терпіти гніт.
    Зле і кату, зле і жертві, а щастливого нема.
    Всім судилося померти за замками сімома.
    Отаке ти, людське горе, отака ти, чорна хлань,
    Демократіє покори і свободо німуваннь.
    А кругом життя веселе, скільки сонця і тепла!
    Ти мене даремно, леле, в світ неправди привела.


    Рейтинги: Народний 7 (5.87) | "Майстерень" 5 (5.9)
    Прокоментувати: | "Зі збірки “ПАЛІМПСЕСТИ” (1986)"


  31. Василь Стус - [ 2006.02.17 19:10 ]
    * * *
    Мертвий сон галактик як не здушить нас,
    Спати, спати, спати, бо минувся час.
    Ніч блукає глупа у глухім степу.
    Хто там світ протупав — тупу-тупу-ту.
    Чи якась почвара, чи якійсь відьмак,
    Чи господню кару насилають так?
    Ніби дерта рана репається діл,
    Та, од жаху п’яний, стелеться ковил.
    Вирви та байраки, скитських баб ряди.
    Хто ж то до галактик, був проклав сліди?
    Що, як це останній із живих людей,
    Кинув край страждання і до неба йде.
    В цій-бо коловерті, в царстві сатани,
    Ні життя , ні смерті, лиш блаженні сни.
    Мертвий сон галактик як не здушить нас,
    Спати, спати, спати, бо минувся час.


    Рейтинги: Народний 6 (5.87) | "Майстерень" 5.5 (5.9)
    Прокоментувати: | "Зі збірки “ПАЛІМПСЕСТИ” (1986)"


  32. Василь Стус - [ 2006.02.17 19:26 ]
    * * *
    Колимські закували зозулі,
    шумує потік, молода шипшина
    жовтавий стромить лист. Легкі хмарки
    на порцеляновому виснуть небі.
    А я на цій модриновій колоді
    читаю про засланця-пустуна.
    Пусте, пустуне! Жити — пустувати,
    награючи цимбальний свій стожаль,
    губити, віднаходити, втрачати
    й знову губити — наш веселий хрест.
    Ми двічі не вмираємо. Ми сущі
    раз — і навіки, і на все життя.
    Не жебраємо ласки ні від кого.
    Радій: кують колимські зозулі.


    Рейтинги: Народний 7 (5.87) | "Майстерень" 5 (5.9)
    Прокоментувати: | "Зі збірки “ПАЛІМПСЕСТИ” (1986)"


  33. Василь Стус - [ 2006.02.17 19:07 ]
    * * *
    "А це щось мотивне, збережене
    пам'яттю од першого етапу"*

    Уже Софія відстуменіла,
    відмерехтіла бузковим гроном.
    Ти йшла до мене, але не встигла
    за першим зойком, за першим громом.
    Немов почвара в пекельнім колі,
    довкола ж тіні, довкола кволі.
    Благословляю твою сваволю,
    дорого долі, дорого болю.
    Сніги і стужа. Вітри й морози.
    Гудки і крики. Чорні прокльони.
    Собачий гавкіт. Крик паровоза.
    І закмашини і заквагони.
    Шпали і фари, пси і солдати,
    рейки, і пруття, і загорода.
    Впали і хода. Встали і хода.
    В плечі штовхають нас автомати.
    Квадратне серце — в квадратнім колі,
    в смертнім каре ми падемо долі.
    Благословляю твою сваволю,
    дорого долі, дорого болю.
    На всерозхресті люті і жаху,
    на всепрозрінні смертного скрику
    дай, Україно, гордого шляху,
    дай, Україно, гордого лику!

    * Варіант вірша взято з листа до дружини.


    Рейтинги: Народний 6 (5.87) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (1) | "Зі збірки “ПАЛІМПСЕСТИ” (1986)"


  34. Василь Стус - [ 2006.02.17 19:05 ]
    * * *
    Весь обшир мій — чотири на чотири.
    Куди не глянь — то мур, кутор і ріг.
    Всю душу з'їв цей шлак лілово-сірий,
    це плетиво заламаних доріг.
    І дальше смерті — рідна батьківщина 1.
    Колодязь, тин і два вікна сумні,
    що тліють у вечірньому вогні.
    І в кожній шибі — ніби дві жарини —
    журливі очі вставлено. Це ти,
    о пресвята моя зигзице-мати!
    До тебе вже шляхів не напитати
    і в ніч твою безсонну не зайти.
    Та жди мене. Чекай мене. Чекай,
    нехай і марне, але жди, блаженна.
    І Господові помолись за мене.
    А вмру — то й з того світу виглядай.



    Рейтинги: Народний 6 (5.87) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Прокоментувати: | "Зі збірки “ПАЛІМПСЕСТИ” (1986)"


  35. Василь Стус - [ 2006.02.17 19:09 ]
    * * *
    Тюремних вечорів смертельні алкоголі,
    тюремних досвітків сліпа, як близна, ртуть.
    А сто мерців, обсівши серце, ждуть
    моєї смерті, а своєї долі.
    І день при дні глевтяники жують,
    аби чим-небудь душу закропити.
    Валує дим — то дні несамовиті
    вершать а чи розпочинають путь —
    по спогадах, що в пам'яті гніздяться,
    по втратах, що тебе з усіх спромог
    угору поривають, коли Бог
    постав, як лютий бич і можновладця.


    Рейтинги: Народний 6 (5.87) | "Майстерень" -- (5.9)
    Прокоментувати: | "Зі збірки “ПАЛІМПСЕСТИ” (1986)"


  36. Василь Стус - [ 2006.02.17 19:22 ]
    * * *
    Присмеркові сутінки опали,
    сонну землю й душу оплели.
    Самоти згорьовані хорали
    геть мені дорогу замели.
    І куди не йду, куди не прагну —
    смерк сосновий мерзне угорі.
    Виглядаю долю довгождану,
    а не діжду — вибуду із гри.
    Аж і гра: літають головешки,
    зуби клацають під ідіотський сміх.
    Регочу на кутні — буде легше
    (а як буде важче — теж не гріх).
    Що тебе клясти, моя недоле?
    Не клену. Не кляв. Не проклену.
    Хай життя — одне стернисте поле,
    але перейти — не помину.
    Дотягну до краю. Хай руками,
    хай на ліктях, поповзом — дарма,
    душу хай обшмугляю об камінь —
    все одно милішої нема
    за оцю утрачену й ледачу,
    за байдужу, осоружну, за
    землю цю, якою тільки й значу
    і якою барвиться сльоза.

    X.1968


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.87) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (1) | "Зі збірки “ПАЛІМПСЕСТИ” (1986)"


  37. Василь Стус - [ 2006.02.17 19:05 ]
    * * *
    На колимськім морозі калина
    зацвітає рудими слізьми.
    Неосяжна осонцена днина,
    і собором дзвінким Україна
    написалась на мурах тюрми.
    Безгоміння, безлюддя довкола,
    тільки сонце і простір, і сніг.
    І котилося куль-покотьолом
    моє серце в ведмежий барліг.
    І зголілі модрини кричали,
    тонко олень писався в імлі,
    і зійшлися кінці і начала
    на оцій чужинецькій землі.



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.87) | "Майстерень" 5.5 (5.9)
    Прокоментувати: | "Зі збірки “ПАЛІМПСЕСТИ” (1986)"


  38. Василь Стус - [ 2006.02.17 19:06 ]
    * * *
    Терпи, терпи — терпець тебе шліфує,
    сталить твій дух — тож і терпи, терпи.
    Ніхто тебе з недолі не врятує,
    ніхто не зіб'є з власної тропи.
    На ній і стій, і стрій — допоки скону,
    допоки світу й сонця — стій і стій.
    Хай шлях — до раю, пекла чи полону —
    усе пройди і винести зумій.
    Торуй свій шлях — той, що твоїм назвався,
    той, що обрав тебе навіки вік.
    До нього змалку ти заповідався
    до нього сам Господь тебе прирік.


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.87) | "Майстерень" 5 (5.9)
    Прокоментувати: | "Зі збірки “ПАЛІМПСЕСТИ” (1986)"


  39. Василь Стус - [ 2006.02.17 19:51 ]
    АВТОПОРТРЕТ ЗІ СВІЧКОЮ
    Тримай над головою свічку,
    допоки стомиться рука —
    ціле життя. Замало — нічку.
    Довкола темінь полохка.
    Літають кажани, як кулі.
    Нестерпом студиться щока.
    Де ви, крилаті? Гулі-гулі!
    Як вам — нестерпно — без небес?
    Аж очі підвели, поснулі.
    О ні, ти не один воскрес!
    Як в бодню — пугачеві скрики.
    Десь бродить землячок-дантес.
    О шанталавий, недорікий,
    а чи поцілиш ти мене?
    Свіча в задумі — не мигне.


    Рейтинги: Народний 5 (5.87) | "Майстерень" 5 (5.9)
    Прокоментувати: | "Зі збірки “ПАЛІМПСЕСТИ” (1986)"


  40. Володимир Ляшкевич - [ 2006.02.17 12:45 ]
    Осінь у Львові
    I
    І побачивши, не впізнаю, що вбирає остання осінь
    місто, вичовгане до кості, дивовижу сумного краю.
    Що востаннє у середмісті скам'янілих увись укладів
    припадає зів’яле листя до неголених щік фасадів -

    II
    не впізнаю, - минувши радість з коловерті літ остовпіти,
    збронзовіло Адамом* снити руху всупереч, сенсу замість.
    Не впізнаю – в оманнім світі, у трамваї, що не спинити,
    на квитки несповиті миті обертаючи - "в_наче_жити."

    III
    І відчувши раптовий поштовх, десь у грудях зупинку – “Ваша!”,
    вийду в подиві - що за лажа? мов, зарано, і справа в коштах…
    І глядітиму вслід трамваю з тою осінню, і тим містом,
    доки сутність моя до краю не наповниться іншим змістом.


    2005



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.53)
    Коментарі: (8)


  41. Володимир Ляшкевич - [ 2006.02.17 12:05 ]
    Щодо мого життя
    І
    У мені жили́ смаки далеких мандрів,
    про жагу красуні згадки феєричні,-
    хай ті речі тут не виявились вічні,
    але там - цінніші стали діамантів!

    ІІ
    Син - пагінець. Донька - принцеса. Мила -
    незбагнене єднання почуттів.
    І ще вино у чаші - кров богів, -
    що більше п'ю, то менша в мене віра.

    ІІІ
    Чимраз гостріше відчувати небуття
    і з пла́чем прокидатися від страху.
    І знову, зголодніло, як дитя,
    шукати груди для цілющого злиття...

    ІV
    Де налаштовують сніги на сум і холод,
    де завірюхи вчать лице ховати звично, -
    такий в очах прекрасних пломеніє голод,
    що й не вдягти своє тепло в "категорично".

    V
    Весела і сумна ота печалі треба -
    вся океанська гіркота сльози
    не здатна затуманити краси,
    доки в моїх очах відбита цнота неба!


    О, скільки часу змарнував щасливо
    в цій Течії в Долонях Берегів!
    А взнав лише відбитку менше диво,
    як вищу насолоду почуттів.

    VІІ
    Грай му́зико! І чистий водограй
    наповни дивом наші утлі чаші!
    Не ждім Месії, бо горлянки наші
    назавше з Ним покинуть винний край!


    VІІІ
    Ти залишився сам і дні твої не ліпші,
    і путь твоя, без милих серцю - вглиб пустелі.
    Пізнай жадання всі, та залиши найглибші, -
    у мареві тім - суть
                                    майбутньої
                                                        оселі.
    ІX
    Вся музика осіння стихла разом -
    очищення катарсис примусовий
    новий зі снігу ліпить погляд, чулий
    відбиток в келиху й лиця під ніжним газом.

    X
    У млі турбот, у безнадії суєти,
    ти все одно під захистом веселки,
    котра для зору Вищого, як жилки
    на тілі милої, що нею цільний ти.


    О голова моя! - наповнена слідами
    п'янких твоїх очей, точених смаком ніжок...
    Змивав червоним, білим... Марно. Що між нами? -
    якщо з вином і світом - я в тобі думками...

    XІІ
    Ми тільки грона, полонені долі,
    приречені на смак вина.
    Що амфора земна без волі,
    якої тут нема -
    чаклунка осінь?
    Чаклунка осінь - випита до дна...


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.53)
    Прокоментувати:


  42. Володимир Ляшкевич - [ 2006.02.17 12:08 ]
    Коханки Львова ІІІ. Rainbow - Cant Let You Go
    А за мною горять мости,
    а за мною дзвенять підкови!
    Раз у Львові мені цвісти -
    тут і мучитись вам, панове!

    Божеволіти од жадань,
    набухати сердечним шалом,
    загинатися від кохань
    за новим, "ходовим товаром”.

    І кінці більше не звести,
    не утішитись з полювання -
    у прицілах у вас хрести,
    ваша здобич - розчарування.

    А я вільна, як вільний світ,
    я небесний відбиток міста.
    Я з отими, що линуть від,
    а не до, упізнавши пристань.

    Я є глина для їхніх рук,
    подих рими, мотив звучання -
    хай небесний амура лук
    вчиться обсягу попадання.

    І не буде інакше, бо
    Долю вершить коханців мова -
    мого танку, мого тангó
    у обіймах Крилатих Львова.


    2004


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.53)
    Коментарі: (4) | "Rainbow - Cant Let You Go"


  43. Володимир Ляшкевич - [ 2006.02.17 12:21 ]
    Коханки Львова ІІ
    Я вернусь у це місто - знайоме до сліз,
    у подробиці рідних до розпачу рис,
    і злинатиму вгору, і мчатиму вниз,
    зупиняючи миті прожиті "на біс”.

    Я вернуся у подих твоїх підворіть,
    у розчулений протяг тривожних століть,
    і ми будемо разом - хай нами щемить
    од засніжених часом твоїх верховіть.

    Моє місто, тобою єдиним жила,
    як міняла надії на крихти тепла.
    І тепер, видно чашу допивши до дна,
    я вертаю до тебе – одного, одна.

    Прихились до своєї билинки, листка,
    до частинки малої, живого ростка,
    подаруй руки вулиць, і лики святих,
    силуети
                        воскреслих
                                                людей дорогих.

    Я кохаю тебе - без вини, без вина,
    наче дівчинка, і як в обіймах – сповна.
    Я люблю тебе й іншого в світі нема
    задля юнки, яку не бере сивина.


    2004


    Рейтинги: Народний 5.7 (5.53) | "Майстерень" 5.83 (5.53)
    Коментарі: (14)


  44. Володимир Ляшкевич - [ 2006.02.17 12:05 ]
    Коханки Львова І
    Так і кохаю - з відстані,
    вичистивши від мешканців
    русла, лагуни, пристані;
    дихаючи надією
    щодо взаємин радості
    у володінні мрією.

    Потім усе збувається -
    гостро, бентежно, гамірно -
    серед отих, що маються,
    світом сюди позичені,
    дико кому і сутінно
    в місті мені присвяченім.

    Та не до них, бо - солодко
    і на постелях кам’яних, -
    дощик здіймає паводок
    тисячелюбопристрасті -
    руслом обіймів огненних
    лину з проханням милості.


    2002


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.53) | "Майстерень" 5.25 (5.53)
    Прокоментувати:


  45. Володимир Ляшкевич - [ 2006.02.17 11:47 ]
    Маньєристичні рубаї. Жінка
    * * *
    Ці диво-грона нам уже довіку
    не перепробувати - їх без ліку! -
    та й вина з них смакує тільки Бог,
    який плекати дав їх чоловіку.


    * * *
    Лише одну вкусити ягідку із грона -
    і вже властителя на голові корона!
    А від ковтка божественності жінки
    зринає Всесвіт із мужчино-електрона!


    * * *
    Цветы и Женщина - мгновения и вечность,
    Где колдовство, и страсть, и вся моя беспечность...
    За це і неба Вам блакить і щира вдячність,
    і над усе, за Вами вдавану обачність!


    * * *
    На вершині здобутків захолодно, друже,
    серце мучиться там, до життя небайдуже...
    А мудріший із келихом сяде внизу,
    в гарних ніжках, і очі щасливо примруже.

    2010


    Культурологічна хиба

    І знову восьме березня! Було ж, неначе,
    І вчора й нині?! Чортзна-що... Таки, Рибаче,
    Дарма у Рибки Золотої ти просив
    Собі щасливих дам... о українська вдаче!

    2011


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.53)
    Коментарі: (1)


  46. Володимир Ляшкевич - [ 2006.02.16 19:37 ]
    Фрагмент закінчення поеми
    ...
    Тривожно як... І за вікном,
    Війни обудженої тлом,
    Палання заходу - на схід,
    Од краю і до краю - літ
    Грози, якою навспаки,
    Здавалося, неслись роки…

    Збережену серед речей,
    Батькі́вську тулю до грудей
    Світлину - закінчи́вся біг
    Півсотні літ
    По смерті їх.

    О ще би місяць...
                         На дахи,
    Посипалися гомінкі,
    Величні краплі.
                   Хвиля і,
    Відлунюючи у всьому,
    Упала злива у пітьму,
    Підносячи до сонму губ
    Цілющі леза вод -
    Од згуб...
    А серце, серце - не у такт.

    І знову ось
    Не так, не в такт, -
    Поривами,
    Як у вікно,
    У зливу, у розмите тло,
    У шквал, і оперний театр,
    Ріки проспект,
    Безлюддя тракт,
    Протягнутий сюди
    Антракт;

    Вкриваючи крилом дощу
    Метал скульптурного плащу,
    Каміння надмогильних слів,
    Зітхання парків і дахів,
    І біль,
    І муку самоти
    І розпач даної сюди
    Свободи - впитої в сльозу,
    І пам'ять - ріками по склу,
    Грозу і ляк...
    Не так,
    Затакт.

    Як Долі знак -
    За такт, затакт...

    Сліпучим рокотом спадав
    За зіткненнями горніх лав
    Грім, як кінцевий глашатай,
    Все нижче до волання: - Дай,
    Ще хвилю! -
                      Ламаність лекал,
                      Рик,
                      Спалах.
                      Змах -
    І літ хорал.
    І Сяєво,
    І тінь Долонь
    На спокою узрілих скронь.

    Єдиний подих ярих мас
    І струмені стіною враз,
    Узявши круговертю вись,
    Помчали хвилями, злились
    У найхимернішу з подоб
    Руки небесної - Потоп.

    Та вибіливши інший лад,
    Ударив черешнево град.
    І брів, змітаючи сліди
    Землею впитої води,
    І враз утих.
    І вмить потав...

    І в тон із ринвами скавчав
    Від арки до мого вікна
    Самотній пес,
    І ще - весна,
    Услід усміхненій душі,
    Духмянила бузку кущі...
    .........


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.53)
    Прокоментувати: | "Поема"


  47. Юрко Позаяк - [ 2006.02.16 12:06 ]
    АРИСТОКРАТИЧНИЙ ТРИПТИХ
    1.
    У колі інтелектуалів
    Шампанське мозок бадьорить,
    Як гарно жить без ідеалів,
    На мертві теми говорить.

    Ми всі в захопленні від Сартра,
    Ми всі без тями від Мане -
    Не все одно, що буде завтра?
    Не все одно, що головне?

    Життя - це симпатична драма,
    Легкий мінор, легкий мажор,
    Приємно поряд пахне дама
    Парфумом Крістіан Діор.

    Я жестом скромно-суперстарним
    Підношу іскряний фужер
    За кристалічно елітарних
    Аборигенів вищих сфер!

    2.
    Блискучий бал, чарівні очі -
    Я пам"ятаю все, як сон:
    І елегантний плескіт ночі,
    Й шалений виліт на балкон.

    Легкий, етерний поцілунок
    В зефірнії, пахкі вуста
    І як солодкий подарунок -
    Цнотливий дотик до бюста.

    Уся любов аристократа -
    Один метеликів політ:
    Короткий шал, безжурна втрата,
    І вже новий нас вабить цвіт -


    Лише достиг амурний плід,
    Я знов несу його на свято!

    3.
    Трапляється в аристократа
    Такий момент, коли він спить,
    Коли життя - суцільна втрата
    Бажання жить.

    Коли не радує шампанське
    І не бентежить дамський сміх,
    Коли він може не по-панськи
    Послать усіх.

    1996


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.17) | "Майстерень" 5.25 (5.18)
    Коментарі: (1) | "Із збірки "Шедеври""


  48. Юрко Позаяк - [ 2006.02.16 12:19 ]
    * * *
    Коли добродій хоче срати,
    Він танцювать не годен вальс.
    О моя люба, погуляти
    Волів би хвильку я без вас!

    Та скоро я вернусь, натхненний,
    Нової сповнений снаги,
    Й ми знов у вальцері шаленім
    підем ногою до ноги!

    Й кружлятиме нас до нестями
    Вогненна танцю благодать,
    Аж поки знов (даруйте, дами!)
    Добродій не захоче срать.

    1990


    Рейтинги: Народний 5 (5.17) | "Майстерень" 5 (5.18)
    Коментарі: (2) | "Із збірки"


  49. Юрко Позаяк - [ 2006.02.16 12:49 ]
    * * *
    Й найостанніша шльондра мріє
    Про вірну і ніжну любов,
    Навколо моєї шиї
    Аркан затягається знов.

    Я знову чиясь надія,
    Я знов чийсь останній шанс,
    Я знову комусь щось винен,
    Тим більше, що вже взяв аванс.

    Мені демонструють очі,
    Всі сповнені розпачу й сліз,
    І крутять мені щоночі
    Дешевий душевний стриптиз.

    Сестричко! Даремна робота!
    Ти слізоньки витри, прошу!
    Знайди собі десь ідіота
    І вішай йому цю лапшу.

    В найкращих традиціях драми
    Прокрутиш комедію знов,
    Й, дасть Бог, золотими зубами
    Тобі ще всміхнеться любов!

    1993


    Рейтинги: Народний 5.08 (5.17) | "Майстерень" 5.25 (5.18)
    Коментарі: (1) | "Із збірки "Шедеври""


  50. Юрко Позаяк - [ 2006.02.16 12:26 ]
    * * *
    Щойно ми народились,
    Нам вручили по ложці
    І сказали: в майбутнім
    Вас чека бочка з медом.
    Треба йти прямо-прямо
    Треба йти й не звертати,
    Й ви побачите бочку
    Й буде в бочці тій мед.

    Й от, здається, збулося -
    Ми по вуха в тій бочці,
    І було б все, як треба,
    Тільки в бочці - не мед.

    1991


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.17) | "Майстерень" 5.25 (5.18)
    Коментарі: (2) | "Із збірки "Шедеври""



  51. Сторінки: 1   ...   1427   1428   1429   1430   1431   1432   1433   1434   1435   ...   1442