ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2024.03.29 07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.

Віктор Кучерук
2024.03.29 05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.

Артур Курдіновський
2024.03.29 01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".

Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.

У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня

Віряни несуть до церкви

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:09
Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!
Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:08
Вночі місто моє порожнє
У крізь відображення бачу міріади зірок – вечірнє місто.
Жінка – вітер
по місту мчить.
Не зупиниться жінка – птах.
Жінка - буря над світом майорить у темряві.
А ночами грає вона - просто буря,
вічно одна

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:07
Квітка кохання розквітла в мені і в тобі
Огорнувши нас неймовірним кохання
І зв'язала нас міцно червоною ниткою навіки,
Так нас з'єднали самими небесами,
То квітка кохання пророкувала наше щастя

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:06
Я і ти - фундамент світобудови.
Ти дав мені свої Ангельські крила
Я віддала тобі свої Ангельські крила
І ми піднялися вгору, до неба, до зірок…
Щоб ми могли окунутися в безодню космічних почуттів
І ці космічні почуття живуть в Міріади зірок,
Де нам

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:05
Я ніколи не звикну,
Я не вмію до заяложеного слова звикнути.
Бо ці заяложені слова, що живуть у тому роті.
До гарного слова нам треба звикати,
Щоб мова була як дзвінке джерело,
Як кажуть: «подумай сім раз, перед тим, як сказати»,
Щоб гарні слова тв

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:04
Ми незалежні,
як птахи - самовільно літаємо в небі,
ризикуючи впасти і розбитися
Ми вільно пархаємо в небі
без кайданів ніхто надіти не зможе…

Ми незалежні,
як коти - свавільно гуляємо самі по собі…

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:03
Я - Північ, бо тіло моє - Земля,
Мій Спасителю, я - ілюзорна Земля,
Я молюся духу Земля,
бо де я не була, не забуваю благословенну Землю,
яка кружляє у космічнім вальсі…
Вітри Галактик - вічні скрипалі.
Гармонія крізь тугу дисонансів
проносить ритм

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:01
Останній день перед Різдвом
і добрі і злі духи блукають по світу, що пройшов.
Наступила новорічну ніч, дивна тиша,
зорі в небі запалали у різдвяну ніч.
Цієї ночі засяяло небесне світло.
Ангели вітають весь світ
Христос народився в цю мить.
Раптом н

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:00
В душі моїй вирує полум'я,
Там нескінченна боротьба.
У мене одні згоряють страхи,
Інші мучають мене.

Бо я не боюсь втратити
Я боюсь залишитися сама.
Я не боюсь темряви -

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:57
У будинку жахів гуляли ночами
Літаючі привиди
Всіх лякали хто заходив
Або жив в будинку жахів
Від переляку всі тікали
Залишаючи будинок
І ніколи не повертались

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:55
Не клич мене
Я і так сама прийду
Не жени мене
Я сама піду,
Лише стверджую…
я немов привид, немов тінь, яку не видно,
Блукаючи в темряві
і ти мені скажеш іди впекло

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:54
Настала пізня пора
Все заснуло, тільки
Наша тінь
Танцювала на стіні
При палаючої свічки
І ось настав ранок
Свічка догоріла,
Тільки наша тінь залишила

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:52
Подивися як гарно
На місто опустилося
Синє небо з зірками
Нам зірки посміхалися
І ми гуляли нічним містом…
Є лише синє небо
Та дихання Всесвіту
І ми залишилися удвох по

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:36
Я не та, і ти інший
між нами промайнула
тінь забутого кохання.
Роки марного чекання
Залишили в серці рани.

У неба попрошу я
Про щастя, про порятунок,

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:31
Я йду в напівтемрява
Дивлюсь тихенько тінь
Крадеться моя за мною
Куди я вступлю,
Туди вона
Я все намагаюся відвернутися,
Але мені нікуди не подітися від неї
Вона зі мною

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:26
Новорічна ніч настала
Все стихло, тільки за вікном
Завірюха ожива
Все мела замітала свої сліди залишені за собою
Ми шлях вели.
Раптом виє - завиває снігом завірюха

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:25
В моїх думках коханий чоловік,
Це образ, майже нереальний
Але зовнішній вигляд - імпульсивний і брутальний
Думка про нього зігріває мені душу,
Він зі мною ночами і днями
Коли зустрінемося у реалі…
Раптом іскра пробіжить між нами
Не дозволимо собі о

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:23
В моїх думках коханий чоловік,
Це образ, майже нереальний
Але зовнішній вигляд - імпульсивний і брутальний
Думка про нього зігріває мені душу,
Він зі мною ночами і днями
Коли зустрінемося у реалі…
Раптом іскра пробіжить між нами
Не дозволимо собі о
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ігор Мартинюк
2024.03.28

Василь Марківський
2024.03.26

Вадим Водичка
2024.03.26

Лава Вулкана
2024.03.20

Надія Богодар
2024.03.18

перо Христя Чорне
2024.03.15

Володимир Назарук Одеса
2024.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Олександр Єрох - [ 2009.03.24 11:46 ]
    Грошей дзвінкий, веселий сміх
    Грошей дзвінкий, веселий сміх
    Не кожен день лунає,
    В моїх кишенях, як на гріх,
    Давно вже їх немає.
    Немає євриків міцних,
    Ні доларів зелених,
    Немає й польських золотих
    На чорний день у мене.
    Та й гривні зникли, наче сніг
    Минулорічнирй в полі, –
    Упала криза на поріг
    І нищить всіх поволі.
    Де ж наші славні лікарі?
    Закони де важливі?
    Вони, на вигляд не старі,
    На погляд – справедливі.
    Та щось не те, та щось не так
    З кредитами довіри –
    Немає віри вже в серцях,
    Словам немає віри.



    Рейтинги: Народний 5 (5.16) | "Майстерень" -- (5.15)
    Коментарі: (3)


  2. Олександр Єрох - [ 2009.03.24 11:48 ]
    І тільки ти
    Коли про сум довідаються квіти,
    Який бринить зажурою в очах,
    Від сліз гірких вони почнуть тремтіти
    Й зав’януть на засмучених руках.

    Коли про думи, що душа ховає,
    Дізнаються веселі солов’ї,
    Мелодія сумна в саду заграє
    На думи схожа сховані мої.

    Коли у небі зіроньки яскраві
    Поглянуть у минуле хоч на мить, –
    Сховаються всі зорі золотаві
    За хмарою, що небом пролетить.

    І тільки ти мій сум не помічаєш
    І серце розбиваєш без зусиль –
    Я знаю, що без мене ти зітхаєш…
    Чому ж даруєш знов зажури біль?



    Рейтинги: Народний 5.31 (5.16) | "Майстерень" -- (5.15)
    Коментарі: (5)


  3. Олександр Єрох - [ 2009.03.24 11:30 ]
    Самотній кедр
    Самотній кедр, снігами вкритий,
    За пальмою стрункою сумував,
    Січневий вітер кедру тихо
    На скелі віти колихав.

    – Там спека люта, спрага дика –
    Ні завірюх, ні сніжних хуртовин,
    Пустеля мертва і велика –
    Ні скель, ні рік, ані долин.

    Там смерть примарою блукає
    Поміж барханів сонних та пісків,
    Роси ранкової немає
    І прохолоди літніх злив.

    Та кедр мовчав, снігами вкритий,
    Замріяно вдивляючись в блакить,
    Чекав, що пальми голос тихий
    З пісків до ньго долетить.



    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (5.15)
    Коментарі: (1)


  4. Тіна Рагас - [ 2009.03.24 09:21 ]
    Світанок
    Годі супитися – настав світанок,
    Палкий, жагучий жартівник,
    Він зв’язує на небі зірок-бранок,
    Такий-от невгамовний бунтівник.

    Він нахабно стягує із мене ковдру ночі,
    Проганя від мене сон міцний,
    Загляда лукаво в мої понурі очі,
    Та диктує розпорядок дня мені такий:

    - Серця кайдани розірвати,
    - Щиру усмішку намалювати,
    - Минулий біль миттю забути,
    - Веселий спів птахів почути,
    - Звичний смуток заховати,
    - Ключі до щастя відшукати,
    - Житейську втому занедбати,
    - Гірку сльозу швидко змахнути,
    - У круговерть життя пірнути,
    - Намисто ласки одягнути,
    - Тепло коханого відчути!




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.33) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  5. Тіна Рагас - [ 2009.03.24 09:41 ]
    Ніколи
    Ніколи не переставайте творити добро,
    Якби важко та боляче це не було.
    Ніколи не втрачайте віри в людину,
    Яку б важку вона не несла провину.

    Ніколи не стрибайте у розпачу жерло,
    Якби не шматувало життя наше зло.
    Ніколи не гасімо своєї мрії зорю,
    Яку б неймовірну вона не несла мету.



    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  6. Вікторія Сироватко - [ 2009.03.24 08:27 ]
    * * *
    Де тиша голуба
    настояного ставу
    Тільця лілей розклав
    Всевишній навзнаки.
    Занурила верба
    у глиб легкі рукава –
    Збирать зірки із дна
    чи полоскать хмарки


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (2)


  7. Юрій Сегеда - [ 2009.03.24 00:41 ]
    Дитинства далекий жовтень
    Дитинства далекий жовтень
    Осиплеться на межу.
    З тих днів не повернеться жоден,
    Де я між дерев біжу,
    Де я, ще малий, збираю
    Горіхи в густій траві…
    Дитинство дорівнює раю,
    Де всі ще були живі.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (3)


  8. Диковинка Лісова - [ 2009.03.24 00:32 ]
    Там, де живе моя душа
    Там, де живе моя душа - в горах - спів чудернацьких птахів;
    спить біла заздрість. До зір яснооких їй не дістати
    ні пальцем, ні кроком.
    Там, на межі олімпійських воріт — місце своє посідає Селена,
    йде небосхилом. Веде злотокосих своїх дітей
    ніч зустрічати.
    Там би і вчилась літати душа - в скелях могучих, та їй не дано
    плата за заздрість, що спить у тіні
    своїх навіки приречених мрій.
    7 листопада 2008 року
    Антіпова Анастасія


    Рейтинги: Народний -- (5.32) | "Майстерень" -- (5.21)
    Коментарі: (5)


  9. Галина Левченко - [ 2009.03.23 22:16 ]
    У підземеллі вічності...
    У підземеллі вічності
    розцвітає квітка червона,
    викрадена із темряви
    променем болю пронизливим.
    Потвори печерні
    гублять шкіру звірину,
    спиваючи у танці шаленім
    тепло аромату вогнистого.
    Лапаті тіні на стінах
    хитаються п’яно,
    тупочуть беззвучно, ненависно,
    кроки пришвидшуючи...
    Стікають водою талою
    по пелюстках червоногарячих,
    рожевим серпанком туману
    кутають цвіт новонароджений.


    Рейтинги: Народний -- (5.22) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2)


  10. Юрій Лазірко - [ 2009.03.23 22:21 ]
    он людина летить
    (експериментальне)

    он людина летить додому
    та роздмухує з рибосомів
    павутинки нічного світу
    бо не знає де їх подіти

    наливається сонце з льодом
    на чолі застигає подив
    в ній зібрались дощі бродити
    чи відмокнути чи мочити

    ненадійні у серця шпали
    видно нерва їм обірвало
    бо несе під укоси стуки
    бо німіють від лету руки

    та людина летить надута
    перев`язане горло жмутом
    рознесло її та не лусне
    під бровами сумління гусне

    як позбутися тої моди
    роздаватися пішоходам
    в павутинках нічного світу
    відлітаючи кам`яніти

    23 Березня 2009


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.64) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (14)


  11. Варвара Черезова - [ 2009.03.23 22:43 ]
    До Н.Н. з любов'ю, або навіяне...
    Знаєш, а хворі не пишуть про пишні верби.
    Бачиш, у косах не квіти, а тільки оси.
    Змії кубляться у синім, небеснім просі.
    Звідки нам знати, яке то справдешнє небо?

    Звідки нам знати як пахне просторий космос?
    Як це вдихати не кисень, а тільки воду.
    Ти проклинав мою вдачу, а надто вроду.
    (рими банальні, я знаю). У полі боса

    Як Афродіта. Ну звідки у Луцьку море?
    Піну морську заміняю на хміль і солод.
    Перше кохання і перший солодкий голод.
    Світ помирав. Як годиться на ре мінорі.

    Світ помирав. Наче осінь минала. Скупо.
    Плакав Листопад. Для публіки. Для годиться.
    Дні перетру у каміння. Зроблю вервицю.
    Маю захоплення: воду товкти у ступі.

    Бачиш, це яблука падають, наче зорі.
    Бачиш стікають вином, найсолодшим сидром.
    Бачиш, в криницю упали порожні відра.
    Певно віщують нещастя. Кінець лав сторі.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (13)


  12. Василь Степаненко - [ 2009.03.23 21:12 ]
    Дзеркала радість
    *
    Дзеркала радість
    Як зберегти назавжди?
    Висохла пам'ять.

    Мабуть,старію.
    Де вже оті почуття?
    Крихти для птахів.

    Дуги круті грізних брів
    Я розрівняю.
    Дзеркалу знову всміхнусь.
    Перекривляє!


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  13. Віта Альфа - [ 2009.03.23 21:52 ]
    Львів
    Це місто вічних левів,
    місто п'янких надій,
    Це місто, де машини
    виринають звідусіль.
    Це місто, де трамваї
    в дощі тихенько хмуряться,
    Це місто, де прохожим
    всміхаються вулиці.
    Це місто пахне кавою,
    й нестримним рухом днів.
    Це місто, що ласкаво
    запрошує усіх:
    "Відвідайте музеї,
    й картинні галереї,
    зробіть із фотознимків
    малесенький альбом.
    Погляньте на скульптуру,
    мою архітектуру-
    у ній тече життя,
    як в ваших венах кров"


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.2) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (1)


  14. Микола Шевченко - [ 2009.03.23 14:53 ]
    Рота, падйом! (пісенька)
    "Докерувалися" до ручки депутати,
    Вже вентиль газовий заліплено на скоч.
    На «Мерседеси» і – гайда, в село тікати,
    бо грітись, врешті, чимось треба, хоч-не-хоч.

    Нема в хатині, виявляється, каміна.
    З дровами піч, пес по двору волоче цеп.
    Сидить обранець – мов у Раді, кисла міна,
    від господині вислуховує «лікнеп»:

    «Зняв ляду, дрів натрамбував,
    На припічок* ногою став.
    Лізь на черінь*, відігрівайся, небораче.
    Я пиріжків тобі спечу,
    приймать закони я навчу,
    бо кнопка «ЗА», давно вже за тобою плаче…»

    З причілком* припічок одразу переплутав,
    про ляду думав – "ну до чого тут авто?!"
    А що таке черінь - ну що то за валюта?
    То, певно, звук, з яким у тім`я заганяють долото!..

    ...Черінь-цвірінь, весна-красна всіх переможе,
    а літо-осінь, переможених доб‘є.
    На піч перетворилось депутатське ложе,
    лежить та гріється, не меле, не кує...

    Зняв ляду, дрів натрамбував,
    на припічок ногою став,
    та й на черені черево, знай собі, чуха.
    А тітка пиріжки пече,
    та зиркає через плече,
    чи депутат уважно доповіді слуха:

    „Зняв ляду, дрів натрамбував.
    Чекай, та як же ти дістав.
    Ану, мерщій, у свою Раду повертайся!
    Давай уже, мели та куй,
    Лишень трибуни не блокуй.
    Вже годі на печі хропіти, прокидайся!”

    22.03.09

    *Черінь - площина над склепінням печі (між комином і стіною), на якій сплять, сушать зерно і т. ін.
    *Причілок -лка, ч., розм. Бокова стіна будинку; бокова частина даху.
    *Припічок -чка, ч. Горизонтальна площина перед челюстями печі під комином, продовженням якої є черінь печі. // Довгастий виступ для лежання, прибудований до печі; лежанка.

    N.B.
    Бажаючих прослухати пісеньку, і не лише - люб`язно просю осюди:

    http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=122687


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.35) | "Майстерень" -- (5.28)
    Прокоментувати:


  15. Варвара Черезова - [ 2009.03.23 14:49 ]
    Римований Щоденник Меланхоліка. Запис №6.
    Рідні околиці снігом хрещені…

    …Ніби найпершу даєш обітницю
    Ніби проходиш останню митницю.
    Та не тривке емігрантське зречення.

    Ні, то не зрада, а просто зникнення
    В нутрощах вулиць, нічному трафіку.
    Тану в тенетах одвічних графіків.
    Зморшки на лицях - глибоким тисненням.

    Вірити Будді, Кар Ваю, Гілмору.
    Знову Mong gei ta у вухах крутиться.
    Я засинаю на сьомій вулиці.
    Звідти до тебе зі свого виміру...


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (8)


  16. Михайло Підгайний - [ 2009.03.23 13:05 ]
    8328
    Досі плаче сиротина
    Понад хвилями Дніпра,
    Не цвіте в степу калина,
    Не минає зла пора.
    І сміється ворог досі,
    Вишкіривши два ікла.
    Вкотре дітям твоїм в носі
    Те, що матір знемогла.
    Обманув усіх Художник -
    Наша пісня ледь звучить,
    Рівно як і Слово Боже.
    Славі предків не ожить.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  17. Аліна Гурин - [ 2009.03.23 13:52 ]
    Важкі печалі лягли на груди
    Важкі печалі лягли на груди,
    І плаче серце-роса на очах,
    Від мене ти не втечеш нікуди,
    Бо я залишусь у спогадах.
    І я від тебе втекти не зумію,
    Наснись мені у таємних снах,
    Ковтаю запах твій невловимий
    І присмак попелу на вустах.
    Корали, золото, срібло, персти -
    Усе дарував би жертовно так,
    До ніг поклав би пахучі весни,
    Дияволу - душу, за просто так...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.27) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  18. Йосиф Бродський - [ 2009.03.23 12:18 ]
    Подражая Некрасову, или Любовная песнь Иванова
    Кажинный раз на этом самом месте
    я вспоминаю о своей невесте.
    Вхожу в шалман, заказываю двести.

    Река бежит у ног моих, зараза.
    Я говорю ей мысленно: бежи.
    В глазу -- слеза. Но вижу краем глаза
    Литейный мост и силуэт баржи.

    Моя невеста полюбила друга.
    Я как узнал, то чуть их не убил.
    Но Кодекс строг. И в чем моя заслуга,
    что выдержал характер. Правда, пил.

    Я пил как рыба. Если б с комбината
    не выгнали, то сгнил бы на корню.
    Когда я вижу будку автомата,
    то я вхожу и иногда звоню.

    Подходит друг, и мы базлаем с другом.
    Он говорит мне: Как ты, Иванов?
    А как я? Я молчу. И он с испугом
    Зайди, кричит, взглянуть на пацанов.

    Их мог бы сделать я ей. Но на деле
    их сделал он. И точка, и тире.
    И я кричу в ответ: На той неделе.
    Но той недели нет в календаре.

    Рука, где я держу теперь полбанки,
    сжимала ей сквозь платье буфера.
    И прочее. В углу на оттоманке.
    Такое впечатленье, что вчера.

    Мослы, переполняющие брюки,
    валялись на кровати, все в шерсти.
    И горло хочет громко крикнуть: Суки!
    Но почему-то говорит: Прости.

    За что? Кого? Когда я слышу чаек,
    то резкий крик меня бросает в дрожь.
    Такой же звук, когда она кончает,
    хотя потом еще мычит: Не трожь.

    Я знал ее такой, а раньше -- целой.
    Но жизнь летит, забыв про тормоза.
    И я возьму еще бутылку белой.
    Она на цвет как у нее глаза.

    1968


    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.93)
    Прокоментувати:


  19. Вікторія Сироватко - [ 2009.03.23 09:28 ]
    ЗБИРАННЯ ЯГIД

    Запросини як годиться...
    Зелені мої батьки –
    Малина і полуниці –
    Годують мене з руки.
    З налитих теплом по вінця
    Маленьких яскравих тіл
    Солодка стікає крівця
    У серце і у поділ.
    На пальцях її потьоки...
    І смачно, і залюбки
    Злипаються літнім соком
    Слова мої у рядки.
    Із фактором-резус – згода,
    Ти, серце, і стук притиш.
    Спасибі тобі, Природо,
    За донорство і... за вірш.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.6) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (12)


  20. Оксана Бєляєва - [ 2009.03.23 08:57 ]
    Крила із супермаркету
    У супермаркеті собі купила
    Шикарні Крила.
    Справжнісінькі: із пуху-пір'я.
    Із ранку вийшла в них у двір я
    І видерлася гіллям на горіх,
    І вгору, та додолу тягне гріх,
    Порвала сукню та забилась трохи.
    Так міцно на землі тримають ноги.
    А увісні я крила відчуваю,
    Наздоганяю я пташину зграю
    І піднімаюсь в небо вище гір...
    Щоночі кличе хтось мене у вир.



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.29) | "Майстерень" 5.25 (5.29)
    Коментарі: (2)


  21. Юрій Сегеда - [ 2009.03.23 00:16 ]
    ** ** **
    Там за стежкою знов
    Хтось лежить горілиць –
    Чи померти прийшов,
    Чи нарвати суниць?

    Крім колючих отрут,
    Вже ніщо не росте…
    Добрий день. Що ж ви тут
    У траві лежите?

    Нерухомо затих.
    Прокидайтесь, ку-ку!
    Я завжди до таких
    Викликаю швидку…

    Руки-ноги розклав
    Між некошених трав.
    Може, сон подолав,
    Може, Бог покарав…


    Рейтинги: Народний 5.13 (5.45) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (4)


  22. Лінія Думка - [ 2009.03.22 23:18 ]
    .
    все потроху стає на місця,
    на вірні життєві позиції,
    незабаром чекайте прем*єри буття,
    це - лише репетиції.
    і які б не шугали вгорі літаки -
    перипетії чи то агонії,
    я сміливо скидаю додолу замки,
    ну ж бо, плескайте у долоні.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.09)
    Коментарі: (2)


  23. Оксана Бєляєва - [ 2009.03.22 23:08 ]
    Про котів
    Ніч, бажаннями духмяна,
    Напилася почуттів.
    Ми з тобою, тілом п'яні,
    В ліжку слухаєм котів.

    "Рознявчались біля хати!
    Лютий - їм давай весну!
    От зчепилися, вусаті,
    Я сьогодні не засну!"

    "Люба! Ти ж в мене не злюка,
    Тільки п'ять хвилин тому
    Нам сусіда в стіну стукав,
    Дуже заздрилось йому.

    Щільно пригорнись до мене,
    Спи, кохана, тишком-нишком.
    Після муркотінь, я певний,
    Під вікном засне і кішка".


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.29) | "Майстерень" 5.25 (5.29)
    Коментарі: (2)


  24. Галина Косович - [ 2009.03.22 22:19 ]
    ***
    Загорнувшись у сірячину,
    Світ засне біля ніг моїх
    Знявши маску свою, личину
    І турбот непід’ємний міх.

    Він засне, як мале дитя,
    Так довірливо, безборонно,
    Із росинками втоми на скронях
    І тривожним серцебиттям.

    Я тихенько постережу
    Цей невинний перепочинок,
    Цю містерію, не чужу,
    що заснула, знявши личину.

    Вранці світ навряд чи впізнає,
    Ту,що сон його стерегла...
    Помолитися на Синаї,
    Я б за нього іще могла.


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  25. Диковинка Лісова - [ 2009.03.22 21:09 ]
    * * *
    Непереоброблене поле, небом що раннім залите
    морська глибина.
    Мужності б влити до крові! В небі залізні підкови
    часу нема!
    Йде по полях косарівна, йдуть робітничі пісні
    з краю по край.
    Поки останній листок ще не злетів з верховіть,
    збирай урожай!

    Антіпова Анастасія
    листопад 2008р.


    Рейтинги: Народний -- (5.32) | "Майстерень" -- (5.21)
    Коментарі: (7)


  26. Оринка Хвилька - [ 2009.03.22 21:19 ]
    Щоденник живої та усміхненої. Запис 3
    знову в путь – моя в твоїй руці
    (що? – рука!) заснула й чи жива ще?!
    бути мною набагато важче
    ніж тобою (правди манівці)

    я не хочу правди – тут кохання
    тепло-тихо-вічне (день у день!)
    добре не співаємо пісень
    ні хвилино не спиняйся! – рання

    пташка у затерплій пучці – ні!
    нічичиркне про свою утечу
    радість просторікам – вистиг вечір
    ніби шведський стіл на чужині



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (4)


  27. Світлана Ринкевич - [ 2009.03.22 18:42 ]
    Я Вас люблю...
    Я Вас люблю... А Ви мені - про море...
    Укотре вже історію свою,
    Неначе прісну з мітингу промову,
    Читаєте... Я ж просто Вас люблю...

    Я Вас люблю... А Ви мені про зорі,
    В цю українську, виплекану ніч.
    І про степи...небесні, неозорі.
    А ми ж віч-на-віч, з Вами віч-на-віч...

    Я Вас люблю...І що б не говорили,
    Як не було б медово від речей.
    Противитись несила, й мов на крилах,
    Лечу до повних ніжності очей!


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.42) | "Майстерень" 5.25 (5.4) | Самооцінка 5
    Коментарі: (6)


  28. Василь Степаненко - [ 2009.03.22 18:57 ]
    У небі гуси
    *
    У небі гуси!
    Тільки подивись!
    Кричать і вигинаються дугою.
    Аж серце зупинилося на мить,
    Неначе мила повела бровою.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  29. Василь Степаненко - [ 2009.03.22 18:22 ]
    Щасливі сльози
    *
    Щасливі сльози
    по щоках рікою.
    А спрагу не вгамую.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  30. Володимир Гнєушев - [ 2009.03.22 16:56 ]
    ДВІ МОНЕТИ
    Якщо раптом знайдеш
    на дорозі дві мідні монети –
    вважай пощастило!
    В магазин увійдеш –
    не дивись на коньяк-сигарети,
    візьми лиш вітрило!
    Прилетить буревій –
    хай завалить у лісі сосонку
    (шкодá, але треба!),
    там лісник – хлопець свій –
    зробить щоглу міцну, хоча й тонку,
    високу – до неба!
    Човен хвиля приб’є –
    звідки, чий підпливе – невідомо –
    десь повінь зірвала,
    щогла файно стає,
    начебто повернулась додому,
    бракує штурвала!
    Не проблема – штурвал,
    десь дідівський лежав на горищі,
    напевно, знайдеться!
    Де дев’ятий той вал,
    де той вітер, що снасті рве й свище,
    ось-ось вже зірветься!
    Добра яхта твоя,
    так і рветься в буремні простори –
    де чайки літають!
    І зникає земля,
    спершу – берег, а потім і гори
    помалу зникають.
    Отакий тобі шлях
    відкривають дві мідні монети –
    а міг проминути! –
    по далеких морях-островах,
    де гітари і кастаньєти –
    де ж там заснути?!
    …………………………
    Кинем якір, читачу,
    шторм вночі почикрижив вітрила –
    потрібно латати.
    Я тримаюсь, не плачу –
    підрізані, друже мій, крила –
    не можу літати!
    Бо колись я знайшов
    на дорозі дві мідні монети,
    вважав – підфартило,
    в магазин увійшов
    і - віддав їх за сигарети...
    Пробачте, вітрила…
    03.2009


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (10)


  31. Кет Зет - [ 2009.03.22 13:29 ]
    Боротись
                         To fight aloud is very brave -
                         But gallanter,I know,
                         Who charge within the bosom
                         The Cavalry of Woe.
                         Who win,and nations do not see,
                         Who fall,and none observe...

                         Emily Dickinson

    Боротись з любов'ю - отак,як кричати -
    щоб чув ти і бачив!
    А ти незворушний,як вартовий на чатах.
    Сумуєш,наче.

    Пробачиш мені?Бо сміливість - мілка калюжа,
    всохла сьогодні.
    Кінноту Смутку мені вже й в собі не подужать,
    долоні холодні.

    І надто вже близько до грудей сіріє грива
    Баскої печалі.
    Згадаєш:до бою я надто була красива.
    І свиснеш чалих.

    Летіти разом,щоб ніхто не помітив поразки,
    супроти вітру.
    Забуду назавжди жадане завершення казки.
    І сльози витру.


    Рейтинги: Народний -- (5.3) | "Майстерень" -- (5.29)
    Прокоментувати:


  32. Юльця Венчур - [ 2009.03.22 13:24 ]
    and it's time, time, time
    Вчепились ми за край пташиного крила
    й мчимо чимдуж вперед, на запах сонця,
    не знаючи напевно, чи не сон це.
    Як губка наші пористі тіла
    всі барви часу в себе увібрали -
    фрі-ланс, фрі-лав, фрі-райд, картопля фрі...
    Танцюємо босоніж попурі
    і зрієм світ в зелені окуляри.
    Ще швидше, швидше грайте тамбуріни!
    Пульсує в жилах кава замість крові
    і млосно терпне тіло від любові
    та передозування ендорфіном!..


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.27) | "Майстерень" -- (5.22)
    Коментарі: (5)


  33. Олексій Тичко - [ 2009.03.22 11:25 ]
    Волошкові згадки
    Стежину протоптали волошкову.
    Я з пам'яті її іще не стер.
    Стару вербу і річку як підкову,
    що з вигином підходить до озер.
    П'яніли в поцілунках передчасно,
    смакуючи, збирали свій нектар.
    Цвіли волошки у ту пору рясно
    і молодість... Фіксує календар.
    Ми у дощі блукали серед грому,
    віддавшись силі літніх блискавиць,
    а то ховались під вербову крону
    і чули шум небесних колісниць.
    Промокла сукня і дівоче тіло.
    Я зігрівав її своїм теплом,
    так обережно, трепетно, невміло,
    з бажанням захистити під крилом
    Волошки наші відцвіли з роками.
    Шкода, але повернення нема.
    Не наші, не для нас цвітуть полями,
    лишилась згадка добра, не сумна...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  34. Людмила Калиновська - [ 2009.03.22 08:09 ]
    Поезія
    Коли води аж по вінця –
    торкнися губами,
    щоб не заплакав світ.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.56) | "Майстерень" 5.25 (5.49)
    Прокоментувати:


  35. Вікторія Сироватко - [ 2009.03.22 07:24 ]
    * * *
    Приймачиком володію,
    Що хвилю небесну ловить –
    Од відчаю до надії,
    Від ненависті до любові.
    Вмонтовано мені в груди
    Живий геніальний пристрій.
    Служити ще довго буде –
    Гарантія років триста.
    Дай сили, маленьке серце,
    В собі не відчути втоми.
    Не треба твоїй поетці
    Неякісного прийому.


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  36. Микола Блоха - [ 2009.03.22 07:34 ]
    Нервозность лёгкая.
    Нервозность, лёгкая тревога,
    Возможно, я влюблён не много…
    А утро наступило, ночь без сна,
    И мысли нет, одна она,
    Дрожаньем сердце награждает.

    Николай Блоха 22.03.09 г. 7:25



    Рейтинги: Народний -- (2.63) | "Майстерень" -- (2.17)
    Прокоментувати:


  37. Микола Халімончук - [ 2009.03.22 01:44 ]
    ЛИСТ КОХАНІЙ ЖІНЦІ
    С. Єсенін – 1924 р.
    (переклад з російської)

    Ви пам’ятаєте?..
    Минулим небагаті,
    Ви не повірили і ранній тій весні…
    Рішуче ви ходили по кімнаті
    І наче кидали слова
    В лице мені.

    Сказали ви,
    Що справ вам не зріктися,
    Що вас вже знудило
    Моє дурне життя,
    Що вже прийшла пора
    Й потреба розійтися,
    А моя доля –
    Далі, в небуття…

    Моя кохана,
    Ні, ви не любили.
    Ви не відчули,
    Що у найважчі дні
    Я був, як кінь
    Знесилений і в милі
    Із вершником сміливим
    На спині.

    Не знали ви,
    Що полум’я і дим
    Понівечили
    Наш звичайний побут,
    А я страждав,
    Міркуючи над тим –
    Чи принесе нам доля
    Спокій і добробут…

    Лице-в-лице
    Обличчя не збагнеш.
    Все на великому
    Лиш з відстані побачиш.
    І човен під час бурі
    Не спасеш.
    Слізьми кипінню моря
    Не зарадиш.

    Земля – то корабель
    І до стерна
    Схопилися охочі керувати.
    Новітню славу грізного човна
    Розпочали
    У бурях гартувати.

    Хто серед нас
    На палубі життя
    Не падав, не блював,
    Не лаявся щосили…
    Їх мало серед нашого буття,
    Кому триматись
    В бурях
    Пощастило.

    Отож і я,
    Крізь жах і глум,
    Свідомо втративши вагання,
    Зійшов у корабельний трюм –
    Не бачити
    Людське блювання.

    Той трюм –
    Кабак російський,
    І в хмелю
    Я міг усе на світі забувати.
    Міг всі печалі, розпач
    Без жалю
    З життям своїм
    Водночас поховати.

    Моя кохана,
    Я замучив вас.
    Невміло ви
    Ховали сум в очах,
    Безмежно карих,
    А я навмисне кожен раз
    Себе розтринькував
    У чварах…

    Та ви не знали –
    Полум’я і дим
    Понівечили
    Для нас звичний побут.
    А я страждав,
    Міркуючи над тим –
    Чи принесе нам доля
    Спокій і добробут…

    Тепер літа минули.
    Я давно
    І почуваюся,
    І мислю по-новому.
    І теж кажу у свято за вином:
    – Хвала і слава стерновому…

    Сьогодні не здолав я ніжні почуття,
    Згадав ваш сум, несамовиту втому…
    Тож поспіх мій несе вам каяття
    І дивні зміни у мені самому.

    Моя кохана,
    Я ще не помер
    І не пропав серед вогню і згарищ.
    Я в ріднім краї відтепер
    Щонайщиріший співтовариш.

    Я іншим став
    І відчасу
    Всі ваші болі можу зрозуміти…
    Хоч до Ла-Маншу стяги понесу
    Свободи й Праці,
    Як весняні квіти.

    Мені пробачте…
    Знаю, ви – не та…
    Живете ви з розумним чоловіком
    І вас гнітить найменша суєта,
    А я для вас –
    Пропав уже навіки.

    Ну що ж, живіть
    За покликом зорі,
    Що осяває дім ваш
    Світлий і пісенний.
    Я пам’ятаю вас,
    Дарую вам привіт,
    Знайомий ваш –
    Сергій Єсенін.

    Грудень 2000 року


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  38. Микола Халімончук - [ 2009.03.22 00:10 ]
    Десь під Різдво...
    Десь під Різдво
    І, мабуть, до світання
    Прийшла до мене Муза.
    Гостя рання
    Стояла на порозі без пальтечка
    Мов пташеня,
    Що впало із гніздечка.
    Легкий хітон
    Прилип до її тіла,
    Брудна та мокра
    Вся вона тремтіла.
    Холодна ліра
    На плечі повисла,
    Померзлі пальці
    Муза ледве стисла…
    Без хустки,
    В шкарбанах на босу ногу,
    Вона здолала, видно,
    Неблизьку дорогу.

    Як після довгої
    Нестерпної розлуки,
    Богиня впала
    В мої теплі руки
    І мовчки попросила обійняти.
    Я обережно,
    Наче квітку м’яти,
    Притис її до серця
    І в знемозі
    Вустами вуст торкнувся…
    На морозі
    Лице у Музи всохло,
    Постаріло
    І тільки у очах
    Святе тепло горіло…
    Я на руках
    Відніс її до хати –
    Зігріти чимось
    Чи почастувати…
    З плеча богині
    Непомітно впала
    Богонатхненна ліра.
    Ніжно заспівала
    Її струна… і стихла.
    Те звучання
    Коротке й чарівне
    І по цейдень нуртує
    В моїй душі.
    Душа моя
    Чомусь весь час сумує…

    Зітхнувши важко,
    В Музи я питаю:
    ¬– Куди ти йдеш?..
    Я чув ¬– до мого краю
    Ти вже давно прийшла
    І, що живеш у Ліни…

    – О люди, о поети…
    То вже не новини!..
    Нагрів би чаю
    Чи якоїсь кави.
    Лиш я – до хати, –
    Ти мерщій – про справи…
    Недавно в Ліни
    То була не я.
    Нас, посестер, багато.
    Муза я – твоя…
    А серед нас є чорні
    І біляві,
    Пруткі, меткі,
    Є дещо мляві…
    Червоні, жовті…
    Навіть є блакитні
    Та всі вони чужі тобі.
    Окраєць житній
    Я розділю, поете мій,
    З тобою.
    Слізьми він змочений
    Чи прісною водою…
    Здалеку я прийшла,
    Бо ти повинен знати,
    Що слави за життя
    Поету не пізнати.
    А хочеш за життя
    Визнання заслужити –
    Творити треба
    І змістовно жити.
    Собі не зраджуй.
    У душі твоїй
    Тепла надміру,
    А спокусник-змій
    На кожнім кроці здобич вимагає
    І більше з тих,
    Хто в серці пломінь має…
    Ну, досить моє тіло зігрівати,
    Візьми цю ліру –
    Спробуй щось зіграти…

    …А вранці на столі
    Лежали дивні квіти
    І поряд – лист…
    Його собі відкрити
    І по сей день
    Чомусь-таки вагаюсь…
    А що, як в тім листі
    Злий вирок Мусагетки*,
    Повчання жінки –
    Зверхньої поетки…

    …І як мені те диво зрозуміти –
    Багато літ і непідвладні часу,
    Щодня цвітуть
    На підвіконні квіти –
    Дарунок милий гості із Парнасу…

    2002р.
    м. Житомир


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Прокоментувати:


  39. Микола Халімончук - [ 2009.03.22 00:17 ]
    Володимиру Висоцькому
    Ось затих мій “Маяк”
    І остання з касет
    На долоню мені
    Важко впала…
    Я дізнався сьогодні
    З центральних газет,
    Що тебе серед нас
    Вже не стало…

    Ти пішов у притулок,
    Де тіні снують
    І пітьма,
    Наче спалена вата.
    Там за волю і правду
    Вже не повстають,
    Не повстане невинний
    На ката.

    Гнівний спів твій
    Кричав і ридав серед струн,
    Наче птах поривавсь
    Поміж хмари.
    Бивсь об скелі відважно,
    Неначе тайфун,
    Як провісник небесної кари…

    Серед гімнів партійних
    У вовчім витті
    Ти співав для своєї еліти.
    Вся країна чекає
    На зміни в житті
    Як на милість
    Знедолені діти…

    Ти пішов назавжди
    В ту холодну сім’ю,
    Звідкіля вороття
    Вже немає…
    Я вмикаю “Маяк”,
    Наливаю вина,
    П’ю і смуток мене огортає…

    Лицемірних ридань
    На могилі твоїй
    Вже не буде ніхто
    Рахувати,
    Ти пішов назавжди…
    Хай же подвиг земний
    Батьківщина вшанує,
    Як мати…


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  40. Юлія БережкоКамінська - [ 2009.03.21 23:04 ]
    РОЗЛУЧЕННЯ

    Стиснутись до крапки. Тільки - очі.
    Й ті тоді заплющити. Пробач.
    Потяг нехай довше прогуркоче,
    Сонце хай закотиться, мов м’яч.

    В сутінках хай згаснуть горизонти,
    Розпливеться акварельна вись.
    Я свій біль заховую під зонтик, -
    Прошу, дуже прошу – не дивись!

    Не торкайся поглядом, як дротом,
    Обійди незнаним, відпусти.
    Я сьогодні на питання „Хто ти?”
    Ще не знаю, що відповісти.


    Рейтинги: Народний 5.45 (5.49) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (24)


  41. Юлія БережкоКамінська - [ 2009.03.21 23:31 ]
    МАШИНІСТУ ПОТЯГУ
    Він проходить тут караваном
    Між лиманом і диким степом.
    Над розливами – сонце-рана,
    Мов прострелене наскрізь небо.

    Проводжаючи день за рогом,
    Він єднає із часом простір,
    І вечірня печаль до нього
    Дуже часто заходить в гості.

    Впізнає він її відтінки,
    Яким сам роздає імення,
    Коли хмари легкі, як пінка
    Щойно звареного варення.

    Зупинитися б, зняти одяг,
    І – у води ці придорожні!
    Тільки – знову він впрягся в потяг
    І – у котре – йому не можна.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  42. Петро Скунць - [ 2009.03.21 23:40 ]
    Уривок із триптиха «І мертвим, і живим, і ненародженим»
    ……………………
    … А я, живий, прийшов до вас, живі,
    Сказати, чим людська доба значима,
    Для чого ми, на ноги ставши дві,
    Звели це небо синіми очима.
    Хай буде все, хай буде все, як є:
    І дзвін весни, і паморозь осіння.
    Нехай своє зозуля відкує,
    Нехай розгубить яблуня насіння.
    Нехай відійде тихо чоловік
    У ту країну, із якої вийшов, –
    Адже устиг він за короткий вік
    Із насінини викохати вишню.
    … але які там скидки на літа!
    У мудрім світі, що дикунство знищив,
    Тепер свободи влада золота…
    А тільки влада золота найвища.
    Лиш де знайти родовища нові?
    Шукай, вишукуй, рукава підкочуй.
    Цікався вмістом золота в крові,
    Як є, викачуй, золотошукачу.
    Лиш де твоя білесенька душа?
    В пустелі людній голос надриває?..
    Та повен ківш, і ллється кров з ковша,
    І золота пропасниця триває…


    1962
    ………………………..

    #Один#


    Рейтинги: Народний -- (5.83) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (3)


  43. Афродіта Небесна - [ 2009.03.21 19:28 ]
    intermezzo
    Ці довгі і красиві назви
    З рецептів, карт і записничок
    Вичитивував. Здригався сам
    Від урочистості моменту
    Й надію лоскотно живу
    До піднебіння притискав.
    Не спав, боявся проковтнути,
    Ішов босоніж на балкон,
    Мов на всенощну.

    Вона ховала в пелені
    Зірки, люстерка й коліщатка,
    Сливові камінці, ґердани,
    Пастельки й мармурові кульки...

    Чолом до шибки притулившись
    Все на торочці ворожила,
    Чи ж ще прийдуть
    Єдинороги
    зірки
    злизати


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (12)


  44. Юрко Ґудзь - [ 2009.03.21 18:39 ]
    ПОЕТАМ РОЗСТРІЛЯНОГО ВІДРОДЖЕННЯ
    Ластівка зводить гніздо,
    носить з урочища глину.
    Дім свій я довго ліпив,
    завтра надовго покину.

    Ластівки глину беруть
    з рову, де нас постріляли.
    Наші серця вам на гнізда підуть...
    Ночі ще теплі. Роси вже впали.

    З неба, землі і води,
    з кров'ю, сльозами і потом
    ліпим гніздо і вертаєм сюди
    наші болючі, забуті сліди,
    наші тіла, перемотані дротом.

    Скоро холодна зима
    Губи зведе німотою...
    Смерті на світі нема —
    Я повернусь за тобою.


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.43) | "Майстерень" 5.25 (5.38)
    Коментарі: (2)


  45. Юрко Ґудзь - [ 2009.03.21 18:06 ]
    В.Н.
    Сторінка закінчилась,
    і він перекреслив
    останнє слово
    в короткій фразі
    “я так боюсь смерті!”
    Замість нього
    він хотів написати...
    Та вже не залишилось
    місця, —
    сторінка закінчилась,
    червоно-чорний адмірал
    влетів в кімнату...


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  46. Юрко Ґудзь - [ 2009.03.21 18:32 ]
    Очі згубились...
    Очі згубились
    в чорному лісі,
    Місяць скотився
    з небес.
    Шурхоти, шерехи,
    в листі,
    Осінь стомилась,
    як пес,
    і прилягла...


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.43) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (1)


  47. Галина Левченко - [ 2009.03.21 18:09 ]
    Свіжозеленою лукою...
    Свіжозеленою лукою
    промінь сонячний
    висипав стежечку.

    Осяйне немовля
    зморшкуватими ніжками
    ступає там злісно, упевнено.

    Його шати лляні
    від кольчуги міцніш
    найгустішої.

    У очах – блискавиці,
    в устах – слова,
    гострі, невимовлені.

    Стежкою за дитиною
    чорна змійка
    в’ється улесливо.

    На плечах сидять
    птиці, метелики,
    мушки і коники.

    Рученята –
    у німби закуті,
    беззахисні й кволенькі.

    У руках несе
    диво-яєчко,
    золотом сліпляче.

    Та чомусь за дитиною
    стежка кров’ю підходить
    злотно-багряною.


    Рейтинги: Народний -- (5.22) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  48. Вікторія Сироватко - [ 2009.03.21 16:17 ]
    ВИНА

    Моим стихам,
    как драгоценным винам,
    Настанет свой черед.
    Марина Цветаева
    1
    Не втратила букет вина
    Терплячіша з дружин,
    Роками закоркована,
    Немов у пляшці Джин.
    Відбиток винного рядка –
    У тисячах дзеркал.
    Як брати (аж тремтить рука)
    За талію бокал?
    Неначе Ви дали мені
    У келисі рубін,
    Настояний на імені
    Дорогоцінних вин.
    Все випите до мізера,
    До невпізнання рис...
    Бокалом пальця врізала,
    Аж на душі – поріз.
    2
    Чи то брага, чи то моря піна?..
    Сургучева зламана печать.
    Відкоркую амфору Марини,
    Кажуть – п’яній море – по коліна,
    Тільки б на колінах не стоять.
    У бокалі і у мові – красно.
    Я смакую виброджений вірш,
    Де рядок з’являється невчасно
    Тільки зараз і ніколи більш.
    Тут ніхто не відає загрози
    І зі мною, мабуть, заодно
    П’є і п’є ( і не втрачає розум)
    Влежане Маринине вино.
    Почуття наповнюю по вінця
    Смаком грона, сонця і трави...
    Від свого до Вашого мізинця
    Я така ж гурманка, як і Ви.
    3
    Заховатися від чужих очей,
    В кров підмішувать молоде вино –
    У червоному – буде гаряче,
    А у білому – дуже холодно.
    Серцем живлений кров’яний лафіт*,
    Ваша Шедросте, наливайте ще.
    Розсургучила, і на тому квит,
    Книгосховище – виносховище.
    У душі моїй і за межами
    З ними – рима я, з ними – пані я...
    Незалежні і незалежані –
    Вина віршів – моя компанія!
    * сорт червоного виноградного вина


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (6)


  49. Сергій Вербний - [ 2009.03.21 13:58 ]
    Палатне
    Я знов у світах надсвідомих.
    Я знов хочу знищити всіх.
    Відомих мені й невідомих,
    Щоб більше не бачити їх.

    Я дам не майбутнє, а мрію.
    Фантома залишу в думках.
    Я дам лиш безглузду надію
    І сам розіб'ю її в прах.

    Не вірю я більше у неї,
    У мрію, як засіб життя,
    У мрію, як клаптик надії...
    Віднесу її до сміття.

    Мій образ зітреться у часі.
    Із сповіді вирвуть рядки.
    Лиш слід на м'якому матраці
    Залишать бездушні кістки.

    Не варто тікати від долі.
    Не варто ховати очей.
    Різниця "в труні чи на волі"
    Не надто відчутна в людей.

    Жалю і прощення не треба
    І гарних тих слів у листах.
    Ви прагнете чистого неба.
    Мій дім це палата і страх.


    Рейтинги: Народний -- (4.89) | "Майстерень" -- (4.88)
    Прокоментувати:


  50. Микола Шевченко - [ 2009.03.21 13:18 ]
    Борисполеві...
    Поміж мілин хатин -
    багатоповерхівок рифи,
    одлякують серпанок боязкий.
    Неквапно, повагом,
    неначе ситі грифи,
    смакують високості літаки.
    Згори в тобі копирсаються
    блиском,
    мільйони зачудованих зіниць.
    І вуха, скуті нанівець,
    підхмар`я тиском,
    вслухаються в слова,
    що ти шепочеш,
    лігши горілиць:
    "Бувайте!.. Вкраїноньку
    пам`ятайте...
    Та ж, лебединим пір`ячком,
    злітайте і сідайте!
    А діточки - хутчіш
    додому повертайте..."
    ...Уклін тобі за все,
    Борисполе привітний
    мій...

    30.09.08


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.35) | "Майстерень" 5.5 (5.28)
    Коментарі: (1)



  51. Сторінки: 1   ...   1448   1449   1450   1451   1452   1453   1454   1455   1456   ...   1763