ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Деркач
2024.03.29 11:26
А таки... буває де-не-де,
що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.

***
А злодієві інше не дано

Світлана Пирогова
2024.03.29 10:06
Війни жорстокість зашкалила давно:
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.

Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві

Микола Соболь
2024.03.29 07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.

Віктор Кучерук
2024.03.29 05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.

Артур Курдіновський
2024.03.29 01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".

Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.

У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня

Віряни несуть до церкви

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:09
Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!
Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:08
Вночі місто моє порожнє
У крізь відображення бачу міріади зірок – вечірнє місто.
Жінка – вітер
по місту мчить.
Не зупиниться жінка – птах.
Жінка - буря над світом майорить у темряві.
А ночами грає вона - просто буря,
вічно одна

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:07
Квітка кохання розквітла в мені і в тобі
Огорнувши нас неймовірним кохання
І зв'язала нас міцно червоною ниткою навіки,
Так нас з'єднали самими небесами,
То квітка кохання пророкувала наше щастя

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:06
Я і ти - фундамент світобудови.
Ти дав мені свої Ангельські крила
Я віддала тобі свої Ангельські крила
І ми піднялися вгору, до неба, до зірок…
Щоб ми могли окунутися в безодню космічних почуттів
І ці космічні почуття живуть в Міріади зірок,
Де нам

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:05
Я ніколи не звикну,
Я не вмію до заяложеного слова звикнути.
Бо ці заяложені слова, що живуть у тому роті.
До гарного слова нам треба звикати,
Щоб мова була як дзвінке джерело,
Як кажуть: «подумай сім раз, перед тим, як сказати»,
Щоб гарні слова тв

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:04
Ми незалежні,
як птахи - самовільно літаємо в небі,
ризикуючи впасти і розбитися
Ми вільно пархаємо в небі
без кайданів ніхто надіти не зможе…

Ми незалежні,
як коти - свавільно гуляємо самі по собі…

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:03
Я - Північ, бо тіло моє - Земля,
Мій Спасителю, я - ілюзорна Земля,
Я молюся духу Земля,
бо де я не була, не забуваю благословенну Землю,
яка кружляє у космічнім вальсі…
Вітри Галактик - вічні скрипалі.
Гармонія крізь тугу дисонансів
проносить ритм

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:01
Останній день перед Різдвом
і добрі і злі духи блукають по світу, що пройшов.
Наступила новорічну ніч, дивна тиша,
зорі в небі запалали у різдвяну ніч.
Цієї ночі засяяло небесне світло.
Ангели вітають весь світ
Христос народився в цю мить.
Раптом н

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:00
В душі моїй вирує полум'я,
Там нескінченна боротьба.
У мене одні згоряють страхи,
Інші мучають мене.

Бо я не боюсь втратити
Я боюсь залишитися сама.
Я не боюсь темряви -

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:57
У будинку жахів гуляли ночами
Літаючі привиди
Всіх лякали хто заходив
Або жив в будинку жахів
Від переляку всі тікали
Залишаючи будинок
І ніколи не повертались

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:55
Не клич мене
Я і так сама прийду
Не жени мене
Я сама піду,
Лише стверджую…
я немов привид, немов тінь, яку не видно,
Блукаючи в темряві
і ти мені скажеш іди впекло

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:54
Настала пізня пора
Все заснуло, тільки
Наша тінь
Танцювала на стіні
При палаючої свічки
І ось настав ранок
Свічка догоріла,
Тільки наша тінь залишила

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:52
Подивися як гарно
На місто опустилося
Синє небо з зірками
Нам зірки посміхалися
І ми гуляли нічним містом…
Є лише синє небо
Та дихання Всесвіту
І ми залишилися удвох по

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:36
Я не та, і ти інший
між нами промайнула
тінь забутого кохання.
Роки марного чекання
Залишили в серці рани.

У неба попрошу я
Про щастя, про порятунок,

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:31
Я йду в напівтемрява
Дивлюсь тихенько тінь
Крадеться моя за мною
Куди я вступлю,
Туди вона
Я все намагаюся відвернутися,
Але мені нікуди не подітися від неї
Вона зі мною

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:26
Новорічна ніч настала
Все стихло, тільки за вікном
Завірюха ожива
Все мела замітала свої сліди залишені за собою
Ми шлях вели.
Раптом виє - завиває снігом завірюха
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ігор Мартинюк
2024.03.28

Василь Марківський
2024.03.26

Вадим Водичка
2024.03.26

Лава Вулкана
2024.03.20

Надія Богодар
2024.03.18

перо Христя Чорне
2024.03.15

Володимир Назарук Одеса
2024.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Володимир Мацуцький - [ 2008.10.15 13:35 ]
    Суїцид
    Немає півня – кури не несуться.
    І вже останнє смажимо яйце.
    Країна в суїциді. Знову суть ця
    у Президенті з хлопцями «ЄЦ»*.
    Обридли нам – бандитів пики ситі:
    і той, і ті – не варті і гроша.
    ТАК! Україна в суїциді,
    і злодії вже п’ють на брудершафт.

    *«ЄЦ» – партія деребану України «Єдиний центр».

    14 жовтня 2008 р., зошит «Дитячі віршики»


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.08) | "Майстерень" -- (4.89)
    Коментарі: (4)


  2. Катерина Каруник - [ 2008.10.15 13:34 ]

    я буду складати твій запах
    у прогини моїх губ
    у лінії на долонях
    котрі наплів павук
    у сфери моїх меморій
    у закутки глибші за тінь
    в букет із брехливих історій
    в коробочку для хотінь
    триматиму там допоки
    твій запах мене не з’їсть
    і може за кілька років
    розіллється серед міст
    твій запах в мені як протяг
    він вікна нещадно б’є
    до тебе лишає потяг
    забороняє тебе
    я буду плекати твій запах
    нав’яжу його усім
    рекламу зроблю на плакатах
    розвішу на сотні стін
    я хочу щоб місто палало
    перетворилось на дим
    щоб все твоїм запахом стало
    за кілька нестерпних хвилин
    детальку забула спитати
    чи ти дозволяєш мені
    твій запах в полон забрати
    і з ним від тебе піти


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.24) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Коментарі: (3)


  3. Аліна Гурин - [ 2008.10.15 13:22 ]
    Нескорені шляхи
    Зведу мости до берега чужого,
    Дороги прокладу за небокрай -
    О, вічної душі пересторого!
    Тривогами нічними не карай

    Світанку, дай моїм думкам наснаги,
    Торкнися променем очей сліпих -
    Я вже не хочу дикої відваги,
    Страшної правди, спогадів німих

    У воду кидаю листи торішні,
    Зриваю квіти зболених шляхів
    І не кривлюся від терпкої вишні,
    А ти колись відмовитись посмів

    Спалю мости до берега чужого,
    Не хочу бачити я неба край,
    Сьогодні, жаль, залишусь за порогом,
    Постукаю - дверей не відчиняй...


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.27) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Коментарі: (2)


  4. Гортензія Деревовидна - [ 2008.10.15 12:51 ]
    * * */АТУ 1, МАГ

    Ну кого ты вытянешь - из распада
    нить тебя ведущую - в воду ль, в слюду?
    Сколько на ладонях твоих - царапин
    Руку вверх подняв, скажи ему,
    Школьник, осирис, áдам, серапис,
    завтра ли услышу гром котурн?

    Шапито шута, с эрзац набором -
    стол вертящийся, кувшин - фиал!
    Жизнь чьих тел ты видишь в каплях атомах
    сможешь их нести, карманный вор?

    разрядясь в шутовские одежки,
    шест в руках - базарный ли потоп?
    сколько положил на столик денежек,
    столько унесешь во рту - потом

    и послушай, - возьми - к своим мечам
    пики игл шиповника - в придачу!
    знаешь, я так верю - что ты - мечта
    маг, адам, алеф – неслышащий, незрячий


    Рейтинги: Народний -- (5.28) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  5. Ірина Шувалова - [ 2008.10.15 10:10 ]
    ***(hasta la vista)
    моє розуміння з твоїм розумінням, ниточкою
    оперізавшися, як альпіністи у зв'язці,
    виснуть над прірвою (правда, мені це личить?
    мовчки пити й невимушено сміятися,

    і попільничку мучити поглядом... ясно,
    що я намагаюся щось приховати в кутиках
    рота. у забігайлівці пахне м'ясом.
    бачиш - це дуже страшно: суміжно бути)

    моє "я не можу" з твоїм "я не хочу" рідні.
    у них у жилах та сама повільна флегма.
    коли язики танцюють під піднебінням,
    тоді ненадовго зникає потреба неба,

    та є небезпека у комусь впізнати значно
    більше, ніж просто себе, упізнати прірву.
    вирви цей спільний корінь із наших значень.
    вирви.

    (бачиш, мені так личить курити, рухати
    пальцями рук, губами, предметами... власне,
    тоді, коли мені вкотре бракує духу
    зізнатись у незнанні, я іще прекрасніша)

    смисли мої із твоїми смислами вкупі -
    зграйка сліпих. сонце в роті у неба - кляпом.
    здряпай мій погляд із себе - як здряпують струпик.
    здряпай.

    вийми мій голос із рота мого. ти вартий
    всіх цих ротів. в забігайлівці пахне смаженим.
    все буде просто - просто, як ляже карта.
    хлопчик і дівчинка лізуть удвох під парту.
    hasta la vista! потім поділитесь враженнями.


    Рейтинги: Народний 6 (5.49) | "Майстерень" 6 (5.48)
    Коментарі: (6)


  6. Ірина Шувалова - [ 2008.10.15 10:13 ]
    ***(хлопчик зі змієм)
    хлопчик зі змієм повітряним замість серця.
    як тебе, хлопчику, зафіксувати між пальцями?
    як прослизнути між крапель, з усіх твоїх версій
    вірну обрати, а не найпрекраснішу? dreizehn
    довгих minuten пролежавши поруч з тобою,
    я починаю плутати звуки і літери.
    але рану рота, на щастя, не можна загоїти,
    рана рота завжди нестерпно болітиме.

    хлопчик-повітряний-змій, бірюза і смальта,
    піна і піт, шаліє двигун між ребер.
    тінь твоя за тобою біжить асфальтом,
    тінь твоя за тобою, а ти – у небі,
    наче якийсь божевільний еллін, розбещений
    спокусою вдарити тілом у бубон вітру.
    халдеї хиблять, але таки знають дещо –
    їх через це особливо страшно любити.

    хлопчик з повітряним змієм… на небі записано
    стільки секретів – тобі їх довіку не вивчити.
    хлопчику, ми невагомі – усі ми виснемо
    десь у міжчассі, і хто сказав, що ти – вище?
    хлопчику, змію, ось і в ікара ікла,
    усміх ієрофанта, вітер за пазухою.
    не всі летять, але падають всі. твій виклик,
    твій відчай це правило зайвий раз увиразнює.

    хлопчик зі змієм повітряним замість серця.
    як лікувати смертельні твої укуси?
    як тебе втримати? втім, якщо линва рветься,
    хлопчику, ти ж все одно мене не відпустиш…
    але крапає теплий віск, отже вже субтитри,
    отже хто, крім сонця, тепер тебе в лоб поцілує?
    часом повітряним зміям бракує повітря,
    часом і зміям нестерпно повітря бракує.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (1)


  7. Ганна Осадко - [ 2008.10.15 10:28 ]
    колами по воді
    колами по воді, павутинкою в небі, співом цикад,
    низочкою слідів – бачиш: два по два…і впізнати годі…
    … і не знати, що справдешнє – той сон чи цей листопад,
    заґумінки господні , галицькі культи церков і городів,
    ці падіння економіки, моралі, настрою, просто дощу
    → колами по воді ← співом цикад → по губах повторюй:
    «Я_тебе_кохаю_я_тебе_ не_знаю_я_тебе_відпущу_»
    …гірко – листя горить…то не осінь, а, курва, якийсь крематорій…
    Крем? А! – спекти на празники пляцок, навіть Наполеон,
    І на кухні, як на острові святої Олени, чекати долі?
    ……………………………
    Смішна… Розумієш, у житті немає правил – і це закон.
    Павутинкою в небі – протікаю крізь пальці, крізь час поволі…
    …А знаєш, це не страшно – довіритися вітру, воді, тобі –
    І отак – на волю неба – на руки Бога – падати як летіти:
    Співом цикад, низочкою слідів, колами по воді…
    …два по два… узбережжя Любові… господні діти…


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (3)


  8. Наталя Терещенко - [ 2008.10.15 10:49 ]
    ДРУЖИНА ДОЩУ
    Я дружина дощу. Я живу у його гаремі,
    Серед інших таких же дівчат і жінок дощу.
    І як інші жінки, я на нього чекаю ревно,
    І шепочу затято сакральне « не відпущу!»
    Я дружина дощу. Він приходить коли захоче.
    Він буває грайливим, буває і навпаки,
    Та без нього вселенська нудьга мою душу точить,
    І без нього чомусь не «народжують» тут жінки.
    Я чекаю його. Він приходить, і він минає.
    Залишає родзинку на згадку про наш роман..
    Я дружина дощу, лиш про це ще ніхто не знає,
    І лиш вчора у дощ я дізналась про це сама...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (5)


  9. Анна Сазанська - [ 2008.10.14 23:09 ]
    *
    Коловоротом мого і твого зітхання
    лілеї і риби до крапки життя пливуть.
    Золоченим світлом, дорогою незволікання.
    Дорогою вітру, здіймаючи каламуть.

    Ті кола – ворота у сяючі потойбіччя.
    Лілеї – у золоті, і риби – лише золоті.
    Натхненна робота – на пів чи три чверті сторіччя –
    ведуть нас, бентежних, за руку на небо святі.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (3)


  10. Серенус Цейтблом - [ 2008.10.14 21:18 ]
    из Ларисы Денисюк
    Guardian

    1.

    Forgive me, lord, I have to wake you now.
    Forgive me, lord, you're needed yet again.
    The fortress that survived the war unstained
    Has almost sunk in Time's most murkiest flow.
    Oblivious grass took hold of dried up moats,
    Fort batteries are covered thick with dust.
    But solid stone of walls has yet to rust,
    And Tower, Tower itself has yet to bow.
    The core was eat'n by peace, the smokeless fire.
    The guards are few. Their look is - hard to bear.
    Revenge is long forgotten, skies are clear.
    And River Great doesn't bring us Tidings Dire.
    No man will turn to look who passes behind.
    No sword is ever drawn to prove a word.
    Gates opened wide, streets swell with faceless hordes
    Though be them friends or foes, none inquires.
    Who would believe in songs? Whoever might
    have thought of lives thrown selflessly aside?
    And those who watched the Boat long expired...
    ...So if you really were, come back and fight!



    Рейтинги: Народний -- (5.28) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  11. Григорій Слободський - [ 2008.10.14 20:24 ]
    Бджолина родина.
    Бджілка жу, жу, жу
    З квітки на квітку -
    Каже біжу.

    З листка на листок
    Збирає пилинку,
    Збирає медок.

    У труді для неї
    Коротка є днина,
    Працю її
    Забирає людина.

    Мир і злагода
    Між ними панує,
    Ними в родині
    Мати керує.

    Де мама керує
    Там мир є, і лад
    Кожен працювати
    В родині є рад.

    Щоб нам теж мате,
    О таку родину.
    Об’єднала б нас матір
    У сімю єдину.

    В бджолині сімї
    Трутні бувають,
    Якщо їх багато
    Їх викидають.

    В нашім суспільстві
    Трутні жирують,
    Що люди приробляють
    вони те грабують.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  12. Катерина Каруник - [ 2008.10.14 20:45 ]
    invincible
    липами пахне отруйними
    дзвонами б'ється над трунами
    прагнемо бути розумними
    побутом нас розчаровано

    бігтимуть бігтимуть жадібно
    в очі подивляться лагідно
    пилом розсипляться надрібно
    вічністю нас загартовано

    більшість незримого бачимо
    кинемо в пам'ять наврочене
    похибки списком зазначено
    сонцями нас заштамповано

    килим постелимо росяний
    вікна заплетемо косами
    далі ступатимем босими
    барвами нас розмальовано



    Рейтинги: Народний -- (5.24) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1)


  13. Юрій Лазірко - [ 2008.10.14 19:48 ]
    Під сузір`ям Півдіви-Півриби
    Неважливо мені як ти видаш
    (солов`їною, скрипкою, ідиш)
    таємницю правдивого звуку,
    пересватавши стріли та луки
    під сузір`ям Півдіви-Півриби...

    Серце - придане, сяду на посаг -
    влию слово, судини - за посуд
    та впиватимусь до третіх півнів
    від Вівальді у байтах за гривню,
    до Сенеки - до дна діатриби.

    А думки - загостили сьогодні,
    за господаря в місці господнім,
    скільки випито в ніч насолоди -
    відчувати, як рипають сходи
    десь на сьомому небі не ніби...

    По смичках розійшлись "Пори року",
    що за посаг - дощиться нівроку.
    Тут ідея "вселенського граду"
    ріже вени Пісоновій зраді
    та жадає видовищ та хліба.

    За годину - "Весну" пережито,
    і так хочеться - слухати "Літа"
    та проскакують треки на "Осінь",
    де стійкий стан - бездуший, та босий,
    а з хиткого - посипались німби.

    Неважливо мені - неважливо -
    що цвістиме в душі після зливи.
    Знаю - там опанований спокій
    і чотири вжились пори року
    під сузір`ям Півдіви-Півриби.

    14 Жовтня 2008


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.64) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (6)


  14. Юлія Гордійчук - [ 2008.10.14 19:54 ]
    ***
    Так тяжко без тебе. І кожного ранку – ця штора.
    До того – будильник дзеленькне. По тому – проклига день.
    Лиш ранок – миттєва - наївна така - непокора
    Життю, що спливає водою, але не дає пісень.
    І кожного разу рука завмира – ніби вірю,
    Що день не сконає у корчах приблудним голодним псом -
    Ось там, за вікном – й прилетить до нас врешті – сам! - вирій,
    Кагалом cтрокатим пташиним, і ти проростеш віршем...


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.24) | "Майстерень" 5.5 (5.2)
    Коментарі: (2)


  15. Ганна Лотар - [ 2008.10.14 18:38 ]
    *****
    У темряві не видно сліз.
    Якщо не хлипати,
    здається, що лихо
    якось та й минеться.

    У темряві не видно сліз.
    Люстерко мстиве
    не покаже почервонілі
    очі й ніс.

    У темряві не видно сліз.
    Що б не підкинуло життя,
    є шанс поплакати спокійно,
    не викликаючи чужого співчуття.



    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  16. Ганна Осадко - [ 2008.10.14 15:20 ]
    крапка
    у такі от бабино-літні, чи просто бабині вечори,
    коли знаю, що не напишу більше ані словечка,
    коли листя згорає ― і димом летить догори,
    коли серце тремтить, як твердолоба овечка,

    що забрела грім її зна куди, навіщо і пощо,
    а господар плюнув ― і бог з тобою! ― пішов додому,
    і волочишся поміж трьох сосен, двох людей тощо,
    і вагаєшся ― що ж поставити:
    крапку
    двокрапку
    кому.

    і по кому дзвонять дзвони ― по великому круглому тамтаму,
    (по барабану, себто) бо там чи не там ― домінує втома,
    бо я – (так стверджують свідки) ― добра дружина, турботлива мама,
    щаслива власниця Кота, синьої машини і червоного диплома,

    кандидатка якихось грьобаних наук, греко-католичка,
    танцівниця на площі, причинна дівка, українка врешті,
    звьоздочка містечкова ― білоручка і блідоличка,
    із покликанням носити слова ― як воду в решеті,

    і вода ― H2O ― слів тікає-протікає-струмує-крапле,
    а потім ― бац! ― і з’явилися чайки, і синє море…
    і знаки ― життєві та розділові.
    крапка
    …ти не з ним, ідіотка, ти сама із собою говориш…


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (6)


  17. Наталя Терещенко - [ 2008.10.14 09:41 ]
    "ВЕСЕЛА" ФРАЗЕОЛОГІЯ
    Що напишеш- те й залишиш...
    (про поета)
    Що відпишеш, те й залишиш
    (про спадок)
    Що підпишеш,те й залишиш
    (про начальника, від...і аж до...)
    Що запишеш, те й залишиш
    (про ім»янаречення, або про майора Мельниченка)
    Що пропишеш, те й залишиш
    (про лікаря, або журналіста)
    Що надпишеш, те й залишиш
    (про дизайнера або епітафію)
    Що припишеш, те й залишиш
    (про статистику, або слідчого)
    Що впишеш, те й залишиш
    (про політичні списки)
    Що перепишеш, те й залишиш
    (про плагіатора або історію)
    Що спишеш, те й залишиш
    (про бухгалтера)
    Що розпишеш, те й залишиш
    (про маляра)
    ........................................................
    Що опишеш, то не залишиш...
    (про політика, або прокурора)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (5)


  18. Фешак Адріана - [ 2008.10.14 00:00 ]
    Останній трамвай
    Тіло покрите колючками. Здається я - кактус

    Усе кровоточить, а ліку на рани нема.

    І моє життя - помилковий, надуманий казус

    Колія, дощ, і по колу, і знову одна.

    Без зупинок біжиш і запехана падаєш дома.

    Обіймаєш подушку і проклинаєш весь світ.

    От тільки подушка сьогодні до болю солона,

    От тільки троянди давно загубили свій цвіт.

    Підвіконники мрій, уже запорошені й сиві.

    По вікнах ілюзій стікає холодна вода.

    А колись в тому домі жили люди... Щасливі.

    А тепер по периметру - надто нервова хода.

    Вибігаєш...

    спішиш...

    повернути...

    не запізнитись...

    Сказати коханому: "милий, єдиний стривай,

    Дай мені шанс, дозволь мені просто любити"

    Але втікає... втікає останній трамвай.


    Рейтинги: Народний 5 (5.23) | "Майстерень" -- (5.07)
    Коментарі: (3)


  19. Фешак Адріана - [ 2008.10.14 00:51 ]
    захриплим голосом сказав мені...
    захриплим голосом сказав мені "Іди"
    Сльозам в очах нічого не змінити
    як передзвін між слів до німоти
    де так втомилось з відчаю боліти
    ти голосно сказав мені іти

    і голос твій застряг мені в душі
    так ніби лезом чиркнуте запястя
    де вже нема ні днів ні ночі щастя
    де вже нема де сонце вкрасти
    застрягло лезо у душі

    і гострить струни вперта ніч
    і я сміюсь на аватарці
    до мозолів стираю пальці
    перераховую коханців
    паралізую параліч

    слова згубляю і болЮ
    захриплий голос лине і лине
    це як розтоптана колина
    я як заплакана дитина
    досі говорю, що люблю...


    Рейтинги: Народний 5 (5.23) | "Майстерень" -- (5.07)
    Коментарі: (1)


  20. Ельфійка Галадріель - [ 2008.10.13 23:47 ]
    Якби ти був зі мною поруч...
    Якби ти був зі мною поруч
    То ми б гуляли алеями
    Збирали жовті листочки
    І з них складали б букети.

    Шаруділи б ногами у листі
    Й доганяли один одного
    У заплутаних лабіринтах
    Осінніх, сонячних променів.

    А надвечір вили б на місяць
    Рахували на ньому кратери
    Й перегукувались з селенідами
    Усю ніч не даючи їм спати.

    Або, може, і в гості заскочили
    Прихопивши у подарунок
    Кілька жовтих, кленових листочків.
    І зібравши із зір пилюку

    Наліпили б з неї кераміки
    З візерунками неймовірними
    І розкидали б по галактиці
    (Хай не сплять по ночах дослідники).

    А на ранок з туману теплого,
    Що закутав заснуле місто
    Я би виплела тобі светрика
    А на ньому – два наші імена

    Вишивала би сонця золотом
    Щоб зігріло тебе у холод.
    І тебе б не лякали морози
    Якби ти був зі мною поруч…


    Рейтинги: Народний 5 (5.13) | "Майстерень" -- (5.16)
    Коментарі: (1)


  21. Юрій Лазірко - [ 2008.10.13 22:55 ]
    Миттєвості (римований варіант)
    О, діти сонячної зливи,
    що відстоялися у гронах,
    не вина ще - бо не бродила
    полинна правда у законах,

    поналиваєтеся щасливо
    у грудях матері. Пустими
    не станьте втратами у силах
    для кроку першого дитини.

    Навчіть спочатку плазувати
    та співу слухати, як гілля,
    що листям за сухоту платить,
    неначе плодом породілля.

    А потім, як мости зужиті
    та спалені для переходів,
    де вічністю здаються миті,
    відходьте, мов на весну води -

    зготовте зруб на побудову
    натхнення у майстерні кисню
    та набігайте божим словом,
    переливаючись у пісню.

    А як зимою скрижаніло
    застигне плин у річці гласу -
    потрісканим від болю тілом
    по швам біжіть поперед часу,

    щоб розлетітись на чотири...,
    а повернутися у точку,
    де кожна мить - це шлях у вирій
    а пам`ять - вишита сорочка,

    позауявний слайд на плівці
    та острах - засвітитись марно.
    О, скільки вас таких на віці
    прожитому пройде безхмарно?

    13 Жовтня 2008


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  22. Ніна Виноградська - [ 2008.10.13 21:48 ]
    Заплакані дощі
    Ще приповзуть забрьохані дощі,
    Впадуть до ніг струмків брудним потоком.
    А ти один в благенькому плащі
    Стояти будеш під вікном високим,

    Просити долю і молити світ,
    Щоби я вийшла, глянула хоч оком,
    Як ти шукаєш тут кохання слід,
    Простила я, чи ні...
    за стільки років...

    А доня вже в люстерко загляда,
    У неї усміх - як у тебе, й очі...
    Зросла без тебе квітка молода.
    Чи бачити вона тебе захоче?..


    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (3)


  23. Марія Гуменюк - [ 2008.10.13 17:50 ]
    Озерця
    Неначе очка кришталево – сині
    Озерця зупинилися в долині.
    Купається в них сонечко щоранку,
    А нічка вдягне ніжну вишиванку.
    Віночками зростають поруч квіти,
    Сюди щоразу поспішають діти -
    Вода хлюпоче кожен день в долині
    В озерцях, що під колір неба, сині.


    Рейтинги: Народний 5.13 (5.26) | "Майстерень" 5 (5.18)
    Коментарі: (1)


  24. Марія Гуменюк - [ 2008.10.13 17:58 ]
    Витівки жовтня
    Поспішає жовтень по лісах з мольбертом,
    Заповзято пензлем золотить листки.
    Бо взялася осінь літню зелень стерти,
    Щоб зимі м’якенькі вистелить стежки.

    Поспішає жовтень у садках й між квітів,
    Хризантем голубить вітерцем шпарким.
    А морозні роси айстрам дивноцвітним
    Обпікають крильця холодком щемким.

    Заховає сонце хмарка пустотливо,
    Приголубить поле дощиком легким.
    І в ліси дрімучі сутінки тремтливі
    Дниноньку покличуть пити чай терпкий.



    Рейтинги: Народний 5.13 (5.26) | "Майстерень" 5 (5.18)
    Коментарі: (1)


  25. Вячеслав Семенко - [ 2008.10.13 16:14 ]
    Місто.Ніч.
    Виявляється, що я утаємничено
    у буденностях щодня чекаю вечора
    і не розгадаю, звідки він спливе щораз
    в чорно-білий світ рутинного і звичного.

    Поскидає маски, позмиває вдаване,
    витре білозубу цвіль нещирих посмішок.
    Замість них обличчя розфарбує старанно,
    а в очах запалить мерехтливу гру свічок.

    Барвами мінливими вогнів неонових
    розмальовує ця ніч двозначність поглядів,
    і вони, як постріли з театру поля дій,
    не вбивають ціль, а лиш туманять голови.

    Між парфумами жадань гірчить жіночістю
    незборима зваба Євиного яблука.
    Так чому розгублено дрижить твоя рука
    на краю поміж цнотливістю й порочністю?


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (2)


  26. Лана Петренко - [ 2008.10.13 15:28 ]
    Я - твоя
    переклад Avril Lavigne "With you"

    На безлюдному мості,
    В тихій темряві пустій
    Я чекаю, та тебе нема.
    Тільки дощ дрібний шумить,
    Ні слідів. Безмежна мить.
    Прислухаюсь — тиша, скрізь журба.

    Де поділись спроби відшукати?
    Заберіть мене у рідний дім.

    Приспів:
    В цю холодну ніч
    Виправляй життя,
    Та візьми мене за руку,
    В нове проведи,
    Хоч не знаю, хто ти,
    Та я...
    Я — твоя. Я — твоя.

    Оглядаюсь навкруги
    На безлюдні береги -
    Ні облич, нікого скрізь нема.
    Це безладдя, бо усе
    Правильність не береже
    І ніхто не любить самоту.

    Де поділись спроби відшукати?
    Заберіть мене у рідний дім.

    Приспів:

    Що за плутанина божевільна?
    Я не можу так, я з розуму зійду...

    Приспів:


    Рейтинги: Народний 5 (4.81) | "Майстерень" 5 (4.75)
    Коментарі: (2)


  27. Сергій Рожко - [ 2008.10.13 13:22 ]
    Джаз трансформаторних станцій
    На дві тисячі сотому кроці п`янкого
    мовчання.
    У саду, не Едему, а світу асфальтно-
    земного
    Ти зірвеш мені яблуко сорту... хай буде
    “Пізнання”
    Ну і стиха промовиш лише лаконічне
    “Смачного!”

    Цього року дерева вродили рясніше, ніж
    люди
    (Купідон добре цілився, тільки здебільше у
    скроню),
    Ми ще поки живі, в охоронцях – бетонні
    споруди,
    Ну а може, прибульці сузір’я “Сріблястих
    пеонів”.

    Стеариновий вечір, як фатум усіх
    передбачень,
    Захлинеться в неоні, на жаль, але що тут
    такого?
    Алгоритми любові не мають доведених
    значень,
    І на пошті згубили послання від Духа
    Святого.

    Мегаполіс – в угарі. Відмінено букви
    Законів,
    Вільнонайманий дощ перекреслює списки
    вакансій,
    Водостоки затверджені небом на роль
    саксофонів –


    Всі

    бажаючі

    слухають

    “Джаз

    трансформаторних

    станцій.”


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  28. Наталя Терещенко - [ 2008.10.13 11:53 ]
    РАЙ
    Замережило світ
    Несподіване бабине літо,
    Розлякало дощі,
    Що сховались в захмарних світах,
    Чи дорога у рай
    Отаким же безмежжям укрита?
    Чи в таких небесах
    Білосніжне крило пророста?
    Ці осколки роси
    Може раю крихкі голограми?
    Та й розпяття дерев
    Не для чорних воронячих зграй...
    Я по осені йду,
    Ніби йду по дорозі до храму,
    І сріблястими снами
    У обличчя летить мені рай!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (11)


  29. Григорій Слободський - [ 2008.10.13 00:59 ]
    ...
    При союзі у селі
    Молитись богу не давали,
    Релігія – опіум для народу-
    Нам тоді так казали.
    Дорогу до церкви зорали,
    До храму забули стежину.
    Запустів божій храм,
    Забороняли христити
    Народжену дитину.
    Старші люди по хатам
    Молилися богу,
    Юди хребет не зламали
    До бога народу.
    Зло розсіялось,
    як ранішній туман,
    як сніг весною, розтаяв
    комуністичний дурман.
    Двері відкрилися в храми
    Здається ожило село.
    Одної позбулось біди
    Та другу біду нажило.
    Конфесії різні створили
    Молитися різним богам
    А в селі споконвіку
    Єдиний на пагорбі храм.
    Бородами трясуть отці
    Кожен присвоїть бажає
    єдину святиню в селі.
    До якої святині тулитись
    Селянин і досі не знає.
    (А тим часом влада в селі)
    Зайняла оборону.
    для святих отців:
    Каже - не має закону!


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  30. Володимир Ляшкевич - [ 2008.10.12 18:22 ]
    Post «la Divina Commedia»
    Різдвяний Львове - сяйно український!
    Горлянки самогонні, щирі снігом,
    печальні долі, виснажені збігом
    минулого й грядущого ячання,
    вицяцькування Дивом Віфлеємським,
    і зроговіння після вшанування.

    Бубонна забобонна провінційність -
    без пам’яті, і шани спадкування,
    не вчена, не бентежена питанням
    "куди йдемо?" - у гонору полоні,
    накульгуючи на сердечну бідність -
    помітну тільки поглядам стороннім.

    Але настільки, що не зупинились
    Волхви і цьогоріч у нас – бо гріти
    кого благою Звісткою, гриміти
    у гробівці, в яких життя немає?
    І Вість Блага укотре запізнилась,
    і чи дійшла, хто достеменно знає?

    Та й не важливо це для гонорових
    володарів осель, де рідні нори,
    доки Карпати, голомозі гори,
    нетлінну міць прадавнього коріння
    вкладають і у наш тілесний продих -
    з минулого в прийдешні покоління.

    Але бентежать скорбних духів тіні
    різноманітністю судомних рухів,
    що злитися у форму прагнуть звуків,
    бо тіням прагнеться вернути суті -
    клубочить марево: "хіба ми винні?",
    і тане у німотнім: „позабуті”.

    "Камо грядеши?" бідолашний Львове,
    у сонмі душ на справжнє зубожілих?
    Від підземель до шпилів заржавілих
    являючи анатомічний розтин
    пухлини - прошу, пані та панове, -
    в осягнення новоспоживчих істин.

    І вимірів пухлині вже замало.
    О далі, й далі прагне течія.
    Бо й смерть росте..
                                   Та зорана рілля.
    І цього року при Надії Діву
    у закутку забутому застало
    Веління сходу Отчого посіву.

    Дитя Різдва - чому Спасенні миті
    для нинішніх, і призваних пізніше,
    здіймаються з пророцтвами на інше?
    За Одкровення Дар Любові глибший,
    висвітлює і нам путі відкриті?
    Чи з року в рік надії все тьмяніші,
    як вежі наші, хмарами повиті.


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.56)
    Прокоментувати:


  31. Сергій Корнієнко - [ 2008.10.12 18:29 ]
    Інтернет
    Коли ми всі залізем в Інтернет,
    що, очевидно, вже не за горами,
    останній гомінід зачинить браму,
    даруйте, сайт, найкращої з планет.

    Добраніч, світе, і солодких снів!
    В «три дабі крапка», віртуальній хаті –
    труди тисячоліть, ума палати,
    і вікна, вікна – до глухих кутів…

    Тут всі часи говорять про своє –
    одномоментно! Поруч – Фройд з Нероном...
    Всі яблука спокус, всі заборони,
    тут є про смерть, і про безсмертя є.

    Плітки, пророцтва (що кому болить)
    вигулькують з комп’ютерного лона.
    З Печерських гір шмига до Вашингтона
    сіренька мишка за коротку мить.

    Гасає пройда, відкрива світи:
    філософи, гурмани, педофіли…
    Усе, чого б душа не восхотіла,
    гайда у бравзер і обрящеш, ти:

    «а з ъ
    б у к и
    в є д і. . .
    к а к о
    л ю д і. . .
    ч є р в ь» –
    рече, створіння боже чи потвора,
    що виповзає з мозкових печер,
    і суне електронним коридором.

    Вже й панотці, покинувши догмат,
    за паствою гайнули у тенета,
    церковну мишу ловлять в Інтернеті,
    задерши ряси: хто, кому тут брат?

    Я й сам, хвалю прогрес! Не ретроград,
    не б’ю поклони до свічі із воску.
    І я, в чарунку Інтернет-авоськи
    споживачем навідуюсь стократ.

    Та нам повідав вічності Творець,
    через Христа: «В людині – Царство Боже»,
    а в Царстві сонм світів для житла гожих.
    То хто ти, «дня суботнього» – вінець!?

    Ти сам, невіртуальний Інтернет,
    якщо ретельно дослідить Писання!
    Душа – не для земного копирсання,
    задля Божественного «тет-а-Тет».

    «Не плачте, дітки, – чується згори –
    даю вам іграшку порозуміння,
    бо час настав громадити каміння,
    скінчився час смертельної ігри!»

    …Складає в скрині все «добро» і «зло»
    останній витвір пана Інтелекту.
    Від «Альфи» до «Омеги» путь далеку
    зашморгує вкінці мирським вузлом.

    Готово! Далі – палець на вуста:
    новий щабель, нове буття планети,
    чи всеземна мережа Інтернету
    вінець терновий Господа Христа?



    1995 - 2008


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.39) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2)


  32. Олексій Кацай - [ 2008.10.12 17:25 ]
    Відлік
    Політ.
    Орбіта.
    Мить…

    Планета буревіє:
    на ній усе кипить,
    водночас – крижаніє.

    Циклони.
    Аміак.
    Антени.
    Мла.
    Хвилини…

    І разом з ними я
    у сонць потоці лину.

    Тривога – в негліже.
    В навушниках
    щось луска.
    І за годину вже –
    вогненний ризик спуску.

    Років
    самотина
    боїться гравітацій.

    Порожня.
    Зла.
    Тужна.

    Сировина руйнацій.

    Де починався час,
    дзюркоче досі вічність…

    В годинник.
    В обрій.
    В нас.

    …І в двох світів дотичність.




    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (1)


  33. Ірина Заверуха - [ 2008.10.12 14:59 ]
    дівчинка
    місто сьогодні живе, на відміну від неї
    вечір, в якому не втопишся, не попливеш
    місяць в калюжі тягучого жовтого клею
    дівчинка, що заблукала між кленових веж

    тінню від тіні, її відрізнити, авжеж
    важко, вона як монашка приховує погляд
    може ти поряд із нею давно вже ідеш
    не помічаючи, як розмокають дороги

    від дощовитих потоків ослаблених сліз
    з ними у землю стікає душевна криниця
    вечір впрягає небесних коней у віз
    тихо, не плач, кохана, тобі це сниться…


    Рейтинги: Народний -- (5.21) | "Майстерень" -- (5.16)
    Коментарі: (2)


  34. Ксенія Завадська - [ 2008.10.12 12:49 ]
    Сон, как Боль
    Не первый День окутан Болью,
    В моих Руках - осколки Сна.
    Я не натешилась Тобою
    И Свет стирает все до Тла.

    Так сильно Боль сжимает плечи,
    Толкая в Бездну прошлых Слов,
    А я цепляюсь за Надежду -
    Последний Смысл моих снов.

    Мечты уходят взяв с собою
    Твой светлый Образ и Любовь.
    Холодный Камень стал Душою
    Но где-то в Сердце Ты живешь.


    Рейтинги: Народний -- (4.88) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:


  35. Леся Романчук - [ 2008.10.12 09:30 ]
    Як боляче…
    Як боляче іти…
    А сніг січе і сіє…
    Розвиднилося – ти,
    Звичайно ж, не месія.

    І шлях – не до мети,
    Ключ – не до брами раю.
    Обіцяно – вести,
    А колами блукаєм.

    Пересварити всіх
    Вдалось тобі не слабо.
    Ми думали – мужик,
    А виявилось – баба.

    І збився зореліт
    Із курсу, капітане.
    Вже не зітхають вслід
    Ошукані майдани.

    І помаранчі сік
    Тихцем пішов із моди,
    Бо на блошиний скік
    Наш поступ до свободи.

    Під стягами вже не
    Вирує велелюддя…
    Ти зрадив не мене,
    А віру у майбутнє!

    Грудневі снігурі,
    Помаранчеві діти…
    Тобі в монастирі
    Гріха не замолити!

    8.10.08


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.58) | "Майстерень" 5.5 (5.59)
    Коментарі: (22)


  36. Юрко Халавка - [ 2008.10.12 02:55 ]
    Ти Тая (Ти та Я)

    (портрет)

    Как в зеркало в дружбу глядят наши души (Х.-Р. Хименес)

    Нас двоє – ти та я за столиком навпроти.
    І ти це трошки я і я це трошки ти.
    А ніч уся твоя, а день – завжди турботи.
    Ти Тая, а життя - три простори-світи...


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.29) | "Майстерень" 5.25 (5.28)
    Прокоментувати: | "Віршем Простір "ТАЯ""


  37. Сан Чейзер - [ 2008.10.12 00:09 ]
    колись актуальному
    Я так боюсь прощання,
    тих сліз холодна лють
    Знов прагну до кохання,
    хоч рани ще печуть
    Вже мрію про весну
    і твої теплі очі
    Тоді лише засну,
    не змірюючи ночі
    Та плачу за людьми,
    що юрбилися тісно,
    Серед яких і ми,
    і ти зі мною, звісно..
    11.12.2006р.


    Рейтинги: Народний -- (4.99) | "Майстерень" -- (5.11)
    Прокоментувати:


  38. Сергій Вербний - [ 2008.10.11 23:21 ]
    ЗІРКА
    Серед зірок, що сяяли вночі у синім небі
    Лише одна із них, найяскравіша і сумна,
    Дивилась зверху вниз на хвиль високих гребінь.
    Лише вона одна, вона одна... одна.

    Всі інші були зайняті лише собою
    Або світили казкою із роздумів та мрій.
    Вона ж мрійливо, тихо гралася з водою
    І серед всіх одна відображалася у ній.

    Ти стрімким метеором гуляєш відтоді в думках.
    Ти кометою впевнено врізалась в серце.
    Ти промінням своїм освітила смерковий мій шлях,
    За що й сонце, навряд чи, при глузді, візьметься.

    Ти знайшла в мені пристрасть, яка вже давно невагома.
    Ти побачила вогник в скляних і бездонних очах.
    Ти всі крапки похмурі змінила на райдужні коми.
    Та чогось, що шукала для себе, ти там не знайшла.

    Не шукай в мені казку, у неї я більше не вірю...
    Не питай в мене втіхи для свОїх нестримних думок.
    Не проси в мене крил щоб злетіти зі свого подвір'я
    І без краплі сумління пуститись із вітром в танок.

    Я не можу без тебе, з тобою я також не можу...
    Я не можу нічого, чого би хотілось могти.
    Як з тобою я поруч - будую важкі огорожі,
    Як без тебе, то тлію в самотності у пустоті.

    Ти пробач мені, Зірко, усі через мене страждання.
    Ти пробач мені сміх свій і тихий, прихований плач.
    Ти пробач мені вибачень зливи і те недолуге мовчання.
    За те, що зараз вибачаюся ти, якось, теж пробач...


    Рейтинги: Народний -- (4.89) | "Майстерень" -- (4.88)
    Коментарі: (1)


  39. Сергій Вербний - [ 2008.10.11 23:23 ]
    Realitas
    Рвані дахи розбитих домів,
    Морок підвалів, холод від стін…
    Знову тікаєш від проклятих снів
    В час своїх проклятих сновидінь.

    Дивишся в очі сповнені зла,
    Сповнені жаху і болю страждань.
    Імла полонила й кудись повела,
    Залишивши подих зимових зітхань.

    Замок в руїнах, розбитий за дні.
    Хоч і стояв він т и с я ч о л і т т я.
    Ворон кружляє - вісник пітьми.
    Ще одна п'єса людського страхіття.

    Більше не видно світла й зірок,
    Сльози небес на камені впали.
    Стоїть непохитний лиш міст із кісток,
    Із світу живиш - в світ снів та печалі


    Рейтинги: Народний 5.5 (4.89) | "Майстерень" -- (4.88)
    Коментарі: (1)


  40. Наталя Терещенко - [ 2008.10.11 22:57 ]
    РЕЗЮМЕ КРОКОДИЛА ГЕНИ
    ( довільна форма)
    Колись я був собі звичайним крокодилом,
    Без жодного жалю усе живе ковтав,
    Але з писак котресь чогось нагородило
    І справжній крокодил у них мультяшним став.

    А хтось хоча б спитав тоді моєї згоди?
    А хтось мої права законні врахував?
    Морально – правові моменти хтось узгодив?
    І де мій гонорар, та інші де права?

    Незграбний капелюх на голову надітий,
    В руках пищить стара гармошка чи баян,
    Тріщить мій сюртучок, благесенько пошитий,
    (Хай цей прикид простить мені Табачник Ян).

    І надодачу ще, нав"язаний у друзі-
    Якийсь вухастий гном, чи невідомий звір,
    Я мушу з Вуханем ходити по окрузі
    Й співати з ним пісень на весь громадський двір.

    Ще й робить западло якась нудна особа,
    Підступна, як змія, худюща як скелет,
    оця її тусня мені не до вподоби,
    Цей тип жінок не мій, я не люблю галет.

    І все ж я крокодил, хоча і звуся Гена,
    Спроможний грати ще жорстоке й хиже щось,
    І кутні ще сверблять, і щось шепочуть гени,
    Якщо візьмеш на роль, не пожалкуєш, Бос!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (4)


  41. Дмитро Дроздовський - [ 2008.10.11 21:44 ]
    Воля і Влада
    Чорна птаха на біле рамено
    суверена присіла — і в небо,
    і за хмари, у білу пустелю,
    і за скелі крізь обрійні двері
    пронеслась, і, у вись зазирнувши,
    повернулась надвечір, забувши
    про свободу і волю неситу,
    тихо всілась в могилу розриту
    на плечі у свого суверена,
    позабувши вогненні знамена,
    і, безсила, щоб знову злетіти,
    птаха всілась. І знітились квіти.

    А володар сидів непорушно,
    наче вежа, незручно, незрушно;
    і, навіки отримавши владу,
    він хапавсь за пюпітра усладно,
    і у білім плащі, мов алхімік,
    споглядав за природою, схимник,
    бо самотності випив уволю,
    і лишився один, але волю
    не віддав, і, забувши про вічність,
    він сховав цілий світ і калічність
    не показував; очі небесні
    лиш його видавали чудесність.

    Він — це птаха, яка залетіла
    із підніжжі вселенського Ніла,
    і засів навіки в білім троні,
    сам зробивши із себе ікону;
    та немає прислуги і почту,
    тільки рани ятрять кровосочні,
    там, де руки зростаються з духом,
    там, де тіло розчинено рухом;
    (що ж ви так зловтішаєтесь рано,
    чи Христові не бачили рани? —
    він питає; та слово це марне,
    бо навколо лиш він і примари).

    І сидів він так вічність, і другу,
    нерухомий, без світла, без друга,
    тільки птаха із чорного неба
    прилітала — а інших не треба,
    та, як сонце зайшло вже за хмару,
    він піднявся і здúмів, мов пара,
    залишивши накидку білясту,
    і скарби, і князівські прикраси,
    і корону, і трон, і пюпітра,
    і стару ренесансну палітру,
    лиш себе не залúшив на диво
    у німóті одвічної зливи.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.36) | "Майстерень" 5.5 (5.29)
    Коментарі: (5)


  42. Катя Тихонова - [ 2008.10.11 18:17 ]
    ...-божевільне
    Молочний суп. Їдальня. Білі стіни.
    В піжамах і халатах перехожі.
    І кожну ніч їм сняться апельсини.
    І кожну ніч величне сниться море:
    Велике, тепле, спінене, у хвилях,
    Стривожене, охоплене грозою,
    В полоні чайок. На безмежних милях,
    Мов вибух – бризки.
    Молочний суп. І хліб. І чай до нього.
    Не вистачає лиш любові й щастя.
    А так є все, бо в снах приходить море
    І кожен сон – це подорож у казці.


    Рейтинги: Народний 5 (5.38) | "Майстерень" 5 (5.33)
    Коментарі: (2)


  43. Юрій Лазірко - [ 2008.10.10 23:22 ]
    Дивитися вовком
    Взяв немічний слід і голод поніс
    уп`ястися в горло та подих роздерти.
    Несуть мене лапи у лігво до смерті,
    тримає й веде на побоїще ніс
    холодний.

    Путаною - шлях, а чорт - сутенер
    у місячнім сяйві заплутує кроки,
    видушує з тиші на травлення соки -
    зніміє у них під іклами нерв
    господній.

    Кров з м`ясом - меню - була з молоком
    і грала від страху та грілась від бігу.
    Пропалено наскрізь - прогалини снігу,
    мов кулю вдягли у біле трико
    у водне.

    Хустина небес, а сльози - кришталь.
    В її капіляри, неначе у чаші,
    любов наповняють корид отченаші -
    на іклах об кість стирають емаль.
    Як годні -

    як голод притих - байдужим до ніг,
    до мерзлої хниці та срібного блиску,
    до пошуку голок та місяця-миски -
    хлепчіть звідти час - він вас оберіг
    сьогодні.

    9 Жовтня 2008


    Рейтинги: Народний 0 (5.64) | "Майстерень" 0 (5.67)
    Коментарі: (19)


  44. Сергій Руденко - [ 2008.10.10 21:18 ]
    Діліться радістю.
    Діліться радістю, бо смутку й так багато...
    Проблеми крають серце, мов ножі...
    І в світі справжнього не буде свята,
    Якщо воно не визріє в душі.

    Вона ж, така заплутана й самотня,
    Весь час шукає щось в самій собі,
    А навкруги лиш холод і безодня,
    Ну як тут їй не бути у журбі?!

    В недосконалостях занедбаного тіла
    Душа, мов пташка серцем в груди б*є,
    Щоб вирватись у світ, де так хотіла
    Роздати людям всім тепло своє...

    А людям – що?! У них – свої печалі,
    Своя душа… («Своє» - таки болить…)
    Невже, ОТАК між нами буде й далі???
    І все життя до біса полетить?!

    Ні!!! Як би тяжко не було нам, брате,
    І скільки б не траплялось нам «лайна» -
    Ділімось радістю, бо смутку й так багато…
    Життя – коротке, а душа – одна!


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.37) | "Майстерень" 5.38 (5.37)
    Коментарі: (2)


  45. Петро Скунць - [ 2008.10.10 21:26 ]
    На вбивство Ігоря Білозіра
    Львів – це місто чудне. І підступне по-вовчи.
    Перед ним я був дуже покірний, як псюк.
    і тому я тихенько і підло промовчав,
    коли в ньому загинув мій друг Івасюк.
    Львів – це місто-туман. Ні мороз, ні відлига.
    Там немає ріки. Ні сомів, ані щук.
    Є там Кудлик, Ільницький, Лубківський, Салига,
    Стельмах, Федорів, Іваничук,
    І, звичайно, Герасимчук.
    Львів, це місто таке, що не робить удома
    ні Вкраїни, ні правди, ні волі, ні зір.
    І, мабуть-таки, страх або галицька втома
    напосілись на них, аби вмер Білозір.
    Хто ті "парні"?
    Вовік не загнати у схрони
    нашу правду, свободу, ненависть і гнів.
    Де двоглавий орел? То звичайні ворони
    налетіли на Київ, а вже – і на Львів...
    Галичани мої – і сусідство, і далеч,
    біополе для всяких чужинських пролаз,–
    ви тому й галичани, що злітається галич,
    що злітається галич віками на вас.
    Львів – це місто чуже.
    Це холуй, перевертень.
    Львів – це місто смертей. Це фарбований лис.
    Івасюк-буковинець на дереві смерті –
    вдома б він не повис, а у Львові – повис...
    Львів – це місто війни. За мою Україну.
    Не суджу, коли в ньому прокидається звір.
    ................
    Ти, годований зайдо, – поглядав ти пихато
    що ж, погони й зірки. Я ж тягнувся до зір.
    Доки ти мене вб’єш – я не буду чекати.
    А велить це мені з-під землі Білозір.
    Ми ці рани, я знаю, вовік не загоїм.
    Виїжджаю у Львів, де поминки гучні.
    .....................
    Львове мій дорогий, при твоєму розп’ятті
    помолюсь – і за тебе возстану, як син.
    І збрешу, або й ні, що в моїм Закарпатті
    в українці подався останній русин.
    Україно моя, молода й безголова,
    ти по шию загрузла в зросійщений муст.
    Безоружним, як ти, я рушаю до Львова,
    як брати-галичани ходили у Хуст.
    І які б не летіли в історію стріли,
    і які б не сідлали її холуї –
    ми одні у Європі фашизм перестріли,
    закарпатці мої, галичани мої.
    ...Зупинімо і цих, що без матері й тата, –
    доки нас повергатиме в безвість блюзнір?
    Лиш кого нам про вбивство пісень запитати?
    Івасюк не сказав. І замовк Білозір.
    .......
    Що спитаю, кого?
    Вже дванадцята ночі.
    І куди ти, поете, народ свій привів?
    Знову смерті мара налетіла на очі,
    застелила Карпати,
    І Київ,
    і Львів...
    2000.


    Рейтинги: Народний 6 (5.83) | "Майстерень" 6 (5.68)
    Коментарі: (2)


  46. Корній Ляуф - [ 2008.10.10 17:20 ]
    П'янка сучасність. 3
    О.Коцареву

    трохи прохолодно
    і мерзнуть пальці з нагоди дощу
    але банкомат велика така комп'ютеризована
    кормушка на електроживленні
    видав мені приємні теплі та хрусткі гроші
    я не встиг відійти а вже
    якесь бидло починає ділитися проблемами
    "понімаїш братішка з работи виперли...
    ...на білєт в Харьков.. я же віжу ти зємєля..."
    а як відрізнити харків'янина від не?
    та гроші були такі теплі
    що мені стало приємно
    ділитися цим теплом
    із страждальцем спортивної національності
    "спасіба дружочєк!" зрадів він
    ми розійшлися на захід і схід
    а ця тепла електрична утроба
    з хрусткими грошима залишилась
    посеред прохолодного
    з нагоди дощу повітря
    довгої вулиці чужого мені міста


    Рейтинги: Народний -- (5.27) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  47. Ганна Осадко - [ 2008.10.10 16:15 ]
    до вічної теми...
    Нині Герда померла – така макоцвітна була!
    Недотепа наївна, дурисвітка, дівка причинна!
    Нє шоб в хату палаючу, нє шоб спинивши коня…
    Так неначе оте «розлюбив» - то реальна причина
    Щоб вмирати…їй-доле, шалена! Я ж вільний мужчина,
    Ну, набридли ті шмарклі, ота романтична дурня,

    Ті троянди, ота маячня про любов, про жалі,
    Про зростання корінням, про душу і тіло єдині…
    Відчепися нарешті, дай спокій нормальній людині,
    Я ж любив тебе щиро…хвилини чотири на спині,
    І чотири іще не на спині…і три на столі…

    Ти така простодушна…подушна…і солодко-тіла
    Тої ночі була (нині зимна – вар’ятство одне!)
    Дієслово «люблю» - а попереду часточка «не»,
    То ж хіба через це припиняти блаженство земне?!
    Ну, хотів я тебе, але ти мене більше хотіла,

    От і честь і хвала! І чудово, і файно, зер гуд
    (королева також непогана кобітка до речі…
    Наче точені з криги і руки, і ноги, і плечі,
    І досвідчена в ліжку – а ти…істерична малеча…
    От і маєш…фініта комедія, Гітлєр капут.

    Натушкуєм капусти…тебе пом»янемо – амінь…
    З королевою матір»ю буду добра наживати,
    Бараболю посадим, а ще огірки, і салати
    (Унікальна чувіха – поглянь-но, метнулася з хати:
    Загорілася стайня…хрипить перепуджений кінь…

    Увійшла, зупинила – реально! без сліз і надриву,
    Потім їсти варила, і пісню співала грайливо…
    Бо у ній поєдналися киця із силою лева…
    Нині Герда загнулась.
    Най вічно жиє Королева.


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (10)


  48. Олександр Некрот - [ 2008.10.10 15:27 ]
    ПОЛІСЬКА ЗАМАЛЬОВКА
    Благодать і спокій навкруги.
    Небом голубінь ясна розлита.
    Не поверне в жодні береги
    Теплоповінь бабиного літа.

    Дивоструни білих павутинь
    Натяглись невтомно між дротами.
    Чутно спів пташок: куди не кинь,
    В небі линуть дружними зграйками.

    Вулиця поліського села,
    Мощена навіки польським бруком.
    За паркан калина простягла
    Коротеньку червоненьку руку.

    Біла хата. Вибиті шибки.
    Позавчора, хляючи "блондинку",
    Три русявочубі хлопчаки
    Тута всмерть забили старшу жінку.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.11) | "Майстерень" -- (5.22)
    Коментарі: (6)


  49. Олександр Єрох - [ 2008.10.10 14:07 ]
    Вдома маю кулемет
    Вдома маю кулемет,
    З ним я майже на коні,
    Ще б мені один желет
    Із найкращої броні,

    Міномет, літак та танк,
    Вибухівки сто кіло...
    Я би вмовив з міста банк
    Переїхати в село.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.16) | "Майстерень" -- (5.15)
    Коментарі: (3)


  50. Ляна Лада - [ 2008.10.10 14:53 ]
    Some…
    Піду вторгую нову душу
    Хай час тепер біжить назад
    Ілюзію явитись змушу
    Щоб стерегтись химер принад

    Вже нудить з награних амбіцій
    Цих меншовартості плодів
    А гонор - чистка інквізицій -
    По краплі совість знекровив

    І тяма скута в мішури обнову
    Лукавства опій венами потік
    Піду... вторгую душу нову
    Облуді я вкорочу вік

    09/10/2008


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Коментарі: (43)



  51. Сторінки: 1   ...   1500   1501   1502   1503   1504   1505   1506   1507   1508   ...   1763