Вбираю поглядом у себе
Доріг манливу далечінь
І височінь мінливу неба,
І круговерті сонця тінь.
Вбираю явлене довкола
І завжди зриме для очей
То з непотрібним серцю болем,
То втішно й радо, мов єлей.
Вбираю мірне і безкрає
Далеко й зовсім поблизу, –
І на очах моїх скипає
Щось дуже схоже на сльозу…
27.12.19

Ще будуть твої ніжки прокладати
Життя дороги та вузькі стежки́.
Завжди прямуй до батьківської хати,
Моя лелітко, тільки навпрошки.

Не думай про невдачі та негоди
Домівка стріне радісно теплом
І знайдеш ти і злагоди, і згоди
Огорнута моїм міцним крилом…

І пам’ятай, що непідвладні часу
Прості слова сімейних молитов –
Нехай осяють шлях іконостасом,
Бо в них до тебе, донечко, любов.
25.12.19р.

Що не кажи, а про одне й те саме
у пам'яті лишається одне.
Як ідемо до однієї ями
нікому не відомими путями,
так і у небо підемо ясне.

Чи успадкують зорі наші діти,
нікому не відомо на землі.
А поки-що виховують еліту
сліпі поводирі у цьому світі –
живі поети та учителі.

А неживі на небі почивають
подалі од тієї суєти,
що залишає лиш одні хрести,
які учням нагадують, буває,
яка ціна високої мети.

За це їх найлютіше шанували
і до одної ями закопали.
За це – і Сандармох, і Соловки...

Вони і досі наші маяки,
а як у чомусь винними бували,
то це у тому, що і ми такі.

27.12.19

Моє тіло спрагле обіймів,
Дай мені поцілунку ковток…
А надворі вже осінь повіяла,
З дерева пада листок…

Порятуй від вселенського холоду,
Із безодні життя в самоті.
Буть щасливим треба замолоду,
Почуття у цей час саме ті.

Кожен день обертається вічністю,
Можливо й вічність коротка, мов день,
Промайне все життя блискавичністю,
Вже не буде добра повних жмень.

Насолода тільки теперішнім,
Хвилинами бути з тобою…
Ти мене пригортаєш бережно,
Які ж ми щасливі обоє…

Душі так бракує тепла,
Дай мені поцілунку ковток,
Я б охоче допомогла,
Життя нового зробити виток.
2019р.

Північно-східний зимний вітер
мордує здавна рідний край,
він засіває землю вбиту
гнилим насінням п’яних зграй.

Але недовго раювати
московським пахолкам лихим:
ще доведеться їм тікати,
настане час вертати Крим!

Приспів:
Впаде розбита рать ворожа
уроком для нових епох.
А Україна переможе!
За нами – правда! З нами Бог!

Хоч має ворог більше зброї,
не знати нам ярма Кремля,
бо є в нас лицарі-герої
й свята прабатьківська земля!

Даремно точиш зуби чорні,
московська злобо і хуло!
Добро та правда – непоборні.
Так є і так завжди було!

Приспів.

2019

Ох, які траплялись феєричні
Сновидіння в ночі новорічні,

Як заснеш, бувало, горілиць –
Приверзеться купа небилиць.

Диво-сни про любощі циганські
Навівало пі́нисте шампанське

А міцнющий і здоровий сон
Дарував добрячий самогон.

Снилось, що татари і монголи
Спраглим наливали кока-колу,

Салом об'їдалися євреї
На ланах Північної Кореї.

Тихоокеанські китобої
Гідно позували у «Плейбої»,

А новогвінейські папуаси
В джунглях прокладали теплотрасу.

На ослах кавказькі аксакали
Через тундру весело скакали.

Снилася предивна чудасія,
Що китайці зайняли Росію,

А далекосхідний флот японці
Уночі втопили в ополонці.

І, шизою вражений своєю,
Путін зачинився в Мавзолеї.


.

Ти стаєш моєю душею.
Я щасливий під Богом стою.
З неба дощ золотою шрапнеллю
розстріляв ту скорботу мою,
ту твою неспокійну душу,
яка сум обернула на страх,
ту, яку я обрати мушу,
щоб тримати під Богом в очах.

Ти стаєш моєю душею.
Я щасливий під Богом стою.
Я ніколи не буду мішенню,
бо озброєний віри стаю,
бо тримаючи душу в обіймах,
ту, яка залетіла на мить,
я не зраджу цих страхів інтимних;
я не зможу тебе розлюбить.

7 липня 1995 р., Київ

***
Не бійся минулої мрії,
що спати іще не дає.
У якості анестезії
ін’єкція пам’яті діє,
лікуючи его твоє.

***
Доїли ми зі сиром пироги
і маємо – котюзі по заслузі.
Не так уже лукаві вороги
націлені на ріки та луги,
як наші любі окаянні друзі.

***
У нас усе своє – ліси і гори,
вода і суша, сонце і зело,
але як це не раз уже було,
сусіда окупує синє море,
і хоче удавитися ОРДЛО.

***
Нічого не буває всує.
Єднає оргія біди.
Туди-сюди, туди-сюди
по Україні чумакує
убоге юрмище орди.

***
За час окупаційної навали
похована історія села
і пам’ять України не мала,
як їй за шкіру заливали сало.
На всю епоху вистачає зла.

***
Живим би жити і ховати мерших
іще до суду Божого орді,
в якої кров тече по бороді...
Та думає Пуйло, що буде перший,
кому не буде вироку Судді.

***
Імперією карли і гундяя
ще явно управляє сатана.
Як пень у свіжій течії –
тюрма народів... світле убиває,
а темноту розбурхує війна.

12/19

Ти стояв. І я стояла. Ми стояли зовсім поряд...
Хтось гукав приємним басом: - Передайте! За проїзд!
Ти мовчав. І я мовчала. Лиш стрибав стрибучий погляд.
І вдихав мої парфуми елегантний мужній ніс.

Вібрували дах і вікна. Вібрували телефони.
Хтось бубнів смішним фальцетом:-Я купив кефір, Май Лав.
Як же солодко торкнувся вказівним моєї скроні.
Пульсував гарячий палець. І не-палець - пульсував...

І дзвенів трамвай весняний, і скрипів на поворотах.
Хтось волав гучним сопрано: - Що?! Кінцева - не вокзал?!!
Аж раптово Ти промовив фантастично гарним ротом:
- Ви... на Мег... На Райян схожі... Вам ніхто ще не казав?

...Був Ти надто нереальним для трамвая-дива-чуда
і не раз, мабуть, наснишся поцілованій - мені.
О спасибі,Меггі Райан! Слава,слава Голівуду!
Ти поцупив із кишені лиш частину зарплатні...

В твоєму серці стільки доброти,
Що нею можна огорнуть пів світу,
Отримував від неньки її ти,
Яка так рано відійшла у вічність.

Але в житті зазнав багато зла,
Гірких образ та насмішок єхидних,
Бувало так, що навіть тебе били,
А так хотілося любові і тепла.

І доля усміхнулася тобі,
Щастя дала, хоча трохи запізно,
Нині іскряться очі голубі,
Сяє вогонь кохання й радість світла.

Та й про здоров"я ти забув слабке,
Бо до життя така жага з"явилась,
Що мов на крилах все несе тебе,
Як кажуть - друге дихання відкрилось.

Обняти нині хочеш увесь світ,
Насамперед свою любу дружину,
Її кохання надиха творить,
Вселяє віру в себе та надію.

2017 р.

Не бійся, довіряй, і буде все гаразд.
І кінь спіткнеться враз не кажучи про жінку.
Спокус в житті багато швидкоплинних зрад -
оса нектари п'є із яблука й барвінку.

А ти мене, ласкавий, чуйно обійми,
повіки тріпотять від щемної любові.
Краса вражає всіх,  немає втім вини,
та зводять з розуму не очі волошкові.

Потонеш в них навіки - випливеш, колись,
сама у них не раз топила душу з горя.
Лише на мить зірниці десь пересіклись,
але гроза скінчилася і стихло море.

Від заздрощів, оман - зірви чортополох,
цвітінням синім радує колючка пізня.
У нас з тобою не життя одне на двох,
одна душа і серце, й лебедина пісня.

25.12.2019р.





 

Володимир Висоцький. «Аліса»

Король, що вчив нас не на жарт,
почім фунт лиха,
державі прищепив азарт
одної втіхи,

козирних герцогів й валетів всіх мастей -
привчив до гри у приголомшливий крохей...

Залиште суперникам скруху та страх,
крохмалять хай «Крах!» на своїх прапорах!
Ні крихти вагань, всіх трощіть за трофей, -
оце королівський крохей!

(2018)




ааааааааааа єєєєєєєєєє

Господи! Не прощай!
Кожну душу безвинно убиту
Забери до себе у рай.
Капелан прочитає молитву.
Серед чорних, воронячих зграй
Саме час зійти Духу Святому.
Господи, не прощай!
Безневинно убитих нікому!
24.12.19р.

Г. С...
Напевно, в мене настрою нема
Тому, що й ти десь нудишся так само,
Як за вікном заплакана зима,
Себе щодня втираючи вітрами.
Її страждання спричиняють щем
І душі наповняють гіркотою,
Бо йдуть дощі узимку день за днем,
Час для побачень зменшуючи вдвоє.
Мовчить чомусь бездушний телефон,
Давно не чути гавкотню собачу, –
Нудним дощем вколисаний у сон,
Змикаю очі, щоб тебе побачить…
25.12.19

Хотілося б зими, але катма.
Снігів розкішних, а натомість - злива,
Що насилає тугу крадькома,
Снує поміж хатами клопітливо.

Наповнює по вінця смутком день.
А вечір замальовує чорнилом
Ялин химери. При дорозі клен
У сутінках ховається похило.

Еклектика від осені й зими.
Десь морозець сховався від утіхи.
І не скрипить давно під чобітьми.
Бурульками не прикрашає стріхи.

Сховатись від негоди спішимо.
І що нам вже ось ця зима лукава.
Хоч навіжений дощ поза вікном...
Та у горнятку з кардамоном кава.

Även vår planet är rund,
men det är en hållbar grund.

2019

Зірка упала у очі -
теплі з тобою в нас ночі.
Місяць упав у серденько
і усміхнувся, мов ненька.
Хмари упали у душу,
тишу таку не порушу,
буду між ними літати,
щастя своє сповивати.
Вірші мостились в долоні,
в рими горнулися сонні...

Лише метелик ночі
крилами хизувався,
І на моругі крила
стомлено Янгол глядів...

Є світ космічної офіри,
де кіборги усіх мастей
у стані лагідної віри
чекають на людей.

А космос траурно чорніти
продовжує, бо знає щось…
Адже з підкорення орбіти
усе розпочалось.

А потім – зоряні системи,
галактики та всесвіти…
Але чомусь іскряться клеми
електросамоти.

Чомусь підкорення безодні,
цього фракталу порожнеч,
думки вбиває живородні
без шуму й кровотеч.

Без кровотеч!? Тоді нам треба,
лез не лякаючись путей,
це прооперувати небо,
складаючи людей!..

І крають кіборги без міри
весь космос. Зводять нанівець.
І вже до них у світ офіри
йдуть люди без сердець.

2019

Тепла у слові та жаріння в серці,
Беззастережно розчинивши груди,
Воліла. Вітер увірвався впертий,
Стрілу явивши стужею огуди.
Невже цей дощ, оця зимова хвища,
Вкраде усе, що для душі, як ліки?
Я вже брела по цьому попелищу...
Вже рвали рани спогади-шуліки...
У середмісті сіра туга свище
І сірий сум клубиться за трамваєм.
Вітри, з яких розхресть ви знов? Навіщо?
Я вас, холодних, в гості не чекаю.

Не стрималась.

Розходилась, написала гори слів
«ми --- один народ!»* зомбованим хористам,
буйнотрав’ю із неораних полів,
лицемірним чи наївним «пацифістам».
Потім голову затиснула між рук:
скільки слів подібних вимовлено всує!
Ними можна загатити і ріку,
та потік усе змиває і руйнує.
І надія із бідою пополам
у пінливих псевдоістинах зникають,
де – ні вірності забитим землякам,
ні ненависті за те, що їх вбивають.
О, свинцева неухильність течії!
Не зрівняються й надсаджені гармати
із могутністю інерції – її,
як не пружся, неможливо подолати.
І пливе народ затято крізь життя
в битім дзеркалі себе не упізнавши,
без державницького спільного чуття,
так сьогодні, як учора і як завше.

*Мається на увазі "один народ" із агресором.

2019

На трьох вітрах заведена віола.
У двох руках і по одній струні
гойдалась на смичку забавка гола –
і соловіла музика в мені.

Траплявся вітер, поглинався тілом,
ковтався голосом в усю її глибінь.
А я холов, хоча ще й був стожилим,
але той струм співав мені амінь.

Чому, віоло, я не чув ніколи,
щоб так занизько падала сльоза́,
і вплакала струна цей світ довкола,
до хмарних меж, де бавиться гроза?

Скоріш, тому, що сам відповідаю
на кожний схлип космічним почуттям.
Скоріш, тому, що в небо попадаю
і бачу музику на висоті життя!

19 квітня 2001 р., Київ

Ні слова про біду –
війну, оману, владу.
Стерильно опишу
красоти зоосаду.
Кому потрібна кров?
Кому потрібні бахи?
Вже краще про любов,
про квіти, охи, ахи…
Нехай слизька стезя
від болю і негоди,
немає у Отця
поганої природи.
Тому про рай душі
(а пекло зачекає)
пишу німі вірші,
а дідько помагає…
26.12.2019

Навиворіт вже вивертали, бач
в душі є виразки, вузли, рубці червлені,
роз'ятрені вавки, засмічені легені
ментоловим туманом - пил невдач.

Переплавляли з криці на ножі,
цвяхи, гайки - іржавіли, тупились швидко.
І скручували у тугий клубок, як нитку,
пекли різдвяні пряники, коржі.

Пиляли з дерева на гріб жаский -
не вийшло з того зиску, зіпсували пили.
Зі глини, воску вже ліпили - не зліпили,
Я з кришталЮ, дивися, не розбий.
23.12.2019р.

Ось і ще один рік до кінця добігає,
Усього в ньому було: веселе й сумне,
Радість й горе так тісно переплітались,
Але віриться все ж, що погане мине.

Новий рік настає і нові сподівання
В серці маємо ми із приходом його,
З нетерпінням насамперед миру чекаєм
На землі українській.Й здоров"я дасть Бог.

Щоб засіяні були всі ниви хлібами,
А не мінами, квіти буяли в полях,
Щоб живими додому солдати вертали,
Скільки ж плакати можна усім матерям?

Щоб в містах та у селах весілля гуляли,
А лелека приносив побільше малят,
Та у злагоді й щасті усі проживали,
Україна цвіла, як весняний той сад.

2019 р.

Моє життя - доглянутий квітник,
Дружина в цьому царстві - королева.
Любові мед за сотню літ не згірк,
Думки про милу - райдуга травнева.

Без неї я би тричі вже помер,
У яму падав - родичі мовчали.
Спасла богиня, муза вишніх сфер,
Заступниця від темної печалі.

Роздмухала в заснулому вогонь,
Почистила замулену криницю.
Тепер я, мов метелик-махаон -
Сіяють перламутром долі крильця.

В турботах про сім'ю спливає вік,
Качаю мед, в саду білю дерева.
Моє життя - доглянутий квітник,
Дружина в цьому царстві - королева.

25.12.2019 р.

Людина жадає грошей і слави,
Вином і харчами набити курдюк…
Скуповує душі за безцінь лукавий
Супроти піднімешся – зразу каюк.

Чи знайдуться ті, хто дасть хліба чи солі?
Століттями б’є у пороги Дніпро,
Він хоче вкраїнцям найкращої долі.
Торкни хохляка там потрухле нутро.

Зреклися і мови, і роду, і віри,
І звично лунає проклін чи матюк.
В домівку впустили лютого звіра.
Супроти піднімешся – зразу каюк!
22.12.19р.

Ти – бог-РАтай.
Це твій
одвічний триб.
Врізається
в податливі глибини
могутній плуг.
І нім впадуть
зернини,
їм несть числа –
тим зойкам
пишних скиб…

Спинився час.
Знемігся.
Ти ж –
невтомний! –
рясним дощем
на розімлілі
перса…
Земля зітхає,
шаленіють
чресла
і серця дзвін,
немов удари
грому!

І
Угадування долі – казна-що.
Я ахінеї більшої не знаю,
коли мені напророкують, що
нема пророка у моєму краї.

ІІ
Рукописами небо не торгує,
але й не очищає у вогні,
написане у стані маячні,
піїтом, що на капищі цілує
попові рясу й ратицю свині.

ІІІ
Ой не усе диктують небеса.
Не довіряй, навіяному снами,
написаному пізніми ночами...
Щипає очі ранішня роса,
коли Ярило сяє за морями.

ІV
Я є і буду, і Мене не мало,
хоча Єгови не було ніде.
Я є Етер, Поезія, Купайло...
Навіщо Богу ваше одіяло,
коли байдуже, – що, коли і де?

V
В пустелі вопіющого не чую,
живого не чекаю у раю,
релігією юрмища зомбую,
поезією душі дістаю.

VІ
Біля Мене усі одесную,
та існує до Мене межа.
Небо чує
одне алілуя,
поки мова лунає чужа.

25.12.19

Осінь немов пуповина на горлі,на слові.
Дихає грудень теплом.Сонним містом-волога.
День розкидає туман-оголошує лови-
Бійся ,причинна!Втікай,бо до першої крови
Це полювання на білого єдинорога.

Де ж йому сховок?! Немає ні сну,а ні волі-
Білий на сірому-дикість яка і наруга.
Сірість безмежна затягує -коло за колом-
Ту пуповину осінню на горлі і слові.

Ти не втекла.Ти йому залишилася другом.

А дощ іде, німий жебрак,
Стежками-долами,
Змиває в торбу, що "не так",
Струмками голими.
Всі найважливіші слова
Зберігши чистими,
Покриє хуга снігова
Як давню істину.
Полинуть сумніви в тісні
Обійми віхоли.
Спімнуть загублені пісні,
Як бути втіхою,
Теплом душі проймуть яву,
Сповиту стужами,
Напнуть любові тятиву
Для слова дужого.
Хай дощ іде, німий жебрак,
Стежками спілості,
І вмовкнуть втомлені "не так"
В полоні милості.

Кора дерев.
Кора земної кулі.
Надмозкова кора...
чи черепахи склеп,
чи шкіра кашалота,
панцир краба,
зміїна шкіра
чи людська́
і вовна,
і шерсть, що вирвана зі шкірою
шакала
вночі в степу́,
де під корою літ –
шкаралупи динозаврячих яєць,
які кінець своєї ери склали,
від льоду, криги,
мерзлої кори:
усе є до пори.
Усе покрите тліном
чужих ориґінальних задумів,
плодів,
малих екзем,
великих катаклізмів,
ґіґантських розладів надсонячних систем;
усе брудними часточками
впало
на цей асфальт
під закаблуки нам –
новим продуктам ґенних інженерій,
хто, як у ветхий час,
шкоринки хліба їсть,
терпку ворсу айви зрізає в піст,
картоплю лупить
і луску яскрить красиву
морської риби
над відром униз,
під ноги,
в сміттєпровід
многоліть.
Усе, що, власне, кожному
болить
є брудом інших зроблених очищень.
І накопичується дивним чином
так,
що ця кора –
єдиний мертвий пласт,
що не розклався
і не розтрусивсь.
Його не зрушу я.
Бо бути в ньому маю.
Коли кору́ дерев ножем
займаю,
я очищаю дерево
й себе – знущаю.
Знищаюся у бруд і дерево тягну
супроти часу
прахом
по багну.

27 вересня 1994 р., Київ

І глухому багато-що можна,
і сліпому дозволено все.
А видюще й освічене – кожне
забуває, куди їх несе.

Пам’ятаємо тюрми і Крути,
і занесений меч москаля.
А чому яничара й манкурта
в Україні ще носить земля?

Нам усе із Росією ясно.
Залишається крок за малим.
Я не знаю, чому одночасно
треба бути і добрим, і злим.

Можна слухати і не почути,
і не бачити, що за мана
у Криму – ця «російська весна».

Але зраду не можна забути
і не можна кацапами бути,
поки все ще триває війна.

12/19

Що ж, почнімо. У віконце глипніть,
Що там? Бомж під баком хліб жує?
Одвернулись? Бридко? Срібні ниті
Умочив блукалець в олів'є?

Він - самітник, мій колега-блазень,
Гуморист від Бога, неформат.
Вірші - перли у коштовній вазі,
Справжній, не підроблений талант.

У підвалі, за трубою, тепло,
Хороводять миші, пацюки.
А між нами праведнику - пекло,
Слави камінь -гріх, тягар важкий.

У кутку блохаста кожушина,
Рукопис, погризене перо.
Генія покинула дружина -
Нащо їй злиденний літгерой?

Мо', і я зламаюсь - час непевний,
Радуюсь, коли прожив хоч день.
Кликав: - Брате! Заставайсь у мене...
Вип'є чаю, дякує і йде.

24.12.2019 р.

За що я Його любила?
За кожну лінію тіла,
За риси Його обличчя,
За згоди і протиріччя…

За ті поцілунків зливи,
За те, що були щасливі,
За теплі, ласкаві руки,
За радощі і за муки…

За душу Його дитячу,
За вдачу Його котячу,
За те, що не вмів нічого,
За те, що Поет від Бога!

За стрункість і за високість,
За ніжність і за жорстокість,
За голосу оксамити,
За те, що Він є на світі!

25. 12.2019

Долею несе їх у світи,
Але сон повертає до дому,
У далекі дитячі роки,
Уклонитись порогу святому.
Оселилися у чужині,
Але пам'ять у коді клітини
Маяком осіяє імлу
І малює забуті картини…
Зеленіє межа споришу,
Пробігає по ньому дитина,
І квітує гілля у саду,
Червоніє у лузі калина.
Течією манила ріка,
Ти у неї зі схилу крутого,
І усе, що збирає душа,
Є предтечею шляху нового.
Пожовтіє новела світлин,
Дію часу вона зупиняє,
У намисто коштовних перлин
Для нащадків його заховає.
2019

Володимир Висоцький. «Аліса»

Ми хвацько, ми щільно зімкнули ряди, -
як кулі в обоймі, як карти в колоді.
Між нами Король назавжди,
ми гордо крокуєм при нашім народі!

Не бережіть своїх лиць!
Маєте право одно:
пред Королем - падайте ниць,
хоч і в сльоту та багно!

В народу - авжеж - необтяжлива роль:
згинати коліна - це справа життєва...
За все відповість сам Король,
а як не Король, то тоді - Королева!

Тож не щадіть своїх лиць!
Маєте право одно:
пред Королем - падайте ниць,
хоч і в сльоту та багно!

(2018)

Побільше б сонливої тиші,
Поменше б шуміння подій, –
І стане, неначе раніше,
Спокійно в домівці моїй.
Стрічатиму тільки в уяві,
Як рештки вцілілі руїн, –
То милої усміх лукавий,
То погляд холодний її.
В проломі відносин постане,
Мов досвіту тінь у вікні, –
Сигнал черговий непошани,
Призначений знову мені.
Та я вже не там, де раніше
Любов спонукала до дій, –
Побільше б сонливої тиші,
Поменше б шуміння подій...
24.12.19

Ранок укутаний снами,
Сплять ялинкові огні,
Горнеться доня до мами,
Ніжиться ще уві сні
А під ялинкою – чудо –
Що це? Ану постривай!
Дмухає вітер у грудні,
Йде до малят Миколай…
Онде його рукавичка
Мабуть, згубив він її…
Хоч за вікном сіє мжичка
Хай затишно буде в сім’ї.
19.12.19р.

«Тільки вверх!» – цей маршрут він для себе намислив.
Вище хмар – Еверест – саме та височінь.
Не спинити його ні нестачею кисню,
Ні вітрами, що виють як звірі вночі.

Він без шерпів, для нього приємніше соло,
Підкоряючи волю, приборкує схил.
У легенях печер і усюди навколо
Ті, для кого розколини замість могил.

Їх немало і більшає кожного року,
Їхню висохлу плоть роз’їдають вітри
І не треба тут бути якимось пророком
Щоби знати – фінали лиш два, а не три.

Він, примруживши очі, здіймаєтеся вгору
За межею можливостей і на межі,
У відлунні лавин і небесного хору
Вже не видно, де люди, а де міражі.

І стає йому тепло та навіть спекотно
На снігах позахмарного даху землі,
Хоч здавалося, часу є скільки завгодно,
Що дозволено все, та раптово зімлів.

На вершині величність – страшніше отрути,
А секунди на холоді варті годин,
За дорогою вгору так легко забути,
Що здіймання наверх – половина ходи.

Сріблястий дощ б’є краплями по вікнах,
Сумує час… Та вітер знову стих
І від мовчання до гучного крику!..
Зникає дощ й живе у снах моїх…

Скільки життя в прозорій цій краплині!
Скільки великого і стільки ж дрібноти.
Сріблястий дощ змиває бруд на вікнах…
Заповнює безодню самоти…

Риск порезаться, бреясь, есть! Что ж, значит, в зеркало зри, скобля
щёки бритвой неточенной. Во избежание риска, бля!

2019

Мацу для Мойші Ізя забодяжив,
З бичка у тісто доїть молоко.
Той, що не лох, мені на вухо й каже:
- Лошара ти, бо прізвище на ко.

Де гроші - там лайно. Тож розумаки
Женуть глупОту в банки по кредит.
В однім строю івани, ганси, жаки,
І я між ними труся, наче кіт.

Гребуть щасливці пряники в кишені,
Вдягають добровільно ланцюги.
О, брате мй! Ти також навіжений?
Була душа - тепер одні борги.

У Авеля майно поцупив Каїн
І жінку плодовиту одсудив.
Що, кістка в горлі заважає?
Напозичав нещастя у біди?

За звичкою, а може для порядку,
Колектор шкуру з трупака дере.
Під некрологом ставлю жирну крапку,
А Сруль шепоче: - Рано, став тире.

24.12.2019 р.

Життя – щасливе відчуття,
щасливе від життя.
А як зібрався в небуття –
не пнися власним "я".

Чекай на анґелів – вони
протиснуться в думки,
а мовні ди-я-во-ли-ни
зжеруть себе-таки.

29 березня 2004 р., Київ

Десь там вгорі Господь прорік ще рік...
В очах-озерах знову світлом - зірка...
Ідеш, пливеш, летиш... Позаду - вік,
А спереду - запряжена четвірка...
Гарцюють коні, їм немає меж...
Безмежне щастя, в неосяжність влите!
В твоїх долонях - віжки... Жде кортеж...
І цього року непочатий звиток.

В інтереті сидів допізна,
Час на святощі з любою згаяв
...сниться в льолі квітчастій весна,
За собою веде в буйнотрав'я.

Сил пручатись нема (бачить Бог)-
Вже не легінь і серденько хворе.
Аж під хмари злітаєм удвох,
Водоспадами котимось в море.

Хто ж не любить весну молоду?
В неї посаг дзвінкий і препишний -
Солов'я щебетання в саду,
Білопінні черешні та вишні.

В голові золотистий туман,
Вітер гепнув зопалу дверима ..
Прокидаюся . .ранок, зима,
Жінка спить у гарячих обіймах.

Розціловую з пиптиком схил,
Стиглі перса вгортаючи в шепіт.
Хоті повінь змиває гріхи
І розпалює райдуги в небі.

24.12.2019 р.

***
Ціную та оцінюю нове,
де рима є, але немає думки,
і є оригінальне, та криве...
У мене стилі іншого ґатунку
і я усе, що у мені живе,
пакую у прозорі візерунки.

***
Не досягаю до висот
і не очолюю народ,
який за іншими чвалає.
Я графоман?.. Чи ідіот?..
Хай тиражується бомонд,
який руля не випускає!

***
Оракули совдепії
були мої симпатії,
але минає час...
оскома орфоепії
не додає емпатії
і анулює нас.

***
Ім’я Уляни краще як у Ївги,
хоча і дуже соромно мені,
що я іще люблю красиві збіги,
коли усіх лякають голосні.

***
Світ-за-очі не їдуть поїзди.
На сьоме небо – ще немає часу.
Куди не їдь, кудою не іди –
аматору бракує не узди,
а коника Пегаса до Парнасу.

*
***
Навіщо
за вагоме бали?
Не пересохне океан
поезій, що на ноги стали.
Нехай це і не вічні п’єдестали
за формою – як піраміди єгиптян.

12/19

Усі мої думки лише тобі,
Як щира сповідь і душі, і серця,
Коли вони веселі чи в журбі
І почуття в них, ніби у люстерку

Так чітко відображують усе,
Що хочеться сказати і повідать,
Що новий день з собою нам несе
Чи радість світлу, а чи, може біди.

З тобою я, коханий, ти це знай
Йтиму пліч-о-пліч так шляхом життєвим,
Любов мою та ніжність відчувай,
Ти ж будь надійною підтримкою для мене.

2019 р.

«Клондайк» – на яскравих афішах.
Не так – на арені:
гниле павутиння ілюзій,
кліше клоунади…
Від сорому купол палає!
Роззявам – «до фєні».
І замість спасенного
виску сирен –
серенади.

Захоплених оплесків луни.
Льодяники, жуйки…
«Майстерно! Чудово!» –
народна любов до нестями.

– А після антракту – сюрприз,
любі тітоньки й вуйки!

…Вклоняється Джокер:
за спиною руки
(з ножами).

24.12.2019

Сонце моє, на містечко лягає тінь -
ночі літак вибігає на смугу злітну.

Місце призначення: сон і далеке літо...
Світла Вона,яку так обіймає - Він
доки в садах достигають рясні плоди,
падають з неба зірки, пелюстки і сливи,
бігають срібні лошата - серпневі зливи...
і наливається соком її " не йди..."

Чортик гойдає фіранку. Нікого. Спам.
Темрява. Тиша. Надія. Гідазепам.

Г. С...
Не надійся – не відстану,
Не забуду, чуєш – ні!..
Присягаюся зарані
На твої всі ночі й дні.
Видивлявся недаремно,
Адже звали звідусіль, –
Наче сила потаємна
Спрямувала очі в ціль.
Відкидаю неможливість
Розуміння віщих снів,
Бо якою ти наснилась, –
Отаку тебе й зустрів.
Довгождана і жадана
Вже з’явилася не в сні, –
Не надійся – не відстану,
Не покину, чуєш – ні!..
23.12.19