ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрій Гундарєв
2024.03.28 10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален

Леся Горова
2024.03.28 08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.

Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма

Віктор Кучерук
2024.03.28 05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.

Іван Потьомкін
2024.03.27 22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана. Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху: по президентах чи по тобі самому? Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить, бажаючи добра в майбутнім.

Микола Дудар
2024.03.27 22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра

Микола Дудар
2024.03.27 22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для

Світлана Пирогова
2024.03.27 10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.

А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.

Леся Горова
2024.03.27 08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.

Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,

Лава Вулкана
2024.03.27 07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.

Віктор Кучерук
2024.03.27 06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на

Артур Курдіновський
2024.03.27 00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.

Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша

Козак Дума
2024.03.26 22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…

На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,

Іван Потьомкін
2024.03.26 22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо

Сергій Губерначук
2024.03.26 21:08
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –

Юрій Гундарєв
2024.03.26 19:26
Неужели это всё? Неужели вот именно сейчас, в первые дни лета, когда барышни на улице пронзают твоё сердце острыми, высвобожденными от кольчуги бюстгальтеров сосками, когда в голове бурлит громадьё планов на отпуск, когда ты, чёрт возьми, уже почти всего

Світлана Пирогова
2024.03.26 10:31
Весна вже дихає на повні груди,
Хоча зі смутком у сплетінні дні.
Проміння сонячне танцює румбу,
Немов шепоче: горю, лиху - ні.

Гілки вербові у пухнастих сукнях
Гойдає вітер теплий ніжно їх.
І ніби виганяє ноти суму,

Леся Горова
2024.03.26 09:08
Так вияснилось небо, ніби погляд
Твоїх очей, відкритих і живих.
Ти бачиш зараз, хто з тобою поряд
На довгій-довгій вулиці притих

У розпачі. Це горе непоправне.
Підставив друг тобі своє плече,
Та не рука твоя на ньому, рану

Козак Дума
2024.03.26 07:07
Жага наживи – гірше за ганьбу,
яку уже і кров’ю не відмити!
Добра і зла одвічну боротьбу
нащадкам доведеться ще узріти…

Вона згубила не одне життя,
ламала мрії, імена і долі,
стирала найпалкіші почуття,

Віктор Кучерук
2024.03.26 05:57
Всю ніч вовтузився й притих
Причаєно в долині, -
Немов продовжує нічліг
У світлу вже годину.
Уздрівши тільки звіддалі
Світання жар на сході, -
Припав лякливо до землі,
Затамувавши подих.

Володимир Бойко
2024.03.25 21:06
Інстинкт влади – найстрашніший із людських інстинктів. Чималенька країна пишається маленькою гідністю. Ефект стадності спричинений дефектом індивідуальності. Що більші гроші, то приємніший їхній запах. Копаючи іншому яму пам’ятай, що ти не од

Юрій Гундарєв
2024.03.25 15:09
Лава вулкана


Побачив сьогодні в «Актуальному» одразу сім (!) віршів Олени Студникової:
«вулкан почуттів», «думка лавою», «промені слів» тощо…


Приголомшена читацька публіка -

Іван Потьомкін
2024.03.25 13:53
Сходиться люд на площу Суз.
Невдовзі мотуз накинуть на шию,
І я зависну на шибениці тій,
Що сам звелів поставить спішно...
Як усе перекрутилось за ніч!..
Ще ж увечері оповідав я в дружнім колі,
Що сталося зо мною після розмови з Ахашверошем.
«Як

Ольга Олеандра
2024.03.25 09:29
любов тасьмами ніжності натягнута між мною і тобою
весь цей шалений сплав ласки і пристрасті,
відокремленості і близькості,
несхожості і сумісност

Віктор Кучерук
2024.03.25 05:26
Ще тільки березень, а вже
Погожим надвечір’ям, –
Сусідка в гарнім негліже
Завмерла на подвір’ї.
Бентежна й ніжна, як весна
Ця молода і рання, –
Теплом втішається вона
Й своїм прозорим вбранням.

Шон Маклех
2024.03.25 01:09
В Едемі знов зацвіли проліски,
Наче безхмарне посліпле Небо
Знову тикало тремтячими пальцями
В землю м’яку і омріяну.
Час міряють вітряні годинники:
Вітряки стали хвилинниками,
Календариками і хронометрами:
Прийди, Капелло, квітневої ночі –

Артур Курдіновський
2024.03.24 23:31
Я - не жебрак! Я - біженець, панове!
Приїхав я сюди не від нудьги.
Будинок мій на вулиці Чудовій
Вже місяць, як розбили вороги.

А доля, та жорстока господиня,
Мені розбила вщент віконне скло.
Не кидайте мені монети в скриню!

Ігор Деркач
2024.03.24 21:54
Ми ще пізнаємо уповні
зачаєне комічне зло,
що вивертається назовні
як явне ще одне пуйло.
Є паралелі історичні,
але реакції нема...
рішає, нібито, величний
і не відповідає, звично,

Євген Федчук
2024.03.24 17:38
Загубив чоловік воли.
Задрімав десь на хвильку, може,
А воли ті пішли й пішли,
Завернули до лісу, схоже.
Він по лісі пішов шукать,
Доки й зовсім уже стемніло.
Тож уклався під дубом спать,
Бо ходити не мав вже й сили.

Володимир Каразуб
2024.03.24 17:29
Яким було небо легким на пустім стадіоні тоді,
Півпрозора блакить, пам’ятаєш якою здавалась?!
Немов би навмисно подібний намарила тон
До плаття твого, наче колір його вбирала.
Стільки простору, зелені... Хвилі голодних птахів
Здіймалися вгору від туп

Олена Побийголод
2024.03.24 17:07
Із Зеева Дашевського (Ізраїль)

На днях забрів до мене сват, –
такий метикуватий!
Мовляв, невдовзі – Тубішват;
як будем святкувати?..

Я ледь не вистрибнув з холош:

Наталія Кравченко
2024.03.24 13:51
Манячий лабіринт любові.
Він такий чарівний,
Він такий небезпечний.
Там спалахнуть твої та мої почуття,
Та нехай наші почуття нерозділені,
Але ж вони не згаснуть.
На кожному повороті дня
У лабіринті любові вони

Світлана Пирогова
2024.03.24 10:56
На просторах Інтернету
Скаче Галя, мов кобила.
Звідки в неї тая сила,
Дошкуляти всім поетам?

Норовиста і скажена,
Загордилась критиканка.
Їй би чвари, навіженій,

Ярослав Чорногуз
2024.03.24 09:03
Едем уяви родить соловій --
Як щастя зберегти, не зруйнувати?
Візьми себе й на вірність перевір --
За прикладом співочого пташати!

Витьохкує, тоді шука в траві
Гілки дрібні -- гніздечко будувати.
Подрузі - до останнього, повір --

Микола Соболь
2024.03.24 08:38
Небо, чиє ти? Диявола? Бога?
Місто під ранок не спить.
У гучномовці лунає тривога.
Нервів натягнута нить.
Чуєш, як виють вовками ракети
у передсвітній імлі?
Це московити воліють нас стерти
з прадідівської землі.

Козак Дума
2024.03.24 08:08
Часи такі – ведуть сліпців безумці,
а шлях лежить крізь лихо і пітьму.
Іде війна, одне лише на думці –
Чекає що юрбу глухоніму?

Сумні часи негадано настали,
ми розучились думати самі
і віддали майбутнє на поталу…

Віктор Кучерук
2024.03.24 06:03
Березневої днини
Озираюсь кругом, –
Ген ключі журавлині
Поміж хмар над Дніпром.
Як вогні світанкові,
Появились з імли
Ці птахи й празниково
Зазвучало: Курли!..
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ігор Мартинюк
2024.03.28

Василь Марківський
2024.03.26

Вадим Водичка
2024.03.26

Лава Вулкана
2024.03.20

Надія Богодар
2024.03.18

перо Христя Чорне
2024.03.15

Володимир Назарук Одеса
2024.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Леся Горова - [ 2024.03.02 12:07 ]
    Ранковий промінь

    Ранковий промінь у долоні.
    Лоскоче березневий подих.
    Незатишно і сіро поки.
    Та рушили по вітах соки,
    І сірокрилки невгомонні
    Розтрушують зимовий спокій.

    Він опадає м'яко, тихо,
    Знебарвлені торкає трави,
    Які осонню сад підставив
    Минулорічними пластами,
    Що пріють почорнілим жмихом -
    Останнім сховом крапель талих.

    А в мене у долоні - сонце!
    Чекаю, як воно зігріє!
    Ловлю весняну ейфорію,
    Де кожна брунька - світла мрія,
    Й сама, пробуджена теплом цим,
    Гарячим словом пломенію.


    Рейтинги: Народний 6 (5.7) | "Майстерень" 6 (5.92)
    Коментарі: (2)


  2. Неоніла Ковальська - [ 2024.03.02 08:07 ]
    Крокує березень
    І знову розгулявся сильний вітер
    І сніг з дощем посипався згори.
    Таке буває цієї пори,
    Це березень крокує вкотре світом.

    А завтра він вже усміхнеться сонцем,
    Привітно капелюха зніме враз
    І зазирне у кожнеє віконце,
    Щоби з весною привітати нас.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  3. Світлана Пирогова - [ 2024.03.02 07:24 ]
    Весна і жінка неподільні (акровірш)


    В-есна і жінка, звісно, неподільні.
    Е-(Є) в кожній усмішка від Лади.
    С-іяє сонце, дихається вільно.
    Н-ароджують життя, рулади.
    А як в романтику цілком пірнають!

    І тануть всі сніги навколо.

    Ж-іноче щастя - навесні кохання.
    І світ співає пташки соло.
    Н-атхнення серцю, мрії та надії.
    К-расиві, милі і мінливі.
    А пахощі п*янкі, весняні вії

    Н-агадують нам світле диво.
    Е (Є)ство весни і жінки неповторне,
    П-оліт фантазії безмежний.
    О-горнуть ласкою, теплом мажорно,
    Д-олають лихо і бентежність.
    І оживають ніжним первоцвітом
    Л-егкі, немов хмарини в небі -
    Ь-
    Н-а радість людям, втіху вітру.
    І чари - від богині Геби.


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (4)


  4. Микола Соболь - [ 2024.03.02 06:42 ]
    Жаска паралельність
    Ув іншім вимірі без воєн.
    Там сонях сходить і росте,
    і щастя сиплеться в долоні…
    хоча я, звісно, не про те.

    Тут у війни свої закони.
    Як рясно пожинає смерть.
    Кружляють над окопом дрони
    і їх убивча круговерть
    серед мерців шукає жертву,
    у кім ще жевріє життя
    щоби навіки його стерти,
    відправити у небуття.

    Русня зганьбила Честь та Совість.
    Немає більшої ганьби.
    Чи нагадати їм натомість
    Господню заповідь: не вбий!
    02.03.24р.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  5. Віктор Кучерук - [ 2024.03.02 05:42 ]
    Порада
    Ізнов розбилася посуда?..
    Не переймайся сумно тим, -
    Здавен так радість кличуть люди
    І йде вона у їхній дім.
    Переставай себе винити
    І плакать гірко припини,
    Адже на щастя посуд битий, -
    Одвічно кажуть віщуни.
    І пошкребе на серці жалість
    Лише до певної пори, -
    Скоріш забудь про те, що сталось
    І прикре в пам'ять не бери.
    Щоб зникнув смуток цілоденний
    Та більш не відати журби, -
    Засни із думкою про мене
    І в сні її не загуби.
    02.03.24


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  6. Ідан Мерол - [ 2024.03.02 03:02 ]
    свічада
    я не бачу себе в амальгамі розбитих дзеркал,
    мої сни ― якнайкращий сценарій для Девіда Лінча.
    в моїй пам'яті збій, а думки як бурхлива ріка
    у потребі добути, принаймні, до першого січня.
    як там далі ― ніхто не підкаже, хіба календар,
    що безпрограшно ділить життя на червоне і чорне.
    я прийняв його так, як приймають що-небудь у дар,
    як приймають удар; як сприймають прекрасне й потворне.
    я прийняв це життя зі всіма стоголосими "ні",
    з напівсказаним "так", ледь вловимим і вічно невчасним.
    а дзеркальник тепер сто свічад наштампує мені,
    в амальгамі яких я побачу себе лиш почасти…

    2014


    Рейтинги: Народний 0 (5.7) | "Майстерень" 0 (5.7)
    Прокоментувати:


  7. Юрко Бужанин - [ 2024.03.01 22:15 ]
    У Маруськи скінчилась помада

    Сонце підняло́ся,
    тане чоколяда...
    У Маруськи мої
    Скінчилась помада.

    - Любчику, рятуй ня!
    Що маю робити?
    Не буду ж я з варгом
    Тріснутим ходити...

    - Є над нами Воля!
    Зате будеш знати.
    І для поцілунків
    Рот лиш відкривати...

    2010


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  8. Ігор Шоха - [ 2024.03.01 21:57 ]
    Навперейми невидимому
    Сьогодні ще гуляю я
    на березі крутому,
    а уночі душа моя
    цугикає додому.
    І педалюю... уві сні
    у неурочу пору
    на двоколісному коні
    верхи по косогору.
    Як і тоді, коли узрів
    у полі юне диво,
    але... упав, бо не умів
    триматися за гриву.
    Не угамовується кінь,
    алюром і галопом
    несе мою до неї тінь
    оазою Європи.
    Живе у пам’яті дівча,
    тому і... може бути,
    що я її не помічав,
    але не міг забути.
    Та уявляється мені,
    як я на білому коні
    із далечі вітаю
    мою омріяну до сліз,
    але у маєві беріз
    її уже немає.

    03.2024


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (1)


  9. Юрій Лазірко - [ 2024.03.01 20:49 ]
    я так собі гадаю
    я так собі гадаю
    що ти є
    ця впевненість
    у день
    таки грядущий
    у непохитне
    тремоло моє
    в якому
    оживають рідні душі

    і промінь проситься
    ізнов на ніч
    і засинає немічно
    тривога
    гадаю
    як же байдуже мені
    що не одні ми
    призабуті в Бога

    що не настане
    без оглядки час
    в якому
    накупатися б
    у тиші
    гадаю
    стане значно менше нас
    отих
    яких ще
    тиснява колише

    яким не зручно
    бідкатися всім
    своїм ненадбанням
    по вінця блага
    я більш ніж певний
    що небес
    не сім
    що не вбивають
    просто для розваги

    що недарма
    розродиться сльоза
    за все розгублене
    і недопите
    за всі мої непевні
    за
    і проти
    що тепер нічим не змити

    а десь
    на золотому дні чудес
    прихованому
    від людського ока
    я сотню раз
    в собі помер
    й воскрес
    опанувавши
    гіркоту
    і спокій

    8 Грудня, 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  10. Юрій Лазірко - [ 2024.03.01 20:40 ]
    не складається якось братику
    не складається
    якось
    братику
    уціліти
    наступному
    авелю
    у війни
    своя математика
    і свої
    недотримані
    правила
    стріляючи мені
    в потилицю
    не забудь відхилитися
    каїне
    кров
    як бризне в очі
    по вилиці
    сповзатиме
    неохайно
    знаємо
    ми обоє
    вразливість відстані
    в притаманності
    ставати кривдою
    я
    незрячість твоя
    і відданість
    ідеалам
    що пахнуть
    не битвою
    а бажаннями
    скаженілими
    ґвалтуваннями
    геть божевільними
    то над прірвою
    так присіли ми
    небеса
    не здаються вже
    щільними
    то в мені
    ще на подих
    відчаю
    у тобі
    насолода
    з погордою
    руки зв'язані
    в добрих звичаях
    у традиціях
    в пекло всіх
    мордою
    ой не відаєш
    чорна душенько
    що чекатиме тебе
    за прірвою
    за заламані
    долі
    й рученьки
    за хрипіння
    гортанне
    враз вирване
    плач
    і скрегіт зубів
    увічнений
    ця константа для мук
    у приреченні
    а я
    догоратриму свічами
    новоприбулим
    та понівеченим
    онде янголи
    в очі глянули
    та твої
    глевкі брили каменю
    то вони
    в мої тихо канули
    поки білий світ
    чужим
    не став мені

    14 Лютого, 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  11. Юрій Гундарєв - [ 2024.03.01 12:54 ]
    Касіянів день
    Зайвий день нам дає Касіян,
    щоб зробити те, що не встигли…
    Цілий день для надій і бажань,
    молитов про загиблих…

    Зайвий день нам дає Касіян,
    щоби швидше просохли очі,
    на загоєння болісних ран,
    на збування снів всіх пророчих…

    Зайвий день нам дає Касіян,
    щоби вкласти у вухо Бога,
    коли часом із Ним сам-на-сам,
    вісім літер лише: ПЕРЕМОГА!

    Автор: Юрій Гундарєв
    2024 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (1)


  12. Володимир Каразуб - [ 2024.03.01 10:31 ]
    Катафалк
    По сірому мосту розлуки
    Поволі їде катафалк.
    Над ним гроза і небо чорне,
    І чорний птах.
    Ідуть за ним в плащах широких
    Суворі постаті війни,
    І в кожній краплі зливи туга
    Узята від сльози.
    Чиє ж там серце зупинилось,
    Чий сон продовжив день?
    Та тільки вітер хвище камінь,
    І опадає клен.
    І крона хиляться, мов кличуть
    Щоб слідом йти за ним,
    Та хто ж у цьому катафалку?
    Чий батько,
    Брат
    Чий син?
    І все-таки не йдеш, задкуєш,
    Супроти вітру слів.
    Невже тобі бракує серця,
    Яке потратив він?
    Та чорний птах засвідчить втечу,
    Вперіщаться дощі
    Мостом розлуки через пам’ять
    І шурхотом плащів.

    01.03.2024


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  13. Ольга Олеандра - [ 2024.03.01 10:58 ]
    Щасливіша
    Подих стік у груди і в них завмер.
    Гулко поміж колон викроковує тиша.
    Чи ти щасливий там, де ти є тепер?
    Якщо цікаво, я тепер щасливіша.

    Я відпустила нарешті свої жалі.
    Йти не хотіли, чіплялись за звичне лігво.
    Як розкормила їх – велети чималі,
    скільки моїх сердець розтрощити встигли.

    Як же просторо стало, коли пішли.
    Стільки блакиті й світла вміщає місце.
    Жодної кривди, погорди, страху, хули.
    Жодного болю, врученого навмисно.

    Що ненавмисно кажеш? О так, простіш
    не помічати свої ненайкращі вчинки.
    Поміж усіх похваляння невартих рис
    саме нещирість зводить найтовщу стінку.

    Твоя байдужість не стане моїм тавром.
    Є у мені одна нездолана сила.
    Випхала всі жалі за поріг гуртом.
    Здихалась їх, а любов лишила.

    27.08.23

    З весною! Світла, див, любові! :)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.41) | "Майстерень" 5.5 (5.33)
    Прокоментувати:


  14. Світлана Пирогова - [ 2024.03.01 09:44 ]
    І пахощі народжуються слів


    Вслухаюся у журавлину пісню,
    Вдивляюся в божественну блакить,
    В навколишню весняну живописність, -
    Земля прокинулась і вже не спить.

    Її заполонили первоцвіти,
    У кожній милій квітці сонцеграй.
    Як обережно повіває вітер,
    Мелодію весни співає гай.

    Милуюся ландшафтами природи,
    А в серці квітне свіжість почуттів,
    Що надає натхнення і свободу,
    І пахощі народжуються слів.


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  15. Леся Горова - [ 2024.03.01 08:43 ]
    Прошу Твоєї милості
    Над урвищем стежиною
    Веди мене, тримай мене.
    Пісок у прірву цідиться
    Хвилинами з-під ніг.
    Колись в Тобі спочину я
    Після дороги дальньої,
    Ішла якою світом цим,
    А Ти мене беріг.

    Та зараз - підхвати мене
    Рукою милосердною.
    Я ще не домолилася,
    Відсунь дороги край!
    Ще маю незавершене,
    Ще бачу ціль попереду.
    Прошу Твоєї милості -
    Над урвищем тримай.


    Рейтинги: Народний 6 (5.7) | "Майстерень" 6 (5.92)
    Коментарі: (6)


  16. Віктор Кучерук - [ 2024.03.01 05:32 ]
    * * *
    Твоє лице в моїх долонях
    Знайшло затишне укриття, -
    Цілую губи, щоки, скроні
    І не ховаю почуття.
    Щоб ти відчула в кожнім слові,
    Що струменять, як джерело, -
    Моєї щирої любові
    Непогамоване тепло.
    Щоднини прагну якнайбільше
    Голубить тіло неземне,
    Щоб не шукала серед інших
    Ніде ніколи не мене.
    01.03.24


    Рейтинги: Народний 6 (5.61) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (2)


  17. Ярослав Чорногуз - [ 2024.02.29 23:15 ]
    Вітер натхнення (вінок сонетів)
    І
    Світи, місяченьку,
    Світи на діброву,
    Нехай я перейду,
    Нехай я перейду,
    До дівчини на розмову
    З народної пісні

    І співом зависають у траві...
    Сільські мені згадались вечорниці...
    Влаштовували танці там криві*,
    Виводили мелодії дівиці...

    А парубки вторили їм услід,
    Спалахували щастям їхні лиця,
    Многоголосся чарівний політ --
    Що й місяць в небі починав світиться.

    Тепер вже людства більше по містах
    Черпає музику воно з ю-туба,
    Як мало українського, аж страх...

    Народний мелос рідко нас голубить...
    Та на моїх закоханих вустах --
    Пісні найкращі - лиш для тебе, люба.
    ______________________________
    **Під час виконання «кривого танцю» всі учасники стають в ряд, взявшись за руки. Дівчина, яка йде попереду «виводить кривого танця» — веде всіх за собою. Лінія, яка описують виконавці хороводу має вигляд кривої. Звідси і назва — «кривий танець». Кожен наступний учасник точно повторює лінію ходи попереднього танцівника.

    «Кривий танець» належить до так званих «ключових» хороводів, які на відміну від «колових» хороводів, водили довгою лінією — «ключем».

    ІІ

    Пісні найкращі - лиш для тебе, люба,
    Співаю, компоную, цим живу.
    Вже вечорниці перейшли до клубу,
    Це -- нині інші форми наяву.

    О винахід великий працелюбів --
    Цей інтернет сторінку дав нову.
    Бо світ увесь доступний став розумним --
    І я тим океаном теж пливу.

    А далі що? Майбутнього боюся,
    Ще іноді реальності старій
    Належне віддаю, але у русі

    Перебуваю. Ти, любове, грій.
    Музичні твори -- ними надихнуся,
    В моїй вони рояться голові.

    ІІІ

    В моїй вони рояться голові,
    О ті пісні - плоди рясні натхнення,
    Від серця мого - ніжності привіт,
    У дні замріяні - передвесення.

    Приваби незамінний мій магніт,
    Ці чари дивовижно-незбагненні,
    І вроди найчудовішої квіт,
    Найкращих слів ласкавості щоденні.

    Сахаюсь чорнобожих намагань
    Мене провокувать на лайку грубу.
    Щоб не було принизливих прощань!

    Зі щастя келиха душа пригубить
    Мелодії закоханих зізнань --
    Наспівують їх мимоволі губи.

    ІV

    Наспівують їх мимоволі губи --
    Не лиш пісні, але й романси теж!
    Душа інтелігенції так любить
    Послухать серце... Щоб ішов кортеж

    Цих творів дивовижних, мов до шлюбу,
    В салоні між картин, краси одеж,
    Де вишукане все - Пріам, Гекуба* --
    Сюжети старовинні ти знайдеш.

    Реальності важкій напротивагу
    Магнітних бур, туманів, хоч зомлій,
    Задовольниш аристократа спрагу...

    Даруй своїй прекрасній, дорогій
    Цю незрівнянну про кохання сагу --
    Натхнення вітре чарівний, повій!
    ________________________________
    *Пріам, Гекуба - троянський цар Пріам та його дружина Гекуба - персонажі "Іліади" Гомера, сюжети з якої нерідко брали і беруть художники для своїх вишуканих полотен, які прикрашають аристократичні салони.

    V

    Натхнення вітре чарівний, повій,
    Даруй політ фантазії безмежний,
    Планеті щастя квіти дай усій,
    Хай чад війни попід землею щезне.

    А людство уклоняється красі --
    Будує гарні парки, зАмки, вежі.
    І чути понад ними звідусіль
    Кохання диво-музику бентежну.

    Лиш на задвірках десь -- огидний бруд,
    Варнякання сп'янілих душогубів,
    Негідникам усім - ганебний суд...

    Любов нам грає у небесні труби,
    Поет її возносить в абсолют
    Могутністю розвихреного чуба.



    Могутністю розвихреного чуба
    Ярило віє -- відмикач небес.
    Він -- покровитель пестощів і злюбу,
    Немов з кохання зітканий увесь.

    Красуня кожна - то його улюба*
    Якщо у гречку стрибне чи овес --
    Аби кохала щиро аж до згуби --
    Зазнає ласки ніжної чудес.

    Багато що здається дрібничковим,
    Як є любові справжньої політ.
    Тоді Дажбог життя усе обновить,

    Щасливо усміхнеться із полів.
    Бо сяєвом ясним отим чудовим
    Розтопить сонце хмари грозові.
    ______________________________
    *Улюба - авторський неологізм в розумінні улюблениця.

    VІІ

    Розтопить сонце хмари грозові --
    Поллється з висі ніжність золотиста,
    На гори, ліс, простори степові,
    Озера площ і ріки вулиць міста.

    Отак весна в розквітлості своїй
    Приходить, як любов небесна, чиста
    Нашіптує йому, а потім їй --
    "Кохай, допоки ще душа вогниста!"

    Та не одійде легко так зима --
    Насипле снігу, граду ця рахуба --
    Його падлюцтва Холоду - тюрма.

    Він для вогню сердечного -- беззубий
    Вже тане лід од віршів недарма --
    Хай світ увесь мої творіння любить!

    VІІІ

    Хай світ увесь мої творіння любить.
    Бажається, щоб дійсно так було!
    Перекладайте їх колеги, ну-бо,
    Там виростив я вічності зело!

    Бо від нахабства ще не впав із дуба,
    Мене, можливо трохи, занесло...
    Та скромний, то неначе самогубець --
    Шанують після смерті, як назло.

    Звичайно, всюди винятки бувають --
    Улюбленець фортуни - чудо-стан,
    З найкращими жінками він у раї --

    Все від життя бере, немов султан!
    Але його писання умирають,
    Якщо осатанілий графоман.

    ІХ

    Якщо осатанілий графоман
    Змастив перо у найчорнішій сажі --
    Сприймай, поете, наклеп жартома --
    Нехай що хоче, те на тебе каже.

    Багнюки ллє хоч цілий океан,
    Прийоми застосує епатажу --
    Це означатиме, ти є -- брахман*,
    І слово щось твоє в суспільстві важить.

    Парадоксальний, може, вислів цей --
    Люби його, не піддавай ігнору,
    То він покаже істинне лице...

    Кохання - мусі-пусі - проговорить!
    Утішиться, кидатиме яйце,
    Судитиме з нахабством прокурора.
    ______________________________
    *Брахман - в індуїзмі абсолютний дух, всесвітня душа, першооснова всіх речей і явищ.

    Х

    Судитиме з нахабством прокурора...
    Він просто бик, що на червоне пре,
    А ти немов у ролі пікадора
    Спис-бандерилью встромиш під хребет.

    Отямиться хай в лютому напорі,
    Аж доки чорт його не забере.
    Зоря вечірня зійде, як Аморе*,
    Мов чарівлива посмішка Гюррем**.

    Кохання почуття благословили
    Влес-книга, Тора, Біблія, Коран --
    Яка це все ж -- непереможна сила...

    Лише наш "друг"-- писака-хуліган
    До рівня опустився гамадрила***,
    Обмови напускаючи туман.
    ___________________________
    *Аморе (італ.) - Кохання, любов.
    **Гюррем (тур.) - та, що сміється. Так турецький султан Сулейман Пишний називав свою дружину українку - настю Лісовську.
    ***Гамадрил - мавпа роду павіанів, підряду вузьконосих мавп.

    ХІ

    Обмови напускаючи туман,
    Все брехні розповсюджує навколо,
    Своїй співає ницості пеан,
    Здригається, немов індиче, воло.

    Оцей літературний шарлатан
    На Образи оригінальні кволий,
    Висмоктує із пальця вірш, роман
    Ще й опонента критикою коле.

    Йому пробачте, люди і Боги,
    Хай вип'є заспокійливий цикорій --
    Нещасний син бабусеньки Яги...

    Любов'ю хлопця обділили, sorry*,
    Шаленство графоманської юги --
    Стрибог його суворо переборе.
    _______________________________
    *sorry - вибачте (англ.).

    ХІІ

    Стрибог його суворо переборе,
    Хай вітер -- неповторності озон --
    До творчих залетить лабораторій.
    І поетесу надихне Музон,

    Поета - Муза, критик -- обговорить,
    Бо велетень письма -- як Робінзон --
    Поб'є літературні він рекорди --
    Самотній острів океанських зон...

    Коли ж то визнають, що справжній геній? --
    Різкий у спілкуванні, ще й тиран.
    Вдягнуть не хоче масочку смирення --

    Бездари завдають жорстоких ран.
    Лиш після смерті праведне учення
    Хіта харизмою уб'є дурман.

    ХІІІ

    Хіта харизмою уб'є дурман...
    Звучатимуть, немов перлини, вірші,
    Літературний знатиме гурман,
    Всі люди цитуватимуть простіші.

    Ще й композитор -- музики шаман --
    Відчує силу слова найгостріше.
    І вічність огортатиме сама
    Їх твір вокалом щонайкрасивішим.

    Митець у кращі відійде світи,
    Як серед вишівських аудиторій,
    По класах шкіл його ім'я нести

    Любов сама візьметься за лекторій...
    Запізно зводить до сердець мости,
    Леліє радість між сумних історій.

    ХІV

    Леліє радість між сумних історій
    Цей автор-виконавець ще й співак
    Багато скине за концерт калорій -
    Так викладається, ох одержимо як!

    Бо стільки є талантів-медоборів,
    Лиш геній з найсильніших -- долі знак
    Отримає в елітному доборі --
    Найбільшу зливу почестей-відзнак.

    Потрібно мати зіроньку щасливу,
    Щоб Усевишній шлях йому відкрив,
    Кохання справжнє сотворило диво --

    Митець -- орач ясних небесних нив.
    Зірки зерном спадають, наче мливо,
    І співом зависають у траві...


    VІ МАГІСТРАЛ

    І співом зависають у траві...
    Пісні найкращі - лиш для тебе, люба,
    В моїй вони рояться голові,
    Наспівують їх мимоволі губи.

    Натхнення вітре чарівний, повій,
    Могутністю розвихреного чуба.
    Розтопить сонце хмари грозові --
    Хай світ увесь мої творіння любить!

    Якщо осатанілий графоман
    Судитиме з нахабством прокурора,
    Обмови напускаючи туман,

    Стрибог його суворо переборе,
    Хіта харизмою уб'є дурман,
    Леліє радість між сумних історій.

    25 лютого 7531 р. (Від Трипілля) (2024)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  18. Іван Потьомкін - [ 2024.02.29 21:22 ]
    ***
    В хмільному вальсі побажань
    Пливуть до загсів молоді...
    Дитячий сад, ти паузою стань
    На їх зритмованій путі.
    Найглибші очі – у дітей.
    В них – цноти невичерпная криниця.
    Долийте ж в свої кухлі, молоді,
    Тепер лиш можете рідниться.
    Життя – і любощів обійми,
    І розладу пощерблені ножі...
    Бува: сварлива зверхність рине
    Сльозистим градом в злагоди посів.
    Затріпотять листочки сходів...
    Хто їх зуміє вберегти?
    Графітній хмарності негоди
    Хто роздере регочучі роти?
    Слова титанисті пігмеями зіщуляться.
    Цілунки стануть раєм для мерця...
    ...Не плач, Любов,
    На захист твій лаштуються
    І райдужать похмарені серця
    Прості дитячі очі,
    Що колись стояли
    На сходинці останній
    Любощів вінця.


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.84)
    Коментарі: (2)


  19. Євген Федчук - [ 2024.02.29 19:01 ]
    Звідки з’явилися жаби
    Ішли Ісус з Петром якось по містах і селах.
    В селі однім відпочити сіли над дорогу
    На колоду, пожаліли утомлені ноги.
    Аж іде повз чоловічок сумний, невеселий.
    - Чому сумний? – пита Ісус. Той відповідає:
    - Народилася у мене, нарешті дитина.
    Треба йти її хрестити, щоб все чин по чину,
    Та ніхто іти за кума мені не бажає,
    Бо я бідний. – Не хвилюйся, я за кума буду. -
    Ісус каже. Пішли в церкву, дитя охрестили.
    Повернулися додому, жінка стіл накрила.
    Наїлися, напилися. – Ну, що ж, добрі люди,
    Будем далі мандрувати. – Ісус їм говорить.
    Тоді з кума постоли він зняв та і повісив,
    А дав чоботи новенькі та й каже: - Дивися,
    Постоли не викидай ті – мине тебе горе.
    Та й пішли. А в чоловіка ладно стало звідти.
    Завелося господарство, грошиків чимало.
    Збагатів, набрався пихи. Сором йому стало
    Постолів своїх, узяв їх й викинув на смі́ття.
    Верта Ісус селом отим та й каже Петрові:
    - Може нам би завернути, кума навістити?
    - Чому б ні? Воно вже й вечір. Чого в ніч ходити?
    Зайшли в хату, роздивились. Бачать – хата нова.
    Сіли за стіл та й чекають кума із роботи.
    Той приходить, тільки в хату двері відчиняє,
    Так одразу ще з порогу вголос і волає:
    - Геть із хати, волоцюги! Розвелось босоти!
    Ісус йому: - Куме,куме! Не сердьтеся, годі!
    А той горла: - Краще чорта, ніж кума такого!
    - Ну, як чорт тобі за кума, то і йди до нього!
    Та й закинув на болото, у смердючу воду.
    І із нього тої ж миті жаба утворилась.
    Лиш тоді опам’ятався, став: - Кум,кум! – кричати.
    - Постолів не треба було, куме, викидати, -
    Каже Ісус, - Збагатіло, бач, як загордилось!
    Пішли Ісус з Петром далі світом мандрувати,
    А той кумкає і досі, Ісуса гукає,
    Попроситись, хай подобу людську повертає…
    Та ж гординя – то гріх смертний, не слід забувати.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  20. Олена Побийголод - [ 2024.02.29 13:40 ]
    2000. Про радощі лю́дські
    Із Володимира Войновича

    Я був у кра́ї, де правда вбита.
    Там люди знагла втрачають жи́тла.
    Суворий клімат – зима без літа,
    не вистачає тепла та світла.

    Між днем та ніччю нема різниці,
    і бродять люди немов безлиці.
    І хоч між ними зв’язків немає,
    з них кожний інших неполюбляє.

    Старою злістю вони пропахли,
    й самі́ у зло́бі своїй зачахли,
    на кшталт сухого куща бур’яну,
    соків життєвих збулись, здається.
    І тільки радість у них стається,
    коли сусіду чомусь погано:

    зламав коліно, чи нежить люта,
    чи в нього вкрали грошви багато,
    нестатки-злидні, чи інша скрута –
    його сусідам це справжнє свято...

    Й життя минає в імлі та злобі,
    невтішна доля – немов іржава;
    коли ж хтось раптом когось угробить –
    тоді, звичайно, це інша справа.

    (2024)


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  21. Володимир Каразуб - [ 2024.02.29 10:49 ]
    Дзеркала
    І

    Дзеркала залишають твої відображення
    В своїй пам’яті. Вони перетасовують їх як картяр,
    Що ніколи не махлює і не зиркає на перстень сонця,
    А твою присутність помічають коли ти
    Недовіряєш власному віддзеркаленню,
    Бо віра для них категорія віддзеркаленого
    А тому ніхто не побачить тебе, навіть самі дзеркала.

    ІІ

    Повертаючись до того трюмо, я все-таки
    Мав рацію, що твоя любов, це досконала поезія,
    Наготи. Вона розпорювала вив’язані рядки сукні
    І кривилася на той натюрморт, що я малював.
    Вона позбавляла мене фарб, але
    Вливала промені дійсності на картину,
    Що була більшою за моє бажання змальовувати.
    І я почав писати подумки, і завжди на піску,
    Щоб слова мої зникали ніжним шумовинням твого віддиху.

    ІІІ

    Якби я тоді писав — це було б жалюгідним мавпуванням,
    Спробою написати сонце вийшовши на пленер,
    Зимою. Приблизити те, що долають за допомогою
    Телескопів, або уяви, але тепер,
    Я можу писати стверджуючи, що закони термодинаміки
    Чудово описують розставання тих,
    Хто перелив віск свого серця у форму
    Пам’яті,
    Що все більше уподібнюється дзеркалам.

    12.02.2024


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  22. Світлана Пирогова - [ 2024.02.29 08:27 ]
    Іде відродження


    Обличчя у весни дівоче, юне,
    Усмішка загадкова на вустах.
    І проростуть хвилясті в полі руни,
    Пташиний затріпоче в небі змах.

    Верба в сріблястих котиках лисніє,
    Їх ніжно пестить радісна весна.
    Підсніжники піднялися на ніжки,
    Цвіте у лісі квітів білизна.

    Іде відродження землі і волі,
    Золотооке сонце зазира.
    І що ж чекає нас на видноколі?
    Весни усмішка - це надій пора.

    Ґаздує вправно юна господиня.
    Душа ж людська молитвами жива.
    Хай Україна зробить вибір нині
    За спільні справи, а не за слова.


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (4)


  23. Леся Горова - [ 2024.02.29 08:19 ]
    Весняна гойдалка (вільний переклад Л.Сашиної)
    Вітер гойдалку весняну розгойдав:
    лютий шубу свою березню віддав -
    тиснуть плечі й закороткий вже рукав,
    сніг карманами розкис, повитікав!

    Вгору! - сосен розгойдалося гілля!

    А ворона себе гордо виставля -
    все пір'їнку до пір'їнки виклада,
    був нелегкий в неї бій біля гнізда!

    Вниз! - і краплі поспішають до землі,
    щоб водою її вдосталь напоїть.
    ..
    Вгору! - птахи розлітаються в садку
    ..
    Хтось розбив дзеркальне плесо на ставку -
    і тріщало по окрузі і гуло,
    розлетілась новина на все село -
    і біжать туди струмки з усіх сторін.
    ..
    Вниз! - штанини підтягнувши до колін
    сонцю виставить опудало щоку,
    хоч солом'яне, а також на чеку-
    бо не хоче проморгати дивину -
    навкруги усе так схоже на весну!
    ..
    Призьба дому із-під снігу вигляда,
    а із даху густо капає вода,
    стрепенеться із порога по димар
    скине долу снігу мокрого тягар!

    Дім під сонечком засяяв, звеселів,
    сонце блискітками бавиться на склі,
    вікна жмуряться фіранками повік,
    загадково до дверей скрипить поріг.
    ..
    Березневий сад - то гойдалок гілля
    і співають один-одному здаля
    два закоханих у кішечку коти -
    хто гучніше, тому ближче до мети.
    ..
    Вгору! - небо близько-близько - доторкнись!
    Серце гупає від захвату! -
    Униз !
    05.02.2022.


    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.92)
    Коментарі: (2)


  24. Неоніла Ковальська - [ 2024.02.29 08:49 ]
    Пісня дівоча
    Десь від річки доноситься пісня дівоча,
    Гарно так, що і зорі заслухались мабуть,
    Її чути усім аж до пізньої ночі,
    То дарма, що співачкам раненько вставати.

    Братися і до праці дівчатонькам треба,
    Бо роботи в селі ж то завжди вистачає,
    Слід подбать про родину й про дім та про себе,
    Ну а поки що пісня вкраїнська лунає.

    2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  25. Микола Соболь - [ 2024.02.29 05:21 ]
    Кати
    Ще ненароджене дитя
    в утробі материнській вбили.
    Спитати хочеться Творця,
    чим воно світу завинило?
    Ради чого російський кат
    в живіт ножем ударив жінку?
    І лоно розпоров булат.
    А кат лише сміявся дзвінко.
    Чи є на світі Божий суд?
    Без нього жити надто зручно.
    Над жертвою присів якут
    і зняв з убитої обручку.
    29.02.24р.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  26. Віктор Кучерук - [ 2024.02.29 05:40 ]
    * * *
    Хоча про сон це тільки спогад,
    Але я знаю, що, на жаль,
    Обмокла вранішня дорога
    Віщує сльози і печаль.
    Напевно, з любою розлука
    Мене штовхне в далекий край,
    Бо в сні ножа я брав у руку
    І навпіл різав коровай.
    Поласувати трохи медом
    Завадив рій кусючих бджіл, –
    Неначе він так попередив
    Про те, що коїться навкіл.
    Про те, що станеться зі мною
    Уже сьогодні після сну,
    Коли замучений журою
    Від снів у ній себе виню…
    29.02.24



    Рейтинги: Народний 6 (5.61) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (2)


  27. Юрко Бужанин - [ 2024.02.28 23:48 ]
    Я тобі віддам усе своє тепло
    Я тобі віддам усе своє тепло,
    Щоб від нього твоє серденько зігрілось,
    Щоб кохати віддано воно могло
    І ніколи більше, рідне, не боліло.

    Підніму тебе я, люба, на руках
    Віднесу туди, де вік панує спокій.
    І де пройдемо ми, на усіх стежках,
    Розцвітуть троянди по обидва боки.

    Задрімаєш ти у пахощах п’янких
    І з найвищих сфер зійде колискова...
    Біль навік затихне на руках моїх,
    А я шлях стократ цей пройшов би знову.

    2010


    Рейтинги: Народний 6 (5.69) | "Майстерень" 6 (5.71)
    Коментарі: (2)


  28. Іван Потьомкін - [ 2024.02.28 22:36 ]
    З голосу Глібова

    Щонайвищий серед квітів,
    Кому видно все на світі,
    Підказав Будяк Барвінку
    Взять Фіалочку за жінку.
    Обмаль радощів у квітів,
    Тож зраділи всі, мов діти,
    І без зайвих там думок
    Пустилися у танок.
    Як почули про весілля,
    Що справляло пишне зілля,
    То знайшлися і музики –
    Гусак, Півень та Індики.
    Прилетіли веселитись
    Горобці, Чижі й Синиці,
    Додався і Шпак.
    «Отак, квіти, так!»
    Бадьорить усіх Будяк.
    Та враз закричав щосили:
    «Ой, мене щось укусило!»
    А за Будяком і решта:
    «Гицель, мабуть, між нас вешта!»
    А то були просто бджоли
    (Після зими іще кволі)
    Мед із квітів добували,
    Поки тії танцювали.
    Щоб не буть чортополохом
    Та не скаржитись й не охать,
    Знать би Будяку не всує,
    Що Свята Земл шанує,
    Засіває ним поля,
    Як культуру обробля,
    Щоб не тільки з гречки й липи,
    Але й з нього мед точити,
    Мед пахучий добувати,
    Люд праведний частувати.



    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  29. Сергій Губерначук - [ 2024.02.28 19:24 ]
    Так трапилось, що небо безцвітне…
    Так трапилось, що небо безцвітне,
    що до сонця далека дорога в тупик,
    що іскри від моїх копит
    для всіх перехожих,
    немов од салюту розвага.
    Я виснаживсь
    бігти
    у безвість
    у безвідповідальність
    за себе.
    Але те, чого я шукаю, –
    аморфне.
    Дорога́ мені людина
    без смаку,
    кольору
    і запаху.
    Жодних знаків уваги.

    30 червня 1994 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | " "Поезії розбурханих стихій", стор. 97"


  30. Наталія Кравченко - [ 2024.02.28 14:38 ]
    Молитовний оберіг
    На світанку босими ногами
    Йшла до Бога Україна
    Та йшла тихо з молитвеним оберегом і йде далі…
    Одягнувши молитовний оберіг
    Та йшла просити в Бога сили і кращої долі,
    Вона ставши на коліна молилася днями і ночами…
    Як тільки побачила,
    Вона раптом впала від побаченого замліла,
    Бо наші сини і доньки полягали
    Воно вкрито все христами
    З небес голос чути:
    Невдовзі в Вкраїні настане мир,
    а той хто прагнув Україну здолати сам ляже хрестами…
    Моя рідна, потерпи зовсім трішки загою рани молитовним оберегом


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  31. Світлана Пирогова - [ 2024.02.28 11:28 ]
    Іскра не твоя
    Як цвіт кульбаби, буйний вітер нас розніс.
    Не повернути весняних емоцій.
    Це ніби йти сліпому у дрімучий ліс.
    Невідомість висить на кожнім кроці.

    Оте, що долею написано тобі
    Не перепишеш, пізно вже писати.
    І не веди з собою марно боротьби.
    Для чого ці в душі німі дебати?

    Багаття не розпалиш після довгих злив.
    Обходь мене, прошу, щоб я не звикла.
    І не шукай тепер торішнього мотив.
    Я іскра не твоя. Даремний виклик.


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (1)


  32. Володимир Каразуб - [ 2024.02.28 10:24 ]
    Цитрин
    Ніхто не знає звідки і по що
    Приходять духи явлені бажанням
    Щоб зодягнути у твої слова
    Не обережних чи навмисних марень,
    І повісти про вирок свій. Але
    Не все у чім запевнюють актори
    Вбираючи слова чужих видінь
    Приймає дійсний полюбовний образ,
    А тільки те, що виловиш в собі:
    Запевнити у вірі — ще не віра,
    У тім що прагнеш без чуття й зусиль.
    І тут вона являється на сцені
    З твоєю роллю де усі слова
    Колись були завірені тобою:
    «Ось те, чого хотів, — вона твоя.»
    І ти приймаєш.
    Дія перша. Вечір.
    Все так, як бачилось: і небо, парк, хода
    Тієї жінки, що іде до тебе.
    Запитуєш у неї: «Ти — моя?»
    Вона киває...
    Дія друга. Ранок.
    «Любов, як сонце. Ні! Любов —– це ти!
    Це світ в якому слів одних замало
    А сонце більше схоже на цитрин.»
    Вона киває...
    Дія третя. Морок
    Вона сміється: «Вибач не твоя.»
    І раптом бачиш, як зриває маску.
    «Це роль, — відказує, — яку хотіла я.»

    24.02.2024


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  33. Микола Соболь - [ 2024.02.28 09:59 ]
    Напередодні
    Переддень великої спокуси,
    ще не кожен усвідомив гріх,
    вже хреста зготовили Ісусу,
    завтра хай помре за нас усіх.

    Юда ще рахує тетрадрахми
    і мотузка не зійшлась в петлі,
    у цноті стоять юдейські храми
    на людьми спаплюженій землі.

    Задзуміла вість в принишклім світі,
    в якім смерть сприймається, мов гра:
    Ви готові за любов убити?
    Прибивайте до хреста. Пора.
    28.02.24р.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (3)


  34. Леся Горова - [ 2024.02.28 08:23 ]
    Відродження


    О мить! І я в тобі колись розтану,
    Та розіллюся сотнею струмків.
    Вертаються травою води талі,
    Просочуються в бруньки боязкі.

    Ти вічна, мите! В плині трансформацій,
    В постійному згасанніб - то не тлін!
    Так хочеться віддатися сповна цій
    Весні початку нових перемін.

    Заквітло. Мить, й пелЮстки сіє гілка,
    Де перший лист ховає зав'язь. Мить -
    І літо розлилося по узгірку,
    Достиглою ожиною пахтить.

    Метелик, що пірнув у мить надії
    Чи налітався, а уже висить
    Десятком лялечок, де сонце гріє
    Нове імаго дивної краси.

    А мить за миттю відквітує літо
    У райдугах і травах степових,
    Та на підмостки золотава вийде,
    Продефілює пишно, й не зловить...

    Мить задощить, і миттю захолодить,
    Метелик-гусінь вклякне у корчі,
    Чекатиме, допоки талі води
    Відродяться, життя роздаючи.
    03.2023.


    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.92)
    Коментарі: (2)


  35. Віктор Кучерук - [ 2024.02.28 05:19 ]
    * * *
    За минулим ні жалю, ні плачу,
    Ні потішних пісень і думок, –
    Тільки в сни, мов звідтіль передача,
    Щось з’являється й мається строк.
    Потім вмить забувається швидко,
    Як усе незначуще в житті, –
    І нічого знов довго не видко,
    І ніщо не ятрить почуттів…
    28.02.24


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  36. Микола Соболь - [ 2024.02.27 16:13 ]
    Берегиня
    Полинути в загублені світи,
    де пломеніє зорепадом небо,
    за однорогом по траві піти,
    він знає шлях, що приведе до тебе.
    Ти мавкою живеш серед лісів
    і крапель дощових збираєш перла.
    У цій ніким небаченій красі,
    гармати не роззявлять свої жерла.
    Їм лячно розкида́ти грім війни,
    де світом править роду берегиня,
    ідуть у поле на жнива сини,
    твій дім для них опора та твердиня.
    Стоїть на місці часу тихохід,
    нема куди годиннику спішити
    і не важливо спадень це чи схід,
    планета не зіб’ється із орбіти.
    Нехай життя спиває всю ясу,
    що тягнеться із древності до нині.
    Такі, як ти примножують красу
    й уговтують драконову гординю.
    24.02.24р.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  37. Володимир Бойко - [ 2024.02.27 12:51 ]
    Торги
    Осяває свічка віртуальна
    Слід від одлетілої душі,
    А убивці, підлі і реальні –
    Ось вони, втішаються в олжі.

    О, які вони багатоликі –
    І святі, і грішні, і страшні,
    І цивілізовані і дикі,
    Моляться і богу й сатані.

    Убивають ближніх і далеких –
    Їм авансом прощено гріхи.
    Світ не усвідомив небезпеки,
    Провертає з вбивцями торги.



    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (2)


  38. Володимир Каразуб - [ 2024.02.27 11:54 ]
    Зоар
    Чим далі «від» тим більше коло «до»,
    І сторінки написані тендітним
    Приємним почерком, немов хвиління сну
    Де бриз гортає ніжним повіванням
    Твій перший розділ і його останню
    Главу життя, таку легку й солодку,
    Що осторонь тримаєшся того,
    Що змушує тебе прийняти виклик.
    А все лиш далі й далі берегів
    Що сходяться окреслюючи острів
    Де от невдовзі явиться тайфун,
    І твій гамак піймавши в сіті бурю
    Зрихтує згодом болісну вуаль.
    Але й тоді прив’язуєш себе
    До континенту спокою, втікаєш
    І першим рейсом мчиш на літаку
    Чим далі «від», де хвиль не підіймає
    Жахливий звір, до тихої землі.
    Тому все далі й далі від роману,
    Тому все ближче, ближче де фасад
    Підкреслений карнизами й балкони
    Підтримують каріатиди, їм
    Квартирний світ покладено на плечі,
    А в ньому спокій, затишок і сплін,
    Що застилає сутінками речі,
    Навпроти ж ліжка – ангели, вони
    Такі ж бліді смертельно, як і постіль.
    І ніч в тобі, і в місячному сяйві
    Твоє волосся, зорями в очах
    Виблискує жага і хіть голодна
    І дотики нехай такі мов шовк,
    Та на вустах здається тінь глумлива
    Здіймається у посмішці, жаскна
    І скрапує на серце від горіння
    Холодного вогню. А за вікном
    Пала Зоар у зареві ранковім.

    24.02.2024


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  39. Олена Побийголод - [ 2024.02.27 11:40 ]
    1991. ‹Декларація про принципи›
    Із Володимира Войновича

    Ми вештались довго в проваллі,
    щоб нібито вийти з імли;
    шукали освітлені далі...
    Потьмарені тільки знайшли.

    Шукали й крамоли бацили,
    і вошей, а ще – шпигунів;
    і з успіхом це ми робили, –
    хто б що нам про збиток не нив!

    А ще ми хотіли – насилля
    весь світ зруйнувать, а відтак...
    Навіщось міняли довкілля
    і щось повертали навспак.

    І вас ми збирались кінчи́ти
    у той або інший манір;
    та ви́ за бугром, паразити,
    на лихо, живучі надмі́р.

    Але апетит до утопій
    донині у нас не зачах:
    продовжимо марш плоскостопий
    й насиплемо вам ізотопів,
    від’ївшись на ваших харчах.

    Та по́ки що – є в нас завади,
    бо хочеться їсти, аж край...
    Пожертвуйте ж нам, Христа-ради,
    що́ можете, чорт забирай!

    (2024)


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (2)


  40. Леся Горова - [ 2024.02.27 09:18 ]
    Місячна ніч
    Підкова місяця надкушеною висне,
    Як слід коня, що відчеканив срібло,
    Копитом вдарив, і зірками бризнув,
    Аж водні брижі розійшлися дрібно.

    На підморожених до ночі сніжних клаптях,
    Залишених у тінях милосердно,
    З копит спішать ще й блискітки накрапать,
    Хоча їх зранку буде сонцем стерто.

    І бризки зоряні під ранок пересохнуть,
    Коли підкова скотиться до лісу,
    Та відзеркалить небеса високі
    Ранкове плесо кольору заліза.
    02.2023.


    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.92)
    Коментарі: (2)


  41. Неоніла Ковальська - [ 2024.02.27 08:17 ]
    Блакитним небом сонечко котилось
    Блакитним небом сонечко котилось
    Тепле таке і жовте та яскраве.
    Щиро із ранком привітать хотіло
    Воно усе живе, давать наснаги

    Людям, птахам, звірятам та комахам,
    Кожній травиночці і дереву та квітці,
    Щоби у кожного із них був гарний настрій,
    Як барви весняні цвіли усмішки.

    Щоби співав струмочок щось веселе
    І дихала земля так вільно й легко,
    Мир панував і у містах, і селах,
    Всюди звучала українська пісня.

    2024 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  42. Світлана Пирогова - [ 2024.02.27 07:17 ]
    Дізнатися б

    Дізнатися б, а чи кохаєш ти мене?
    Чи тільки позолоти сліпить блиск урочий?
    А може, це колись, немов туман, мине,
    Опустить осінь стомлено вологі очі.

    Дізнатися б, а чи кохаєш ти мене?
    Чи може, зваблення для тебе, ніби свято?
    Тремтить щодня живий в блуканні серця нерв,
    А сни надій купаються у листі м*яти.

    Дізнатися б, а чи кохаєш ти мене?
    Чи все навкруг лиш звичне й тимчасове в світі?
    Моє кохання, мабуть, щиро-неземне,
    Бо восени розквітла ніжно віра цвітом.


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (2)


  43. Віктор Кучерук - [ 2024.02.27 05:53 ]
    Халепа
    Чимчикуючи з гостини
    Заєць скибу ніс в торбині
    І раптово біля лісу
    Стрів чатуючого лиса,
    Що з порожнім зовсім шлунком
    Ждав такого подарунка,
    Бо в засмученого зайця
    Похапцем забрав окрайця...
    27.02.24


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  44. Нінель Новікова - [ 2024.02.26 15:40 ]
    І вічний бій
    ЙОСИП БРОДСЬКИЙ
    Переклад із рос. мови
    Нінель Новікова

    І ВІЧНИЙ БІЙ…

    І вічний бій.
    Нам спокій тільки сниться.
    І хай ніщо
    не потривожить сни.
    Хай сива ніч
    і у дрімоті птиця
    гойдаються у тихій далині.
    І вічний бій.
    Атаки наші вперті
    і куля,
    що у пісні смерть несе,
    кричали нам,
    що є іще Безсмертя…
    …А ми хотіли вижити і все.
    Пробачте нас.
    Ми до кінця кипіли,
    І світ сприймали,
    Наче прикриття.
    Серця метались,
    рвались і хрипіли,
    як коні ті,
    втрачаючи життя.
    …Скажіть… там…
    Щоб нас більше не будили.
    Нехай ніщо
    не потривожить сни.
    …Ну , що із того –
    не перемогли ми,
    із того,
    що не повернулись ми?

    26.02.2024




    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  45. Ольга Олеандра - [ 2024.02.26 10:21 ]
    Вручає доля квіти...
    Вручає доля квіти. Із вогню.
    Вогняні квіти на весь обшир неба.
    І хочеться відмовитись – не треба!!!
    Але дарунки долі – то святе.

    Палає всесвіт. Вогненний букет
    заповнює і смажить поле зору.
    Розпалює супротив чи покору –
    то кожен обирає на свій смак.

    Пломінь яскравий. Ніч, а наче день.
    А розпочнеться ранок, чи помітиш?
    Ті доленосні полум’яні квіти
    не завжди передвісники біди.

    Що каже доля подарунком цим?
    Спопелить прагне чи квітчає дім?

    11.08.22


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  46. Юрій Гундарєв - [ 2024.02.26 10:35 ]
    Той, хто дарує тепло

    Сніг, ніби срібне рядно.
    Один. Самота.
    Біле, як ватман, вікно.
    Один. Саме ти.

    Весь світ замело…
    Навіщо ж сюди прийшов?
    Давати тепло.
    Любов.

    Автор: Юрій Гундарєв
    2024 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  47. Володимир Каразуб - [ 2024.02.26 09:47 ]
    Запах ірисів
    А справа в тім,
    Що я і не приховував
    Ні власний подив, ні холодних слів,
    Ні пристрасті, що сходилась з іронією,
    Ні те, що світ – один великий міф
    З його бажанням діяти, як бачиш
    Настільки хутко, щоб ніхто не зміг
    Затямити його поточні риси,
    Заглибитись у безкінечний вир
    Тотемних танців і тотемних масок.
    Хоча очима ти казала вір,
    У чистоту любові, у незламність,
    В уперту міць дивитися крізь час,
    Який згубив малу фігурну стрілку
    І тим самим тримає разом нас,
    Потрохи розливаючи подібність
    В єдину форму щастя і нещасть.
    Була це віра у бетон і стіни
    У парк, що раптом повниться густим,
    Мені, тривожним запахом ірисів
    Нектар яких приваблює комах;
    І я намацував твою, в повітрі, руку,
    Фантомним спогадом, щоб стримати ходу
    Та в інший бік звернути, геть від парку,
    Але тебе зі мною не було.
    Я пригадав твій погляд незворушний,
    Цю легковажність перевиту в млость
    Очей, що мов навмисно не зважали
    На те, що морок ночі підкрадавсь
    Дзижчанням мушок на тонких пелюстках
    Що й небеса над містом розійшлись
    Як надмогильне мощене склепіння
    Готуючи нові місця для втрат.
    І злість брала, що ти цього не бачиш
    Не бачиш ні ірисів, ні комах
    Ані дрімучих тіней, що зникали
    У безвість ночі, вранішній туман,
    Що обпікати пальці сірниками
    Цінніший досвід за усі моря
    Які для тебе залишились фоном.
    І я намацував твою, в повітрі, руку,
    Фантомним спогадом, щоб стримати ходу
    Та в інший бік звернути, геть від моря,
    Але тебе зі мною не було.

    23.02.2024


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  48. Світлана Пирогова - [ 2024.02.26 09:04 ]
    Наснилася весна


    Зима. Глінтвейн. Скляні квадратики вікна.
    Сплітає лютий макроме морозне.
    Бузку засохлому наснилася весна,
    Неначе хтось несе його з-за рогу,

    А поки в фоліанті - пил і духота.
    Хоч заглядає часом хуртовина,
    Розлук далеких в'ється стигла глухота.
    Застрягла у суго́рбі лиш провина.

    Глінтвейну чи бузку відчула аромат,
    Який вдихала, ніби кисень часу.
    Душа, неначе всілась на журби шпагат.
    Зима безмовна у холодній рясі.


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  49. Леся Горова - [ 2024.02.26 08:53 ]
    Злива лютнева
    Всю ніч у вікно несподіваний дощ побивався.
    Так гулко й настирно, що сон мій наляканий втік.
    Здіймалися хвилями згадки, спліталися станси.
    Було щось забуте, тремтливо-хвилююче в тім.

    Як в деку кленову, бажаючу звук відродити,
    Вдаряли краплини у скло, у бляшаний навіс.
    Забуте, ще пізньої осені хлющею змите,
    Під оплески струменів так захотіло на біс,

    Що твій оксамитовий голос почувся: "Тримайся!"
    І другий, легкий, ніби мій: "Бережися і ти."
    То сниво мене закрутило у просторі й часі.
    А злива лютнева воліла до ранку іти.


    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.92)
    Прокоментувати:


  50. Микола Соболь - [ 2024.02.26 06:40 ]
    Збудеться
    Мовчить знесилена Вітчизна.
    Знекровлений тече Дніпро.
    Хто справить по загиблих тризну?
    Якщо не ми, то вже ніхто.
    Відмиють руки московити,
    коли стече з багнетів кров
    і стануть вчити нас любити,
    і, що нацисти – полк «Азов».
    Чи ти помреш, козача славо,
    безвісно павши у степу?
    Чи вбереже тебе Держава?
    Чи здасть московському попу
    на поталу? Так вже бувало
    в історії твоїй не раз.
    Синів загинуло чимало.
    Молитвам Господу про нас
    не хоче небо посприяти
    і часто думається м’ні:
    хай буде син,
    хай буде мати,
    на цій знедоленій землі.
    22.02.24р.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   1761