ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2024.03.29 07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.

Віктор Кучерук
2024.03.29 05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.

Артур Курдіновський
2024.03.29 01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".

Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.

У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня

Віряни несуть до церкви

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:09
Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!
Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:08
Вночі місто моє порожнє
У крізь відображення бачу міріади зірок – вечірнє місто.
Жінка – вітер
по місту мчить.
Не зупиниться жінка – птах.
Жінка - буря над світом майорить у темряві.
А ночами грає вона - просто буря,
вічно одна

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:07
Квітка кохання розквітла в мені і в тобі
Огорнувши нас неймовірним кохання
І зв'язала нас міцно червоною ниткою навіки,
Так нас з'єднали самими небесами,
То квітка кохання пророкувала наше щастя

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:06
Я і ти - фундамент світобудови.
Ти дав мені свої Ангельські крила
Я віддала тобі свої Ангельські крила
І ми піднялися вгору, до неба, до зірок…
Щоб ми могли окунутися в безодню космічних почуттів
І ці космічні почуття живуть в Міріади зірок,
Де нам

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:05
Я ніколи не звикну,
Я не вмію до заяложеного слова звикнути.
Бо ці заяложені слова, що живуть у тому роті.
До гарного слова нам треба звикати,
Щоб мова була як дзвінке джерело,
Як кажуть: «подумай сім раз, перед тим, як сказати»,
Щоб гарні слова тв

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:04
Ми незалежні,
як птахи - самовільно літаємо в небі,
ризикуючи впасти і розбитися
Ми вільно пархаємо в небі
без кайданів ніхто надіти не зможе…

Ми незалежні,
як коти - свавільно гуляємо самі по собі…

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:03
Я - Північ, бо тіло моє - Земля,
Мій Спасителю, я - ілюзорна Земля,
Я молюся духу Земля,
бо де я не була, не забуваю благословенну Землю,
яка кружляє у космічнім вальсі…
Вітри Галактик - вічні скрипалі.
Гармонія крізь тугу дисонансів
проносить ритм

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:01
Останній день перед Різдвом
і добрі і злі духи блукають по світу, що пройшов.
Наступила новорічну ніч, дивна тиша,
зорі в небі запалали у різдвяну ніч.
Цієї ночі засяяло небесне світло.
Ангели вітають весь світ
Христос народився в цю мить.
Раптом н

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:00
В душі моїй вирує полум'я,
Там нескінченна боротьба.
У мене одні згоряють страхи,
Інші мучають мене.

Бо я не боюсь втратити
Я боюсь залишитися сама.
Я не боюсь темряви -

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:57
У будинку жахів гуляли ночами
Літаючі привиди
Всіх лякали хто заходив
Або жив в будинку жахів
Від переляку всі тікали
Залишаючи будинок
І ніколи не повертались

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:55
Не клич мене
Я і так сама прийду
Не жени мене
Я сама піду,
Лише стверджую…
я немов привид, немов тінь, яку не видно,
Блукаючи в темряві
і ти мені скажеш іди впекло

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:54
Настала пізня пора
Все заснуло, тільки
Наша тінь
Танцювала на стіні
При палаючої свічки
І ось настав ранок
Свічка догоріла,
Тільки наша тінь залишила

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:52
Подивися як гарно
На місто опустилося
Синє небо з зірками
Нам зірки посміхалися
І ми гуляли нічним містом…
Є лише синє небо
Та дихання Всесвіту
І ми залишилися удвох по

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:36
Я не та, і ти інший
між нами промайнула
тінь забутого кохання.
Роки марного чекання
Залишили в серці рани.

У неба попрошу я
Про щастя, про порятунок,

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:31
Я йду в напівтемрява
Дивлюсь тихенько тінь
Крадеться моя за мною
Куди я вступлю,
Туди вона
Я все намагаюся відвернутися,
Але мені нікуди не подітися від неї
Вона зі мною

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:26
Новорічна ніч настала
Все стихло, тільки за вікном
Завірюха ожива
Все мела замітала свої сліди залишені за собою
Ми шлях вели.
Раптом виє - завиває снігом завірюха

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:25
В моїх думках коханий чоловік,
Це образ, майже нереальний
Але зовнішній вигляд - імпульсивний і брутальний
Думка про нього зігріває мені душу,
Він зі мною ночами і днями
Коли зустрінемося у реалі…
Раптом іскра пробіжить між нами
Не дозволимо собі о

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:23
В моїх думках коханий чоловік,
Це образ, майже нереальний
Але зовнішній вигляд - імпульсивний і брутальний
Думка про нього зігріває мені душу,
Він зі мною ночами і днями
Коли зустрінемося у реалі…
Раптом іскра пробіжить між нами
Не дозволимо собі о
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ігор Мартинюк
2024.03.28

Василь Марківський
2024.03.26

Вадим Водичка
2024.03.26

Лава Вулкана
2024.03.20

Надія Богодар
2024.03.18

перо Христя Чорне
2024.03.15

Володимир Назарук Одеса
2024.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Артур Курдіновський - [ 2024.03.13 05:04 ]
    Журба (сонет)
    Журба... Не обіймай мене, не треба!
    Взаємністю тобі не відплачу.
    Блакиті пожаліла ти для неба,
    Червоного у річці - досхочу.

    Ти зроблена з повітря. Може, з глини.
    І кольору ніякого в тобі.
    Ти пригощаєш стравами з полину
    Всіх поодинці і в рясній юрбі.

    Але ніхто твою не хвалить страву.
    І я не буду. Щось у ній не так.
    Від неї відмовляюсь. Маю право
    Не вішатись душею на твій гак.

    Не по дорозі, журбо, нам з тобою.
    Та поки що йдемо. Журба з журбою.


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (3)


  2. Віктор Кучерук - [ 2024.03.13 05:01 ]
    * * *
    Дні спалахують, мов зорі,
    І згорають, як свічки, –
    То пригнічуюся горем,
    То радію навпаки.
    То із Музою стрічаюсь,
    То таїться десь вона, –
    То наповню склянку чаєм,
    То в фужер наллю вина.
    То не можу щось піймати,
    То ловлю все на льоту, –
    То базікаю багато,
    То впадаю в німоту.
    То обходжу скельні гори,
    То долаю навпрошки, –
    Дні спалахують, мов зорі,
    І згасають, як свічки…
    13.03.24


    Рейтинги: Народний 6 (5.61) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (4)


  3. Володимир Каразуб - [ 2024.03.12 19:56 ]
    Балада про радість та журбу
    І тільки час зведе на пси
    Юнацький шал і пломінь плоті,
    І скільки долю не проси
    Прощання й смерть завжди в роботі.
    Хоч сонце в літній позолоті
    Влива безсмертя у раба,
    Живи без розкладу на потім,
    Допоки не прийшла журба.

    Допоки радість від краси
    Не зв’яже спогади в скорботі
    Гаптуй незболені часи,
    Любов’ю схоплені турботи.
    Бо з дня на день прийдуть гризоти
    І цілих острахів юрба,
    Радій невіданню, достоту
    Допоки не прийшла журба.

    Бо Мойри пхнуть свої носи
    Знайдуть тебе і в темнім гроті
    Коли замовкнуть голоси
    Харитів на щасливій ноті,
    Ключі погубляться в блекоті
    І сколихне з небес сурма.
    Люби до поки ще сьогодні,
    Допоки не прийшла журба.

    Та що тобі до сліз на споді,
    Допоки доля молода,
    Допоки вітер на свободі,
    Допоки не прийшла журба.

    07.08.2023


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  4. Леся Горова - [ 2024.03.12 14:57 ]
    Пролісок
    Хоча теплом не дихаєш - я тану.
    Чи то виною сонце весняне,
    Що, розтопивши сніг, у хвилі таїн,
    У синь квітучу землю одягне .

    Ти пошукав би пролісок за містом:
    Листок шатеновий, як коси, підійма,
    Маленький і тонкий, але як міцно
    Тримає голову! А погляд з-під пасма!

    То мій. Не віриш? Подивись довкола -
    Залитий ніжністю і твій бетонний сквер.
    Там ряст синІє. А на ньому - бджоли -
    Послала глянуть: ти із ким тепер?


    Рейтинги: Народний 6 (5.7) | "Майстерень" 6 (5.92)
    Коментарі: (2)


  5. Микола Соболь - [ 2024.03.12 09:38 ]
    Весна
    Мороз ще дихає у вікна
    і воду сковує калюж
    та незабаром все розквітне,
    запахкотять сади чимдуж,
    заметушаться сонні бджоли
    над першим різнобарв’ям квіт,
    устелиться травою поле
    і сонце у світанок мідь
    вплете над сивим Борисфеном
    співаючи хвалу весні…
    Але сьогодні ще студено
    й морозом пахне білий світ.
    12.03.24р.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  6. Світлана Пирогова - [ 2024.03.12 08:00 ]
    Народжуючи зливу


    Ще вчора вітер обіймав, кошлатив
    Яскравий лайм травиці молодої,
    Вигойдував злегка́ гілля брунькате,
    Неначе шепотів комусь свій докір.

    А вже сьогодні сунуть сиві хмари,
    Божественні сльозини орошають,
    Насичують, воложать землю марень
    І сіють ніжність рясту шар за шаром.

    В годину ранню дощові краплини
    Летять, змиваючи з душі тривоги,
    Чуттів, думок народжуючи зливу,
    З природою - майбутні діалоги.


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (2)


  7. Неоніла Ковальська - [ 2024.03.12 07:42 ]
    Ти порівняв мене з весною
    Ти порівняв мене з весною,
    Сказав, що я така ж нестримна
    І літом названа тобою,
    Така ж палка, яскрава й дивна.

    Схожість із осінню шукаєш
    В моїй душі ліричній тихій.
    Але упевнена - ти знаєш -
    В серці зимі немає місця.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  8. Віктор Кучерук - [ 2024.03.12 06:26 ]
    * * *
    Немає ніяких підстав
    Жалітися Богу на долю,
    Хоча у житті не зіграв
    Намріяних змалечку ролей.
    Напевно, нема талану,
    Або оминає везіння,
    Бо роль пропонують одну
    Театри мого покоління.
    Вона третьорядна, німа
    І в темному закутку сцени,
    Де крім декорацій нема
    Ні з ким розвести теревені.
    Ні разу не чув похвали,
    Але й нарікань не бувало,
    Адже на поклон не вели
    Оті, що в поклонах бували.
    Хоча проти волі стою
    Роками в зігнутій поставі, –
    Не скаржусь на участь свою
    В написаній кимось виставі.
    12.03.24


    Рейтинги: Народний 6 (5.61) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (2)


  9. Рія Кілер - [ 2024.03.11 23:24 ]
    Розквітну
    Я розквітну, певно, десь далеко,
    Через роки та кілометри.
    Спробуй, спіймай, коли біжу
    Від себе я, від повсякдення.

    Розквітну я, проте не тут, не зараз.
    Втечу і зміниться все враз.
    Не знаю чи на добре і чи зможу
    Залишити несказані слова.
    Залишу точно всі образи і журбу,
    Німим промовлю голосом «люблю».

    Десь точно розквітну, де немає страху,
    Де вдихнувши повітря стає справді легше.
    Відчую свободу, не буду залежна.
    Все чужорідне й невідоме, але звикну,
    Адаптуюсь, коли час спливе.
    Думок меншає, ось буря спогадів мине.
    Десь далеко згадаю, сягну —
    Не вистачає тебе.

    09.03.2024
    02:15


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  10. Юрко Бужанин - [ 2024.03.11 22:08 ]
    ***
    Присідаєш навпроти
    Для розмови за чаєм.
    Очей погляд–наркотик
    Тонус вмить піднімає.

    Все, здається, минуло.
    Є свіжіші зітхання...
    Та розбурхано вулик
    Світлих споминів давніх.

    Звели справи сьогодні.
    Та думки потопають
    У рожевій безодні
    Вже холодного чаю…

    2011


    Рейтинги: Народний 6 (5.69) | "Майстерень" 6 (5.71)
    Коментарі: (5)


  11. Іван Потьомкін - [ 2024.03.11 20:14 ]
    ***
    На білий, на рожевий квіт
    То град, то хвища.
    Якби зима, а то ж весна з учора.
    Невже на право жить
    І квітці-немовляті треба заробить?
    Хіба замало
    Пробить асфальт чи камінь розломить,
    Аби дихнуть на повні груди
    І рученята випростать до неба?
    Тільки питаю.
    Тільки силкуюсь
    Вгадати Його волю.
    Не осудить.
    Не виправдать.
    А тільки зрозуміти
    Cебе і все, що доокола.



    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (2)


  12. Юрій Гундарєв - [ 2024.03.11 11:57 ]
    «Оскар» за «Маріуполь»
    За версією Кремля, трагедія Бучі, Ірпеня, Маріуполя - це «постановка для західної аудиторії»…
    Документальна стрічка українського митця Мстислава Чернова «20 днів у Маріуполі» отримала «Оскар». Під час вручення нагороди режисер сказав, що не хотів би робити цей фільм і віддав би премію, аби росіяни не вбивали десятки тисяч українців…
    Тепер світова спільнота на власні очі побачить цю жахливу «постановку»…

    Постановка - це коли проти Бога:
    коли помирає хлопчик-каліка,
    коли у вогні будинок пологовий,
    коли просто в кадрі ридає лікар,
    коли на ношах - майбутня мати…
    Ми не хотіли такий фільм знімати.

    Автор: Юрій Гундарєв
    2024 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  13. Козак Дума - [ 2024.03.11 11:41 ]
    До волі!
    В моїм серці диявол панує,
    бо для бога там місця нема,
    а душа по одному сумує,
    що кохання – суцільна тюрма!

    Буцегарня, де холод і туга,
    дотлівають згорілі мости,
    де кохана лишається другом,
    а у вухах лунає – Прости…

    Я ламаю не ребра, а ґрати,
    хай зорить із небес Ганімед,*
    не зважаю на болі утрати
    і уперто іду уперед!.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (2)


  14. Олександр Сушко - [ 2024.03.11 10:26 ]
    Сонети...
    Люблю пописати сонети,
    Порюмсати любці в плече.
    Відкрито поезії вентиль,
    Тепер вже не крапле,- тече!

    Ласкавих словес водоспади
    Окроплюють думами світ.
    Медв'яно-солодке - не вада,
    А сила! Огонь! Динаміт!

    Плаксиве строчити приємно,
    Глибоке - тьху-тьху - не моє.
    Бо правда - кипляча геєнна,
    Лиш болю думкам додає.

    Тому у дубах і блукаю,
    Нюшкую пахкі квіточки.
    Віршатка мої у розмаї,
    На смак, мов сирі кабачки.

    Доїв двадцять шосту котлету,
    Загамав із кексиком мус...
    Топлю читачів у сонетах,
    Вимучую розум і ґлузд.

    11.03.2024р.




    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.73)
    Прокоментувати:


  15. Світлана Пирогова - [ 2024.03.11 10:22 ]
    Весна, весна іде
    - Весна, весна іде, - дзвенить повітря.
    Читаємо від березіля титри.
    І сонця лагідність торкає щоки.
    І буйноводні бурхають потоки.

    Земля розплющила чорненькі очі.
    На річці крига весело скрегоче.
    І зграями шпаки летять звичайні,
    А жайвори у небесах безкрайніх

    І зяблики весні співають оду.
    А мати-й-мачуха дарує вроду:
    Яскраво-жовті крапельки від сонця.
    - А хто ж у шубці? - Волохатий сон це.

    - Весна, весна іде, - дзвенить повітря.
    І пестить лагідно легенький вітер.
    Людина, ніби розквіта весною.
    Душа бринить весняною струною.


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (1)


  16. Наталія Кравченко - [ 2024.03.11 09:46 ]
    Слово
    Мені потрібне слово, а не слава

    Слово джерело інформації,
    Слово живить магічною енергією,
    Складаючи чудові рядки,
    І тому мені потрібне слово

    Комусь потрібна слава
    Хтось воліє купатися в славі,
    А комусь не потрібна слава
    Бо слово краще слави


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2)


  17. Леся Горова - [ 2024.03.11 08:32 ]
    Це не сон
    Б'є вітром у вікно - чи дощ, чи сльози?
    І небо хмуре в шибку заглядає.
    Птах у саду - співає, чи голосить?
    Чи грім, чи гул війни - доносить з далі?

    Чи може сон усе це - й зникне з ніччю?
    І лютий сонце розіллє надворі...
    То лиш приснився - біль і страх і відчай,
    Війни немає, і немає горя.

    Ми всі щасливі у весняних планах,
    Ранкова кава, і усе, як звично,
    Вечірня мелодрама на екранах,
    І знову - ранок, пурхає синичка.

    Що це не сон - не віриться і досі.
    Що це війна, а не відлуння грому.
    Чи то співає птаха, чи голосить -
    Про те, що бачила, вертаючись додому.
    04.2022.



    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.92)
    Коментарі: (2)


  18. Микола Соболь - [ 2024.03.11 08:21 ]
    Півник, що голосно репетує
    Півнику аби здійняти ґвалт,
    от і надриває він горлянку.
    Стрепенувся від писаки сайт,
    над «шедевром» рже безперестанку.

    Кудкудаче лисий критикан,
    заявляє голосно: «Я – майстер!
    Мене знають від москви до Канн,
    поетичних душ, заблудлих, пастор».

    Треба трохи вистудити жар,
    намащу дай лисину єлеєм,
    в тебе дійсно є великий дар –
    поетичний унтер Пришебєєв.
    11.03.24р.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  19. Віктор Кучерук - [ 2024.03.11 05:50 ]
    Смеркання
    Темніє в озері смеркання
    І прохолодою струмить, –
    Яскравим світлом зорі ранні
    Вгорі спалахують щомить.
    Далеким сяйвом ледве-ледве
    Покриті тьмяні береги, –
    Повсюди висне тиша мертва
    В безвітрі повнім навкруги.
    Хоч відчуттям немає краю
    Й думкам про все числа нема, –
    Мене все більше в сон вганяє
    Відсутність звуків і пітьма…
    11.03.24




    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  20. Артур Курдіновський - [ 2024.03.11 02:07 ]
    "Промінчики добра"
    Промінням дивним світяться корони.
    Безсила проти нього вся жура.
    Рентгенівське воно? Інфрачервоне?
    Ні! Це такі "промінчики добра".


    Вони не знають, що літають бомби.
    Вони не бачать, що іде війна.
    Звертаються із пафосним апломбом
    До крові, як до келиху вина.


    "Проміння" світить і не знає втоми,
    Потужне, як ворожий динаміт.
    У декого тут квітнуть еустоми,
    Хтось закохався у північний схід.


    Рецепти "радості", "добра" шматочки,
    Прозорі й ніжні, як вітринне скло.
    І мерехтить "проміння" тихо, мовчки,
    Щоб правди навіть близько не було.


    Щоб не було і праведного гніву,
    Паплюжить і героїв, і богів.
    "Проміння" світить справа, світить зліва,
    Щоб мирно всі зустріли ворогів.


    Всіх обійняти, все позабувати!
    Солоні сльози видати за піт.
    Талантів "опромінених" - багато,
    А совісті - великий дефіцит.


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  21. Ярослав Чорногуз - [ 2024.03.11 01:09 ]
    Розмір має значення
    До смурного віршаря
    Знов прийшло нещастя…
    Бо напала й «витворя»
    Слова швидка Настя.

    Із породи він ослів,
    Хлопець не ледачий.
    І летять кавалки слів
    Далі, ніж він бачить.

    В цій купається «красі»,
    Як в земному раю.
    Розміри віршові всі
    Достеменно знає.

    Вилами він по воді
    Пише. Їде «стріха».
    Застосовує тоді
    Наш братан – пірихій!

    Раптом жінка в стилі «ню»
    Промайне по хаті.
    Він – хореєм – хорейню –
    Почина писати.

    Курячий лунає сміх –
    Писало погнуте.
    Він – сатирик. Може всіх
    Ямбом ямбонути.

    А як схоче хтось за то
    Та послати з даху,
    Прикриває, мов щитом,
    Звично амфібрахій.

    Всіх повчать писати – це
    Найлюбіше діло.
    І регоче нам в лице
    Дактиль оскопілий.

    Зрозуміло вже й коню,
    Чом не дмуть пасати…
    Ямбонутий хорейнюк
    Знов сіда писати.

    13 листопада 7527 р. (Від Трипілля) (2019)






    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  22. Ігор Шоха - [ 2024.03.10 22:35 ]
    Розчарування без очарування
    Сатирою нікого не уб’єш,
    тому її боятися не хоче
    ні поц із булавою, ні... авжеж
    отой, із росіяндії без меж –
    з якого вікіпедія регоче,
    сахається, але таки, ірже...
    так само із дебелої коняки
    у галіфе, але без фаберже
    отамечки... оба у негліже –
    вагомі кандидати на гілляку.
    Нема чого розчулюватися,
    якщо наразі плакати охота,
    аби не очаровуватися
    і не ліпити ангела із чорта.
    Як не хитруй, а лихо не мине
    ані шута, ані царя Гороха
    і казочка кінчається потроху,
    якщо усім лишається одне, –
    через поріг пересадити Оха.

    03.2024


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  23. Козак Дума - [ 2024.03.10 20:33 ]
    Співвідношення протилежностей
    Коли цей світ уже настільки грішний,
    любов – ніщо у порівнянні з грішми,
    бо у часи зимової пороші
    сильніше за кохання гріють гроші…


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  24. Євген Федчук - [ 2024.03.10 19:17 ]
    Звідки взявся тютюн
    Усе малому хлопцеві цікаво,
    Все спробувати хочеться отак.
    Тож не зо зла шкідливі чинять справи,
    Не думають про наслідки, однак.
    Всім показати хочеться дорослість,
    Тож вилітають часом матюки
    В малого з рота. Хоч ще капа з носа,
    А вже до рота тягне цигарки.
    Хтось думає: пограюся та й кину,
    А хтось перед дівчатами «форсить».
    Дорослим зупинити би дитину
    Та все у справах, ніколи зловить.
    Отож, Миколка з Яриком узя́ли,
    Від хлопців старших щоб не відставать,
    Недопалків пройшлися, назбирали
    Та у кущах взялися чаклувать.
    Миколка сірників припас із дому,
    Недопалки у зуби узяли,
    Як то актори у кіно відомі.
    Й недопалки смалити почали.
    Як затяглися – очі аж на лоба
    І кашель раптом вирвався з грудей.
    Здавалось, усе виверне утроба.
    Гадали, задоволення їх жде,
    А вийшло горе. Ледве відбухтіли,
    Як дід Миколкин зазира в кущі:
    - А що ви, хлопці, тут таке робили?
    Добрячих, певно, хочете лящів?
    А ну, хутенько по домах обоє!
    Лайно негайно викиньте оце!
    Я вдома говоритиму з тобою,
    Миколо! Ще й з добрячим ремінцем!
    Розбіглись хлопці, як зайці, неначе.
    Миколка сів під хатою й сидить.
    Від однієї думки ледь не плаче,
    Що дід візьметься ременем лупить.
    А скоро й дід до двору повертає:
    - Сидиш, лайдаче? Батько, як узна,
    Він з тебе шкуру хутко поспускає!
    Давно ти смалиш? – Та лише одна…
    То перший раз. Я більше вже не буду!
    Дід поряд сів: - А знаєш ти чи ні,
    Хто дав колись оту заразу людям,
    Що їм від неї шкоди лиш одні?
    - Не знаю, діду?! – рюмсає хлопчина.
    - Ну, як не знаєш, то я розповім
    Коли, від кого та яким то чином
    Зіткнувся люд із смородом оцим.
    Колись давно від діда мого діда
    Прийшла мені історія така.
    Бог створив світ та всім у ньому відав,
    Здавалось, все тримав в своїх руках.
    Та був Нечистий, що весь час старався
    Людей на всяку шкоду спокусить.
    Він у довіру людям утирався,
    Чекав, проклятий на завітну мить,
    Як зможе людську душу упіймати.
    Для того, навіть в церкву пробиравсь.
    Хоч свою чорну сутність вмів ховати,
    Та все шептав на вухо, все старавсь.
    Поки йде служба, він собі шепоче,
    А вже, як хор церковний заспіва,
    Він миттю з церкви вискочити хоче,
    Болить від того співу голова.
    Тож якось в церкві батюшка і каже,
    Вже перед тим, як службу починать,
    Хай молитви на вікна всі пов’яжуть,
    Щоб чорту тому вискочить не дать.
    І от вже хор розпочина співати.
    І, справді, чорт миттєво проявивсь,
    Хотів у двері було драла дати
    Та й там молитва. Він не зупинивсь,
    Плигну́в в вікно, ударивсь об каміння
    І миттю здох. – Нехай поки лежить,
    Поки йде служба – маєте терпіння. -
    Їм батюшка, - закінчу вже служить,
    Тоді й займе́теся отим проклятим.
    Скінчилась служба. – Що із ним робить?-
    Питають люди, - Може, закопати?
    - Та ні – говорить батюшка, - спалить!
    Знесли у поле, вогнище зібрали.
    Палахкотіло, здалеку видать.
    А, як уже горіти перестало –
    Насіння лише купкою лежать.
    Усі оте насіння обступили:
    - Що за мана? Що з нього вироста?
    Один багач, напевно, дуже смілий
    Збирати те насіння в торбу став.
    - От вирощу та й буду точно знати.
    А вдома велів грядку обробить,
    На грядці те насіння посаджати.
    Та й заходився кожен день ходить.
    А виросла якась трава незнана.
    Зібрались із округи всі пани,
    Траву ту роздивляються старанно,
    Але не знають, що то є, вони.
    Аж тут панок чужий ридваном їде.
    Пита: - Чого тут люди стоїте?
    - Та от, трава, не знаєм її виду,
    На грядці. – О, питання то просте!
    Трава хороша, я то добре знаю,
    Її курити можна всім підряд.
    Вона і хворим людям помагає
    Навести зі своїм здоров’ям лад.
    Скрутіть собі з бумаги самокрутки,
    Потріть те листя, в неї укладіть
    Та підпаліть і можете вдихнути.
    Той дим благий вас вмить омолодить.
    Ну, і народ довірливий узявся
    Робити так, як той їх научив.
    І кожен, хоч і кашляв, та старався,
    Ту самокрутку до кінця скурив.
    А пан поїхав. Як від’їхав трохи,
    То кучеру і каже свойому:
    - Такі уже довірливі ці лохи,
    Почують щось і вірять усьому.
    Людей наївних легко спокушати.
    Помруть скоріш від того смердюка.
    А нам, мабуть, пора уже рушати,
    Бо скоро вже у пеклі їх чекать.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  25. Артур Курдіновський - [ 2024.03.10 17:05 ]
    Жінка у розбитому вікні
    Жити серед вигуків війни.
    І благати порятунку в долі.
    З волі дивиться у бік неволі
    Жінка у розбитому вікні.

    Я не знаю, хто вона. Як звуть.
    Чи заміжня? Може, в неї діти?
    Чим допомогти? Як пожаліти?
    Як пом'якшити жорстоку путь?

    Осередок болю, вбитих мрій
    У будинку - скопище страждання.
    Вибух. Без якогось коливання
    Злодій, вбивця, покидьок, крадій
    Пострілом і поглядом скляним
    Хоче вкрасти все її майбутнє.
    Хтось повірив в те, що він могутній...
    Виявився підлим і дурним.

    Буде переможена пітьма!
    Будуть нові вікна, нові ґанки.
    Я з тобою, сестро харків'янко!
    Вистоїмо! Вибору нема!

    Переможуть в будь-якій війні
    Світлі сили, а не рейх четвертий,
    Як не може зникнути чи вмерти
    Мій народ в розбитому вікні!


    Рейтинги: Народний 6 (5.64) | "Майстерень" 6 (5.65)
    Коментарі: (8)


  26. Наталія Кравченко - [ 2024.03.10 12:21 ]
    Між нами
    Я стою, дивлюся на небо,
    Знаю, десь ти, як і я зараз
    Через орбіту, дивишся
    Точно так само, на небо
    З небес не зводиш очей
    Між нами небо й земля,
    Бо я як і ти поруч, я як і ти скрізь
    Падали зорі в долоні
    І з’єднавши нас незримим павутинням
    Нитка сплітає нас й кудись же заведе
    і закручувалась щильно у вузлики
    Так мене щодня, щоночі твоє кохання тримає…
    Так тебе щодня, щоночі моє кохання тримає…

    Зачіпав мене своїм поглядом, зачіпай
    Зачіпала тебе своїм поглядом, зачіпаю
    Говорив мені своїми зоряними очами, говори
    Говорила тобі своїми океанськими очами, говорю
    І торкаємося один до одного струнами душі,
    То виник тонкий зв’язок між нами
    У тиші ми залишили свої тіні
    І знову разом зустрічаючи світанок
    Хай знову судять нас, всі хто не любить,
    Дивлячись на нас серед людей,
    що тонуть, як і ми
    в безодні злості, крізь роки
    різних злетів та падінь у виру дна

    Я стою, дивлюся на землю,
    Знаю, десь ти, як і я зараз
    Через орбіту, дивишся
    Точно так само, на землю
    З землі не зводиш очей
    Між нами небо й земля,
    Бо я як і ти поруч, я як і ти скрізь
    Падали сльози в долоні
    І з’єднавши нас незримим павутинням
    Нитка сплітає нас й кудись же заведе
    і закручувалась щильно у вузлики
    Так мене щодня, щоночі твоє кохання тримає…
    Так мене щодня, щоночі моє кохання тримає…


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2)


  27. Юрій Гундарєв - [ 2024.03.10 11:44 ]
    Юркодар - 94
    Каннський фестиваль


    По алому килиму Каннів
    крокують недоторкАнні -
    справжні майстри слова,
    грамотності еталони,
    мегазіркИ екрана:

    СОБОЛЬ, СУШКО і УКРАЙНА.
    ___________
    П р и м і т к а саме для цих майстрів:
    Канни - місто у Франції.
    Про історію кінофестивалів краще промовчати -
    вже занадто для першого разу…

    Автор: Юрко Дар
    2024 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (5)


  28. Леся Горова - [ 2024.03.10 09:54 ]
    Надії світло
    Помилуй, Боже, від тяжких думок,
    Від помислів недобрих, тяжко - сірих.
    Хай розбиває їх у Тебе віра,
    Піднось мій дух, підтримай бренне тіло,
    Щоб перетік молитви не замовк.

    В тягучім довгоплинні хмурих дум
    Дай сили віднайти надії іскру,
    Убережи від нападів зловісних,
    Вгорни мене у тепле сяйво істин,
    Почуй мене, і я не упаду!

    І немічність і плач мені прости,
    Своєї віри в Тебе не утрачу,
    І на холодних пальцях віск гарячий
    Відчувши, стрепенуся - маю, значить,
    Надії світло, що даруєш Ти.
    04.2023.


    Рейтинги: Народний 6 (5.7) | "Майстерень" 6 (5.92)
    Коментарі: (2)


  29. Козак Дума - [ 2024.03.10 08:51 ]
    кРимський папа
    Підняти прапор закликає
    нас папа кРимський! Дивина…
    Віддати четверть ріднокраю –
    він пропонує нині нам?!

    За стіл переговорів сісти,
    поразку визнати свою –
    таке ось папа місить тісто
    у ватиканському кРаю…

    Убивці пособляє ділом,
    із Риму мокші лине дзвін…
    Жовто-блакитний стяг на білий
    змінити не примусить він!

    Лихі лукавого потуги,
    але питання в епілог –
    Якщо такі у бога слуги,
    то хто ж тоді, скажіть, їх бог?!.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  30. Тетяна Левицька - [ 2024.03.10 08:13 ]
    Не ремствуй
    — Не будь солодкою — залижуть,
    гіркою теж, бо заплюють.
    Найбільший біль приносять ближні —
    у серці і любов, і лють.
    Зніми рожеві окуляри
    і озирнися навкруги;
    твоє кохання вкрали лярви —
    непотріб хтивим до снаги!
    Біда хоч ходить за бідою
    не ремствуй, гідність не втрачай!
    Завжди за чорною журбою
    веселки світлої — розмай.
    З долонь злетіла мить щаслива
    високо, та упала в блуд,
    а поцілунок незрадливий
    не стерти із медових губ.
    Порвалося між вами небо,
    з рук вислизає — не латай!
    Лікуєш виразки плацебо,
    не допоможе, тож нехай! —

    ПосЕстра промивала мізки,
    і намагалась вберегти.
    А я на дні міцного віскі,
    топила сльози самоти.

    09.03.2024р.


    Рейтинги: Народний 7 (6.06) | "Майстерень" 7 (6.16)
    Коментарі: (6)


  31. Світлана Пирогова - [ 2024.03.10 08:50 ]
    Охоронець

    Весна, а небо ніби з сивиною...
    І я дивлюсь в шовкову хмарну вись.
    І тягнуться дерев ще голі крони,
    Немов мої думки в життєвий диск.

    І час суворий, перемінна доля.
    Вантаж терпіння - ноша непроста.
    І попри негаразди сила волі
    Тримає в кліщах...ледь тремтять уста...

    Я сльози розчиняю в барвах сонця,
    І непомітно огорта тепло.
    Це обіймає ангел-охоронець,
    Він береже мене і світле тло.


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (1)


  32. Неоніла Ковальська - [ 2024.03.10 07:49 ]
    Гроза
    Цілий день вітрище
    Грізний не втиха,
    Все лютує, свище
    Й жалібно зітха.

    На шматочки хмари
    Люто розрива
    Громовим ударом
    Срібна тятива.

    Кілька крапель впало
    Чистих, мов сльоза,
    Небо сірим стало
    І...шумить гроза.

    1982 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  33. Віктор Кучерук - [ 2024.03.10 05:56 ]
    Мамина усмішка
    В моїх очах іще донині
    Матусі усмішка стоїть,
    Яку вона назустріч сину
    Несла незмінно до воріт.
    Давала нею зрозуміти
    Утіху й вдячність за любов,
    Якою мною обігріта
    Була без будь-яких умов.
    Як найпочеснішу відзнаку
    Сприймав її завжди, адже
    Вчував у ній німу подяку
    І щиру гордість бачив теж.
    Хоча давно нема матусі,
    Але від ранку дотемна
    Я до цих пір у неї вчуся
    Радіти дітям, як вона.
    Усмішка мамина не тліє
    І не марніє попри час,
    А тільки квітне, мов шавлія,
    І вабить видивом щораз.
    10.03.24


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  34. Микола Соболь - [ 2024.03.10 05:08 ]
    Третій лишній
    Упади в обійми ночі,
    стань богинею кохання,
    хай шепоче: хочу, хочу…
    утамуй його бажання,
    дай напитися нектару,
    що стікає по краплині,
    щастя це чи Божа кара,
    твої очі – небо синє,
    твої губи – поле маку,
    перси красять стиглі вишні…
    не приходь, ти чуєш, ранку,
    просто будеш третім, лишнім.
    10.03.24р.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  35. Ігор Шоха - [ 2024.03.09 23:21 ]
    Маніфест поета
                            І
    Ідуть одні за одними літа
    у пошуку апостола науки,
    який узяв би голову у руки,
    і не боявся, що вона пуста.
    Уже і друга сотня проминає,
    а Вашинґтона у людей немає,
    а як і є, то і його, таки,
    із бойового головного краю
    послали... майже-що, на Соловки.

                            ІІ
    Ну, а кому ще є до того діло,
    як діють паразити-шахраї
    і спадкоємці яника-дебіла
    зелені нині, а учора білі –
    борімося, щоб викурити їх.
    Але не чують цього лоботряси,
    яким нема чого іти у бій
    ані за край осиротілий свій,
    ані за себе, бо... немає часу
    або немає іншої мети
    як від війни подалі утекти.
    У владі окопалися пірати,
    у офісі зарилися кроти,
    у рясах – біси ряжені, кати,
    лакеї, вірні слуги окупанта,
    щоб армію на фронті грабувати
    і змитися із палуби у тил.

                            ІІІ
    Караюся і мучусь, та не каюсь, –
    але навіщо, не гадав Тарас.
    У неосяжне небо плине час,
    а відтіля видніша доля краю
    і заповіт, який не забуваю,
    аби останній промінь не погас.
    Аби в ярмі кацапа не ходити
    і не боятися його вночі,
    коли перекликаються сичі...
    ...............................................
    пора уже усім обух сталити
    тай знову заходитися будити
    ту волю, що приспали паничі.

    03.2024


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (1)


  36. Іван Потьомкін - [ 2024.03.09 22:43 ]
    Українські Канни з Виговським Іваном

    Розкажи всім, Конотопе,
    Як москалів товк ти,
    Як облудливій тій чвані
    Зробив Іван Канни,
    Де уславлена кіннота
    Борсалась в болоті.
    Як в доспіхах дорогих
    Із золота й сталі
    З матюками полководці
    Ханові дістались.
    Як в лахмітті зі сльозами
    Цар до люду вийшов,
    Щоб Москву порятували
    Праведні і грішні .
    А сам уже намірився
    Покинуть столицю
    Та в якімсь глухім кутку
    Мовчки оселитись.
    P.S.
    Стала б вільною Вкраїна ще од Конотопа,
    Та охочі булави ішли тоді товпами.
    Тож, не дай Бог, щоб таке повторилось нині
    Та завадило б в Європі бути Українi.


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  37. Тамара Швець - [ 2024.03.09 21:08 ]
    Віра...
    Вера –источник жизненных сил, энергии и вдохновения!
    Единственный двигатель мыслей, желаний, действий!
    Рисует картину жизни, Всевышнему молитвы шлет!
    Автор поступков человека, образ, личность создает!
    9.03.24 Швец Тамара

    Віра – джерело життєвих сил, енергії та натхнення!
    Єдиний двигун думок, бажань, дій! Малює картину життя, Всевишньому молитви шле! Автор вчинків людини, образ, особистість створює !
    9.03.24 Швець Тамара



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  38. Володимир Каразуб - [ 2024.03.09 15:03 ]
    Сон
    Сон

    Буває, так, що сон тебе торкне
    Серед читання, в ніч, приспавши очі
    І потім враз прокинувшись себе
    Питаєш сам, о боже і навіщо
    Відважився на вбивсто? Як посмів?

    ***

    І

    Похмурий ліс близького повечір’я здавався храмом осені.
    І лопіт крил в склепінні темних крон поволі тихнув.

    Стояли там, високі темні постаті
    Над мертвим тілом дівчини,
    Обез-
    Головленої жриці. Кров її
    Лилася по землі, по листю, персах
    Стікаючи у зморений живіт
    І хтось сказав: тепер виймайте серце!
    І ехом прокотилось в голові:
    Виймайте серце!
    Боже, милий — вбивці! І словом перекреслюючи дійсність,
    Я кілька кроків шурхотом назад
    Подався, мов вагаючись тікати,
    Як голос повторив: бери ножа.
    І я оглянувся: була на ньому маска,
    А біля ніг дівоча голова
    З відкритими очима і волоссям,
    Яке немов зміїлося. Тоді ж,
    По праву руку нахилився третій:
    «Якщо не може, ти за нього ріж».
    І ось тоді почувся знову лопіт,
    Скрипіло дерево і біснувався птах,
    І чулося мені: «Тікай убивце, тікай нещасний,
    Геть від них тікай».
    І я побіг.

    ІІ

    ...Але куди ця стежка?
    І шурхіт листя і густий туман,
    (Коли це він так низько опустився?!)
    І ці птахи — я чую як летять
    Вгорі над головою. Чи наснилось?
    Чи може, як над озером стояв
    Усе придумав і злякався яви?
    Тепер біжу наляканий стрімглав
    Між нефами в яких цей дикий храм
    Справляє чорну месу повечір’я?!
    Позаду хтось... Чи то мені здається?
    Та ні ж, нікого. А голодний страх
    Змальовує хортів, що пруть на здобич,
    А цей триклятий полохливий птах
    Немов навмисно вказує на мене.
    Чого це ти? Яка ще вбіса жриця —
    Чого б це я їй голову стинав?
    А ліс скрипить: «Убивця, вбивця,
    Вбивця! Ти вбив її!»
    «Замовкни, не вбивав!»
    І падаю. Встаю. Задкую. Морок.
    Холодна тиша і нервовий сміх.
    Це я сміюсь чекаючи на напад,
    Та птах пропав, як бісові хорти.
    Дивлюся за спину, — а ось нарешті й вихід.


    ІІІ

    Тепер я вдома. Ніч, що за дверима
    Вбирає все в одну жахливу тінь,
    А тут при світлі чорна невідомість
    Залита сяйвом люстри. Тиша стін
    Предметами вселяє певний спокій,
    Мов коло розуму описує квадрат
    І все зникає за його порогом.
    А тінь до спальні тягнеться, щоб там
    Забутись сном, — прокинутись від того,
    Що ширився уявою, бо згодом
    Повз ніч легку для явлення химер,
    Удосвіта, постане сміхотворним.
    Але він тут. Сирий, вільготний подих
    Довкола дому, чується мені,
    Біля дверей хтось знову тінню ходить,
    А інша тінь ввижається в вікні.
    І раптом тріск, — і скло в дрібних осколках
    Мов хто здоровим каменем розбив
    І у вітальні, бачу на підлозі,
    Криваве серце жриці, а під ним
    Написано кривавою рукою:
    «Не смій обмовитись інакше біль твоя
    Ув’язнить серце і помре з тобою».

    ІІІ

    Тепер вони ідуть від дому геть,
    Мов дві примари в серці сновидіння
    Де в місячному сяйві парк міський
    Ховає їх у темних володіннях;
    До чортового колеса веде.
    Якщо це сон то я за ними: «Гей!
    Скажіть мені, що все це означає?»
    І я іду за ними слідом в парк,
    Та в парку тиша, їх уже немає.
    Та хто ж вони такі? Адепти культу?
    Сектанти, що справляють ритуал
    І п’ють лиш сон свого безсмертя смертю,
    Тоді вселяють міф. Чи я читав
    Про Ацефала, а тепер жахаюсь
    Залізши між бентежні сторінки
    Вразливої уяви та шукаю,
    Як вибратися з лабіринту слів?!
    Та якби не було — уже світає,
    І безліч чорних постатей ідуть
    Алеями і тихо розмовляють.
    Я злегка чую зшерхлі голоси:
    «Коли йому несли картоплю фрі,
    То хтось писав десятки монографій»,
    «Тепер оця байдужість у тобі»,
    «У колі тексту — нікуди тікати».
    А парк розваг запалює вогні
    І колесо заходиться іржею.

    IV

    Тепер я бачу — це насправді сон.
    І все в словах розсіяних довкола,
    І постаті — приховані слова
    У мантіях зі слів і кожен стовбур
    Словесною корою оброста,
    І крони їхні теж гнучкі слова,
    І гайвороння творене словами
    Алеї всі, весь парк, його трава —
    Усе в словах, і навіть небокраєм
    Слова чиїсь написані, а — там —
    І колесо поскрипує словами.
    І знову птах сполоханий вгорі,
    І знову голос промовляє: «Вбивця!».
    Невже це я з таких складаюсь слів
    Яких чомусь не можу роздивитись?
    І я біжу де хлюпає фонтан.
    Фонтан зі слів і плещеться словами
    І відображення мого у нім нема
    Немов мене до себе не приймає.
    Що в біса відбувається, скажіть?
    Чіпляюсь тих хто парком повз проходить,
    І всі вони розвалюються вмить,
    На смужки слів від дотику легкого.
    І раптом птах спускається згори
    На статую, що в центрі водограю,
    Лишень з двох слів він сплетений:
    «Життя»
    Та «Істина» і кличе: «Йди за мною».
    І я іду.

    V

    А він веде мене.
    Повз колесо в кімнату з дзеркалами,
    І я заходжу разом з ним туди
    І бачу відображення та пляму
    Отам де серце, наче пустота
    Наскрізь прошила скривлену фігуру.
    І птах наказує: «Стань ближче та заглянь
    У чорноту, у ту чорнильну яму».
    Підходжу ближче і читаю:
    «Тут
    Є безліч вивісок для вашої реклами».

    03.03.2024


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  39. Наталія Кравченко - [ 2024.03.09 11:39 ]
    Земля туманної кулі
    пливе земля туманної кулі
    Во чреві космосу великого
    і людський кошмар все знає,
    все зріє по його покриву

    земля туманної кулі дихає
    во чреві магічною темрявою,
    а вітер дмухає жахливим голосом,
    розливаючи свій рожевий обман на землю

    Космічний простір оживає
    І Чутно дзвін струн, живе там,
    А сонце матово сяє,
    то сонце красу співає

    Розкрилася куля, як квітка,
    вже вкрита туманом Земля,
    І просто розплився туман над землею,
    Як щільна, сива ковдра,
    Магічні звуки полилися

    виявляється струни почуттів живі,
    то світанок таємниче струмує наскрізь
    в тумані божественним сяйвом найтонших струн,
    забреніли сонячні струни

    сім струн сталевих - голоси епох,
    сім співочих нот тишу дроблять,
    між собою сперечаються
    та струни втручаються туди

    То пісня рветься вгору, а душа співає
    І тихою луною вторячи перебором струн,
    своєю чарівною грою зводять темряву і світанок

    Вони Прагнуть побачити гру міражів,
    Проникають і не руйнують струни душі,
    а просто зникає грайливий міраж
    світанок з’являється на світ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  40. Юрій Гундарєв - [ 2024.03.09 10:10 ]
    Жінка

    Ти народила.
    І захистила.
    Справжнім бути
    навчила теж ти…
    Подарувала
    потужні крила
    і наказала:
    лети!

    Автор: Юрій Гундарєв
    2024 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  41. Ольга Олеандра - [ 2024.03.09 10:23 ]
    Твоє ім’я
    Ім’я промовляю твоє, торкаючись щастя вустами.
    Чим більше любові в мені, тим більше її між нами.

    Видихую його з душі незліченими листами.
    Чим більше любові в мені, тим більше її між нами.

    Воно відчиняє світи, до неба стає вратами,
    відчужені береги єднає новими мостами,
    підтримує й береже, буває вогнем і щитами,
    заповнює сторінки, полонячи мене шрифтами.

    Голублячи твоє ім’я, стрічаюсь з тобою серцями.
    Чим більше любові в мені, тим більше її між нами.

    Цілую крізь нього тебе. І ніжно, і до нестями.
    Уся ця любов у мені є плодом любові між нами.

    22.06.23


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  42. Світлана Пирогова - [ 2024.03.09 10:43 ]
    Слово сутнє ( присвята Т. Г. Шевченку)
    Життя коротке. Сорок сім,
    Але у "Царстві Духа" він володар.
    Талант його - взірець для всіх,
    Бо словом вів суспільство до свободи.

    Глибокий лірик, драматург,
    Творець поем. І графік, і художник.
    Митець сміливий, наче тур.
    Він вірив у народ, в його спроможність

    Здобути кращеє буття.
    Минулим переймався і майбутнім.
    Пророк народного життя,
    Бо кожне слово патріота сутнє.

    То ж закликав до боротьби
    І мріяв про щасливу Україну.
    Слова Шевченка - це скарби,
    Дороговказ в житті народу й нині.


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (6)


  43. Леся Горова - [ 2024.03.09 08:30 ]
    Тарасе
    Ідемо ми до тебе, Тарасе, за словом, за духом.
    Щоб торкатися віршів не тільки очима - душею,
    Повсякчас мерехтіння минати облудно дешеве.
    Пильно слухати світ, уявляти, як ти його слухав.

    Мова-зброя твоя хай додасть нам палкої наснаги.
    Бо забули себе. У чужі подавались околи
    Та шукали достатку. А неміч свою побороли?
    Вгамували до волі тобою оспівану спрагу?

    То ж у тебе, Тарасе, черпаємо силу і нині.
    Ти із кручі дніпровської чуєш війни канонаду.
    То ми стали до бою за волю, за землю, за правду.
    Довго сліпли та глухли.
    І платимо борг Україні.


    Рейтинги: Народний 6 (5.7) | "Майстерень" 6 (5.92)
    Коментарі: (4)


  44. Іван Потьомкін - [ 2024.03.09 08:01 ]
    ***

    Немов ті гулі-пагорби,
    Що навесні кульбабами і маками
    Освітлюють нам лиця,-
    Такими всі ви бачитесь мені,
    Вагітні різномовні молодиці.
    Нехай чоловіки гримкочуть день при дні,
    Лякають війнами в словесному двобої,
    Інші громи вчуваються мені:
    То діти, наче квіти, пориваються на волю.
    Гриміть частіш, майбутнього громи,
    Квітчайте землю безтурботним сміхом,
    Робіть нас, як велів Господь, людьми
    Для праці мирної та для земної втіхи.
    Носіть же з гордістю, любі жінки,
    Життям налиті перші чи й десяті гулі,
    Щоб ми вслухались не в прогноз гіркий,
    А в наймилішу в світі пісню: «Люлі-люлі!»



    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (2)


  45. Микола Соболь - [ 2024.03.09 06:58 ]
    Біба і Боба два…
    В Гундарєва рейтинг горобця,
    У Желіби теж не більше миші.
    Утирають шмарклі без кінця,
    євнухи Господні, хто ж так пише?
    Юра любить підлизати сра…,
    Самохвал тяжіє до розпусти,
    як у купі, наче дітвора, –
    два цапки жеруть качан капусти.
    Чути тільки завидюще: «Бе!
    Соболю підріжте трохи крила!» –
    ох, писаки! – лисе та тупе,
    оце пара, Господи помилуй.
    09.03.24р.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  46. Віктор Кучерук - [ 2024.03.09 05:10 ]
    З дитинства
    Вишивала мати
    Пагорби розлогі
    Та дуби крислаті
    Навсібіч дороги.
    А мене учила
    Малювати змалку
    Береги похилі
    І глибокі балки.
    Завжди був розкритий
    Ще “Кобзар” у хаті
    Й чулися щомиті
    Звідтіля цитати.
    Вечори спливали
    В співах і читаннях, –
    І в довготривалім
    Самовихованні.
    Мати ще просила
    Шанувати сина
    Над Дніпром могилу,
    Дорогу святиню.
    Вчитись неодмінно
    В Кобзаря любити
    Рідну Україну
    Більш за все на світі.
    09.03.24



    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  47. Тетяна Купрій - [ 2024.03.09 00:11 ]
    Жінка
    В тобі одній - одвічні сила й мудрість,
    Безмежне світло та краса сторіч.
    Ти - грація, ти - віра, вічна юність,
    День прохолодний і шалена ніч.

    Надійний тил, підтримка та опора, -
    На все ти маєш особливий хист,
    То норовиста, то сама покора,
    Буяння квітів, щедрий падолист.

    Відверта, щира, вперта та терпляча,
    Смієшся дзвінко й плачеш ти ридма,
    Турботлива, ласкава та гаряча,
    Злиття в тобі людини й божества.

    Чарівна, окриляюча, шикарна,
    Грайлива, граціозна, запальна...
    В усякім віці жінка завжди гарна,
    Струнка та пишнотіла, чарівна...

    Пекуче сонце та шалена злива,
    Для когось сенс на все його життя.
    Вправна ґаздиня, мати та дружина,
    Весни, кохання, змін передчуття.

    © Тетяна Купрій, 2024.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Прокоментувати:


  48. Олександр Сушко - [ 2024.03.08 21:12 ]
    Віктор Кучерук Поезія "Зарано"
    "Повз омолоджені дерева,
    Біжить новісінький трамвай.
    Аж раптом чується: Кінцева…
    І хтось штовхає: Вилізай,
    Бо, чоловіче, ти приїхав
    Якраз до цвинтарних воріт…
    Але не матиме він втіху
    Від слів промовлених в одвіт.
    Скажу таке, що ні від кого
    Ніколи досі він не чув, –
    Хоч виривається з уст стогін –
    Я не наїздивсь досхочу.
    Зарано ще мені на вихід,
    Хоча у сні і бачив вже,
    Як край могили заманиха
    Мій вічний спокій береже."

    Пародія Олександра Сушка

    Прокинувся. Довкіл дерева,
    Чи то старезний ліс, чи гай...
    На циферблаті скоро "перва"!
    А шоб тобі! Тьху-тьху! Бодай!

    На вухо шепіт: - Всьо! Приїхав!
    Я озирнувсь і обімлів!
    Кістлява смерть в обличчя диха!
    Ряба, нага та без зубів!

    - Отамко - цвИнтарні ворота,
    За ними яма в повен зріст.
    Стрибай, допоки є охота,
    А хо - дам копняка під хвіст.

    - Я знаю, ти крута чувіха!
    У темряві - краса ваще!
    Зарано ще мені на "вихід"!
    Півпляшки лишилося ще!

    Глитнув. Уже не їде стріха,
    Питаю смерть: - Ти бу?
    - Авжеж!
    А край могили заманиха
    Мій вічний спокій береже.

    08.03.2024р


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.73)
    Прокоментувати:


  49. Володимир Каразуб - [ 2024.03.08 18:37 ]
    Сонет тіней

    Він писав їй: «Люба, моя, дорогоцінна дівчинко
    Той вечір коли ми зустрілись наповнився щастям,
    І я закохався, мов врешті знайшов для вічності
    Найкращу риму у сяйві твого кохання».
    А вона читала так ніжно його освідчення
    І думала: «Господи, мало, що він красивий, ще й
    Отримав у спадок розправлені крила вірності
    А такі випадковості дуже і дуже рідкісні вже».

    Та не знала вона, що писав упівсили поезію він,
    Що найкращі рядки зберігав для польотів самотності,
    І не знаючи те, поцілунком погодила відповідь
    І щаслива тоді віддала своє серце повністю.

    Ті, що сонце собі бережуть, а дарують місяць,
    Плекають кохання, що тіні чорнильні місить.

    22.02.2023



    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  50. Козак Дума - [ 2024.03.08 17:15 ]
    Єдина
    На плечах твоїх відбиток долі,
    на обличчі – усмішки сліди,
    а хода – легка, як пух тополі,
    що упав до ніг із висоти…

    У косиці вплетені світанки,
    погляд діамантами зорить.
    А коли уже ідеш до танку –
    взору не відірвеш ні на мить!

    За природою ж – міцна корінням,
    берегиня затишку, життя.
    Ти найвище всесвіту творіння,
    що веде народи в майбуття!

    Святість і гріхи уперемішку
    міцно у тобі переплелись.
    Ти комусь уже не нова книжка,
    а когось іще несеш увись!

    Бо неперевершена коханка,
    із твоїх не вирватися рук –
    насолоду цмулиш до останку
    під шалений серця перестук.

    Та немовби пташка – прагнеш волі,
    не тримає й клітка золота.
    До снаги тобі яскраві ролі,
    не лякає жодна висота!

    Під ногами головні герої,
    в почуттях практична і жорстка –
    слабкість обертаєш ти на зброю
    і тремтить душа у дивака.

    Часом ти сльозою студиш горе,
    коли серце крають лемеші,
    і готова висушити море –
    іскра лиш зажевріє в душі.

    Ніби непідкорена вершина,
    келих найп’янкішого вина…
    Ти така у всесвіті єдина
    і для мене ти – лише одна!


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (1)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   1763