ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2024.03.28 11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?

Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа

Юрій Гундарєв
2024.03.28 10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален

Леся Горова
2024.03.28 08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.

Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма

Віктор Кучерук
2024.03.28 05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.

Іван Потьомкін
2024.03.27 22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана. Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху: по президентах чи по тобі самому? Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить, бажаючи добра в майбутнім.

Микола Дудар
2024.03.27 22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра

Микола Дудар
2024.03.27 22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для

Світлана Пирогова
2024.03.27 10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.

А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.

Леся Горова
2024.03.27 08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.

Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,

Лава Вулкана
2024.03.27 07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.

Віктор Кучерук
2024.03.27 06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на

Артур Курдіновський
2024.03.27 00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.

Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша

Козак Дума
2024.03.26 22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…

На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,

Іван Потьомкін
2024.03.26 22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо

Сергій Губерначук
2024.03.26 21:08
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –

Юрій Гундарєв
2024.03.26 19:26
Неужели это всё? Неужели вот именно сейчас, в первые дни лета, когда барышни на улице пронзают твоё сердце острыми, высвобожденными от кольчуги бюстгальтеров сосками, когда в голове бурлит громадьё планов на отпуск, когда ты, чёрт возьми, уже почти всего

Світлана Пирогова
2024.03.26 10:31
Весна вже дихає на повні груди,
Хоча зі смутком у сплетінні дні.
Проміння сонячне танцює румбу,
Немов шепоче: горю, лиху - ні.

Гілки вербові у пухнастих сукнях
Гойдає вітер теплий ніжно їх.
І ніби виганяє ноти суму,

Леся Горова
2024.03.26 09:08
Так вияснилось небо, ніби погляд
Твоїх очей, відкритих і живих.
Ти бачиш зараз, хто з тобою поряд
На довгій-довгій вулиці притих

У розпачі. Це горе непоправне.
Підставив друг тобі своє плече,
Та не рука твоя на ньому, рану

Козак Дума
2024.03.26 07:07
Жага наживи – гірше за ганьбу,
яку уже і кров’ю не відмити!
Добра і зла одвічну боротьбу
нащадкам доведеться ще узріти…

Вона згубила не одне життя,
ламала мрії, імена і долі,
стирала найпалкіші почуття,

Віктор Кучерук
2024.03.26 05:57
Всю ніч вовтузився й притих
Причаєно в долині, -
Немов продовжує нічліг
У світлу вже годину.
Уздрівши тільки звіддалі
Світання жар на сході, -
Припав лякливо до землі,
Затамувавши подих.

Володимир Бойко
2024.03.25 21:06
Інстинкт влади – найстрашніший із людських інстинктів. Чималенька країна пишається маленькою гідністю. Ефект стадності спричинений дефектом індивідуальності. Що більші гроші, то приємніший їхній запах. Копаючи іншому яму пам’ятай, що ти не од

Юрій Гундарєв
2024.03.25 15:09
Лава вулкана


Побачив сьогодні в «Актуальному» одразу сім (!) віршів Олени Студникової:
«вулкан почуттів», «думка лавою», «промені слів» тощо…


Приголомшена читацька публіка -

Іван Потьомкін
2024.03.25 13:53
Сходиться люд на площу Суз.
Невдовзі мотуз накинуть на шию,
І я зависну на шибениці тій,
Що сам звелів поставить спішно...
Як усе перекрутилось за ніч!..
Ще ж увечері оповідав я в дружнім колі,
Що сталося зо мною після розмови з Ахашверошем.
«Як

Ольга Олеандра
2024.03.25 09:29
любов тасьмами ніжності натягнута між мною і тобою
весь цей шалений сплав ласки і пристрасті,
відокремленості і близькості,
несхожості і сумісност

Віктор Кучерук
2024.03.25 05:26
Ще тільки березень, а вже
Погожим надвечір’ям, –
Сусідка в гарнім негліже
Завмерла на подвір’ї.
Бентежна й ніжна, як весна
Ця молода і рання, –
Теплом втішається вона
Й своїм прозорим вбранням.

Шон Маклех
2024.03.25 01:09
В Едемі знов зацвіли проліски,
Наче безхмарне посліпле Небо
Знову тикало тремтячими пальцями
В землю м’яку і омріяну.
Час міряють вітряні годинники:
Вітряки стали хвилинниками,
Календариками і хронометрами:
Прийди, Капелло, квітневої ночі –

Артур Курдіновський
2024.03.24 23:31
Я - не жебрак! Я - біженець, панове!
Приїхав я сюди не від нудьги.
Будинок мій на вулиці Чудовій
Вже місяць, як розбили вороги.

А доля, та жорстока господиня,
Мені розбила вщент віконне скло.
Не кидайте мені монети в скриню!

Ігор Деркач
2024.03.24 21:54
Ми ще пізнаємо уповні
зачаєне комічне зло,
що вивертається назовні
як явне ще одне пуйло.
Є паралелі історичні,
але реакції нема...
рішає, нібито, величний
і не відповідає, звично,

Євген Федчук
2024.03.24 17:38
Загубив чоловік воли.
Задрімав десь на хвильку, може,
А воли ті пішли й пішли,
Завернули до лісу, схоже.
Він по лісі пішов шукать,
Доки й зовсім уже стемніло.
Тож уклався під дубом спать,
Бо ходити не мав вже й сили.

Володимир Каразуб
2024.03.24 17:29
Яким було небо легким на пустім стадіоні тоді,
Півпрозора блакить, пам’ятаєш якою здавалась?!
Немов би навмисно подібний намарила тон
До плаття твого, наче колір його вбирала.
Стільки простору, зелені... Хвилі голодних птахів
Здіймалися вгору від туп

Олена Побийголод
2024.03.24 17:07
Із Зеева Дашевського (Ізраїль)

На днях забрів до мене сват, –
такий метикуватий!
Мовляв, невдовзі – Тубішват;
як будем святкувати?..

Я ледь не вистрибнув з холош:

Наталія Кравченко
2024.03.24 13:51
Манячий лабіринт любові.
Він такий чарівний,
Він такий небезпечний.
Там спалахнуть твої та мої почуття,
Та нехай наші почуття нерозділені,
Але ж вони не згаснуть.
На кожному повороті дня
У лабіринті любові вони

Світлана Пирогова
2024.03.24 10:56
На просторах Інтернету
Скаче Галя, мов кобила.
Звідки в неї тая сила,
Дошкуляти всім поетам?

Норовиста і скажена,
Загордилась критиканка.
Їй би чвари, навіженій,

Ярослав Чорногуз
2024.03.24 09:03
Едем уяви родить соловій --
Як щастя зберегти, не зруйнувати?
Візьми себе й на вірність перевір --
За прикладом співочого пташати!

Витьохкує, тоді шука в траві
Гілки дрібні -- гніздечко будувати.
Подрузі - до останнього, повір --

Микола Соболь
2024.03.24 08:38
Небо, чиє ти? Диявола? Бога?
Місто під ранок не спить.
У гучномовці лунає тривога.
Нервів натягнута нить.
Чуєш, як виють вовками ракети
у передсвітній імлі?
Це московити воліють нас стерти
з прадідівської землі.

Козак Дума
2024.03.24 08:08
Часи такі – ведуть сліпців безумці,
а шлях лежить крізь лихо і пітьму.
Іде війна, одне лише на думці –
Чекає що юрбу глухоніму?

Сумні часи негадано настали,
ми розучились думати самі
і віддали майбутнє на поталу…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ігор Мартинюк
2024.03.28

Василь Марківський
2024.03.26

Вадим Водичка
2024.03.26

Лава Вулкана
2024.03.20

Надія Богодар
2024.03.18

перо Христя Чорне
2024.03.15

Володимир Назарук Одеса
2024.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Петро Скунць - [ 2008.11.23 17:18 ]
    РУХ (1990)
    У своїй блаженній ліні
    сплять гетьмани на Вкраїні,
    сплять події і надії,
    сплять співці і лиходії,
    сплять благання і прокляття,
    сплять Донбас і Закарпаття,
    сплять воли, бо ясла повні,
    сплять стовпи вельмишановні,
    спить сексот і спить собака,
    спить топір і спить рубака,
    спить Дніпро без чорториїв,
    спить, на плоть начхавши, Київ,
    сплять Чорнобиль, Конча-Заспа,
    сплять священики і паства,
    сплять поминки і банкети,
    сплять пікети і ракети,
    сплять долини й високості,
    спялть слова, думки і кості,
    сплять лікарні, ресторани,
    автохтони, автокрани,
    чорний кіт і біла мишка,
    над колючим дротом вишка,
    майстер пензля і доїння,
    діти й мати-героїня,
    самобутня анонімка,
    інвалютна зірка Нінка –
    супердівка, супер... –
    СПЛЯТЬ!
    Та не спить недремне око,
    із кіота одиноко
    прозирає ніч незмінну –
    лиш одне на всю Вкраїну,
    подароване Москвою
    око цербера застою.
    На Вкраїні темно й глухо,
    та не спить недремне вухо,
    ніч прослухує камінну –
    лиш одне на всю Вкраїну,
    та при ньому – весь наш сором
    із навуходоносором.
    Око бачить, вухо чує:
    зле Прибалтика ночує.
    в сили вірить надприродні,
    у свої фронти народні.
    Бачить око, чує вухо:
    на Кавказі теж неглухо,
    незвичайні біоструми
    забродили у Сухумі,
    у Тбілісі – як у лісі,
    в Єревані – як на грані,
    у Баку – як у Техасі,
    в Карабасі – як на пласі,
    що в них там, під спільним дахом, –
    не збагнуть і Бог з Аллахом.
    Вухо чує, око бачить:
    вічна дружба щось партачить,
    утікають, як чужинці.
    з дому турки-месхетинці,
    не в своєму ніби ложі
    Волга й німці на Поволжі.
    а татарам кримським стриму
    теж нема – схотіли Криму.
    Ворушаться й молдавани,
    що гостинність удавали,
    а тепер і гагаузи
    рвуть із ними дружні узи.
    Пригадали білоруси,
    що не в сні життя – у русі,
    вже й Росія – не месія,
    на месію жде й Росія,
    і не влежать, мов бездомні,
    сестри й браття автономні.

    ........
    Але далі на Вкраїні
    люди сплять і їхні тіні,
    сплять і помисли, і голос,
    сплять і праліси, і колос,
    і на прапорі блакить –
    СПИТЬ!
    ("Спитай себе")




    Рейтинги: Народний 6 (5.83) | "Майстерень" 6 (5.68)
    Коментарі: (7)


  2. Сергій Корнієнко - [ 2008.11.23 09:51 ]
    СНІГ

    Коли вже замете снігами,
    що ні проїхать, ні пройти,
    і на землі не стане й плями,
    і сніг сховає всі сліди,

    сліди суєтності, тривоги,
    сліди бажань і каяття –
    я не піду шукать дороги
    свого вчорашнього життя.

    А стану снігом. Білим снігом.
    Невинним наче немовля.
    І засміється білим сміхом
    новонароджена земля.

    Блаженний сніг, він знає небо.
    Високоплинний Білий птах
    змахне крилом і вже не треба
    блукати по чужих світах.

    Нема свого – нема чужого…
    Є тільки біла круговерть.
    І пада сніг… А що до нього?
    Розлука з ним, і сон про смерть…

    Мій білий сніг не сон, а дія.
    Душі людської ніжний цвіт.
    Останню замете – надію,
    і починається політ…


    Рейтинги: Народний 5.42 (5.39) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (6)


  3. Ні Но - [ 2008.11.23 02:48 ]
    ***
    Якою на смак буває дзвінка пітьма?
    Хай б'ють
    на проміння,
    б'ють на дзеркальні
    друзки!
    І вітер навідмаш ляскає по щоках,
    І сльози дощу звертаються на вустах,
    І шкіру пече промокла до серця блузка…
    Суши-не суши, в цій осені ти сама.
    …………

    І танець – не танець битим небесним склом,
    І блідне обличчя кольором зорепаду.
    Тікай від дурного червня до листопада!
    І думай, що це спасіння.
    Що це – не зрада…
    Хай зів'є собі у грудях м'яке кубло,
    Й руками твоєю шкірою пише море…
    Поетко, дивачко, дівчинко,
    к бісу сором!
    …………
    Малюй-не-малюй на вікнах травневий цвіт,
    Здирай-не-здирай долоні об перший лід,
    Жени-не-жени від себе липкий туман,
    Гори-не-гори –
    а знову прийде зима...
    …………

    Змиває з чернеток місто_чорнильних_мрій,
    Змиває у ніч холодні дзеркальні друзки,
    Змиває вчорашнє сонце з тремтливих вій.
    Поетко, дивачко, дівчинко, боягузко…
    Ридай-не ридай,
    цей дощ все одно не твій.
    …………
    І звідки така покора,
    сонливий щем?
    Відпустиш – і стане легше.
    Лети, голубко!
    Мій Боже, я так надихалася дощем…

    Хай осінь тебе зігріє
    липким плющем,
    Поетко, дивачко, дівчинко,
    перелюбко…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (20)


  4. Олена Теліга - [ 2008.11.22 17:05 ]
    CУЧАСНИКАМ
    ”Не треба слів! Хай буде тільки діло!
    Його роби — спокійний і суворий,
    Не плутай душу у горіння тіла,
    Сховай свій біль. Зломи раптовий порив”.

    Але для мене — у святім союзі
    Душа і тіло, щастя з гострим болем.
    Мій біль бринить, зате коли сміюся,
    То сміх мій рветься джерелом на волю!

    Не лічу слів. Даю без міри ніжність.
    А може в цьому й є моя сміливість:
    Палити серце в хуртовині сніжній,
    Купати душу у холодній зливі.

    Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,
    Та там, де треба, — я тверда й сувора.
    О, краю мій, моїх ясних привітів
    Не діставав від мене жодний ворог.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.47)
    Прокоментувати:


  5. Костянтин Мордатенко - [ 2008.11.20 12:45 ]
    А ти...
    Як з цукром перетертий мак
    в макітрі, землесніжну піну
    в калюжі дощ змісив. Будяк
    розворушив духмяне сіно –

    пробивсь. Кульбаби цяпотять,
    як в ящику курчата. Бджоли –
    ченці тепла. «Привіт, як звать?», –
    спитав промінчик матіоли.

    Прийшло кохання молоде,
    все вибухає і димиться.
    А ти… сховалась від людей
    солодким сонечком в суниці.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.39) | "Майстерень" 5.5 (5.3)
    Прокоментувати:


  6. Вячеслав Семенко - [ 2008.11.20 03:43 ]
    * * *
    Він прийшов серед ночі дощем, наче шепотом,
    легкий подих зітхання майнув попід віями.
    І від нього, такого незнаного, теплого
    незборимим жаданням кохання повіяло.

    Потягнулась до нього крізь сон кожна гілочка,
    (юна яблунька цвіту ще зроду не відала).
    Звідки він, цей лякаючий шал, ці вогні в очах,
    ця бентежлива пристрасть, ця млість несповідана...

    Ледь торкався кори бігунками-струмочками,
    не минав ні горбочка цнотливої стрункості,
    не спиняючи втіх, не затихнувши хоч на мить,
    у одному акорді злились, наче струноспів.

    То пручалась, то прагнула знову лавину ласк
    поки сон переміг у змаганні з повіками.
    Перший промінь відчувши, юначка прокинулась
    і засяяла вперше рожевими квітами.


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.47) | "Майстерень" 6 (5.54)
    Коментарі: (3)


  7. Костянтин Мордатенко - [ 2008.11.19 21:13 ]
    Липокларнети
    Як пахне Сонце влітку після зливи!..
    мов щойно викупане чисте немовля;
    молитву Ранок так велеречиво
    своїм пробудженням натхненно вимовля,

    що, дивлячись на обрій, відчуваю
    себе священним Цвітословом золотим…
    і м’ятою в завареному чаї,
    поезією сонячних калин.

    Як заголовні літери у вірші,
    дощу краплинки нависають, дзеленчать…
    Не просто день народжується – більше:
    добром прищеплюється в серці благодать!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.39) | "Майстерень" 5.5 (5.3)
    Коментарі: (5)


  8. Наталя Терещенко - [ 2008.11.19 18:59 ]
    ОБРАЗА
    Я ковтаю образу - образа ковтає мене,
    Ми єднаємось в болісно - несповідимих сполуках.
    Ця дошкульна алхімія має свій власний тунель,
    Де у нетрях безглуздя із глуздом намацує злуку.
    І вив"ялює душу що рветься з важкої ропи,
    І пульсує у скронях, очима виходить назовні,
    Росомахою кра́деться, сумніву в"яже снопи,
    Виростає зі скиби у кулю як місяць у повні.
    Я ковтаю образу - образа ковтає мене.
    Ми тепер живемо тет а тет, я забула вже де Я,
    Я її проклинаю, не хочу, нена́виджу, не…
    Ми лишились удвох. Я й образа - Ясон і Медея.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (6)


  9. Сергій Татчин - [ 2008.11.18 19:16 ]
    Останній Із Мужикан
    /еклектична тема з аритмічним героєм/

    1
    Занурення в себе - це подорож в один бік,
    бо відтепер для соціуму вас нема.
    Уявляєте, посеред світу стоїть чоловік
    і перераховує все, що мав.

    Починає здалеку, загинає пальці,
    згадує скрипальку з музичної школи,
    о-о-у! як він віддавався отій скрипальці,
    щоб потім не бачитися ніколи!
    Перескакує на дитинство – рибалка, школа,
    потім академія, збройні лави...
    потім знов рибалка... і – жінка гола...
    як її... марина, орися, клава…

    Щось шепоче, збивається, починає спочатку,
    у куточках очей накопичує небо,
    мружиться в розпечену небесну печатку,
    марить несвободою... кіньми... степом...


    2
    А далеко-далеко – на перехресті світів,
    Зійдуться старійшини довкола багаття,
    посмішками щирі, спогадами багаті,
    самодостатні ще при житті,
    щоб до зір сперечатися за мої картини,
    і цокати язиками: – Ото людина!..

    Прикладатимуться по черзі до Пляшки Миру,
    довго і уважно вивчатимуть вирій.


    3
    Таточку, Татку, Тату!
    Як ти мені й казав:
    люди ідуть по п’ятах,
    з думкою розіп’яти,
    зрадити втретє, вп’яте –
    за небеса!
    Матінко, Мамцю, Мамо!
    Випало їм zero…
    Я припаду до рами,
    в мареві за дарами,
    в Божій крамниці краму –
    наче зірок!


    4
    Дві кобили і кінь,
    і прозоре лоша…
    Догорає багаття, жевріє межа.
    З того боку землі форматується схід.
    Несуттєві подробиці кидає в піт.


    5
    А наслідна задача, мій сину, в тому,
    щоб як тільки розвидниться, вийти з дому,
    й, паралельно до глузду, дійти живим
    до місцини, де править шаман трави.
    Триєдине посвячення там просте:
    ти лягаєш в траву, і трава росте,
    і вростає крізь тебе у стелю хмар,
    а крізь неї – в слова.
    І тебе – нема.
    Відтепер твої друзі листки й ростки,
    бо на тисячу років вросли в кістки,
    три мурахи, жуки і самітник_павук,
    що сповідує віру в святий інфразвук.

    Ці пульсації ритму клітин і мембран –
    потойбічні мелодії зла і добра! –
    ця статична напруга угору і вглиб,
    і химерна здогадка – ким стати могли б!

    До оновлення світу, до скону часів,
    ти лежатимеш вічно у срібній росі,
    і коли зрозумієш, що літери – гра,
    от тоді-то й додому збиратись пора.
    Всі, хто вірив у тебе, влаштують обід:
    пелюстки, різнотрав’я і маковий піт,
    а в подяку, що ти не таке вже й цабе,
    у просвітлений лоб поцілують тебе.
    Попрощайся за руку.
    Дивися в лице.
    І не здумай, мій сину, не вірити в це!
    Бо коли в трансформаторній вимкнуть світи,
    ти триматимеш вибір – зостатись чи йти.

    У цієї свободи помірна ціна:
    не лишитися „в” – не послатися „на”,
    і навчитися вірити тільки собі,
    щоб дивитися прямо у вічі юрбі!


    6
    У моєму випадку все гранично просто:
    ця країна починається всередині мене,
    розгалужується в артерії,
    перетікає у вени
    і розширюється зовні в священний простір.


    7
    Ой летіла стріла
    востра,
    і попала стріла
    в острів.
    І зробилось мені
    млосно,
    бо наснились мені
    сосни.
    А між сосон – жива
    церква,
    в ній кохана – жива
    й мертва.
    І упала стріла
    поряд,
    і пробила стріла
    горе,
    що дивилось мені
    в очі...
    І за що це мені,
    Отче?


    8
    Дівчинко, Господине, Ґаздине Вітру…
    Кришталеві сльози зі щік твоїх витру.
    Довго і ніжно дихатиму в долоні,
    передчуватиму майбутнє в твоєму лоні.

    А в зіницю закотився, як мак, літак,
    в пошуках маршрутів порізно вижити,
    на яких і не віриться в щось_не_так
    під блідолицим небом,
    від вологи вижатим…

    А як же тебе хотітиму – до сказу, до млості,
    до відрази_до_себе й на_себе_злості! –
    не допомагатимуть ні жінки, ні зілля:
    від жінок досада... з вина – похмілля.


    9
    В архетипних Ометинцях - пустота.
    Глинобитні віґвами нитками диму
    почіплялись за хмари і їх нестиме
    мимо лірики, мимо натхнення, мимо
    псевдопрагнення бути одним зі ста.
    І коли б не слова, то Господь би з ним,
    з тим наївним бажанням – собі любові,
    бо вони – від зневаги! – на все готові:
    захлинутись словами – як смерть у повінь,
    щоб хитатись у хвилях зі ста одним.

    Ця пісенна країна – як вірш – проста:
    часто вживані рими, зужиті теми,
    так багаті повторами дні_фонеми,
    та коли врозуміється – хто ми й де ми!
    і сформується образ UA_Едему,
    от тоді-то і станеш одним зі ста!


    10
    Осінь на Вінниччині – це хвилі іржі,
    під якими золото горить і зблискує.
    Осінь – це коли безнадійно чужі
    намагаються бути сумними і близькими.
    Осінь – це простір, це видих_пара,
    коли стомлені очі на сонце мружиш,
    і коли не потім, а прямо зараз
    взяти і заїхати: – Ну як ти, друже…
    Осінь – це музика, яка так свербить
    під мапою шкіри й тікає зовні,
    це безодня ставу і три верби,
    що бредуть у тумані, як в сивій повені.
    Осінь – це здогадка про всю любов,
    що пересічному смертному вже вготована,
    це дописані вірші й, само-собов,
    кохана, якщо і не знаєш – хто вона.


    11
    Я навчив тебе вірити в нас не так,
    як хотіли б сторонні, і цей апокриф
    переріс парування відтінків вохри
    і судомне тремтіння зі мною в такт.

    Я навчив тебе марити змістом слів,
    відчувати їх смак, цілувати в губи,
    дослухатися грому шаманський бубон
    і стелитися танцем уздовж землі.

    Я навчив тебе бачити спільні сни,
    що проходять мурахами вище стегон,
    і щомиті вживатися в alter ego –
    тільки з ним римуватися. Тільки з ним.

    Я навчив тебе нюхати жовтий лист,
    щоб ділити між нами цей тлінний запах,
    і чекати що прийде на задніх лапах
    тільки мною приручений звір імли.

    Я навчив тебе слухати білий шум
    і у цьому умінні іти до краю:
    дочекатись від Осені: – я вмираю...
    а тоді заступити оту межу.


    12
    Я – остаток розпаду слів до атомів,
    я – конверт відсутньому адресатові,
    я – стежина, лишена літаком,
    на сторінці Господа – небо.com.

    Я – обряд посвячення у містерії,
    я – причина Космосу без матерії,
    я – наосліп набране sms
    за тарифом „Вісточка для небес”.

    Я – відсутність наслідку за причиною,
    я – безглузді сповіді за чарчиною,
    я – ua_статистика ru_ай-пі
    і посмертне зцілення – не тобі.


    13
    Забувай мене словами, літерами, комами,
    довгими паузами, наголосами, акцентами,
    і як розривали небесну плаценту ми,
    щоб поставити крапку,
    і стати зникомими.
    І як через ніч сповідалися осені,
    що так безсоромно влягалась між нами...
    Забувай за рядки, що нашіптує хтось мені,
    за абстрактність,
    за віру у серце_не_камінь.

    Виривай мене по травиночці – щоночі, щоднини,
    чи уяви речами,
    що оминули тебе й досі:
    ножем попід ребрами, смаком конини,
    стрілою, що на злеті торкнулася волосся.
    Уяви мене останньою кулею мимо,
    чи нудотно-солодким жертовним димом,
    лишень не робися одразу байдужою,
    тільки оце я за раз не подужаю.

    Ось тобі – через відстані – моя рука,
    збоченого любителя кохатися втрьох,
    забувай безболісно останнього із мужикан,
    аритмічного романтика – Нічиє Перо.


    Рейтинги: Народний 6 (5.7) | "Майстерень" 6 (5.76)
    Коментарі: (33)


  10. Юрій Перехожий - [ 2008.11.18 14:27 ]
    Персифаль
    Лісу вогке мовчання, степів ковила…
    І століття й століття на пошук Граалю.
    Не сховався від смерті Кретьєн де Труа –
    Отже жити і жити тобі Персифалю.

    Через те, що колись обірвався рядок
    Ти мандруєш європами з осені в осінь.
    Загубилася істина в тлумі пліток,
    То ж омріяну чашу не знайдено й досі.

    Наче луска дракона: на війни – війна,
    І на мапах старих що століття за поділом – поділ.
    Шаленіють нормани і винна Шампань – без вина,
    І на бабках коня осідає «освенцімів» попіл.

    В цім об’єднанім царстві він лишень прибега – баніт.
    Дяка Богу в ЄС за таке не саджають на палю.
    То ж на заклик: «Хто їде? », він гордо кричить: «Вічний Жид –
    Персифаль, зачарований блиском Граалю!!!»


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (4)


  11. Олексій Соколюк - [ 2008.11.18 11:44 ]
    ВИПУСКНИЙ ВАЛЬС
    Червнева спускається ніч.
            Збираються зорі в танок.
    Над гуртом юнацьких обличч
            лунає останній дзвінок.
    Дівчата, такі чарівні,
            до школи востаннє прийшли.
    Сьогодні не джинси вони,
            а сукні святкові вдягли.

            Приспів:
    А школа сміється
            і сльози ковтає,
                    у світ виряджає нас.
    Із неба, здається,
            під ноги злітає,
                    кружляє останній вальс.
    Від щирого серця
            нам щастя бажає:
                    "Рушайте у добрий час"!
    Нехай не урветься,
            в житті не лишає
                    дитинства прощальний вальс!

    Розходиться дружна сім'я
            віднині по різних стежках...
    У кожного доля своя
            і свій незатьмарений шлях.
    Прямує до сонця наш клас.
            Услід йому вікна горять.
    То мами, чекаючи нас,
            до самого ранку не сплять.
            (Приспів)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.31)
    Прокоментувати:


  12. Магадара Світозар - [ 2008.11.17 19:52 ]
    Підглянуте (сивочола гастроль кохання)
    Виллю тугу за поріг, як воду,
    У якій обмила всі жалі.
    Ти чомусь так довго не приходив,
    Що у мене голос побілів,
    Вицвіли слова, зріділи коси,
    Губи й ті потріскались… Хто ж знав?
    Що прийдеш ось так – серед морозів –
    Сивий, пізній… Ну, хоч руку – на…


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.47)
    Коментарі: (7)


  13. Юрій Лазірко - [ 2008.11.17 18:41 ]
    Чекання нитка
    Чекання - нитка, протягніть від вушка тихо,
    в три чисниці до смерті і навспак. Навхрест
    церуйте серце кожним видихом і вдихом,
    давайте волю нервам, наче раду лихам -
    і буде вам добро - на зраду, чи на хрест.

    Хай в люди виб`єтесь, та вистелять вам терня
    і пустять вгору йти по ньому босоніж.
    Та розскородять, батуватимуть майстерно
    у пеклі боже. І назвуться комінтерном,
    щоби навідліг, безсумнівно нісся ніж.

    А ви прийміть його, немов уста причастя,
    хай легко схрестяться в холодному живе -
    і вам залишаться три чисниці до щастя,
    півкроку до любові - то ж не бійтесь впасти,
    у те незнане, де душа переживе...

    17 Листопада 2008


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.64) | "Майстерень" 5.5 (5.67)
    Коментарі: (40)


  14. Олена Теліга - [ 2008.11.17 12:57 ]
    МУЖЧИНАМ
    Не зірвуться слова, гартовані, як криця,
    І у руці перо не зміниться на спис.
    Бо ми лише жінки. У нас душа криниця,
    З якої ви п'єте: змагайся і кріпись!

    І ми їх даємо не у залізнім гимні,
    У сріблі ніжних слів, у вірі в вашу міць.
    Бо швидко прийде день і у завісі димній
    Ви зникнете від нас, мов зграя вільних птиць.

    Ще сальви не було, не заревли гармати,
    Та ви вже на ногах. І ми в останній раз
    Все, що дає життя іскристе і багате,
    Мов медоносний сік, збираємо для вас.

    Гойдайте ж кличний дзвін!
    Крешіть вогонь із кремнів!
    Ми ж, радістю життя вас напоївши вщерть, -
    Без металевих слів і без зідхань даремних
    По ваших же слідах підемо хоч на смерть!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.47)
    Коментарі: (6)


  15. Наталя Терещенко - [ 2008.11.15 16:50 ]
    РЕІНКАРНАЦІЯ
    Оживили гетьмана Богдана
    В клініці сучасних перевтілень.
    Повели по вулицях, майданах
    Легендарне українське тіло.
    Все, що очі бачили довкола,
    Все, що час явив, і що порушив,
    Оточило ніби частоколом
    Легендарну українську душу.
    Маревом вбачалися споруди-
    Велети окаті та незвичні,
    І якісь дивакуваті люди,
    Певне, час їх трохи покалічив.
    Де ж козацтво ділося, у біса?
    Думав, потерпаючи, Хмельницький-
    Ні коня, ні булави, ні списа,
    Як вкраїнську славу роздивитись?
    Бігає по вулицях залізо,
    Хоч воно й до чортиків блискуче,
    Дивні прапори у очі лізуть,
    Все якесь турецьке закаблуччя.
    Може перекинутися словом
    з першим- ліпшим на шляху нащадком?
    І на щирій українській мові
    Каже: «Я вітаю тебе, брате!»
    Той же, не шануючи старшо́го,
    (краще вже від сорому згоріти)
    відповів: "Вы, верно, с телешоу
    Камерой орудуете скрытой?"
    У Богдана шок- оціпеніння,
    Аж пришерх розкішний оселедець,
    По –московськи торохти́ть створіння,
    Що нащадком гетьманським зоветься!
    Повернувся гнівний небожитель,
    В клініку з невдалого параду,
    Наказав негайно оживити
    Членів Переяславської ради:
    "Будемо процес коригувати,
    Знадобиться мікрохірургія...
    Цар Петро повівся наглувато.",-
    Рік Богдан. І впав у летаргію...



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (4)


  16. Юрій Лазірко - [ 2008.11.14 20:00 ]
    То скільки
    То скільки часу дихати на ладан,
    в питаннях просто в лоб - знаходити себе?
    Перекладаю рай, мов хрест, на плечі саду,
    де листя згублене останньої балади
    і вітер змін його, мов припутнів, гребе.

    Як у молитвах розгубив небесне,
    то голотеча на оглядини - як тут.
    Не розпинатимуть і не воскресну,
    та б`ють об Лету, серця повні, весла -
    переганяють човен по бедламі в кут.

    Вже бачу все, немов напився світу
    і він в мені життям невичерпно тече.
    І я його теплом аж до кісток прошитий,
    перераховую на пальцях миті,
    бо рай не перекладено з моїх плечей.

    Щасливий той, у кого серце - храмом,
    хто відчуває біль - і власний і чужий,
    кого чекає не на небі мама -
    де жорна - очі, де усе так само.
    А як чекає там - то скільки того "жий".

    14 Листопада 2008


    Рейтинги: Народний 6 (5.64) | "Майстерень" 6 (5.67)
    Коментарі: (26)


  17. Ганна Осадко - [ 2008.11.14 16:28 ]
    Портрет-пейзаж-портрет
    Вже води відійшли від берега, уже
    вона відходить теж по ниточці алеї…
    Портрет-пейзаж-портрет. Відколупай ножем
    її із полотна чи пам’яти своєї…

    Чи просто замалюй – і розум-мастихін
    Наліплює мазки – олійна фарба ранку:
    ← Стікає як смола – до золотих колін…
    → Залазить як змія – в потріскану горлянку…

    І ні очей, ні губ – які вони були?
    Портрет-пейзаж-ніщо… мализна і ніщота…
    …не смикнеться рука із пензликом, коли…
    …не відвернеться Бог – така його робота…


    Вже води відійшли від берега - і мла…
    І силует розтав під подихом ваала…
    …………
    …а як вона б тебе у небо завела…
    …а як вона б тебе у небі цілувала…


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.65) | "Майстерень" 5.5 (5.62)
    Коментарі: (4)


  18. Ганна Осадко - [ 2008.11.14 10:09 ]
    Вода і ковила
    Той пагорб ковилою переріс –
    Дивись: правічний мурашиний ліс,
    Трава зім’ята випростала плечі.
    Вона забула: чи було, чи ні?
    Лице тіняве, золоті вогні,
    Любов, ущерть із речень або зречень…

    Трава забула, бо вона – росте,
    І мудрій їй однаково про те,
    Що час - тече. Життя перетікання –
    Лише оце важливо для трави:
    По венах стебел – знизу догори –
    Жага води, чи тиші, чи кохання…

    Бо кров і плоть – вода і ковила,
    Ти не питав, а я відповіла:
    Це плин і плинність, плетениця долі…
    Полин-прилинь...пісок і спориші,
    Як пальці рук, як порухи душі –
    Сплітаються – і тихшають поволі.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.65) | "Майстерень" 5.5 (5.62)
    Коментарі: (4)


  19. Ольга Прохорчук - [ 2008.11.12 19:44 ]
    Stars fell on Alabama
    We lived our little drama, we kissed in the field of white,
    And stars fell on Alabama that night
    “Stars fell on Alabama”, Louis Armstrong & Ella Fitzgerald

    Ми плели свої маленькі драми.
    Танули у вогнищі поліна.
    Я язик тримала за зубами.
    Він тримав долоні на колінах.

    В голові туманилось від джазу,
    Обертом йшло небо від циклонів.
    Я його доводила до сказу.
    Він лише сильніш стискав долоні.

    Било серце молотком по вухах,
    Вимагали репліки продовжень,
    Та ніхто нікого вже не слухав,
    Бо й сказати нічого було вже.

    Падали зірки на Алабаму.
    Він мені розбещував коліна.
    Я язик тримала за зубами –
    За його, звичайно, не своїми.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.35) | "Майстерень" 5.5 (5.28)
    Коментарі: (12) | "Stars Fell on Alabama"


  20. Вікторія Вікторія - [ 2008.11.12 17:21 ]
    ***
    ...в падении не видно дна...
    и обнажённая душа
    бредёт в потёмках острой боли,
    и обезумевшие тролли
    ей злобно шепчут: ты одна...

    а то, чем жизнь полна и дом,
    и то, что грезится потом -
    не больше, чем попытка в маске
    рассказывать всем прочим сказку,
    что всё в порядке, в норме всё...

    жизнь превратилась невзначай
    в давно остывший в кружке чай -
    постылый. Морщась от глотка,
    ты подливаешь кипятка
    на десять тысяч лет вперёд...
    ...
    и снова одурачен свет:
    и виртуозный свой балет
    ты лучше всех танцуешь в зале...
    и в маске белой не узнали
    ту, чьей души на свете нет...


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  21. Ганна Осадко - [ 2008.11.12 14:12 ]
    Здрастуй, Любове
    Вутле суденце – кораблик з кори,
    в трюмі – олива і цина...
    Хвилі – над небо, і Бог догори
    дівку підкине, як м’ячик: «Лови!»
    А не зловив – не підводь голови…
    Я – у воді. До води говори:
    Перша.
    Остання.
    Єдина.


    Єдинокровна, яка не одна:
    Біле лице, океанна стіна,
    Ані кровиночки, ані…
    Пальці замерзлі намацують плоть…
    – Ти, моє серце?
    …Сміється Господь:
    – Це все апокрифи, Аню…

    Єдиновірна, а віри катма,
    Сумнів у серці – як довга зима:
    Як перебути останню?
    Північ. І грюкіт у двері…
    – Заходь.
    Ти, моє щастя?
    …Сміється Господь:
    – Це все поезія, Аню.


    Єдиносуща, бо сутність – то кров.
    Що я шукала і що ти знайшов?
    Безмір води чи намули?
    Ніжна долоня – золочена лодь…
    – Здрастуй, Любове…
    …І мудрий Господь
    Душу до Тіла притулить…


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.65) | "Майстерень" 5.5 (5.62)
    Коментарі: (7)


  22. Олександр Єрох - [ 2008.11.12 10:26 ]
    Сонет 9
    Чи є поезія в віршах моїх,
    Чи правда є в словах віршів журливих?-
    У квітах непомітних, польових
    Краса зростає для очей вродливих.

    Я не змагаюсь із майстрами слів,
    Іду в життi стежиною своєю
    Та, як поет, натхненний Музи спів
    Я розумію серцем та душею.

    І в чистоті джерельних слів живих
    Дбайливо мові шану я складаю,
    Мов діаманти сяючі шукаю
    У справах поетихних та земних.

    Слова приходять з глибини віків
    У оксамиті щирих почуттів.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.16) | "Майстерень" 5.5 (5.15)
    Коментарі: (4)


  23. Анатолій Ткачук - [ 2008.11.11 17:57 ]
    Ангел-охоронець
    Зів’яне скоро день, розтане вечір тихо
    І нічка прокрадеться шкодливим кошеням,
    З календаря вкраде листок собі для втіхи
    Й, пустивши пастись зорі, намет розкине снам.

    У цей безмовний час, розмірно й величаво
    Крильми розтявши неба зачорнену блакить,
    Утомленим птахом із поглядом лукавим
    На філіжанку кави мій ангел прилетить.

    Хустинкою зітре пилюку з підвіконня,
    Щоби не забруднити сліпуче-білих шат,
    Присяде і візьме горнятко у долоні,
    Й замружиться, вдихнувши солодкий аромат.

    Отак посидимо, вслухаючись у тишу
    І в те, як неквапливо годинник час кує.
    Вогнями ліхтарів картини місто пише.
    Ми ж з ангелом в задумі – і кожен про своє.

    Мої думки про все незроблене сьогодні,
    Що на добу грядущу ліниво я відклав;
    Його ж – як вберегти мене від зла безодні,
    Від кроків небезпечних і нерозумних справ.

    Та в погляді його – ні скарг, ані зневаги.
    Мовляв, живи як вмієш, торуй свій власний шлях.
    Мій ангел підморгне мені, доп’є повагом
    Остиглу чорну каву й розтане в небесах.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" 5.5 (5.4)
    Коментарі: (4)


  24. Вікторія Осташ - [ 2008.11.11 16:46 ]
    Навздогін
    Він ішов навпрошкú – і молились услід:
    зацяткований страхом, їм репався світ.
    Ніби проща забута – загáдка Європі:
    Не на нобеля ніс, не на букера профіль...
    Забувати його – поступово, по крихтах
    Ласих спогадів, витворів Нóвого Свіфта...
    Забувати... бо страшно, забути – бо сором,
    ніби кожен із нас був його кредитором,
    ніби кров його – фарба на наших рукáвах
    і слова поминальні шептав нам лукавий...
    А він знову іде, навпрошкú, як тоді ще:
    коли сніг, і дерева, і листя, і вірші...


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.87) | "Майстерень" 5.5 (5.78)
    Коментарі: (6)


  25. Олена Теліга - [ 2008.11.11 15:31 ]
    Неповторне свято
    Гарячий день — і враз достигне жито
    І доп’яніють обважнілі грона.
    Він ще незнаний, ще непережитий
    Єдиний день — мого життя корона.

    І що це буде — зустріч, чин, екстаза?
    Чи дотик смерти на одну хвилину?
    Душа дозріє, сповниться відразу
    Подвійним смаком — меду і полину.

    А дивне серце — п’яне і завзяте
    Відчує певність, мов нехибну шпаду.
    Мій день єдиний! Неповторне свято!
    Найвищий шпиль — і початок до спаду!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.47)
    Коментарі: (3)


  26. Олена Теліга - [ 2008.11.11 15:36 ]
    Поворот
    Це буде так: в осінній день прозорий
    Перейдемо ми на свої дороги.
    Тяжке змагання наші душі зоре,
    Щоб колосились зерна перемоги.

    І те, що мрією було роками,
    Все обернеться в дійсність і можливість.
    Нам буде сонцем кожний кущ і камінь
    У ці хвилини гострі і щасливі!

    Подумать тільки: наші села й люди,
    А завтра прийдемо до свого міста!
    Захоплять владно зголоднілі груди
    Своє повітря, тепле та іскристе.

    Та звідкись сум зловіщий вітер вишле,
    Щоб кинуть серце у крижаний протяг:
    Усе нове... і до старої вишні
    Не вийде мати радісно напроти...

    Душа з розбігу стане на сторожі,
    Щоб обережно, але гостро стежить
    Всі інші душі — зимні чи ворожі —
    І всі глибокі поміж ними межі.

    І часто серце запалає болем,
    А щось гаряче аж за горло стисне,
    Коли над рідним, тим же самим полем
    Зависне інша, незнайома пісня.

    Чекає все: і розпач, і образа,
    А рідний край нам буде чужиною.
    Не треба смутку! Зберемось відразу,
    Щоб далі йти дорогою одною.

    Заметемо вогнем любові межі.
    Перейдемо убрід бурхливі води,
    Щоб взяти повно все, що нам належить,
    І злитись знову зі своїм народом.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.47)
    Прокоментувати:


  27. Юлія Гордійчук - [ 2008.11.11 15:20 ]
    ***
    Ти питаєш мене: ну навіщо тобі це кохання?!
    Я – не я, суть не в тому, - ти й так усе маєш,
    І роботу, і сина, і куди повернутись додому?
    Ну чого тобі ще, моя невгамовно- невтомна,
    Ну який тобі я? І зрештою, чи надовго?...
    Обіймаєш, цілуєш, але питаєш...
    І я марю ночами і брешу тобі у вічі,
    Все, що хочеш почути чи банальні якісь дурниці,
    Бо ніякі слова не донесуть тобі мій відчай,
    Що життя – безліч днів! – без тебе минало й минає...
    І руками – за стіни, і поглядом – у підлогу...
    Й промайне... І у серці – криця,
    Вічний лютий і протяг, і тхне полином.
    Дім – всміхнутись! Повтор! Фальшиво...
    І троянди – чужі, і соромно перед сином…
    Прокидатись щоранку... Ну і як тобі, зрозуміло?
    Яких тобі ще пояснень, зізнань, дефініцій?
    Чого тобі ще? Я просто тебе кохаю...


    Рейтинги: Народний 5.42 (5.24) | "Майстерень" 5.5 (5.2)
    Прокоментувати:


  28. Магадара Світозар - [ 2008.11.11 14:26 ]
    Вже близько до зими...
    І ми – як ми, бо ближче до зими –
    І ти – не я, і жереб крутить світом:
    Мені наліво – в учні до Хоми,
    Тобі направо – жити, жити, жити!

    І хай болить, і хай пече… Дарма –
    Однаково, як їжачкам в тумані.
    Ця осінь – видиво, усе, чого нема.
    Ці сльози – вигадка, а ми – такі жадані.

    Бо виросли, як з розміру нога –
    Я, певно, ліва, ти, напевно, права.
    Ми так багато наловили ґав,
    Що не збагнули, осінь – переправа.

    І десь на тому березі ріки,
    Де два шляхи зійдуться знов докупи,
    Ми доторкнемось Божої щоки,
    Нас Бог знайде і, мов нектар, пригубить.



    І ми – то ми, вже близько до зими.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.75 (5.47)
    Коментарі: (13)


  29. Юрій Строкань - [ 2008.11.11 13:26 ]
    параноя – 3
    Що мені лишається в умовах консервації?
    Крім перцю з баклажанами
    І нової вакації
    Окрім рахунку в банку
    І знижок на надбавки
    І сексу, як дотації
    Від нової відставки
    То що ж мені лишається?
    Ще трошки сподівання?
    Обама Галамага?
    Бюджети проїдання?
    Газети безкоштовні?
    З новинами-калюжами
    Коли вже, курва, криза
    І їх уже придушить!?
    Невже не буде виборів?
    А як там моя фракція?
    Без тєліка не вижити
    В умовах деградації
    Ніхто не дасть гарантії
    Що в новім муві Стоуна
    Галадрієль і хоббіти
    Знешкодять Саурона
    А що ж тоді лишається?
    Яке з усіх Євангелів?
    Невже не розуміє він
    Що час почути ангелів
    Хоча б одного Гілмора
    Не менше ніж Мадонну
    Що люди всіх конфесій
    Чекають дива знову
    Благають вбити кризу
    Впустити в серце голос
    Вези, давай скоріше
    Хоча би Ролінг Стоунз


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.51) | "Майстерень" 5.75 (5.42)
    Коментарі: (11)


  30. Ольга Прохорчук - [ 2008.11.11 11:51 ]
    Game Over - Hangover
    Осінній день березами почавсь.
    Ліна Костенко

    Осінній день похміллям розпочавсь,
    Кругами під очима й сірим небом,
    І я лежу і думаю про Вас –
    Хоч ні, після вчорашнього – про тебе.

    І тяжко голові між подушок
    Від цих думок – чи то від алкоголю?
    Як недоречний цей культурний шок!
    Яка невчасність головного болю!

    Але світліша небо у вікні,
    Приходить мудрість з досвідом похмілля:
    Після шукання істин у вині
    Рятує активоване вугілля.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.35) | "Майстерень" 5.5 (5.28)
    Коментарі: (6)


  31. Петро Скунць - [ 2008.11.10 21:55 ]
    Два експромти зі свята рідної мови
    І Кіровоград
    Ми про щастя дружно відкричали
    і діждались тихшої події:
    свята української печалі,
    свята української надії.
    Довго правда нас вела огульна,
    де вівця і вовк – товариші.
    Ходить наша мова безпритульна
    в пошуках синівської душі.
    О земля Шевченкова й Франкова! –
    це сини вже б’ють її під дих.
    І ридає наша рідна мова
    до глухих, а значить – до німих.
    Як же дожились ми, сестро й брате,
    до такого підлого добра? –
    ходить безпритульна наша мати,
    від Карпат блукає до Дніпра.
    Відсміяв своє ти чи відплакав,
    мій народе, сонної пори?
    Може, й не мовчав ти, а балакав.
    Не балакай більше. Говори!

    ІІ Село під Ужгородом
    Не жди в приймальні, мово, у чинуші
    і не хились перед лакейським збродом,
    що поміняв на сите пійло душу
    і величає сам себе народом.
    Хай матері соромляться своєї
    пристосуванці, наймити, пролази, –
    ще нашу пісню держать над землею
    такі от села, як Великі Лази.
    Це ними сильна рідна мова наша,
    і їй у завтра путь не перетято
    ще доки є в нас мама, не мамаша,
    ще доки є в нас не папаша – тато.
    У цій фальшивій, холеній Європці
    не вб’є нас глум, не зманять модні звихи
    ще поки є не чуваки, а хлопці.
    ще поки є дівчата, не чувихи.
    В машинний час, який навчив балдіти
    і не сумління слухався – наказів,
    там Україна, де співають діти.
    І йду по неї до Великих Лазів.
    1988


    Рейтинги: Народний 6 (5.83) | "Майстерень" 6 (5.68)
    Коментарі: (2)


  32. Аліна Гурин - [ 2008.11.10 14:08 ]
    Моя правда
    Недопалки часу залишмо сьогодні в шухляді,
    Недоліки інших - на випраному простирадлі,

    Про візи забудьмо - вони постирали кордони,
    А в рідному місті чомусь твоє серце холоне

    Кружляють ворони - нема серед них альбіносів,
    Свого родоводу не знаєш чомусь ти і досі...

    Скажи на якому ж проклятім дешевім базарі
    Купив непотрібнорожевобридкі окуляри?!

    Сьогодні нас поять коктейлями правильних кодів,
    На снідання маємо порцію нових законів.

    Тобі діафільм змонтували в прямому ефірі,
    Щоб наживо бачив свою отупілість "у стилі..."!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.27) | "Майстерень" 5.5 (5.25)
    Прокоментувати:


  33. Еліна Форманюк - [ 2008.11.07 15:56 ]
    ***
    вітер точить у тебе крила
    сонце в мед розплавляє волосся
    ти б йому навіть сон хрестила
    досі

    ти ж була чи мадонна, чи жінка
    варта квітів і кави в ранок
    перекликана з міста інків
    бранка

    свічка гріє навиліт рану
    в тиші як у дитинстві сірій
    кличе вкутаними краями
    вирій

    вже не мед не гірка як кава
    постать темна з очима мами
    крила сточені і русяві
    в’януть


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.35) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (11)


  34. Ванда Нова - [ 2008.11.07 13:11 ]
    І тиша запала...
    І тиша запала, неначе гранітна плита,
    і місяць - дурний самогубця - шубовснув у став,
    і стала ця нічка, як бочка дірява - пуста,
    тупа порожнеча, що тисне на груди і плечі.
    Уривки зі зречень і речень - такі недоречні,
    як танці на цвинтарі . Годі тримати – зостав,

    цю лялечку із порцеляни, дрібничку чудну -
    між листя опалого, очі-опали замкну,
    затиснена здобич у лапах п’янливого сну.
    Ця осінь - падінь череда чи руда потороча,
    що видива безвістю – ниткою чорною строчить,
    зурочить - і виходу більше не буде?.. А ну

    мовчанку мою розміняй на словечка дзвінкі,
    і, може, від звуку важкі позлітають замки,
    і, може, я знову торкнуся твоєї руки –
    і злива лунких метеорів розсиплеться, може…

    І я повернуся на вибрану стежку, мій Боже,
    і буду незмінно іти на Твої маяки…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.55)
    Коментарі: (7)


  35. Сергій Корнієнко - [ 2008.11.07 09:52 ]
    Відсутня ланка
    О Юносте, усе б тобі казитись на траві.
    Дрібні to be or not to be – мов бісер в голові…
    Та тільки-но вона чи він коханнячку: «па-па…»
    – О, not to be! – серденько в дзвін, і всесвіт на попа!

    О Старосте, а де твої премудрості сади,
    А в них співучі солов’ї і золоті плоди?
    І чим піклується щодень сивенька голова?
    – Було колись, тепер не те… не та тепер, трава...

    О Зрілосте, твій Діоген з вогнем посеред дня,
    Поміж плебеїв і богем увись ліхтар підняв –
    Тебе шукає, із богинь найліпшу, най, най, най…
    А люд – йому: «Омано, згинь! Ізгою, оминай!»

    Так день за днем, за віком вік мудрець із волоцюг,
    Шукає дивний чоловік – ЛЮДИНУ, щоб ланцюг
    Гармонії буття колись розірваний людьми,
    ЛЮДИНОЮ піднести ввись мов той вогонь з пітьми.

    Вже Ойкумена як діжа розсохлась, прогнила.
    Де гомо сапієнс лежав – відходів купа зла.
    Там – Юність в бісері дрібниць – збирається в життя.
    Там – Старість нахилилась ниць – перебира сміття.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.39) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (1)


  36. Андрей Мединский - [ 2008.11.06 13:05 ]
    Рыжему
    Когда-нибудь и я, как этот пес,
    Свалюсь мешком среди чужих прохожих,
    И шерстью буду чувствовать и кожей
    Как я врастаю в тротуар. До слез
    Обидно – я мечтал совсем не так:
    Нелепо быть разрезанным трамваем,
    И тротуар покажется мне раем,
    Обычным раем, раем для собак…

    Прохожие пойдут, пройдут, уйдут,
    А я, пятном с потухшими глазами,
    Останусь там лежать, на Привокзальной,
    Так просто оказавшийся в аду…
    Лишь девочка – ребенок лет пяти,
    Вдруг скажет: «Мама, это же тот рыжий…»
    И я сквозь пленку мертвых глаз увижу,
    Как мать ускорит шаг, чтоб увести…



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.52) | "Майстерень" 5.5 (5.53)
    Коментарі: (8)


  37. Олексій Кацай - [ 2008.11.06 11:29 ]
    Гіперстрибок
    Гравітаційний фронт крає вага стерна: позапланетний зонд з простору випірна і прокладає курс у позаземний час. Позасерцевий пульс втискує в дійсність нас лезами рис лиця, жилами на руці – лиш мерехтять сонця й вкручують місяці шестернями орбіт в темінь тривожний блиск. Точаться зорі вслід крізь порожнечі тиск іскрами кораблів з ватри вогненних мрій. Вже поза променів, згуслих в молекул рій. Ще поза слів нових, винайдених вночі, зопалу мовлених, кинутих вдалечінь поза пошерхлих губ, формул, віршів, команд. Одноразовий шлюб з небом бере гарант, втиснутих у скафандр, одноразовий дій. Скручений, мов меандр. Одноразово злий. Та в шкаралущу сну зонд-зоряниця б‘є і, розірвавши млу, сплеском меандр стає та й оцифровує геометричний пил в те, що незмінним є – в алгебру наших крил.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Прокоментувати:


  38. Олександр Бик - [ 2008.11.05 19:54 ]
    Осінь померти приречена
    Скислі осінні безглузді картини життя -
    Втрачені мрії про щастя, як вищу межу.
    Знов , як уперше, шукаю собі каяття,
    Знов, як востаннє знаходжу - і далі грішу.

    Хвора дитяча бездумна моя голова
    Рими безплідні змішала з червоним вином:
    Рана відкрилась - чорнильно-криваві слова
    Мчать через грати клітинок і викидні ком.

    Кволі розбещені п’яні облави дощів
    Хочуть згасити цигарки вогонь і любов.
    Вітер з долоні здуває шматочки віршів…
    Осінь померти приречена – відлік пішов.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.36) | "Майстерень" 5.5 (5.35)
    Коментарі: (3)


  39. Володимир Ляшкевич - [ 2008.11.05 17:23 ]
    Хроніки забутих часів. Мукачево 90-х
    [90-і]
    - Авве! - вистиглому місту, де минуле цікавіше
    за прийдешнє - кожним кроком, кожним витином із часу
    автентичнішого змісту, - що могло, те сталось, іже
    так і суджено сюжету перед крапкою, що масу

    через себе пропустила,
    як піски у отвір істин
    на той бік, примару тіла
    залишивши для оглядин.

    Зачарована безвихідь, і клепсидри не покинуть
    миті звиті у щодення злив, туманів на світанку,
    річки виходу на люди, гомону церков, і, мабуть,
    з виноградного бродіння в обрій всотаного замку.

    Де усім, із небом включно,
    "хепі-енд" не дано в спадок,
    і, можливо, де безчасся
    краще за новий порядок.

    [60-і]
    Пам'ять на екрані зору крутить пожовтілі плівки,
    заповняючи безлюдну, очманілу чорно-білість
    нещодавнім, наче з твору, писаного під копірку,
    про узяті п’ятирічки, ми за - мир, братерство, єдність.

    ... Говіркі урочі юрби,
    Дітлахи усіх народів.
    Муж із каменю над юрми
    розпашілих транспарантів.

    - Вчись, як Ленін - дітвора! Кричимо: Ура! Ура!
    - Слава трудовому класу! Поступу - надійну базу!
    - Миру – мир! Війні - війна! Ленін! Партія! Весна!..
    Під ногами у скульптури
    звились у клубок фігури...
    ..........................
    ..........................

    Шістдесяті – нині статки вже не ті, аніж раніше.
    Пахощі. Огром будинку. Виростають діти дружно.
    Сонце, двір, сімейні свари, і чарівний поклик вулиць.
    Світ зістрибує з малюнку - кольоровий і в новинку!

    В сірому лише уламки,
    пам’яті таємні зйомки:
    вулиці забиті пружно,
    протизаколотні танки.

    [70-і]
    Подумки у повоєннім вигасають сімдесяті.
    Галасливий дім напроти - змовк ураз, неначе з горла
    зв'язки видерли: буденно переміщені ( й відтяті)
    за соцтабірні редути городян коштовні перла.

    Пустять їх, до болю звичних,
    за обітовані дверці
    зі скарбами анемічних
    діток і тугою в серці.

    І достатньо стало місця - і отим, що геть заждались,
    і лункому токовищу переможної тиради.
    Бо ясніло з кожним кроком - достроково ми дістались
    у „зросла спільнота вища!” - з учорашньої наради.

    Не знайти у нас планиди
    дрібнобуржуазним фрондам!
    Полонини і бескиди
    височать єдиним фронтом!

    [80-і]
    В цій будові мимоволі досі ворохобить мозок
    невгамовна ейфорія, і дзвінки вовтузять пам’ять.
    Рідна школа, звідки долі линули удовж указок,
    де і нині жду на вирок – відчитають чи похвалять,

    де від „мама мила раму”
    до нестямної любові,
    підійматися вітрилу
    кожним випуском „по-но́вій”...

    Але долі, де ті долі, що отримували бали?
    У колишньому й новому та ж загубленість і згубність,
    щоби понад берегами плину часу виринали
    гул подій на боці тому, а на цім гулка відсутність.

    Де не зустріч протиріччя
    правилам усім, а - диво,
    що упізнане обличчя
    усміхається щасливо.

    [90-і]
    А лице таке знайоме - внутрішньо розкутим зором,
    наче це найважливіше для балачки із Платоном,
    наче саме це вагоме, недосяжне літ поборам,
    необорне і одвічне торжество душі над тліном.

    Постать тане - сяйна свічка,
    нетривожена на дотик.
    І назирці тільки річка,
    і гірський колючий подих.

    І стоїш, не відшукавши сили у собі спинити
    ні на хвилю рух невпинний. Мов, у паралельнім світі
    Істини лице узрівши, тут лише у змозі снити,
    шепотіти молитовний - по всьому фронтону кліті,

    певно з "Книги Мертвих", витяг
    промовлянь грядущих Суду,
    перед тим, як з дірки в грудях
    виймуть серце повне блуду.

    Ніч - як вічність.
    Яра тиша.
    Соло місяця єдине,
    що озвучує довкілля, -
    місто, наче мрево лине,
    розчароване суспільним,
    в пошуку свого народу,
    за безчасся заплативши
    забуття винагороду..


    1993-1996


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.55) | "Майстерень" 5.5 (5.56)
    Коментарі: (9) | "Витяг із ''Книги Мертвих''"


  40. Ганна Осадко - [ 2008.11.05 16:36 ]
    Блакитна троянда
    – Блакитна троянда – це так небанально в банальному світі,
    де місто і люди заснули...отак серед полудня …
    – Кому подаруєш?
    (полуда на серці – не холодно,
    та порожньо надто…і вулиці мертвого city –
    як сіті рибальські… кого упіймаєш плотвичкою?)

    …. Маленька рибчина, приваблена зимною річкою,
    засохла тараня, набридла смішна полюбовниця…
    (блакитна троянда не пахне, не гріє, не колеться,
    не справжня – торкнися – відчуєш! – ТАКИХ НЕ БУВАЄ!)

    – Кохана…ця річка стікає до теплого раю…
    Не бійся…ці води освячені, хвилі освічені…
    А просто прийняти – найкраще на світі освідчення.
    А просто довіритись – хай не буває! – та вірити –
    Любити – і байдуже: рибою, птахом, чи звіром ти
    Сьогодні чи завтра – бо вічність у спадок дарована…
    ....................................
    …блакитна троянда…
    любове моя зафарбована…
    ………………………………
    - Таких не буває!
    - Буває…
    - Не бійся…
    іди…
    ………
    І тонни води під ногами.
    І білі сліди…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.65) | "Майстерень" 5.5 (5.62)
    Коментарі: (6)


  41. Кока Черкаський - [ 2008.11.04 15:33 ]
    Майстер і табуретка
    Молода поетка якось Майстрові говорить:
    ”Над усе у цьому світі люблю Ваші твори!”
    Майстер дружньо посміхнувся молодій поетці
    Й запросив її на курси поетичних лекцій.

    Молодесенька поетка , родом з Василькова,
    Дуже любить лекції про художнє слово,
    Про високі почуття, про ямби й хореї,
    Ну а Майстер всим цим любить ділитися з нею.

    Майстер їй казав, що бачив живого Тичину,
    Що поети дуже часто мруть за Україну,
    Що вірші – це вам не проза, тут муза потрібна,
    І що молода поетка на неї подібна.

    Натякав, що навіть може , як вона захоче
    ЗробИть з неї знаменитість всього за дві ночі.
    Молода поетка була нібито й не проти,
    Й, зашарівшись, поправляла зібгані колготи.

    Ой, ходила до Майстра молода поетка,
    Та чогось така жорстка в Майстра табуретка.
    Пересядь, -говорить Майстер, - на цю отаманку…
    Пересіла. Дійсно, м”якше. Лишилась до ранку.

    Вранці лекції скінчились. Надворі світало.
    Майстер спав, закутавшись в старе одіяло.
    А молода поетка стала більш досвідчена,
    От яка талановита з Василькова дівчина!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.29) | "Майстерень" 5.5 (5.25) | Самооцінка 5
    Коментарі: (12) | "Хайвей"


  42. Наталя Терещенко - [ 2008.11.03 20:38 ]
    В МЕЖАХ КОСМОСУ
    Зорі - зорями, місяць - місяцем,
    Вистачає наразі всім,
    Всеодно, колись перебіситься
    Найлютіша із наших зим.
    Небо - небом, і сонце - сонечком,
    Свій окраєць кожен – тримай:
    Поглинайте, купайтесь, ондечки-
    Ні кінця, ні краю нема!
    Дні за днями, літа за веснами,
    Хто у схиму, а хто в бомонд,
    Видноколо комусь окреслене,
    а комусь – тісний горизонт.
    Хтось - горілкою, хтось- текілою
    В світі бавиться у свята́,
    І колись літами похилими
    Стануть юні наші літа.
    Люди обрані, й люди парії,
    terra - їх богоданний край,
    В межах космосу- лиш тераріум,
    terra - пекло і terra – рай.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (15)


  43. Сіна Абу Алі Хусейн Ібн - [ 2008.11.02 13:49 ]
    Рубаї ( у перекладі Василя Мисика)
    * * *
    Моє відступництво не просте, не звичайне:
    Твердіш я вірую, ніж дервіші й прочани.
    Один такий живу — і звуть мене кафіром!
    Це значить: вивелись у світі мусульмани.



    * * *
    О, як довідатись, для чого в світ оцей
    Прийшов тулятись я, непроханий зайдей?
    Коли для радощів, я жив би й не журився,
    А ні — заплакав би я сотнями очей.



    * * *
    У цій пустелі серце немало мандрувало.
    Заглянуло в найглибше — й нічого не узнало.
    Не довелось пилинці на іскру обернутись,
    Дарма що в серці в мене сто тисяч сонць палало.



    * * *
    Я від земного глибу до зоряних Чепіг
    Усі вузли розплутав, всі відстані пробіг,
    Через пастки злохитрі зумів я перескочить,
    I тільки тайни смерті я розгадать не зміг.



    * * *
    Три дурні зійдуться і знай собі плетуть,
    Що тільки їм одним відкрита світу суть.
    Щоб ті осли тебе кафіром не назвали,
    Із ними в бесіді ослоподібним будь!



    * * *
    Вино п'яницям ворог, тверезим побратим.
    Вино чудовні ліки, як не впиватись ним,
    Гірке, як слово батька, зате ж таке корисне,
    Дозволене розумним, заказане дурним.



    * * *
    Коли постарівся, не грай по-молодому,
    В невірство не вдягай свою старечу втому.
    Що в темряві творив, тепер забудь, бо все те
    Не до лиця тобі при світлі дня ясному.



    * * *
    Добірні слова із Корану у кожній господі читають.
    Та, правду сказати, і їх не при кожній нагоді читають.
    А речення те, що на вінцях у кожного келиха бачим,—
    Його повсякденно й повсюдно, не кажучи годі, читають.



    * * *
    Мій друг, що з ворогом укупі пив і їв,
    Повік не діждеться від мене добрих слів.
    До біса цукор той, що був біля отрути!
    Геть від метелика, що на змії сидів!



    * * *
    Де б не спалахував пожарами твій гнів,
    Наш день кривавими сльозами червонів.
    Якби ті повені до брам твоїх сягнули,
    Без ліку б винесли захованих скарбів.



    * * *
    Найкраще так ступить на край могили,
    Щоб жалощі тебе не обступили.
    Усе, що можеш, виконай сьогодні,
    Бо що ти вдієш, як не стане сили?



    * * *
    Дай кучерям своїм хоч трохи побуяти —
    I подешевшають на ринку аромати;
    А як відкинеш геть — ми найглупішу північ
    Від сонячного дня не зможем розпізнати.



    * * *
    Спитав: чом сліз у мене не сохне течія?
    Вона: тому, що завжди сміюсь, мов квітка, я!
    Спитав: чому без тебе я так страждаю-плачу?
    Вона: бо сам ти — тіло, а я — душа твоя!



    * * *
    Хто б не питав, не відкривайсь нікому
    Будь обережний, сховане таї.
    Як тайну збережеш, ти пан над нею,
    А тільки виявиш, ти раб її.



    * * *
    Від трьох принад твоїх — потрібні в природі чудеса:
    Від уст — вино, від щік — троянди, від усміху — краса.
    Від трьох прикмет моїх три лиха тривають з року в рік:
    Від серця — біль, від дум — химери, а від очей — роса.



    * * *
    Ах, кучері в тебе подібні до змій!
    Та чом же вони аж на спині твоїй?
    Побачили лал твій з смарагдом у дружбі —
    Звилися й за плечі майнули як стій!



    * * *
    О нічко, не будь же така гомінка, як учора!
    Не викрий таємних думок юнака, як учора!
    Ти знаєш, як довго тягнулася ніч учорашня?
    Ей, нічко побачення, стань не така, як учора!



    * * *
    Отак кохатися в думках — як досі не здурів я!
    Нікому стільки не судилося терпіти, як терпів я!
    Немало напастей зазнати недавно довелося!
    Терпіння — от мій захист певний від злоби й лихослів'я!



    1.Перекладач: Василь Мисик
    1.Джерело: З книги: Захід і Схід: Переклади/ К.:Дніпро,1990


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  44. Петро Скунць - [ 2008.11.02 12:12 ]
    Любому парламенту (2002)
    Ех, хохли неотесані,
    Не обличчя, а твар*.
    Ви не вперше принесені
    на всесвітній вівтар.
    А я дякую Богові,
    що не впав за червінець,
    що у сонмищі вбогому
    не хохол, а вкраїнець.
    ................
    * твар – діал., застар. – (нейтр.)обличчя, може бути у просторіччі – пика.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.83) | "Майстерень" 5.5 (5.68)
    Коментарі: (2)


  45. Сусанна Барабанова - [ 2008.11.02 04:50 ]
    БУЛА ВІДЬМА
    Згадай дивний шурхіт соснової гущі,
    розчахнутий яр, як роззявлена паща...
    Сюди позбігались загублені душі.
    Твоя серед них - найстаріша пропаща.
    Твоя сивина, і страхи, і тремтіння
    зрослися з туманом, як серце із болем,
    і ти відчуваєш, що щось між камінням
    цілком мовчазне і сповна задоволене...

    Чуєш? Згадай! Ці могили на лоні
    природи, що начебто була сакральна;
    водоймища втоми п'янкі і солоні
    зціляють на мить твій параліч (осанна?)
    І ти, гнилизну прикриваючи плоттю,
    від миті до миті, від миті до миті,
    до старости, смерти виламуєш ноту, -
    не можеш дійти і не здатна відмитись...

    Полинь... трохи крови...
    плоди мандрагори...
    полум'я гасне...
    колоти поліна...
    Доварюєш зілля,
    довалюєш гору,
    звиваєшся лісом,
    збиваєш коліна...
    Усе. Видихай.
    Тільки не озирайся.
    Вдивилась,
    вдавилась,
    здимилось,
    немає.
    Поглянь - білий голуб.
    Торкнися - це ряса.
    Бери і вдягайся, рушаєм.
    Світає.


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.21) | "Майстерень" 5.5 (5.28)
    Коментарі: (6)


  46. Сергій Філіппов - [ 2008.11.01 04:34 ]
    *
    Я хочу в країні снігів
    Збудувати теплу хатину.
    І там, сховавшись од вітру,
    Серцем нагріті сльози
    Сипать на білий аркуш
    Снігів.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.3) | "Майстерень" 5.5 (5.25)
    Коментарі: (8)


  47. Ганна Осадко - [ 2008.10.31 16:29 ]
    на
    На сніг упасти. Знизу догори
    Дивитись – як спадає він донизу –
    Сніжинка за сніжинкою…І криза,
    Дефолт моралі, невідкрита віза –
    Усе марниці… Осінь відгорить,

    І відговорить, потім – відшепоче:
    - Чого, дурненька, хочеш?
    - Щастя хочу…
    - Яке воно?
    - Прозоре, як душа…
    Солене трішки…пахне океаном…
    - Ти знову починаєш? Донно Анно,
    Така велика, і така смішна…

    - Чому?
    - Бо так.
    - А все ж… скажи – чому?
    - Бо це – лише поезія!!! Йому
    Тебе не видно! Ти далеко, Аню!
    Зеленоокий бог живе отам –
    Поглянь угору, бачиш?
    Білий храм,
    Григоріанські співи, жовті бані…


    Побачила? Чудово. І….поплач….
    І кіт-воркіт заслинений калач
    Тобі – невтішній - принесе у писку:
    - На, погризи…
    - Не хочу.
    - Чуєш, ти,
    прєкрасний ангєл чістой красоти,
    ти припиняй істерику! І риску

    життя поставить – і розділить ці
    останні крихти хліба у руці
    на «до» і «після»…




    Рейтинги: Народний 6 (5.65) | "Майстерень" 6 (5.62)
    Коментарі: (25)


  48. Чорнява Жінка - [ 2008.10.31 01:15 ]
    Нулевое ноября
    и позолота листьев – та же медь
    инфляции природы и морали…
    всё чаще слышится: а не пора ли
    на поворотах экстремальных ралли
    проверить тормоза, чтобы успеть

    запомнить, как идет из неба снег
    и накрывает землю марлей рваной,
    а кто-то назовет это нирваной,
    и Анна снова станет Донной Анной
    и ступит не на берег, а на брег,

    и снова, удаляясь от подруг,
    друзей, иных – любимых и желанных,
    поняв намек теней и звуков странных,
    и языков неслыханно гортанных,
    упасть на снег, не размыкая круг…

    P.S. Передо мною, как Вселенский Спас,
    серьезный взгляд твоих зеленых глаз…


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (18)


  49. Магадара Світозар - [ 2008.10.30 18:08 ]
    * * *
    Купувати купу вати,
    потім Богу продавати
    по сніжинці білій-білій
    на квадратний міліметр.

    Сонце вимити в шампуні,
    промінцям узути чуні
    на прогулянку до Чилі
    і назад – в небесний светр.

    Причесати чубчик вітру
    на поголеній макітрі,
    щоб вусатий оселедець
    майорів на метрів сто.

    Взяти й зняти з ночі мірку,
    вишити полярну зірку -
    і з мого старого пледу
    буде ніченьці пальто.

    Наварити небу їсти –
    паро-хмар ванільно-чистих,
    щоб земля дивилась в небо,
    біло заздривши йому.

    Прочитати жовтень-книжку
    (на листопад вийде знижка)
    і чекати без потреби
    на захекану зиму.


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.47)
    Коментарі: (13)


  50. Тарас Федюк - [ 2008.10.30 09:38 ]
    ***
    Це не твій маршрут. Не зарікайсь
    від тюрми, суми
    й бібліотеки.
    Плин полиць. Читачки. Тихий клекіт.
    Запах пилу. Рукавів.
    Рукав

    доторкнеться так або не так…
    Вольний син
    пивниць, спідниць і карми…
    Мабуть, не минулися безкарно
    так безхмарно згублені літа.

    Серед чагарів чужих епох
    мостить не тобі гніздо епоха…
    Дівчинка взяла Захер Мазоха,
    їй милішим став Захер Мазох.

    Втрачені, забуті – на руках.
    Пил дитинно вухами ворушить.
    І читачка вийме тобі душу
    пальцями в перстенях і словах.

    Відлетить число з календаря,
    відпливе “Мерло”, як бистрі ріки…
    І вона піде собі навіки,
    так, як все пішло
    із “Кобзаря”.


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   ...   107   108   109   110   111   112   113   114   115   ...   153