ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2024.03.29 07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.

Віктор Кучерук
2024.03.29 05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.

Артур Курдіновський
2024.03.29 01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".

Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.

У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня

Віряни несуть до церкви

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:09
Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!
Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:08
Вночі місто моє порожнє
У крізь відображення бачу міріади зірок – вечірнє місто.
Жінка – вітер
по місту мчить.
Не зупиниться жінка – птах.
Жінка - буря над світом майорить у темряві.
А ночами грає вона - просто буря,
вічно одна

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:07
Квітка кохання розквітла в мені і в тобі
Огорнувши нас неймовірним кохання
І зв'язала нас міцно червоною ниткою навіки,
Так нас з'єднали самими небесами,
То квітка кохання пророкувала наше щастя

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:06
Я і ти - фундамент світобудови.
Ти дав мені свої Ангельські крила
Я віддала тобі свої Ангельські крила
І ми піднялися вгору, до неба, до зірок…
Щоб ми могли окунутися в безодню космічних почуттів
І ці космічні почуття живуть в Міріади зірок,
Де нам

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:05
Я ніколи не звикну,
Я не вмію до заяложеного слова звикнути.
Бо ці заяложені слова, що живуть у тому роті.
До гарного слова нам треба звикати,
Щоб мова була як дзвінке джерело,
Як кажуть: «подумай сім раз, перед тим, як сказати»,
Щоб гарні слова тв

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:04
Ми незалежні,
як птахи - самовільно літаємо в небі,
ризикуючи впасти і розбитися
Ми вільно пархаємо в небі
без кайданів ніхто надіти не зможе…

Ми незалежні,
як коти - свавільно гуляємо самі по собі…

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:03
Я - Північ, бо тіло моє - Земля,
Мій Спасителю, я - ілюзорна Земля,
Я молюся духу Земля,
бо де я не була, не забуваю благословенну Землю,
яка кружляє у космічнім вальсі…
Вітри Галактик - вічні скрипалі.
Гармонія крізь тугу дисонансів
проносить ритм

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:01
Останній день перед Різдвом
і добрі і злі духи блукають по світу, що пройшов.
Наступила новорічну ніч, дивна тиша,
зорі в небі запалали у різдвяну ніч.
Цієї ночі засяяло небесне світло.
Ангели вітають весь світ
Христос народився в цю мить.
Раптом н

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:00
В душі моїй вирує полум'я,
Там нескінченна боротьба.
У мене одні згоряють страхи,
Інші мучають мене.

Бо я не боюсь втратити
Я боюсь залишитися сама.
Я не боюсь темряви -

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:57
У будинку жахів гуляли ночами
Літаючі привиди
Всіх лякали хто заходив
Або жив в будинку жахів
Від переляку всі тікали
Залишаючи будинок
І ніколи не повертались

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:55
Не клич мене
Я і так сама прийду
Не жени мене
Я сама піду,
Лише стверджую…
я немов привид, немов тінь, яку не видно,
Блукаючи в темряві
і ти мені скажеш іди впекло

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:54
Настала пізня пора
Все заснуло, тільки
Наша тінь
Танцювала на стіні
При палаючої свічки
І ось настав ранок
Свічка догоріла,
Тільки наша тінь залишила

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:52
Подивися як гарно
На місто опустилося
Синє небо з зірками
Нам зірки посміхалися
І ми гуляли нічним містом…
Є лише синє небо
Та дихання Всесвіту
І ми залишилися удвох по

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:36
Я не та, і ти інший
між нами промайнула
тінь забутого кохання.
Роки марного чекання
Залишили в серці рани.

У неба попрошу я
Про щастя, про порятунок,

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:31
Я йду в напівтемрява
Дивлюсь тихенько тінь
Крадеться моя за мною
Куди я вступлю,
Туди вона
Я все намагаюся відвернутися,
Але мені нікуди не подітися від неї
Вона зі мною

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:26
Новорічна ніч настала
Все стихло, тільки за вікном
Завірюха ожива
Все мела замітала свої сліди залишені за собою
Ми шлях вели.
Раптом виє - завиває снігом завірюха

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:25
В моїх думках коханий чоловік,
Це образ, майже нереальний
Але зовнішній вигляд - імпульсивний і брутальний
Думка про нього зігріває мені душу,
Він зі мною ночами і днями
Коли зустрінемося у реалі…
Раптом іскра пробіжить між нами
Не дозволимо собі о

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:23
В моїх думках коханий чоловік,
Це образ, майже нереальний
Але зовнішній вигляд - імпульсивний і брутальний
Думка про нього зігріває мені душу,
Він зі мною ночами і днями
Коли зустрінемося у реалі…
Раптом іскра пробіжить між нами
Не дозволимо собі о
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ігор Мартинюк
2024.03.28

Василь Марківський
2024.03.26

Вадим Водичка
2024.03.26

Лава Вулкана
2024.03.20

Надія Богодар
2024.03.18

перо Христя Чорне
2024.03.15

Володимир Назарук Одеса
2024.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Ірина Заверуха - [ 2007.12.02 14:13 ]
    Доказ
    Доказом смерті кружлятимуть чорні грифони
    І проростатиме вугільно-чорний барвінок
    Післяжиття також матиме вічні закони
    Чуєш, як гупає серце через перестінок.

    Довгий удар і короткий, як азбука морзе
    Після сигналу залишити можна мовчання
    Доказом смерті – не бірочка в темному морзі
    Наше з тобою взаємне нерозпізнавання...


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.21) | "Майстерень" 5.75 (5.16)
    Коментарі: (12)


  2. Ганна Осадко - [ 2007.11.30 22:06 ]
    Лист до друга
    Найкращі новини – відсутність важливих новин:
    Ще день розміняла, в кишеню відсипавши здачу,
    Бо все планомірно і вірно. Це, знаєш, неначе
    “Італія-Рома – Динамо” – чотири-один!
    Так, наші продули! Ти сам здогадався, чи бачив?

    Останні новини – в вазоні розцвів молочай,
    В неволі розцвів, уявляєш... Бо тепла неволя.
    От сніг за вікном пролітає – ти бачиш, поволі,
    А я за вікном калатаю у скляночці чай
    Сріблястою ложкою долі. Малі ще у школі –

    Знання здобувають про добре і вічне, про те
    Що варто робити і те, що не варто робити,
    Наприклад, уранці шкідливо під каву курити,
    А вчити англійську – корисно. Та сніг замете
    І перше, і друге. Тому залишається – жити,

    Картоплю варити в мундирах, цідити вино,
    Купити весняну суконку (це знаково в грудні),
    Звикати до тебе, до снігу, до кашлю, до буднів,
    Бо це вже – надовго. Бо це, як в задачі – “дано”,
    І сума доданків незмінна. І дні каламутні


    Птахами летять до бодай середини Дніпра,
    Щоб там, помінявшись з напарником, далі летіти,
    Аж поки в Тернопіль не вигребе ящером квітень,
    (Признаюся чесно, це місто - страшенна діра),
    І думка єдина “Хто винен і що з цим робити”

    Уже попустила. Найкращі новини – нудні,
    Не дивлюсь ТВ, не читаю нічого із преси,
    Горілку марную – на грудях вкладаю компреси,
    Забувши про дні – де робочі, а де вихідні?
    А все, що згадала, іде паровозом – пеесом.

    P.S. Повернулись зі школи донька і син.
    Найкращі новини - відсутність важливих новин.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.65) | "Майстерень" 5.5 (5.62)
    Коментарі: (10)


  3. Юрій Лазірко - [ 2007.11.30 19:25 ]
    Янгольське пір`я
    Янгольське пір`я накрило - криком знекрилені й холодом,
    грілись у серці провісники волі побожних небес.
    Тіло думками палили, тліли в душевному голоді
    та промовляли молитвою: як... умирав та воскрес.

    В пальцях пригублена віра між сторінками завітними
    переписалась покорою, вірністю тільки Йому.
    Очі - розгублені, сірі, зір посилали за квітнями -
    та повертався самітником, вів за собою "чому"...

    Світе в Господній долоні - зерня Добра та Незрілості,
    в полі родючого Всесвіту дайним стеблом прорости,
    викупай колос в осонні, вигойдай муки у милості
    і над Вертепом за правдою янгольське пір`я впусти.

    30 Листопада 2007


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.64) | "Майстерень" 5.5 (5.67)
    Коментарі: (8)


  4. Ванда Нова - [ 2007.11.29 12:42 ]
    Під дощем
    Пастель осіння, подихи розмиті
    Тіла сплелись плющем - і під дощем,
    Що нас укрив плащем, промоклим вщент,
    Губами краплі ловимо, як миті…
    Можливо, ми самі у цьому місті
    Зосталися? Та листя золоте
    Безмовністю бруківку замете…
    Владарка у бурштиновім намисті
    Куйовдить вітру кучері русяві
    І розбишаку тулить до грудей:
    "Яке нам діло до отих людей?…"
    І заколише в променистім сяйві
    Очей-смарагдів…Наша перша осінь
    Безцінним скарбом сипле з рукава,
    І ми з дощем ковтаємо слова,
    Солодкі сльози в мокрому волоссі
    Ховаємо.. І прудконогий час
    Немов раптово уповільнив кроки…
    Тремтить в руці майстерній пензель вогкий,
    А дощ все ллє – на радість чи печаль…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.55)
    Коментарі: (22)


  5. Юрій Лазірко - [ 2007.11.28 20:13 ]
    Очевидність
    Бігцем не ловися за світ у шпарині,
    розплющуйся повно, прижмурюйся щиро,
    напружуйся зором - проймися в людині,
    приймаючи промінь від сонця за миро.

    У пошуках світла, дорогою долі
    вкладай добру пам`ять і кріпни у втраті,
    займайся від віри, лети видноколом,
    не спи, не дрімай у годину крилату.

    А що недогледиш - то серце підкаже,
    заляже, втамує, думки напророчить...
    У Правди обличчя кричить макіяжем,
    а ти не дивуйся - дивись просто в очі.

    28 Листопада 2007


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.64) | "Майстерень" 5.5 (5.67)
    Коментарі: (5)


  6. Я Велес - [ 2007.11.28 20:42 ]
    Загубилася у віхолі дорога...
    Загубилася у віхолі дорога
    Антських і склавинських молитов.
    Доле, ми брели кудись, небого,
    Навраттям розбурхуючи кров...

    Безберега річка білою сагОю,
    Підступила до зарінку – до хрестів.
    Значить, шлях страждання був лише маною –
    Бо ж ріку ніхто не переплив...

    Благовіст надії змінять передзвони
    Обважнілих оберегів – кладовищ.
    І предвічна тиша з неземних амвонів
    Осінить божественним: „Облиш...”

    Я ішов затято, позбивавши ноги,
    Озирнувся – курява і мла...
    Загубилася у віхолі дорога,
    Не знайти... А чи вона була?


    Рейтинги: Народний 5.7 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.51) | Самооцінка 5
    Коментарі: (10)


  7. Варвара Черезова - [ 2007.11.28 18:44 ]
    ...
    Цитьте, демони стоголосі!
    Мені смуток, а вам забава.
    Вже, боюся, не маю права
    доторкнутись твого волосся.

    Я не тямлячи зруйнувала -
    і кохання твоє, і віру.
    Я б торкнулась твоєї шкіри,
    та, боюся, цього замало…

    Мені справді цього замало…
    Що намріялось - не збулося.
    Тіштесь, демони стоголосі,
    Кину серце вам на поталу.


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (14)


  8. Бурштина Терещенко - [ 2007.11.28 17:17 ]
    Маленькі гарненькі хитрощі
    Дуже боляче вивертати тобі себе
    відвертати тебе від себе
    ламаючи кригу,
    ламати твоє тіло в ній
    Викривати
    відкривати
    відтинати
    щоб нарешті відчути
    втрачати, втікаючи від себе
    боячись почути: "всеодно люблю"
    втрачати надію померти
    помирати без надії втратити
    і все це казати тобі
    захлинаючись від почуття провини
    задихаючись від власної недосконалості
    зупиняючись від неможливості пробачити собі себе
    втрачати себе у тобі
    тебе у собі
    яка вже різниця для тих, хто нероздільне ціле?
    зтискати зубами подушку
    від неможливості бути і бути такою, як ти
    впиватись пальцями у час,
    що провела без тебе і не з тобою
    повір, я зможу все виправити
    у твоїй неможливості стати слабким


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.05) | "Майстерень" 5.5 (5.27)
    Прокоментувати:


  9. Ірина Заверуха - [ 2007.11.28 14:47 ]
    Передніч
    Кволими рухами в темряві
    Тулиться тінь до подушки
    Стигне матрас на дереві
    Діляться сни на смужки

    Важкість повіки вдавлює
    Струмом лоскоче нерви
    Мозок думки перетравлює
    Вариво снів – консерви

    Вже і не спиться – лупиться
    Місяця око в шибу
    Ранок за ніч заступиться
    День закладе на дибу...


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.21) | "Майстерень" 5.5 (5.16)
    Коментарі: (2)


  10. Мойсей Фішбейн - [ 2007.11.27 17:46 ]
    Еміль-Антуан Бурдель.
    Велика трагічна маска Бетговена

    Веди мене, мелодіє, веди,
    Неси мене і сили дай для злету -
    Перепливти, перелетіти Лету
    І не ковтнути чорної води.
    Повстань, мій дух! Мелодіє, постань
    Лавиною, і вибухом, і виром,
    І вироком осіннім хмарам сірим —
    Крізь тишини важку, холодну твань!
    Накочуйся, о хвиле звукова, —
    Я чую звук нечуваної пісні,
    Її акорди й рокотання пізні, —
    У тишині оглухла голова.
    У душу б’ється музика німа,
    Це рокотання врóчисте і чорне
    В обличчя б’є. Моє лице — потворне.
    Та порятунку й сховища нема.
    Веди мене, гармоніє, веди,
    Неси мене і сили дай для злету —
    Перепливти, перелетіти Лету
    І не ковтнути чорної води.

    1972 р., Київ

    * ЕМІЛЬ-АНТУАН БУРДЕЛЬ - скульптор.


    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.77)
    Коментарі: (2)


  11. Вячеслав Семенко - [ 2007.11.26 01:41 ]
    Осіння мелодрама
    Діва стара, запізніла, розгублена осінь
    сум розтуманила свій по садах і городах.
    Золото взяли вітри, за негодами врода,
    краплями змита, струмками стекла при дорозі.

    Юнка оголена, яблуня простоволоса,
    плаття багряним шиттям шелестить під ногами.
    Тільки на самім вершку золотавіє досі
    вітром овіяний, мріє листок нездоланний.

    Марить далеким - весна, пелюсток білосніжжя
    в танці надій, сподівань на нескорену вічність,
    бруньок незайманих запах хвилююче-ніжний,
    біг по корі лоскітливо-пестливих потічків.

    Сон обірвався. Захоплює дух у польоті.
    Вітер на бубнах дахів розсимфонює ранок,
    соло листочок веде в одинокості гордій,
    це - фуете з усвідомленням самообману.

    Сіра слизотність осінньої меланхолії
    десь унизу. Каруселиться мить у нестримі,
    ніби ще трохи і з птахами разом у вирій,
    крок в позачасся, в четвертий, омріяний вимір.

    Та листопад у істериці бився недовго.
    Стомлено схлипнув в пусте, невагоме повітря.
    Пісня польоту завершується епілогом -
    нице падіння з долоні підступного вітру.

    Невідворотно зближається вогка байдужість,
    мить боротьби суперечностей - "бути, не бути..."
    переривається часу циклічна окружність.
    Осінь із книги викреслює слово "майбутнє".

    Ось і земля, це - морозом ціловане ложе,
    опіком перше торкання судини судомить,
    погляд останній угору (чи хто допоможе?).
    Марно.Над світом панує осіння утома.

    Перевернувся,зітхнув і здригнувся востаннє,
    він ще не порох дорожній, ще жовтий листочок!
    ...Новонароджений сніг закрутив на світанні
    і поховав драму тої осінньої ночі.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.54)
    Коментарі: (1)


  12. Тарас Плахтій - [ 2007.11.24 19:39 ]
    ***
    Її очі наповнені жалем
    І слова пересипані горем...

    Про нещасних, що голод пізнали,
    Про зерно, що вивозили морем,
    Продрозверстку і світле майбутнє,
    Що ним голови юні дурили.
    Про зірки на шапках п'ятикутні
    І незлічені зниклі могили.
    Про народу скалічену долю
    І не зцілену душу донині.

    ...Втерла сльози розпуки та болю
    Прабабуся у білій хустині.


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.19) | "Майстерень" 5.5 (5.19)
    Коментарі: (4)


  13. Олег Король - [ 2007.11.24 18:58 ]
    - - -
    Ой ти, дівчино, з горіха зерня…
    Чом заблукала ти на Майстернях?
    В несмілі стрічки вихлюпнеш душу,
    А я півночі мучитись мушу.
    Довше не зможу – серце порветься,
    Там і лишилось – восьмушка серця..
    Третина щастя, днів четвертинка…
    Буде читатись інша сторінка...
    Буде у вікнах слухняний вечір,
    Котити місяць, мов сир овечий…
    Буде малеча сопіти в тиші…
    Висохнуть сльози…виростуть вірші…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (15)


  14. Вікторія Вікторія - [ 2007.11.24 02:22 ]
    ***
    Изнанкой к тебе вывернусь…

    Шарфиком на плечи…

    Бедром об пояс…

    Бредовые речи…

    Голос в ухо – серёжкой,

    Как банально – просто бижутерия?

    А как же сердце в коробочку?

    И вся твоя « высокая материя»?

    Ну окей – давай о « высоком»,

    Раз уж так мы с тобой – "близко"…

    Я запила гранатовым соком,

    Ты на чувства пролил виски…

    Я напудриваю запахи вокзалов – духами

    Ищу в конце начало…

    Засыпаяпросыпаюсь под Земфиру…

    Обещаю прочту Мураками…

    Ведь ты же всегда о высоком…

    А я так, словно гостья в холе,

    Одежду в охапку и автостопом…

    Нельзя же опоздать к ужину,



    Строго одета в приличную улыбку,

    Тебя рисую на своём столе кухонном…

    Сегодня к ужину рыба -

    Я буду подавать её в чёрном…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (11)


  15. Василь Роман - [ 2007.11.23 16:16 ]
    [коли...]

    коли
    [зів’яле
    зілля
    зустрічей
    забутих
    гербарієм мовчить між сторінками
    вся книга пам’яті нагадує тобі
    « to be or not to be»]

    коли
    [потоки
    почуттів
    піснями
    перебродиш -
    той берег не впізнаєш, бо з роками
    потік зіллється в річку, річка в море
    «Memento mori»]

    коли
    [мажорна
    містика
    минає
    манівцями,
    а ти у друзів просиш допомоги.
    то пам’ятай завжди - судилось нам
    "cherchez la femme"]

    коли
    [ялинки
    ятрять
    ядом
    ями
    в заплетених вінках - звернись до Бога
    з душі гріхів останніх камінь
    скинь
    Амінь]

    © Vasyl R, 08-08-2007


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (1)


  16. Ірина Заверуха - [ 2007.11.23 14:30 ]
    ТікТак (від квітня до листопаду)
    тік та не так борюкаються сни на постелі
    ніжні пастелі твоїх мандаринових рук
    мала би воду пливла б по ріці акварелі
    мала би щастя – не знала би зараз мук

    там ти не сам зазираючи в твої вікна
    досі не звикну поставити мінус ти
    півень до ранку три рази і диво зникне
    крутиться глобус і сплять голубі кити...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.21) | "Майстерень" 5.5 (5.16)
    Коментарі: (4)


  17. Володимир Ляшкевич - [ 2007.11.23 11:26 ]
    Шестидесятник

    Колись ти намагався жити вищим,
    хто в юності того не прагне? Інші
    спинялися, а ти росточком віщим
    тягнувся із трави, бентежні вірші
    декламував над мовчазним покосом...
    Та все змінилося, минуло, крутиш носом -
    ані блакиті нині, ані тиші.

    2007


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.55) | "Майстерень" 5.5 (5.56)
    Коментарі: (12) | "Мініатюри"


  18. Ярослав Нечуйвітер - [ 2007.11.23 10:32 ]
    ТРОЯНДОВИЙ ВАЛЬС
    Трояндовий вальс
    на Замку станцюємо.
    Білий.
    Під музику вітру
    кружлятимем пристрасно ми
    між кленів самотніх,
    що листя давно загубили,
    між мудрих каштанів,
    котрі вже чекають зими...

    Трояндовий вальс
    під зоряним небом бездонним –
    лиш сяючі очі
    і тихе твоє:
    – Раз – два – три...
    А потім – щасливі –
    Ми містом блукатимем сонним
    і стукіт сердець
    підійматиме нас догори!

    Трояндовий вальс –
    як виклик грядущим морозам!
    Ми знаєм напевно,
    що їм не здолати вже нас!
    Трояндовий вальс –
    в очах твоїх радісні сльози...
    Трояндовий вальс,
    Трояндовий вальс,
    Вальс...


    Рейтинги: Народний 5.58 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (21)


  19. Ванда Нова - [ 2007.11.21 19:28 ]
    Ніч-гарем
    Твій подих із ниток бажання витканий,
    і, як хурму, мене малими скибками
    повільно тне кинджалами жага,
    а ти ще навіть поряд не лягав…

    Солодкі ці хвилини, в ночі крадені!..
    Краплини поту - дрíбні виноградини, -
    ще мить і упадуть додолу спіло,
    Ні, не боюсь…ходи…я так хотіла…
    Чіпляюсь, ніби світ навколо валиться,
    в подушки вишиті тремкими пальцями,
    безладно шал розписує долоні
    півмісяцями нігтів, не схолоне…
    У небі молодик рясний туман
    вбере на себе пишно, мов тюрбан,
    і ти до мене шахом молодим
    прийдеш і будеш, наче поводир
    в таємному саду, ще знанім вчора,
    сьогодні ж - невідомість і покора…

    ...І простирадло вогкими тілами,
    тримаємо, щоб не знялося з нами
    в повітря, наче килим із казок.
    Розтане все: з кальяну дим і зойк,
    у близькості завершення відчайний;
    В тобі розтану, зморена від чарів,
    як грудка цукру у духмянім чаї…


    Рейтинги: Народний 5.7 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.55)
    Коментарі: (15)


  20. Ірина Заверуха - [ 2007.11.21 14:48 ]
    -----
    Тривожно чекаю, коли вже настане той час
    Почую про тебе, а серце не зіб’ється з ритму
    Дріматиме в стайні обрубанокрилий Пегас
    А я йому нові із білої простині витну

    І ліжко не буде холодним, і дім не пустим
    Розкидає сон на подушці волосся-латаття
    Ти мабуть ніколи не будеш для мене чужим
    Та я з тебе виросту, як з підліткового плаття

    Ховатиму в шафу цей мотлох старих почуттів
    А потім хтось прийде і спалить усе непотрібне
    А трапиться – стріну - ні слова, що ти постарів
    Я знаю – тоді буде дощ розсипатися дрібно...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.21) | "Майстерень" 5.5 (5.16)
    Коментарі: (6)


  21. Ірина Заверуха - [ 2007.11.21 14:25 ]
    ---
    Ненав’язлива розмова у метро
    Про розведені мости, про різні долі
    За обідом випити по сто
    Працювати десь там на Подолі

    Між розбитим зеркалом і тим
    Задля кого віриш у прикмети
    Жодних аналогій не знайти
    І до біса котяться комети

    Скільки зір на небі не рахуй
    Іх давно нікому не дарують
    Неліквід за півціни, за ... нуль
    От і падають, тому що не вартують...


    Рейтинги: Народний 5.17 (5.21) | "Майстерень" 5.5 (5.16)
    Коментарі: (1)


  22. Ванда Савранська - [ 2007.11.21 06:25 ]
    Кіт Туман
    Впав туман на нашу хату,
    На дерева, на паркан.
    Із туману, волохатий,
    Вийшов сірий кіт Туман.

    Прочинив повільно двері,
    Обійшов усі кути:
    − Що ж, чекатиму вечері.
    Я ваш кіт. А хто тут ти?

    Я, звичайно, розгубився:
    − Розумієш, це мій дім.
    В ньому я давно прижився,
    Та живи і ти у нім!

    Тільки що нам скаже тато?
    Хто повірить в те, що ти,
    Велетенський, волохатий,
    Із туману міг прийти?

    Кіт спокійно потягнувся,
    Кіт поважно позіхнув,
    Покрутив антени-вуса,
    Вимкнув очі… і заснув.

    Я таких ніде не бачив,
    Не бува таких котів.
    Він прибулець тут, неначе
    Із прадавніх комишів.

    Я вщипнув себе за щоки −
    Може, я насправді сплю?
    Я протер обидва ока −
    Чом кота я вже люблю?

    Що за казка, що за чари
    Полонили білий світ? −
    Кіт, пухнастий, наче хмари,
    Загадковий сірий кіт.

    Я йому погладив вуха.
    Котик спить, а вуха − ні.
    Він антенами порухав
    І замуркав уві сні.


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.33) | "Майстерень" 5.67 (5.37)
    Коментарі: (14)


  23. Ярослав Нечуйвітер - [ 2007.11.20 21:59 ]
    ***
    О, не сумуй
    в осінні довгі ночі –
    У серці буде
    літо назавжди!
    Я долю тобі
    світлу напророчу,
    бо прагну я,
    молюсь
    і дуже хочу,
    щоб усміхом
    промінилися очі,
    не знало
    любе серденько
    біди...


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (12)


  24. Варвара Черезова - [ 2007.11.20 17:20 ]
    ...
    Я тебе відпускаю! І з вітром розвіюю чари...
    Хай засудять і стратять ці заздрісні очі людські!
    За кохання твоє і цілунки гарячі й палкі
    Не страшуся, коханий, я жодної злісної кари

    Я тебе відпускаю! Не заздрю, повір, не кляну…
    Випий з перцем горілки і любою стане нелюба.
    Хто тобі я, мій милий? Не більше ні менше ніж згуба.
    Ми згрішили й сама я сповна заплачу за вину.

    Так згрішити… О Боже! За вік не відмитись од бруду.
    Не дивись мені в вічі… Я вже божевільна… Іди!
    Що лишилось мені? Крижаної напитись води.
    Може так я скоріше тебе розкохаю й забуду.

    Я по снігу піду, нехай боса, розхристана… Хай!
    Може так я втамую вогонь у зболілому тілі…
    І присплю своє серце у вічного смутку могилі.
    А в цей час твоя жінка весільний роздасть коровай.

    Лихоманить мене, чи це ти, чи не ти, чи примара?
    Якщо ти, то міцніше за руки тримай - не пусти!
    Бо вже бачу я поле й старі дерев’яні хрести…
    ...Не пущу вже ніколи, кохана, єдина Варваро!


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (43)


  25. Ганна Осадко - [ 2007.11.20 11:28 ]
    Дрібно-дрібно...
    Дрібно-дрібно ступати, як гейша. Слизька дорога
    Не посипана сіллю. Так солодко їй нівроку!
    Від зупинки до дому ще довго, немов до Бога:
    Крок, півкроку, упала, піднялася, ще півкроку.

    Тілопади, слизота, синець на коліні синій,
    (Але й гепнулась, крале! Ще б розуму додалося!)
    Розлетілись із сумки роки, сподівання, тіні,
    Цигарки, телефон і шампунь для сухого волосся.

    Ну ж, підводься, кобітко. Не личить отак лежати
    На перині снігів – і метелиця хай постелить!
    Ти метеликом сірим хутенько летиш до хати,
    Загарована, гей би повія на двох постелях.

    Ще дітей із садочка, іще в магазин, і друга
    Світить зміна. І зірка різдвяна горить – не гріє,
    Білий місяць звисає – така паляниця кругла,
    І тече макіяж – божевільна така завія.

    Дрібно-дрібно… І дрібочка серця іще тріпоче…
    Ще обвітрені губи ворушаться – та – ні звуку…
    Що ж ти плачеш, дурненька? Молитву яку шепочеш?
    - Руку, любий. Подай мені зараз холодну руку…




    Рейтинги: Народний 5.83 (5.65) | "Майстерень" 5.5 (5.62)
    Коментарі: (6)


  26. Ганна Осадко - [ 2007.11.19 17:16 ]
    Батьківщина
    Стіну обвивши голими руками,
    Замерз на грудки дикий виноград –
    І ягідки, як чорно-синій град,
    Завмерли, і не впали…Так роками
    Ми висимо на гілочці одній
    Засушеній…І спільний сніговій
    Нас обмітає…І отак до скону
    Ми творимо одне гіркаве гроно,
    Де є закон – останній, як вина:
    Що мертве – те не дасть уже вина,
    Хоч як не грій – уже не відігріти
    Живе осердя…Виноградодіти
    Притрушені, притишені снігами
    Притулять руки до лозини-мами,
    Вростуть у цеглу посинілим тілом,
    Орнаментом, де тло смертельно біле,
    А в’язь хрестів – чи хрестиків – чи долі –
    Спеклась на чорне… І сніжинки кволі
    Пливуть, як вірус, через пуповину
    У виноградну душу Батьківщини.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.65) | "Майстерень" 5.5 (5.62)
    Коментарі: (4)


  27. Ванда Нова - [ 2007.11.19 17:43 ]
    Обійми
    Була в броні байдужості незборна,
    тепер довкола муром рукотворним
    твої обійми зведено. Стіна.
    За нею я - царівна чарівна?
    Ця пара рук, як захисне закляття,
    І вже нема потреби виставляти
    іронії разючі колючки –
    Пораню ще. А ти так близько тулиш,
    що знаків запитання рій сутулий
    втрачає чи розпростує гачки,
    де на сувої наша гра почата.
    І лагідні ці жилаві лещата,
    тримають міцно, щоби знову я
    не розлетілась в міріади «як»,
    у незліченні «хто», «чому» і «нáщо», -
    Я не повірю, що буває краще,
    ніж так.


    Рейтинги: Народний 5.6 (5.57) | "Майстерень" 5.75 (5.55)
    Коментарі: (33)


  28. Я Велес - [ 2007.11.19 14:40 ]
    Мій виднокіл сум’яттям захурделило...
    Мій виднокіл сум’яттям захурделило...
    На рунах мрії – ожеледь зневір.
    В три нитки чисниця – НАДІЯ. Тільки де вона?
    Безкрая путь весь час під косогір.

    Обшарпана душа і рам’я зношене...
    Знеможений, чи годен я благань?
    Ще вчора ти пішла від мене, осене,
    Повірнице розпачливих жадань.

    В моєму возі – дивною розворою
    Жага невибута, їй право, вигляда.
    Ну, хто закрижанілий лан розорює,
    Пройдеш на плуг – і жодного сліда...

    Дорога болю з карбом незатоптаних,
    Загублених у безвісті слідів –
    З чиїмись сподіваннями і втомами...
    Хіба такої долі я хотів?

    Хіба – з колиски – віру в силу сволока
    Я всотував у серце надарма,
    Хіба рокований я був під волю Молоха,
    Якому і жертовника нема?

    Мій виднокіл сум’яттям захурделило...
    На рунах мрії – ожеледь зневір.
    В три нитки чисниця – НАДІЯ. Тільки де вона?
    Безкрая путь весь час під косогір.


    Рейтинги: Народний 5.46 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.51) | Самооцінка 5
    Коментарі: (9)


  29. Юрій Перехожий - [ 2007.11.19 10:25 ]
    * * *
    Перемелеться все і повернеться! Впевнений, Ладо!
    Відлютує зима і поступиться вірі досада.
    І новітня весна приголубить загонисті первні,
    Бо „нема вороття” – то лишень аксиома повернень.
    1996.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (2)


  30. Юрій Лазірко - [ 2007.11.19 07:45 ]
    Наповнення бажанням
    Непорочна ніч
    вже викричала всю свою тишу,
    розхлюпалась митями,
    котрі просочилися втратами,
    так схожими на вічність,
    у підсвідомість.
    Ми збудували місток Забуття
    через струмінь єства -
    неприкаяні поцілунки
    мостилися пристрасно
    та перемінно.
    Насолода
    оволожила тіла,
    обезлюднила розум,
    знепритомливо дихала
    пучками пальців
    та хвилекрилим лоскотом
    перебігала по грішній стежині.
    Віднині й до віку
    камінь завбільшки
    стиснення розгубленого серця
    відліг -
    і потекла кров
    не тамуючись,
    не холонучи від здогадок.
    Так легко було
    довіритись звіриному поклику,
    розтулитися квіткою любощів,
    відчувати настромлення стогонів
    на недоліки подихів,
    вимальовувати кожен огин
    очікуванням на наступний рух.
    Від плюскотіння митей
    заплющувались очі,
    виринали та рвалися до неба,
    тамуючи невблаганну спрагу,
    напів-птахи і напів-зорекради.
    Не така й вже велика
    Твоя таємниця, Любове,
    коли її навмисне розшепотіли
    устами відвертості,
    переповнені звабами,
    дотики.
    Нехай догойдає нас,
    вилітається до знемоги
    бажання -
    огорнувшись тілами,
    ми відчуємо,
    як розчиняється
    у розбурханих ласках
    буденність.

    18 Листопада 2007


    Рейтинги: Народний 5.7 (5.64) | "Майстерень" 5.5 (5.67)
    Коментарі: (7)


  31. Чорнява Жінка - [ 2007.11.16 11:56 ]
    Ще трішки
    Брудніють омиті ноги
    від зречень і зради,
    якої вам ще допомоги,
    якої поради,
    якого ще болю
    він має зазнати,
    щоб ви зрозуміли:
    любити – не значить
    карати,
    чи, може, хтось інший
    захоче
    на гору ту пішки?..
    .............................
    – Скільки терпіти, Отче?
    – Ще трішки...


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (24)


  32. Юрій Перехожий - [ 2007.11.16 11:05 ]
    Листопад
    Скомкано осені тьмяний глазет.
    Знов гайворонню ім’я – легіони.
    Світ паперовим корабликом тоне
    В безпомилковості зимніх прикмет.
    Мов неприкаяне клоччя газет,
    Вітер розносить жалі, заборони...
    Тільки тополь переплетені крони
    Згадують зелень весняних тенет.
    1997.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (4)


  33. Юрій Лазірко - [ 2007.11.15 23:34 ]
    Відмалювалась осінь
    Відмалювалась осінь -
    згубила подих листям,
    впіймала погляд божий
    на паморозь і цвіль,
    по вінця наливала
    хорали в серце чисті,
    а на очистих вікнах
    запричастила біль.

    У пролежнях надії
    думки осиротілі -
    то просять в неба ласки,
    то виїдають зір.
    Та ні душа, ні серце
    не сплять в земному тілі,
    хвилюються від вітру
    і тягнуться до зір.

    На звалищах галактик,
    де чорним мітять діри,
    Господь ховає світло -
    вистоює вино.
    І впитися так легко,
    ледь пригубивши віру -
    приймати пале листя
    за золоте руно.

    16 Листопада 2007


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.64) | "Майстерень" 5.5 (5.67)
    Коментарі: (9)


  34. Ганна Осадко - [ 2007.11.15 16:36 ]
    Гість
    Ти кажеш: Думай і не схиб… Навіщо?
    Коли душа – зотліле попелище,
    де ворон кряче і нечистий свище,
    як вітер, у схололі пальці два,
    а ти стоїш – між рідними – німими,
    ще поміж ними, та уже не з ними,
    коли довіку зими – тільки зими,
    через які не проросте трава,

    то думай чи не думай – не поможе…
    Підніму очі: «Дяка, світлий Боже…»
    А він мені на картах наворожить
    Казенний дім, дорогу і любов.
    А ще: думки, хурделицю, слизоту,
    Вечерю, нежить, ГРЗ, роботу,
    І те фатальне – серед ночі – «хто ти?»,
    І стук у двері, наче хтось прийшов –


    По душу чи, як водиться, по тіло,
    І навстіж двері! А за ними – біло!
    Бо час. Бо все уже переболіли.
    Перебілили. Стеля – ніби скло.
    І хтось стоїть. А хто – не розібрати:
    Королю? Брате? Лицарю чи кате?
    Та хто б не був – заходь хутчіш до хати,
    Бо снігу вже з порога намело…

    Так високо – по кісточки. По серце.
    І він зайде. І я горілки з перцем
    Наллю з дороги, щоб зігрівся. Все це
    Буде як сон, побачений давно,
    Пробачений, пробуджений, блаженний,
    На кухні він присяде біля мене,
    Щоб помовчати… І схололі клени
    Постукають кістляво у вікно:


    - Уже світає…
    Як усе світає!
    Химерний привид знайденого раю,
    Якого - знаю – так і не пізнаю,
    Розтане вранці між прозорих віт,
    І заясніє іній на морозі,
    І син – як завжди, босий - по підлозі
    Протупцяє, і стане на порозі
    У білосніжній майці: «Ма, привіт!»


    Рейтинги: Народний 5.81 (5.65) | "Майстерень" 5.83 (5.62)
    Коментарі: (19)


  35. Тамара Борисівна Маршалова - [ 2007.11.15 15:35 ]
    Якось взимку
    Якось взимку, біля річки
    Ковзани зробивши з гички,
    Куці ковзанку відкрили,
    Всіх звіряток запросили:

    - Казка стріне вас зимова!
    Тільки є одна умова -
    Ковзани самі майструйте,
    Всі можливості врахуйте.

    Ось їжак іде з лісочка...
    Ковзани – сухі грибочки!
    Білка плигає... Потіха!
    Зі шкарлуп вони горіха.

    Кабанець, натура груба,
    Ковзани зробив із дуба.
    Мишеня біжить, малята.
    Ковзани, авжеж, зернята!

    Тільки вовчик та лисичка,
    Стали осторонь від річки.
    Ковзанів у них немає...
    Зло добру не заважає!


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  36. Володимир Ляшкевич - [ 2007.11.15 14:25 ]
    Вакаційний синдром. Москва_98
    І
    Гойдати далі простір недоречно -
    вагони доповзли до "все конечно"
    і, спинені, востаннє, на шляхý,
    послали поназбиране на ху-
    ноликих перевізників причалу.
    І видих Українського хоралу
    посунув у околиці Кремля,
    відомі як Москва...
                                       - Москва, це я...

    Означивши себе серед загалу
    відсутністю речей, дітей і дам,
    і проблиску в очах "і аз воздам", -
    вбираю "Київського" кисню сталу,
    мов кинутий колись ефірний крам.

    ІІ
    О світанкова лоція перону
    доби кристалізації жаргону -
    і русло, і вітринний краєвид,
    і нерестилище для астерид,
    розмножених у міліцейській формі
    заради койно: "Як воно?" - "У нормі!",
    де бовваніє постать Ілліча,
    пала в очах мартенівська свіча.

    Моnsher, філогенез не до вподоби
    і західний, обридлий, краєвид?
    Що ж, ти не перший хто, як вічний жид,
    жадає смерті, забуття свободи,
    амністії за круглим строком літ.

    І опускає дебаркадер крила -
    не всім умерлим вирита могила.
    - Запевне кожному своє, - згори
    у завтра задивляються орли.
    І як „отцям” не вистачило клепки
    вдягнути на пернаті морди кепки?
    Та виповзає сонце на дахи
    і бронзовіють говіркі птахи.

    Це вельми тішить зграйку горобців,
    яких повчають хитромудрі галки -
    місцевого Оракулу весталки -
    "- Розмови не для племені дзьобів,
    бо далі тільки мат і катафалки..."

    ІІІ
    Асфальт м’який, вогонь згори і знизу.
    Можливо пекло ближче тут за кризу
    фінансів битих картами Таро,
    та в Мегеддо навряд чи вхід з Метро.
    А що "Московське" "Київського" краще,
    ясніше з кожним метром вглиб і важче
    шукати привід рухатись назад,
    і рухатися взагалі. Це пат.

    Одначе правила ведуть з ума.
    Порушення їх - рецептурний вчинок,
    єдиний вихід, щоби недарма,
    як той казав, прожити свій відтинок
    заради отого, чого нема.

    ІV
    А задоволення? Кінець, хана -
    і зусібіч голота і шпана,
    відкладення уяви церетелі,
    райвідділи, комбанки, гранд борделі,
    усе чого торкається душа
    у тихий переддень дефолту... Ша!
    Направо від сідниць царя Петра
    зринає храм Спасителя - з нутра

    лунає проповідь, - між тим спасенна,
    її не згублять смертні ворота...

    Несе мій човник далі річка-вена,
    гойдають хвилю дзвони, і вода
    така ж, як і віки тому, смиренна.


    1998


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.55) | "Майстерень" 5.5 (5.56)
    Коментарі: (16)


  37. Ганна Осадко - [ 2007.11.13 23:26 ]
    ***
    Зірватись раптом серед ночі: хто ти,
    Мій невідомий, вінчаний колись?
    Життя біжить, як стрілка на колготах –
    Від п׳ятки (де душа) кудись увись.

    Пряменько так. Хутенько. Невмолимо.
    Чи невтолимо? Невтулимо? Не?
    ...Ще паралельно. Але ж мимо, мимо
    Твоя душа повз мою промайне,

    Мов хвіст комети... як її... Галлея?
    Зірватись серед буднів: де ти є,
    Пігмаліоне? Сонна Галатея
    Тобі яєчню вранці подає

    Таку окату, жовту, як кульбаба...
    Євроремонт... Євро стандарт. Муляж.
    І Галатея – українська баба,
    Зодягнута в словесний камуфляж –

    Щоб не боліло! Сніг забілить біло...
    Поправлю грим, на вилиці – рум’яна...
    І поряд тіло. Гарне, але – тіло.
    Я Несміяна? Ще й яка Сміяна!

    Зірватись знову... А тоді летіти
    На третє коло: дім, сім׳я, робота...
    І по дорозі сірий лак купити –
    Аби впіймати стрілку на колготах...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.65) | "Майстерень" 5.5 (5.62)
    Коментарі: (4)


  38. Василь Роман - [ 2007.11.13 22:41 ]
    Три осінні пт / х |/|
    [ СПІВ - автори ]
    ***
    пастель осіння...
    подихи розмиті,
    тіла сплелись плющем -
    і під дощем
    від почуттів гойдає...
    стилий вітер
    обійми рве
    і парасолю вщент
    з «трьома слонами»...
    омофóр Покрови
    вкриває нас...
    ти долю не кленú -
    нам добре разом...
    ліпляться кленові
    листки на груди
    ніби ордени
    за те, що небо
    нам сьогодні стеля,
    а «три слони»
    розірвані - тотем...
    тут долю
    - поцілунками пастельно -
    ми пишемо
    в співавторстві з дощем!

    [ віддзеркалення ]
    ***

    а журавлі летять…
    і ти летиш…
    і осінь
    відлітає за тобою…
    «курлú» прощання
    туляться до болю
    крилом багряним
    у смерканні тиш,
    до дзеркала душі -
    в живу глибінь,
    де плин вільги
    відмулює джерела,
    старих корінь
    підживлює дерева,
    що в рінь
    років
    ховають голу тінь,
    бо листя відлітає...
    і думки -
    у рідне небо
    з щирим Миколаєм -
    до дзвонів
    великодніх
    повертають,
    немов у гнізда
    з вирію птахи
    до тих дерев...
    в брунькову березіль,
    лишаючи у жовтнях
    літ простуди,
    ти знов летиш...
    і забираєш біль
    та ...
    пустка, що лишилась,
    коле в груди...


    [ ностальгія по старому вину ]
    ***
    осінь по вінця -
    налити і випити...
    чути вже пóдих
    зими -
    пари гуляють
    всі «пари» до іспитів
    (навіть здалося:
    це - ми?)

    пам’ять листи
    присилає ще досі нам
    в кóсу лінійку
    дощів...
    двадцять ключів
    загубилися в осенях
    від не відкритих
    замків...

    знов парасолі
    над парами вигнуті,
    парк розмальовує
    хна...
    осінь по вінця -
    налити і випити
    мовби старого
    вина.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (3)


  39. Дарка Власенко - [ 2007.11.13 19:25 ]
    Божевільня
    Моя кухня – моя божевільня.
    Холодильник – німе безкінечне есе.
    Як я хочу залишитись вільна!
    Ніч безнога в тривогу несе.

    Чай без цукру думок не зігріє,
    Стеля падає прямо на очі.
    Як же втримати спогадів тяжість?
    Як діждати кінця цеї ночі?

    Моя кухня – моя божевільня.
    Хвора ніч – по шибках ковзанами.
    Та не стану я знову вільна,
    Коли сонце зійде над нами.


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.17) | "Майстерень" 5.5 (5.17)
    Коментарі: (5)


  40. Володимир Замшанський - [ 2007.11.13 16:17 ]
    Святе і грішне...
    а журавлі летять... і ти летиш...
    і осінь відлітає із тобою -
    така у нас любов, що трусиків фетиш
    гріхи єднає в суміш з аналоєм.
    такої я пори не бачив ще з творіння:
    як падає листок на хмари від землі.
    і кинувши, верба, думок своїх коріння
    припала на крило до зграї журавлів...
    а осінь відліта, і небо з тілом всуміш...
    і шовковим листоком - по вигинах - фетиш...
    така у нас любов, що у сніги не втулиш,
    і золото ряснить з бузковим впереміш.
    ввібрала акварель всі подихи світанків
    (цілунком наших губ), що падають на тло
    осінніх вечорів...
    а в ременах альтанки
    налився виноград - на диво, чи на зло...


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  41. Юрій Лазірко - [ 2007.11.12 19:57 ]
    Чи сплю
    Серце. Жаль на дно дрібоче,
    нагострила тиша грані.
    "Я не сплю?", питають очі.
    В чорній плахті квола пані

    ніч - монахиня старенька
    відчинила двері храму.
    Сплю, бо бачу небо, ненько.
    Сплю, бо Ви є поруч, мамо.

    12 Квітня 1990


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.64) | "Майстерень" 5.5 (5.67)
    Коментарі: (12)


  42. Ванда Нова - [ 2007.11.12 17:08 ]
    самоідентифікація
    надто сильна, щоб кричати вголос
    і слабка занадто, щоб забути,
    з ніжністю, яка застрягла в горлі,
    спала і чекала, доки збудиш

    майже півжиття пробігли стрілки -
    навмання блукала, як сновида…
    у люстерку бачу: надто стрімко
    вилиці гостріше проявились

    стомлена душею, та не тілом,
    надто мудра, щоби не боятись
    може, юна, але не настільки,
    щоб не знати чарів рути-м’яти

    усміх ляльки не введе в оману:
    вистрілить іронія-отрута…
    я солодка, мов небесна манна,
    лиш тобі, бо зміг мене збагнути


    Рейтинги: Народний 5.6 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.55)
    Коментарі: (26)


  43. Ірина Заверуха - [ 2007.11.10 14:57 ]
    Міфи, королі і просто клени...
    Тінь від трону – всього лише тінь,
    а не привід для провидінь та ілюзій...

    Короновані особи гублять будні
    Вповноважені посли не знають шляху
    Кимось послані? Чи все-таки приблудні?
    На підвищення ідуть, а чи на плаху?

    Рахуватиму
    Мураху вати
    (мало тобто)
    Золота придбати
    На третину зламаного зуба
    Золотом покрити мідні труби
    Щоби через них пройти
    За плату
    В кілька сотень ювелірних сліз

    І чекати, поки з моря прийде бриз
    З легендарним післясмаком нафти...

    і про легенди...

    На тій горі, що була чоловіком
    Ростуть сини уже нового віку
    І квітнуть дочки, споєні росою
    Іще не стяті вічною косою

    На тому вістрі, що уже не ріже
    Краплини соку раненого дуба
    Як на старому виростає свіже
    Нове життя лише опісля зрубу...

    так, опісля...

    Хтось не висушив листя
    Тай залишив лежати
    Мокрі клени лапаті
    Руки – ламані кисті

    Поміж висохлі трави
    Стежка, топтана літом
    Гарно клени ловити
    Там, на березі ставу...


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.21) | "Майстерень" 5.5 (5.16)
    Коментарі: (2)


  44. Дмитро Дроздовський - [ 2007.11.08 22:39 ]
    * * *
    Можливо, Ти ніколи й не була,
    я видумав Тебе на півсезонні,
    Ти слабовика дівчина мала.
    Твій білий погляд ліг на підвіконні.
    Ти тільки є, у миті, у вікні,
    але ніколи бути ти не зможеш.
    Між нами храми. Храми ті міцні.
    А ще вони божественно-безбожі.
    Який гротеск! Цілую Вашу тінь.
    Крізь фа-дієз. А може, трохи вище.
    Із мого серця висипалась рінь,
    а ще у ньому чорний вихор свище.
    Самотність мук. Самотність висоти.
    І тільки Ви, ай, тільки Ти прекрасна.
    Буття як є. Воно таке, як Ти.
    А я на вас дивлюся куртуазно.
    Холодна тиша. Немічний лікер.
    (Чи то коньяк?). Уже не знаю, Боже.
    Холодних вулиць вічний піонер,
    я випиваю місто з чаші-ложі.
    Іду у Тебе, серце на зірках.
    Іду-іду, бреду, немає краю.
    Я випадкових марень падишах,
    я наче острів із твого розмаю;
    колише ніч мене, колише сон,
    в якому Ти, Долорес, оживаєш...
    Я знову в храмі, в храмі без ікон,
    але ж, мій друже, ти про це вже знаєш.
    Ти знаєш, що не мій розп'яття знак,
    ти знаєш, не для мене цей Свят-вечір,
    вступити б у якийсь там Інарак,
    загинути б і всі спалити речі,
    загинути...
    Та так, щоб не знайти.
    Щоб не співати по мені сльозами.
    Я винен тим, що я ще можу йти,
    і можу впасти десь під образами.


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.36) | "Майстерень" 5.5 (5.29)
    Коментарі: (3)


  45. Дмитро Кремінь - [ 2007.11.08 16:05 ]
    Повітряний тестамент
    І слава за життя. І сайт із Інтернету.
    А тільки й слави – те, що ти поет...

    У золотім паску
    прощальну сигарету
    Кидаєш із містка за парапет.
    Століття вже нема. І скільки не повторюй,
    Не повторити вік завбільшки за сльозу.

    Літописна сльоза. Містерій і меморій
    Горішній барельєф із пеклом унизу.
    Цей імідж світовий. Таке це пабліситі.
    На цім календарі – ні літо, ні зима...
    Єдиної,
    Найкращої у світі,
    Невже тебе й на світі цім нема?
    У балагані літ із музики й туманів
    Я все таки витримую акцент.
    І все мені болить прощальний хор циганів
    І рідний український сентимент.
    А що мені за тим?
    Снігів клавіатура.
    Зоря сльози спаде вночі на цей папір.
    Зурочених снігів плитка архітектура –
    Незрушна, ніби сталінський ампір.
    Вампіри славу п'ють... Із мокрого граніту
    Рукою захоплю сніжинку, хоч одну.
    У віртуальний світ прийду із того світу.

    І вас благословлю і проклену.

    Сумний сувій снігів. Снігів самотнє соло.
    Сумний акцент снігів. Сумний цей парапет...

    Летить моя зоря, і креслить чорне коло,
    Прощальне, як димок од сигарет.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.49) | "Майстерень" 5.75 (5.54)
    Коментарі: (4)


  46. Ганна Осадко - [ 2007.11.07 23:46 ]
    Весілля
    Ще так усе попереду було!
    Продавши долю через білу браму,
    Дружки з дружбами сіли за столами
    У шалашах...І скоро все село
    Зійшлося по-свояцьки на гостину,
    І тільки голос нетутешній в спину
    Щось заспівав... Це молодий музи′ка
    До танцю кликав – наче жити кликав!

    Дурних забав невтомна круговерть
    Тривала довго, нескінченно довго,
    Впадаючи у ранок, наче Волга
    Впадає в Каспій. Перелившись вщерть,
    Текла горілка – мимо, під столи...
    І ми любили, бо іще могли
    Любити, і не спати до світанку
    У цьому світі, схожому на п’янку.

    Чуже весілля, захмеліле в дим,
    Горлало “Гірко” сонним молодим,
    Та наречена з токсикозом раннім
    Вже позіхала, і казала: “Ваню,
    Котра година? Скільки там іще?”
    Ішло життя навскіс – сліпим дощем,
    І стало раптом холодно і колько –
    Ми відгуляли осінь, наче польку...

    ...Так відгуляли! – А тоді прозріли,
    Що сніг довкола, наче вельон, білий,
    І ні музи′ки, ні гостей нема,
    І замість нареченої – зима
    Нам на коня горілки наливає...
    Та ні тебе, ані коня немає,
    І мушу йти сама додому пішки
    По кучугурах в чорних босоніжках...



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.65) | "Майстерень" 5.5 (5.62)
    Коментарі: (4)


  47. Варвара Черезова - [ 2007.11.07 17:29 ]
    ...
    Надвечір’я ясне зорековдрою падає долу.
    День натомлений, сірий од мряки осінньої, стих.
    Ніби віск, тануть тіні у світлі твого ореолу,
    Ніби сніг, тану я від твоїх поцілунків п’янких.

    Розчиняюсь в тобі, захлинаюсь тобою і млію,
    диво-магія рук твоїх стрімко наближує рай.
    Пригортаю тебе - чорнооку, божественну мрію.
    І кричу… не від болю, кохання моє, не зважай.


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (14)


  48. Галантний Маньєрист - [ 2007.11.06 22:19 ]
    Жовтневі іди соцреалізму
    Осінь. По вінця налити і випити,
    перетопити образи пригадані.
    Тягну цигарку і подумки „йшла би ти...”
    кидаю всоте услід любці-гадині.

    Мне простирадла сьогодні зі зварником!
    Щойно з загранки і щедро башлятиме.
    Модні капрони і туфельки з бантиком
    матиме - в клубі у них вишиватиме!

    Осінь. У нас би, напевно, наладилось.
    Я і з питтям зав’язав би і з картами,
    там і халтурка яка нова трапилась,
    все би пішло - і з цілунками, й матами.

    Але прикинула вигоду, зрадила.
    Знав би, то не довіряв ані крапельки!
    В мами затрималась, в гості заладила,
    шубки з панчохами, курви-приятельки!

    Осінь. Прострація соцагітації.
    З хлопцями пива би зо три бокальчики.
    І малювати оголені грації -
    задниці, перса, і з "мальборо" пальчики.

    Тьху! ще б горілочки. Осінь парадами:
    Лєніни, Маркси і Фрідріхи Енгельси, -
    кожному погляд твоїми принадами
    сповнюю - краще за будь-які індекси...
    ___

    Згаслу цигарку на потім заначити,
    чорт і з тобою, і глупою ревністю.
    Знай, що мистецтву даровано значити
    більше за піхву, ужиту буденністю.


    2007


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (18)


  49. Юлія Гордійчук - [ 2007.11.06 18:59 ]
    Осінні депрессії
    Я знаю-знаю, це остання осінь
    таких примарних і розмитих «нас»,
    Хоч вигаданий всесвіт все ще носить
    на собі наші дотики – вже час.
    Час на прощання: три хвилини суму
    і пригорща секунд на забуття.
    Залишаться лиш пустка і утома
    від цього довгого до- й пост- напівжиття.
    І – «нас» нема, ми вже ніхто нікому,
    долоней лінії загояться як рани.
    «В твоїх обіймах чуюся, як вдома...» -
    неясний спогад в рештках серця зтане...
    Що «нас» уб’є? А втім, яка різниця:
    робота, діти, побут? Цього мало?...
    Я втрачу право лиш для тебе снитись.
    Та я його, по суті, і не мала....
    А далі – знов напівбездомна кішка
    в чумній і сірій буднів круговерті,
    Знов марити і вгадувати де ти,
    і знати! Божеволіти й не вмерти.
    І в темряві напівпустої кнайпи
    нечутно розминутись із тобою,
    Щоби ніколи більш... Вмирає осінь.
    Нас поховають разом. Під зимою...


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.24) | "Майстерень" 5.5 (5.2)
    Коментарі: (13)


  50. Володимир Замшанський - [ 2007.11.06 16:20 ]
    Сонячна кішка
    знайшли мене в зіллі за літа пори
    за сонця шукали... в кущах шаруділи
    ставком у човні за лататтям пливли...
    а зграї тепла все летіли й летіли
    з тополі у подушку - в білі пухи
    і чмихала кішка руда і пухнаста
    їй добре виднівся я з неба того
    де спала від ранку на білих матрацах
    і лапами гріла проміння свого
    мене зігрівала про світ муркотіла
    про райдугу знала що після дощу...
    й від жару сповитим круг голого тіла
    стеблом прохолодним вюнкого плющу
    мене там знайшли...
    у липневому зіллі - поміж лободи
    і жовтавих кульбаб...
    покинула кішка руда і повільна
    дитя цьому світу принадливих зваб
    а зграї тепла все летіли й летіли
    з тополі у подушку - в білі пухи...
    і муркала кішка руда і повільна
    і танули разом полярні сніги


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (5)



  51. Сторінки: 1   ...   122   123   124   125   126   127   128   129   130   ...   153